Психологічні особливості агресивної поведінки у підлітків з різними стилями виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМИ СТИЛЯМИ ВИХОВАННЯ

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне дослідження впливу сім'ї на формування особистості

1.1 Характеристика стилів виховання в сім'ї

1.2 Сутність та джерела агресії

1.3 Вплив виховання на формування агресивності у підлітків

Розділ 2. Матеріали і методи дослідження

2.1 План та структура дослідження

2.2 Методи та методики дослідження

Розділ 3. Охорона праці й навколишнього середовища

3.1 Загальні питання охорони праці і навколишнього середовища

3.1.1 Характеристика приміщення

3.1.2 Шкідливі та небезпечні фактори робочого приміщення

3.2 Виробнича санітарія

3.3 Виробничий шум та вібрація

3.4 Рівень іонізації повітря приміщення

3.5 Техніка безпеки

3.6 Пожежна безпека

3.7 Охорона навколишнього середовища

Розділ 4. Експериментальне дослідження впливу стилів виховання на домінуючі агресивні реакції

4.1 Особливості виявлення агресивності у юнаків та дівчат

4.2 Особливості стилів сімейного виховання юнаків та дівчат

4.3 Особливості батьківського відношення до юнаків та дівчат

4.4 Особливості ставлення підлітків до батьків

4.5 Взаємозв'язку між стилем виховання і особливостями прояву агресивних реакцій у підлітків

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Проблема нашого психологічного дослідження - вплив сім'ї на формування агресії у підлітків. Агресивність - це проблема не тільки підлітка, але й батьків. У сім'ї, де домінує агресивний стиль виховання підлітка, можливо, присутні проблеми у взаєминах між батьком і матір'ю. Недолік уваги та емоційного контакту з боку батьків до підлітка викликає у нього агресивну поведінку, якою він прагне звернути на себе увагу.

Об'єктивні умови сімейного життя залежать від матеріального благополуччя, взаєморозуміння і взаємопідтримки всіх членів сім'ї. У сім'ї формуються групові потреби, складається стиль життя, методи виховання. Висока згуртованість в сім'ї досягається шляхом чіткого розмежування обов'язків і кооперації. Головне завдання сім'ї - підготувати підлітків до самостійного життя. Сім'я формує позитивне ставлення до навколишнього, адекватну самооцінку, впевненість в собі і своїх силах, є зразком етики і моралі.

Питаннями сімейного виховання займалися такі вітчизняні теоретики як Ковальов А.С., Кон І.С., Макаренко А.С., Плоткінс І.Е., Токарева С.Н. та ін.

Питаннями агресивної поведінки займалися такі закордонні автори, як: Алан Ф., Бендлер Л., Басс А., Доллард Дж., Фромм Е., і вітчизняні - Маслоу А., Монгжиський Ю.Б., Осницький А.К., Платонова Н.М., Рум'янцева Т.Г., Фалькович Т.А. та ін.

Актуальність проблеми полягає у тому, що стилі виховання впливають на формування агресивності підлітка, яка негативно впливає на його подальше життя. Неправильне виховання призводить до невротизації підлітка та формуванню патологічних рис характеру. Вирішальне значення у формуванні характеру мають обставини життя в сім'ї, спосіб життя батьків і їх образ думок, поведінки, до яких мимоволі долучається підліток. У зв'язку з тим, що підлітки копіюють те, що сприймають, особливо якщо це діє на них тривалий час та у подальшому житті переймають батьківський стиль виховання у свою власну сім'ю. У працьовитої сім'ї, де панують відносини товариського співробітництва і допомоги, де приділяється велика увага вихованню і способу життя підлітків, формуються повноцінні й упевнені в собі особистості.

Знаючи особливості того чи іншого стилю виховання можна прогнозувати розвиток особистості надалі. Оскільки кожен стиль виховання по-своєму впливає на розвиток характеру підлітка, то важливо комбінувати всі стилі виховання, не зациклюватись на одному. Виховання закладає основу характеру особистості, формує її самосвідомість. Агресивні стилі виховання порушують спілкування у підлітків з однолітками, агресивність у них виступає як захисний механізм, за яким вони приховують себе. Такий стиль виховання формує невміння будувати безконфліктні відносини з однолітками і такому підлітку буде складно в подальшому дорослому житті.

Труднощі вивчення процесу виховання полягають у тому, що особистість розвивається то поступово, то стрибкоподібно. Причина і наслідок, мета і результат постійно змінюються місцями, а значить, потрібна особлива методологія дослідження індивідуального розвитку.

Об'єкт дослідження - агресивна поведінка підлітків.

Предмет дослідження - вплив сім'ї на прояв агресії у підлітків.

Мета дослідження - виявити психологічні особливості агресивної поведінки у підлітків з різними стилями виховання

Завдання:

1. провести теоретичний аналіз літератури з питання про вплив сім'ї на формування агресивних реакцій у підлітків;

2. визначити вираженість агресивних реакцій у підлітків;

3. виявити домінуючий тип сімейного виховання у батьків, домінуючий тип батьківського відношення до підлітків, виявити особливості поведінки батьків та ставлення до них підлітків;

4. виявити залежність між стилями виховання та проявами агресивної поведінки у підлітків.

У нашому дослідженні використовувалися наступні методики:

1. Методика «Діагностика стану агресії» (Баса-Дарки) (Див. додаток 1);

2. Опитувальник «Аналіз сімейного виховання і причин його порушення» (АСВ) (Ейдеміллер Е.Г.) (Див. додаток 2);

3. Тест-опитувальник «Батьківське відношення» (Варга А.Я., Столін В.В.) (Див. додаток 3);

4. Опитувальник «Поведінка батьків та ставлення підлітків до них» (ПІР) (Шафер Е.) (Див. додаток 4).

Методи дослідження: спостереження, бесіда, діагностика, тестування, кількісний та якісний аналіз даних, статистичні методи обробки даних.

Дане дослідження проводилося серед учнів 8-го класу (12-13 років) (15 дівчат і 15 юнаків) всього 30 чоловік та їх батьків (одного з них) всього 30 чоловік.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чорирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Список використаних літературних джерел містить - 39 джерел. Повний обсяг роботи - 75 сторінок. Робота містить - 13 таблиць, рисунків - 1 рисунок, додатків - 8.

Розділ 1. Теоретичне дослідження впливу сім'ї на формування особистості

1.1 Характеристика стилів виховання в сім'ї

підліток виховання агресія

З точки зору Макаренко А.С. у виховання повинна бути мета виховання. Необхідно виховувати на особистому прикладі, своїми вчинками. Виховання вимагає самого серйозного, простого і щирого тону.

Справжня мета виховання - не в розмовах з дитиною, не в прямому впливі на неї, а в організації сім'ї, особистого та суспільного життя і організації життя дитини. Головний авторитет батьків їх робота і життя, цивільна особистість, поведінка. Авторитет знання призведе до авторитету допомоги, тобто умінні підійти до проблеми дитини.

Існують такі види авторитетів: авторитет придушення - батьківський терор, тримає в страху всю родину. Залякує дітей, робить мати нульовою істотою; авторитет чванства виникає, коли батьки тлумачать про свої достоїнства, задаються, а діти наслідують їх; авторитет педантизму, коли батьки більше звертають увагу на дітей, працюють як бюрократи. Вони впевнені, що діти повинні з трепетом вислуховувати їх слова; авторитет резонерства, коли батьки «заїдають» дитяче життя нескінченними повчальними розмовами. Батьки хочуть бути доброчесними і непогрішними в очах дітей. Діти не бачать авторитету в сім'ї; авторитет любові для цього виду авторитету характерні ніжні, лагідні слова. У такій сім'ї виростає дитина схильна до сімейного егоїзму. Діти розуміють, що батьків можна обдурити з ніжним виразом обличчя та посмішкою; авторитет доброти самий нерозумний вид авторитету. Дитяча любов, викликається поступливістю, м'якістю, добротою. Батьки уникають конфліктів, дитині все дозволяють. Діти управляють батьками своїми примхами та вимогами; авторитет дружби, коли діти не поважають, не слухають і потішаються над своїми батьками, авторитет підкупу самий аморальний вид авторитету, слухняність дитини купується подарунками та обіцянками.

Дисципліна - це широкий загальний результат всієї виховної роботи. Режим допомагає виховувати за допомогою системи засобів і методів [2].

Ковальов А.С. вважає, що виховання здійснюється як стихійно, так і свідомо. Основне завдання свідомого виховання полягає не тільки в тому, щоб правильно організувати вплив на дітей, а й тому, щоб взяти під контроль стихійні впливи і керувати ними. Правильно організоване виховання вимагає знання і умілого застосування науково обґрунтованих методів впливу, головними з яких є навіювання, переконання і практикування.

Навіювання - це словесний вплив однієї особистості на іншу або групу осіб, який приймається на віру. Ефективність навіювання прямо залежить від авторитету навіювача, його морально-психологічних якостей, глибини знань і особистої чарівності.

Таким чином, дієвість навіювань залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних, постійних і тимчасових умов, які необхідно враховувати при організації виховання навіюванням.

Переконання - це основний метод виховання. Переконати можна за допомогою слів і предметної демонстрації. Переконання - це такий предметно-словниковий вплив, який покликаний довести істинність того чи іншого положення, моральність чи аморальність тієї чи іншої поведінки.

Практика - це не тільки критерій істини, але й джерело пізнання. На практиці люди використовують себе в діяльності і пізнають себе в процесі спілкування. На практиці в процесі здійснення вчинків формуються звички. [16].

Токарева С.Н. вважає, що головне завдання виховання - підготувати дітей до самостійного життя [33].

Успіх сімейного виховання залежить від наступних факторів:

1. індивідуального потенціалу дитини і вроджених основ поведінки;

2. власних зусиль дитини, нарощуваних у міру дорослішання;

3. рівня душевної та духовної розвиненості батьків, спільної діяльності та спілкування;

4. виховних зусиль батьків і знань про дитинство;

5. зрілості сім'ї - усвідомленості духовних потреб, моральної атмосфери, вміння вирішувати проблеми;

6. від соціальних умов життя даної сім'ї;

7. первинного дитячого колективу і вихователів [33].

Кон І.С. вважає, що емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а у зв'язку з певним типом контролю і дисципліни, спрямованих на формування відповідних рис характеру.

Існує кілька відносно автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей:

1. Підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильною, караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою;

2. Ідентифікація: дитина наслідує батьків, орієнтується на їх приклад, навчаючись нормам поведінки;

3. Розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості [11].

В підлітковому віці спілкування з батьками, вчителями й іншим дорослими починає складатися під впливом виникаючого почуття дорослості. Радянські психологи слідом за Виготським Л.С. одностайно вважають найважливішим психологічним новоутворенням підліткового віку специфічне почуття дорослості, яке штовхає підлітка на затвердження своєї самостійності [6].

Кулагіна І.Ю. вважає, що велике значення в цей період мають однакові вимоги до підлітка в родині. Сам він більше домагається до визначення своїх прав, тим самим прагне до прийняття на себе обов'язків. Якщо підліток відчує, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків під прикриттям найбільше «доброго» дорослого [12].

Згідно Гребеннікової І.В. надмірна опіка і контроль, необхідний, на думку батьків, також нерідко приносять негативні наслідки: підліток виявляється позбавленим можливості бути самостійним, навчитися користуватися волею. У цьому випадку в нього активізується прагнення до самостійності [8].

З точки зору Левкович В.П. основні складності в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів та ін. Контроль може бути принципово різним [13].

Батьківські установки, або позиції, -- один з найбільш вивчених аспектів батьківсько-дитячих відносин. Поняття «батьківський стиль» або «стиль виховання» часто вживається синонимічно поняттю «позиції», хоча і доцільніше зберегти термін «стиль» для позначення установок і відповідної поведінки, які не пов'язані саме з даним підлітком, а характеризують відношення до нього взагалі [1].

Броди С. виділила чотири типи материнського відношення.

1. Матері першого типу легко й органічно пристосовувалися до потреб дитини. Для них характерно підтримуюча, дозволяюча поведінка.

2. Матері другого типу свідомо намагалися пристосуватися до потреб дитини. Не завжди успішна реалізація цього прагнення вносить в їх поведінку напруженість, недолік безпосередності в спілкуванні з дитиною.

3. Матері третього типу не виявляли великого інтересу до дитини. Основу материнства складало почуття боргу. У відносинах з дитиною майже не було теплоти і зовсім не було спонтанності.

4. Матері четвертого типу поведінки характеризуються непослідовністю. Вони поводилися неадекватно вікові і потребам дитини, допускали багато помилок у вихованні, погано розуміли свою дитину [9].

На думку Броди С., найбільш шкідливим для дитини виявляється четвертий стиль материнства, тому що постійна непередбачуваність материнських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності навколишнього світу і провокує підвищену тривожність [9].

Болдуїн А. виділив два стилі практики батьківського виховання -- демократичний та контролюючий. Демократичний стиль визначається наступними параметрами: високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками, включеністю дітей в обговорення сімейних проблем, врахуванням їх думки; готовністю батьків прийти на допомогу, якщо це буде потрібно, одночасно вірою в успіх самостійної діяльності дитини; обмеженням власної суб'єктивності в баченні дитини. Контролюючий стиль включає значні обмеження поведінки дітей: чітке і ясне роз'яснення дитині змісту обмежень, відсутність розбіжностей між батьками і дітьми з приводу дисциплінарних мір.

Виявилося, що в родинах з демократичним стилем виховання діти характеризувалися помірковано вираженою здатністю до лідерства, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей, але самі діти з працею піддавалися зовнішньому контролю. Діти відрізнялися також гарним фізичним розвитком, соціальною активністю, легкістю вступу в контакти з однолітками, однак їм не був властивий альтруїзм, сензитивність та емпатія. Діти батьків з контролюючим типом виховання більш слухняні, боязкі, не занадто наполегливі в досягненні власних цілей, неагресивні. При змішаному стилі виховання дітям властиві сугестивність, слухняність, емоційна чутливість, неагресивність, відсутність допитливості, оригінальності мислення, бідна фантазія [3].

У вітчизняній літературі запропонована широка класифікація стилів сімейного відношення підлітків; з акцентуаціями характеру і психопатіями, а також вказується, який тип батьківського відношення сприяє виникненню тієї або іншої аномалії розвитку (Личко А.Є., Ейдеміллер Е.Г.).

1. Гіпопротекція: недолік опіки і контролю за поведінкою, які доходить іноді до повної бездоглядності; частіше виявляється як недолік уваги і турботи до фізичного і духовного благополуччя підлітка, справам, інтересам, тривогам.

2. Домінуюча гіперпротекція: загострена увага і турбота про підлітка сполучиться з дріб'язковим контролем, достатком обмежень і заборон, що підсилює несамостійність, безініціативність, нерішучість, невміння постояти за себе.

3. Потураюча гіперпротекція: відношення за типом «кумир родини», потакання всім бажанням підлітка, надмірне заступництво й обожнювання, як результат непомірно високий рівень домагань підлітка, невтримне прагнення до лідерства і переваги, яке сполучиться з недостатньою завзятістю та опорою на власні ресурси, сприяє формуванню психопатій істероїдного типу.

4. Емоційне відкидання: ігнорування потреб підлітка, нерідко жорстока поведінка з ним. Приховане емоційне відкидання виявляється в глобальному невдоволенні підлітком, постійному відчутті батьків, що він не «той», не «такий», наприклад, «недостатньо мужній для свого віку, все й всім прощає, по ньому ходити можна».

5. Підвищена моральна відповідальність проявляється у не відповідності віку і реальним можливостям підлітка вимог безкомпромісної чесності, почуття боргу, порядності, покладання на підлітка відповідальності за життя і благополуччя близьких, наполегливі очікування великих успіхів у житті -- все це природно сполучиться з ігноруванням реальних потреб підлітка, його власних інтересів, недостатньою увагою до його психофізичних особливостей [14].

Столін Е.Т. та Столін В.В. додали ще кілька типів неадекватного батьківського (материнського) відношення до підлітка.

1. Відношення матері до сина-підлітка як до «заміщаючого» чоловіка, що характеризується вимогами активної уваги до себе, турботи, нав'язливе бажання знаходитися постійно в суспільстві сина, бути в курсі його інтимного життя, прагнення обмежити його контакти з однолітками.

2. Гіперопіка і симбіоз: нав'язливе бажання удержати, прив'язати до себе підлітка, позбавити його самостійності через страх можливого нещастя з підлітком в майбутньому.

3. Виховний контроль за допомогою навмисного позбавлення любові: небажана поведінка, недостатні шкільні досягнення або неакуратність у побуті караються тим, що підлітку демонструється, що «він не потрібний, мама такого не любить».

4. Виховний контроль за допомогою виклику почуття провини: підліток, який порушує заборону, клеймується батьками як «невдячний», «зрадивший батьківську любов» та ін. Розвиток самостійності сковується постійним страхом підлітка виявитися винуватим у неблагополуччі батьків, відносинами залежності [31].

Таким чином, залежно від стилю виховання у підлітків формуються ті чи інші риси характеру, звички, самооцінка, система цінностей та ін. Стилі виховання закладають основу особистості, з якої потім розвивається тип поведінки, стиль мислення й особистісні взаємини з оточуючими. Батьківські установки і стиль сімейного виховання є проявом батьківських відносини до підлітка. До них відносяться найбільш характерні способи відносин батьків до дитини, які застосовують визначені засоби і методи педагогічного впливу, що виражаються у своєрідній манері словесного звертання і взаємодії.

1.2 Сутність та джерела агресії

Різними дослідниками запропоновано безліч визначень агресії, жодне з яких не може бути визнано вичерпним і загальновживаним. Під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження.

Бендлер Л. говорить про агресію як тенденції наближення до об'єкта чи віддалення від нього, а Алан Ф. описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам [20].

Під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Дельгадо Х. стверджує, що людська агресивність є поведінкова реакція, яка характеризується проявом сили у спробі завдати шкоди або шкоди особистості або суспільству.

У той же час багато авторів розводять поняття агресії як специфічної форми поведінки та агресивності як психологічної властивості особистості. Агресія трактується як процес, який має специфічну функцію і організацію; агресивність розглядається як деяка структура, яка є компонентом більш складної структури психічних властивостей людини.

Найбільш загальним визначенням агресії є поведінка, яка заподіює шкоду. Причому збиток може бути як прямим (напад), так і непрямим (поширення чуток). В якості синонімів до поняття агресії використовуються поняття «деструктивний», «напад», «руйнівність» та ін. Терміном «агресивність» позначають ситуативну або особистісну схильність до руйнівної поведінки. Левітов Н.Д. описав стан агресивності як стенічне переживання гніву з втратою самоконтролю.

За формою агресія підрозділяється на фізичну (уникнення, поранення) і вербальну (образа, поширення наклепу, відмова спілкуватися), пряму і непряму [22].

Басс А. ввів поняття «ворожої агресії» та і «інструментальної агресії». Ворожа агресія мотивується негативними емоціями і наміром заподіяти зло. При інструментальній агресії, навпаки, переслідуються цілі, не пов'язані із заподіянням шкоди, тобто агресія стає інструментом особистого збагачення або просування. У разі інструментальної агресії страждання жертви зазвичай не потрапляють в поле уваги суб'єкта [22].

Монжгинський Ю.Б. виділяє два види патологічної агресії - психотичну та трансформовану. Психотична агресія відбувається під дією галюцинацій і марення і характеризується безглуздістю руйнівних вчинків [22].

В етологічної підході Лоренца К. агресія бере початок, перш за все, з природженого інстинкту боротьби за виживання. К. Лоренц вважав, що агресивна енергія генерується в організмі спонтанно, безперервно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись з плином часу. Чим більша кількість агресивної енергії мається на даний момент, тим меншої сили стимул потрібен для того, щоб агресія виплеснулася зовні [15].

Ситуативна теорія Долларда Дж. розглядає агресію як наслідок фрустрації, аверсивної стимуляції. Доллард Дж. вважав, що фрустрація завжди призводить до агресії, а агресія завжди є наслідком фрустрації [10].

Рум'янцева Т.Г. вважає, що починаючи з середини 60-х рр., тема насильства та агресії стає однією з актуальних на Заході, її навіть називають там сьогодні «інтригуючою», а сам ХХ століття - «століттям неспокою від насильство». Надзвичайна складність і різноманіття форм прояву агресивності призводять до того, що на сьогоднішній день в науці відсутнє його цілком однозначне трактування і визначення. Це дозволяє різним авторам в залежності від цілей і завдань досліджень вкладати в саме поняття «агресії» зовсім різний зміст. Мова, що використовується різними фахівцями, дуже мінлива і один і той же термін - в даному випадку «агресія» - може мати зовсім різні значення в різних науках і навіть у різних авторів.

Біологи при описі агресії акцентують увагу головним чином на її цілі та функції - адаптивній та неадаптивній; нейрофізіологи вивчають нервові механізми, які лежать в основі такої поведінки; психіатри збирають дані про агресію у людей з серйозними порушеннями психіки; психологи розглядають її суворо в поведінкової манері, розуміючи агресію в термінах змінних, які можуть бути безпосередньо спостерігаємі; соціологи зайняті дослідженням того, які суспільні умови породжують і підтримують такий вид поведінки.

На відміну від 60-70-х рр., коли пануючими підходами до визначення агресії були спроби трактувати її або в термінах тих наслідків, до яких вона призводить, або попередніх їй умов, і зокрема наміри завдати шкоди, сьогодні на перший план висувається так званий нормативний підхід, в якому в тій чи іншій мірі враховуються як переваги, так і труднощі обох попередніх підходів.

Відповідно до цієї точки зору, у визначенні поведінки як агресивної вирішальне місце має належати поняттю «норми», звідси і назва даної орієнтації. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих чи інших дій. Коли ці норми дотримані, сприймається поведінка не буде розглядатися спостерігачем як агресивна, незалежно від ступеня згубності наслідків такої поведінки, і навпаки, якщо норми порушені, на поведінку «навішується ярлик агресії» [27].

З точки зору Осницького А.К. поведінка називається агресивною при наявності двох обов'язкових умов: коли мають місце згубні для жертви наслідки та порушені норми поведінки.

Існує два прийнятних визначення агресії. Перше засноване на оцінці поведінки: агресія - це будь-який вид поведінки, який приносить шкоду іншому. Друге визначення базується на понятті наміри: агресія - це будь-яка дія, яка має метою заподіяння шкоди іншій особі.

Агресія в дитинстві і ранньому дитинстві проявляється абсолютно відверто. Більшість матерів не дивуються, коли їх дитина брикається, б'ється і лається. Хоча така поведінка неприємна і не заохочується, воно не є ненормальною: багато психологів вважають, що агресія є вродженою. Контроль над агресивними імпульсами і непряме їх вираження, однак, не є вродженими: вони результат навчання. Процес навчання контролювати свої агресивні нахили або виражати їх у формах, прийнятних в межах даної цивілізації, називається соціалізацією агресії. Агресія може розглядатися як вроджена якість, тоді контроль над агресивними імпульсами досягається тільки шляхом навчання. Соціалізація агресії призводить до відмови від її прямих проявів; вона залежить від рівня поблажливості чи схильності батьків вдаватися до покарань. Найкращих результатів досягають батьки, які відрізняються низьким рівнем того та іншого [21].

З точки зору Рум'янцевої Т.Г. проблема контролю, стримування та запобігання агресії завжди володіла високим рівнем актуальності, але особливої популярності з боку вчених вона придбала в епоху НРТ, коли створення різних видів зброї масового знищення людей призвело до можливості самознищення людської цивілізації. До того ж ряд явищ соціальної історії другої половини ХХ століття, як, наприклад, значне зростання злочинності, поширення тероризму і фактично безперервні збройні конфлікти сприяли значної актуалізації даної проблематики.

З кінця 70-х рр. стали розглядати проблему виникнення агресії в результаті покарання. Були отримані результати, які свідчать про те, що за певних обставин застосування покарання може сприяти навчанню тим поведінковим реакціям, проти яких воно використовується. Вплив покарання на людську агресивну поведінку є надзвичайно неоднозначним і опосередкованим рядом факторів. В лонгітюдних дослідженнях Ерона Л. було встановлено, що покарання сприяє зниженню агресії тільки у тих хлопчиків, які сильно ідентифікують себе зі своїми батьками. При відсутності ж такої ідентифікації воно, навпаки, стійко асоціюється з агресією.

Тісний зв'язок між батьківськими діями і проявами дитячої ворожості підтверджує також польове дослідження Хартупа У. та Я. Де Віта. На їх думку покарання сприяє прояву агресивних спонукань в дитячій активності поза тій ситуації, в якій воно мало місце, а його стримують ефекти діють тільки в межах дуже вузького кола обставин [28].

Згідно Осницькому А.К. однією з найважливіших характеристик дій і вчинків, які визначають взаємовідносини між людьми, а також ефективність індивідуального особистого розвитку, є агресивність, саме агресивна поведінка призводить до виникнення конфліктів у взаєминах між людьми і неконструктивних способів їх вирішення.

Осницький А.К. наводить коротку класифікацію проявів агресії:

1. хворобливі прояви агресії (некеровані спалаху люті, гніву, руйнівного збудження);

2. фізичні, словесні та інші види агресії, пов'язані з засвоєнням норм і правил, неприйнятних для всього суспільства (як правило, це буває пов'язано з особливостями соціалізації, із закріпленням норм антигромадської поведінки);

3. різні види агресії, пов'язані з недостатньо засвоєних норм і правил поведінки в суспільстві або з недостатньою сформованістю власних коштів самоврядування в діях і вчинках (недостатня опромінення і вихованість);

4. всі види дій, які одними спостерігачами інтерпретуються як агресивні (викликають у них підозру в посяганні на чиїсь права, спробі заподіяти шкоду), а в інших спостерігачів пов'язують із проявом активності, наполегливості [21].

Еберлейн Г. визначає агресивність як відчай дитини, яка шукає визнання і любові. Агресивність викликається не тільки дефіцитом визнання і любові, не тільки очікуванням покарання або спогадами про нього, а й активним прагненням дитини усунути конфліктну ситуацію будь-якими засобами. Дефіцит любові становить фон, на якому легше проявляється агресивність [33].

Таким чином, природа виникнення агресивності у дітей закладена ще в дитинстві. З дитячого віку для дитини характерні агресивні прояви, які вона спочатку проявляє по відношенню до матері. В результаті соціалізації багато людей вчаться контролювати свої агресивні імпульси, що необхідно для життя в суспільстві. Контроль над агресивними імпульсами досягається тільки шляхом навчання.

1.3 Вплив виховання на формування агресивності у підлітків

Підлітковий вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, етап прийняття відповідальних рішень, етап людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними.

Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Центральний новотвір - почуття дорослості. Інші новотвори - теоретичне рефлексивне мислення, інтелектуалізація. Соціальна позиція - емансипація від дорослих і групування.

У підлітковому віці послідовно з'являються дві особливі форми самосвідомості: почуття дорослості і «Я-концепція».

Підліток дорослішає, тобто стає готовим до життя в суспільстві дорослих, людей, причому як рівноправний учасник цього життя. Звичайно, підлітку ще далеко до щирої дорослості - і фізично, і психологічно, і соціально. Він об'єктивно не може уключитися в доросле життя, але прагне до неї і претендує на рівні з дорослими права. Нова позиція виявляється в різних сферах, найчастіше в зовнішньому вигляді, у манерах [12].

Було написано багато робіт про егоїзм, жорстокості і схильність до агресивності, властивих дітям.

Маслоу А. стверджує, що дані експериментів і спостережень показують, що нормальні діти часто виявляють ворожість, схильність до агресії і егоїзм, але не менш часто вони можуть бути щедрі, готові до співпраці і позбавлені егоїзму. Основний принцип, який визначає відносну частоту двох типів поведінки, полягає в тому, що дитина, яка відчуває себе незахищеною, для базових потреб якої у безпеці, любові, приналежності й самоповагу існують перешкоди або загроза, виявить більше егоїзму, ненависті, жорстокості, агресивності та схильності до руйнівної поведінки [17].

Фалькович Т.А. вважає, що дослідження довели, що в тих випадках, коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір'ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість та егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутні м'якість, дитина оточений турботою і увагою, ці якості не виробляються.

Психологічні спостереження показали, що батьки, різко пригнічують жорстокість і агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням не усувають цю якість, а навпаки, повертають її. Розвиваючи, у своєї дитини надмірну жорстокість і агресивність, яка буде проявлятися і в зрілі роки. Якщо батьки не звертають уваги на жорстокість і агресивні реакції дитини, то вона скоро почне вважати, що така поведінка дозволена, і поодинокі спалахи гніву непомітно переростуть у звичку діяти жорстоко і агресивно. Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, можуть навчити своїх дітей справлятися з жорстокістю і агресією.

У вихованні можна виділити дві пари важливих ознак, які позитивно і негативно впливають на формування дитячої жорстокості та агресивності: неприйняття та дозволеність. При дозволеності сім'я допомагає дитині подолати труднощі, використовує в своєму арсеналі вміння слухати дитину, включає в спілкування тепло, добре слово, ласкавий погляд. Неприйняття, навпаки, стимулює дитячу жорстокість і агресію [34].

З точки зору Ейдеміллера Е.Г. конкретною соціально-психологічної формою організації життєдіяльності сім'ї є структура ролей у ній. Саме під структурою в основних рисах визначає, що, ким, коли, в якій послідовності повинно робитися.

Сімейним ролям «мати», «батько», «дитина» має відповідати поведінка цих членів суспільства. Так, від будь-якої матері очікується, що вона буде піклуватися про своїх дітей. Мати, яка відчуває, що, всупереч ролі матері, не любить свою дитину, відчуває докори сумління - це один з видів внутрішніх санкцій. Існує така роль, як «улюбленець», особливості її виконання в чималому ступені залежать від конкретної сім'ї та індивіда. Існують паталогізуючі сімейні ролі, коли роль одного з членів сім'ї, може бути травматичною для інших, а не для нього самого. Паталогізуючі ролі «козла відпущення» виникають, перш за все тому, що вся сім'я, яка має конфліктні, фруструючі переживання, потребує «громовідвід» для розрядки негативних емоцій [35].

Таким чином, непослідовність поведінки батьків може привести до погіршення поведінки дитини. Увага до дитини, його потреб, потреб, постійне відпрацювання навичок спілкування з оточуючими - ось що може допомогти налагодити взаємини батьків з дитиною.

Розділ 2. Матеріали і методи дослідження

2.1 План та структура дослідження

Мета дослідження - виявити психологічні особливості агресивної поведінки у підлітків з різними стилями виховання.

Завдання:

1. провести теоретичний аналіз літератури з питання про вплив сім'ї на формування агресивних реакцій у підлітків;

2. визначити вираженість агресивних реакцій у підлітків;

3. виявити домінуючий тип сімейного виховання у батьків, домінуючий тип батьківського відношення до підлітків, виявити особливості поведінки батьків та ставлення до них підлітків;

4. виявити залежність між стилями виховання та проявами агресивної поведінки у підлітків.

Дане дослідження проводилося в Учбово-виховному комплексі №160, м. Харків серед учнів 8-го класу (12-13 років) (15 дівчат і 15 юнаків) всього 30 чоловік та їх батьків (одного з них) всього 30 чоловік.

Для досягнення мети та завдання нашого дослідження була проведена діагностика підлітків та їх батьків за наступними методиками: Методика «Діагностика стану агресії» (Баса-Дарки) (Див. додаток 1); Опитувальник «Аналіз сімейного виховання і причин його порушення» (АСВ) (Ейдеміллер Е.Г.) (Див. додаток 2); Тест-опитувальник «Батьківське відношення» (Варга А.Я., Столін В.В.) (Див. додаток 3); Опитувальник «Поведінка батьків та ставлення підлітків до них» (ПІР) (Шафер Е.) (Див. додаток 4).

2.2 Методи та методики дослідження

При дослідженні агресивності застосовувалася методика «Діагностика стану агресії» (Баса-Дарки) (Див. додаток 1) [24].

Мета методики - діагностика так званої мотиваційної агресії - прямого прояву реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій.

Методика має суттєві обмеження, має слабку стійкість до тенденції досліджуваного давати соціально-бажані відповіді, у зв'язку з чим об'єктивність отриманих результатів багато в чому буде залежати від довірливості ситуації обстеження. Використання методики можливо лише для дітей, які досягли певного рівня рефлексивних здібностей, тобто не раніше 10-11 років. Методика досліджує наступні види реакцій:

Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особистості.

Непряма агресія - використання обхідним шляхом направлених проти інших осіб пліток, жартів і прояв неспрямованих, невпорядкованих вибухів люті (крик, тупання ногами та ін.).

Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні.

Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених вимог, звичаїв і законів.

Образа - заздрість і ненависть до оточуючих, зумовлені почуттям гніву, невдоволення чимось саме або всім світом за дійсні і вигадані страждання.

Підозрілість - в діапазоні від недовіри і відстороненості по відношенню до людей до переконання в тому, що інші планують і приносить шкоду.

Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей.

Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта, що він є поганою людиною, що від нього надходить зло, а також він відчуває докори сумління.

Індекс агресивності підраховується наступним чином:

ІА = (1 Фізична агресія +2 Непряма +7 Вербальна): 3, тобто саме ці прояви є агресивними. Індекс ворожості (ІВ) = (5 Образа +6 Підозрілість): 2, тому що саме образа і підозрілість формують поняття ворожості.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

При дослідженні стилів сімейного виховання застосовувався опитувальник «Аналіз сімейного виховання і причин його порушення» (АСВ) (Ейдеміллер Е.Г.) (Див. додаток 2) [24].

Мета опитувальника - виявлення домінуючих стилів батьківського виховання.

Опитувальник містить наступні шкали.

1. Рівень протекції в процесі виховання

Гіперпротекція (шкала Г +). При гіперпротекції батьки приділяють підлітку вкрай багато часу, сил і уваги, і виховання його стало центральною справою їх життя.

Гіпопротекція (шакала Г-.) Ситуація, при якій підліток опиняється на периферії уваги батьків, до нього «не доходять руки», батькам «не до нього». Підліток часто випадає з кола їх уваги, за нього беруться лише час від часу, коли трапляється щось серйозне.

2. Ступінь задоволення потреб підлітка. В ступеня задоволення потреби можливі два відхилення.

Потурання (шкала У +). Про потурання ми говоримо в тих випадках, коли батьки прагнуть до максимального і некритичного задоволення будь-яких потреб підлітка, вони «балують» його. Будь-яке його бажання для них - закон. Пояснюючи необхідність такого виховання, батьки приводять аргументи, які є типовою раціоналізацією - «слабкість дитини» в дитинстві, її винятковість, бажання дати їй те, чого самі були позбавлені свого часу батьки, що дитина росте без батька та ін.

Ігнорування потреб підлітка (шкала У-). Даний стиль виховання протилежний потурання і характеризується недостатнім прагненням батьків до задоволення потреб підлітка. Частіше страждають при цьому духовні потреби, особливо потреба в емоційному контакті, спілкуванні з батьками.

3. Кількість і якість вимог до підлітка в родині.

Фобія втрати дитини (шкала ФУ). Обумовлює порушення виховання - потурають або домінуюча гіперпротекція. «Слабке місце» - підвищена невпевненість, побоювання помилитися, перебільшення вистави «крихкості» підлітка, його хворобливості та ін.

Одне джерело таких переживань батьків корениться в історії появи дитини на світ - її довго очікували, звернення до лікарів-гінекологів нічого не давали, народилася тендітною і хворобливою, з великими труднощами вдалося її виходити та ін. Інше джерело - перенесені дитиною важкі захворювання, особливо якщо вони були тривалими. Ставлення батьків до підлітка формувалося під впливом накопиченого ними страху втрати дитини. Цей страх змушує одних батьків тривожно прислухатися до будь-якого побажанню дитини і поспішати задовольнити їх (потурають гіперпротекція), в інших - дріб'язково опікувати його (домінуюча гіперпротекція).

Нерозвиненість батьківських почуттів (шкала НБП). Обумовлюються порушення виховання: гіперпротекція, емоційне відкидання, жорстока поведінка.

Форми порушень системі вимог до підлітка різні, тому висловлювання батьків, що відображають їх, представлені в цілому ряді шкал: Т+; Т-; 3+; 3-; С +; С-.

Надмірність вимог-обов'язків (шкала Т +). Саме ця якість лежить в основі типу неправильного виховання «підвищена моральна відповідальність». Вимоги до підлітка в цьому випадку дуже великі, непомірні, не відповідають його можливостям і не тільки не сприяють повноцінному розвитку його особистості, але й, навпаки, представляють ризик психотравматизації.

Недостатність вимог-обов'язків підлітка (шкала Т-). Підліток має мінімальну кількість обов'язків в сім'ї. Дана особливість виховання проявляється у висловлюваннях батьків про те, як важко залучити підлітка до якої-небудь хатньої справи.

Вимоги-заборони, визначають насамперед ступінь самостійності підлітка, можливість самому вибирати спосіб поведінки. І тут можливі два ступені відхилення: надмірність і недостатність вимог заборон.

Надмірність вимог-заборон (шкала 3 +). Такий підхід може лежати в основі типу неправильного виховання «домінуюча гіперпротекція». У цій ситуації підлітку «все не можна». Йому пред'являється величезна кількість вимог, які обмежують його свободу і самостійність, у стенічних підлітків таке виховання форсує реакцій емансипації, у менш стенічних зумовлює розвиток рис сенситивної і тривожно-недовірливої (психастенічної) акцентуацій. Типові висловлювання батьків відображають їх страх перед будь-яким проявом самостійності підлітка. Цей страх проявляється в різкому перебільшенні наслідків, які може мати хоча б незначне порушення заборон, а також в прагненні придушити самостійність думки підлітка.

Недостатність вимог-заборон до підлітка (шкала 3 -). В цьому випадку підлітку «все можна». Навіть якщо й існують якісь заборони, підліток їх легко порушує, знаючи, що з нього ніхто не запитає. Він сам визначить час повернення додому ввечері, коло друзів, питання про куріння і вживання спиртних напоїв, підліток ні за що не відзвітує перед, батьками. Батьки просто, не хочуть або не можуть встановити будь-які межі в його поведінці. Дане виховання стимулює розвиток гіпертимного типу характеру у підлітка і, особливо, нестійкого типу.

Строгість санкцій (покарань) за порушення вимог підлітком (шкали С + і С-). Надмірність санкцій (тип виховання: жорстока поведінка з підлітком). Для цих батьків характерна прихильність до застосування суворих покарань, надмірне реагування навіть на незначні порушення поведінки.

Мінімальність санкцій (шкала С-). Батьки намагаються зовсім обходитися без покарання, або застосовують їх вкрай рідко. Вони сподіваються на заохочення, сумніваються в результаті будь-яких покарань.

4. Нестійкість стилю виховання (шкала Н). Під таким вихованням розуміється різка зміна стилю, прийомів, які представляють собою перехід від дуже строго до ліберального і потім навпаки, перехід від значної уваги до підлітка до емоційного відкидання його батьками.

Поєднання різних відхилень у вихованні.

Потураюча гіперпротекція (риси відображені в у шкалах Г +, У +; при

Т-, З-, С-). Підліток знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка прагне до максимального задоволення його потреб. Цей тип виховання сприяє розвитку демонстративних (істероїдних) та гіпертимних рис характеру у підлітка.

Домінуюча гіперпротекція (Г +, У +, Т +, З +, С +). Підліток в центрі уваги батьків, які віддають йому багато сил і часу, проте в той же час позбавляють його самостійності, ставлячи численні обмеження і заборони. У гіпертимних підлітків таке виховання підсилює реакцію емансипації і зумовлює гострі афективні реакції екстрапунітивного типу. При тривожно-недовірливим психоастенічному, чутливому, астеноневротичному типах відхилень характеру домінуюча гіперпротекція засвоює астенічні риси.

Емоційне відкидання (Г-, У-, С +). Виховання формує і підсилює риси інертно-невротичної акцентуації (епілептоїдної) акцентуації характеру.

Підвищена моральна відповідальність (Г-, У-, Т-). Цей тип виховання характеризується поєднанням високих вимог до підлітка зі зниженою увагою до нього батьків, меншою турботою про нього.

Гіпопротекція (гіпоопіка) Г-, У-, Т-, З-. Підліток наданий сам собі, батьки не цікавляться ним і не контролюють його. Таке виховання особливо негативно позначається при акцентуаціях гіпертимного, нестійкого і комформного типів.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

При дослідженні батьківського відношення застосовувався тест-опитувальник «Батьківське відношення» (Варга А.Я., Столін В.В.) (Див. додаток 3) [24].

Мета теста-опитувальника - виявлення домінуючого типа батьківського відношення.

1. «Прийняття-відкидання» шкала відображає інтегральне емоційне ставлення до підлітка. Дотримання одного полюса шкали: батькам подобається підліток, яким, який він є. Батьки поважають індивідуальність підлітка, симпатизують йому. Батьки прагнуть проводити багато часу разом з підлітком, схвалюють його інтереси і плани. На іншому полюсі шкали: батьки сприймають підлітка поганим, непристосованим, невдахою. Їм здається, що підліток не доб'ється успіху в житті через низькі здібностей, невеликий розум, погані схильності. Здебільшого батьки відчувають до підлітка злість, досаду, роздратування, образу, не довіряють підлітку і не поважають його.

2. «Кооперація» - соціально бажаний образ батьківського відношення. Змістовно ця шкала розкривається так: батьки зацікавлені у справах і планах підлітка, намагаються у всьому допомогти та співчувати йому. Батьки високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності підлітка, відчувають почуття гордості за нього. Батьки заохочують ініціативу і самостійність підлітка, намагаються бути з ним на рівних. Батьки довіряють підлітку, намагаються стати найого точку зору в суперечливих питаннях.

3. «Симбіоз» - шкала відображає міжособистісну дистанцію у спілкуванні з підлітком. При високих балах за цією шкалою можна вважати, що батьки прагнуть до симбіотичних відносин з підлітком. Вони відчувають себе з підлітком єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі його потреби, захистити його від труднощів і життя. Батьки постійно відчувають тривогу за підлітка, він їм здається маленьким і беззахисним. «Авторитарна гіперсоціалізація» - відображає форму і напрямок контролю за поведінкою підлітка. При високому балі за цією шкалою в батьківському відношенні даних батьків чітко проглядається авторитаризм. Батьки вимагають від підлітка беззастережного послуху і дисципліни, намагаються нав'язати йому у всьому свою волю, не в змозі стати на його точку зору. За прояв свавілля підлітка суворо карають. Батьки пильно стежать за його соціальними досягненнями, індивідуальними особливостями, звичками, думками, почуттями та ін.

4. «Маленький невдаха» - відображає особливості виховання та розуміння підлітка батьками. При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні даних батьків є прагнення інфантилізувати підлітка, приписати йому особисту і соціальну неспроможність. Батьки бачать підлітка молодшим в порівнянні з реальним віком, його інтереси, захоплення, думки і почуття здаються батькам дитячими та несерйозними. Підліток представляється не пристосованим, не успішним, відкритим для поганих впливів. Батьки не довіряють йому, нарікають на її неуспішність та невмілість. У зв'язку з цим батьки намагаються захистити підлітка від труднощів життя і строго контролювати його дії.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

При дослідженні поведінки батьків та ставлення підлітків до них застосовувався опитувальник «Поведінка батьків та ставлення підлітків до них» (ПІР) (Шафер Е.) (Див. додаток 4) [24].

Мета опитувальника - вивчення установок, поведінки та методів виховання батьків так, як бачать їх підлітки.

Основою для цього тесту служить опитувальник, який створив Е. Шафер в 1965 р. Базується ця методика на положені Е. Шафера про те, що виховний вплив батьків (так, як це описують діти) можна охарактеризувати за допомогою трьох факторних змінних: «прийняття-емоційне відсторонення», «психологічний контроль-психологічна автономія», «прихований контроль-відкритий контроль».

Під прийняттям мається на увазі безумовно позитивне відношення до підлітка вне залежності від ісходних очікувань батьків.

Емоційне відсторонення - відсторонення розглядається як негативне ставлення до підлітка, відсутність любові та поваги до нього, а іноді і ворожнеча з дитиною.

Поняття психологічного контролю означає як певний тиск та умисне керівництво підлітками, так і ступінь послідовності в здійсненні виховних принципів.

Інтерпретація результатів тесту.

Оцінка матері сином.

1. Шкала позитивного інтересу. Насамперед, психологічне прийняття матері хлопці-підлітки бачать у відносно критичному підході до них. Підлітки часто переживають необхідність у допомозі і підтримці матері, у більшості випадків приймають її думку, схильні погоджуватися з нею. Такі форми поведінки, як владність, підозрілість, тенденція до лідерства, заперечуються. У теж час сини не очікують від матері надмірного конформізму, аж до тенденції «йти на поводу». Проте, просто компетентна поведінка, дружній спосіб спілкування і нормальні емоційні контакти виявляються недостатніми для того, щоб підліток міг затверджувати, що мати відчуває стосовно нього позитивний інтерес. Вони прагнуть до надмірної опіки сильної, дорослої і самостійної людини.

2. Шкала директивності. Директивність матері стосовно сина, підлітки бачать у нав'язуванні їм почуття провини стосовно неї, її деклараціям і постійним нагадуванням про те, що «мати жертвує усім заради сина», цілком бере на себе відповідальність за усе, що зробив, робить і буде робити підліток. Матір'ю як би затверджується споконвічна залежність її статусу й оцінки навколишніх від відповідності сина «еталону підлітка», крім того, при цьому можливість інших варіантів самовираження. Таким чином, мати прагне будь-яким способом припинити неправильну поведінку сина. Прості форми прояву чуйності, симпатії, які викликають позитивні емоційні відносини, негативно корелюють з директивною формою взаємодії матері і підлітка.

3. Шкала ворожості. Ворожість матері у відносинах із сином-підлітком характеризується її агресивністю і надмірною строгістю в міжособистісних відносинах. Орієнтування матері винятково на себе, її самолюбство, зайве самоствердження, як правило, виключають прийняття підлітка. Підліток сприймається насамперед як суперник, якого необхідно придушити, щоб затвердити свою значимість. Так, емоційна холодність до підлітка маскується і найчастіше видається за стриманість, скромність. У той же час, можуть спостерігатися яскраво виражена підозрілість, схильність до надмірної критики на адресу сина і навколишніх, метою якої є прагнення принизити їх в очах навколишніх. Поряд з цим постійно (головним чином, на вербальному рівні) демонструється позитивна активність, відповідальність за долю сина.

4. Шкала автономності. Автономність матері у відносинах із сином розуміється їм як диктат, повне захоплення влади, навіть, деяка маніакальність у цьому відношенні, що не визнає ніяких варіацій. Мати при цьому не сприймає підлітка як особистість, зі своїми почуттями, думками, уявленнями і спонуканнями, вона виявляє собою «сліпу» силу і влади амбіцій, якій усі, незважаючи ні на що, зобов'язані підкорятися. При цьому адаптивна форма авторитету матері, заснована на довірі і повазі, а також прийнятні форми твердості і різкості, виявляються нехарактерними для автономних матерів у відносинах із синами-підлітками. Також, на думку синів, ні емоційна прихильність, ні дружній стиль спілкування не можуть бути пов'язані з відгородженістю, незахопленістю матері в справи сина.

5. Шкала непослідовності. Непослідовність проведеною матір'ю лінії виховання оцінюється підлітками як якесь чергування (у залежності від ступеня інформативної значимості) таких психологічних тенденцій, як панування сили й амбіцій і покірність (в адаптивних формах), делікатність і над альтруїзм і недовірлива підозрілість. Причому необхідно відзначити, що усі вони мають тенденцію до екстремальних форм прояву (амплітуда коливань максимальна).