Взаємозв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю особистості

Феноменологія автобіографічної пам’яті. Визначення емоцій та типів емоційної спрямованості особистості. Встановлення зв’язку між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості різної вікової категорії.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 27.09.2012
Размер файла 254,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок автобіографічної пам'яті з емоційною спрямованістю особистості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості автобіографічної пам'яті, емоційної спрямованості особистості та їхнього взаємозв'язку

1.1 Автобіографічна пам'ять як предмет дослідження

1.1.1 Визначення поняття про автобіографічну пам'яті

1.1.2 Підходи до вивчення автобіографічної пам'яті

1.1.3 Феноменологія автобіографічної пам'яті

1.2 Аналіз видів емоційної спрямованості особистості

1.2.1 Визначення емоцій та емоційної спрямованості особистості

1.2.2 Типи емоційної спрямованості особистості

1.3 Аналіз зв'язку пам'яті та емоцій особистості

1.4 Висновки за розділом 1

Розділ 2. Вивчення особливостей автобіографічної пам'яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості

2.1 Організація дослідження

2.1.1 Характеристики досліджуваних

2.2 Процедура проведення дослідження

2.3 Методи дослідження

2.3.1 Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя

2.3.2 Опитувальник «Функції автобіографічної пам'яті» К.Н. Василевської

2.3.3 КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина

2.3.4 Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б. І.Додонова

2.3.5 Математичні методи обробки даних

2.4 Висновки за розділом 2

Розділ 3. Дослідження особливостей автобіографічної пам'яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості

3.1 Дослідження та порівняння найбільш важливих подій життя, які відтворюються в автобіографічній пам'яті

3.2 Дослідження та порівняння домінуючих функцій автобіографічної пам`яті у всіх групах досліджуваних

3.3 Порівняння реального та декларованого відношення до подій власного життя в різних групах досліджуваних

3.4 Дослідження та порівняння емоційної спрямованості особистості у всіх групах досліджуваних

3.5 Виявлення та дослідження взаємозв'язку між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам'яті особистості

3.6 Встановлення зв'язку між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам'яті та емоційною спрямованістю особистості

3.7 Висновки за розділом 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У сучасних умовах вчені все більше звертаються до проблеми когнітивних процесів людини, у тому числі і пам'яті. Пам'ять здавна була однією з центральних функцій, які досліджували психологи в рамках когнітивної психології, психології особистості та ін. Але, починаючи із середини 70х рр. XX ст., пам'ять стала вивчатися у новому «фокусі» - а саме, був виділений новий її вид - автобіографічна пам'ять (термін введений у 1976 Дж. Робінсоном). Тож, з кінця XX ст. накопичувались теоретичні та емпіричні дослідження, пов'язані саме з цим видом пам'яті (Бревер,1986, 1996; Рубін, 1986; Конвей, 1987, 1990, 2001; Росс, 1991; Нельсон, 1991, 1993, 2004; Томсон, Сковронский, 1996; Вагенар, 1986, 1990 та ін.). У вітчизняній психології автобіографічна пам'ять як окрема мнемічна система почала розглядатися лише з середини 90х рр., хоча і раніше розроблялися дослідження, які стосувалися вивчення «життєвого шляху» (Головаха, Кроник, 1984; Ковальов, 1979; Абульханова-Славська, 1991 та ін. [2]).

Такий інтерес до автобіографічної пам'яті (АП) людини є досить аргументованим. З одного боку, автобіографічна інформація сприймається людиною як найбільш точна, правильна. У зв'язку з цим є дуже актуальною розробка феноменів та закономірностей, пов'язаних з трансформацією, викревленням та саме перетворенням інформації в автобіографічну. Адже з фактом довіри власним автобіографічним спогадам, постає питання їх об'єктивної істиності, що є актуальним для судовиробництва, а саме - для аналізу показань свідків. З іншого боку, звернення до власних автобіографічних спогадів, робота з ними є важливим інструментом в психотерапії. Людина через свої спогади може простежити зміни в собі, трансформацію своїх переконань, поглядів. Окремою темою є роль автобіографічної пам'яті в ідентичності та самоідентичності людини - вона преломляє буття людини в різноманітні форми ідентичності, визначає часовий аспект існування та самопрезентації особистості [16].

Отже зараз вже зібраний теоретичний, емпіричний матеріал, якій розкриває структуру, механізми функціонування, різноманітні феномени автобіографічної пам'яті (Нуркова, Бернштейн, Лофтус, Конвей, Рубін та ін.). Однак досить небагато уваги приділяється індивідуальним особливостям АП.

Однією і, можливо, найочевиднішою з усіх характеристик будь-яких автобіографічних спогадів, є емоційний компонент. Про зв'язок пам'яті та емоцій людини вчені-психологи говорили ще з кінця XIX ст. Про зв'язок саме АП з емоціями людини можна робити доволі багато припущень, адже цей зв'язок є досить звичним для нас - коли ми чуємо про якусь подію з вуст іншої людини, ми можемо спостерігати цілий шквалт різноманітних емоцій.

Тому і було поставлено питання про зв'язок особливостей АП з емоційною спрямованістю людини. Близько 30 років тому Б.І. Додоновим проводилось дослідження щодо виявлення емоційної спрямованості у розповідях людей, але не мало на меті вивчення також і автобіографічного компоненту [4, стор. 110-148]. Зв'язок емоційної спрямованості та автобіографічної пам'яті обумовлює новизну даного дослідження.

Актуальність дослідження полягає у тому, що воно може полегшити розуміння змісту АП конкретної людини, вивчення характеристик опису подій її життя, емоційного включення у власні спогади та, взагалі, розуміння мети звернення до власної АП, що може бути корисним як для теоретичної розробки індивідуально - типологічних особливостей АП, так і для практичної роботи з людьми у сфері охорони здоров'я, психотерапії.

Об'єкт дослідження - автобіографічна пам'ять.

Предмет дослідження - зв'язок автобіографічної пам'яті з емоційною спрямованістю.

Мета дослідження - вивчення особливостей автобіографічної пам'яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості.

У даному дослідженні були висунуті наступні завдання:

1. Дослідити та порівняти найбільш важливі події життя, які відтворюються в автобіографічній пам'яті;

2. Дослідити домінуючі функції автобіографічної пам'яті у людей різного віку;

3. Порівняти реальне та деклароване відношення до подій власного життя досліджуваних;

4. Виявити емоційну спрямованість досліджуваних;

5. Виявити та дослідити взаємозв'язок між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам'яті;

6. Встановити зв'язок між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам'яті та емоційною спрямованістю;

7. Порівняти одержані дані в групах досліджуваних молодого та зрілого віку, чоловіків та жінок.

У даному дослідженні використовувалися наступні методики:

1. Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя;

2. Опитувальник «Функції автобіографічної пам'яті» К.Н. Василевської;

3. КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина;

4. Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова;

5. Методи математичної обробки даних: контент - аналіз, U-критерій Манна-Уітні, критерій ц* Фішера, метод кореляційної обробки даних Спірмена, факторний аналіз.

У дослідженні брали участь 4 групи досліджуваних (загалом - 100 чоловік молодого та зрілого віку):

Група №1 - 25 жінок молодого віку (віком від 19 до 26 років);

Група №2 - 25 чоловіків молодого віку (віком від 18 до 25 років);

Група №3 - 25 жінок зрілого віку (віком від 38 до 50 років);

Група №4 - 25 чоловіків зрілого віку (віком від 38 до 50 років).

Розділ 1. Особливості автобіографічної пам'яті, емоційної спрямованості особистості та їхнього взаємозв'язку

1.1 Автобіографічна пам'ять як предмет дослідження

1.1.1 Визначення поняття про автобіографічну пам'ять

Пам'ять розуміється як процес запечатління, збереження, зміни, відтворення, впізнання та втрати минулого досвіду, який робить можливим його використання у діяльності та/чи його відновлення у сфері свідомості [15, стор. 48].

Найдетальніше питання пам'яті людини розроблені в працях учених минулого і сучасності: А. Біне, Р. Еббінгауз, Д. Бюлер, Т. Рібо, З. Фрейд, П. Жане, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, П.І.Зінченко, А.А.Смірнов та ін.

Існує декілька класифікацій пам'яті; найбільш поширеними є класифікації: 1) за характером психічної активності - рухова, емоційна, образна та словесно - логічна; 2) за характером цілей діяльності - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю закріплення та збереження матеріалу - короткочасна, довгочасна та оперативна [19, стор. 291] (інші автори також виділяють миттєву, генетичну); 4) за аналізатором, що переважає у процесах запам'ятовування, збереження та відтворення матеріалу - зорова, слухова, смакова, нюхова, рухова, дотикова; тощо. Але ці класифікації не є остаточними.

З кінця 70-х рр. XX ст. західними психологами починає розроблятися новий вид пам'яті - автобіографічна пам'ять. Термін «автобіографічна пам'ять» був введений Дж. Робінсоном у 1976 р. задля відрізнення пам'яті про себе та про навколишній світ. Зараз автобіографічна пам'ять (АП) розуміється як підсистема, яка оперує спогадами про особистісно значущі події та стани. Її функціонування супроводиться особливим станом автоноезиса та є основою переживання себе як унікального, протяжного у часі, тотожного самому собі суб'єкта [15, стор. 50]. Автобіографічна пам'ять несе у собі риси як семантичної пам'яті (наприклад, знання фактів своєї біографії, створення словесно оформленої історії життя), так і епізодичної пам'яті (уявлення минулого у вигляді яскравих епізодів), хоча й не може бути зведеною до них; вона є однією з підсистем довгочасної декларативної пам'яті [2, стор. 6]. Автобіографічна пам'ять представляє собою структуру, яка пов'язує пам'ять взагалі з особистістю, виступає в функції розширення досвіду та зв'язку минулого з майбутнім [8].

1.1.2 Підходи до вивчення автобіографічної пам'яті

Інтерес до окремих феноменів АП - ровесник наукової психології (Т. Рібо, 1881; З. Фрейд, 1901; А. Бергсон, 1913; П. Жане, 1928; А. Адлер, 1929). Об'єктом систематичних досліджень в психології АП стає лише в 80-і рр. ХХ століття: з введенням терміну «автобіографічна пам'ять» (Робінсон., 1976) починається активна розробка цієї теми представниками різних підходів (Рубін, Конвей, Рос, Нельсон, Томсон та ін.). Оформлення самостійної області наукового дослідження АП пов'язане з переорієнтацією на вивчення психіки «в природному контексті» в рамках «екологічного підходу» (Найсер). У сучасних роботах, де домінує методологія когнітивного підходу [25], досліджений широкий круг приватних закономірностей АП, що в основному відносяться до операціонального рівня її функціонування, при цьому механізми АП по суті зведені до додаткових процедур переробки «я - віднесеної» інформації, що включаються в моделі процесу пізнання (Конвей, Томсон, Тульвінг). В рамках цього підходу, М. Конвей та К. Плейдер-Пірс розробили модель Системи Самопам`яті. Важливим твердженням цієї моделі є те, що АП знаходиться на перетині двох конкуруючих тенденцій - необхідності закодувати інформацію максимально близьку до пережитого досвіду, і, одночасно, потреби підтримати послідовну й стійку картину взаємодії зі світом, який простягається поза цього моменту [9]. Але, полягання розробки проблеми АП в когнітивному напрямі характеризується принциповими обмеженнями:

· ігнорується роль свідомості і культурних засобів в становленні і функціонуванні АП, не виявляється специфіка умов її розвитку;

· не ставиться питання про взаємообумовленість структурних і функціональних характеристик АП, про системну організацію функцій АП;

· не обговорюються принципи організації АП як особистісно-мнемічної підсистеми, на відміну від інших видів довготривалої пам'яті;

· не виявлені підстави для типології індивідуальних відмінностей на основі стійких структурно-функціональних характеристик АП;

· «за кадром» залишається проблематика аналізу АП в контексті джерел самодетермінациі особи і ресурсів її довільних змін.

Розвивається також феноменологічний підхід до АП (Salaman; Linton; Wagenaar, ), формою якого є нарративний (Mcadams; Sarbin; Polkinghorne), і психоаналітичний (Ross). У феноменологічній парадигмі описується різноманіття форм усвідомлення різночасного автобіографічного досвіду, динаміка переживань при його рефлексії і реконструкціях. Нарративним аналізом виділяються схеми структуризації автобіографічного досвіду у формі розповідей про події «історії життя», у тому числі в співвідношенні з матеріалом творів мистецтва автобіографічного жанру (Brown, Kulik; Salaman; Wagenaar). Проте і феноменологічний напрям залишає закритими для вивчення питання про механізми становлення АП і систему детермінант її розвитку, структурно-функціональні особливості АП порівняно з іншими видами пам'яті, закономірностях зв'язку і динаміки усвідомлюваної і неусвідомлюваної частини автобіографічного досвіду [14, стор. 10].

Практика трансформації змісту АП в психоаналітичних роботах спрямована на специфічний сегмент її неусвідомлюваної частини (витиснені або спотворені захисними механізмами автобіографічні спогади), будується без врахування системних властивостей організації АП як особистісно-мнемічної підсистеми з широким спектром взаємозв'язаних функцій, не обговорюється реальна динаміка процесів в структурно-функціональних характеристиках АП і різноманітність механізмів включення АП в самодетермінацию особистості.

Найбільш перспективним з тих, що реалізовуються в даний час за кордоном підходів, представляється соціокультурний (Bruner; Nelson; Brown; Wallace; Rubin; Fivush; Wang), де АП розглядається як виключно людський, онтогенетічно пізній феномен, конкретні структурні, змістовні і функціональні характеристики якого визначаються культурно специфічними моделями організації автобіографічного досвіду, що привласнюються дитиною в процесі взаємодії з соціальним оточенням; сформульована значущість обліку зовнішніх детермінант розвитку АП; проводяться зіставлення різних культур і соціальних умов по характеру їх впливи на окремі особливості АП.

Таким чином, проблемне поле досліджень АП знаходиться в процесі суперечливого становлення і провокує безліч методологічних і конкретно-наукових дискусій відносно специфіки АП, механізмів її розвитку, варіантів структуризації її феноменології, функціонального навантаження. Цим обумовлена принципова необхідність рефлексії методологічних підстав для подальшої розробки тематики АП, співвідношення її з фундаментальними проблемами психології особи і психології пам'яті [14, стор.15].

Однак на даний момент також виникає ще один з підходів до вивчення АП - культурно-історичний підхід (Нуркова В.В.). За поглядами Л.С. Виготського (який заснував культурно-історичний підхід до вивчення психічних процесів), психіку людини формують продукти розвитку культури суспільства та завдяки саме опосередкованому характеру психічних процесів, людина здатна змінювати зовнішню дійсність та роботи свою діяльність розумною [5]. З позиції культурно - історично підходу до аналізу автобіографічної пам'яті, вона як підсистема довгострокової декларованої пам'яті формується у якості новобудови на підґрунті семантичної та епізодичної підсистем пам'яті тільки в результаті спільної мнемічної діяльності дитини та дорослого у конкретній соціальній ситуації розвитку. АП розвивається за законами вищих психічних функцій, спочатку викає як інтерпсихічна, а потім, перетворюючись в інтрапсихічну, внутрішню форму - нову психічну функцію, що забезпечує людині можливість мати історію власного життя.

Початковий етап формування АП пов'язаний з фіксацією та відтворенням розрізнених подій життя дитини. В ході її подальшого розвитку відбувається становлення макроструктури, яка багато в чому визначається інтериоризованими культурними схемами та сценаріями, які організують мнемічний матеріал у взаємодіючі системи «життєвих періодів», «життєвих тем», «особистісних етапів». Оскільки культурні життєві сценарії привласнюються людиною по мірі соціалізації, з їхньою допомогою опосередковується як відбір автобіографічної інформації на стадії запечатління, так і пріоритети при її витяганні.

АП, яка сформувалася як вища психічна функція, сама набуває статус психологічного знаряддя регуляції когнітивних та особистісних процесів. АП служить базисом ефективного розвитку основних механізмів, які забезпечують самодетермінацію особистості в соціокультурному просторі її буття [12, стор.17-24].

В рамках цього підходу виявлені унікальні характеристики АП: відсутність натуральної стадії в онтогенезі; смислова детерміація пластичності картини минулого; активний розвиток нових культурних засобів, що збагачують її функціональний репертуар. Даний підхід забезпечує розуміння того, як за допомогою «суб'єктивної картини особистого минулого», що формується та розвивається в рамках конкретних соціокультурних реалій, особистість знаходить можливість свідомої регуляції своєї діяльності [20]. Завдяки вживанню структурно-функціонального аналізу розроблена модель ієрархічної організації АП і виявлена специфічна для опису кожного з рівнів система одиниць аналізу і принципів організації в співвідношенні з культурними засобами регуляції. Як одиниця аналізу на мікрорівні багатоаспектно вивчені автобіографічні спогади, функціональні, структурні і феноменологічні характеристики яких відкриваються у формах «фотографічного», важливого, переломного і характерного спогадів і детерміновані культурними засобами а також мотивами, цілями і умовами відтворення. Макроструктура АП організовується цілісними уявленнями про «життєві періоди», «життєві теми», «особові етапи», вищий рівень одиниць культурно-історичної інтеграції «картини життєвого шляху особистості» представлений переживанням інтегральної самоідентічності і усвідомленням концепту долі, що концентрують сплав соціо-культурних і індивідуально-особових сенсів. Описаний функціональний репертуар АП на рівнях операції, дії і діяльності. Визначена роль АП як базису розвитку основних механізмів, що забезпечують самосвідомість особистості в соціокультурному просторі її буття. Істотним внеском у розвиток ідей культурно-історичного підходу є стратегія міждисциплінарного вивчення взаємозв'язку етапів інноваційного розвитку культурних засобів як основи соціальних практик і процесів перетворення індивідуальної і колективної форм АП [14].

1.1.3 Феноменологія автобіографічної пам'яті

Автобіографічна пам'ять визначається як вища мнемічна функція, організована за смисловим принципом, що оперує з особистісно віднесеним досвідом, яка забезпечує формування суб'єктивної історії життя і переживання себе як унікального протяжного у часі суб'єкта життєвого шляху [14, стор. 12]. Феноменологія АП відрізняється багатою кількістю феноменів та мнемічних ефектів, але основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної пам'яті є автобіографічний спогад. Вчені виділяють декілька видів автобіографічних спогадів.

Фотографічний спогад представляється деякими авторами як точний та детальний «слепок» реальності, який в найменших подробицях фіксує людина (Браун, Кулік). Спостерігається переживання високої суб'єктивної достовірності відтворенного змісту, яке і служить причиною його вторинної оцінки як точного та повного [18, стор. 60-62]. Але зараз, після багаточисленних досліджень (Кулік, Конвей, Найсер та ін.), фотографічний спогад визначається не як «двійник» реальності, але як «живі картини» подій, в яких збережена інформація репрезентується полімодально (зоровий образ, дотикові відчуття, запахи, смак, звуки). Спогади про яскраві епізоди фіксуються максимально детально в момент події; цей спогад існує як цілісний епізод, та є замкнутим у самому собі.

Іншою специфічною формою автобіографічного спогаду є спогад про важливу подію. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події: 1) стартові спогади, які маркирують перший досвід людини в значимій для нього сфері; вони є, зазвичай, найбільш ранніми спогадами; 2) спогади-якорі, які є важливими для конструювання уявлення про себе як про особистість; 3) спогади-моделі, які важливі для розуміння зовнішнього світу - вони допомагають орієнтуватися у світі та вибрати найбільш підходящий спосіб дії у конкретній ситуації. В.В. Нуркова відокремлює ще один вид спогадів - «переломні» спогади. Цей вид є особливим, відрізняється критичною важливістю та визиває кардинальні зміни в особистості людини [15].

Окрім вказаних вище одиниць аналізу АП, в літературі доволі часто описуються деякі феномени її функціонування. Під час досліджень було виявлено чимало стійких ефектів часової організації АП (Thompson, Skowronski, Larsen, Betz). «Циклічний календарний ефект» полягає в тому, що культурно та натурально детермінована матрика часу (тижні, місяці, роки) примушує суб'єкта впадати в регулярну помилку відносно точної дати події (пам'ятати дні тижня - не пам'ятати місяць; пам'ятати пору року - не пам'ятати рік, та ін.). При витяганні автобіографічної інформації виявляється і своєрідний «крайовий ефект»: коли людину поросят пригадати події, які відносяться до конкретного періоду часу, вона відтворює максимальну кількість подій з початку та з кінця періоду. «Телескопічний ефект» віддаляє та приближує події на суб'єктивній лінії часу в залежності від їхньої особистісної значущості. Людині здається, що важливі для неї події відбулися недавно, а менш важливі - давно. Найбільш значущим у часовій організації АП є «ефект пику спогадів»: люди згадують непропорційно велику кількість автобіографічних подій, які відносяться до періоду 16 - 28 років. Цей ефект вперше був описаний Д. Рубіном, С. Ветцлером, Р. Небисом в середині 1980-х рр.. [13, стор. 91]. Існує декілька теорії щодо інтерпретації даного феномену: 1) «ефеки пику спогадів» як результат інтеріорізації культурних життєвих сценаріїв (Д. Рубін, Д. Бернтсен); 2) пов'язання даного ефекту з поняттям ідентичності (П. Йакін, М. Шам, Дж. Фитцжеральд та ін.) [11, стор. 23-24].

Важливими для вивчення автобіографічної пам'яті є і її функції. Функції АП розподіляють на три групи: 1) інтерсуб'єктині - пов'язані з життям людини як члена соціуму; 2) інтрасуб'єктивні - пов'язані з саморегуляцією особистості; 3) екзестенційні - які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

До інтерсуб'єктивних функцій відносять:

· Досягнення соціальної солідарності або відторгнення (загальні спогади дозволяють людині пережити єднання з різноманітними соціальними групами; дають змогу протипоставити одну групу іншій);

· Передачу свого унікального досвіду життя (забезпечення перейняття досвіду, знань, історії від однієї людини/покоління до іншого);

· Встановлення міжособистісних контактів;

· Передбачення поведінки інших людей за аналогією подій власного життя;

· Емпатійну функцію (проникнення, збагнення емоційного стану іншої людини та трансляція свого емоційного стану);

До інтрасуб'єктивних функцій відносять:

· Саморегуляцію (предметом регуляції у даному випадку стають настрої, мотиви, риси характеру);

· Формування Я-концепції (базується на автобіографічних спогадах про оцінки себе іншими людьми та реакціях на ці оцінки);

· Свідому побудову або вибір індивідуально життєвих стратегій;

Екзестенційними функціями автобіографічної пам'яті є:

· Формування ідентичності (автобіографічна ідентичність визначається єдністю унікальної історії життя, що визначає відображення людиною (на свідомому та несвідомому рівнях) перейняття етапів свого життя та внутрішньої «логіки» організації його руху [17]);

· Встановлення інтервалів самоідентичності (відрізків життєвого шляху, межі якого особистість усвідомлює як точки якісного перетворення самої себе. Ця функція визначає зміст процесу періодизації особистістю етапів свого життєвого шляху та рефлексію людиною ключових моментів у власному розвитку [16, стор. 79]);

· Самопізнання за допомогою автобіографічного аналізу;

· Сенсостворення (побудова життєвих сенсів, «призначення»);

· Самовизначення (за допомогою рефлексії досвіду свого життя);

· Історична та культурна самовіднесенність (особистість «вписує себе» у культуру та історичну епоху);

· Усвідомлення унікальності свого життя;

· Фінальна інтеграція особистості (феномен «усе життя промайнуло перед очима» [17, стор. 52-55]);

Задля розуміння природи та функціонування АП цікавим є розглядання зв`язку її з емоційною пам`яттю. Згідно М.А. Кузнєцова, створення та консолідація сліду в автобіографічній пам`яті супроводжується актуалізацією та переживанням окремих емоцій та почуттів. Емоційні образи попередньо „вбудовані” в ментальні репрезентації автобіографічних епізодів та сцен. Певні характеристики та особливості АП обумовлені її зв`язком саме з емоційною пам`яттю. По-перше, саме запам`ятовування автобіографічного епізоду стає можливим завдяки тому, що суб`єкт визначає його особистісну значущість для себе. По-друге, зв`язок АП з емоційною пам`яттю поясняє, чому більша частина її змісту є унікальними подіями минулого, які відбувалися у житті лише один раз. Суб`єкт запам`ятовує не лише подію, алей унікальне емоційне переживання, яке пов`язано із нею. По-третє, зв`язком АП з емоційною пам`яттю поясняється її переважно мимовільний характер - як правило, для запам'ятовування життєвого епізоду суб`єкт не докладає додаткових вольових зусиль та не ставить перед собою мнемічної мети. Та, нарешті, завдяки емоційній пам`яті автобіографічний спогад представляється як „спалах пережитого”, „життя у минулому”, але не як холодний вербальнний самозвіт прожитого відрізку [7, стор. 484-495].

1.2 Аналіз видів емоційної спрямованості особистості

1.2.1 Визначення емоцій та емоційної спрямованості особистості

В психології не існує на даний момент єдиного, однозначного визначення емоцій. Одночасно функціонують декілька основних наукових підходів до розглядання та вивчення емоцій:

· Психоаналітична концепція афекту та мотивації (у який відкривається нова сфера наукового пізнання - сфера людської мотивації. Рапапорт визначає таку теорію емоцій - сприйнятий ззовні перцептивний образ служить ініціатором несвідомого процесу, в ході якого відбувається мобілізація неусвідомлюваної індивідом інстинктивної енергії; якщо ця енергія не може знайти собі легального додатку, вона випліскується зовні через інші канали у вигляді мимовільної активності; різні види такої активності - «емоційна експресія» і «емоційне переживання» - можуть виявлятися одночасно, по черзі або незалежно один від одного);

· Вимірювальний підхід (Спенсер одним з перших став розглядати емоції як вимірну частину свідомості. В. Вундт, розвиваючи цю традицію, запропонував описувати емоційну сферу свідомості, оцінюючи її за допомогою трьох вимірювань: задоволення-незадоволення, розслаблення-напруга і спокій-збудження);

· Емоції як організмічне збудження (По Даффі, емоція - лише крапка або сукупність крапок на шкалі збудження, тому для дискретних різновидів емоцій в її теорії немає місця, а про варіабельності емоцію можна говорити лише з погляду інтенсивності.);

· Когнітивні теорії емоцій (до цього підходу відносять два обширних класу теорій. Це так звані теорії «Я», або теорії самосвідомості, і теорії, що вважають першопричиною або компонентом емоції когнітивні процеси. Центральним і переважаючим поняттям всіх теорій «Я» є поняття Я-концепції, в них підкреслюється важливість аналізу «чуттєвого вмісту» вербальних виразів. Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як реакцію або комплекс реакцій, обумовлених когнітивними процесами (теорії Арнольда, Шехтера, Сингера, Вейнера та ін.)

· Емоції як результат біологічних процесів (Плутчик розглянув емоції як засіб адаптації, що грав важливу роль у виживанні на всіх еволюційних рівнях. Емоція - комплексна соматична реакція, зв'язана з конкретним адаптивним біологічним процесом, загальним для всіх живих організмів);

· Теорія диференціальних емоцій (об'єктом її вивчення є окремі емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших, як самостійний переживально-мотіваційній процес, що впливає на когнітивну сферу і на поведінку людини) [6, стор. 34-45];

Однак окрім окремих емоцій, які відчуває людина, та потреби у цих переживаннях, за думкою Додонова Б.І., існує особливе, психологічно обумовлене тяжіння до певних переживань. Від вихідної потреби в емоційному насиченні ця перетворена потреба відрізняється наступним:

1. Людина тепер відчуває потребу не стільки у будь-якому випадковому “наборі” емоцій, а лише в такому, який утворює ту або що іншу улюблену “емоційну мелодію”, що володіє відомою структурою і єдністю складових її елементів.

2. Кожна з таких “мелодій” записана в емоційній пам'яті людини і як би заздалегідь запрограмована “задля виконання”; вона виникає не випадково, але в результаті навмисного відтворення відповідної емоціогенної ситуації.

3. Емоційні образи цієї “мелодії” тісно спаяні з певними зоровими, слуховими і іншими виставами, а також не зрідка і з певним ідейним вмістом.

4. В особи закріплюються спеціальні засоби або форми задоволення її потреби в емоційному насиченні.

Спочатку характер емоційного насичення як би цілком підпорядкований тим цілям, які особа, що формується, перед собою ставить, прагнучи до задоволення самих різних своїх потреб. У залежності від особливостей тих цілей і умов їх здійснення, людина переживає різні емоції. Систематична повторюваність таких цілей і умов, викликана конкретними обставинами життя та виховання, приводить до повторюваності емоційних станів. Таким чином, у людей поряд з цільовими установками формуються також і установки на конкретні комплекси емоцій. Кожна людина тяжіє не лише до одного, а до багатьох емоційних комплексів, які, зазвичай, все одно між собою пов'язані. Кожне зі своїх емоційних тяжінь людина може задовольняти не однаковим способом. Все це робить характеристику індивідуальної потреби в емоційному насиченні надзвичайно складною. Але потреба в емоційному насиченні взаємодіє з іншими спонукальними мотивами людської поведінки. Ця потреба не лише може відособлятися від потреб, які її породили, але і, навпаки, заново “спаюватися” з іншими особистісними потребами більш високого рангу, а інколи навіть заново формувати їх. Таким чином, спочатку чисто функціональна потреба людини в емоційному насиченні перетворюючись в прагнення суб'єкта до певних переживань своїх стосунків до дійсності, стає одним з важливих чинників, що визначають спрямованість його особі [4, стор. 68].

1.2.2 Типи емоційної спрямованості особистості

Як було вказано вище, емоційна спрямованість є потребою в емоційному насиченні емоціями конкретного типу. Тому види емоційної спрямованості виділяються в залежності від видів емоцій.

1. Альтруїстичні емоції (альтруїстична спрямованість). Ці переживання виникають на основі потреби у сприянні, допомозі, заступництві іншим людям. Альтруїстичні емоції люди можуть випробовувати, і не допомагаючи іншим реально, а лише ототожнюючи себе в уяві з тим або іншим благородним героєм. Інвентарій альтруїстичних емоцій: “Бажання приносити іншим радість і щастя” (А-1). “Відчуття занепокоєння за долю кого-небудь, турбота” (А-2). “Співпереживання успіху і радості іншого” (А-3). “Відчуття ніжності або розчулення” (А-4). “Відчуття відданості” (А-5). “Відчуття участі, жалості” (А-6).

2. Комунікативні емоції (комунікативна спрямованість). Ці емоції виникають на основі потреби в спілкуванні. Комунікативні переживання не зрідка близькі до альтруїстичних. В процесі спілкування можуть виникати будь-які емоції; комунікативними ж є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості. Інвентарій цих емоцій: “Бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, знайти їм відгук” (КМ.-1). “Відчуття симпатії, розташування” (КМ.-2), “Відчуття пошани до кого-небудь” (КМ.-3). “Відчуття вдячності” (КМ.-4). “Відчуття обожнювання кого-небудь” (КМ.-5). “Бажання заслужити на схвалення від близьких і шанованих людей” (КМ.-6).

3. Глоричні емоції (глорична спрямованість). Ці емоції пов'язані з потребою в самоствердженні, в славі. Типова для них емоційна ситуація -- реальне або уявне “пожинання лаврів”. Інвентарій: “Прагнення завоювати визнання, шану” (ГЛ-1). “Відчуття ураженої самолюбивості і бажання взяти реванш” (ГЛ-2). “Приємне лоскотання самолюбивості” (ГЛ-3). “Відчуття гордості” (ГЛ-4). “Відчуття переваги” (ГЛ-5). “Відчуття задоволення тим, що як би виріс у власних очах, підвищив цінність своєї особистості” (ГЛ-6)

4. Праксичні емоції (праксична спрямованість). Термін “праксичні відчуття” введений П. М. Якобсоном, який запропонував назвати так переживання, «які викликаються діяльністю, зміною її в ході роботи, успішністю або неуспішністю її, труднощами її здійснення і завершення”. У прикладах праксичних відчуттів виступають дуже складні комплекси переживань, в які входять і такі емоції, як естетичні, інтелектуальні та інші, лише забарвлені в “праксичні тони”.Інвентарій: “Бажання добитися успіху в роботі” (П-1). “Відчуття напруги” (П-2). “Захопленість, захваченность роботою” (П-3). “Милування результатами своєї праці, його продуктами” (П-4). “Приємна втома” (П-5). “Приємне задоволення, що справа зроблена, що день пройшов не даремно” (П-6).

5. Пугнічні емоції (пугнічна спрямованість). Емоції походять від потреби в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби. Інвентарій: “Жадання гострих вражень” (ПГ-1). “Захват небезпекою, ризиком” (ПГ-2). “Відчуття спортивного азарту” (ПГ-3). “Рішучість” (ПГ-4). “Спортивна злість” (ПГ-5). “Відчуття сильної вольової і емоційної напруги, граничної мобілізації своїх фізичних і розумових здібностей” (ПГ-6).

6. Романтичні емоції (романтична спрямованість). Під романтизмом мається на увазі прагнення до всього незвичайного, таємничого. Відчуття таємничості як типова “романтична емоція” з'являється у людини в зв'язку не з будь-якою таємницею, а лише там, де вона живо “відчуває” свою включеність в число об'єктів, на які розповсюджується дія загадкового чинника, особливо коли йому приписується свідома воля, натхненність. Відчуття таємничого майже завжди включає чекання. Інвентарій: “Прагнення до незвичного, незвіданому” (Р-1). “Чекання чогось незвичайного і дуже хорошого, світлого дива” (Р-2). “Вабляче відчуття далі” (Р-3). “Відчуття дивно перетвореного сприйняття того, що оточує, що хвилює: все здається іншим, незвичайним, повним значності і таємниці” (Р-4). “Відчуття особливої значності того, що відбувається” (Р-5). “Відчуття таємничого” (Р-6).

7. Гностичні емоції (гностична спрямованість). Пов'язуються з потребою в “когнітивній гармонії”. Суть її в тому, щоб в новому, невідомому, незвичайного відшукати знайоме, звичне, зрозуміле. Інвентарій: “Прагнення щось зрозуміти, проникнути в суть явища” (ГН-1). “Відчуття здивування” (ГН-2). “Відчуття ясності або затуманеності думки” (ГН-3). “Неспинне прагнення здолати протиріччя у власних міркуваннях, привести все в систему” (ГН-4). “Відчуття здогадки, близькості рішення” (ГН-5). “Радість відкриття істини” (ГН-6).

8. Естетичні емоції (естетична спрямованість). Викликаються тільки такими видами мистецтва, в яких форма і зміст досконале нерозделимі. Інвентарій естетичних емоцій: “Жадання краси” (Е-1). “Насолода красою чого-небудь або кого-небудь” (Е-2). “Відчуття витонченого, граціозного” (Е-3). “Відчуття піднесеного або величного” (Е-4). “Насолода звуками” (Е-5). “Відчуття драматизму, що хвилює” (“Солодкий біль”) (Е-6). До ліричних відчуттів як різновиду естетичних відносяться: “Відчуття світлого смутку і задумливості"” (Л-1). “Поетично-споглядальний стан” (Л-2).“Чувство душевної м'якості” (Л-3). “Відчуття рідного, милого, близького” (Л-4). “Солодкість спогаду про минуле” (Л-5). “Гіркувато-приємне відчуття самоти” (Л-6).

9. Емоції гедонізму (гедонічна спрямованість). До вказаної категорії ми відносимо емоції, пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті. Інвентарій: “Насолода приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця і т. д.” (Г-1). “Відчуття безтурботності ” (Г-2). “Нега” (“Солодка лінь”) (Г-3). “Відчуття веселощів” (Т-4). “Приємна бездумна збудженість” (Г-5). “Похітливість” (Г-6)

10. Акизитивні емоції (акизитивна спрямованість). Ці емоції виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, “колекціонування” речей, яке виходить за межі практичної потреби в них. Переживання емоцій акизитивного типа може бути описане за допомогою такого інвентарія: “Прагнення щось набувати, нагромаджувати, колекціонувати” (АК-1). “Радість випадкового збільшення своїх накопичень” (АК-2). “Приємне відчуття при огляді своїх накопичень, колекцій і т. д.” (АК-3).[4, стор. 80-89]

1.3 Аналіз зв'язку пам'яті та емоційної сфери особистості

Питанням про роль спогадів у житті людини задавалися різні вчені, починаючи з античних філософів, таких як Аристотель та Платон. Але проблема зв'язку спогадів особистості та її емоцій стала предметом наукових досліджень з часу формування психології як окремої науки. Найбільш цікавим для вчених-психологів було питання про те, як емоції впливають на характер, якість та кількість спогадів. Тобто, що краще запам'ятовується та згадується - приємне чи неприємне? Погляди та емпіричні дані різних вчених доволі часто розходяться між собою.

П.П. Блонський стверджував, що неприємна інформація, події запам'ятовуються людиною краще, ніж приємні. В його експерименті, з інструкцією досліджуваним згадати події минулого року, де було зібрано понад 200 спогадів, були отримані дані, що спогадів про неприємні події 38%, про приємні - 19%. У спогадах досліджуваних про події більш давнього минулого (починаючи з дитинства і закінчуючи вступом в університет), процент спогадів про неприємні події збільшувався до 64% (спогади про приємні події залишалися на тому ж рівні), спогадів про події, які не містять емоційного окрасу спостерігається тільки 8%. Таким чином, П.П. Блонський робить висновок, що довше пам'ятається подія, яка сильно емоційно збуджувала, особливо, неприємна подія [1, стор. 40-56].

Висновки вченого були протипоставлені іншим теоріям та підходам в психології. Так, Блонський критикував фрейдистську концепцію про те, що неприємне витісняється зі свідомості. З.Фрейд говорив про те, що «в найраніших спогадах дитинства звичайно зберігаються байдужі та другорядні речі, у той час як важливі, багаті афектами враження того часу не залишають (не завжди, але дуже часто) у па м'ятті дорослих ніякого сліду» [27]. П.П. Блонський наводить багато прикладів різних досліджень, в результаті яких робилися висновки про те, що приємне запам'ятовується краще, ніж неприємне (Ебінгауза, «закон ефекту» Торндайка). Але також вчений згадує інші експерименти, які підтверджують його висновки (наприклад, Блонський вказує на те, що незважаючи на складні трактовки К. Левіна та Б.Ф. Зейгарнік результатів та причин про краще запам'ятовування незавершених дій, їхній експеримент доводить, що неприємне (незавершене) запам'ятовується краще, ніж приємне).

Продовжуючи тему по запам'ятовування неприємного досвіду, Блонський стверджує, що найкраще зберігаються у пам'яті такі емоції як подив, страждання і страх. Цікавим є ствердження про те, що у негативних спогадах об'єкт страху генералізується та може переноситися на подібні предмети («налякала конкретна собака, але людина боїться усіх собак» та ін.); це вчений назвав генералізацією почуттів [1, стор. 40-56]. Таким чином, ми бачимо, що П.П.Блонський багато уваги приділяв ролі емоцій у спогадах людини, а також - афективній пам'яті особистості.

Б.І. Додонов також аналізує проблему пам'яті та спогадів людини в межах радянської психології. Він згадує і П.П. Блонського, та говорить про те, що його бачення емоцій та спогадів концентрувалося лише на «мимовільному» запам'ятовуванні. Зовсім інакше до цієї проблемі підійшов С.Л. Рубінштейн, він намагався подивиться специфіку спогадів у їхньому зв'язку минулого та теперішнього особистості [1]. С.Л. Рубінштейн говорить про те, що «Спогад - це уявлення, яке віднесене до більш-менш точно визначеного моменту в історії нашого життя»; роль спогадів у житті людини вчений визначає так: «Це сторона пам'яті, яке невідривно пов'язана з усім процесом формування особистості... Це історична пам'ять, в якій виражається єдність нашої особистісної свідомості. Це специфічна людська пам'ять» [26, стор. 273].

Б.І. Додонов визначає спогад не як окреме враження, але як ланцюг образів минулого, які проникнуті «пристрасним» відношенням до нього. Спогад - емоційно яскраве відтворення у пам'яті людини подій цього життя, які мають для нього більшу або меншу особистісну значущість [1, стор. 40-56]. Таким чином, ми бачимо, що вчений цілком підтримує ідею про тісний зв'язок емоцій та спогадів особистості. Найбільш цікавими для вченого представляються ті спогади, які є цінністю для особистості. Такі спогади є приємними для людини не через їх звичайний зміст, але через психологічний, особистісний зміст. Уся привабливість спогадів - у живому відтворюванні раніше пережитих відносин, в переносі їх з минулого та проектуванні на майбутнє (про це побічно каже і В.В.Нуркова: «Епізод, який є вплетеним у тканину життя, відрізняється від нейтрального знання, відчудженного від особистісного контексту його отримання: він завжди містить у собі пласт відносин між учасниками події, що виходять за рамки конкретної ситуації» [13, стор. 88-89]). Таким чином, спогади-цінності є одним з найважливіших фактів, які конститують емоційну спрямованість особистості. Ґрунтуючись на цьому висновку, автор приводить результати дослідження, в якому завдяки компонентному аналізу було видно, наскільки яскраво відображається емоційна спрямованість особистості у її спогадах [1].

В.В. Нуркова теж приділяє багато уваги дослідженням зв'язку емоційності та пам'яті. Так, вона наводить дані В.С. Вальдфогеля про те, що у середньому, люди згадують 50% приємних подій, 30% неприємних та 20% нейтральних, при чому легше та бистріше згадують позитивну інформацію про себе та швидко і повно відтворюють негативну інформацію про інших.

Прихильники еволюційних ідей вважають, що логіка біологічного розвитку людського виду диктує протилежну (концепції «дитячої амнезії» психоаналізу) точку зору: негативний, але не позитивний досвід повинен запам'ятовуватися краще, тому що він вважається більш важливим для адаптації організму в агресивному середовищі. Для того, щоб подолати загрозу, необхідно зрозуміти її джерела та можливі наслідки, тобто максимально повно переробити тривожну інформацію та зберегти її для подальшого використання в аналогічних ситуаціях. Теорія мобілізації - мінімізації С. Тейлора стверджує, що небезпечні стимули визивають найглибшу когнітивну переробку та найбільш надійно відкладаються у пам'яті.

Ще одним важливим фактом, який визначає ефективність відтворення слідів пам'яті, є не знак емоції, але співпадіння станів в моменти запечатління та пригадування. Цей ефект отримав назву конгруентність настрою [15]. Про це побічно може казати і припущення Е. Тульвінга про «дзеркальність» процесів кодування та витягання інформації. Згідно Тульвінга, доступність тієї чи іншої інформації для актуалізації визначається співпадінням «ключових» елементів ситуації запечатління та відтворення: характеристик середовища, психофізіологічного стану організму та власній активності суб'єкта [18, стор. 60-61]. Тобто можна говорити, що психофізіологічний стан, у тому числі і емоційний, при запам'ятовуванні та відтворенні сприяє кращому зберіганню інформації у пам'яті та її використанню.

Існує думка, що емоційний стан має значення у запам'ятовуванні та пригадуванні як один з видів загальної активації організму. Дослідження Л. Клейнсміта і С. Каплана, та А. Бедделі показують, що нейтральні слова, які слабо впливають на активацію організму, добре відтворювались одразу після заучування, хоча вони швидко забувалися. Відтворення емоційно забарвлених слів, пов'язаних з високим рівнем активації, покращувалося з пробігом часу. Таким чином, було зроблене припущення, що високий рівень активації сприяє міцності закріплення слідів у пам'яті. Ця гіпотеза була підтверджена дослідженням С. Фолкарда [15, стор. 56]. Якщо загальна активація організму позитивно впливає на запам'ятовування, то роль стресу є майже протилежною. Про це говорить «ефект зброї», який був описаний Е. Лофтус: він заважає ефективному опізнанню правопорушників жертвами злочинів. Цей ефект яскраво демонструється у експерименті К. Морган з елітними підрозділами армії. Таким чином, В.В. Нуркова стверджує, що сильний стрес провокує порушення роботи пам'яті; емоційно забарвлені події запам'ятовуються в цілому краще, ніж нейтральні; матеріал, який був зафіксований у стані високої активації організму, гірше відтворюється безпосередньо після заучування, але краще зберігається при відстроченому звіті [15].

1.4 Висновки за розділом 1

емоційний спрямованість автобіографічний пам'ять

Пам'ять є психічним процесом запам'ятовування, збереження, відтворення, впізнання та втрати минулого досвіду, який робить можливим його використання у діяльності та/чи його відновлення у сфері свідомості. Окремою характеристикою можна виділити такий процес, як реконструкцію матеріалу в пам'яті та, взагалі, вказати на футурогенну теорію пам'яті. Г.К. Середа, продовжуючи традиції Фр. Бартлетта, робить акцент саме на реконструкції матеріалу у пам'яті, у протилежність традиційній репродукції. Г.К. Середа вважає, що реконструкція повинна стати головною та визначальною при розгляданні психологічної природи пам'яті [Іванова О.Ф., 21]. Також, важливим, за Середою, є те, що програма мнемічної реконструкції досвіду формується у самому процесі цієї реконструкції. Тож пам'яті, згідно поглядів Г.К. Середи, розуміється як непреривний процесуальний континуум, увесь зміст якого завжди є задіяним у роботі [22].

Автобіографічна пам'ять(АП) визначається як підсистема, яка оперує спогадами про особистісно-значущі події та стани. Об'єктом систематичних досліджень в психології АП стає лише в 80-і рр. ХХ століття: з введенням терміну «автобіографічна пам'ять» (Робінсон., 1976) починається активна розробка цієї теми представниками різних підходів.

У сучасних роботах, де домінує методологія когнітивного підходу, досліджений широкий круг окремих закономірностей АП. У феноменологічній парадигмі АП описується різноманіттям форм усвідомлення різночасного автобіографічного досвіду, динаміка переживань при його рефлексії і реконструкціях. Нарративним аналізом виділяються схеми структуризації автобіографічного досвіду у формі розповідей про події «історії життя». В психоаналітичних роботах практика трансформації змісту АП спрямована на специфічний сегмент її неусвідомлюваної частини. У соціокультурному підході АП розглядається як виключно людський, онтогенетічно пізній феномен. З позиції культурно - історично підходу АП розуміється як підсистема довгострокової декларованої пам'яті, яка формується у якості новобудови на підґрунті семантичної та епізодичної підсистем пам'яті тільки в результаті спільної мнемічної діяльності дитини та дорослого у конкретній соціальній ситуації розвитку.

Основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної пам'яті є автобіографічний спогад. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події: 1) стартові спогади; 2) спогади-якорі; 3) спогади-моделі. В.В. Нуркова відокремлює ще один вид - «переломні» спогади.

Функції АП розподіляють на три групи: 1) інтерсуб'єктині - пов'язані з життям людини як члена соціуму; 2) інтрасуб'єктивні - пов'язані з саморегуляцією особистості; 3) екзестенційні - які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

Щодо вивчення емоцій можна виокремити декілька основних наукових підходів: психоаналітична концепція афекту та мотивації; вимірювальний підхід; розуміння емоції як організмічного збудження; когнітивні теорії емоцій; розуміння емоцій як результату біологічних процесів; теорію диференціальних емоцій.

За думкою Б.І. Додонова у людини є потреба в емоційному насиченні. Ця чисто функціональна потреба людини в емоційному насиченні перетворюючись в прагнення суб'єкта до певних переживань своїх стосунків до дійсності, стає одним з важливих чинників, що визначають спрямованість його особистості. Види емоційної спрямованості виділяються в залежності від видів емоцій (за Б.І. Додоновим): альтруїстична, комунікативна, глорична, праксична, романтична, гностична, гедоністична, акизитивна спрямованості.

Б.І. Додонов визначає спогад як емоційно яскраве відтворення у пам'яті людини подій цього життя, які мають для нього більшу або меншу особистісну значущість. Уся привабливість спогадів - у живому відтворюванні раніше пережитих відносин, в переносі їх з минулого та проектуванні на майбутнє. Таким чином, спогади-цінності є одним з найважливіших фактів, які конституюють емоційну спрямованість особистості.

Таким чином, ми бачимо, що на даний момент в психології питання автобіографічної пам'яті є доволі широко вивченим в рамках різних методологічних підходів. В межах цієї проблематики важливою є тема взаємозв'язку та взаємовпливу пам'яті та емоцій людини. В цьому напрямку проведені певні дослідження, але єдиної позиції серед вчених не спостерігається. Це відкриває нові перспективи для дослідження особливостей автобіографічної пам'яті у зв'язку з емоціями людини, особливо, а також з її емоційною спрямованістю.

Розділ 2. Вивчення особливостей автобіографічної пам'яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості

2.1 Організація дослідження

Об'єктом дослідження виступає автобіографічна пам'ять.

Предмет дослідження - зв'язок автобіографічної пам'яті з емоційною спрямованістю.

Метою дослідження є вивчення особливостей автобіографічної пам'яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості.

Ми перед собою поставили наступні завдання:

1. Дослідити та порівняти найбільш важливі події життя, які відтворюються в автобіографічній пам'яті;

2. Дослідити домінуючі функції автобіографічної пам'яті у людей різного віку;

3. Порівняти реальне та деклароване відношення до подій власного життя досліджуваних;

4. Виявити емоційну спрямованість досліджуваних;

5. Виявити та дослідити взаємозв'язок між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам'яті;

6. Встановити зв'язок між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам'яті та емоційною спрямованістю;

7. Порівняти одержані дані в групах досліджуваних молодого та зрілого віку, чоловіків та жінок.


Подобные документы

  • Поняття спрямованості особистості, її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Сучасні теорії, що лежать в її основі. Дослідження педагогичної спрямованості, взаємозв’язок спрямованості особистості студента з його професійною ідентичністю.

    курсовая работа [302,3 K], добавлен 13.11.2011

  • Варіанти визначення особистості відомими персонологами. Можливість існування особистості без індивіда. Структура особистості, її форми спрямованості, психологічна сутність складових. Періоди психічного розвитку особистості, критерії її зрілості.

    презентация [4,7 M], добавлен 02.12.2013

  • Аналіз проблеми спрямованості особистості у філософської, психологічної та педагогічної літератури. Формування відповідних компонентів професійної спрямованості майбутніх психологів. Методики діагностування типу спрямованості особистості студентів.

    автореферат [61,0 K], добавлен 19.04.2013

  • Виявлення особливостей структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєвих орієнтацій та мотивів. Соціально–психологічні настановлення особистості старшокласників. Методика О.Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери.

    курсовая работа [86,4 K], добавлен 29.04.2014

  • Теоретичні основи уяви. Особливості творчої уяви, її роль у формуванні творчої особистості. Дослідження рівня складності уяви особистості. Диференціювання ступеню стереотипності за рівнями. Визначення гнучкості уяви,і ступеня фіксованості образів уявлень.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 25.11.2012

  • Предмет, завдання та структура вікової та педагогічної психології, їх зв'язок з іншими науками. Вимоги до проведення досліджень проблем розвитку психіки й особистості, фактори психічного розвитку. Діалектичний взаємозв'язок навчання, виховання, розвитку.

    шпаргалка [94,3 K], добавлен 21.07.2010

  • Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

    дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.