Система відношень та характер мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих

На психічному рівні стан дезадаптаціі викликає розвиток певних захисних механізмів особистості, про які піде мова нижче. Поводження ж людини на у цьому випадку стає неадекватним обстановці й спілкування з ним утрудняється.

Наприклад, у юристів вимоги професії виробляють спостережливість, пильність, критичність й аналітичність мислення. Уміння співробітників міліції помічати й надавати належного значення дріб'язкам і деталям, методичність в аналізі, наприклад, при огляді місця події є професійно важливими характеристиками особистості [Грановская Р.М., 1984]. Однак прагнення описувати все настільки ж докладно, послідовно й за звичною схемою навіть тоді, коли це не обумовлено ситуацією, може перешкоджати безконфліктному й повноцінному міжособистісному спілкуванню, проявляючись, наприклад, у безтактності стосовно співрозмовників.

Перенесення стилю службової діяльності й спілкування, окремих професійних методів і прийомів на позаслужбові сфери, спочатку здійснюється підсвідомо, а надалі має тенденцію до автоматизму.

3. Правовий нігілізм являє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, однак, злочинний задум. Названий прояв професійної деформації має кілька форм.

Правовий нігілізм як зневажливе відношення до вимог закону або неприйняття необхідних за законом заходів. При цьому на психічному рівні деякі процесуальні приписання оцінюються співробітником як формальний і другорядні, а принцип доцільності протиставляється принципу законності.

Правовий нігілізм може виражатися в поводженні як службова бездіяльність. Мова йде про ситуації, коли закон жадає від працівників міліції втручання, надання допомоги потерпілим, припинення злочинних дій і так далі, а вони цих вимог не виконують за різними причинами не злочинного характеру. Наприклад, через дефіцит часу, невміння, зайнятості й перевантажень у роботі.

Іншим поведінковим проявом цієї форми правового нігілізму служить формально-пасивне виконання обов'язків, пов'язане з розчаруванням у професійній діяльності й невір'ям у можливість досягнення її офіційних цілей.

Ігнорування вимог закону у формі псевдо активності й “імітації бурхливої діяльності. Це прояв професійної деформації може виражатися в поводженні як залицяльник при розслідуванні кримінальних справ , підміна професійної діяльності складанням різного роду паперів, заперечення прав громадян під приводом їхнього власного блага, необґрунтоване залучення осіб до кримінальної відповідальності, брутальність стосовно громадян, особливо затриманим за здійснення правопорушень.

Психічної складової цієї ознаки професійної деформації можуть бути такі особливості особистості, як схильність до педантизму й стійкість афекту, що сполучаються з нестандартним мисленням і нонконформністью.

Довільне тлумачення закону. У його основі лежить таке поводження співробітника, коли він маніпулює правовими категоріями (винний, не винний й ін.) залежно від певних обставин, наприклад, від показників звітності. При цьому відбувається притуплення почуття професійного боргу, ріст егоїзму й егоцентризму. Таке поводження може бути зв'язане із прагненням співробітника міліції зневажати деякими етичними цінностями.

До форм правового нігілізму як прояву професійної деформації деякі автори відносять випадки злочинної діяльності самих працівників міліції. Є через загально карні злочини: убивства, крадіжки державного й особистого майна, розбійні напади, браконьєрство, хуліганство й ін. Сюди ж ставляться злочини нерозривно пов'язані із приналежністю до підрозділів міліції, наприклад, фальсифікація кримінальної справи, відмова в порушенні справи й ін. Уточнимо, що корінь криміногенного поводження (мотивація, якості особистості, особливості її характеру й т.д.) багато в чому зіставляються в періоди протікання онтогінетичного розвитку особистості, що передує зрілості. Тобто, схильність особистості до здійснення загально карних злочинів може сформуватися й до початку найбільш активної професійної діяльності.

Дії ж співробітників міліції, пов'язані з фальсифікацією документів, необґрунтованою затримкою громадян і незаконним залученням їх до адміністративної відповідальності, безпідставними обшуками й тому подібними проявами, ми будемо відносити до форми, що називається, правовий нігілізм - псевдоактивність.

Знаючи й у цілому вважаючи справедливі вимоги карно-процесуального закону, частина слідчих вважає необов'язковим їхнє виконання й проявляє невміння підкоряти свої вчинки закону. У ситуації, коли виконання вимог закону сполучено з певними труднощами (недолік часу, відсутність осіб, який можна залучити в якості понятих й ін.), ця обставина приводить до рішення про недотримання приписань закону [Лазарєва В.А., 1987].

Перш ніж перейти до опису наступного прояву професійної деформації відзначимо, що згідно офіційним даним останнього років співробітниками міліції нерідко відбуваються порушення законності й службової дисципліни. Серед них - вживання спиртних напоїв на службі, брутальність і безтактність відносно громадян, незаконні адміністративні затримки, фальсифікація матеріалів, необґрунтовані відмови в порушенні справи, перекручування статистичної звітності та інші. Названі порушення ставляться до поведінкового (соціально-психологічним) проявам професійної деформації представників підрозділів міліції. У деяких випадках вони можуть бути показником дії захисних механізмів (психічного захисту), вироблених у процесі виконання професійної діяльності.

4. Прояви професійної деформації, до розвитку яких приводить дія неадаптивних захисних механізмів особистості співробітників міліції.

У науковій літературі під захисними механізмами маються на увазі спеціальні форми психічного захисту, вироблювані силами і застосовувані особистістю в конфлікті [82]. Конфлікт може бути внутрішнім й являти собою внутрішнє напруження, що викликає тривогу, або зовнішньою, обумовленою реальною небезпекою, що йде із зовнішнього миру.

Результатом функціонування захисних механізмів є психологічний захист - регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або відомість до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту. Прийнято підрозділяти психологічний захист на успішну й неуспішну. Результатом успішного психологічного захисту є припинення імпульсів, що провокують тривогу. Неуспішна виявляється не в змозі припинити ці імпульси й тому викликає їхнє постійне повторення.

Також відзначимо, що захисні механізми виробляються в процесі адаптації й при цьому можуть бути адаптивними й не адаптивними. Використання адаптивних захисних механізмів особистості приводить, як правило, до професійного розвитку й ефективного рішення службових ситуацій. Постійне ж застосування не адаптивних захисних механізмів приводить до розвитку проявів професійної деформації особистості.

Необхідно відзначити, що в процесі виконання службової діяльності дійсно виникають об'єктивні труднощі й проблеми, а механізм раціоналізації виявляються одним з можливих способів рішення цих проблем.

Виміщення являє собою несвідому переорієнтацію імпульсу або почуття з одного об'єкта на іншій, більше доступний. У представників органів міліції виміщення може бути наслідком регулярного впливу на особистість співробітника специфічних умов несення служби, наприклад, фізичних і психічних перевантажень, можливої перенапруги, необхідності виконувати функціональні обов'язки в жорстко обмежені тимчасові рамки й пережитих, у зв'язку із цим, негативних емоцій. Розрядка останніх може виражатися, зокрема, у застосуванні співробітниками владних повноважень (мір припинення, фізичного й психічного примуса й ін.) тоді, коли в цьому немає об'єктивної необхідності; у використанні фізичної сили до осіб, що не зробили ніякого злочину; в образі затриманих і затриманні їх без законних підстав

Інша захисна техніка являє собою ізоляцію індивіда від якоїсь події, або перешкода тому, щоб воно стало частиною значимого для нього досвіду. У представників підрозділів міліції ізоляція може виражатися, наприклад, у скороченні спілкування з людьми інших професій, у звуженні комунікативних зв'язків у цілому й зниженні комунікативних здібностей. Використання цього захисного механізму викликано тим, що працівники часто відчувають на собі вплив родини й друзів, засноване на негативному іміджі органів внутрішніх справ, а також можливим станом дезадаптованості під час перебування поза системою і її специфічними традиціями. Вони нерідко стають об'єктом ненависті й нападок членів суспільства, яким покликані служити.

Працівник міліції нерідко зіштовхується зі смертю. Він прибуває до місця події першим і не може покинути його по власному розсуді. Працівник може піти додому й зняти форму, але не може піти від своїх почуттів. Всі речі набувають нового сенсу - звичайні предмети здаються знаряддями смерті. У результаті в охоронців порядку з'являється тенденція до відчуження від суспільства. Самоізоляція використається при цьому як механізм, що усуває психологічний дискомфорт, викликаний зазначеними причинами.

Надалі застосування цього захисного механізму може привести до того, що професійні інтереси починають підкоряти собі всі інші. В.С. Медведєв відзначає, що коло інтересів і потреб, не пов'язаних із професійною діяльністю, звужується й спрощується аж до примітивізму [Медведєв В.С., 1996]. Службова діяльність і все пов'язане з нею стає самодостатньої, єдино важливої для особистості сферою активності.

Що заміщає діяльність, зміст якої зводиться до того, щоб залишити колишнім, "законсервувати" сформоване внутрішнє протиріччя й пристосуватися до нього.

Одним з видів діяльності, що заміщає, є прагнення до так названого "символічного самодоповнення" застосовуваному особистістю в процесі самоствердження. В основі поводження, що само символізує, лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності й компетентності при цьому досягається за рахунок символів (словесних, поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила той, щоб розглядати його як гарного спеціаліста.

У працівника міліції "помилковий-компенсаторний" механізм може, наприклад, проявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутиці влади й у зайвій регламентації своїх дій з боку керівництва. Матеріальні символи успіху звичайно розглядаються як більше важливі, чим духовна діяльність. Також може Вироблятися "обережне" поводження, що полягає у відсутності самокритичної позиції й зневазі перспективами колег.

Одним із проявів професійної деформації працівників міліції є орієнтація на жорсткість покарання як універсального й достатнього способу підвищення ефективності боротьби із правопорушеннями в суспільстві. Даний прояв ми також відносимо до компенсаторних механізмів особистості. Його дія призводить до розвитку таких особистісних якостей, як жорстокість, мстивість, дратівливість і нетерпимість стосовно навколишніх.

Без використання психологічного захисту в складних й екстремальних умовах діяльності неможливі саморегуляція й самозбереження особистості. Однак інтенсивне й постійне функціонування деяких захисних механізмів, вироблених у процесі несення служби, приводить, на наш погляд, до розвитку проявів професійної деформації. Але у міру збільшення стажу роботи й нагромадження негативної дії стресогенних факторів захисні можливості організму й психологічний потенціал захисту особистості в співробітника зменшуються й відбувається стрибок, різке збільшення захворюваності із частковими й повними проявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним функціональних обов'язків.

5. Деякі дослідники (Р.М. Грановська, В.С. Медведєв, й ін.) вважають особливими проявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість співробітників міліції стосовно оточуючих людей і педантичність [25, 55].

Так підозрілість розвивається із професійно важливої якості особистості - пильності.

У зв'язку з тим, що в процесі виконання службових обов'язків охоронець порядку часто зіштовхується з обманом, підступництвом і лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і зайва пильність (психічна складова). Інтенсивний вплив професійного досвіду часом приводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати навколишніх у здійсненні непорядних дій і злісному намірі, спонукує бачити в кожному запідозреному злочинця. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і нонконформність, які при помірній виразності визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірно виражена підозрілість приведе до тенденційності й шаблонності в професійній діяльності [6].

Підозрілість може сполучатися з відособленістю позиції, критичним настроєм стосовно будь-яких думок, крім власної, надчутливістю до критичних зауважень у свою адресу. У цьому випадку професійна деформація підсилюється.

Педантизм розвивається з такої якості особистості, як пунктуальність. Останнє характеризується прагненням до позитивності й обґрунтованості у своїх діях, сумлінністю у виконанні своїх обов'язків, які сполучаються з тенденцією продумувати все до останнього дріб'язку. Пунктуальність є професійно важливою якістю особистості співробітника міліції, тому що забезпечує методичне, акуратне й розважливе виконання службових обов'язків. Однак, занадто часте й інтенсивне занепокоєння із приводу зробленого утрудняє прояв ініціативи й прийняття рішень і перешкоджає успішному здійсненню професійних функцій. Однієї з форм захисту пунктуальних людей від постійних сумнівів може стати спеціально вироблений педантизм, в основі якого лежить ідея про те, що якщо всі заздалегідь ретельно продумати, передбачити й потім діяти, не відступаючи від наміченого плану, то нічого непоправного і небезпечного не відбудеться.

Л. І. Собчик вважає педантизм результатом змішання "ригідності" з "агресивністю", що супроводжується завзятістю у відстоюванні своїх установок і протестними формами реагування при опорі середовим впливам" [79]. На поведінковому рівні педантизм, як і підозрілість, приводить до здійснення працівником шаблонових, стереотипних дій, не завжди адекватних до професійної ситуації.

Таким чином, такі помірковано виражені особистісні якості працівників міліції, як пильність і пунктуальність, є професійно значимими. Одночасно, вони можуть відігравати роль факторів особистісної властивості, що сприяють розвитку професійної деформації.

Фактори особистісної властивості можна також позначити як особистісні передумова розвитку професійної деформації. Якщо ці передумови під впливом службової діяльності й професійної ролі стають сильно вираженими, то ми розглядаємо їх як прояву професійної деформації.

Треба зазначити, що слідча діяльність вимагає від співробітника органів внутрішніх справ відповідної професійної підготовки і чіткого усвідомлення головних цінностей професії. Мотивація побудови кар'єри - важлива складова у становленні молодого фахівця. Формування позитивних кар'єрних орієнтацій можливе за умов певної соціальної гарантії працівникові з боку системи органів внутрішніх справ та активізації процесу поєднання теорії і практики у період оволодіння професією з використанням інноваційних технологій і тренінгових програм.

Попри певну розробленість теоретичних питань мотивації професійної діяльності, кар'єрного зростання, а також наявність низки прикладних досліджень професіоналізму в системі МВС України [Бандурка О.М., 1991 Бочарова С.П. 1996, Медведєв В.С., 1996], вивченню мотивації кар'єрних орієнтацій співробітників органів внутрішніх справ приділяється менше уваги, аніж того потребують кадрово-управлінські завдання цієї системи. У зв'язку з цим значний науковий і практичний інтерес становить вивчення мотивації кар'єрних орієнтацій слідчих.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини пов'язаний з відповідною мотивацією. Тільки знаючи те, що рухає людиною, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління. Для цього потрібно знати, як виникають ті чи інші мотиви, як та якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей. Роль мотивів і мотивації у становленні та розвитку особистості досліджувало багато вчених. Це, зокрема, К.М. Гуревич, Е.П. Ільїн, О.М.Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, О.В.Петровський, Ш. Чхартишвілі, А. Маслоу та інші.

Будь-яка професійна діяльність ставить до людини певні вимоги, залежить від її мотивації та накладає своєрідний відбиток на особистість і спосіб життя. Характеристика мотиваційної сфери особистості працівника ОВС також залежить від особливостей професійного середовища. Професія слідчого передбачає певні стандарти, які зафіксовано професіограмою, етичними і моральними вимогами, тими загально-соціальними тенденціями, які впливають на його роль та імідж під час виконання професійних обов'язків. Адекватна мотивація впливає на успішність професійної діяльності.

Становлення майбутнього висококваліфікованого фахівця можливо лише за умов формування позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до професії. Отже, в період отримання освіти для прискорення темпів адаптації майбутніх правоохоронців необхідна система виховних заходів щодо формування сприятливої професійної мотивації. Період навчання розглядається як найважливіший етап професійного самовизначення майбутнього фахівця. Навчальна діяльність полімотивована, тому що процес навчання відбувається у складному сплетінні соціально-обумовлених процесів. Основною проблемою будь-якого професійного становлення є перехід від навчальної діяльності курсантів до професійної діяльності. З позиції загальної теорії діяльності, такий перехід сприяє трансформації пізнавальних мотивів курсантів у професійні мотиви фахівця. Тобто, одними з провідних у загальному мотиваційному синдромі навчання є пізнавальні та професійні мотиви, взаємообумовлений розвиток яких становить динаміку взаємних трансформацій пізнавальних і професійних мотивів курсантів. Мотивація курсантів протягом навчання у вузі має свою динаміку від курсу до курсу.

У процесі оволодіння професією, у ході навчання й трудової діяльності відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури суб'єкта діяльності. Цей розвиток прямує за двома напрямками: по-перше, загальні мотиви особистості трансформуються у трудові; по-друге, у разі зміни рівня професіоналізації змінюється й система професійних мотивів. Під час професіоналізації особистість знаходить свій предмет у діяльності й, таким чином, відбувається формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення. У результаті цього процесу встановлюється особистісний зміст діяльності (за О.М. Леонтьєвим) і окремих її аспектів. Усвідомлення особистісного змісту діяльності знаходить висвітлення у характері виконання окремих дій і діяльності в цілому. Якщо прийняття діяльності породжує прагнення виконати її певним чином, то встановлення особистісного змісту веде до її подальшого перетворення, що проявляється в установках на якість і продуктивність, у специфіці виконання діяльності, у її динаміці, напруженості та формуванні специфічної психологічної системи діяльності. Критичними моментами у генезисі мотивації є прийняття професії й розкриття особистісного змісту діяльності. Об'єктивні можливості задоволення потреб особистості, з яких складається діяльність, набувають індивідуального характеру і стають провідними залежно від етапів професіоналізації.

Мотиваційна сфера має досить складну структуру. При цьому мотивація вистроюється в певну ієрархію не тільки в межах кожного виду діяльності, але й відбувається ранжування мотивації різних видів діяльності. Численність, структурність та ієрархічність мотивації - найважливіші характеристики мотиваційної сфери особистості. Береться до уваги й сила, й стійкість мотивів.

Виділяють системи мотивів різних видів діяльності. Наприклад, у мотивах навчальної діяльності можна виділити загальні пізнавальні та конкретні - інтерес до різних предметів навчання. При аналізі професійної мотивації виділяють мотиви як трудової діяльності взагалі, так й певного її виду (навіть у певних виробничих умовах, на даному виробництві, у даному колективі). У цьому випадку першу групу мотивів іноді називають професійними, а другу - виробничими.

Особливе місце в мотиваційній сфері працівника ОВС посідають мотиви спілкування, які, з одного боку, тісно пов'язані з мотивами діяльності, так як у процесі спільної діяльності люди незмінно спілкуються; з іншого боку, вони пов'язані з мотивами поведінки, яка не обмежується рамками діяльності. У мотивах спілкування також можна виділити декілька видів наприклад: мотиви діяльності, "комунікативного" спілкування та ін..

Взагалі мотиваційна сфера - це сукупність усіх мотивів особистості. Вона характеризує особистість лише з одному боку. Поряд з мотиваційною виділяються й інші сфери: емоційна, інтелектуальна й вольова. Усі вони важливі й не зводяться одна до одної, хоча є взаємозалежними. Наприклад, залежність мотиваційної сфери від інтелектуальної виражається в тому, що перша формується й розвивається за участю другої.

Емоційна сфера впливає на мотивацію з енергетичного боку. Від її особливостей залежить зовнішнє вираження мотивації, динаміка її перебігу в процесі поведінки й діяльності.

Від особливостей вольової сфери значною мірою залежить стійкість мотиваційної сфери. У свою чергу, й мотиваційна сфера впливає на них. Її вплив на інтелектуальну сферу проявляється в пізнавальних процесах, визначаючи вибірковість сприймання, особливості пам'яті, уяви, мислення та мовлення людини. курсант жінка слідчий мотивація

Мотивація впливає й на емоції, визначаючи їх характеристики. У зв'язку з цим одні й ті ж явища викликають в одних людей радість, а в інших - гнів або злість.

Воля як здатність керувати своєю поведінкою також пронизана мотивами, що входять до вольової дії, та є одним з найважливіших її компонентів. Таким чином, зберігаючи свою самостійність, мотивація тісно пов'язана з іншими сферами особистості.

У процесі усвідомлення мотивів діяльності або поведінки виникають, формуються функції мотиву: спонукальна, спрямовуюча та регулююча. Спонукальна функція полягає в тому, що мотиви викликають, обумовлюють активність особистості, її поведінку та діяльність. Її реалізація залежить перед усім від сили мотивів.

Під впливом мотивації відбувається також вибір і здійснення певної лінії поведінки, діяльності. Особистість прагне до досягнення конкретних цілей, вирішення певних завдань. У цьому сутність спрямовуючої функції мотивації, пов'язаною з її стійкістю.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що поведінка та діяльність у залежності від особливостей мотивації носять або вузько особистий характер, або суспільно значущий. Регуляція полягає в тому, що визначальними в спонуканнях поведінки або діяльності виступають мотиви або вузько особистісні, або колективістичні, або класові (соціальної групи), або загально соціальні.

Мотиваційна сфера характеризується визначеністю для кожної людини, її своєрідністю. Мотиваційні сфери різних людей відрізняються одна від одної за змістом мотивації, структурою, ієрархією, силою та стійкістю мотивів.

Мотиваційна сфера працівника ОВС характеризується стійкістю, яка проявляється в збереженні дієвості мотивації, тобто в її функціонуванні довгий час (хоча б більшості складаючих її мотивів). Крім того, ці мотиви не зникають по мірі їх реалізації в діяльності. Наприклад, гарний заробіток як мотив трудової діяльності не зникає при отриманні високої зарплати кожного місяця.

Мотиваційна сфера працівника ОВС динамічна. Динаміка мотивів може бути як позитивною, так і негативною стосовно ефективності діяльності. Ці загальні характеристики динаміки мотиваційної сфери свідчать лише про формування, розвиток у певному напрямку зміцнення мотиваційної сфери або її послаблення, що може проявитися в зміні відношення до різних видів діяльності, переваги в їхньому виборі.

Динамічність мотиваційної сфери проявляється в зміні сили як окремих мотивів, так і мотивації в цілому. Наприклад, існуюче раніше прагнення займатися певною діяльністю може згасати чи, навпаки, можуть змінюватися слабкі мотиви.

Може змінюватись і стійкість мотивації. При цьому іноді мотиви, які раніше спонукали діяльність, починають проявлятись лише за певних обставин, а не завжди, як це спостерігалося раніше. Можливі також випадки, коли мотив, який спонукав раніше декілька видів діяльності, проявляється лише в деяких з них. Все це є свідоцтвом негативної динаміки мотивації.

Динамічність мотиваційної сфери особистості проявляється й у зміні сукупності мотивів даного виду діяльності або усіх її основних видів.

Змінюється й структура мотивації, наприклад, замість чотирьох основних груп мотивів (широкі соціальні, діяльності, колективістичні, стимулюючі), до діяльності якогось одного виду можуть спонукати мотиви тільки однієї з вищеназваних груп, або всі основні види діяльності - декілька (не всі чотири) групи, а іноді й одна. Динамічність мотиваційної сфери проявляється також у зміні супідрядності цих груп мотивів.

Процес виникнення й становлення мотивів передбачає засвоєння соціального досвіду, власний індивідуальний досвід, його осмислення, позитивні успіхи в даній діяльності, сприятливе відношення соціального оточення до даної діяльності або поведінки.

Зміцненню мотивації та її розвитку, підвищенню її стійкості сприяють багато факторів: пізнавання життя суспільства, існуючих суспільних відношень; цілеспрямоване виховання особистості, формування її спрямованості; систематична ефективна діяльність, оптимальна її організація, своєчасний оціночний вплив; позитивний вплив колективу та ін.

1.3 Професійно-психологічна підготовка слідчих

Професійно-психологічна підготовка слідчих, а саме - розкриття і розвиток здібностей особистості фахівця, зростання його професіоналізму та працездатності, зрештою - збереження здоров'я і самого життя правоохоронця при виконанні ним службових завдань - є актуальним та, безперечно, перспективним напрямком юридичної психології.

Слідча діяльність відноситься до тих складних об'єктів наукового дослідження, яке прийнято називати системними, тому уявлення про цю діяльність, як про складне, багатомірне та багаторівневе, з динамічним розвитком явище, може бути отримане за умови послідовної реалізації принципів системного підходу як конкретно-наукової методології, що є засобом пізнання і вирішення практичних завдань. Так, В.О. Коновалова зазначала, що досліджуючи закономірості психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною приналежністю (у силу необхідності або за покликанням), ми з'ясовуємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню організаційних основ професійних функцій, які виконуються індивідом, а з іншого боку - удосконаленню організації цієї діяльності. Слідча робота з погляду її психологічних показників є найменш вивченою областю професійної діяльності людини, що багато в чому не сприяє рішенню проблем її наукової організації [Коновалова В.Е., 1990].

Аналізуючи слідчу діяльність, слід зазначити, що їй притаманний перелік особливостей, що визначаються специфікою взаємодії в системі «людина - право». До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

По-перше, це наявність правової регламентації діяльності - суворе правове регулювання процесу розкриття та розслідування злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання [Липинський Д.А., 2003].

По-друге, це наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застсування влади від імені закону [68].

По-трете, це наявність елементів психологічного ризику, у тому числі й при прийнятті рішень, що можуть мати небажані службові та особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочується керівництвом, а «невдалий» визнається невиправданим і призводить до відповідальності [Александров Д.О., 2008].

По-четверте, це багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів - у кожній ситуації можна виділити декілька аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний тощо), кожен іх яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто.

По-п'яте, це «усічений» характер діяльності - з позиції психології управління будь-яка діяльність вважається повною, коли наявні такі її етапи, як пошук і перевірка інформації, прийняття рішення та його реалізація [Коновалова В.Е., 1990].

Як ми бачимо з аналізу викладених чинників психолопчного характеру юридичної діяльності, незважаючи на те що вони притаманні всім напрямам правоохоронної діяльності, проте й містять власну специфіку в слідчій діяльності, яка, преломляючи їх через функцюнальні особливості, наповнює ці чинники автентичним змістом. Це висуває низку вимог щодо професійнозначущих якостей слідчого, як загалом, так і до пізнавальних якостей, зокрема, що має враховуватися як на стадії професійного відбору, так і в період фахового навчання у відомчих навчальних закладах.

Психологічна структура слідчої діяльності може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності. Під час її здійснення кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як самостійний елемент, у тісному взаємозв'язку з іншими видами, або як допоміжний. На думку Конуп О.Ф., провідною діяльністю для слідчого виступає саме пізнавальна, а всі інші виконують забезпечуючі функції. Так, конструктивна та комунікативна діяльність є інструментальним засобом, за допомогою якого добувається значуща інформація; організаційна - створює оптимальні передумови взаємодіі всіх учасників процесу розслідування, спрямована на здобуття та фіксацію процесуально значущої інформації, необхідної для успішного пізнания сутності злочину; засвідчувальна - надає можливість грамотного та коректного, з точки зору юриспруденції, закріплення та викладення результатів пізнавальної діяльності шляхом фіксації одержаних матеріалів у відповідних процесуальних документах [Конуп О.Ф., 2009].

Формування професійно значущих пізнавальних якостей такої складної категорії фахівців, як слідчі, потребує інтенсифікованого процесу підготовки, що визцачає необхідність застосування інноваційних технологій активного навчання. У свою чергу, впровадження тренінгових технологій у навчально-виховний процес є ефективним формуючо-розвиваючим напрямом його психолого - педагогічного забезпечення. Це визначається його суто практичною спрямованістю на формування та розвиток професійно значущих пізнавальних якостей майбутніх правоохоронців.

Виходячи з реалій часу, провідним завданням практичних психологів вищіх навчальних закладів МВС України - стає насичення навчального процесу інноваційними технологіями навчання, до яких, безумовно, відносяться й такі поки що нетрадиційні форми професійно-психолопчної підготовки, як навчально-розвивальні тренінгові комплекси. Їх застосування дозволить здійснити мотивоване залучення до навчання.

Аналіз виявлених пріоритетів у кар'єрних орієнтаціях дозволяє зробити висновок, що слідчі по мірі занурення у професійне середовище схиляються до таких кар'єрних орієнтацій, як стабільність місця проживання та роботи. Вони заявляють про прагнення працювати у слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, припускаючи наявність стабільності (як фінансової, так і професійної), готовності робити свою кар'єру відповідно до вимог даного кар'єрного середовища. Причому відповідальність за планування, розвиток і управління власною кар'єрою покладають на систему органів внутрішніх справ, що засвідчує очікування від неї певної соціальної гарантії. Оскільки ця система сьогодні не в змозі надати працівникові будь-які гарантії, то й виникають такі тенденції, як плинність кадрів серед молодих слідчих, незадоволення взаємних очікувань організації та особистості (що переважно обумовлюється браком можливостей реалізувати кар'єрні плани у зв'язку з особливостями кар'єрного середовища). Результатом цього є не тільки стан дезадаптації, вигоряння, зниження працездатності, але й прояв феномена неузгодженості між ідеальним уявленням про професію, реальним образом себе і тих витрат, яких молодому фахівцеві доведеться зазнати у процесі роботи

1. Вчені розуміють особистість як систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних зв'язків з реальною дійсністю. Система відношень задає певні способи поведінки та відіграє в плані цілісної поведінки спрямовуючу і активізуючи роль. Таким чином, вона визначає соціальне функціонування та адаптацію особистості в самому широкому діапазоні. Розуміння особистості як системи відношень дозволили нам визначити специфіку міжособистісних відносин жінок-працівників ОВС.

2. Зміна соціальних і демографічних умов життя протягом останніх 100 років сприяло розширенню професійної сфери жінок, у тому числі жінки стали займатися тими видами професійної діяльності, якими раніше займалися лише чоловіки. У цьому змісті органі внутрішніх справ МВС України не стали виключенням.

3. Професійна діяльність - це одна з важливих областей, де людина розвивається як особистість і індивідуальність. Незважаючи на те, що аналіз гендерних досліджень свідчить про наявність у чоловіків і жінок фізіологічних і психологічних відмінностей, ці відмінності не є настільки значущими відносно професійної діяльності. Жінки цілком успішно займаються тими ж видами діяльності, що й чоловіки.

4. Icнyє думка, що адаптація жінок до умов професійної діяльності в ОВС, відбувається шляхом зростання їх агресивності, конфліктності, маскулінності, через професійну поведінку, що більше орієнтована на виконання завдань, ніж на міжособистісні стосунки. Проведені дослідження показали, що жінки-правоохоронці більш орієнтовані на встановлення позитивних відносин в соціально-професійному середовищі. Занадто підвищена маскулінність, агресивність, конфліктність їм не властива. Для більш ефективного використання жіночої праці в системі МВС необхідно продовжити дослідницьку роботу відносно жінок-працівників ОВС. Так, необхідно вивчати їх психологічні особливості, сутність системи відношень та характер мотивації професійної діяльності.

Розділ ІІ. система відносин та характер мотивації професійної діяльності жінок-працівників ОВс

2.1 Загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження

Професіоналізм високого рівня передбачає наявність певних загальних характеристик суб'єкта, на основі яких формуються спеціальні якості, важливі для специфічного виду діяльності. Рішення типових задач упродовж багатьох років не тільки вдосконалює професійні знання, але й формує професійні звички, певний склад мислення, стиль спілкування[Клімов Є.О., 1996]. Особливо це проявляється при виконанні задач у професіях підвищеного ризику.

Правоохоронна діяльність висуває низку вимог щодо професійно-значущих якостей жінки-правоохоронця, що має враховуватися як на стадії професійного відбору, так і в період фахового навчання у відомчих навчальних закладах.

По-перше, це індивідуально-психологічні особистісні якості. На думку М.В. Щелкунової, жінки завдяки своїм здібностям і особистісним якостям, у порівнянні з чоловіками, швидше адаптуються до умов служби, проявляють більшу старанність і готовність до дії, вирішують конфліктні ситуації методом переконання, краще працюють з оформленням службової документації. Жінки більш терплячі, співчутливі, дисципліновані, менш агресивні, уміють вислухати й надати відповідну допомогу, мають сильніше розвинену емпатію, вони краще розуміють жертв злочину. За даними наукових досліджень, жінки-слідчі успішніші, ніж чоловіки, при розслідуванні злочинів, здійснених малолітніми правопорушниками, зґвалтувань, господарських злочинів. Загалом на жінок-працівників ОВС менше поступає скарг та претензій з боку громадян [93].

По-друге, це мотиваційна та професійна спрямованість, яка є основною в професійному визначенні і становленні жінки-міліціонера. Відсутність у жінок необхідного рівня професійної мотивації, зацікавленості в якісному виконанні своїх обов'язків, прагнення до реалізації в рамках професії працівника ОВС негативно впливають на ефективність їх професійної діяльності. Професійну мотивацію в контексті загальної професійної спрямованості працівника ОВС розглянуто в дослідженнях В.Г. Андросюка. Він відзначив, що адекватна сформована професійна спрямованість передбачає внутрішнє прийняття своєї професії, стійке позитивне емоційне ставлення до неї, професійну гордість [4].

Відомо, що курсанти вказаних ВНЗ знаходяться в специфічних умовах. Устрій їх життєдіяльності жорстко регламентований. Взаємини супідрядності, значні фізичні і емоційні навантаження призводять до зростання втоми і напруги, до нервових зривів, емоційних конфліктів, виникнення великої кількості негативних переживань. У той же час, особливості навчальної і службової діяльності вимагають від курсантів мобілізації всіх фізичних і психічних можливостей. У зв'язку з цим, можливо зробити припущення, що адаптація жінок до умов професійної діяльності в ОВС, зокрема у навчальних закладах МВС України, відбувається через зростання їх маскулінності, агресивності та конфліктності.

Ми вважаємо за необхідне проведення дослідження, спрямоване на вивчення питання щодо особливостей професійної діяльності жінок в органах внутрішніх справ, яка раніше була притаманна лише чоловікам. Об'єктом дослідження виступає система відношень. Предметом - система відношень жінок-міліціонерів.

Метою дослідження є аналіз сутності системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчіх. Відповідно до об'єкта, предмету і мети дослідження ми поставили конкретні завдання психологічного дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми вивчення особливостей системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності жінок-працівників органів внутрішніх справ.

2. Вивчити становлення до діяльності жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

3. Виявити становлення до себе жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

4. Дослідити становлення до інших жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Для проведення дослідження з вивчення особливостей системи відносин жінок-слідчіх та дівчат-курсантів нами була відібрана вибірка із 80 чоловік, з яких було опитано та протестовано - 40 курсантів-дівчат з 2-го курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання та навчально-наукового інституту психології, менеджменту та інформаційних технологій Харківського національного університету внутрішніх справ віком від 17 до 19 років, та жінки-слідчі слідчого управління Головного управління МВС України в Харківській області та слідчого відділення Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області віком від 22 до 50 років у кількості 40 осіб.

Вибір даної вибірки обумовлений тим, що не тільки у процесі оволодіння професією, а й у ході навчання відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури та системи відношень особистості жінок-працівників ОВС. Тому ми обрали для дослідження саме дівчат-курсантів - майбутніх слідчих, які навчаються в Харківському національному університеті внутрішніх справ, та жінок слідчого підрозділу, який є найбільш чисельним сектором в органах внутрішніх справ.

У психологічній літературі накопичений численний емпіричний матеріал, який дає достатні підстави стверджувати, що особливості внутрішньої динаміки самосвідомості, структура і специфіка відношення особистості до власного «Я» здійснюють регулюючий вплив практично на всі аспекти поведінки людини, відіграють важливу роль у встановленні міжособистісних відносин. Під «Я-концепцією» розуміється сукупність усіх уявлень індивіда про себе. Вона має складну структуру. Більшість дослідників самосвідомості, незважаючи на термінологічну неоднозначність, виділяють в структурі Я-концепції:

1) образ Я (Я-картина) - уявлення індивіда про самого себе (когнітивна складова);

2) само сприйняття, самовідношення - афективна оцінка цього уявлення (емоційно-оціночна складова);

3) потенціальну поведінкову реакцію, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і само відношенням (поведінкова складова).

Набір методик здійснювався нами відповідно цілям і завданням дослідження й на основі аналізу особливостей службової діяльності жінок-працівників ОВС.

Для дослідження сутності системи відносин та характеру мотивації професійної діяльності дівчат-курсантів та жінок-слідчих використовувались наступні стандартизовані тестові методики:

1. «Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана [60, 81].

2. Тест Куна «Хто Я?» [60].

3. Діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі (ДМВ) [79].

4. „Кольоровий тест відносин (КТВ) [17,36].

5. Метод кутового перетворення (ц - критерій Фішера) [78].

6. Математична обробка даних для встановлення вірогідності отриманих даних за методом Ст'юдента [59].

Методика «Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана використовувалася нами для вивчення мотиваційної структури жінок-слідчих та дівчат-курсантів. Дана методика заснована на виділенні автором максимально узагальненої спонукальної типології, у якій реальність розділяється на 2 протилежні частини. Ці спонукальні фактори можна назвати функціональними тенденціями. Методика призначена для тестування мотиваційної структури студентів, учнів, дорослих. Тест. складається з 14 груп тверджень. Кожна з них розділяється на 8 альтернативних пунктів (а, б, в, г, д, е, ж, з). Випробуваний повинен виразити своє відношення до кожного з них по п'ятибальній системі. Сумарні діагностичні оцінки відносяться до мотиваційних шкал, які є складовими мотиваційного профілю особистості. Шкали мотиваційного профілю:

П -- підтримки життєзабезпечення;

К-- комфорт;

С -- соціальний статус;

О -- спілкування;

Д -- загальна активність;

ДР -- творча активність;

ОД -- соціальна корисність.

Існують ще 2 шкали -- загальножиттєва й робоча, що представляють відповідні сфери життя.

Шкала корекції представлена питаннями, які вимагають докладної відповіді. Якщо опитуваний цього не робить, то кількість балів по даному питанню зменшується від 3 і 2 балів до 1 і 0 балів. На основі результатів тесту будується профіль. Автор виділяє 5 мотиваційних профілів:

1. Прогресивний. Характеризується підвищенням загального рівня розвиваючих мотивів (соціальної корисності, творчої активності, загальної активності) над рівнем мотивів підтримки (підтримки життєзабезпечення, комфорту, соціального статусу).

2. Регресивний. Цей тип протилежний попередньому й характеризується підвищенням загального рівня мотивів підтримки над розвиваючими мотивами.

3. Імпульсивний. Характеризується різкими перепадами профільної лінії з трьома вираженими піками, найчастіше по шкалах «К», «О», «ДР», але можуть бути й інші співвідношення.

4. Експресивний. Також характеризується помітними перепадами профільної лінії з наявністю двох піків. Найчастіше зустрічаються комбінації піків по шкалах «К» і «ДР». У цьому типові спостерігається вибіркова диференціація мотиваційних факторів роздільно по групах підтримуючих і розвиваючих мотивів.

5. Сплощений. Характеризується досить плоским, маловиразним профілем без виразних підйомів і спусків, навіть наявність одного піка не міняє положення в цілому.

Тест двадцяти відповідей - методика виявлення особистісних установок, розроблена М.Кунем і Т.Макпартлендом в 1950-ті роки й більш відома за назвою тест “Хто Я”. Для його обробки традиційно застосовується метод контенту-аналізу.

Дана методика дала нам можливість виявити особистісні установки жінок-слідчих та дівчат-курсантів.

Тест був розроблений, виходячи з теорії Я, яка заснована на традиціях “айовскої школи” символічного інтеракціонизму. Передбачається також, що Я - Концепція є основою поведінкового вибору, отже тест дає можливість опосередковано судити про соціальну поведінку випробуваних.

Т.Макпартленд запропонував використовувати при роботі з тестом чотири основні категорії класифікації - А, В, С и D, перші дві з яких включають так звані “об'єктивні самовизначення, у той час як дві останні - “суб'єктивні. Відповіді категорії А представляють індивіда переважно як фізичний об'єкт. Відповіді категорії В визначають індивіда переважно як соціальний об'єкт, з погляду його ролей у групах взаємодії, а також статусів і позицій у суспільстві; ця категорія відповідей припускає наявність більш-менш структурованої соціальної ситуації. Категорія С включає суб'єктивні визначення, які проте пов'язані із соціально релевантними характеристиками поведінки. І, нарешті, до категорії D відносяться ті суб'єктивні самовизначення, які тією чи іншою мірою ірелевантні стосовно соціальної поведінки; сюди ж слід віднести відповіді, ірелевантні до поставленої тестом завданню самоідентифікації.

Підсумовуючи вище сказане, можна описати значення кожного типу особистісної установки в такий спосіб:

А - фізичне Я (Я як об'єкт у часі й просторі, що не припускає структурованої ситуації поведінки або відносини до інших);

В - соціальне Я (Я як об'єкт у соціальному світі, яка залучена у структуровані ситуації взаємодії й пов'язаний з іншими за допомогою норм, прав і обов'язків, обумовлених тієї або іншою роллю);

С - рефлексивне Я ( як об'єкт власної рефлексії: Я з погляду індивідуального стилю поведінки, а не ситуації поведінки; Я з погляду соціально розпізнаваних особливостей характеру й психології, настроїв і переживань);

D - трансцедентальне Я (Я як суб'єкт рефлексії, яка абстрагована від будь-якої конкретної соціальної ситуації)

Методика діагностики міжособистісних відносин створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазеком в 1954 р. і призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе та ідеальне "Я", а також для дослідження взаємних стосунків у малих групах. За допомогою даної методики ми виявили переважний тип відношення досліджуваних до оточуючих.

Метод діагностики міжособистісних відносин (ДМО) являє собою модифікований варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі, автор якої є послідовником ідей Саллівена. Теоретичний підхід Г.С. Саллівена до розуміння особистості базується на виставі про важливу роль оцінок і думки значимих для даного індивіда навколишніх осіб, під впливом яких відбувається його персоніфікація, тобто формуюча особистість ідентифікація з "значимими іншими". У процесі взаємодії з оточенням особистість проявляється в певному стилі міжособистісної поведінки. Реалізуючи потребу в спілкуванні й у здійсненні своїх бажань, людина погодить свою поведінку з оцінками значимих інших на рівні усвідомленого самоконтролю, а також, неусвідомлено, із символікою ідентифікації. Ґрунтуючись на тому, що особистість проявляється в поведінці, актуалізованої в процесі взаємодії з навколишніми, американський психолог Лірі систематизував спостереження у вигляді восьми варіантів міжособистісної взаємодії.

Дані, отримані за допомогою методу ДМВ, дозволили по-новому підійти до проблеми самооцінки, критичності й самоконтролю особистості, а також значно збагатили соціально-психологічне дослідження малих груп, про що буде докладно розказане нижче.

Метод діагностики міжособистісних відносин відрізняється від оригінальної методики Т. Лірі в основному інтерпретаційним підходом. Також була проведена робота з адаптації вербального стимульного матеріалу методики. Розроблений більш зручний і швидкий спосіб реєстрації й підрахунку даних, крім того, значно розширена сфера застосування тесту в контексті соціометричного дослідження.

Опитувач містить 128 лаконічних характеристик, по яких випробуваний спершу оцінює своє актуальне "Я" на момент обстеження. Кожна із цих характеристик має свій порядковий номер. У модифікованому варіанті методики передбачена спеціальна сітка - реєстраційний аркуш, на якім номера від 1 до 128 розміщені таким чином, щоб подальший підрахунок балів по кожному з восьми октантів був максимально спрощений. Оцінивши себе по пунктах опитувача, випробуваний повинен на сітці закреслити хрестом номера, що відповідають тим рисам, які він у себе виявив, залишаючи не закресленими інші номери, що відповідають відсутнім у випробуваного властивостям.

Після того як випробуваний оцінить себе й заповнить сітку реєстраційного аркуша, підраховуються бали по восьми варіантам міжособистісної взаємодії. Для цього використовується ключ, за допомогою якого виділяються блоки по 16 номерів у кожному, що формують 8 октантів.

Кількість закреслених випробуваним номерів у кожному блоці вноситься в таблицю кількісних результатів відповідно до кожного октанту, що відбиває той або інший варіант стилю міжособистісної поведінки.

Опис октантів:

I. Авторитарний (власно - лідируючий). Помірні показники ( до 8 балів включно) характеризує упевненість у собі, уміння бути гарним наставником і організатором, властивості керівника. При більш високих балах ( до 12 балів) - нетерпимість до критики, переоцінку власних можливостей, при балах вище 12 - дидактичний стиль висловлень, імперативну потребу командувати іншими, риси деспотизму.

II.Егоїстичний (незалежно-домінуючий). Виявляє стиль міжособистісних відносин від упевненого, незалежного, що суперничає ( при помірних показниках у межах 8ммі балів) до самовдоволеного, нарцисичного, з вираженим почуттям власної переваги над навколишніми (9-12 балів), з тенденцією мати особливу думку, яка є відмінною від думки більшості, і займати відособлену позицію в групі - вище 12.

III.Агресивний (прямолінійно-агресивний).Залежно від ступеня виразності показників цей октант відображає щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети (помірні бали) або надмірна завзятість, недружелюбність, нестриманість і запальність (високі бали).

IV.Підозрілий (недовірливо-скептичний). Для цього стилю міжособистісної поведінки характерні реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і неконформність ( до 8 балів), які переростають у вкрай уразливий і недовірливий модус відносини до навколишніх з вираженою схильністю до критицизму, з невдоволенням іншими й підозрілістю (при показниках 12-16 балів).

V.Покірно-сором'язливий. Відображає такі особливості міжособистісної поведінки як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки. При високих показниках - повна покірність, підвищене почуття провини, самознищення.