Взаємозв'язок психологічних захисних стратегій батьків і дитини

У завдання соціального оточення дитини входить каналізація енергій потягу до життя й смерті й вироблення відповідних до них відносини в кожній конкретній ситуації, оцінки й ухвалення рішення із приводу долі потягів: погано це або добре, задовольнити або не задовольнити, як задовольнити або які міри прийняти, щоб не задовольнити. За здійснення цих процесів саме й відповідають ці дві інстанції, Понад-Я і Я, які розвиваються в процесі соціалізації людини, у процесі його становлення як культурної істоти.

Інстанція Понад-Я розвивається з несвідомого Воно вже в перші після народження тижня. Спочатку вона розвивається несвідомо. Дитина засвоює норми поводження через реакцію схвалення або осуду перших дорослих, які його оточують - батька й матері.

Пізніше в Понад-Я зосереджують вже усвідомлювані цінності й моральні подання значимого для дитини оточення (родина, школа, друзі, суспільство).

Третя інстанція Я (Ich) формується для того, щоб перетворити енергії Воно в соціально прийнятне поводження, тобто те поводження, що диктують Понад-Я й Реальність. Ця інстанція включає емоційно-розумовий процес між домаганнями інстинкту і його поведінковою реалізацією. Інстанція Я перебуває в самому скрутному стані. Їй потрібно прийняти й здійснити рішення (з огляду на домагання потягу, його силу), категоричні імперативи Понад-Я, умови й вимоги реальності. Дії Я енергетично забезпечуються інстанцією Воно, контролюються заборонами й дозволами Понад-Я й блокуються або звільняються реальністю. Сильне, творче Я вміє створювати гармонію між цими трьома інстанціями, у стані влагодити внутрішні конфлікти. Слабке Я не може впоратися з «скаженим» потягом Воно, незаперечними заборонами Понад-Я й вимогами й погрозами реальної ситуації.

В «Начерку наукової психології» Фрейд ставить проблему захисту двояким образом:

1) шукає історії так званої «первинного захисту» в «досвіді страждання» подібно тому, як прообразом бажань і Я як стримуючої сили був «досвід задоволення»;

2) прагнути відрізняти патологічну форму захисту від нормальної.

Захисні механізми, надавши допомогу Я в важкі роки його розвитку, не знімають свої заслони. Зміцніле Я дорослої людини продовжує оборонятися від небезпек, яких більше немає в реальності, воно навіть почуває себе зобов'язаним вишукувати в реальності такі ситуації, які хоча б приблизно могли б замінити первісну небезпеку, щоб виправдати звичні способи реакцій. Отже, неважко зрозуміти, як захисні механізми, усе більше й більше відчужуючись від зовнішнього миру й послабляючи протягом довгого часу Я, підготовляють спалах неврозу, сприяючи їй.

Починаючи із З. Фрейда й у наступних роботах фахівців, що вивчають механізми психологічного захисту, неодноразово відзначається, що звичний для особистості у звичайних умовах захист, в екстремальних, критичних, напружених життєвих умовах має здатність закріплюватися, здобуваючи форму фіксованих психологічних захистів. Це може «загнати вглиб» внутрішньо-особистісний конфлікт, перетворивши його в несвідоме джерело невдоволення собою й навколишніми, а так само сприяти виникненню особливих механізмів названих З.Фрейдом опором.

Таким чином, психологічний захист - це природне протистояння людини навколишньому середовищу. Роль механізмів психологічного захисту особистості полягає в тому, що вони несвідомо охороняє його від емоційно-негативного перевантаження. Всі гадані різноманітними техніки можна звести, у принципі, до єдиної функції: "Що б не робити, як би не робити, аби тільки досягти комфортного стану, безпеки". Захист не є "убудована" від народження особистісна структура. У процесі соціалізації захисні механізми виникають, змінюються, перебудовуються під впливом соціальних впливів. Наприклад, захист може перейти в альтруїзм або нагромадження цінностей і ін. В остаточному підсумку психологічні захисти стають способом існування нереалізованих потягів, бажань, потреб.

Всі захисні механізми володіють двома загальними характеристиками:

- вони діють на неусвідомлюваному рівні й тому є засобами самообману;

- вони спотворюють, заперечують, трансформують або фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливої для індивідуума.

Варто також помітити, що люди рідко використають який-небудь єдиний механізм захисту - звичайно вони застосовують різні захисні механізми для розрішення конфлікту або послаблення тривоги.

Роль психологічних захистів, з одного боку, можна розглядати як позитивну, оскільки вони охороняють особистість від негативних переживань, сприйняття психотравмуючої інформації, усувають тривогу й допомагають зберегти в ситуації конфлікту самоповагу. З іншого боку, вони можуть оцінюватися і як негативні. Дія захистів звичайно нетривало й триває доти, поки потрібний "перепочинок" для нової активності. Однак, якщо стан емоційного благополуччя фіксується на тривалий період і по суті заміняє активність, те психологічний комфорт досягається ціною перекручування сприйняття реальності, або самообманом.

Психологічний захист, спотворюючи реальність із метою миттєвого забезпечення емоційного благополуччя, діє без врахування довгострокової перспективи. Її ціль досягається через дезінтеграцію поводження, нерідко пов'язану з виникненням деформацій і відхилень у розвитку особистості.

У міру наростання негативної інформації, критичних зауважень, невдач, неминучих при порушенні процесу соціалізації, психологічний захист, що тимчасово дозволяв особистості позитивно сприймати об'єктивне неблагополуччя, стає усе менш ефективним. У випадку неефективності його дії, або недостатньої сформованості, при виникненні погрози невротичного зриву індивід інстинктивно шукає вихід і нерідко знаходить його в зовнішньому середовищі. Та й проблема, що викликала неприємності, однаково залишається не вирішеною (незадоволена потреба, невиправлений особистісний недолік і ін.) і приводить рано або пізно до інших захистів, що заважає особистості змінитися, відповідати новим умовам життя.

2.3 Особливості психологічного захисту в дітей

У дитини кожний захисний механізм спочатку формується для оволодіння конкретними інстинктивними спонуканнями й пов'язаний з певною фазою індивідуального розвитку. Збудником їхнього формування виступають виникаючі в онтогенезі різноманітні типи тривоги, типові для дітей. Сюди ставляться реакції занепокоєння на фізичний дискомфорт, страх розлуки й самостійності (самітності, темряви, замкнутих просторів), страх смерті (нападу, захворювання, смерті батьків, казкових персонажів, стихії та ін.), страх підпорядкування (бути покараним, бути присоромленим, втратити розташування), страх зміни. На кожному віковому етапі - свої страхи, і кожний з них може бути як корисним для подальшого розвитку дитини, так і шкідливим.

Подібно всім іншим психічним процесам, захисні механізми мають свої об'єктивні прояви - зовні спостережувані й реєстровані ознаки на рівні дій, емоцій або міркувань людини. ( Наприклад, з боку помітно, що дитина не звертає уваги на тривожне для себе повідомлення, увесь час забуває підручник з нелюбимого предмету або постійно вигороджує себе.) Для деяких сучасних дослідників захисний механізм - це, у першу чергу, саме міцний захисний поведінковий малюнок: зовні спостережувані дії, емоції й прояви мислення, що функціонують як обхідні маневри для запобігання тривожних відомостей або як перетворювачі того, що породжує почуття або відчуття тривоги. Для інших авторів такі спостереджувані види захисного поводження - усього лише зовнішні, іноді навіть частки прояву схованого психічного процесу, що саме й виступає як щирий захисний механізм [19]. У другому випадку відбувається рознесення понять «захисна (поведінкова) реакція» і «захисний (интрапсихічний) механізм». На базі такого рознесення виділяють три основні форми адаптації людини до зовнішнього середовища: пошук людиною того середовища, що сприятливе для його функціонування; зміни, які він робить у середовищі для приведення її у відповідність зі своїми потребами; внутрішні психічні зміни людини, за допомогою яких він пристосовується до середовища.

Найбільш примітивні форми заперечення: не-бачення, неслухання - можуть реалізуватися або через відволікання уваги, або через механізм негативних галюцинацій. Здатність дітей відключати довільна увага - крок у розвитку перцептивного заперечення. Неможливість уникнути неприємної події може компенсуватися запереченням не його самого, а його тривожного змісту. Ця форма заперечення виникає у віці двох років, коли активно формується мова. У цьому змісті облудність дітей нерідко має чисто захисну функцію. При запереченні переорієнтується увага. Батьки можуть довго й емоційно лаяти свою дитину за чергову витівку й раптом зі збурюванням виявити, що він давно вже «відключився» і рівно «ніяк» на їхню мораль не реагує. Заперечення може дозволити людині й з випередженням відгородитися від подій, що травмують. У багатьох дітей це проявляється в униканні змагань або у відмові від занять, у яких він не сильний, особливо в порівнянні з іншими дітьми.

Витиснення пов'язане із забуванням щирого, але неприйнятного для людини мотиву вчинку. Забувається не саму подію, а тільки його причина, першооснова. Для дітей типовим є витиснення страху смерті. У цьому випадку в дитини зберігається свідомість того, що він боїться, що страх - є. У той же час дійсна причина страху маскується, замість страху смерті з'являється страх «ведмедя» або «вовка», які можуть «напасть і голову відкусити».

Ідентифікація - це піднесення себе до іншого шляхом розширення границь власного «Я». Звичайно ідентифікація проявляється в дитячих рольових іграх. Діти грають у дочці-матері, у дитячий садок, магазин, школу, в «войнушку», у трансформеров і т.д., послідовно програють різні ролі й роблять різноманітні дії: карають дітей-ляльок, ховаються від ворогів, захищають слабких. Будучи одним з механізмів самопізнання, ідентифікація збільшує здатність дитини випробовувати почуття задоволення, єдності й гармонії шляхом причетності до кого. Діти ідентифікуються з тими, кого більше люблять, кого вище цінують, створюючи тим самим основу для самоповаги. Разом з тим імітація поводження негативних персонажів, відношення до яких викликає тривогу й занепокоєння, нерідко дозволяє дитині перетворити цю тривогу в приємне почуття безпеки. А. Фрейд приводить такий приклад. Маленька дівчинка боялася проходити через темний зал через примар. Тоді вона сама за допомогою жестів стала зображувати примару й дійшла висновку, що якщо ти сама примара можна не боятися йти. Така фізична імітація антагоніста - один з найпоширеніших способів корекції дитячих страхів [56].

У нормі за допомогою ідентифікації дитина засвоює зразки поводження значимих для нього людей, тобто активно соціалізується. Він стає здатним не тільки підкорятися моральним вимогам свого соціального оточення, але й сам приймати в них участь, почувати себе їхнім представником. Однак ця внутрішня інстанція свідомості ще дуже слабка. Ще довгі роки вона потребує підтримки й опорі авторитетної особи (батько, учитель) і може легко зруйнуватися через розчарування в ньому. Імітація й ідентифікація - необхідні попередні умови для наступного вступу дитини в соціальне співтовариство дорослих.

Порушення ідентифікації може породжувати важкі переживання. Так, наприклад, конформні діти й підлітки настільки тісно зв'язані зі своїм оточенням, що, по суті справи, є його продуктом. Якщо з якихось причин відносини прихильності рвуться, такі діти важко переживають розрив, втрачаючи себе й не розуміючи, як далі жити й діяти. Типовим для них є конфлікт, що виникає на основі корінного ламання життєвих стереотипів - при необхідності перейти в інший клас або школу, поміняти місце проживання або знайти нових друзів.

Заміщення - це той захист, що всі люди обов'язково використають у повсякденному житті. Так, у багатьох дітей немає можливості не тільки покарати своїх батьків за їхні провини або несправедливе поводження, але й просто їм суперечити. Тому в якості «громовідводу» у ситуації злості дитини на батька може виступити іграшка, свійська тварина або інша дитина. Заміщення може розвертатися також шляхом перекладу дій в інший план - з реального миру в мир втішливих фантазій. Маленькі діти, які виховуються в дитячому будинку, зустрівши будь-якої незнайомої людини, що пришли в справі в їхній дитячий будинок, бачать у ньому свого батька або матір. У такий спосіб вони намагаються задовольнити своє невтомоване бажання любові, єднання, близькості. Ця відвернена й відчужена форма любові служить наркотиком, що полегшує біль, викликаний реальністю: самітністю й позбавленням.

Відхід у мрію, фантазію - типовий варіант захисного поводження дітей. Разом з тим фантазії іноді можуть бути небезпечними не тільки для самої дитини, але й для його близьких. Так, якщо дитині не вдасться налагодити контакт із однолітками й зрівнятися з ними в навчанні, воно може ще глибше піти у свій внутрішній мир, повністю відгородитися від миру зовнішнього й жити в полоні своїх ілюзій.

Досить розповсюдженим варіантом заміщення є також регресія - перехід до поведінки ранніх, незрілих, дитячих форм. Батьки нерідко заохочують формування регресивного поводження, тому що перебувають зі своєю дитиною у відносинах емоційного симбіозу й хочуть, щоб він завжди залишався маленьким.

Проекція - механізм психологічного захисту, пов'язаний з несвідомим переносом власних неприйнятних почуттів, бажань і прагнень на іншу особу. У його основі лежить неусвідомлюване відкидання своїх переживань, сумнівів, установок і приписування їхнім іншим людям з метою перекладання відповідальності за те, що відбувається усередині «Я», на навколишній світ. Суб'єктивно проекція переживається як відношення, спрямоване на дитину від когось іншого, тоді як справа йде саме навпаки.

Уперше термін «проекція» увів Фрейд [60], розуміючи її як приписування іншим людям того, у чому людина не розташована собі зізнатися. Це неявне уподібнення оточуючих людей собі, своєму внутрішньому миру. Виявляючись у раннім дитинстві, проекція часто виступає як підсвідомий механізм захисту в дорослих.

Раціоналізація. Раціоналізація - це механізм захисту, пов'язаний з усвідомленням і використанням у мисленні тільки тої частини сприйманої інформації, завдяки якій власне поводження з'являється як добре контрольоване й не суперечним об'єктивним обставинам.

Головна особливість раціоналізації складається в спробі постфактум створити гармонію між бажаним і реальним положенням, тим самим запобігши втраті самоповаги. Раціоналізація - це завжди видача собі індульгенції, тобто це виправдувальне відношення до свого поводження й своїх принципів. При цьому людина впевнена у своїй щирості. Так, хлопчик відмовляється мити посуд, тому що це «не чоловіче, а жіноча справа»; агресивний підліток пояснює, що він, як сильна й горда людина, нікому не може дозволити «сісти собі на шию», а ледача дівчинка довго розповідає, чому їй у житті математика ніколи не придасться. У цих випадках рішення, як надійти, приймається несвідомо, людина не усвідомлює вартих за цим рішенням справжніх сил. Але коли вчинок зроблений, відразу виникає завдання знайти для нього виправдання, щоб переконати себе й інших, що дієш ти правильно, відповідно до реальної ситуації.

Найчастіше раціоналізація досягається за допомогою двох типових варіантів міркування: по типі «зелений виноград» і по типі «солодкий лимон». Перший з них («зелений виноград») ґрунтується на зниженні цінності вчинку, що зробити не вдалося, або результату, що не був досягнутий. У цьому випадку, затверджуючи, що йому чогось не дуже й хотілося, дитина, по суті, знижує мета своєї діяльності. В основі другого варіанта («солодкий лимон») лежить підвищення цінності зробленого вчинку, отриманого результату.

Специфіка становлення дитячої системи захисту полягає в тім, що спочатку вона проявляється за рахунок і на рівні рухових (поведінкових) реакцій при участі елементарних психічних функцій. Ці автоматичні зміни, що поступово ускладнюються, поводження, що виникають у відповідь на травмуючий вплив, подразник, враження, забезпечують пристосовність дитини до нової життєвої ситуації. Захисні процеси дозволяють дитині адаптуватися до середовища не за рахунок зміни зовнішнього миру, а за рахунок внутрішніх змін - трансформації внутрішньої картини миру й образа самого себе.

2.4 Механізми психологічного захисту батьків як фактор формування психологічного захисту дитини

Звернемося до аналізу психологічного захисту як результату засвоєння демонстрованих батьками форм поведінки.

Формування механізмів психологічного захисту в маленької дитини може відбуватися не тільки за рахунок внутрішніх емоційних процесів, але й поверхово, через засвоєння реального поводження інших людей. Це засвоєння може відбуватися з інтерпретацією одержуваних ззовні сигналів - у випадку научения через підкріплення [27] - або без її - у випадку наслідування [26] і його аналогів: імітації [52], ідентифікації з іншими особами [36].

Дійсно, зовнішній поведінковий компонент захисного механізму може засвоюватися й копіюватися за допомогою наслідування, що Л.С. Виготський уважав джерелом виникнення всіх специфічних людських властивостей свідомості й видів діяльності [18]. Опираючись на ідеї П.Я. Гальперіна й Д.Б.Ельконина, Л.Ф. Обухова визначає наслідування як “форму орієнтування дитини в різних аспектах навколишньої дійсності, необхідну для рішення актуальних і специфічних для кожного віку завдань розвитку” [42, с.318]. Вона відзначає, що зміст наслідування (ідентифікації), починаючи із трирічного віку, являє собою моделювання поводження дорослого. При цьому батьківське поводження в повсякденних побутових ситуаціях найбільше знайомо й доступно дитячому наслідуванню. “Дитиною переймаються різні настрої, почуття, найбільше “прийняті” у родині: ... це усмоктується дитиною, створюючи в нього внутрішні вміння переживати те або інше почуття” [61, с.94].

Уже в 3-4 року, коли дитяче наслідування досягає стадії узагальнено-символічного моделювання, дитина здатна не тільки відображати у своєму поводженні конкретні дії, але й включати їх у відповідний значеннєвий і емоційний контекст. Це уможливлює, на наш погляд, копіювання поведінкових складових деяких захисних механізмів (заміщення, проекції, раціоналізації, регресії, заперечення й ін.) за умови, що афективний компонент реальної ситуації суб'єктивно сприймається дитиною як ідентичний такому в ситуації моделюємій. Таким чином, якщо мати систематично використовує в якості домінуючої захисної реакції регресію, а батько незмінно демонструє впорання зі своїми емоціями за допомогою інтелектуалізації, то в ситуаціях з аналогічним контекстом дитина найімовірніше буде проявляти зовнішні компоненти саме цих видів захисту навіть при відсутності в нього внутрішнього конфлікту й тривоги.

Причому ймовірність цього прояву буде рости в міру того, як дитина буде одержувати позитивне підкріплення з боку батьків, особливо матері. Індивідуальні пристрасті й антипатії матері впливають на розвиток дитини. “Швидше всього розвивається те, що найбільше подобається матері й що нею жвавіше всього вітається; процес розвитку вповільнюється там, де вона залишається байдужої або приховує своє схвалення” [56, с.62].

Звичайно, таким чином, первинно може зафіксуватися лише зовні спостережуване поводження, що відповідає тому або іншому захисному механізму. Надалі ж при виникненні ексквізитної ситуації зафіксована й закріплена модель реагування, як найбільш успішна, має першочергові шанси на актуалізацію [7] і розвиток у повноцінний захисний механізм. Або дане поводження може так і залишитися зовнішньою реакцією, відірваної від реальних емоцій і конфліктів, на рівні перманентного захисту, по А. Фрейд, або захисної “броні характеру” по В. Райху .

Таким чином, пророблений аналіз дозволив побачити роль батьків у генезисі дитячих захисних механізмів у декількох аспектах. З одного боку, батьки, неефективно організувати систему заохочень і покарань і емоційні відносини з дитиною, можуть мимоволі провокувати й підсилювати дитячі страхи й тривоги - однієї з найважливіших умов виникнення психологічного захисту особистості. З іншого боку, помилково обраний родителями стиль взаємодії з дитиною можуть фруструвати його базові потреби в безпеці, прийнятті, автономії та ін. і тим самим стимулювати гіперадаптацію дитини до гетерономного впливу за допомогою формування надінтенсивного й неадекватного способу захисту. І, нарешті, батьки виступають для дитини моделлю захисного реагування, зовнішні характеристики якого він може первинно копіювати, а потім переводити на рівень перманентної або реально діючого психологічного захисту.

ВИСНОВКИ

Психологічний захист особистості може бути описаний як вироблена в онтогенезі й властива будь-якій людині стратегія несвідомого перекручування афективних і когнітивних аспектів тих ситуацій, які несуть загрозу сформованій картині світу. За умови гнучкості й помірної експлуатації психологічний захист має винятково адаптивне значення.

Психологічний захист є онтогенетично раннім продуктом розвитку особистості й властивий як і дорослій, так і дитячій особистості рівною мірою. Принциповою відмінністю психологічного захисту в дитячому та дорослому віці є не наявність або відсутність у захисній стратегії окремих механізмів, а інтенсивність їхнього використання.

У батьків відзначається явна перевага захисної поведінки в порівнянні з дітьми. Дитячий психологічний захист відрізняється більшою інтенсивністю. Таким чином, діти рідше, ніж дорослі, звертаються до психологічного захисту, але якщо використовують його, то є більша ймовірність надінтенсивної її експлуатації, що являє загрозу щодо психічного здоров'я дитини.

Умовою адаптивного функціонування психологічного захисту дитини є невихід батьків за рамки прийнятного рівня інтенсивності психологічного захисту і їхня виховна м'якість.

Діти молодшого шкільного віку мають багатий арсенал психологічного захисту. Даний період у розвитку дитячої особистості можна вважати сензитивним щодо становлення захисних механізмів інтелектуалізації, компенсації й формування реакції.

Формування механізмів психологічного захисту у дитини може відбуватися не тільки за рахунок внутрішніх емоційних процесів, але й поверхово, через засвоєння реального поводження оточуючих людей.

Дійсно, зовнішній поведінковий компонент захисного механізму може засвоюватися й копіюватися за допомогою наслідування.

Дитина найімовірніше буде проявляти зовнішні компоненти домінуючих видів психологічного захисту батьків навіть при відсутності в неї внутрішнього конфлікту й тривоги.

Звичайно, таким чином, первинно може зафіксуватися лише зовні спостережуване поводження, що відповідає тому або іншому захисному механізмові. Надалі ж при виникненні ексквізитної ситуації зафіксована й закріплена модель реагування, як найбільш успішна, має першочергові шанси на актуалізацію і розвиток у повноцінний захисний механізм. Або ця поведінка може так і залишитися зовнішньою реакцією, відірваною від реальних емоцій і конфліктів, на рівні перманентного захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин В.А. Психологическая структура личности // Психология личности: Учебное пособие. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. - 89 с.

2. Александровская Э.М. Типологические варианты формирования личности младших школьников. М., 1993

3. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х томах. - T. 1. М.: Педагогика, 1980. - 232 с.

4. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. Журнал. - 1994. - т.15, № 1. - с. 3-18.

5. Арестова О.Н. Индивидуальные особенности функционирования защитных механизмов / Арестова О.Н., Калинина Н.В. // Вестник МГУ. Серия. 14. Психология. - 2000. - N 1- С. 20-29.

6. Бассин Ф.В. О силе Я и психологической защите // Вопросы психологии. - 1989. - №2. - С. 118 - 125.

7. Бассин Ф.В. Проблема психологической защиты / Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. // Психол. ж., - 1988. - т.9, № 3. - с. 79-86.

8. Батурин Н.А. Проблема «защитных механизмов» и переживание неудачи // Тезисы докладов конференции Уральского отделения общества психологов. / Научные редакторы: В.С. Мерлин, В.В. Белоус. - Пермь, 1978. - с. 72-74.

9. Березин Ф.В. Психическая и психофизиологическая интеграция (некоторые методические подходы к изучению бессознательного). В кн.: Бессознательное Сборник статей. - Новочеркасск: Агентство «Сагуна», 1994. - Т.1 - с. 187-200.

10. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. - СПб.: МФИН, 1992. - 448 с.

11. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М.: Прогресс, - 1986. - 420 с.

12. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. / Перевод А.Б.Хавина. - М.: КСП, 1996. - 189с.

13. Богданова М.В. Психологические защитные механизмы (к пониманию взаимозависимости защитных систем: психологической и иммунной) // Вестник ТюмГУ.- 2005.- № 3.- С. 14-18.

14. Божович Л.И. Личность а ее формирование в детском возрасте. - М.: Педагогика, 1968. - 464 с.

15. Будасси С.А. Защитные механизмы личности. / Программа спецкурса. М.: Модус, 1998. - 112 с.

16. Бурлакова Н.С. Детский психоанализ. Школа Анны Фрейд. / Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И. - М.: Изд. Центр «Академия», 2005. - 288 с.

17. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записки детского психиатра. - М.: Просвещение, 1988. - 207 с.

18. Выготский Л. С. История развития высших психических функций. //Собр. соч. в 6 т. Т.3. /Под ред. А.М.Матюшкина - М.: Педагогика, 1983. - 368 с.

19. Гильяшева И.Н., Игнатьева Н.Д. Межличностные отношения ребенка. / Гильяшева И.Н., Игнатьева Н.Д. - М.: «Фолиум», 1994. - 394 с.

20. Грановская Р.М. Защита личности: Психол. механизмы / Р.М. Грановская, И.М. Никольская. - СПб.: Знание, 1999. - 347 с.

21. Грановская P.M. Элементы практической психологии. - Л.: Изд. Лен-го ун-та, 1984. - 392 с.

22. Гребенников Л.Р. Механизмы психологической защиты: генезис, функционирование, диагностика: Дисс. на соиск. учен. степ. Канд. психол. наук: 19.00.07. - М., 1994. - 202 с.

23. Демина Л. Д. Психологическое здоровье и защитные механизмы личности: Учеб. пособие / Л. Д. Демина, И. А. Ральникова; М-во образования РФ, Алт. гос. ун-т, Фак. социологии, Каф. психологии, Каф. психологии коммуникаций и психотехнологий. - Барнаул: Изд-во Алт. госуниверситета, 2000. - 120 с.

24. Доценко Е.Л. Механизмы психологической защиты от манипулятивного воздействия: Дисс. на соиск учен. степ. канд. психол. наук: 19.00.01. - М., 1993. - 162 с.

25. Журбин В.И. Понятие психологической защиты в концепциях З.Фрейда и К.Роджерса // Вопр. психологии, 1990. - № 4. - с.14-21.

26. Захарова Ю.Б. О моделях психологической защиты на уровне межгруппового взаимодействия // Вестник МГУ. - Сер. 14, Психология, 1991. - №3. - с. 11 - 20.

27. Зачепитский Р.А. Социальные и биологические аспекты психологической защиты // Социально-психологические исследования в психоневрологии/ Под ред. Е.Ф. Бажина. Труды Ленингр. психоневр. ин-та им. В.М. Бехтерева. - Л., 1980. - 250 с.

28. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - М.: Изд. Моск. ун-та, 1986. - 287с.

29. Карвасарский Б.Д. (общая редакция) Психотерапевтическая энциклопедия. - СПб.: Питер Ком, 1998. - 752 с.: (Серия «Мастера психологии»).

30. Киршбаум Э. Д. Психологическая защита / Эдуард Киршбаум, Алина Еремеева. - 2-е изд. - М. : Смысл, 2000. - 179 с.

31. Костандов Э.А. О физиологических механизмах «психологической защиты» и безотчетных эмоциях. / В кн.: Бессознательное. Т. 1. - Тбилиси, 1978, с. 635 - 651.

32. Лейбин В. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. - М.: Изд-во полит. лит-ры, 1990. - 396 с.

33. Леонгард К. Акцентуированные личности. - Киев: Вища шк., 1989. - 375 с.

34. Липовская Н.В. Механизмы психологической защиты у детей младшего школьного возраста с задержкой психического развития. / В кн.: Психология XXI века: (Материалы научно-практической студенческой конференции). - СПб., 1998. - с. 35-37.

35. Михайлов А.Н. Особенности психологической защиты в норме и при соматических заболеваниях. / Михайлов А.Н., Ротенберг В.С. // Вопр. психологии, 1990. - № 5. - с.106-111.

36. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 9-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 456 с.

37. Мягер В.К., ред. Психогигиена и психопрофилактика. - Л., 1983. - 146 с.

38. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности: (Формы, механизмы и стратегии). - Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1988. - 262 с.

39. Насиновская Е.Е. Психологический барьер как защитный механизм личности в конфликтной ситуации. / Насиновская Е.Е., Якубовская М.Я. - М. Изд. Моск. ун-та, 1984 - 33 ВИНИТИ №64, 84.

40. Немов Р.С. Психология. / Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 3 кн. Кн. 1. Общая основа психологии. - 2е изд. - М.: Просвещение: Владос, 1995. - 576 с.

41. Никольская И. М. Психологическая защита у детей / И.М. Никольская, Р.М. Грановская. - СПб.: Речь, 2000. - 504 с.

42. Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. - М.: Тривола, 1995. - 360 с.

43. Петрунек В.П. Младший школьник. - М.: «Знание», 1981. - 211 с.

44. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

45. Прошкина В.М. Особенности психологической защиты при нравственных девиациях у студентов: Дисс. на соиск. уч. степ. канд. психол. наук: 19.00.01. -- М., 1990. -- 196 с.

46. Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития. Под редакцией члена-корреспондента РАО А.А. Реана - СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2005. - 656 с.

47. Психологическая диагностика индекса жизненного стиля / под ред. Л.И.Вассермана. СПб.:ПНИ, 1998. - 240 с.

48. Романова Е.С. Механизмы психологической защиты. Генезис. Функционирование. Диагностика. / Романова Е.С., Гребенников Л.Р. - Мытищи: Изд. «Талант», 1996. - 144 с.

49. Роттенберг B.C. Поисковая активность и адаптация. / Роттенберг B.C., Аршавский В.В. - М.: Наука, 1984. - 193 с.

50. Савенко Ю.С. Проблемы психологических компенсаторных механизмов и их типологии / Проблемы клиники и патогенеза психических заболеваний. - М., 1974. - С. 95- 112.

51. Самосознание и защитные механизмы личности: [Хрестоматия по социал. психологии личности] / Ред.-сост. Д.Я. Райгородский. - Самара: БАХРАХ-М, 2000. - 655 с.

52. Соболева М.В. Имитационное поведение в раннем онтогенезе: опыт исследования. - Вопр. психологии, 1995. - № 4. - с. 108-115.

53. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. - 174 с.

54. Стоиков И.Д. Анализ защитных проявлений личности: Дисс. на соиск. учен. степ. канд. психол. наук: 19.00.01. -М., 1986. - 160 с.

55. Тарт Г. Механизмы защиты. / Самосознание и защитные механизмы личности // Хрестоматия по социальной психологии личности // Ред. Д.Я. Райгородский. - Самара: «Бахрах-М», 2000. - 360 с.

56. Фрейд А. Психология “Я” и защитные механизмы: Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1993. - 144с.

57. Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа. / Соч. в 2-х тт. - М.: «Эксмо-Пресс», 1999. - с. 124

58. Фрейд З. Введение в психоанализ. З. Фрейд. - М.: Наука, 1989. - 456 с.

59. Фрейд З. Психология бессознательного.- М.: Прогресс, 1989. - 480 с.

60. Фрейд З. Психопатология обыденной жизни. М., 1923. - 350 с.

61. Фридман И.К. О контакте родителей с детьми // Вопр. психологии, 1990. - № 1. - с. 93-99.

62. Фромм Э. Бегство от свободы. - М.: Прогресс,1991. - 190 с.

63. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (основные положения, исследования и применение). - Спб.: Питер Пресс, 1997. - 608 с. - (Серия «Мастера психологии»).

64. Чумакова Елена Викторовна. Психологическая защита личности в системе детско-родительского взаимодействия : Дис. ... канд. психол. наук : 19.00.11 : СПб., 1998 184 c.

65. Erikson E.H. Identity and the life cycle (E.Erikson ed.) N.Y.; London: Norton, 1980.

66. Plutchik R., Kellerman H., & Conte H.R. A structural theory of ego defenses and emotions. In C.E.Izard, Emotions in personality and psychopathology. N.Y. Plenum, 1979

Размещено на Allbest.ru