Вплив акцентуації характеру на особливості спілкування

Теорія, погодиться із фрейдовської характерологією в таких основних пунктах: визнання того, що риси характеру спричиняють поводження, і про них потрібно судити по поводженню; що риси характеру конституюють сили, які особистість, незважаючи на їхню могутність, може зовсім не усвідомлювати. [18; 136]

Ця теорія також треба Фрейдові у визнанні того, що фундаментальна сутність характеру будується не на одиничній його властивості, а є цілісною структурою, з якої випливає якась безліч одиничних властивостей. Риси характеру варто розуміти як ядро, що є наслідком цієї особливої структури, що називають орієнтацією характеру.

З безліччю інших рис характеру можна було б показати, що вони також є прямими наслідками основних орієнтацій і сумішшю цих первинних рис характеру із властивостями темпераменту. Однак велика кількість інших властивостей, що зараховуються звичайно до рис характеру, випливало віднесли не до рис характеру в нашім розумінні, до властивостей темпераменту або особливостям поводження

У процесі життя людина вступає в відносини з миром 1) за допомогою оволодіння речами й асиміляції й 2) за допомогою відносин з людьми (і самим собою). Першої я називаю процесом асиміляції; друге - процесом соціалізації. Обидві форми відносно «відкриті», а не інстинктивно задані, як у тварини. Людина може опановувати речі, одержуючи або беручи їх із зовнішніх джерел або роблячи їх за допомогою самих зусиль.

Але він повинен опановувати їх і якимсь образом асимілювати, щоб задовольнити свої потреби. До того ж людина не може жити одна, без зв'язку з іншими людьми. Вона повинна поєднуватися з іншими для захисту, для праці, для сексуального задоволення, для гри, для виховання потомства, для передачі знань і матеріальної власності. Але, крім того, вона по необхідності пов'язана з іншими, як один з них, як частина якоїсь групи. Повна відособленість нестерпна й несумісна з нормальним психічним станом.

І знову ж людина може вступати у відносини з іншими людьми по-різному: він може любити або ненавидіти, він може суперничати або співробітничати; він може побудувати соціальну систему, засновану на рівності або авторитеті, на волі або насильстві, але вона повинна так чи інакше вступати у відносини, і форма цих відносин залежить від його характеру.

Орієнтації, за допомогою яких індивід вступає у відносини з миром, визначають суть його характеру; характер можна визначити, як (відносно перманентну) форму, що служить провідником людської енергії в процесі асиміляції й соціалізації. Це проведення психічної енергії виконує дуже важливу біологічну функцію. [47; 36]

Оскільки дії людини не обумовлені вродженими інстинктами, життя була б у небезпеці, якщо б людині доводилося обмірковувати кожна дія, кожний крок. Але багато дій повинні відбуватися набагато швидше, ніж дозволяє процес свідомого обмірковування.

Більше того, якби все поводження будувалося на обміркованих рішеннях, у вчинках було б набагато більше протиріч, чим припустимо при належному функціонуванні.

Відповідно до біхевіоризму, людина навчається реагувати напівавтоматично, розвиваючи навички дії й мислення, які можна розуміти аналогічно умовним рефлексам.

Хоча ця точки зору у відомій мері вірна, вона не враховує, що більшість характерних для людини й стійких до змін глибинних навичок і думок обумовлені складом характеру; через них виражена особлива форма, що є провідником енергії при даному складі характеру.

Систему характеру в людини можна вважати заступником системи інстинктів у тварини. Раз енергія проводиться певним способом, у вчинку безпосередньо виражається характер. Якийсь характер може бути небажаний з етичної точки зору, але він, принаймні, дозволяє людині діяти цілком послідовно й звільнятися від імені прийняття щораз нових і обміркованих рішень. Людина може влаштувати своє життя згідно тому характеру й у такий спосіб досягти певного рівня відповідності між внутрішньою й зовнішньою ситуаціями. [2; 156]

Більше того, характер виконує також функцію юра ідей і цінностей. Тому що більшості людей здається, що ідеї незалежні від їхніх емоцій і бажань і є результатом логічної дедукції, їм представляється, що їхню життєву позицію підтверджують їхньої оцінки, у той час як насправді останні є таким же результатом їхнього характеру, як і їхні вчинки.

Таке підтвердження у свою чергу сприяє потеплінню сформованого складу характеру, тому що дозволить йому здаватися правильним і розсудливим. Це не єдина функція характеру - дозволяти індивідові діяти послідовно й «розумно»; характер також дає основу для пристосування індивіда суспільству.

Той факт, що більшість членів якогось класу або культури мають подібність значимих елементів характеру, і що можна говорити про соціальний характер. Але від соціального характеру ми повинні відрізнити індивідуальний характер, завдяки якому усередині однієї й тієї ж культури одна особистість відрізняється від іншої.

Ці відмінності почасти обумовлені особливостями особистостей батьків, а також психічними й матеріальними особливостями, властивими соціальному середовищу, у якій росте дитина. Але вони також обумовлені особливостями конституції кожного індивіда, зокрема, особливостями темпераменту.

Формування індивідуального характеру визначається зіткненням екзистенціальних переживань, індивідуальних переживань і тих, що обумовлено культурою, з темпераментом і фізичною конституцією індивіда. Для двох людей середовище ніколи не буває однієї й тієї ж, тому що особливості конституції змушують їх більш-менш по-різному сприймати ту саму середовище.

Лише навички дії й мислення, що розвилися в результаті пристосування індивіда до культурних моделей і не вкорінені в характері особистості, легко змінюються під впливом нових соціальних моделей. Якщо ж поводження людини корениться в його характері, воно знаряджено стійкою енергією й змінюється тільки в тому випадку, якщо в характері відбуваються функціональні зміни.

1.3 Загальна характеристика досліджування проблеми спілкування в психології

Відомо, що важче за все визначати ті поняття, що широко вживаються. Саме так відбувається з поняттям «спілкування».

Дотепер на сторінках вітчизняної психологічної літератури зустрічається полеміка з приводу визначення цього поняття. Для західного психолога, що навіть добре знає слов'янські мови, ця полеміка багато в чому незрозуміла в силу специфічності проблеми спілкування у вітчизняній соціальній психології. По-перше, відзначимо, що сам термін «спілкування» не має точного аналога в традиційній (західній) соціальній психології, по-друге, як відзначає Г.М. Андрєєва [2; 243], «зміст його може бути розглянуто лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності».

Тому у вітчизняній літературі зустрічаються такі термінологічні обороти, як «діяльність спілкування» чи «комунікативна діяльність». Утім, і тут можлива полеміка, оскільки іноді спілкування визначають не тільки як діяльність, а як «умову діяльності» чи її «сторону».

Дослідження спілкування мають давні традиції у вітчизняній психології. Про важливість цієї проблематики для вивчення моральних почуттів говорив ще і. М. Сєчєнов, В.М. Бєхтєрєв першим у нас став проводити експерименти з метою вивчення деяких сторін спілкування. Внесли свій внесок у розробку цієї проблематики А, Ф. Лазурський, Л.С. Виготський, В.Н. Мясіщєв. Розглядаючи питання про психологічну структуру людини як суб'єкта діяльності (виробляючого матеріальні чи духовні цінності), Б.Г. Анань'єв [22; 319] підкреслював роль спілкування. Він відзначав, що спілкування є найважливішою діяльністю, що виникла на базі праці й у процесі соціально-історичного розвитку діяльності, що стала самостійним видом.

Серед вітчизняних соціальних психологів загальнопризнаним є підхід до розуміння структури спілкування, що розвивається Г.М. Андрєєвою [2; 251]. При цьому виділяються три сторони спілкування: комунікація, інтеракція і перцепція. Звичайно, в дійсності ці сторони настільки взаємозалежні, що таке розчленовування можливе лише з метою наукового аналізу. В зарубіжній літературі використовується поняття комунікація.

Комунікація - від латинського слова «communis» - «загальний»: передача інформації від одного суб'єкта до іншого, спроба встановити «спільність» між ними і досягти адекватного розуміння послання. Спільність повинна виникнути між «кореспондентом і реципієнтом» (відправником і одержувачем інформації). Згаданими суб'єктами можуть бути хто завгодно: окрема особистість, група людей, організація, навчальний заклад. [31; 262]

Комунікація може виникнути тільки за умови якої-небудь спільності, в противному випадку замість передачі інформації виникає що завгодно від нерозуміння до конфлікту і розриву контакту.

Якщо наочно представити модель комунікативного, процесу, ланцюжок виявиться дуже довгим: відправник інформації - формулювання послання (що послати) - носій послання (яким образом послати, як організувати відправлення інформації) - форма послання (кодування інформації) - власне послання - передавач (хто передав інформацію) - канал передачі інформації. [12; 163]

Відповідальність відправника й адресата трохи відрізняються один від одного. Перший відповідає за планування й організацію послання, кодування інформації, вибір мови і каналу, можливість мінімізації втрат від перешкод і бар'єрів. Від його уміння залежить забезпечення балансу раціональної й емоційної складових, врахування індивідуальних особливостей партнера і, у підсумку, - бажана оцінка, вірна інтерпретація, чи відторгнення послання.

При відправленні інформації - у ході бесіди, при складанні документа найчастіше зустрічаються помилки наступного типу;

- використані недостовірні, помилкові дані, дезінформація;

- інформація погано організована (повідомлення невдале, складно сформульовано, містить помилки, збіднено емоційно);.

- інформація неактуальна, неповна, надлишкова, невдало структурована;

- погано підібрані терміни (коди) повідомлення, (вони неточні, мають подвійне трактування, невідомі адресату.);

- повідомлення відправлене чи занадто рано чи занадто пізно;

- недостатньо відрегульована міжособистісна взаємодія. [16; 241]

У спілкуванні відбувається різнобічний інформаційний обмін знаннями, ідеями, думками, переживаннями, цінностями та ідеалами, мотивами, інтересами; взаємно уточнюються й узгоджуються прагнення, потреби і мотивація людей, досягається взаєморозуміння, У спілкуванні люди обмінюются результатами пізнання різних об'єктів, опановують накопиченим досвідом, неписаними правилами й інформацією, яка міститься в традиціях, звичаях, обрядах.

Задоволення людиною різних своїх особистих і групових потреб може відбутися тільки в співробітництві, у кооперації з іншими окремими особистостями чи групами людей. Співробітництво немислиме без соціального контакту, взаємних свідомої і несвідомої передач і прийому інформації, переданої за допомогою якої-небудь системи знаків. Але встановлюється й особливо зберігається, підтримується, продовжується контакт тому, що для свого існування людям необхідно взаємно передавати які-небудь цінності, тобто такі духовні й емоційні складові і матеріальні об'єкти, що сприяють задоволенню потреб. Такий обмін цінностями ставить учасників у визначену взаємну залежність. Формується визначена стійка система взаємодії на основі визначеної ціннісної платформи.

0бмін цінностями між окремими індивідами і групами припускає взаємодію і комунікацію. Цей обмін цінностями і можна назвати спілкуванням. Він складає змістовну сторону соціального контакту. Людей поєднують загальні цінності, а не тільки можливість обмінюватися ннформацією. На думку Бодальова А.А., якщо передана кимось інформація не має цінності для партнера то процес перерветься, спілкування не відбудеться оскільки обмін цінностями неможливий без комунікації.

Обмін цінностями може відбуватися тільки між людьми, оскільки ціннісні відношення має тільки людина. У цьому змісті при обміні завжди мається відношення суб'єкта до суб'єкта. Таким чином, при спілкуванні мається обопільна активність, хоча її міра може бути різною. [10; 215]

Процєс спілкування неможливий без активності. Активність - (від лат. «activus») означає діяльну участь в будь-чому, енергійну діяльність, ініціативність.) Активність як наукова категорія досліджується в самих різних аспектах та проявах: біологічному - як реакція організму на подразнення зовнішнього середовища, фізіологічне - як одна із регулятивних функцій мозку. [18; 179]

Сутність активності в наукових працях філософіф, психологів, педагогів розкривається за допомогою поняття діяльність, але їх співвідношення трактується по різному.

Душков Б.А., Леонт'єв А.М. розглядують активність як загальну категорію, особливу властивість живих систем, діяльність виступає як специфічна для соціальної форми активність, тобто є узагальненою характеристикою людської активності, а активність - як вищий етап діяльності. Хоча на думку Іванова В.П. і Кряжева П.Є. поняття активність та діяльність - тотожні.

Коган В.З. та Станкевич Л.П. вважають, що активність трактується як якісна характеристика діяльності, її ступінь прояву, показник її рівня.

Платонов К.К. та Анань'єв Б.Г. вважали, що активність визначається, як риса особистості, її властивість.

Один з підходів до вивчення психологічного підґрунтя активності - розглянути зв'язки людини з іншими людьми (Мясіщев В.Н.). Які проявляються на рівні психічного відображення, відношення до них та їх використання, в якості ядра токої активності.

Спілкування як вид соціальної активності особистості визначається:

а) як стан взаємодіючих людей, що характеризується прагненням до встановлення міжособистісних контактів, вольовими зусиллями при їхньому налагодженні, цілеспрямованістю.

б) як якість комунікативної діяльності, у якій виявляється особистість людини з його відношенням до цілей, змісту, форми і результатам спілкування.

в) як прагнення мобілізувати свої пізнавально-вольові зусилля на вирішення різних задач;

г) як проявлення творчого відношення індивіда до партнера по спілкуванню.

д) як особистісне утворення, що виражає пізнавальний, емоційний і поведінковий відгук на звертання іншої людини.

Розглянуті підходи поєднує положення про те, що джерелом активності в спілкуванні є потреба особистості в самовираженні в одержанні інформації від іншої людини, у виробленні єдиної точки зору і т. п.

Види, рівні, функції та структура спілкування.

За змістом можливо бути виділити наступні види спілкування:

- матеріальне - обмін предметами і продуктами діяльності;

- когнітивне - обмін знаннями;

- кондиційне - обмін психічними чи фізіологічнимистанами;

- діяльнісне - обмін діями, операціями, уміннями, навичками.

Аналіз спілкування дозволяє виділити такі рівні спілкування:

- ритуальний, або соціально-рольовий рівень; метою спілкування на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знань норм соціального середовища. Спілкування при цьому носить, як правило, анонімний характер, незалежно від того, відбувається воно між незнайомими, знайомими чи близькими людьми;

- діловий, або маніпулятивный рівень; метою такого спілкування є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва. Партнери при цьому оцінюються не як унікальні, неповторні особистості, а з погляду того, наскільки добре вони можуть виконати поставлені перед ними задачі, тобто оцінюються їхні функціональні якості. Відповідно, спілкування є психологічно відстороненим;

- інтимно-особистісний рівень; ціль - задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні. Для спілкування на цьому рівні характерні психологічна близькість, эмпатия, довірливість. [19; 173]

Відповідно до цілей взаємодії можна виділити функції спілкування:

1) контактна функція - установлення контакту як стану спільної готовності до прийому і передачі повідомлень і підтримці взаємозв'язку;

2) інформаційна функція - обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;

3) спонукальна функція - стимуляція активності партнера для направлення його на виконання визначених дій;

4) координаційна функція - взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;

5) функція розуміння - адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення і взаємне розуміння намірів, установок, переживань, станів;

6) эмотивная функція - побудження в партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

7) функція встановлення відносин - усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних і інших зв'язків соціального середовища, в якому діє індивід;

8) функція впливу - зміна стану, поводження, особистісно - ціннісних орієнтацій партнера по спілкуванню. [41; 173]

Структурний аналіз спілкування дозволяє виділити такі сторони спілкування:

Перцептивна сторона - процес сприйняття партнерами один одного, їхнього взаємного пізнання як основи для взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються в уміннях визначати контекст зустрічі; розуміти настрій партнера по його вербальній і невербальній поводінці; враховувати «психологічні ефекти» сприйняття при аналізі комунікативної ситуації.

Комунікативна сторона - використання засобів спілкування, що поділяються на вербальні і невербальні. Хороший коммунікатор - це людина, що володіє багатим репертуаром комунікативних технік і які використовує на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона - взаємодія людей, що припускає визначену форму організації спільної діяльності. Серед можливих позицій, що займають партнери при організації і здійсненні спілкування, можна відзначити «прибудову» до партнера «зверху», «на рівних», «знизу» або відсторонену позицію. Жодна з них не є однозначно гарною чи поганою. Про продуктивність прибудови можна судити лише в контексті конкретної ситуації. Уміння людини використовувати всю палітру можливих позицій у спілкуванні - один з можливих показників психологічної зрілості особистості. [22; 312]

В психології поняття характер і особистість практично ототожнюються, тобто ці терміни вживаються як синоніми; характер включається в особистість і розглядається як її підструктура, а особистість розуміється як специфічна частина характеру.

Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистостей, що складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Аналіз теоретичного матеріалу дозволяє зробити такі висновки у визначенні особливостей характеру:

· К. Юнг виділив два основних типи характеру: екстравертирований та інтровертирований;

· Е. Кречмер описав лише два типи: циклоїдний і шизоїдний;

· К. Леонгарда і А.Е. Личко - відповідно десять та одинадцять. Ця типологія містить найбільше число груп характерів, вона містить описи як нормальних, так і патологічних характерів.

Важливо відзначити, що спілкування - один із істотних факторів складного процесу соціальної детермінація поводження людини. Воно є однією з найважливіших умов формування свідомості і самосвідомості особистості, стимулятором її розвитку, включається в мотиваційно-спонукальний процес. У спілкуванні здійснюється різнобічна комунікація, взаємовплив і взаєморозуміння людей.

Спілкування для працівників ДІМ є важливою складовою професійної діяльності, тому доцільно дослідити взаємозв'язок між акцентуаціями характеру та стилем спілкування.

2. Дослідження впливу акцентуацій характеру на особливості спілкування з населенням

2.1 Особливості спілкування ДІМ з населенням

Циркулювання інформації, налагодження і розвиток контактів являється основним завданням співробітника міліції, зокрема ДІМ, тобто сприймання партнера по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії є його основним завданням.

У повсякденній професійній діяльності співробітники міліції наштовхуються на різноманітні бар'єри при взаємодії з населенням, а особливо співробітники підрозділу ДІМ.

Найсуттєвішими є комунікативні бар'єри, що виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія інформації (електронна пошта, комп'ютер, офіційна мова тощо).

Комунікативні бар'єри (франц. barriere - перешкода) - психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар'єри пов'язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використовуваній інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар'єри породжуються особливостями інтелекту учасників спілкування, неоднаковим значенням предмету розмови, різним володінням понятійним апаратом з певній галузі знань, відсутністю єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічними особливостями партнерів, соціальними, політичними, професійними, релігійними відмінностями учасників спілкування та ситуації при взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелегентність, інтуєтивне сприймання світу.

Причинами комунікативних бар'єрів є змістовні й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють такі комунікативні бар'єри:

- смисловий. Може виникати через незбігання смислів висловлювань, прохань, наказів тощо; через ігнорування поглядів, цінностей, системи особистісних смислів співрозмовника; через відмінності у знаннях, інформаційному фонді співрозмовників;

- логічний. Виникає через неоднаковий спосіб мислення; використання операцій мислення з різним ступенем глибини;

- фонетичний. Причини винекнення: учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами або діалектами; співрозмовники мають суттєві дефекти мови та дикції; партнери по спілкуванню перекручують граматичну структуру висловлювань; неверазна мова, велика кількість слів-паразитів, або дуже голосна мова.

- семантичний. Причини винекнення: партнери користуються однаковими знаками для позначенння різних речей; обмежений словниковий запас в одного зі співрозмовників; соціальні, культурні, психологічні, національні, релегійні, професійні, групові та інші відмінності; невідповідність між мовними засобами, що використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;

- стилістичний. Причини виникнення: панібратська манера спілкування; використання стилю спілкування, який може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера; використання стилю, який має примусові акценти; неправильна організація повідомлення; форма і зміст комунікації не відповідають одні одному; інформація передається науково-канцелярським стилем, який більш зрозумілий при читанні і утруднений при слуховому сприйнятті.

Комунікативні бар'єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати відправника інформації; словникового запасу одержувача, його здатності розуміти значення слів.

Пов'язані з комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар'єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами, своєрідного «фільтру» довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтру полягає в тому, що абсолютно істинна інформації може стати неприйнятою, а хибна - прийнятою. [38; 282]

Фансинація - (англ. Fascination-зачаровування) - спеціально організований вербальний вплив при передачі інформації, спрямований на підвищенні якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку рецепієнта.

Такий вербальний вплив супроводжує інформацію задля зменшення її втрати під час сприймання рецепієнтом, підвищення довіри до неї. Фансинація є додатковим фоном, підсилювачем інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри.

За психологічною природою комунікативний бар'єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку рецепієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар'єром є уникання - намагання не спілкуватися з будь-ким, цуратись когось.

Уникнути дії небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання виключає контакт з носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або «заглиблення в себе» під час слухання). [51; 198]

Вивчення бар'єрів спілкування та способів їх нівелювання сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню взаємодії.

Якості особистості які потрібні для успішного спілкування співробітника ДІМ з населенням.

Чим би не була зайнята людина, якою професією вона б не володіла, кожна людина повинна знати і розуміти людей, вміти підійти до кожного. Однією з умов являються глибокі знання психології іншої людини, перед усім його ціннісних орієнтацій, які знаходять свій вираз в ідеалах, потребах та інтересах, в рівні домагань. Необхідні також і знання самої людини про себе, знання того, що їй в собі подобається, що особистість собі приписує, а що відкидає. Видатний педагог А.С. Макаренко наголошував, що головним принципом, яким потрібно керуватись в діловому, офіційному спілкуванні повинно бути пложення: «якомога більше вимогливості до людини і одночасно якомога більше поваги до нього». Разом з тим індивідуальна своєрідність іншої людини завжди буде вловлюватись тільки випадково, якщо відсутні якості які роблять нас знатоками інших людей.

Головне з чого розпочинається ровиток названих якостей це формування в людини такої направленості, при якій інші люди стояли б не на переферії, а неодмінно в центрі її системи цінностей.

Сформована в особистості направленість на людину сприяє успішності спілкування, вибору найбільш ефективних способів взаємодії з нею.

Окрім направленості на людей, особистість, щоб ефективно спілкуватись, повинна мати цілий ряд характеристик у власному інтелекті, в емоційно - вольовій сфері. В інтелекті це відноситься до всіх пізнавальних процесів які в нього входять: до уваги й сприйняття, пам'яті й мисленню та до уяви.

Такі якості уваги як великий об'єм, вміння розподіляти увагу, висока стійкість потрібні людині не тільки для предметно-практичної діяльності, а перед усім для успішного спілкування з іншими людьми.

Те ж саме слід сказати про таку важливу якість сприйняття, як спостережливість. Всі люди відрізняються один від одного, одні можуть бутиспостережливими по відношенню оточуючих, по здатності

Фіксувати найменші зміни в їх поведінці і відмічати мало помітні більшості особливості поведінки, зовнішності, а головне, бачити за цим суттєве в особистості.

Продуктивна пам'ять також є умовою успішного спілкування. Необхідно пам"ятати імена та по-батькові, пам'ятати обличчя, не забувати, що хвилює, а що, навпаки, заспокоює, які дні особливі для кожної конкретної людини; в цьому та багато в чому іншому проявляється наша пам'ять. У кожного повинна бути пам'ять на людей, особливо на хороших людей.

Одним з найважливіших пізнавальних процесів, який обслуговує спілкування, являється мислення. В даному випадку мова йде про здатність кожного аналізувати вчинки іншої людини і бачити за ними мотиви, які руководять їми, визначати поведінку іншого в різних ситуаціях.

Для того, щоб добре спілкуватися з іншими людьми потрібно розвивати також і уяву. Уява в даному випадку проявляється у вмінні ставити себе на місце іншої людини і бачити світ, все, що відбувається очима іншої людини.

Розвиток такого вміння також сильно відрізняється у різних людей.

Інколи навіть у людей інтелектуально розвинених, які легко вступають в контакт з іншими людьми, уява при взаємодії з ними може працювати недостатньо контекстно і дуже не точно відтворювати їх переживання, задуми, хід думок. А в самих крайніх випадках, людина з нерозвиненою сроціальною уявою взагалі просто приписує власні стани, свої наміри і думки іншим людям. Та все ж таки зустрічаються люди які володіють ярко вираженою здатністю проникати у внутрішній світ іншої людини, ставити себе на її місце, «влазити в її шкіру».

Умовою успішного спілкування з іншими людьми являється відповідна вихованість емоційної сфери, яка перед усім проявляється в тому, чи вміє людина співчувати іншим людям, відчувати чужу біль як свою, чужу радість і горе як свої. [41; 269]

2.2 Методичний апарат дослідження. Процедура та вибірка

Кожен тип характеру - це не випадковий набір рис (властивостей), у їхніх сполученнях проступає певна закономірність. Простежити ці закономірності - важлива задача психологічних досліджень.

Однією з перешкод стало поширення кореляційних (факторних) досліджень рис особистості.

Суть їх полягає в тому, що за допомогою спеціальної математичної процедури (факторного аналізу) на великому числі випробуваних установлюється, які риси особистості в середньому сильно корелюють між собою (позитивно або негативно), а які слабо. Помічено, що позитивно корелюють риси, які частіше сполучаються в одній людині. Наприклад, у дослідженнях В. Шелдона було встановлено, що якщо людина виявляє любов до комфорту, то вона з великою імовірністю буде відрізнятися гарним апетитом, привітністю, контактністю, бажанням схвалення. Тривожності, як правило, у неї не буде: любов до комфорту і тривожність дають високу негативну кореляцію.

Таким чином, процедура факторного аналізу дозволяє виділити сукупність рис, що найчастіше сполучаються одна з одною. Однак вона знімає питання про те, чому одні риси сполучаються між собою часто, а інші рідко (або зовсім не зустрічаються в одному індивіді). Психолог одержує лише готову кількісну відповідь: імовірність сполучень визначених властивостей. Для виявлення причин такого результату потрібні зовсім інші методи, а саме якісний аналіз життєвих ситуацій і механізмів поведінки.

Американський психолог Г. Олпорт вважає, що «сучасний психолог знаходить безпечний притулок у хащах статистичної кореляції. Будучи заляканим інструментами природничих наук, багато психологів відкидають більш тонкий інструмент, що реєструє свій власний розум, спеціально призначений для співвиявлення і правильного групування фактів». Саме цей «інструмент» не відкидали автори клінічних досліджень характеру, тому в їхніх роботах можна знайти доречні ідеї щодо шляхів і способів утворення властивостей характеру на базі його первинних вимірів.

Акцентуації характеру (за К. Леонгардом)

Існують дві класифікації типів акцентуацій характеру.
Перша запропонована K. Леонгардом (1968) і друга - А.Є. Личко (1977).
Порівняти типи акцентуацій дозволяє зіставлення цих класифікацій, зроблене В.В. Юстицьким (1977).

Тип акцентуйованої особистості, за К. Леонгарду	Тип акцентуації характеру, за А. Є. Личко
Лабільний	Лабільний циклоїд
Надрухливий Емотивний	Лабільний
Демонстративний	Істероїдний
Надпунктуальний	Психастенічний
Ригідно-афективний Некерований	Епілептоїдний
Інтравертний	Шизоїдний
Боязливий	Сенситивний
Неконцентрований або неврастенічний	Астено-невротичний
Екстравертний	Конформний
Слабовільний	Нестійкий
-	Гіпертимний
-	Циклоїдний

А також порівняльний аналіз класифікації акцентуйованої особистості за А.Є. Реану.

Основні риси акцентуйованих характерів:

ГІПЕРТИМНИЙ ТИП

Цей тип психопатій детально описаний К. Шнейдером (1923) і П.Б. Ганнушкіним (1933) у дорослих та Г.Е. Сухарьовой (1959) у дітей і підлітків (Додаток Д). П.Б. Ганнушкін дав цьому типову назву «конституціонально-збуджений» і включив у групу циклоїдів.

Головна риса гіпертимного типу - майже завжди дуже гарний, припіднятий настрій. Лише зрідка і ненадовго ця життєрадісність змінюється спалахами роздратування, гніву й агресії;

добре виражена рухливість, товариськість, балакучість, надмірна самостійність, схильність до бешкетництва, ігнорування дистанції у відношеннях з дорослими;

добре розвинена комунікабельність і прагнення до лідерства.

при високих здібностях, гнучкому розумі, легкому засвоєнні нового матеріалу виявляється непосидючість, відволікання, недисциплінованість. Вчаться вони дуже нерівно;

гарний настрій гармонійно сполучається з гарним самопочуттям, високим життєвим тонусом, гарним апетитом і здоровим сном;

реакція емансипації буває особливо виразною: контроль, повсякденна опіка, наставляння і моралі призводять до конфліктів.

у гіпертимних особистостей виявляється схильність до самовільних відлучень;

реакція групування проходить не тільки під знаком постійного тяжіння до компаній, але і прагнення до лідерства в цих компаніях;

нестримний інтерес до навколишнього робить гіпертимних особистостей нерозбірливими у виборі знайомств. Легко входять у контакти з випадковими людьми, вони швидко освоюються в нових ситуаціях, переймають манери, звичаї, поводження, одяг, але це може призвести до потрапляння в групу з негативною спрямованністю;

алкоголізація представляє для гіпертимів серйозну небезпеку в підлітковому віці. Надають перевагу неглибоким ейфорізируючим стадіям сп'яніння, але легко стають на шлях частих і регулярних випивок;

реакція захоплення відрізняється багатством і розмаїттям проявів, але головне - швидкою змінюють хобі.

акуратність не є їхньою рисою ані в заняттях, ані при виконанні обіцянок, ані в грошових справах. Розраховувати вони не вміють і не мають до цього бажання;

самооцінка є завищеною: завжди гарний настрій і високий життєвий тонус створюють сприятливі умови для переоцінки своїх здібностей і можливостей;

притаманні щирість впевненість у власних силах, але прагнуть показати з себе більше, ніж є насправді (як істероїди).

Вирішальну роль у тому, що на гіпертимній акцентуації виростає гіпертимно-нестійка психопатія, відіграє родина. Гіперпротекція, дріб'язковий контроль і жорсткий диктат, гіперопіка служать стимулами до розвитку гіпертимно-нестійких психопатій.

ЦИКЛОЇДНИЙ ТИП

Цей тип був описаний у 1921 р. Кречмером і вперше став широко використовуватися в психіатричних дослідженнях. П.Б. Ганнушкін включив у групу циклоїдів чотири типи психопатів: конституційно-депресивних, конституційно-збудливих (гіпертимних), циклотимів і емотивно-лабільних (циклотимія розглядалась як тип психопатії).

Виділяють два варіанти циклоїдної акцентуації особистості: типові та лабільні циклоїди.

Типові циклоїди.

в дитинстві нічим не відрізняються від однолітків (ближче до гіпертимів);

з настанням пубертатного періоду (у дівчинок це може збігтися з менархе) виникає перша субдепресивна фаза, яка відрізняється схильністю до апатії і дратівливості;

людське суспільство обтяжує, уникають компанії однолітків, пригод і ризику, формуються песимістичні настрої;

дрібні неприємності і невдачі, які виникають через падіння працездатності, переживаються вкрай важко;

на зауваження і докори нерідко відповідають роздратуванням, брутальністю, гнівом, але в глибині душі впадають ще в більшу зневіру в себе;

серйозні невдачі і дорікання оточуючих можуть поглибити субдепресивний стан або викликати гостру афективну реакцію із суїцидальними спробами. Тільки в цьому випадку циклоїдні особистості попадають під спостереження психіатра;

у типових циклоїдів фази загострення нетривалі (два-три тижні);

є свої «місця найменшого опору», насамперед нестійкість до корінного зламу життєвих стереотипів. Цим пояснюються властиві циклоїдам затяжні субдепресивні реакції на першому курсі вищих навчальних закладів;

виявляється нездатність швидко і легко засвоювати навчальний матеріал;

перевтома й астенія затягують субдепресивну фазу, з'являється відраза до навчання і до розумової роботи взагалі.

Лабільні циклоїди.

багато в чому наближаються до лабільного (емоційно-лабільного або реактивно-лабільного) типу;

у межах одного періоду можливі зміни настрою, викликані певними звістками або подіями. Але відсутня надмірна емоційна реактивність, є постійна готовність настрою легко і круто мінятися від незначних причин;

у підлітковому віці поведінкові реакції у циклоїдів (як типових, так і лабільних) помірковано;

тенденції до групування з однолітками підсилюються в період підвищення акцентуації;

захоплення відрізняються нестійкістю;

не відзначається помітне зниження сексуального потягу в субдепресивній фазі;

невластиві виражені порушення поведінки (делінквентність, утечі з дому, знайомство з наркотиками);

до алкоголізації в компаніях вони виявляють схильність в періоди підйому;

суїцидальна поведінка у виді афективних (але не демонстративних) спроб або щирих замахів можливі в субдепресивній фазі;

самооцінка характеру в циклоїдів є заниженою і формується поступово, по мірі накопичення відповідного досвіду.

ЛАБІЛЬНИЙ ТИП

Цей тип повно описаний під різними назвами: емоційно-лабільний, (К. Шнейдер, 1923), реактивно-лабільний (П.Б. Ганнушкіним, 1933), емотивно-лабільний (К. Леогард, 1964).

головна риса - крайня мінливість настрою;

у дитинстві лабільні особистості, як правило, особливо не виділяються серед однолітків. Лише в деяких виявляється схильність до невротичних реакцій;

дитинство наповнене інфекційними захворюваннями, що викликаються умовно-патогенною флорою (часті ангіни, застуди, хронічні пневмонії, ревматизм, пієлоцистіти, холецистити, інші захворювання);

фактор соматичної інфантилізації відіграє важливу роль у багатьох випадках формування лабільного типу;

можна говорити про формування лабільного типу у випадках, коли настрій міняється занадто часто і надмірно круто, а приводи для цих корінних змін бувають незначними;

спостерігається різка і часта зміна емоційного стану, настрою;

настрою властива глибина. Від настрою залежать самопочуття, апетит, сон, працездатність і бажання залишатись одному або тільки разом із близькою людиною або ж кинутися в гучне товариство;

маломотивована зміна настрою іноді створює враження про поверхневість і легкодумство, але це судження не відповідає істині: представники лабільного типу здатні на глибокі почуття, на велику і щиру прихильність;

властива відданість дружбі;

лабільні особистості досить чуйні до подяк, похвал і заохочень - усе це доставляє їм щиру радість, але зовсім не спонукає до зарозумілості;

осудження, осуди, догани, нотації глибоко переживаються і лабільні особистості під дією цих факторів здатні зневіритись. Дійсні в своїй силі втрати, нещастя лабільні підлітки переносять надзвичайно важко, виявляючи схильність до реактивних депресій, важких невротичних зривів;

реакція емансипації у лабільних особистостей виражена досить помірковано. Емансипативна активність виявляється у вигляді коротких спалахів, обумовлених настроєм;

добре знають особливості свого характеру, знаючи свої слабкі сторони: вони не намагаються щось приховати від навколишніх, а пропонують приймати їх такими, які вони є. У відношенні до навколишніх до них проявляють добре розвинену інтуїцію

відразу відчувають, як до них відносяться: байдужо, недоброзичливо, ворожо. Відповідне відношення виникає негайно і відсутні спроби його приховати.

АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙ ТИП

У особистостей астено-невротичного типу з дитинства проявляються ознаки невропатії (неспокійний сон і поганий апетит, примхливість, лякливість, плаксивість, іноді нічні страхи, нічний енурез, заїкуватість).

головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондрії. Стомлюваність виявляється в тих видах діяльності, де є розумове навантаження;

помірні фізичні навантаження переносяться спокійно, однак психічні напруги при занятті спортом виявляються нестерпними (наприклад, спортивні змагання);

афект не досягає бурхливого шаленства;

схильність до іпохондрії є типовою рисою: уважно прислухаються до своїх тілесних відчуттів, охоче лікуються, лягають в постіль, піддаються оглядам. Найбільш частим джерелом іпохондричних переживань, особливо у юнаків, стає серце;

не властиві делінквентність, утечі з дому, алкоголізація й інші порушення норми поведінки. Є прагнення до емансипації або тяга до групування з однолітками. В силу астеничності, стомлюваності можуть виявляти роздратування у відношенні до батьків, вихователів, старших;

тягнуться до однолітків, нудьгують без їхньої компанії, але швидко від них стомлюються і шукають відпочинку, самітності або спілкування з близьким другом;

самооцінка залежить від поганого настрою, хворобливого самопочуття, поганого сну вночі - в планах на майбутнє центральне місце займають турботи про власне здоров'я.

СЕНСИТИВНИЙ ТИП

з дитинства виявляється лякливість і боязкість, сором'язливість при сторонніх. У новій обстановці не схильні до легкого спілкування з незнайомими людьми. Все це призводить до замкненості, відгородженості від навколишніх, аутистичних схильностей;

не виявляється властивий шизоїдам ранній інтерес до абстрактних знань, «дитяча енциклопедичність»;

до рідних виявляють надзвичайну прихильність, навіть при холодному відношенні або суворій поведінці з їх боку;

відрізняються слухняністю;

школа лякає галасливістю однолітків, шумом, метушнею, суєтою і бійками;

початок пубертатного періоду проходить без особливих ускладнень;

труднощі адаптації частіше виникають у 16-19 років. Саме в цьому віці виступають основні якості сенситивного типу: надзвичайна вразливість і різко виражене почуття власної неповноцінності (П.Б. Ганнушкін, 1964);

реакція емансипації виражена досить слабко;

рано формується почуття відповідальності, високих моральних і етичних вимог як до навколишніх, так і до самого себе;

почуття власної неповноцінності потребує гіперкомпенсації - сенситивні підлітки проявляють здібності до лідерства. Їх висувають керівники груп за їх слухняність і старанність. Однак їх вистачає лише на те, щоб з великою відповідальністю виконувати формальну сторону дорученої їм функції, а неформальне лідерство в таких групах дістається іншим. Намір позбутися боязкості і слабої волі штовхає на заняття силовими видами спорту (боротьбою, боксом, гантельною гімнастикою тощо);

розбірливі у виборі приятелів, надають перевагу одному близькому другу, вірні в дружбі. Люблять мати більш старших за віком друзів;

не мають схильності до алкоголю, вживання наркотиків, делінквентної поведінки, навіть не курять;

самооцінка сенситивних особистостей відрізняється досить високим рівнем об'єктивності;

слабкою ланкою сенситивного типу є залежність від відношення до них з боку навколишніх. Нестерпним для них є глузування, підозра в непорядних вчинках, несправедливі обвинувачення, «тінь на репутацію».

ПСИХОСТЕНІЧНИЙ ТИП

Психастенічні прояви в дитинстві незначні й обмежуються боязкістю, лякливістю, моторною незручністю, схильністю до логічності і ранніх «інтелектуальних інтересів»;

вже в дитячому віці виявляються фобії - страх незнайомих людей, нових предметів, темряви, клаустрофобія;

критичним періодом є початкова школа, коли безтурботне дитинство змінюється першими вимогами до почуття відповідальності. Це один із самих чуттєвих ударів для психастенічного характеру;

головними рисами психастенічного типу в підлітковому віці є нерішучість і схильність до розсудливості, тривожність, прагнення до самоаналізу і легкість утворення обсесій (нав'язливих страхів, побоювань, дій, ритуалів, думок, уявлень);

характерні тривожність та спрямованість неа майбутнє;

у них особливо характерною є тривога за рідних;

захистом від постійної тривоги за майбутнє стають спеціально вигадані прикмети і ритуали;

нерішучість і розсудливість проявляються водночас (сильні на словах, але не в діях);

властива реакція гіперкомпенсації щодо своєї нерішучості і схильності до сумнівів;

схильність до самоаналізу поширюється на міркування з приводу мотивів своїх вчинків і дій, виявляється в компанії у своїх відчуттях і переживаннях;

фізичний розвиток дуже слабкий. Спорт, як і всі моторні навички, дається погано. Особливостями морфології є особливо слабкі і неспритні руки при більш сильних ногах;

не зустрічаються всі форми прояву порушень поведінки (делінквентність, втечі з дому, алкоголь, наркотики, суїцидальні акти у важких ситуаціях). Їхнє місце займає нав'язливість, поміркованість, самоаналіз;

самооцінка, незважаючи на схильність до самоаналізу, далеко не завжди є адекватною. Виявляється тенденція знаходити в себе ті риси характеру, які є невластивими (наприклад, істероїдні).

ШИЗОЇДНИЙ ТИП

Термін «шизоїд» приписується Е. Кречмеру (1921), завдяки йому він став розповсюдженим для позначення цього типу характеру.

найбільш істотною рисою даного типу є замкнунетість (Канн; 1926), відгороженість від навколишнього, нездатність або небажання встановлювати контакти, зниження потреби в спілкуванні;

шизоїдні риси виявляються раніш, ніж особливості характеру всіх інших типів;

найважчим є підлітковий період;

з настанням полового дозрівання всі риси характеру проявляються з особливою силою. Замкненість, відгороженість від однолітків проявляються дуже яскраво;

характерна відсутність почуття реальності, низький рівень емпатії як невміння проникнути в чужі переживання, угадати бажання інших, догадатися про негативне відношення до себе (П.Б. Ганнушкін, 1933);

однією з особливостей даного типу є невміння переконувати інших (Каменева, 1974);

закритий від сторонніх поглядів внутрішній світ, який заповнений захопленнями і фантазіями;

реакція емансипації виявляється досить своєрідно: може довго терпіти дріб'язкову побутову опіку, підкорятися встановленому для нього розпорядку життя і режиму, але реагувати бурхливим протестом на найменшу спробу без дозволу вторгнутися в сферу його інтересів, захоплень і фантазій. Разом з тим емансипаційні устремління легко можуть обертатися соціальним нонконформізмом;

захоплення нерідко відрізняються незвичайністю, силою і стійкістю;

незграбність, негармонійність моторики зустрічається далеко не завжди, а завзяте прагнення до тілесного удосконалювання може компенсувати ці недоліки;

самооцінка занижена і відрізняється замкнунестю, самотністю, труднощами комунікацій, нерозумінням з боку навколишніх;

люблять підкреслювати свою незалежність і самостійність.

ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ ТИП

головними рисами є схильність до дисфорій і тісно пов'язана з нею афективна вибуховість, напружений стан інстинктивної сфери, іноді аномальні потяги, а також в'язкість, інертність, що відкладаються на всій психіці: від моторики та емоційності до мислення й особистісних цінностей;

дисфорії відображають злобне забарвлення настрою, роздратування, пошук об'єкта, на якому можна зірвати зло;

афективні вибухи досить сильні і тривалі;

у дитинстві дисфорії проявляються як капризи, хмура озлобленість. Рано можуть виявитись схильності до садизму;

у перші шкільні роки проявліяється дріб'язкова скрупульозність при веденні зошитів, але ця підвищена акуратність перетворюється на самоціль і нівелювати сутність навчання;

найбільш яскраві прояви даного типу приходяться на період статевого дозрівання (12-19 років); коли афективні вибухи можуть бути наслідком дисфорії. Можна спостерігати такі вегетативні прояви - особа наливається кров'ю, виступає піт та інші прояви гніву та люті;

інстинктивне життя в підлітковому віці виявляється особливо напруженим; сильними є сексуальні потяги;

реакція емансипації протікає дуже важко; справа може доходити до повного розриву з рідними, у відношенні яких виявляється крайня озлобленість і мстивість.

групування з однолітками супроводжується прагненням до володарювання;

реакція захоплення виражена досить яскраво;

як правило, відзначається схильність до похмурого настрою, такі соматичні особливості як міцний сон і труднощі пробуджень, бажання ситно і смачно поїсти, сила і напруженість сексуального потяга, відсутність сором'язливості, ревнивість;

ІСТЕРОЇДНИЙ ТИП

Головна риса - безмежний егоцентризм, постійна увага до своєї особи, милування, подив, шанування, співчуття, навіть обурення або ненависть, які спрямовані на свою адресу, але тільки не байдужість, перспектива залишитись непоміченим («прагнення до підвищеної оцінки», за К. Шнейдером, 1923);

облудність і фантазування спрямовані на прикрашання своєї персони. Удавана емоційність в дійсності обертається відсутністю глибоких та щирих почуттів при великій експресії емоцій;

серед поведінкових проявів істероїдності у цих особистостей на перше місце постає суїцидальність. При цьому обираються або безпечні способи, або способи, розраховані на демонстративний суїцид;

істероїдам властива «втеча в хворобу», імітація таємничих захворювань, спрямованих на здобуття в групі репутації особливості, відмінності від інших;

алкоголізація або вживання наркотиків носить демонстративний характер;

зберігаються риси дитячих реакцій. Найчастіше довоодиться бачити реакцію опозиції на втрату або зменшення звичайної уваги з боку близьких, на втрату ролі сімейного кумира;

реакція емансипації може мати бурхливі зовнішні прояви; дійсна потреба волі і самостійності зовсім не властиві підліткам цього типу - від уваги і турбот близьких вони не жадають позбутися;

реакція групування з однолітками завжди супроводжується претензіями на лідерство або на надзвичайний стан у групі;

самооцінка дещо завищена, далека від об'єктивності. Підкреслюються ті риси характеру, які в даний момент можуть справити враження.

НЕСТІЙКИЙ ТИП

Уміль Крапелін (1915) назвав представників цього типу невтримними, хитливими. Шнеддер (1923) і Шутте (1960) більше підкреслювали у своїх назвах недолік волі. Їхня безвольність виступає виразно, коли справа стосується навчання, праці, виконання обов'язків, досягнення цілей, які ставлять перед ними оточуючі. Однак, у пошуку розваг представники цього типу також не виявляють цілеспрямованості, а швидше пливуть за течією.

у дитинстві відрізняються неслухняністю, непосидючістю, але при цьому боягузливі, бояться покарань, легко підкоряються одноліткам;

елементарні правила поведінки засвоюються з труднощами;

з перших класів школи відсутнє бажання вчитися;

для виконання будь-якого завдання необхідний жорсткий контроль з боку сторонніх;

реакція емансипації у нестійких підлітків поєднується з тими ж бажаннями задоволення і розваг;

нездатні самі зайняти себе, вони дуже погано переносять самітність і рано тягнуться до вуличних підліткових груп. Боягузтво і недостатня ініціативність не дозволяють їм зайняти в них місце лідера;