Емоційний розвиток дитини раннього віку

Конспекти для тренингу з розвитку емоційної сфери

Тема: використання дітьми міміки та пантоміміки для висловлювання емоцій

ЗАНЯТИЕ № 1

Знакомство

№1 "Ласковое имя".

Ведущий спрашивает имя каждого ребенка, затем просит всех детей хором назвать его ласково. При необходимости ведущий помогает.

№2." Украсим дом".

Возьмем обруч и представим, что это наш дом. На столе лежат разные предметы, которыми вы можете украсить свой дом. Выберете самое лучшее и принесите в обруч. Ведущий поощряет детей, спрашивает почему они выбрали тот или иной предмет.

№3." Кто - кто в теремочке живет?".

Дети встают вокруг обруча. Ведущий предлагает назваться им каким-нибудь животным. Ведущий обращается к каждому ребенку: "Кто - кто в теремочке живет?" Ребенок называет животного, а дети хором называют его ласково. Ребенок входит в обруч.

№4. "Приветик - 1".

На большом листе ватмана дети обводят свои ладошки разноцветными фломастерами. Все друг другу помахали ладошками. Ватман вешается на стену на уровне глаз детей.

№5. "Деревцо".

Звучит музыка для релаксации.

Ветер дует мне в лицо - машем ладошками на лицо.

Раскачалось деревцо - раскачиваемся в разные стороны.

Ветерок все тише, тише - пальчик приставить к губам.

Веточки все ниже, ниже - руки плавно опускаются, дети ложатся на коврик.

ЗАНЯТИЕ 2.

Настроение.

Цель: овладение выразительными движениями, овладение навыком произвольных действий.

№1. "Приветик-2".

Дети подходят к плакату с нарисованными ладошками "приветик" и находят свою ладошку по цвету. Ведущий помогает детям найти свою ладошку. Затем ведущий обращает внимание детей на большого плюшевого льва, который сидит в обруче, и предлагает с ним поздороваться. Каждый ребенок жмет лапу льву и называет свое имя ласково.

№2. "Мягкая лапка".

Ведущий берет лапу льва и ласково гладит каждого ребенка по руке со словами: "Анечка хорошая девочка, Вовочка хороший мальчик". Затем ведущий предлагает погладить льва и сказать, какой он хороший.

№3. "Какие мы?".

Мы - козлики - какие вы? - рогатые - показываем рожки.

Мы - ослики - какие вы? - ушастые - показываем длинные уши.

Мы - ежики - какие вы? - колючи - показываем пальцы-иголки.

А мы волчата - ой! - зубастые - покажем зубы.

Ведущий спрашивает детей: "А вы не боитесь волка?" Мы зайчики - какие вы? - прыгучие - дети прыгают.

№4. "Стрекоза замерзла".

Пришла зима, а Стрекоза не приготовила себе теплый домик. Стрекозе холодно, она дрожит. Ведущий показывает, как дрожит стрекоза, стучит зубами, потирает руки, жалобно просит: пожалейте меня, дайте поесть. Один из детей изображает стрекозу, дети вслед за ведущим "мягкой лапкой" ее жалеют и дают "еду".

№5. "Медвежата".

Звучит музыка для релаксации. "Я - мама-медведица, а вы - мои медвежата". Медвежата потянулись, они устали и хотят спать. Дети ложатся на коврик. Ведущий говорит, какие хорошие медвежата.

ЗАНЯТИЕ №3.

Веселый - грустный.

Цель: выражение веселых и грустных эмоций, ознакомление детей с методами саморегуляции.

№1. "Приветик 3".

Ведущий одевает на руку куклу - львенка и здоровается с первым ребенком: "Приветик, я львенок". - "Приветик, я Анечка". Львенок гладит Аню по руке. Затем ведущий отдает куклу ребенку, и он здоровается со следующим ребенком и т.д.

№2. "Тюльпан".

Жил-был Тюльпанчик. - Ладошками изображаем открытый бутон.

Наступила осень, подул холодный ветер. - Дуем холодным воздухом на ладошки.

Тюльпанчику холодно, он закрывается, ему грустно. - Ладошки смыкаются, лицо грустное.

Вдруг выглянуло солнышко, и подул теплый ветер. - Дуем теплым воздухом на ладошки.

Тюльпанчик раскрывает лепесточки, радуется солнышку. - Ладошки открываются, нюхаем цветочек, личики радостные, хлопаем в ладоши.

№3. "Тюльпан рисуем".

Ведущий объясняет и показывает детям теплые и холодные цвета фломастеров, объясняет, что теплыми цветами раскрашивают хорошее, радостное настроение, а холодными - грустное, печальное. Затем ведущий показывает два больших листа с нарисованными грустным и веселым тюльпанами и предлагает детям раскрасить их теплыми и холодными цветами.

№4. "Веселые и грустные медвежата".

Дети превращаются в медвежат. Медвежата на празднике в детском саду - веселые, радостные. Но вот праздник кончился, и медвежата загрустили (заскучали по маме). И тут пришла мама и принесла всем новые игрушки. Опять радость и веселье.

№5. "Устали медвежата".

Звучит музыка для релаксации. Медвежата устали, они хотят спать, ложатся на коврик и им снится сон: зеленая поляна, на краю поляны стоят кусты и деревья, а за деревьями прячутся медвежата и смотрят, как на поляне играют детки. Они рисуют веселых и грустных тюльпанчиков.

ЗАНЯТИЕ 4.

Веселый - грустный.

Цель: выражение радостных и грустных эмоций, снятие эмоционального напряжения.

№1. "Ласковый Цыпа".

Упражнение проводится аналогично "Приветик 3".

№2. "Азбука настроений".

Ведущий выбирает из набора карточек всех грустных и веселых персонажей и предлагает детям по очереди выбрать сначала грустных, а затем веселых персонажей.

№3. Ведущий работает в режиме диалога:

А у вас бывает радостное настроение? Когда? А когда бывает грустно? Что делают медвежата, когда им радостно? Ведущий помогает детям с ответами в случае их затруднения: прыгают, поют веселые песенки, дарят подарки, говорят ласковые слова и т.п.

№4 "Праздник у медвежат".

Ведущий делит группу на пары и располагает детей друг напротив друга. "Вы - медвежата, у которых сегодня праздник. Сейчас вы будете дарить друг другу подарки, которые вы держите в лапках." Ладошки детей смыкаются. Ребенок называет "подарок" и "вкладывает" его в ладошки другого.

№5. "Ласковый ветерок".

Сядем на стульчики. "К нам в комнату залетел ласковый ветерок. Закроем глазки. Ветерок коснулся вашего личика. Погладьте его: лобик, щечки, носик, шею. Погладьте ласково волосики, руки, ноги, животик. Какой приятный ветерок! Откроем глазки. До свидания, ветерок, прилетай к нам еще".

ЗАНЯТИЕ 5.

Робкий - смелый.

Цель: знакомство с чувством страха; выражение чувства страха в мимике и пантомимике; овладение приемами преодоления чувства страха.

№1. "Приветик, зайчик!".

Ведущий: " Здравствуйте, сегодня к вам в гости пришел новый герой, но он такой трусишка, что спрятался от нас. Сейчас я вам его изображу, а вы угадаете кто он?" Ведущий изображает зайку. Дети узнают персонаж, а ведущий просит показать, как зайка прыгает, как грызет морковку, как боится (трясет хвостиком и лапами).

№2. "Зайка - трусишка".

Ведущий спрашивает детей: " Чего боится зайка?" Однажды зайка впервые увидел снег и захотел его потрогать, но он боялся. Как трусишка потрогает снег? Дети осторожно трогают "снег" (скомканную белую бумагу): вытянут руку, уберут.

№3. "Смелый зайка".

Надоело зайке бояться. Поза: "руки в боки", нога вперед. "Не боюсь волка! (Шаг вперед) Не боюсь лисы! (Еще шаг) Не боюсь снега! (Играют в снежки)." №4. "Кошка Добрая - кошка Злая".

А теперь я возьму волшебный колокольчик и, когда он зазвенит, мы превратимся в котят. Встаем на четвереньки и изображаем кошку Добрую (голова вверх, улыбаемся, спина вниз) и кошку Злую (голова вниз, спина выгнута, можно порычать). Упражнение повторить несколько раз.

№5. "Котята устали".

Упражнение выполняется также как "медвежата устали".

ЗАНЯТИЕ 6.

Робкий - смелый.

Цель: продолжение знакомства с чувством страха и способами его преодоления.

№1. "Сказка о страхе".

Приготовить бумагу и карандаши. Психолог рассказывает сказку: " Жил - был Страх. Все его боялись, и никто не хотел с ним играть. Грустно и скучно стало страху одному, и решил он пойти поискать себе друзей, но никого не нашел, потому что все его боялись и прятались от него…". Давайте нарисуем Страх. Какой он? Дети рисуют Страх и показывают его друг другу.

№2. "Сказка о Страхе (продолжение)".

Ведущий продолжает: " Надоело Страху всех пугать, и решил он стать веселым и смешным. Что сделать Страху, чтобы детям стало весело? …". Дети предлагают свои варианты.

№3. "Смелый зайка" (см. Занятие 5).

№4." Зайки устали".

Упражнение выполняется также как "медвежата устали".

II. Тема: Распознавание детьми эмоционального состояния других.

ЗАНЯТИЕ 7.

Цель: овладение навыком распознавания эмоций по графическому изображению.

№1. "Письмо".

Ведущий - "почтальон" раздает детям конверты с пиктограммами животных, отражающими различные эмоции. Дети достают пиктограммы и называют настроение своего персонажа. Затем ведущий просит детей показать такое же настроение.

№2. "Матрешка".

Ведущий делит группу пополам. Одной подгруппе раздаются веселые и грустные матрешки, которые они прячут за спиной, изображая настроение своей матрешки. Другие дети встают напротив и пытаются угадать это настроение. Затем подгруппы меняются.

№3. "Ветерок".

Дети встают в круг. Ведущий предлагает им превратиться в ветерок: "Утром ветерок проснулся и увидел, что день сегодня теплый солнечный. И ветерок закружился плавно, ласково и чуть слышно. Но вот погода испортилась. Сгустились темные тучи, закапал дождь, поднялся страшный ветер… и прогнал тучи. На небе снова выглянуло солнышко, и ветерок успокоился".

№4. "Медвежата устали".

ЗАНЯТИЕ 8.

Цель: овладение навыком выразительности речи.

№1. "Веселый и грустный "Приветик".

Ведущий здоровается с детьми с разным настроением и просит их угадать это настроение. Затем каждый ребенок выбирает себе настроение и здоровается со всеми.

№2. "Зоопарк".

Ведущий выбирает двоих детей и на ушко называет животное (страшный тигр - радостный котенок; радостный щенок - грустный зайка). Дети изображают голосом заданного животного. Ведущий просит угадать: " Кто у нас в гостях: тигр или котенок? Тигр какой?" №3. "Глупый маленький мышонок".

Ведущий читает стишок, а дети голосом изображают животных.

№5." У меня есть собака".

Ведущий предлагает детям сказать фразу "у меня есть собака" с разным чувством (радость, страх, удивление, отвращение, грусть).

№4. "Мышата устали".

ЗАНЯТИЕ 9.

Цель: узнавание чувств по выразительным движениям.

№1. "Бабочки и слоны".

Ведущий предлагает детям превратиться в слонов. Дети ходят по комнате как слоны и здороваются друг с другом, кивая головой. Затем ведущий предлагает превратиться в бабочек. Дети легко порхают по комнате и здороваются, легко касаясь друг друга кончиками пальцев.

№2. "Времена года".

Ведущий предлагает детям превратиться в деревце. Деревце разное в различное время года.

Лето. Деревца разговаривают друг с другом, шелестя листочками.

Осень. Листья с деревца облетают, дует сильный ветер, который раскачивает деревца из стороны в сторону.

Зима. Веточки на деревце дрожат от холода. Снег пригибает их к земле.

Весна. Снег тает. Ветки поднимаются вверх. Набухшие почки лопаются, и из них появляются веселые листочки (показать пальчиками).

№3. "Что делал зайчик?" Ведущий читает стишок, обращаясь к каждому ребенку. Дети показывают, что делал зайчик.

Зайчик, зайчик, где ты был? Этот зайчик в лес ходил.

Этот зайчик воду пил.

Этот зайчик суп варил.

Этот зайчик спал в постельке.

Этот плавал в быстрой речке.

№4. "Зайчики устали".

ЗАНЯТИЕ 10

Цель: закрепление навыка узнавания эмоций.

№1. "Коготки и лапки".

Ведущий предлагает детям превратиться в котят и объясняет: "Если у котят хорошее настроение, то у них мягкие, расслабленные лапки. А если котята разозлились, то они выпускают коготки (ручки напряжены)". Ведущий предлагает помяукать котятам: ласково, показывая лапки, и - зло, показывая коготки.

№2. "Слон и мышка".

Ведущий предлагает детям угадать, кого он будет им изображать: слона или мышку. Дети, угадав, должны произнести низким голосом: "О! Какой слон". Или произнести высоким голосом: " Ой! Какая мышка".

№3. "Зайка - храбрый, зайка - трус".

Дети встают в круг. Ведущий на ушко каждому ребенку предлагает изобразить храброго или трусливого зайку, остальные дети угадывают чувство.

№4. "Доктор Цыпа".

Ведущий предлагает детям превратиться в маленьких пушистых цыплят. Ведущий одевает на руку игрушку (знакомую) и говорит, что цыплята внезапно заболели: у кого голова болит, у кого ножка и т.д. (дети выбирают сами). Цыплята стонут, зовут доктора Цыпу и показывают, что у них болит. Цыпа гладит цыпленка, и тот радостно пищит.

№5. "Цыплята устали".

III. Тема: развитие чувства эмпатии, коммуникативных навыков; закрепление знаний об эмоциях.

ЗАНЯТИЕ 11.

Цель: развитие чувства эмпатии, самоконтроля.

№1. "Мама и малыш".

Ведущий раздает детям игрушки и предлагает им побыть мамой для этих игрушек: ласкать их, жалеть, кормить, играть и т.п.

№2. "Дарю цветок".

Дети встают в круг. Ведущий предлагает детям изобразить сомкнутыми ладонями цветок. Ведущий: " Жил - был цветок. Однажды он проснулся от того, что пригрело солнышко. (Подуть на ладони теплым воздухом). Цветочек медленно распустился. Вдруг налетел прохладный ветерок, и лепесточки сомкнулись. (Подуть на ладони холодным воздухом). А теперь подарим свой цветочек соседу слева. А теперь в обратную сторону (соседу справа).

№3. "Дорожка к другу".

Ведущий предлагает детям сесть вокруг листа ватмана и нарисовать фломастером дорожки друг к другу (кто к кому захочет), затем провести дорожки и к остальным детям.

№4. "Рыбалка".

Дети садятся вокруг обруча с воображаемыми удочками. Каждый из них по очереди вытаскивает "рыбку" и радуется улову.

№5. "Цепочка".

Ведущий предлагает детям превратиться в яркие, красивые бусинки. "А теперь, давайте возьмемся за руки и станем цепочкой". Ведущий предлагает цепочке встать, не разнимая рук. Подойти к окну, столу, помахать ручками на прощанье.

ЗАНЯТИЕ 12.

Цель: закрепление знаний об эмоциях (радость, зазнайство).

№1. "Я люблю есть …" Ведущий расставляет детей вокруг обруча и объясняет, что он будет называть слова, и если дети это любят, то заходят в обруч.

№2. "Котелок настроения" (радость).

НАСТРОЕНИЕ.

Сегодня мы будем варить настроенье.

Положим чуть-чуть озорного веселья, 100 грамм баловства, 200 грамм доброй шутки И станем все это варить 3 минутки.

Затем мы добавим небес синевы И солнечных зайчиков пару.

Положим еще свои лучшие сны И ласковый голос мамы.

Заглянем под крышку.

Там у нас не варенье! Там наше отличное настроенье! Ведущий предлагает детям "сварить" радость в котелке. "Что мы положим в котелок, чтобы сварить радость?" Если дети затрудняются, то можно предложить им варианты (улыбка, подарок, радостная встреча, веселая шутка и т.д.) Хорошенько помешаем, попробуем и покажем, какая получилась радость.

№3. "Зазнайка".

Детям предлагается превратиться в зайца Хвасту. Разыгрывается диалог с каждым ребенком:

Ведущий: " Я умею прыгать".

Ребенок: " Я лучше всех прыгаю".

Ведущий: " Зайка, как плохо хвастаться".

№4. "Послушаем звуки".

Дети садятся на стулья, руки опущены вдоль туловища, спина прямая, глаза закрыты. Ведущий: "Послушаем звуки вокруг нас, за окном, далеко-далеко". Открываем глаза. "Что вы слышали?"

ЗАНЯТИЕ 13.

Цель: закрепление знаний об эмоциях (грусть); развитие навыков общения.

№1." Фигура замри".

Дети садятся в круг. Руки кладут на плечи друг друга, затем раскачиваются под слова ведущего: "Море волнуется раз, море волнуется два, море волнуется три, морская фигура замри". Также повторить несколько раз.

№2. "Котелок настроений" (грусть).

Упражнение проводится аналогично "Котелок настроения (радость)". Варианты ответов: грустное лицо, плохая погода и т.д.

№3. "Кто сказал "мяу".

Ведущий предлагает детям превратиться в котят. Один ребенок встает спиной к группе и угадывает, кто из детей сказал "мяу".

№4. "Письмо - 2".

Каждому ребенку дается конверт с карточкой из "Азбуки настроений". Ребенок должен показать, какое настроение он получил в конверте.

№5. "Послушаем звуки".

В этом упражнении можно предложить детям послушать аудиокассету "Звуки природы".

ЗАНЯТИЕ 14.

Цель: развиваем навыки общения.

№1. "Мирись".

Ведущий предлагает детям вспомнить все способы помириться друг с другом.

№2. "Кто в чем пришел".

Один ребенок встает спиной к группе. Дети по очереди спрашивают его: "В чем я пришел?". Ребенок должен назвать 2-3 предмета одежды или назвать цвет одежды.

№3. "Я люблю".

Дети стоят вокруг обруча. Ведущий говорит фразу: "Я люблю … (что-либо)", тот из детей, кто это любит, заходит в обруч. Каждый ребенок должен побывать в роли ведущего.

№4. "Что болит у зайки?".

Детям предлагается превратиться в зайцев. По очереди "зайцы" показывают, что у них болит. Остальные дети угадывают, что болит у зайки, и жалеют его: "Не боли у зайки …". Все зайки выздоровели и радостно прыгают.

№5. "Послушаем звуки".

Детям предлагается аудиозапись "Классическая музыка для детей". Какое настроение у мелодии?

ЗАНЯТИЕ 15.

Цель: итоговое занятие.

№1. "Бинокль".

Дети делают "бинокль" из пальцев. Ведущий предлагает каждому ребенку рассказать, кого он лучше всего видит в бинокль, и назвать его ласково по имени. Ведущий следит за тем, чтобы в "бинокль" рассмотрели всех детей.

№2. "Любимый персонаж".

Ведущий предлагает каждому ребенку изобразить любимый персонаж из тех, в которые он превращался на занятиях, и назвать его настроение.

№3. "Подарок".

Детям раздаются листы бумаги, карандаши и предлагается нарисовать в подарок рисунок. Затем рисунки переворачиваются, и каждый ребенок вытягивает листок наугад. Если попадается свой рисунок, то он возвращается обратно. Каждый ребенок получает в подарок рисунок.

№4. "Кот и мыши".

Мыши водят хоровод, На лежанке дремлет кот.

Тише, мыши, не шумите! Кота Ваську не будите.

Как проснется серый кот- Разобьет весь хоровод.

Шевельнул ушами кот- И исчез весь хоровод.

Игра: Один водящий - кот.

дети ("мыши") водят хоровод.

На последних словах "мыши" с писком и визгом разбегаются. Кот ловит нового водящего.

№5. "Мыши устали".

Додаток Д

НЕГАТИВНА ПОВЕДІНКА І

ГЛЕЧИК НАШИХ ЕМОЦІЙ

Почнемо з самих неприємних емоцій - гніву, озлоблення, агресії. Ці почуття можно назвати руйнівними, так як вони знищують і саму людину (його психіку, здоров'я), і її взаємовідношення з іншими людьми. Вони - постійні причини конфліктів, іноді, матеріальних збитків, і навіть войн.

Як ці емоції виявляються у нашії зовнішній поведінці людини? Це так, на жаль, знайомі образи, сварки та драки, покарання, дії “назло” та ін.

Тепер запитаємо: а від чого виникає гнів? Психологи відповідають на це питання декілька несподівано: гнів - почуття вторинне, і виходить він від переживань зовсім іншого роду, таки як біль, страх, образа.

Наведем кілька прикладів:

Донька повертається додому дуже пізно, і мати зустрічає її гнівними доганами. Що стоїть за цим гнівом? Звичайно, пережиті страх та непокоїння за доньку.

Дитини сердиться на лікаря, який зробив їй укол. Тут легко побачити, як гнів виникає від фізичного болю. Буває і так, що ми вчимо дітей сердитись, коли боляче заб'ються, наприклад, побити (цей противний стілець".

Старший брат постійно нападає на молодшого, якого, як йому здається, “батьки більше люблять". Його агресія - результат невисловленого болю та образи.

Донька не бажає... (робити уроки, мити посуд, лягати спати) - і ви сердитись. Відчого? Скоріш за все, від досади, що ваші виховні зусилля залишаються марними.

Отже ми можемо стверджувати, що переживання болю, образи, страху, досади є причиною почуття гніву, озлоблення та агресії.

Відмітемо, що всі ці почуття - страдальчі: в них присутня більша або менша частина страждань. Тому їх нелегко висловити, про них зазвичай вмовчують, їх приховують. Чому? Як правило, через страх принизитись, здатися слабким. Іноді ж людина і сама їх не зовсім усвідомлює (“Просто злий, а чому - не знаю! ”).

Приховувати почуття образи та болю часто вчать з дитинства. Мабуть вам не раз доводилось чути, як батько навчає хлопчика: “не реви, краще навчись давати сдачі! ".

До речі, ця “безвинна”, на перший погляд, порада - початок шляху, по якому, якщо йти без огляду, можно дійти до принципу “око за око”!

А тепер запитаємо: а від чого виникають “страждальні” почуття? Психологи дають дуже точну відповідь: причина виникнення болю, страху, образи - в незадоволенні потреб.

Кожна людина, незалежно від віку, має потреби у їжі, сні, теплі, фізичній безпеці та ін. Це так звані органічні потреби. Вони явні, і про них ми не будемо зараз говорити.

Зосередимось на тих, які пов'язані з спілкуванням, а в широкому змісті - з життям людини серед людей.

Ось наближений (далеко не повний) перелік таких потреб, які зазвичай називають:

Людині необхідно: щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали: щоб вона була комусь потрібна і близька: щоб у неї був успіх - у справах, навчанні, на роботі: щоб вона мала змогу себе реалізувати, розвивати свої здібності, самоудосконалюватись, поважати себе.

Якщо у країні не має економічного кризиса або тим більш війни, то в середньому органічні потреби більш менш задовольняються. А ось потреби щойно перелічені, завжди знаходяться в зоні ризику!

Людське суспільство, не дивлячись тисячіліття свого культурного розвитку, не навчилось гарантувати психологічне благополуччя (не кажучи вже про щастя!) кожному своєму члену. да і задача це занадто складна. Адже щастливість людини залежить від психологічного клімату того середовища, в якому росте, живе і працює. І ще - від емоційного багажу, накопиченого в дитинстві. А ці клімат і багаж залежать від стилю спілкування, і перш за все - батьків дитини.

На жаль, обов'язкових шкіл спілкування у нас не має. Вони лише зароджуються і лише не добровільних засадах.

Отже, будь-яка потреба з нашого переліку може статися не задоволеною, і це, як ми вже казали, приведе до страждань, а можливо, і до “руйнівних” емоцій. А за будь-яким негативним переживання ми завжди найдемо якусь невтілену потребу.

Давайте подивимось далі: Буває рпи зустрічі ми запитуємо один одного: “Ну як ти? ”, ”Як життя взагалі? ”, “Ти щастлив? ” - і отримує відопвідь: “Ти ж знаєшь мені постійно не щастить”, або “У мене все гаразд, я - в порядку! ".

Ці відповіді відображать особливого роду переживання людина - відношення до самої себе, висновок про себе.

Зрозуміло, що подібні відношення і висновки можуть змінюватись разом з обставинами життя, В той самий час в них є. де-який “загальний знаменник”, який робить кожного з нас швидше оптимістом або песимістом, ібльш або менш впевненому в собі, а значить, більш або менш стікими до випробувань долі. діти з низькою самооцінкою, навіть досить обдаровані, гірше вчаться, поводяться агресивн. погано ладять з однолітками та вчителями, менш успішні потім у доослому житті. Тому слід постійно пам'ятати, що основа самосвідомості закладається дуже рано, у самі перші роки життя дитини, і залежить від того, як до неї ставляться батьки. Якщо вони розуміють та приймають її, терпляче ставляться до її “недоліків” та помилок, вона виростає з добрим сталення до себе. Якщо ж дитину постійно “виховують", критикують і муштрують, сооцінка її виявляється низькою, негативною.

Загальний закон дуже простий:

В дитинстві ми пізнаємо про себе лише зі слов і ставлення до нас близьких.

В цьому розуміння у маленької дитини не має внутрішнього погляду. Його образ будується зовні; рано чи пізно вона починає бачити себе такою, якою бачать її інші.

Добре ставлення до себе - підгрунтя психологічного виживання, і дитина постійно шукає і навіть бореться за нього (всіма відомими їй засобами, іноді навіть негативними).

Тому батькам постійно слід пам'ятати: Кожним зверненням до дитини - словом, справою, інтонацією, жестом, похмурими бровами і навіть мовчанням ми повідомляємо їй не тільки про себе, свій стан, але і завжди про неї, а частіше - взагалі про неї.

Душевна скарбничка дитини працює безперевно, і чи вона молодше, тим нещабутніше вплив того, що ми в неї кидаємо. На щастя, до маленьких дітей батьки ставляться більше лагідно і уважно, хоча і з ними не завжди вдається уникнути помилок, Але по мірі дорослення дитини “виховна” струна натягується і починає звучати все сильніше, і іноді ми вже не піклуємось про те, що ж накопичується в тій “скарбничці" самооцінки: світлі дари нашого тепла, приняття та схвалення - або тяжкі камені окрику, критики, покарання.

Для того щоб не допустити глибокого розладу дитини з самою собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку або почуття самоцінності. Як ми можемо це зробити:

Безперечно приймати дитину.

Активно слухати її переживання, і потреби.

Бувати (читати, грати, займатися) разом.

Не втручатися в заняття дитини, з якими вона може впоратись сама.

Допомогати, коли просить.

Підтримувати успіхи.

Ділитися своїми почуттями (значить довіряти).

Конструктивно вирішувати конфлікти.

Використовувати у повсякденному спілкування привітні фрази. Наприклад: мені добре з тобою; Я рада тебе бачити; Добре що ти прийшов; Мені подобається як ти...; Я зо тобою скучила; Давай (посидимо, зробимо,,) разом; Ті, звичайно впораєшся; Як добре, що ти в нас є; Ти мій любий.

Обнімайте не менше ніж 4 раза, а кращу по 8 раз на день.

І агато іншого, що підкажуть вам інтуіція і любов до вашої дитини, незапаморачені засмученнями, які, хоч і трапляються, але напевно вирішувані.

ВДАЧІ ВАМ І ДУШЕВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ!

Додаток Л

У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ

Чи доводилось вам, шановні, замислюватись над тим, які ми всі різні - не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками - взагалі за ставленням до життя? Напевне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть і в розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, те спільне, що нас об'єднує. Ось таку схожість і несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведемо розмову.

Розпочнем з елементарного - зі спостереження. Його об'єктом оберемо мам, які гуляють зі своїми синами й доньками на дитячому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко поділити їх на два типи: “Ти не забився? Тобі не боляче? ” - розпачливо запитують перші, і “Нічого, до весілля заживе” _ оптимістично коментують другі, якщо дитина впала з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик абощо. І реакція дітей практично завжди відповідна: одні малята починають голосно та невтішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю “травмою” і хоробро терпіли біль; інші “мужньо" піднімаються, тамуючи біль, повторюючи мамині слова та намагаючись не показати, що їм боляче, і навіть посміятися із себе із того, що з ними сталося.

Що це? Підвищена чутливість до болю в одних і несприйняття його іншими? Прояв терплячості, бажання знайти винного, уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може, щось інше? Щоб розібратися, поміркуймо над тим, що вже засвоїли ці дві групи малят. Перші зрозуміли таке: падати боляче, чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш; завжди можна вигідно використати становище потерпілого, звинуватити за свою невдачу когось або щось і завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосереджіються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь допомоги, навчаються на власних помилках безпечної поведінки, у них гартується сила волі, виробляються самостійність і наполегливість у осягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне.

Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять “загоювати рани” і не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов'язково доведеться зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека зламатися під тягарем сучасного життя.

Проте не завжди виправдоною є і позиція другої групи батьків. Адже спрощене ставлення до дитячих проблем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках. Дитина може втратити потребу у прихильності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, призвести до травмування. І хоч це крайнощі, їх треба передбачити у стосунках з дітьми.

Отже, погодьмося: входження малої дитини в самостійне життя має бути доцільно організоване батьками без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання.

Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а інші - менше? Правильно, мабуть, було б сказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власний життєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутрішня потреба батьків мати й любити дитину, бажання виростити її здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності із зовнішніми об'єктивними причинами: незнанням та невмінням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини - приватна справа: моя, мовляв, дитина - як хочу, так і виховую.

Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих. І не втомлюються при цьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилежним бажаному, тому, якого свого часу досягли їхні батьки. А причина в тому, що немає однакових батьків, як немає однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, і до кожної бажано шукати свій підхід.

У питання виховання варто саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежувати сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву перспективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям.

Отже батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Турбота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь-яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі, треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечтии їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, яка виникає в житті маленької дитини, це, насамперед, проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібне для нормального самопчуття (тобто раціональне та вчасне харчування, належні санітарно-гігієнічні умови, доцільний режим дня тощо), вона просто може не вижити.

Однак у міру того, як дитина росте, - починаючи десь із дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому право самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно переходитимуть до самостійного, адекватного та доцільного прийняття рішень, до відповідальності за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхнє ставлення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем.

Батьківська любов має бути мудрою.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:

не поспішайте задовольняти бажання дитини;

не намагайтися виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;

давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;

не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);

навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

не нав'язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте, буде краще;

привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить;

спонукайте дитину пізнавати довкілля;

створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання (закрийте розетки, заховайте сірники, приберіть скло, яким можна порізатися, тощо);

пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюканні та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними);

вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

пам'ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;

поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмілості, фізичними покараннями;

любіть дітей не сліпою, а мудрою любов'ю, яка допоможе вирости гарними людьми, вдячними і здатними до самореалізації в життєвих умовах.

Додаток З