Дерматогліфіка людини. Форми мінливості. Психічна деривація. Расові відмінності

За змістом, депривацію можна поділити на:

· сенсорну;

· емоційну;

· психомоторну;

· духовну;

· соціальну;

· пізнавальну (когнітивну);

· психокультурну.

За тривалістю депривація буває:

· короткотривалою (робота водолаза кілька годин на дні моря, відпочинок на безлюдному острові, хвороба тощо);

· затяжною (наприклад, перебування космонавтів на навколоземній орбіті);

· довготривалою (відсутність фізичного навантаження упродовж років, зречення світського життя шляхом самоізоляції в монастирі, членство в культових організаціях (сектах) тощо).

Будь-яка депривація має різні рівні розвитку: високий, середній, низький.

· Високий рівень депривації наявний, коли ізоляція людини досягла повної замкнутості, тобто цілковито відсутня взаємодія її внутрішнього психічного із зовнішнім психічним відповідного характеру;

· середній -- коли взаємодія людини із зовнішнім психічним відповідного характеру здійснюється або рідко, час до часу та в малому обсязі;

· низький -- коли взаємодія із зовнішнім психічним відповідного характеру здійснюється систематично, хоча й не в повному обсязі та не активно.

Сенсорна депривація-- це тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. В умовах сенсорної депривації актуалізується потреба у відчуттях та афективних переживаннях, що усвідомлюється у формі сенсорного й емоційного голоду. У відповідь на недостатність аферентації активізуються процеси уяви, певним чином впливаючи на образну пам'ять. Виникають яскраві уявлення ейдетичні, спроекційовані ззовні, які оцінюють як захисні реакції (компенсаторні).У міру збільшення часу перебування в умовах сенсорної депривації на етапі нестійкої психічної діяльності з?являється емоційна лабільність зі зрушенням до зниженого настрою -- загальмованість, депресія, апатія, які на короткий час змінюються ейфорією, дратівливістю. Наявні порушення пам'яті, прямо залежні від циклічності емоційних станів. Порушується ритм сну, розвиваються гіпнотичні стани з появою гіпнотичних уявлень; на відміну від станів передсонних, які бувають у звичайних умовах, вони затягуються на порівняно тривалий час, проектуються ззовні й супроводжуються ілюзією мимовільності. Що жорсткіші умови сенсорної депривації, то швидше порушуються процеси мислення, що виявляється в неможливості на чомусь зосередитися, послідовно обміркувати проблеми. Фіксують зниження функції екстраполяції й продуктивності під час виконання нескладних розумових дій.

У разі збільшення часу впливу депривації ейдетичні уявлення можуть вийти з-під контролю актуального «Я» й виявлятися у формі галюцинацій. У генезі цього процесу чітко простежуються асенізація нервової системи і розвиток гіпнотичних фаз у корі півкуль головного мозку.

Духовна, емоційна і психомоторна депривація

Негативним чинником також є духовна, емоційна і психомоторна депривація. Вплив на психічне здоров'я людей у суспільстві чинить надмірна матеріалізація соціального життя, яка вимагає великої затрати часу, відмову від оволодіння духовними цінностями. Одні громадяни часто працюють у кількох місцях без перерви на відпочинок, по 10-14 годин, без вихідних, відпустки. Інші вимушені виїжджати на тривалий час на заробітки, у чужі країни. Треті обмежують себе лише матеріальним, не цікавлячись ні духовним, ні фізичним станом, ні станом душі. У багатьох людей відпочинок обмежується тривалим сидінням перед телевізором, застіллям тощо. У всіх ситуаціях люди обмежують кількість і якість духовного, емоційного і фізичного навантаження, що призводить, до духовної, емоційної та психомоторної депривації. Відсутність позитивного духовного (духовна депривація) та емоційного (емоційна депривація) навантаження на психіку людини зумовлює поступове збільшення негативного психоенергетичного потенціалу, який сформувався внаслідок дії негативних емоцій (через конфлікти, поклоніння грошам, сварки, невдачі, розчарування, страхи, неможливість швидкого збагачення, втрату близьких, несправедливість, негативізм, обман задля матеріального збагачення, відсутність перспективи, незадоволення своїм становищем у суспільстві тощо). Цей негативний психоенергетичний потенціал спричинює психічні розлади, нервові зриви, депресивні стани тощо, що знижує психічне здоров?я людини. Недарма Л. О. Богданович акцентує увагу на тому, що психогігієна «означає збереження психічного здоров'я. Вона стосується на лише стану мозку, а й почуттів людини». На це звертав увагу ще римський лікар Гален, який писав про «гігієну пристрастей, або про моральну гігієну».

Негативний психологічний вплив також має відсутність необхідного організму фізичного навантаження. Загалом для підтримування психічного здоров'я людини необхідно, щоб вона постійно отримувала збалансоване позитивне пізнавальне (розумове), духовне, емоційне і фізичне навантаження. їхня диспропорція чи відсутність обов?язково негативно впливає на психічне здоров'я людини. М. Аргайл зазначає: «Щастя, як і душевне та фізичне здоров'я, збільшується за наявності соціальних зв?язків індивіда; з їхньою втратою і під впливом інших стресових ситуацій настає стан депресії».

Соціальна депривація

Соціальна депривація -- це відхилення від реальних соціальних норм у суспільстві та в різних соціальних спільнотах, які відображають певний ступінь ізоляції індивіда від соціального кола та соціального середовища. Досліджено механізм відхилення суб?єкта і його наслідки в межах соціальної системи. Соціальний розвиток суб?єкта відбувається не лише через навчання окремих видів соціальної діяльності. Насправді суб?єкт є складовою частиною всієї соціальної системи. Він завжди поступово засвоює формулу всієї організованої соціальної системи з усіма її численними ролями (поведінкою, яка відповідає певним соціальним позиціям і статусам). Суб'єкт вчиться не лише тих ролей, які він сам поступово переймає і здійснює, а й тих, які стосуються інших осіб. Знання цих ролей суб?єкт засвоює шляхом безпосередньої участі в соціальних взаємодіях.Тому, якщо в соціальній структурі суб?єкта нема якогось істотного елемента, який визначає чітку соціальну роль інших суб?єктів соціальної дійсності (наприклад, якщо в сім'ї нема батька або матері, брата чи сестри, або бракує спілкування з однолітками), то індивід не набуває досвіду взаємодії з ними (див. ще: референтна група). Депривацію можна в цьому разі розцінювати передусім як недолік незнання соціальних ролей. Наслідки такої депривації впливають на перебіг соціалізації: депривований суб'єкт погано підготовлений до відповідного виконання низки ролей, яких очікуватимуть від нього в суспільстві. Соціальна депривація суттєво залежить від ступеня задоволення потреб людини. Точніше, вона виникає тоді, коли потреби задовольнити неможливо або їх задовольняють частково, однобічно тощо.

У дитинстві проблеми психосоціального розвитку мають більш прямий зв'язок з навколишнім середовищем, ніж в інші вікові періоди. Багато хто, ставши дорослим, має різні відхилення, які впливають на їхню поведінку. Ці тенденції поведінки мають здатність ставати хронічними і часто перетворюються на розлади особистості. Довготривалі спостереження вчених засвідчили, що люди з відхиленнями в поведінці зазнають серйозних труднощів у різних життєвих ситуаціях. Ці соціальні ситуації впливають на виникнення соціальної депривації. До таких життєвих ситуацій можна зарахувати:

а) призупинення з різних причин уже створеного зв?язку між суб'єктом і його соціальним середовищем;

б) недостатнє отримання соціальних, почуттєвих, сенсорних стимулів, коли суб'єкт розвивався і жив в умовах соціальної ізоляції.

Схожа ізоляція заторкує практично всі соціальні ситуації, наприклад: дитину віддають до дитячого садка; зміна персоналу; народження молодших членів сім'ї; перехід суб?єкта з одного закладу до іншого; розлучення батьків; смерть хоча б одного з батьків; призов на службу в армію; вплив на суб?єкта або його сім?ю економічних, соціокультурних та соціальних чинників (сім'ї з низьким економічним або культурним рівнем, асоціальні сім'ї, соціально дискриміновані сім'ї, сім'ї так званих привілейованих осіб, сім'ї переселенців, членство в сектах тощо), природні катастрофи, повені, землетруси, суспільні події, війна, державні катаклізми, евакуація, аномальні травмуючі позиції, на яких були дорослі під час розвитку і виховання дитини, перебування особистості в середовищі людей, які розмовляють іншою мовою, несприйняття групою особистості з якихось причин, тривале перебування в камерах одинокого ув'язнення, фізичні вади (товстий, довгий, низький) тощо.

На розвиток соціальної депривації значною мірою впливає соціально-психологічний стан суспільства, рівень його розвитку та процес соціалізації конкретної особистості.

Соціальна депривація -- це специфічні відхилення від реальних соціальних норм поведінки і спілкування, які утворилися на основі відсутності певних умов соціалізації та можливостей всебічно засвоювати соціокультурні суспільні цінності. Дослідження свідчать про різний вплив соціальної депривації на поведінку й діяльність людини.

Пізнавальна депривація

Пізнавальна депривація полягає в ізоляції (самоізоляції) людини від процесів розв'язання різних мисленнєвих завдань. Йдеться про «розумове навантаження», відсутність якого призводить до гальмування розумового розвиткуабо навіть його регресу. Розвивається розумова «лінь».

Психокультурна депривація

Психокультурна депривація полягає в довготривалому відчуженні особистості від засвоєння суто людських культурних цінностей, насамперед творів мистецтва, літератури, фольклору, звичаїв, обрядів, традицій тощо.

Депривація сну -- нестача або цілковита відсутність задоволення потреби у сні. Може виникнути як результат розладів сну, усвідомленого вибору або примусово, при тортурах і допитах. Позбавлення сну також іноді застосовується для лікування при депресивних станах.

Творче завдання 5.

Расові відмінності та успадкування інтелекту

Раса - система людських популяцій, що характеризуються подібністю по комплексу певних спадкових біологічних ознак, які мають зовнішнє фенотипічні прояві сформованим в певному географічному регіоні. Риси, що характеризують різні раси, часто з'являються як результат адаптації до різних умов середовища, що відбувалася протягом багатьох поколінь. Критерієм відмінності раси від виду є відсутність істотних перешкод для створення плодовитого потомства, що призводить до утворення безлічі перехідних форм в області змішування рас. Зміст поняття "раса" більш-менш однозначно сприймається різними дослідниками ,проте в деталях є істотні розбіжності; різні школи антропологів виділяли від чотирьох до семи основних рас і десятки малих антропологічних типів. Єдина класифікація рас до цих пір відсутня.

Кожна раса по-своєму краще пристосована для виживання в конкретних умовах: ескімоси в арктичних пустелях, а нілоти - в саванах. Проте в епоху цивілізації такі можливості з'являються у представників всіх рас. Тим не менш, факти, пов'язані з расової фізіології [, як і раніше роблять свій вплив на життя людей.

У світі існують три раси (монголоїдна, європеоїдна і негроидная). Кожна раса відрізняє людей розрізом очей, кольором шкіри і зовнішніми ознаками (пов'язаними з пігментами), наприклад, волоссям. Поведінку всіх людей однакова. Відмінності в будові немає. Термін «негроїдная раса» часто використовується для позначення всіх людей з чорним або коричневим кольором шкіри. Деякі дослідники відносять негроїдну расу до екваторіальної (негро-австралоїдної) раси. Ряд авторів називає представників негроїдної раси конгоидами для того, щоб відрізнити від представників інших темнопигментированных африканських рас: капоидов, пігмеїв ефіопів Негроїди (люди "чорної" раси) мають темну, по більшості шоколадно-коричневу шкіру, курчаве чорне волосся, карі очі, широкий ніс та товсті губи, майже нерозвинуту бороду.

Найбільше їх живе в Африці. Багато негроїдів проживають в Америці, зокрема у США, на острові Гаїті і Бразилії - це, в основному, нащадки тих негрів, яких свого часу насильно вивезли з Африки як рабів. За багатьма ознаками до негроїдів близькі австралоїди.

В них також темна окраса шкіри, широкий ніс, стовщені губи, але, на відміну від негроїдів. ще й сильно розвинута борода. Велика негроїдна раса ділиться на малі: Австралійску, Веддоїдну, Меланезійску, Негрську, Негрілльську, Бушменську.

Європеоїдна раса (також називається євразійська або кавказоидная) - раса, поширена до епохи Великих географічних відкриттів в Європі, Передній Азії, Північній Африці, частково в Середній Азії і північній і центральній Індії; пізніше - на всіх населених континентах. Особливо широко європеоїди розселилися в Північній Америці і Південній Америці, в Південній Африці та Австралії. Є найчисленнішою расою на Землі (близько 40% населення планети). Європеїди мають світлу (рожеву або смаглу) шкіру, вузький ніс, що стирчить, м'яке, часто хвилясте волосся. У чоловіків пишно ростуть борода та вуса. Велика європеоїдна раса підрозділяється на малі: Атланто-Балтійску, Середньоєвропейску, Індо-Середньоземноморську, Біломорсько-Балтійску, Балкано-Кавказьку.

Монголоїдна раса (також азіатсько-американська раса) - термін фізичної антропології, застосовуваний до населення з такими фенотипічними рисами як епікантус, лопатообразность різців та ін., поширеними в Східній і Південно-Східній Азії, Америці і Арктиці. Слово «монголоїд» утворено від слова «монгол» та ін.-грец. «вид». Термін введений на початку расової науки для опису в першу чергу азійських популяцій різних країн Центральної та Східної Азії.

Представники монголоїдної ("жовтої") раси звичайно мають жовтувату шкіру (іноді світлу, матову, іноді більш темну), туге (жорстке), пряме чорне волосся, плескате обличчя з вилицями, що стирчать, ніс з низьким переніссям.

Особливо характерним є вузький розріз очної щілини, що утворюється особливою складкою в кутку ока, біля слізного пагорка. Борода та вуса в них ростуть скудно. Люди "жовтої" раси переважають в країнах Центральної та Східної Азії. Велика раса монголоїда підрозділяється на малі: Північноазіатську, Арктичну, Дальньосхідну, Південноазіатську, Американську.

Расові відмінності з'являються у віці від трьох років,навіть після обліку материнського навчання і інших чинників. Тому це не може бути із-за поганої освіти,оскільки вона ще не почалася. Автори досліджували 10категорій.

1. Східні азіати набирають в тестах в середньому більше окулярів, ніж білі, - і в США, і в Азії, попри те, що тести розроблені для європейсько-американської культури.

Глобально, середній рівень IQ восточно-азиатів склав106, білих - 100, чорних - 85 і 70 в Африці СубСахари.

2. Расові відмінності найсильніше проявляються в деякому"General Intelligence Factor" (щось подібне до "базовогопоказника інтелекту"). Що цікаво, що шимпанзе другий тест виконують краще за людей. 3. Генносредова архітектура IQ однакова для усіх рас. Вивчення близнюків показало, що успадкований чинник IQ складає більше 50 усіх рас. 4. Кореляція IQ і розміру мозку існує, але слабка 0.40. До часу дорослішання мозок азіатів в середньому більше на1 кубічний дюйм, чим у білих, а у білих - на 5 куб. дюймів більше, ніж у негрів. 5. Вивчення трансрасових усиновлень білими сім'ями підтвердило ці факти. Одно дослідження показало, що в 7років у IQ дітей навіть більше різниця, чим в 17: у білих він був 106, у мулатів 99 і у чорних 89. 6. Чорні діти зі світлішою шкірою показують більш високі результати. У ЮАР IQ у метисів складає 85, у афроафриканців 70, у білих - 100. 7. Ефект регресії до середнього має місце. У особливо розумних батьків будуть дуже середні діти. У білих і чорних батьків з IQ 115 рівень дітей прагнутиме до різних середніх (до 100 і до 85). 8. Існують і інші расові відмінності. Причому азіати і негри виявляються на різних полюсах порівнянь, а білі всередині. Наприклад, чорні діти починають сидіти,повзати, ходити, одягатися, стріляти і красти раніше білих і азіатів. 9. Расові відмінності деяким чином співпадають з теорією походження людини з Африки близько 100 тис. років назад і подальшого його розселення на північ. Суворих зим виживали ті люди, які могли вирішити проблеми вирощування дітей, збору і зберігання їжі, будівництва даху і виробництва одягу. 10. Чи пояснюють відмінності теорії "виключно культурного впливу"? Ні. Різні програми по зменшенню сегрегації і видачі переваг не зменшили різницю в IQ. Психічні захворювання і спадковість

Психічна хвороба - це хворобливий розлад психіки, при якому порушуються індивідуально- і соціально-психологічні властивості особистості, які виникають внаслідок активного патологічного процесу в головному мозку, призводять до втрати людиною здатності до усвідомленої, індивідуально і соціально цілеспрямованої поведінки і дій в оточуючому світі, до критичної самооцінки свого становища в ньому, адекватного саморегулювання психічних проявів і переживань.

Межа між психічно здоровими і психічно хворими людьми мінлива, тому нормальні люди можуть захворіти, якщо зіткнуться з достатньо важкою психологічною травмою;

Психічне захворювання можна уявити у вигляді станів різного ступеня тяжкості - невроз, пограничні стани і психоз;

Несприятливе поєднання шкідливих чинників оточуючого середовища і душевного конфлікту викликають психічне захворювання;

Механізми розвитку психічного захворювання в індивіда “запускаються” психологічними факторами.

Таким чином, психічна хвороба за своєю характеристикою не тільки кількісно, але й якісно відрізняється від психічного здоров'я, асоціальної і антисоціальної поведінки психічно здорової людини.

психогенетика дерматогліфіка депривація інтелект

Список використаної літератури

1. Аверина И.С. Возрастная динамика соотношения генотипа и среды в индивидуальных особенностях памяти школьников. Автореф. дисс. канд. психол. наук. М., 1983.

2. Александрова Н.И. Корреляционный анализ биоэлектрической активности передних и задних областей головного мозга//Проблемы дифференциальной психофизиологии / Под ред. В.Д. Небылицына. М., 1974. С. 112-144.

3. Анохин А.П. Генетические основы нейрофизиологических особенностей человека//Дубинин Н.П. (ред.). Успехи современной генетики. М., 1987. С. 206-231.

4. Анохин А.П. Генетика, мозг и психика человека: тенденции и перспективы исследований. М., 1988.

5. Аршавский В.В. Межполушарная асимметрия в системе поисковой активности. Владивосток, 1988.

6. Ауэрбах Ш. Генетика. М., 1968.

7. Беляев Д.К. Генетика, общество, личность//Фролов И.Т. (отв.ред.). Человек в системе наук. М., 1989. С. 155-164.

8. Бодалев А.А., Столин В.В. Общая психодиагностика. М., 1987.

9. Бочков Н.П. Генетические аспекты комплексного изучения человека//Фролов И.Т. (отв.ред.). Человек в системе наук. М., 1989. С. 143-- 155.

10. Булаева К.Б. Генетические основы психофизиологии человека. М., 1991. 25. Бумсма Д., Ван Баал К. Лонгитюдное генетическое исследование показателей интеллекта у близнецов5-7 лет//Вопросы психологии. 1997. №4. С. 117-127. 422

11. Выготский Л. С. Психология и учение о локализации психических функций//Собрание сочинений. В3 т. Т. 1. М., 1982. С. 168-174

12. Гавриш Н.В., Равич-Щербо И.В., Шибаровская Г.А., Шляхта Н.Ф. Индивидуальная ЭЭГ, ее онтогенетическая стабильность и генотипическая обусловленность//Мозги психическая деятельность. М., 1984. С. 125-137.

13. Гайсинович А.Е. Зарождение и развитие генетики. М., 1988.

14. Егорова М.С. Генетика поведения: психологический аспект. М.: Socio Logos, 1995.

15. Кочубей Б.И. Влияние генотипа и среды на формирование индивидуальных особенностей ориентировочной реакции человека. Канд. дисс. М., 1983.

16. Лильин Е.Т., Богомазов Е.А., Гофман-Кадочников П.Б. Медицинская генетика для врачей. М., 1983

17. Малых С.Б. Индивидуальные особенности потенциалов мозга, связанных с движением, и роль генотипа в их формировании. Канд. дисс. М., 1986.

18. Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Основы психогенетики. М., 1998. Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: В 3 т. -- М.: Мир, 1987-1988. -- Т. 1. -- 295 с.; Т. 2. -- 368 с.; Т. 3. -- 335 с.

Размещено на Allbest.ru