Структура емоційного інтелекту

Історія вивчення та сучасні підходи до емоційного інтелекту. Розвиток емоційного інтелекту в навчально-професійній діяльності студентів. Уявлення людини про пізнання, яке забарвлене емоційністю. Поєднання емоційних та інтелектуальних процесів мислення.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.06.2019
Размер файла 246,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Львівська політехніка"

Інститут права і психології

Кафедра теоретичної та практичної психології

Курсова робота

з навчальної дисципліни "Психологія особистості"

на тему

"Структура емоційного інтелекту"

Виконала Дяк С.М.

Науковий керівник Поліщук В. М.

Львів - 2017

Зміст

Вступ

1. Історія вивчення та сучасні підходи до явища емоційного інтелекту

1.1 Витоки уявлень про емоційний інтелект

1.2 Сучасні теорії щодо явища емоційного інтелекту та його структури

2. Практичне значення емоційного інтелекту в юнацькому віці

2.1 Розвиток емоційного інтелекту в навчально-професійній діяльності студентів

2.2 Вплив емоційного інтелекту на успішність

2.3 Методичні рекомендації щодо розвитку емоційного інтелекту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність даної теми полягає насамперед у тому, що емоційний інтелект є однією з найважливіших передумов становлення гуманістичного та емоційно стабільного суспільства. Адже проблема керування та розуміння емоцій бере свої витоки ще з початків людської цивілізації. Ще навіть мислителі давнини (Арістотель, Платон, Сенека тощо) підкреслювали актуальність явища емоційної розумності та розвитку її у особистості [6].

Також потрібно наголосити, що хоча в цій області працює і працювало багато видатних вчених як міжнародного (Дж. Майєр, П. Селовей, Р. Бар-Он, Д. Гоулман, Д. Карузо, С. Рубінштейн, Л. Виготський, Д. Люсін тощо), так і вітчизняного масштабів (Г. Березюк, Е. Носенко, Т. Березовська тощо), та на сьогодні все ще не створена єдина теорія щодо структури емоційного інтелекту і продовжуються дослідження даної проблематики.

Проте, необхідність вивчення емоційного інтелекту та його структурних компонентів диктується запитами практики і полягає у тому, що цей фактор впливає на всі сфери людської життєдіяльності: від навчального процесу у школі і спорту до ефективності професійної діяльності та взаємовідносин між близькими.

Об'єкт дослідження - емоційно-почуттєва сфера особистості.

Предмет дослідження - особливості структури емоційного інтелекту особистості.

Метою дослідження є визначення впливу емоційного інтелекту на успішну навчально-професійну діяльність студентів.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1) здійснити теоретичний аналіз літератури щодо вивчення проблем емоційного інтелекту;

2) визначити структурні компоненти емоційного інтелекту;

3) з'ясувати вплив даного явища на навчально-професійну діяльність та сформувати висновки.

Теоретико-методологічна основа дослідження становлять: сучасні теоретичні та емпіричні дослідження емоційного інтелекту (Д.В. Люсин, Р. Бар-Он, Д. Карузо, Р. Купер, Д. Гоулман, Дж. Майер, Г. Метью, Р. Робертс, П. Селовей); теоретичні положення та концептуальні моделі емоційного інтелекту (І. Н. Андрєєва, О.В. Білокінь, І.І. Вєтрова, С.П. Дерев'янко, І.А. Єгоров, М. Зайднер, О.В. Луньова, Д.В. Люсин, С. Рубінштейн, А. Леонтьєв, Л. Виготський, Н.В. Коврига, Дж. Меттьюс, Є.Л. Носенко, О.С. Петровська, Р.Д. Робертс, Е.А. Сергієнко, Д. Карузо, Д. Гоулман, Дж. Майер, Р. Бар-Он, П. Селовей).

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні сучасних та минулих теоретичних знань про емоційний інтелект, їхнього значення у поглибленні та розширенні знань про психіку людини.

Практичне значення роботи полягає у розкритті значущості емоційного інтелекту в життєдіяльності особистості та наданих рекомендаціях щодо його розвитку.

Методи дослідження. У ході проведення дослідження були використані теоретичні методи: аналізу, синтезу, систематизації, узагальнення, індукції.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1. Історія вивчення та сучасні підходи до явища емоційного інтелекту

1.1 Витоки уявлень про емоційний інтелект

Протягом свого розвитку людина цікавиться світом навколо та всередині себе. Починаючи з примітивних уявлень, через міфологію, релігію та наївну віру в торжество чистого розуму, людина продовжує вивчати себе та навколишній світ, висувати гіпотези, сумніватися і рухатись вперед. Психологія, виступивши альтернативою релігії в області вивчення людської душі, не втомлюється досліджувати людину, її психоемоційну сферу і використовує при цьому широкий спектр наукових даних та результати власних досліджень.

Проблема емоційної культури людини залишалася актуальною протягом всієї історії людського суспільства. Ще в Біблії, в Книзі Приповістей, ми знаходимо приклади емоційної мудрості людства: "У дурного негайно ж висловиться гнів його, а розсудливий приховує образи"; "Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих - то ліки"; "Лагідна відповідь - гнів, а слово вразливе"; "Ліпший від силача, а що володіє собою краще завойовника міста" [7].

Античні філософи (Аристотель, Платон) виокремлювали специфічні "розумові насолоди", пов'язані з ідеями симетрії та істини, та пов'язували інтелектуальні емоції з "інтелектуальним спогляданням. Афекти зводились в систему, в якій мало місця відводилось власне інтелектуальним емоціям. Проте, було усвідомлено сам факт існування та своєрідного функціонування почуттів, які виникають в ході пізнання. Наявність емоційних явищ в процесі пізнання відмічалось ще давньогрецькими філософами. Платон першим звернув увагу на вивчення інтелектуальних емоцій і розглядав їх як явища вищої природи. Існування даного виду емоцій не заперечувалося, проте пов'язувалось лише із поняттям "інтелектуальне споглядання". Саме давньогрецькими мислителями було усвідомлено існування емоцій, які виникають у ході мисленнєвих операцій. Значний внесок в розвиток уявлень про зв'язок когнітивних та емоційних процесів зробив Арістотель (384 р. до н.е.-322 р. до н.е). Він розглядав емоції як "дещо, що настільки сильно перетворює людський стан, що це впливає на її здібності до міркувань і супроводжується задоволенням та стражданнями". Так, Арістотель висловлював думку про те, що люди здатні виказувати чуттєві оцінки речей, останні ж здатні викликати емоції, задоволення чи незадоволення [6].

Інакше ця проблема розглядалась у гносеології ХVII століття, де відбувалися дослідження, спрямовані на визначення місця почуттів і розуму в процесі пізнання (Р. Декарт, Ж-Ж. Руссо і т.д.).

Виокремлюють два основні напрями досліджень місця розуму і почуттів у пізнанні:

· емпіричний, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знань.

· раціоналістичний, у межах якого, першоосновою логічного обгрунтування науки є розум як джерело пізнання і критерій його істинності.

Так, для філософів Нового часу властиве протиставлення емоцій і розуму. Ця позиція стає традиційною у філософії декількох наступних століть. Мислителі відзначають тісний взаємозв'язок інтелекту й емоцій, який виявляється, передусім, у домінуванні розумових функцій над афективною сферою. Раціоналістичний погляд на інтелект як вище утворення щодо почуттів виявився переважаючим у філософії, а в подальшому і в психології.

Раціоналістичний підхід продовжує впливати на розвиток філософії і в ХХ ст. Однак до середини ХІХ ст. розвиток західноєвропейської філософії зазнає серйозних змін - наперед висуваються ірраціоналістичні концепції. Безперечно, зазнає суттєвих переосмислень раціоналістична концепція - відношення між людиною і навколишньою дійсністю, зміна уявлень про сенс, мету й призначення людської діяльності й пізнання, переусвідомлюється власне спосіб витлумачення людського мислення й свідомості. Оскільки раціоналістичний підхід зміщує акцент на раціонально-доцільні форми активності людини, то, ірраціоналістський - на пошук емоційно-моральних установок, які слугують для людини орієнтирами в міжособистісних ситуаціях. Суб'єктно-об'єктні відношення, властиві для раціоналізму, змінюються на ірраціоналістичні, і згідно з ірраціоналістичною концепцією, духовне ототожнюється зі спонтанними, несвідомими імпульсами, емоційно-вольовими і морально-практичними структурами суб'єкта. Усі форми раціонального ставлення до світу в ірраціоналізмі маніфестуються як похідні від первісної, досвідомої основи.

Варто зазначити, що свої зусилля ірраціоналісти спрямовують на висування суб'єктно-суб'єктних відношень як першоаспекту. Отже, є всі підстави стверджувати, що людина розглядається, переважно, як суб'єкт спілкування.

З огляду на це маємо підстави констатувати, що у філософії існує два погляди на тісний зв'язок між емоціями й інтелектом:

1) раціоналістичний підхід постулює домінування інтелекту як вищого утворення над емоціями. Його представники дотримуються думки про те, що емоції заважають по-справжньому пізнавати буття й успішно функціонувати індивіду й суспільству у цілому.

2) ірраціоналістичний, навпаки, зміщує акцент на користь пріоритету афективної сфери. Однак спільною ідеєю у філософській думці є, насамперед, визнання складних, опосередкованих відношень між цими психологічними функціями [20, c.169-175].

Найбільш ранні коріння досліджень емоційного інтелекту можна простежити в роботі Чарльза Дарвіна, який зазначав важливість емоційного вираження для виживання, а також для адаптації. Чарльз Дарвін у своїй роботі "Вираження емоцій у людей і тварин" писав про роль зовнішніх проявів емоцій для виживання та адаптації. Адже саме емоційний інтелект, у сучасному його розумінні, був запорукою виживання людини у доісторичні часи, оскільки він виявлявся у здатності адаптуватися в оточуючому середовищі, прилаштовуватися і знаходити спільну мову із одноплемінниками і сусідніми племенами [12].

Уявлення про пізнання, яке забарвлене емоційністю, зустрічаємо як в українській, так і російській філософії. Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, М.О. Бердяєв наголошують на важливій ролі емоцій у пізнанні. Саме емоційність вони розглядають як фактор цілісного, повноцінного світорозуміння. Наприклад, красу та цінність неможливо пізнати без емоцій. Емоційні переживання П.Д. Юркевич називає первинним знанням. Живий процес пізнання - це включення у вир життя. Цей процес передує раціональній рефлексії, для якої є характерним роздвоєння на суб'єкт та об'єкт. Першопочатково пізнання ніби інтегроване з нашим життям, воно нам не протистоїть. Щось подібне ми відчуваємо в емоційному переживанні, зникає роз'єднаність людини і предмету. Людина здатна отримати завдяки поєднанню та взаємопроникненню емоцій та інтелекту "живе знання". Це первинний матеріал, з якого розпочинається наше пізнання. Отже, українські та російські мислителі вказують на первинність емоційного переживання відносно мисленнєвих процесів. Значна роль емоцій в ході пізнання не закінчується початковим етапом. Вона має своє продовження і на кінцевому етапі процесу пізнання, коли відбувається інтеграція раціональних, емоційних та інших складових даного процесу. Отже, існування мисленнєвої активності окремо неможливе. Процес пізнання та емоції - це єдине, неподільне ціле, яке представляє собою певну цілісну активність [20, c.351-368].

1.2 Сучасні теорії щодо явища емоційного інтелекту та його структури

Із народженням науки психології психологи почали вивчати та інтерпретувати емоції та почуття. Їх вважали особливостями відчуттів, "інтелектуальним сприйняттям", продуктом сублімації сексуальних переживань, приємними чи неприємними станами, які супроводжують розумові процеси. В перші десятиліття ХХ ст. проблематика інтелектуальних емоцій та почуттів не отримує подальшої розробки.

Оскільки внаслідок історичних подій радянська наука була відділеною від світової, має сенс поглянути на розробку теорії емоцій з огляду на радянську та західну школи.

У вітчизняній психології існують певні теоретичні традиції вивчення складної детермінації психічної діяльності людини, на які можуть спиратися подальші наукові дослідження з проблеми емоційного інтелекту. Проблема спільності афекту та інтелекту знайшла своє відображення в працях Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, Б.В. Зейгарник, О.К. Тихомирова. Зокрема, Л.С. Виготський цілком справедливо вважав, що людські емоції ізолюються від царини інстинктів і переносяться в абсолютно іншу нову сферу - сферу психологічного. Це твердження стало підставою для подальших узагальнень щодо інтелектуальної опосередкованості людських емоцій. Поєднання емоційних та інтелектуальних процесів мислення, розвиток емоцій у єдності з розвитком мислення, участь емоцій у регуляції мислення і його мотивації (мотиваційна та емоційна регуляція мислення), свідчить про те, що емоція є одним із складників мислення. Л.С. Виготський називає інтелектуальний момент, який детермінує переживання та безпосередній вчинок, "смисловим переживанням" Сьогодні цей термін видається близьким до поняття "емоційний інтелект" [9]. Ідея Л.С. Виготського про взаємозв'язок когнітивних та емоційних процесів отримала розвиток у подальших працях О.М. Леонтьєва. Вчений наголошує на необхідності розмежування свідомого об'єктивного значення і його значення для суб'єкта (особистісний смисл). Сенс створює упередженість людської свідомості. О.М. Леонтьєв якраз у своїх дослідженнях демонструє емоційність (афективність) регуляції мислення [16]. Схожої позиції дотримувався С.Л. Рубінштейн. Вчений стверджував думку про те, що емоційність, або афективність, становить лише одну, особливу сторону процесів, якими є ті пізнавальні процеси, що відображають - нехай по-своєму - дійсність. емоційний інтелект мислення

Отже, є підстави стверджувати, що емоційні процеси не можуть протиставлятися пізнавальним процесам, як їхні зовнішні складники. У формі емоцій маніфестується єдність емоційного й інтелектуального, так само як пізнавальні процеси констатують єдність інтелектуального й емоційного. Будь-яка емоція розглядається С.Л. Рубінштейном як "єдність переживання і пізнання". Інтелектуальний процес, на його думку, неможливий без участі емоцій: "...Судження, яке є основним актом або формою, в якій здійснюється розумовий процес, рідко становить лише інтелектуальний акт. Судження зазвичай так чи так насичене емоційністю" [21]. На відміну від Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейн не лише позиціонує себе прибічником ідеї єдності афекту й інтелекту, він багато в чому передбачив ідею емоційного інтелекту, стверджуючи думку не просто про єдність емоцій та інтелекту в житті особистості, але про єдність емоційного, чи афективного, та інтелектуального всередині самих емоцій, так само як усередині самого інтелекту.

Г.М. Андрєєва дотримується такого визначення емоційного інтелекту як сукупності ментальних здібностей до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до керування емоційною сферою. Увагу вчених до емоційного інтелекту вона пояснює тим, що емоційний інтелект є передумовою соціальної або іншої позитивної поведінки, і його розвиток оптимізує міжособистісну взаємодію. Так, високий ЕІ сприяє теплим взаєминам батьків і дітей, емоційно благополучним сімейним стосункам. У той же час ЕІ негативно корелює з проблемами в поведінці, такими, як агресивні прояви: жорстокість, вживання наркотиків, куріння, антисоціальна поведінка [5].

Визначенню впливу стійких ознак емоційності в структурі особистості на різних рівнях їх виявлення як детермінант успішності професійної діяльності присвячені роботи О.П. Санникової. Остання досліджувала, зокрема, вплив чотирьох базових емоцій (радості, гніву, суму і страху) на успішність професійної діяльності. Емоційність, на думку О.П. Санникової, одночасно слугує системотворчим фактором у структурі особистості і її здібностей, зокрема професійних [14].

У зарубіжній історії вивчення емоційного інтелекту на перетині XX-XXI століть Дж. Мейєр виділяє п'ять періодів (див. Додаток А) [2]:

1. Перший період відзначається виникненням і розвитком тестів логіко-математичного і вербального інтелекту та початком вивчення соціального інтелекту. При цьому концепція інтелекту залишається виключно когнітивною. Емоції розглядаються як детерміновані культурними особливостями або патологічними відхиленнями та гіперчутливістю. Дослідження емоцій проводяться головним чином відособлено від досліджень інтелекту. Зроблено перші спроби аналізу взаємозв'язків між когнітивними і афективними процесами. Так, німецький філософ і психолог Г. Майєр поряд з логічним мисленням, що базується на судженнях, виділяє "емоційне", у якому на перший план виходять потреби почуття і волі.

Пріоритет у виформуванні загальнопсихологічних основ поняття емоційний інтелект (ЕІ) належить видатному психологу Р. Торндайку. Так він уперше в психології виокремив соціальний інтелект як складник загального інтелекту. Р. Торндайк, витлумачуючи поняття соціальний інтелект, зосереджує увагу на здатності людини розуміти інших людей у процесі міжособистісних стосунків та спілкування. Вчений вводить цей аспект вияву інтелекту у визначення IQ - коефіцієнта інтелекту. У 1960-і роки виникають когнітивістські теорії емоцій. Найвагоміша з них - когнітивно-фізіологічна, розроблена С. Шехтером. Згідно з цією теорією, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, що викликають фізіологічні реакції в організмі, впливає минулий досвід людини і її вміння оцінити ситуацію під кутом зору тих потреб та інтересів, які домінують у людини на певний момент часу.

2. Другий період. Наприкінці 1970-х - 1980-х рр. виникає підвищений інтерес до вивчення взаємодії емоцій і мислення. Вченими було висунуто припущення про існування так званого "когнітивного кола", що об'єднує настрій і судження. Сутність припущення полягає в тому, що негативні емоції призводять до негативних думок, які, насамперед, посилюють інтенсивність емоційних переживань. Варто зауважити, що позитивні ж емоції активізують позитивні думки. У 1985 р. Р. Бар-Он вводить поняття "коефіцієнт емоційності" і пропонує спосіб його вимірювання (EQ-i) [1]. У 1986 р. термін "емоційний інтелект" було вперше використано у дисертаційному дослідженні В.Л. Пейна. Виокремлюючи ЕІ серед інших форм інтелекту, вчений підкреслював на тому, що факти, значення, істини, взаємозв'язки тощо емоційного інтелекту становить те, що існує в сфері емоцій.

3. Початком третього періоду можна вважати 1990 р., коли Дж. Мейер і П. Селовей опублікували першу дослідницьку роботу, в якій запропонували визначення терміну "емоційний інтелект", а також розробили методику його виміру (EQ). Ця методика містить важливі докази на користь того, що ЕІ є одним із основних видів інтелекту [2].

У 1993 р. побачила світ його книга "Множинність виявлення інтелекту", у якій Г. Гарднер визначає поняття "емоційний інтелект" і пропонує розглядати його у двох формах: міжособистісній і внутрішньоособистісній.

Під міжособистісним емоційним інтелектом вчений розглядає спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої поведінки та ставлення до роботи, вирішувати, як краще співпрацювати з людьми.

Для поняття внутрішньоособистісного емоційного інтелекту він пропонує визначення, у якому наголошує на тій здатності людини, яка спрямована на себе: спроможність формувати точну адекватну модель власного "Я" та використовувати її для ефективної життєдіяльності [10].

4. Протягом четвертого періоду, на думку Дж. Мейєра, накреслився незвичайний поворот подій: термін "емоційний інтелект" починає популяризуватися, а коло досліджень розширюватися. Популяризація емоційного інтелекту бере свій початок з книги Д. Гоулман "Емоційний інтелект". Д. Гоулман та його послідовники перетворили ЕІ на девіз для досліджень і публічної політики. Прибічники популістських підходів до емоційного інтелекту заявляли про те, що він є "ключем" до успіх в різних сферах життя. Було створено безліч методик для вимірювання емоційного інтелекту. З'являються психологічні агенції, які маніфестують розвиток емоційного інтелекту в сфері бізнесу та навчання.

5. З 1998 р. до сьогодні (п'ятий період) пропонується безліч варіантів удосконалення концепції емоційного інтелекту спільно з впровадженням нових методик його вимірювання; з'являються рецензовані наукові статті з цієї проблематики. Дослідження в цій галузі психології ускладнюються популістськими уявленнями про ЕІ, його визначень і підходів до вимірювання, далеких від наукової парадигми.

Найбільш відомою, теоретично і емпірично розробленою моделлю емоційного інтелекту як здібності, є концепція, запропонована Дж. Мейером, П. Саловеєм, Д.Карузо (див. Додаток Б). Початковий варіант цієї концепції було запропоновано у 1990 році. Автори визначили емоційний інтелект як "здатність сприймати і усвідомлювати власні та чужі почуття і емоції, розрізняти їх і користуватися цією інформацію для спрямування мислення і діяльності". Структура емоційного інтелекту у ранньому варіанті моделі передбачала наявність трьох видів здібностей. По-перше, це ідентифікація та виявлення емоцій, що підрозділяється на два компоненти, один з яких спрямований на свої, а інший - на чужі емоційні стани. У свою чергу, перший компонент включає в себе вербальний і невербальний субкомпоненти, а другий - субкомпоненти невербального сприйняття емоцій та емпатію. По-друге, це регуляція емоцій, що також складається з двох компонентів: управління своїми емоціями та емоціями і почуттями інших людей. І, нарешті, - це здатність використовувати емоційну інформацію в мисленні і діяльності, що охоплює такі структурні одиниці як гнучке планування, креативність, перемикання уваги та мотивацію [3].

Окрім класичної моделі здібностей розроблено змішані моделі ЕІ. Ці моделі є різними за своєю структурою і відрізняються одна від одної набором особистісних властивостей, покладених в основу їх розробки.

У змішаних моделях емоційний інтелект розглядається через сукупність когнітивних, особистісних та мотиваційно-вольових рис, характеристик самосвідомості та соціальних навичок, які сприяють тісному взаємозв'язку з адаптацією до реального життя та з процесами подолання стресу.

Історично найбільший вплив на цю групу концепцій здійснили когнітивні теорії емоцій, з одного боку, і позитивна психологія, - з іншого.

Серед змішаних моделей ЕІ набула значної популярності концепція Д. Гоулмана після виходу його бестселера "Емоційний інтелект". У 1995 р. ним була змінена і популяризована перша модель емоційного інтелекту Мейєра Дж. і Селовея. П. До виділених ними компонентів (ідентифікація і вираз емоцій, регуляція емоцій, використання емоційної інформації в мисленні і діяльності) Гоулман додав ще кілька - ентузіазм, наполегливість та соціальні навички. Тим самим він з'єднав когнітивні здібності, що входили в модель Селовея і Мейєра, з особистісними характеристиками. Завдяки популярності книги Гоулмена "Емоційний інтелект", вперше опублікованої в 1995 році, його модель придбала велику популярність не тільки серед психологів, а й у більш широких колах. Надалі Гоулман Д. допрацював структуру емоційного інтелекту. В даний час вона включає чотири складових емоційного інтелекту - самосвідомість; самоконтроль; соціальна чуйність; управління взаємовідносинами - і 18 пов'язаних з ними навичок [11] .

Змішана модель емоційного інтелекту Р. Бар-Она. Канадський клінічний психолог Р. Бар-Он запропонував модель емоційного інтелекту як альтернативу до визначення показника когнітивного інтелекту (IQ), який у подальшому активно поширюється. Модель Ревена Бар-Она дає дуже широке трактування поняттю емоційний інтелект. Він визначає його як всі некогнітівні здібності, знання і компетентність, що дають людині можливість успішно справлятися з різними життєвими ситуаціями. Бар-Он виділив п'ять сфер компетентності, які можна ототожнити з п'ятьма компонентами емоційного інтелекту: пізнання себе, навички міжособистісного спілкування, здатність до адаптації, управління стресовими ситуаціями; переважний настрій. Кожен з цих компонентів складається з декількох субкомпонентів. На їх основі Бар-Он розробив опитувальник для вимірювання емоційного інтелекту, який називається EQ-i (Emotional Quotient Inventory) [1].

Рис. 4 Структура емоційного інтелекту за Р. Бар-Оном

Змішана модель емоційного інтелекту Д.В. Люсина. У вітчизняній психології відома змішана концепція емоційного інтелекту, розроблена Д.В. Люсиним. Він вважає неправильним трактування емоційного інтелекту як чисто когнітивної здатності і припускає, що здатність до розуміння емоцій і управління ними тісно пов'язана із загальною спрямованістю особистості на емоційну сферу, тобто з інтересом до внутрішнього світу людей (у тому числі і до свого власного), схильністю до психологічного аналізу поведінки, з цінностями, що приписуються емоційним переживанням. Тому, як зазначає автор, емоційний інтелект можна представити як конструкт, що має двоїсту природу і пов'язаний, з одного боку, з когнітивними здібностями, а з іншого боку - з особистісними характеристиками. Емоційний інтелект, за Люсин Д.В., - це психологічна освіта, що формується в ході життя людини під впливом ряду факторів, які зумовлюють його рівень і специфічні індивідуальні особливості [17].

Окремо слід відзначити диспозиційну модель емоційного інтелекту, запропоновану англійськими дослідниками К.В. Петридесом та Е. Фернхемом. На думку цих вчених, існують певні особистісні риси, які безпосередньо пов'язані з емоційним функціонуванням особистості. Петридес і Ферхнем, описуючи ЕІ, використовують не тільки набір здібностей, запропонованих відомими дослідниками проблеми Мейєром і Саловеєм, а також пропонують враховувати його диспозиційні компоненти. [4]. Автори диспозиційної моделі емоційного інтелекту визнають суб'єктивність емоційного досвіду особистості.

Автор інформаційно-перероблюваної моделі емоційного інтелекту, Е.Л. Носенко, розглядає термін "емоційний інтелект" через поняття "розумність", посилаючись на відому роботу "Психологія життєвого успіху".

Е.Л. Носенко відзначає існування ієрархічної структури рівнів сформованості емоційного інтелекту, яка виявляється залежно від характеру його внутрішніх опосередковуючих компонентів.

Для найнижчого рівня сформованості емоційного інтелекту характерне: здійснення емоційного реагування за механізмом умовного рефлексу; ініціювання активності на сенсорно-перцептивному рівні; здійснення активності з переживанням зовнішніх компонентів над внутрішніми, на низькому рівні її усвідомлення, при низькому виявленні самоконтролю, з високою ситуаційною зумовленістю.

Середньому рівню сформованості емоційного інтелекту відповідає довільне здійснення зовнішньої активності на підставі уявлень, із застосуванням певних вольових зусиль, що відповідним чином відбивається у свідомості на рівні емоційних переживань; високий рівень виявлення самоконтролю; позитивне ставлення до себе як суб'єкта життєдіяльності та спілкування. Для цього рівня сформованості емоційного інтелекту характерним є також і високий рівень самооцінки суб'єкта.

І насамкінець, найвищий рівень сформованості емоційного інтелекту відповідає найвищому рівню розвитку внутрішнього світу людини. Він ґрунтується на наявності у суб'єкта відповідних настанов щодо можливих особисто для нього альтернатив поведінки у конкретних ситуаціях життєдіяльності. Ці настанови відображають індивідуальну систему цінностей суб'єкта, яка чітко усвідомлена ним. Такий етап розвитку емоційного інтелекту характеризується гармонійним співвіднесенням внутрішнього та зовнішнього, через те, що людина відчуває себе звільненою від безпосередніх ситуаційних вимог. Самооцінка суб'єкта, який володіє достатнім рівнем емоційного інтелекту, висока в усіх аспектах її виявлення. Людина відчуває високий рівень психологічного благополуччя як форми відображення у свідомості оцінювання адекватності своєї поведінки уявленню про те, як її треба здійснювати розумно, у гармонії з іншими людьми. У цьому виявляється стресозахисна і адаптивна функції емоційного інтелекту [19].

Висновки до розділу 1.

Таким чином, проаналізувавши психологічну літературу по темі емоційного інтелекту, можна зробити наступні висновки:

1. Емоційний інтелект - здатність ефективно розбиратися в емоційній сфері людського життя: розуміти емоції і емоційний підтекст відносин, використовувати свої емоції для вирішення завдань, пов'язаних з відносинами і мотивацією.

2. Поняття введено в наукових ужиток П. Саловеем і Дж. Майєром. Перші концепції ЕІ виникли в 1990 році, з тих пір різні автори трактують це поняття досить різноманітно. За визначенням Дж Мейєра, П Селовея і Д. Карузо, це група ментальних здібностей, які сприяють свідомості і розумінню власних емоцій і емоцій оточуючих (модель здібностей).

3. В психології емоційного інтелекту виділяються кілька провідних теорій: теорія емоційно-інтелектуальних здібностей Майера Дж., Селовея П., Карузо Д.; теорія емоційної компетентності Гоулмена Д.; некогнітивна теорія емоційного інтелекту Бар-Она Р.; двокомпонентна теорія емоційного інтелекту Люсина Д.

Отже, аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми дослідження ЕІ показав, що на сьогодні існує декілька підходів до концептуалізації поняття емоційний інтелект, які доповнюють одна одну. Спільною рисою існуючих підходів до визначення ЕІ є розуміння даного конструкту як здатності до ідентифікації, розуміння емоцій і управління ними.

2. Практичне значення емоційного інтелекту в юнацькому віці

2.1 Розвиток емоційного інтелекту в навчально-професійній діяльності студентів

На сучасному етапі розвитку суспільства дедалі більше зростають вимоги до системи освіти, якості підготовки майбутніх професіоналів та підвищення кваліфікаційного рівня професійних навичок у студентів ВНЗ. Професійна успішність особистості, безсумнівно, багато в чому залежить від рівня набутого досвіду, професійних навичок, ерудиції, інтелекту, засвоєного матеріалу та якості надання освіти в університеті. Однак у багатьох випадках рівня загального інтелекту буває недостатньо. Адже емоційний інтелект поєднує у собі здатність особистості до ефективного спілкування за рахунок розуміння емоцій оточення і вміння підлаштовуватися під їхній емоційний стан. Таке вміння виступає незамінним, якщо мова йдеться про безпосереднє спілкування з людьми і організування спільної взаємодії, що є основним складником у навчально-професійній діяльності. Якщо загальний інтелект є чинником академічної успішності, то високий рівень розвитку емоційного інтелекту дозволяє домагатися професійного й життєвого успіху в цілому.

Розвиток емоційного інтелекту розглядається вченими переважно в двох аспектах: у плані вивчення онтогенетичних змін у здатності до розуміння й управління емоціями і в контексті цілеспрямованого впливу на розвиток окремих сторін емоційного інтелекту. Як було зазначено у попередньому розділі, останнім часом все далі зростає цікавість до поняття емоційного інтелекту, вченим Д. Гоулманом було доведено важливість цього компоненту в успішній діяльності особистості.

Під час формування творчого професіонала, як стверджують дослідники, наприклад, Ю.Б. Борєв, необхідно ще в стінах навчального закладу розвивати емоційні характеристики особистості творця, зокрема: уміння активно і безпосередньо реагувати на оточуючий світ, легко захоплюватися новим, мати багату фантазію, високу активність почуттів, здатність швидко переходити в стан внутрішнього підйому захоплення [8]. Адже відомо, що обробка інформації з зовнішнього світу відбувається через внутрішній органічний світ людини, що здійснюється за допомогою емоційного інтелекту.

Однією з важливих умов психологічної готовності студента до оволодіння професією у вищому навчальному закладі є, у першу чергу, його здатність якомога швидше адаптуватися психологічно до студентського середовища. Цей процес відбувається тим успішніше, чим вищий рівень розвитку емоційного інтелекту студента.

Суттєве значення має емоційний інтелект у розвитку професійної самосвідомості студентів, яка завжди є результатом емоційних переживань в єдності з самопізнанням у професійній діяльності, що і забезпечує певний рівень їх професіоналізму.

Необхідність розвитку емоційного інтелекту студентів в процесі їх професійної діяльності обумовлена необхідністю формування у кожного з них своєї індивідуальності, свого "Я", яке передбачає рефлексію всього їх життя, вироблення критичного ставлення до способу свого життя. Саме емоційно-когнітивні процеси дають можливість особистості об'єктивно оцінювати саму себе, адекватно реагувати на різні життєві й професійні ситуації, спостерігати себе у світі власних почуттів, внутрішньо диференціювати "Я, що діє", "Я, що міркує", "Я, що оцінює" [15].

У розвитку емоційного інтелекту студентів важливими є такі його складові та пов'язані з ними навички:

Особистісні навички:

· Емоційна самосвідомість: аналіз власних емоцій і усвідомлення впливу на нас; використання інтуїції при прийнятті рішень.

· Точна самооцінка: розуміння власних сильних сторін і меж своїх можливостей.

· Впевненість у собі: почуття власної гідності і адекватна оцінка своєї обдарованості.

· Приборкання емоцій: вміння контролювати руйнівні емоції і імпульси.

· Відкритість: прояв чесності і прямоти.

· Воля до перемоги: наполегливе прагнення покращувати продуктивність заради відповідності внутрішнім стандартам якості.

· Ініціативність: готовність до активних дій і вміння не упускати можливості.

· Оптимізм: вміння позитивно дивитися на речі.

Соціальні навички:

· Співпереживання: вміння прислухатися до почуттів інших людей, розуміння їх позиції і активний прояв співчутливого ставлення до їх проблем.

· Ділова поінформованість: розуміння поточних подій, ієрархії відповідальності і політики на організаційному рівні.

Управління відносинами:

· Наснага: вміння вести за собою, малюючи захоплюючу картину майбутнього.

· Вплив: володіння низкою тактик переконання.

· Допомога у самовдосконаленні: заохочення розвитку здібностей інших людей за допомогою відгуків і повчань.

· Сприяння змінам: здатність ініціювати перетворення, удосконалювати методи управління і вести працівників у новому напрямку.

· Врегулювання конфліктів: дозвіл розбіжностей.

· Зміцнення особистих взаємин: культивація і підтримка соціальних зв'язків.

У проведеному Діомідовою Н. Ю., викладачем кафедри філософсько-психологічної антропології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди дослідженні щодо особливостей емоційного інтелекту у студентів, було виявлено, що високий емоційний інтелект передбачає наявність у особистості високого соціального інтелекту та конструктивних копінг-стратегій. У даному дослідженні також було сформовано структуру емоційно-інтелектуальних здібностей студентів до якої входить п'ять основних факторів:

1. Перший фактор отримав назву "емоційна саморегуляція". Він є інтегральним фактором емоційного інтелекту особистості, що включає основні емоційно-інтелектуальні здатності, які дозволяють регулювати власні емоційні стани залежно від ситуації.

2. Другий фактор отримав назву "емоційна креативність", що розкриває провідну і незалежну роль емоційної креативності у структурі емоційного інтелекту особистості студентів.

3. Третій фактор - "емоційна обізнаність" описує ті емоційно-інтелектуальні здатності, які становлять емоційну компетентність і дозволяють використовувати її як особистісний ресурс.

4. Четвертий фактор має назву "зовнішня регуляція емоцій" і характеризує здатність до управління і розуміння чужих емоцій.

5. П'ятий фактор - "розуміння емоцій" - пояснює здатність до адекватного сприйняття і розуміння емоційного світу людини [13].

І. Мещерякова виділяє окремо етапи розвитку емоційного інтелекту у студентів-психологів.

Перший етап - пізнання самого себе. У процесі самоусвідомлення людина починає "пробуджуватися", робити цікаві відкриття в розумінні свого внутрішнього світу, своїх емоцій і почуттів. Це процес, який дозволяє по-новому розглянути себе й оточення.

Навчитися управляти своїми емоціями й почуттями - другий етап розвитку емоційного інтелекту. Уміння управляти емоційними станами дозволяє використовувати емоції для досягнення поставленої мети. Самоконтроль залежить від усвідомлення психологом того, що він почуває в цей момент і які відчуває емоції, а також від розуміння, що відбувається навколо. Особлива увага на цьому етапі приділяється розвитку толерантних настанов у студентів-психологів.

На третьому етапі відбувається розвиток уміння студентів-психологів розпізнавати емоції інших людей, розуміти почуття партнера по спілкуванню. Основою професійної діяльності психолога є механізм ідентифікації. Для ідентифікації необхідний сильний емоційний зв'язок і орієнтація на іншу людину, що, у свою чергу, буде підвищувати показники продуктивності діяльності психолога.

Четвертий етап розвитку емоційного інтелекту студентів-психологів - оволодіння вмінням управління станами партнерів по спілкуванню. Управління станом партнера має на увазі здійснення сукупності гуманістичних індивідуалізованих впливів, обраних психологом, спрямованих на запобігання несприятливим станам клієнта. Уміння приймати рішення, не ущемляючи власних інтересів і не принижуючи іншого, - мистецтво, яке необхідно опановувати кожному студенту, що прагне працювати психологом.

П'ятий етап формування емоційного інтелекту студентів-психологів - розвиток психологічного професіоналізму. Психологічна професіоналізація - процес, який починається з моменту вибору професії й закінчується, коли людина припиняє активну трудову діяльність. Професія психолога передбачає перманентне самоспостереження, самооцінювання, самоусвідомлювання особистості, рефлексію й самоконтроль [18].

Отже, структура емоційного інтелекту змінюється у зв'язку із видом діяльності, професійними характеристиками і є важливим елементом у формуванні особистості студента.

2.2 Вплив емоційного інтелекту на успішність

Незважаючи на відмінність у підходах до структурних компонентів емоційного інтелекту, більшість вчених погоджують щодо необхідності враховувати два основних аспекти у впливі цього явища на успішність життєдіяльності особистості: здатність до керування власними емоціями та створення благоприємної емоційної атмосфери у спілкуванні з іншими людьми.

Успіх у значній мірі залежить від розумного володіння емоціями, тобто емоційним інтелектом (EQ), яким і визначається характер і рівень сприйняття людиною світу, подій, окремих людей, а також реакція на все, яка в свою чергу впливає на ефективність її дій.

Особливості впливу емоційного інтелекту на успішність у діяльності особистості найвиразніше проявляються у когнітивній (уявлення про себе та про інших), емоційній (емоційне самопочуття), поведінковій (комунікативна поведінка) сферах.

Дослідженнями встановлено, що у когнітивній сфері рівень емоційного інтелекту впливає на ступінь узгодженості уявлень про себе і про інших: люди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту характеризуються більш конгруентною системою уявлень, ніж з середнім і низьким рівнем емоційного інтелекту.

У сфері емоційного самопочуття емоційний інтелект виконує регулятивну роль - в стресові періоди індивіди з високим рівнем емоційного інтелекту характеризуються більш вираженою комфортністю емоційних станів.

У сфері комунікативної поведінки вплив емоційного інтелекту є неоднозначним: з одного боку, встановлено, що високий рівень здатності до розуміння власних емоцій пов'язано зі зниженням популярності у колективі, і поряд з цим, отримано дані, що підвищення загального рівня емоційного інтелекту сприяє стабільності статусних позицій особистості в групі, стійкості системи взаємних виборів [15].

Суттєву роль емоційний інтелект відіграє не тільки в усвідомленому оволодінні професійними знаннями й уміннями, а й у врахуванні соціальних вимог суспільства до фахівця, який мусить уміти зіставляти вимоги суспільства з реальними умовами професійної діяльності.

Дослідження показали, що коефіцієнт інтелекту впливає на успішність людини від 4% до 25%. Для того, на приклад, щоб стати менеджером, необхідно мати певний рівень коефіцієнта інтелекту, а щоб стати успішним менеджером, необхідно додатково володіти ще й здібностями іншого роду, а саме здібностями, пов'язаними з розумінням і керуванням емоціями. На 85% - це "заслуга" розвиненого емоційного інтелекту EQ.

Сучасні роботодавці все більше схильні брати на роботу тих спеціалістів, які швидко орієнтуються в життєвих ситуаціях, професійних проблемах, здатні проявляти активність, брати ініціативу в свої руки, оптимістично налаштовані на можливості досягати успіху, сміливо і виважено підходять до планування і здійснення роботи, здатні довести справу до логічного завершення, перебудовуватись, якщо того вимагає справа. Найбільш успішні у своїй діяльності ті люди, які вміло поєднують розум і емоції. Саме люди з високим рівнем емоційного інтелекту швидше приймають рішення, ефективніше діють у критичних ситуаціях, краще керують своїми підлеглими [22].

З особливою силою і чіткістю емоційні проблеми проявляються у людей з низьким рівнем самоконтролю. Звільнившись з-під контролю свідомості, емоції перешкоджають здійсненню намірів, порушують міжособистісні стосунки, не дозволяють належним чином виконувати службові і сімейні обов'язки, утруднюють відпочинок, погіршують здоров'я.

Поглиблення здібностей в галузі емоційного інтелекту позитивно впливає не тільки на професійну діяльність, міжособові стосунки, а й на особисте життя: в сім'ї людина демонструє більш високий рівень врівноваженості, самоаналізу, розуміння почуттів інших, в результаті чого складаються більш гармонійні стосунки. В колективі людина з розвинутою емоційною культурою вважається ввічливою, має довіру колег, заслуговує повагу керівництва [22].

Іще однією ознакою високого емоційного інтелекту вважають уміння слухати. Коли ви когось слухаєте, намагайтеся слухати на двох рівнях. По-перше, слухайте, щоб зрозуміти зміст того, що кажуть. Намагайтеся втриматися від того, щоб перебивати чи давати свою оцінку, коли інша людина говорить, натомість дайте їй змогу повністю викласти свою точку зору. По-друге, слухайте, щоб зрозуміти емоції, які стоять за тим, що кажуть.

Уміння слухати інших та давати їм зрозуміти, що ви їх справді почули, дуже допомагає в створенні хороших відносин та подоланні конфліктів, навіть якщо ви не згодні зі співрозмовником.

Важливими складовими емоційного інтелекту, що позитивно впливають на професійну та навчальну успішність є самосвідомість (аналіз власних емоцій, розуміння сильних і слабких сторін, адекватна оцінка своєї обдарованості); самоконтроль (вміння контролювати власні імпульси, гнучке пристосування до мінливих ситуацій, прагнення покращувати продуктивність, готовність до активних дій і оптимізм); соціальна чуйність (вміння прислухатись і розуміти почуття інших людей, розуміння поточних подій у колективі та здатність визнавати потреби інших); управління відносинами (вміння вести за собою, заохочення розвитку здібностей інших людей, здатність ініціювати нововведення, врегульовувати конфлікти, підтримувати соціальні зв'язки та командну роботу).

Практичне значення емоційного інтелекту у сфері професійного зростання на сьогодні важко переоцінити. Адже високий рівень ЕІ позитивно впливає на стосунки з людьми, можливість ефективної роботи і успішність у професійній та навчальній діяльності.

2.3 Методичні рекомендації щодо розвитку емоційного інтелекту

Розвиток емоційного інтелекту передбачає взаємний вплив на підвищення рівня його структурних компонентів, а саме самосприйняття емоцій, вміння керувати своїми емоціями, соціальні навички та керування взаємовідносинами із іншими людьми.

У зв'язку з цим можна розробити рекомендації, які стосуються найважливіших аспектів у структурі ЕІ, адже це сприятиме підвищенню загального рівня емоційно-інтелектуальних здібностей.

Рекомендації щодо навичок керування власними емоціями:

1. Поговоріть з експертом у сфері керування собою. Одним з найбільш дієвих засобів, які допомагають навчитись контролювати над собою, є вивчення методів, якими користуються ті люди, які досягли великих результатів у цьому.

2. Виділіть протягом дня час для вирішення проблем. У щоденній метушні важко зосередитися на чомусь конкретному, тому важливо виділяти серед робочого часу хвилинку, що вирішити власні проблеми.

3. Сконцентруйте увагу на свободі, а не на обмеженнях. Увага на обмеженнях провокує вияв негативних емоцій.

4. Навчіться отримувати досвід. Навіть після спілкування з людиною, яка вам відверто не подобається, не зосереджуйтеся на негативних емоціях. Приймайте це як урок для вас на майбутнє.

5. Виділяйте час для психологічного розвантаження. Потрібно вміти виділяти час для відпочинку своєї душі.

6. Сформулюйте і контролюйте задачі по роботі над собою. Наші думки дуже легко матеріалізувати, якщо вони будуть чітко висвітлені у нашій голові.

7. Створіть список емоцій та раціональних пояснень. Це робиться для того, щоб пом'якшити внутрішню боротьбу між розумом та емоціями.

8. Більше усміхайтеся. Навіть якщо негативні емоції "з'їдають" вас зсередини, змусьте себе посміхнутися.

Рекомендації щодо самосприйняття емоцій:

1. Припиніть сприймати свої почуття як "негативні" та "позитивні". Ми постійно вішаємо ярлики на наші емоції замість того, щоб розібратися в них.

2. Відчувайте емоції на фізичному рівні. Один із способів зрозуміти власні емоції, поспостерігати, якими фізичними змінами вони супроводжуються.

3. Зрозумійте свої слабкі сторони. Після цього ви навчитеся розрізняти хто і як може на вас впливати, а отже і контролювати це.

4. Не дозволяйте настрою ошукати себе. Хороший чи поганий настрій може ввести людину в оману, породити імпульсивність і непередбачувані вчинки.

5. Оцінюйте свої вчинки об'єктивно. Це дасть змогу більшого контролю

6. Повірте в себе. Самосприйняття - внутрішній процес і важливо, щоб людина була налаштована позитивно щодо себе самої

Рекомендації щодо оволодіння навичками керування взаємовідносинами з оточуючими:

1. Будьте відкритими та допитливими. Ці навички передбачають готовність слухати та готовність підтримувати бесіду. Це розвиває у співрозмовника відчуття довіри.

2. Уникайте подання двозначних знаків. Нехай тон вашого голову, невербальні знаки відповідають тому, про що ви говорите.

3. Використовуйте слова ввічливості та подяки.

4. Формуйте зворотній зв'язок. Важлива реакція співрозмовника на ваші слова і теж саме вимагається від вас.

5. Визнайте почуття інших людей. Вмійте приймати емоції інших людей, контролювати свою реакцію на них.

6. Навчіть ідентифікувати емоції інших в різних ситуаціях. Ефективність міжособистісної взаємодії підвищиться, якщо ви навчитеся розуміти емоційний стан інших.

7. Поясність свої рішення, а не просто приймайте їх. Люди цінують відкритість і можуть допомогти у втіленні вашого рішення.

8. Сполучіть ваші наміри з діями. Якщо ви будете виконувати те, про що розповідаєте - це підвищить довіру людей до вас.

Висновки до розділу 2.

Проаналізувавши дослідження по темі практичного значення емоційного інтелекту, можна зробити такі висновки:

1. Емоційний інтелект має складну структуру, яка залежить від діяльності людини. Так, у студентів емоційно-інтелектуальні здібності виражені у п'яти факторах: емоційна саморегуляція, емоційна креативність, емоційна обізнаність, розуміння емоцій та зовнішня регуляція емоцій.

2. Дослідження показали, що коефіцієнт інтелекту впливає на успішність людини від 4% до 25%. Але для того, щоб стати професіоналом своєї справи, велику роль відіграє вміння керувати своїми емоціями, соціальні навички та комунікація з іншими. На 85% - це "заслуга" розвиненого емоційного інтелекту.

3. Розвиток емоційного інтелекту передбачає взаємний вплив на підвищення рівня його структурних компонентів, а саме самосприйняття емоцій, вміння керувати своїми емоціями, соціальні навички та керування взаємовідносинами із іншими людьми. Саме тому були розроблені рекомендації щодо розвитку найважливіших аспектів емоційного інтелекту для підвищення його загального рівня.

Отже, практичне значення емоційного інтелекту на сьогодні сягає усіх видів діяльності людини, особливо це стосується професійного зростання особистості, навчальної діяльності, спілкування з людьми і успішності в кар'єрі.

Висновки

Після проведення дослідження, що стосувалося структури емоційного інтелекту та його впливу на навчально-професійну діяльність студентів, можна зробити наступні висновки:

1. Витоки уявлень про необхідність контролю емоцій сягають ще античних часів. Філософи Стародавньої Греції (Аристотель, Платон і т.д.) та Нового Часу (Р. Декарт, Ж-Ж. Руссо) висловлювали думки щодо впливу емоцій на наше життя та їй важливості. Починаючи з 1960-х років цей феномен починає розглядатися науковцями і вивчатися. На сьогодні створені безліч теорій емоійного інтелекту: теорія емоційно-інтелектуальних здібностей Майера Дж., Селовея П., Карузо Д.; теорія емоційної компетентності Гоулмена Д.; некогнітивна теорія емоційного інтелекту Бар-Она Р. та інші.

2. Емоційний інтелект в загальному має величезний вплив на успішність і розвиток особистості. Людина може розвивати свій ЕІ практично протягом усього життя, що засвідчує динамічність даного явища. Структура емоційного інтелекту у студентів теж має свої відмінності, що виявляються у більшій вазі таких аспектів як емоційна саморегуляція, емоційна креативність, емоційна обізнаність, розуміння емоцій та зовнішня регуляція емоцій. На сьогодні роботодавці велику увагу приділяють наявності у людини здібностей до емоційної компетентності, тому дуже важливо розвивати такі навички, задля чого і були розроблені рекомендації щодо розвитку міжособистісного та внутрішньоособистісного емоційного інтелекту, а саме його найважливіших структурних елементів.

Отже, емоційний інтелект (ЕІ) - це здатність ефективно розбиратися в емоційній сфері людського життя: розуміти емоції і емоційний підтекст відносин, використовувати свої емоції для вирішення завдань, пов'язаних з відносинами і мотивацією. Він відіграє регулятивну роль у повсякденному житті особистості, здатний до динамічних змін, розвитку та впливу на успішність особистості.

Список використаної літератури

1. Bar-On, R. Emotional and social intelligence: Insights from the Emotional Quotient Inventory/R. Bar-on, J.D.A. Parker (eds.): Handbook of emotional intelligence. - San Francisco: Jossey Bass, 2000. - P. 187-231.

2. Mayer J.D., Salovey P. The intelligence of emotional intelligence // Intelligence, 1993. P. - Vol. 17, N 4.- P.433--442.


Подобные документы

  • Вивчення емоційної сфери психічного життя людини. Рівень емоційного інтелекту батьків, правопівкульний тип мислення, спадкові задатки, властивості темпераменту та особливості переробки інформації як важливі фактори розвитку емоційного інтелекту.

    статья [22,7 K], добавлен 24.11.2017

  • Специфіка та структура емоційного інтелекту. Теоретичний аналіз та експериментальне дослідження когнітивного компоненту емоційного інтелекту студентів соціально-гуманітарного напряму. Сприймання, розуміння, контроль, управління і використання емоцій.

    курсовая работа [314,7 K], добавлен 10.12.2012

  • Наведення теоретичного стану дослідження феномену емоційного інтелекту. Важливість стресозахисної та адаптивної функції емоційного інтелекту в контексті успішного подолання життєвої кризи. Відображення у свідомості та поведінці людини динамічної єдності.

    статья [456,6 K], добавлен 05.10.2017

  • Філософські і методологічні питання, що стосуються створення штучного інтелекту, історія когнітивної психології. Метафори пізнання, порівняння штучного і природного інтелекту. Навчання машин на основі спостережень, приклади існування штучного інтелекту.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 05.10.2010

  • Теоретичні аспекти вивчення синдрому емоційного вигорання в професійній діяльності особи. Специфіка діяльності спеціаліста органів внутрішніх справ. Фактори, що впливають на деформацію особи спеціаліста ОВС. Гендерні особливості емоційного вигорання.

    дипломная работа [80,9 K], добавлен 26.12.2012

  • Погляди на інтелект у рамках психодіагностки у XIX-XX ст. Поняття та сутність інтелекту, моделі і структури. Характеристика тестів діагностування інтелекту. Організація дослідження по визначенню інтелекту працівників проектно-вишукувального інституту.

    курсовая работа [265,9 K], добавлен 18.05.2014

  • Знання про мислення та їх значення в сучасному світі, в описі особливостей інтелекту даної людини та визначенні моделі спілкування з нею. Зв'язок науки про мислення з психодіагностикою здатностей людини, якими визначається схильність до виду діяльності.

    реферат [21,5 K], добавлен 25.03.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.