Особливості використання методів діагностики інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИВОРІЗЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ЗАПОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра соціології, психології та гуманітарних дисципліни

КУРСОВА РОБОТА

освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр

на тему: «Особливості використання методів діагностики інтелекту»

Виконала: cтудентка 3 курсу групи П-17

напряму підготовки 053 Психологія Негода Людмила Григорівна

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри психології Милецька Лоліта Борисівна

Кривий Ріг, 2019



Зміст

юнацький інтелект юність психологічний

Вступ

1. Розвиток інтелекту юнацького віку

1.1 Поняття інтелекту, підходи до його вивчення

1.2 Особливості розвитку інтелекту ранньої юності

Висновки до розділу 1

2. Психологічна характеристика методів діагностики інтелекту юнацького віку

2.1 Методи та прийоми вивчення розвитку інтелекту в юнацькому віці

2.2 Діагностичні можливості використання тестів для визначення рівня розвитку інтелекту

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А



Вступ

Актуальність дослідження.

Вибір теми дослідження обумовлений появою та укріпленням у вітчизняній психології уваги на інтелект як найважливіший ресурс розвитку сучасного суспільства та особливу цінність освіти. Інтелектуальні можливості особистості, які є необхідною умовою внутрішньої свободи і ментального здоров'я, сприяють адаптації сучасної людини до частих змін соціально-економічних умов і протистоять регресивним тенденціям розвитку суспільства в цілому.

Інтелект є метанауковою категорією, складним багатоаспектним об'єктом досліджень.

Людину завжди цікавили можливості її розуму, за допомогою якого вона пізнає себе і навколишній світ. Зв'язок особистісних та інтелектуальних чинників завжди був у центрі наукових досліджень. Один із їх висновків-зв'язки між особистістю та інтелектом, які виявляються у мотивації розумової діяльності і залежать від настанов, потреб, інтересів та ідеалів особистості, рівня її домагань,багато в чому визначають активність інтелекту; характерологічні властивості особистості, структура її мотивів залежать від об'єктивності її ставлення до дійсності,досвіду пізнання світу і загального розвитку інтелекту.

Вияви інтелекту пов'язані із психічними функціями, які забезпечують пізнання навколишнього світу, тобто пізнавальними властивостями і особливостями особистості.

Поняття «інтелект» вперше оформилося у якості наукової психологічної категорії завдяки тестології. На підставі численних факторних досліджень склалися дві прямо протилежні лінії трактування природи інтелекту: одна пов'язана з визнанням загального чинника інтелекту, представленого на всіх рівнях інтелектуального функціонування (позиція Ч. Спірмена), інша - з запереченням будь-якого загального початку інтелектуальної діяльності та затвердженням існування безлічі незалежних інтелектуальних факторів (позиція Л. Терстоуна).

Тож обрана тема дослідження - «Особливості використання методів діагностики інтелекту» - є актуальною.

Об'єктом дослідження є розвиток інтелекту юнацького віку.

Предмет дослідження - психологічна характеристика методів діагностики інтелекту юнацького віку.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та вивченні інтелектуального розвитку в юності, виявлення специфічних психологічних методів діагностики інтелекту юнацького віку.

Завдання курсової роботи:

1. Здійснити теоретичний аналіз особливостей використання методів діагностики інтелекту в юності.

2. Вивчити особливості та новоутворення у процесі розвитку інтелекту в юнацькому віці.

3. Дослідити методи, які дозволяють максимально діагностувати рівень розвитку юнацького інтелекту.

Методи дослідження. З метою розв'язання поставлених завдань застосовувалися теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження та вивчення, обробка і аналіз наукових джерел.

Практичне значення роботи полягає у доборі діагностичних методик, відповідних меті та завданням.

Структура курсової роботи.

Робота складається з двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, що нараховує 56 найменувань та одного додатку.

Розвиток інтелекту є важливою складовою психологічного розвитку людини на кожному віковому етапі. Розвинений інтелект дорослої людини є передумовою її особистої волі та самодостатності. Володіючи ним, людина швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей. Інтелект традиційно досліджуються в рамках двох основних напрямків тестологіческого та експериментально-логічного.



1. Розвиток інтелекту юнацького віку

1.1 Поняття інтелекту, підходи до його вивчення

Інтелект - відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, що виникає на основі спадково закріплених (і вроджених) анатомо-фізіологічних здібностей мозку і нервової системи (задатків), у взаємозв'язку з ними формується і виявляється в діяльності, обумовленої культурно-історичними умовами, і переважно забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її спрямоване перетворення. Також інтелект ще можна визначити, як здатність вирішувати комплексні проблеми при зміні обставин. Це визначення не єдине, а також і не незаперечне. Але воно містить вказівку на сучасний стан наукових досліджень людського інтелекту. Вчені згодні в тому, що інтелект розкриває себе у багатьох різних сферах життя. І відповідно, є багато різних видів інтелекту. Одними з основних видів інтелекту є: математичний; мовний; просторовий; практичний; емоційний або соціальний; музичний. Вивченням інтелекту займалися багато вчених, тому як теоретична, так і практична база досить велика.

Так, наприклад, американський психолог Дж. Керролл виділив структуру інтелекту:

Рівень Й - рівень специфічних факторів, або обмежені можливості

Рівень ЙЙ - так званий широкий рівень. З ним пов'язані вісім чинників; поточний інтелект, кристалізований інтелект, загальні фактори пам'яті і навчання, візуальної та слухової перцепції, здатності до відтворення матеріалу, швидкість пізнавальної активності.

Рівень ЙЙЙ - загальний інтелектуальний, подібний з генеральним фактором Спірмена.

Проблема вимірювання інтелекту займає особливе місце в психології у зв'язку із зухвалим прагненням дослідників оцінити можливості святая святих людини - його розуму, найважливішого органу пізнавання як самого себе, так і явищ навколишньої дійсності. Спочатку тести інтелекту знадобилися для вирішення завдання поліпшення людської породи за допомогою відбору найбільш розумних її представників. Але дуже швидко пошуки в цьому напрямку змінюються завданням виявлення в загальноосвітній школі дітей, які мають скільки-небудь помітні відхилення в своєму психічному (інтелектуальному) розвитку і не можуть засвоювати знання і вміння, щоб забезпечити в подальшому адекватне функціонування особистості в суспільстві. Зі створених Біне і його колегами тестів інтелекту починається їх переможний хід по всьому світу.

Вивчення структури інтелекту, які почалися з робіт Спірмена, спочатку приводять вчених до твердження про існування генерального фактора, що зв'язує між собою різні здібності, а пізніше - і до відкриття інших факторів. Нині ніхто з психологів не заперечує існування як генерального, так і групових факторів, однак досі існує відоме протистояння в розумінні природи інтелекту. У ряді теорій, які опинилися досить життєздатними, ігнорується загальна основа інтелекту, він розпадається на незалежні здібності, число яких варіює від дослідника до дослідника. Цінність цих теорій (жодній з яких так і не вдалося довести відсутність зв'язків між різними сторонами виміряного інтелекту) у відкритті нових факторів, на основі яких створюються нові тести.

Одним з найважливіших питань, що обговорюються вже багато десятиліть, є визначення ролі спадковості і середовища в розвитку і формуванні інтелекту. Висловлене Біне на початку розвитку психодіагностики застереження про те, що отримані за допомогою тестів інтелекту результати залежать не тільки від спадковості але, перш за все, визначаються факторами соціальними, було швидко забуте. Вже у 1920-тих рр. тести інтелекту, у всякому разі, в більшості європейських країн і в США, набувають значення інструментів, за допомогою яких можна визначити природні особливості розуму. З цього часу проблема вимірювання інтелекту стає не тільки проблемою психологічної, але набуває і соціально-політичне значення. Соціальним наслідкам вимірів інтелекту присвячував свої засідання конгрес США, у нас ця проблема була «по-революційному» швидко і з відомими наслідками для науки і суспільства вирішена сумно знаменитим постановою ЦК ВКП (б) від 1936 р.

Дослідженнями інтелекту займалося багато вчених і психологів, серед яких А. Біне, Дж. Кеттелл, Г. Айзенк, В. Штерн, Ч. Спірмена, Л Терстоуна, Т. Симон, Д. Гілфорд і д.р.

Так А. Біне на ранньому етапі дослідження інтелекту намагався зрозуміти взаємини між інтелектом і тими «змінними», що розглядалися в хіромантії і френології. Однак на початку 1890-х рр. Біне прийшов до переконання, що для вивчення індивідуальних відмінностей в інтелекті необхідно звернутися до більш складних психічних процесах. Протягом наступних років Біне продовжував акцентувати увагу на важливості якісних розумових змінних, зокрема впливу особистості на інтелектуальну деятельность. Найбільш важливою роботою Біне в цей період була книга «Експериментальне дослідження інтелекту».

У 1905 р. А. Біне спільно з Т. Симоном створюють першу шкалу, призначену для вимірювання інтелекту дітей і складається із 30 завдань, розташованих в залежності від зростання складності.

Іншим відомим вченим, який також займався вивченням інтелекту, був Г. Айзенк. Він відомий своєю внефакторной моделлю інтелекту. Ця модель запозичує певні елементи схеми Гілфорда, яку Айзенк не без підстав вважає мало підтвердженою емпірично і теоретично. Схематично його модель також виглядає як куб, кожна з площин якого представляє різні модальності: інтелектуальні процеси (мислення, пам'ять, сприйняття і т.ін.), Тестовий матеріал (вербальний, просторовий і т.ін.), нарешті, те, що отримало назву «якість» (швидкість і сила інтелектуальних процесів). Відразу пояснимо, що сила (міць) інтелекту складається з наполегливості у виконанні завдань і схильності до перевірки помилок.

Айзенк сам вказує на схожість категорії «інтелектуальні операції» з операціями Гілфорда. Також подібні категорії «тестовий матеріал» і «зміст». Лише замість категорії «результат мислення» автор вводить «якість». Айзенк заперечує існування загального фактора інтелекту, вважаючи, що в його моделі представлені в комбінації g-фактор Спірмена, первинні чинники Терстоуна, а також, і в цьому, власне, полягає внесок автора, розкладання IQ на швидкість, наполегливість і схильність до перевірки помилок. На думку самого Айзенка, його модель структури інтелекту найбільш ефективна і «є найкращою з усіх, які ми маємо на сьогоднішній день».

Але модель інтелекту за Айзенком далеко не єдина, серед сучасних моделей структури інтелекту можна згадати найбільш розроблену, а тому й таку, що завоювала визнання багатьох дослідників концепцію, запропоновану Кеттеллом. У цій концепції передбачається, що фактор G складається з двох загальних факторів, які отримали назви інтелекту текучого (gf) і інтелекту кристалізованого (gc). Взагалі-то Кеттелл виділив п'ять факторів другого порядку, два з яких, на його думку, представляють компоненти G Спірмена. Відмінності між факторами gf і gc-найбільш детально розроблений аспект досліджень Кеттелла і його співробітників, тому і вживається назва: «Теорія поточного і кристалізованого інтелекту».

Кеттелл солідарний зі Спирменом в розумінні інтелекту, сутність якого - розуміння відносин, залежностей. Він вважає наявність двох детермінант цього осягнення відносин: природних і придбаних. Перші, природно обумовлені, сприяють тому, щоб процес набуття досвіду і навичок для одних людей менш складний, ніж для інших. Ці відмінності дозволяють говорити про поточний інтелект, який може бути, як передбачається, виміряний тестами, «вільними від культури».

Використання поточного інтелекту для вирішення проблем,які виникають перед людиною призводить в результаті навчання до виникнення і розвитку кристалізованого інтелекту, що постає як свого роду конденсат нашого досвіду. Кристалізований інтелект змінюється в залежності від культури, активності, інтересів особистості і вимірюється традиційними тестами інтелекту.

Кожний прояв здібностей,які проявляються в діяльності, - це, згідно Кеттеллу, функція певних факторів, що відносяться до трьох класів.

1)Центральні (або загальні) здібності, що зумовлені структурними і функціональними властивостями головного мозку і впливають на всі пізнавальні процеси. Найзагальніший з факторів, що відносяться до центральних здібностей, - gf може характеризувати величину матеріального субстрату пізнання. Інші фактори ідентифікуються з функціональними особливостями мозку. Центральні здібності - основа поточного інтелекту. 2)Локальні (парціальні) здібності пов'язані як з вродженою, так і з набутою організаціями сенсорних і моторних зон мозку.Ці здібності виявляються при виконанні завдань, що вимагають здійснення слухового або зорового сприйняття, а також моторної активності. Фактори, що належать до локальних здібностей, надають трохи більше обмежений вплив на успішність виконання тестів, ніж ті, які відносяться до центральних здібностях. 3) фактори-операції, на відміну від центральних ф локальних здібностей, тісніше пов'язані з культурним досвідом індивіда. Їх поділяють на набуді (допоміжні), пізнавальні навички (інтелектуальні алгоритми) і спеціалізовані професійні, тобто навички, набуті для досягнення будь-якої мети. Р.-Б. Кеттел відносить їх до кристалізованого інтелекту.

1.2 Особливості розвитку інтелекту ранньої юності

Вчені визначають різні вікові рамки цього періоду. І.Ю. Кулагіна виділяє старший шкільний вік - рання юність (16-17) років, юність - від 17 до 20-23 років. В.С.Мухина визначає юність як період після підліткового до дорослого (вікові межі від 15-16 до 21-25 років).

Провідна діяльність - навчально-професійна. Мотиви, які пов'язані з майбутнім, починають пробуджувати навчальну діяльність. Виявляється велика вибірковість до навчальних предметів. Основний мотив пізнавальної діяльності - прагнення придбати професію.

Навчання в старших класах школи пов'язане зі значними змінами і ускладненням структури і змісту навчального матеріалу, збільшенням його обсягу, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності в розв'язанні когнітивних задач.

Спрямованість на майбутнє, постановка задач професійного й особистісного самовизначення відбивається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи і розвиток пізнавальних процесів.

Порівняно з підлітками, у старшокласників помітно підвищується інтерес до школи й учіння, оскільки навчання набуває безпосереднього життєвого сенсу, пов'язаного з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книг, кіно, телебачення). Підсилюється потреба в самостійному набутті знань, пізнавальні інтереси набувають широкого, стійкого і дієвого характеру, зростає свідоме ставлення до праці і навчання. Індивідуальна спрямованість і вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами.

В цей період відбувається і вдосконалення пам'яті школярів. Це стосується не тільки збільшення об'єму пам'яті, але й зміни способів запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке використання раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Старші школярі набувають метакогнітивні вміння (такі, як поточний самоконтроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їх пізнавальних стратегій.

Характерний рівень когнітивного розвитку в юності - формально-логічне, формально-операціональне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, непов'язане з конкретними умовами зовнішнього середовища, існуючими в даний момент.

Одним з важливих новоутворень інтелектуальної сфери в юнацькому віці стає розвиток теоретичного мислення. Старшокласники і студенти молодших курсів частіше ставлять собі запитання "чому?". їхня мисленнєва діяльність активніша і самостійніша; вони критичніше ставляться як до викладачів, так і до змісту одержуваних знань. Змінюється уявлення про цікавість предмету: якщо молодші підлітки цінують захоплення предметом і його фактологічною й описовою стороною, то старшокласник цікавиться тим, що неоднозначне, що невивчене, що вимагає самостійного міркування. Вони цінують нестандартну форму подання матеріалу, ерудицію викладача.

Другою особливістю інтелектуального розвитку в юнацькому віці слід вважати виражену тягу до узагальнень, пошуку загальних закономірностей і принципів, що стоять за окремими фактами. Ніхто так, як старшокласники, не любить "великих" теорій і не тяжіє до глобальних, "космічних" узагальнень. Однак широта інтересів, як правило, поєднується в юнацькому віці з відсутністю системи і методів в одержанні знань і навичок - інтелектуальним дилетантизмом.

Третьою характерною рисою є поширена юнацька схильність перебільшувати свої інтелектуальні здібності і силу свого інтелекту, рівень знань і самостійності, тяжіння до показної, вигаданої інтелектуальності. Майже у всіх старших класах з'являється певна кількість байдужих, нудьгуючих школярів; навчання здається їм повсякденним і примітивним порівняно з можливостями реального життя; вони поводять себе так, ніби все, що розповідає вчитель, нудне, аксіоматичне, давно всім відоме, непотрібне і не має нічого спільного з реальною наукою, інтелектом. Вони люблять ставити вчителям "каверзні запитання", а одержавши відповідь, знизують плечима, розводять руками.

В юнацтві збільшується міра індивідуалізації в інтересах і здібностях, причому часто різниця доповнюється, компенсується негативними поведінковими реакціями. Тому в старших класах учитель легко виділяє групу інтелектуалів-відмінників, групу здібних, але "безалаберних" учнів, групу "хронічних трієчників" тощо.

Конкретні особистісні властивості інтелектуально розвинених юнаків можуть бути різними, але всі вони поєднуються з розвиненим інтелектуальним самоконтролем, вираженою мотивацією інтелектуального досягнення, схильністю до самоосвіти тощо. Оскільки шкільна навчальна програма, як правило, регламентована, юнацька творчість іноді повніше і яскравіше виявляється поза навчальних занять - на курсах, факультативах, у гуртках, секціях тощо, де творчість може зберігати ігрові форми й одночасно професійно орієнтувати старшокласників.

Розумовий розвиток в юнацькому віці полягає не стільки в накопиченні знань і навичок, зміні властивостей і структури інтелекту, скільки в формуванні індивідуального стилю розумової діяльності - індивідуально-своєрідної системи психологічних засобів, які свідомо чи стихійно використовує людина з метою найкращого урівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.

В пізнавальних процесах це виступає як стиль мислення, який тісно пов'язаний з типом нервової діяльності юнака, темпераменту, умовами виховання і навичками самовиховання.

Удосконалюється володіння складними інтелектуальними операціями аналізу і синтезу, теоретичного узагальнення і абстрагування, аргументування і доведення. Для юнаків і дівчат характерними є встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісної і абсолютної оцінки тих чи інших явищ дійсності. Ж. Піаже констатував, що "логіка юнацького періоду - це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона складає сутність логіки дорослих людей і основу елементарних форм наукового мислення".

Швидко розвиваються спеціальні здібності, часто пов'язані з обраною професійною сферою (математичні, технічні, педагогічні тощо). У результаті когнітивні структури в юності набувають дуже складну будову та індивідуальну своєрідність.

Зміни когнітивних структур слугують передумовою виникнення здатності до інтроспекції, до рефлексії. Власні думки, почуття, вчинки індивіда стають предметом його мисленнєвого розгляду й аналізу. Інший важливий аспект інтроспекції пов'язаний зі здатністю розрізняти протиріччя між думками, словами і вчинками, оперувати ідеальними ситуаціями і обставинами. З'являються можливості для створення ідеалів (сім'ї, суспільства, моралі чи людини), для порівняння їх з реальною дійсністю, для спроб їх реалізації.

Юнаки і дівчата схильні до формулювання широких філософських узагальнень, до теоретизування і висування гіпотез, часто на обмеженому фактичному матеріалі, без знання передумов.

В подальшому, в молодості інтелектуальний розвиток передбачає вихід на якісно новий рівень, пов'язаний з розвитком творчих здібностей і передбачає не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового: йдеться про здатність побачити проблему, поставити і переформулювати запитання, знаходити нестандартні рішення.

Характерний рівень когнітивного розвитку в підлітковому віці та юності - формально-логічне, формально-операциональное мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивний мислення, не пов'язане з конкретними умовами зовнішнього середовища, існуючими в даний момент. До кінця підліткового віку загальні розумові здібності вже сформовані, однак протягом юності вони продовжують удосконалюватися.

Юність - сенситивний період для розширення діапазону знань. Думка остаточно з'єднується зі словом. Внутрішня мова виступає як основний засіб організації мислення і регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовним, а мова интеллектуальною. Йде активне формування теоретичного мислення. Напрямок подальшого розвитку когнітивної сфери, і перш за все мислення, буде залежати від подальшого навчання і виду майбутньої професійної діяльності. Навчання гуманітарним дисциплінам сприяє розвитку традиційної логіки, при цьому навчання на психологічних, юридичних факультетах пов'язане з розвитком імовірнісного мислення. Навчання на технічних, природничо-наукових факультетах сприяє розвитку простірно-візуального мислення.

Інтелектуальний розвиток в юності можна прискорити за трьома напрямками;

1-й напрямок - понятійний лад. Вкрай важливим є формування понятійного професійного словника. При цьому важливо пам'ятати, що:

- кожне поняття має декілька значень;

- звичайні слова з повсякденної мови, які вживаються і в різних наукових дисциплінах, багатозначні і недостатні для того, щоб визначити обсяг і зміст наукового поняття. Допускається як цілком нормальне явище існування різних визначень одних і тих понять, в повному обсязі збігаються один з одним, і це стосується навіть самих точних наук, таких як фізика і математика. Отже, корисно самим шукати визначення в різних словниках, звертаючи увагу при цьому на різні звучання слова;

2-й напрямок - мовний інтелект. В цьому напрямку корисні заняття риторикою. Риторика - це вміння планувати, складати і виголошувати публічні промови, вести дискусію і вміло відповідати на питання. Крім того, необхідно розвивати писемне мовлення, тобто вміння письмово викладати свої думки. Цьому сприяє в школі написання творів, в вузі написання рефератів, статей, текстів доповідей. При цьому важливий не тільки зміст, а й форма викладання матеріалу;

3-й напрямок - становлення внутрішнього плану дій. Цьому сприяє рахунок в розумі, планування, формулювання в розумі. Приклад - пошук речі, яка загубилася, продумування тексту виступу і т.ін. На основі формування понятійного професійного словника, засвоєння професійних знань і умінь до кінця навчання у вузі формується важливе психологічне новоутворення - професійне мислення. В юності і ранньої дорослості активно формується ще одне когнітивне новоутворення - практичний інтелект. Основні характеристики практичного інтелекту:

1. Підприємливість - здатність в складній ситуації знаходити декілька варіантів рішень проблеми, яка виникла. Цьому сприяє тренування версійного мислення, яке полягає в тому, що потрібно взяти типову життєву проблемну ситуацію і запропонувати якомога більше альтернативних варіантів мислення. Якщо людина здатна висувати до 20 і більше альтернатив, то можна сказати, що він має розвинене версійне мислення і високу підприємливість;

2. Економність - здатність знайти такий спосіб вирішення, який з найменшими витратами надасть найкращий результат;

3. Розважливість - здатність заглядати наперед, передбачаючи наслідки тих чи інших рішень і дій, точно визначати результат і оцінювати, чого він може коштувати;

4. Уміння оперативно вирішувати завдання - динамічна характеристика практичного інтелекту, що виявляється в кількості часу, який проходить з моменту виникнення проблеми до її практичного вирішення.

Висновки до розділу 1

Розвиток пізнавальної сфери в ранній юності досягає рівня готовності особистості до виконання практично всіх видів розумової діяльності дорослих. Частина науковців (Ж.Піаже, Я.Пономарьов) взагалі вказує на досягнення піку інтелектуальних можливостей в кінці періоду. Однак досягнення піку розумового потенціалу не співпадає з піком розумової продуктивності через брак життєвого досвіду юнаків. Процес сприймання стає складним інтелектуальним процесом, організовані перцептивні дії старшокласників набувають спрямування як на зовнішні об'єкти, так і на внутрішній світ. Самоспостереження стає підґрунтям для рефлексії молодої людини.

Започатковане в підлітковому віці домінування довільної та логічної пам'яті, в юності досягає апогею. Розвиток мнемічних якостей виявляється й в зростанні продуктивності пам'яті щодо абстрактного матеріалу, системному й осмисленому використанні раціональних мнемічних прийомів. Так, при засвоєнні великого обсягу матеріалу юнаки використовують алгоритм роботи логічної пам'яті:

Рис. 1 Етапи роботи довільного запам'ятовування юнаків

Водночас роль мимовільної пам'яті не зменшується, а видозмінюється. Дієвими факторами її роботи виступають активний характер й ускладнення розумової діяльності, зацікавленість і емоційний відгук. Важливими фактами прогресу є спеціалізація пам'яті відповідно до провідних інтересів і професійної спрямованості юнаків та їх прагнення оволодівати і керувати своєю пам'яттю.

Збагачення інтелекту яскраво виявляється в роботі уяви юнаків. Даний період взагалі сприятливий для розвитку уяви, так як формування подальшого життєвого плану втілюється у мріях. Мрії юнаків набувають особливо конкретного та дієвого характеру. Фантазія через образи себе в майбутньому спонукає молоду людину до реальних дій, стає фактором саморегуляції діяльності. Під час навчання юнак, оволодіваючи складним навчальним матеріалом, вдосконалює репродуктивну уяву. Водночас розвивається творча уява, що виразно виявляється в навчальній, дослідницькій, художній та інших видах діяльності. Старшокласники значно краще, ніж підлітки, схильні критично ставитись до витворів своєї уяви, співвідносити мрії з реальною дійсністю.

Юнацький вік - важливий етап розвитку розумових здібностей, що передбачає активізацію теоретичного мислення. Вже старшокласники прагнуть осягнути суть та детермінацію явищ, характерним є прагнення до узагальнення, пошук загальних закономірностей за конкретними фактами.

Внаслідок розвитку мислення у юнаків відбувається вироблення критичного ставлення до знань та їх селекція.



2. Психологічна характеристика методів діагностки інтелекту юнацького віку

2.1 Методи та прийоми вивчення розвитку інтелекту в юнацькому віці

Період 15-20 років відрізняє початок спеціалізації, а отже, і побудова життевої програми, яка відповідає здібностям індивіда. І тут ми задаємо критичне питання: чи можна на цьому рівні розвитку, як на попередніх виявити когнітивні структури, загальні для всіх індивідів, але які застосовуються або використовуються кожною особою по-різному, відповідно до його власної діяльністі?

Ймовірно, відповідь буде позитивною, але все це ще належить встановити за допомогою експериментальних методів психології та соціології. Крім того, наступним важливим кроком є аналіз передбачуваних процесів диференціації: чи достатні одні і ті ж структури для організації багатьох різних областей діяльності і різниця лише в способах їх застосування, або ж з'являються нові, специфічні структури, які тільки ще належить виявити і вивчити.

На жаль, дослідження молодих людей старше 15 років представляє значно більші труднощі, ніж вивчення маленької дитини, так як вони менш креативні і вже є частиною організованого суспільства, яке не тільки обмежує їх і гальмує, але може навіть викликати у них протест. Ми знаємо, однак, що вивчення дитини і юнака допоможе нам зрозуміти подальший шлях розвитку індивіда - вже як дорослої людини - і, що нові дослідження віку 15-20 років, в свою чергу, проллють світло на те, що, з нашої точки зору, ми вже знаємо про більш ранні стадії.

Рання юність - час реального переходу до справжньої дорослості, перші ознаки якої з'являються, як ми вже бачили, в підлітковому віці.

На період ранньої юності, що традиційно пов'язується з навчанням в старших класах школи, доводиться становлення моральної самосвідомості. До закінчення школи велика частина юнаків і дівчат є людьми, які практично морально сформовані, які володіють зрілою і досить стійкою мораллю, яка поряд зі здібностями, мотивами і рисами характеру є четверте особистісне новоутворення дитинства.

Старші школярі, незалежно від їх індивідуальних особливостей знають, розуміють і слідують певним нормам моралі. Їх моральна свідомість досягає досить високого рівня зрілості.

Дослідження інтелектуального розвитку в даному віці має бути спрямована на виявлення конкретних мотивів навчання, з'ясування рівня, на якому людина може оперувати абстрактними поняттями і зв'язками між ними, модулювати різні процеси в своїй уяві. Окремий комплекс тестів повинен бути спрямований на з'ясування професійної орієнтації кожного конкретного досліджуваного, повинен виявити рівень і тип мислення. Для цього можуть бути використані технічний тест Беннета, тест Амтхауера,комплекс тестів кіотінного характеру, що встановлюють зв'язки між абстрактними поняттями, що моделюють схеми цих понять. Дослідження інтелекту не обмежується одними лише тестами інтелектуального розвитку (тест Айзенка), чимало важливим завданням є з'ясування задатків і здібностей, які до цього часу повинні яскраво проявиться. Конкретним завданням є з'ясування потенціалу кожного випробуваного в тій чи іншій сфері людської діяльності. В кінцевому підсумку все тести інтелекту в юнацькому віці повинні бути спрямовані на визначення схильностей старших школярів до тієї чи іншої професії, на вибір життєвого шляху (6, 276).

Розглянемо більш детально деякі з методик вивчення розвитку інтелекту юнацького віку

Методика 1. Логіко-кількісні відносини.

Випробуваному пропонується вирішити 20 завдань на з'ясування логіко-кількісних відносин.

У кожному із завдань необхідно визначити, яка величина більше або, відповідно, менше іншої. На виконання завдань відводиться 10 хвилин.

Методика 2.Тест Айзенка

Цей тест складається з восьми субтестів, п'ять з яких призначаються для оцінки загального рівня інтелектуального розвитку людини, а три - для оцінки ступеня розвиненості у нього спеціальних здібностей: математичних, лінгвістичних і тих здібностей, які потрібні в таких видах діяльності, де активно використовується образно логічне мислення.

Тільки за умови виконання всіх восьми субтестів можна дати повну оцінку, як рівня загального інтелектуального розвитку людини, так і ступеня розвиненості у нього спеціальних здібностей.

Методика 3.Тести стереометричного характеру, пов'язані з перетворенням просторових об'єктів (використовується комп'ютер). Дозволяють з'ясувати рівень розвитку просторового мислення і здатності до навчальних предметів технічного характеру (фізика, геометричні розділи математики, конструювання тощо).

Методика 4.

Пропонується добірка запитань як загальноосвітнього, так і морально-етичного плану. Враховуються як швидкість і правильність відповідей, так і узгодженість їх з моральними та етичними нормами. Тест дозволяє визначити морально - етичний рівень випробовуваних, пропорцію між моральним і раціональним мисленням. Подібний тест пропонується при вступі в спеціальні загони армії США і Європи, (наприклад,випробуваний перебуває на території противника, виконуючи завдання, його замасковану позицію виявляє маленька дівчинка. Його дії).

Методика 5. Оцінка рівня розвитку технічного мислення.

Даний тест призначений, для того щоб оцінювати технічне мислення людини, зокрема - його вміння читати креслення, розбиратися в схемах технічних пристроїв і їх роботі, вирішувати найпростіші фізико-технічні завдання. На всю роботу відводиться 25 хвилин. Розвиненість технічного мислення оцінюється за кількістю правильно вирішених за цей час завдань.

2.2 Діагностичні можливості використання тестів для визначення рівня розвитку інтелекту

Тести інтелекту представляють собою сукупність методик, утворених в рамках об'єктивного діагностичного підходу. Вони призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку і є одним з найбільш поширених в психодіагностики. Тести інтелекту - стандартизовані методики, спрямовані на вимірювання загального рівня здатності індивіда до вирішення широкого класу розумових завдань.

Тести інтелекту складаються з декількох субтестів, спрямованих на вимірювання інтелектуальних функцій (логічного мислення, смислової і асоціативної пам'яті, ін.). Наприклад, в Гамбурзької версії тесту Векслера для дослідження інтелекту у дітей, коли весь тест проведено, його результати представляються у вигляді 11-бальних значень, по одному значенню на кожен субтест (11 субтестів) 9. Кількісна інформація по тесту представляється у вигляді профілю результатів, що складається з результатів по кожному субтесту, виражених в бальних значеннях. Мірою оцінки тесту в цілому може бути сума цих значень або середнє значення даних всіх субтестів. Як правило, тестологи обмежуються тим, що представляють результати субтестів у вигляді балів. Векслер запропонував загальний результат представити у вигляді значення IQ.

Рання юність - це початок встановлення справжньої соціально-психологічної незалежності в усіх поведінкових сферах, включаючи матеріальне, фінансове самозабезпечення, самообслуговування, незалежність в моральних судженнях, політичних поглядах і вчинках. Рання юність - це своєрідний переворот в психології людини, пов'язаний з усвідомленням багатьох, недоступних ще підлітку, протиріч в житті: між нормами моралі, які затверджуються людьми, і їх вчинками; між ідеалами і реальністю; між здібностями, можливостями і визнанням людей; між соціальними ценностями і реальною прозою життя.

Рання юність - це період усвідомлення і прийняття людиною відповідальності за свою долю і долю близьких для нього людей. Це - початок справді дорослої, складної як внутрішньо, так і зовні адаптації до життя, включаючи прийняття багатьох умовностей, соціальних норм, ролей і форм поведінки, які не завжди відповідають актуальним внутрішнім установкам людини в даний момент часу і в даній ситуації.

Все це разом представляє старшого школяра, як вже цілком дорослою людиною з точки зору можливостей проведення психодіагностики і передбачає повноцінне використання тестів для дорослих. Тут, правда, є істотний виняток, що стосується змісту застосовуваних методик. Справа в тому, що багато проблем, які актуальні для дорослих людей,можуть бути ще невідомі для юності. Тому, підбираючи потрібний комплекс методик, призначених для різнобічної психодіагностики старших школярів, необхідно оріентуватися на те, що важливо і актуально саме для юності. Наприклад, прагнення до поглибленого самопізнання, до самоудосконалення, до аналізу своїх почуттів і інтимних відносин - це психологічні проблеми, найбільш значущі для юності; з іншого боку, такі питання, як мета і сенс життя, самотність, спосіб життя і професійні досягнення, більше хвилюють дорослих людей, ніж юнаків і дівчат.

Таким чином, деякі обмеження в психодіагностиці ранньої юності можуть стосуватися тільки тестів, пов'язаних зі сферою особистості і міжособистісних відносин. Вони майже ні якою мірою не відносяться до інтелектуальних, пізнавальних процесів, для вивчення яких в юності цілком можуть бути без яких би то не було обмежень використані тести і методики для дорослих. Не випадково, наприклад, нижній віковий кордон тестових норм, що існують у відомих тестах інтелекту, є ранній юнацький вік, 16-17 років.

Проте, оцінюючи психодіагностику юнаків і дівчат, їх індивідуальні дані доцільно порівнювати не з нормами, розробленими для дорослих людей, а з нормами, характерними для молодих людей того ж самого віку, що й самі тестовані. Старшокласники - це все ж ще не зовсім дорослі люди.

Тестування в старшому шкільному віці рекомендується проводити у звичних для юнаків і дівчат умовах. Такими умовами, зокрема, є заняття на уроках в школі, в тому числі заняття з психології. Практичне знайомство з методиками психодіагностики органічно входить в програму і зміст таких занять, тому процедура тестування добре вписується в них.

Одним з популярних тестів для визначення розвитку інтелекту і одночасно профорієнтаційний тест є тест Амтхауера, який може застосовуватися для віку від 12 років і старше, але переважно до 30-40 років, оскільки виконується в обмежених інтервалах часу. Певну перевагу за результатами TSI можуть мати в одній і тій же віковій групі особи з вищою освіченістю, кращої культурою мислення і більшою швидкістю розумових процесів.

У вітчизняній практичній психології профконсультація за допомогою TSI здійснюється при достатній підготовленості психолога на основі досвіду роботи в певному регіоні країни - в силу наявних відмінностей у традиціях і культурі. Перед початком роботи по кожному субтесту випробувані повинні спочатку добре розібратися в змісті прикладів. Потім включається секундомір: 1-й субтест - 6 хв.; 2-й субтест - 6 хв; 3-й субтест - 7 хв; 4-й субтест - 8 хв.; 5-й субтест - 3 хв. на запам'ятовування і 6 хвилин на відтворення; 6-й субтест - 10 хв.; 7-й субтест - 7 хв.; 8-й субтест - 9 хв.; 9-й субтест - 10 хв.

Інтерпретація результатів окремих субтестів TSI

Субтест 1: «ДП» (додаток пропозицій): виникнення міркування, здоровий глузд, акцент на конкретно-практичне, почуття реальності, що склалася, самостійність мислення.

Субтест 2: «ВС» (виняток слова): відчуття мови, індуктивне мовне мислення, влучний вислів словесних значень, здатність відчувати, проявляється підвищена реактивність, яка у дорослих відноситься до вербального плану.

Субтест 3: «Ан» (аналогії); здатність комбінувати, рухливість і мінливість мислення, розуміння відносин, докладність мислення, задоволеність приблизними рішеннями.

Субтест 4: «Уз» (узагальнення): здатність до абстракції, утворення понять, розумова освіченість, вміння грамотно висловлювати і оформляти зміст своїх думок.

Субтест 5: «ПМ» (пам'ять, мнемонічні здібності): висока здатність до запам'ятовування, збереження в умовах перешкод і логічному, осмисленому відтворенню. Хороша зосередженість уваги.

Субтест 6: (арифметичні задачі): практичне мислення, здатність швидко вирішувати формалізуються проблеми.

Субтест 7: «ЧР» (числові ряди); теоретичне, індуктивне мислення, обчислювальні здібності, прагнення до впорядкованості, пропорційності відносин, певного темпу і ритму.

Субтест 8: «ПУ» (просторова уява): вміння вирішувати геометричні завдання, багатство просторових уявлень, конструктивні практичні навички, наочно-дієве мислення.

Субтест 9: «ПО» (просторове узагальнення): вміння не тільки оперувати просторовими образами, а й узагальнювати їх відносини. Розвинуте аналітико-синтетичне мислення, конструктивність теоретичних і практичних навичок.

В інтерпретації результатів корисно об'єднання субтестів в наступні комплекси.

1. Комплекс вироблених субтестів, що передбачає загальну здатність оперувати словами як сигналами і символами: субтести 1-5. При високих результатах по цьому комплексу переважає вербальний інтелект, є загальна орієнтація на суспільні науки і вивчення іноземних мов. Практичне мислення є вербальним.

2. Комплекс математичних субтестів: 6, 7, що передбачає здатності в області практичної математики та програмування. Однаково високі результати по обом субтестам свідчать про «математичну обдарованість». Якщо ця обдарованість доповнюється високою результативністю по третьому комплексу, то, можливо, правильний вибір професії повинен бути пов'язаний з природно-технічними науками і відповідною практичною діяльністю.

3. Комплекс конструктивних субтестів, що передбачає розвинені конструктивні здібності теоретичного і практичного плану. Однаково високі результати по субтестам 8 і 9 є хорошою підставою не тільки для природно-технічної, але і загальнонаукової обдарованості. Якщо ж освіта не буде продовжена, то буде переважати прагнення до моделювання на рівні конкретного і наочного мислення, до вираженої практичної спрямованості інтелекту, до розвитку ручної вмілості і мануальних здібностей.

4. Комплекси теоретичних і практичних планів здібностей - це, відповідно, 2-4 і 1-3: корисно порівняти результативність за цими тестами попарно, щоб більш точно висловити резюме про можливу професійну підготовку та успішність в навчанні.

Досвід роботи з TSI свідчить, що, незважаючи на досить великий обсяг цієї методики і тривалість як роботи випробовуваних (близько 90 хвилин), так і роботи психолога (близько 30 хвилин, з проведенням консультації для кожного випробуваного), в цілому результати виходять досить надійними, підтверджувальними і суттєвими для загальної оцінки особистості.

Інструкція та завдання тесту наведені у Додатку А.

Висновки до 2 розділу

Для діагностування розвитку інтелекту у юнацькому віці існують певні особливості. Вони обумовлені тим, що у цьому віці інтелект людини повністю сформований, але не обтяженний віковим досвідом. У ранній юності вже сформовані важливі внутрішні умови для пшуку сенсу життя(потреба в сенсі життя, інтелектуальні можливості,світогляд, стійкість переживань, тощо), однак ще відсутні засоби для його здійснення.

Мислення в ранній юності стає системнішим і продуктивнішим, що сприяє систематизації знань. Суттєву роль у ньому відіграють наукові гіпотези. У старшокласників виробляється індивідуальний когнітивний стиль розв'язування пізнавальних і практичних завдань, формуються індивідуальні особливості мислення.

При психодіагностуванні старших школярів, юнаків і дівчат необхідно брати до уваги їх соціально-психологічні особливості. У ранній юності відбувається становлення соціально-психологічної незалежності у поведінці, моральних судженнях, політичних поглядах і вчинках, матеріальному, фінансовому самозабезпеченні, самообслуговуванні. Цей період є перехідним у психології людини, оскільки пов'язаний з усвідомленням багатьох недоступних підлітку суперечностей у житті: між нормами моралі і вчинками людей; між ідеалами і реальністю; між здібностями, можливостями і визнанням людей; між соціальними цінностями і реальністю життя.

Тести для визначення розвитку інтелекту в юнацькому віці повинні бути орієнтовані на професійну спрямованість юнаків та дівчат, а також на визначеність у життєвих цілях опитувальних.

В результаті тесту будується профіль інтелекту за наступними критеріями: доповнення пропозицій, виняток слова, аналогії, пам'ять, мнестичні здатності, арифметичні задачі, числові ряди, просторову уяву, просторове узагальнення.

Перераховані вище критерії інтелекту групуються в вербальний, математичний і конструктивний комплекс і по ним будується узагальнений профіль результатів.

За допомогою тесту структури інтелекту Амтхауера вимірюють рівень інтелектуального розвитку індивідів у віці від 13 років до 61 року. Що, в свою чергу, дуже важливо для юнаків і дівчат в період їх визначення напрямку професійної діяльності. Адже вибір професії є дуже важлими кроком у житті кожної людини, так як визначає подальшу реалізацію її життєвих планів і цілей. Досвід роботи з IST свідчить, що, незважаючи на досить великий обсяг цієї методики і тривалість роботи випробовуваних (близько 90 хвилин), результати виходять досить надійними, тому дана методика широко використовується для з'ясування професійної придатності.

Тест відрізняється хорошими методичними показниками: коефіцієнт ретестовой надійності (інтервал 1 рік) - 0,83-0,91; коефіцієнт паралельних форм - 0,95; надійності частин тесту (за методом "розщеплення") - 0,97. Валідність, яка визначається у зв'язку з успішністю, - 0,46; з експертними оцінками рівня інтелектуального розвитку - 0,62.

Стандартизація тесту проводилася на вибірці з 4076 випробуваних, середній показник по сирих (первинних) балах дорівнював 82. Після стандартизації нова середня рівнялася 100.

Що, в свою чергу, дуже важливо для юнаків і дівчат в період їх визначення напрямку професійної діяльності. Адже вибір професії є дуже важлими кроком у житті кожної людини, так як визначає подальшу реалізацію її життєвих планів і цілей.



Висновки

Завдання встановлення рівня інтелекту є однією з найголовніших в психології з моменту оформлення цієї науки. Саме інтелектуальний показник людини дозволив охарактеризувати його психічні і моральні якості. Встановлення кількісних і якісних залежностей цих показників від рівня розвитку інтелекту дозволив розробити різноманітні методики дослідження інтелекту і пов'язаних з ним якостей. Оцінка інтелекту як специфічної діяльності людини дала початок методикам подібно тесту Айзенка. Встановлення його структури породило величезну кількість тестів, які досліджували різні аспекти. Так з'явилися тести логічного, образного, творчого і технічного мислення. Тісно пов'язані з рівнем інтелекту виявилися і тести професійної придатності. Більш того, для отримання посади державного службовця США, претендент повинен показати рівень IQ не нижче 100, а атестація на отримання професійної кваліфікаційної категорії припускає, крім демонстрації виробничих навичок, проходження цілого комплексу подібних тестів.

У програму освіти шкіл США та інших розвинених країн Європи включено використання методик перевірки інтелекту в якості оціночного, стимулюючого засобу, що викликає додаткові мотиваційні зміни. Таким чином, показник інтелекту (не обов'язково IQ) став одним з найважливіших показників людської придатності до тієї чи іншої діяльності, а в кінцевому підсумку корисності людини як такої.

Слід розрізняти тести розвитку інтелекту і тести інтелекту як. У перший, як правило, включені питання освітнього характеру, стандартизовані завдання з жорсткою структурою. Ця група методик призначена для оцінки освіченості людини, швидкості і якості його мислення, швидкості реакції і здатності перемикатися з одного виду діяльності на інший. Людина тестується лише як виконавець, перевіряється за стандартною шкалою, не маючи можливості виділитися із загальної схеми. Цього недоліку позбавлені методики другої групи, вони визначають переважаючий тип мислення, методологію пошуку вирішення поставленого завдання, нестандартність підходу, творчі здібності, вміння оперувати поняттями. Такі методи ніколи не бувають жорстко встановленими, вони складаються на основі креативних тестів, тестів інтуїтивного характеру, де оцінюються не швидкість, а манера вирішення тієї чи іншої задачі, рівень понятійних зв'язків, нестандартність мислення, ефективність підходу. Однак для проведення масової перевірки подібні тести не придатні через свою суто індивідуальності, складності оцінки і великих витрат часу на обробку результату. У загальноприйнятому розумінні, перевірка інтелекту зводиться до вирішення одного або серії тестів, оцінюють загальноосвітній рівень людини, тобто тестів першої групи. Це пов'язано з подвійним застосуванням і трактуванням інтелекту. У найбільш широкому розумінні інтелект являє собою як окрему структуру мозку людини, так і психологічний процес, що відбувається в ньому, звідси неоднозначна оцінка результатів цього процесу.

В процесі тестування розвитку інтелекту юнацького віку слід звернути увагу не тільки на загальні методи тестування, але й на професійну приналежність того чи іншого індивіда. Для діагностики розвитку інтелекта юнаків та дівчат більш підходить тест структури інтелекта Р. Амтхауера який розроблявся, перш за все, як тест діагностування рівня загальних здібностей у зв'язку із проблемами професійної психодіагностики. При його створенні Р.Амтхауер виходив з концепції, згідно з якою інтелект є спеціалізованою підструктурою в цілісній структурі особистості і тісно пов'язаний з іншими компонентами особистості, такими як вольова і емоційна сфери, інтереси і потреби. Інтелект розумівся Амтхауером, як єдність деяких психічних здібностей, що виявляються в різних формах діяльності. У тест він включив завдання на діагностику таких компонентів інтелекту: вербального, лічильно-математичного, просторового, мнемічного.

У нашій країні адаптований варіант тесту Амтхауера використовується при обстеженні учнів 8 - 11 класів міських і сільських шкіл.

З усіх існуючих методик на сьогоднішній день найбільш поширеними є тести - досить короткі стандартизовані проби, випробування, що дозволяють в обмежений період часу отримати характеристики індивідуально-психологічних особливостей людини за певними параметрами.

При обробці результатів тестування можна отримати не тільки загальний бал, а й індивідуальний тестовий профіль випробуваного, який свідчить про пріоритетне оволодінні поняттями і логічними операціями і переважанням вербального або образного мислення. Таким чином, на основі тестування можна прогнозувати успішність подальшого навчання, швидкість протікання розумових процесів, що є свідченням наявності у випробуваного певної виразності властивостей нервової системи.

Тести інтелекту можуть використовуватися для проведення тестування абітурієнтів на стадії їх вступу до вузу, для контролю за особливостями розумового розвитку в ході навчання, виявлення труднощів, труднощів і ухваленні рішення про необхідну роботу з корекції або самокорекції, оцінки якості освіти.



Список використаних джерел

1. Айзенк Г.Ю. Інтелект: новий погляд / Питання психології. 1995.

2. Акімова М.К. Психодіагностика. СПб.: Пітер,2005.

3. Ананьєв Б.Г. Про проблеми сучасного знання людини. СПб., 2001.

4. Анастазі А. Психологічне тестування/ А. Анастазі, С. Урбіна. СПб.: Пітер, 2005.

5. Амтхауер Р., Тест структури інтелекту (IST), Адаптована версія, 1953 р.