Сучасні погляди на природу інтелекту українських вчених

Запропоновану американським психологом Раймондом-Бернардом Кеттелом (1905-1998) модель можна умовно зарахувати до просторових ієрархічних апріорних моделей. У її концепції передбачено, що фактор в (генеральний фактор) складається з двох факторів, які отримали назви "поточний" (gf) і "кристалізований" (gc) інтелекти.

Поточний інтелект не впливає на належність до певної культури. Його рівень визначається загальним розвитком "третинних" асоціативних зон кори великих півкуль головного мозку, тобто є біологічно зумовленим, і виявляється при розв'язанні перцептивних задач, коли від досліджуваного вимагається сприйняти і знайти відношення між елементами. Оскільки він природно зумовлений, процес набуття досвіду і навичок для одних людей є складнішим, для інших - простішим. Уважають, що поточний інтелект може бути виміряний тестами, "вільними від культури".

Кристалізований інтелект визначається сукупністю знань та інтелектуальних навичок особистості, набутих у процесі соціалізації: з дитинства до смерті людина оволодіває культурою суспільства, до якого належить. Застосування поточного інтелекту для розв'язання проблем, які виникають перед людиною, сприяє появі і розвитку кристалізованого інтелекту, що є своєрідним конденсатом досвіду. Кристалізований інтелект змінюється залежно від культури, активності, інтересів особистості і вимірюється традиційними тестами інтелекту.

Фактор поточного інтелекту корелює з вербальним і арифметичним факторами, виявляється при розв'язанні тестів, що вимагають навченості, а також із фактором кристалізованого інтелекту, оскільки поточний інтелект визначає первинне нагромадження знань.

На думку Р.-Б. Кеттела, будь-який вияв здібностей є функцією певних факторів, що належать до трьох класів:

1) центральні (загальні) здібності, що зумовлені структурними і функціональними властивостями головного мозку і впливають на всі пізнавальні процеси. Найзагальніший із факторів, що належить до центральних здібностей може характеризувати величину матеріального субстрату пізнання. Інші фактори ідентифікуються з функціональними особливостями мозку. Центральні здібності є основою поточного інтелекту;

2) локальні (парціальні) здібності пов'язані з вродженою та набутою організаціями сенсорних і моторних зон мозку. Ці здібності виявляються при виконанні завдань, що вимагають слухового, зорового сприйняття, моторної активності. Фактори, що належать до локальних здібностей, не так впливають на успішність виконання тестів, як ті, що належать до центральних здібностей;

3)фактори-операції, на відміну від центральних і локальних здібностей, тісніше пов'язані з культурним досвідом індивіда. їх поділяють на набуті (допоміжні), пізнавальні навички (інтелектуальні алгоритми) і спеціалізовані професійні, тобто навички, набуті для досягнення будь-якої мети. Р.-Б. Кеттел відносить їх до кристалізованого інтелекту.

Два перші класи (природно обумовлені) позначають як "обмежувальні здібності", оскільки певною мірою вони обмежують ефект навчання. Третій клас - інструментальні структури, що виникають унаслідок взаємодії центральних і локальних здібностей з культурним досвідом індивіда.

Парціальні (локальні) фактори визначаються рівнем розвитку окремих сенсорних і моторних зон кори великих півкуль. Р.-Б. Кеттел виокремив лише один парціальний фактор - візуалізацію, що сприяє маніпулюванню зоровими образами. Фактори-операції він інтерпретує як окремі набуті навички для розв'язання конкретних завдань, тобто як аналог Б-факторів (за Ч.-Е. Спірменом), що входять до структури "зв'язаного" інтелекту.

Результати досліджень розвитку (інволюції) пізнавальних здібностей в онтогенезі підтверджують, на перший погляд, модель Р.-Б. Кеттела. Дійсно, до 50-60 років у людей погіршується здатність до навчання, знижується швидкість перероблення нової інформації, зменшується обсяг короткочасної пам'яті тощо, а інтелектуальні і професійні уміння зберігаються до глибокої старості. Однак факторна аналітична перевірка моделі Р.-Б. Кеттела засвідчила недостатню обґрунтованість.

У сучасній західній психології соціальний інтелект розглядають із когнітивних і особистісних позицій. Особистісний підхід передбачає, що соціальна поведінка сама по собі є інтелектуальною, а відмінності в інтелекті є продуктом індивідуальних відмінностей у знанні, яке індивідууми вносять у свої соціальні взаємодії. Відмінності в соціальному знанні спричинюють особливості соціальної поведінки.

Хоча особистісний підхід до соціального інтелекту не вимагає його психометричної оцінки, проте узгоджується із сучасними психометричними поглядами на інтелект як контекст-обумовлене явище. За теорією Стернберга, соціальний інтелект - це частина знань, за допомогою яких людина намагається вирішувати практичні проблеми, з якими стикається у фізичному і соціальному світі. Наприкінці XX ст. почали вести мову про емоційний інтелект як складову соціального інтелекту.

Погляди представників різних напрямів психології вплинули на створення тестів соціального інтелекту.

Тести соціального інтелекту - психодіагностичні методики, спрямовані на оцінювання здатності до розуміння соціальних ситуацій, прогнозування їх розвитку, а також поведінки в них.

Першим тестом для оцінювання соціального інтелекту був "Тест соціального інтелекту Джорджа Вашингтона"

(GWIST), створений у 1928 р. Складався він із 7 субтестів, за якими оцінювали: розсудливість у соціальних ситуаціях; пам'ять на імена і осіб; людську поведінку; психічні стани за висловлюваннями; психічні стани за виразом обличчя; соціальну інформованість; почуття гумору.

Перші чотири субтести включені у всі подальші його модифікації (1931, 1949, 1955), у пізніших виданнях субтести "визначення психічних станів за виразом обличчя" і "соціальної інформованості" були вилучені, натомість доданосубтестна "почуття гумору". У1935 р. американський психолог Е. Долл створив перший тест соціального інтелекту, призначений для дітей.

У 60-ті роки XX ст. Дж.-П. Гілфорд почав розробляти інструменти вимірювання соціального інтелекту на основі загальної моделі структури інтелекту. У співпраці із Селліваном він створив "Тест соціального інтелекту чотирьох факторів "(1965, модернізований у 1976). У 1966 р. з'явився "Тест соціального інтелекту шести факторів" Селлівана. Спираючись на теорії інтелекту Гілфорда, розробник припускав, що соціальний інтелект можна оцінити на основі суб-тестів розпізнавання: поведінкових елементів; поведінкових класів, поведінкових стосунків, поведінкових систем, поведінкових трансформацій і поведінкових імплікацій. У 1991 р. розроблено "Тесттриархічних здібностей Стернберга", за допомогою якого, на думку автора, можна оцінити аналітичні, креативні і практичні здібності. Крім цього, були створені такі опитувальники: "Оцінювання соціальних навиків з юнаками Матсона" (1983), "Оцінна система соціальних навичок" (1990), "Опитувальник соціальних навичок" (1991), "Шкала соціального інтелекту Тромсо" (2001) і методики, засновані на оцінюванні інших людей ("Шкала соціальної компетенції" (2003)) і оцінюванні поведінки ("Відеотест соціальної компетенції" (1998)).

Перспективними вважають тести "Вирішення інтерперсональних ситуацій за допомогою соціального інтелекту" (2004) і "Поведінкові компоненти соціального інтелекту. (2004).

Більшість зарубіжних тестів соціального інтелекту має задовільні показники надійності і валідності.

Д. Големана "Емоційний інтелект" (1995) сприяла вкоріненню цього поняття у психології і буденній свідомості. Експериментально розвинули цей підхід Дж. Майєр і П. Селовей, розглядаючи емоційний інтелект як частину інтелекту соціального. Останніми роками в літературі використовується поняття "емоційно-соціальний інтелект" (Р. Барон).

Тести емоційного Інтелекту - психодіагностичні методики, спрямовані на оцінювання здібностей до пізнання емоцій, їх розуміння і управління ними (стосовно себе та інших людей).

При вимірюванні емоційного інтелекту використовують змішані моделі і моделі здібностей. Змішані моделі охоплюють когнітивні, особистісні характеристики, припускаючи можливість вимірювання на основі опитувальників. Інші моделі ґрунтуються на розумінні емоційного інтелекту як комплексу певних здібностей.

Змішані моделі досить різноманітні і відрізняються особистісними змінними, які до них включаються. Емоційний інтелект трактується одночасно як когнітивне і особистісне утворення. Опитувальники, призначені для оцінювання емоційного інтелекту, вимірюють адаптованість індивіда, загальний настрій, соціальні навички разом з управлінням емоціями.

Більшість методик не мають єдиного організувального принципу, характеризуються суб'єктивними вподобаннями, оскільки відображають суб'єктивні погляди розробників.

Психометричні характеристики опитувальників для оцінювання емоційного інтелекту часто піддають критиці, однак більшість їх має задовільну надійність і критерійну валідність. Однак не завжди результати опитувальників корелюють із результатами тестів інтелекту. Це є підставою для припущення, що вимірюється не емоційний інтелект, а деяка комбінація особистісних особливостей.

Тести емоційного інтелекту дають змогу точніше виміряти конструкт, відмінний від здібностей і особистісних факторів. Деякі вчені вважають, що вони оцінюють конформність обстежуваних стосовно соціальних норм, а не емоційний інтелект. На думку Л. Бурлачука, незрозуміло, як конструкт "емоційний інтелект" співвідноситься з іншими здібностями. Проте ці тести широко використовують на практиці, насамперед у консультуванні й освіті. Це підтверджує створений у 1996 р. у США "Консорціум із вивчення емоційного інтелекту в організаціях" (університет Нью-Джерсі).

В Україні тести емоційного інтелекту поширені мало, але активно розробляються основні положення теорії емоційного інтелекту. На основі експериментальних даних з'ясовано, що відчуття психологічного благополуччя є інтегрованим відображенням внутрішніх детермінант емоційного інтелекту, також встановлена ієрархічна структура рівнів його сформованості (Є. Носенко та ін.). У 2004 р. Д. Люсін створив опитувальник, що складається з двох шкал (міжособистісного та внутріособистісного емоційного інтелекту), спрямований на діагностику здібностей, пов'язаних з розумінням емоцій та управлінням ними.

Термін "креативність" (Сг) здебільшого застосовують на позначення розумових процесів, які призводять до прийняття рішень, ідей, осмислення, створення художніх форм, теорій чи будь-яких унікальних і нових продуктів.

Тести креативності (лат. creatio - створення) - психодіагностичні методики, призначені для вимірювання творчих здібностей особистості.

Вивчення креативності започаткував Дж.-П. Гілфорд, який вирізняв у структурі інтелекту конвергентне і дивергентне (творче) мислення. За його словами, конвергентне мислення актуалізується, якщо людині, яка розв'язує завдання, потрібно, врахувавши безліч умов, знайти єдино правильне рішення. їх може бути кілька, але ця кількість завжди обмежена. У такий спосіб Дж.-П. Гілфорд ототожнив здатність до конвергентного мислення з тестовим інтелектом, тобто інтелектом, вимірюваним високошвидкісними тестами Дивергентне мислення розумів як тип мислення, що розвивається різними напрямами. Такий тип мислення допускає варіювання шляхів розв'язання проблеми, несподівані висновки. Дж.-П. Гілфорд вважав операції дивергенції, перетворення та імплікації основою креативності як загальної творчої здатності.

У людей середнього рівня розвитку інтелект і творчі здібності взаємопов'язані. У людини з нормальним рівнем інтелекту (85-115 ІQ) зазвичай нормальні творчі здібності. Однак за Щ вище 120 кореляція між творчою та інтелектуальною діяльністю зникає, оскільки творче мислення має не тотожні інтелекту ознаки:

- пластичність (творчі люди пропонують багато рішень, коли інші можуть знайти лише одне або два);

- рухливість (перехід від одного аспекту проблеми до іншого без обмежень однією версією);

- оригінальність (здатність приймати несподівані, небанальні, незвичні рішення).

Оскільки рівень здібностей не завжди відповідає рівню творчості, психологи діагностують як інтелектуальну обдарованість і продуктивність, так і творчу обдарованість і продуктивність (креативність).

Творчу обдарованість і продуктивність характеризують: багатство думки (кількість нових ідей на одиницю часу); гнучкість думки (швидкість переключення з одного завдання на інше); оригінальність; допитливість; здатність до розроблення гіпотези; ірелевантність (логічна незалежність реакції від стимулу); фантастичність (відірваність відповіді від реальності за наявності певного логічного зв'язку між стимулом і реакцією).

У 60-ті роки XX ст. Дж.-П. Гілфорд і Е. Торренс створили дотепер використовувані батареї тестів діагностування дивергентного мислення. Створена на основі обґрунтованої Гілфордом моделі інтелекту "Батарея тестів Гілфорда", що оцінюють різні аспекти дивергентного мислення, складається з 10 тестів:

- назва історій (оригінальне продукування семантичних одиниць);

- "що з цим робити" (оригінальне продукування семантичних класів);

- подібні значення (оригінальне продукування семантичних відносин);

- написання пропозицій (оригінальне продукування семантичних систем);

- різновиди людей (оригінальне продукування семантичних висновків);

- "що на підставі цього придумати" (оригінальне продукування символічних одиниць);

- різні групи букв (оригінальне продукування символічних класів);

- створення предметів (оригінальне продукування символічних систем);

- заховані букви (оригінальне продукування символічних трансформацій);

- додавання декорацій (оригінальне продукування символічних висновків).

Кожне завдання обмежене в часі й оцінює гнучкість та оригінальність. Тести супроводжують орієнтовні нормативні дані, одержані від груп дорослих та учнів старших класів. Дослідники, які застосовували ці тести, наголошують на їх високій надійності. Дані про валідність ґрунтуються на дослідженнях валідності факторів запропонованої автором моделі інтелекту.

Б. Торренс трактував креативність як здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин у знаннях, відчуття дисгармонії. Його тести (ТТСТ) були створені в руслі концепції дивергентного мислення Гілфорда. Однак Торренс орієнтувався передусім на стимуляцію творчих здібностей, а не на результати факторно-аналітичних досліджень. Креативність він вважав загальною здатністю, яка ґрунтується на поєднанні загального інтелекту (фактор О), особистісних характеристик і здібностей до продуктивного мислення. При конструюванні тестів Торренс відмовився від монофакторних тестових завдань (Гілфорд), кожному субтесту його методики доводиться оцінювати декілька характеристик креативності. Відбір завдань був здійснений на основі факторного аналізу.

Тести складаються з трьох частин: вербальної (7 субтестів), образної (3 субтести) і звукової (2 субтести) батарей. Вони призначені для оцінювання чотирьох властивостей дивергентного мислення: поточності (здатності продукувати велику кількість ідей), гнучкості (здатності застосовувати різноманітні стратегії при вирішенні проблеми), оригінальності (здатності продукувати незвичні, нестандартні ідеї); розробленості (здатності детально розробляти ідеї). До цих властивостей Торренс додав адекватність (здатність адекватно сприймати і реагувати), опір замиканню (здатність долати самотність) і абстрактність назви (здатність абстрагуватися від звичайного і закладати у назву певну ідею).

Надійність і валідність тестів Торренса задовільні: надійність ретестова коливається від 0,84 до 0,93 для різних показників вербальної батареї і від 0,7 до 0,85 - для образної батареї. Високі показники валідності критерійної і валідності прогностичної.

Тести Торренса стандартизовані (вербальна і образна батареї). Невербальна частина, відома як "Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса", в Україні застосовувалася у модифікації О. Вороніна, який адаптував (1993- 1994)субтест "Завершення картинок" на вибірці менеджерів віком від 23 до 35 років. Метою адаптації було виявлення невербальної креативності як здатності до "зародження" нового, оригінального продукту в умовах мінімальної вербалізації. Позначення досліджуваним описаного словами не суттєве при інтерпретації результатів і використовується лише для цілісного розуміння малюнка.

Модифікований варіант тесту Торренса є підбіркою картинок з набором елементів (ліній). Досліджуваним необхідно домальовувати картинку осмисленого зображення. На думку О. Вороніна, запропоновані ним картинки не дублюють у своїх початкових елементах одна одну і забезпечують надійні результати. Діагностичні можливості адаптованого варіанта методики дають змогу оцінювати такі показники креативності, як оригінальність і унікальність.

В оригінальному тесті Торренса з кількох показників креативності найзначущішим є оригінальність, тобто несхожість створеного досліджуваними. Оригінальність діагностують як статистичну рідкість відповіді. Оскільки ідентичних зображень не буває, йдеться про статистичну рідкість типу (або класу) малюнків.

У блоці інтерпретації наведеш адаптації різних типів малюнків та їх умовні назви, які відображають істотну характеристику зображення. Умовні назви малюнків, як правило, не тотожні їх назвам, запропонованим досліджуваними. У цьому, на думку О. Вороніна, виявляються відмінності між вербальною і не вербальною креативністю. Оскільки тест використовують для діагностування невербальної креативності, запропоновані досліджуваними назви картинок із подальшого аналізу виключають і використовують тільки як допоміжний засіб для розуміння суті малюнка.

Показник "оригінальність малюнка" оцінюють з огляду на масив даних про нього і обчислюють за такою формулою:

Індекс оригінальності, за Торренсом, підраховують як середню оригінальність за всіма картинками. Якщо оригінальність малюнка дорівнює 1, його визнають унікальним. Додатково підраховують індекс унікальності - кількість картинок для досліджуваного.

У повному тесті Торренса використовують також показник "поточність виконання" - кількість малюнків, за винятком тих, що повторюються (без істотних варіацій), і нерелевантних (що не включають ліній стимульного матеріалу або не є складовою малюнка).

Субтест "Паралельні лінії", де потрібно домальовувати до осмисленого зображення дванадцять пар паралельних ліній, дає змогу з'ясувати гнучкість - наявність різних типів зображень для кожної пари ліній, легкість переходу від одного типу зображення до іншого. Показник "складність зображення" (ретельність розроблення малюнка, кількість доповнень до основного малюнка тощо) характеризує швидше образотворчий досвід досліджуваного і певні особистісні риси (епілептоїдність, демонстративність), ніж характеристики креативності. Інтерпретація результатів тестування залежить від специфіки вибірки, тому адекватні та надійні висновки про людину можна отримати в межах пропонованої вибірки або подібної до неї. Тестування можна проводити в індивідуальному і груповому варіантах.

Для діагностування рівня креативності застосовують й інші методики, не лімітовані часом. Американські дослідники М. Воллах і К. Коган надавали досліджуваним стільки часу, скільки було потрібно для розв'язання завдання, тестування відбувалося у формі гри, приймали будь-яку відповідь. За такого тестування кореляція між креативністю і рівнем інтелекту наближалася до нуля, тобто креативність не залежала від інтелекту. М. Воллах і К. Коган поділили дітей на 4 групи з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, що відрізнялися способами пристосовування до зовнішніх умов і розв'язання завдань:

1) діти з високим рівнем інтелекту і креативності. Вони впевнені у своїх здібностях, мають адекватну самооцінку, виявляють ініціативність, особисту.незалежність думок і дій, успішні, обдаровані, соціально адаптовані;

2) діти з низьким рівнем креативності, але високим інтелектом. Прагнуть успіхів, важко переживають невдачі, бояться висловити свою думку, ризикувати, зазнати приниження, дистанціюються від однокласників;

3) діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності. Потрапляючи в категорію "вигнанців", погано пристосовуються до шкільних вимог; мають хобі і захоплення на стороні, їх часто не розуміють вчителі й однолітки;

4) діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей. Добре пристосовуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю.

Обдарованим дітям властиві високий енергетичний рівень, мала тривалість сну, підвищена пізнавальна активність, інтелектуальна ініціатива - схильність ставити перед собою складні завдання.

У вітчизняних дослідженнях на основі виокремлення одиниці вимірювання творчих здібностей, названої інтелектуальною ініціативою, розроблено оригінальну методику креативного поля (Д. Богоявленська). Інтелектуальна ініціатива є "клітинкою", в якій синтезуються особистісні риси та інтелектуальні особливості. Одержані за допомогою методики креативного поля дані тісно корелюють із зовнішнім критерієм.

Методиці властиві такі особливості:

- відмова від зовнішнього спонукання і запобігання появі внутрішніх оцінних стимулів;

- відсутність максимального показника (пропоноване завдання розв'язують на кількох рівнях (від часткового до загального) із застосуванням універсальних законів. Це необхідно для досягнення другого креативного рівня - виходу за межі заданого;

- нефіксованість тривалості експерименту (швидкість перебігу психічних процесів не беруть до уваги).

Д. Богоявленська у своїх дослідженнях використала кілька типів специфічних завдань. При вивченні дітей молодшого шкільного віку вона застосувала методику "Морський бій": завдання можна розв'язати методом "проб і помилок" і за допомогою виявлення закономірностей. Методика "Система координат" полягає у роботі з формулами. Найповніше розкрила креативне поле методика "Казкові шахи" (шахові задачі на дошці нетрадиційної циліндричної форми), при розв'язуванні завдань якої шаховий досвід не допомагає.

Методика проведення експерименту складається з попереднього навчання, у процесі якого досліджувані засвоюють загальні правила і прийоми розв'язання цього типу завдань, а також експерименту (розв'язання 12 задач приблизно за годину).

Досліджуваних класифікують за рівнем інтелектуальної активності на такі категорії:

1) стимульно-продуктивний рівень інтелектуальної активності: розв'язання завдань за допомогою гіпотез і відкриттів. Досліджуваний за добросовісної та енергійної роботи залишається на початковій стадії знайденого способу розв'язання. Цей рівень характеризується відсутністю пізнавального інтересу та ініціативи, прагматичністю, вузьким професіоналізмом;

2) евристичний рівень інтелектуальної активності: відкриття закономірностей емпіричним шляхом. Володіючи надійним способом розв'язання, досліджуваний аналізує склад, структуру своєї діяльності, що відкриває оригінальні способи розв'язання, і успішніше розв'язує наступні завдання;

3) креативний рівень інтелектуальної активності (теоретичних відкриттів): створення теорії і постановка нової проблеми. Досліджуваний може припинити запропоновану йому в процесі експерименту діяльність, що висвітлила зовсім іншу проблему. Іноді особа виходить на креативний рівень після розв'язання кількох завдань (здатність розкривати істотне шляхом аналізу одиничного об'єкта). Важливою особливістю цього рівня є самодостатність, байдужість до зовнішньої оцінки, наявність власної думки.

Креативний рівень інтелектуальної активності не є обов'язковою умовою успіху у професійній діяльності. Багато відомих учених володіло евристичним рівнем активності (Рентген відкрив Х-промені, Бойль -.зворотну пропорційність об'єму і тиску в газі). Теоретично осмислювали ці наукові феномени інші вчені.

Тести креативності переважно критикують за те, що їх прогностична валідність не доведена. За допомогою тестів дивергентного мислення неможливо передбачати творчу поведінку індивіда у майбутньому. З'ясувалося, що діти з яскраво вираженими творчими здібностями, як правило, не створюють нічого оригінального у дорослому житті. Тому багато дослідників пропонує не ототожнювати креативність і дивергентне мислення. Тому для вивчення креативності широко застосовують проектні методики, опитувальники особистісні, опитувальники інтересів, психологічні автобіографії. Останнім часом відбувається злиття особистісного (визнає вплив на креативність особистісних рис і особливостей) і пізнавального (визнає вплив на креативність інтелектуальних, пізнавальних особливостей) підходів до вивчення та вимірювання креативності. Проте результати застосування цих тестів суперечливі, а їх валідність не доведена.

Отже, інтелектуальна діяльність є складним психічним феноменом. Існує багато експериментально-психологічних теорій інтелекту, спрямованих на виявлення механізмів інтелектуальної активності. Кожен із них має наукову цінність, але не дає вичерпних знань щодо природи інтелекту. Лише комплексний підхід здатен надати інформацію про структуру інтелекту та можливості його діагностування. Сучасні тести для вимірювання інтелекту застосовують для встановлення рівня розвитку пізнавальних функцій у дітей і дорослих, з метою профорієнтації та профвідбору, діагностування психічних розладів.

Висновок до розділу 1

Сучасна психодіагностика набула статусу багатогалузевої науки. Створено багато психодіагностичних методик, кількість яких збільшується, застосовуються сучасні методи математики і фізики, а також засоби комп'ютерної психодіагностики. Вчені працюють над комплексною систематизацією і викладом психодіагностичних методів, розробляють концепцію психодіагностики - обґрунтовану, продуману систему, яка може стати основою класифікації психодіагностичних методик.

У сучасному розумінні інтелект стосується не лише мислительних функцій людської психіки, а й пізнавальних процесів загалом.

Інтелект (лат. intellectus - сприйняття, розуміння) - здатність до набуття знання і вмінь, долання перешкод та розв'язання нестандартних ситуацій, що визначає успішність адаптації індивіда до нових ситуацій.

Тести вимірювання інтелекту є сукупністю методик, призначених для діагностування загальних здібностей людини. Вони відрізняються від інших методик вимірювання індивідуально-психологічних особливостей - тестів особистості, спрямованих на вивчення інтересів, емоцій, особливостей поведінки в певних соціальних ситуаціях.

Інтелектуальна діяльність є складним психічним феноменом. Існує багато експериментально-психологічних теорій інтелекту, спрямованих на виявлення механізмів інтелектуальної активності. Кожен із них має наукову цінність, але не дає вичерпних знань щодо природи інтелекту. Лише комплексний підхід здатен надати інформацію про структуру інтелекту та можливості його діагностування. Сучасні тести для вимірювання інтелекту застосовують для встановлення рівня розвитку пізнавальних функцій у дітей і дорослих, з метою профорієнтації та профвідбору, діагностування психічних розладів.

Розділ 2. Експерементальне дослідження інтелекту за допомогою методики Г,Айзенка

2.1 Організація дослідження по визначенню інтелекту працівників проектно -вишукувального інституту

З метою узагальнення і розуміння природи інтелекту працівників проектно- вишукувального інституту, я застосувала інтелектуальний тест Айзенка.

Етапи дослідження

Для того щоб вибрати групу досліджуваних я оцінила сучасний менталітет і нтелект України було виявлено такі дані -Узв'язку з тривалою соціально-економічною кризою в Україні, яка затягнулася більше, ніж на десятиліття, дослідження суспільного економічного менталітету і суспільного економічного інтелекту надзвичайно актуальне: саме завдяки останнім можна суттєво активізувати економічне життя в країні.

Суспільний економічний менталітет ми розуміємо як вміння частини суспільства чи суспільства загалом мислити економічно, тобто вміти адекватно оцінювати економіку (наприклад, економіку регіону, держави), доходити логічних висновків, умовиводів про її стан крізь призму існуючих правил, норм і законів господарювання.

Наголосимо, що тільки завдяки суспільному економічному менталітету можна формувати суспільний ментальний економічний простір регіону, держави, тобто такий суб'єктивний діапазон відображення реального економічного світу населенням досліджуваного територіального утворення, в межах якого можливі різні уявні переміщення економічних об'єктів, явищ, процесів. Цей суспільний ментальний економічний простір формується внаслідок відображення реального економічного світу засобами масової інформації, у тому числі міжнародною інформаційною системою Internet, науковими економічними публікаціями тощо.

Сучасний суспільний ментальний економічний простір України можна охарактеризувати як деформований, нестійкий, неповноцінний. Це зумовлюється такими причинами:

-- реальні трансформаційні процеси перехідної економіки, які дуже часто не відповідають тим, що мають місце у програмних документах, і є надзвичайно суперечливими, провокують появу деформованих ментальних економічних структур; під ментальними економічними структурами загалом ми розуміємо психічні утворення, які в умовах пізнавального контакту етносу (соціуму) з довкіллям забезпечують поступання інформації про економічні події, явища та процеси, можливість перероблення цієї інформації, управління процесами перероблення інформації завдяки вибірковості інтелектуального відображення; отже, деформовані ментальні економічні структури -- це такі психічні утворення, що є відображеннями реальності, яка неадекватна економічній дійсності; серед прикладів деформованих ментальних економічних структур можна назвати: "В Україні неможливо досягти самореалізації в сфері бізнесу", "В Україні невигідно займатися підприємництвом", "Україна -- бідна країна" та ін.;

-- боротьба інших країн світу за можливість контролювати економіку України зумовлює насичення її інформаційного простору фальшивими даними про економічну ситуацію в країні з метою створення дезатрактивних суспільних ментальних репрезентацій економічних об'єктів, явищ, процесів, тобто непривабливих актуальних образів останніх;

-- надмірний розвиток тіньової економіки підсилює деформованість ментальних економічних структур елементами нестійкості, неповноцінності: вони не дають навіть приблизної уяви про загальний обсяг фактичної економічної діяльності, справжні економічні результати цієї діяльності тощо.

Все це гальмує розвиток в Україні підприємництва -- ініціативної, самостійної, здійснюваної від свого імені, на власний ризик, під свою відповідальність діяльності громадян, спрямованої на систематичне отримання доходу, прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання послуг, без чого неможливо побудувати ефективне суспільство. Адже деформований, нестійкий, неповноцінний ментальний економічний простір України виступає потужним негативним фактором розвитку підприємницьких здібностей підприємців. Це означає, що особи, котрі займаються підприємництвом" не можуть сформувати повноцінний набір якостей, вмінь, здібностей, що дають їм змогу знаходити і використовувати краще поєднання ресурсів для виробництва, продажу товарів, приймати розумні, послідовні рішення, створювати і застосовувати новинки, виправдано ризикувати.

Суспільний економічний менталітет і суспільний економічний інтелект безумовно мають відмінності в розрізі регіонів. Спробуємо дати порівняльну оцінку рівня розвитку суспільного економічного менталітету та суспільного економічного інтелекту в розрізі регіонів України. З цією метою виведемо інтегральний індекс на основі врахування низки показників, серед яких -- порівняльна оцінка розвитку підприємництва в розрізі регіонів України. Названі деформовані суспільні ментальні економічні структури засвідчують, що для розрахунку відносного стосовно середньоукраїнського рівня розвитку суспільного економічного менталітету необхідно використати сальдо міждержавної міграції. Саме ці показники виокремлюють групу населення, невдоволеного можливостями самореалізації в Україні у сфері бізнесу та в інших сферах. Цікаво, що за даними найрізноманітніших соціологічних опитувань, цією верствою населення на перший план як головний аргумент завжди висувається набагато вищий рівень доходів, який би вона могла мати в інших розвинутих країнах світу за ту саму роботу, що виконує в Україні. Аналіз сальдо міждержавної міграції засвідчив: таким найвищим абсолютним показником виділяються Автономна Республіка Крим, Херсонська та Запорізька області.

Ментальний економічний досвід, тобто система інтелектуальних ресурсів, зумовлених особливостями пізнавального відношення суб'єкта до господарювання і характер відтворення дійсності в індивідуальній та суспільній свідомості, який був отриманий населенням різних регіонів у період існування колишнього Радянського Союзу, виробив ще й такі деформовані ментальні економічні структури: "Якщо вони (владні ограни) думають, що нам платять, то нехай думають, що ми (народ) працюємо", "Хіба це зарплата?", "Краще вдома полежати, ніж задурно працювати". Саме набутий ментальний економічний досвід став вирішальним фактором стрімкого поширення офіційно зареєстрованого безробіття в сучасній Україні. Зауважимо, що при цьому, очевидно, варто задуматися, чи можна вважати безробітним того, хто має землю (принаймні, понад 0,06 га) і можливість використовувати продукти для власних потреб, вирощені на цій землі. На нашу думку, показник безробіття слід вважати таким, що понижує відносний рівень розвитку суспільного економічного менталітету і в країні загалом, і в розрізі її регіонів. У такому плані найбільше вирізняються Івано-Франківська, Чернігівська та Волинська області.

При розрахунку названого інтегрального індексу враховані й такі показники, як кількість випускників вищих навчальних закладів економічних спеціальностей, вертикальна мобільність трудового потенціалу та ін.

Отримані показники дали змогу виділити регіони з такими рівнями розвитку суспільного економічного менталітету: надзвичайно високим, дуже високим, високим, середнім, низьким, дуже низьким, критичним (табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Групування областей України за рівнем розвитку суспільного економічного менталітету

Отримані та надані у таблиці результати можуть бути відкориговані, якщо при розрахунку інтегрального індексу будуть враховані ще й інші якісні показники: соціальна напруга, якість життя населення тощо. Однак справа не стільки в необхідності отримання точніших результатів, скільки в очевидній наявності надзвичайно широкого діапазону показників, що відображають рівень розвитку суспільного економічного менталітету в розрізі регіонів України. Це засвідчує необхідність реалізації на рівні держави негайних серйозно продуманих і науково обґрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію деформованості суспільних ментальних економічних структур, а також на розвиток індивідуального та суспільного економічного мислення через організацію наукових семінарів, спеціальних передач у ЗМІ та ін. Без таких заходів буде проблематичним подальший інтенсивний розвиток суспільного інтелекту. Для того, щоб створювати нове і швидко впроваджувати створене в життя, необхідний належний рівень розвитку суспільного менталітету. Інновації активніші в межах областей з вищим інтегральним показником розвитку суспільного економічного менталітету. Це засвідчують, наприклад, дані про створення бізнес-інкубаторів.

Зазначимо, що в областях з вищим інтегральним показником розвитку суспільного економічного менталітету працює більша кількість наукових кадрів, осіб з вищою освітою та ін. Саме вони належать до числа детермінантів рівня розвитку суспільного інтелекту загалом та економічного зокрема. В таких областях у структурі трудового потенціалу виділяється інтелектуальна складова, яка має більшу питому вагу, ніж в інших областях. Крім того, це засвідчує вищу інтенсивність процесу соціалізації саме в таких областях.

Як підсумок -- в Україні необхідно активізувати дослідження, спрямовані на вивчення суспільного менталітету та суспільного інтелекту, причому такі дослідження необхідні не лише у межах суспільної (соціальної) географії й у межах інших наук, наприклад, у царині регіональної економіки та регіональної соціальної географії.

Суспільно-географічні (соціально-географічні) дослідження суспільного менталітету та суспільного інтелекту повинні вивчатися у таких напрямах: по вертикалі (в межах територіальних суспільних систем різного ієрархічного рівня), по горизонталі (в розрізі ТС/С одного й того самого ієрархічного рівня, наприклад, львівський суспільний менталітет і одеський суспільний менталітет, галицький суспільний інтелект і волинський суспільний інтелект), а також як системне явище, що має складну структуру (суспільний економічний менталітет, суспільний політичний менталітет, суспільний соціальний менталітет, суспільний культурний менталітет та ін.).

Дуже важливо сконцентрувати зусилля вчених, фахівців, управлінців на формування прогресивних суспільних ментальних структур, у тому числі політичних, економічних і, безумовно, соціальних. Все це повинно стати потужною основою для перспективного зростання і суспільного менталітету, і суспільного інтелекту, що сприятиме підвищенню рівня життя населення регіонів, країни, зміцненню економічної безпеки держави, інтеграції України на рівних правах з іншими країнами у світовий економічний простір.

Отже, для суспільного розуму та суспільного інтелекту кожного з регіонів властивий специфічний набір соціально-географічних ознак, які визначають формування і розвиток різних регіональних суспільних сфер, у тому числі й соціальної.

Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму і суспільного інтелекту належить до фундаментальних у регіональній соціальній географії, мі розвитку повинні бути присвячені подальші дослідження в XXI ст. у межах цієї галузі знань.

Тому я вибрала Проектно -вишукувальний інститут міста Києва.

Інститут « КИЇВДІПРОТРАНС » заснований в 1930 році.

Поле основної діяльності Інституту : проектні роботи та менеджмент проекту, інжинірингові, консалтингові та інформаційні послуги в галузі транспортного будівництва.

Інститут виконує економічні, геодезичні та інженерно -геологічні вишукування, техніко -економічне обгрунтування інвестицій та комплексне робоче проектування :

- Залізниць, станцій, під'їзних шляхів;

- Автомобільних доріг;

- Технологічних споруд транспорту, їх ремонту та сервісного обслуговування;

- Транспортних штучних споруд (мости, шляхопровідні розв'язки, тунелі);

- Цивільних споруд (вокзали, готелі, об'єкти торгівлі, житлові будинки );

- Інфраструктури залізниць: пристроїв електропостачання, автоматики, телемости - Ханик і зв'язку;