Особистісно-орієнтоване консультування: теорія та основні техніки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Ключові поняття теми

2. Означення та історія виникнення особистісно-орієнтованого консультування

3. Теорія консультування

4. Техніки консультування

5. Результати консультування

Висновок

Список використаної літератури

1. Ключові поняття теми

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - низка напрямів в сучасній психології, які зорієнтовані передусім на вивчення смислових структур людини. В гуманістичній психології в якості основних предметів аналізу постають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісне спілкування. Гуманістична психологія в якості самостійної течії виокремилася на початку 60-х рр. ХХ ст. як протест проти біхевіоризму та психоаналізу, отримавши назву “третьої сили”. До даного напряму можна віднести А.Маслоу, К.Роджерса, В.Франкла, Ш.Бюлер, Ф.Беррона, Р.Мея, С.Джурарда та ін. Методологічні позиції гуманістичної психології сформульовані у наступних положеннях: 1) людина є цілісною; 2) цінними є не лише загальні, але й індивідуальні випадки; 3) головною психологічною реальністю є переживання людини; 4) людське життя - єдиний процес; 5) людина відкрита до самореалізації; 6) людина не детермінована лише зовнішніми ситуаціями. На основі гуманістичної психології ґрунтуються деякі напрями психотерапії і гуманістична педагогіка.

ЕМПАТІЯ - осягнення емоційного стану, проникнення, “вчування” у переживання іншої людини. Здатність індивіда до паралельного переживання тих емоцій, що виникають у іншого індивіда у ході

спілкування з ним. розуміння іншої людини шляхом емоціонального “вживання” в його переживання. Термін був уведений у психологію Е.Тітченером. Розрізняють: 1) емпатія емоціональна - ґрунтується на механізмах проекції і наслідування моторним та афективним реакціям іншої людини; 2) емпатія когнітивна - ґрунтується на інтелектуальних процесах - порівняння, аналогія тощо; 3) емпатія предикативна - виявляється як здатність передбачати афективні реакції іншого у конкретних ситуаціях. Як особливі форми емпатії викоремлюються: 1) співпереживання - переживання тих самих емоційних станів, які відчуває інший, через ототожнення з ним; 2) співчуття - переживання власних емоційних станів у зв'язку з почуттями іншого. Встановлено, що емпатична здатність зазвичай зростає із накопиченням життєвого досвіду і легше реалізується за умови схожості поведінкових та емоціональних реакцій суб'єктів.

РЕФЛЕКСІЯ - унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось - як думка про думку, знання про щось - знання про саме знання [4].

2. Означення та історія виникнення особистісно-орієнтованого консультування

Психологія, орієнтована на людину, входить до наукової течії, котра має назву гуманістична психологія. Ханс Ансбахер, видатний представник адлеріанської терапії, виділив шість характерних рис гуманістичної психології:

1) вирішальна роль творчої сили людини;

2) антропоморфна модель людини;

3) розвиток людини попереджають скоріше цілі, аніж причини;

4) холі стичний, а не «елементний» підхід до людини;

5) необхідність прийняття до розрахунку людської суб'єктивності думок, точок зору, свідомих і несвідомих імпульсів людини;

6) психотерапія заснована головним чином на гарних людських відносинах.

Для особистісно-центрованого підходу ціллю є не зміст проблеми, а глибокі переживання клієнта. На практиці це означає, що якщо клієнт в ситуації психологічного консультування розповідає не про свою сокровенну проблему, а лише про свої досягнення у будь-якій справі, то не слід підштовхувати його до вираження й обговорення цієї проблеми, поважаючи й приймаючи такий вибір клієнта. В цьому сенсі техніка емфатичного розуміння специфікує технічну сторону клієнт-центрованого підходу. Вона дозволяє, по-перше, перевести контакт на рівень переживань, а по-друге, працювати на цьому рівні. Емпатія тут - не умова, а головний зміст консультування.

Термін «клієнт» у більшій мірі, аніж термін «пацієнт», адекватний неманіпулятивній, немедичній моделі психології, відображає важливість уваги до людини, котра приходить за допомогою. Така людина сама відповідає за свою зміну і не розглядається як об'єкт діагностики і лікування

Засновником особистісно-орієнтованої психотерапії і консультування був американський психотерапевт Карл Ренсом Роджерс (1902-1987). Він розпочав свою наукову кар'єру у 1927 році в інституті дитячого виховання у Нью-Йорку. Рік потому він вступив на кафедру вивчення дітей Суспільства по перешкоджанню жорстокої поведінки по відношенню до дітей в Рочестері, штат Нью-Йорк. З 1940 р. Роджерс займав посаду професора психології в університеті штату Огайо. Там він звернув увагу до своєї системи психотерапії, особливо після виходу у 1942 році книги «Консультування і психотерапія: нові концепції в практиці». З 1945 р. він був виконуючим секретарем в Чікагському університеті, а потім працював в університеті Вісконсина. У 1951 році Роджерса опублікував книгу «Клієнт-центрована терапія: сучасна практика, зміст і теорія».

Роджерс займав посаду президента Національної дослідницької ради американської психіатричної асоціації і президента Американської психотерапевтичної академії. З 1966 року він працював у центрі дослідження людини, в заснуванні якого приймав безпосередню участь.

Днем публічного народження теорії Роджерса стала його зустріч з (яка мала назву «не директивної») американськими психологами у 1940 р. У ранньому варіанті психотерапії акцент було зроблено на техніці рефлексії - словесному відображенні терапевтом почуттів клієнта (терапевтичне дзеркало). Завдяки такому взаємному зв'язку останній отримує можливість осмислити свої почуття і без терапевтичного втручання, самостійно прийти до певних висновків і рішень. У 1951 році Роджерса змінив назву терапії - вона почала називатися «клієнт-центрованою» або «клієнт-орієнтованою» [9]. Цим підкреслювалося, що психотерапія не зорієнтована ані на теорію (коли мається концептуальний апарат аналізу клієнта, і в цьому сенсі терапевт виступає в якості експерта, що краще розуміє проблему клієнта, аніж сам клієнт), ані на проблему (коли признається, що єдиний спосіб вирішити проблему - це зосередитись лише на ній), а на клієнта: він вільний в терапії казати і робити те, що він хоче, він рівноправний із психотерапевтом, він - ключова фігура у розробленні психотерапевтичних змін. Одна з гіпотез клієнт-центрованого консультування полягає в тому, що людиною, котра найкраще розуміє і змінює клієнта є сам клієнт. В цій новій назві відобразився інший фокус психотерапії - фактори, слугуючи росту клієнта. Акцент був зроблений на процесі зміни особистості в психотерапевтичному контакті, на умовах, котрі спонукають до цієї зміни [6].

В останні роки життя Роджерса сконцентрувався на додатках до своєї теорії і методах забезпечення особистісного росту і покращенню якості людських контактів в різних сферах. Він досліджував ефективність малих груп (груп зустрічей) в процесах пришвидшення індивідуальних і організаційних змін. Даний підхід використовувався в менеджменті, педагогіці, в рішенні міжнаціональних конфліктів (відповідна праця була проведена у Південній Африці, Східній Європі, Центральній Америці). І, таким чином, у 1960-1970-х роках даний підхід значно розширився і став називатися «людино-центрованим» підходом, або підходом, орієнтованим на людину. Психотерапія ж стала іменуватися «людино-центрованою», або «орієнтованою на людину»; інша назва - «людино-центрований підхід до терапії». Це відображає дослідницькі цінності Роджерса і його помічників.

Основні риси людино-центрованої терапії, як вказували Роджерса і Сан форд (1985) являють собою наступні пункти:

1) гіпотеза про те, що певні установки психотерапевта створюють необхідні і достатні умови терапевтичної ефективності;

2) основний акцент на феноменологічному світі клієнта;

3) терапевтичний процес зорієнтований на зміни в переживаннях, на досягнення вміння більш повно жити в даний момент;

4) увага в більшій мірі до процесів змінення особистості, а не до статичної структури;

5) гіпотеза про те, що одні й ті ж принципи психотерапії можливо застосовувати до всіх людей, незалежно від того, до якої клінічної категорії вони віднесені - до осіб, що страждають психозами, невротиків або до психічно здорових людей;

6) цікавість до філософських проблем, що витікають із практики психотерапії.

Погляди Роджерса впродовж його життя в деякій мірі трансформувалися, однак основна ідея залишалася незмінною. Роджерс став лише сильніше підкреслювати значення особистісного контакту клієнта і терапевта [5].

3. Теорія консультування

Метою усіх видів консультування є деякі зміни клієнта. Це може бути релаксація, впевненість, спокій, розсудливість і т. п. Для цього по - перше потрібно віднайти ресурс зміни. В підході Роджерса такій ресурс задається специфічними відносинами консультанта з клієнтом.

Для змін клієнта необхідні наступні умови:

1. Емпатичне розуміння клієнта консультантом. Консультант повинен сприймати світ клієнта таким, яким бачить його сам клієнт. При цьому консультант повинен не тільки сприйняти слова клієнта, але й відчути його хвилювання. Досвід клієнта, пов'язаний з переживанням того, що консультант розуміє його, дає клієнту силу розширити свою Я-концепцію. Таким чином, емпатичне розуміння означає не просто «налаштування» консультанта на світ клієнта, але й заохочення клієнта для подальшого дослідження свого внутрішнього світу.

Чи потрібно бути точним у емпатичному розумінні? Звичайно, що якщо консультант неправий, то клієнт відповідає: «Ні, це не так». Важлива не тільки відповідність розуміння клієнта сама по собі, скільки цікавість до світу клієнта з боку терапевта. Емпатія - це процес, в якому терапевт стає все ближче й ближче до думок і відчуттів клієнта. Точна емпатія - ідеальний випадок.

Емпатія в роботах Роджерса має наступні характеристики: по-перше, збереження в емпатичному процесі особистої позиції консультанта, збереження психологічної дистанції між ним і клієнтом, або, іншими словами, відсутність в емпатії порівняння між переживаннями клієнта і консультанта; по-друге, присутність в емпатії співчуття, а не просто емоційно позитивного відношення (симпатії) консультанта до клієнта; по-третє, це динамічний процес, а не статичний стан. Емпатія - це відчуття світу клієнта так, як якщо би він був особистим світом консультанта, але обов'язково без втрати цього «як якщо би».

В розповідях клієнта завжди розставлені акценти на певних значущих переживаннях. Якщо консультант відреагує саме на них, то терапевтичний контакт відбудеться.

2. Другою умовою, необхідною для зміни клієнта, є позитивне, поважне відношення до нього. Інше позначення цієї умови - сердечність, прийняття, піклування і підтримка. Далеко не кожна людина зустрічає в житті стовідсоткове позитивне ставлення до себе. Передусім - це материнське ставлення, котре дуже рідко повторюється у дорослому житті. Безумовна повага - це повага без всіляких умов, задля цього необхідно уникати відкритої або прихованої оцінки, інтерпретацій, довіряти ресурсам клієнта в розумінні себе і позитивному зміненні. Повага засновується на тому, що людина має вроджену глибоку мотиваційну тенденцію до само актуалізації - тенденцію до росту, розвитку потенційних можливостей ця тенденція не є абстрактним теоретичним конструктом. Не слід думати, що консультант краще знає направлення росту клієнта, що задача консультанта - розробити в ході психотерапевтичних інтервенцій «дорожню карту» для клієнта. Роджерс розглядає тенденцію до само актуалізації як досить конкретне утворення, що є в кожній людині.

3. Третьою умовою зміни клієнта слугує конгруентність консультанта. Якщо в консультанта відсутня довіра до клієнта, то він стає обережним і захищається. Він приносить у відносини з клієнтом свої страхи, а іноді починає грати з клієнтом, стаючи інкогруентним. Існують дві форми інкогруентності: 1) інкогруентність між відчуттями консультанта і його усвідомленням цих почуттів; 2) інкогруентність між усвідомленням цих почуттів і їхнім вираженням. В другій формі консультант свідомо приховує свої почуття, намагаючись бути «професіоналом» у відношеннях з клієнтом. Такий «професійний фасад» анти терапевтичний для особистісно-орієнтованого терапевта. Результат інкогруентності - встановлення «подвійних зв'язків» з клієнтом: розходження вербальних і невербальних поведінки, слів і почуттів. Консультант не повинен грати роль: посміхатися, коли зовсім не до сміху, сумувати, коли не сумно, - одним словом, психотерапевт повинен бути в терапії самим собою. Такий консультант може здійснити великий вплив на інших людей, встановити «прозорі», «не замутнені» відносини з клієнтом. Методом консультування є особистість психолога, а не технічні прийоми [3].

Виникає закономірне питання: в чому специфіка підходу Роджерса? Адже й представники інших шкіл вказують на вищезгадані умови зміни клієнта як на обов'язкові. Порівняння психотерапевтичної праці Роджерса з працею лідерів п'яти інших психотерапевтичних шкіл показало, що клієнт-центрована терапія відрізняється рівнем емпатії і безумовного позитивного ставлення до клієнта. Психоаналітично орієнтовані й еклектичні терапевти погоджуються з клієнт-центрованою теорією в тому, що бажані емпатія, теплота і безсумнівно позитивне ставлення.

Однією найважливіших умов терапевтичної зміни клієнта є готовність останнього до зміни, його відповідальність за цю зміну. Відповідальний за себе клієнт не схильний до формування з консультантом відносин переносу.

4. Техніки консультування

Цей різновид консультування здійснюється в індивідуальній і груповій формах. Інтерв'ю являє собою індивідуальну форму, в рамках якої зустрічаються психолог і клієнт. Групова форма представлена групами зустрічей.

Потрібно особливо підкреслити, що техніки особистісно-ценрованого підходу - це не спосіб дій, а спосіб існування з клієнтом, через це вони не можуть розглядатися у відриві від необхідних і достатніх умов зміни. Консультант-роджеріанець відповідає лише за свою працю, змінюватися чи не змінюватися - це вибір клієнта.

При первинному інтерв'ю консультант і клієнт сідають одне навпроти одного (часто під невеликим кутом). Контакт з клієнтом встановлюється на протязі перших п'яти хвилин. Якщо цього не відбудеться, то, як правило, клієнт блокується. Консультант супроводжує клієнта до його особистих переживань. Даний вид консультування - це консультування, центроване на клієнті, а не на проблемі. Через це немає ніякої необхідності підштовхувати клієнта у його проблему. Клієнт сам вільний обирати предмет розмови. Підштовхування до обговорення сокровенної проблеми може здійснюватися і направленими питаннями, і невербальними методами (наприклад, тональним пониженням голосу: «Я відчуваю, що Вам тяжко (пониження тону)». Тональний рух донизу запрошує клієнта «впасти» вниз, у проблему). Консультанту важливо продемонструвати клієнтові свою готовність працювати з ним. Консультант повинен відчувати, чи бажає клієнт говорити про свою проблему, і як довго він зможе це робити, і рахуватися з цим.

Консультаційний процес можна зрівняти із сніжним шаром, а клієнт, дійсно заохочений у процес, знаходиться всередині цього «сніжного шару». Консультант повинен увійти до цього «шару» і знаходитися там із клієнтом. Консультанту не слід поспішати запитувати клієнта, просити його пояснити будь-що, якщо проблема залишається незрозумілою. Основне - бути у процесі разом із клієнтом. Через це питання консультант ставить не для себе, а для клієнта. Ці питання допомагають клієнту бути у процесі, а, можливо, й прискорити і поглибити його.

Можлива й інша техніка - техніка повторів. У цьому випадку консультант просто переповідає те, що розповів клієнт. Після такої реакції консультанта слідує пауза. Якщо клієнт, розповідаючи про свою проблему говорить багато, то техніка повторів не спрацює - вона виведе клієнта з процесу. Тут можлива техніка узагальнення.

На початку Роджерса зробив акцент на рефлексійній техніці - консультант, як дзеркало, відображає переживання клієнта, що дозволяє йому усвідомити свій внутрішній досвід. В останні роки в роботі Роджерса зросла доля метафор і інтуїції.

Цікавою технікою є метафора, котру можна використовувати і як разовий терапевтичний елемент, і як стійкий образ, супроводжуючий весь процес терапії. Якщо метафора відповідає досвіду клієнта, вона дозволяє йому увійти до символічного пласту особистої свідомості, втекти від предметної реальності світу, що накладає помітні зовнішні перепони на прийняття рішення самим клієнтом [1].

Метафора є прекрасним методом досягнення регресії у тому сенсі, що звільнює клієнта від дорослої реальності світу, його причинно-наслідкового взаємозв'язку. «Ти відчуваєш, що підійшов до краю і повинен перебратися на інший берег?» тут, звісно, клієнт не дає технічних варіантів переходу на інший берег (як построїти міст, як знайти човен і т. п.). Цей перехід не підкоряється предметній реальності ситуації, і головне тут - переживання клієнта, що роблять внутрішньо-необхідним такий стрибок на «інший берег». Очевидно, що якщо на рівні первинних метафоричних образів проблема вирішена, то це значний прогрес клієнта до росту.

Важливою технікою слугують емпатичні відповіді консультанта. Наприклад: ви відчуваєте, що весь світ проти вас». Емпатична відповідь - це вербалізація консультантом світо- і самовідчуття клієнта. Емпатичні відповіді дають клієнту можливість відчути, що консультант його розуміє і знаходиться з ним у одному «вимірі».

Ще одне питання; чи варто в ході консультування давати поради? Роджерс говорив, що якщо він знає оптимальне рішення для клієнта, то він повідомить йому це рішення. Деякі терапевти достатньо категоричні в цьому питанні. Так, психотерапевт з Лондона Д. Бак в одній із своїх лекцій сказав, що за 20 років роботи в нього жодного разу не було такого відчуття, що він знає оптимальне рішення для клієнта. Важливо, продовжував він, щоб клієнт відчував, що я хочу бути з ним, коли він буде шукати це рішення. Порада, якщо вона дається, повинна виходити не з інтелектуального зважування «за» і «проти», а з переживань клієнта. Це означає, що порада терапевта, котрий мав досвід аналогічних переживань і внутрішньої роботи (в противному випадку порада навряд чи можлива), може бути сприйнята не одразу, а після певного внутрішнього руху клієнта.

Навчання даному виду консультування - це передусім занурення в досвід переживання, якісних відносин. До технік людина як би «дозріває». При цьому техніки не мають статусу технік у точному значенні цього слова підхід Роджерса - це скоріше стиль життя, чим просто професійна техніка.

5. Результати консультування

особистісний консультування емпатичний інтерв'ю

Закономірність, виражена Роджерсом, може бути сформульована наступним чином: «Чим більше терапевт сприймається клієнтом як істинний, емпатично розуміючий і безумовно його поважаючий, тим більше виражені конструктивні зміни у клієнта» [1]

Зміни клієнта ідуть в направленні посилення диференційованості реакцій і безпосереднього переживання почуттів. В результаті роботи наступають такі зміни:

1) підвищується відкритість досвіду;

2) заглиблюються переживання;

3) підвищується довіра до самого себе;

4) формується внутрішній локус оцінки;

5) посилюється готовність увійти в «процес життя»;

6) поглиблюється знання про себе в процесі переживання.

Результатом розвитку особистості і максимально ефективної роботи стає «повністюфункціонуюча особистість» [7]. Концептуально це поняття означає повну конгруентність, можливість самостійно долати перепони і труднощі життя, творчо себе реалізовувати. В результаті двадцятирічного дослідження виявлено, що така особистість характеризується позитивною Я-концепцією, ефективним соціальним функціонуванням і готовністю організму відповідати на зовнішні подразнення. Очевидно, що консультативний процес просуває клієнта до показників «повністю функціонуючої особистості». Але клієнт має право залишити консультації в будь-який момент і винести із неї рівно стільки, скільки може. Через це однією з найважливіших умов зміни клієнта в ході консультування є його готовність до цієї зміни.

Висновок

В ході даної роботи нами було виявлено, особистісно-орієнтоване консультування входить до гуманістичної психології, основні принципи якої базуються на вирішальній ролі творчої сили людини; антропоморфній моделі людини; холістичному, а не «елементному» підході до людини; необхідність прийняття до розрахунку людської суб'єктивності.

Засновником особистісно-орієнтованої психотерапії і консультування був американський психотерапевт Карл Ренсом Роджерс (1902-1987).

Для особистісно-центрованого підходу ціллю є не зміст проблеми, а глибокі переживання клієнта.

Для змін клієнта необхідні наступні умови:

1. Емпатичне розуміння клієнта консультантом.

2. Позитивне, поважне відношення до нього, а саме сердечність, прийняття, піклування і підтримка.

3. Конгруентність (справжність) консультанта.

В особистісно-центрованому підході використовуються техніки інтерв'ю, повторів, метафор і інтуїції, а також емпатичні відповіді консультанта.

Техніки особистісно-ценрованого підходу - це не спосіб дій, а спосіб існування з клієнтом, через це вони не можуть розглядатися у відриві від необхідних і достатніх умов зміни; підхід Роджерса - це скоріше стиль життя, чим просто професійна техніка.

Чим більше терапевт сприймається клієнтом як істинний, емпатично розуміючий і безумовно його поважаючий, тим більше виражені конструктивні зміни у клієнта. Але чи потрібно йому змінюватися, вирішує сам клієнт.

Не дивлячись на цілком позитивне ставлення до клієнта, в особистісно-центрованому підході і снує багато недоліків. Теоретична основа залишається розмитою, а відсутність конкретних методів витікає в тому, що такий різновид консультування не є популярним сере українців, адже ми не звикли платити лише за те, що нас вислуховують. А характер деяких людей не дозволяє їм самим відкрито розповідати про себе, вони очікують від консультанта, щоб їх підштовхували, задавали питання, ставили конкретні рамки консультації. Багато консультантів і терапевтів використовують особистісно-орієнтований підхід тільки для встановлення первинного контакту з клієнтом, а далі використовують інші підходи.

Список використаної літератури

1. Бурлачук Л., Кочарян А., Жидко М. Психотерапия. Учебник для ВУЗов: http://koob.ru

2. Карвасарский Б. Д. Психотерапия - М., 2002.

3. Орлов А. Б., Хазанова М. А. Феномены эмпатии и конгруэнтности // Вопросы психологи, - 1993, - №4, - с. 68-73.

4. Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко и Б. Г. Мещерякова - М., 2006.

5. Роджерса К. Взгляд на психотерапию: Становление человека. - М., 1994.

6. Роджерс К. Клиент-центрированная терапия. - М., 1997.

7. Тиллих П., Роджерс К. Диалог // Московский психотерапевтический журнал. - 1994, - №2. - с.143-150.

8. Хухлаева О. В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции: Учеб. пособие для студентов высш. пед. учеб, заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2001.

9. Яровицкий В. 100 великих психологов - М., «Вече», 2004.

Размещено на Allbest.ru