Розвиток мовних здібностей

Теоретичні основи проблеми розвитку мовних здібностей у молодших школярів з точки зору психології. Шляхи та методи розвитку мовлення. Розробка та методика проведення заняття в початкових класах загальноосвітньої школи. Робота над словниковим запасом.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2012
Размер файла 61,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Використання принципів проблемного навчання у процесі розвитку мовленнєвих здібностей ставить дитину перед необхідністю не тільки усвідомленого аналізу проблемної ситуації до самостійного й активного пошуку засобів забезпечення мовленнєвої діяльності. Відтак творчий підхід до організації мовленнєвого навчання сприяє розвитку мовленнєвої творчості дітей.

Найважливішою категорією теорії навчання є дидактичні принципи які визначають зміст, методи і організацію навчання і виявляються надійним керівництвом до дії (А. Алексюк, М. Данилова, В. Загв'язинський, Л. Занков, М. Скаткін).

Побудова будь-якої дидактичної моделі навчання повинна спиратися на загально визначені дидактичні принципи, сформульовані провідними дидактами А.М. Алексюком, Ю.К. Бабанським, І.Я. Лернером, М.М.Скаткіним, Г.І. Щукіною. До найзначніших принципів розробки навчального проекту, спрямованого на розвиток дитячих здібностей, належать такі: принцип природовідповідності; всебічного розвитку особистості; взаємозв'язку навчання та розвитку; співробітництва; індивідуального підходу. Останній принцип вважається вченими і практиками одним з найважливіших. У процесі розвитку мовленнєвих здібностей він набуває особливого сенсу.

Первинне значення цього положення виявляється в урахуванні індивідуальних особливостей кожної окремої дитини, в умінні педагога бачити насамперед особистість вихованця, якомога точніше визначати його загальні та спеціальні здібності, а потім обирати відповідний засіб впливу. За влучним висловом О.Г. Макарової, кожна дитина - окрема тема в загальному багатоголоссі.

Для педагога, який виховує дітей, важливо не прагнути будь що до надвисоких результатів у мовленнєвої діяльності - це неможливо, адже, крім умінь і елементарних літературних і мовних знань, художнього досвіду, у кожної дитини свій особливий рівень природних здібностей. У прагненні тільки до результату є небезпека занурення у «технічну сторону» проблеми і нівелювання індивідуальних якостей мовлення кожної дитини. Завдання вихователя - зберегти цю індивідуальність як один з найцінніших людських проявів і допомогти їй розкритися саме через мовленнєвотворчу діяльність. Саме так ми усвідомлюємо значення принципу індивідуалізації.

У численних зарубіжних та вітчизняних дослідженнях проблема визначення спеціальних умов сприяння розвитку мовленнєвих здібностей частіше пов'язується з розробкою освітніх програм творчого розвитку дітей (Л.А. Венгер, О.М. Дяченко, Дж. Гілфорд, О.Л. Кононко, Г.С. Костюк, С.Є. Кулачківська, О.М. Матюшкін, В.А. Петровський, Дж. Рензуллі, К. Роджерс, Г. Сміт, Е.П. Торренс та ін.).

У моделі навчання Д. Рензуллі серед умов розвитку мовленнєвих здібностей дитини визначені: розширення кругозору, надання можливості діяти за інтересами, можливість ставити перед собою завдання; використання в навчальному процесі методів, що сприяють розвитку здібностей до мислення і сприймання.

Н. Гавриш вважає що творча особистість педагога - важлива умова сприяння розвитку дитячих мовленнєвих здібностей. Крім того, необхідним є позитивне, зацікавлене ставлення педагога до дитячої словесної творчості як унікального явища. Вихователь, який вірить у можливості своїх вихованців, який слідкує за динамікою розвитку мовленнєвих здібностей, фіксує, записує цікаві вислови, твори, сюжети, пропозиції, вдумливо аналізує продукти словесної творчості дітей, - такий вихователь може розраховувати на успіх у керівництві мовленнєвою діяльністю дітей. Він може викликати поважне, обережне ставлення до феномена словесної творчості дітей у батьків та інших дорослих, які оточують дітей, оскільки важливою умовою сприяння розвитку дитячих мовленнєвих здібностей є сприймання дитячого мовлення як цінності, естетичної, соціальної, особистісної. [6, С.217]

Педагогічний секрет В.О. Сухомлинського передусім виявився в тому, що навчання, розвиток, виховання дітей відбувалися в ситуації рівноправного партнерського спілкування, а не педагогічного керування мовленнєвою чи пізнавальною діяльністю дітей. Адже для творчого польоту душа мусить бути вільною, незалежно від того, який мистецький досвід творця. І тільки у спілкуванні, коли одна людина чує, відчуває іншу людину, відкрита до неї, вихователю, налагодженому на естетичну хвилю, на красу, загадку, таємницю, можливо викликати у вихованців відповідні почуття, тим самим спонукати їхню мовну активність.

Мовленнєві здібності дітей дошкільного віку - це такий рівень прояву психологічних особливостей дитини (сприймання, мовлення, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвій діяльності (складанні на основі комбінування уявлень власних творів, у зв'язному, змістовому образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань).

Педагогічний вплив на розвиток мовленнєвих здібностей дитини є обов'язковою умовою розвитку мовленнєвих творчих здібностей, він допомагає спрямувати творчу ініціативу дитини у правильне русло, розвивати та стимулювати дитячі творчі здібності вже з 4-5 років.

Розвиток мовленнєвих здібностей відбувається за загально визначеними дидактичними принципами: принципів розробки навчального проекту, спрямованого на розвиток дитячих здібностей, принцип природо відповідності; всебічного розвитку особистості; взаємозв'язку навчання та розвитку; співробітництва; індивідуального підходу. Останній принцип вважається вченими і практиками одним з найважливіших.

Спираючись на аналіз наукової літератури, були виділені такі умови: фізичні умови, які визначаються у наданні матеріалів для самостійної творчості, фантазування й можливості кожну хвилину діяти разом з ним; соціально-емоційні умови, які включали в себе створення внутрішньої безпеки, відчуття розкутості й можливості діяти довільно; інтелектуальні умови, які включали розвиток уміння розв'язувати творчі завдання, розвиток інтуїції, як суміші знань, інстинктів, емоцій, моралі та ціннісних суджень; розширення кругозору; надання дітям можливості діяти за інтересами; можливість ставити перед собою завдання .

2.2 Теорія мовленнєвої діяльності як основа методики розвитку мовлення

Проблема розвитку мовлення завжди привертала увагу учених-лінґвістів, методистів і вчителів-практиків. І це не випадково. Адже розвиток мовлення - це одночасно розвиток особистості людини, її духовних здібностей - інтелекту, мислення, моральних якостей.

Про необхідність роботи над умінням мислити, міркувати, доводити і переконувати казали вітчизняні і зарубіжні педагоги і учені. Питання розвитку мовлення цікавили і Ф. І. Буслаєва, автора першої методичної роботи «Про викладання вітчизняної мови» (1844). А К. Д. Ушинський вважав рідну мову головним, центральним предметом, основою духовного розвитку дітей, основою пізнання світу. Він писав: «Вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і виражається завжди у формі слова. Дитя, яке не звикло заглиблюватися в смисл слова, темно розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не дістало навички розпоряджатися ним вільно в усному і писемному мовленні, завжди страждатиме від цього корінного недоліку в процесі вивчення всякого іншого предмета... Викладання вітчизняної мови в первинному навчанні становить предмет головний, центральний, який входить у всі інші предмети і збирає в себе їх результати...» [13, 286-287].

У 60-ті роки XX ст. обґрунтовуються принципи розвитку мовлення. Це єдність розвитку мовлення і мислення, взаємозв'язок усного і писемного мовлення, зв'язок роботи щодо розвитку мовлення з вивченням граматики, стилістична спрямованість розвитку мовлення. Робляться спроби розробити теоретичні засади методики розвитку мовлення у зв'язку з тим, що до мовлення почали підходити не тільки як до результату висловлення (тексту), але і як до процесу (мовленнєвої діяльності).

Розвиток мовних здібностей базується на теорії мовленнєвої діяльності, на теорії поетапного формування розумових дій, на даних психолінгвістики про співвідношення системи мови і мовної спроможності людини , на теорії формування мовної особистості. Щоб ефективно навчати мовленнєвої діяльності, вчитель повинен знати психологічні закономірності її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення, про структуру мовленнєвої діяльності: мотивацію, мовленнєву інтенцію, орієнтування в умовах спілкування, про внутрішнє і зовнішнє мовлення, про короткочасну і довгочасну пам'ять, про асоціативну природу людської пам'яті, про випереджувальний синтез і пов'язане з ним чуття мови, про свідоме і підсвідоме в засвоєнні мови, про роль логічного і емоційного чинників у засвоєнні мови.

У психології і методиці навчання української мови вичленовують мовлення внутрішнє, або, як його називають, розумове. У формі внутрішнього мовлення здійснюється один з етапів мовленнєвої діяльності - етап планування, продумування мовлення. Здійснюється він не в конкретних словесно-граматичних формах, а в узагальненому вигляді, семантичними комплексами, в яких намічаються контури майбутнього висловлення. Далі внутрішнє мовлення перетворюється на зовнішнє шляхом відбору конкретних слів і побудови конкретних речень, висловлень, текстів (етап реалізації).

Методика роботи над тим або іншим видом мовлення будується з урахуванням наведених комунікативно-психологічних і власне мовних його особливостей.

У сучасній методиці розвиток мовлення будується на двох взаємозв'язаних засадах - теорії мовленнєвої діяльності і лінгвістиці тексту.

Прийнятий в методиці термін «розвиток мовлення» не відбиває повною мірою урахування в навчанні мовленнєвої діяльності сутнісних характеристик мовлення - його зв'язку з мисленням, його включеності до загальної немовленнєвої, і насамперед комунікативної, діяльності людини; мовленнєвий розвиток учня розглядається як би автономно, поза зв'язком з розвитком мислення і розвитком особистості дитини, поза процесом комунікації.

Точніше відбиває зміст роботи з навчання учнів мовленнєвої діяльності термін «навчання мовленнєвого спілкування», який увійшов останнім часом до методичного вжитку. Тут на перший план висувається поняття «спілкування». Спроможність до спілкування - важливий компонент особистості людини. Навчати мовлення - це означає учити дитину мовленнєвого спілкування. Проте за традицією ми оперуємо терміном «розвиток мовлення», вкладаючи в нього ширше поняття: навчання мовленнєвої діяльності, навчання мовленнєвого спілкування українською мовою. Щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку мовлення учнів, слід ураховувати наведені особливості мовленнєвої діяльності, а саме: розвиток мовлення тісно пов'язувати з розвитком мислення; навчання мовлення розглядати як навчання мовленнєвого спілкування виучуваною мовою (учити спілкування через спілкування); навчання мовлення пов'язувати з комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх конкретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною і так далі).

У навчанні мовленнєвої діяльності ми повинні враховувати її структуру. Мовленнєва діяльність передусім припускає мовну компетенцію, тобто знання системи мови, правил мови, мовного матеріалу. Це звуковий лад мови, лексика, граматика. На основі вивчення мовного матеріалу виробляються навички: лексичні (правильне вживання слів з розумінням їх значення і лексичної сполучуваності), граматичні (правильне вживання граматичних форм слів, правильна побудова словосполучень і речень) і вимовно-інтонаційні (правильне вимовлення звуків, звукосполучень, правильне інтонування речень).

Володіння правилами мови, на основі яких виробляються лексичні, граматичні і вимовні навички, становить, таким чином, основу мовленнєвої діяльності (або спроможності) людини, але не вичерпує її.

Навчання мовлення розуміють у методиці як навчання мовного матеріалу і діяльності спілкування, тобто навчання мови повинне орієнтуватися не тільки на систему мови, але й на правила мовленнєвої поведінки. Знання цих правил пов'язане вже з комунікативною компетенцією людини - умінням вибрати найприйнятніші мовні засоби, зважаючи на зміст висловлення і умови спілкування. До умов спілкування належать такі комунікативні чинники: сфера спілкування, тема спілкування, комунікативна задача (проблема), ситуація спілкування, комуніканти (учасники спілкування).

Виходячи з особливостей мовлення (мовленнєвої діяльності) основні умови її формування і розвитку можна визначити таким чином:

Створити в учнів позитивні мотиви до оволодіння українською мовою. Ці мотиви можуть найближчими і перспективними. Найближчі мотиви: допитливість, інтерес до нових слів; бажання дізнатися про їх значення, використання мовлення в спілкуванні з україномовними однолітками для участі в іграх, як засобу самовираження, для розуміння теле- і радіопередач і кінофільмів українською мовою, для спілкування в різних життєвих ситуаціях (на пошті, в магазині, в бібліотеці і т. д.). Перспективні мотиви: знати українську мову, щоб спілкуватися з представниками різних регіонів країни; знати, щоб читати книги українською мовою, щоб спілкуватися з людьми у сфері професійної діяльності, служити в армії.

Створити стимули для сприйняття мовлення (аудіювання) і говоріння. Ці взаємозв'язані сторони мовленнєвої діяльності - потреба слухати і говорити реалізуються тільки в спілкуванні, а саме спілкування стає природним і необхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів. Слід організовувати таку колективну діяльність, створювати українське мовленнєве середовище на уроках і в позакласній роботі, ситуації спілкування, реальні і уявні, тобто навчати спілкування через спілкування, навчати мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.

У створенні українського мовленнєвого середовища велику роль відіграє мовлення вчителя, і до нього у зв'язку з цим пред'являються особливі вимоги. Мовлення вчителя повинне бути передусім правильним у всіх аспектах (вимовному, лексичному, граматичному), виразним, таким, що впливає емоційно, приємного тембру, достатньо гучним, але не крикливим, спокійним, небагатослівним (вчитель не повинен віднімати мовленнєвий час учнів), чітким, ясним, повного стилю вимови [9, С. 33].

Інші способи створення мовленнєвого середовища - використання магнітофонних записів, навчальних фонозаписів, записів виступів майстрів мистецтв. Мовленнєве середовище створюється також самими учнями, стимульованими до спілкування українською мовою: дзвінкий хор дитячих голосів визначає мовленнєву мелодику уроку.

Оскільки за допомогою мовлення учень не тільки спілкується з іншими людьми, але й пізнає світ, треба забезпечити змістовий бік мовлення: повідомляти цікаві факти і відомості про навколишнє життя, давати опорні знання з тієї або іншої проблеми (адже говорити про що-небудь можна, тільки добре знаючи предмет розмови, тобто знаючи, що говорити). Учень добре розповість тільки про те, що є в його досвіді, що він знає, про що читав, тобто тільки при певному запасі знань і життєвих вражень. З другого боку, добре володіння мовленням допомагає учневі краще пізнавати світ, більше читати, легше засвоювати інші навчальні предмети.

Забезпечити розвиток розумової діяльності учнів, оскільки мовлення тісно пов'язане з мисленням. Це необхідно для того, щоб учень учився думати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки, щоб у нього виникли думки і щоб він захотів поділитися своїми думками з товаришами, з учителем. Розвиток мовлення - це розвиток думки, тобто розвиток мовленнєворозумової спроможності. Недаремно уроки розвитку мовлення іноді називають уроками відкритих думок.

Пам'ятати, що мова засвоюється не тільки свідомістю, але й через почуття, емоційну сферу. Якщо слово яскраве, виразне, воно привертає мимовільну увагу учнів, дивує, радує їх, подобається їм і, звичайно, краще запам'ятовується. Зразкове мовлення, яке впливає не тільки на думки, але й на почуття дітей, - запорука успіху навчання мовлення.

Складність і багатоаспектність поняття мовлення (мовленнєвої діяльності) лежить в основі багатогранної роботи щодо його розвитку. Це формування і автоматизація мовленнєвих навичок - вимовних і інтонаційних, лексичних і граматичних. На кожному уроці відпрацьовується правильність мовлення - правильна вимова, вживання слів і граматичних форм та конструкцій, тобто засвоюється словник і граматичний лад мови. Ця робота відома як робота з культури мовлення (її основа - правильність мовлення). Далі засвоюються синонімічні засоби мови, виникає проблема вибору кращого варіанта висловлення, тобто з'являються елементи практичної стилістики. Поняття культури мовлення розширюється, включаючи не тільки правильність, але й виразність мовлення.

Отже, умови розвитку українського мовлення учнів початкових класів в узагальненому вигляді можна подати таким чином:

1. Створення українського мовленнєвого середовища (забезпечення сприйняття великого об'сягу зразкового мовлення - вчителя, учнів, інших працівників школи), слухання радіо- і телепередач, фонозаписів, перегляд кінофільмів, відвідування театру;

2. Створення мотивів до говоріння, розвиток комунікативних потреб через створення ситуацій мовленнєвого спілкування;

3. Організація колективної діяльності учнів; розвиток мовлення як засіб розв'язання реальних комунікативних і діяльнісних задач;

4. Стимулювання на уроках пізнавальних інтересів учнів; розвиток мовлення на цікавому пізнавальному матеріалі; формування необхідних понять і знань про навколишній світ з урахуванням вікових особливостей учнів початкових класів, особливостей їх мислення;

5. Вироблення мовної компетенції: вимовних навичок, лексичних навичок (правильне вживання слів), граматичних навичок (правильна побудова словосполучень і речень);

6. Робота з формування мовленнєвих умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності: учити слухати і правильно сприймати усне мовлення, учити читати (читати і розуміти прочитане, читати виразно), учити говорити (брати участь у діалозі, бесіді, будувати монологічні висловлення), учити писати (грамотно в орфографічному і пунктуаційному відношенні, правильно в ширшому сенсі);

7. Вдосконалення мовленнєвих навичок у процесі розвитку мовленнєвих умінь; робота над культурою мовлення, над виразністю мовлення (переносне вживання слів, епітети, порівняння), над елементами стилістики.

2.3 Теорія мовленнєвої діяльності як основа методики розвитку мовлення

Проблема розвитку мовлення завжди привертала увагу учених-лінґвістів, методистів і вчителів-практиків. І це не випадково. Адже розвиток мовлення - це одночасно розвиток особистості людини, її духовних здібностей - інтелекту, мислення, моральних якостей.

Про необхідність роботи над умінням мислити, міркувати, доводити і переконувати казали вітчизняні і зарубіжні педагоги і учені. Питання розвитку мовлення цікавили і Ф. І. Буслаєва, автора першої методичної роботи «Про викладання вітчизняної мови» (1844). А К. Д. Ушинський вважав рідну мову головним, центральним предметом, основою духовного розвитку дітей, основою пізнання світу. Він писав: «Вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і виражається завжди у формі слова. Дитя, яке не звикло заглиблюватися в смисл слова, темно розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не дістало навички розпоряджатися ним вільно в усному і писемному мовленні, завжди страждатиме від цього корінного недоліку в процесі вивчення всякого іншого предмета... Викладання вітчизняної мови в первинному навчанні становить предмет головний, центральний, який входить у всі інші предмети і збирає в себе їх результати...» [16, 286-287].

У 60-ті роки XX ст. обґрунтовуються принципи розвитку мовлення. Це єдність розвитку мовлення і мислення, взаємозв'язок усного і писемного мовлення, зв'язок роботи щодо розвитку мовлення з вивченням граматики, стилістична спрямованість розвитку мовлення. Робляться спроби розробити теоретичні засади методики розвитку мовлення у зв'язку з тим, що до мовлення почали підходити не тільки як до результату висловлення (тексту), але і як до процесу (мовленнєвої діяльності).

Розвиток мовних здібностей базується на теорії мовленнєвої діяльності, на теорії поетапного формування розумових дій, на даних психолінгвістики про співвідношення системи мови і мовної спроможності людини , на теорії формування мовної особистості. Щоб ефективно навчати мовленнєвої діяльності, вчитель повинен знати психологічні закономірності її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення, про структуру мовленнєвої діяльності: мотивацію, мовленнєву інтенцію, орієнтування в умовах спілкування, про внутрішнє і зовнішнє мовлення, про короткочасну і довгочасну пам'ять, про асоціативну природу людської пам'яті, про випереджувальний синтез і пов'язане з ним чуття мови, про свідоме і підсвідоме в засвоєнні мови, про роль логічного і емоційного чинників у засвоєнні мови.

У психології і методиці навчання української мови вичленовують мовлення внутрішнє, або, як його називають, розумове. У формі внутрішнього мовлення здійснюється один з етапів мовленнєвої діяльності - етап планування, продумування мовлення. Здійснюється він не в конкретних словесно-граматичних формах, а в узагальненому вигляді, семантичними комплексами, в яких намічаються контури майбутнього висловлення. Далі внутрішнє мовлення перетворюється на зовнішнє шляхом відбору конкретних слів і побудови конкретних речень, висловлень, текстів (етап реалізації).

Методика роботи над тим або іншим видом мовлення будується з урахуванням наведених комунікативно-психологічних і власне мовних його особливостей.

У сучасній методиці розвиток мовлення будується на двох взаємозв'язаних засадах - теорії мовленнєвої діяльності і лінгвістиці тексту.

Прийнятий в методиці термін «розвиток мовлення» не відбиває повною мірою урахування в навчанні мовленнєвої діяльності сутнісних характеристик мовлення - його зв'язку з мисленням, його включеності до загальної немовленнєвої, і насамперед комунікативної, діяльності людини; мовленнєвий розвиток учня розглядається як би автономно, поза зв'язком з розвитком мислення і розвитком особистості дитини, поза процесом комунікації.

Точніше відбиває зміст роботи з навчання учнів мовленнєвої діяльності термін «навчання мовленнєвого спілкування», який увійшов останнім часом до методичного вжитку. Тут на перший план висувається поняття «спілкування». Спроможність до спілкування - важливий компонент особистості людини. Навчати мовлення - це означає учити дитину мовленнєвого спілкування. Проте за традицією ми оперуємо терміном «розвиток мовлення», вкладаючи в нього ширше поняття: навчання мовленнєвої діяльності, навчання мовленнєвого спілкування українською мовою. Щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку мовлення учнів, слід ураховувати наведені особливості мовленнєвої діяльності, а саме: розвиток мовлення тісно пов'язувати з розвитком мислення; навчання мовлення розглядати як навчання мовленнєвого спілкування виучуваною мовою (учити спілкування через спілкування); навчання мовлення пов'язувати з комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх конкретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною і так далі).

У навчанні мовленнєвої діяльності ми повинні враховувати її структуру. Мовленнєва діяльність передусім припускає мовну компетенцію, тобто знання системи мови, правил мови, мовного матеріалу. Це звуковий лад мови, лексика, граматика. На основі вивчення мовного матеріалу виробляються навички: лексичні (правильне вживання слів з розумінням їх значення і лексичної сполучуваності), граматичні (правильне вживання граматичних форм слів, правильна побудова словосполучень і речень) і вимовно-інтонаційні (правильне вимовлення звуків, звукосполучень, правильне інтонування речень).

Володіння правилами мови, на основі яких виробляються лексичні, граматичні і вимовні навички, становить, таким чином, основу мовленнєвої діяльності (або спроможності) людини, але не вичерпує її.

Навчання мовлення розуміють у методиці як навчання мовного матеріалу і діяльності спілкування, тобто навчання мови повинне орієнтуватися не тільки на систему мови, але й на правила мовленнєвої поведінки. Знання цих правил пов'язане вже з комунікативною компетенцією людини - умінням вибрати найприйнятніші мовні засоби, зважаючи на зміст висловлення і умови спілкування. До умов спілкування належать такі комунікативні чинники: сфера спілкування, тема спілкування, комунікативна задача (проблема), ситуація спілкування, комуніканти (учасники спілкування).

Виходячи з особливостей мовлення (мовленнєвої діяльності) основні умови її формування і розвитку можна визначити таким чином:

Створити в учнів позитивні мотиви до оволодіння українською мовою. Ці мотиви можуть найближчими і перспективними. Найближчі мотиви: допитливість, інтерес до нових слів; бажання дізнатися про їх значення, використання мовлення в спілкуванні з україномовними однолітками для участі в іграх, як засобу самовираження, для розуміння теле- і радіопередач і кінофільмів українською мовою, для спілкування в різних життєвих ситуаціях (на пошті, в магазині, в бібліотеці і т. д.). Перспективні мотиви: знати українську мову, щоб спілкуватися з представниками різних регіонів країни; знати, щоб читати книги українською мовою, щоб спілкуватися з людьми у сфері професійної діяльності, служити в армії.

Створити стимули для сприйняття мовлення (аудіювання) і говоріння. Ці взаємозв'язані сторони мовленнєвої діяльності - потреба слухати і говорити реалізуються тільки в спілкуванні, а саме спілкування стає природним і необхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів. Слід організовувати таку колективну діяльність, створювати українське мовленнєве середовище на уроках і в позакласній роботі, ситуації спілкування, реальні і уявні, тобто навчати спілкування через спілкування, навчати мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.

У створенні українського мовленнєвого середовища велику роль відіграє мовлення вчителя, і до нього у зв'язку з цим пред'являються особливі вимоги. Мовлення вчителя повинне бути передусім правильним у всіх аспектах (вимовному, лексичному, граматичному), виразним, таким, що впливає емоційно, приємного тембру, достатньо гучним, але не крикливим, спокійним, небагатослівним (вчитель не повинен віднімати мовленнєвий час учнів), чітким, ясним, повного стилю вимови [15, С. 33].

Інші способи створення мовленнєвого середовища - використання магнітофонних записів, навчальних фонозаписів, записів виступів майстрів мистецтв. Мовленнєве середовище створюється також самими учнями, стимульованими до спілкування українською мовою: дзвінкий хор дитячих голосів визначає мовленнєву мелодику уроку.

Оскільки за допомогою мовлення учень не тільки спілкується з іншими людьми, але й пізнає світ, треба забезпечити змістовий бік мовлення: повідомляти цікаві факти і відомості про навколишнє життя, давати опорні знання з тієї або іншої проблеми (адже говорити про що-небудь можна, тільки добре знаючи предмет розмови, тобто знаючи, що говорити). Учень добре розповість тільки про те, що є в його досвіді, що він знає, про що читав, тобто тільки при певному запасі знань і життєвих вражень. З другого боку, добре володіння мовленням допомагає учневі краще пізнавати світ, більше читати, легше засвоювати інші навчальні предмети.

Забезпечити розвиток розумової діяльності учнів, оскільки мовлення тісно пов'язане з мисленням. Це необхідно для того, щоб учень учився думати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки, щоб у нього виникли думки і щоб він захотів поділитися своїми думками з товаришами, з учителем. Розвиток мовлення - це розвиток думки, тобто розвиток мовленнєворозумової спроможності. Недаремно уроки розвитку мовлення іноді називають уроками відкритих думок.

Пам'ятати, що мова засвоюється не тільки свідомістю, але й через почуття, емоційну сферу. Якщо слово яскраве, виразне, воно привертає мимовільну увагу учнів, дивує, радує їх, подобається їм і, звичайно, краще запам'ятовується. Зразкове мовлення, яке впливає не тільки на думки, але й на почуття дітей, - запорука успіху навчання мовлення.

Складність і багатоаспектність поняття мовлення (мовленнєвої діяльності) лежить в основі багатогранної роботи щодо його розвитку. Це формування і автоматизація мовленнєвих навичок - вимовних і інтонаційних, лексичних і граматичних. На кожному уроці відпрацьовується правильність мовлення - правильна вимова, вживання слів і граматичних форм та конструкцій, тобто засвоюється словник і граматичний лад мови. Ця робота відома як робота з культури мовлення (її основа - правильність мовлення). Далі засвоюються синонімічні засоби мови, виникає проблема вибору кращого варіанта висловлення, тобто з'являються елементи практичної стилістики. Поняття культури мовлення розширюється, включаючи не тільки правильність, але й виразність мовлення.

Отже, умови розвитку українського мовлення учнів початкових класів в узагальненому вигляді можна подати таким чином:

1. Створення українського мовленнєвого середовища (забезпечення сприйняття великого об'сягу зразкового мовлення - вчителя, учнів, інших працівників школи), слухання радіо- і телепередач, фонозаписів, перегляд кінофільмів, відвідування театру;

2. Створення мотивів до говоріння, розвиток комунікативних потреб через створення ситуацій мовленнєвого спілкування;

3. Організація колективної діяльності учнів; розвиток мовлення як засіб розв'язання реальних комунікативних і діяльнісних задач;

4. Стимулювання на уроках пізнавальних інтересів учнів; розвиток мовлення на цікавому пізнавальному матеріалі; формування необхідних понять і знань про навколишній світ з урахуванням вікових особливостей учнів початкових класів, особливостей їх мислення;

5. Вироблення мовної компетенції: вимовних навичок, лексичних навичок (правильне вживання слів), граматичних навичок (правильна побудова словосполучень і речень);

6. Робота з формування мовленнєвих умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності: учити слухати і правильно сприймати усне мовлення, учити читати (читати і розуміти прочитане, читати виразно), учити говорити (брати участь у діалозі, бесіді, будувати монологічні висловлення), учити писати (грамотно в орфографічному і пунктуаційному відношенні, правильно в ширшому сенсі);

7. Вдосконалення мовленнєвих навичок у процесі розвитку мовленнєвих умінь; робота над культурою мовлення, над виразністю мовлення (переносне вживання слів, епітети, порівняння), над елементами стилістики.

2.4 Розробка та методика проведення заняття з розвитку мовленнєвих здібностей в початкових класах

Уроки розвитку мовлення є обов'язковим структурним компонентом шкільної освітньої програми. Основною їх метою виступає робота над словниковим запасом учнів, над вміннями красиво і правильно викладати свої думки, активно користуватися мовою, щоб виконувати всі орфоепічні норми.

В даній курсовій роботі пропонуються різні види вправ для розвитку мовленнєвих здібностей учнів початкових класів.

Ця ігрова вправа на розвиток мови має кілька варіантів різного ступеня складності. Діти молодшого віку залучаються до договорювання слів у фразах і пропозиціях, а старші - самостійно здійснюють лексичний відбір.

Варіант 1. «Пропущені слова»

Ви вимовляєте фрази, а дитина вставляє пропущене слово. Наприклад: На порозі сиділа і жалібно нявчала ..., Кішка піймала в саду ..., Шерсть у кішки ..., кігтики ..., Дощик пройшов, і з-за хмар вийшло ... , Двірник взяв мітлу, він буде ... , Прийшов листоноша, він приніс ... . Надалі дитина і дорослий можуть помінятися ролями: дитина вигадує речення, а дорослий закінчує його.

Варіант 2.«Поширення пропозицій»

Дітям пропонують закінчити розпочате дорослим пропозицію, спираючись на навідні запитання. Наприклад: Діти йдуть ... (Куди? Навіщо?) , Садівник поливає ... (Що? Де? Коли? Навіщо?). В подальшому поширення здійснюється дітьми самостійно, без допомоги питань.

Варіант 3. «Вибір»

Гравці загадують слово, до якого можна підібрати кілька синонімів. Кожен гравець пропонує свій варіант, в якому замість задуманого слова використовується його синонім. За цим прикладами потрібно здогадатися, яке слово загадане. Наприклад, задумано слово «холодний». Варіанти пропозицій, придуманих дітьми, можуть бути такими: Сьогодні прохолодний день, У склянці крижаний сік.

Ми пропонуємо ще один вид вправ для розвитку мовних здібностей.

Ігри подібного виду розвивають уяву, активізують розумову діяльність, експериментування, сприяють розвитку мовних здібностей. Справа в тому, що об'єднання протилежних функцій або властивостей в одному предметі є проблемною ситуацією, в основі якої завжди лежить протиріччя. З протиріччями кожен з нас стикається практично кожен день, але не завжди ми можемо і вміємо прийняти правильне рішення і від цього досить страждаємо - адже проблеми мають властивість накопичуватися і надавати руйнівну дію на людський організм.

З дітьми справа йде дещо простіше - вони, в силу своєї психологічної природи, не бояться протиріч, тому що не завжди бачать, відчувають їх. З віком це змінюється, але користі від цього мало.

Навчити дитину вирішувати протиріччя - значить допомогти йому стати творчою особистістю, привчити не пасувати перед труднощами, збагатити його життєвий і пізнавальний досвід. Суть протиріччя полягає в тому, що для вирішення не завжди є готові зразки і, отже, необхідні деяка кмітливість, простір уяви для того, щоб впоратися з проблемною ситуацією. Здавна відомо, що у творчості немає канонів, норм і стандартів, тому відповіді і дії дитини в жодному разі не можуть оцінюватися з точки зору правильності та відповідності вихідної заданості кінцевого результату. Кожна проблемна ситуація завжди по-своєму унікальна, і її вирішення відбувається тільки на основі творчого перетворення власного, індивідуально-неповторного досвіду.

Варіант 1. «Антоніми»

Дітям називають будь-яке слово, а вони кажуть зовсім протилежне (мокрий - сухий, розумний - дурний, жадібний - щедрий, в'язати - розпускати, ходити - стояти і т. п.).

Завдання та правила гри поступово ускладнюються. Дітям можна запропонувати визначити не тільки протилежну властивість, але і назвати предмет, що має цю властивість. Наприклад: олівець (залишає слід) - гумка (стирає); ножиці (роз'єднують) - клей (з'єднує); стіна (не пропускає світло) - вікно (прозоре); Гулівер (ходить великими кроками) - Хлопчик-мізинчик (маленькими кроками ); вода (мочить) - вітер (сушить); Буратіно (веселий) - П'єро (сумний), або Мальвіна (слухняна), або Тортилла (мудра); Баба-Яга (зла) - Василина (добра); білий папір - чорна дошка; гладкий лід - кам'яниста стежка; галаслива юрба - тиха музика; м'яка вата - тверда цегла і т. д.

Цікаво буває запропонувати дітям не тільки підібрати антонім, а й аргументувати свою відповідь (чому?) До таких слів, як мама, син, собака, грім, свято, дощ, вітер, страх, веселка, землетрус і т. п.

Наприклад, дощ навпаки. Може бути, це струменем води, що б'є, з-під землі? Від звичайного дощу можна сховатися під парасолькою, плащем. А як сховатися від дощу навпаки?

Варіант 2. «Антоніми-синоніми»

Відмінність від першого варіанту полягає в тому, що до названого слову одночасно підбирають і антонім, і синонім. Наприклад, початкове слово «лихо».

- Радість (це антонім до слова «лихо»).

- Горе (одночасно антонім попереднього і синонім вихідного).

- Щастя (антонім для попереднього і синонім для слова «радість»),

- Печаль (антонім попереднього, синонім 1-го і 3-го слова).

- Удача (антонім попереднього і синонім 2-го, 4-го) і т. д. (Не забувайте, що перше слово - «лихо».)

Варіант 3. «Задом наперед»

Для гри підбирають кілька пар зображень: гриб маленький - гриб великий; бабуся в'яже шкарпетки - шкарпетки пов'язані; дівчинка спить - дівчинка грає в ляльки і т. п. Ігрові завдання полягає у вигадуванні двох розповідей, історій по картинках, розташованим в прямому і зворотному порядку (при цьому другий розповідь дитини повинна бути дійсно зворотною першій, а не його повторенням або продовженням).

Наприклад, у дитини дві картинки, на одній з яких зображено гніздо з яйцем, на іншій - летить птах. У цій послідовності міні-розповідь буде звучати приблизно так: «У гнізді лежало яєчко. З нього вилупився пташеня. Пташеня виросло і стало літати ». Якщо картинки поміняти місцями, то і розповідь, відповідно, дещо зміниться: «Летіла пташка, побачила на дереві зручне місце для будиночка. Звила гніздо вона, знесла яєчко і стала своїх діток висиджувати ».

Якщо дитина слабо розрізняє звуки на слух, спотворено вимовляє або замінює їх на інші, то вона не зможе чітко уявити собі звуковий образ самого слова. В цьому випадку вам знадобиться наступна група вправ.

Вправа 1. "Назви слова" (для розвитку слуху).

Варіант 1.

Назвати якомога більше слів, які починаються на конкретний звук.

Варіант 2.

Назвати якомога більше слів, які закінчуються на певний звук .

Вправа 2. "Хлоп-хлоп"

Дітям дається завдання хлопати в долоні при кожному слові, що розпоченається чи закінчується з певного звуку.

Вправа 3. "Плутанина".

Дітям дається можливість прослухати вірш з певними помилками в ньому. Завдання дітей виправити помилки і пояснити чому вони утворилися.

Хто на дереві сидить?

Кит.

В океані хто пливе?

Кіт.

У городі що зростає?

Рак.

Під водою хто живе?

Мак.

Переплуталися слова!

Я командую "раз-два"

І наказую вам

Всіх розставити по місцях ".

Запитайте дитину: "Які слова переплуталися? Чому? Чим ці слова схожі один на одного? Чим відрізняються?"

Ви можете трішки підказати дитині, але головне - підвести його до думки, що один звук може повністю змінити значення слова.

Вправа 4. "Придумай нове слово".

Дітям зачитуються слова для зміни одного звуку. Поданих слів потрібно утворити нові.

Урок розвитку мовлення варто закінчувати питаннями до учнів про те, що їм сподобалося, що вони робили на уроці.

Висновок

Розвиток мовлення у молодших школярів є складним процесом, який залежить від соціокультурного контексту. Діти набувають основ мовлення, взаємодіючи з батьками, братами, сестрами, вчителями, однолітками, а також у процесі навчальної діяльності. Характер цих взаємодій і їх роль у розвитку мовлення школяра може бути різним. Батьки найбільше долучаються до цього процесу завдяки постійному спілкуванню з дітьми, а не тільки завдяки спеціальним заняттям з ними. Якщо педагог допомагає дитині в процесі організації навчання набуття нових знань і навичок, необхідних для того, щоб навчитися читати та писати, то взаємодія з однолітками дає змогу в невимушеній обстановці обговорювати проблеми, ділитися своїми думками, переживаннями. Працюючи з однокласниками, учні молодшого шкільного віку більше розмовляють, ніж під час роботи з учителем. Загалом, соціальні взаємодії дітей створюють більше передумов для підвищення рівня розвитку мовлення, ніж спеціальне оволодіння елементами усного та писемного мовлення.

Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістичного аспектів мовлення дитини. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається внутрішнє мовлення, яке є важливим механізмом розумової діяльності. Виявляється воно під час розв'язання різноманітних завдань, мислення, планування, запам'ятовування тощо.

Величезний вплив в даному процесі надає навчальна діяльність дітей і дія мовлення вчителя на учнів. Саме від вчителя залежить формування і успішний розвиток мовлення дітей в молодшому шкільному віці. На практиці вчитель постійно вирішує двоєдине завдання:

1. Як донести знання, щоб їх якнайкраще зрозуміли учні;

2. Піднімати рівень розвитку мовлення учнів.

Потрібно одночасно привчати учнів користуватися цими словами при вирішенні конкретних навчальних завдань, оскільки пасивний словниковий запас є всього лише підмогою для пасивного мовлення, для розуміння, а активний словниковий запас допомагає висловлювати думки. Для цього слід давати можливість учням частіше висловлюватися, застосовувати активні форми ведення занять (бесіди, дискусії). Особливу увагу при цьому треба звертати на мовчазних, замкнутих учнів, на тих хто сумнівається в своїх знаннях, в здатності сказати що-небудь цікаве, нове. Таким чином розвиток мовлення учнів - одне з найважливіших завдань діяльності вчителя.

Під час проведення дослідження було виявлено, що розвиток мовлення учнів молодшого шкільного віку в процесі навчальної діяльності досягає досить високого рівня. Учні інтенсивно засвоюють мовлення вчителя і з відносною легкістю, усвідомлено відтворюють його.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Творчі здібності школярів як психологічна проблема. Теоретичні основи розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку. Система творчих завдань як основа для їх розвитку. Методики визначення та оцінка рівня творчих здібностей молодших школярів.

    курсовая работа [655,8 K], добавлен 15.06.2010

  • Поняття мовлення та його психофізіологічні основи. Особливості розвитку мовлення молодших школярів. Експериментальне вивчення рівня розвитку мовлення школярів молодших класів в процесі навчання. Аналіз результатів дослідження, висновки та рекомендації.

    курсовая работа [159,4 K], добавлен 21.07.2010

  • Творчі здібності школярів як психологічна проблема. Зміст та форми поняття "творчі здібності". Вікові особливості молодших школярів у контексті формування та діагностики творчих здібностей. Умови розвитку та методика визначення творчих здібностей.

    курсовая работа [330,6 K], добавлен 16.06.2010

  • Сутність, структура творчих здібностей. Особливості розвитку творчих здібностей учнів 1–4 класів. Творча лабораторія вчителя музики (форми, методи, прийоми). Впровадження творчих завдань в музично-естетичній діяльності молодших школярів на уроках музики.

    курсовая работа [85,4 K], добавлен 28.07.2011

  • Пізнавальна активність як психологічна проблема. Шляхи формування, значення та розвиток пізнавальної активності та здібностей дітей молодшого шкільного віку. Діагностика рівня пізнавальних здібностей та пізнавальної активності молодших школярів.

    курсовая работа [2,1 M], добавлен 15.06.2010

  • Ключові моменти наукової діяльності Л.А. Венгера та його праці по психології. Формулювання науковцем основних положень теорії розвитку сприйняття дитини, розробка діагностики, програми і принципів вивчення проблеми розвитку пізнавальних здібностей.

    реферат [126,3 K], добавлен 06.03.2015

  • Сутність та види здібностей. Специфіка загальних і спеціальних здібностей. Типи розумових здібностей. Рівні розвитку здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність. Фактори, що сприяють формуванню та розвитку здібностей, їх реалізації.

    реферат [23,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Теоретичні основи дослідження розвитку емоційної культури у старшокласників: загальна характеристика, головні особливості розвитку. Тренінгова програма для розвитку емоційної сфери у школярів. Методика діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Жваво.

    дипломная работа [117,3 K], добавлен 19.11.2014

  • Поняття самооцінки особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Особливості її розвитку в підлітковому віці. Місце рефлексії у формуванні здібностей людини. Особливості співвідношення рівнів самооцінки та значимості вмінь і учбових здібностей.

    курсовая работа [304,9 K], добавлен 15.05.2014

  • Теоретичні основи проблеми розвитку мислення школярів. Феномен мислення у психолого-педагогічній літературі. Мислення як один із пізнавальних процесів на різних етапах розвитку школяра. Проблема формування та розвитку критичного мислення у школярів.

    курсовая работа [53,0 K], добавлен 12.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.