Сприйняття казки та її значення в дошкільному віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У даній контрольній роботі мені необхідно розкрити тему «Спрійняття казки та її значення в дошкільному віці» з погляду дисципліни «Вікова психологія».

Вікова психологія досліджує закономірності розвитку людини на різних етапах іі індивідуального життя. Вікова психологія вивчає виникнення і розвиток психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і властивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих, зумовлені віком зміни співвідношень між ними, становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування та ін.), формування психічних якостей особистості, вікові можливості засвоєння знань, головні фактори розвитку та формування особистості тощо.

Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком у психічній діяльності людини і свідчать про переходи від нижчих до вищих ступенів розвитку.

Вікова психологія розкриває умови, що визначають процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, дозрівання організму та ін.) і суспільних факторів, з допомогою яких (і через які) реалізуються можливості психічного розвитку людського Індивіда. Вона з'ясовує роль історично вироблених суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні людського індивіда як особистості. До предмету вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх періодів до наступних, нижчих етапів.

У загальній структурі вікової психології виділяють дитячу психологію, психологію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію ранньої юності, психологію дорослої людини .

Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у XVII ст. Пізніше у психологічній науці відбулася її диференціація, у результаті якої утворився рід психологічних наук. Однією з гілок була генетична психологія. Її предметом є вивчення розвитку психіки тварин і людини. У свою чергу генетична психологія зазнала диференціації. З неї виділились такі галузі психології: порівняльна психологія, яка вивчає філогенез психіки шляхом порівняння основних форм психіки тварин і людини, психологія народів або етнопсихологія, яка здійснює порівняльне вивчення психічного складу різних народів і націй, і вікова психологія.

Українські та інші психологи виділяють психологію підлітка як розділ вікової психології, який вивчає факти й закономірності психічного розвитку в підлітковому віці, психологічні особливості підлітка, психологію юнака, психологію людей зрілого віку і психологію людей похилого віку. У курсах вікової психології для педагогічних вузів особлива увага звертається на галузі вікової психології від народження до юнацького віку включно.

Вікова психологія зв'язана із іншими галузями психології, але цей зв'язок не позбавляє вікову психологію свого предмета дослідження. Видатні психологи і педагоги Я.А. Каменський, К.Д. Ушинський та ін. вказували на тісний зв'язок психології і, зокрема, вікової психології з педагогікою - наукою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологія зв'язана і з окремими галузями педагогіки. Наприклад, з дошкільною педагогікою, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку, спираючись насамперед на дані вікової психології і дані інших психологічних та педагогічних галузей знань. Вікова психологія пов'язана з віковою анатомією й фізіологією та з їх диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією. Цей зв'язок обумовлений тим, що на всіх вікових етапах розвитку особистості необхідною умовою є нормальне функціонування нервової системи

1. Казка як вид літературної творчості

1.1 Що таке казка. Історія казки

Казка - це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

Казка як жанр усної народної творчості своїм генезисом сягає ще часів перших спроб міфотворчості, як жанр художньої словесності - бере початок у ХVІІ ст.

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідав важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н.є. був відомий збірник казок "Шан-Хої-Кінг". Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н.є. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника "Панчатантра". Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник "Тисяча і одна ніч" й були потім перекладені на мови багатьох народів.

На думку багатьох дослідників, казка є найбільш древнім жанром, який "застиг у той період, коли перестав відповідати пізнішим форматам мислення". Казка набула естетичної, частково дидактичної і повчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишалась незмінною. Як підтверджують спостереження вчених, це було не пізніше XVI-XVII ст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповіді пов'язані із втручанням дійсності у її сферу.

Казковий епос як частина усної народної прози є значною частиною української словесності. Вперше термін "казка" вжито у граматиці Лаврентія Зизанія "Лексисъ сиречь речения" (1596) поряд з поняттям "баснь", "байка", а пізніше в подібному значенні - у словнику Памви Беринди "Лексіконъ славеноросскій і іменъ толъкованіє" (1627). Таким цей термін ввійшов у науку.

1.2 Походження казки

Як зазначає В. Гнатюк, "казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія". Тому єдиного погляду щодо походження казок немає. Кожен із наукових напрямів вирішує цю проблему по-своєму. Прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень. Міграційна школа розвинула теорію запозичень, тобто поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії). Представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів. Дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему давніх язичницьких релігійних ритуалів.

Одним з перших дослідників східнослов'янської казки, який дав аналіз української казки з позицій міфологічного напрямку, є Ф. Буслаєв. Він висловив думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М.Чумарна теж виводить назву жанру з праміфа, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М.Грушевський героїчний та казковий епос розглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер, форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника ХХ ст. В. Проппа, казка виявляє зв'язок з системою давньої релігії (зокрема, обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій: "Казка народжується, звичайно, з життя. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці". Але, на його думку, цей жанр генетично пов'язаний з древніми формами оповіді, коли герой втрачає своє ім'я, а розповідь втрачає свій сакральний характер. Тоді міф і легенда перетворюються в казку.

1.3 Значення казки як жанру літератури

Мабуть, жоден з видів народної творчості не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх щаблях його історичного розвитку і про тісний зв'язок їх з життям народу.

Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твори інших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче "зливається із старим в одне органічне ціле".

Будучи здавна одним з провідних і визначальних жанрів усної народної творчості, істотно впливаючи на процес формування різних видів та жанрів фольклору, на його загальну поетику, на характер жанрової системи тощо, казка разом з тим відіграла важливу роль і в розвитку писемної традиції людства. Ще в античному світі (зокрема, в Стародавній Греції та Римі) казка як пізнавальне і художнє джерело використовувалась істориками, поетами. Дослідники пізнішого часу, наприклад, слушно зауважували, що давньогрецький письменник і філософ Плутарх, який написав багато творів історичного змісту, "у своїх оповіданнях дає більше казок, ніж історичного викладу".

Велике значення мали народні казки для становлення та розвитку багатьох жанрів художньої літератури (передусім пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На щедрому, життєдайному грунті казкової традиції у всіх народів світу започаткувався та розвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, як дитяча література.

За своєю природою казка є досить характерним жанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народної оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.

Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення "достовірності" чи "імовірності" того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну "вигадку", яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.

Установка на вимисел в казці перебуває в органічному зв'язку з іншою не менш характерною ознакою - розважальністю, "Коли казку, слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров,- розповідають не для розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється в чисту легенду, повчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови". У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо диференційовані, до того ж і сама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітними побутовими та ідеологічними чинниками. Ймовірно, що й казка була у ті далекі від нас часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про що свідчать однотипні у казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами.

До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих "загальних місць" тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.

Крім того, у порівнянні з іншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемною традицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку. Можна сміливо твердити: з появою писемності казкова творчість дістала характерне, якісно нове джерело для свого збагачення, поширення й функціональних виявів.

Усе це й склало той специфічний грунт, на якому народна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зростала вшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з погляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активно запліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто-густо зазнавала при цьому неабияких впливів.

"Доступна практично всім поколінням людей, суспільним верствам, етносам, цивілізаціям", казка прилучає своїх шанувальників до вічності, невимушено навчаючи їх цінностей, що не тліють тисячоліттями".

2. Роль казки в різнобічному розвитку дітей

Виховання і навчання починається з казки. Кожна казка - це ланцюжок пригод, незвичайних ситуацій, що виникають у житті персонажів, а от же і їхніх дій щодо розв'язання певних завдань.

Без казки - живої, яскравої, яка захоплює свідомість і почуття дитини - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови. Казкові проблеми та способи їх вирішення сприяють вихованню певних рис людини, підготовці дитини до сприймання світу і Всесвіту. Малюки приходять у світ, щоб пізнати його, зробити добрішим і справедливішим.

Зміст казки в більшості випадків спонукає дітей до активної діяльності: погратися, вирізати, наклеїти, намалювати, прикрасити, відтворити епізод казки за допомогою міміки і жестів. Активна діяльність дітей розвиває дрібну моторику руки, творчі здібності.

Ефективність використання казки в роботі з дітьми дошкільного віку в значній мірі залежить від підготовленості вихователя, його обізнаності з казковими сюжетами та вміння їх аналізувати. Тому, плануючи використання казки, педагогу слід визначити мораль казки, які почутті вона виховує, продумати завдання, які сприятимуть розвитку мовлення, мислення і уяви математичних здібностей, екологічному вихованню, розвиватимуть моторику руки.

Казка забезпечує змістовне, цікаве, радісне виховання та навчання дітей, є засобом всебічного розвитку особистості. Використання казки сприяє вирішенню завдань морального, розумового, екологічного виховання, розвиває мовленнєві та математичні здібності дітей.

Важлива роль казки у розвитку усного мовлення дітей дошкільного віку. Тексти розширюють словниковий запас, допомагають правильно будувати діалоги, розвивають зв'язне і логічне мовлення, збагачують його образність, емоційність.

Казковий персонаж потрапляє в різні ситуації, розв'язує в перебігові подій казки різні проблеми. Вболіваючи за долю улюблених ними персонажів, діти переймаються почуттями персонажів, бажанням допомогти знайти вихід з тієї чи іншої ситуації.

Широко використовуються видові та родові узагальнюючі поняття (посуд, овочі, рослини, тварини), активізується словник дошкільників за допомогою іграшок, ілюстрацій. Стимулюється вміння дітей вживати епітети, метафори, порівняння, синоніми, антоніми, образні вирази, приказки, прислів'я. Уточнюється розуміння дітьми абстрактних, часових, просторових понять, слів з переносними значеннями, фразеологічних виразів.

Кожному з дитинства знайомий стан, коли дитину незвідь - чому переповнюють агресивність, злість, бажання ламати, руйнувати все підряд. Здається, що в душі володарює справжній вовк із казки. І та ж таки казка підказує: жорстокість і зло завжди будуть покарані, а отже, доводиться вчитися керувати собою.

Дорослому легше довіритися комусь, поговорити, і в такий спосіб навести лад у своїй душі, вигнати з неї «вовка». Дитина ж такої змоги немає. ЇЇ інтелект іще заслабкий для цього, вона може тільки гратися - гратися тим, що у неї всередині, і саме казковий світ пристосований до таких ігор.

Казки складалися, відшліфовувались протягом століть, акумулювали досвід людства у боротьбі зі злом. Сьогодні вони допомагають дітям відчути впевненість у собі, у тому, що вони зможуть подолати труднощі, які готує їм життя. Враження від навколишньої дійсності виховний вплив дорослих, предметне оточення - ось необхідні умови для стимулювання активності, руху дитячої фантазії, виникнення духу творення, бажання власноруч конструювати образ гри, будувати іграшковий простір, заповнювати його іграшками та іншими матеріалами.

Відомо, що вже в перші роки життя у дитини виявляється потреба у контактах з ровесниками, бажання спільно гратися, обмінюватися враженнями. Ігри та контакти з ровесниками відіграють неабияке значення у розвитку творчих здібностей особистості. Але іноді ці самостійні ігри без дорослого можуть сприяти формуванню педагогічно шкідливих сюжетів гри, тому це втручання вкрай необхідне. І нерідко воно порушує цілісність гри, руйнує її сюжет. Адже в дошкільному віці дитина надто залежить від дорослого, визнає його безперервний авторитет і незмірну перевагу над собою. Лише під час спілкування з ровесником «на рівних» дитина може висловлювати і захищати власні думки, пропонувати і заперечувати, порівнювати й змагатися. Як бути вихователю в такому становищі, коли ти і потрібен, і в той же час заважаєш дітям. І тут знову в пригоді стала казка. Якщо ввійти в дитячу гру не вихователем - дорослим, а казковим персонажем, граючись далі, діти перехоплюють собі роль дорослого, наслідують його слова, дії, вчинки: далі дорослий вишукує собі іншу цікаву роль, об'єднавши дві сюжетно - рольові гри. Ось так і народжуються сюжетно - рольові ігри з елементами драматизації.

Добираючи казки, спочатку варто добирати такі, які можна не читати, а переповідати дітям. Це дасть змогу бачити очі дітей, їхню реакцію на розповідь.

Діти старшого дошкільного віку прагнуть самі придумати оповідання чи казку. У них досить розвинена творча уява, є певний життєвий досвід і вміння зв'язно висловлювати свої думки. Самостійне придумування казок сприяє розвитку творчих здібностей дітей, що є одним з важливих завдань виховання підростаючого покоління. При підготовці до самостійних розповідей дітей вчать описувати іграшку, картинку, переказувати відому казку, невеликі літературні твори, придумувати оповідання самостійно. Тема казки має бути близькою дітям, пов'язаною з їхніми інтересами, захоплювати їх. Лише при цій умові активно працює творча думка дітей, вони пригадують різні події і ситуації з власного досвіду, комбінують їх, створюють нові. В процесі цієї роботи розвивається мова дітей.

Отже, для створення казки потрібно не лише вміти визначати ті завдання, які постають перед персонажами у нових умовах, але й бачити шляхи їх вирішення.

2.1 Роль казки у розвитку дитячої емоційності

Діти дуже люблять слухати неймовірні історії та казки, які поширюють їх знання й кругозір, які показують що крім реального існує чарівний світ пригод та перемог. Саме через казки, звернені до серця дитини (Г.Х. Андерсена, братів Гримм) та не підлягаючи впливу сучасної цивілізації з її прихильністю до доцільності та користі дитина отримує глибокі знання про людину, її проблеми та засоби їх рішення. Навіть коли дійові особи казки уявляються неправдо-подібними, справжні казки все ж таки сповнені великого життєстверджуючого змісту. Пригадаємо, як у реальному житті люди стикаються із добром та злом. Форма сприйняття цих понять для дорослого не є зразком. Думка дитини у такій формі існувати не можуть, їм необхідна гра уяви, характер. В казках це виходить дуже легко. Чому образ зла менш правдивий, чим відповідне необразне поняття? Наше поняття про добро існує в казці у вигляді богатиря, рицаря, принца, які втілюють силу й хоробрість, у вигляді доброї чарівниці або феї, завжди готової прийти на допомогу. В старовинних казках та історіях розповідається про внутрішні емоційні хвилювання, почуття героїв, а не про зовнішні події, та розгорнута в них дія часто суперечить звичайній реальності.

Дорослим, наприклад, знайомий стан пошуку виходу з забруднення, коли людина дуже стомлюється, але у будь - якому випадку намагається вирішити проблему. Думки напружені, то перериваються, то знов виникають, замкнуте коло не дає можливості знайти вихід. Знову і знову ми повертаємось до проблеми, але рішення не дається. Думки врізаються в пам'ять, причиняють біль та викликають негативні хвилювання, і перед людиною дійсно виникає картина, потрібна широкій неподоланій річці. Поради друзів, які ґрунтуються на власних думках і доказах, ще більше «розгорнуть» річку. А ось якщо порада буде зовсім нереальною, фантастичною, нелогічною, новий погляд на проблему виникає повітряний міст, річка буде подолана, проблема вирішена.

Дитина, почувши та уявивши подібні образи, легко вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співчувати їм, вірити в сили добра, прирікає впевненість в них та в собі.

Казки ні в якій мірі не можна розглядати тільки як цікаве проводження часу, як приємне , доступне дитині заняття; навпаки, вони дуже суттєвий механізм розвитку у дитини тонкого розуміння внутрішнього світу людей, спосіб зняття неспокою та виховання упевненості у своєму майбутньому. За допомогою казок можна метафорично виховувати дитину, допомагати подолати негативні сторони його формуючої особистості. Наприклад, жадібній, егоїстичній дитині корисно послухати казку «Про рибалку й рибку», «Про трьох жадібних ведмежат», зляканому та нерішучому - «про боягузливого зайця»; пустотливому й довірливому допоможуть «Пригоди Буратіно»; капризулі - «Принцеса на горошині», активному й рухливому «Кіт у чоботях», казки про хоробрих богатирів та рицарей, які присвятили життя подвигам заради людей і т.і.

Вибираючи казку для свого малюка, треба обов'язково враховувати, що завдяки особливостям психоемоційного розвитку необхідно знати в якому віці ця казка буде корисна для дитини, або небезпечна, чи навіть шкідлива. Однією з найперших казок є «Курочка Ряба». Це дуже мила, співуча казка. Але ж яка її функція в плані психоемоційного розвитку дитини.

Для 1-1,5 річного малюка зміст казки поки ще не зрозумілий. Однак її повільність, трошки знайомі слова: «дід», «баба», «мишка», «курочка» - роблять казку для малюка приємною, заспокійливою перед сном, колисанкою. А ось 2-х річній дитині вже знайомі слова «бив», «плаче», «впало», «розбилось». Внутрішній негативний зміст цих слів, пов'язаний вже з особистим досвідом дитини, робить казку необізнано неспокійливою, напружуючи емоційне сприйняття дитини.

По-перше, ця казка була спрямована дорослим, й виявляючись частиною російського народного дорослого фольклору, в первісному варіанті звучить та тлумачиться зовсім інакше. В Стародавній Русі навіть діти знали й розуміли її символічний зміст. Золоте яйце - символ смерті - вчили старі люди, коли їм приходив час помирати. Строката куриця - посередник між небом і землею - означала можливість вибору та змін. І тому ті, кому вдавалося розбити золоте яйце, залишалися жити, а звичайне яєчко - символ нового життя. Казка ніби - то заспокоювала дорослих, давала їм можливість не сумувати через неминучу старість, символізуючи перемогу життя над смертю, продовження її в дітях. Тепер зрозуміло збентеження дворічної дитини. Тоді чому казка не сприймається емоційно трирічною дитиною? Та тому що у сприйнятті сучасного малюка дезінформатична. Він навчався вже засвоювати елементи причинно - наслідкових зв'язків, не в змозі побачити в ній, не знаючи справжнього її змісту, логіки того, що відбувається та емоційного переживання героїв. Дитина ще може припустити, що курочка знесла золоте яєчко. Їй не зовсім зрозуміло, чому Дід, та Баба почали його бити. Вони - сильні - не розбили, а маленькій мишці це вдалося. Незвичайно, але в казках все буває. А ось подальше зовсім не зрозуміло. Чому вони плачуть, адже самі його били - били, вони ж цього хотіли? Дитина остаточно збивається в ході подій і не розуміє, що йому робити - співчувати чи радіти.

А всіма поважаємий «Колобок»? В ранньому віці він необразливий, тому що розповідається мамою або бабусею, він заспокоює своєю співучістю, від нього хочеться заснути.

В 2,5 роки щось в цій казці насторожує. В 3 роки дитина може заплакати від того, що хитра Лисиця з'їла Колобка. В цьому віці неусвідомлено відчувається дитиною негативний застерігаючий зміст цієї казки. Деякі психоаналітики тлумачать її так.

Довго жили Дід та Баба без дітей. І ось захотілося Діду синочка. Десь вони щось поскребли, нагребли й зробили Колобка. І замість того щоб сидіти й милуватися ним, вони його у повній самоті залишили на вікні, та й забули про нього зовсім, до кінця казки. Сумував - сумував Колобок, зістрибнув з підвіконня й покотився зовсім самотній до лісу - символу таємниць. Всі йому по дорозі загрожували, але Колобок, як міг, намагався зберегти своє життя. Однак він був малий та неосвічений, і зрозуміло, що мудра й доросла Лисиця його з'їла. Ось так і закінчилось сумне самотнє дитинство нелюбимого сина Колобка. Весело чи вам від такої казки? Ось й малюку неспокійно.

Однак той же «Колобок», прочитаний або театралізований дітьми у віці 5-6 років, може використаний як засіб передачі дитині навичок адаптованої поведінки під час спілкування з оточуючими. Так, спілкування із зайцем, доброзичливим, наївним та веселим, демонструє дитині модель взаємодії зі схожою за характером людиною, з якою завжди можна знайти спільну мову. Зустріч з вовком, який втілює в собі загрозу, страх, показує, що і в подібній ситуації не варто боятися, битися, можна договоритись, знайти компроміс. Взаємовідносини з великим, незворотливим, ледачим ведмедем, якому, у принципі до Колобка й діла не має, також не можуть бути небезпечними; якщо правильно себе поводити, можна залишитись живим й здоровим. А ось зустріч з лисячим лукавством, хитрістю дійсно небезпечна.

Казка вчить дітей, по-перше безпечній поведінці, підкреслюючи, що не варто одному йти у невідомі подорожі та уходити далеко від дому, по - друге показує, що на шляху можуть зустрітися люди з різними характерами та поведінкою і дуже важливо навчитися з ними домовлятися, розуміти їх наміри, і по - третє, що життя складне та можливі бути дуже серйозні проблеми, які викликають відчуття утрати.

Прикладом правильного вікового вибору може бути казка Ш.Перро «Червона Шапочка». Мила казка корисна й цікава дівчатам в 3-4 роки. Хлопчики цю казку поважають рідко. Красива, слухняна, лагідна - всі ці якості необхідні для розвитку у дівчинки жіночності. Покаранням за неслухняність є зустріч з вовком та всі неприємності, які трапились з бабусею через те, що Червона Шапочка не послухала маму. І тільки якісь сторонні люди, які випадково проходили мимо, врятували ситуацію. Мораль казки глибока - дівчинка повинна слухатись маму, а не то на її шляху зустрінеться зло (страшний вовк), і матуся вже нічим не зможе допомогти.

Розуміючи символічний зміст казок, можна навчитись вибирати їх відповідно до віку та емоційному стану вашої дитини. Намагатися треба розповідати дитині добрі чарівні казки з гарним початком, змістом та кінцівкою.

Тож треба мудро вибирати в великій казковій країні та вигадувати ті казки, які близькі та корисні тільки для даної дитини.

Казки вчать дітей, що в природі немає нічого зайвого, що все живе, змінюється за законами того світу, в якому існує. І цей світ такий тендітний і ніжний, його так легко знищити, а отже можна знищити й казку.

У процесі виховання дітей дошкільного віку особливе значення має емоційний комфорт дитини, оскільки практика свідчить, що саме він є однією з головних умов гармонійного розвитку творчої особистості в сучасних умовах. Художні твори є засобом різнобічного розвитку і виховання дошкільника. Процес засвоєння моральних принципів має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя дітей. Казки - багатющий матеріал, що подає дітям загальнолюдські цінності й високу мораль не у вигляді нудних і сухих повчань та наказів, які надто часто викликають у дітей природне прагнення чинити навпаки, а в такій словесно - емоційній формі, яка невимушено підводить дітей до самостійного висновку: чому саме потрібно поводитись гарно, чому лише позитивні вчинки приводять до справжньої радості і задоволення. Адже у казках з м'яким гумором і тонким психологічним розрахунком висміюються такі негативні моральні якості і риси як жадібність, лінощі, хвалькуватість тощо.

Діти, слухаючи казку не перший раз, дуже ревно слідкують за сюжетом, відмічають неточності у переказуванні і навіть роблять зауваження дорослим. Отже, розповідаючи казку повторно можна, не відступаючи від основної лінії сюжету, доповнити її якимись новими деталями. Наприклад, коли розповідаю казку «Колобок», коли він котиться лісом можна зазначити, як гарно навкруги. На деревах шепотять листочки, у гілках співають пташки. Та задаю дітям творчі запитання : Про що шепочуть листочки?, Про що співають птахи?, Що хоче розповісти зелена травинка і квіти? І діти уявляють себе пташкою, рослиною.

Отже, для того, щоб душа дитини пробудилася до творчості, потрібно навчити її дивитись і бачити, слухати і чути. А для цього потрібно викликати у дитини захоплення, інтерес, зокрема, до казки.

Казки використовують не тільки у навчальній, а й у виховній роботі. Формування стійкого інтересу до казки починається іще з молодшого віку і це спонукає дітей у старших групах до творчого пошуку. У них уже у самих виникає потреба змінити кінцівку казки. Але без попередньої підготовки це не можливо. Тому можливо давати дітям стимулюючі ігри типа «Плутанина» (склеювання об'єктів), «Фантазери» (придумування казки про персонажів різних казок, поєднувати героїв не поєднаних один з одним). Тут і розвивається у дітей цікавість та гнучкість думки і вміння приймати нестандартні рішення.

Розвиваючи творчі здібності не можна випускати з виду моральний аспект. Необхідно вчити дітей радіти своїм успіхам, гордитися ними, але й навчати їх радіти успіхам інших дітей, співпереживати невдачам, вчитися критично оцінювати свої досягнення.

Одним із видів роботи з казкою, який розвиває творчі здібності дітей, є створення книжок. Діти ілюструють відомі або свої казки. Ця робота важлива тому, що дитина вчиться у малюнку передавати набуті знання, що кожен герой має свій характер, свої особливості, він має бути таким, щоб його впізнавали, а також відповідати певному епізоду казки.

Казки з усіх жанрів художньої літератури найбільш цікаві й зрозумілі дітям.

3. Казка, що лікує душі, або казкотерапія

Сьогодні все більшої популярності серед методів практичної психології набуває арттерапія. Хоча цілюща сила мистецтва відома давно. З незапам'ятних часів люди звертались до мистецтва, щоб знайти в ньому заспокоєння, зцілення, гармонію, відповіді на одвічні запитання. І воно стає тим живодайним джерелом, з якого черпає людство сили і натхнення. Твори живопису і архітектури, музики і літератури з раннього дитинства промовляють до юної душі, плекаючи в ній ідеали краси і добра.

А починається все з казки…

Що ж таке казкотерапія? Казкотерапія - це спосіб об'ктивізації проблемних ситуацій, іншими словами, це створення особливої казкової атмосфери, яка робить мрію дійсністю, огортає все навколо передчуттям дива, дозволяє дитині вступити у боротьбу зі своїми страхами і вийти з неї переможцем, а головне-надати малюку почуття впевненості і захищеності.

У казках відображаються усі аспекти людського життя: проектуються моделі стосунків, визначаються цінності та ідеали, що сприяє формуванню духовно здорової компетентної особистості. А обов'язковий «щасливий кінець» казки стає основним засобом цього виду арттерапії , що допомагає дітям позбутися страхів, комплексів.

Саме тому казкотерапія є одним із найефективніших психологічних методів роботи з дітьми.

3.1 Переваги казкотерапії

Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що вона складена спеціально з урахуванням особливостей конкретної дитини. Її персонажі переживають ті ж емоції, борються з тими ж страхами, комплексами, що й малюк.

Дитина порівнює себе з персонажем, аналізує його поведінку (таким чином вдаючись до самоаналізу) і на його прикладі вчиться долати труднощі різного характеру у реальному житті.

Казка розвиває уяву дитини, розширює її світогляд.

Слухаючи і аналізуючи казки в дитинстві, людина поповнює у підсвідомості банк життєвих ситуацій, що за необхідності може бути активізований.

Терапевтична казка створює особливий зв'язок між дитиною і дорослим, що ґрунтується на довірі та впевненості.

У процесі казкотерапії негативні персонажі, що є втіленням дитячих страхів та комплексів перетворюються на позитивні.

Розкриттю чарівної суті казки сприяє й уміле її читання (інтонація, паузи, виділення голосом найбільш істотних моментів).

Важливу роль у розвитку дитини відіграє повторне слухання одних і тих самих казок. У цьому випадку дитина починає співпереживати героєві вже заздалегідь.

Слухання казки у поєднанні з творчими іграми має важливе значення у формуванні внутрішньої психічної активності - уміння діяти подумки, в уявних обставинах, без чого неможлива жодна творча діяльність.

3.2 Цінність казок

Незважаючи на існування великої кількості казок, не всі з них корисні для здорового, гармонійного розвитку дітей. Розуміючи це, необхідно робити ретельний відбір тієї інформації, якою вони «годують» дитину. Пропонуючи дітям казки, мультфільми, книги низького гатунку, ми формуемо негативну психологічну налаштованість дитини.

Ось лише деякі правила вибору казок і оповідань для дітей молодшого дошкільного віку.

Казка повинна бути із щасливим кінцем. Її головний герой може зазнавати безліч невдач, колотнеч будь-якого роду, але врешті-решт він повинен потрапити туди, де збувається його мрія.

У момент читання не варто надавати оповіданню власної інтерпретації. Нерідко будь-який дорослий прагне компенсувати за рахунок цього свої фрустрації і комплекси.

Треба залишити дитині право оцінювати, висловлювати власні думки. Саме в цьому під час слухання вона вчиться думати, а не отримувати готові рішення - стереотипи. Дитині важливо відчувати себе господарем становища хоча б у казці. Вона може вигадувати своє закінчення, свої правила для героїв, творити разом з казкарем. Казка - це природний простір для величезного дитячого потенціалу, середовище, де компенсується нестача дії у реальному житті.

Вибирати казки, які наголошують на важливості родинних цінностей.

Декілька прикладів позитивних і негативних казок:

Позитивні: «Бременські музиканти», «Снігова королева», «Ріпка» - це казки зі щасливим кінцем. У них герої у результаті отримують те, чого бажали або на що заслуговують;

Негативні: «Про рибака і рибку», «Колобок», усілякі історії про «покемонів» і "телепузиків".

Перелік посилань

казка історія психологія сприйняття

1. Виготський С.А. Воображение творчества в детском возрасте. Москва, Просвещение, 1991 г.

2. Єфименко Н.Н. Физкультурные сказки или Как подарить детям радость движения, познания, постижения. Издательство «Ранок», Харьков, 2005.

3. Присяжная Т.В. Триз-педагогика: развиваем мышление дошкольников, Харьков, издательская группа Основа, 2008.

4. Фесюкова Л.Б. Воспитание сказкой. Харьков, - Фолио, 1997.

Размещено на Allbest.ru