Міфологія давніх германців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфологія давніх германців

Свідчення по міфології давніх германців дуже фрагментарні, що пояснюється відносно ранньою та інтенсивною християнізацією західно германських племен. У скандинавській міфологічній традиції певним чином законсервувалися автентичні світоглядні та релігійні системи. Саме у скандинавській міфології мається відносно більш повна писемна база, що може бути пояснено пізньою християнізацією Скандинавії, а також збереження дохристиянського культурного комплексу в Ісландії протягом тривалого часу до періоду т.зв. „ісландського відродження" XIII ст. Тому для більш повного висвітлення міфологічної „моделі світу" того часу в даній роботі доречно застосувати також аналіз скандинавської міфології, як близької до германської.

Найбільш цінні свідчення по міфології та вірування західних германців містяться в праці римського автору Тацита - „Германія" (I ст.н.е.). Тацит згадує бога Туісто, ім'я якого означає „подвійна (двостатева) істота", що дає підстави вбачати в ньому певний аналог скандинавського Іміра. Доречно проводити паралелі с культом близнюків у давніх германців. За свідченнями римського автора, від Туісто нібито походить перша людина (Манн), від Манна - засновники трьох племінних або культових груп германців - істевони, гермінони та інгевони.

Серед цих імен дослідники вбачають в останньому предка ірмінонов - Інга. Не виключено також, що згадуваний німецьким істориком X ст. Відукіндом бог Ірмін, який асоціюється з стовпом Ірмунсіль у саксів (культовий аналог світового дерева), вважався предком гермінонов. Ірмина дослідники, в свою чергу, зближують з саксонськими Сакснотом і Тівасом (аналог скандинавського Тор) в контексті традиційного зіставлення цих богів з римським Марсом.

Тацит також засвідчує о вшанування германцями Меркурія, Марса, Геркулеса та Ісіди, у яких дослідники, певною мірою, вбачають відображення культів Водана, Тіу, Донара, й, можливо, Фрії. Один з аргументів на користь для перших трьох ототожнень - спів падіння присвячених цим богма днів тижня. Меркурію, за Тацитом, приносяться людські жертви, що в принципі співпадає з скандинавським уявленнями стосовно культу Одіна. Позначення Донара римським ім'ям римського бога Геркулеса дає атрибутивні підстави пов'язувати цей культ з скандинавським Тором, який зображувався у міфах в якості богатиря, що захищає світ людей від чудовиськ. З іншого боку, виходячи з римських найменувань германських та кельтських богів та деяких інших паралелей, Тіу (Тівас), Водана та Донара можна зіставити з кельтськими богами Нуаду, Лугом та Огма. Зокрема, Донар, вірогідно, тотожне кельтському Таранісу. За своєю провідною функцією, що має етимологічне відображення у імені, Донар - типовий т.зв. „громовник" - володар небе, грому та блискавки, що може бути порівняно з давньоіндійсим Індрою. Тівас етимологічно та генетично відповідає індоєвропейському Дьяусу.

В встановленій відомим французьким дослідником Ж.Дюмезілем тричленій структурі соціальних функцій індоєвропейських богів Тівас спочатку, вірогідно, здійснював функції юридичної та духовної влади, а Донар - військову функцію. Згодом Водан, який спочатку був хтонічним демоном й покровитель військових ініціацій, стає вищим божеством та функціонально витісняє Тівасу, що дало підставу до зіставлень з індійським Варуною. Щодо основної третьої функції, яку Дюмезіль визначав як „плодючість-багатство", то тут потрібно врахувати згадку Тациту про культ Нертус, яка, безсумнівно, була богинею рослинності, плодючості, можливо, богинею землі. Так як Нертус лінгвістично є точною жіночою формою імені Нйорда - скандинавського боку плодючості та морської стихії, то, можливо, предметом поклоніння давніх германців була пара Нйорд-Нертус, брат-сестра й муж-жена, що має скандинавський відповідник у парі Фрейи-Фрейра, що, за традицією, вважаються дітьми Нйорда. Народи, що вшановують Нйорда, відносяться, за Тацитом, к інгевонам, що підтверджує зв'язок Нйорда та Фрейда.

Деякі боги згадуються в найдавніших німецьких текстах - т.зв. Мерзебурських закляттях (що буди записані у X ст.), що були складені вже в землі франків. В Першому мерзебурському заклятті фігурують жіночі божества - діси, що аналогічні скандинавським валькіріям та норнам, а у Другому марзебурському заклятті згадується Водан, як головний носій магічної сили, Фрія та ії сестра Фолла.

Деякі свідчення о германській міфології містяться в творах, що присвячені висвітленню історії готів. Це зокрема такі автори та праці: Йордан (VI ст.), візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.), франкські хроніки Григорія Турського (VI ст.) та Фредегара (VII ст.), „Історія лангобардов" Павла Дракона (VIII ст.), „Церковна історія народу англів" Беди Вельмишановного (VIII ст.). Зокрема, Павло Діакон переказує етнонімічну легенду щодо походження „лангобардів" (букв. „довгобороді"), в якій фігурує Водан та Фрія. Водан є покровителем вандалів, а Фрія - вінілів. Остання ж, за легендою, вона ж радить своєму племені зробити так, щоб жінки вінілів вийшли раніше початку битви й прив'язали своє волосся, як бороди. Так як Водан пророкував перемогу тому племені, що раніше вийде на поле бою, то перемогли вініли.

Писемні джерела підтверджуються археологічними даними. Зокрема в Скандинавії збереглися наскальні зображення епохи бронзи (друга половина II тис. до н.е.), що, ймовірно, зображували культові сцени та символи: кораблі, візки, культові танки та священний брак, різноманітні солярні символи у вигляді колеса, сокири, люди та тварини, що асоціювалися з куотами плодючості та культом мертвих. Було зафіксовано знахідку зображення фігури людини с сокирою, яка може бути зіставлена з Тором. Власне аграрний контекст багатьох зображених сцен пов'язується з ванами, можливо й з Бальдром.

Багато скандинавських вчених шукають віддзеркалення скандинавських свідчень релігійних тенденцій за часів бронзи у віруваннях скандинавських саамів, що були описані ще у XVII ст. Базуючись на етнографічній культурно-порівняльній методиці, вважаючи світосприйняття саамів певною мірою тотожним первісним формам розвитку скандинавської духовної культури, науковці проводять паралелі з відомим богами пантеону. Зокрема, „громовий старик" саамів, якому приносять в жертву мініатюрні молоти, певним чином відповідає Тору; „небесна людина" - бог плодючості та сонця з фалічними рисами - Фрейду; „буровий (вітряний) старик", якому приносять в жертву мініатюрні човники, - Нйорду. Божество більш низького рангу - бог мертвих та хвороб - зіставляється з Одіном. Звідси можна припустити, що на певній стадії складання скандинавської релігійно-міфологічної системи - яка скоріш за все хронологічно відповідає згаданим зображенням - Одін ще не був небесним божеством й верховним богом пантеону. Це може знайти певне підтвердження у писемній згадці хроніста Адама Бременського (XI ст.), який згадує язичницький культовий комплекс в Упсалі (Швеція), в центрі якого стояв священний тис та де особливо вшановувався Фрейр. Також можна відмітити, що на основі даних топоніміки простежуються сліди альтів Тора, Тюра, Одіна, Улля й деяких інших богів, але немає жодних вказівок на культ Локкі, що, як відомо з писемних джерел, грав важливу роль в скандинавській міфології.

Систематичні данні щодо скандинавської міфології, як репрезентанта загально германської традиції, маються лише в контексті останніх століть, що передували християнізації. Серед головних писемних джерел: поетична „Старша Едда" - збірка міфологічних та героїчних „пісень", що дійшла до нас в ісландському рукопису другої половини XIII ст. й прозаїчна „Молодша Едда" - „підручник" поетичного мистецтва скальдів, що був складений також у XIII ст. ісландцем Сноррі Стурлусоном та містив зразки поезії скальдів (починаючи з IX ст.), тлумачення скальдичних міфологічних метафоричних прийомів („кеннінгів") та обор самої міфології. Певні дані по міфології також містяться в складеній Сноррі історичній хрониці „Хеймскрингла" („Круг земной"), де викладена легендарна історія норвежських та шведських королів („Сага об Інслінгах"). На той час Ісландія була вже давгий час християнською країною (прийняття християнства - 1000 р.) - тому давня міфологія трактована Снуррі частково як історична алегорії. Майже одночасно зі Сноррі датський хроніст Саксон Граматик в „Діяннях датчан" передає багато міфологічних сюжетів, заміщуючи богів королями та героями.

Таким чином, в якості міфологічної системи відома лише скандинавська міфологія (в основному, як поетична еддична традиція). Просторова „модель світу" еддичної міфологічної системи включає „горизонтальну" та „вертикальну" проекції. Горизонтальна проекція антропоцентрична та побудована на протиставленні області „Мідгард", що заселена людьми та локалізується у центральній, освоєній частині землі, пустинної, кам'янистої та холодної окраїни - „Утгард, Йотунхейм", що заселена велетнями-„йотунами". Друге коло протиставлення складав оточуючий землю океан, де жило чудище Йормунганд. Це протиставлення розкривається як опозиція центру та периферії, внутрішнього та зовнішнього, „свого" та „чужого", „культури" та „природи". Крім того країна велетнів локалізується на півночі та на сході. Північ в скандинавській міфології особливо демонезований. До того ж на Півночі також локалізується царство мертвих - хель. До обох проекцій відноситься мотив чотирьох карликів-цвергів, що носять імена сторін світу (Аустрі, Вестрі, Норді, Судрі) та тримають небо по кутах.

Основу вертикальної космічної проекції складає світове дерево - ясень Ігдрасіль. Воно пов'язує землю (Мідгард), як з небом - де розміщується резиденція богів (Асгард) та своєрідний „рай" для загиблих воїнів - Вальхалла, - так і з підземним світом, де знаходиться царство мертвих - хель й різноманітні водні джерела. Слід зазначити, що саме область хель є тим центром де співпадають горизонтальна та вертикальні проекції світової системи. Вертикальна схема протиставляє богів та людей, небесне царство для обраних (вальхаллу) та підземні селища для простих смертних; а також відповідно - небесних валькірій та норн, що живуть біля корнів Ігдрасіль, як двох іпостасей богинь долі.

В першій пісні „Старшої Едди" „Пророцтво вьольви" вьольва (провидиця) згадує „дев'ять світів" й дев'ять деревинних основ або корнів, але одночасно перераховуються три кореня, що відповідають людям, „інеїстим" велетням („хрімтурсам") й хель. В більш пізній редакції „Младшої Едди" чіткість вертикальної проекції згладжується, адже корінь пов'язується не з людьми, а з небом. У свою чергу „інеїсті" велетні, що вже померли та живуть у підземному світі, замінюються просто велетнями - йотунами, що живуть на краю землі. В вертикальній схемі з різними рівнями „деревинної" космічної моделі зіставлена т.зв. „зооморфна серія". Орел на верхівці дерева, змій Нідхегг біля коренів, чотири оленя, що поїдають листя ясеня Ігдрасіль, - на середньому рівні. Нідхегг в певному сенсі еквивалентен Йормунганду (в горизонтальній проекції), таким же чином можна порівняти підземні джерела та ріки з оточуючим світ океаном. Крім того, коза та олень, які стоять на Вальхалле, ствол дерева й джерела у корнів об'єднанні по вертикальній схемі циркуляцією священного меду, як джерела життєвого відновлення та магічних сил. Білка, що снує по дереву, виступає своєрідним посередником між „верхом" та „низом". Окрім Ігдрасіль вертикальна проекція знає також веселковий міст Биврест, що поєднує землю та небо. Отже, в цілому просторова модель світу в скандинавській міфології однотипна не тільки більшості індоєвропейських, але також сибірський та іншим міфологічним моделям світу, які структурно організовані за принципом світового дерева.

У часовому аспекті скандинавська міфологія поділяється на дві ери: космогонічна та есхатологічна, між яким існує суттєва асиметрія. Світ виникає в контексті взаємодії води та вогню з холодом, а загибає від пожежі чи паводку, стужі чи жари, в „початкові" чи „кінцеві" часи повторюються приблизно ті ж самі поєдинки богів й хтонічних демонів. В той же час аси та вани - дві протиборствуючи угрупування скандинавських богів, що ворогують на „початку", виступають в „кінці", як єдине плем'я богів. Однак у той же час, Одін та Локкі, що виступають в якості двійників в космогонії в есхатологічній фазі набувають якості антиподів.

Виникнення світу змальовується як заповнення пустоти світової безодні Гінунгагап й перетворення хаосу в космос. Слід відзначити, що велетні не тільки протистоять богам у просторі, але й передують їм за часом. Першоістота велетень-гермафродит Імір походить з підземних вод („Елівагар"), що заповнили світову безодню Гінунгагап. З пахви Іміра, а також від тертя його ніг народжуються інші „інеїсті" велетні. Боги вбивають Іміра та створюють з його тіла світ. Боги (сини велетня Бора) „піднімають" землю (йдеться, скоріш за все, про підняття з первинного океану, що потім оточив землю в просторовій моделі світу) й створюють на ній прекрасний Мідгард. Три аса (Одін, Лодур та Хенір) оживлюють деревинні прообрази людей, які, власне, й повинні жити в Міргарді, а згодом з'являються норни, що визначають судьби людей. Боги влаштовують небесний купол й визначають ролі сонця (Соль) й місяця (Мані) - сестри та брата. В процесі структурування світу вони долають хтонічних чудовиськ - змія Йормунгана, вовка Фенріна та їх сестру Хель - хазяйки царства мертвих. Однак згодом (з наближенням кінця світу) ці чудовиська повинні будуть вирватися з-під контролю.

Слід зазначити, що за скандинавською традицією, в саму космогонію проникають есхатологічні мотиви. Зокрема, за „золотим віком" (коли все було з золота, а боги та люди насолоджувалися спокоєм) згодом слідує перша війна між асами та ванами. Міф про смерть від коп'я та перше ритуальне жертвоприношення в рамках військових ініціацій - вбивство юного бога Бальдра - стає прологом до власне есхатологічного циклу й зворотного навернення космосу до хаосу. Порушаються завіти та норми, виникають війни між народами, наступає трьохлітня стужа. Світове дерево здригається, коли хтонічні чудовиська вириваються на свободу, припливає корабель з мертвими, з'являються сини Муспеля та вогняний здоровань Сурт. В останній битві, в якій на боці богів виступають загиблі воїни (ейнхерії) боги та хтоничні чудовиська вбивають одне одного. Сурт підпалює світ який гине в полум'ї та воді, після чого він повинен відродитися знову.

За межами міфів творення та кінця світу залишаються численні міфічні оповіді про боротьбу богів із велетнями та карликами. Загалом на фоні „горизонтальної" проекції космогонічної моделі розгортаються простійні сутички богів та велетнів, чому не заважають любовні стосунки та екзогамні шлюби з їх дочками. Йотуни намагаються поцупити богинь та святі атрибути богів (кувалду Тора, волоси Сів, молодильні Ідун ) і за них іде боротьба, але спочатку чудодійні предмети та еліксири (копье Гунгнір, каблучку Драупнір, молот Тора, корабель Скідбландір, намисто Боісінгамен, скарби Андварі, мед поезії) виготовляються карликами і боги віднімають в них їх силою або хитрістю. В основі таких міфів лежать пояснювальні міфи в яких боги виступають культурними героями та борцями з потворами. Однак в тих міфах, що дійшли до нас етіологізм дещо прихований і перед нами розгортається своєрідна картина циркуляція між різними світами, в поєднанні з військовими походами. Так, дуже важливим є те, що міф про походження меду, що дає силу, шаманський екстаз поетичне натхнення та мудрість, перетворюється в розповідь про його циркуляцію по колу: боги - цверги - велетні - боги. Сюжети здобуття Одіном священного меду у велетнів, Тором - котла для пива, напевне, мають в основі своїй мають єдиний етіологічний міф та відповідний ритуал. що має паралель з індійським міфом про соому та ритуалом - амрітом. Семантично до міфів про чудодійні напої та молодильні плоди є міфологічно близькими уявлення про молоко кози Хейдрун та м'яса козлів Тора, надзвичайного вепра ейнхеріїїв та Фрейра, і далі - про відроджуючих собі подібних каблучці Одіна, золотому млину Фроді, молоту Тора, не кажучи вже про золоте волосся Сів та намисто Фрейї. Ця міфологія вічного поновлення магічних сил богів та джерел їдла співзвучна з образами вбиваючих одне одного та знову оживаючих для пияцтва у Вальгаллі ейнхеріїв. Боги протистоять ворожим пекельним потворам та йотунам; здіймаються над духами альвами та карликами , над жіночими доленосними богинями, над земними героями.

Вищий пантеон богів в скандинавській космотеогонії представлений як результат об'єднання двох груп богів - асів та ванів після війни, точніше, як результат асиміляції асами ванів, що являються досить обмеженою категорією божеств, як пов'язані с агарними культами, наділені магічним та пророцьким даром, сакральною миролюбністю (Ньерд, Фрейр, Фрейя). Ті ж характеристики у асів розподілені: аграрне благополуччя пов'язане з Тором, магія та пророцтво - з Одіном, а миролюбство - с Бальдром, Фрейя - жінка Ода - функціонально, а, можливо, генетично майже тотожна Фрігг - жінці Одіна, але перша віднесена до ванів, а друга - до асів. В багатьох текстах боги та аси - синоніми, так як ванічна аграрна міфологія підпорядкована „одінічній", тобто небесно-хтонічній, військовій та „шаманській" міфології Одіна с вальхаллой, валькіріями, ейнхеріями, військовою ініціацією (смерть Бальдра) тощо.

Аси представлені в міфах, як очолювана Одіном патріархальна родова община, в якій, проте, важливі питання вирішуються на тинзі (народні збори у скандинавів). Велике значення мають ритуальні бенкети богів з вживанням священного напою. До пантеону входять такі боги: Одін (влада, мудрість, магія (в т.ч. військова), покровитель воїнів, господар вальхалли), Тор (громівник з військовими та аграрними функціями, головний борець з велетнями та світовим змієм), Тюр (старий індоєвропейський небесний бог, покровитель військових зборів та поєдинків), Хеймдаль (страж богів та світового дерева), Хенір, Улль (бог - стрілок з лука та лижник), Бальдр (юний бог - ритуальна жертва), Ньйорд (плодючість, море та судноплавство), Хед (сліпий бог, вбивця Бальдра), Фрейр (плодючість, мир), Локкі (міфологічний лукавий та насмішник, батько хтонічних чудовиськ, посередник між богами та велетнями), Брагі (бог-скальд) та деякі інші. Також існував прошарок юних богів: Відар, Валі, Магні та Моді, які функціонують головним чином в якості месників за батьків та братів; Хермод, який намагається повернути брата Бальдра з царства смерті хель. Вілі й Ве, що згадуються тільки як брати Одіна й „сини Бора", а Од - як чоловік Фрейї. Богині (що мають відношення до плодючості та дітинонародженню) - це, по-перше, Фрігг, Фрейя, Сів, Ідунн, а також мисливиця й лижниця Скаді, іноді згадуються Гев'йон та Фулла.

Треба відмітити, що якщо в культурі велике значення мали Одін, Тор та Фрейр, але в наративних міфах головними дійовими особами були Одін, Тор та Локкі, що виступали перш за все в якості культурних героїв: Один - як культурних герой - творець та шаман (жрець), Тор - як героїчний боєц, що захищає богів та людей від чудовиськ, Локі - як негативний варіант культурного героя - міфологічний лукавий - трікстер. В Одіна підкреслюється ум (в синкретичному змісті, як поєднання магічної сили та коварства), у Тора - фізична сила та богатирська ярість, у Локкі - хитрість та лукавість. Відповідно Тор виступає як головний противник велетнів та світового змія, Одін - як здобитчик священного меду та рун, носій мудрості, магії та пророцтв, а Локі - як вічний „мисливець" (за допомогою трюків) міфологічних цінностей у карликів для богів, у богів для велетнів і т.д., як оператор їх вічної „циркуляції". І Одін, і Тор є богами неба та війни. Паралелізм усувається тим, що Одін - бог військової магії та військової дружини, покровитель героїв та генератор розбрату між ними, а Тор - бог-богатир, що репрезентує озброєний народ, захисник „своїх" (богів та людей) від „чужих" - різноманітних демонів; Одін - бог неба та господар військового „раю", а Тора зведено до рівня звичайного громівника. Локі являє собою космічного дублера Одіна в космогонії та його демонічного противника в есхатології. В них обох є шаманські риси, проте шаманські подорожі Локі обмежені горизонтальною проекцією, тоді як образ Одіна тісно пов'язаний зі світовим деревом. Він відтіснив в цьому Тора та протистоїть стражу богів Хеймдалю, який оригінально, імовірно, був тотожне світовому ясеню Ігдрасілю. Умовно Одіна та Локі можна зіставити, як біле та чорне шаманство. В якості позитивного творця Одін - батько асів, а Локі - батько хтонічних чудовиськ, Одін - господар небесного царства мертвих для обраних, а Локі - батько господарки підземного світу й тайний винуватець першої смерті (смерть Бальдра), яка є оді нічним жертвоприношенням (реальний вбивця - Хед).

В процесі еволюції скандинавської міфології, дуже суттєвим було перманентне висування на перший план Одіна та всього одинічнього комплексу, як небесної воїнської міфології (Одін при цьому відсував нащадка індоєвропейського бога неба Тюра та, частково індоєвропейського, громовика Тора в якості небесних богів), а також есхатологічних мотивів, що буквально пронизують скандинавську міфологію, у всякому випадку, в її „едичній" стадії. Деякі мотиви (напр., пов'язані з шаманізмом, риболовною культурою) можуть бути свідченнями етно-культурних контактів з саамсько-фінським оточенням.

Список використаних джерел

міфологія есхатологічний пантеон космотеогонія

Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о нибелунгах. - М., 1975

Гуревич А. Я. "Эдда" и сага. - М., 1979

Мелетинский E. М. "Эдда" и ранние формы эпоса. - М., 1968

Младшая Эдда - Л., 1970

Старшая Эдда. - М.-Л., 1963

Стеблин-Каменский М. И. Миф. - Л., 1976

Размещено на Allbest.ru