Провівши літературний аналіз, ми розглянули, що означають вирази з Об`явл.14: 10-11 і Іс.34: 9,10. Відомо, що книга пророка Ісаї і книга Об`явлення відносяться до жанру пророчої та апокаліптичної літератури. А як пише Генрі А. Верклер: "У пророцтвах і апокаліптиці частіше використовуються слова в символічному, метафоричному й переносному значеннях, ніж в інших жанрах". [4, с.65]. Тобто, не слід сприймати те, що написано в Об`явл.14 та Іс.34 буквально.

Тому є кілька причин. По-перше, у згадуваному нами уривку з книги пророка Ісаї просліджується така особливість єврейської поезії, як паралелізм. Нам відомі, щонайменше, п'ять видів паралелізму: синонімічний, в якому одна і та ж думка повторюється майже дослівно (Пс.48:

1); антітетічний, де будь-яка думка висловлюється за рахунок протиставлення іншої думки (Прип.15:

1); синтетичний, при якому другий член доповнює або завершує думку першого (Прип.4: 23); хіастичний, який побудований за схемою АББА (Пс.50:

1); і кульмінаційний, який побудований на принципі поступового зростання (Пс.28:

1). Текст з Ісаї 34: 10 побудований за принципом синонімічного паралелізму, в якому одна і та ж думка повторюється майже дослівно:

Псалом 48: 1: "Слухайте це, всі народи;

Візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту".

Іншими словами, можна поставити знаки рівності між "слухайте це" і "візьміть до ушей", а також між "всі народи" і "всі мешканці цілого світу".

Той самий принцип використовується і в Ісаї 34: 9,10:

не буде гаснути ні вдень, ні вночі = вічно буде дим її = буде від роду в рід опустошений = на віки віків не перейде по ній. Таким чином, висловлювання "вічно буде дим її", "не буде гаснути ні вдень, ні вночі" можна сміливо прирівняти до виразів "буде від роду в рід опустошений" і "на віки віків не перейде по ній". А це значить, що поняття вічного вогню розглядається в Біблії не як те, що ніколи не припиниться, а як те, що ніхто не зможе зупинити і змінити, тому що цей вогонь не згасне до тих пір, поки навічно не знищить і не спустошить.

Пророцтво на Едом, записане в Іс.34: 9,10, а також його виконання в історії красномовно свідчить на користь розуміння вічного вогню, як того, який знищує навіки. Адже з історії ми можемо побачити, що Едом був повністю зруйнований і ніхто не в змозі його відновити. "Ні боги їх (2 Пар.25: 20), ні зміцнення в горах (Єр.49: 16), ні мудрість (Єр.49: 7) не могли врятувати їх від призначеної їм Богом долі (Мал.1: 4; Іс.34: 10). Величні руїни їх міст дотепер свідчать про правдивість пророцтва". [10, с.225].

Теологічний аналіз допоможе нам зрозуміти, чи відповідає доктрина про вічні муки всьому змісту Біблії, чи не суперечить вона тому, що Біблія повідомляє нам про Бога.

"Підставою для справедливості служить віра в те, що Бог буде судити людей" за вчинками "їх (див. Об. 20: 12). Виходячи з цього, ми можемо припустити, що покарання, яке накладається, буде відповідати за своїми розмірами скоєному злу. Цей принцип застосовувався в давньоєврейському судочинстві, де стягнення обмежувалося масштабами заподіяної шкоди: "Душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу" (див. Вих.21: 23, 24). Так чи не будуть, в такому випадку, серйозної диспропорції між гріхами, що чинилися протягом певного часу, і муками, що випробовуються протягом всієї вічності? Я не применшую тяжкість гріха як повстання проти Бога-Творця, але я задаюся питанням, чи сумісні "вічні свідомі муки" з біблійним одкровенням про Божествену справедливість.

Більше того, вічні муки не служать до виправлення грішників, оскільки вони лише завдають біль, не змінюючи характер грішників. Ця концепція виявляє крайню помстливість Бога, яка прямо суперечить тому, що Ісус відкрив нам про любов Його Батька до людей, які гинуть". [1, с.308].

"А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть". (Лк.12: 47, 48). На останньому суді кожна людина буде засуджена не по одній і тій самій мірі, а за її відгуком на отримане світло (Лк.23: 34; Ів.15: 22; 1 Тим.1: 13; Як.4: 17).

Гомілетичний аналіз показує практичні наслідки прийняття людством доктрини вічних мук. На основі вибраного нами уривку ми побачимо, що написане в ньому напряму стосується кожного сучасного мешканця нашої планети. Ми також побачимо, що принцип, закладений у досліджуваному нами уривку є універсальним і що він має не лише тимчасове значення.

Ідея про вічні муки нероздільно пов'язана з доктриною про безсмертя душі, яка за своєю суттю є небіблійною і наслідком якої є сучасний спіритизм з усіма його катастрофічними наслідками. Якщо душа безсмертна, то вона не потребує що-небудь від Бога. Якщо душа безсмертна, то вона і безначальна. Але в Біблії ми не знаходимо жодних вказівок на те, що людина сама по собі володіє безсмертям. Навпаки, Слово Боже говорить, що Бог - Єдиний, Хто має безсмертя (1 Тим.6: 16).

Проте, всупереч здоровому вченню Святого Письма про стан людини після смерті, люди повірили в ідею про безсмертя душі, і, як наслідок, у нашому світі стало активно набирати обертів таке явище, як спіритизм, який приносить людству багато зла. Сьогодні в нашому світі спіритизм досяг таких масштабів, що навіть політичні діячі не обходяться без порад духів з потойбічного світу при прийнятті відповідальних рішень державного, а іноді і світового рівнів. Ось як про це пише Мартін Кобялка у своїй книзі "Життя після життя?":

"Політики, що приймають відповідальні, важливі рішення, потребують ради і допомоги. Чимало державних мужів у цих випадках звертається до окультизму. Так англійська королева Вікторія мала при собі постійного радника - спіритичного медіума Джона Врауна, тримала також у себе відомого медіума Роберта Джеймса Ліза. Англійським політикам Глеедстону і Д'Із-Раелем Роберт Ліз неодноразово допомагав радою явно потойбічного походження. Йому ж були зобов'язані кардинали Меннінг, Ньюмен і Гіббонс, а також архієпископи Темпл і Бенсон. Німецький Кайзер Вільгельм консультувався зі спіритичним медіумом - якоїсь пані Шен. Російський імператор, як відомо, перебував під впливом Распутіна та інших медіумів. Тому не дивно, що політика, інспірована медіумами, призвела до Першої світової війні.

Сер Артур Джеймс Балфур, міністр закордонних справ Великобританії, в 1917 році за наполяганням радників з окультного світу підписав так звану "Декларацію Балфур". Від імені англійського уряду євреям було обіцяно право на створення в Палестині національного дому. Одночасно був обіцяний також і захист англійської корони арабському населенню Палестини. Як наслідок, проблема Палестини вилилася в нерозв'язний конфлікт, що коштував багато крові. У період між двома світовими війнами лікар сер Артур Конан-Дойль, медіум, що проповідував життя після смерті, був вхожим до радників президента США Рузвельта, англійському королю Едварду Сьомому і міністру Ллойду Джорджу. Уїнстон Черчиль в молодості відвідував спіритичні сеанси і встановив контакт з одним з духів. Будучи військовим кореспондентом газети "Морнінг пост" під час англобурської війни, він одного разу заблукав в африканській савані, але був дивовижним чином врятований цим духом. З тих пір Черчиль не приймав жодного значного рішення, не порадившись зі своїм "будинковим". Британська преса відкрито писала про це.

Відомим був і той факт, що англійські політики Герберт Моррісон і сер Стаффорд Кріпс приймали рішення тільки після консультацій зі спіритичними медіумами. Макензі Кінг, канадський прем'єр, не приховував, що підтримує зв'язок з потойбічним світом.

На початку своєї кар'єри Адольф Гітлер брав активну участь у Мюнхенському гуртку спіритів. Духи, які були на сеансах, передбачали національне повстання в Німеччині. Вони ж вказали на Гітлера як на знаряддя для цієї справи. З тих пір Гітлер постійно перебував під впливом могутнього духу, якого часто називав "носієм благословень". Чари закінчилися в п'ять хвилин після півночі, і Гітлер наклав на себе руки.

Від Англії, Франції, Німеччини, Канади та США, які приймали важливі політичні рішення за допомогою завжди послужливих потойбічних радників, не відставала також і Росія. Йосип Сталін наблизив до себе спіритичного медіума Вольфа Мессінга. У Москві був створений парапсихологічний інститут, який вивчав оккультні способи ведення війни.

Таким чином, Друга світова війна стала кромішним пеклом. Це був страшний наочний приклад того, до чого призводить контакт з потойбічними радниками і який їхній справжній характер. В останній книзі Нового Заповіту Христос передбачав діяльність демонічних духів: "Це - духи, що чинять ознаки, вони виходять до царів усього всесвіту, щоб зібрати їх на війну!" (Об`явл.16: 14)". [8; 46].

"Хибне вчення про пекельні муки калічить (спотворює) психіку людини, насаджує в його душі сатанинські почуття, породжує неправильне поняття про Бога, недовіру до Біблії, до релігії Христа і, найстрашніше - породжує ворожнечу до Бога, а потім веде до Його повного відкидання, що ми й бачимо на власні очі". [7, с.227].

"Виникає питання: чи не спонукала віра в пекло як місце, де Бог буде вічно мучити грішників у вогні і сірці, Святу Інквізицію на ув'язнення, катування і подальше спалення на вогнищі так званих "єретиків", які відмовлялися приймати традиційні церковні доктрини?

Найбільш логічним поясненням для черствіння моральної свідомості християн того часу служать моторошні картини і розповіді про пекельне полум'я, які були постійно на слуху у віруючих. Такі уявлення про пекло давали моральну підставу для наслідування Богу в спалюванні єретиків земним вогнем на прообраз вогню вічного, що чекає їх від рук Божих. Не піддається оцінці той величезний вплив, який чинила впродовж століть доктрина про вічне охоплення пекельним полум'ям на релігійну свідомість християн, що вилилося у виправдання нетерпимості, тортур і спалювання "єретиків". У християнській літературі, - пише Вільям Крокет, - ми знаходимо богохульників, підвішених за язики; розпутні жінки, котрі заплітати коси, щоб спокусити чоловіків, розгойдуються над киплячим зіллям, підвішені за волосся або шию; наклепники пережовують власні язики, їхні очі випалені розжареним залізом.

Інші лиходії страждають в не менш мальовничих муках. Убивць кидають у ями, повні отруйних гадів, а їхні тіла кишать хробаками. Жінки, які зробили аборт, по шию занурені в випорожнення. Ті, хто балакав на богослужінні, стоять у чані з палаючої сіркою і смолою. Біси затягують перелюбників на високі скелі і кидають їх униз - туди, де стирчать гострі камені, а потім заново тягнуть у скелі. Грішників, відвернувшихся від Бога, поволі підсмажують на пекельному полум'ї". Логіка тут проста: якщо Бог збирається палити єретиків у пеклі всю вічність, чому б церкві не спалити їх вже тепер? Практичні наслідки, що випливають з доктрини про буквальне, вічне пекельне полум'я, просто лякають. Традиціоналісти повинні ретельно зважити ці факти. Зрештою, Ісус сказав: "По плодах їх пізнаєте їх" (Мф.7: 20). А плоди вчення про пекло ніяк не можна назвати добрими. Доктрина, згідно з якою платою за гріх буде пекельний вогонь, проповідує бездушність. Ця доктрина, посіяла в світі жорстокість і принесла багатьом поколінням людей жорстокі муки". [1, с.323].