Слов’янська міфологія

Серед русалок є й Лоскотниці - це душі дівчат, що померли зимою; вони з'являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.

Серед сказаного випливає, що русалки, не маючи в природі своїй нічого стихійного і двоїстого, є лише різновидом мерців. Вивчаючи оповіді та повір'я про українських русалок, необхідно відрізняти їх від класичних та романських переказів про подібних жіночих створінь - сирен, напівжінок-напівриб, оскільки ці повір'я на Україні не знайшли відображення. Русалки відрізняються від усіх вже згаданих істот тим, що в їхній природі немає нічого подвійного.

Русалки є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. Вони є також символом душевної печалі і туги за земним життям. Русалки можуть виступати символом краси водної стихії.

Назву русалок виводять зазвичай від латинського визначення весняного свята «розалія» (грец. русалія). Останнім часом все більше утверджується слововивід П. Шафарика -- від праслов`янської назви ріки -- руса. Народні вірування про русалок були улюбленими темами й сюжетами української літератури, особливо доби романтизму, як також у музиці й в образотворчому мистецтві. З України вони передалися в польську й російську літератури.

Чорт в українській традиції

В українській демонології, як вказує С. Плачинда, за найдавніших часів чорт носив ім'я й подобизну Чорнобога -- антипода Білобога, що символізував світлі сили, все прекрасне на землі. Чорт є сином Чорнобога і Мари. Згідно легенди, чорт був один на весь світ, і ця самотність йому набридла. Тоді він пішов до Білобога просити собі товариша. Білобог дозволив чортові вмочити у живу воду палець і стріпнути ним позад себе. Із тієї краплі води повинен був з'явитися товариш. Однак чорт не послухав Білобога і замість пальця вмочив руку, а потім струшував позад себе краплі, в результаті чого з'явилася сила-силенна чортів, які стали творити Вирію зло. Тоді боги скинули їх з Вирію, і чорти летіли 40 діб. Нарешті Білобог промовив: «Амінь», і чорти назавжди лишилися саме на тих місцях, де перебували у вказаний момент: хто -- у воді, хто -- у лісі, хто -- у полі і т. д.

В українській міфології чорти є зооморфними й антропоморфними істотами. «Маленькі, чорненькі, вертляві, з ріжками, свинячим п'ятачком, копитцями і хвостом, вони були всюдисущі та надзвичайно живучі»^[2]. Вони символізують таємничі надприродні сили, усі недобрі починання на землі. Чорти і похідні від них образи також є символами зла, незважаючи на те, що за певних обставин можуть допомагати людям. «Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядковувалися всі інші сили: володарі хати й природи та шкідники життя -- усі вони стали зватися бісами, і всі вони за християнства перейшли в силу злу, нечисту».

Висновки

Таким чином ми можемо зробити висновок, що слов'янська міфологія досить різноманітна. В ній є схожості та відмінність від інших багатобожних вірувань. Вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки.

Перелік використаної літератури

· Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. М., 1974;

· В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Велес. Энциклопедия «Мифы народов мира»

· Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. К реконструкции Мокоши как женского персонажа в славянской версии основного мифа // Балто-славянские исследования. 1982. Москва: Наука, 1983, с. 175-197.

Гальковский Н. М. Боротьба християнства із залишками язичництва в Стародавній Русі.

· Сварог // Мифологический словарь (рос.)

· Славянские вставки в переводе Иоанна Малалы и мифотворчество (рос.)

· Використано матеріали зі статті в російській Вікіпедії.

· Семаргл, Сімаргл // Мифологический словарь/Гл.ред. Е.М. Мелетинский - М.:'Советская энциклопедия', 1990 г.- 672 с. (рос.)

· Иранские боги в киевском пантеоне на сайті «Благоверие». (рос.)

· Мифология древнего мира, -- М.:Белфакс, 2002

· Б.А.Рыбаков «Язычество древних славян», -- М.:Русское слово, 1997

· В.Калашников «Боги древних славян», -- М.:Белый город, 2003

· Д.Гаврилов, А.Наговицын «Боги славян. Язычество. Традиция», -- М.:Рефл-Бук, 2002

· Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

· Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

· Історія української літератури. Михайло Грушевський

· Словник символів, Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.

· Мифы народов мира. -- Т.1. -- М.,1980. -- С.242. (рос.)

· Воропай О. Звичаї нашого народу. -- С.5-6.

· Євген Онацький, «Українська Мала Енциклопедія»

· Потапенко О.І., Дмитренко М. К., Потапенко Г.І. та ін., Словник символів, 1997.

· Супруненко В. Народини. -- С.134.

· Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. С 81 100 найвідоміших образів української міфології. -- К.:Орфей, 2002. -- 448 с. (100 найвідоміших) ISBN 996-96200-0-7

· Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліг. моногр. -- К.: АТ «Обереги», 1991. -- 424 с. ISBN 5-8104-0005-1

Размещено на Allbest.ru