Соціалізація особистості. Несприятливі умови соціалізації як соціально-педагогічна проблема

У західній соціології соціальний статус визначає положення особистості в суспільстві згідно з віком, статтю, походженням, добробутом, професією, освітою, сімейним станом. Усі соціологічні теорії соціального статусу визнають виконання індивідом, що займає статус, певної соціальної ролі. Під соціальною роллю в соціології, як правило, розуміють нормативний взірець поведінки індивіда згідно з соціальною позицією, яку він займає, і виконання ним відповідних функцій. Із соціальною роллю звичайно пов'язують певні права та обов'язки індивіда. Зазначимо, що ступінь реалізації ролей залежить не лише від їх змісту, а й від можливостей і якостей самого індивіда. У разі невідповідності між роллю і набором якостей особистості може виникнути соціальний конфлікт. Причиною цього конфлікту може бути також невідповідність рольових вимог одночасно виконуваних індивідом ролей. Спрямованість особистості на відміну від двох попередніх структурних елементів є суб'єктивною характеристикою особистості, що розкриває її ставлення як до оточуючої дійсності, так і до самої особистості. Можна вести мову про три аспекти соціальної спрямованості.

1) ідейно-політичну, що проявляється у ставленні до ідеологій, класів, наук, держав, спільнот і політичних організацій;

2) соціально-культурну через ставлення до різної соціальної діяльності, умов життя, різних сторін культури, а також до сім'ї та інших малих соціальних груп;

3) моральну, що проявляється через моральні орієнтації та ставлення до системи морально-етичних норм і цінностей. Зазначимо, що спрямованість особистості виявляється стосовно інших людей як сукупність особистісних якостей індивіда, що характеризують його потреби, інтереси, ідеали, прагнення, цінності, переконання.

Соціальна структура особистості є сукупністю стійких зв'язків між елементами, які реалізуються в процесі формування особистості, її діяльності та спілкування. Тому дослідження соціальної структури особистості є першоосновою всякого соціологічного вивчення особистості.

Соціальна типологія особистості - це сукупність наборів і сутностей рис особистості, згрупованих за ознаками їх зумовленості чи співвіднесеності. Розрізняють такі соціальні типи особистості: історичний, що відповідає конкретно-історичним типам суспільства; класовий, що лежить від класової належності; національний, зумовлений історичними умовами життя і розвитку нації, народу; професійний, що має ті чи інші риси особистості, зумовлені специфікою умов і змістом праці різних професій.

Розрізняють також інші типи особистості: базисний, що має найпоширеніші в даному суспільстві риси; нормативний, що поєднує ті необхідні для життєдіяльності суспільства якості, для формування яких склалися реальні умови; ідеальний, сукупність рис якого суспільство оголосило своєрідним еталоном. Слід визнати, що захоплення типологізацією особистості, орієнтація у вихованні на такий далекий і недосяжний ідеал, як "особистість комуністичного типу" не відповідало розв'язанню виховних завдань у нашому суспільстві. Відрив від реальної дійсності, схематизм і нежиттєвість ряду форм виховання, формування подвійної моралі лише деякі з наслідків такого підходу. У цьому зв'язку важко не погодитись із соціологами, які вважають особистість специфічним об'єктом соціології, в якому соціальне часто переплітається з психологічним. Тому соціолог, вивчаючи особистість, змушений доповнювати традиційні соціологічні методи психологічними та іншими, що розширюють можливості пізнання. Доводиться звертатися також до інших галузей гуманітарного знання.Не слід забувати, стверджує Я. Щепанський, що "з точки зору загальної теорії поведінки індивіда і поведінки спільноти біологічні, а особливо біопсихічні, рушійні елементи особистості та їх психологічні механізми важливі, і соціолог не може нехтувати знанням їх". [20, с.66].

Справді, як усякий організм людина має біологічні та життєві потреби, одержані разом з організмом, успадковані, що не залежать від свідомості й власного досвіду, а властиві всім живим організмам. Кожна незадоволена біологічна потреба "владно потребує задоволення, мов пара штовхає людину до ряду дій і вчинків, спрямованих на її задоволення" [17, с.88]. Не викликає сумнівів, що "біологічні основи і фактори особистості" слід урахувати також під час соціологічного дослідження проблем виховання, прямо пов'язаних з управлінням і самоврядуванням, поведінкою особистості. Мабуть, суб'єкт - об'єкт виховання потрібно розглядати в поєднанні всіх його характеристик - біологічних, психологічних і соціологічних.

2.2 Проблема несприятливих умов соціалізації

При соціалізації особистості діють умови, які називають факторами. З відомих факторів вивчені далеко не всі, а знання про ті, які досліджувалися, досить мізерні й нерівномірні. Більш-менш вивчені умови або фактори соціалізації об'єднують у 4 групи.

Перша -- мегафактори (від англ. «мега» - «дуже великий») - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Друга - макрофактори (від англ. «макро» - «великий»), що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.

Третя - мезофактори (від англ. «мезо» - «середній), які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); належності до певних субкультур.

На соціалізацію впливають мезофактори як прямо, так і опосередковано через четверту групу -мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей - сім'я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціуми [15, с.44].

З мегафакторів соціалізації зупинимося на таких.

Планета -- поняття астрономічне, що означає небесне тіло, близьке за формою до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається навколо нього по еліпсу. На планеті Земля у процесі історичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, що її населюють.

Світ - поняття в цьому випадку соціолого-політологічне, що означає сукупне людське співтовариство, що живе на нашій планеті.

Органічний взаємозв'язок планети і світу пояснюється тим, що світ виник і почав розвиватися в природно-кліматичних умовах, багато в чому відрізняють Землю від інших планет. Планета поступово змінювалася в міру розвитку світу. У XX ст. вплив світу став яскраво вираженим, відбулися глобальні процеси: екологічні (забруднення атмосфери й ін.), економічні (збільшення розриву в рівні розвитку країн і континентів), демографічні (неконтрольоване зростання населення в одних країнах і зменшення його чисельності в інших), військово-політичні (зростання кількості і небезпеки регіональних конфліктів, розповсюдження ядерної зброї, політична нестабільність),

У результаті розвитку засобів масової комунікації став можливим вплив планети і світу на процес соціалізації, тому що засоби масової інформації дозволяють людині, сидячи вдома, бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим розширилися межі дійсності, наслідком чого стала зміна у сприйнятті життя.

Наявність і роль мегафакторов соціалізації не варто забувати, їх треба враховувати, визначаючи завдання, цілі і зміст виховання [17, с.76].

До макрофакторів соціалізації відносять країну і етнос.

Країна -- феномен географічно-культурний. Зазвичай територія, на якій розташована будь-яка країна, що виділяється за географічним положенням, кліматичними умовами і має свої чіткі межі. Країна може мати повний чи обмежений суверенітет, іноді вона перебуває під владою іншої країни.

Етнос -- історично сформована стійка сукупність людей, що мають спільний менталітет, національну самосвідомість і характер, стабільні особливості культури, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень

Особливості психіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю людей, складаються з двох складових: біологічної і соціально-культурної.

Роль етносу як чинника соціалізації людини впродовж її життєвого шляху, з одного боку, не можна ігнорувати, а з іншого -- не слід і абсолютизувати.

Під вітальними особливостями соціалізації маються на увазі способи вигодовування дітей, особливості їхнього фізичного розвитку тощо. Найбільш явні відмінності спостерігаються між культурами, що склалися на різних континентах, хоча є і власне міжнаціональні, але менш виражені розходження.

Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найбільш суттєво визначається тим, що прийнято називати менталітетом.

Імпліцитні теорії особистості можна знайти в будь-якому етносі. Є загальні уявлення і поняття, що несуть у собі відповіді на такі питання: які природа і можливості людини, ким вона є, може і повинна бути й ін. Відповіді на ці питання утворюють імпліцитну концепцію особистості [19, с.332].

Від імпліцитних концепцій особистості і виховання багато в чому залежить можливість збалансованості адаптації і відокремлення людини до національної спільноти, тобто те, наскільки вона може стати жертвою соціалізації. Відповідно до імпліцитних концепцій особистості і виховання етнічна спільнота визнає або не визнає ті чи інші типи людей жертвами несприятливих умов соціалізації, а також визначає ставлення до них оточуючих.

Важливим мезофактором соціалізації є регіон.

Регіон -- частина держави, що є цілісною соціально-економічною системою, яка має спільність економічного, політичного і духовного життя, спільне історичне минуле, культурну і соціальну своєрідність.

У регіоні відбувається залучення людини до соціуму, тут формуються, зберігаються і змінюються норми способу життя, а також відбувається розвиток і збереження культурних і природних багатств.

Регіональні умови впливають на соціалізацію, маючи при цьому різний характер, в залежності від характерних особливостей регіону.

Це впливає на стихійну соціалізацію населення в регіоні, відбуваються самозміни його жителів. Про це свідчать відмінності в ціннісних орієнтаціях у сфері трудової діяльності, у масових ідеологічних настановах, сімейних відносинах тощо. Це підтверджує і відмінність у рівні економічної активності населення, міру його пристосування до мінливих умов. Нарешті, про це говорять і відмінності в рівні і характері протиправної поведінки і злочинності населення взагалі і неповнолітніх зокрема.

Вплив на соціалізацію в масштабах регіону передбачає, що законодавча і виконавча гілки влади, як мінімум, цілеспрямовано вирішують поставлені перед ними завдання.

Міграція сільських жителів у міста відбувається протягом тривалого часу, але все ж таки близько чверті населення нашої країни живе в селах та селищах.

Своєрідність сільського способу життя пов'язана безпосередньо з особливостями праці і побуту жителів: підпорядкованістю праці природним ритмам і циклам; більш виснажливими, ніж зазвичай у великих містах, умовами праці; практичною відсутністю можливостей для трудової мобільності жителів; великою злитістю праці і побуту, трудомісткістю праці в домашньому і підсобному господарствах; невеликим вибором занять у вільний час. Життєвому укладі сільських поселень властиві елементи традиційної сусідської общини. У них постійний склад мешканців, неймовірно мала його соціально-професійна і культурна диференціація, типові дуже тісні як родинні, так і сусідські зв'язки.

Практично це пов'язано з тим, що в селах дуже поширений контроль за поведінкою людини в суспільстві. Мешканців мало, зв'язки між ними більш-менш тісні, тому всі знають все і про всіх, анонімне існування людини практично нереальне, кожен момент її життя стає об'єктом для оцінки з боку громадськості [13, с.93].

Різні альтернативи, що надаються міським способом життя, створюють жителю міста потенційні можливості для індивідуального вибору в різних сферах життєдіяльності. Відзначимо лише деякі з них, найбільш суттєві для соціалізації підростаючих поколінь. По-перше, місто надає величезну кількість альтернатив, будучи своєрідним «вузлом» інформації й інформаційним полем. І справа не тільки в тому, що в ньому зосереджені культурно-освітні, комерційні, інформаційні й інші організації. Джерелами інформації є архітектура, транспорт, реклама, люди і т. п. Так, у місті протягом дня житель стикається з величезною масою людей. По-друге, в місті людина взаємодіє і спілкується з великою кількістю реальних партнерів, а також має можливість шукати взаємодію, приятелів, друзів, коханих серед ще більшої кількості потенційних партнерів. У сучасному місті людина послідовно і одночасно є членом багатьох колективів і груп, причому територіальне між собою часто не пов'язаних: місця проживання, навчання, проведення дозвілля, занять улюбленою справою можуть далеко бути один від одного. Певний час городянин може проводити поза всякими колективами і групами, серед людей, зовсім йому невідомих. Таким чином, в умовах міста хлопці отримують можливість в окремі відрізки часу існувати анонімно. По-третє, в місті суттєво диференційовані взаємодії і взаємостосунки. Тут значно розрізняється схвалювана і несхвалювана поведінка дорослих і молоді взагалі, хлопчиків і дівчаток, підлітків і старшокласників зокрема. Спілкування між старшими і молодшими по мірі зростання дітей, як правило, стає менш інтенсивним і відкритим.

Сім'я як один із мікрофакторів соціалізації - це найчастіше об'єднана шлюбом або кровною спорідненістю мала група людей, члени якої пов'язані одним спільним побутом, взаємною моральністю і допомогою один одному; в ній утворюється сукупність норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують відносини між подружжям, батьками і дітьми, а також дітей між собою.

Якість виховання і подальшого розвитку дітей визначається такими параметрами сім'ї:

демографічним -- склад сім'ї;

соціально-культурним - рівень освіти батьків, їх самореалізація в житті суспільства;

соціально-економічним -- фінансові можливості сім'ї і зайнятість батьків на роботі;

техніко-гігієнічним - умови проживання, наявність необхідних для життя предметів, специфічні особливості способу життя.

У сучасній сім'ї стосунки дітей і батьків стають глибокими і відрізняються особливою прихильністю, але це тільки ускладнює процес соціалізації підростаючих поколінь.

У кожній сім'ї людина стає об'єктом стихійної соціалізації, її результати визначаються об'єктивними характеристиками (складом, рівнем освіти, соціальним статусом, матеріальними умовами тощо), ціннісними настановами (просоціальними, асоціальними, антисоціальними), стилем життя і взаємин членів сім'ї.

У сім'ї також закладається тенденція до тендерної соціалізації - процесу засвоєння індивідом культурної системи тендеру того суспільства, в якому він живе, своєрідне суспільне конструювання розходжень між статями. Соціальні психологи також використовують термін диференційована соціалізація, підкреслюючи, що в загальному процесі соціалізації чоловіки і жінки формуються в різних соціально-психологічних умовах. Тендерна соціалізація включає дві взаємозалежні сторони:

засвоєння прийнятих моделей чоловічої і жіночої поведінки, відносин, норм, цінностей і тендерних стереотипів;

вплив суспільства, соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому певних правил і стандатів поведінки, соціальне прийнятних для чоловіків і жінок.

Засвоюються, перш за все, колективні, загальнозначущі норми, вони стають частиною особистості і підсвідоме спрямовують її поведінку. Уся інформація, що стосується диференційованої поведінки, відбивається у свідомості людини у виді тендерних схем.

Виділяються дві фази статеворольової соціалізації:

адаптивна соціалізація (зовнішнє пристосування до існуючих тендерних відносин, норм і ролей);

інтеріоризація (суплене засвоєння чоловічих і жіночих ролей, тендерних відносин і цінностей). Основні соціалізуючі фактори - соціальні групи і контексти: родина, однолітки, інститути освіти, ЗМІ, робота, клуби за інтересами, церква [12, с.37].

Механізмами для здійснення статеворольової соціалізації є:

диференціальне посилення, коли прийнятна гендерно-рольова поведінка заохочується, а неприйнятна - карається соціальним несхваленням;

диференціальне наслідування, коли людина вибирає статеворольові моделі у близьких йому групах -- родині, серед однолітків, у школі і починає наслідувати прийняті там норми поведінки.

Суспільство при формуванні статевої ролі і статевої самосвідомості, чітко орієнтуючись у вихованні на стандарти «фемінність-маскулінність», ставиться терпимо до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує фемінну поведінку хлопчика. Джерела тендерного конфлікту лежать у дитинстві. Так, дівчата-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, в 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор, ніж неспортсменки, в 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків. Статеворольова соціалізація триває протягом усього життя людини, але в міру дорослішання зростає самостійність вибору цінностей і орієнтирів. У деяких ситуаціях дорослі люди можуть переживати тендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та моделей і засвоєння нових [17, с.213].

Соціалізація відбувається під впливом найрізноманітніших факторів і в умовах, що інколи здійснюють негативний вплив на людину. Тому об'єктивно з'являються люди, які можуть стати або стають жертвами негативних умов соціалізації.

Розрізняють наступні типи жертв негативних умов соціалізації:

Потенційні жертви: діти, підлітки і молодь з граничними психічними станами та акцентуацією характеру; діти мігрантів (міграції типу місто-місто, місто-село, регіон-регіон, держав-держава); діти, що народилися в сім'ях з низьким економічним, освітнім та моральним рівнем.

Реальні жертви: інваліди; діти, підлітки та молодь з психосоматичними вадами та відхиленнями; сироти та інші категорії, що утримуються державою чи державною організацією.

Латентні жертви: це особи які не змогли в силу тих чи інших причин реалізувати закладені в них задатки.

Наприклад встановлено, що обдарованих і талановитих народжується в середньому 1 на 1000, високоінтелектуальнорозвинутих - 1 на 1000000 , а геніями стають 1 на 10000000. Названі типи жертв в “чистому” вигляді зустрічаються рідко, переважно вони є комплексними.

Несприятливі умови, в свою чергу, теж поділяють на групи:

За способом виникнення:

постійні (інвалідність, сирітство);

набуті (алкоголізм, соціальна дезадаптація).

За наслідками:

незворотні (інвалідність);

ті, які можна змінити (різноманітні соціальні відхилення, правопорушення, злочинність).

В соціальній педагогіці розрізняють наступні поняття, пов'язані із жертвами несприятливих умов соціалізації:

віктимогенність - наявність в об'єктивних умовах негативних рис, характеристик, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих умов (наприклад: визнання, слава серед товаришів викликає заздрість, з точки зору самої людини - зазнайство, що призводить до краху стосунків);

віктимність - це здатність людини стати жертвою тих чи інших обставин (цьому сприяє слабкий характер, а також перевага почуттів і емоцій над розумом);

віктимізація - це процес перетворення людини чи групи людей, в той чи інший тип жертви під впливом негативних умов соціалізації;

віктимологія - наука яка вивчає умови та їх негативний вплив на процес соціалізації.

Можна сформулювати такі основні завдання віктимології з точки зору соціальної педагогіки:

Вивчення людей з фізичними, психічними, соціальними чи особистими проблемами (відхиленнями), а також людей, чий соціальний статус створює передумови для формування жертви.

Розробка та впровадження загальних та спеціальних форм і методів профілактики формування жертв, а також компенсації чи корекції для вже сформованих жертв.

Визначення можливостей суспільства і держави, інститутів та окремих людей впливати на жертви несприятливих умов.

З'ясувати, вивчати і (при можливості) послаблювати причини для самовизначення особистості як жертви несприятливих умов соціалізації.

Висновки до 2 розділу

Кожна людина, особливо в дитинстві, підлітковому віці й юності, є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно опанувала ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла і хотіла б, компетентно навчаючись, брати участь у соціальному й економічному житті (професійна соціалізація), була б законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т.д.

Вимоги до людини в тому чи іншому аспекті соціалізації пред'являють не тільки суспільство в цілому, але і конкретні групи й організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. Зміст же вимог залежить від віку і соціального статусу людини.

Отже, можна сказати, що соціалізація особистості сьогодні відбувається у складних умовах, і щоб мінімізувати негативні впливи та зменшити умови, що призводять до десоціалізації особистості, необхідна виважена та особистісно зорієнтована програма соціального виховання підростаючого покоління та подальший розвиток системи виховання та соціальної підтримки дітей та підлітків особисто.

Загальні висновки

На підставі аналізу теоретичної сторони процесу соціалізації особистості а також впливу несприятливих умов на цей процес мною було сформульовано висновки:

Проблема дослідження соціалізації особистості завжди доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського "Я". Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.

Проблема виховання і розвитку є дуже важлива педагогічна проблема. Об'єктом виховання є розвиваюча людина. На протязі всього життя проходить процес його розвитку. Поняття "особистість", означає соціальну характеристику людини, всі його якості, які формуються під впливом його спілкування з іншими людьми, середовищем в цілому.

Таким чином, соціалізація - це двосторонній процес, який включає в себе як засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження у соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, так і процес активного відтворювання їм системи соціальних зв'язків і відносин, у яких він розвивається, за рахунок його активної діяльності, активного включення у соціальне середовище.

У вітчизняній соціальній психології робиться акцент на те, що соціалізація здійснюється насамперед у ході трудової діяльності. Тому, саме відношення до трудової діяльності покладено в основу виділення трьох основних стадій соціалізації: дотрудової, трудової, післятрудової.

Отже, соціалізація - це прийняття індивідом групових норм, прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається.

Кожна людина, особливо в дитинстві, підлітковому віці й юності, є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно опанувала ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла і хотіла б, компетентно навчаючись, брати участь у соціальному й економічному житті (професійна соціалізація), була б законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т.д.

Вимоги до людини в тому чи іншому аспекті соціалізації пред'являють не тільки суспільство в цілому, але і конкретні групи й організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. Зміст же вимог залежить від віку і соціального статусу людини.

Підводячи підсумки, можна сказати, що соціалізація сьогодні відбувається у складних умовах, і щоб мінімізувати негативні впливи та зменшити умови, що призводять до десоціалізації особистості, необхідна виважена та особистісно зорієнтована програма соціального виховання підростаючого покоління та подальший розвиток системи виховання та соціальної підтримки дітей та підлітків особисто.

Список використаної літератури

Авер'янова Г. М. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства / Г. М. Авер'янова, Н. М. Дембицька, В. В. Москаленко. - К : ППП, 2010. - 307 с.

Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности / Н. В. Андреенкова. - М., 1970. - 405 с.

Бутківська Т. В. Ціннісний вимір соціалізації / Т. В. Бутківська // Педагогіка і психологія. - 1997. - №1. - С. 130-137.

Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукмаш. - М. : Academia-центр, Медиум, 1995. - 336 с.

Васютинський В. О. Інтеракційна психологія влади / В. О. Васютинський. - К., 2011. - 492 с.

Громадська думка : дослідження, аналіз, висновки. - К., 2003. - 275 с.

Голованова Т. П. Социально-психологический аналіз стереотипов мужественности-женственности студенческой молодежи / Т. П. Голованова, Е. Г. Малина. - Запоріжжя, 1998. - 130 с.

Загородня О. В. Особливості становлення цінностей у підлітковому віці / О. В. Загородня. - К. : Гнозис, 1998. - 448 с.

Захаров Н. Н. Профессиональная ориентация школьника / Н. Н. Захаров, В. Д. Симоненко. - М. : Просвещение, 1989. - 284 с.

Кон И. С. Личность / И. С. Кон. - М., 2007. - 410 с.

Леонтьев А.Н. Об историческом подходе в изучении психики человека / А. Н. Леонтьев. - М., 1983. - 210 с.

Милослава И. А. Понятие и структура социальной адаптации / И. А. Милослава. - М. : Владос, 2010. - 124 с.

Мудрик А. В. Социальная педагогика : [учебн. для студ. пед. вузов.] / А. В. Мудрик ; под ред. В. А. Сластенина. - М. : Академия, 2000. - 200 с.

Мухіна В. С. Вікова психологія / В. С. Мухіна. - К. : Академія, 1999. - 456 с.

Немов Р. С. Психология : [уч. для студ. высш. пед. учебн. зав.]. - М. : Просвещение, 1969. - 415 с.

Олыпанський В.Б. Социализация / В. Б. Олыпанський . - М., 2009. - 162 с.

Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер. - М. : Феникс, 1998. - 688 с.

Социология : учебник ; под. ред. проф. Ю. Г. Волкова. - М. : Гардарики, 2003. - 512 с.

Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. - М. : Просвещение, 1969. - 415 с.

Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал / В. Янів. - Мюнхен-Тернопіль, 2010. - 234 с.

Размещено на Allbest.ru