Об’єктивні фактори формування готовності молоді до політичної участі

Політична соціалізація - процес формування політичної культури. Сім’я як агент політичної соціалізації. Огляд впливу батьків на електоральну активність у юнацькому віці. Механізм соціальної взаємодії як чинник активізації потенційних можливостей людини.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.08.2016
Размер файла 63,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБ'ЄКТИВНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МОЛОДІ ДО ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ

Зміст

1. Вплив сім'ї на формування готовності до політичної участі молоді

1.1 Політична соціалізація як процес формування політичної культури

1.2 Сім'я як агент політичної соціалізації

1.3 Роль батьків у формуванні соціально-психологічної готовності дітей до майбутньої політичної участі

1.4 Особливості трансгенераційної передачі досвіду політичної участі

1.5 Вплив батьків на електоральну активність у юнацькому віці

2. Психологічні особливості впливу громадських організацій на особистість молодої людини

2.1 Механізм соціальної взаємодії як чинник активізації потенційних можливостей людини

Резюме

Література

1. Вплив сім'ї на формування готовності до політичної участі молоді

1.1 Політична соціалізація як процес формування політичної культури

Одним з важливих чинників, що визначає характер, особливості, рівень розвитку політичної участі громадян, є політична культура [24]. Вона включає історичний досвід, пам'ять соціальних спільнот та окремих індивідів у сфері політики, їх орієнтації, навички, що впливають на політичну поведінку. Зміни у політичній культурі суспільства, на думку І. В. Галактіонової [6], можуть здійснюватися трьома шляхами: 1) підтримка та збереження існуючої політичної культури, в якій доросле покоління є для молодшого контролером за дотриманням процесу передачі норм та поглядів; 2) перетворення та переробка політичної культури, що зумовлено змінами, які відбуваються в усіх сферах суспільного життя; 3) формування нової політичної культури. Останнім шляхом іде й Україна, яка, як і інші країни, отримала можливість самостійного вибору економічної та політичної моделі розвитку.

Збереження, передача, відтворення, трансформація політичної культури здійснюються в процесі політичної соціалізації. У процесі політичної соціалізації формуються уявлення про прийнятні способи політичної поведінки у різних ситуаціях; засвоюються вміння та навички, необхідні для пізнання політичного світу; визначається ставлення до політичної системи; визначаються цілі, яких суб'єкт прагне досягти у процесі політичної участі, та цінності, на які він при цьому спирається, тощо [11].

Джерела, з яких індивід щось дізнається про політику, називаються агентами політичної соціалізації. Вони прямо впливають на формування або трансформування політичної культури. Існують різноманітні підходи до класифікації агентів соціалізації.

В. Стельмах виокремлює два основні підходи до вивчення агентів політичної соціалізації. Прихильники «персоніфікованого» підходу (Г. Дилігенський, О. Шестопал, М. Сазонов, А. Колодій, В. Москаленко) розглядають агентів політичної соціалізації як засіб безпосередньої передачі політичних ідей, поглядів, цінностей. Прихильники «інституціонального» підходу (Г. Алмонд, Дж. Пауелл, Р. Далтон) ототожнюють поняття «агент» (з лат. agens, agentis - діючий) та «інститут» (з лат. institutum - усталення, встановлення, звичай, установа; у суспільних науках під цим поняттям найчастіше розуміється форма організації соціальної практики) і розглядають вплив певних агентів політичної соціалізації (інститутів та організацій) на політичні настанови громадян. До прямих джерел політичної освіти, які спеціально призначені для формування певної політичної культури й досягнення політичних цілей, вони відносять уроки суспільствознавства у школі, діяльність політичних організацій і партій. Серед опосередкованих агентів політичної соціалізації виокремлюють найближче оточення, трудовий колектив [30].

І. В. Галактіонова виокремлює внутрішні та зовнішні джерела політичної соціалізації [6]. До внутрішніх належать: вплив найближчого оточення (сім'я, навчальні заклади, групи однолітків, трудовий колектив), тип того місця, де людина мешкає постійно, особливості психології людини. До зовнішніх - ЗМІ, ідеологія, державний лад, тип економічних відносин, освіта, масова національна культура, державна молодіжна політика, громадянська освіта. Кожне із цих джерел по-своєму впливає на індивіда, його цінності, визначає формування уявлень про світ політики.

У контексті дослідження передумов та чинників формування готовності молоді до політичної участі важливим постає питання щодо детермінант, які б забезпечували успішність політичної соціалізації. Остання, з одного боку, може сприяти збереженню суспільства у ході зміни генерацій, а з другого - трансформації політичної системи задля успішного розвитку суспільства. Яким чином відбувається інтеграція молодих громадян та їх залучення до політичної взаємодії? Яким чином самі громадяни сприймають політичні стереотипи, панують у суспільстві? Чи схильні вони до пасивної інтеріоризації політичних настанов, орієнтацій, цінностей та цілей найближчого оточення (рідних, авторитетних фігур, значущих інших)? Завдяки чому може формуватися схильність та готовність молодих громадян до активної та конструктивної політичної взаємодії? Пошук відповідей на ці та інші питання передбачає аналіз концепцій та моделей політичної соціалізації.

Концепції політичної соціалізації активно розвивалися з другої половини ХХ ст. внаслідок кризи, що охопила політичну систему західного суспільства. Найбільш поширений підхід до трактування соціалізації особи грунтується на поглядах З. Фрейда, згідно з якими в основі розвитку самоконтролю індивіда лежать громадянські настанови. Теоретиками символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) соціалізація розглядається як результат міжособистісного спілкування, а формування особистості відбувається під впливом взаємодії індивіда з довкіллям: людина усвідомлює себе через ідентифікацію з політичною і соціальною групою. Рівень розвитку індивіда визначається широтою та різноманіттям взаємодій, учасником яких він є. Дослідження процесу політичної соціалізації здійснювалося прибічниками моделі «підпорядкування». В основу цієї моделі покладено погляди Т. Гоббса, який розглядав людину як нерозумну, егоїстичну, нездатну подолати свої пристрасті істоту, що прагне влади. Підпорядкування людини монопольній владі, на думку Т. Гоббса, - єдина альтернатива анархії. Процес соціалізації у межах моделі «підпорядкування» розглядається як процес засвоєння індивідом певних поведінкових норм, цілей, цінностей та настанов завдяки дії контролю у формі заохочень та покарань. Особистість у межах цієї моделі розглядається як пасивний суб'єкт впливу, як резервуар, зміст якого заповнюється залежно від впливів владних структур, а її роль як елемента системи вбачається у підтримці системної рівноваги політичної системи. Сучасні прихильники цієї моделі (Д. Белл, С. Ліпсет, Р. Даль) розглядають політичне регулювання як засіб підпорядкування окремої людини державі [26]. Доволі популярною серед сучасних науковців є концепція політичної підтримки, розроблена Д. Істоном і Дж. Деннісом. Політична соціалізація розуміється прихильниками цієї концепції як процес засвоєння індивідом соціальних ролей, прийняття та виконання яких уможливлює його долучення до політичної системи суспільства. Агенти політичної соціалізації відіграють вагому роль у формуванні позитивних настанов особистості щодо політичної системи і структури суспільства, що значною мірою визначає добровільне усвідомлення індивідом легітимності та законності. Інша модель політичної соціалізації - модель «інтересу», згідно з якою саме інтереси громадян визначають перебіг суспільно-політичних процесів у державі. Прихильниками даного підходу громадяни розглядаються як активні суб'єкти політики, а процес політичної соціалізації розуміється як такий, що детермінується взаємодією влади та індивіда. Формування ставлення молоді до політичної системи, з погляду прихильників цієї моделі, відбувається завдяки впливу системи агентів політичної соціалізації. Усвідомлення громадянами власних переваг спільних зусиль відповідно до моделі «інтересу» є вагомим чинником розвитку суспільства.

Узагальнюючи здобутки концепцій та моделей політичної соціалізації, можна стверджувати, що розробники кожної з них зробили значний внесок у сучасне бачення ролі індивіда у процесі політичної соціалізації. Неможливо заперечити значення різноманіття взаємодій, учасником яких є індивід, а також роль ідентифікацій з різноманітними групами у процесі самостановлення людини як суб'єкта політики та значення засвоєння і виконання індивідом соціальних ролей у процесі політичної соціалізації. Беззаперечними також є значення заохочень та покарань у процесі засвоєння поведінкових норм, становлення цілей, політичних цінностей та настанов, з одного боку, та роль громадянських настанов у процесі формування самоконтролю, з другого. Цей бік процесу соціалізації не може розумітися як такий, в якому індивід є пасивним реципієнтом впливів соціальної системи. Результат таких впливів та потенційна міра активності індивіда у цьому процесі зумовлюються низкою чинників - починаючи від характеру впливів та широкого контексту соціально-політичної взаємодії і закінчуючи особистісними якостями індивіда, який є реципієнтом цих впливів.

1.2 Сім'я як агент політичної соціалізації

Політична соціалізація починається задовго до того, як людина стає активним суб'єктом політики. Становлення людини як суб'єкта політичної взаємодії бере початок у сім'ї. Дорослі її члени транслюють дітям свої цінності, політичні погляди, демонструють певні варіанти політичної поведінки. Від покоління до покоління в країнах з розвинутою демократією передаються громадянські цінності. В Україні ж, як і в багатьох пострадянських країнах, старше покоління саме ще перебуває у стані формування демократичних цінностей та власного досвіду життя, хоч у перехідному, проте вже в демократичному суспільстві. Звісно, що демократичність нашого суспільства на сучасному етапі його розвитку певною мірою обмежена. Саме від того, як відбуватиметься соціалізація молодого покоління, залежатимуть подальші вектори розвитку суспільства, у тому числі й демократизація.

Політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті не передбачає сприяння вихованню прихильника певних політичних сил (партій). Завдання її полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв «обов'язковий» набір базових цінностей - розуміння своїх прав і свобод, поваги до прав і свобод інших, розуміння своїх обов'язків перед державою і суспільством та очікування щодо виконання суспільством і державою своїх обов'язків перед ним. Зрозуміло, що в ранньому віці про активну політичну соціалізацію особи, її цілеспрямовану політичну просвіту і виховання ще не йдеться, проте передумови формування готовності до участі в політичному житті суспільства, яку людина здійснюватиме в майбутньому, закладаються саме в цей період. Наприклад, у процесі патріотичного виховання сім'я справляє вплив на формування громадянської відповідальності та почуття громадянського обов'язку. Останнє виражає усвідомлення своєї належності до держави та суспільства, мотивує на реалізацію «громадянської» поведінки [14].

Реалії сучасного життя є такими, що нерідко провідна спрямованість діяльності батьків зосереджена на економічному забезпеченні сім'ї. При цьому вона реалізується поза межами сім'ї та не включає безпосередньої взаємодії з дітьми. Кількість часу, який батьки проводять разом з дітьми, у переважній більшості сімей незначна. Якщо дітям не вистачає батьківської уваги, вони, починаючи з раннього віку, знаходять додаткові авторитетні фігури чи навіть такі, що заміщують батьків. Джерелами для ідентифікації стають друзі або старші діти, інші дорослі і дуже часто реальні або віртуальні персонажі (герої улюблених комп'ютерних та online-ігор, мультфільмів, серіалів, телешоу; телезірки тощо). Така різновекторність впливів може призводити до формування суперечливих політичних настанов, та й у цілому - до еклектичності політичної свідомості.

Формування громадянина одночасно відбувається під впливом виховання у закладах освіти, зокрема на заняттях суспільствознавства, на уроках історії чи літератури. Іншими чинниками, які впливають на формування громадянина, є: спілкування з групами однолітків, вплив думок учителів на учнів. Слід ураховувати, що агенти соціалізації (сім'я, школа, ЗМІ, оточення) можуть впливати по-різному і навіть мати суперечливий вплив. Проте саме через локальні умови зростання людської особистості в родині та найближчому оточенні відбувається засвоєння політичних ролей [6]. У процесі політичної соціалізації особистості на тих етапах, коли родина ще справляє значний вплив, вона виступає тією призмою, крізь яку відбивається вплив інших, зовнішніх чинників соціалізації.

Формування засад готовності до політичної участі дитини в майбутньому та вектора її майбутньої політичної участі значною мірою визначається ступенем задоволеності батьків своїм становищем у суспільстві, адже суспільні настрої громадян залежать від соціально-економічних умов їхнього життя. За результатами дослідження російського науковця І. Самаркіної, сімейні впливи продовжують виступати призмою, крізь яку відбивається вплив інших чинників соціалізації упродовж усього життя людини [27]. Такий близький до «задоволеності батьків їхнім становищем у суспільстві» чинник, як «лояльність батьків до влади», виявився одним з визначальних чинників перебігу процесів вторинної політичної соціалізації та ресоціалізації. І. Самаркіна довела, що ставлення до влади батьків і збіг або розбіжність їхньої позиції з позицією дітей є одним з чинників, що визначають траєкторію зміни політичної картини світу дорослої людини і міру узгодженості цієї картини з вимогами політичної системи. Дослідниця виходила з того, що ключові події дитинства впливають на формування базової картини світу в процесі первинної соціалізації; подальші трансформації політичної картини світу відбуваються у міру накопичення життєвого досвіду (у процесі вторинної політичної соціалізації) або ж у разі кардинальних змін за короткий час, як правило, під впливом масштабних соціально-політичних подій або процесів (у процесі ресоціалізації). Звернення до методу біографічного інтерв'ю та подальший аналіз індивідуальних біографій дали можливість І. Самаркіній отримати доволі цікаві дані щодо перебігу цих процесів. Виявилось, що за наявності лояльного ставлення до влади у дітей та батьків процес зміни політичної картини світу (у разі суспільних трансформацій) є набагато більш гострим і болючим. Якщо ж людина у дитинстві отримує від батьків «щеплення» нелояльності, перебіг ресоціалізаційних процесів у неї значно пом'якшується, така людина значно легше переживає процеси соціально-економічної адаптації в умовах суспільних змін [27]. Вірогідно, що відсутність у процесі трансформації політичної картини світу значних потрясінь у людей, чиї батьки зробили «щеплення» нелояльності до влади, зумовлюється декількома чинниками. Ймовірно, така нелояльність могла виступати одним із наслідків осмислення та критичного оцінювання батьками існуючої у період первинної соціалізації їхніх дітей владної системи (період радянської влади у вибірці в дослідженні І. Самаркіної). Свідоме виховання батьками рефлексивних навичок у дітей сприяє успішній адаптації у подальшому житті людини на усіх етапах. Звісно, що відсутність лояльності є яскравим прикладом ситуації, коли людина гарантовано отримує «щеплення» проти ілюзій стосовно влади. Проте трансляція батьками яскраво негативного ставлення до влади створює ризик формування у людини відчуття безнадійності або ж безсилля, що може у подальшому призводити до крайнощів у проявах її політичної активності - від повної пасивності до екстремізму.

Неможливо переоцінити роль сім'ї як агента політичної соціалізації. Виступаючи вагомим чинником формування політичної картини світу, сім'я одночасно виконує дуже важливу роль, закладаючи підвалини усієї подальшої суспільно-політичної поведінки людини. Суспільно-політична участь у зрілому віці (як і соціальна активність загалом) є «результуючою» політичної соціалізації, випливає з умов життєдіяльності людини, а також з ідеологічних настанов, позицій, моделей поведінки, які демонстрували значущі представники її найближчого оточення. У цьому контексті значну роль відіграє довіра та задоволеність найближчого оточення рівнем функціонування держави та її інститутів, а також уявлення людини щодо потенційних можливостей її впливу на функціонування цих інституцій, оволодіння стратегіями конструктивної політичної взаємодії.

1.3 Роль батьків у формуванні соціально-психологічної готовності дітей до майбутньої політичної участі

Одним з найважливіших завдань політичної соціалізації є виховання готовності до політичної активності. Згідно з концепцією політичної освіти політична активність - це безпосередня участь людей у впорядкуванні життя громади, до якої вони належать [10]. Політична активність та міра долучення людини до суспільно-політичних процесів зумовлюються наявністю у неї відповідних потреб, інтересів та настанов [14]. Діти схильні певною мірою наслідувати політичні цінності та настанови батьків (звісно, таке наслідування переважно має місце у сім'ях, де панує атмосфера взаєморозуміння та взаємоповаги, важливою умовою також є готовність самих батьків «зростати» разом з дитиною і їхня схильність поважати потреби до самостійності та свободи вибору). Якщо батьки мають відповідальну громадянську позицію, ініціюють і долучаються до реальних справ з розбудови громади й держави, вибудовуючи при цьому гарні стосунки з членами власної сім'ї, та є авторитетними фігурами для своїх дітей, можна очікувати, що діти будуть схильні наслідувати батьків, у тому числі їхню настанову на відповідальне ставлення до розбудови власної громади та держави.

Тим часом для здійснення ефективної політичної діяльності людина повинна мати й певні особистісні властивості та характеристики. Зокрема, ефективність суспільної діяльності значною мірою пов'язана зі ступенем розвитку соціального інтересу [7]. Соціальний інтерес, за А. Адлером, - це прагнення до співпраці з іншими людьми задля досягнення спільних цілей [1]. Успішність соціальної (у тому числі суспільно-політичної) взаємодії значною мірою залежить від настанови на співпрацю, готовності шукати можливості для взаємного задоволення інтересів усіх учасників взаємодії, схильності до пошуку компромісів. Щоб здійснювати активну діяльність (і політичну) людині необхідний достатній рівень сформованості соціальних здібностей (до структури яких, на думку О. Власової, належать як світоглядні почуття, особистісні еталони, життєві стратегії, так і потенціал адекватного сприйняття, відображення, трансформації емоційних компонентів свідомості, мовний, соціально-когнітивний, соціально-конативний потенціал, а також інтегративні системи когнітивно-емоційної активності психіки, які забезпечують спілкування та соціальну поведінку людини) [5]. Неабияке значення для ефективної політичної участі має здатність людини виявляти ініціативу, розв'язувати проблеми власноруч, не покладаючись на активність когось іншого, активно та самостійно обстоювати власні інтереси (у тому числі політичні). Згідно з концепцією Е. Еріксона, формування самостійності та ініціативності значною мірою залежить від успішності проходження дитиною м'язово-анальної та локомоторно-генітальної стадій психосоціального розвитку. М'язово-анальна стадія відповідає віковому проміжку 1-3 роки та полягає у проходженні кризи «автономія - сором та сумніви». В разі успішного проходження цієї стадії закладаються основи самостійності та основи стійкого сприйняття себе як незалежної людини, здатної самостійно приймати рішення [16]. Протягом наступної, локомоторно-генітальної, стадії (у віці 3?6 років) в разі успішного проходження кризи «ініціативність - почуття провини», закладаються основи ініціативності [33]. Якщо батьки схвалюють самостійні дії дитини, вона відчуває підтримку власної ініціативи. Подальшому прояву ініціативи сприяє визнання батьками права дитини на допитливість та творчість. Отже, формування таких важливих особистісних властивостей, як ініціативність, самостійність, а також соціальних здібностей та соціального інтересу значною мірою залежить від родини.

Серед важливих соціальних якостей, особистісних властивостей, які формуються в процесі соціалізації у молодшому шкільному та значною мірою визначають політичну поведінку індивіда у зрілому віці, О. В. Келепко виокремлює такі: відповідальність, упевненість у собі, активність, критичність мислення, толерантність, опора на знання (когнітивний аналіз інформації, рефлексія), здатність до конструктивної взаємодії з іншим (доцільний прояв лідерства, конкуренції, компромісу, підпорядкування) [18]. Дослідниця наголошує на тому, що ці якості є важливими для громадянина демократичної держави. Сімейний мікросоціум зумовлює перебіг первинної соціалізації (у тому числі політичної) і є джерелом формування політичної картини світу. Під впливом особливостей перебігу внутрішньосімейної взаємодії закладаються основи світосприйняття, у тому числі емоційна забарвленість сприйняття оточуючої дійсності [17]. Атмосфера у батьківській сім'ї, моделі поведінки, які демонструють батьки, визначають формування особистісних властивостей дитини. Неабияке значення має тип сімейного середовища, в якому вона виховується. Т. Ф. Алексєєнко виокремлює чотири типи сімейного середовища [2]. Зокрема, «середовище догматизму» створює умови для формування порядних, працьовитих, спрямованих, духовно стійких, проте пасивних людей. Якщо дитина виховується в «середовищі задоволеності життям», вона самостійно обирає собі шлях, орієнтуючись на книги, фільми, розмови, зустрічі, власні життєві враження. Як наслідок, складно передбачити, якою стане дитина. Життя людей у «середовищі успіху і кар'єри» базується на холодному розрахунку, адже вони живуть з упевненістю, що все купується або продається. Проте діти, які виховуються в такому середовищі, можуть бути несхожими на своїх батьків. В «ідейному середовищі» виховуються ініціативні люди, здатні з повагою ставитися до думки інших (звісно, окрім випадків фанатичного ставлення до певних ідей). В реальному житті у «чистому» вигляді певний тип сімейного середовища трапляється нечасто. Скоріше, існують змішані типи. Найбільш оптимальним (чи навіть ідеальним, на наш погляд) варіантом сімейного середовища видається таке, в якому культивується відповідальне ставлення до свого внеску в добробут не лише сім'ї, а й своєї спільноти, демонструється та виховується вміння знаходити баланс між піклуванням про себе, свої інтереси та шанобливим ставленням до інтересів інших у сукупності з формуванням навичок співпраці та мотивації до співпраці. Важливим також видається виховання у дітей цілеспрямованості, аналітичних, комунікативних навичок, вміння планувати своє життя, висловлювати та обстоювати власну позицію.

Вагомий вплив справляє сім'я на готовність людини до політичної участі в майбутньому, на формування політичної рефлексії [22]. Важливим, на думку Н. Михальченко, тут виявляється цілеспрямоване та систематичне вирішення таких завдань: а) плекання у дітей любові до рідних та інших людей; б) навіювання атмосфери підтримки свого народу, дотримання заповідей дідів та прадідів, наступності поколінь; в) підтримка прагнення членів родини берегти народні традиції і звичаї, примножувати загальнонаціональні багатства; г) розвиток у кожного почуттів національної гідності і гордості, формування свідомості і самосвідомості, виховання дітей як патріотів і громадян, творців своєї долі та борців за інтереси українського народу; д) схвалення і збагачення дитячого вміння пишатися славою своїх предків, готовність захищати честь свого народу; е) плекання в дітей пошани до рідної мови, культури, краю, природи, Батьківщини.

1.4 Особливості трансгенераційної передачі досвіду політичної участі

Результати дослідження трансгенераційних механізмів передачі досвіду політичної участі, проведеного американськими вченими [41], підтвердили: чим вищий ступінь освіченості батьків, тим ефективніше їм вдається сформувати «політично стимулююче середовище» та забезпечити політичне виховання в межах сім'ї. Загалом політично активні батьки зазвичай виступають рольовою моделлю для своїх дітей. При цьому ступінь освіченості людини виявився більш сильним предиктором політичної участі, ніж політична стимуляція, яку вона отримувала вдома, будучи дитиною. Проте обидва ці чинники доволі тісно пов'язані з такими показниками психологічного долучення до політичного життя, як політичний інтерес, політична ефективність та політична поінформованість [41].

Як засвідчив порівняльний аналіз політичної участі молоді у восьми країнах ЄС (проведений віденським Інститутом соціальних досліджень та аналізу, Австрія), політично активні батьки мають дітей, які більше цікавляться політикою та демонструють більшу довіру до політичних інститутів. За результатами цього дослідження встановлено, що політична соціалізація сім'ї найбільш ефективна стосовно політичних настроїв та ідеологічних орієнтацій молодих людей. Однолітки найефективніше впливають на політичну поведінку молодих людей. Тобто, механізми передачі політичних атитюдів забезпечуються скоріше вертикальними соціалізаційними процесами (міжпоколінна передача), а політична поведінка - горизонтальними соціалізаційними процесами (передача у межах одного покоління). Щодо впливу школи, то чим активніша молодь у школі, тим активніша вона й поза школою та після її закінчення. Можливість соціальної участі у школі посилює інтерес молоді до політики, навіть якщо структури розрізняються в різних країнах [38]. Отже, ставлення батьків до політичного життя, конкретних політичних подій та їхніх учасників має визначний вплив на політичну участь дітей. Забезпечуючи поінформованість дітей щодо політичних інститутів і політичних подій та заохочуючи соціальну активність дітей у школі, батьки стимулюють подальшу потенційну політичну участь дітей у майбутньому. Умовами ефективності такого забезпечення інформацією та заохочення, на нашу думку, є довіра, взаєморозуміння батьків та дітей, вміння батьків зрозуміти нахили та інтереси дітей, соціально-психологічна та психолого-педагогічна компетентність батьків.

Відзначаючи наявність зарубіжних досліджень, присвячених впливу сім'ї на формування передумов готовності до політичної участі молоді у майбутньому, слід зауважити майже повну відсутність вітчизняних досліджень, які б розкривали зв'язок між політичною участю дітей та батьків. Метою емпіричного дослідження, проведеного нами, було встановлення зв'язку між рівнем політичної участі молодих людей та рівнем політичної участі їхніх батьків, а також між рівнем соціальної активності підлітків та рівнем політичної участі їхніх батьків.

У дослідженні взяли участь 52 особи (19 дівчат та 33 юнаки віком 18-27 років), з яких 29 були керівниками регіональних молодіжних політичних організацій, а решта час від часу брала участь у політичних акціях.

Для встановлення рівня політичної участі в групі молодим людям пропонувався комплекс запитань, що відображають рівень їхньої політичної участі («Індекс політичної участі», розроблений Е. Клюєнко [19]). В основу комплексу покладено рівні політичної участі - від пасивного до активного. З метою оцінки впливу сім'ї на формування схильності індивіда до політичної участі досліджуваним пропонувалося оцінити членів своєї сім'ї за параметрами, визначеними в «Індексі політичної участі».

Кореляційний аналіз дав змогу встановити, що рівень політичної участі юнаків та дівчат корелює з рівнем політичної участі батька (sig=0,003, rs = 0,444). Також була встановлена кореляція між індексом політичної участі й тим, наскільки батьки заохочували прояви суспільної активності (sig=0,002, rs = 0,381) та сприяли формуванню інтересу молодих людей до перебігу політичного життя суспільства (sig=0,004, rs = 0,361).

У процесі дослідження встановлено, що в групі юнаків та дівчат з високим рівнем політичної активності, високий рівень соціального інтересу мають 15% респондентів, середній - 53%, а низький - 32%. В результаті контент-аналізу відповідей досліджуваних на відкриті запитання отримано цікаві дані щодо особливостей базових мотивів політичної участі у підгрупах з високим, низьким та середнім рівнем соціального інтересу.

Зокрема, в групі з високим рівнем соціального інтересу домінуючими мотивуючими чинниками, які зумовили участь молоді у політичному житті, виявилися такі: переконаність, що обрана ними партія допоможе їм обстоювати власні інтереси; бажання щось змінити, поліпшити власне життя і життя оточуючих; бажання брати участь у суспільному житті, від розмов перейти до справи, застосувати власну силу з метою усунення несправедливості в інтересах кожної людини, для майбутнього України, молоді і наших дітей. Всі ці прагнення мають характерні особливості, вони засновані на внутрішній референції при прийнятті рішень і спрямовані на поліпшення як власного, так і суспільного життя; засновані на бажаннях, інтересах та переконаннях, які мають позитивно-стверджувальне, творче забарвлення. В групі з середнім рівнем соціального інтересу домінував протестний мотив - протест проти економічної, політичної нестабільності, обраного в країні політичного курсу, постійного обману, деградації населення, втрати економічного потенціалу, зниження життєвого рівня населення, проти людей, які живуть за принципом «моя хата з краю»; проти фальсифікації історії країни, політичного знущання над нашим народом; тих, що обдурюють, розвалюють економіку, сільське господарство; протест проти несправедливості в суспільстві, сьогоднішнього становища в країні, «проти буржуїв». Спільним для всіх цих мотивів є їх діяльнісне спрямування, орієнтація на усунення зовнішньо зумовлених негативних факторів. Окрім протестних мотивів, у міру зниження рівня соціального інтересу, проявилися мотиви жалощів, співчуття до батьків, матерів та старшого покоління, які страждають через прагнення політичних діячів до самозбагачення; неможливості бути осторонь; жалості до нашої країни. Також у цій групі був представлений мотив афіліації (приєднання) та захоплення - «вступила разом з сестрою», «батько був моїм наставником», «захоплювався якостями членів партії».

У групі з низьким рівнем соціального інтересу виявився такий мотив, як прагнення самоствердження: «спробувати себе в чомусь новому», «довести собі, що здатен на серйозну роботу, що потрібен суспільству», «якщо не я, то хто?». Характерною особливістю відповідей представників цієї підгрупи на запитання, яким чином батьки намагалися передавати політичні знання, є те, що доволі часто акцентувалася самостійність прийняття рішення щодо політичної активності; висловлювалося твердження щодо прийняття цього рішення на основі власних висновків та аналізу того, що відбувається, і навіть наголошувалося на тому, що «батьки ніколи свою думку не нав'язували».

Враховуючи, що ступінь розвитку соціального інтересу впливає на ефективність суспільної діяльності, можна припустити, що політична діяльність є тим ефективнішою, чим вищим є соціальний інтерес. Це припущення добре узгоджується з отриманими даними щодо особливостей мотивації політичної участі осіб з різним рівнем соціального інтересу. Участь у політичному житті, зумовлена мотиваційними чинниками, які засновані на внутрішній референції при прийнятті рішень, несуть позитивно-стверджувальне, творче забарвлення та спрямовані на поліпшення як власного, так і суспільного життя, імовірно, буде більш ефективною та спонукатиме до творчої діяльності на користь суспільства порівняно з участю, зумовленою протестними мотивами, жалістю, мотивами афіліації або ж прагненнями самоствердження. Сприяючи формуванню у дітей соціального інтересу, батьки, відповідно, закладають фундамент для їхньої ефективної та конструктивної суспільно-корисної політичної участі у майбутньому.

1.5 Вплив батьків на електоральну активність у юнацькому віці

Участь молоді у виборах є предметом обговорень та досліджень як одна з необхідних форм політичної участі в демократичних країнах. Зазвичай у більшості західних країн сім'я і школа виховують молодих людей «активними громадянами», які знають свої права, обов'язки та здатні зрозуміти механізми функціонування державних і політичних інститутів. Враховуючи, що демократії базуються та підтримуються саме завдяки участі громадян, неучасть або низька ймовірність участі однієї з груп (в даному випадку молоді) у виборах може означати, що погляди цієї групи населення не представлені у владі.

Масштабне дослідження, спрямоване на виявлення того, які чинники визначають участь молоді у голосуванні та звідки молодь отримує необхідну для цього інформацію, було проведене зарубіжними науковцями [39]. Дослідження мало на меті виявлення зв'язків між участю у виборах (голосуванні) та впливом сім'ї, школи, інших соціальних і психологічних чинників. Однією з важливих цілей дослідження було встановлення значення голосування та інших форм активного громадянства для молоді. З'ясувалося, що більшість учасників розглядають політику доволі вузько, зводячи її до парламентської політики. Як підтвердили результати дослідження [39], хлопці й дівчата, які проживають у країнах з розвинутою демократією, отримують інформацію насамперед від інших членів сім'ї, а вже потім з телепрограм, з газет, від вчителів, слухаючи радіо, від інших дорослих, друзів, з книг, від братів та сестер, з інтернету, журналів та від церкви (у порядку зменшення). Батьки є набагато більш важливим джерелом інформації про голосування порівняно з інтернетом, який виявився істотно менш значним. Дослідники також намагалися встановити, наскільки кожне з джерел інформації впливає на намір досліджуваних проголосувати. Виявилось, що найбільш значущими джерелами інформації для прийняття рішення про участь у голосуванні є ЗМІ та батьки. Частина учасників дослідження відзначили, що політика майже ніколи або ж дуже рідко обговорювалася у їхніх сім'ях. З погляду самих опитуваних, це пов'язано з тим, що їхні батьки не зацікавлені політикою або ж просто небагато про неї знають. Частина досліджуваних відзначали, що недостатність їхнього інтересу до політики пов'язана з сімейним оточенням, в якому не приділяється достатньо уваги (або ж навіть уникається) обговорення політики. Зрозуміло, що недостатнє інформування батьками своїх дітей про політику не сприяє формуванню готовності дітей до подальшої політичної участі. У цьому контексті важливим є питання щодо наявності у самих батьків ресурсів задля передачі інформації дітям та шляхів забезпечення їх цими ресурсами.

У багатьох сім'ях політика обговорюється часто. Частина досліджуваних з таких сімей підтримують політичні погляди своїх батьків. Проте деякі юнаки та дівчата відзначили, що таке обговорення засмучувало їх. В даному випадку, як наголошують автори дослідження, важливу роль відіграє сам метод передачі політичних знань. Зокрема, коли дискусії з батьками можна вважати однобокими, фанатичними або вони відбуваються у формі лекцій, учасники таких дискусій не цінують їх. Незначна частина досліджуваних відзначали, що їхня власна активність стосовно політики була результатом позитивної взаємодії з політично обізнаними батьками. Частина учасників дослідження відзначили готовність батьків прислухатися до поглядів, які відрізняються від їхніх власних, а також те, що ентузіазм стосовно політики сприймався ними позитивно [39]. Отже, винятково важливу роль, окрім власне політичної обізнаності батьків, відіграють стратегії, які використовують батьки під час комунікації з дітьми щодо політики, здатність батьків до діалогу та власне побудова ними взаємодії з дітьми на принципах поваги до позицій та думок дітей, толерантного ставлення до відмінностей у поглядах.

Частина досліджуваних, у чиїх сім'ях політика обговорювалася, відзначили, що молоді люди є пасивними накопичувачами і відтворювачами поглядів своїх батьків. Ті, хто дотримуються таких поглядів, дуже рідко у своїх висловлюваннях використовували займенник «я». Їхні висловлювання можна віднести скоріше до загального процесу передачі знань, аніж до особистого досвіду. Коли ж учасники дослідження, в сім'ях яких обговорювалася політика, описували спосіб, у який вони отримували знання, картина здебільшого відрізнялася від простої моделі передачі знань «згори донизу». Процес не просто зводився до передачі знань «згори донизу»; навпаки, учасники описували себе як активно долучених до цього процесу [39]. Вміння батьків взаємодіяти з дітьми у спосіб, коли діти є активними учасниками процесу отримання знань про політику, може бути пов'язане зі схильністю та готовністю батьків до суб'єкт-суб'єктної взаємодії з дітьми, що передбачає розгляд дітей як активних учасників цього процесу та відповідну стимуляцію батьками активності дітей, у тому числі у процесі передачі-здобуття знань. Дитячо-батьківська взаємодія, побудована на принципах суб'єктності, сприяє формуванню активної життєвої позиції людини у різних сферах життя, у тому числі, потенційно, у сфері політики. Ймовірно, практика активної участі у процесі здобуття знань про політику може розглядатися як основа майбутньої свідомої активної позиції на теренах політики, що включає настанову на активність у плані вибору вектора політичної взаємодії, сутності власної суспільно-політичної позиції (на відміну від «сліпого» слідування за кимось іншим та здійснення вибору, спираючись на те, що інша авторитетна фігура вважає правильним та доцільним). Настанова на активну роль у процесі здійснення власного життєвого вибору (у тому числі політичного) є передумовою успішної життєвої адаптації.

Результати іншого дослідження, проведеного тими самими дослідниками, засвідчили, що молоді люди схильні розглядати голосування як марну трату часу та нецікаву справу [40]. Дослідники намагалися виявити, наскільки комунікація із сім'єю щодо інформації про голосування впливає на ці негативні атитюди. Задля цього спершу треба було встановити, як тісно збільшення джерел інформації про голосування пов'язане з наміром проголосувати. Виявилося, що чим більше молоді люди визнають вплив батьків на результати голосування, тим більше вони самі схильні проголосувати. Далі дослідники мали на меті встановити, наскільки зростання кількості інформації від батьків впливає на більш позитивне ставлення до голосування. Результати дослідження переконують, що чим вищою є схильність молодих людей підтверджувати вплив сім'ї на їхні атитюди стосовно голосування, тим більш позитивно вони ставляться до голосування, тим більш вони відчувають себе готовими проголосувати [40]. Отже, хоч і не всі батьки впливають на політичні атитюди своїх дітей та їхню політичну участь, ті з батьків, які все ж таки впливають, здійснюють більшою мірою позитивний вплив, сприяючи формуванню готовності молоді до політичної участі.

Дослідники також прагнули встановити, який обсяг інформації (знань) стосовно участі у виборах та голосуванні учасники дослідження отримали зі свого сімейного середовища, а також чого саме вони навчилися. Лише половина опитуваної молоді відзначила достатність знань задля того, щоб зрозуміти партійну систему й політичні теми та проголосувати. Результати цього дослідження виявили, що більшість юнаків та дівчат не отримували від батьків жодної інформації, окрім знань стосовно процесуальних аспектів волевиявлення та реєстрації задля участі у виборах (заповнення реєстраційної форми) 40]. Тобто участь у виборах зводилася лише до обов'язкової бюрократичної процедури і не розглядалася батьками як можливість передати дітям знання про будь-який з аспектів демократії.

Як засвідчують результати досліджень, проведених лабораторією психології політичної участі Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, значна частина вітчизняної молоді схильна сприймати політику як «справи парламентські» або «справи політиків» і несхильна відносити до сфери політики діяльність її власної громади.

Інформування батьками своїх дітей щодо їхнього безпосереднього залучення до політичного життя (звісно, починаючи з відповідного віку), у тому числі як представників певної громади, котрі потенційно можуть займати активну політичну позицію, беручи на себе відповідальність за вирішення тих чи інших питань, видається важливим чинником політичної участі молоді. При цьому варто зазначити, що вплив батьків на формування уявлень дітей щодо політичного життя та їхнього місця у ньому значною мірою визначається особливостями політичної картини світу самих батьків, їхніми уявленнями щодо власного місця та ролі у політичному житті на рівні як суспільства, так і громади. До того ж суто «інформування» може виявитися недостатнім для виховання зрілої та відповідальної громадянської позиції, готовності до її активного вияву у формі конструктивної політичної участі, неабияке значення має власний приклад батьків чи інших значущих людей.

Узагальнюючи аналіз проведеного нами дослідження, доходимо таких висновків:

· становлення людини як суб'єкта політичної взаємодії починається у сім'ї. Дорослі члени сім'ї транслюють дітям свої цінності, політичні погляди, демонструють певні зразки політичної поведінки. Виступаючи вагомим чинником формування політичної картини світу, сім'я одночасно закладає підвалини подальшої суспільно-політичної поведінки молодої людини;

· сім'я впливає на формування громадянської відповідальності та почуття громадянського обов'язку. Сімейне середовище, в якому культивується відповідальне ставлення до свого внеску у добробут не лише сім'ї, а й усієї спільноти, демонструється та виховується вміння знаходити баланс між піклуванням про себе, свої інтереси та шанобливим ставленням до інтересів інших, видається найбільш сприятливим з погляду формування засад громадянської відповідальності та готовності до зрілих форм суспільно-політичної участі;

· вплив батьків на формування уявлень дітей щодо політичного життя та їхнього місця у ньому значною мірою визначається особливостями політичної картини світу самих батьків, їхніми уявленнями про власні місце та роль у політичному житті на рівні як суспільства, так і громади. На власному прикладі батьки можуть сприяти формуванню у дітей суб'єктної політичної позиції, що передбачає готовність до взяття на себе відповідальності, активних дій, спрямованих на вирішення тих чи інших питань добробуту громади. Власний приклад політичної участі та активної громадянської позиції батьків чи інших значущих людей нерідко відіграє більш важливу роль у формуванні готовності дітей до політичної участі в майбутньому порівняно з передачею інформації щодо політичного життя суспільства та участі у ньому;

· політична стимуляція, яку дитина/підліток отримувала у сім'ї, значною мірою пов'язана з такими показниками психологічної долученості до політичного життя, як політичний інтерес, політична ефективність та політична поінформованість. Здійснюючи хоча б мінімальну просвіту дітей щодо сутності функціонування владних інституцій, обговорюючи з дітьми політичні події, заохочуючи соціальну активність дітей у школі, батьки стимулюють подальшу їхню потенційну політичну участь у майбутньому. Соціально-психологічними умовами, які сприяють засвоєнню інформації, є довіра, взаєморозуміння батьків та дітей, соціально-психологічна та психолого-педагогічна компетентність батьків;

· дитячо-батьківська взаємодія, побудована на принципах суб'єктності, сприяє формуванню активної життєвої позиції людини у різних сферах життя, зокрема, у сфері політики. Заохочення батьками активної позиції дітей у процесі здобуття знань про політику сприяє формуванню зародків майбутньої свідомої активної позиції у сфері політики. Йдеться насамперед про настанову на активність у виборі вектора політичної взаємодії, сутності власної суспільно-політичної позиції (на противагу «сліпому» слідуванню за кимось іншим та здійснення вибору з огляду на те, що інша авторитетна особа вважає правильним та доцільним). Настанова на активну роль у процесі здійснення власного життєвого вибору (у тому числі політичного) є передумовою успішної життєвої адаптації;

· формування значної кількості важливих для подальшого активного соціального (і політичного) життя особистісних якостей, таких як ініціативність, самостійність, відповідальність, толерантність, упевненість у собі, активність, а також критичність мислення, здатність до конструктивної взаємодії з іншими, соціальний інтерес тощо, значною мірою залежить від впливів сім'ї, особливо у дитинстві (у дошкільному та молодшому шкільному віці). Неабияке значення має сприяння батьків формуванню навичок співпраці та мотивації до співпраці. Виховуючи соціальний інтерес у дітей, батьки закладають підвалини ефективної та конструктивної суспільно-корисної політичної участі молодого покоління у майбутньому.

2. Психологічні особливості впливу громадських організацій на особистість молодої людини

політичний соціалізація сім'я електоральний

В житті існує безліч ситуацій, коли одна людина впливає на поведінку, діяльність, вчинки, стани, думки, почуття, волю, мислення іншої. Зміст і форми такого діяння надзвичайно різноманітні, оскільки можуть охоплювати не лише особу, а й групу, організацію чи соціум.

Саме фундаментальне обґрунтування проблеми впливу може визначити "логіку розгортання, розвиток та основне "надзавдання" соціальної психології як науково-практичної дисципліни, вказати на найпроблемніші вузли дотику психологічної науки, суспільної практики і соціального замовлення" [29, с. 279]. Зазначимо, що "внесок психології в суспільну практику при розв'язанні проблеми активізації людського чинника був би відчутніший, якби вдалося узагальнити та класифікувати традиційно використані в різних сферах практики способи і прийоми впливу на поведінку людей. Тим самим був би закладений фундамент для конкретизації рекомендацій щодо їх застосування" [15, с. 12].

У природі людського співжиття існують різноманітні впливи, котрі мають відмінні структуру, закони, принципи. Відомо, що одні спричиняють певні зміни у формах людської активності (поведінка, діяльність, спілкування, вчинок), інші - у мотивації, пізнавальних процесах, ще інші - в емоційно-вольовій сфері особистості. Відтак ефект психологічного впливу стосовно людини позначається і на перебігу суб'єктивних характеристик - її потребах, настановах, ставленнях, здібностях. Ось чому окреслена проблематика має неперехідне значення для організації будь-якої суспільної роботи, у тому числі навчально-виховної практики.

Проблемам психологічного впливу, як відомо, присвячено чимало досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців-психологів. Зокрема, Г. О. Ковальов обґрунтував взаємозв'язок стратегій, парадигм та класів, що є основою формування таких реальностей людини, як індивід, суб'єкт діяльності, особистість та індивідуальність [20, 21]; Г. М. Андреєва визначила психологічні способи впливу у процесі спілкування, чинники соціалізації та об'єднання осіб у групу [3]; Т. С. Кабаченко розробила методи психологічного впливу, що забезпечують процес актуалізації активності кожного [20]; В. П. Шейнов виявив передумови та запропонував технологію прихованого управління і маніпуляції у сфері традиційних та нетрадиційних способів впливу на людину [35]; С. Н. Сидоренко запропонував класифікацію видів діяння і протистояння [28]; Г. О. Балл, М. С. Бургін здійснили детальний аналіз психологічного впливу в контексті його педагогічного значення [4]; А. В. Фурман встановив ритмо-потоки впливів організованого соціуму на психокультурний розвиток людини [32]; Е. М. Ященко виокремила види впливів: комунікативний, перцептивний, інтерактивний у процесі становлення особистості [37]; В. В. Знаков здійснив аналіз маніпуляцій і макіавеллізму як дещо схожих і водночас відмінних психологічних феноменів та з'ясував їхній вплив на взаєморозуміння осіб у процесі спілкування [13]; В. Паккард дослідив можливості підпорогового (сублімального) впливу на психіку людини; Г. Джеральд і М. Дейч класифікували типи (види) соціального впливу, що зумовлюють зміни у поведінці індивіда під час дослідження феномена конформності; Р. Чалдіні сформував принципи психологічного діяння, що пояснюють вияв емоцій, механізм мотивації прийняття рішень [34]; Ф. Зімбардо та М. Ляйппе зосередили увагу на соціальному впливові, спрямованому на систему настанов та її компоненти [12]. Водночас, висвітлюючи тематику психологічного впливу, відзначимо науковців, чиї праці присвячені дослідженню проблем групового тиску (Г. Тард, Г. Лебон, Г. Олпорт, В. М. Бехтерев), конформізму (М. Шериф) та ін.), групової поляризації (С. Московічі), дифузії відповідальності у групі (М. Уоллач, Н. Коуган, Д. Бем), іміджу (В. М. Шепель), соціального впливу (В. В. Москаленко, В. О. Татенко). На розробку принципів психологічного діяння також вплинули відомі концепції, розроблені у науково-інтерпретаційному форматі когнітивного напрямку західної соціальної психології, а саме: когнітивної відповідності (М. Гайдеггер, Л. Фестінгер), атрибуції і самоатрибуції (С. Шехтер, Дж. Сінгер), атракції (Т. Ньюкомб), самовиховання (Д. Бем), управління враженнями (Дж. Тедеші), інтенсивного впливу (М. Розенберг) та ін.

Однією з важливих проблем, що має вирішальне значення для поліпшення теоретичної і практичної складових суспільного буття, є визначення закономірностей психологічного впливу на осіб, професійні громади, малі і великі групи. Обґрунтування законів і практичних методів організації такого впливу сприятиме підвищенню ефективності взаємин (передусім ділового і неформального спілкування) у найскладнішій сфері "людина - людина". Водночас це дасть змогу зробити реальний поступ на шляху гуманізації стосунків між ними не тільки у системі національної освіти, а й у суспільному житті країни.

Соціальний вплив став об'єктом ретельної дослідницької уваги соціальних психологів, які мають на меті розкрити механізми, особливості та умови ефективності його застосування. Одним з важливих питань, які намагаються з'ясувати соціальні психологи, є, зокрема, таке: які саме зміни відбуваються у людини під впливом інших і які фактори детермінують ці зміни. Відомо, що навіть в умовах простого об'єднання однорідної праці багатьох людей їхня сумісна сила перебільшує суму індивідуальних сил цих осіб, бо внаслідок контакту і змагальності, спричиненої цим контактом, відбувається збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт зумовлює змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.