Процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства

1

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді

1.1. Поняття «молодь» -- об'єкт культурологічних досліджень

1.2. Особливості формування політичного менталітету

1.3. Політична культура як предмет культурологічного дослідження

1.4. Молодь як суб'єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства

1.5. Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді

Розділ 2. Процес формування політичної культури в української молоді

2.1. Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді

2.2. Особливості політичної культури сучасної української молоді

2.3. Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу

2.4. Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний політичний процес

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зростання ролі політичної культури - загальна закономірність розвитку сучасної цивілізації. Воно особливо помітне на зламі тисячоліть, коли людство перебуває у стані суперечливих пошуків нової стратегії цивілізаційного розвитку, нових світоглядних і соціокультурних парадигм. Процеси децентралізації владних повноважень, розвитку партійних систем, оформлення механізмів захисту групових інтересів висувають на перший план проблеми культури спілкування, пошук оптимальних моделей сумісності, знаходження консенсусу.

Саме категорія політичної культури найближче підводить нас до розуміння атмосфери політичного життя, специфічної і неповторної у кожній країні і навіть у різних її частинах. Без неї неможливо збагнути, чому певна кількість індивідів обирає ту чи іншу політичну орієнтацію, форму політичної поведінки, чому однотипні політичні інституції по-різному діють і по-різному сприймаються у різних країнах?

Без піднесення рівня політичної активності громадян (зокрема молоді) ні вивести економіку із кризи, ні закласти основи правової держави і громадянського суспільства неможливо. Без сприйняття молоддю демократичних ідеалів не може бути й мови про становлення в її середовищі нового типу політичної культури, орієнтованої на створення демократичного суспільства в незалежній Україні.

Актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної культури молоді в суспільстві перехідного типу, яким сьогодні є українське суспільство, не викликає сумнівів, оскільки йдеться про історичний вибір шляху розвитку. Цей вибір робить підростаюче покоління.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Наукове опрацювання проблеми формування політичної культури проводиться вченими різних галузей знань. Методологічні проблеми вивчення феномена політичної культури розглядаються в працях зарубіжних та вітчизняних вчених: М.Амеліна, А.Арнольдова, М.Блінова, Є.Головахи, А.Демідова, А.Міграняна, Ю.Пахомова, В.Ребкала, О.Рудакевича С.Рябова, М.Чурилова та ін. Різні аспекти питань політичної культури досліджуються в працях В.Андрущенка, В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бебика, Н.Гайворонюка, В.Горбатенка, В.Кременя, І.Кресіної, В.Лісового, О.Лузана, І.Мигоровича, М.Михальченка, Л.Нагорної, М.Остапенко, В.Потульницького, В.Ребкала, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Табачковського, М.Шульги та інших.

Соціальним проблемам освіти та виховання присвячені праці Л.Ази, В.Андрущенка, В.Бакірова, В.Пічи, О.Якуби та багатьох інших.

Різноманітні аспекти ролі молоді України в сучасних суспільних процесах досліджують В.Бебик, В.Боровик, І.Вдовичин, М.Головатий, В.Головенько, О.Корнієвський, Л.Овдієнко, В.Перебенесюк, В.Ребкало, Н.Черниш, О.Уварова та ін.

Соціально-психологічним проблемам життєдіяльності особистості в умовах сьогодення присвячені праці М.Боришевського, О.Злобіної, Н.Паніної, М.Пірен, Л.Сохань, В. Тихоновича, М.Шульги та ін.

Зазначена проблема висвітлюється в збірниках доповідей науково-практичних конференцій та досліджується в деяких кандидатських дисертаціях. Разом з тим, ступінь дослідження політичної культури ще є недостатнім і потребує подальшого аналізу, зокрема ступінь наукового опрацювання проблем формування політичної культури студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, особливо в контексті трансформаційних процесів українського суспільства та реформування вищої школи України.

Метою дослідження є аналіз процесу становлення політичної культури молоді в умовах демократизації сучасного українського суспільства, а також з'ясування ролі освіти, в тому числі вищої освіти, як соціального інституту в процесі формування політичної культури студентської молоді, специфічної соціально-демографічної групи.

Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначені такі завдання:

проаналізувати проблеми становлення політичної культури в умовах переходу до демократичних політичних інститутів та впровадження демократичних процедур;

розглянути теоретичні підходи до вивчення феномена політичної культури;

окреслити найсуттєвіші риси сучасної політичної культури громадян України, та особливо молоді;

узагальнити дані емпіричних соціологічних досліджень політичної культури сучасної молоді України;

дослідити механізм та специфіку політичної соціалізації сучасної української молоді, визначити основні чинники, канали формування політичних знань, форм політичної участі;

визначити соціально-педагогічні умови ефективності формування політичної культури у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.

Об'єктом дослідження є політична культура сучасної молоді - специфічної соціальної спільноти й учасника суспільно-політичних процесів.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виробленні пізнавальної концепції аналізу ролі вищого навчального закладу як елемента системи освіти у процесі становлення політичної культури однієї з найдинамічніших соціально-демографічних груп - сучасної молоді України, зокрема:

на основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, які існують в сучасній політичній науці, визначається концептуальна основа дослідження політичної культури молоді України як системна єдність національних, регіональних, культурних, психологічних особливостей політичного суб'єкту;

визначається своєрідність політичної соціалізації сучасної української молоді, виділяються основні соціалізуючи агенти даного процесу;

обґрунтовано висновок про те, що зміст і засоби формування політичної культури традиційно визначаються конкретно-історичними умовами та рівнем ідеологізації проблеми, а їх основу складають ідеї патріотизму та громадянськості в конкретно-історичному трактуванні;

з'ясовано, що політична культура сучасної студентської молоді є мінливою, динамічною субкультурою, основні параметри якої залежать від рівня, обсягу та змісту соціальних зв'язків, у які включена молода особистість;

визначено соціально-педагогічні фактори формування політичної культури студентської молоді у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу й умови їхньої оптимізації, зокрема:

а) забезпечення функціонування сучасних трактувань поняття і функції політики, співвідношення моралі і політики в політичній освіті та вихованні;

б) межі і форми репрезентації національної ідеї у навчально-виховному процесі ВНЗ;

в) реалізація в політичній освіті та вихованні потреб молодої особистості в самоосвіті, самодіяльності, творчості, самореалізації;

г) залучення ідей політичної освіти та виховання до виховного ідеалу системи освіти як необхідної складової виховання громадянина.

Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає у створенні бази для подальшої наукової розробки проблеми становлення політичної культури молоді в Україні та можливості окреслення перспектив подальшого дослідження цієї проблематики.

Висновки бакалаврського дослідження можуть бути використані різними суб'єктами політики, культури, педагогічними кадрами у повсякденній практиці формування політичної культури серед молоді. На основі бакалаврського дослідження можлива підготовка навчальних курсів з теорій культури, політології і спеціальних курсів з проблем політичної культури, використання матеріалів роботи при написанні наукових робіт, статей і навчальних посібників.

Структура бакалаврської роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру бакалаврської роботи, що складається зі вступу, двох розділів, зокрема, у першому розділі - п'ять підрозділів, у другому - чотири підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 37 позицій.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді

1.1 Поняття «молодь» -- об'єкт культурологічних досліджень

Молодь -- це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. [31, 28]

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків і жінок тощо. Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності. Культурологія, теорія культури вивчають проблеми пов'язані з формуванням будь-яких аспектів культури, зокрема у контексті даного дослідження -- формування політичної культури молоді.

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу. Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. [34, 19]

У вітчизняній культурології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11--25, 15--28, 16--24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою -- 35 років. В основу цієї точки зору (14-- 35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60--70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16--30 до 14--35 років відображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого -- розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу. [36, 53]

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення. Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.

1.2 Особливості формування політичного менталітету

При з'ясуванні суті та специфіки політичної культури її складовими елементами переважно називають політичні знання і переконання, навички та уміння їх практичного застосування. Але на підставі лише таких елементів неможливо пояснити досить значні відмінності між політичними культурами тих націй, які володіють приблизно однаковим рівнем практично подібних за змістом знань та умінь і живуть у країнах з однотипним державно-політичним устроєм. Це дає підставу висловити думку, що витоки різноманітності політичної культури народів криються насамперед не в знаннях і навичках, а в більш глибинних пластах національного життя. Видається, що одним з таких джерел є вияв їх менталітету. Тому дослідження політичної культури сучасного українського суспільства неминуче вимагає дослідження національного менталітету, його трансформацій та особливостей.

В історичному аспекті формування українського менталітету відбувалося під впливом геополітичного чинника - розташування України між Заходом і Сходом. Особливістю України є те, що вона майже постійно знаходилась між різними державно-політичними полюсами, в центрі боротьби, і включалась до складу то однієї, то іншої держави. Тому для України є характерним стан постійного маневрування. Це істотно вплинуло на формування національного менталітету і наявності в його структурі маргінального складника, що в свою чергу спричинилося до формування своєрідної біполярної моделі, яка поєднує лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. У політичній сфері ці типи менталітету виявляються, з одного боку, в бунтарстві, героїчній боротьбі за національні цінності та державну самостійність України, а з другого - в егоцентризмі, байдужості до долі власного народу і власної держави. Нація, яка довго перебувала під іноземним гнітом, починає набувати нових ментальних рис. У неї розвиваються консерватизм, комплекс меншовартості. [18, 134]

Отже ментальність нації, яка тривалий час не мала власної державності і перебувала у неволі, серйозно деформується. На глибшому рівні психіки продовжують функціонувати власні ментальні риси, але на них починають нашаровуватися набуті в умовах неволі ментальні настанови. Останні дедалі більше блокують, деформують і витискують компоненти національної ментальності. Аналогічні трансформаційні процеси відбуваються і з політичною культурою.

Отже, для політичної ментальності загалом і політичної культури зокрема характерні риси, що свідчать про довге історичне поневолення і несформованість модерної ментальності й політичної культури, яка є характерною для високорозвинених націй світу. Проте слід сказати, що деякі з названих рис, такі як толерантність, демократичність, у випадку успішних суспільно-політичних перетворень можуть сприяти розвиткові України як цивілізованої європейської держави.

1.3 Політична культура як предмет культурологічного дослідження

Розмаїття типології політичної культури дає уявлення про її якісний характер. Так, з одного боку, політична культура є показником політичного життя суспільства, тому що вона здатна виявити ступінь його розвитку й співвідношення між правовими, соціальними і психічними регуляторами функціонування політичної сфери суспільства. З іншого боку, потрібно враховувати, що будь-яка культура має складну природу, де ідеальна складова теж підлягає еволюції, відображаючи подвійний вплив окремого історичного досвіду та загальнолюдських тенденцій.

Виділення структурних компонентів політичної культури дає можливість з'ясувати основні напрями її формування, серед яких:

набуття політичних знань, поглядів та під впливом певних ціннісних орієнтацій трансформація їх в переконання;

формування політичної свідомості, в основі якої - певні політичні традиції, історична пам'ять народу;

залучення громадян до суспільно-політичного життя шляхом закріплення як традиційних, так і загальновизнаних, цивілізованих норм політичної поведінки. [18, 136]

Тоталітарна культура характеризується політичною заангажованістю свідомості і поведінки членів суспільства, існуванням однієї, офіційної ідеології, міфологізацією, культом вождя, підданським ставленням до влади. А авторитарній політичній культурі притаманна аполітичність на фоні активного виявлення своєї позиції членами суспільства в інших галузях суспільного життя та пасивно-підданське ставлення до влади.

На противагу демократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різних політичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою політичною цінністю є громадянські права та свободи. Демократична політична культура - це культура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересів самих різноманітних соціальних і політичних сил. Тільки в розвинутому громадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідає демократичному режиму.

Основним стрижнем політичної культури будь-якої нації є усвідомлення потреб власної держави і, відповідно, формування державотворчої психології, досягнення гармонійного поєднання інтересів і потреб особи, громадянського суспільства і держави.

Сучасна політична культура громадян України характеризується як така, що містить демократичні та авторитарні компоненти (політична культура змішаного типу). Це фрагментарна політична культура перехідного етапу розвитку українського суспільства. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації). [9, 174]

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних -- з іншого.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

правовий нігілізм;

нерозвиненість громадянських позицій;

недостатньо розвинутий індивідуалізм;

підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.[2, 97]

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

1.4 Молодь як суб'єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства

Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов'язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.

Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов'язані аспекти:

що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;

що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;

як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб'єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об'єднань тощо. [19, 81]

Радикальні політичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки України супроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік, фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо -- молодь є найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище -- це лабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини, моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної української молоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лише політичної системи або економічних механізмів господарювання, -- вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.

Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.

Багато національних політичних культур містять в собі більш-менш автономні структуровані утворення, які називають субкультурами. Під політичною субкультурою розуміється сукупність політичних орієнтацій, моделей політичної поведінки, характерних для певних груп, які значно відрізняються від тих, що домінують у суспільстві. Кожна політична субкультура включає в себе і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру.

Щодо специфіки сучасної української молодіжної субкультури, то вона має наступні риси:

соціальна та економічна активність і мобільність значної частини молоді, постійні пошуки нових видів, форм діяльності, прагнення до самостійності і набуття власного досвіду, активні пошуки свого місця в житті;

бажання вчитися, набувати професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в житті, саморозвиватися і самореалізовуватися;

формування установок індивідуальних схем виживання (установок вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю);

суб'єктивна розмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів молодих людей;

соціально-політична відчуженість (виявляється в апатії, у відсутності політичних переконань, в позиції «стороннього спостерігача», в мінімальному виявленні політичних установок та протилежному факті -- політизації окремих груп молоді, що набуває рис політичного та національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття «батьківських» цінностей, включаючи історію власної держави), культурне відчуження (агресія субкультур -- відрив частини молодого покоління від культурної спадщини нації);

розважально-рекреативна спрямованість вільного часу; домінування споживацьких орієнтацій в соціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхневе закріплення культурної інформації в свідомості молоді;

низький рівень індивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов'язується з груповими стереотипами та ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування;

недостатній рівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню в молодіжній свідомості прозахідних цінностей. [19, 83-84]

До комплексу основних факторів, які визначають стан та підсилюють специфіку молодіжної субкультури в Україні належать:

конкуренція на рівні масової свідомості радянської, національної та західної системи цінностей;

стан і значимість в суспільстві національної культури;

відсутність єдиної системи гуманітарного, зокрема політичного виховання (культура, освіта, наука повинні виступати пріоритетами української держави);

вікові психологічні особливості молоді;

особливості покоління (зростання ціннісного та майнового розшарування), наявність регіональних та національних відмінностей. [30, 372]

Саме поняття «політична культура молоді», як і більш загальне поняття «політична культура», сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура - це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура - це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами -- політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політичного життя.

Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливість виявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвитку специфічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохочення участі молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжна політика.

У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають її корінні інтереси.

Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвитку місцевого самоврядування. [30, 373]

Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов'язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об'єктивну інформацію плюралістичного характеру.

Проте, спроби деполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише на одержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спаду політичної, громадської активності молодих людей.

Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою радикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства - бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.

Проте, поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають на характер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді, рівень і форми її активності.

На сучасному етапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:

родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;

школа (середня, професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчального матеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і, відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;

молодіжні громадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малий відсоток молодих людей;

засоби масової інформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування, проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль. [31, 29]

Особливою частиною української молоді виступає студентство. Основними рисами, які дозволяють розглядати студентство в якості особливої частини української молоді виступають наступні:

інтелектуальний потенціал нації, від якого залежать перспективи розвитку України;

формування поглядів, позицій та навичок участі в політичному житті і становлення якісно нового покоління, що має усвідомити цінності демократичної політичної культури;

можливість спрямування молодіжного потенціалу у демократичне, гуманістичне річище.

Існує три типи проблем проблеми, з якими зіштовхуються сучасні українські студенти. Перша група проблем пов'язується з соціально-професійною орієнтацією студентства та виявляється в наступному: в незадоволеності значної частини студентів майбутньою професією, що характеризується чималими розбіжностями між попитом на певні професії та можливостями його задоволення; в непоінформованості студентів про місце своєї майбутньої роботи після закінчення вузу, внаслідок чого випускники змушені самостійно шукати собі роботу, використовуючи найрізноманітніші засоби; в орієнтації на високий рівень заробітної плати, а не на якість необхідних для суспільства власних знань, умінь, навичок. [32, 61]

Друга група проблем студентської молоді пов'язується з відсутністю у нашому суспільстві чіткої системи виховної роботи, визначених цінностей та ідеалів, за допомогою яких треба виховувати сучасну молодь в умовах реальної багатопартійності та ідеологічного плюралізму. Труднощі економічних та соціально-політичних перетворень, котрі мають місце в державі, певним чином негативно вплинули на громадянську позицію переважної частини студентів. В соціальному та загальногромадському плані їх настрій характеризується почуттям соціального дискомфорту, соціального песимізму, недовіри до владних структур. [32, 62-63]

Третя група проблем -- це проблеми соціально-психологічного клімату, міжгрупового спілкування в вузах. Показниками стабільності або нестабільності студентського середовища визначаються наступні: незадоволеність рівнем професійної підготовки; складність працевлаштування; соціальні та політичні протиріччя в країні; матеріальний стан студентів. Зазначені фактори можна розглядати як причину виникнення таких явищ, як соціальна напруга та девіація студентської молоді. З цього приводу можна зауважити, що ситуація економічної, соціально-політичної, духовної кризи в Україні породжує зростання злочинних та маргінальних груп, куди активно приєднується частина студентської молоді. [32, 64]

Формування політичної культури молоді, в тому числі студентства відбувається під впливом цілого комплексу чинників, серед яких основними є:

повільна реалізація демократичних процесів в Україні;

різне розуміння та сприйняття державної політики, що виявляється в наявності дуже широкого спектру політичних партій і рухів;

існування політичної культури в широкому правовому полі, що спирається на усвідомлення права як загальнолюдської цінності і що є однією із слабких ланок виховної роботи;

суперечливість підходів до історії України, генезису та структури ментальності української нації.

Це ті фактори, які лежать в основі формування демократичної політичної культури молоді і саме їх потрібно враховувати при формуванні молодої генерації громадян України.

Як свідчать результати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленість політичним життям в Україні та світі. [31, 30] Жоден із студентів не визнав, що зовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути в курсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен дев'ятий цікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто. Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів. Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних. Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.[31, 32]

Про рівень політичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичних партій, громадських, молодіжних об'єднань, бажання увійти до складу таких об'єднань. Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організацій є 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якого інтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних об'єднаннях виявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівень інформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських об'єднань. Більшість з них молоді просто не відомі. [31, 32]

Важливу роль у формуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національний менталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільш вираженими ознаками ментальності є:

кардоцентричність (сентименталізм, емпатія, чуттєвість);

анархічний індивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління до державності);

перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.

Дослідження, що проводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели, що сучасна українська молодь досить егоцентрична [22, 13]. Оскільки цінності особистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачить себе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активності є матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентів вважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість. Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і досить драматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентів та 4% школярів пов'язують своє майбутнє з Україною. [22, 15]

Врешті-решт для суспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьому напрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процес формування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім. Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашого суспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витискання суспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формується якісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас - клас підприємців, виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя між власними інтересами та суспільно-значущими цінностями.

Мабуть, зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але як поєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомого громадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.

Він властивий системі морального виховання в японському суспільстві, де так зване «моральне виховання» ґрунтується на розумінні моралі як засобу самовдосконалення людини та відображає головний принцип японської національної ідеології та моралі, згідно з якими кожен зобов'язується постійно самовдосконалюватися заради кращого служіння своїй нації.

Вітчизняні науковці все частіше розглядають проблему формування політичної культури молоді в контексті вирішення питань, пов'язаних з сучасною розробкою української національної ідеї як основи функціонування нації, наріжного каменю соціально-політичних прагнень. [22, 17] Адже чітке усвідомлення змісту національної ідеї як складного інтелектуально-духовного, соціально-економічного, політичного, морально-етичного та соціально-психологічного феномену народного буття є одним із необхідних передумов самоусвідомлення етносом, зокрема молоддю, своєї суті, або «самості», де головне питання зміщується не тільки в гносеологічну площину («то ми?»), а у практичну площину визначення необхідних кроків політичних для реалізації смисложиттєвої ідеї нації.

За такого підходу створюються передумови для розробки концепції національної політичної культури як неодмінної складової виявлення ефективних шляхів її модернізації, в тому числі модернізації молодіжної політичної культури.

З проголошенням незалежності України, здавалося, що політична активність молоді надмірно зросте, слугуватиме суттєвим змінам у суспільстві, однак цього не сталося. І хоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністю деполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьох молодих громадян України важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто складна, багато в чому не просто суперечлива, а й не - зрозуміла, варто вести мову не стільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінки тих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих людей.

Якщо говорити про місце молоді в системі української влади, то тут мало що відомо, хоча з погляду на Верховну Раду України, уряд, на представницькі органи влади, неважко дійти висновку про те, що молодь у них представлена дуже мало. Хіба що трохи більше на районному та сільському рівнях. Між іншим, за останні роки довір'я молоді до усіх гілок влади постійно зростає, хоча молоді люди все ще сподіваються, що їх проблеми врешті будуть помічені.

Інша справа, рівень підготовки молодої людини до політичної діяльності. Зрозуміло, що незалежно від віку, в політиці потрібні знання, навики, вміння, досвід. Об'єктивно молодь у цьому може дещо програвати старшим. Саме тому постає питання про необхідність професійної підготовки молодих політиків.

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості молоді є поліцентризм її політичних уподобань. Загалом нинішній рівень політичної свідомості української молоді є ще досить низьким, що негативно позначається і на рівні її політичної активності. Рівні політичної активності та свідомості не завжди збігаються. Молодь може бути політично пасивною не тому, що вона є політично несвідомою, а тому що не підтримує ту чи іншу форму політичного правління, той політичний курс, який не задовольняє її специфічні потреби та інтереси. Але ця пасивність може вмить змінитися політичною активністю, якщо з'явиться така політична сила, в якій молодь знайде відгук своїм інтересам.

Сьогодні для молодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостей задовольняти свої інтереси та потреби, але одночасно ускладнюються й умови для такої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвів до того, що маємо сьогодні такі проблеми, як зниження зайнятості молоді, зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації, соціального захисту окремих соціальних груп, в т.ч. і молодих людей, спостерігаються міграційні процеси серед них.

Заслуговує на увагу ще одна проблема. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.

Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.

В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого «вибуху» патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.

За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.

Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.

Соціальні проблеми молоді - це не будь-які суперечності її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі «суспільство - молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому з них мова йде про зрослі вимоги суспільства до молоді, в другому - про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.

Задля дійсно об'єктивного вивчення сучасної молоді, деякі постулати минулого в науці стосовно молоді конче необхідно переглядати. Центральним з них, є тлумачення та погляд на молоду людину виключно як на об'єкт впливу - ідеологічного, економічного, і, головне, виховного. Демократизація суспільства обумовлюється приматом особистості, її саморозвитком, активною життєвою позицією за власним покликом душі, а не за вимогами та потребами будь-кого. Молоді люди сьогодні - це досить значна частина населення країни. І якщо враховувати специфічні риси цієї демографічної групи (підвищена активність, максималізм, відсутність життєвого досвіду тощо), то стане зрозумілим, наскільки важливо сьогодні старшому поколінню, особливо владним структурам, знати справжній стан справ у молодіжному середовищі.

Основними функціями молодіжної державної політики в Україні має бути:

створення гарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартових умов для соціалізації молоді;

координація зусиль усіх державних органів, партій, організацій, об'єднань, рухів, різноманітних соціальних інститутів суспільства щодо забезпечення умов для розвитку і самореалізації молоді;

соціальний захист тих груп молоді, що неспроможні самостійно розв'язувати власні проблеми або хоча б полегшити власне життя. [24, 13-15]

У справі вироблення ефективної молодіжної політики важлива роль відводиться з'ясуванню суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на: соціальне самовизначення, політичне самовизначення, професійне самовизначення, економічне самовизначення.

Щодо політичного самовизначення, то відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані тенденції:

наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників;

підвищення інтересу до суто молодіжних угрупувань та об'єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи.

У сфері професійного самовизначення молоді на сьогодні простежуються такі тенденції:

зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни;

поява швидко зростаючого безробіття серед молоді;

розтягування у часі періоду набуття освіти, що відсуває для більшості молоді момент вступу до трудового життя і досягнення професійної зрілості;

масовий характер вимивання молоді із виробничих структур у сфери приватного бізнесу та приватних підприємств з причин низької (порівняно із старшими віковими групами населення) ефективності праці, використання її на тимчасово вигідних та добре оплачуваних, які не вимагають фахової підготовки роботах тощо.

1.5 Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді

Молодь - це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику щодо молодого покоління.

На основі даних соціологічних опитувань, які проводилися Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг», наприклад, можна простежити зміну політичних орієнтацій молоді впродовж 2004-2008 рр. [17, 332] На травень 2005 р. прибічників «лівих» було 4%, а на червень 2007 р. вже 7%. Що стосується «правих», то їх кількість відповідно зменшилась з 9 до 8 відсотків. Найліберальнішу позицію займають центристи, яких представляли в 2007 році 27%, а в 2008 р. лише 23. Не новина, що в цей перехідний період дуже багато людей не можуть визначитися в своїх переконаннях. Вони складають близько 30%, що говорить про нестабільність політичної системи в цілому. Але найсумніше те, що близько 26% за даними на 2008 р. взагалі не орієнтуються в політиці. Це говорить про низький рівень політичного виховання молоді. [17, 334]

За багатьох обставин нині потрібно принципово по-новому розглядати це питання. Але чи необхідно воно нині, коли ще існують наслідки гіпертрофованого, так званого, комуністичного виховання? Потрібне і саме таке, що виховувало б глибоку повагу до історії свого народу, до таких найважливіших символів, як Прапор, Гімн, Герб, до його культури, традицій. Інша справа, що ми не повинні забувати, що політичне виховання не є й не повинне бути чимось вкрай заідеологізованим. Йдеться про оволодіння, особливо молодою особою, об'єктивними закономірностями розвитку природи, суспільства, оточуючого середовища.

Політичне виховання молоді здійснюється шляхом впливу на неї сім'ї, школи, громадських об'єднань, усього оточуючого середовища. Та все ж найефективніший вплив на формування політичної свідомості, як і політичної культури особи взагалі, має її безпосередня участь у суспільно корисній, громадсько-політичній діяльності. Така діяльність може бути різною за рівнем активності, спрямованістю.

Формування політичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадського виховання, адже саме воно формує у людини почуття громадянськості, тобто почуття своєї співпричетності зі справами і турботами всього суспільства, прагнення внести свою частку в розбудову держави. Громадянськість перетворює людину з покірливого підданого влади в громадянина, який має свої права і обов'язки, вміє грамотно, на основі закону, за допомогою демократичних інститутів відстоювати свої інтереси. Громадянськість, згідно ще із стародавніми греками, це передусім відповідальна участь людини в суспільних справах. Зрозуміло, що справжній громадянин повинен прагнути до того, щоб бути корисним своїй державі. Це, безперечно, підсилює інтерес до історії, культури, розширення свого кругозору, ерудиції, духовного збагачення. Ось чому з впевненістю можна сказати. Що політично свідома людина - це перш за все громадянин, оскільки за цим поняттям розуміється людина, яка вступає у політику з розвинутими ідентифікаціями участі, яка навчена ідеологічним орієнтаціям, що визначають її політичний вибір певних правил політичної гри, особливо терпимості й толерантності, і приймає активну участь у політичному житті країни.

Звичайно, виховання у молодої людини почуття громадянськості потребує підвищеної уваги до її освіти, зокрема гуманітарної, оскільки тільки вона може сприяти формуванню розвинутої, ерудованої, політично освіченої особи.

Слід окремо виділити як один з найголовніших напрямів виховної роботи патріотичне виховання, яке органічно поєднує у собі дві гілки виховної роботи - національно-патріотичне і воєнно-патріотичне виховання. Саме цей напрямок виховної роботи має вирішальне значення в процесі формування національної свідомості. До речі, ставлення української молоді до інституту українського громадянства характеризується сталими показниками впродовж останніх років. Що стосується питання, чи пишаються молоді люди своєю належністю до українського громадянства, у червні 2007 р. ствердно відповіли 58 % респондентів, 24% вказали, що не пишаються, а 17% взагалі не змогли визначитися з відповіддю. [17, 334]