Об’єктивні фактори формування готовності молоді до політичної участі

Значний інтерес у цьому плані викликають соціально-психологічні дослідження, зокрема О. В. Петровського, які підтверджують існування в організації механізмів, що посилюють індивідуальні здібності. Під впливом взаємодопомоги, єдності цілей, передачі колективного досвіду, стимулювання навчання у членів колективу формуються такі типові риси, як інтерес, «смак» до сумісної праці, до саморозвитку, творче ставлення до праці, свідоме і принципове ставлення до громадської роботи. Все це створює умови, які формують та розвивають закладені в людині здібності до соціальної взаємодії.

2.1 Механізм соціальної взаємодії як чинник активізації потенційних можливостей людини

Соціальна взаємодія, на відміну від імпульсивних, рефлексивних дій, ніколи не відбувається миттєво. До її здійснення у свідомості діючої особи має виникнути стійка спонука до активності. Спонука здійснення дій називається мотивацією. Мотивація як елемент організації соціальної взаємодії - це сила, що штовхає індивіда до реалізації певних дій. Отже, механізм соціальної взаємодії складається з потреби, мотивації і самої дії. Цей механізм можна представити у вигляді такої таблиці [8] (див. таблицю 1.).

Таблиця 1. Механізм соціальної взаємодії

Вплив ситуації	Ціль
Потреба індивіда	Актуалізація мотиву	Інтерес	Соціальна настанова	Результат соціальної взаємодії

У системі відносин «особистість - суспільство» колектив або громадська організація, членом якої є суб'єкт, стає референтною групою, що виконує три головні функції:

1) статусну (інформативну), яка сприяє формуванню в індивіда уявлень про його місце в соціальній структурі суспільства, його соціальний статус та еталон виконання соціальних ролей, що відповідають цьому статусу;

2) регулятивну (або нормативну), яка встановлює й інтерпретує для особистості соціальні норми суспільства чи соціальних груп та певний тип поведінки, зумовлений цими нормами:

3) світоглядну (ціннісно-оціночну), яка визначає настанови, цінності, ідеали і цілі особистості.

Отже, людина формує свою самосвідомість, підпорядковуючись референтній соціальній групі через інтерналізацію її норм [23, с. 302]. Сумісна діяльність, її характер і зміст визначають ті відносини, які виникають і розвиваються між членами групи на всіх рівнях. Основними характеристиками сумісної діяльності є: присутність її учасників в одному просторі і часі, що дає можливість спілкуватись, обмінюватись діями, інформацією, відносинами; наявність єдиної цілі - передбачуваного результату, що відповідає загальним інтересам і сприяє реалізації потреб кожного з учасників групового процесу; розподіл функцій і ролей між учасниками сумісної діяльності, зумовлені характером самої діяльності і необхідністю цілеспрямованого управління її активністю.

Як уже зазначалося, безпосередній контакт під час міжособистісного спілкування членів групи спричиняє виникнення певного емоційного поля, що стає могутнім фактором впливу на індивідів. Це емоційне поле включає сукупність моральних норм і цінностей, якими керуються члени групи у ставленні до справи, що їх об'єднує, а також до інших членів групи. Емоційний стан малої групи визначається як соціально-психологічний клімат групи і характеризує емоційний настрій, що переважає в групі [23, с. 285]. Емоційні стосунки в організації є важливим фактором впливу на членів групи, що зумовлює їхню поведінку, формування свідомості, впливаючи на весь процес соціалізації особистості.

Ідеальна в науковому розумінні спільність «Ми» як системне ціле, що не дорівнює сумі його складових, виникає тоді, коли індивіди, що її утворюють, мають внутрішню, духовну спорідненість, узгоджені ціннісно-смислові та цільові структури, є психологічно сумісними і визнають важливість належності до такої спільноти. Чудово, коли таке «Ми» постає спонтанно, як, наприклад, у закоханих пар. Проте це трапляється не завжди. Значно частіше для того, щоб створити спільність «Ми», потрібно докласти певних зусиль, діяти свідомо, цілеспрямовано і компетентно у соціально-психологічному розумінні цих слів. Щоб утворилася спільність «Ми», претенденти на членство в ній мають набути певного досвіду взаємодії, виконання спільних проектів. Колективний досвід, як і індивідуальний, набувається або стихійно, через спроби й помилки, або організовано і цілеспрямовано - шляхом вправляння, тренування, багаторазового виконання різних завдань у різних ситуаціях взаємодії.

Соціально-психологічний клімат організації характеризує властивості оргсередовища, де відбувається «реалізація соціальної активності людей, котрі поєднані єдиними цілями діяльності» [9, с. 108]. Крім того, у ньому співвідноситься взаємодоповнення причинно-наслідкових, регулятивних та результативних зв'язків.

Б. Д. Паригін поряд із поняттям «клімат» вживає поняття «духовна атмосфера» або «дух колективу». При цьому вчений стверджує, що вони не тотожні. Адже «атмосфера - це нестійкий, постійно змінювальний аспект колективної свідомості, а клімат позначає не ті чи інші ситуативні зміни в настрої людей, а лише його стійкі ознаки». Крім того, клімат - це «частина соціально-психологічного простору організації, психологічне поле», на якому розгортається праця людини, «плацдарм життєдіяльності особистості». Структура проявів соціально-психологічного клімату за допомогою відносин охоплює ставлення: а) один до одного, б) до загальної справи, в) до світу (система ціннісних орієнтацій особистості) і г) до самого себе (самосвідомість, самоставлення і самопочуття)» [29, с. 13].

Дослідниками під керівництвом А. В. Фурмана запропоновано модель інноваційно-психологічного клімату, параметрами якого є: а) соціально-психологічний вплив у контексті вітакультурного простору-часу, що включає такі класи: пізнавально-суб'єктний вплив, нормативно-особистісний взаємовплив, ціннісно-індивідуальнісний самовплив, духовно-універсуумне самотворення; б) спілкування та його аспекти як інформаційний, діловий, смисловчинковий і самосенсовий різновиди обміну; в) полімотивація як форма активізації соціальної діяльності та сфери умов її розгортання (пізнавальна, практична, ментальна й самовдосконалення), що у сукупності сприяють розвитку позитивно-гармонійної «Я-концепції» та її компонентів (когнітивного, емоційно-оцінкового, вчинково-креативного, спонтанно-духовного) [35]. На думку О. Е. Гуменюк, якщо реалізувати у взаємодоповненні зазначені вище параметри інноваційно-психологічного клімату (наприклад, у діяльності громадських організацій), то це дасть змогу залучити різновікових осіб до політичної активності. Можна констатувати, що лише за цих умов громадянське суспільство виявить себе повновагомо (впливатиме на прийняття владою політичних та адміністративних рішень, мінімізуватиме корупцію тощо) [9].

Відомо, що узагальненими категоріями психологічного впливу є простір і час. У зазначеному часо-просторі можлива реалізація соціально-психологічного впливу, взаємовпливу, самовпливу, котрі спричиняють певні зміни у різних формах міжіндивідної активності (поведінка, діяльність, спілкування, вчинок), у мотивації, пізнавальних процесах, в емоційно-вольовій сфері тощо. Наприклад, пізнавально-суб'єктний клас впливу дає змогу оволодівати різними знаннями, інформацією і т. ін., нормативно-особистісний взаємовплив сприятиме побудові планів, програм, проектів, а ціннісно-індивідуальнісний самовплив спричинюватиме обстоювання ідей, ідеалів, цінностей. Другий параметр клімату - спілкування як різновид обміну - є також механізмом впливу. Воно задає змістове, практичне, психосмислове поле взаємодії між учасниками організацій. Це означає, що комунікативний бік спілкування, який співвідноситься з інформаційним обміном, надає значень і смислів поведінковій активності кожного, а тому виникає оперування знаннями як соціальними еталонами спілкування; інтерактивний - продукуючи діловий обмін, регулює організацію спільної діяльності учасників, а відтак взаємозбагачує їх як співдіячів і водночас як співрозмовників; перцептивний - інтегруючись із смисловчинковим обміном, дає змогу пізнати один одного, смислово самоствердитися через учинкові дії й у такий спосіб виконує функцію порозуміння між ними. Третій параметр інноваційно-психологічного клімату - полімотивація - активізує оргдіяльність через такі сфери: а) пізнавальну - стимулює пошукову активність та розумовий потенціал, б) практичну - формує досвід соціальної взаємодії, в) ментальну - зумовлює світоглядну активність та мотивацію самовдосконалення, що дає змогу вибирати оптимальну лінію у системі самопізнання індивідуального світу «Я» людини. Внаслідок позитивного функціонування усіх трьох параметрів інноваційно-психологічного клімату розвивається й утверджується у внутрішньому світі кожного учасника взаємодії позитивно-гармонійна «Я-концепція», що охоплює когнітивну складову суб'єкта («Я-образ»), емоційно-оцінковий компонент особистості («Я-ставлення»), вчинково-креативну складову індивідуальності («Я-вчинок»).

Роль «молодіжного чинника» в соціально-економічних, політичних, соціокультурних процесах як об'єктивної закономірності перспективного розвитку суспільства в напрямі демократизації та створення громадянського суспільства зумовлюють необхідність розробки та реалізації науково обґрунтованої програми його підтримки.

Громадянське суспільство характеризується діяльністю непартійних організацій і груп громадян, метою яких є не прихід до влади, а захист своїх інтересів. У розвинутих демократичних державах до таких організацій залучені майже 80 % населення, в тому числі молодь.

З жовтня 2008 р. в Донецькому регіоні нами було проведено фокус-групове психологічне дослідження з метою оцінки залученості молоді до будь-яких громадських або політичних організацій та впливу цих організацій на особистісний розвиток молоді. Результати свідчать про те, що навіть серед соціально активної молоді, яка брала участь у конференції «Молодь і держава», членами будь-яких молодіжних організацій (зокрема студентського самоврядування, федерації практичного собаководства) є менше 2% молоді.

Саме члени організацій заповнювали анкету, що містила чотири блоки запитань. За десятибальною шкалою потрібно було оцінити ефективність:

– соціально-психологічного впливу організацій (взаємопідтримка, згуртованість сумісних дій, взаємодія, зростання відповідальності за розвиток держави, регіону);

– формування навичок неформального спілкування (командний дух, задоволення від взаємин, обмін інформацією, емоційна підтримка тощо);

– особистісного зростання (можливість розширення меж пошукової активності та творчості, збагачення досвіду, світогляду, побудови особистих планів та проектів);

– розвитку «Я-концепції» та особистісного потенціалу (формування навичок самореалізації позитивних вчинків, особистої культури, позитивної самооцінки та самоставлення).

Респонденти за 10-бальною шкалою оцінювали, якою мірою участь у діяльності організації уможливлює їм відчувати таке (див. таблицю 2).

Таблиця 2. Результати оцінки впливу на респондентів діяльності в організації

№	Показник	Результат
1.	Підтримка членів організації	9,1
2.	Згуртованість спільних дій	8.9
3.	Можливість оволодіння новими знаннями	7,2
	Можливість засвоювати правила та норми взаємодії в команді	6,9
5.	Зростання відповідальності за розвиток держави або регіону	4,5
6.	Єдиний командний дух	8,1
7.	Задоволення від взаємовідносин із членами організації	9,3
8.	Задоволення від отримання нової інформації	6,7
9.	Піднесення емоційного та морального настрою	8,1
10.	Радість від знайомства з новими людьми	7,2
11.	Зростання пошукової активності	5,7
12.	Збагачення досвіду та розширення світогляду	6,6
13.	Можливість прояву власних здібностей	9,4
1	Перспективи особистого зростання	3,7
15.	Можливість побудови індивідуальних планів і проектів	3,4
16.	Формування навичок самореалізації	7,7
17.	Можливість статусного росту в організації	3,9
18.	Здатність до розкриття себе в позитивних вчинках	8,4
19.	Зростання власної культури	6,4
20.	Розвиток позитивної самооцінки та самоставлення	8,5

Аналіз результатів дослідження засвідчує, що найвищу оцінку мають показники соціального впливу: згуртованість, взаємопідтримка, засвоєння норм взаємодії. Також значний вплив участі у громадській організації позначається на зростанні навичок неформального спілкування (8,5 із 10). Серед показників розвитку «Я-концепції» достатньо високий показник впливу участі в організації має «розвиток позитивної самооцінки та самоставлення» (8,5 із 10). Тим часом вплив організації на розвиток відповідальності за життя держави та регіону має невеликі показники (4,5 бала з 10). Найнижчі оцінки виявились за такими показниками, як «перспективи особистого зростання», «можливість побудови індивідуальних планів та проектів», «можливість зростання особистісного потенціалу» та «статусного росту в організації» (3 - 4 бали).



Резюме

Результати дослідження дають підстави для висновку: для активізації політичної участі молоді, її залучення до політичного життя країни необхідні розробка та лобіювання нормативно-правових актів, що стосуються молодіжної політики, гарантують участь молоді у процесах прийняття рішень, насамперед на місцевому рівні.

Для забезпечення реальної участі молоді в суспільному житті необхідно висвітлювати роль і значущість діяльності молодіжних громадських та політичних організацій, сприяти збільшенню чисельності молодих людей та їх реальній залученості до діяльності організацій, що можливо передусім на місцевому та регіональному рівнях. У реалізації цього завдання найбільш дієвими є такі механізми:

– розвиток молодіжних засобів масової інформації (регіональних молодіжних програм, які надають необхідні знання з питань участі молоді у житті регіону);

– залучення молоді до участі в асоціаціях, форумах тощо;

– підтримка волонтерського руху;

– проведення громадських слухань з проблем, які стосуються молоді;

– взаємодія молодіжних організацій та органів місцевого самоврядування на договірній, плановій та довгостроковій основі;

– визначення єдиних і відкритих умов участі молодіжних організацій в реалізації проектів, що здійснюються органами місцевого самоврядування;

– спрощення умов реєстрації молодіжних організацій, діяльність яких спрямована на досягнення соціально значущих цілей.

Реалізація потенціалу молоді у політичному житті країни може бути здійснена на основі розробки та впровадження ефективних механізмів взаємовигідного партнерства органів державної влади, органів місцевого самоврядування та молодіжних громадських і політичних організацій. Опитування соціально активної молоді засвідчило також, що для підвищення ефективності політичної участі молоді та можливості реалізації її особистісного потенціалу необхідно розробити й упровадити науково обґрунтовану концепцію психологічного супроводу розвитку громадських організацій та підвищення ефективності їхньої діяльності в контексті взаємодії з владою та впливу на політичне життя суспільства.



Література

1. Адлер А. Наука жить : [пер. c англ. и нем.] / А. Адлер. - К. : Port-Royal, 1997. - 288 с.

2. Алексєєнко Т. Ф. Інтегровані умови сучасного сімейного виховання і коефіцієнт їхньої корисної дії / Т. Ф. Алексєєнко // Педагогіка і психологія. -2002. - № 1/2 (34/35). - C. 53-61.

3. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. - М. : Аспскт-Пресс, 1998. - 376 с.

4. Балл Г. А. Анализ психологических воздействий и его педагогическое значение / Г. А. Балл, М. С. Бургин // Вопросы психологии. - 199 - № - С. 56-66.

5. Власова О. Чинники розвитку соціального потенціалу особистості / О. Власова // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C. 55-63.

6. Галактіонова І. В. Фактори впливу на формування політичної культури молоді України, 90-ті роки XX ст.. / І. В. Галактіонова // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. - К., 2001. - Т. 19: Політичні науки. - C. 73-79.

7. Грюнвальд Б. Б. Консультирование семьи : Практическое руководство / Бернис Б. Грюнвальд, Гарольд В. Макаби ; [пер. с англ. И. Ю. Хамитовой]. - М. : Когито-центр, 200 - С. 31-32. - (Серия «Мастер-класс»).

8. Гуменюк О. Є. Психологія впливу : монографія. - Тернопіль : Економічна думка, 2003. - 304 с.

9. Гуменюк О. Є. Соціально-психологічні закономірності функціонування клімату громадських організацій та його вплив на формування політичної активності населення Наукові студії із соціальної та політичної психології. - К.: ІСПП АПН України. - 2007. - Вип. 18(21). - С. 117-126.

10. Жадан І. Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді / І. В. Жадан // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. - К., 2000. - Т. 18: Політичні науки. - C. 91-95.

11. Жадан І. В. Політична соціалізація / І. В. Жадан // Політична енциклопедія ; [редкол. : Ю. Левенець (гол.), Ю. Шаповал (заст. гол.) та ін.]. - К. : Парламентське видавництво, 2011. - С. 590-591.

12. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф. 3имбардо, М. Ляйппе. - СПб. : Питер, 2000. - 448 с.

13. Знаков В. В. Макиавеллизм, манипулятивное поведение и взаимоотношение в межличностном общении / В. В. 3наков // Вопросы психологии. - 2002. - №6. - С. 45-5

14. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. - СПб. : Питер, 2003. - 512 c.

15. Кабаченко Т. С. Активизация чсловеческого фактора: методы психологичсского воздействия / Т. С. Кабаченко // Психологический журнал. - 1986. - № - С. 11-22.

16. Кайл Р. Детская психология: тайны психики ребенка / Роберт Кайл. - СПб. : Прайм-Еврознак, 2002. - С. 25. - (Серия «Психологическая энциклопедия»).

17. Келепко О. В. Вплив сімейної взаємодії на структурування політичної картини світу студентської молоді / О. В. Келепко // Вища освіта України. - 2011. - Дод. 2 до №3. - Т. VI (31): Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». - К. : Гнозис, 2011. - С. 154-160.

18. Келепко О. В. Політична соціалізація молодших школярів засобами соціального научання / О. В. Келепко // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : зб. наук. пр. / Асоц. політ. психологів України, Ін-т соц. та політ. психології АПН України ; за заг. ред. М. М. Слюсаревського ; упоряд. Л. А. Найдьонова, Г. В. Мироненко. - К. : Міленіум, 2009. - Вип. 9 - С. 144-150.

19. Клюенко Э. Политическое участие: теория, методология и измерение с применением метода шкалограммирования по Гутману / Эдуард Клюенко // Социология: теория, митоды, маркетинг. - 2005. - № - С. 46-72.

20. Ковалев Г. А. О системе психологического воздействия / Г. А. Ковалев // Психология воздействия (проблемы теории и практики). - М. : АПН СССР, 1989. - С. 4-43.

21. Ковалев Г. Л. Три парадигмы к психологии - три стратегии психологического воздействия / Г. Л. Ковалев // Вопросы психологии. - 1987. - №3. - С. 41-49.

22. Михальченко Н. В. Психологічні умови формування патріотичної рефлексії молодшого школяра в сім'ї / Н. В. Михальченко // Психологія і суспільство. - №1(19). - Тернопіль, 2005. - С. 69-76.

23. Москаленко В. В. Психологія соціального впливу : навч. посіб. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 448 с.

24. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии : учеб. пособ. [для вузов] /Д. В. Ольшанский. - Екатеринбург : Деловая книга, 2001. - 496 с.

25. Пробийголова Н. Політична соціалізація як фактор впливу еліти на електоральну активність молоді / Н. Пробийголова // Політичний менеджмент : Український науковий журнал: Спеціальний випуск. - 2006. - С. 206-21

26. Савинова Е. Н. К вопросу о политической социализации личности / Е. Н. Савинова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.education.rekom.ru/5_2001/savinova.html.

27. Самаркина И. В. Дети и родители: отношение к власти и траектории изменения политической картины мира / И. В. Самаркина // Политическая экспертиза: Политэкс. Научный журнал. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2008. - Т. - № - С. 170-185.

28. Сидоренко Е. В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию / Е. В. Сидоренко // Психология влияния. - СПб. : Питер, 2000. - С. 11-31.

29. Социальная психология / Сухов Л. Н., Бодалев А. А., Казанцев В. Н. и др. - [2-е изд.] - М. : Академия, 2002. - 600 с.

30. Стельмах В. Неполітичні агенти політичної соціалізації / В. Стельмах // Віче : Теоретичний і громадсько-політичний журнал. - 2012. - № 12. - С. 19-21.

31. Татенко Віталій. Соціальна психологія впливу : монографія / Віталій Татенко. - К. : Міленіум, 2008. - 216 с.

32. Фурман А. В. Психокультура української ментальності / А. В. Фурман. - Тернопіль : Економічна думка, 2002. - 132 с.

33. Хьелл. Л. Теория личности : Основные положения, исследования и применение : учеб. пособие [для студентов и аспирантов психолог. фак. вузов] / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб. : Питер Пресс, 1997. - С. 224-225. - (Серия :«Мастера психологи»).

34. Чалдини Г. Психология влияния / Г. Чалдини. - СПб. : Питер, 2000. - 272 с.

35. Шейнов В. П. Психология влияния: скрытое управление, манипулирование и защита от них / В. П. Шейнов. - М. : Ось-89, 2002. - 720 с.

36. Юрасов В. С. Валідизація «шкали соціального інтересу» Дж. Крендала / В. С. Юрасов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства.- 2010. - Вип. 16. - С. 245-249.

37. Ященко Е. Види і методи психологічного впливу на особистість / Ященко Е. // Зб. матеріалів до другої регіональної наук.-метод. конф. "Технологія інформаційного пошуку в системі вищої освіти". - Тернопіль : Економічна думка, 2003. - С. 47-50.

Размещено на Allbest.ru