Якщо виникає розуміння необхідності зовнішньої підтримки, то це значить, що істотну частину шляху до позбавлення від страждань, які відчуває жертва насильства, вже пройдено. Зовнішня підтримка потрібна для зменшення інтенсивності проявів психічного болю і якщо жертва починає удаватися до неї, то це автоматично приводить до зниження інтенсивності страждання та появи важливої можливості контролювати свої почуття.

АЖН мають тверду впевненість в тому, що не можна себе уберегти від можливості насильства у майбутньому раз і назавжди, а також позбавитися від переживань, пов'язаних з ним. Можна лише не брати участі в насильстві, навчитися контролювати прояви психічного болю, не погіршувати свого стану невгамовними стражданнями з приводу пережитого насильства, поступово звільнятися від багатьох негативних наслідків непомірного страждання, передусім почуття провини за підтримку ситуації насильства. Таким чином, мова йде про засвоєння екзистенційних навичок піклування про саму себе, про власну особистість.

Встановити контроль над психічним болем видається можливим тільки тоді, коли жертва насильства починає краще себе знати та розуміти. Цій меті й служать збори. В той момент, коли учасниця розповідає про себе або слухає історію інших членів групи, вона проникає в суть своїх проблем і по-новому оцінює свій стан.

Для проведення зборів існують певні ПРОЦЕДУРНІ ПРАВИЛА. Вони досить прості і, разом з тим, насущне необхідні, оскільки дозволяють кожній з учасниць почувати себе вільно і діяти ефективно, зберігаючи певний порядок. В межах груп АЖН існує декілька видів зборів.

ВІДКРИТІ ЗБОРИ. На них можуть бути присутніми усі бажаючі, в тому числі й родичі, співробітники центрів, лікарі, просто зацікавлені особи. Зазвичай, на таких зборах мова йде про діяльність груп АЖН для того, щоб залучити до них тих, хто бажає розірвати хибне коло насильства, але не знає яким чином це можна здійснити.

ЗАКРИТІ ЗБОРИ (таких більшість). На ці збори допускаються тільки учасниці групи. Тут виникають унікальні можливості відверто і вільно говорити про свої найскладніші проблеми, розповідати про такі вчинки й ділитися такими думками, в яких буває важко собі признатися. Одним з головних правил таких зборів є їх конфіденційність. Що б не було почуто від інших учасниць, це залишається в стінах, де проходить зустріч. Тільки за таких умов можливо розраховувати на відкритість і вільне обговорення. Особливо важливим це буває, коли обговорюються Четвертий та П'ятий Кроки і учасниці розповідають про свої недоліки й тіньові сторони життя: нікому не хочеться щоб такі інтимні речі обговорювались на вулиці.

Крім зборів, іноді проводяться КОНФЕРЕНЦІЇ груп АЖН. Тут, розуміється, важко зберігати відчуття інтимності або абсолютної довіри. Однак, саме в ході таких зборів виникає нове почуття спільності, пов'язане з тим, що велика кількість жінок пронизаються одними й тими ж ідеями та прагненнями: роблячи добро іншому, ти робиш його, передусім собі.

Кожні збори проводяться за такою схемою. По-перше, для проведення зустрічі обов'язково потрібен секретар. Він може обиратися на кожних зборах, або ж працювати на протязі довгого часу, але не більше б місяців підряд.

Секретар проводить збори і підтримує певний порядок, спрямовуючи дискусію так, щоб вона не перетворювалась на розмову про сторонні предмети. У секретаря немає будь-яких повноважень, які надавали б їй переваги перед іншими учасницями.

Секретар відкриває збори завжди одними й тими ж словами: "Вітаю вас, мене звуть М, я жінка (сестра, дочка) насильника". Присутні відповідають:

"Привіт, М." Секретар продовжує: "Сьогодні я виконую обов'язки секретаря. Ласкаво просимо на збори групи АЖН. Після хвилини мовчання ми промовимо молитву про душевний спокій".

На протязі цієї хвилини учасниці збираються з думками, відсторонюються від суєти минулого дня, налаштовуються на новий душевний стан, а потім, хто півголосом, хто пошепки, а хто і вголос промовляють наступні слова:

Боже, дай мені розум та душевний спокій Прийняти те, що мені не під силу змінити, Мужність змінити те, що можу, і Мудрість відрізнити одне від іншого.

Як і будь-яка група, АЖН не є релігійною організацією, однак визнання самого факту існування Вищої Сили, спроможної допомогти, необхідне для успішного здійснення програми реабілітації. В цій молитві, котра може розглядатись, як формула самозаспокоєння, у короткій формі висловлюються основні людські потреби.

Автор цієї молитви - людина, що її католицька церква шанує як святого, однак для учасниць це не має особливого значення. Завдяки цьому простому текстові вдається зберігати відчуття золотої середини між відчаєм безсилля і захопленням всемогутності та переходити до розуміння, що істинне Я мусить знаходитися десь посередині.

Коли переживається насильство, наша свідомість, подібно маятникові, опиняється то в одній крайності, то в іншій: жінка піддається то ілюзії уявного визволення, то знову поринає у безодню відчаю. В дійсності ж ні те, ані інше не є істиною, і у кожної жінки в житті є своє унікальне призначення, яке важливо зрозуміти й гідно виконати. Яким парадоксальним це б не здавалось, але фраза, яка неодноразово звучить під час зборів: "Я потураю (попускаю) насильству" своєю відкритістю та чесністю дозволяє відчути повагу до оточуючих і самої себе. Цим можна пояснити і ті стани душевного підйому, якими завершуються кожні збори.

Після молитви секретар зачитує преамбулу АЖН: "АЖН - це товариство, що об'єднує між собою жінок, які діляться між собою досвідом, силами і надіями для того, щоб допомогти одна одній звільнитися від насильства". Потім присутні за чергою читають текст Дванадцяти Кроків, що складає програму реабілітації.

На цьому, як правило, закінчується обов'язкова частина зборів. Вона в незмінному вигляді повторюється в усіх групах самодопомоги всіх країн. Далі збори протікають менш формалізовано. В цій їх частині можна виділити 3 типи проведення: а) розповіді учасниць; б) обговорення проблем учасниць; в) вивчення та обговорення Кроків.

а) РОЗПОВІДІ УЧАСНИЦЬ. Учасниця зборів, яка взяла слово, починає виступ обов'язковою фразою: "Мене звуть X, я жінка (сестра, дочка) насильника". Присутні підбадьорюють її традиційним вітанням: "Привіт, X". Потім вона розповідає про своє життя за наступною схемою: спочатку про те, як, потураючи, стала жертвою насильства і які переживання при цьому відчувала, далі про свої спроби подолати свої відчуття, і, нарешті, як вона себе почуває і як живе, визнавши факт потурання насильству в своєму житті. В ході висловлювання учасниця зборів порівнює себе попередню з теперішньою, часто розповідь стає схожою на звіряння й вимагає уваги, мовчазного співпереживання та зацікавленості всіх присутніх. Небажано, щоб під час розповідання учасницю перебивали, або висловлювали вголос своє ставлення, хоча іноді допустимі короткі підбадьорливі репліки. Доброзичлива атмосфера сприяє появі у оповідачки почуття полегшення, а у присутніх -співпричетності. Зазвичай виступ продовжується 15-20 хвилин, після чого секретар дякує оповідачці, а оточуючі висловлюють свою вдячність за чесність і хоробрість в самооцінці. Потім слово одержує наступна учасниця зборів. Так, за чергою, всі учасниці одержують можливість розповісти про своє життя, сповнене відчаю, надій та прозріння. Ніхто нікого не вчить, як слід жити, не говорить про обов'язок або правоту. Кожна учасниця лише розповідає про свій досвід, свої думки і почуття, що торкаються власного життя. Зайвими під час зборів бувають моралізування та менторські інтонації. В колі учасниць немає головних або старших, у всіх є рівні права на знаходження істини або помилку. Зрозуміло, важливо висловлювати свої думки з приводу почутого, або задавати запитання, однак робити це слід в гранично тактовній манері. Секретаревим обов'язком є слідкувати, щоб оповідачку не перебивали, а в разі необхідності, коли вперше присутні новачки, нагадувати, що на зборах АЖН говорять по одному. Якщо в групі до 10 осіб, під час зборів свою історію встигають розповісти всі. В разі більшого числа учасниць, природно, хтось присутній тільки як слухачка, що ніяк не впливає на ефективність її участі.

б) ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ УЧАСНИЦЬ. Цей тип проведення зборів не передбачає докладної розповіді всіх присутніх. Тему для обговорення пропонує секретар або будь-яка з учасниць. Ця тема може й не бути пов'язана безпосередньо з насильством. Наприклад, тема може торкатися стосунків в родині, виховання дітей, сексуальних проблем або керування своїми емоційними переживаннями. І все ж таки учасниці зборів усвідомлено чи мимоволі торкаються проблеми насильства, оскільки в їх житті не знайдеться проблем, які б не були непрямо з ним зв'язані.

Коло обговорюваних учасницями проблем не обмежується, однак слід уникати суперечок, інтелектуальних змагань, вправ у красномовності і дотепності. Для цього говорити кожній варто про себе, ділитися особистим досвідом і висловлювати свої власні думки щодо обговорюваної проблеми, користуючись фактами свого життя, єдине, що реально можна змінити, так це своє власне відношення до тієї або іншої проблеми. Обговорення проблем учасниць може призводити до суперечок, враховуючи їх емоційність, а також присутність новачків. Звичайно секретар ввічливо перепиняє активні суперечки і просить говорити за чергою та обов'язково про себе, про власну точку зору, щоб бути людьми, здатними нести відповідальність, аналізувати свою власну поведінку і тільки її.

в) ВИВЧЕННЯ І ОБГОВОРЕННЯ КРОКІВ. Цей тип проведення зборів присвячується етапам реабілітаційної програми. Висхідним матеріалом служать "Дванадцять Кроків" і "Дванадцять Традицій". Учасниці зборів за чергою читають якийсь уривок. Звичайно читання продовжується не більше ніж ЗО хвилин, а потім присутні почергово діляться своїми думками та досвідом. Кожні з таких зборів присвячені одному Кроку. Довше за інші триває обговорення Першого Кроку, до нього часто повертаються, його обговорення не раз виникає при дискусіях щодо інших Кроків. Тут також основу складає особистий досвід учасниць, як кожна з них сама розуміє власне безсилля, і якими способами зберігає насильство в своєму власному оточенні.

Нерідко при вивченні і обговоренні Кроків виникають сумніви, наскільки близьким є закордонний досвід до вітчизняних проблем. Практика показує, що незважаючи на різницю культури суспільних підходів, насильство завжди залишається насильством, а переживання його жертв є завжди подібними.

Вивчення і обговорення Кроків вимагає душевних зусиль, які дозволяють рухатися до духовного відродження.

Завершальна частина зборів є короткою. Учасниці домовляються про деталі наступної зустрічі, пускають по колу кухоль для грошових внесків, які потім витрачаються на спільні цілі групи. Але перед цим проводиться заключна традиційна процедура. Ставши в коло і взявшись за руки вимовляється наступний текст:

"Ми беремося за руки і разом можемо робити те, що поодинці нам не під силу.

Минулося почуття відчаю.

Тепер ніхто з нас не залежить від своєї слабкої волі. Тепер ми разом стоїмо, простягаючи руки до сили, яка перевищує нашу власну.

Тримаючись за руки, ми знаходимо любов і розуміння, яких не було навіть в найпрекрасніших наших мріях".

Після зборів можна попити чаю, побалакати на різні теми. Успішність проведення зборів залежить від досвіду і терпимості учасниць, останнє ж приходить з досвідом. Жертві насильства властива переконаність: "Мої страждання (проблеми) найнестерпніші і я знаю про це твердо". Тому часто, слухаючи іншу, буває тяжко себе стримати і не відповісти дошкульним зауваженням, іронією або гострою реплікою. В цьому випадку тренується терпимість та уміння володіти собою. Стримавши себе, можна зазнати відчуття задоволення: "Раніше у мене була одна точка зору, а тепер - дві". Збільшення кількості варіантів вибору веде до зміни відношення до інших і до себе, до розширення свободи, зони впевненості, до появи вміння ставити перед собою реальні завдання та їх ефективно розв'язувати. Одна з серйозних проблем жертв насильства полягає у тому, що до відвідання групи вони ставлять перед собою завдання, які явно не розв'язуються (наприклад, "Я хочу витравити зі своєї пам'яті навіть найменший натяк на пережите насильство"), а потім готові стерти себе на порох за те, що не виконали їх.

Під час зборів учасниці дізнаються, що багато проблем відомі не тільки їм одним, відкривають в інших різноманітність і суперечливість їхніх намірів та вчинків, і завдяки цьому починають бачити свою власну недосконалість. Вибачаючи інших за це, вчаться вибачати і самих себе. Нерідко близькі й знайомі впевнені, що жертви насильства - це люди, позбавлені моральних принципів, самі цілком і повністю винні в тому, що сталося чи відбувається у їхній родині або в їхньому оточенні. Такий образ багато в чому сформований традиційним негативним ставленням до жертв насильства з боку суспільства, яке вважає за краще бачити їх моральні хиби, аніж приймати страждання. Внаслідок цього більшість жінок, що потребують допомоги, відмовляються визнавати себе жертвами насильства. І коли під час зборів кожна бачить навколо себе не одну й не дві "жертви" й при цьому розуміє, що у словах "жертва насильства" немає нічого жахливого, то вона змінює відношення до колись страшної події в своєму житті та перемагає один з головних наслідків насильства - заперечення його впливу на подальше життя.

Американські психологи вважають, що більшість жертв насильства відчувають потребу в спілкуванні з іншими людьми. Людині не досить бути тільки віч-на-віч з самою собою, їй необхідно постійно підтримувати неформальні емоційні контакти з іншими. Жертва насильства під впливом соціальної стигми або ізолюється (більшою чи меншою мірою) від оточуючих людей, або переживає сильні емоції, все глибше втягуючись у цикл насильства. Як це не парадоксально, але без потурання насильству, зустрічі з іншими людьми здаються прісними й позбавленими душевності, поступово втрачається здатність до спілкування на емоційному рівні, не удаючись до насильства. З часом учасниці групи починають розуміти, що спілкування без насильства не тільки можливе, навпаки, воно незрівнянно більш продуктивне. Важливо пам'ятати, що потреба в інших людях (належності) іноді не усвідомлюється. Зробити ці мотиви свідомими - значить зробити крок до уміння їх контролювати.

Таким чином, участь у зборах є основною формою роботи в АЖН. Тут досягається розуміння свого стану, народжується уявлення про реальність нового життєвого досвіду, віднаходиться мир та душевний спокій.

ПРОГРАМА "НА КОЖНИЙ ДЕНЬ". Жертва услід за пережитим насильством відчуває сильний емоційний струс, який різко порушує її контроль за своєю поведінкою та призводить до хаотичності й непослідовності у поведінці. За своїми проявами це дуже нагадує стан гострого горя, в якому людину важливо знову "навчити жити", причому це нерідко відноситься й до найпростіших повсякденних проявів життєдіяльності.

В межах групи самодопомоги АЖН цим цілям служить програма "На кожний день".

Вона виходить з досить простої істини: у людини немає минулого і майбутнього, а є тільки теперішнє: "учора" - повний відчай - минуло назавжди; а "завтра", яке так і хочеться населити ілюзіями та мріями, ще не настало. Жити, тобто відчувати і бажати, можливо тільки сьогодні й тому ним важливо розпорядитися якнайкраще.

У групах АЖН, опорою яких є не "завтра" а "сьогодні", відбувається поворот від мрії до реальності. Жертві насильства буває легко обходитися з "завтра", розпоряджатися тим, чого немає, не нести жодної відповідальності. Інше діло - сьогодні. Саме сьогодні жінка може досягнути мети, про яку мріяла, прожити день без насильства: потрібно лише протриматися 24 години, а це під силу кожній. Важливо дати собі обіцянку, яку вона спроможна виконати.

Виконання цієї на вигляд скромної програми замість провини й душевного дискомфорту викликає зовсім інші почуття - впевненість у собі і самоповагу. З ними можна ефективно продовжувати жити. При заниженій самооцінці дуже легко зіпсувати стосунки з оточуючими, а неможлива без цього жертовність полегшує здійснення цього "завдання". Важливо пам'ятати, що неможливо почати поважати себе, не зробивши того, що гідне поваги. Якщо жінка 24 години прожила без насильства, значить в її руках з'явилося щось реальне, а саме - вона виявилася здатною контролювати свій стан хоч би протягом одного дня. Такий актив можна день за днем збільшувати.

Якщо ж виникає сильне бажання втягнутись до циклу насильства, то можна сказати собі: "Добре, я зроблю це завтра, а сьогодні потерплю". Якщо завтра здається надто далеким, можна зменшити проміжок часу до одного "вечора", або іще менше. Головне - свідомо протриматися, зробити зусилля. У жертви насильства не тільки знижений контроль за своєю поведінкою, але й існує ціла система неузгоджених між собою бажань і можливостей, невміння співвідносити домагання з реальністю. Звідси і виникає хаотичність поведінки, непослідовність проявів емоційного життя.

Ця програма дає жертві насильства можливість ПОЧАТИ ЖИТТЯ і зберегти необхідне їй почуття реальності. Досвід показує, що часто-густо наші побоювання цілком зайві, і ми даремно мучимо себе тривогами з приводу того, що ще тільки має відбутися.

До програми "На кожний день" в АЖН відносяться ще декілька заходів, які не є обов'язковими, але допомагають багатьом зберігати душевну рівновагу.

1. СЬОГОДНІ я постараюся жити тільки турботами сьогоднішнього дня, не намагаючись розв'язати усі свої проблеми одразу.

2. СЬОГОДНІ я дозволю собі бути щасливою.

3. СЬОГОДНІ я примирюся з моїм теперішнім станом, не намагаючись обов'язково переробити все на свій лад, і прийму у цьому світі себе і все, що надішле мені доля, зі смиренністю.

4. СЬОГОДНІ я постараюсь зміцнити свій розум. Я буду вчитися. Я навчуся чомусь корисному. Я не буду лінуватися. Я прочитаю що-небудь, що вимагає роздумів та зосередженості.

5. СЬОГОДНІ я зроблю три душевних вправи: зроблю комусь добро і постараюсь, щоб про це ніхто не дізнався, а якщо хтось дізнається, то це не буде рахуватися; зроблю хоч би дві речі, яких мені не хочеться робити, але я зроблю їх для зміцнення сили волі; якщо мене хтось образить, я не дам цього зрозуміти.

6. СЬОГОДНІ я буду більш привабливою. Постараюсь мати якомога кращий вигляд, пристойно одягнуся, при розмові не буду підвищувати голосу, буду ввічливою, не буду нікого й нічого критикувати. Постараюсь ні в чому не бачити хиб і не буду нікого виправляти та перероблювати, окрім себе.

7. ТІЛЬКИ НА СЬОГОДНІ у мене складена програма. Можливо, я не виконаю всього, але буду старатися і буду боротися з двома ворогами: поспіхом і нерішучістю.

8. СЬОГОДНІ я віддалюсь від усіх моїх справ на півгодини, щоб відпочити і побути віч-на-віч з собою. В цей час я буду старатися краще зрозуміти своє життя і збагнути, що потрібно зробити для його покращення.

9. СЬОГОДНІ я не буду нічого боятися, буду насолоджуватись тим, що прекрасне, буду вірити, що все, що я даю світові, повернеться до мене.

Висновок

Право на свободу від насилля - це один із основних прав людини.

Тому, можна зробити висновок, що насилля, а особливо в сім'ї - це грубе порушення прав людини, що тягне за собою шлейф зла і страждань.

Сьогодні ця проблема стала усвідомлюватися суспільством. І як реакція на це явище, почали створюватися притулки для жертв домашнього насилля, різні програми - профілактики, консультативні центри, які надають психологічну і соціальну підтримку жертвам насилля. Також вдосконалюється законодавство України.

В умовах України боротьба з насильством в сім'ї залежить від зусиль суспільних рухів, засобів масової інформації, право - охоронних органів і законодавців. Для того, щоб усвідомити наскільки далеко ми відстали в галузі практичного здійснення рівноправності жінок, прочитаємо стандартне правило, обов'язкове для виконання соціальними робітниками розвинутих країн. Якщо соціальному робітнику стає відомо про насильство в сім'ї, він або самостійно, або в супроводі поліцій входить у будинок, де відбувається насильство, і приймає рішення - аж до негайного видалення людини, що дає волю рукам, із будинку. Або жінка залишає будинок і тимчасово посилається в притулок в чеканні часу, коли правоохоронні органи разом із соціальними робітниками подбають про те, щоб її будинок став безпечним місцем.

Соціальний працівник в нашій країні просто не має права входити в чий-небудь будинок без згоди власника, навіть якщо цей власник - насильник.

У ситуації, коли ми прагнемо стати правовою державою, не варто забувати, що домашнє насильство - це тією самою мірою (якщо не більшою) проблема прав людини, як і свобода слова та преси.

Ми маємо право на те, щоб жити, не боячись фізичного, чи сексуального насильства ані у власному будинку, ні на робочому місці, ні на вулицях міста або села, у якому живемо.

Усі громадські організації повинні об'єднати зусилля в профілактиці проти домашнього насильства.

Вибухи насильства в сім'ї має руйнівний вплив на дітей.

Насамперед, діти поступово звикнуть до насильства і будуть вважати його нормальною поведінкою. У таких дітей взагалі низька самооцінка, імпульсивність, вони не в змозі відстрочувати задоволення власних бажань, коротше кажучи - вони недостатньо соціальні. У таких дітей набагато більше шансів опинитися серед наркоманів або злочинців.

Тому, турбуючись про контроль над сімейним насильством, ми тим самим забезпечуємо краще майбутнє для наших поколінь. В Україні сімейне насильство до теперішнього часу - це юридична, соціальна, або психологічна проблема. Громадські організації розвинуті слабо і не мають істотного впливу на ситуацію. Але коло людей, які слід втягнути в боротьбу з цим злом, повинно бути набагато ширшим, щоб боротьба була успішнішою.

Ми проводили бесіди з фахівцями - психологами. Для багатьох проблема насильства в сім'ї торкається не тільки їх професійної діяльності, але і важлива для них особисто. Майже у кожного другого є знайомі сім'ї, де бувають вибухи насильства. У когось вони бувають і у їх власних сім'ях. Готовність людей обговорювати цю складну проблему - гарний знак.

Тому якщо у приймальні кризового центру з'явилися люди, що потерпають від домашнього насилля, що чекає від вас поради, як поводитися в нестерпній сімейній ситуації, вони повинні розуміти - вони вже зробили важливий крок до визволення, розірвавши коло самотності, вирішивши довірити комусь свої переживання.

Список використаної літератури

1. Кон И.С. Вкус запретного плода. - М., 1991.

2. Материалы Ассоциации защитников женщин - жертв семейной агрессии. США // Вестник РАТЭПП. - №1. - 1995. - с. 48-73.

3. Парфёнова Н.Б. К типологии поведения несовершеннолетних потерпевших в ситуации психологического насилия. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. - с. 43-48.

4. Перлз Ф.С. Внутри и вне помойного ведра / Перлз Ф.С., Гудмен П. Практикум по гештальттерапии. - СПб.: Петербург - XXI век, 1995.

5. Потапов С.А., Ткаченко А.А. Понятие о сексуальном злоупотреблении в отношении детей и его психопатологические аспекты // Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева. - №4. - 1992. - с. 54-62.

7. Кримінальний кодекс України. - Харків: Неофіт, 1987.

8. Закон України “Про попередження насильства в сім'ї”.

9. Франк Л.В. Виктимология и всектимность. - Душанбе: Ифрон, 1972.

10. Короленко Ц.П. Міфологія статті. - Красноярськ, 1994.

11. Василюк Ф.Е. Психологія переживання: аналіз подолання критичних ситуацій. - М.: Видавництво МДУ, 1984.

12. Изард К. Эмоции человека. - М. Изд-во МГЦ, 1980.

13. Кочувас Р. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. - М.: Академический проект, 1999. - с. 206-212.

14. Джеймс М. Брак и любовь. - М.: Прогресс, 1985.

15. Скиннер Р. Клинз Дж. Семья и как в ней уцелеть. - М.: Класс, 1995.

16. Скотт Дж.Г. Конфликты. Пути их преодоления. - К., 1991.

17. Эйдемиллер Э.Г., Юстичкий В.В. Семейная терапия. - Л., 1989.

Размещено на Allbest.ru