Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками

Проблема порушення прав жінок та причини поширення торгівлі жінками в Україні. Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками. Напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 31.01.2011
Размер файла 98,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ

1.1 Визначення феномена “торгівля жінками»

1.2 Історичний огляд проблеми торгівлі жінками

1.3 Причини поширення торгівлі жінками в Україні

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ ТА ДІВЧАТАМИ

2.1 Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками

2.1.1 Боротьба з торгівлею людьми на міжнародному рівні

2.1.2 Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні

2.2 Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми

2.3 Превентивна робота по запобіганню торгівлі жінками серед учнівської молоді (на прикладі 9-х класів Конотопської санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. В період змін і перебудов, які переживає сучасне українське суспільство, більше всього страждають менш захищені верстви населення - жінки, діти, люди похилого віку. Якщо проаналізувати становище жінок в сучасній Україні, то ми побачимо загальні для усіх посттоталітарних країн проблеми: фемінізація бідності, дискримінація жінок на ризику праці, низький рівень представництва жінок у керівних органах, збільшення насилля щодо дівчат та жінок. Так, 60% офіційно зареєстрованих безробітних в Україні - жінки.

Всі ці процеси штовхають жінку шукати щастя подалі від сім'ї. Одним із шляхів покращення свого матеріального становища та втечі від родини є виїзд за кордон. Останні дослідження, проведені Міжнародною організацією міграції (2009 р.)свідчать, що з України шляхом „вербування" вивозять жінок вже у 67 країн світу. Україна стала країною-постачальницею “живого товару” до країн колишньої Югославії, Угорщини, Чехії, Італії, на Кіпр, до Греції, Туреччини, Ізраїлю, США, Арабських Еміратів тощо. Тільки з Ізраїлю за 2004 -- 2008 роки депортовано близько 1,5 тис. жінок до Росії і України. За даними Посольства України на 2008 р. в Греції, в Афінах і Салоніках перебуває близько 3 тис. молодих українських жінок, які втягнуті в легальну і нелегальну проституцію, у Туреччині -- майже 5 тис. Але незважаючи на це, 80% опитаних жінок виявляють бажання працювати за кордоном, розуміючи, що робочим-мігрантам в європейських та інших розвинених країнах найбільш доступними сферами будуть сфери сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах [1, 10].

Актуальною сьогодні для України є проблема сексуальної експлуатації жінок, у тому числі у вигляді примусової проституції, контрабанди та торгівлі ними у міжнародних масштабах.

Практичний досвід праці по ліквідації торгівлі жінками і безпосереднє спілкування з жінками, які хочуть їхати працювати за кордон або вже повернулися звідти, свідчить, що велику роль у поширенні торгівлі людьми має недостатня обізнаність українських громадян відносно можливостей працевлаштування і перебування за кордоном, а також наслідки нелегального працевлаштування, відсутність працюючої системи захисту потерпілих, з одного боку, і недосконалість у системі покарання злочинців, з іншого.

Різні підходи до визначення поняття та причин виникнення такого явища як „торгівля жінками", теоретичні засади здійснення профілактичної роботи щодо попередження торгівлі жінками, знаходимо у роботах таких науковців як О. Левченко, І. Трубавіна, О. Калашнік, Т. Дорошок, Л. Савіч, В. Сановська, В.В. Авчинського, В.М. Тарковського, А.І. Єлістратова, К.І. Бібікова, В.М. Вроннера, Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, О.М. Бандурки та ін., дослідженнях Українського інституту соціальних досліджень, Міжнародної організації по міграції. Нормативно-правова база щодо попередження торгівлі людьми представлена міжнародним та вітчизняним законодавством у сфері боротьби з торгівлею жінками[4, 56].

У таких умовах перед фахівцями, які ставлять собі за мету подолання вищеназваних явищ, гостро постає питання про те, як вплинути на якомога більшу кількість населення, активізувати особистісну роль жінки щодо уникнення попадання її у статус „жертва торгівлі людьми". У контексті цих питань важливим напрямом діяльності, спрямованим на протидію торгівлі жінками, є проведення просвітницької роботи серед потенційної групи ризику, якою є, зокрема, учнівська жіноча молодь.

Проблема соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками є напрямом виховної роботи з учнівською молоддю як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не лише про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості, яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у виборі сучасного дорослого життя.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті змісту соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками з учнівською жіночою молоддю як напрямку діяльності соціального педагога.

Відповідно до зазначеної мети завданнями дослідження є:

1. Розкрити поняття “торгівля людьми”, “торгівля жінками”.

2. Здійснити історичний огляд проблеми торгівлі жінками.

3. Визначити основні причини поширення торгівлі жінками в Україні.

4. Проаналізувати нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками на міжнародному рівні та державному рівнях.

5. Дослідити рівень обізнаності учнівської молоді щодо проблеми торгівлі людьми.

6. Виділити основні напрямки соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо торгівлі людьми.

Об'єкт дослідження - торгівля людьми як соціальне явище.

Предмет дослідження - соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками.

Методи дослідження. Основними науковими методами дослідження були обрані вивчення літератури, аналіз наявних соціологічних досліджень, аналіз статистичних даних щодо торгівлі жінками, масові опитування, опитування експертів; аналіз нормативних актів, спрямованих на попередження та боротьбу з торгівлею жінками.

Структура дослідження визначається її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять п'ять підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (33 найменувань) і 3 додатків на 17 сторінках. Загальний обсяг курсового дослідження - 63 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ

1.1 Визначення феномена торгівля жінками

Торгівля людьми визначається як “всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:

а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);

б) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству” [8, 92] .

Основними елементами в акті торгівлі є:

- ошукування;

- насильство;

- боргова кабала;

- експлуатація заради корисливої мети.

Поняття “торгівля людьми” охоплює широке коло соціальних явищ. Об'єктами цього злочину можуть бути будь-які особи незалежно від статі та віку: чоловіки - з метою понадексплуатації, діти - з метою використання у жебрацтві, будь-які особи - для вилучення та трансплантації органів.

Складовою частиною злочину “торгівля людьми” є торгівля жінками.

Метою торгівлі жінками можуть бути:

- примусовий шлюб;

- примусова праця;

- сервітюд;

- насильницьке використання в домашньому господарстві;

-насильницьке використання в промисловому або сільськогосподарському секторах;

- народження дитини примусово або на замовлення;

- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі [16, 160].

Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН “Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами”, яка була прийнята у 1949 році [20, 62] .

На сьогодні навколо визначення феномена “торгівля жінками” тривають дискусії. Дискусійними є навіть підходи до вивчення цього явища, які існують серед науковців. Виділяють шість основних підходів для визначення цього феномена: торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю, як проблема легальної та нелегальної міграції, як проблема праці, моральна проблема, проблема, що пов'язана з проституцією, порушення прав людини. Розглянемо ці підходи більш детально.

Торгівля жінками як проблема боротьби з організованою злочинністю. Коли торгівля жінками визначається як проблема боротьби зі злочинністю, метою стратегії боротьби з нею є застосування суворішого покарання, розвиток міжнародної координації дій поліції та інші заходи, які дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею жінками обмежується боротьбою зі злочинністю. Практика європейських держав свідчить, що багато жінок мають негативний досвід після контакту з поліцією. Такий підхід несе значний ризик для жінок - через використання їх як свідків в інтересах боротьби з організованою злочинністю без надання певного захисту чи підтримки. Переслідування злочинців не завжди включає захист та дотримання прав жертв, навпаки, у більшості випадків інтереси жінок повністю підлягають інтересам переслідування. Такий підхід використовують у своїй діяльності представники, перш за все, поліції та правоохоронних органів.

Торгівля жінками як проблема міграції. В останні роки торгівля жінками все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи. В межах цього підходу запобігання торгівлі означає і запобігання в'їзду потенційних жертв. Боротьба проти торгівлі жінками стає боротьбою проти нелегальної міграції.

Репресивними заходами щодо міграції, які характерні для всіх країн, є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, пильніший нагляд за змішаними шлюбами тощо. Фактично такі заходи мають за мету захист країни від нелегальних мігрантів, а не захист жінок від насильства та зловживань, та служать більше інтересам країни, ніж інтересам жінки. В цьому випадку позиція жінок протиставляється державі: для жінок перебування в іншій державі - це нелегальний статус, недостатні легальні можливості міграції (у поєднанні з попитом на робочу силу в нелегальному секторі) та відсутність роботи в рідній країні, що робить торгівлю прибутковою справою і змушує жінок до нелегальних переїздів, які супроводжуються насильством та експлуатацією.

Торгівля жінками як проблема зайнятості. З точки зору жінок, головною мотивацією пошуків щастя в розвинутих країнах є можливість та право працювати за відповідну зарплату при нормальних умовах. Коли торгівля жінками, примусова праця та рабовласницька практика визначаються як проблема праці, ці практики можна розглядати як результат низької юридичної та соціальної позиції жінок та робочих мігрантів. У межах цього поняття торгівля жінками пов'язана з процесами фемінізації трудової міграції. Торгівля жінками - це розвиток різних форм експлуатації жіночої праці у неформальних жіночих робочих секторах, таких як хатня робота та пов'язаний з цим комерційний ринок фіктивних шлюбів [21, 130].

Торгівля жінками як моральна проблема. Найтрадиційнішим підходом до торгівлі жінками є моральний підхід, який засуджує проституцію. З цієї позиції торгівля жінками розглядається як зло, яке неминуче супроводжує проституцію. Боротьба з торгівлею жінками в такому контексті означає боротьбу з проституцією.

Торгівля жінками як проблема, що пов'язана з проституцією. Цей підхід близько стоїть до морального. Але, досліджуючи цю проблему, потрібно проводити межу між проституцією та примусовою проституцією. В багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус жінки до заняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, в Німеччині та Нідерландах. Але дозвіл на заняття проституцією в цих країнах мають тільки жінки країн Європейського Співтовариства. Це означає, що жінки-мігранти, в тому числі з країн Східної Європи, підлягають покаранню та депортації. Це примушує їх до перебування на нелегальному стані, і навіть коли порушують їхні права, вони бояться звертатися до поліції.

Торгівля жінками як проблема порушення прав людини. Багато представників неурядових організацій вважають торгівлю жінками та практику рабовласництва порушенням прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом в утвердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 р., де вперше насилля проти жінок було визначено як порушення прав людини.

Перелічені вище методологічні підходи можна розділити на дві групи. Перша об'єднує репресивні підходи щодо боротьби з торгівлею жінками. Вони спрямовані на придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Друга об'єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу жінок в суспільстві, зміцненні їх прав [31, 42]. Відповідно до обраного підходу формуються не тільки визначення феномена торгівлі жінками, його основні риси, але й заходи по боротьбі з ним та запобігання цьому, залучаються державні структури, які займаються боротьбою з цим явищем.

1.2 Історичний огляд проблеми торгівлі жінками

Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворюючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

З давніх часів у деяких державах були поширені рабство й работоргівля як одна з форм торгівлі людьми. Але тоді і рабство, і работоргівля були законними явищами. Рабство було окремим видом існування людини (раба), а работоргівля виступала засобом придбання та продажу людей на тодішніх спеціальних ринках рабів. У рабстві й работоргівлі були зацікавлені работорговці й рабоутримувачі, однак на самих рабів це лягало страшним тягарем, оскільки максимально обмежувало їхні права. Раб був істотою, з якою можна було робити що завгодно: бити, ображати, катувати і навіть вбити. Закони давали таку можливість. Сам же раб не мав змоги захистити себе, оскільки був швидше річчю, ніж людиною. Минали тисячоліття, але рабство й торгівля рабами не зникали, змінюючи хіба що форму існування [5, 47].

У римському праві, як і у правових джерелах Сходу, не передбачалась відповідальність за торгівлю людьми. Навпаки, продаж людини свого часу був одним із заходів покарання. Так, таблицею III “Законів XII таблиць” передбачалося, що боржники, які не примирилися з кредитором і не сплатили борг, піддавалися смертному покаранню або продавалися за кордон.

Римському праву був притаманний інститут самопродажу людини в рабство, як, власне, і за часів Стародавньої Русі. Наприклад, титул V “Про стан людей” Дігест Юстініана у ст. 21 містив таке: “Вільна людина, яка продала себе в рабство і потім була звільнена від рабства, не повертається до становища, від якого вона відмовилася”. У цьому ж титулі наводилося тлумачення понять “свобода” і “рабство”.

“Руська правда” київського князя Ярослава Мудрого у своїх статтях містила відомості про наявність купівлі-продажу людей. Одразу слід зазначити, що поняття “торгівля людьми” у “Руській правді”, як, власне, і в подальших правових джерелах, не визначалося.

Хто взагалі нічим не володів, займав найнижчу сходинку в суспільстві, існував як раб. За часів Київської Русі таке становище мали холопи. Вони були позбавлені практично всіх прав, тому навіть у випадках вчинення ними будь-якого злочину відповідальність ніс їхній господар, оскільки холопи належали йому за правом власності.

Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як “незіпсованих” та “нехитрих”. За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).

Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала “дівкою-бранкою”, доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях [3, 76].

Магдебурзьке право за доби козаків містило не стільки закони, скільки звичаї. Злочини проти натури, що часто зустрічалися у запорізьких козаків, вважалися і каралися як найтяжчі з-поміж злочинів. Про такий злочин, як торгівля жінками, історія Запорізької Січі не згадує. Відома була тільки відповідальність за статеві злочини проти жінок. Тих, кого впіймали на вчиненні цього виду злочину, прив'язували до стовпа, і вони гинули під ударами тих, хто повз них проходив. Усе майно покараного переходило у власність війська.

Артикул воїнський 1715 р. Петра І. здійснив значний внесок у вирішення питань збільшення кримінально-правового захисту людини та її прав, закон однаково захищав права всіх людей без винятку. Наприклад, у ньому не вирізнялися положення про вільних і підневільних.

Рішучий крок у напрямі юридичного забезпечення права людини на свободу було зроблено під час Селянської реформи 1861 р., яка скасувала кріпосне право. Виходячи з того, що цю реформу було проведено відповідно до положень Зводу законів Російської імперії, норми якого забороняли продаж людини, можна зробити висновок, що селяни не могли бути предметом незаконних угод купівлі-продажу з боку будь-кого. Винні ж у торгівлі людьми підлягали кримінальному покаранню. Отже, реформою було зруйновано протиправний механізм, коли людина була об'єктом права власності[15, 44].

Тільки в XIX - на початку XX ст. купівля-продаж людини та інші незаконні угоди щодо передання людини привернули до себе увагу як елементи протиправної діяльності. З огляду на нечуване поширення цього явища, держави змушені були приймати відповідні закони на міжнародному рівні, які передбачали б кримінальну відповідальність за вчинення таких дій.

Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз [10, 8].

Історично-правовий огляд свідчить, що такі явища, як рабство, работоргівля й торгівля людьми були відомі здавна. Але до певного часу вони не розглядалися як кримінальні злочини. Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.

1.3 Причини поширення торгівлі жінками в Україні

Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого віку.

Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники.

Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.

Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей [7, 124].

Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.

Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах [14, 37].

Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину “торгівля людьми” відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.

За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 2002 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обрали більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українським громадянам знайти легальну роботу [17, 6].

Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.

Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями і мовою яких не обізнані. Українські жінки висловлюють практично нездійсненні бажання, що свідчить про низький рівень обізнаності про реальні умови життя за кордоном і необхідність розповсюдження інформації з цієї проблеми.

До правових чинників можна віднести відсутність працюючої системи, з одного боку, захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців живим товаром як в Україні, так і за її межами, а з другого - покарання злочинців. Тільки в березні 1998 року до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин “торгівля людьми” - 124. Але в новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1.09.2001 р., статей, які передбачають відповідальність за цей або подібні злочини, значно більше [24, 150].

Досі в Україні немає закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми Чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.

Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів і до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде" жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.

Фактором, що підштовхує до бажання їхати за кордон у пошуках щастя, є насильство стосовно жінок, зокрема, домашнє. Досвід спілкування з жінками, які потерпіли від сексуальної торгівлі, свідчить про те, що домашнє насильство нерідко стає передумовою, причиною, несвідомим поштовхом, що спонукає жінку шукати щастя і заробітку якомога далі від батьківщини. Ці гіпотези підтвердилися і під час проведення інтерв'ю з жінками - потерпілими від торгівлі - в межах соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції, яке проводилось у січні 2002 року. Суб'єктами насильства над жінкою виступають або батьки, або чоловік. Непорозуміння між поколіннями в родині - це чинник багатьох особистих бід. Коли молода жінка страждає від психологічного або навіть фізичного насильства з боку батьків, вона не буде довго міркувати над пропозиціями посередників. Навпаки, коли батьки готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, дівчатам вдавалося звільнитися з рук работорговців [5, 34].

Серед зовнішніх чинників слід відмітити як позитивні:

- відкриття кордонів та падіння “залізної завіси”;

- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;

так і негативні:

- інтернаціоналізація тіньової економіки;

- зростання різниці між багатими та бідними державами;

- формування міжнародних кримінальних об'єднань;

- корумпованість працівників державних органів;

- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу [22, 101].

Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи, як це має місце в колишніх соціалістичних країнах, додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо уразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються у парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім'ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до однакових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Як результат - число жінок, які мігрують, драматично зростає. Близько половини мігрантів по всьому світу - жінки. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЖІНКАМИ ТА ДІВЧАТАМИ

2.1 Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі жінками

2.1.1 Боротьба з торгівлею людьми на міжнародному рівні

За інформацією ООН, проблема торгівлі жінками мас стійку тенденцію до розповсюдження в глобальному масштабі, а після змін на політичній карті Європи 90-х років проблема все більше охоплює країни Східної Європи, до яких належить і Україна. Намагаючись вирішувати проблему торгівлі жінками в планетарному масштабі, міжнародне співтовариство мас низку напрацьованих документів щодо запобігання проблемі та надання гарантованої допомоги особам, які потерпіли [19, 24].

В останні десятиліття прийнято цілий ряд міжнародних угод, конвенцій, договорів, що були спрямовані на запобігання торгівлі жінками. Найбільш вагомі серед них:

- Конвенція ООН «Про боротьбу і торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами», яка було прийнята в 1949 році Генеральною Асамблеєю ООН. Ця Конвенція була ратифікована СРСР 15 листопада 1954 року.

Кримінальними злочинами міжнародного характеру були визнані: звідництво, схиляння або зведення з метою проституції іншої особи, навіть за її згодою (стаття 1 Конвенції); експлуатація проституції іншими особами, навіть за згодами осіб (стаття 1 Конвенції); утримування будинків розпусти або управління ними, участь в їх фінансуванні (стаття 2 Конвенції); передача в оренду або в найми приміщення для використання з метою проституції (стаття 2 Конвенції), а також співучасть, підготовка та спроба до цих діянь (статті 3-4 Конвенції). У Конвенції робиться наголос на забороні сексуальної експлуатації, використанні жінки в проституції та сексуальній індустрії. Крім цього, Конвенція спрямована і на боротьбу з будь-якою формою проституції - не тільки примусової, але й добровільної, про що йде мова в 1-й та 2-й статтях.

Конвенція 1949 року зіграла свою позитивну роль у формуванні розуміння необхідності боротьби із торгівлею людьми, але згодом її трактування злочину та стратегії боротьби з ним перестали відповідати життєвим реаліям та ідеології документів з прав людини. Цій Конвенції не вистачало уваги до жертв торгівлі людьми. Все це обумовило необхідність розробки та прийняття нових документів, які б формулювали сучасні стратегії боротьби та запобігання торгівлі людьми, не порушуючи при цьому права людини [19, 30].

- Конвенція ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок" , яка була прийнята 18 грудня 1979 року. Це один з головних міжнародних документів стосовно жіночих прав, що поширюється на політичну, соціальну, економічну та приватну сфери. Україна ратифікувала Конвенцію в 1980 році в складі Радянського Союзу.

Зміст Конвенції полягає в прагненні забезпечити справжнє звільнення жінок від будь-яких форм дискримінації, тобто “від будь-якого розходження, винятків або обмеження за ознакою статі” (ст. 1). Конвенція передбачає створення національних механізмів, що забезпечують реалізацію прав жінок, надання їм реальних можливостей, що гарантують свободу вибору життєвого шляху, самореалізації для всебічного розвитку. Конвенція є також інструментом для оцінки становища жінок у різних країнах де-юре і де-факто, вона задає рівень правового статусу жінки, що відповідає сучасним нормам у галузі прав людини. Конвенція охоплює все коло проблем - правових, політичних, соціальних, економічних, культурних, із якими стикається жінка. Нею також передбачається розробка заходів для забезпечення фактичної рівності жінок і чоловіків [18, 83].

- Гаазька міністерська декларація. З ініціативи уряду Нідерландів 26 квітня 1947 року в м.Гаага була проведена Міністерська конференція Європейської Співдружності з питань торгівлі жінками з метою їхньої сексуальної експлуатації.

На конференції була прийнята Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації. Метою її прийняття є підтримка подальших дій щодо попередження, розслідування і покарання, а також надання необхідної допомоги і підтримки жертвам торгівлі в узгодженні з відповідними правовими та бюджетними нормами і компетенціями як на національному, так і на європейському рівнях.

Особлива увага приділяється допомозі жертвам торгівлі. Окремим розділом у Гаазькій декларації виділено положення щодо «Відповідної допомоги та підтримки» жінкам, які постраждали: «Належна допомога і підтримка не тільки допоможе усунути або пом'якшити ці наслідки, але також, шляхом підвищення позиції жінок, зробити свій внесок у запобігання та утримання від торгівлі». Цей момент підкреслюється тому, що на різних рівнях спостерігаються спроби розглядати проблему торгівлі жінками відірвано від проблеми дотримання жіночих прав, зводячи її до нелегальної міграції або боротьби з організованою злочинністю. Постійно акцентується увага на тому, що тільки в рамках інтегрованого підходу на всіх рівнях можна ефективно попереджати і боротися з торгівлею жінками [9, 137].

Перші резолюції проти торгівлі людьми, як результат занепокоєння світового співтовариства поширенням цього ганебного явища, були прийняті ще наприкінці минулого століття. У 1899 році в Лондоні відбулася Міжнародна конференція по боротьбі з торгівлею жінками в цілях розпусти, яка звернулася до всіх держав із закликом до укладання багатосторонніх угод, створення відповідних національних комітетів.

Перші міжнародні угоди про співробітництво були прийняті в 1904 та 1910 роках, потім змінені і суттєво доповнені конвенціями 1921 і 1933 років. Це були:

Міжнародний договір від 18 травня 1904 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними у нього Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 3 грудня 1948 року;

Міжнародна конвенція від 4 травня 1910 р. про боротьбу з торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними в неї згаданим вище Протоколом;

Міжнародна конвенція від 30 вересня 1921 р. про боротьбу з торгівлею жінками і дітьми, із змінами, внесеними в неї Протоколом, прийнятим Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 жовтня 1947 року;

Міжнародна конвенція від 11 жовтня 1933 р. про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками, із змінами, внесеними в неї зазначеним Протоколом;

Складений в 1937 році Лігою Націй проект конвенції, який розширив коло дії зазначених вище актів [26, 149].

Ці документи містили в собі рекомендації щодо захисту жінки та заходи проти торгівлі людьми. Правова діяльність на міжнародному, світовому та європейському рівнях є дуже важливою. Міжнародні документи не є самодостатніми й існують не тільки для підтримки діяльності міжнародних інституцій, їх роль полягає у впливі на формування правового поля для держав, які підписали документи.

2.1.2 Вирішення проблеми про порушення прав жінок в Україні

Проблему боротьби з торгівлею жінками не можна вирішувати відокремлено від питань, пов'язаних із становищем жінок в українському суспільстві. Тому державні механізми запобігання торгівлі жінками та насильству стосовно жінок повинні враховувати і базуватися на вже існуючих в Україні інституціях, через які і зусиллями яких впроваджується жіноча політика в Україні. Так, у структурі Кабінету Міністрів України функціонує сектор у справах жінок, охорони сім'ї, материнства та дитинства, який створено для того, щоб спільно з міністерствами та відомствами, громадськими організаціями та вченими розробляти заходи по забезпеченню соціальних та правових гарантій рівних можливостей жінок у сфері праці, підвищенню престижу сім'ї в суспільстві, механізми вдосконалення системи державної допомоги сім'ям з дітьми.

У 1996 році було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Одним з головніших завдань його діяльності є визначення стратегій та пріоритетних напрямів державної політики стосовно жінок, а також відпрацювання конкретних заходів, спрямованих на покращення становища жінок у сім'ї та суспільстві, на створення рівних можливостей для чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства [6, 221].

Українське законодавство сьогодні вже має певну нормативну базу, котра дозволяє боротися як із проблемою торгівлею людьми загалом, так із проблемою торгівлі жінками зокрема. Боротьба із торгівлею людьми у суспільстві здійснюється у наступних напрямках:

- боротьба безпосередньо із торгівлею людьми, котра відповідає сукупності ознак заволодіння, продажу та злочинного використання;

- боротьба із заволодінням особою - викраденням або вербуванням людей ;

- боротьба із незаконним переміщенням людей - незаконною міграцією;

- боротьба із незаконним використанням людей: експлуатацією праці, незаконним усиновленням, незаконною трансплантацією органів, звідництвом, експлуатацією проституції, використанням у збройних конфліктах, рабством тощо [9, 185].

Відповідно до наведених напрямків суспільного реагування на торгівлю людьми українську законодавчу базу складають такі основні джерела.

Перший напрямок:

а)Кримінальний кодекс України (ст. 149);

б)Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми. Затверджена постановою КМ № 1768 від 25 вересня 1999 р.

Другий напрямок:

а)Конституція України (ст. 29);

б)Кримінальний Кодекс України (ст. 146, 447);

в)Указ президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”.

Третій напрямок:

а)Кримінальний кодекс України (ст. 331, 332);

б)Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р. (ст. 2, 10);

Четвертий напрямок:

а)Конституція України (ст. 28, 52);

б)Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 46, 47);

в)Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р.;

г)Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.;

д)Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775 від 20 липня 1996 р. [18, 65].

Крім цього, до законодавчої бази України належать діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною радою України: Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 року; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р.; Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.; Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930 р.; Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. та Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. та ін.[9, 189].

До березня 1998 року в правовому полі України був відсутній такий вид злочину, як торгівля людьми. В березні 1998 року Верховна Рада проголосувала за прийняття закону «Про внесения змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України». Кримінальний кодекс України було доповнено статтями, які стосуються покарання за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) та за торгівлю людьми.

Стаття 124 КК «Торгівля людьми» передбачала відповідальність за відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої доплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Президент України підписав цей Закон 13 квітня 1999 року. Прийняття цього Закону поклало основу створення системи законодавчого захисту українських громадян від торгівлі. І уже на червень 2000 року по Україні було заведено 24 кримінальні справи за цією статтею Кримінального кодексу України[2, 55].

На сьогодні новий Кримінальний кодекс є найбільш сучасним та дієвим джерелом, спрямованим на боротьбу із торгівлею людьми та супутніми явищами в Україні. Боротьбі із загальним явищем торгівлі людьми присвячено ст. 149, котра розміщується у розділі III цього документа. У ст. 149 Кримінального кодексу закріплено три самостійні форми злочину: продаж людини, інша оплатна передача людини та здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди (крім продажу та іншої оплатної передачі). Не поглиблюючись у аналіз цієї норми, зауважимо, що вона є досить складною для сприйняття і тлумачення та перевантажена зайвою інформацією. Тому її застосування матиме певні проблеми.

Напрямку боротьби із заволодінням людиною присвячено статті 149 та 447 Кримінального кодексу, котрі передбачають відповідальність за незаконне позбавлення волі чи викрадення людини та за вербування найманіив з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності.

Боротьбі зі злочинним використанням людини присвячено дуже велику кількість статей. Це такі статті як: незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 КК), примушування чи втягнення у заняття проституцією (ст. 303 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та експлуатація дітей (ст. 150 КК). Статті 331 та 332 КК працюють у напрямку протидії незаконній міграції і передбачають відповідальність за незаконне перетинання державного кордону та організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Більшість названих статей є новими для кримінального законодавства або новою є їх редакція, що обумовлює певні труднощі у їх застосуванні. Інші, крім Кримінального кодексу, законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні яких настає кримінальна відповідальність[2, 57].

Велика кількість прав та свобод людини чи інтересів держави, котрі порушуються у процесі вчинення торгівлі людьми, обумовлює дуже широкий спектр напрямків суспільного реагування на поширення цього явища та вимагає від суспільства комплексного підходу до боротьби з цією проблемою.

2.2 Основні напрямки, форми та методи соціально-педагогічної діяльності з учнівською молоддю щодо профілактики торгівлі людьми

Проблема соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками є напрямом виховної роботи з учнівською молоддю як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не просто про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості, яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у виборі сучасного дорослого життя.

Концептуальною базою соціально-педагогічної профілактики торгівлі жінками в цьому аспекті, ми вважаємо, є концепція “допомоги для самодопомоги”, яка поєднує в собі соціальну і виховну спрямованість профілактики, може бути використаною для різних категорій дівчат та жінок, їхніх батьків та родичів.

“Допомога для самодопомоги” інтегрує в собі багато сучасних наукових теорій і концепцій соціальної роботи. Вона розглядає людину як суб'єкт соціальної роботи, що означає формування в неї відповідальності за своє життя, свій вибір, вміння свідомо користуватися своїми правами на основі знання про них. Ключовим моментом „допомоги для самодопомоги" є опора на бажання дівчат, жіночої молоді та членів їх сімей керувати своїм життям, запобігати небажаним впливам та обману. Сьогодні ж більшість молодих дівчат чули про торгівлю людьми, але вважають, що з ними такого не трапиться, хоча знань і вмінь розв'язувати подібні ситуації вони не мають [13, 45].

Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками у молодіжному жіночому середовищі має свої завдання:

- здійснення інформаційно-пропагандистської роботи серед дівчат з метою розкриття реального змісту явища і поняття “торгівля людьми”;

- формування правової свідомості і правової поведінки в дівчат, відповідальності за своє життя у єдності із розвитком їх активності, самостійності, творчості, створення умов для самореалізації.

Ці завдання соціальної профілактики можуть реалізуватися соціальним педагогом у загальноосвітньому навчальному закладі у таких напрямках роботи з дівчатами: соціальні дослідження з проблеми; інформаційно-пропагандистська робота; соціальне навчання; соціальна реклама послуг суб'єктів соціальної роботи; правова просвіта з проблем торгівлі людьми; допомога дівчатам у виборі професії, організації дозвілля тощо; сприяння розвитку ініціатив, реалізації інтересів; організація волонтерського руху; робота молодіжних соціальних служб[28, 160].

Розглядаючи торгівлю жінками як явище соціально-психологічне, ми вважаємо, що просвітницька діяльність соціального педагога повинна здійснюватися за допомогою таких форм і методів, які ефективно можуть вплинути на свідомість та поведінку молоді, є цікавими, доступними, допомагають мислити, сприяють творчому пошуку, надають можливість не лише отримати знання, а й застосувати ці знання на практиці, тобто розвивають вміння та навички. Серед таких форм та методів роботи ми виділяємо активні (рольові ігри, розгляд та моделювання ситуацій, соціально-педагогічний тренінг, диспути тощо), колективні та індивідуальні.

Колективні форми і методи просвітницької роботи (лекції, бесіди, диспути, усні журнали, кінолекторії та ін.) охоплюють одночасно велику кількість підлітків і молоді, сприяють створенню певного емоційного настрою, індивідуальні - дають можливість соціальному педагогу індивідуалізовано працювати з окремою особистістю[26, 157].

Будь-який виховний захід з досліджуваної проблематики можна розпочати з ознайомлення молоді з виставкою літератури, а також буклетів, плакатів з даної теми. Можна використати відеофільм. Наводячи ті чи інші приклади, необхідно викликати у слухачів певне до них ставлення, бажання дати їм відповідну оцінку.

При виборі форм і методів роботи соціальному педагогу необхідно пам'ятати, що ефективність такої роботи значно зростає, коли до її підготовки і проведення залучається учнівська молодь.

Активною формою виховання є диспут як публічне обговорення, зіткнення протилежних ідей, поглядів з метою пошуку істини. Для ведення диспуту обирається ведучий, який повідомляє тему диспуту, робить вступне слово, пропонує висловити свою точку зору і потім керує обговоренням, ставить запитання, підводить підсумок.

Диспути допомагають формуванню правових уявлень, поглядів і переконань, учасники самостійно оцінюють ті чи інші судження, відстоюють свої погляди, диспут допомагає виявити настрій вихованців, їхній внутрішній світ, формувати громадську думку колективу, критичне ставлення учнівської та студентської молоді до порушення прав жінок та ін..

Соціальний педагог повинен окреслити коло питань для обговорення. Їх мета - змусити вихованців замислитися над проблемою, викликати пізнавальну активність, бажання висловитися, допомогти розібратися в проблемах стосовно „білого рабства”, наприклад: „Я і права людини”, „Права людини і дискримінація жінок”, „Що таке свобода особи?” та ін..

У ході підготовки до диспуту бажано провести анкетування серед учнівської молоді з проблеми диспуту, яке дасть можливість виявити, як вони ставляться до тих чи інших питань запобігання торгівлі жінками, що їх найбільше хвилює у зв'язку із цим.

Основні вимоги до організації та проведення диспуту: планування, добір і конкретизація питань, обговорення, попереднє повідомлення про диспут; підбір літератури, відео-, кіно матеріалів, кваліфіковане керівництво[23, 261].

Цікавою формою роботи є усний журнал, який присвячується одній проблемі або комплексу різних питань. Наприклад, усний журнал на тему „Рабство та його сучасні прояви”. Кожна сторінка повинна мати свою назву і зміст. Зміст сторінки являє собою виступ учня, зустріч з працівниками правоохоронних органів, неурядових організацій в Україні із запобігання торгівлі жінками та ін. Сторінка ілюструється фрагментами з кіно- і відеофільмів, бажано оформити вітрину зі спеціальною літературою, газетними чи журнальними статтями.

Популярною формою пропагування знань з проблем прав людини, запобігання торгівлі жінками є тематичні вечори та вечори запитань і відповідей. Тематика таких вечорів може бути різноманітною. Вечір може бути присвячений вузькому питанню - одній темі. Можна готувати кілька тематичних вечорів, присвячених Міжнародному дню прав людини, який проходить щорічно 10 грудня, таких як “Конституція України - маніфест миру, свободи, щастя”, „Що означає бути вільною людиною?” та ін[12, 135].

Конкурси - це змагання на найкраще, найшвидше та найправильніше виконання завдань. Підготовка конкурсу включає: визначення теми, учасників; формування питань, завдань; розробка умов конкурсу. Прикладом конкурсів з проблем торгівлі жінками можуть бути: конкурс соціальної реклами, юридичний конкурс тощо.

Рольова гра - навчальна гра, під час якої учасники імітують реальну ситуацію через виконання призначених ролей. Мета рольової гри полягає в набутті досвіду поведінки чи ставлення, а також певних навичок. Кожний учасник повинен знати ідею ролі та мету рольової гри взагалі. Важливо дати групі вийти з ролі по закінченню вправи - сказати кілька слів про почуття, враження, думки. Рольову гру використовують як найбільш ефективний засіб наочного висвітлення змісту та суті тематики.

Успіх гри залежить від наступних умов: наявності сценарію гри; правильно визначених критеріїв ефективності гри; створення доброзичливої, відкритої обстановки для забезпечення психологічного контакту та вияву щирих почуттів учасників; використання соціальним педагогом соціального досвіду учасників, мобілізації всіх потенційних можливостей; створення ситуації успіху. Прикладом такої гри може бути „Юридичний хоккей”[11, 67].

Найдоцільнішою формою просвітницької роботи з жіночою молоддю щодо попередження торгівлі жінками є соціально-педагогічний тренінг, суттєвою перевагою якого є те, що він дає унікальну можливість вивчити складні, емоційно значимі питання в безпечній обстановці групи, а не в реальному житті з його загрозами та ризиками. Це форма організації пізнавальної діяльності, яка передбачає сплановану послідовність дій, спрямованих на те, щоб допомогти об'єкту діяльності навчитися ефективно виконувати роботу чи завдання.Для проведення тренінгу необхідно підготувати приміщення: розставити стільці по колу (саме таке розташування стільців дозволяє всім учасникам бачити один одного), підготувати достатню кількість паперу, маркерів, скотч, виділити місце для фліп-чарту (демонстрації, вивішування інформаційних матеріалів, схем і т.д.), після кожної вправи необхідно вивішувати підсумкові дані, щоб учасники бачили результати спільної роботи.


Подобные документы

  • Жінки як соціально-демографічна категорія населення та об’єкт соціальної роботи. Особливості гендерного підходу до психосоціальної роботи з жінками. Сучасні теорії, стратегії та технології індивідуальної і групової психосоціальної роботи з жінками.

    реферат [48,2 K], добавлен 26.02.2012

  • Торгівля людьми як одна з галузей кримінального бізнесу, що розвивається найбільш стрімкими темпами, об'єкти та особливості нормативно-правового трактування. Центри реабілітації для потерпілих від торгівлі людьми, напрямки діяльності, роль в суспільстві.

    реферат [24,6 K], добавлен 13.05.2015

  • Суспільне ставлення до сімейного насильства над жінками: історичний аспект. Характеристика жінок, які зазнають насильства в сім'ї. Методи діагностики поширених видів насильницьких дій і причин їх виникнення. Технологія соціальної реабілітації жінок.

    курсовая работа [62,3 K], добавлен 23.03.2013

  • Концептуальні засади соціальної роботи з сім’ями, жінками, дітьми, молоддю в Україні. Нормативно-правові засади реалізації соціальної молодіжної політики центрами соціальних служб. Державна програма сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді.

    дипломная работа [864,1 K], добавлен 19.11.2012

  • Зміст, форми і методи соціально-педагогічної роботи з молодими сім’ями. Дослідження та вивчення проблем молодої сім’ї, що є актуальними в умовах кризи інституту сім’ї в цілому. Робота з соціальної реабілітації. Питання та цілі сімейної психотерапії.

    контрольная работа [44,2 K], добавлен 12.11.2014

  • Мистецтво як засіб соціально-педагогічної терапії. Сутність, зміст поняття та характеристика соціально-педагогічної терапії як провідної послуги в системі професійної діяльності соціального педагога. Процедура та методика соціальної допомоги клієнтам.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 18.05.2013

  • Види збуджуючих і наркотичних речовин. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків. Профілактика наркоманії серед дітей та молоді. Причини алкоголізму. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю.

    курсовая работа [82,8 K], добавлен 17.04.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.