За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для молоді, а також волонтерів - членів різних громадських об'єднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо).

За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовні групи: перша - ті, хто працює при центрах соціальних служб для молоді; друга - ті, хто є членами різних громадських організацій.

Залучення людей до волонтерської діяльності відбувається різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант - залучення студентів відповідних спеціальностей через волонтерські групи. Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг [15, c. 140].

Постійну увагу психологів привертає той факт, що і в умовах таких визначених суспільних орієнтацій є люди, а також професійні групи, які продовжують діяти просоціально, тобто постійно турбуються про інтереси інших людей та надають допомогу іншим.

У нашому суспільстві склалися такі умови, коли в центр суспільної уваги потрапляють насамперед спонтанні акти допомоги в ситуаціях з серйозною мірою небезпеки. Ситуації систематичного довготривалого надання допомоги є менш відомими і менш поширеними в наших соціальних умовах. Разом з тим психологічні дослідження показують, що в звичайних ситуаціях (без будь-яких елементів неординарності і загрози) люди, яким властиві м'якість і навіть слабкість, є схильними до тривалої просоціальної поведінки. Проте нині в суспільстві склалася ситуація, коли організаційні основи для таких видів довготривалої допомоги відсутні: нечисленні волонтерські рухи, добровільна участь у громадських організаціях, майже повне зникнення громадських робіт, заходів на захист соціальної справедливості, низький статус служб допомоги бідним, старіючим, соціального обслуговування, благодійних Особливим випадком просоціальної поведінки є альтруїстична поведінка, що полягає у наданні допомоги іншим людям з метою збільшення благополуччя цих людей і без спрямованості на свідоме досягнення корисних для себе результатів [19, c. 162].

На відміну від України в Сполучених штатах Америки питання діяльності доброчинних організацій та волонтерів цікавлять більшість людей, зокрема проводяться соціологічні дослідження. У психологічній зарубіжній літературі останнього часу достатньо відомими стали різноманітні теоретичні версії просоціальної поведінки: теорія соціального обміну, теорія соціальних норм, теорія еволюційної психології.

Теорія соціального обміну пояснює, що діяльність добровольців має на меті певні явні корисні для іншої особи результати і неявні корисні наслідки для діючої особи (визнання, статус, інформація тощо). Ці корисні результати можуть бути як внутрішньою, так і зовнішньою винагородою. Наприклад, дослідник Д. Майєрс вказує, що існує ряд причин, які пояснюють, чому люди добровільно надають допомогу тим, хто хворіє на СНІД: прагнення до знань (бажання зрозуміти людей, їхні життєві обставини і чогось навчитися); кар'єристичні мотиви (отримуючи досвід і зв'язки, вони хотіли розширити перспективи своєї роботи); мотиви соціального пристосування (ввійти в певну групу і досягти визнання); захист свого «Я» (зменшення почуття вини чи позбавлення від власних проблем, зростання самоповаги, зміцнення почуття власної гідності і впевненості в собі); вираз цінностей (дії згідно з загальнолюдськими цінностями).

Тому при наданні допомоги, як і в інших життєвих ситуаціях, кожна діюча особа керується стратегією так званого мінімаксу: намагається, наскільки можливо, зменшити витрати і збільшити здобутки (навіть якщо ці здобутки і не є реальними, а всього лише суб'єктивними цінностями. Можна погодитися, що в основі надання допомоги іншим людям може функціонувати як альтруїстична, так і егоїстична мотивація. Звичайно, виключити егоїстичну мотивацію (мотив соціального визнання, винагороди, мотив уникнення осуду з боку інших, тобто абсолютно егоїстична мотивація уникнути внутрішнього дискомфорту) дуже важко. Але, з іншого боку, ці прискіпливі шукачі егоїстичних нюансів соціально бездоганної поведінки не можуть відкинути й тих безперечних фактів, що деякі люди справді турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про свої власні, і їх аж ніяк не можна вважати добре замаскованими егоїстами [20, c. 123].

Теорія соціальних норм пояснює альтруїстичну поведінку тим, що цей тип поведінки диктується сукупністю впорядкованих норм: люди повинні допомагати один одному; в першу чергу потрібно допомагати тому, хто допомагає нам.

Існують норми, які визначають міру допомоги іншим людям. Ці норми є своєрідними каузально-атрибутивними схемами, які дають людям орієнтири при виникненні ситуації з необхідністю допомоги іншим людям.

По-перше - це норма взаємності та очікування соціальних дивідендів: «якщо я допоможу цій людині, то вона відповідатиме мені так само взаємністю і допоможе». У груповій взаємодії з опорою на цю норму функціонують різні стратегії відвойовування більш високих статусних позицій - суб'єкт допомагає іншим людям, надає послуги і очікує за це визнання.

По-друге - це норма соціальної відповідальності: допомогу потрібно надавати тим, хто має проблеми безвідносно до того, чи винагороджується така поведінка, доти, доки люди мають ці проблеми. При цьому норма орієнтує так: якщо суб'єкт опинився в ситуації, що не піддається контролю, і людина є жертвою обставин, то їй необхідно надати допомогу; якщо ж люди самі через своє недбальство, лінощі створили собі проблеми, то допомоги їм надавати не потрібно.)

Еволюційна теорія підкреслює, що для індивіда доцільною є лише та активність, що забезпечує виживання його роду. Люди, які схильні безкорисливо діяти в інтересах інших, не зможуть вижити в ході еволюційних змагань; тому доцільним є тільки добре вивірений альтруїзм, що забезпечує захист роду (тих, хто є генетичне схожими з нами) і пошук взаємної вигоди. В умовах тяжких катаклізмів, природних лих, що загрожують життю, визначено порядок, кому необхідно надавати допомогу: спочатку молодшим, потім старшим, спочатку сім'ї та близьким, потім друзям, сусідам, а тоді всім іншим [16, c. 46].

Розвиваючи ці ідеї, еволюційні психологи звертають увагу, що діє також і етнічний внутрішньогруповий фаворитизм, тобто турбота про тих, у кого такі ж самі гени, як і в нас (що певною мірою помітно у спільних фізичних особливостях людей). Виходячи з цього, ми більше генетичне запрограмовані на допомогу тим, хто схожий на нас, на допомогу ближнім, а не дальнім. Альтруїзм як форма поведінки є також біологічно доцільним для групового відбору.

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМОК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ

волонтер мотивація правовий студентський

2.1 Особливості волонтерської роботи з молоддю

2.1.1 Види мотивації людей до волонтерської діяльності

Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило розподілити волонтерів на чотири групи: за віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти.

Перша група - підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп (в клубах молодих інвалідів, творчих об'єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об'єднаннях тощо).

Друга група - студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.

Третя група - батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об'єднуються в групи самодопомоги [18, c. 21].

Четверта група - волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно відрізняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю включення до волонтерської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої діяльності більш детально.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правило, для них не є визначальним.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов'язану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками - об'єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику. Саме на основі цих особливостей підлітків діє програма «Молодіжний барометр», що реалізується Соціальною службою для молоді м. Києва разом з Українським інститутом соціальних досліджень за фінансової підтримки ЮНІСЕФ [14, c. 38].

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для центрів соціальних служб для молоді: оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю - це вирішення проблем для самого підлітка, його сім"ї та організаторів волонтерського руху.

Водночас деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки що є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малювання, літературні здібності, уміння працювати на комп'ютері, знання іноземних мов тощо. Волонтерство, звичайно, є одним із можливих варіантів соціального самоствердження, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для когось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто «затримається», залежить від того, наскільки серйозно дорослі підходять до використання діяльності волонтерів-підлітків. Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими вони працюють, вчителів), а й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні [20, c. 177].

У зв'язку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота розклеювання афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це допустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.

Що дуже важливо в роботі з волонтерами-підлітками, так це створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації. Організатори волонтерської роботи відзначають значні зміни у структурі особистості волонтера-підлітка і у процесі його добровільного включення в соціальну роботу. Найбільші помітні зміни проявляються у процесі самореалізації молодих людей: підвищення рівня самостійності у підлітків, які займаються волонтерською роботою; підвищення впевненості в собі; збільшення потреби у самореалізації; зміни в усвідомленні власної індивідуальності.

Помітні зміни спостерігаються стосовно бажання самоорганізації молодих волонтерів: посилення самостійності дій; підвищення рівня самоконтролю волонтерів; сприяння розвитку працелюбності у волонтерів.

Залучення до волонтерства активізує молодих людей у плані самовизначення. У молодих волонтерів відбуваються зміни щодо усвідомлення свого місця в сім'ї, колективі, світі тощо; зміни самоідентифікацїї молодих людей стосовно інших; здатності до адекватного вирішення своїх завдань у конкретній ситуації [17, c. 276].

У студентів-волонтерів дещо інші мотиви добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними - одержання заліку, проходження практики, так і реальними набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому на відміну від підлітків-волонтерів їх, певною мірою, хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важливим є спілкування з професіоналами з обраної спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями працевлаштуватися у нових соціальних умовах.

Студентів-волонтерів цікавлять лише ті види соціально роботи, які безпосередньо пов'язані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Індивідуальна - коли студенту довіряють консультування, а в невеликих групах - це, в основному, проведення дослідження, групове консультування або проведення тренінгових занять тощо.

Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то думка ровесників і батьків відходить на другий план. Для нього важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самоствердженню не лише як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів.

Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і організаторами волонтерського руху закладена одна із причин конфлікту і непорозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе уже з роллю спеціаліста. Фахівці центрів соціальних служб для молоді, як правило, не поділяють такої впевненості і часто пропонують їм некваліфіковані види роботи. Таке ставлення ображає студентів і часто відштовхує їх від волонтерських справ. Насправді лише кваліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студента відповідає реальним завданням, які ставляться у ході реалізації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може об'єктивно вказати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьому образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім поступово переходять до самостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має Усвідомити, що соціальна система зацікавлена в ньому лише за Умови набуття ним професіоналізму [12, c. 18].

Практика показує, що волонтери-студенти є реальним кадровим потенціалом у молодій демократичній державі. За обопільною зацікавленістю у плані налагодження взаємостосунків Державних служб студента-волонтера, і суб'єкти, і об'єкти можуть діяти за такою схемою: практикант - волонтер - залучений спеціаліст - співробітник соціальної служби для молоді.

Центральним мотивом волонтерства є сама волонтерська діяльність, спрямована на допомогу іншим, ґрунтуючись на власній відповідальності за громаду. Ця діяльність може бути пов'язана з низкою егоїстичних мотивів, але в соціально-допустимій нормі. Альтруїстичний мотив, який в ідеалі має бути основним, буває нестійким, оскільки завжди підкріплюється бажанням людини отримати щось більше: чи то моральне задоволення, розширення кола свого спілкування або ж усвідомлення власної потрібності суспільству.

2.1.2 Методи відбору волонтерів

У сучасній Україні символ волонтерів - жовтий колір вбрання - означає тепло сонця, самовідданість і послідовність у бажанні зробити навколишній світ кращим. Більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів [10, c. 15].

Реалізація вищезазначених напрямків волонтерської соціально-педагогічної практичної діяльності, спрямованих на професійне навчання, становлення студентів-волонтерів, потребує певної системи взаємопов'язаних методів та форм організації.

Психологічні методи:

- діагностика професійно-особистісних якостей, психологічного стану волонтера на різних етапах процесу навчання та педагогічної взаємодії;

- психотерапевтичні тренінги (успішності, розвиваючі, комунікативні, коригуючі, стимулюючі) з групою волонтерів на різних етапах фахового навчання з метою подолання психічних стресів, кризових станів, міжособистісних конфліктів;

- психологічний відбір волонтерів за принципом придатності до того чи іншого напрямку соціально-педагогічної діяльності;

- консультування волонтера або групи волонтерів;

- тестування індивідуальне та групове з питань діагностики та розвитку професійно-особистісних якостей, властивостей та можливостей волонтера або групи волонтерів.

Педагогічні методи:

- методи спостереження як ефективні методи подальшого коригування та виявлення пріоритетних завдань для розвитку професійно-особистісних якостей і навичок та сприяння поліпшенню психологічного клімату у групі;

- методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад);

- методи організації соціально-педагогічної діяльності (тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування, формування громадської думки);

- методи стимулювання доцільної активності волонтерів(гра, змагання);

- методи заохочення та засудження діяльності (заохочення, схвалення, покарання);

- методи самовиховання та самокорекції (самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання).

Соціологічні методи: моніторинг; аналіз соціуму; соціометрія; анкетування волонтерів з метою вивчення рівня підготовки волонтера; професійно-особистісних якостей та ін.; опитування волонтера або групи волонтерів з питань обізнаності, рівня підготовки, ефективності навчання, коригування навчальних занять [11, c. 103].

До найбільш типових форм роботи з групами волонтерів належать:

- лекція як базовий метод при навчанні волонтерів;

- бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної педагогічної взаємодії, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;

- ділова гра на практичних заняттях з різних напрямків соціально-педагогічної діяльності для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;

- «мозковий штурм» з метою стимулювання, вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;

- дискусія (диспут) з волонтерами з найбільш актуальних, гострих питань, тем;

- семінар-практикум для волонтерів з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;

- соціально-психологічний тренінг з метою висвітлення та аналізу соціально-педагогічних проблем міжособистісного спілкування;

- конференції (науково-практичні, читацькі, прес-конференції) з метою обміну досвідом та напрацювання технологій організації волонтерської діяльності;

- «круглий стіл» для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;

- збори (організаційні, підсумкові) для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями населення [7, c. 169].

Зміст методичної роботи щодо відбору волонтерів містить глибокий аналіз стану соціального розвитку сучасного суспільства; сучасні моделі, форми і методи теорії та практики соціально-педагогічної діяльності; науково обґрунтовані моделі практичного навчання та професійного становлення майбутнього волонтера. Практичний компонент підготовки волонтерів містять у собі: ознайомлення з прийомами і методами роботи; безпосереднє залучення їх до практичної діяльності під керівництвом досвідчених викладачів-консультантів. При цьому враховуються: закономірності формування професійної свідомості; чинники, що впливають на перенесення знань з академічного середовища у практичне; механізми формування умінь та навичок; методи навчання, керівництва та оцінки результатів практичної діяльності; характер стосунків між студентом та педагогом-наставником.

2.1.3 Підготовка волонтера до роботи

Будь-які волонтерські групи при державних соціальних службах для молоді діють у межах соціальних програм, які реалізуються конкретною службою і передбачені планом її роботи, завданнями, покладеними на них державою. Тому потрібен механізм, щоб допомогти в оволодінні волонтерами змістом діяльності служби саме в тому напрямі, де вони бажають працювати і допомагати у визначенні власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Отже, служби, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне навчання, наради, інструктаж, дискусії, семінари, «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямами, особливостями, видами соціальної роботи адекватно до їхнього рівня професійної підготовки до такої діяльності [20, c. 135].

Істотну роль у посиленні статусу добровольців при центрах соціальних служб для молоді та у формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи підготовки волонтерів. Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми підготовки добровольців. Це, зокрема: школа волонтерів (протягом року); тематичні волонтерські курси (протягом півроку); табір підготовки добровільних помічників (протягом місяця); курси підвищення професійної майстерності (протягом десяти днів) тощо.

Характер роботи волонтерів та специфіка їх професії дозволяють виокремити головні напрями, за якими здійснюється навчання волонтерів:

І. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі. Головні питання, що необхідно вирішувати волонтерам на практиці, в основному такі:

· робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані чи схильні до суїциду;

· робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

· підтримка та розвиток соціально дезадаптованої молоді;

· профілактика вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин;

· профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом, та СНІДу;

· педагогічна підтримка підлітків та молоді, які постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства чи насильства у сім'ї.

ІІ. Соціальна опіка і соціальний захист осіб (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо, котрі потребують підтримки. Головні питання, що необхідно вирішувати:

· соціальна допомога молодим сім'ям;

· соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім'ям;

· робота з групами ризику;

· підтримка та розвиток творчих здібностей молодих інвалідів;

· волонтерські програми соціальної опіки.

ІІІ. Соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство. Цей напрям потребує вирішення таких питань:

· формування у клієнтів інтересів, потреб, цінностей та пріоритетів життя;

· сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню;

· розвиток та підтримка творчого потенціалу талановитої молоді;

· формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами [13, c. 94].

Крім позитивних моментів у підготовці волонтерів є і певні труднощі, особливо, що стосується проблеми розвитку волонтерського руху при державних центрах соціальних службах для молоді. Причому однією із головних проблем у цьому плані є те, що до цього часу в Україні не усталилося офіційне визначення понять «волонтерська діяльність» і «волонтер», не визначено у законодавстві сам статус волонтера. З одного боку, це можна пояснити прогалинами в організаційній роботі суперревізорів, з іншого - це свідчить про різну мотивацію розвитку волонтерського руху.

2.2 Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів