Прогнозування розвитку соціально-культурної сфери України

З трьох можливих моделей функціонування культурно-дозвіллєвої галузі: економічної, соціальної та соціально-економічної більшість науковців схиляється до останньої, бо економічний принцип побудови культурно-дозвіллєвої діяльності відштовхує людей грубою "американізацією" духовного житгя і загибеллю державних осередків культури; соціальний принцип, хоча і бажаний як гарант захищеності, не зможе реалізуватися на утримансько-протекціоністських засадах, і тому на нього розраховувати не доводиться; що ж до соціально-економічного принципу, то саме він за умов, що склалися, здатний поєднати в собі певні переваги економічної та соціальної моделей розвитку.

3.2 Проблеми прогнозування гуманітарної сфери України

В межах соціального прогнозування можна виділити невід'ємну й водночас специфічну складову, а саме - прогнозування розвитку гуманітарної політики. Цей вид прогнозування являє собою наукове передбачення ситуації, яка в перспективі може скластися залежно від застосування тієї чи іншої стратегії гуманітарного розвитку, пов'язаної з "олюдненням" всіх сфер і галузей суспільного буття, І створенням можливостей та умов для максимальної самореалізації кожної особистості, формування в ній внутрішньої потреби і здатності брати участь в економічному, політичному та культурному житті держави й суспільства і відстоювати гуманістичні пріоритети й цінності.

Блок прогнозів розвитку гуманітарної політики об'єднує прогнози: освіти, охорони здоров'я; культури і мистецтва; зайнятості населення; житлово-комунального господарства і побуту тощо. Особливий інтерес як в практичному, так і в теоретичному плані являють функціональний та інформаційний зв'язки між блоком соціальних прогнозів (зокрема, прогнозів гуманітарної сфери) і блоком економічних прогнозів. Першочерговою метою розвитку суспільства повинен бути гармонійний розвиток особистості, що передбачає необхідність вдосконалювати охорону здоров'я; продовжувати активний період життя людей; всебічну і якісну освіту; розвиток культурного рівня індивіда, виявлення і використання його здібностей тощо. Ці та інші цілі гуманітарної політики можуть забезпечити галузі соціальної сфери - культура і мистецтво, освіта, охорона здоров'я, фізкультура і спорт. Але це невиробничі галузі, і для їхнього розвитку потрібні ресурси, що створюються у сфері виробництва. Таким чином, соціальна сфера є первинною по відношенню до економічної. Вона висуває вимоги до економіки щодо розвитку своїх галузей і водночас повністю залежить від стану економіки. Крім того, для розвитку виробництва та соціальної сфери необхідно вдосконалювати науку і техніку.

Соціальна, виробнича і наукова сфери вимагають для свого формування ресурсів, в першу чергу фінансових. Однак останні обмежені. Якщо фінансувати у більших обсягах виробництва, то менше коштів залишиться для фінансування науки. Менше засобів дістанеться і соціальній сфері, що негативно також позначиться на стані суспільства, в тому числі на трудових ресурсах, освіті і в кінцевому рахунку - на виробництві, І тут виникає необхідність у розробленні варіантів, що різняться між собою співвідношеннями розподілу засобів (коштів) між цими трьома сферами.

Базовим (нульовим) варіантом, має стати варіант, за яким на соціальну сферу і науку виділяється такий обсяг засобів, який дозволить не погіршити становище в цих сферах. Для України нульовим варіантом може бути гой, в якому намічені заходи щодо виходу країни із кризи і стабілізації в сферах, де не потрібні великі капіталовкладення. Для цього прогнозист повинен використати індикатори і їхні порогові значення, за якими починається деградація суспільства і особистості. Такі показники (індикатори) і їхні порогові (допустимі) значення затверджує Рада національної безпеки кожної країни.

3.3 Соціально-культурний потенціал закладів культури в Україні

Сьогодні сфера вільного часу, дозвілля зазнає впливу багатьох соціальних факторів: фінансово-економічного стану країни, науково- технічного прогресу, урбанізації, міграції, динаміки культурної політики тощо. Підвищення вимог до сфери дозвілля супроводжується ускладненням його структури, вдосконаленням матеріально-технічної бази. Спостерігається тенденція до відчуження вільного часу; в умовах постіндустріального суспільства з'являються і набувають широї кого визнання комп'ютеризовані форми дозвіллєвих занять. Це не може не породжувати в сфері дозвілля певних суперечностей, відміні ностей, проблем і тенденцій, що по-різному проявляються у його ш персфері (в межах всього суспільства) та підсферах (сімейні,поселенські,етнічні спільноти). Одночасно підвищується суспільне значення соціально-культурного потенціалу дозвілля. Соціологічні дослідження бюджетів вільного часу, проведені на початку 90-х років, показали, що у містах тенденція до індивідуалізації дозвілля посилюється. Скажімо, жителі міста 65% бюджету свого вільного часу проводили вдома, причому на цей фактор впливали вікові характеристики людини. Якщо 18-24-літні респонденти витрачали на домашній відпочинок і заняття в помешканні близько половини свого вільного часу, то 40- річні - вже 70% і більше.

Суттєвою причиною недостатнього використання потенціалу дозвілля в умовах громадського середовища є незадовільна робота окремих закладів культури і спорту, які протягом багатьох років майже не враховували динаміку розвитку духовних потреб та інтересів населення, не створювали необхідних умов для різноманітних занять людей у час дозвіллєвої діяльності, вільно розвивали самодіяльні начала дозвілля. В їхній діяльності переважала орієнтація на видовищні заходи, і, як наслідок, знижувалася відвідуваність клубів і спортивних споруд.

Компаративний аналіз діяльності закладів культури клубного типу України за 1995-1999 роки свідчить про різке зменшення культурно-масових заходів та клубних формувань у закладах культури України. Приміром, кількість тематичних масових заходів зменшилась за даний період майже на 79 тис. (28,5%); театралізованих свят - на 21 тис. (22,8%); вечорів відпочинку - на 178 тис. (13,3%); виставок декоративно-прикладного мистецтва - на 3 тис. (13,2%); клубних формувань - на 22 тис. (17,9%), в тому числі гуртків аматорської творчості - на 18 тис., що становить 18,8%. З 1995 по 1999 роки мережа закладів культури клубного типу скорочено на 2035 одиниць (10,1%).

Цей період був найскладнішим у діяльності закладів культури України. Соціокультурна ситуація в країні докорінно змінилася. Багато в чому ці зміни зумовлювалися соціально-економічною кризою, що охопила всі сфери суспільства. Частка видатків держбюджету, що виділялася на культуру, теж скоротилася від близько 2% у 1992, до менш, ніж 0,5% у 1999 році; кількість працівників культури зменшилась від 260 до 180 тисяч чоловік. Кількість випущених фільмів у 1999 році порівняно з 1990 роком скоротилася у 10 разів, а кіномережа - більше як на половину (в сільській місцевості - на 60%). Із 580 міських кінотеатрів постійно здійснювали кінопоказ лише 350, а на 28 тисяч сіл України діяли тільки 7 тис. кіноустановок.

Дослідження соціально-культурного потенціалу закладів культури клубного типу, яке проводилось на базі Срібнянського району Чернігівської області за 2003-2008 роки, свідчить про зменшення реальних показників по всіх напрямках роботи закладів культури клубного типу (ЗККТ). Приміром, мережа ЗККТ скоротилася на 7,3%, з них у сільській місцевості - на 7,7%; загальна чисельність працівників зменшилась на 12,3% (в селі на 3,1%). Статистика свідчить, що скорочення працівників культури відбулося через недостатнє фінансування з державного бюджету.

Відповідно до скорочення мережі ЗККТ та працівників культури зменшилася кількість клубних формувань та масових заходів: любительських об'єднань і клубів за інтересами - на 8,9%, колективів художньої самодіяльності - на 8,8%, культурно-масових заходів - на 9%. Такі негативні результати вплинули і на зменшення кількості учасників клубних формувань та відвідувачів масових заходів закладів культури клубного типу по Срібнянському району Чернігівської області в середньому на 7,3% (табл. 1).

Таблиця 1

Кількість формувань та культурно-масова робота закладів культури клубного типу Срібнянського району Чернігівської області

(2003-2008 рр.)

Соціологічний аналіз статистичних даних діяльності закладів культури клубного типу за 2003-2008 рр. показав поступове щорічне зменшення їх мережі. Приміром за 2003-2004 рр. кількість закладів культури зменшилась на 73 одиниці, що становить 0,4%; за 2004- 2005 рр. - на 100 одиниць, що становить 0,6%; за 2005-2006 рр. - на 28 одиниць (0,8%>); за 2006-2007 рр. - на 34 одиниці (0,2%). Загальний відсоток, на який зменшилася кількість закладів культури клубного типу за 2003-2008 рр. становить 1,32%, тобто 235 закладів; у сільській місцевості за даний період мережа зменшилася на 1,5%, тобто на 254 заклади.

ВИСНОВКИ

З моїх досліджень я дійшов висновку про зменшення реальних показників по всіх напрямках роботи закладів культури клубного типу . Приміром, мережа закладів культури скоротилася на 7,3%, з них у сільській місцевості - на 7,7%; загальна чисельність працівників зменшилась на 12,3% (в селі на 3,1%),а це значить,що розвиток культури залежить від фінансово-економічного стану країни, науково-технічного прогресу, урбанізації, міграції, динаміки культурної політики тощо.

Розкриваючи основні теоретико-методологічні засади сучасного наукового прогнозування та його специфіку стосовно соціальних процесів та гуманітарної політики, слід виходити з того, що головним критерієм розвитку гуманітарної сфери будь-якого суспільства є те, наскільки комфортно людина почувається в ньому, наскільки повно вона може реалізувати свій творчий потенціал. Гуманітарна сфера - це не якась окрема (відмежована від економіки і політики) сфера суспільного буття, а суспільне буття як таке, схарактеризоване (оцінене, осмислене, організоване) крізь призму пріоритетів людини і людських цінностей. Це особливий "зріз" суспільної цілісності, а саме - зріз перетину і забезпечення людських інтересів . Гуманітарна сфера має окреме предметне або галузеве наповнення. І економіка, і політика в наш час повинні бути гуманістично орієнтованими, постійно націленими на вирішення життєво важливих потреб та інтересів людини.

Варто, однак, зауважити, що труднощі стосовно розвитку гуманітарної сфери в Україні значною мірою пояснюються сучасним станом самого людського фактора, різноспрямованістю світоглядних орієнтацій та ціннісних установок різних елементів українського соціуму, соціальною пасивністю і недостатнім рівнем національної самосвідомості багатьох людей, тяжінням частини з них до відновлення суспільства, якого вже немає і ніколи не буде.

Для підвищення ефективності прогнозування розвитку гуманітарної політики доцільно застосовувати об'єктивні закони,виведені дослідниками із сукупного соціального досвіду: закон повторюваності історичних ситуацій; закон залежності прогнозу від його інформаційної бази; закон цілісності прогнозу; закон залежності достовірності; закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів.

Передбачуваність розвитку соціально-культурної сфери і соціальних процесів загалом полягає в тому, що майбутня соціальна дійсність закономірно пов'язана і випливає з минулого і теперішнього спрямування подій, які відбуваються в соціумі.

Прогнозування розвитку гуманітарної сфери виступає як частина комплексного соціального прогнозування і є найуспішнішим та ефективним. Прогноз подальшого розвитку соціально-культурної сфери здійснюється на основі економічного прогнозу і водночас на основі специфічних законів функціонування та розвитку політичної надбудови, яка є відносно самостійною і здійснює зворотний вплив на економічні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Ефективне прогнозування розвитку соціально-культурної сфери можливе лише за умови постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації. Прогнозування не можна розглядати як безумовну констатацію, що характеризується дієсловами "буде", "станеться". Можливості, що їх мало соціальне планування на етапі становлення, майже вичерпані. Необхідні соціальні нормативи, тобто кількісна і якісна характеристики стану соціального процесу. Показники повинні мати чітку визначеність, ядром якої є мета, треба, щоб вони були узгоджені між собою. Потім нормативи слід диференціювати залежно від національних, соціально-демографічних особливостей тощо; вони не можуть бути незмінними. Нормування стосується багатьох аспектів життя людини - праці, культури, побуту. Важливою проблемою розвитку нормативного планування у сфері культури є створення нормативної бази (тобто розроблення і застосування нормативів) обсягів використання (а також виробництва) видів культурної діяльності. Такі норми розробляють по середніх, відповідних показниках.

Отже, для всіх категорій населення спільним є радикальні зміни в розвитку соціально-культурної сфери України.

Размещено на Allbest.ru