Моделювання соціально-політичних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ: СОЦІАЛЬНА ІНЖЕНЕРІЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

НА ТЕМУ: «МОДЕЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ»

План

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика моделювання в соціології

1.1 Особливості поняття «модель»

1.2 Моделювання в соціології

1.3 Основні проблеми отримання початкових даних для побудови моделі в соціологічному дослідженні

1.4 Впровадження результатів моделювання

Розділ ІІ. Застосування моделювання в соціально-політичній сфері

2.1 Особливості моделювання в соціально-політичній сфері

2.2 Комп'ютерне моделювання соціально-політичних процесів

2.2.1 Прогнозування політичної активності населення (модель «Селект»)

2.2.2 Моделювання соціально-політичних структур методом розпізнання образів: партій і їх орієнтацій (модель «Образ»)

2.2.3 Структурно-логічне моделювання соціально-політичної обстановки в регіоні (модель «Суперечка»)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема даної курсової роботи: Моделювання соціально-політичних процесів.

Об'єктом дослідження є: соціально-політичні процеси в суспільстві держави, моделі їх утворення.

Предметом дослідження є: процеси утворення моделей соціально-політичних систем; закономірності моделювання соціально-політичних процесів; моделювання соціально-політичних процесів за допомогою комп'ютерних систем; політична активність населення за умов функціонування соціально-політичних процесів.

Мета: проведення аналізу соціально-політичних процесів з визначенням можливих напрямків застосування формальних методів в їх дослідженні; розробити концепції та алгоритми математичного моделювання соціально-політичних систем, орієнтованих на використання в процесі прийняття рішень органами державного управління; розробка на основі зазначеної моделі системи підтримки рішень щодо проблем, які виникають перед органами державного управління; визначити структуру, цілісність та умови стабільності соціально-політичних систем; вивчити особливості моделювання соціально-політичних процесів за допомогою комп'ютерних систем; дослідити рівень політичної активності населення за умов функціонування соціально-політичних процесів.

Актуальність даної тематики: на сучасному етапі нестабільності і повної хаотичності в політиці України набуває непересічного значення проблема формування та структуризації політичних інститутів нашої держави та організації їх взаємодії з аналогічними інститутами інших держав. Тому виникає необхідність розробки різноманітних засобів пошуку та підтримки оптимальних рішень, які б дозволили органам управління держави виробити оптимальну зовнішньо- та внутрішньополітичну стратегію України.

Важливим інструментом розробки таких засобів може бути системний аналіз, який є прикладною наукою, націленою на з'ясування причин реальних складнощів, що виникли в процесі розв'язання певної проблеми, і на розробку варіантів їх усунення. Одним з важливих методів системного аналізу складних соціальних (зокрема, соціально-політичних) систем є побудова їх математичних моделей. Математичне моделювання дає можливість проведення обчислювальних експериментів, що є важливим з огляду на складність (а найчастіше і неможливість) проведення експериментів з реальними соціальними об'єктами та серйозними соціальними наслідками, що їх можуть спричинити подібні експерименти. Нарешті, соціальні системи є, ймовірно, найбільш складними з усіх систем, які досліджуються наукою, а отже вони найбільш схильні до так званої контрінтуїтивної поведінки, тобто здатні на реакції, що не можуть бути передбачені на основі досвіду та інтуїції, які сформувалися в процесі спілкування з досить простими системами. Цю роботу присвячено моделюванню соціально-політичних процесів.

Питанню моделювання соціально-політичних процесів приділяло увагу багато вчених-дослідників, так можна відзначити: Ратинова А.Р., Акімова Д.І., Доброногова А.В., Абдурахімова А., Бестужева-Ладу І.В., Бабітову Р.Х., Борисову Н.В., Іудіна О.О. та багато інших.

Метод дослідження: структурування та аналіз науково-публіцистичної літератури по темі.

Розділ І. Загальна характеристика моделювання в соціології

1.1 Особливості поняття «модель»

Модель - абстрактне подання теорії, її операціоналізація, яку можна перевірити емпіричним шляхом. У соціології відомі різні види моделей. Одним із таких видів є теоретична перспектива, положення якої виступають провідником дослідження. Прикладом є «ідеальні типи» М.Вебера, які спрощують реальність задля розуміння її важливих рис. Інший вид моделей послуговується для подання статистичних та теоретичних зв'язків між змінними, як у шляховому аналізі чи будь-якій іншій формі багатовимірного аналізу. Наприклад, у спробі зрозуміти соціальну стратифікацію ми можемо побудувати модель, яка поєднує таку змінну, як прибуток з іншими змінними: освітою, престижем професії, статтю, расовою приналежністю.

Важливою у побудові моделі є її перевірка на відповідність. У разі абстрактних теоретичних побудов перевірка ускладнюється тим, що не кожну змінну можна виміряти безпосередньо. Саме тому у побудові моделей використовуються конструкти та концепти. Конструкти - уявлення, які дослідник може визначити змістовно та виміряти за допомогою певної кількості індикаторів. Концепти - найбільш загальні поняття, які можна виміряти за допомогою конструктів. Наприклад, на рівні концептів ми розглядаємо професійну самоспрямованість індивіда, на рівні конструктів - рутинізацію праці, її складність та міру підпорядкованості особи керівництву, на рівні індикаторів - кількість годин, яка витрачається на фізичну та розумову працю, освіту, необхідну для роботи за фахом, можливість самостійно приймати рішення тощо [14, С.339-340].

1.2 Моделювання в соціології

Моделювання в соціології - це науковий метод пізнання соціальних явищ та процесів за допомогою відтворення їхніх характеристик на інших об'єктах - спеціально створених з цією метою моделях. Потреба в моделюванні у соціології зумовлена необхідністю вдосконалення технологій управління соціальною сферою, подолання труднощів у галузі соціального проектування та прогнозування, запобігання негативним наслідках певних управлінських рішень.

Моделювання в соціології у широкому розумінні може розглядатися як моделювання будь-яких суспільних процесів (політичних, економічних, соціальних, культурних) та у вузькому сенсі як вивчення власне соціальних процесів за допомогою побудови відповідних моделей. Успішність моделювання в соціології багато в чому залежить від наявності соціологічної теорії, що описує явище, яке підлягає моделюванню, а також від міри формалізованості положень цієї теорії [14, С.337].

Можливі різні підходи до класифікації моделей, створюваних моделюванням в соціології, наприклад, залежно від характеру тієї сторони об'єкта, щ о підлягає моделюванню, можна розрізняти моделювання й моделі структури чи функції, статики або динаміки; залежно від характеру закономірності функціонування об'єкта - детерміністичні або стохастичні моделі та інші. Відповідно до засобів моделювання більшість таких моделей може бути віднесено до знакових, оскільки їх основою виступають певні знаки - графіки, креслення, схеми, гістограми тощо. Якщо у ролі знаків використовуються засоби математичної мови та логіки, то такі моделі називаються математичними. Ці моделі широко використовують математично-статистичні методи, методи автоматичного моделювання (наприклад, в економічних моделях), методи теорії графів (для моделювання структури малих соціальних груп, соціальних мереж), апарат марківських процесів та інше. Останнім часом робляться спроби використання в соціологічному моделюванні теорії катастроф та результатів самоорганізаційного (синергетичного) підходу до проблеми системного аналізу, розширюється використання комп'ютерних засобів моделювання.

Одним з перспективних наукових напрямів є імітаційне моделювання. Його мета - створення моделей, що імітують функціонування та розвиток певного соціального явища за допомогою операцій над об'єктами близької або принципово іншої природи. Типи імітаційних моделей можуть бути різні. Це, наприклад, ігрові моделі (їхніми елементами є люди, що виконують ігрові ролі), машинні моделі (їхні елементи - комп'ютерні аналоги складових соціального об'єкта), і, нарешті, людино-машинні моделюючі системи. Останні являють собою діалогові комп'ютерні системи, що імітують реальні соціальні процеси з активним використанням евристичних даних, які отримують у процесі діалогової взаємодії з людиною-експертом з приводу даного питання. Це істотно трансформує традиційну для моделювання в соціології проблему співвідношення формалізованих та неформалізованих характеристик соціального об'єкта.

Створення комп'ютерних імітаційних моделей - ітераційний процес, що починається з ідеалізованого уявлення про об'єкт та створення на його основі першого варіанту моделі. Робота з моделлю дає змогу з'ясувати, якої інформації про об'єкт ще не вистачає, яку треба уточнити. На основі цих висновків будується програма наступних досліджень об'єкта, за результатами яких будується другий, уточнений варіант моделі. У разі необхідності ці ітераційні цикли можуть бути повторені кілька разів.

Переваги комп'ютерного моделювання як технології соціологічного дослідження полягають у тому, що наявність такої імітаційної моделі дає змогу натурний експеримент над самим об'єктом замінити модельним експериментом. При цьому можна імітувати поведінку об'єкта при різних вихідних даних, вхідних параметрах та обмеженнях на галузь функціонування. Це особливо важливо для соціальних об'єктів, натурний експеримент на яких у більшості випадків неможливий. Однією з перших галузей застосування імітаційних моделей були військові ігри, для яких потрібна висока точність імітації.

Однією з особливостей моделювання в соціології є те, що воно надає більшого ніж в інших (фізичних, біологічних тощо) типах моделювання значення ціннісним орієнтаціям суб'єкта, який моделюється. Через специфіку законів розвитку суспільства питання адекватності моделювання в соціології є більш складним, ніж для природничих наук, і розробляється окремо [14, С.339].

1.3 Основні проблеми отримання початкових даних для побудови моделі в соціологічному дослідженні

Якість моделі, одержуваної на основі конкретного соціологічного дослідження, вирішальним чином визначається якістю і надійністю даних проведеного дослідження.

В зв'язку з цим етапи власне соціологічного дослідження є також і етапами побудови моделі досліджуваних явищ. До числа основних етапів входять:

1) постановка проблеми;

2) визначення мети і задач дослідження;

3) розробка гіпотез дослідження;

4) складання плану дослідження;

5) вибір і розробка процедур збору і аналізу початкової інформації;

6) проведення збору інформації;

7) аналіз зібраної інформації.

Як правило, на етапі аналізу інформації обмежуються застосуванням найпростіших методів: проведенням групувань об'єктів сукупності по одному-двом ознакам, підрахунком статистичних показників (середнього, медіани, стандартного відхилення, коефіцієнтів варіації і інших), що дають загальне уявлення про сукупність, оцінкою взаємозв'язків між ознаками на основі кореляційних коефіцієнтів і ін. В ідеалі, проте, завжди стоїть задача побудови моделі прогнозу досліджуваних явищ на основі певного набору ознак.

Найважливіша умова успіху моделювання досліджуваних явищ -- чітка постановка задачі і висунення гіпотез. Як це не очевидно, але часто даний етап відсутній. Нерідко задача розпливчаста, гіпотез немає, зібрана інформація не підлягає єдиній меті, і в результаті на підставі отриманих даних виявляється неможливою побудова тих моделей, які потрібні. Чітко поставлена задача і гіпотези визначають об'єм і характер інформації, яка повинна бути зібрана для побудови потрібних моделей і перевірки висунутих гіпотез. Висуваючи гіпотезу, дослідник повинен як би проаналізувати логіку рішення всієї задачі «в думках», отримати приблизний результат ще до самого рішення і на кожному етапі дослідження замислюватися про те, чи правильне воно проводиться на користь кінцевої мети -- перевірки гіпотез і побудови моделі досліджуваного явища.

Отже, генеральна сукупність повинна бути чітко визначена перед початком дослідження набором ознак, що дозволяє однозначно (а не за бажанням дослідника) вирішувати питання про приналежність даного приватного об'єкту генеральної сукупності [4, С.26-27].

Важливою проблемою є формування вибірки, визначення принципу відбору, об'єму вибірки і власне побудова вибірки, тобто вибір конкретних об'єктів з генеральної сукупності (респонденти, первинні колективи, населені пункти), інформація про які повинна збиратися в ході соціологічного дослідження. Об'єм вибірки значною мірою визначає ступінь часу і вартість дослідження в цілому, а правильне її формування -- надійність і достовірність кінцевих результатів.

Але використовування принципу чисто випадкового відбору можливо украй рідко. Тому частіше за все проводиться багатоступеневий відбір. На кожному етапі формуються відносно однорідні сукупності об'єктів, з яких випадковим образів відбирається пропорційне об'єму кожної сукупності число представників.

При такому принципі формування вибірки, коли на кожному етапі проводиться відбір з відносно однорідної сукупності об'єктів, навіть порушення принципів випадкового відбору не приводить до таких вже великих спотворень.

Класифікація об'єктів на однорідні групи на кожному етапі є самостійною задачею. Отримані результати як «портрет» генеральної сукупності практично завжди виходять далеко за рамки задачі формування вибірки і представляють самостійну цінність.

На етапі розробки процедур збору інформації перш за все визначаються джерела інформації -- спостереження, вивчення документів, опитування респондентів. При цьому вельми бажано, щоб принаймні спочатку, використовувалася вся доступна інформація про об'єкт, тому що різні джерела дають можливість взаємного контролю і доповнення інформації.

Спроби подолання труднощів привели до розробки різноманітних методів фіксації досліджуваних властивостей, як універсальних, так і спеціальних, для певних областей соціологічного дослідження. При цьому виділяються два загальні підходи:

1) Пряма оцінка властивості, що виміряється. Так у разі анкетування оцінка властивості, що виміряється, може проводитися безпосередньо на основі того або іншого варіанту відповіді на питання анкети.

2) Оцінка властивості, що виміряється, на основі сукупності непрямих ознак. Це вже більш «тонкий спосіб» вимірювання. Особливо поширені тут методи шкалування, засновані на дослідженні суб'єктивних думок експертів. Методи ці дозволяють на основі відповідей респондентів на ряд питань знайти його кількісну оцінку по шкалі властивості, що виміряється.

До проблем вимірювання відноситься також і проблема побудови певних сумарних показників на основі заданого набору первинних ознак -- індексів. Як правило, індекси конструюються для вимірювання достатньо складних (прихованих) властивостей об'єктів, що не фіксуються якими-небудь окремими ознаками.

Помітимо, що набір ознак, вибираних для побудови індексу, сама процедура його побудови завжди умовні, який би найсучасніший математичний апарат при цьому не використовувався. Необхідна умова успіху в побудові індексів ретельний змістовний аналіз властивостей, які розглядаються.

Одна з найважливіших особливостей соціологічної інформації -- широке використовування якісних ознак в описі досліджуваних об'єктів. Можна виділити три основні типи ознак, що зустрічаються в соціологічних дослідженнях.

1. Номінальні (класифікаційні) ознаки підрозділяють сукупність об'єктів на неврегульовані, непересічні групи. Прикладами подібних ознак є такі характеристики респондентів, як стать, спеціальність, національність, сімейний стан і ін.

2. Порядкові (рангові) ознаки визначають відносини між об'єктами типу «рівності -- нерівності», а також «більше -- менше». Приклади порядкових ознак -- робочий розряд, оцінки успішності по учбових предметах та інші.

3. Кількісні ознаки. Прикладами кількісних ознак в соціології є: стаж роботи, зарплата, розмір житлової площі, середній рівень зарплати, показники міграції населення тощо.

Не дивлячись на велике число даних ознак, ми ніколи не можемо бути упевненими в тому, що вони вичерпно описують об'єкт. Більше того, ми завжди упевнені в зворотному. На соціальні явища на відміну від природних впливає невимірний більше число чинників. Це надзвичайно ускладнює (а часто робить взагалі неможливою) повторюваність експериментів, коли умови експерименту (принаймні основні) можуть бути багато разів відтворений.

Умовою плідності застосування математико-статистичних методів моделювання є проведення попереднього аналізу структури початкової інформації. Власне побудова моделі буде при цьому заключним етапом в певній послідовності задач аналізу даних [4, С.31-33].

1.4 Впровадження результатів моделювання

При перенесенні знань з моделі на оригінал слід не виходити за межі аналогій, орієнтуватися на довірчі інтервали, враховувати надійність свідчень експертів, характер вірогідності кількісно-якісної соціальної інформації. Особливої обережності вимагають результати моделювання правової поведінки індивіда. Ніякі оргвисновки негативного характеру при цьому недопустимі; участь респондентів в експериментах не повинна нести для них ніяких несприятливих наслідків.

В процесі дослідження модель розглядається в імітаційному режимі. Вона дозволяє оцінювати стан і динаміку системи-оригіналу, її склад, структуру, функції, зв'язок з навколишнім середовищем.

Результати дослідження моделі допомагають оцінити перспективність тих або інших перетворень системи-оригіналу.

Наприклад, моделювання впливу соціальних чинників на законодавчу діяльність дозволило виявити недостатній облік деяких чинників, розділити чинники позитивні і негативні, побудувати концептуальні прогностичні моделі впливу соціальних чинників на всі етапи життєвого циклу закону.

При упровадженні результатів моделювання межі аналогій визначаються як за допомогою розрахункових показників, так і за допомогою «накладення» моделі на оригінал. Може бути виділений критерії істинності рекомендацій моделювання. В найзагальнішому вигляді таким критерієм служить практика: поведінка індивідів, діяльність оргсистем і т.д.

Обережність при перенесенні знань з моделі на оригінал не повинна заважати позитивним висновкам. Як правило, «розмитість» модельних понять і висновків все ж таки сильно зменшує невизначеність наших знань про оригінал, дозволяє давати вельми радикальні і обґрунтовані рекомендації по вдосконаленню оригіналу. При цьому модель використовується в нормативному режимі. Модельні рішення зіставляються з конкретними можливостями, реальними умовами ухвалення рішень, з нормативними обмеженнями. Модель допомагає дослідникам-практикам знайти оптимальні рішення і управляти рухом реальної системи.^.

Моделі представлення інформації -- діаграми, таблиці, схеми, графіки, -- як правило, результат агрегації отриманої інформації, її вторинної обробки з метою виділення істотних властивостей конкретної моделі, важливих для вдосконалення оригіналу. Вимоги до представлення інформації: наочність, зручність використовування; придатність для перевірки концепцій і гіпотез моделювання; тиражування в належних розмірах.

Якщо перевірка істинності, необхідності і достатності даних про оригінал, отриманих в результаті моделювання, показує, що поставлені задачі не вирішені, мета моделювання не досягнута, або досягнута не повністю, то модель підлягає заміні іншою моделлю або корекції.

Якщо контури моделювання обкреслюють систему моделей, то корекції можуть бути піддані як окремі моделі, так і вся система.

При «гнучкому моделюванні», при змозі міняти параметри моделі корекція може полягати тільки в зміні параметрів. Структуру і функції моделей міняти небажано -- це набагато складніше.

Якщо корекція моделей виявляється непотрібною або недоцільною, то на цьому процес моделювання завершується. В противному випадку ми повертаємося до початку процесу моделювання -- міняємо постановку задач, створюємо і досліджуємо тепер уже скоректовані, досконаліші моделі.

Якщо корекція моделей повторюється неодноразово і ми знову проходимо весь цикл моделювання (а це може відбуватися не тільки через недоліки дослідження, але головним чином зважаючи на складність систем, що вивчаються), то ми ведемо моделювання методом послідовних наближень. Ми одержуємо «вкладені один в одного системи» моделей, які все більш і більш точно відображають істотні властивості оригіналів [6, С.46-48].

модель соціальний політичний прогнозування

Розділ ІІ. Застосування моделювання в соціально-політичній сфері

2.1 Особливості моделювання в соціально-політичній сфері

Політичному життю сучасного суспільства властиве ускладнення процесів, які в ньому відбуваються; багатоваріантність можливостей, неоднозначність тенденцій і результатів, що досягаються. При цьому умови, необхідні одним, виявляються неприйнятними для інших. І тоді для з'ясування відносин люди апелюють до політичної влади, включаються в політичний процес.

Зростання політичної активності - явище, особливо характерне для перехідного стану суспільства. Ломка традиційних стереотипів суспільної свідомості, структура інтересів і відсутність апробованого механізму їх узгодження, що не встояла, ставлять під сумнів легітимність будь-якого політичного механізму і спонукають діяти безпосередньо, керуючись принципом «революційної доцільності». Розширення політичної участі в поєднанні з відсутністю стабільної нормативної основи і динамізмом політичних відносин ускладнює аналіз політичного процесу і знижує передбачуваність результату.

В цих умовах особливо зростає потреба в ефективному інструменті аналізу і прогнозування політичної ситуації.

Не випадково з ліквідацією авторитарного режиму і адміністративно-командної системи управління з'явився стійкий попит на дані соціологів, експертні оцінки ситуації, моніторингові дослідження суспільних настроїв.

Практика показала, що складність і динамізм сучасного політичного процесу ставлять межу ефективності традиційних методів аналізу результатів соціологічного дослідження. Засновані на використовуванні досвіду, аналітичних можливостей і інтуїції експертів, вони не в змозі охопити цілком громіздкий і багатоплановий емпіричний матеріал, уловити численні взаємозв'язки між різноманітними параметрами суспільного розвитку. Не може не позначатися і неоднозначність можливої інтерпретації, що робить результат дослідження залежним від ідеологічної упередженості аналітика, бажання задовольнити очікування замовника і т.п.

Все це спонукало шукати можливість формалізації реальних взаємозв'язків, що визначають соціально-політичний розвиток, перекладення його на мову строгих логічних, а потім математичних процедур. У результаті виникають математичні конструкції, з тим або іншим ступенем достовірності реальні процеси, що описують. Застосування сучасних ЕОМ дозволяє при цьому не тільки в достатньо короткі терміни обробляти емпіричні дані, але і розраховувати можливі варіанти розвитку подій під впливом різного роду умов.

Проникнення математичних методів і комп'ютерних засобів в практику соціально-політичного дослідження має в той же час і більш глибокі причини, що не зводяться ні до особливостей політичного процесу, ні до специфіки загально державних умов. Людство в цілому переживає переломний момент, пов'язаний з лавиноподібним наростанням інформаційних потоків.

Не випадково фахівці заговорили про інформаційний бар'єр, подолання якого можливо лише при якісній зміні механізму переробки інформації в системі управління.

Потреба управління складними суспільними, у тому числі і політичними процесами, необхідність прогнозувати наслідки дій по здійсненню поставленої мети робить актуальним застосування системного аналізу, розгляд елементів і чинників, що впливають на все це, у взаємозв'язку. Управління тими або іншими елементами суспільної конструкції без урахування реакції на нього інших елементів, зміни характеру несе непередбачувані наслідки.

Сама по собі постановка задачі логічної формалізації і математичного опису процесів корисна ще і тим, що при її здійсненні дослідник з потреби конкретизує своє уявлення про нього, строго організовує наявну інформацію, знаходить наявні проблеми в розумінні структури і міжелементних взаємозв'язків. Іншими словами, сам процес формалізації є добрим стимулом для системного сприйняття даного явища.

Здійснення системного підходу припускає дослідження явища в різних його аспектах, - у всіх або в деяких з них. Перш за все, це - системно-компонентний аспект, в рамках якого виявляються елементи або компоненти системи, їх функціональне призначення. Системно-структурний аспект припускає розгляд міжелементних взаємозв'язків, відносин між елементами, з яких складається система, а також між елементами і системою в цілому. Необхідним аспектом системного підходу є системно-інтеграційний аспект, тобто дослідження системної якості і її проявів у функціонуванні як всієї системи, так і кожної з її елементів. Якщо ж система розглядається як підсистема складнішої системи, то системний підхід означає і її розгляд в системно-функціональному аспекті, тобто в її взаємодії з іншими підсистемами і зі всією складнішою системою. Можна виокремити, нарешті, системно-комунікативний аспект, що припускає дослідження каналів і процесів комунікації, обміну інформаційними сигналами між системою і оточуючим її середовищем, а також усередині системи.

При розгляді соціально-політичних процесів за базову систему приймається, як правило, конкретна соціальна спільність (країна, адміністративно-територіальна спільність, виробничий колектив, законодавчий орган, апарат виконавської влади, партія і т.п.). Метою дослідження може стати виявлення умов стійкості даної системи (збереження системної якості), досягнення мети при збереженні стійкості або запрограмованої дезінтеграції, шляхів адаптації до змін зовнішніх умов і т.п.

При дослідженні соціально-політичних процесів моделювання, всупереч існуючому скептицизму обґрунтованої формалізації, виявляється якнайменше уразливим з погляду суб'єктивності. Що ж до достовірності одержуваних результатів, то критерієм залишається ступінь узгодження прогнозу і реальної події.

Практика довела ефективність моделювання соціально-політичних процесів. Більш того, можна, мабуть, припустити, що можна обмежитися меншим об'ємом емпіричної інформації при використовуванні конкретної моделі і чим менше залишається місця для інтерпретації результатів, тим менше вірогідність суб'єктивного спотворення прогнозу [13, С.34-35].

2.2 Комп'ютерне моделювання соціально-політичних процесів

Побудова моделі з використанням комп'ютерної техніки містить в собі чотири необхідні етапи. На першому формується єдине теоретичне уявлення про досліджувану систему - її концептуальна модель. Побудова концептуальної моделі припускає привласнення всім істотним для вирішення даної задачі компонентам системи відповідних понять, виявлення і вербальний опис найістотніших чинників і показників розвитку, залежностей і закономірностей. На другому етапі опис концептуальної моделі перекладається на мову математичних символів: створюється математична модель системи. Перекладення математичної моделі на мову програмування, доступну ЕОМ, дає в руки дослідника комп'ютерну модель, що дозволяє оперувати з цифровою емпіричною інформацією. Нарешті, вводячи в математичну або комп'ютерну моделі емпіричну інформацію про досліджувану систему, замінюючи математичні символи на кількісні показники, ми одержуємо інформаційну модель досліджуваної системи. Вона-то і дає можливість з тим або іншим ступенем достовірності оцінювати реальну ситуацію і прогнозувати її наслідки, іншими словами - ставити експеримент [7, С.56].

Системне моделювання базується на використовуванні базових принципів, відступ від яких робить його застосування необґрунтованим. Це:

ь уніфікація операційного понятійного апарату;

ь виявлення і опис єдиних законів, яким підкоряється поведінка всіх елементів системи і їх взаємодія;

ь розгляд взаємодії системи з навколишнім середовищем;

ь побудова єдиної концептуальної моделі, що максимально деталізує поведінку системи і її елементів і зв'язує єдиною загальною логікою загальні характеристики системи і всі їх приватні прояви;

ь правильне визначення структури об'єкту, облік всіх істотних для його поведінки в даних умовах елементів і параметрів в їх взаємозв'язку.

Всяка модель є лише віддзеркаленням реального явища. Що ж до математичної і виникаючої на її основі комп'ютерної моделі, то вона - віддзеркалення вторинне, відтворююче концептуальну модель реальної системи, не систему безпосередньо. Тому при використовуванні комп'ютерних моделей необхідно проявляти обережність і ясно уявляти собі межі їх застосовності.

Серед чинників, що накладають обмеження на застосування комп'ютерних моделей, найістотнішим є:

ь адекватність концептуальної моделі і її математичного опису характеру досліджуваної системи;

ь достовірність і повнота емпіричної інформації, якою оперує математична модель;

ь стабільність досліджуваної системи, що дає підставу стверджувати, що час дослідження нехтується мало в порівнянні з часом істотної зміни її параметрів.

Комп'ютерне моделювання знаходить все більш широке застосування в прикладних дослідженнях. Їх використовування стає тим більше необхідним, чим сильніше виявляються наступні обставини:

ь наявність широкого інформаційного масиву і великого числа досліджуваних параметрів, що робить неможливим або неефективним традиційні, неавтоматизовані методи обробки емпіричних даних;

ь динамічний характер досліджуваних процесів, що не залишає часу для «ручної обробки» інформації;

ь необхідність обліку великого числа параметрів системи і чинників, що впливають на її поведінку;

ь багатоваріантний характер розвитку досліджуваної системи;

ь залежність дослідника і пов'язана з цим потреба максимального звуження зони суб'єктивної інтерпретації.

Область застосування комп'ютерного моделювання для вивчення і прогнозування процесів, що протікають в соціально-політичній сфері, достатньо широка. Це виявлення реальних структурних елементів середовища, що впливають на розвиток політичної ситуації, оцінка можливих варіантів розвитку подій і ризику в результаті передбачуваних дій суб'єкта політики і його потенційної соціальної опори, прогнозування результатів виборів, внесення коректив в хід виборчої компанії і т.п.

У кожному конкретному випадку необхідно оцінювати як ступінь дійсної потреби в комп'ютерному моделюванні, так і межі його ефективного застосування. Необхідно також співвідносити ступінь достовірності, точність використовування в комп'ютерній моделі емпіричної інформації з межею погрішності математичної моделі. При цьому нерідко більш точні моделі виявляються і складнішими. Якщо ситуація не вимагає застосування складної моделі, дослідник може обмежитися моделюванням по спрощеному варіанту, що дозволяє, як правило, скоротити час дослідження, число людей, що беруть участь в ньому, а також витрати на його проведення.

З другого боку, одна і та ж математична або комп'ютерна модель може застосовуватися при аналізі різних систем, якщо це дозволяє схожість їх формалізованих параметрів і математичних описів. Для вирішення деяких задач одна і та ж комп'ютерна модель стане в нагоді для опису, наприклад, соціальної структури регіону і структури політичних орієнтацій депутатського корпусу: різними будуть їх інформаційні моделі. Тому на практиці частіше за все немає необхідності створювати математичну і комп'ютерну моделі для опису кожного нового об'єкту. Досліднику достатньо мати в своєму розпорядженні обмежений набір комп'ютерних моделей і творчо, але обґрунтовано використовувати їх стосовно кожної конкретної ситуації, наповнюючи відповідною емпіричною інформацією [10, С.10-13].

2.2.1 Прогнозування політичної активності населення (модель «Селект»)

Одним з поширених джерел емпіричної інформації в політологічному дослідженні є соціологічне опитування. В руки аналітика потрапляє при цьому безліч взаємодоповнюючих відомостей, і якщо здобуті вони грамотно і без упередженості, на їх основі за допомогою звичайних комп'ютерних програм можна з достатнім ступенем точності отримати відповідну дійсності «фотографію» політичної ситуації. Програми такого роду загальновідомі і широко вживаються в соціології. Політолога ж і того, хто замовляє йому дослідження, цікавить не тільки статична картинка: вона потрібна йому лише як висхідний матеріал для прогнозування варіантів розвитку подій і виявлення способів управління ними.

Всякий прогноз припускає встановлення залежності між параметрами, що описують досліджуваний об'єкт. Одне з поширених питань, що постають перед аналітиком, полягає в наступному: як зміниться параметр, що цікавить нас, при зміні іншого параметра? Чи посилиться, і наскільки, підтримка того або іншого соціального проекту, якщо збільшиться число громадян, наприклад, незадоволених існуючими перспективами? Як зміниться підтримка даного кандидата в депутати електоратом, якщо більшому числу виборців вдасться вселити відчуття цивільної відповідальності? [2, С.8]

Звичайний спосіб рішення подібних задач заснований на застосуванні інтуїції і досвіду аналітика і в складних випадках не дає задовільного результату. На допомогу в цьому випадку приходить математика і електронно-обчислювальна техніка.

Об'єктом безпосереднього експерименту стає тоді не соціальний організм, а його інформаційна модель. Її використовування дозволяє досліджувати реальний об'єкт у системно-структурному (якщо нас цікавлять внутрішньосистемні зв'язки) і системно-комунікативному (зовнішні зв'язки) аспектах.

Якщо з'ясується, що зміна якихось параметрів веде за собою досягнення бажаного результату, впроваджуються політичні технології, за допомогою яких ці параметри змінюються в потрібному напрямі.

Модель «Селект» дозволяє ввести і запам'ятати статистичну інформацію, отриману в результаті опитування, розрахувати прості, парні і складніші розподіли відповідей. Ця частина задачі є стандартною і відноситься швидше до числа соціологічних, ніж політологічних.

Подальші дії дослідника-політолога полягають в проведенні експерименту на наявному масиві. Параметри, що розглядаються як вхідні, змінюються в межах, що його цікавлять, для оцінки чутливості до них вихідного параметра.

При зміні значення вхідних параметрів механізм моделі перераховує наявний масив даних (вибірку) так, щоб дотримати задані користувачем значення вхідних параметрів. Виникає підвибірка, конфігурація якої визначається цими значеннями, а вихідний параметр підраховується як результат розподілу відповідей на цій підвибірці. Таким чином, зв'язок між параметрами визначається не за допомогою аналітичних формул, а «виводиться» з самих результатів опитування.

Таким чином, модель «Селект» дозволяє на основі початкових емпіричних даних опитування встановлювати деякі причинно-наслідкові зв'язки, знаючи які, можна змінювати організацію і зміст виборчої кампанії, умови її проведення і прогнозувати вірогідний вплив цих змін на рівень активності виборців.

Не слід вважати, що результат, отриманий на моделі, завжди можна точно відтворити на практиці. Опускаючи міркування про точність, надійність і стійкість соціологічного вимірювання, звернемо увагу на ускладнення, які можуть виникнути при спробі добитися бажаних значень вхідних параметрів в реальному житті. Якщо ж нам вдасться шляхом виділення підвибірки знайти групу населення з таким рівнем вхідного параметра, то і в цьому випадку ступінь участі її у виборах залежатиме й від безлічі інших взаємозв'язаних причин. В цьому випадку аналіз повинен бути продовжений до виявлення більш повного набору чинників, що впливають на вихідний параметр, їх ранжирування по значущості.

Істотним є те, що, змінюючи значення вхідних параметрів, експериментатор примушує комп'ютер складати підвибірку, інші параметри якої не залишаються незмінними. Вплив цього чинника можна зменшити, включивши найбільш істотні для характеру вибірки показники в число вхідних і зафіксувавши їх значення на фактичному рівні. Але тоді більшій деформації піддасться решта показників, що залишилися вільними.

Треба також мати на увазі, що прогнози на основі експериментів з даною моделлю справедливі лише за відносно незмінних «навколишніх умов», за відсутності процесів, що можуть якісно (революційно) змінити ситуацію.

От чому чисельні результати експериментів з даною моделлю достатньо достовірно відображають реальну картину лише при невеликих (допустимих в реальності) змінах значення вхідного параметра, що гарантують відсутність різких змін значення інших, параметрів, що не враховуються. При сильній зміні вхідних параметрів можна отримати лише уявлення про вектор тенденцій зміни вихідного параметра. Критерієм чистоти експерименту може служити реальність рівня вхідного параметра: чисельне значення, що додається йому, повинне бути максимально наближене до реальної ситуації, відповідати дійсній можливості меж його зміни [10, С.41-42].

2.2.2 Моделювання соціально-політичних структур методом розпізнання образів: партій і їх орієнтацій (модель «Образ»)

Серед проблем, з якими доводиться стикатися політологу, однієї з найпоширеніших є проблема класифікації. Об'єкт дослідження, як правило, неоднорідний і ставить перед необхідністю враховувати співвідношення різних його елементів. Процеси, що відбуваються в тій або іншій соціальній спільності, важко зрозуміти без виявлення її основних соціальних груп. При виборах за партійними списками прогнозувати склад майбутнього парламенту неможливо, не знаючи всього спектру політичних орієнтацій і співвідношення сил найвпливовіших партій і політичних коаліцій. В самому парламенті виникає проблема оптимального об'єднання депутатських груп у фракції і коаліції, блокування з тих або інших питань, прогнозу результату голосування.

Нерідко дослідник не затримує своєї уваги на аналізі структур і користується готовим розбиттям. Наприклад, на робітників, селян і інтелігенцію, на лівих, правих і центральних. Але життя не стоїть на місці, і раптом з'ясовується, що в селянському середовищі з'являються фермери, що частина робітників починає відстоювати інтереси підприємців, а інженери починають сторонитися політики в протилежність докторам фізико-математичних наук і письменникам. Ліві і праві об'єднуються навкруги патріотичних ідей, що об'єдналися було демократи розколюються.

Не буває в мінливому суспільному середовищі раз і назавжди заданих структур. Її елементи безперервно видозмінюються, діляться, зливаються, зникають і народжуються знов. В кожній новій ситуації може виникати нова сукупність елементів, що вирішальним чином впливає на політичний розвиток. Кожна задача вимагає виявлення адекватної їй сукупності. Потреба ця особливо велика в переломні моменти, в умовах підвищеного динамізму соціальних процесів. Актуальним стає їх дослідження в системно-структурному аспекті. Не менш істотна і зворотна задача: класифікація показників, що характеризують сукупність елементів досліджуваного об'єкту. Які показники і як тісно корелюють між собою? З яких компонентів складаються визначальні чинники політичного розвитку і яким чином вони згруповані в конкретній ситуації? Відповівши на ці питання, можна виявити і ті вирішальні крапки, дія на які дає можливість змінювати характер і напрям політичного процесу.

Отримати наперед не задану, «ненасильну» структуру взаємозв'язків між суб'єктами політики, класифікувати їх орієнтації за даними соціологічних досліджень можна за допомогою алгоритмів «самонавчання ЕОМ» - одного з основних методів теорії розпізнавання образів. Отримана в результаті модель дає можливість наочного представлення переробленої інформації. Класифікація досліджуваних об'єктів завжди починається із зведення отриманої інформації в таблицю, що дозволяє зіставити показники, що характеризують їх. В змістовному плані обмеження області застосування визначаються змістом задачі: так, безглуздо порівнювати різнорідні показники (наприклад, гастрономічні і політичні пристрасті) або об'єкти (наприклад, держави і партії). Але можна з'ясувати, в якому ступені політичні пристрасті користувача (виборця) близькі до політичних позицій якої-небудь партії. У формально-математичному плані обмеження визначаються межами застосовності векторних представлень інтегральних методів (заходів близькості, відстаней, метрик) в соціальних дослідженнях і класичній статистиці - для гуманітарних вимірювань.

Даний метод не вимагає ніяких апріорних гіпотез про характер статистичних розподілів. Це некласичний підхід. Коефіцієнти кореляції тут трактуються як косинуси кутів між «векторами-образами», і тут не потрібен розрахунок рівнів значущості.

Коли йдеться про орієнтації і т.д., природно розраховувати матриці кореляцій. В інших випадках (наприклад, якщо порівнюються рівні політичної культури суб'єктів) зручніше одержувати матриці різних розподілів між чинами. Вибір метрики, способу класифікації («порогова», або «ядерна» таксономія, або їх поєднання) залежить від значення задачі, досвіду і дослідника [10, С.34-37].

2.2.3 Структурно-логічне моделювання соціально-політичної обстановки в регіоні (модель «Суперечка»)

Всяка політична система і кожний з її компонентів функціонують у взаємодії з оточуючими її елементами - зовнішнім середовищем. Суб'єкт політики ніколи цілком не вільний у виборі мети і засобів її досягнення: він повинен враховувати обстановку, можливу реакцію середовища на свої дії, прогнозувати хоча б в першому наближенні ступінь досяжності поставленої мети і виявляти умови сприятливого результату.

Кожний політик, державний або партійний урядовець стикається з проблемами подібного роду повсякденно. Чи отримає підтримку населення регіону підготовлене адміністрацією рішення або, навпаки, його ухвалення викличе загрожуючу хвилю протестів? Чи може депутатська фракція розраховувати на те, що її законопроект отримає підтримку більшості в представницькому органі або ж його чекає провал? Чи є у даного кандидата в депутати або на пост президента шанси на перемогу і які вони? І нарешті, якщо в даному вигляді проект рішення адміністрації, законопроект, передвиборна програма дають дуже мало шансів на успіх, то що треба зробити для позитивного вирішення?

Зв'язок взаємних дій політичного суб'єкта і середовища породжує ще одне важливе для суб'єкта питання: до яких пір несприятлива реакція середовища залишається в розумних межах і не загрожує вона його положенню як суб'єкта політики? Інакше кажучи, наскільки великий для нього ризик втрати влади в результаті спроб реалізувати поставлену мету? І як цей ризик зменшити? В цьому випадку аналізуються умови і межі стабільності системної якості політичної системи - політичної влади, - а значить, на перший план виходить системно-інтеграційний аспект дослідження.

Методологічною основою пропонованого в даній роботі підходу є структурно-логічний аналіз обстановки, що дозволяє оцінити обстановку в регіоні виходячи з реальної розстановки політичних сил суспільства і їх інтересів.

Класичний підхід до формалізації подібного роду проблем запропонований одним з основоположників сучасної американської політології Істоном. Взаємодія політичної системи з середовищем він розглядає як обмін сигналами входу і виходу. На вході система сприймає сигнали середовища двоякого характеру: вимоги і підтримка. Сигнали на виході - рішення і дії політичної системи.

Сигнали входу і виходу мають неоднакову природу і властивості. Вихідні сигнали в основі своєї спрямованості, керовані, їх формування і продукування є проявом суб'єктивної волі політиків. По відношенню до них вихідні сигнали грають роль об'єктивних чинників політики.

Будь-яка соціальна спільність неоднорідна, будь-то населення регіону або депутати парламенту. Одна і та ж обстановка по-різному впливає на соціальне самопочуття, настрій людей. Відповідно, і сигнали вимог і підтримки формуватимуться різними групами неоднаково. Отже, рішення і дії політичної системи повинні продукуватися з урахуванням внутрішньої структури їх об'єкту. Визначальними критеріями, по яких можна виділити групу, - схожість специфічних інтересів, мети, поглядів і інших мотивів людей, що входять в неї, властивість схожим чином реагувати на політику.

Один з проявів специфічного положення групи - її особливе відношення до конкретних проблем і шляхів їх рішення. Якщо йдеться про проблеми, що мають політичне значення, можна говорити про політичну орієнтацію групи по відношенню до даної проблеми або до пропонованого способу її рішення - від безумовної підтримки до безумовної протидії.

Проте, відношення до проблеми характеризується, не тільки орієнтацією типу «за - проти», але і ступенем важливості її рішення з позицій відповідної групи. Виникає ще одне, третє вимірювання, що характеризує соціально-політичні позиції групи, - співвідношення пріоритетів, своєрідний рейтинг проблем. Кожна група може бути представлена в ньому набором крапок (або сполучаючої їх просторової кривої), кожна з яких характеризує відношення групи до відповідної проблеми [8, С.34].

Два сукупні чинники - положення в «соціально-політичному просторі» (то, чого група «хоче») і політичні ресурси, «соціальний тиск» (те, що група може) - визначають реальне положення груп. Кожна з них, з одного боку, має ту або іншу потенційну нагоду діяти і чинити тиск на суб'єкт політики, а з іншого, має певні інтереси відносно кожної проблеми, що стоять перед суспільством і відповідно до цього діє. Цими ж чинниками визначаються і міжгрупові відносини, що знаходять віддзеркалення в політиці.

Ступінь взаєморозуміння і соціально-психологічної близькості в міжособових і міжгрупових відносинах характеризується поняттям «соціальна дистанція». Чим напруженіші відносини між двома групами, тим менш бажані один для одного їх представники як партнери в міжособовому спілкуванні і тим більше взаємні показники соціальної напруженості. Є спеціальні методи визначення шкали соціальної дистанції, яка може служити індикатором міжгруповій напруженості, мірою реального або потенційного міжгрупового (або міжнаціонального) конфлікту. Природно, розділяюча групи соціальна дистанція не може не знаходити віддзеркалення в політичних відносинах.

Соціальна дистанція між соціальними групами багато в чому визначається рівнем нерівності між ними по різних параметрах. Реальна нерівність завжди існує: у виробництві і розподілі, рівні освіти, інформованості, доходах, приналежності до інститутів влади, ступені соціальної захищеності і т.п. Є спеціальні методи, що дозволяють розраховувати конкретний рівень такої нерівності по кожному з параметрів в кількісних заходах, а також порівнювати ступінь нерівності по окремих параметрах між собою.

Таке зіставлення з урахуванням політичної орієнтації груп і їх активності, готовності до дії, дозволяє оцінювати рівень соціальної напруженості в регіоні. Саме соціальна напруженість є однією з найважливіших причин політичної нестабільності. Очевидно, що чим більш напружена обстановка, тим більший дискомфорт відчуває основна маса населення і тим менше шансів у політиків реалізувати конструктивну мету.

В цілому роботу за оцінкою соціально-політичної обстановки в регіоні можна представити наступною схемою: виділення соціальних груп, що переважають (корпоративних, територіальних, національних, груп осіб з схожими інтересами) - визначення можливого «соціального тиску» кожної групи на владні структури в регіоні - аналіз «соціального тиску» сукупності виділених груп - визначення інтересів кожної з груп, по кожній з існуючих проблем - виділення коаліційних груп, що підтримують (перешкоджають) рішення проблем - ранжування проблем, виходячи з потенціалу груп та їх інтересів - визначення стратегічної позиції влади.

Модель «Суперечка» дає можливість ухвалювати рішення з урахуванням реакції населення, партій, інших суб'єктів політики і прогнозувати вірогідність досягнення мети [10, С.61-64].

Висновки

Моделювання соціально-політичних процесів є однією з найважливіших складових ухвалення серйозних політичних рішень. На жаль, переважання традиційних методів, що спираються на евристичні експертні оцінки і аналогії, пояснюється з одного боку недостатньою опрацьованістю даного напряму, а з іншою - неготовністю осіб, що ухвалюють рішення до використання сучасних наукових розробок. У зв'язку з цим перед науковим співтовариством стоїть завдання одночасного і ускладнення використовуваного математичного апарату, і спрощення способів роботи з ним для того, щоб обличчя, що ухвалюють рішення, часто далекі від математичної науки, були здатні без праці розуміти і аналізувати отримані при моделюванні результати.

Суперечність згаданих критеріїв часто приводить до сумного ефекту. Створювані моделі піддаються критиці і з боку математиків - за їх простоту, і з боку управлінців - за недоступність і даремність (бо який толк в моделі, якщо вона нерідко дає і так очевидні рекомендації). Проте і тим, і іншим необхідно мати на увазі наступне.

По-перше, соціальна математична наука ще знаходиться на стадії зародження. Тут ще не знайдені загальні математичні основи, і моделі, що будуються, є нульовими наближеннями. Саме це часто служить причиною критики з боку математиків, що займаються в основному фізичними завданнями, в багатьох з яких вже декілька сторіч тому були одержані і досліджені і нульове, і перше, і друге наближення, і йдеться про пошук все більш точних результатів. У соціальній же науці ситуація кардинально відрізняється. Починати доводиться з нуля. Саме "моделі нульового наближення" в ній зараз необхідні.

По-друге, критикувати модель за те, що вона дає очевидні рекомендації можна тільки в тому випадку, якщо вона лінійна і дає тільки одну очевидну рекомендацію. У нашому ж випадку йдеться про нелінійні моделі, які, звичайно ж, зобов'язані давати і очевидні рекомендації, проте на них їх можливості не обмежуються - при зміні параметрів вони в змозі дати, наприклад, адекватний протилежний висновок, або допомогти в ситуації вибору - коли апріорі незрозуміло, який з декількох звичних методів рішення використовувати. Ці моделі перекладають наш неформальний досвід формальною мовою математики. Саме нелінійні моделі дозволяють провести чіткі межі застосовності наших досвідчених думок і замінити суб'єкта-експерта об'єктивними математичними законами.

Список використаної літератури

1. Доброногов А.В. Системний аналіз і моделювання соціально-політичних процесів/Автореферат дисертації. - К., 1997. - 16 с..