Системна організація служб соціальної роботи

Важливим напрямком соціальної політики в будь-якому суспільстві є формування системи соціальних служб, які є безпосереднім організаційним середовищем здійснення соціальної роботи. У той же час, незважаючи на стрімкий розвиток соціальних служб у сучасних суспільствах, існує певний дефіцит теоретико-методологічних розробок сутності і змісту їхньої діяльності. Крім того, досить часто в існуючих публікаціях соціальні служби розглядаються як відносно ізольовані організації, виділяються їх види, форми і принципи діяльності.

Однак для більш повного розуміння особливостей діяльності соціальних служб у будь-якому суспільстві необхідно здійснювати аналіз системи соціальних служб, для позначення якої прийнято використовувати термін "система соціального обслуговування".

Система соціального захисту в Україні у сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в Україні у останні роки призвели до сильного погіршення умов життя населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.

Економічні перетворення, що відбуваються на сучасному етапі становлення української державності, а також процеси демократизації та розбудови громадянського суспільства супроводжуються змінами в соціальній сфері, соціальній політиці, діяльності різних соціальних інститутів. Нові суспільні відносини значною мірою впливають на становлення соціальної роботи як професійної діяльності.

1. Поняття та ознаки системи

Соціальне обслуговування здійснюється через систему соціальних служб допомоги населенню, що інтенсивно розвивається в Україні і має багатопрофільну, багаторівневу інфраструктуру та регіонально орієнтований характер.

Соціальна робота - унікальний вид професійної діяльності зі створення соціальних умов для поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту народу. Як вид професійної діяльності соціальна робота сформувалася на базі системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, спеціалізованих закладів і установ [2, c. 101].

Традиційно соціальна робота розвивається як філантропічна допомога особистості у складній життєвій ситуації, певна система матеріального забезпечення населення з метою створення належних умов для виживання в період переходу до ринкової економіки. Складні соціально-економічні умови життя зумовили необхідність розробки сучасних наукових і прикладних підходів до соціального впливу на індивіда та його оточення.

З одного боку - фінансова підтримка держави, адаптація суспільства до потреб особистості, з іншого - створення відповідних соціальних умов для самовдосконалення і самореалізації особистості у напрямі оволодіння нею економічної спроможності.

Сутнісна значимість соціальної роботи - в її спонукальному, активізуючому характері, який базується на розумінні того, що соціальний працівник не зможе прожити за клієнта його життя. Соціальна діяльність призначена віднайти позитивні збережені можливості особистості, спрямувати їх у правильне русло, допомогти їй усвідомити власну життєву ситуацію і знайти вихід із неї.

Наразі зміст соціальної роботи є різним в залежності від часу, соціальних та культурних умов, адже ця діяльність є суспільним творін­ням, її, зокрема, визначають: теоретичні розробки, дані наукових дос­ліджень; політичні та законодавчі зміни; організаційні перетворення; впливи суміжних професій; засоби масової інформації.

Визначальною рисою соціальної роботи є те, що вона захищає інте­реси людей, котрі мають нерівні потенційні можливості у порівнянні з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації, в яких вони опинилися.

Клієнтами в соціальній роботі є окремі клієнти, групи клієнтів, їхні родичі, сім"ї, громади. Вони не можуть самостійно подолати свої про­блеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно, а тому по­требують сторонньої допомоги [2, c. 102].

Соціальному працівникові потрібно розвивати самостійність своїх клієнтів. Стосунки із соціальним працівником мають ґрунтуватися на взаємодії та партнерстві. Важливо зрозуміти, що клієнтом соціального працівника за певних обставин може стати кожен, тому не варто клієнтів протиставляти соціальним працівникам.

2. Характеристика системи служб соціальної роботи. Підсистеми системи служб соціальної роботи

В літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють [4, c. 48]:

міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють [4, c. 50]:

1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).

Переходячи до розгляду органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв'язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами, водночас справляють вплив на самопочуття громадян.

Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях.

Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально уразливих груп населення чи окремих громадян.

3. Характеристика державних служб соціальної роботи

Забезпечуючи соціальний мінімум своїм громадянам, держава, цілком природно, вимагає від них певного рівня лояльності. Тому важливою складовою місії державних соціальних служб є здійснення функцій соціального контролю, соціально-педагогічні функції.

Державні соціальні служби цілком фінансуються за рахунок держави і місцевих дотацій. Заохочується діяльність по фанд-райзингу (грошей, які заробляються за рахунок різних акцій).

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін.

І, мабуть, чи не найважливіша з них - це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства. Так, наприклад, за статистичними даними 80 % організацій, які діють у Західній Україні, - це новостворені організації, лише кожна десята з них існувала за часів радянської влади.

Соціальну роботу з сім'єю здійснюють в межах своєї компетенції [6, c. 87]:

управління соціального захисту населення, охорони здоров'я, у справах неповнолітніх, освіти обласних, районних і міських у м. Києві і Севастополі, республіканських (Автономна Республіка Крим) державних адміністрацій;

соціальні служби для молоді;

спеціалізовані заклади та установи, служби соціальної роботи з сім'єю (консультаційні пункти, громадські приймальні, телефони довіри, служби сім'ї, служби соціально-психологічної допомоги, служби соціальної адаптації, школи майбутніх матерів, школи виживання, медико-соціальні кабінети, центри реабілітації, недільні школи, центри для сімей з інвалідами, центри роботи з дітьми з особливими потребами, постійно діючі лекторії, пункти обміну речей, школи батьківської підтримки, школи позитивної поведінки, кризові стаціонари та ін.).

Соціальні перетворення в державі, кризовий стан економіки і зміни у суспільному житті спричинили необхідність появи нових соціальних інститутів, уповноважених реалізувати соціальний захист молодих людей, нових напрямків і підходів у соціальній роботі з молоддю, які відповідають потребам і вимогам суспільства, соціальним запитам юнаків і дівчат.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує втілення у життя державної молодіжної політики, є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, який має діяти спільно з іншими міністерствами та центральними органами влади та їхніми структурними підрозділами по роботі з молоддю, а також взаємодіяти з політичними партіями, іншими громадськими об'єднаннями у сфері вирішення молодіжних проблем [6, c. 87].

Будинок-інтернат системи соціального захисту - стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Основу системи надання соціальних послуг інвалідам і системи соціального захисту становить мережа організацій та установ, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, функціонує Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Загальні функції ДСЗУ визначають її статус і місце в системі органів виконавчої влади. До основних функцій відносяться [1, c. 97]:

1. Прогнозування, яке полягає в дослідженні, аналізі стану, структури, динаміки ринку праці, а також визначення на підставі отриманих даних процесів регулювання зайнятості населення. До цієї функції відноситься, зокрема:

- аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу;

- збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище у сфері зайнятості населення;

- розроблення прогнозів щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначення на цій основі обсягів і напрямів професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

- розроблення статистичної звітності про стан ринку праці, попит і пропонування на робочу силу, іншу звітність про зайнятість населення, забезпечує її достовірність та своєчасне подання.

2. Планування, яке полягає у визначенні напрямів реалізації політики зайнятості, а саме:

- підготовка перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;

- розроблення та винесення на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- підготовка пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

- внесення до місцевих державних адміністрацій пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- сприяння створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

- внесення пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою.

3. Обліково-контрольна функція. Зводиться до збирання, реєстрації, перероблення та зберігання інформації щодо ринку праці. До цієї функції відноситься:

- ведення обліку громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад;

- реєстрація безробітних;

- контроль працевлаштування, ведення первинного обліку працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

- здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності, законодавства про зайнятість населення;

- вживання заходів до запобігання незаконному використанню робочої сили;

- ведення обліку та складання звітів про витрачання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

4. Організаційна функція пов'язана зі створенням механізму взаємодії служби з органами щодо реалізації політики зайнятості населення, а саме:

- організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

- організація оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;

- співробітництво із підприємствами, організаціями, установами та органами місцевого самоврядування щодо вирішення питань зайнятості населення.

5. Регулювання та управління. Функція полягає у здійсненні безпосереднього керівництва поведінкою суб'єктів соціально-трудових відносин.

6. Інформаційно-роз'яснювальна функція означає надання всім суб'єктам трудових відносин необхідної інформації щодо стану ринку праці, заходів підвищення конкурентоздатності та професійного самовизначення населення. Така функція повинна мати місце у класифікації тому, що вона сприяє формуванню активної поведінки громадян на ринку праці.

Висновки