Соціальна адаптація вихованців дитячих будинків
Адаптація як технологія соціальної роботи з вихованцями дитячих будинків, нормативно-правові аспекти соціальної роботи. Дослідження проблем соціальної адаптації вихованців інтернатних установ методом контент-аналізу та спостереження, шляхи оптимізації.
Рубрика | Социология и обществознание |
Вид | дипломная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 17.07.2013 |
Размер файла | 102,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Документи для влаштування до будинку-інтернату (молодіжного відділення) оформлюються за місцем постійного проживання дитини (особи) батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти (особи) перебувають на утриманні та лікуванні, і подаються відповідно Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласної, Головному управлінню соціального захисту населення Київської, Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій.
Вихованцям, які проживають у будинку-інтернаті, державна соціальна допомога і пенсія призначаються та виплачуються відповідно до Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (2109-14) та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» (1727-15).
Для організації навчально-виховного та трудового процесів класи та навчально-виховні групи формуються з урахуванням потреб індивідуальних програм реабілітації, індивідуальних можливостей вихованців.
Навчально-виховний процес забезпечується і проводиться з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 №848 (848-2004-п) «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку».
Навчально-виховний процес будується за науково обґрунтованим змістом, методами та формами навчання, які забезпечують набуття вихованцями необхідних знань, умінь та навичок, корекції психічних та фізичних вад вихованців та є складовою медико-соціальної реабілітації.
Трудове навчання і профорієнтація у будинку-інтернаті здійснюються у навчально-виробничих майстернях, підсобних господарствах, на навчально-дослідних ділянках, земельних наділах, промислових міні-виробництвах з обов'язковим дотриманням правил безпеки, урахуванням профілю будинку-інтернату і вимог санітарного законодавства [3, 6].
Стимулювання праці працівників будинку-інтернату та в окремих випадках вихованців (осіб), які мають право працювати в підсобному господарстві, здійснюється згідно з Положенням про преміювання, розробленим керівництвом інтернатної установи за погодженням з профспілковим комітетом або уповноваженими трудовим колективом особами, яке затверджується відповідно Міністерством праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населення обласних, Головним управлінням соціального захисту населення Київської, Управлінням праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій в межах фонду заробітної плати зазначеної установи.
Останнім часом з метою надати захист вихованцям, створюються притулки для неповнолітніх - служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких є соціальний захист дітей, створення належних житлово - побутових та психолого - педагогічних умов для їхнього життя на період визначення місця постійного влаштування.
Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомо-фізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.
Отже, судячи вже із самого визначення інтернатного закладу, його вихованці повинні мати умови для різнобічного розвитку, здобуття нормального рівня освіти та повинні після виходу із закладу бути підготованими до самостійного життя. Але такі умови в інтернатних закладах України не цілком виконуються.
2. Шляхи підвищення ефективності соціальної адаптації вихованців дитячих будинків: регіональний аспект
2.1 Дослідження проблем соціальної адаптації вихованців інтернатних установ методом контент-аналізу (на прикладі журналу «Соціальна роботі в Україні: теорія та практика»)
З метою визначення сучасних підходів до забезпечення соціальної адаптації вихованців дитячих будинків методами соціальної роботи було проведено дослідження методом контент-аналізу публікацій журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» за наступною програмою.
1. Теоретико-методологічний розділ
Проблеми вихованців інтернатних установ досить широко розробляються в зарубіжній і вітчизняній науці у контексті досліджень інститутів сім'ї, освіти і виховання. Обездолені діти, як об'єкт наукового аналізу, привертають до себе увагу дослідників різних напрямків суспільних наук: соціології, психології, соціальної філософії, соціальної педагогіки. В більшості наукових джерел сирітство розглядається як проблема дитинства, яка обривається на періоді вступу в самостійне життя. Але до проблеми самостійного життя сиріт, і тим більше до періоду вступу їх у зрілу стадію життя, дослідники звертаються досить рідко.
Процес переходу від опіки до незалежності для випускників шкіл-інтернатів видається дуже складним. Зіштовхуючись із проблемами житла, пошуку роботи, організації побуту, харчування, взаємодії з іншими людьми, отримання медичної допомоги, створення власної сім'ї, вихованці продовжують зберігати соціальні зв'язки переважно в своєму середовищі. Роль сироти часто реалізується протягом усього життя, що ускладнює процес інтеграції дітей в соціум. Дуже часто сироти не ототожнюють себе з суспільством, оточуючими людьми, а протиставляють себе їм. Отримуючи освіту, спеціальність, створюючи родину, народжуючи дітей і виховуючи онуків, вони продовжують називати себе сиротами, підтверджуючи теорію про те, що приналежність до групи - це доля.
Рекомендації для соціальних працівників, інформація про перспективні методи і форми соціальної роботи (у т.ч. ті, що стосуються соціальної адаптації) містяться в спеціалізованих журналах, що пояснює вибір об'єкта дослідження.
Об'єктом дослідження є статті журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика».
Предметом даного дослідження є матеріали, що стосуються методів соціальної адаптації дітей-правопорушників.
Метою дослідження є визначення проблем соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.
Завдання дослідження:
- сформулювати проблему соціальної адаптації;
- визначити об'єкт і предмет дослідження;
- позначити вибірку;
- сформувати інструментарій дослідження;
- здійснити контент-аналіз соціальної адаптації вихованців;
- проаналізувати і узагальнити результати проведеного дослідження;
- зробити висновки щодо методів і підходів, які необхідно застосовувати для успішної соціальної реабілітації.
Інтерпретація понять:
Соціальна адаптація - це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.
Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми й об'єктивно завдає шкоди окремим людям, спільнотам, установам, суспільству загалом.
Правопорушник - це особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, включене законом в перелік злочинів, щодо яких здійснюються провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Гіпотеза дослідження: Повністю розкрита проблема соціальної адаптації вихованців дитячих будинків в публікаціях журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика»
2. Процедурний розділ
В даному досліджені вивчаються проблеми соціальної адаптації дітей-правопорушників.
Генеральна сукупність - 14 номерів журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» (за 2009-2012 рр.).
Вибіркова сукупність - 12 статей журналу, які присвячені проблемі соціальної адаптації вихованців інтернатних закладів.
Вибірка формувалася з урахуванням вимог: актуальність (публікації за останні 2009-2012 рр.), характеристика на прикладі одного видання, яке є найбільш репрезентативним, тому що воно всеукраїнське, спеціалізоване і розглядає найбільш актуальні проблеми соціальної роботи, а саме, в нашому випадку, проблему соціальної адаптації вихованців дитячих будинків.
Методи дослідження - контент-аналіз.
Контент - аналіз - це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів
Для збору соціологічної інформації в рамках даного дослідження було вирішено використовувати метод контент-аналізу тому, що контент-аналізу, тому що: при наявності документів його проведення не потребує спеціальних умов; його проведення не потребує великих матеріальних витрат; з його допомогою можна вивчити минулі події; з його допомогою можна вивчити особистість або групу навіть при відсутності можливості безпосередніх контактів із ними; контент-аналіз дає надійні дані.
Контент-аналіз, як і кожний метод, має свої переваги. Серед основних переваг потрібно назвати такі: цей метод досліджує комунікацію безпосередньо через тексти та стенограми; дає змогу використати як кількісний, так і якісний підходи; є об'єктивним і систематичним методом дослідження комунікації; робить можливим дослідження значних обсягів даних; дає змогу вивчати комплексні моделі вживання мовних конструкцій.
Інструментарій дослідження:
Проведення контент-аналізу вимагає попередньої розробки ряду дослідницьких інструментів. З них обов'язковими є: класифікатор контент-аналізу; протокол підсумків аналізу; реєстраційна картка; інструкція досліднику, безпосередньо займається реєстрацією і кодуванням одиниць рахунку; каталог (список) проаналізованих документів.
3. Аналіз та інтерпретація даних
Для дослідження рівня соціальної адаптації вихованців дитячих будинків ми використали журнал «Соціальна робота в Україні: теорія та практика». Всього публікацій у журналі за аналізований період 2009-2012 рр. - 223 статті, з них 12 статей присвячені проблемі дослідження, які було нами досліджено методом контент-аналізу. Проаналізувавши ми отримали наступні дані.
Таблиця 2.1 - Складові соціальної адаптації за критерієм «ставлення»
Критеріїсоціальної адаптації |
Складові соціальної адаптації |
||||||
повага |
симпатія |
увага |
байдужість |
дорікання |
приниження |
||
Ставлення |
2 |
1 |
2 |
0 |
1 |
1 |
Виходячи з таблиці можна сказати, що велику увагу в інтернатному закладі потрібно приділяти увагу повазі, увазі, а також формування у дитини суб'єктивного відчуття захищеності, безпечності, задоволеності собою, що забезпечує стабільну, впевнену прив'язаність до дорослого. Відомо, що на основі особистого досвіду та безумовної самоповаги у дитини формується відчуття власної значимості. Воно являється основою для відчуття власного достоїнства, для формування власної активності, самоорганізації. Суб'єктивне відчуття захищеності - необхідна умова розвитку власної активності дитини. Саме від носіїв педагогічного захисту дитина отримує найбільш високі, найбільш стабільні оцінки, як в нейтральній ситуації так і в ситуації провини. Індивідуальний емоційний контакт з дорослими являється стимулом психічного розвитку і стабілізуючим початком в подальшому житті дитини, є підґрунтям успішного налагодження соціальних контактів, довіри до людей, прийняття людей та більш високий рівень пристосування.
Таблиця 2.2 - Складові соціальної адаптації за критерієм «спілкування»
Критеріїсоціальної адаптації |
Складові соціальної адаптації |
|||||
відкритість |
щирість |
довіра |
лицемірство |
замкнутість |
||
Спілкування |
0 |
1 |
2 |
3 |
3 |
Можемо сказати, що в інтернатному закладі присутня неправильна організація спілкування дорослих з дітьми: неспроможність і непродуктивність форм спілкування; авторитарний стиль спілкування на рівні «дорослий-дитина» і, як наслідок, на рівні «дитина-дитина». Відсутність уміння спілкуватись викликає у дітей домінування захисних форм поведінки, зокрема таких як неадекватна лояльність або агресивність. Спілкування являється важливою умовою, яка забезпечує соціалізацію дитини. Воно передбачає надання можливостей дитині повного розкриття себе в стосунках з оточуючими.
Таблиця 2.3 - Складові соціальної адаптації за критерієм «дозвілля»
Критеріїсоціальної адаптації |
Складові соціальної адаптації |
||||||
завдання |
тренування |
змагання |
конкурси |
трудовапідготовка |
груповіігри |
||
Дозвілля |
1 |
1 |
1 |
1 |
0 |
0 |
Важливим елементом адаптації є організація дозвілля. З таблиці ми бачимо, що в інтернатних закладах присутня недостатня робота з формування й розвитку ігрових навичок, також потрібно приділяти велику увагу трудовій підготовці вихованців дитячих будинків, тому що більшість вихованців позбавлені позитивного досвіду організації власного дозвілля, бо довгий час находяться під впливом колективістських стандартів. Виховний простір школи-інтернату висуває в якості важливих завдань збагачення сфери засвоєння індивідом соціальних ролей, надання допомоги вихованцям в оволодінні базовими соціальними здібностями і вміннями. Проте специфіка роботи і життєустрою державних установ не завжди сприяє успішному засвоєнню даних навичок.
Таблиця 2.4 - Складові соціальної адаптації за критерієм «освіта»
Критеріїсоціальної адаптації |
Складові соціальної адаптації |
|||||
індивідуальнійпідхід |
професійнаорієнтація |
вибір професії |
професійне навчання |
трудовевиховання |
||
Освіта |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
З таблиці видно, що потрібно приділяти особливу увагу індивідуальному підході, професійній орієнтації, вибору професії та професійному навчанню, оскільки кожен вихованець хоче пізнати, навчитися та застосовувати свої навички та вміння. Більшість вихованців мріють про середню та вищу освіту, але на здобуття її є деякі причини. Проте здобування бажаної освіти, що відповідає інтересам і здібностям дітей, ускладнюється різними обставинами об'єктивного і суб'єктивного характеру: зменшується кількість навчальних закладів початкової професійної освіти, середню і вищу професійну освіту можна здобути на конкурсній основі, збільшується доля платного навчання, для підлітків частенько характерна неадекватна оцінка своїх можливостей. Навіть обдарований вихованець, якщо зневіриться у власних силах з часом стане відставити, тому головне завдання - розвити адекватне уявлення про власні можливості у будь-якого учня, навчити ставити реальні цілі та досягати їх.
Таблиця 2.5 - Складові соціальної адаптації за критерієм «потреби»
Критерії соціальної адаптації |
Складові соціальної адаптації |
||||||
любов |
дружба |
сім'я |
житло |
Матеріальне забезпечення |
Медичне забезпечення |
||
Потреби |
3 |
1 |
4 |
4 |
4 |
2 |
Найбільш важливими потребами в інтернатному закладі є потреби в любові, почутті потрібності, дружбі, медичній допомозі. Незадовільний стан задоволення цих потреб вважається дослідниками інтернатних установ в Україні та за кордоном провідною причиною відхилень у особистості та поведінці дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Подолати у вихованців недовіру та страх перед зовнішнім світом можливо, як вважають педагоги, тільки через людське співчуття, інтеграцію з домашніми дітьми, навчання у загальних школах, співпраця з виробничими підприємствами, які б надали можливості працевлаштування та адаптації дітей у суспільство.
Складовими соціальної адаптації, на думку авторів публікацій, повинні бути:
- щодо ставлення до вихованця, потрібно надавати увагу та поважати його;
- у спілкуванні - довіра, щирість;
- у дозвіллі потрібно застосовувати різноманітні завдання, тренування, змагання та конкурси;
- що стосується освіти, то потрібно приділяти велику увагу індивідуальному підходові до кожного вихованця, професійній орієнтації, вибору професії, а також проводити професійне навчання.
Крім того вихованці мають потребу в любові, сім'ї, житлі, матеріальному та медичному забезпеченні.
2.2 Аналіз особливостей соціальної адаптації вихованців дитячих будинків методом спостереження (на прикладі Комишуваської школи соціальної реабілітації)
В рамках реалізації завдань бакалаврської роботи було проведено дослідження практики забезпечення соціальної адаптації вихованців інтернатних установ (на прикладі Комишуваської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації) методом спостереження за наступною програмою.
1. Теоретико-методологічний розділ
По-перше, у демографічній структурі осіб, які вчинюють злочини, відбуваються негативні зміни: спостерігається разюче поповнення злочинного середовища неповнолітніми правопорушниками, що припускає необхідність розробки ефективних заходів попередження рецидивної злочинності неповнолітніх. Найбільш перспективним і ефективним напрямком у профілактиці злочинності неповнолітніх повинно бути, не так зване виправлення у місцях позбавлення волі, а ефективна організація соціальної адаптації неповнолітніх громадян, які звільнилися від відбування кримінального покарання.
По-друге, аналіз стану злочинності неповнолітніх свідчить про низку проблем, які під впливом непростих соціально-економічних процесів мають тенденцію до загострення. Це стосується перш за все соціального захисту неповнолітніх, які звільняються з місць позбавлення волі і які потребують підтримки суспільства й держави в трудовому, освітньому і побутовому влаштуванні. Невирішеність на сьогоднішній день комплексу проблемних питань, які стосуються механізму соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, викликає особливу тривогу, оскільки сприяє їх повторній злочинності.
Нарешті, по-третє, неповнолітні правопорушники, які потрапили до спеціального закладу, - це найуразливіша категорія, яка найбільше потребує реабілітації. Треба констатувати, що вони ще зберегли себе як особистості й ще не втрачені для суспільства.
Ці та інші обставини обумовили об'єктивну необхідність розробки механізму соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з спеціальних інтернатних закладів саме як ефективного заходу попередження злочинності цієї категорії засуджених.
Об'єктом дослідження є діти-правопорушники, які знаходяться в школі соціальної реабілітації.
Предметом даного дослідження є методи та технології соціальної роботи з дітьми-правопорушниками, які застосовуються для підвищення їх соціальної адаптації.
Метою дослідження є рівень соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.
Завдання дослідження:
- визначити ефективність роботи з дітьми-правопорушниками в умовах закладу;
- проаналізувати професійні якості працівника з дітьми-правопорушниками;
- ознайомитися та проаналізувати інструкцію щодо роботи з дітьми-правопорушниками;
- визначити проблеми соціальної адаптації дітей-правопорушників;
- розробити рекомендації по підвищенню ефективності соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах інтернатного закладу.
Інтерпретація понять:
Соціальна адаптація - це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.
Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми й об'єктивно завдає шкоди окремим людям, спільнотам, установам, суспільству загалом.
Правопорушник - це особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, включене законом в перелік злочинів, щодо яких здійснюються провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).
Гіпотеза дослідження: Низький рівень соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.
2. Процедурний розділ
В даному досліджені вивчається рівень соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах Комишуваської школи соціальної реабілітації в Запорізькій області.
Генеральна сукупність - діти-правопорушники Запорізької області.
Вибіркова сукупність - діти 11-14 років, які перебувають в Комишуваській загальноосвітній школі соціальної реабілітації. Всього-17 осіб.
Вибіркова сукупність - відбір індивідуумів з ширшої сукупності призначений для віддзеркалення характеристик цієї сукупності у всіх істотних стосунках. При проведенні даного дослідження була використана «випадкова вибірка». До методів ймовірнісної або випадкової вибірки відносять випадковий відбір, моделювання випадковості, гніздову вибірку і так далі. До методів не випадкового відбору відносять квотну, стихійну вибірку і ін. Ми зупинилися на методі випадкової вибірки на підставі наступних базисних критеріїв:
1. Вона повністю задовольняє цілі і завдання нашого дослідження, що стоїть.
2. Дозволяє отримати що цікавить нас репрезентативну інформацію.
3. Створює необхідну модель, для якісного аналізу.
Дана вибірка була вибрана нами із-за своєрідності об'єкту, що вивчався.
Практично всі діти-правопорушники володіють схожою інформацією і сприйняттям дійсності по відношенню до реабілітаційних центрів. Отже, не кількість визначає репрезентативність отримуваної інформації, а то, що всі респонденти володіють схожим світосприйманням, на основі якого ми можемо підтверджувати поставлені нами гіпотези і цілі.
Методи дослідження - спостереження.
Для збору первинної соціологічної інформації в рамках даного дослідження було вирішено використовувати метод спостереження тому, що спостереження - це метод збирання первинної інформації про об'єкт, який вивчається, шляхом прямої реєстрації подій, що стосуються цього об'єкта і відповідають цілям дослідження. Метод спостереження цінний саме тим, що дає змогу безпосередньо фіксувати реальні поведінські акти.
Метод спостереження має такі переваги: по-перше, це безпосередність сприйняття, що дозволяє фіксувати конкретні, природні ситуації, факти, живі фрагменти життя. По-друге, це можливість враховувати конкретне поводження груп реальних людей. В даний час ця задача практично нерозв'язна іншими соціологічними методами. По-третє, спостереження не залежить від готовності людей, що спостерігаються, висловлюватися про самих себе, що властиво, наприклад, соціологічному інтерв'ю. По-четверте, це багатомірність даного методу, що дає можливість фіксувати події і процеси найбільш повно і всебічно.
Особливістю цього методу в соціології є безпосередній особистий контакт дослідника з досліджуваним об'єктом.
Інструментарій дослідження:
Інструментаріями методу спостереження є: картка спостереження, в якій надається інформація про спостережувані особи; протокол спостереження - розширений варіант картки; щоденник спостереження - документ, у якому систематично реєструються відомості про об'єкт у процесі спостереження.
3. Аналіз та інтерпретація даних.
Метою дослідження є вивчення рівня соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.
База дослідження: Комишуваська загальноосвітня школа соціальної реабілітації для дітей-правопорушників Запорізької області.
Тип установи: закритий.
Школа соціальної реабілітації працює за плану виховної роботи. Соціальний педагог має власний індивідуальний план, який реалізує у процесі організовуваній з вихованцями діяльності.
У школі соціальної реабілітації розроблено правила охорони життя і здоров'я вихованців.
Мета дитячого будинку: підготовка вихованців до успішної адаптації в сучасному суспільстві.
Завдання Комишуваської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації:
- Забезпечення, утримання та виховання вихованця;
- забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;
- створення умов, сприятливих для проживання вихованців, їх навчання та виховання;
- забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;
- реалізація прав вихованців, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.
- підвищити роль фізичної культури та спорту соціальної адаптації вихованців.
Співдружність школи соціальної реабілітації з іншими закладами:
- школи району;
- дитячі вдома;
- будинок дитячої творчості;
- будинок культури;
- бібліотека;
- музеї.
Режим роботи дитячого будинку цілодобовий.
Директор - Никоненко Лариса Михайлівна.
У школі соціальної реабілітації проживає 17 вихованців: всі хлопці 11-14 років.
Дослідження рівня соціальної адаптації дітей-правопорушників було проведено методом спостереження в Комишуваській загальноосвітній школі соціальної реабілітації смт. Комишувахи. В дослідженні приймали участь вихованці закладу - хлопці 11-14 років.
Соціальна адаптація є одним із найважливішої сторін процесу соціалізації. Але якщо соціалізація є поступовим процесом створення особистості в певних соціальних умовах, то поняття «соціальна адаптація» підкреслює активне освоєння людиною чи групою нового соціального середовища у досить стислий період часу.
Вихованець стає повноцінним членом суспільства, який засвоює соціальні норми і культурні цінності.
Успішна соціалізація передбачає ефективну адаптацію людини суспільства та до того ж час - здатність протистояти то тих життєвих колізіях, які перешкоджають саморозвитку, самовизначенню, самореалізації.
Соціальний педагог створює умови на адаптацію дітей до нових умов життя, його позитивну соціалізацію.
В Комишуваській школі соціальної реабілітації соціальний педагог, здійснює професійну діяльність, є джерелом соціального захисту дітей-правопорушників, а також є організатором роботи з формування соціальної адаптованості вихованців. Формує у вихованців «спосіб життя, гідної Людини».
Під час спостереження нами за вихованцями в Комишуваській школі соціальної реабілітації було виокремлено такі складові соціальної адаптації: ставлення до вихованців; спілкування вихованців з дорослими та між собою; організація дозвілля; освіта; побутові умови та їхні потреби. Спостереження за вихованцями в Комишуваській школі соціальної реабілітації показує, що у них сьогодні рівень соціальної адаптації вихованців є недостатнім.
По-перше, погано розвинена організація дозвілля. Підтвердженням цього є те, що у вихованців твердий режим дня, постійні вказівки дорослих, що слід робити того чи іншого часу, контроль із боку вихователів - усе це позбавляє дітей необхідності самостійно планувати і контролювати свою поведінку, формує звичку до поетапного виконання чужих вказівок.
По-друге, погане ставлення та спілкування вихователів з вихованцями. Свідченням цього є холодність, приниження, ображання, байдужість до вихованців з боку вихователів.
Наступним є побутові умови. В закладі Комишуваської школи соціальної реабілітації температура приміщення нижче 0, приміщення потребує реконструкції.
Дуже важливим елементом соціальної адаптації є потреба в материнській любові, сім'ї, житлі, матеріальному забезпеченні.
У процесі проведення соціологічного дослідження методом спостереження в Комишуваській загальноосвітній школі соціальної реабілітації смт. Комишувахи, ми дослідили проблеми соціальної адаптації вихованців. До них відносяться:
1. Проблеми соціального характеру:
- переобтяженість дітей негативним досвідом, негативними образами, обумовлена початковими обійманням неповноцінною, небезпечної ситуації;
- соціальний статус дитини-сироти - «дитина держави».
2. Проблеми медичного характеру:
- патологічні відхилення стану здоров'я вихованців;
- важкі психічні травми, нервові розлади, затримка розвитку;
- ослаблення дитячого організму, відставання у фізичному розвитку.
3. Психологічні проблеми:
- емоційна холодність, скутість, відчуженість, недовіра до людей, недоброзичливе, а іноді агресивне ставлення до них;
- не сформованість комунікативних умінь, невміння вибудовувати конструктивне спілкування рівні «дитина - дитина», «дитина - дорослий»;
- підвищена вразливість вихованців дитячого будинку, нездатності до самовизначенню, інфантилізм.
4. Педагогічні проблеми:
- соціально-педагогічна занедбаність дітей;
- девіантна поведінка;
- низький рівень соціальної культури;
- високий рівень домагань, егоїзм, споживче ставлення до людей, слабко розвинуте почуття відповідальності, ощадливості.
Гіпотеза щодо низького рівня соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації підтвердилась.
2.3 Рекомендації щодо оптимізації рівня соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку
Дослідивши рівень соціальної адаптації вихованців в журналі «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» та в Комишуваській школі соціальної реабілітації, можемо сказати що в журналі розписано всі складові соціальної адаптації вихованців, але ці складові не виконуються в умовах школи соціальної реабілітації. А саме можемо привести приклад: потреба в любові, співчутті і співпереживанні. Наслідками не вирішення цього завдання являється нездатність інтернатних вихованців товаришувати, агресивне, споживацьке ставлення до життя, відчуття власної самотності, зростання тривожності і неусвідомлена внутрішня напруга, емоційна нестійкість, фізична і нервово-психічна виснажуваність. В майбутньому за цих умов у вихованця не формується потреба до міжособистісної прив'язаності, не складаються дружні і сімейні зв'язки, виникає відчуження та споживацьке ставлення до людей.
Також потрібно приділяти важливу увагу освіті вихованців. Вчителі та вихователі інтернатних навчальних закладів вважають, що для підготовки вихованців до майбутнього самостійного життя потрібно відмовитися від педагогічних методів виховання та навчання, що формують особистість повністю залежну від держави та орієнтувати їх на прояв самостійності, напрацьовування практичних навичок у всіх сферах життя. Важливо навчити вихованця розраховувати тільки на себе, прагнути заробити гроші аніж отримати їх. Для цього до часу виходу у доросле життя вихованці мають володіти певними знаннями, навичками, вміннями, які необхідні для нормальної адаптації у суспільстві. Звідси до першочергових завдань потрапляє необхідність безпосереднього та раннього включення дитини в трудову діяльність, трудове виховання, професійне навчання.
З усього сказаного можна зробити висновок, що основними чинниками формування вихованця інтернатної установи є: негативне та неякісне спілкування з дорослими; відсутність практики сімейних стосунків; режимність, яка запобігає прояву ініціативи; монотонність життя, відсутність екстрених ситуацій, які вимагають швидкої реакції і нестандартних дій; відірваність від реального життя, його законів, вимог; недостатнє, неякісне забезпечення; некомпетентність кадрового складу установ, грубість, жорстоке поводження з дітьми, знущання; соціальна позиція-споживач. Всі ці чинники приводять до невдалої соціальної адаптації вихованців інтернатних установ.
Отримані результати кажуть нам про необхідність організації соціальної адаптації.
Щоб оптимізувати цей процес, ми рекомендуємо:
- реагувати на цю проблему вихованця в такий спосіб, щоб передати те, що він сам може впоратися із нею;
- безупинно підвищувати активність вихованця;
- обмежувати вплив негативних соціальних чинників;
- розвивати навички міжособистісного спілкування;
- намагатися усунути бар'єри спілкування, що призводять до нерозуміння;
- виявляти з психологом та соціальним педагогом причини умови скоєння підлітками правопорушень;
- проводити початкові ознайомлювальні розмови.
- створювати емоційно - комфортну обстановку для вихованців, задовольняти найважливіші потреби - в безумовному прийнятті та любові, увазі, турботі, підтримці, визнанні та повазі;
- включати вихованців у різноманітні види діяльності розвитку;
- в виховній роботі акцентувати не тільки на формальне дисциплінування, виховання слухняності, але й на розвиток особистісного потенціалу кожного вихованця;
- одну з найважливіших негараздів у дитячому будинку - потреба вихованця у любові, рекомендуємо приділяти кожному вихованцю певний час;
- провідна діяльність з метою підлітків, невміння конструктивно спілкуватися, веде до значним труднощів у соціальній адаптації вихованців, в повсякденному спілкуванні з дітьми, вихователям необхідно використовувати технології, які розвивають спілкування;
- використовувати отримані нами дані для реструктурування груп, підвищення їх згуртованості та ефективності діяльності, щоб соціальна адаптація мала позитивну динаміку.
3. Охорона праці
3.1 Аналіз потенційних небезпек при роботі соціального працівника
1. Ураження електричним струмом в наслідок несправності електричних приладів, невиконання правил з електробезпеки, що може призвести до електричних травм або летального наслідку.
2. Механічні травми. Найбільш вірогідними причинами можуть бути нераціональне розташування офісного приладдя, порушення правил з охорони праці при находженні у адміністративних приміщеннях, що може призвести до вивихів, падінь, ушибів.
3. Нераціональна організація робочого місця фахівця внаслідок порушень вимог ергономіки, що може призвести до зниження працездатності, захворювань опорно-рухового апарату.
4. Можливість ураження електричним струмом при роботі з ПК. Основною причиною може бути порушення інструкції з експлуатації ПК, що може призвести до ураження електричним струмом.
5.Підвищені статичні навантаження користувачів ПК, що може призвести до захворювань кістково-м'язового апарату.
6. Тунельний синдром або синдром зап'ястного клапану внаслідок однотипних рухів кісті руки, що може призвести до запалення зап'ястного нерву і як наслідок до обмеження рухливості кісті.
7. Негативний вплив електромагнітних випромінювань від відео-дисплейних терміналів застарілої конструкції, що може призвести до загальних захворювань.
8. Отруєння шкідливими та небезпечними хімічними речовинами, які виділяються у повітря з неякісних корпусних вузлів офісного приладдя, що може призвести до онкологічних захворювань.
9.Підвищенні психоемоційні навантаження при роботі за фахом, що може призвести до зниження працездатності або до стресового стану.
10. Недостатнє освітлення виробничого приміщення. Основна причина вихід з ладу освітлювальних приладів або джерел освітлення, що може призвести до зниження працездатності та погіршення зору.
11. Незадовільні параметри мікроклімату у виробничому приміщенні. Основні причини неефективна робота систем опалення та відсутність технічних засобів повітря-обміну (кондиціонерів), що може призвести до загальних захворювань або порушення теплового балансу.
12. Наявність шуму дискомфортних октавних частот при роботі застарілих або несправних приладів, що може призвести до роздратування.
13. Можливість загорянь з причин порушення правил пожежної безпеки та коротких замикань, що може призвести до пожеж.
3.2 Заходи попередження нераціональної організації робочого місця
Запорукою працездатності й продуктивності праці, збереження здоров'я й тривалості життя працівників є правильна організація робочого місця. На роботі людина проводить третину свого свідомого життя, тому раціоналізація робочого місця дуже важлива. У комплексі заходів, що забезпечують ефективність праці у сфері управління, важлива роль приділяється організації робочого місця.
Робоче місце - це місце постійного або тимчасового перебування працівника під час виконання ним трудових обов'язків.
Ергономічні вимоги при плануванні робочого місця мають забезпечувати найкраще розміщення предметів і засобів праці, сприяти усуненню загального дискомфорту, зменшувати втому працюючих та підвищувати їх ефективність і продуктивність праці.
Площа робочого місця має відповідати опосередкованим антропометричним характеристикам людини, бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручностей в процесі трудової діяльності.
Площа робочого місця користувача ПК повинна бути 6м2.
При плануванні робочих місць важливим є те, щоб працюючі могли природним шляхом змінювати робочу позу корпусу тіла, рук, ніг і мали можливість уникати неприродного і незручного положення тіла.
Проектування робочих місць з ергономічної точки зору має включати гігієнічні, антропометричні, фізіологічні та психофізіологічні вимоги в системі «Людина-машина-середовище».
Ці вимоги визначають:
Гігієнічні умови життєдіяльності і працездатності людини у процесі її взаємодії з технікою і виробничим середовищем залежно від рівня освітлення, температури, вологості, шуму, вібрації, запиленості, загазованості і т. ін.;
Антропометричну відповідності конструкції технічних систем антропометричним характеристикам людини (зріст, розміри тіла та окремих рухових ділянок). Показниками є раціональна поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи;
Фізіологічну та психологічну відповідність техніки і середовища можливостям працівника щодо сприймання, переробки інформації, прийняття і реалізації рішень.
Врахування ергономічних вимог при організації робочих місць дає, відповідно досліджень, приріст продуктивності праці до 25 відсотків.
Робоча поза - це основне положення працівника у просторі виробничого середовища.
Основними принципами при організації робочого місця має бути врахування робочої пози при виконанні трудової діяльності.
Зручна робоча поза має забезпечувати стійке положення тіла людини, ніг, рук, голови під час роботи, мінімальну затрату енергії та максимальну результативність праці.
Організація робочого місця передбачає:
- характер та особливості предметної діяльності;
- правильне розміщення у виробничому приміщенні;
- ергономічно обґрунтоване робоче положення, вибір параметрів робочого місця з урахуванням антропометричних характеристик людини.
- раціональну компоновку виробничих меблів, технологічного обладнання на робочих місцях.
Загальні принципи організації робочого місця:
- предмети і знаряддя праці мають бути на робочому місці, але не заважати працюючому;
- засоби і предмети праці, якими користуються постійно, мають бути ближче ніж ті, якими користуються рідше;
- предмети праці, які беруть лівою рукою, мають бути зліва, а ті, які беруть правою рукою - справа;
- якщо використовують обидві руки, то місце розташування предметів і засобів праці проектують з урахуванням зручності захоплення їх двома руками;
- організація робочого місця має забезпечувати хорошу візуальність, оглядовість, виключати захаращення його сировиною, зайвими предметами праці та готовими виробами.
Робочі місця для офісного персоналу повинні бути обладнані зручними меблями. Глибина (ширина) столу повинна бути 80 см. Це дозволить відсунути монітор і клавіатуру від краю столу і звільнити місце для кистей рук, завдяки чому людина зможе тримати лікті паралельно поверхні стола і під прямим кутом до плеча. Крім того, при роботі за комп'ютером клавіатура повинна розташовуватися в 10-15 см (залежно від довжини передпліччя) від краю столу. У цьому випадку навантаження доводиться не на кість, в якій вени і сухожилля знаходяться близько до поверхні шкіри, а на більш «тверду» частину передпліччя. Якщо стіл оснащений висувною полицею для клавіатури, робоче місце обов'язково комплектується кріслом з регульованими по висоті підлокітниками. У цьому випадку людина зможе міняти своє положення для письма і для роботи з клавіатурою і мишкою. Відстань від краю столу до перешкоди позаду повинно бути не менше 80 см. Це простір необхідно, щоб мати можливість відкидатися в кріслі, не побоюючись вдаритися об стіну, а також вільно вставати і виходити з-за столу.
Для зниження навантаження на шийні хребці, для досягнення розслабленого положення голови і правильної постави монітор потрібно розташовувати низько, так, щоб верхній рядок екрана був розташований не вище рівня очей.
Ергономічна організація робочого простору базується на даних про середній величині зони охоплення руками людини - 35-40 см. Ближньої зоні відповідає область, охоплювана рукою з притиснутим до тулуба ліктем, далекій зоні - область витягнутої руки. Ідеальною буде така форма стільниці, яка збігається з робочою зоною людини. Логічно, що кожній людині буде зручно по-своєму розмістити аксесуари. Для вирішення цих завдань створено додаткове устаткування: до стільниці кріпиться екран, забезпечений пазами для установки полиць, навісних лотків і контейнерів. Системний блок комп'ютера знаходиться під стільницею на спеціальній підставці.
Крісло повинно бути на роликах, з регульованою висотою сидіння та спинкою з поперековими опорами. Необхідно відрегулювати положення клавіатури так, щоб зап'ястя знаходилось на поверхні столу. Клавіатура повинна бути органічною. Мишка повинна бути достатньо крупною, з легким верхом і важким денцем.
Таким чином, при плануванні робочих місць важливим є те, щоб працюючі могли природним шляхом змінювати робочу позу корпусу тіла, рук, ніг і мали можливість уникати неприродного і незручного положення тіла.
Висновки
У процесі теоретичного вивчення розглянули поняття «соціальна адаптація» і з вище сказаного випливає, що соціальна адаптація (від латинського adapto - пристосовуватися і social is - суспільний) - постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища. Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі.
Таким чином, соціальна адаптація є не лише сполучною ланкою між соціальною сутністю людини та суспільною дійсністю, а й сприяє розвитку і збагаченню соціального середовища та соціальної природи людини. При цьому безпосередньо соціальна адаптація розвивається й удосконалюється під їхнім впливом.
Загалом адаптація як природна властивість людини має багатофункціональний характер. По-перше, вона є необхідною умовою і водночас засобом оптимізації взаємодії людини з природою і соціальним середовищем. По-друге, адаптація сприяє розвитку людини і вдосконаленню довкілля. По-третє, через адаптацію формується соціальна сутність людини. По-четверте, адаптація є необхідною в разі оволодіння людиною будь-яким із існуючих видів діяльності. У сукупності це дає підставу вбачати в адаптації одну з основоположних, сутнісних ознак людини, розглядати адаптацію як основну умову та механізм людської життєдіяльності.
Адаптація, як технологія соціальної роботи включає в себе такі компоненти: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.
З'ясували, що метою соціальної адаптації є виховання у дитини почуття обов'язку, соціальної захищеності і підготовка до майбутнього дорослого життя. Основною місією дитячого будинку є підготовка вихованців до самостійного життя в сучасному суспільстві, але в даний час рівень цієї підготовки не можна визнати достатнім. Від того, наскільки зможе підготувати дитячий будинок вихованців до цієї самостійного життя, і буде залежати успішність їх подальшого життєвого шляху.
Соціальна адаптація дитини - процес активного пристосування дитини, що знаходиться у важкій життєвій ситуації до прийнятих у суспільстві правилам і нормам поведінки, а так само процес подолання наслідків психологічної або моральної травми.
Процес соціальної адаптації складається з кількох етапів: підготовчого; включення в соціальну групу, яка передбачає допомогу новому вихованцю в адаптації до реальних умов установи; засвоєння соціально корисних ролей через участь у соціальній діяльності, придбання нового соціального досвіду, знань, умінь і навичок; стійка соціально - психологічна адаптованість, що характеризується здатністю вирішити будь-яку проблемну ситуацію, що виникає в природних умовах соціального середовища.
Соціальна адаптація дітей, є одним з основних компонентів соціального захисту та показником їх соціальної захищеності.
Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем вихованців дитячих будинків складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про охорону дитинства». Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України. За Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02 квітня 2008 року №675/15366 «Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення», інтернатними закладами називаються дитячий будинок-інтернат соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.
Отже, судячи вже із самого визначення інтернатного закладу, його вихованці повинні мати умови для різнобічного розвитку, здобуття нормального рівня освіти та повинні після виходу із закладу бути підготованими до самостійного життя.
У другому розділі ми провели дослідження соціальної адаптації вихованців дитячих будинків.
Перше дослідження проводилося на контент-аналізі статей журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» присвячених соціальній адаптації вихованців інтернатних закладів.
Метою дослідження було визначення проблем соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу, що повністю розкрита проблема соціальної адаптації вихованців дитячих будинків в публікаціях журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика».
Друге дослідження проводилось на базі Комишуваської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації Запорізької області.
Метою нашого дослідження було виявлення рівня соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку та розробка рекомендацій по її оптимізації. У дослідженні брали участь 17 вихованців (хлопчики 11-14 років).
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу:присутній низький рівень соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку. Це говорить про те, що потрібно приділяти увагу розвиткові вихованця з боку вихователів в інтернатному закладі.
На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки, а саме метою соціальної адаптації є виховання в дитини відчуття обов'язку, соціальної захищеності та підготовка до майбутньої дорослого життя. Основний місією дитячого будинку є підготування вихованців до самостійного життя в суспільстві, але в наш час рівень цієї підготовки не можна визнати достатнім. Наскільки зуміє підготувати дитячий будинок вихованців до цієї самостійного життя, і залежатиме успішність їхнього подальшого життєвого шляху.
Для розвитку особистості необхідно задоволення не лише біологічних, а й соціальних, духовних потреб.
Якщо вдалося виховати особистість з усвідомленим ставленням себе, іншим, суспільству, Батьківщині т.д., особистість з активною життєвою позицією, яка вміє будувати життєву перспективу, конструктивно вирішувати конфлікти, яка вміє взаємодіяти з оточуючими, - можна сміливо прогнозувати успішну соціальну адаптацію саме такій харизматичній особі.
Ми також дізналися, що багатьох немає важливих адаптаційних ресурсів: матеріальних (житло, затребувана професія, заощадження) і психологічних (адекватне виховання, підтримка родичів).
Соціальна адаптація є одним із найважливіших сторін процесу соціалізації. Але якщо соціалізація є поступовий процес створення особистості певних соціальних умовах, то поняття «соціальна адаптація» підкреслює активне освоєння людиною чи групою новому соціальному середовища у досить стислий період часу.
Вихованець стає повноцінним членом суспільства, який засвоює соціальні норми і культурних цінності.
Успішна соціалізація передбачає ефективну адаптацію людини суспільства та до того ж час - здатність протистояти то тих життєвих колізіях, які перешкоджають саморозвитку, самовизначенню, самореалізації.
Соціальний педагог створює умови на адаптацію дітей до нових умов життя, його позитивної соціалізації і наступного соціальної інтеграції.
Соціальний педагог, здійснює професійну діяльність у умовах дитячого будинку, є джерелом соціального захисту вихованців, зокрема якого є організатором роботи з формуванню соціальної адаптованості вихованців. Формує у вихованців «спосіб життя, гідного Людини».
У процесі дослідження вивчення цієї проблеми було встановлено таке:
Результати проведеного дослідження підтвердили існуючу гіпотезу у тому, що присутній недостатній рівень соціальної адаптації вихованців в умовах дитячих будинку через не достатній професіоналізм вихователів.
З отриманих результатів видно, що справжній рівень адаптації вихованців дитячого будинку нижчий, ніж повинен бути, адже ми з'ясували, що діти, ще з раннього віку живуть у закритих дитячих установах, зростають у умовах дефіциту спілкування.
Згідно з дослідженнями, проведені у Комишуваській загальноосвітньої школи соціальної реабілітації, у вихованців твердий режим дня, постійні вказівки дорослих, контроль із боку вихователів - усе це позбавляє дітей необхідності самостійно планувати і контролювати свою поведінку, формує звичку до поетапного виконання чужих вказівок.
Результати можна використовувати у роботі соціальним педагогом дитячого будинку. З результатів роботи було дано рекомендації щодо роботи з вихованцями дитячого будинку з метою підвищення їхнього рівня соціальної адаптації.
Щодо третього розділу, то можна зробити висновок, що при плануванні робочих місць важливим є те, щоб працюючі могли природним шляхом змінювати робочу позу корпусу тіла, рук, ніг і мали можливість уникати неприродного і незручного положення тіла.
Перелік посилань
1. Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 21.12.2010 №2823-VI - [Електронний ресурс] - Режим доступу до сайту: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2823-17. [Посилання дійсне на 20.12.2012 р.]
2. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.
3. Конституція України. - К.: Юрінком інтер, 1999. - 83 с.
Подобные документы
Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.
реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008Зародження соціальної роботи ях фаху в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна діяльність Нового часу.
реферат [23,2 K], добавлен 18.08.2008Важливі педагогічні аспекти соціальної роботи. Соціальна робота в контексті історичного розвитку. Вивчення історії суспільства, традицій, конкретних надбань соціальної роботи, використання досвіду минулих поколінь. Соціальна політика і соціальна робота.
реферат [14,3 K], добавлен 18.08.2008Сутність соціальної роботи в системі громадського руху. Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні. "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів. Основні напрямки і форми соціальної роботи.
дипломная работа [194,1 K], добавлен 19.11.2012Інститут сім'ї в контексті соціології. Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується. Специфіка соціальної роботи з сім’єю. Роль центру соціальної служби у підтримці сімей. Особливості соціальної роботи з сім’єю закордоном.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 09.09.2014Методологічні основи дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами. Сутність, значення, специфіка та провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами. Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
дипломная работа [48,8 K], добавлен 12.08.2010Організація соціальної роботи в Україні на початку XX ст. на професійних засадах: британська й американська моделі. Українська соціальна робота в радянській системі. Соціальна робота як самостійна профдіяльність. Сучасні умови соціальної роботи.
реферат [20,1 K], добавлен 18.08.2008Характеристика студентських груп та основні види адаптаційних бар’єрів. Вплив позитивного соціально-психологічного клімату на процес успішної адаптації в академічній групі. Результати дослідження бар’єрів соціальної адаптації у студентському середовищі.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 28.08.2014Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю, основні завдання такої роботи на сучасному етапі. Загальний огляд технології соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки. Аналіз технології попередження проблем у сім'ї.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи. Вибір підходу до процесу соціальної роботи. Огляд способів, які застосовуються для збирання, обробки соціологічних даних у межах соціальної роботи. Типи взаємодії соціального працівника з клієнтами.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 29.03.2014