Робота соціального педагога з підлітками з особливими потребами

Проблеми життєдіяльності сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами. Соціально-педагогічна робота з підлітками з особливими потребами як умова їх ефективної соціалізації. Психокорекційна робота з підлітками, які мають функціональні обмеження.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.01.2014
Размер файла 79,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Організація подібних центрів під егідою ЦССМ, очевидно, є найбільш перспективним шляхом соціальної допомоги сім'ям, які виховують дітей з особливими потребами зі складними діагнозами, не перекладаючи опіку щодо них на інтернатну систему.

При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям-інвалідам визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг. У структурі соціально-педагогічної допомоги першим виділяється соціальний компонент. Тому цілком природним є задоволення особливих потреб дітей з особливими потребами через надання соціальних послуг.

Соціальні послуги є системою соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. У вузькому значені слова - це система соціальних зручностей, що надаються особистості. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля особистості.

Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги - виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій. Об'єктом цієї діяльності є діти з особливими потребами, сім'я і найближче соціальне оточення. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так, залучення дітей з вадами фізичного розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво). Важливими формами соціально-педагогічної допомоги підліткам-інвалідам є індивідуальна і групова робота.

Зміст індивідуальної роботи з підлітком з особливими потребами становить:

- аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності);

- виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальних потреб, соціальних очікувань, культурних і субкультурних цінностей, норм);

- усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здібність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);

- дослідження особливостей соціальної адаптації;

- залучення підлітка до соціально-педагогічного процесу (соціалізації).

Групова робота у контексті сімейно-центрованої практики здійснюється через організацію соціально-педагогічного патронажу, груп підтримки і взаємодопомоги [8, с.79].

Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє адаптації дітей з особливими потребами є групи взаємодопомоги батьків. На думку американських авторів, ці групи базуються на припущенні, що батьки часто професіонали. Процес взаємодопомоги - не стихійний процес, а старанно підготовлений соціальним працівником (педагогом). У групу взаємодопомоги приходять батьки, яким необхідно полегшити почуття ізоляції, фрустрації, емоційного виснаження, поділитись своїм горем, знайти надію у покращенні свого становища. Тому для участі у роботі груп взаємодопомоги відбираються у якості лідерів батьки-волонтери, які мають необхідні якості і риси: позитивні цінності і сприйняття дітей-інвалідів; інтерес до спілкування з іншими батьками; готовність взяти участь у всіх навчальних сесіях; обізнаність в реакції батьків на інвалідність дитини; готовність допомогти батькам, у яких дитина має іншу ваду, ніж їхня. Лідер групи повинен мати посередній досвід комунікації в такій групі, бути обізнаним з природою і специфікою дитячої інвалідності, мати хороші знання і практичний досвід.

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціально-педагогічного дослідження є такі, як: матеріальний стан (забезпечення) сім'ї; психологічний клімат сім'ї; загальна культура сім'ї; реабілітаційна активність сім'ї; ставлення до патології дитини [8, с.73].

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім'ї як цілого, для соціально-педагогічної діагностики є також важливими індивідуальні особливості її членів. До них відносяться соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні, звички дорослих членів сім'ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психологічного, мовленнєвого розвитку (відповідно до її віку), інтереси, здібності, освітній заклад, який вона відвідує, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві психологічні порушення [8, с.74].

Отже, керуючись ідеями компенсаторного розвитку, гуманістичними цінностями, володіючи знаннями й уміннями із різних галузей науки (медицини, гігієни, психології, педагогіки, права), сім'я спроможна з успіхом вирішувати різні проблеми, які постають перед нею: психологічні, педагогічні, економічні та інші.

2.3 Психокорекційна робота з підлітками, які мають функціональні обмеження

Психокорекційна робота з підлітками з функціональними обмеженнями включає такі методи роботи як: арт-терапії, музикотерапія, тренінги, індивідуальне консультування.

Одним із ефективних шляхів психологічної і педагогічної підтримки підлітків з функціональними можливостями є метод арт-терапії. Працівники Луганського обласного центру соціальних служб для молоді (В.Певна, Н.Цикан) звернули увагу на ефективність цього методу, що грунтується на розумінні людини як творчої особистості, котра з певних причин обмежена фізичними і психічними вадами. Це один із гуманних і природних методів психотерапевтичного впливу на людину.

Термін арт-терапія в перекладі з англійської означає “лікування, засноване на заняттях художньою творчістю”, хоча як засіб лікування душі пластичні мистецтва були відомі задовго до виникнення поняття про терапевтичні методи. У змісті арт-терапії знаходять свій розвиток поведінкові, психоаналітичні концепції. Арт-терапія дає змогу побачити всю людину в цілому, а не тільки якусь її систему, тому що у творчому процесі беруть участь виключно всі відчуття людини. При цьому ураженим відчуттям (психологічним, сенсорним, зоровим, кінестетичним) допомагають розвинені.

Мета арт-терапії полягає у виявленні негативних станів, реконструюванні та закріпленні особистого “Я”. Сутність методу грунтується на здатності емоційно-стресових впливів відновлювати духовну індивідуальність особи з деструктивним станом. При цьому йде відновлення душевної стійкості, позитивного світосприймання [26].

Один із видатних засновників гуманістичної психології К.Роджерс вважав, що вся психотерапія повинна грунтуватися на науці і мистецтві, які здатні проникати у внутрішній світ людини, бути особистісно орієнтованими.

Музика, театр, танок, живопис, екранні мистецтва сприяють самовираженню самоекспертними засобами рухів, звуків, письма. Особливо велике значення має мистецтво і художня творчість у житті людини з функціональними обмеженнями, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату і ДЦП. Про це свідчать численні приклади малювання ротом, гри на фортепіано пальцями ніг, вишивання зубами тощо. Конкурси і фестивалі художньої творчості людей із функціональними обмеження демонструють їхній великий потяг до мистецтва, бажання поділитися результатами своєї праці, відчути, що вони спроможні щось зробити самостійно. Досить копіткої роботи, концентрації уваги і пам'яті вимагають заняття з вишивання й аплікації із соломки.

Творча діяльність стимулює бажання підлітків з особливими потребами спілкуватися, розширювати міжособистісні стосунки. Це один із способів пом'якшити стан відмежованості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Відомо, що деструктивні стани з'являються як наслідок відсутності задоволення позитивних потреб або їх викривлення, особливо це спостерігається, коли дитина з особливими потребами втрачає внутрішню енергію для саморозвитку. Посилюється дискомфорт, що призводить до негативних почуттів і емоцій, а також неконструктивних механізмів психологічного захисту [25].

Сьогодні все більше звертається увага на роль екранного мистецтва (кіно, відео, телебачення) у формуванні емоційної сфери людини, її емоційно-естетичного ставлення до навколишньої дійсності і до самої себе, до культури відчуттів і сприймання. Структура екранної реальності, крім свого прямого призначення, активізує досвід спілкування між людьми і спілкування з іншими видами мистецтва - літературою (форма оповідання), музикою (час, темп, ритм), образотворчим мистецтвом, фотографією (композиція кадру, світло, колір), театром (простір, час).

Для профілактичної і терапевтичної допомоги підліткам з порушенням опорно-рухового апарату можна продуктивно використовувати образотворче мистецтво. Малювання - це творчий акт, що дозволяє клієнту відчути і зрозуміти самого себе, виявити думки і почуття, звільнитися від конфліктів, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати свої мрії і сподівання.

Основні етапи корекційного процесу з використанням методу проективного малювання:

- попередній орієнтаційний етап (ознайомлення з обставинами, образотворчими матеріалами, вивчення обмежень у використанні);

- вибір теми, емоційне залучення до процесу малювання;

- пошук адекватних форм виявлення;

- розвиток форм у напрямку більш повного, глибокого самовиявлення, конкретизації;

- вирішення конфліктів травмуючої ситуації в символічній формі.

Проективне малювання розглядається деякими авторами як допоміжний метод у груповій роботі. Він дозволяє діагностувати і інтерпретувати труднощі у спілкуванні, емоційні проблеми. Теми малюнків підбираються так, щоб учасники могли виразити почуття та думки. Метод дозволяє працювати з почуттями, які суб'єкт не усвідомлює з тих чи інших причин.

У проективному малюванні використовують такі форми роботи:

1. Вільне малювання (кожен малює за бажанням), або за заданою чи вибраною самостійно темою. На малювання відводиться 30 хвилин, потім малюнки обговорюються).

2. Комунікативне малювання (група розбивається на пари, у кожної - свій аркуш папер, кожна пара спільно малює на невизначену тему, при цьому, як правило, залучаються вербальні контакти, підлітки спілкуються за допомогою образів, ліній, фарб).

3. Спільне малювання: декілька учасників (або вся група) мовчки малюють на одному аркуші (наприклад, групу, її розвиток, настрій, атмосферу в групі). Після закінчення малювання обговорюється участь кожного члена групи, характер його внеску у малюнок, особливості взаємодії з іншими учасниками).

4. Додаткове малювання: малюнок передається по колу - один починає малювати, другий продовжує, щось доповнює.

Обговорення авторського малюнка членами групи починається з розповіді про те, що хотів зобразити автор, як інші розуміють його задум, які почуття виникають від намальованого.

Отже, метод арт-терапії у корекційній роботі важливий тим, що підліток на малюнку передає свої почуття, емоції, настрій, які йому важко висловити. За допомогою арт-терапії можна виявити, що турбує підлітка, яке його ставлення до батьків, родичів, друзів, чи не занижена в нього до себе самооцінка.

Музикотерапія як метод психокорекції підлітка з особливими потребами. У практичній діяльності соціального педагога музикотерапія на особливому місці як один із методів підвищення соціальної активності, розвитку комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві. Крім того, це метод корекції фунуціональних рухових, психогенних або соціальних відхилень, оскільки за допомогою специфічних форм і засобів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними відхиленнями; є джерелом активізуючої творчості та соціальної стимуляції, що позитивно впливає на емоційну і вольову сферу людини [26, с.86]. Кожний із елементів музикотерапії, яку б форму вираження він не мав (вокальну, інструментальну, мовленнєву, рухову чи образотворчу), вступає у специфічний зв'язок з індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності особи.

Виховна сила музики, на думку практиків, полягає у тому, що вона підсилює емоційне сприймання і створює особливе ствалення до певних моментів і ситуацій у житті людини. Душевні імпульси та спонукання, що з'являються при цьому, впливають на її характер. Музика стимулює нервові центри. Від тональності та сили звуків залежить серцевий ритм і робота органів дихання, а також живлення тканин організму. Зарубіжні дослідники виділяють такі механізми лікувальної дії музики: катарсис, емоційний стан, підвищення доступності для свідомого переживання психо- і соціально-динамічних процесів. Призначення музикотерапії - проникнення в глибинні сфери особистості, куди не можна дістатись за допомогою слова.

Основні аспекти застосування музикотерапії:

- блокування процесу комунікації із соціальним оточенням;

- підготовка до застосування психотерапії і релаксації;

- підтримка при релаксації, пов'язаній з аутогенним тренуванням:

- подолання тривожних станів, корекції астенії, роздратованості, внутрішньої напруги, зумовлених стресових станів.

Методи музикотерапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію, тренінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі - у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації, тренінг чутливості для формування здатності бачити прояв життя в музиці.

Музикотерапію використовують як індивідуально, так і на групових заняттях. Найчастіше її поєднують із методами комплексної психотерапії. Значного ефекту можна досягти, коли музичні твори виконують самі психологи чи психотерапевти. Відоме широке використання музики разом із гіпнозом, аутогенним тренуванням та іншими методами релаксації. Існують приклади застосування т. зв. кольорової музики, що дає змогу отримати тонізуючий ефект.

Як форма роботи, в музикотерапії застосовуються рухове розслаблення і злиття з ритмом музики: музично-рухові ігри і вправи; психічна і соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи; гра на музичних інструментах і ритмічна декламація; рецептивне сприймання музики; музичне малювання; пантоміма; рухова драматизація під музику; музична розповідь; гра з лялькою і дихальні вправи з музичним супроводом.

Рухове розслаблення і злиття з ритмом музики. Мета такої роботи - свідоме й чуттєве сприйняття музичного ритму, що відбувається в русі як в одному з найхарактерніших спонтанних життєвих проявів підлітків, а також вироблення здатності психічно і соматично підкорятися ритму музики і зливатися з ним; повноцінне переживання почуття евритмії і синтонії, гармонійного переплетення ритму рухів свого тіла з ритмом музики.

Музично-рухових ігор та вправ

Метою використання заняття є стимуляція та концентрація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини. Створення умов для комунікації та взаємодії у групі, зв'язку індивіда з групою та групи з індивідом. У процесі цих занять можна використовувати ритмічні інструменти, костюмний реквізит, спортивне знаряддя та інвентар, іграшки. У музично-руховій грі, яка керується звуковими сигналами, динамічний напрям однієї фази діяльності чергується з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна соматична релаксація. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ необхідні ритмічно виразні, динамічні та жваві за темпом з привабливою мелодійною та гармонійною лінією твори: класичні, фольклорні, оркестрові мелодії у хорошому стереофонічному відтворенні. У ролі звукових сигналів можна використовувати барабани, тарілки, трикутники, ріжок.

Музичні ігри та вправи завдяки жвавому, жартівливому характеру, різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою є одним із улюблених компонентів музично-терапевтичних занять.

Музична релаксація є формою пасивного рецептивного сприймання музики, спрямована на глибоку релаксацію підлітка з психічними, соматичними або соціальними відхиленнями. Людина не повинна концентрувати увагу на формі та змісті музики, а сприймати її як “звукове поле”, що допомагає процесу розслаблення і занурення у вільну течію асоціацій, спричинених виразністю та динамічністю музики.

Цей метод має три складові: психологічну, музичну та біозвукову, які проявляються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через якісну й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. В результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається приплив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та відновлення використовуються музичні програми і звуки живої та неживої природи. Для прослуховування відбирають реально скомпоновані фрагменти записів голосів пташок, тварин, які створюють сприятливі асоціативні спогади, образи. Процес психічного і соматичного розслаблення починається з відтворення музичного твору.

Слухання музики можна поєднувати з демонструванням картин, слайдів. Відеометод полягає у тому, щоб допомогти людині створити необхідний образ, сповнений почуттів і уявлень.

Основний критерій добору музичних творів - пом'якшувальний і гармонійний вплив. Найбільш сприятливими є твори періоду музичного бароко та класицизму. Із сучасних творів - ліричні, сумні мелодії з плавним, м'яким ритмічним малюнком, негучним звучанням, спокійним темпом виконання.

Музична розповідь

Ефективним засобом психічної та соматичної стимуляції, у якій беруть участь рухи, драматизація і мовлення, є музична розповідь. Усі розповіді підкріплюються музикою, у якій є і дзюрчання струмочка, завивання вітру, і звуки, характерні для тварин. Під час таких занять психолог грає роль оповідача, а учасник - героїв сюжету. Мотиви обираються з урахуванням психічного і соматичного стану учасників, характеру їхніх невротичних бар'єрів, психічної напруги. Можна використовувати й такий варіант оповідання, коли учасники придумують закінчення розповіді на основі своїх уявлень, фантазій, зіставлення з власним досвідом.

Отже, музикотерапія допомагає підлітку з особливими потребами розслабитись, поринути у власний світ, сконцентруватися на вирішення даної проблеми. Також музика знімає стерес, який переживає підліток в даний момент часу.

Соціальна підтримка підлітків з функціональними обмеженнями є одним із пріорітетних напрямів діяльності обласних центрів соціальних служб для молоді. Створення спеціалізованих формувань для підлітків з функціональними обмеженнями - справа особливо актуальна і важлива в рамках комплексного підходу до вирішення проблеми інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство.

З метою забезпечення інтеграції в соціум підлітків з особливими потребами у січні 2001 року на базі громадської організації “Відродження” Одеським обласним центром ССМ був створений “Центр соціальної роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження, та батьками, які їх виховують”. Основною метою Центру є надання комплексної соціально-педагогічної, психологічної чи правової допомоги підліткам та їхнім батькам, опікунам, вихователям. Сприяння соціально-психологічній адаптації дітей із функціональними обмеженнями, реалізація корекційно-розвиваючої роботи, психологічна підтримка батьків, які виховують дітей із вадами фізичного, розумового та психічного розвитку, створення оптимальних умов для спілкування, організація відпочинку та дозвілля підлітків з особливими потребами та їхніх батьків.

Основними формами роботи з підлітками з особливими потребами є тренінги, семінари, психологічні та правові консультування, святкові акції, творчі вечори, робота гуртків за інтересами та батьківського клубу.

Необхідно приділяти все більше уваги вивченню психічного стану та рівня розумового розвитку підлітків із функціональними обмеженнями, розвивати їхні творчі уміння і навички у різних видах творчої діяльності, формувати досвід стосунків та навичок спілкування у соціумі. Найбільш типовими формами роботи з підлітками з обмеженими можливостями є індивідуальна корекційно-розвиваюча робота та проведення тренінгів спілкування, особистісного зростання, розвитку творчих здібностей. Ефективним засобом подолання агресивності, збудження, психічної неврівноваженості підлітків з розумовою відсталістю є проведення комплексу фізичних вправ.

Тренінг дозволяє певною мірою зняти психологічну напругу, фізичне “затиснення” та переключитися від проблеми, пов'язаної з дитиною, до дії “тут і тепер”. Як один із можливих варіантів роботи з батьками, пропонується тренінг комунікативних умінь.

Отже, психокорекційна робота є важливою для підлітків з особливими потребами. Самим підліткам з особливими потребами тренінг дозволяє виявити поведінкові стереотипи, під час тренінгу учасники дізнаються багато корисної інформації: як роз'язувати проблемні ситуації, як потрібно поводитись при тій чи іншій обставині. Всі вправи, які застосовуються в тренінгу дозволяють перевірити сформованість комунікативних умінь, звернути увагу учасників на виявлення ініціативи під час контакту.

2.4 Зміст соціальної реабілітації підлітків з функціональними обмеженнями

Реабілітація - це вплив, що визначається соціальною підтримкою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищенність, хворобу, дисфункції або інші соціальні причини. Допомога полягає у фізичній терапії, психотерапії, тренування і змін способу життя.

Аналiзуючи різні ставлення до підлітків з обмеженими можливостями, доцiльно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущими для розкириття реабілітації як соціального процесу:

1. Ставленя до дефекту дитини може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи неусвідомлення, сприйняття чи несприйняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.

Зазначенi категорiї, які визначають дефекти дитини не є стабільними і пiддаються змінам вiдповiдно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, які оточують дитину як індивіда й особистість.

2. Становище в сiм'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуженості, гіперопіки чи гіпоопіки (недостатня увага), авторитарності виховання, гіперсоціальності (спроба будувати виховання за певною схемою), примусу, репресії тощо.

Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які зумовлюють сімейне благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних відносин і виховання в сім'ї.

3. Навички самообслуговування. Цей спектр є досить широким і багато в чому пов'язаний із понятійним апаратом дитячої, вікової і педагогічної психології, він містить предметну діяльність, маніпулювання, дії, зону найближчого розвитку, уміння, навчання, наслідування, звички тощо.

Прояви особистості підлітка у сфері самообслуговування досить різноманітні. Одним із важливих індикаторів є можливість опосередкування, самостійного регулювання своєї поведінки.

Розвиток навичок самообслуговування - на особливому місці у вихованні і соціалізації. Зокрема, враховується той фактор, що в усіх підлітків із відхиленнями у розвитку досить важко формуються ручні навички - дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності і найбільш значним для підлітків, які страждають на дитячий церибральний параліч (ДЦП), тому головними для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекцію помилкових настанов опорно-рухового апарату (кінцівок, частин хребта тощо), подолання слабкості (гіпотрофія, атрофія) окремих м'язових груп, поліпшення рухливості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук (пальців) та інші.

Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового розвитку підлітків, можна забезпечити сильний вплив на їхній загальний розвиток, а також на соціальну реабілітацію в цілому. Це сприятиме формуванню мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також на поведінку. Сфера рухової активності містить додаткові категорії, які описують:

1) розвиток мови за допомогою рухів - поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольові рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності тощо;

2) формування у процесі фізичного виховання просторових і часових уявлень типу: далі - ближче, вище - нище, зліва - справа, часто - рідко та інші;

3) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях із фізичної культури різних за фізичними властивостями матеріалів, пов'язаних із категоріями важкий - легкий, пластичний - крихкий тощо.

5. Пізнавальна активність, у першу чергу, пов'язана зі стимуляцією сенсомоторного розвитку підлітка, який у поєднанні з емоційно-позитивним спілкуванням є основою формування психічних функцій, представлених у категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс пожвавлення, мислення, уява та інші [26, с.39].

Специфіка сенсомоторного виховання підлітка з відхиленнями у розвитку спрямована на одночасний розвиток органів і моторики. У випадку розладу опорно-рухового апарату (ДЦП) реабілітаційне середовище повинне враховувати правильність розміщення тіла, голови, рук, ніг і стосується такої категорії, як поза.

Досить часто у підлітків, хворих на ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сенсомоторних функцій - фіксація зору на одному й тому ж предметі.

На наступному етапі відбувається навчання підлітка групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої - значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволодіння кольорами.

Не менш важливим є навчання диференціювати форму та розміри предмета - круга, квадрата, куба, кульки. Виконуючи різноманітні завдання, підлітки навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями “такий”, “не такий”, “однаковий”, “різний” тощо.

6. Соціальна активність є складною динамічною функціональною системою, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії із соціальним людини в гармонії із соціальним середовищем, природою. Вона містить чималу кількість категорій медичної, валеологічної, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, профілактика, превентивний характер соціальної роботи, ставлення до природи, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін.

Розв'язання проблем, які пов'язані з дітьми з особливими потребами поклав на себе Центр реабілітації дітей-інвалідв м. Херсон. Але також цією проблемою займаються також в м. Львові - реабілітаційний центр “Джерело”, м. Києві та в багатьох інших містах. В Центрі реабілітації дітей-інвалідів в м. Херсон виховуються та навчаються діти з тяжкими розумовими обмеженнями різної етіології.

Ці діти потребують індивідуальної виховної роботи, спеціального ставлення та догляду. У Центрі реабілітації вживають заходи, які об'єднують у собі діагностичну, корекційну та соціально-адаптаційну роботу, надають батькам необхідні рекомендації щодо виховання їх дітей. Спільна робота батьків та спеціалістів Центру реабілітації - важлива умова діяльності. Така система праці дозволяє зробити процес виховання і навчання неперервним.

Процес виховання і навчання підлітків з тяжким ступенем розумової обмеженості визначається специфікою розвитку таких дітей. Мета цього процесу - отримати якомога більше позитивних результатів. Планування роботи в Центрі реабілітації здійснюється з урахуванням особливостей і можливостей розвитку як окремої дитини, так і груп у цілому. Корекційно-розвивальний процес охоплює всіх дітей, навіть з численними вадами розвитку. Оцінювання динаміки розвитку кожної дитини здійснюється у порівнянні з розвитком тієї самої дитини на попередньому етапі [9, с.40].

Прогноз розвитку підлітка визначається на основі поглибленого розуміння медичного діагнозу, завжди з педагогічним оптимізмом. Спеціалісти намагаються в кожній дитині знайти потенційні можливості, на які потім спираються в педагогічній роботі. Умовою отримання позитивних результатів у педагогічному процесі є створення атмосфери довіри, позитивного емоційного контакту з вихованцями.

Спеціалісти Центру реабілітації визначили напрями навчально-виховного процесу, які спрямовані на забезпечення здатності:

* пізнати самого себе;

* турбуватися про себе;

* орієнтуватися в предметному світі;

* визначитися, знайти себе в навколишньому світі [10, с.41].

У цих напрямках зосереджено педагогічні цілі, які базуються на практичному досвіді роботи з розумово обмеженими дітьми.

Навчально-виховний процес проводиться в умовах конкретних ситуацій і спрямовується на формування у підлітків життєво необхідних умінь, навичок і, в цілому, стереотипної поведінки, що є компенсаторним механізмом розумово обмежених дітей. Всі заходи базуються на розвитку особистості в цілому.

Соціально-педагогічна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію підлітка. Узагальнення досліджень, що ведуться у різних напрямах, та досвіду роботи з дітьми з особливими потребами у всіх країнах світу дає підставу виділити два рівні соціалізації дітей з особливими потребами. Перший рівень - фізична реабілітація, педагогічна та психологічна корекція, які здійснюються на індивідуальній основі. На цьому рівні вирішуються особливі проблеми та задовільняються особливі потреби дитини. Так, реабілітація підлітка, який хворий на поліомієліт, залежить від важкості захворювання. Деякі підліткі потребують спеціальних вправ та ігор, інші - ортопедичних апаратів. Кожний підліток ретельно обстежується з метою визначення найбільш ефективних методів соціально-педагогічної допомоги. Чим раніше виявляються специфічні потреби підлітка, тим більш дієвим буде процес реабілітації [8, с.72].

Другий рівень - соціально-педагогічна реабілітація, під час якої реалізуються потреби дитини: участь у сімейних справах, іграх, навчання у школі чи вдома, потреба в дружбі, любові, подорожах, пригодах, участі у громадському житті. На цьому рівні дитина ідентифікує себе до певної соціальної групи, колективу, активно засвоює соціальну поведінку, групові норми і цінності. Дитина виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки соціальній адаптації.

Отже, в категорію соціальної активності закладено ідею про те, що хвору дитину не можна розглядати поза сім'єю і середовищем. Це ще раз підкреслює, що збереження і розвиток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у підлітка з особливими потребами здатності і готовності до самодопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.

Залежно від того, як взаємодія спеціалістів із батьками, можна окреслити п'ять основних тактик соціально-реабілітаційної роботи.

За А.Й.Капською у практиці використовуються довготермінові і короткотермінові моделі роботи [26]. Серед короткотермінових варто назвати кризово-інтервентну і проблемно-орієнтовану моделі взаємодії.

Кризово-інтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпосередньо у кризовихситуаціях, які можуть бути обумовлені змінами в природньому циклі чи випадковими травмуючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового стану, його тривалість обмежена, як свідчить практика, приблизно 6-7 тижнями. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. В такий період використовуються як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального педагога є надання емоційної підтримки і спроба пом'якшити вплив стресової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння проблеми і почне розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними вадами є також причиною стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно втручається в життєву ситуцію і допомагає мобілізувати усі сили на підтримку батьків і дитини. Звичайно, психологічна допомога є домінуючою. Проте і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не стільки глибоко психологічною, скільки комплексною і широкою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно привернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від підлітка і залучити сім'ю до процесу реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну увагу про перспективи підлітка і про ту роль, яку сім'я може відіграти в її житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї у подоланні пригніченості, розгубленості, відчаю, батькам - у формуванні активної позиції у реабілітації дитини.

З цією метою спеціаліст надає освітню інформаційну допомогу, яка дозволяє сім'ї “побачити” етапи відновлювального лікування і перспективу підлітка, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних із нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціалістами, установами і сім'єю.

Втручання у кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтована модель взаємодії, яка є короткотерміновою стратегією роботи, тривалість якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10-12 контактів із клієнтом.

Проблемно-орієнтована модель має на меті вирішення практичних питань, зосереджується лише на тій проблемі, яку усвідомлює клієнт і над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про результативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями, основний принцип якої полягає в концентрації уваги на пом'якшенні основних проблем через визначення і вирішення спершу простих завдань, а поступово й складних, що переконує клієнта у його спроможності вирішувати проблему.

Соціальний педагог у межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим середовищем. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла криза у стосунках між членами сім'ї, погіршився стиль виховання, психологічний клімат сім'ї став несприятливим тощо.

Важливим методом проблемно-орієнтованої моделі є укладення угоди між спеціалістом, який надає допомогу, і клієнтом - у даному випадку це сім'я чи її представник. Угода має містити:

- опис ключової проблеми (чи проблем), яка вимагає вирішення;

- мету і завдання спроектованої роботи;

- процедури і методики, які будуть застосовані;

- вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соцільного педагога це в осоновному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефонні контакти тощо);

- обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії, якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чіткого характеру. Крім того, угода - це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта, встановлення довірливих стосунків, можливість уникнути непорозумінь.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в осоновному базуються на психолого-соціальному підході. Психо-соціальна модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна модель цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно-наслідкові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод генограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт у психо-соціальній моделі часто перебуває в пасивній позиції.

Основне завдання даної моделі - зміна клієнта у конкретному випадку сімейної системи, адаптація її до виконання своєї специфічної функції - реабілітації дітей з особливими потребами.

В своїй роботі соціальний педагог повинен застосовувати такі адекватні тактики як:

1. Безпосередня робота з конкретною сім'єю:

- відвідування соціальним педагогом сім'ї, зустріч з усіма членами родини, спостереження за спілкуванням з дитиною, визначення стратегії поведінки, навчання, вирішення проблем;

- відвідування спеціаліста батьками, спостереження за тим, як вони спілкуються з дітьми, веде прийом, консультування;

- спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми дитини.

2. Опосередкована робота з конкретною сім'єю, що передбачено:

- ведення батьками і спеціалістом-куратором детальних записів про дитину, надання інформації батькам про хід її реабілітації;

- забезпечення батьків методичною літературою, створення карт розвитку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для розвитку дитини тощо.

3. Безпосередня робота з групою батьків передбачає:

- зустрічі зі спеціалістами в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поводження:

- організацією семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять;

- залучення до проведення спільних дозвільних заходів - свят, акцій тощо.

4. Опосередкована робота з групою батьків, яка передбачає такі види робіт:

- інформування батьків про новітні технології роботи з підлітками, підготовка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних матеріалів;

- опитування шляхом письмового анкетування, підготовка стендів, виставок для батьків;

- підготовка навчально-методичних посібників, рекомендацій для батьків.

5. Розвиток контактів між батьками з метою:

- сприяння створенню мережі нянь серед батькі, обміну досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;

- допомога у створенні асоціації, групи самодопомоги батьків;

- активізації батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадських організаціях, до участі в ухвалення рішень психолого-медико-педагогічної комісії;

- створення різного типу клубів для батьків і дітей.

Отже, соціальний педагог через просвітницьку і посередницьку допомогу досягає ефекту психологічної підтримки, впливає на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і навчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та подолання прихованих проблем, характерних для кризових ситуацій. Також соціального педагог у своїй роботі використовує різні моделі, методи і форми це свідчить про те, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їхньої соціальної адаптації.

Сучасна практика навчання дітей з особливими потребам всіх категорій призводить до їхньої ізоляції від суспільства. Усі спеціальні заклади, і дошкільні, і шкільні, є інтернатами. Більшість часу діти перебувають у державних стінах, усе роблять за розкладом, під наглядом і керівництвом двох, трьох осіб - педагогів, вихователів [9, с.59]. Оточення - такі ж діти з особливими потребами.

За такого способу навчання ігнорується один з принципів розвитку: дитина навчається, наслідуючи іншу. Хто краще навчить дитину з проблемами розумового чи фізичного розвитку гратися іграшками, звертати увагу на суттєві речі, осмислювати їх, розмовляти, правильно реагувати на різні явища? Звичайно ті діти, які розвиваються нормально.

Відомо, що в деяких країнах діти з особливими потребами навчаються разом із здоровими дітьми, перебуваючи в одному класі (Німеччина). Але при цьому ними опікуються спеціальні педагоги, вихователі, які присутні тут же у класі.

Шляхи інтеграції дітей з особливими потребами в суспільство існують. Одним із них може бути навчання здорових дітей і дітей з відхиленнями в розвитку в тих самих школах, але в різних класах. У такому разі зберігатимуться умови для спеціального корекційного навчання дітей з відхиленнями в розвитку. Вони навчатимуться за своїми підручниками, програмами. Але в позаурочний час перебуватимуть разом з однолітками, разом готуватимуться до свята тощо. Важливо підготувати школярів бесідами, розповідями про дітей з особливими потребами, а головне - довести, якими добрими, лагідними вони бувають, які хороші майстри виходять із них.

Особливої уваги для інтеграції в суспільство потребують випускники допоміжних шкіл. Сьогодні такі юнаки та дівчата змушені залишатися вдома, бо на роботу їх ніде не беруть. Їхня доля тяжка: через свої особливості вони не читають книжок; ті трудові навички, яких вони набули у школі, швидко зникають, бо діти ними не користуються; здорові підлітки з ними не дружать, тому вони стають безпорадними утриманцями батьків, не здатними до самостійного життя. Завдання держави - піклуватись про осіб з особливими потребами не лише в період їхнього навчання, а й після закінчення школи.

Зараз у Києві є вдалий досвід інтеграції дітей з проблемами психічного розвитку в суспільство. Це досвід Благодійного товариства інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю “Джерела”, створеного Р.Кравченко [9, с.60].

Створення безперешкодного середовища для життєдіяльності дітей з особливими потребами. Будь-яка держава, соціальна політика якої спрямована на захист та реабілітацію інвалідів, вживає заходів до подолання бар'єрів, що перешкоджають створенню сприятливого середовища для життєдіяльності інвалідів. До таких заходів належить розроблення стандартів та прийняття законодавчих актів, спрямованих на забезпечення доступу до об'єктів суспільного користування. Це можуть бути житлові приміщення, будинки, громадський транспорт та інші об'єкти.

Початок зміни середовища з урахуванням потреб інвалідів покладено з набранням чинності Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який містить в статтях 27, 28, 30 норми щодо зобов'язань органів державної влади та управління, підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форми власності і господарювання) створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до житлових, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах. Планування і забудова населених пунктів, формування житлових районів, розроблення і прийняття проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається.

Існуюча нормативно-методична база достатня для створення відповідних умов доступу зазначених груп населення до об'єктів житлово-цивільного призначення, але відсутній чіткий механізм її реалізації.

За останні роки Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики розроблено державні будівельні норми «Громадські санітарно-гігієнічні стандарти соціального житла» тощо, проводиться підготовча робота щодо розроблення у 2003--2004 роках державних будівельних норм «Заклади соціального захисту населення» та «Проектування середовища життєдіяльності інвалідів та маломофільних груп населення».

Починаючи з 1999 року у проектуванні, будівництві та реконструкції аеропортів, залізничних і автовокзалів передбачаються пристосування та спеціальне обладнання для безперешкодного використання їх інвалідами.

Вимоги зазначених нормативних документів та положення методичних рекомендацій зобов'язують місцеві архітектурно-містобудівні органи, служби замовників, проектні організації під час розроблення проектної документації на забудову населених пунктів враховувати вимоги щодо забезпечення інвалідів стоянками для автотранспорту, спеціальними пристроями для переходу та переїзду вулиць, передбачати благоустрій територій з урахуванням інтересів інвалідів, створення спеціалізованого житла для сімей з інвалідами та здійснення комплексу заходів для безперешкодного доступу таких осіб до об'єктів суспільного призначення, комфортних умов їх перебування у цих закладах та надання відповідних послуг.

З метою підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади, замовників, проектних організацій щодо виконання вимог державних будівельних норм, які стосуються створення безперешкодного доступу інвалідів до об'єктів цивільного призначення, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики наказом від 5 вересня 2001 року № 175 «Про заходи щодо виконання завдань Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями на 2001--2005 роки» зобов'язав місцеві інспекції архітектурно-будівельного контролю не приймати до експлуатації об'єкти житлово-цивільного призначення, в яких не виконані і не враховані нормативні вимоги та заходи щодо безперешкодного доступу інвалідів до зазначених об'єктів, які передбачені чинними будівельними нормами.

Зазначений захід буде сприяти безумовному виконанню законодавчих та нормативних документів щодо захисту прав інвалідів у галузі містобудування і житлово-цивільного будівництва.

Комплексне та системне розв'язання проблеми інтеграції мало-мобільного населення в суспільство обумовлює актуальність та своєчасність розроблення «Державної програми щодо забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлово-цивільного призначення».

Отже, при розробленні зазначеної програми слід опрацювати зарубіжний досвід роботи комітетів з доступності, які є органами громадського контролю за дотриманням вимог щодо пристосування об'єктів фізичного середовища до потреб інвалідів, а також вивчити питання доцільності створення в Україні аналогічних комітетів при місцевих органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Висновки до розділу II

Самооцінки станів підлітків з особливими потребами ми дозволили зробити наступні висновки:

1) у підлітків з особливими потребами домінує середній рівень тривожності, тобто в них інколи виникають відчуття тривожності, але вони вміють в деяких ситуаціях контролювати свої почуття, також в них інколи виникають хвилювання через неприємності, які ще нетрапилися;

2) фрустрація в них низька - це означає, що в підлітків характерна висока самооцінка, стійкість до невдач і відсутність побоювань труднощів. Вони якщо почали якусь справу виконають її до кінця;

3) підлітки характеризуються здебільшого середнім рівнем ригідності - за результатами дослідження підлітки легко переключають свою увагу, легко зближуються з людьми, обережливо ставляться до всього нового, охоче йдуть на ризик;

4) агресивність у підлітків - визначається низьким рівнем, він полягає в тому, що під час зростаючого емоційно-вольового напруження, під час конфліктів підлітки з обмеженими можливостями залаються стійкими і стриманими.

Провівши експериментальне дослідження поведінки підлітків з особливими потребами, а також провівши бесіду з батьками та спостереження за підлітками в умовах школи та сім'ї ми маємо такі результати. Підлітки з особливими потребами є неадаптованими до умов навколишнього середовища, але є адаптованими до умов школи та сім'ї. Підлітки вміють конторлюватись своїми почуттями, емоціями та переживаннями. Вони прагнуть самостійно виконувати той чи інший вид діяльності. В підлітка також інколи виникає тривога але вони з легкістю долають її. На сьогоднішній день багато дітей народжуються з фізичними чи психічними вадами. Підлітки з функціональними обмеженнями мають багато проблем, це насамперед проблема в соціалізації, в спілкуванні з ровесниками та проблема матеріального забезпечення. Щоб подолати ці проблеми соціальний педагог проводить тренінги (по спілкуванню між підлітками та з батьками) також проводить дозвіллєву діяльність для підлітків. З підлітками з особливими потребами соціальний педагог проводить корекційну роботу.

Корекція - це подолання чи послаблення порушень вад психічного або фізичного розвитку, порушення тієї чи іншої психічної функції. В корекційній роботі соціальний педагог може використовувати арт-терапію як метод виявлення негативних станів. Арт-терапія надає підліткам з особливими потребами бажання поділитися результатами своєї праці, відчути, що вони спроможні щось зробити самостійно. Також важливим є метод проективного малювання за допомогою якого підліток на малюнку передає свої почуття, емоції, настрій, які йому важко висловити. Музикотерапія допомагає тим, що музика підсилює емоційне сприймання і створює особливе ставлення до певних моментів і ситуацій у житті людини.

Після корекційної роботи поводиться процес реабілітації. Реабілітація - вплив, що визначається соціальною підтримкою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищенність, хворобу, дисфункції або інші соціальні причини.

Соціальний педагог працює як із дітьми з особливими потребами, так і з їхніми батьками. Він вивчає психологічний стан клієнта, аналізує особливості психологічної атмосфери сім'ї, проводить тренінги, організовує дозвілля через проектування та впровадження різноманітних програм.


Подобные документы

  • Соціально-політичні й правові аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом в Україні. Сутнісний аналіз поняття інвалідності. Соціологічне дослідження проблеми соціального захисту сім’ї з дітьми з особливими потребами у Хмельницькій області.

    дипломная работа [122,8 K], добавлен 19.11.2012

  • Проблеми ставлення до людей з особливими потребами на сучасному етапі розвитку суспільства, їх соціальні гарантії. Образ інваліда в свідомості жінок. Критерії та методичні основи дослідження показників соціальних установок ставлення до інвалідів.

    курсовая работа [906,4 K], добавлен 12.12.2010

  • Соціальна-реабілітаційна робота з дітьми-інвалідами. Етапи організації соціальної роботи з сім'єю, яка виховує дитину з відхиленнями в розвитку. Рекомендації щодо встановлення вимог до поведінки хворого. Індивідуальна та групова терапія, тренінги навичок.

    курсовая работа [95,5 K], добавлен 17.05.2015

  • Характеристика Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Розвиток соціальних умінь у дітей з особливими освітніми потребами. Психологічна підтримка і професійна реабілітація. Оцінка вчителями ступеня психічного розвитку всіх учнів та їх критерії.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 04.01.2011

  • Основні програми й технології соціальної роботи з девіантними підлітками в Голландії. Соціальна робота з неповнолітніми правопорушниками й підлітками "групи ризику" у США. Служби допомоги для неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, у Німеччині.

    курсовая работа [30,8 K], добавлен 14.02.2010

  • Соціальна робота як наука, групи теорій, які її утворюють: комплексні теорії (сімейна, соціально-психологічна, соціально-педагогічна), психологічно і соціологічно орієнтовані. Дослідницька робота соціальних служб. Соціальна робота як навчальна дисципліна.

    контрольная работа [32,2 K], добавлен 17.09.2009

  • Розгляд питань реалізації права на освіту дітей з особливими потребами. Соціальні, економічні та юридичні проблеми інклюзивності освітнього простору в Україні. Необхідність комплексних підходів у реалізації правової політики у сфері інклюзивної освіти.

    статья [20,1 K], добавлен 07.08.2017

  • Проблема ранньої злочинності. Девіантна поведінка. Ризик правопорушень неповнолітніх. Інстинктивне групування з однолітками. Диференційований підхід у вихованні. Причини формування у підлітка кримінальних нахилів. Профілактика девіантної поведінки.

    реферат [22,5 K], добавлен 15.03.2009

  • Робота з молодими сім'ями по стабілізації сімейних стосунків. Допомога батькам у розв'язанні різних проблем сімейного виховання. Сімейне неблагополуччя та формування особистості дитини. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім'ями.

    реферат [22,6 K], добавлен 11.02.2009

  • Можливості адаптивного фізичного виховання як засобу соціальної адаптації та покращення фізичного та психологічного здоров'я дітей з особливими потребами. Важливість занять спортивним орієнтуванням у процесі входження неповносправних дітей у соціум.

    статья [30,5 K], добавлен 15.01.2018

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.