Інноваційні форми і методи соціальної роботи з сім’єю

Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання. Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу. Проведення педагогічного експерименту методів роботи з проблеми випадків насилля в сім'ї стосовно дітей в КЦ "РОДИНА".

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 11.03.2011
Размер файла 895,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відчування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відчування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обгрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти «здорову основу» характеру вихованця. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опору у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні - критикуються.

Етапи «реконструкції»:

1. Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив майбутнього розвитку.

2. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).

3. Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями.

4. Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей відносин у колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного процесу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців [49. 240].

Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як «форма соціальної роботи». Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методі наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Особливість організаційних форм полягає в їх інтегративності, яка передбачає, що результати, одержані в процесі використання одних форм, сприяють впровадженню інших форм соціально-педагогічної діяльності, що дозволяє об'єднувати їх в єдине ціле соціалізуючого процесу.

Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. До найбільш типових класифікаційних ознак слід віднести наступні:

- за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);

- за домінуючим засобом виливу па клієнта (словесні, практичні, наочні);

- за складністю побудови (прості, складні, комплексні);

- за часом проведення (довгочасні, короткочасні);

- за місцем проведення (кабінетні, вуличні) [42, с. 13-14].

Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціальної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення.

До основних переваг групових форм роботи можна віднести наступні:

1. Група створює умови «суспільства в мініатюрі», що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно створеній взаємодії.

Приховані фактори соціального тиску стають явними в умовах групи і впливають па індивідуальні життєві позиції.

Група надає можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від людей, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи.

У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей.

В умовах групи людина відчуває себе прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується про інших і допомагає іншим.

Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособистісних стосунках; вона подає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати з різними стилями спілкування з партнерами по групі.

У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії (на відміну від спілкування клієнта з соціальним працівником, при якому існує певний соціально-психологічний бар'єр).

Група заохочує спробу саморозкриття та самовдосконалення кожного її члена і внаслідок цього зростає впевненість людини в своїх силах.

9. Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш демократичним, придатним для більш значної кількості людей, що потребуютьдопомоги.

10. Слід зазначити, що робота з групою має ще й економічні переваги. Зустріч 10-15 клієнтів обійдеться дешевше для кожного з них порівняно з вартістю індивідуальних зустрічей [46, с. 256].

Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний театр, робота пункту соціальної підтримки.

Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має:

- знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її, вміти оцінювати, визначати об'єкти соціального виливу, вміти визначати місце проведення вуличної роботи та масових соціальних форм роботи, вміти залучати та добирати до проведення соціальних заходів на вулиці молодь, волонтерів представників громадськості тощо);

- знати специфіку і технології організації та проведення соціальної роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організовувати роботу з різними категоріями населення);

- знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів вуличної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми,молоддю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу; вміти передбачати появу конфліктних ситуацій, запобігати їх розвитку; вміти здійснювати комунікативну атаку та самопрезентацію, активізувати процес спілкування під час творчої взаємодії);

- знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умовах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в неочікуваних та екстремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати представників відповідних організацій (міліція, пожежники тощо) та громадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час проведення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної роботи).

Отже, наукове обгрунтування методів та форм соціальної роботи, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, комбінуюються, утворюють нові сполучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи.

РОЗДІЛ 2. НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

2.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальну картину, оскільки більшість жертв не звертається по допомогу до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї - досить поширене явище. Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, в тому числі 20% «як правило або частково» (найчастіше - це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них - досить часто.

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їх учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є виключною монополією чоловіків - значною є й питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому грунті, - 26,3%.

На жаль інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірною. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Сімейне насилля це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів.

Типова модель сімейного насильства - це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку.

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.

Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я

У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б відображали реальність масштабів і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше [30, c. 123].

Для пояснення механізмів насильства використовуються наступні концептуальні підходи: соціологічний та психологічний.

У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відносин, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціально-економічне положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).

В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, «травми дитинства», алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфункційної сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий «тягар», що викликає ризик насильницької дії.

З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистісного змісту, особистісної значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.

У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально-психологічний і соціокультурний (чи соціально-структурний).

Згідно концепції психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантних рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого - потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.

Рисунок 2.1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один - індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокультурний підхід розглядає проблему більш широко - у контексті соціальної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньосімейні відносини [14, c. 139].

З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціально-психологічні фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства.

Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій медичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічним занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.

У насильстві як інтерактивному процесі виділяються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

- насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

- психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

- ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

- насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повторюване явище;

- потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціалізованих організаціях;

- частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

- насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

- сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають на прояви насильства. Проте якими б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нанесення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й і т.п.

Сексуальне насильство - будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

Економічне насильство - одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працювати.

Медичне насильство - недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'язування субстанцій, що призводять до звикання і залежності[14, c. 139].

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових потреб.

2.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

22 січня 2011 р. пройшли парламентські слухання на тему: «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні».

Статистика показала, що в Україні не ведеться статистика щодо молодих жінок, які не мають дітей. Але за даними перепису 2010 року 52% жінок віком до 34 років не мають дітей. Водночас дітей не мають 59% жінок віком від 20 до 24 років, 24% жінок віком 25 - 29 років, 12% жінок віком 30-34 роки. У 70,9% сімей з дітьми виховується 1 дитина. У 25,4% - 2 дитини і лише у 3,7% - 3 дитини і більше.

2 мільйони 200 тисяч родин в Україні неповні, майже кожна 5 дитина із загального числа дитячого населення проживає в такій сім'ї. 93,5% дітей з неповних сімей не мають батька, майже 3% не мають матері, а інші проживають в родинах без обох батьків. 169 тисяч дітей проживають в неблагополучних сім'ях, щорічно від 7 до майже 10 тисяч дітей втрачають батьків внаслідок позбавлення батьківських прав.

В державі сьогодні нараховується 100 тисяч 700 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Стабільно - понад 62% із їх загального числа виховуються в сім'ях під опікою, піклуванням. Ще 9 тисяч дітей, це 8,7% від числа сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштовані в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

42 відсотка дітей усиновлюється іноземцями, решту усиновлюють українці. Понад 35 тисяч усиновлених дітей проживають в сім'ях громадян України.

Щорічно близько 10 тисяч дітей стають жертвами злочинів. З них 44% потерпали від насильства в сім'ї продовж свого життя. Причому, 30% зазнали насильство в дитячому віці, а 26% сексуальних домагань.

На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей [16, c. 5]:

1. Інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримування. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ЮНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків.

Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, передбачає покарання злочинця незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

Підхід ненасильницького опору. Протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, потрібно цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

Діяльнісний підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту прав. Основою діяльнісного підходу є протиріччя між «війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від нестатків». Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства.

Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Цей підхід передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості і надію на Провидіння. Саме тому «відмова від насильства» є «шляхом до примирення і само володіння».

Політико-економічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб створити людям рівні можливості, надати допомогу тим, хто її потребує, зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

Виважений підхід полягає в готовності до створення кращого людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів; через здатність свідомо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей.

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім членам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить спеціалістам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.

Робота професійного спеціаліста з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану досліджуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї.

Науковці Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Оліференко, І. Дем'яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них [20]:

- 0-6 місяців - малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція на зовнішні стимули;

- 3-6 місяців - рідка посмішка;

- 6 місяців - 1,5 років - страх батьків, острах фізичного контакту з дорослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум;

- 1,5-3 роки - острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку на плач інших дітей, крайності в поводженні - від агресивності до байдужості;

- 3-6 років - пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку);

- молодший шкільний вік - прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхідності й т.п;

- підлітковий вік - депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримінальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізована поведінка, скарги на болі в животі й т.п;

- усі вікові категорії - прояви, які сигналізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні соматичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу навколишніх і т. п.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо-батьківських стосунках [18, c. 64]:

Соціальний статус сім'ї:

- малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомними дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті, втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні культурні чи релігійні фактори;

- юні батьки (17 років і молодше); низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання дітей;

- статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.

Індивідуально - психологічні особливості батьків:

- психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

- наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми, притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

- батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціально - психологічні особливості дітей - жертв насильства:

- небажана, нелюбима дитина;

- наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоношеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

- порушення в поведінці дитини, гіперактивність, «важка дитина», високообдарована чи талановита дитина і т.п.

В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з насильством в сім'ї:

1) дослідження, з метою висвітлення та документування насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше;

2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та сприяння в побудові нової моралі. Ці стратегії здійснюються в усіх сферах життя особистості стосується всіх функцій сім'ї.

Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, фахівець повинен враховувати особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створенню доброзичливих взаємовідносин.

2.4 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

Соціально-педагогічна та психологічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися на тому постулаті, що насильство у сім'ї - це соціальне явище, що характеризується взаємопов'язаністю та взаємопроникненням різних його аспектів (фізичного, сексуального, економічного, психологічного). Щоб визначити ступінь насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети; погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях; відмовляється допомогти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків; братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.

Сексуальне насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини, зґвалтування її; здійснення статевого акту із особливою жорстокістю; примушення до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні дії.

Емоційне ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають (наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. ін.); Ігнорують почуття дитини; насміхаються над її переконаннями не звертають уваги на ніжні почуття дитини; забороняють виходити на вулицю гуляти із однолітками; маніпулюють особистістю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду; ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:

- сварка, перепалка, непристойна поведінка, вживання нецензурних слів та погрозливих жестів, постріли;

- критика (висловлюють, принижують, знущаються, звинувачують, піддають критиці);

- погрози (вербальні та невербальні, прямі та опосередковані);

домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки, переслідування,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять піти; заважають па роботі);

- ізоляція (перешкоджають спілкуванню з друзями та іншими людьми, критикують друзів, звинувачувальні коментарі, небажання доглянути за дітьми, якщо жінка мусить іти на роботу чи кудись їхати);

- вживання тактики тиску (змушувати жінку приймати якісь рішення, звинувачувати та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто похмуре обличчя; погрози розправи за умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);

- економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки, зняття грошей Із рахунку жертви та витрачення їх на себе, використовування правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь та наркотики);

- проголошування "правди", яка має суб'єктивне становище та визначення поведінки жертви;

- брехня, приховування інформації, неправдивість; відмова брати участь у процесі виховання дітей, не виконання сімейних обов'язків;

- стримування емоцій (не надавати підтримки, не приділяти уваги, не говорити компліментів або не виявляти поваги до почуттів, думок чи прав жертви). Не показувати своїх почуттів, окрім гніву;

- відсутність турботи про себе, зловживання наркотиками чи алкоголем, пізнє повернення додому, безглузда поведінка;

- робити теж саме із своїми дітьми;

- інші форми насильства та маніпуляції.

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч насильства. В залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин, які призводять до насильства, можна виділити такі «типи насильників» [39, c. 14-15].

«Насильник-мораліст», який керується надмірними Індивідуальними та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать «соціально виправдані» випадки насильства (воїнський при виконанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначаються в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере на себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є, перш за все, усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класі і т. ін.);

«Насильник - цинік», який керується постійними егоцентричними -мотивами при скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тип, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалїзації та соціалізації;

«Насильник - маргінал», який керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу належать особистості - деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т. ін. До такого типу належать особи - деграданти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти й т. ін.

4. «Патологічний насильник», який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінантності (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку - розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, шизоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити шляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства.

Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.

Превенція (від пізньо-лат. Praeventio - випереджаю, попереджаю, англ. Prevention) - попередження, запобігання. Наприклад, у праві превентивними заходами називають профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Превенція насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст (загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна превенція).

Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін..[38, c. 44].

По-друге, ліквідація соціально-економічних джерел насильства -- забезпечення пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання.

Вторинна педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його -- на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.

Третинна превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних форм насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.

Методологія та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти -- честь, гідність і т. ін.)

Отже, негативними регуляторами насильницьких дій є формування усвідомлення відповідальності та наслідків таких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.

2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб

Розгляд проблеми насильства в сім'ї крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розкриття нових перспектив його подолання. Звернення уваги на індивідуально-психологічний підхід, який застосовується в діяльності зарубіжних та вітчизняних науковців та практиків, доводить необхідність організації більш конструктивного підходу до системи надання підтримки жертвам насильства та проведення короткочасних та довготривалих інтервенцій.

Так, ефективною системою надання підтримки жертвам насильства у США є створення притулків, кризових центрів. Головна мета сучасних американських притулків це забезпечення постійним місцем перебування, надання грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, допоки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця.

У США організації, які надають допомогу жінкам, що постраждали від насильства, отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, як правило, є недержавні організації. Окрім, звичайних притулків, в рамках державної програми створено правничі центри, мета яких полягає в наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких закладів входять юридичні консультації, зокрема по телефону; юридичний супровід у цивільних справах (розлучення); юридичний супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога, якщо жертва вбила свого насильника з метою самозахисту.

В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, почала розвиватися лише наприкінці 1990 р. ця робота спрямовувалася насамперед на жінок і розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл», благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб та іншими. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру - Київський міський центр по роботі з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке існує в інших країнах, говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на них.

Тим часом соціальні працівники повинні вже тепер ініціювати роботу із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спеціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насильства. Необхідною умовою успіху є активна робота на міжвідомчому рівні, залучення всіх служб і установ, дотичних до цього процесу.

За час дії Закону України «Про попередження насильства у сім'ї» (15 листопада 2001 р.) за даними офіційної статистики, кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за систематичні правопорушення у сфері сімейно-побутових відносин, постійно збільшується [4].

У Хмельницькій області в період з 2008-2010 рр. до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї притягнуто: в 2008 р. - 3259, в 2009 р. - 4395, 2010 р. - 4417. В період з 2006-2010 рр. по області за вчинення злочинів насильницького характеру відносно жінок порушено кримінальних справ: в 2006 р. - 108, 2007 р. - 156, 2008 р. - 114, 2009 р. - 121, 2010 р. - 100 [52].

Для впровадження механізмів державного управління у сфері роботи з людьми які зазнали сімейного насилля необхідна співпраця державних установ і громадських об'єднань: правозахисних організацій, в одержанні відповідної юридичної, медичної, психологічної підтримки і допомоги.

Значну роль у попередженні, подоланні насильства у сім'ї відіграють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. N 1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді» та від 27.08.2004 р. № 1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю» на базі Державного центру соціальних служб для молоді 01.01.2005 р. утворено Державну соціальну службу для сім'ї, дітей та молоді як урядовий орган державного управління, а центри соціальних служб для молоді перейменовано в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що дало можливість охопити якісними послугами не тільки молодь до 36 років, а і вирішувати проблеми інших категорій населення.

Станом на 01.02.2010 року функціонує 1842 центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, з яких 27 регіональних, 481 районних, 168 міських, 40 районних у містах, 577 сільських, 81 селищних та 468 філій [18, с. 64].

Для здійснення своїх функцій на сьогоднішній день працює мережа спеціалізованих формувань центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у кількості: служби соціальної підтримки сім'ї - 775, служба «Телефон Довіри» - 79, школи волонтерів - 533, студентські соціальні служби - 152, мобільні консультаційні пункти соціальної роботи в сільській місцевості, віддалених районах міст - 548, інформаційно-ресурсні центри - 150, Служба соціально-профілактичної роботи - 211, КП у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини - 684.

Створення вищезазначених закладів дозволило забезпечити виконання державних завдань щодо подолання наслідків сімейного неблагополуччя: безпритульності, бездоглядності, жебрацтва, соціального сирітства, насильства в сім'ї та жорстокого поводження з дітьми, поширення правопорушень та злочинності серед неповнолітніх та молоді, руйнації моральних та духовних цінностей, алкогольної та наркотичної залежності.

Досить успішним є досвід роботи центрів «Жінка для жінки», створених у семи містах України (Житомир, Рівне, Чернівці, Херсон. Дніпропетровськ, Донецьк, Львів) за сприяння міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл». Їх діяльність спрямована на дівчат і жінок віком 12-30 років та зосереджується на двох програмах - програмі навчання фахових навичок та програмі попередження кризових ситуацій.

Програма навчання фахових навичок пропонує:

навчання безробітних та частково зайнятих жінок фахових знань та навичок, необхідних для працевлаштування або започаткування нової справи;

надання інформації про можливості працевлаштування, навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

юридичні консультації з працевлаштування, прав жінок на робочому місці, підприємницької діяльності;

користування бібліотекою, призначеною для практичної допомоги тим, хто працює у малому бізнесі, хоче відкрити приватне підприємство або підвищити рівень своїх економічних та юридичних знань;

Програма попередження кризових ситуацій передбачає:

консультативну допомогу жінкам, що опинилися в кризовій ситуації;

проведення інформаційних та освітніх кампаній з попередження насильства й торгівлі жінками, підвищення правової культури;

телефонну інформаційну лінію підтримки (ТІЛП) для жінок у кризовому стані;

юридичні консультації із захисту прав потерпілої від насильства та торгівлі людьми;

видання та розповсюдження інформаційних брошур, буклетів, листівок:

користування бібліотекою із загальнолюдських прав, попередження насильства й торгівлі людьми, охорони здоров'я;

соціальну адаптацію жінок, які постраждали від насильства, у групах взаємодопомоги;

навчання на курсах самозахисту.

Створюються й інші соціальні служби, де жінки або діти, що зазнали насильства, можуть отримати кваліфіковану допомогу.

Прикладом такої служби є Спеціалізована соціальна служба допомоги сім'ї, молоді та жінці «Родина» Тернопільського обласного центру соціальних служб для молоді, яка надає як психологічну, так і соціальну допомогу потерпілим, забезпечує соціально-правовий захист людей які зазнали сімейного насилля, служба жертвам домашнього, сексуального насильства «ЖІКЦ» м. Житомир.

Старокостянтинівський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у Хмельницькій області (далі - СМЦСССДМ) приймає активну участь у попередженні і подоланні насильства у сім'ї.

Центр вже тривалий час намагається не тільки надавати необхідну допомогу у випадках домашнього насилля, але й акцентувати увагу громадськості, державних установ і недержавних організацій на цій складній соціальній проблемі.

СМЦСССДМ працює у напрямках - попередження насильства у сім'ї, популяризація цінностей ненасильства у суспільстві, формування моделей ненасильницької поведінки, робота з жертвами сімейного насильства.

Протягом 2006-2010 рр. за ініціативою СМССССДМ з представниками зацікавлених організацій та установ - кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, міського відділу УМВС України у Хмельницькій області, відділу у справах сім'ї, молоді, відділу у справах дітей міської ради, управління освіти міської ради, громадських організацій «Сім'я», «Чоловіки проти насильства», «Рада жінок», «Молодіжні трудові загони», «Організація роботи дитячих та молодіжних наметових таборів (громадська краєзнавча спілка «Дивокрай», «Місто дружнє до дитини» та іншими ГО відбулися круглі столи за тематикою: «Запобігання насильства в сім'ї»; «Сучасна сім'я, стан, проблеми перспективи»; «Жінки за права дітей»; інші.

Починаючи з 2001 р. при заступниках міського голови постійно працює Координаційна рада з питань молодіжної та сімейної політики. Мета діяльності:

- покращення взаємодії між органами місцевого самоврядування та усіма державними і громадськими організаціями, причетними до вирішення актуальних молодіжних і жіночих проблем, соціального розвитку та становлення сімей, дітей та молоді;

- забезпечення широкого представництва інтересів молоді, жінок, сімей всіх категорій в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади;

- формування громадської думки, що сприяє активній участі молоді, жінок в реалізації відповідної соціальної політики, в процесі розвитку демократичної держави.

Особлива увага Старокостянтинівської міської ради приділяється роботі з дітьми. Діти відносяться до вразливої суспільної групи, яка залежить від дорослих. Вони потребують особливого ставлення й захисту. Діти є жертвами багатьох видів насильства що відбувається на вулицях, у школах, у лікарнях, в інтернатах, у родинах.

Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків і пропозицій, які мають теоретичне і практичне значення.

1. З'ясовано, що суспільство повинно усвідомити, що домашнє насильство, незалежно від його форми - фізичне, економічне, сексуальне чи психологічне, є найпоширенішою формою порушення прав людини. Це явище має великі негативні моральні та соціальні наслідки і є складною проблемою, яка потребує свого вирішення.

2. Встановлено, що для покращення стану справ у сфері боротьби з насильством у сім'ї виникає необхідність у чіткій координації спільних дій, дієвому правовому механізмі, у системному впровадженні інформаційного механізму що наблизить вирішення існуючої проблеми - насильства у сім'ї.

3. Виявлено, що аналіз роботи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді є корисним для прогнозування динаміки взаємодії з іншими державними структурами і громадськими об'єднаннями у напрямку подолання негативних явищ.

4. Доведено, що ефективне використання програм щодо подолання насильства у сім'ї, через механізм співпраці державних установ й громадських об'єднань, можливе лише за умов стабільного розвитку суспільства, підвищення рівня життя людей, зростання їх духовно-морального потенціалу. Подолати прояви насильства у суспільстві означає зменшити вплив чинників агресії не лише у відносинах між окремими людьми в сім'ї, а й у суспільстві в цілому, в міждержавних стосунках. Це шлях до виключення конфліктів та криз із суспільно-політичних процесів; шлях до побудови моделі суспільства на правових засадах і роль центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в цьому процесі невід'ємна.

5. Виникає нагальна необхідність на державному рівні у створенні у кожній області України спеціалізованих закладів - кризових центрів та притулків, у яких би надавалася допомога жертвам насильства і здійснювалася профілактична робота з тим, хто чинить насильство.


Подобные документы

  • Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності. Напрямки сучасної сім’ї. Типологія та різновиди сімей, їх відмінні особливості. Загальні напрямки та зміст соціальної роботи із сім’єю. Технології роботи з молоддю, як підготовка до сімейного виховання.

    дипломная работа [68,9 K], добавлен 23.10.2010

  • Система методів і форм соціальної роботи з різними групами клієнтів являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Проблеми методології соціальної роботи. Процес, методи, властивості і технології роботи соціального працівника.

    реферат [22,1 K], добавлен 18.08.2008

  • Сутність соціальної роботи в системі громадського руху. Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні. "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів. Основні напрямки і форми соціальної роботи.

    дипломная работа [194,1 K], добавлен 19.11.2012

  • Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи. Вибір підходу до процесу соціальної роботи. Огляд способів, які застосовуються для збирання, обробки соціологічних даних у межах соціальної роботи. Типи взаємодії соціального працівника з клієнтами.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 29.03.2014

  • Розгляд поняття, сутності та особливостей проблеми сімейних конфліктів. Характеристика сучасних сімейних стосунків. Ознайомлення зі змістом соціальної роботи з конфліктними сім'ями. Форми та методи соціальної роботи, основи використання технологій.

    дипломная работа [58,5 K], добавлен 19.08.2014

  • Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю, основні завдання такої роботи на сучасному етапі. Загальний огляд технології соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки. Аналіз технології попередження проблем у сім'ї.

    курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011

  • Соціальні та психолого-педагогічні проблеми насилля над молоддю. Умови життєдіяльності молоді, яка постраждала від насильства. Соціально-правовий захист як підґрунтя соціальної роботи з молоддю. Методи роботи з молоддю, що постраждала від насильства.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 14.03.2008

  • Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.

    реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008

  • Загальна характеристика взаємозв'язків соціальної роботи з іншими соціально-гуманітарними дисциплінами. Місце соціальної роботи в структурі соціально-гуманітарних наук. Соціологія і соціальна робота. Взаємозв'язки соціальної роботи із психологією.

    реферат [16,5 K], добавлен 18.08.2008

  • Зародження соціальної роботи ях фаху в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна діяльність Нового часу.

    реферат [23,2 K], добавлен 18.08.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.