Особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині на кінець XX-початок XXI століття

- відділи забезпечення жертв війни

- адміністрації округів і міст, прирівняних до округів

В Соціальному кодексі нормовано соціальні права громадян. До них належать право на допомогу в отриманні освіти й роботи, право на соціальне страхування й соціальну компенсацію у випадку шкоди здоров'ю. Крім того, до них належать право родини на поліпшення свого матеріального стану й на субсидію на отримання належного житла. Особливо слід підкреслити право на отримання допомоги на дітей і підлітків, соціальної допомоги, а також допомоги на соціальну інтеграцію інвалідів, яка посідає особливе місце в соціальній роботі.

Регулюється порядок соціального страхування у Німеччині Соціальним

кодексом та окремими законами, більшість яких спрямована на соціальний

захист окремих груп населення (наприклад, закон щодо соціального захисту художників).

До законів про соціальну допомогу відносяться: "Федеральний закон про соціальну допомогу" (Bundessozialhilfegesetz BSHG) і "Книга соціальних законів" (Sozialgesetzbuch SGB).

"Федеральний закон про соціальну допомогу" (Bundessozialhilfegesetz BSHG) регулює права й обов'язки як одержувача соціальної допомоги, так і соціального відомства, види надаваної допомоги, а також взаємини з іншими відомствами [16, с. 27].

Деталі й процедури соціальної допомоги описані в "Книзі соціальних законів" (Sozialgesetzbuch SGB). Усього, починаючи з 1975 року, видано 10 книг, що регулюють різні правові ситуації й процедури [32, с. 192]:

SGB I - Загальні положення

SGB Х - Адміністративні процедури, захист військовослужбовців, взаємодія з іншими соціальними установами

SGB III - Сприяння й підтримка в працевлаштуванні

SGB IV - Соціальне страхування

SGB V - Державне медичне страхування

SGB VI - Державне пенсійне страхування

SGB VII - Державне страхування від нещасних випадків

SGB VIII - Допомога дітям і підліткам

SGB IX - Реабілітація інвалідів

SGB XI - Соціальне страхування на випадок необхідності у відході

Для нових земель (крім Берліна) існують деякі відмінності. Дія перерахованих вище законів обмежено "договором про об'єднання" - Einigungsvertrag. Відповідно до цього договору, дія даних законів обмежується реально наявностями, що є в наявності й засобах. Тобто - якщо в міській касі якої-небудь із нових земель немає грошей, й виплати соціальної допомоги виробляються в урізаному виді.

Крім федеральних законів, існують ще законодавства земель - Landes-

Ausfuhrungsgesetze, що доповнюють або просто коментують BSHG. Як доповнення й коментарів до закону існують також процедурні приписання - Verwaltungsvorschriften. Мова йде про внутрішньовідомчі приписання, що описують конкретні процедури й інструкції для дій чиновників у конкретних випадках. Публікація подібних приписань законом не передбачена. Дані приписання відрізняються не тільки від землі до землі, але й від міста до міста. Розходження можуть полягати, приміром, у формі надання допомоги (скажімо, передбачена в §12 Abs. 1 S.1 BSHG допомога на одяг може виплачуватися в одному місці двічі в рік, в іншому - щомісяця, а в третьому замість грошей запропонують звернутися на один зі складів старого одягу якої-небудь благодійної організації). В основному ці приписання стосуються ситуацій, у яких соціальне відомство може (т.зв. Kannleistungen) надати допомога, і зовсім не впливають на ті ситуації, коли допомога повинна бути надана (Mussleistungen). Крім конкретних приписань, існують ще й т.зв. рекомендації, тобто чиновникові надається можливість прийняти самостійне рішення, виходячи з конкретної ситуації.

Доповненням до існуючих законів є рішення адміністративних судів. Правда, ці рішення є обов'язковими лише в кожному конкретному випадку. Однак вони створюють основу для рішення можливих схожих проблем у майбутньому. Обов'язковими у всіх випадках є лише рішення конституційного суду - BundesverfassungsgerichtBVerfG (§ 31 BVerfGG).

Порядок надання допомоги молоді регулюється Законом про допомогу дітям і молоді. Відповідно до цього закону допомога молоді повинна носити превентивний характер.

Ось деякі види допомоги дітям і молоді за Законом [10, с. 86]:

- позашкільне навчання молоді;

- залучення в спортивні організації;

- стимуляція розвитку в денний час;

- педагогічний захист;

- педагогічна консультація, соціальна робота із групами

- служби соціально-педагогічної допомоги родині;

- виховання в інтернатах на додаток до сімейного виховання або замінююче його;

- інтенсивна соціально-педагогічна допомога підліткові й ін.

Таким чином, у сучасній Німеччині діє розгалужена система законодавчо-нормативного регулювання у сфері соціальної роботи.

Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В Німеччині на сучасному етапі розвитку

2.1 Практичні аспекти соціальної діяльності в сучасній Німеччині

За своїм основним законом - конституцією - Федеративна республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою, до складу якої входить 16 федеральних земель.

Конституційний лад федеральних земель мусить відповідати принципам побудованої за республіканським типом демократичної і соціальної правової держави у відповідності з Основним законом. Поряд із принципами демократії, республіки й федералізму, до особливо виділених у конституції засадничих державних цілей належить і принцип соціальної держави.

Цей принцип дає законодавчій владі повноваження регламентувати соціальні послуги й організацію соціальної системи, доручає законодавчій владі діяти в напрямках: вирівнювання соціальних протиріч і досягнення соціальної справедливості, а також забезпечення й підтримання соціального захисту громадян. На рівні Конституції принцип соціальної держави підкріплюється низкою основних соціальних цінностей:

1. Обов'язок усієї державної влади поважати й захищати людську гідність; із цього випливає, наприклад, дуже прагматичний обов'язок забезпечення матеріального прожиткового мінімуму громадянам, які потерпають від низького рівня життя;

2. Рівність усіх людей перед законом, рівні права чоловіків і жінок, заборона дискримінації за ознаками походження, раси, мови і національності, віросповідання, релігійних і політичних переконань;

3. Заборона дискримінації через інвалідність;

4. Обов'язок держави забезпечити особливий захист інститутів шлюбу, сім'ї й материнства, а також позашлюбних дітей;

5. Свобода об'єднань - головним чином як конституційна гарантія тим, хто працює, свобода створення профспілок і вступу до них;

6. Соціальна зумовленість приватної власності.

Відкритий зміст поняття соціальної держави дозволяє різним суспільним силам Федеративної Республіки Німеччини висловлювати власні уявлення про соціальну справедливість, беручи дозволену Конституцією участь у політичному формуванні волі [41, 5].

В основних сферах соціальної політики, тобто в сфері соціального страхування, соціального забезпечення й державної опіки, останнє слово належить федерації з її верховною законодавчою владою - Бундестагом і Бундесратом. В галузі виконавчої влади на федеральному рівні соціальні питання перебувають, головним чином, у компетенції Федерального міністерства праці й соціального захисту, Федерального міністерства охорони здоров'я й Федерального міністерства у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок і молоді.

Але принцип соціальної держави означає також і надання необхідної допомоги кожній людині відповідно до її стану, якщо загальних послуг держави щодо своїх громадян у конкретному випадку недостатньо. При цьому насамперед ідеться не тільки й не стільки про матеріальну підтримку, скільки про всеосяжну особисту допомогу в межах соціальної роботи. Інколи неодмінним є й надання цілеспрямованої допомоги в подоланні криз і просто людської підтримки в критичних життєвих ситуаціях. Цей принцип стосується не лише держави, а й передбачає солідарну й соціальну поведінку самих громадян, індивідуальну й колективну самодопомогу й допомогу в скрутну хвилину з боку ближніх. Особливою формою колективної солідарності є солідарна спільнота людей, охоплених системою соціального страхування.

Вирішальним критерієм, з соціально-політичної точки зору, для заснування належних структур соціальної роботи є принцип субсидіарності. Тобто, якщо людина не в змозі подолати скруту самостійно, насамперед їй повинні допомогти родина, сусіди, група самодопомоги, незалежні доброчинні організації, громада, і лише в останню чергу мусять підключатися державні органи. Другочерговість державних органів (після громад) є центральним поняттям особливо в стосунках між державними й незалежними доброчинними організаціями. Незалежні доброчинні організації претендують на умовно передову роль в соціальній роботі, що знайшло відображення також і в основних нормах соціального права, тим більше, що незалежні організації нерідко першими беруть на себе виклик при виникненні нових скрутних соціальних ситуацій і допомагають запобігти їх новаторськими засобами. Однак в останні роки федеральне законодавство відтіснило незалежні доброчинні організації з їхніх традиційно авангардних позицій в наданні соціальних послуг, що було зроблено з метою посилення конкуренції між окремими інститутами соціальних послуг. Тут слід звернути увагу на те, якою великою мірою незалежні доброчинні організації посилюють свою соціальну активність, в тому числі мобілізацію приватних фінансових і матеріальних засобів.

Роль принципу субсидіарності зростає не в останню чергу з урахуванням зростання витрат на соціальні потреби. На місцевому рівні це - допомога з боку ближніх і родини, на рівні громад це - колективна самодопомога, а також суспільна робота [17, 21-22].

Як показує досвід західноєвропейських держав, існування продуманої системи соціального захисту, що охоплює всіх громадян, не тільки приводить до поліпшення їх добробуту, розширює і укріплює трудові ресурси країни, але і сприяє економічному зростанню і стабілізації політичної і соціальної ситуації в країні. Тим самим соціальний захист робить позитивний вплив на суспільство, сприяючи соціальній згоді і забезпеченню загального відчуття соціальної захищеності серед його членів.

Значний інтерес являє собою соціальна система, яка сформувалася в Німеччині. У Конституції ФРН зафіксовано, що вона є правовою соціальною державою. Словом "соціальне" підкреслюється та обставина, що така держава покликана здійснювати політику, направлену на забезпечення певного рівня добробуту всіх своїх громадян, підтримку соціально слабких груп населення і твердження в суспільстві соціальної справедливості. “Німецька модель”, з характерним для неї використанням широкої системи соціального захисту, стала символом успіху та зразком для підтримки в багатьох країнах.

Саме в Німеччині одна з найбільш щільно сформованих соціальних систем - 27,4 відсотків валового внутрішнього продукту витрачається на соціальні потреби. Для порівняння, США інвестують в цю сферу близько 14,7 відсотків.

Соціальна система Німеччини вибудована за принципом всеосяжної, суцільної мережі. В основу цієї соціальної мережі покладено принцип максимально можливої справедливості, солідарності, наближеності до громадян, різноманіття організаційних підходів (не уніфіковане страхування) ефективність і дієвість. В момент свого зародження німецька система відтворювала континентальну модель, яка встановлює жорсткийз в'язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної діяльності. В її основі лежить соціальне страхування, послуги якого фінансуються переважно за рахунок внесків роботодавців і застрахованих осіб. Принцип професійної солідарності передбачає існування страхових фондів, якими на паритетних началах управляють наймані робітники та підприємці. Вони акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, з яких і здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем, як правило, не здійснюється з державного бюджету, оскільки принцип бюджетної універсальності протилежний такій моделі соціального захисту. Однак сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на даному принципі. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність страхового стажу), національна солідарність реалізується через принципи соціальної допомоги. Мова може йти про допоміжні механізми, які є відступами від основної логіки бісмарківської моделі. Попри існування принципу обов'язковості соціального страхування, він дотримується не вповні. Це пов'язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, вище яких належність до режимів соціального страхування не є обов'язковою, або лімітуванням відрахувань. Таким чином, в основі цієї моделі лежить принцип актуарної справедливості, коли величина страхових виплат визначається насамперед величиною страхових внесків. Сьогодні розвиток системи соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного фінансування соціального захисту [49, 57-60].

Соціальна система відчуває на собі надмірне навантаження, головним чином через тривале безробіття. "Суцільною" соціальна система є насамперед тому, що її складова частина - соціальна допомога - є нижнім ступенем широкої соціальної підтримки. Якщо уявити окремі галузі системи соціального захисту як більші або менші вузлики, залежно від фінансових витрат на ці послуги, то соціальна допомога виявиться відносно невеличким вузликом. Однак цей вузлик повинен бути особливо міцним, щоб ніхто не прослизнув крізь мережу соціального захисту.

Сучасна соціальна система включає три основні елементи: соціальне страхування, забезпечення, опіка (див.табл.2.1.1.) [39,63].(Додаток А)

Таблиця 2.1.1 - Сучасна соціальна система ФРН

Соціальне страхування	Соціальне забезпечення	Державна опіка
Медичне страхування Страхування на випадок необхідності догляду Страхування від нещасного випадку Пенсійне страхування Сприяння працевлаштуванню Страхування від безробіття	Державних чиновників, суддів, солдат Жертв війни, солдат військової та цивільної служби, інвалідів Жертв насильства	Допомога дітям і молоді Медична допомога Соціальна допомога: - допомога на прожиття, - допомога хворим та інвалідам, - допомога для догляду

Система соціального страхування в Німеччині має глибоку історію. На сьогодні частка соціальних послуг у ВВП Німеччини складає більше 30%. Майже третина з них виділяється на пенсійне страхування і страхування на випадок захворювання. Надаючи ці послуги, держава виконує обов'язки відповідно до основного закону.

Основи соціального страхування були створені в Німеччині в кінці ХІХ століття. О.Бісмарк підготував основи прогресивного соціального законодавства, яке служило зразком для інших індустріальних держав. Законами 1883, 1884 і 1889рр. були створені три гілки, які по цей день характерні для німецького соціального страхування: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків, на випадок інвалідності і старості. В 1911р. ці види страхування були об'єднані в Імперські правила страхування, в які, крім того, було включено забезпечення у зв'язку з втратою годувальника у вигляді пенсії вдовам ти сиротам. Ці правила увійшли в збірний Закон про соціальне страхування, включаючи всі види страхування: у зв'язку з хворобою, нещасного випадку, інвалідності, старості, втрати годувальника. Закон поетапно впроваджувався з 1912 до 1914р. В 1927р. було введено страхування від безробіття [15, 4-7].

Система соціального страхування ФРН характеризується сукупністю, мір, які повинні забезпечувати економічне та соціальне існування різних груп населення перед такими загальними небезпеками, як нещасний випадок, хвороба, інвалідність і старість, безробіття та втрата годувальника.

Об'єднані в солідарну громаду, члени системи соціального страхування повинні платити внески, щоб з настанням страхового випадку (наприклад, втрата роботи, хвороба, необхідність догляду, досягнення пенсійного віку) отримувати страхові виплати. Таким чином отримання страхових виплат передбачає, як правило, членство в інституті соціального страхування. При тому допомога з фонду соціального страхування, що замінює заробіток, повинна сприяти збереженню досягнутого рівня життя. Соціальне страхування фінансується здебільшого за рахунок внесків найманих працівників і роботодавців (виняток: державна система страхування від нещасного випадку, що фінансується тільки за рахунок внесків від роботодавців). Державне законодавство встановлює рамкові умови, що набувають конкретного змісту в межах соціального самоуправління органів соціального страхування [2, 74-75].

Соціальне забезпечення- система заходів, спрямована на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття тощо). З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення - це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

На відміну від системи соціального страхування, послуги з системи соціального забезпечення не мають такої умови як попередня сплата внесків. Ця система фінансується з загальних податкових надходжень. З одного боку, система соціального забезпечення покликана захистити від соціальних ризиків державних службовців, суддів і військовослужбовців (забезпечення життєвого рівня). З другого боку, певною мірою вона слугує компенсації збитків, в особливих випадках вони відносяться на рахунок суспільства (наприклад, забезпечення жертв війни) [34, 78].

Третя складова соціальної системи - державна опіка. Якщо людина опиняється в тяжкому матеріальному стані, застосовуються система державної опіки. Її особливою рисою є те, що послуги цієї системи займають другорядне місце порівняно з іншими соціальними послугами держави (системою соціального страхування і соціального забезпечення), а також порівняно з підтримкою родини. Ці послуги передбачають наявність матеріальної скрути. Вони фінансуються з податкових надходжень, головним чином комунальних.

Однак успадкований класичний поділ усе менше відображає фактичний розвиток соціальної системи. Послуги держави, що розвинулися до рівня соціального стимулювання, як от, сприяння в отриманні освіти, професії, дитячі допомоги, декретні виплати, житлова допомога, як правило, залежать від доходу й фінансуються за рахунок податків. Сучасне розуміння системи соціальної підтримки зображено в таблиці 2.1.2. [40, 9]:

Таблиця 2.1.2 - Система соціальної підтримки у ФРН

Особлива система підтримки й сприяння	Загальна система підтримки й сприяння
Сприяння в отриманні освіти професії, дитяча, декретна, житлова допомога, допомога дітям і молоді.	Соціальна допомога як другочерговий засіб забезпечення прожиткового мінімуму й підтримка за особливих матеріальних труднощів, як от, у випадку хвороби, інвалідності, потреби в догляді.

Визначальне місце в соціальній сфері Німеччини належить соціальній роботі.

Основними формами соціальної роботи і соціальної педагогіки в сучасній Німеччині є такі:

Робота з сім'ями та молоддю (фінансова допомога, консультування, денні та резидентні установи, центри для молоді, організація дозвілля).

Робота в закладах охорони здоров'я (лікарні, психіатричні клініки, заклади охорони здоров'я для немовлят, дітей шкільного віку, робота з хронічно хворими та людьми з вадами, попередження алкоголізму та наркоманії.

Соціальний захист, включаючи різні види допомог, робота з бездомними, людьми похилого віку, імігрантами та політичними біженцями.

Робота з правопорушниками, включаючи кооперацію з судами, робота у в'язницях, пробаційній службі.

Робота в школах та інших освітніх установах [10, 15].(Додаток Б)

Різноманітність форм соціальної роботи в Німеччині обумовлюють три компоненти:

- політика соціального захисту як частина державної національної політики;

- інтелектуальні традиції, втілені в діяльності добровольців та у системі підготовки кадрів -фахівців із соціальної роботи;

- потреби клієнтів, на задоволення яких завжди направлена діяльність соціальних працівників. [46,75].

Системи захисту населення в Німеччині базуються на договорно-страхових принципах. Наймані трудящі виплачують певну частину своїх доходів у страховий фонд, що дає їм право скористатися послугами фонду, коли їм знадобиться допомога в розмірах, що відповідають накопиченням у страховому фонді. Одночасно роботодавці від імені своїх найманих робітників також відчисляють певні суми в це страхове тло [15,19].

У більшості випадків сума виплат зі страхового фонду залежить від заробітної плати й пов'язана з тією сумою, що була накопичена за рахунок внесків працюючого й роботодавця. Виключення становлять витрати на медичне обслуговування й сімейну допомогу. Основна мета цієї системи - підтримати рівень життя людини у випадку її хвороби, інвалідності й втрати роботи. Така система дозволяє перерозподілити доходи людини протягом її фізичного життя [16, 39].

На сьогоднішній день в Німеччині функціонує широко диференційована сфера соціально-педагогічної діяльності, що включає заклади для підтримки сімейного виховання, дитсадки, групи продовженого дня, виховання в дитбудинках та інтернатах, центри позашкільної дитячої й підліткової діяльності та ін [3, 8].

У роботі з сім'ями велика увага приділяється наданню допомоги у вихованні й догляді за дітьми. Найбільшою популярністю користується догляд за дітьми в денний час.

Послуги з догляду за дітьми в денний час можуть здійснюватися як вдома, так і в різних центрах, що перебувають під державним або приватним контролем або в родинах, які беруть на себе турботу про декілька дітей. Ця форма називається «денна мама» [31, 55].

Відповідно до Закону про допомогу дітям і молоді «денна мама» одержує компенсацію за свої витрати й має право на консультативну допомогу із всіх питань догляду за дітьми [3, 9].

У Німеччині велике значення надається консультативній допомозі по різних питаннях. Так, крім центрів сімейної консультації, працюють спеціальні консультаційні центри для молоді, для матерів і батьків - одинаків, для дітей, що вживають алкоголь і наркотики, а також дітей, що здійснюють правопорушення, суїцид та ін [31, 55].

У рамках державної молодіжної політики величезна увага приділяється роботі з важкими підлітками.

Характерні риси цієї роботи:

- робота має профілактичну спрямованість;

- робота здійснюється за місцем проживання підлітків (у громаді);

- робота здійснюється на основі програм, які спрямовані на певну групу підлітків;

- робота здійснюється різними фахівцями, що координують свою діяльність;

- професійною базою, на яку опираються соціальні працівники, є розгалужена мережа соціальних служб, розташованих у громаді [30, 61].

У процесі виховання використовується соціальна групова допомога в дитячих установах. Вона націлена на соціальне навчання в групі. Вихователь, що рекомендується фахівцями державних і суспільних установ, повинен намагатися разом з підлітком вирішити проблеми виховання в умовах звичної для підлітка середовища. [43, 285].

На думку німецьких авторів, діяльність фахівців, що працюють в інтернатах, повинна бути спрямована:

- на повернення дітей у родину;

- на підготовку підлітків на проживання в іншій родині;

- на створення умов життя, близьких до сімейних умов і розрахованих на довгий час. [26, 227].

Німецькі фахівці вважають, поміщення підлітка в закриту установу (колонію) є надзвичайним заходом у рамках допомоги [30, 61]. Передумовою для відправлення підлітка в закриту установу є заявка батьків у раду опікунів. У закриті установі повинні міститися тільки ті підлітки, які становлять потенційну небезпеку й ухиляються від терапії й допомоги.

Таким підліткам надається так звана індивідуальна інтенсивна соціально-педагогічна допомога, що розрахована на тривалий строк і відрізняється від інших видів допомоги розмаїтістю форм і змісту. Звичайно з такими дітьми (максимально із трьома) займається дипломований соціальний педагог.

Велике поширення в Німеччині одержали невеликі групові будинки (гуртожитки) для проживання розумово відсталих дітей і дорослих. У таких групових будинках проживають від 6 до 15 чоловік, іноді різного віку. Персонал - вихователі й соціальні працівники, число яких залежить від ступеня порушення інтелекту підопічних.

Ще однією формою організації життя розумово відсталих людей є громади (сімейні й релігійні). Ці громади розташовуються, як правило, у майже занедбаній сільській місцевості, де сільське господарство має першорядне значення.

У громаді не існує розходжень між обслуговуючим персоналом і «пацієнтом». Всі вони - дорослі люди, разом живуть і працюють. У цих громадах організовані майстерні, пекарні, підсобні господарства й кожний, живучий у ній, працює там, де йому подобається, там, де він може реалізувати себе.

Становить інтерес досвід спільного проживання й діяльності розумово відсталих осіб зі здоровими людьми в Кемпхилльских громадах. Засновником цих громад є лікар-психіатр Карл Кениг (1902 - 1966), що в 1939 році організував свій перший лікувально-педагогічний центр у Шотландії в містечку Кемпхилл.

Існують різні форми Кемпхиллских співтовариств [19, с. 115].:

1) школи для дітей, що бідують в особливому відході;

2) коледжі для утворення й навчання молоді;

3) учнівські майстерні;

4) громади взаємодопомоги для дорослих всіх з розумовими й фізичними захворюваннями різного ступеня;

5) села соціальної допомоги для дорослих.

Отже, соціальна робота в сучасній Німеччині ведеться в таких напрямках: робота з сім'ями та молоддю, робота в закладах охорони здоров'я, соціальний захист, робота з бездомними, людьми похилого віку, імігрантами та політичними біженцями; робота з правопорушниками; робота в школах та інших освітніх установах.

2.2 Незалежні доброчинні організації

На відміну від минулого, під незалежними доброчинними об'єднаннями, службами й організаціями розуміємо вже не "приватні" установи, а самостійні органи, на які державою покладено соціальні завдання. Незалежна доброчинна діяльність охоплює всі різновиди соціальної допомоги й ініціатив самодопомоги, що мають організовану форму й діють на некомерційній основі у Федеративній Республіці Німеччині.

Незалежні доброчинні організації згруповано в 6 головних об'єднань, що, в свою чергу, зведені разом для досягнення спільних цілей у Федеральне робітниче об'єднання незалежної доброчинної допомоги (Bundesverband derFreien Wohlfahrtspflege): Arbeiterwohlfahrt (Благодійне об'єднання для робітників), Deutscher Caritasverband (Німецький католицький Карітас), DeutschesRotes Kreuz (Німецький Червоний Хрест), Diakonisches Werk der Evangelischen Kirche in Deutschland (Союз милосердя Євангелійської церкви в Німеччині), Paritatischer Wohlfahlfasverband (Паритетний союз), Zentralwohlfahlfabrlsstelle der Juden inDeutschland.

Спільним для всіх них є те, що їхні зусилля спрямовано безпосередньо до надання людям допомоги.

1. Arbeiter wohlfahrt (AWO) (Благодійне об'єднання для робітників)

AWO було засновано в 1919 році. Як робітнича доброчинна організація, вона була створена в традиціях суспільного демократичного робітничого руху. Після швидкого розвитку в 1933 році вона була закрита націонал-соціалістами, які оголосили AWO нелегальною і експропріювали її майно. Після Другої світової війни влада Східної Німеччини (а з 1961 і в Східному Берліні) відмовлялася перереєструвати організацію, тож після повторного створення в 1990 східно-німецької секції AWO нарешті знову об'єдналася через 57 років. З возз'єднанням східної і західної секцій AWO на сьогодні її членство налічує 625000 чоловік, також 80000 волонтерів і 50000 постійних працівників.

2. Deutscher Caritas verband (DCV) (Німецький католицький Карітас) Deutscher Caritas verband, штаб-квартира яка розташована у Фрайбургу, було засновано в 1897 році Лоренцом Вертманном як доброчинну організацію Католицької церкви в Німеччині. Вона об'єднує 27 єпіскопальних організацій Caritas з великою кількістю парафіяльних, регіональних, місцевих організацій, 260 благодійними громадами, керованими релігійними орденами й 19 професійними асоціаціями. Понад 380000 чоловік постійного штату і чимало волонтерів з парафіян працюють, доглядають, навчають понад мільйон людей у представництвах та інституціях Caritas. Німецька Федерація Caritas також надає допомогу нужденним і за кордоном, особливо коли трапляється катастрофа десь у світі. Вона також підтримує розбудову соціальних структур у Східній Європі й країнах Третього світу. Крім центральної академії післядипломної освіти, організація утримує понад 700 навчальних центрів для працівників соціальних служб [21, 122-123].

3. Deutscher Paritatischer Wohlfahlfas verband (Паритетний союз)

Paritatisher- це неконфесійна доброчинна асоціація, в яку ввійшли незалежні організації, інституції та групи, задіяні в соціальній роботі. Вона об'єднує понад 7000 членських організацій, до яких входять понад два мільйони людей у Федеративній Республіці Німеччині. Вона надає повний перелік послуг у галузі соціальної роботи завдяки приблизно 16000 постійних працівників і 250000 волонтерів. Асоціація підтримує і представляє свої членські організації в 16 земельних асоціаціях, має понад 200 регіональних відділень.

4. Deutsches Rotes Kreuz (DRK) Німецький Червоний Хрест сьогодні об'єднує 19 земельних асоціацій, що налічують понад 600 регіональних асоціацій і майже п'ять мільйонів членів і співробітників. Червоний Хрест був створений 1863 року в Женеві комітетом із п'яти громадян Швейцарії, серед яких був Анрі Дюне. Того ж року зафіксоване створення першої громади Червоного Хреста в Німеччині, в Штутгарті. Німецький Червоний Хрест був створений у Федеративній Республіці Німеччині в 1950 році, і після загально німецької уніфікації в 1991 до Німецького Червоного Хреста приєдналися п'ять земельних асоціацій НЧХ на території колишньої НДР.

5. Diakonisches Werk der EvangelischenKirche in Deutschland (DW) (Союз милосердя Євангелійської церкви в Німеччині). Членськими організаціями є 24 земельні протестантські церкви в Німеччині, п'ять Вільних церков з їхніми доброчинними інституціями і близько 100 професійних асоціацій, що працюють у дуже різних галузях спеціалізації. Ці члени репрезентують близько 20000 незалежних інституцій різного розміру й юридичного статусу, в яких працює понад 300000 постійних працівників і сумісників. Існує також понад 5000 доброчинних груп самодопомоги і груп непрофесійної кар'єри. Доброчинну діяльність також підтримує 18000 парафій і земельних церков, а також Вільні церкви, у яких діють сотні тисяч волонтерів та активістів.

6. Zentral wohlfahlfabrls stellederJudenin Deutschland (ZWST). Цю організацію було засновано в 1917 році як організацію-парасольку для єврейських організацій та доброчинних інституцій. Мета її створення - служити єврейським громадам і земельним асоціаціям. Сфера діяльності включає піклування й дорадництво в єврейських громадах, організацію свят для літніх громадян, дітей і молоді, й післядипломну освіту для працівників соціальних служб [42, 20-21].

Головне спрямування діяльності вище згаданих організацій в галузі соціальної роботи формують такі матеріальні ресурси й послуги:

Допомога дітям і молоді надається в галузі освіти, дорадництва, догляду на шкільному й дошкільному рівні, виховної соціальної роботи й доброчинної діяльності адресованої молоді, захисту дитинства й молоді, денного догляду й допомоги в підтримці молоді, що навчається далеко від родини.

Підтримка материнства, шлюбу й сім'ї в формах дорадництва щодо шлюбу й вагітності, навчання необхідних у житті навичок, навчання матері й дорослих, відновлювальних заходів (відпочинок матері), допомоги по господарству й підтримки родини.

Підтримка людей похилого віку через дорадництво, надання можливостей соціальних контактів, освіту для людей похилого віку, організацію свят, підвезення продуктів і відвідування, допомогу людям похилого віку по господарству, будинки для людей похилого віку й будинки догляду, геронтологічні клініки.

Послуги психічно, фізично й емоційно хворим людям у формі ранньої профілактики захворювань і підтримки, навчальної, медичної і соціальної допомоги в сім'ї або вдома, спеціального догляду і спеціальних шкіл, сприяння медичній, професійній та соціальній реабілітації (реабіталітаційні заклади, інститути підвищення кваліфікації, тренінги, семінари), центрів амбулаторного догляду й допомоги по господарству, дорадчих центрів, транспортних послуг.

Догляд за хворими обмежений амбулаторними хворими й особистою соціальною доброчинною допомогою (включно з послугами сиділок удома), лікарнями, амбулаторіями, амбулаторними центрами, санаторіями, медичними закладами для реабілітації, дорадчими центрами.

Дорадчі служби для людей з особливими соціальними проблемами, допомога людям з груп ризику, звільненим з місць ув'язнення, бездомним, дорадництво щодо наркотиків і наркозалежності.

Заходи щодо попередження безробіття здійснюються шляхом знаходження роботи й професійних тренінгів у межах соціальної роботи, адресованої молоді, проекти з працевлаштування, допомога тим, хто тривалий час не може знайти роботу, дорадництво, післядипломна освіта й перепідготовка.

Надання соціальної дорадницької допомоги іноземцям, іноземним працівникам та іммігрантам, тим, хто шукає притулку й визнаним біженцям.

Послуги мандрівникам - шляхом допомоги мандрівникам, надання послуг на вокзалах і в портах, морські місії та гостьові будинки.

Базове, подальше й післядипломне навчання, професійна освіта в спеціальних школах і технікумах, так само й подальша й післядипломна освіта, спрямована на підвищення професійного рівня.

Навчання волонтерів.

Всесвітня допомога потерпілим у результаті стихійних і соціальних бід [40,45-46].

Джерела фінансування нестатутної доброчинної допомоги можна, як правило, розділити на три групи: відшкодування за послуги, громадські гранти й внутрішні фонди.

Доброчинні асоціації дістають відшкодування за ті послуги, які вони надають у певній галузі (в лікарнях, будинках догляду й амбулаторіях у тому числі). Або ж отримувачі допомоги сплачують самі (нерідко з правом повернути кошти від доброчинних соціальних інституцій або молодіжних служб) або ж громадські доброчинні агенції платять напряму, як це робиться, коли йдеться про великі галузі, що охоплює соціальне страхування.

Щодо фінансування в формі дотацій, то його законодавчою засадою є обов'язок, утверджений у громадянському законодавстві, надавати належну підтримку добровільним доброчинним агенціям. Ми можемо розрізнити інвестиційну допомогу для будівництва службових приміщень, з одного боку, і фінансову допомогу для забезпечення діяльності організацій, з другого. Фінансування частково зумовлене законом, а частково забезпечене у відповідності до політичних рішень. Форми й розміри громадських дотацій різні з огляду на галузь діяльності й залежать від того, як заведено в конкретній Землі, районі або муніципалітеті. Нарешті нестатутна доброчинність сама робить визначний внесок. Перше й найважливіше - це велика робота добровільних помічників, хоч це й не те, що можна відобразити в балансовому звіті як фінансове досягнення. Добровільна праця економить багато коштів, які в іншому випадку довелося б брати у людей шляхом оподаткування й страхових платежів.

Традиційними джерелами надходжень для доброчинних організацій є фінансові й матеріальні пожертви громадськості, домогосподарок і вуличних збирачів. Разом з тим асоціації дістають внески з власних членів, друзів і тих, хто їх підтримує, що також може набувати форми подарунків, спадщини, благодійних внесків і депозитних вкладів, і ще самофінансування діяльності може мати форму розпродажу благодійних купонів. Надходження від розіграшів лотерей також важливі, наприклад, телевізійні лотереї “Великий приз”, “Золота одиниця” або “Спіраль удачі”[13, 91-92].

2.3 Соціально-педагогічна діяльність волонтерів у Німеччині

Великий внесок у розвиток соціальної роботі в Німеччині зробили різні благодійні організації.

Благодійні організації зазвичай надають гранти, займаються спонсорством, реалізують власні доброчинні програми. Дослідники констатують, що благодійні фонди Німеччини звітують про витрати понад 37 мільярд євро.

Значним ресурсом благодійних організацій є волонтерська діяльність, діяльність сімейного соціального працівника у Німеччині.

Волонтерство - діяльність, спрямована на допомогу іншим, яка здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі [7, 21].

Волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій.

Волонтерство не має релігійних, етнічних, вікових, політичних і географічних обмежень. Брати участь у добровольчих діях може кожний.

Добровольчі ініціативи розповсюджуються майже на будь-яку сферу людської діяльності - роботу з соціально незахищеними верствами населення (інвалідами, людьми похилого віку, маргіналами); роботу в рамках неформальної освіти, спрямованої на інкультурне спілкування; розвиток проектів, які зміцнюють дух соціальної терпимості; миротворча діяльність, розв'язання конфліктів; екологічний захист; активізація населення у глибинці тощо.

Як відзначається в «Словнику-довіднику менеджерів освіти, соціальних педагогів та працівників соціально-педагогічних служб, консультацій » [30, с. 45], волонтерські (добровольчі) організації - це вільні спілки людей, об'єднаних яким-небудь спеціальним інтересом, який відображений у програмі організації. Така програма в основному спрямована на надання спеціальної допомоги й послуг.

Базовими складовими волонтерської програми є три основні принципи [7, с. 76]:

- захист спільних інтересів своїх членів;

- вступ в організацію тільки за власним бажанням кожного;

- недержавна сутність організації.

Волонтерський рух - одна з найефективних форм роботи з молоддю. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо.

Як свідчить європейський досвід, така практика значно активізує діяльність молодіжних організацій й сприяє залученню молодих людей до розробки законодавства й реалізації соціальних програм і заходів, що дозволяє завдяки волонтерській діяльності молоді здійснювати не тільки її соціальний захист чи підтримку, а її соціалізацію шляхом включення в життя суспільства, створення можливостей для її самореалізації. Сьогодні волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу, особливо в розвинутих: у Німеччині до волонтерства залучено 19 % населення [7, с. 62]. Приклади безкорисливої допомоги стосуються екології, соціальної сфери, волонтерський рух поступово проникає в економічну галузь.

Індустріалізація країни спричинила різке зубожіння сімей робочого класу, а як результат, - зросло число користувачів соціальних послуг.

Оскільки церкви й приватні благодійні установи виявилися неспроможними впоратися із ситуацією, у другій половині XIX ст. виникла необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто у державному соціальному забезпеченні.

У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних, яку у 1919 р. перейменували на Німецьку спілку державної і приватної опіки. [45, с. 58] Це центральна спілка, яка діє і понині: вона об'єднує державні, приватні, громадські установи, а також окремих фахівців, які визначають стратегію розвитку соціальної роботи в Німеччині.

У 1990 р. після об'єднання НДР і ФРН число її учасників збільшилося до 3 тис. осіб. Держава делегувала до її складу своїх представників на федеральному рівні, рівні федеральних земель, вільних міст і округів. [18, с. 176] Важлива роль відводиться представникам громадських організацій, куди входять: Об'єднання доброчинності для робітників, католицький «Карітас», Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви тощо.

Аналіз сучасної німецької моделі соціальної роботи доводить, що у діяльності кожного спеціаліста втілюється соціальна політика держави, «відчувається реальний взаємозв'язок вирішення соціальних і економічних проблем як гарантія існування правової соціальної держави» [15,248].

У тій же Німеччині наприкінці XX - на початку XXI ст. проявилася тенденція все більшого переходу соціальних послуг з приватного незалежного сектора під дах держави.

Це характерно і для волонтерського руху, що дозволяє щорічно економити кілька мільярдів євро. Населення країни висловлює занепокоєння бюрократизацією державного апарату соціального забезпечення, тому безкоштовні послуги добровольців мають попит, особливо серед соціально незахищених верств населення. За активної підтримки волонтерів серед постраждалих все частіше виникають форми взаємодопомоги і самодопомоги.

Аналіз волонтерської праці по сферах діяльності вказує, що 55 % часу добровольців використовується у сферах відпочинку, спорту і надання соціальних послуг. Окрім цього, волонтери достатньо активно проявляють себе в організаціях по захисту навколишнього середовища, у громадських об'єднаннях і в організаціях розвитку, що мають особливо велике значення для центрально- і східноєвропейських країн по захисту інтересів певних груп населення [10,91-92].

При організації взаємодії між громадськими організаціями добровольців і державою важливим є дотримання певних принципів. Наприклад, принцип партнерства відповідальності витікає з ідеї трансформації взаємостосунків держави і громадянського суспільства шляхом розширення сфери діяльності так званих вторинних асоціацій, куди включаються організації волонтерів, здатних забезпечити громадянам ефективне самоврядування, тим самим сприяючи зміцненню громадянського суспільства [7, 40-41].

Німецький вчений Тіло Лівальд - один з активних європейських дослідників громадянського суспільства - виділяє серед переваг організацій третього сектора їх горизонтальну ієрархію, меншу бюрократію, гнучкість і швидкість реагування, високу кваліфікацію персоналу, знання проблем, нижчі ціни за рахунок залучення сил волонтерів, економію державних витрат, що виділяються на управління, і плюралізм в ухваленні рішень [16, с. 48]. Німеччина стоїть на перших позиціях в Європі щодо оцінки праці волонтерів, а це, безумовно, позначається на рівні розвитку соціальної сфери в цілому. Наприклад, у земельному правлінні спортивної молоді у Баден-Вюртемберзі на 20 службовців, які одержують за свою роботу заробітну платню, припадає 162 тис. добровольців [10, 11].

За свідченням німецького дослідника Сюзан Штерн, якщо у 1972 р. у Німеччині 58 % всіх ініціатив громадян були ізольованими і не підтримували зв'язків з іншими ініціативами, що діяли в цій же сфері, то нині таких «одинаків» залишилося лише 8 % [36, 248]. Процес поглиблення інтеграції спричинив численні перетворення у сфері добровольчих ініціатив. Головним результатом можна вважати той факт, що збільшилася таким чином тривалість існування будь-якої місцевої ініціативної групи, у тому числі й громадських організацій, оскільки ініціатива, орієнтована на одну єдину мету, стає безглуздою відразу при її досягненні.

Сьогодні в Німеччині відбувається активна реформа системи державного і недержавного соціального забезпечення. Вона передбачає й розширення фронту волонтерських робіт. Наприклад, у разі захворювання і пов'язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих установ різного профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби - служби роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки й допомоги для родичів потерпілих тощо.

Для успішного функціонування багатоаспектної діяльності соціально-педагогічної сфери в Німеччині функціонує диференційована, ієрархічно упорядкована структура професійної підготовки кадрів соціальних педагогів чотирьох освітньо-професійних рівнів.

Основними галузями соціальної роботи і соціальної педагогіки в сучасній Німеччині є робота з сім'ями та молоддю, робота в закладах охорони здоров'я, соціальний захист, робота з бездомними, людьми похилого віку та ін..

2.4 Дослідження методів соціальної роботи в Німеччині

На сучасному етапі в науці існує два позначення діяльності в сфері надання соціальної допомоги - "соціальна робота" і "соціальна педагогіка". У Федеративній Республіці Німеччини функціонують два поняття.

Соціальну роботу і соціальну педагогіку можна визначити як специфічну форму державного і позадержавного впливу на людину з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня життя населення. Але разом з тим соціальна робота і соціальна педагогіка - це не синоніми в повному розумінні слова.

Ірландський дослідник Лоренц Уолтер стверджував «что впервые термин«социальная работа» был применен именно в Германии. Социальная работа появилась в ответ напотребность такой деятельности, которая бы сводила вместе«помощника» и приобретателя помощи и выходилабы за рамки отдельного человека, чтобы облегчить социальное, а также культурно-этическое обновление, осуществление конкретных реформ» [19,58].

У більшості словників поняття "соціальна робота" трактується як "цілеспрямована діяльність у суспільтстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення належного соціально-культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей" [ 30, 67].

Соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки - більш широке поняття, ніж соціальна педагогіка, але воно включає також педагогічні впливи і діяльність по захисту людини, по наданню їй допомоги.

Російський вчений В.І. Курбатов, вивчаючи цей феномен ототожнює соціальну роботу із наданням допомоги людині у кризових ситуаціях, вважає, що ця "професійна діяльність, пов'язана з використанням соціологічних, психологічних, педагогічних методів і прийомів для розв'язання індивідуальних і соціальних проблем"[35, 568]. Уточнюючи зміст даної категорії, автор розглядає соціальну роботу як "вид соціальної діяльності, спрямованої на гармонізацію особистістних і суспільних відносин через надання допомоги окремим індивідам, групам людей і спільнотам, які відчувають труднощі в соціальному функціонуванні, шляхом захисту, підтримки, корекції і реабілітації, а також шляхом зміни або реформування окремих елементів соціальної системи" [36,7].

Інший відомий теоретик російської школи соціальної роботи Є.І. Холостова роглядає соціальну роботу як інструмент реалізації державної соціальної політики, "особливий вид діяльності, метою якої є задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню чи покращенню здатності людей до соціального функціонування. Головна мета соціальної роботи - турбота про добробут і розкриття можливостей і здібностей особистості, сім'ї, суспільства до нормльного соціального функціонування" [44, 5].

Вітчизняні вчені А.І. Андрющенко, М. Лукашевич та інші, спираючись на теорію О. Холостової, за визначенням "соціальна робота" розуміють професійну діяльність з надання допомоги інвалідам, групам і спільнотам, посилення чи відродження їхньої здатності до соціального функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей" [2,124].

Аналіз запропонованих визначень вказує на те, що спільним для них є розуміння соціальної роботи як професійно практичної діяльності, де акцент робиться на допомозі населенню у кризових або важких ситуаціях.

Соціальній роботі притаманні всі атрибути наукового знання. Вона має свій предмет, специфічний понятійно-категоріальний апарат.

Соціальна робота може застосовувати різні методи пізнання конкретних проблем соціальної сфери, суб'єктами якої виступають різні соціальні спільноти, групи, їхня взаємодія між собою та соціальними інститутами. При вивченні соціальних явищ і процесів оперує таким науковими методами як аналіз, синтез, спостереження, експеримент тощо.

Вона вивчає особливості і закономірності поведінки індивіда (або групи), як біосоціальної істоти, що є носієм специфічних потреб, морально-психологічних якостей, особистістних поглядів, переконань, статусно-рольових позицій в мінливому соціальному просторі під впливом цілої системи факторів.

На відміну від конкретних соціальних наук соціальна робота розглядає проблеми, враховуючи як специфічні, так і інтегративні, загальні риси, характеристики. З соціологією її поріднює багатоступенева структура, процедура збирання інформації, що характеризує об'єкт, системний її аналіз, розробка гіпотез, їх перевірка, використання соціологічного моделювання. Хоч вона має свій специфічний предмет дослідження, її поріднює з соціологією те, що в її межах відбувається цілісний процес якісного визначення проблеми об'єкта у всій його повноті та цілісності, інтегрованості його рис.

До понятійного апарата соціальної роботи як міждисциплінарної області знання, входять як специфічні поняття і категорії, так і багато запозичених з інших наук, які в межах даної дисципліни, одержують якісно іного змісту, уточнюються і доповнюються [22, 128].

До кола проблем соціальної роботи як науки входять розробка систематизація і корекція понятійно-категоріального апарата, аналіз і вивчення проблем людської життєдіяльності на мікро-, мезо- і макрорівні, осмислення місця й ролі особистості в суспільстві і відповідальність суспільства за її адекватний розвиток; різні аспекти організації професійної соціальної роботи, специфічні дослідження, пов'язані з соціальною політикою, розробка її концептуальної моделі, соціальних стандартів і технологій її реалізації.

Соціальна робота як наука досліджує суттєві необхідні зв'язки та явища, притаманні соціальним процесам, соціальному розвитку суспільства, що обумовлюють характер та результативність економічного, політичного, педагогічного, психологічного, управлінського впливу на функціонування, поведінку соціальних спільнот, груп, прошарків та особистості [5, 44]. Тому предметом дослідження цієї науки виступають соціальні відносини, взаємозв'язки та взаємодія між групами людей, колективами, окремими особистостями, що займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь у його функціонуванні та розвитку, внаслідок чого вони відрізняються за рівнем та якістю життя, джерелам та розміром доходів, структурою особистого споживання.