Соціологія: становлення та сучасність

Соціологія в системі суспільних наук. Функціоналізм і теорія конфлікту. Етнометодологія, теорія керування враженнями та символічний інтеракціонізм. Становлення соціологічної думки в Україні. Культура та її функції в суспільстві. Ознаки та типи суспільств.

Рубрика Социология и обществознание
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2010
Размер файла 93,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

73

1. Соціологія в системі суспільних наук. Специфіка предмету соціології

В залежності від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі - вивчають світ природи (фізика, хімія та ін.);

Технічні - вивчають світ техніки ( електротехніка, біотехнологія тощо);

Гуманітарні - вивчають світ людини (історія, філософія та ін.);

Соціальні - вивчають світ суспільства (соціологія, політологія, економіка тощо).

Кожна з соціальних наук ( крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Економіка досліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), історія процес розвитку суспільства тощо.

Соціологія - це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія вивчає суспільство в цілому все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.

Отже, соціологія - наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему . Специфіка і відмінність цієї науки від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

Соціальні відносини - відносини між людьми, як виконавцями певних соціальних ролей. Лише соціологія вивчає суспільство, як цілісний соціальний організм. Використовує данні інших суспільних наук (історії, демографії та ін.). Вивчає поведінку людини (певні правила).

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер. Зв'язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об'єднання, а ніж до їх розмежування. Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук: соціальну філософію, соціальну психологію, соціальну статистику, правознавство, історію, політологію.

На сьогоднішній день переважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження кількома науками, до поєднання їх пізнавальних можливостей.

2. Загальна характеристика теоретичної соціології

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

- теоретичну соціологію;

- фундаментальну соціологію;

- прикладну соціологію;

- емпіричну соціологію.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні теорії, які пояснюють соціальні факти.

В рамках теоретичної соціології розрізняють макросоціологічні закономірності - процеси, явища на рівні суспільства.

Та мікро соціологічні теорії, які пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Напрями теоретичної соціології:

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм - на перше місце висувають завдання з'ясування соціально - психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості, як творця соціальної реальності;

В концепції соціального обміну підкреслюється вирішальна роль універсальних закономірностей людської природи - прагнення до одержання вигод і нагород - для пояснення соціальних відносин і структур;

Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності буд - якої соціальної системи.

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

3. Макросоціологічні теорії (функціоналізм і теорія конфлікту)

Макросоціологічні теорії - закономірності, процеси, явища, які спостерігаються на рівні суспільства.

Функціоналістські теорії починають з аналізу соціальної статики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки. Функціоналісти ( Т. Парсонс, Р. Мертон та ін) аргументовано доводять, що суспільство складається з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтримати стабільність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою культурних норм і цінностей підтримувати стан рівноваги і балансу.

Представники структурного функціоналізму розглядають соціологію як науку, яка покликана аналізувати повторювальні наслідки, що виникають в результаті взаємодії елементів соціальної структури. При структурному підході об'єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут, чи соціальний процес) складаються з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування.

Вадою функціоналіських теорій є зосередження на статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інституціональні зміни, які мають місце лише у сучасних суспільствах.

Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціального розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти і несталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.

Напруженість щодо розподілу обмежених ресурсів та цінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теорії не беруть до уваги всі форми соціальних змін. За допомогою таких теорій можна пояснити, яким чином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона не пояснює, чому такий драматичний ефект на розвиток суспільства справляє технологія, чому міняються форми сімейної організації.

Функціоналістські теорії та теорії конфлікту майже доповнюють одне одного.

Функціоналісти вважають що:

Конфліктологи вважають що:

1. кожне суспільство є відносно стабільним;

1. суспільство перебуває у стані безперервних змін;

2. суспільство є вдало інтегрованим цілим;

2. кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість;

3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування;

3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його зміну;

4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів.

4. кожне суспільство підтримує свою цілісність, тому що одна частина (еліта) панує над іншою (масою).

4. Мікросоціологічні теорії (теорія обміну, етнометодологія, теорія керування враженнями, символічний інтеракціонізм)

Мікросоціологічні теорії пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Основна ідея теорії соц. обміну - поведінку людей в суспільстві можна пояснити виходячи з понять винагороди та покарання. Це означає, що люди прагнуть до таких вчинків, за які можуть отримати винагороду, і уникають таких вчинків, за які можуть отримати покарання.

Інакше кажучи, - люди обмінюють власні зусилля на можливі винагороди.

Значущість стимулів для людини визначає якість зусиль для отримання цієї винагороди.

Етнометодологія - оригінальна соціологічна концепція (букв. Означає Методи людей)

Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовуються учасниками взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ.

Основні положення етнометодології:

- лише учасникам події удається на стільки повно поєднати їх точки зору на події, які відбуваються, і власні дії, наскільки всім їм вдається скласти загальну уяву про конкретні умови збігання цих подій і здійснення цих дій;

- не всі інтерпретовані взаємодіючі події і дії інтерпретуються однозначно, вони інтерпретуються систематично і в певній послідовності;

- зміст, який вкладають інтерпретатори в події, що відбуваються, і у свої власні дії, залежить від послідовності в інтерпретацій і від біографій учасників взаємодії.

Символічний інтеракціоналізм (засновник Дж. Мід (1861 - 1931рр) - один з найпродуктивніших напрямків в сучасній соціології, який по суті є дослідженням відношень між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами.

Основні положення:

- люди діють по відношенню до речей на підставі смислів, якими вони володіють;

- сенс будь - якої речі, що потрапляє у поле зору людини, виникає із взаємодії, у яку ця людина вступає з іншою.

Одна з найвідоміших концепцій символічного інтеракціонізму - рольова концепція. Поведінка людини, згідно з цією концепцією, обумовлена структурою її особистості, її соціальною роллю і сприйняттям установок «усуспільненого іншого». Багатомірну поведінку людини можна подати в вигляді набору соціально типових, усталених шаблонів її поведінки - «ролей», які людина відіграє у суспільстві.

5. Загальна характеристика емпіричної соціології

Емпірична соціологія (досвід) - комплекс досліджень, орієнтованих на збір та аналіз фактів суспільного життя за допомогою спеціальних методів (опитування, спостереження, аналіз документів та ін).

Емпіричні факти:

- свідомості (думки, судження);

- факти поведінки (вчинки, дії та ін);

- результати діяльності людей (які можуть розказати про людину).

Основний метод аналіз документів або будь якої зафіксованої інформації.

Емпірична закономірність - стійкий зв'язок між двома або декількома змінними.

6. Соціологія і соціальна практика. Прикладні соціологічні дослідження

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.

Прикладна соціологія - комплекс досліджень орієнтованих на вирішення конкретних соціальних проблем

Етапи конкретно - соціологічного дослідження

1 розробка програми і конкретного плану

Визначення предмета і задач дослідження, робочої гепотизи, методів дослідження, виконавців і строків.

2. Підготовка до збору інформації

Розробка документів програмного збору інформації, пілотажне дослідження

3. Збір інформації

Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів.

4 обробка інформації

Перевірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо

5. Оцінка результатів

Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій.

Реалізація результатів дослідження.

Розрізняють такі основні види конкретно - соціологічних досліджень:

За метою їх проведення - Теоретичні і емпіричні;

За частотою проведення - разове, повторні (останні можуть бути когорт ними, моніторинговими);

За глибиною вивчення проблеми - розвідувальні, описові, аналітичні;

За способом забезпечення репрезентативності - суцільне, локальне, вибіркове;

За масштабами проведення - міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве.

Соціологічне дослідження треба відрізняти від соціального дослідження. Соціологічні дослідження складають «ядро» більш широких соціальних досліджень - суспільствознавчих досліджень.

7. Огюст Конт і зародження позитивіської соціології

Термін соціологія вперше був запропонований О. Контом в в1824р. Заслуга О.Конта полягає на сам перед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі, наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.

Науковий позитивізм Конта поєднувався з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Мислення на його думку, в своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Людська думка прогресує по мірі того, як зменшується рівень узагальненості і зростає рівень складності. Суспільства в процесі еволюції проходять три основні стадії: примітивну, проміжну і наукову.

Соціологія, яка за Контом є вершиною наук, повинна розвиватись як аналіз соціальної динаміки і статики.

Соціальна динаміка покликана розглядати загальні закони соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинна зосередитись «на анатомії суспільства» і взаємодії її складових елементів.

Основні праці О. Конта: «Курс позитивної філософії» (1830 - 1842рр)

«Система позитивної політики» (1851 - 1854рр)

8. Розвиток соціології у XIX - XX ст.

В першій половині XIX ст.. домінуючим видом діяльності соціологів багатьох країн були прикладні соціологічні дослідження.

З 60 - 80х XIX соціологи Західної Європи і США починають розробку проблем самої соціологічної теорії, пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології.

Під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій.

Напрями об'єднують соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість.

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась в Європі та США. Широке використання математики і статистики, методів моделювання і наукового експерименту зробили соціологію в США точною наукою.

Серед американських теоретиків загальновідомий Ф. Тейлор (1856 - 1915), який розробив систему наукової організації праці і раціонального управління (менеджменту).

Однією з помітних в соціології ХХ ст.. є аналітична школа (або емпірична соціологія), яка сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну і прикладну.

Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі явища суспільного життя (напр.. соціологія праці, соціологія міста тощо), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень.

Завдання другої - організація цих націлених на розв'язування чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з використанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

В першій половині ХХ ст.. домінуюче положення в американський соціології займала Чиказька школа, яка здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології. Найвідоміші представники цієї школи - Р. Парк, У. Томас, А. Смол та ін.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо (1880 - 1949) і його колег розроблялись індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління.

Під впливом американської соціології в 60 - 70 -і роки активно формувалась німецька соціологічна школа. В 80 - 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах індустріальної соціології.

9. Становлення соціологічної думки в Україні

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80х роках ХІХ ст.. ,які друкувалися в часописи «Громада» (Женева) і в окремих виданнях. Серед відомих представників українських соціологів кінця ХІХ початку ХХ ст. є:

С.А. Подольський (1850 - 1891рр) - відомий укр. економіст і публіцист, який висунув ідею, що поряд з боротьбою за існування діє закон зростання солідарності. С.А. Подольському належить праця «Ремесла і хваброики на Україні», яку було опубліковано в Женеві. У ній вчений аналізує становище різних груп робітників на Україні, їх відносини з працедавцями тощо;

М.П. Драгоманов (1841 - 1895) - відомий укр. політичний діяч вчений і публіцист;

Ф.К. Вовк (1847 - 1918рр) - етнограф, антрополог і політичний діяч - досліджував розвиток етнічних спільнот і таких соціальних інститутів як наука, релігія, сім'я. Основна праця - «Студії з української етнографії та етнології».

М.І Зібер (1841 - 1888) - його соціологічні інтереси були зосередженні навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, історичної соціології. Основна праця Зібера «Вибрані економічні твори».

Праці з соціології належать багатьом укр. вченим та політичним діячам серед них: М. Грушевський, І.Франко, С.С. Дністрянський, М. І Туган - Барановський та ін.

За часів Радянської влади з середини 30х років з посиленням репресій відбувається майже повне згортання соціологічних досліджень. Такий стан речей, по відношенню до соціології, тривав майже 30років. Лише в кінці 60х було видано праці «Соціологія на Україні» Л.В. Сохань та збірник АН УСР «Філософія та соціологія» В кінці 80х на початку 90х ставлення до соціології змінюється. В 1990р відкривається інститут соціології в системі НАН, створюється Соціологічна асоціація України. З 1998р починає виходити часопис «Соціологія : теорія, методика, маркетинг».

Нині соціологія знаходиться в пошуках власної автентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схему та відповідний їм котигоріальний апарат. В якості центрального поняття - громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти - суб'єкти, механізми їх становлення функціонування і розвитку.

10. Соціологія освіти

Соціологія освіти виділилась в окрему галузь в 50 - 60і роки ХХ ст.

Соціологія освіти - галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

В предмет дослідження соціології освіти входять:

- проблеми соціального пізнання і соціального виховання, функцій і розвитку системи освіти, освітньої політики;

- стан і динаміка соціально - культурних процесів у сфері освіти;

- закони, принципи, механізми, технології навчання соціокультурній дійсності;

- проблеми життєвого самовизначення, самореалізації і самоутвердження учнів та студентів;

- проблеми вибору учнями та студентами моральних та інших цінностей життя, визначення свого місця в ньому, свого власного призначення;

- пошук джерел розкриття пізнавальних можливостей особистості, її виховання та навчання в реальних умовах життя людей;

- взаємодія системи освіти з іншими сферами життя, процеси, що виникають під час цієї взаємодії, вплив освіти на розвиток людини, її підготовленість до подальшого суспільного життя.

Структура соціології освіти:

Теоретична соціологія освіти

Займається розробкою теоретико - методологічних проблем реформування освіти, взаємодії державної соціальної політики і громадського суспільства у сфері виховання підростаючого покоління, розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу, визначення шляхів оптимізації освітньої системи тощо.

Прикладна (емпірична) соціологія освіти

Діагностика соціально - педагогічної ефективності різних типів стилів життя, традицій культури, форм соціального спілкування і взаємодії соціальних груп (дітей, вчителів, батьків тощо)

Експериментально - прикладна соціологія освіти

Спрямована на розробку нових соціально - педагогічних, соціально культурних центрів, форм і методів виховної роботи. Соціальної допомоги ,педагогічної корекції, соціальної роботи на вулицях і дитячих майданчиках тощо.

11. Соціологія сім'ї

Соціологія сім'ї - галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно - сімейних відносин у конкретних культурних і соціально - економічних умовах. Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю.

Предметом вивчення є:

- загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї;

- взаємозв'язок сім'ї і суспільства;

- типи соціальних відносин характерних для сім'ї;

- фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;

- зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;

- суспільні функції сім'ї, її структура та особливості як соціального інституту і як малої соціальної групи;

- мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньо сімейних конфліктів;

- інтеграція та дезінтеграція сім'ї;

- умови життя сім'ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін.

Сім'я - це об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості.

Під структурою сім'ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім родинних, систему моральних, духовних відносин, у тому числі відносини влади, авторитету та ін.

12. Соціологія релігії

Соціологія релігії - галузь соціології, яка вивчає релігію і релігійність, функції релігії в суспільстві. Роль і вплив на суспільство релігійних організацій. Розрізняють два рівні соціології релігії: теоретичний, який охоплює вивчення релігії, як особливого соціального інституту, підсистеми суспільства, та емпіричний, який вивчає релігійність соціальних, регіональних та соціально - демографічних груп з використанням всіх методів конкретно - соціологічного аналізу.

Релігія - це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства - певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio - і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Головною соціальною функцією релігії є функция ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого - насамперед компенсація (нехай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей , але специфіка яких полягає насамперед у збереженні і закріплені віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог , за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування . тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію , згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розглядає і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція , яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує , головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих , на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії , тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійних функцій.

13. Соціологія праці

Соціологія праці та управління - це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально - трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Соціологія праці вивчає багато різних проблем: співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах ( тобто чому є підприємці, управлінці і робітники, які до того ж можуть стати безробітними), специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів в них.

Соціально - трудові відносини - це відносини, як складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин актуалізується як відносини рівності чи нерівності між працівниками та соціальними групами ( підприємцями та робітниками та ін.).

Зайнятість - діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і соціальних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття - соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки, а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його життя.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний розподіл на групи.

Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Характерні ознаки трудового колективу:

- цільове призначення;

- ієрархічність;

- внутрішньо організаційний контроль;

- система соціальних позицій та статусів;

- кооперація зусиль що створює ефект синергії.

14. Соціологія особистості

Соціологія особистості - спеціальна соціологічна теорія, що досліджує широке коло питань взаємозв'язку особистості з суспільством, соціальними спільнотами і групами.

Предметом соціології особистостей є дослідження особистості, як соціального типу процесу її формування і розвитку, її потреб і соціалізації.

«Особистість» - поняття, яке вводиться для виділення, наголошення неприродної (надприродної, соціальної) сутності людини та індивіда, тобто акцент робиться на соціальному.

Особистість - інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Кожна людина, яка з'являється у світі, починає засвоювати людську культуру, набувати своєї особливості, входити в суспільство, самоутверджуватись серед інших людей і ставати особистістю. Формування особистості є результатом включенності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомленості нею своєї приналежності до соціуму.

Складний, тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної дитєдіяльності у даному суспільстві називається соціалізацією.

Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Рівні соціалізації:

- об'єктивна (соціально - економічна) в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

- функціональна, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

- нормативна, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;

- міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей (студента, громадянина держави, клієнта і т. д.). Вся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю називається рольовим набором. Соціальні ролі - це способи поведінки, які відповідають прийнятим у суспільстві, спільноті нормам та здійснюються у залежності від статусу особистості. Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних соціальних ролей, змінюють структуру особистості. Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні властивостей особистості, із зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.

Соціальна структура особистості:

- інтегрованість особистості у соціальне середовище;

- спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину;

- соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий самоконтроль.

Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації - орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації людини.

Цінності особистості - це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.

Ціннісні орієнтації - соціальні цінності, що спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.

Соціальна поведінка - це дії людини стосовно суспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей.

Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою - поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві цінносно - нормативних стандартів.

Основні види девіантної поведінки:

- Конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

- Інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новим, нетрадиційними засобами (рекет, зловживання, крадіжки та ін.);

- Ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих «правил гри», діє у відповідності до прийнятих суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- Ескейпізм (ретрийтизм) - відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, бродяжництво та ін.);

- Бунт, заколот - людина відкидає суспільні цінності, активно їм протидіє, прагне замінити їх новими.

Соціальні типи особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких що повторюються соціальних властивостей особистості, що виявляються в її свідомості та поведінці.

Типи особистості:

- ідеальний - сукупність особистих властивостей, яка на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;

- базисний - сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращі спосіб адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у конкретний час, у даному суспільстві;

- реальний - сукупність спільних, для членів даного суспільства типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.

Для соціально - психологічної діагностики властивостей особистості використовують різноманітні методи та методики : спостереження, аналіз документів та продуктів діяльності людини, анкетування, тестування, моделювання ситуації (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).

15. Культура та її функції в суспільстві

Культура - сукупність матеріальних, духовних, естетичних надбань притаманних суспільству, все те, що створено або створюється в суспільстві завдяки загальнолюдській діяльності. В більш вузькому розумінні розрізняють матеріальну (техніка, виробничій досвід, матеріальні цінності, створені в процесі виробництва) і духовну культуру (виробництво, розподіл та споживання духовних цінностей в науці, мистецтві, літературі, філософії, моралі та ін.).

З допомогою поняття «К.» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людини в конкретних сферах суспільного життя ( культура праці, культура побуту, правова культура та ін.)

Форми культури:

А) елітарна культура - витончене мистецтво, класична музика, література;

Б)народна - міфи, легенди, епоси, казки, танці, пісні, які створюються анонімними творцями, фольклор та аматорська творчість;

В)масова, або загальнодоступна (з'явилась в середині ХХ ст.. завдяки змі.

Культура охоплює чи не найширші обрії життєдіяльності людини, тому які б функціональні особливості не мали ті чи інші культурні явища, вони потенційно вже закладені в соціальному досвіді.

Функції культури в суспільстві:

- синтез діяльності. - у культурному плані вона виявляється через розвиток людських здібностей, навичок, традицій тощо в їх динамічних змінах, що власне і формує культуру. Все це певною мірою відображається у свідомості як певна культура світосприйняття, тобто духовна культура;

- функція соціальної пам'яті, яка визначає характер і культурний соціально - просторовий та соціально - часовий зміст людського буття. Співвідношення сучасного і минулого в сучасному утворює соціально - культурний простір. Майбутнє при цьому теж присутнє у вигляді уявлень про нього, що утворюється на підставі життєвого досвіду.

- комунікативна функція.

16. Суспільні цінності як елемент культури

Культура - сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей - та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчі можливості проявились із найбільшим ступенем повноти, досконалості і виразності, в наслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших і найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.

Людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включення в процес творення та використання культури.

До суспільних цінностей, які розглядаються через призму культури можна віднести:

- те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність («друга природа» створена людиною);

- способи, технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури;

- сукупність найперших і найвищих духовних і матеріальних цінностей;

- те із створеного людиною, в чому глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно та виразно;

- способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей.

Виступаючи засобами регулювання індивідуальної і групової поведінки, суспільні цінності виконують нормативну функцію. Рівень цінностей наповненості людської взаємодії так чи інакше пов'язаний із рівнем нормативності останньої. Будь -яка система цінностей може реалізуватись і стати чинником суспільного людського життя лише тоді, коли втілюється в певну систему норм і зразків поведінки.

17. Соціальні норми як елемент культури

Соціальні норми - це загальноприйняті в межах групи чи суспільства правила взаємодії, згідно з якими одні форми взаємодії рекомендуються як бажані, підтримуються або не схвалюються .

У зв'язку з цим саму культуру іноді визначають як функціонуючу в даному суспільстві систему приписів і заборон або систему уявлень про те, що є правильним, нормальним у людській поведінці, а що не нормальним, гідним осуду. У широкому смислі слова соціальними нормами слід вважати всі діючи в певному суспільстві кодекси поведінки, у тому числі юридичні норми.

У більш вузькому значенні під соціокультурними нормами розуміють звичаї та норови, тобто неформальні правила спілкування і співжиття, які в сукупності становлять спосіб життя, властивий певні спільноті.

Ряд дослідників визначають нормативну культуру, як усе те, без чого людина відчуває себе не затишно за межами рідної домівки, рідного краю. У звичному для себе середовищі людина не відчуває для себе принципових труднощів у спілкуванні з іншими, оскільки знає, чого можна очікувати від інших людей у тому чи іншому випадку. Попадаючи в інше, не знайоме середовище людина певний час відчуває психологічний дискомфорт, якій іноді називають «культурним шоком».

18. Мова як елемент культури

Соціологія мови - спеціальна галузь соціології, яка досліджує проблему співвідношення мови та суспільства.

19. Культура і субкультура

Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Субкультура - частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, які притаманні великій соціальній групі (молодіжна, субкультура літніх людей, професійна і кримінальна, національних меншин та ін.). Субкультура групи різниця від домінуючої (культури більшості членів суспільства). Відмінності стосуються мови, поглядів на життя, манери поведінки, зачісок, одежі, звичаїв. Разом з тим, субкультура не відхиляє домінуючі загальносуспільні цінності.

Субкультура - це специфічні норми, погляди і цінності, а також соціальні і духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування. Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна людина реалізує совою соціокультурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасною та знайти спосіб особистої самореалізації, у тому числі у формах національної культури.

Поняття та види субкультур.

Субкультура - це набір символів, цінностей, норм поведінки, що відрізняють те чи інше суспільство. Кожне суспільство утворює свою субкультуру. Субкультура не відкидає загальлюдську культуру, проте в той же час має свої специфічні відмінності.

Можна виділити національні, конфесіальні, професіональні субкультури організацій, соціальних груп тощо. Термін “національна субкультура” застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм поведінки, що характеризує людське спів суспільство в тій чи іншій країні.

Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щоб зберегти своє само буття, захистити свої цінності та вижити у середовищі, де переважають культури більшості населення, які подавляють інші культури. Це явище називається культурним конфліктом.

Другою найважливішою формою є конфесіальна субкультура. Конфесіальна культура складається на основі общності віросповідання, належність до тієї чи іншої церкви. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську, буддистську культури в цілому. Окремі гілки напрямку в світових релігіях утворюють свої субкультури: наприклад, православну, католичу, протестантську.

Професіональна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм поведінки, що розрізняються тією чи іншою професіональною групою. Вона тісно пов'язана з змістом роботи і ролью, яку в суспільстві грають її представники.

20. Культура і контр культура

Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Контркультура - комплекс соціальних орієнтацій, цінностей. Контркультура проти поставляє себе існуючій, домінуючій культурі, разом з тим відкидаючи пануючі в суспільстві цінності.

21. Проблеми відродження та розвитку української національної культури

Живою душею українства, в якій синтезується все розмаїття його буття, є культура - «духовний меч» народу. (Г. Сковорода)

Українська культура - це мозаїчна культура українського народу, як багатоетнічної спільноти, де етнокультури всіх етносів є рівноправними.

Проблеми відродження та розвитку української національної культури вимагають від соціології вдатися до розгляду складних процесів національного самовизначення та механізмів їх розвитку, стимулювання, прогнозування успішності україноутверджувальної діяльності.

У період незалежності України була започаткована серія соціокультурних українознавчих досліджень, які засвідчили впродовж 10 років, значну динаміку національно - культурної свідомості (Інститут культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв України). Ці дослідження показали, що поступово в суспільній свідомості, не зважаючи на всі економічні негаразди та економічну кризу, зростає інтерес до національної та етнічної самоіндефікації засобами культури і потреба в них.

Про глибинні зрушення в національно - культурній самосвідомості свідчать зміни в реальній поведінці людей при освоєнні української культури (чверть населення Укр. за останні 3 роки стало частіше і більше уділяти уваги українській культурі). Люди вибирали три найважливіших для себе елементи української культури, з яким пов'язували на сам перед образ своєї культури , її якісне «ядро»- мистецтво, історію і мову (від 60 до 53%по кожному компоненту).

Разом з тим, соціодинаміка розвитку національної художньої культури виглядає суперечливою, оскільки залучення до цінностей народної культури супроводжується зниженням рівня відвідування кінотеатрів, закладів культури. Разом з тим розширились можливості в освоєнні різновидів художньої та релігійної літератури, яка була заборонена. В суперечливому за художнім змістом книжному потоці значне місце займають видання, що пропагують народну культуру (пісні, казки тощо). Зростає зацікавленість в них різних етнічних груп.

Центром усіх змін у сфері культури є задоволення потреб у народному та професійному мистецтві, які назріли, але були заблоковані попередньою суспільною ситуацією Тепер ці потреби реалізуються по всій структурі і по всьому складу художньої культури. Посилена пропозиція телепрограм, літератури, музики мас культового «кітчевого» характеру.

Нові потреби в народному мистецтві дають поштовх до його розвитку, інтенсифікують його функціонування ( зростає кількість виставок та ін), посилюють функціонування етнохудожньої традиції у професійному мистецтві.

Формуються деякі нові риси нової культурної реальності: оновлюються художні елементи побуту, оформлення житла, форм спілкування, визначаються нові грані форм сприйняття української народної культури в світі.

За сучасних обставин найбільший рівень позитивності експерти приписують «зростаючій багатоманітності змісту і форм духовного життя», «зростанню самостійності розвитку культурних процесів у регіонах».

22. Ознаки суспільства. Типи суспільств

З точки зору соціології, суспільство - це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчих територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати в своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.

Основні ознаки суспільства:

- територія на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків;

- універсальність, тобто всеоб'ємлючий, різносторонній його характер, що дозволяє включати всю багатоманітність соціальних зв'язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору;

- автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;

- інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.

Типи суспільств:

Просте складне

- кровно - родові зв'язки

- Широкі, різноманітні зв'язки між людьми

- родоплемінна організація суспільства

- соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють)

- Немає родової диференціації в суспільстві

- немає класів і держави

- багаторівневе управління суспільством через державу

Виникло близько 50 - 40 тис років тому

Виникло близько 10 - 6 тис років тому

В соціології існує розподіл на:

п р о т о с у с п і л ь с т в о, т р а д и ц і й н е, і н д у с т р і а л ь н е та п о с т і н д у с т р і а л ь н е.

Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв'язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає що навколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їх необов'язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою.

На зміну протосуспільству приходить традиційне, або до індустріальне аграрне суспільство. В цей період зароджуються міста, держави, класи, з'являється писемність.

Традиційне аграрне суспільство - це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, які базується на традиції.

І н д у с т р і а л і з м - як спосіб виробництва з'явився в Англії близько 250 років тому, поширився на всі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Він ґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій, які дозволяють машинам виконувати ту роботу, яка раніше покладалась на людей. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. Впровадження нових технологій стимулюють зміни в економіці та інших інститутах, тому індустріальне суспільство знаходиться у стані швидких соціальних змін.

У70 -х роках ХХ ст. на зміну індустріальному приходить п о с т ін д у с т р і а л ь н е суспільство, яке поширюється лише на економічно розвинені країни.

Основні риси постіндустріального (інформаційного) суспільства:

- технічний базис - інформаційний

- основа благополуччя суспільства - знання;

- провідна галузь - сервіс (послуги);

- масовий клас - менеджери;

- принцип управління - узгодження;

- соціальна структура - функціональна, сотова;

- Політичний режим - безпосередня демократія, самоуправління;

- ідеологія - гуманізм;

- релігія - дрібні конфесії.

Виділяють закрите, відкрите і змішаного типу суспільства.

Закрите суспільство - у побудові системи стратифікації орієнтується на приписаний статус особистості. В результаті формується жорстка система стратифікації з обмеженим доступом до привілейованих груп нових членів. Прикладом можуть служити рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в індії.

Відкрите суспільство - суспільство орієнтоване на статус особистості, здобутий завдяки волі і власним здібностям. Таке суспільство є високо динамічним, має рухливу систему стратифікації, допускає вільний перехід людей вверх і в низ по «соціальній драбині». Приклад - сучасні демократичні індустріальні і постіндустріальні суспільства.

Змішаного типу - суспільства, в яких збереглися пережитки закритого станового ладу, але разом з тим, вони доповнюються елементами відкритого суспільства. (Великобританія, Японія)

23. Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства - це сукупність його елементів і зв'язків між ними.

Елементи соціальної структури:

- статуси і ролі;

- індивіди (люди);

- соціальні групи і спільноти; соціальні інститути і організації;соціальні взаємодії; соціальні відносини;

- соціальні функції.

Статуси поділяються на соціальні і особисті.

Соціальний статус - становище індивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с - становище індивіда в малій групі (сім'я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.


Подобные документы

  • Теорія конфлікту та символічний інтеракціонізм. Феноменологія, етнометодологія, критична соціологія (теорії модернізації). Соціологія постіндустріального розвитку та соціального обміну, неофункціоналізм, структуралістичні концепції, постмодернізм.

    курсовая работа [40,8 K], добавлен 19.10.2012

  • Специфіка предмету соціології як науки, її становлення та основні напрямки, школи. Сучасна західна соціологія: структурний функціоналізм, конфліктна парадигма, символічний інтеракціонізм, феноменологічна та емпірична соціологія. Розвиток в Україні.

    учебное пособие [1,3 M], добавлен 28.03.2011

  • Структурно-функціональний аналіз як теорія суспільства та метод соціального дослідження. Теорія соціального конфлікту та обміну. Основні психологічні теорії. Символічний інтеракціонізм та феноменологічна теорія. Головні особливості неомарксизму.

    реферат [29,5 K], добавлен 10.08.2010

  • Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія відносить їх до важливіших. Сутність, предмет, об'єкт, функції соціології молоді. Вирішення проблем.

    контрольная работа [26,7 K], добавлен 25.02.2010

  • Соціологія в системі соціальних наук. Основні етапи історичного розвитку соціології. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні. Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології. Метод експертних оцінок.

    курс лекций [74,0 K], добавлен 25.12.2014

  • Формування наукових поглядів Флоріана Знанецького. Концепція гуманістичного коефіцієнта та теорія соціальних дій Знанецького. Соціологія як наука про культуру. Теорія дії і концепція соціальної системи Т. Парсонса. Проблеми соціальної рівноваги.

    реферат [34,1 K], добавлен 20.10.2010

  • Класи і верстви в соціологічній теорії. Теорія класів К.Маркса і становлення стратифікаційної теорії. Макс Вебер: класичний етап становлення соціології нерівності. Три типи стратифікаційних ієрархій. Складність індустріальних суспільств.

    реферат [39,7 K], добавлен 12.06.2004

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.