Соціологія як наука про суспільство

Соціологія в системі соціальних наук. Основні етапи історичного розвитку соціології. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні. Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології. Метод експертних оцінок.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 25.12.2014
Размер файла 74,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ОСНОВНИХ ТЕМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ

ТЕМА 1. Соціологія як наука про суспільство

На сучасному етапі ми часто зустрічаємося з поняттям “соціологія”. Воно у всіх на слуху. Активно працюють соціологічні служби, проводяться соціологічні опитування. Телебачення, радіо, преса повідомлюють про ці результати: рейтинг яких впливових осіб найвищий, наскільки населення задовольнене рівнем життя тощо. Так, складається враження, що соціологія - це емпірична наука, що задовольняє повсякденні потреби людей. Однак, чи це так? Спробуємо звернутися до цього питання дещо детальніше.

Соціологія як відносно самостійна галузь знань в Україні склалась набагато пізніше, ніж в західних країнах, хоча початки науки йдуть ще з часів Протогора та Античності. І хоча ще відсутнє чітке уявлення про соціологію як науку про суспільство, однак вже досить детально розробляються концепції та доктрини політичної та правової теорії. Починаючи з епохи Відродження знання про суспільство вивільняються від релігійно-теологічної оболонки.

Термін “соціологія” - похідний від 2х слів: societes (від латинського суспільство) та logos (від грецького слово, поняття, вчення). Отже, етимологічно соціологія - наука про суспільство. Так її і характеризує американський соціолог Смелзер у своїй “Соціології”. Однак, це досить абстрактне визначення, так як суспільство у різних аспектах вивчають і інші науки - філософія, соціальна філософія, політична економіка, політологія, демографія тощо. На сучасному етапі соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, що по-різному пояснюють її предмет та роль. Соціологія вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ - соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб життя, соціальні зв'язки та дії. Тому ми дамо наступне визначення соціології:

Соціологія - це наука про суспільство як соціальну систему в цілому, функціонування та розвиток цієї системи через її складові елементи: особистість, соціальні спільності, соціальні інститути. Термін “соціологія” ввів французький вчений, філософ Огюст Конт, а наукову структуру оформив Е. Дюркгейм.

В якості об'єкта тієї чи іншої науки завжди виступає певна сфера суб'єктивного чи об'єктивного світу, тобто це те, на що ми направляємо свою увагу. А предмет - це частина, окрема сторона об'єкту, його властивість, яка є результатом теоретичного абстрагування. Розуміння предмету та об'єкту соціології на протязі історичного розвитку цієї науки змінювалось. Представники різних шкіл та напрямків висловлювали свої підходи до цього питання. Так, О.Конт вважав, що що соціологія - це позитивна наука про суспільство, однак, та і не дав чіткого формулювання її предмету. Е.Дюркгейм вважав предметом соціології соціальні факти (закони, звичаї, традиції, правила поведінки, колективні уявлення тощо). Німецький соціолог М.Вебер вважав, що предмет соціології - це соціальна поведінка, яку і повинна пояснити соціологія.

Об'єкт соціології - це соціальні зв'язки, соціальні відносини, соціальна взаємодія та спосіб їх організації. Соціологів цікавить соціальне в суспільстві, а воно виникає тоді, коли поведінка одного зазнає впливу іншого або ж групи.

Предмет соціології - діяльність особи, соціальних спільностей та різних верств людей у суспільному житті.

Наприклад: жінка купує 4 квитки на Канари, де хоче провести відпустку з чоловіком та дітьми. Що вивчав би психолог? Чому жінка вибрала квитки саме на Канари. Економіст би розглянув, як гроші можна було б витратити по-іншому. А соціолог - як вплинули чоловік та діти на прийняття саме такого рішення. Соціологія відрізняється від інших наук про суспільство тим, що вивчає суспільство, його функціонування і розвиток через призму соціальних явищ, соціальних процесів та відносин.

Соціологічне знання неоднорідне, воно має складну структуру, яка залежить від різних рівнів та ракурсів вивчення соціальних явищ і процесів. Соціологія, як і будь-яка інша наука потребує інституалізації, тобто вдосконалення внутрішньої структури, наявності чіткого розділення праці всередині дисципліни, формування правил та норм професійної етики, розробки ефективних дослідницьких методів та прийомів. В цьому процесі важливе місце слід відвести структуруванню соціології.

РІВНІ СОЦІОЛОГІЇ

Рівень фундаментальних або загальнотеоретичних досліджень. Завдання: накопичення наукового знання шляхом побудови теорій, які розкривають універсальні закономірності і принципи даної області: вивчення історії розвитку соціології, концепцій, внеску соціологів; соціальна структура суспільства, методика та техніка проведення досліджень.

Рівень прикладних досліджень - ставиться завдання вивчення актуальних проблем, що мають практичну цінність на основі вже існуючих фундаментальних знань. (Вивчення окремих соціологій - соціології праці, міста, села, побуту тощо).

Соціальна інженерія - рівень практичного втілення наукових знань з метою конструювання різних технічних засобів і вдосконалення вже наявних технологій.

Крім цього, виділяють ще макро- та мікросоціологію. Перша досліджує соціальні системи та історично тривалі процеси. Мікросоціологія - вивчає щоденну поведінку людей, їх безпосередню міжособистісну взаємодію. Ці рівні між собою тісно пов'язані, так як щоденна поведінка людей відбувається в рамках соціальних систем, структур та інститутів.

Соціологія як самостійна галузь знань, реалізує властиві суспільній науці функції:

Теоретико-пізнавальна - пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку та тенденцій до змін різних соціальних явищ та процесів. Ця функція здійснює розробку теорій та методів соціального дослідження, методики та техніки збору і аналізу соціальної інформації.

Практична - участь в розробці практичних рекомендацій по управлінню різними соціальними процесами.

Описова - опис та аналіз певного об'єкту, який вивчають соціологи. Поширена думка, що результати повинні втілюватися, але це не завжди так. Буває, що причина певного явища описана і розкрита, однак, можливості кардинально вплинути нема. Наприклад, проблема безпритульних дітей, наркоманії.

Інформаційна - передбачає збір, систематизацію і накопичення соціальної інформації, яку отримують в результаті соціологічних досліджень.

Прогностична - висунення науково обґрунтованих прогнозів відносно розвитку суспільства в майбутньому.

Управлінська - тісно пов'язана з практичною. Передбачає використання даних соціологічних досліджень для розробки й прийняття управлінських рішень. В розвинутих країнах Заходу всі управлінські рішення піддаються строгому соціальному вивченню та моделюванню.

Функція соціального проектування та соціальних технологій - пов'язана з визначенням оптимальних шляхів і способів вирішення практичних проблем.

Світоглядна - випливає з того, що об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Виявляється у використанні справді конкретних даних для переконання людини в чомусь.

Соціальні закони відображують суттєві загальні і необхідні зв'язки соціальних явищ і процесів, насамперед, зв'язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Виокремлюють загальні закони - предмет вивчення філософії та специфічні, які вивчаються саме соціологією та становлять її методологічну основу.

Види соціальних законів у соціології:

закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Якщо є явище одне, то має бути й інше (індустріалізація й урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайнятого у сільському господарстві населення;

закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об'єкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (зміна характеру продуктивних сил вимагають змін у відносинах виробництва.)

закони, що встановлюють зв'язок між соціальними явищами.

Закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (важливою умовою інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистісних інтересів).

Закони, що стверджують можливість або вірогідність зв'язків між соціальними явищами (рівень шлюбних розлучень в різних країнах підвищується і коливається разом з економічними циклами).

Соціальні закони проявляються в конкретній формі - в діяльності окремої людини.

Метод - це спосіб побудови та обґрунтування соціальних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методи бувають:

Загальні (методи філософії, зазвичай, матеріалістична діалектика. Синергетика тощо);

Конкретнонаукові (методи соціометрії, соціальної психології, статистики, факторного, корекційного аналізу тощо).

При вивченні соціальних явищ та процесів використовуються наступні принципи:

об'єктивності ( вивчення об'єктивних закономірностей, що визначають процеси соціального розвитку;

історизму (вивчення соціальних проблем, інститутів , процесів у виникненні, становленні та розвитку, розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій та своєрідності конкретних обставин);

системний підхід ( спосіб наукового пізнання і практичної діяльності де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим.

Місце соціології в системі суспільних наук визначається, насамперед, тим, що соціологія - наука про суспільство, і включає загальну соціологічну теорію, яка можу служити теорією та методологією багатьох інших суспільних наук. Серед цих наук соціологія виконує функцію інтегратора ідей, теорій.

Соціологія та психологія

Особистість є важливим суб'єктом та об'єктом як соціології так і психології;

Вони мають ряд спільних методів дослідження (особистісне опитування, тести, анкети інтерв'ю, проективні методики, спостереження);

соціологія запозичила у психології ряд теорій ( психоаналіз З.Фрейда, теорія розвитку пізнання Ж.Піаже, діяльнісний підхід А.Леонтьєва);

психолога цікавить особистість як стійка цілісність психічних процесів і якостей, а соціолог вивчає особистість як об'єкт та суб'єкт соціальних відносин, механізми становлення особистості під впливом соціальних факторів.

Соціологія та політологія

соціальні спільності, соціальні організації, соціальні інститути є суб'єктами та об'єктами як соціології так і політології;

політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особистості та соціальних груп, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві;

політика як складне, багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культура) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому;

існує така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія політики;

політологія вивчає як люди приходять до влади і використовують її, діяльність політичних партій, організацій та уряду, специфіку поведінки виборців, а соціологія - соціальну реальність та соціальне життя суспільства.

Соціологія та соціальна філософія

І соціологія, і соціальна філософія розглядають суспільство в цілому, однак при цьому соціальна філософія розглядає суспільство у більш широкому ракурсі, аналізує розвиток суспільства з точки зору загально філософських законів. Об'єкт та предмет соціології виступає більш конкретним в порівнянні з соціальною філософією. Соціальна філософія виступає як загальнотеоретична та методологічна основа соціології.

ТЕМА 2. ЗАРОДЖЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ

Як і всяка галузь знань, соціологія проходить періоди виникнення, становлення і розвитку. Кожному етапу притаманні свої особливості, що, з одного боку, характеризуються рівнем знань про суспільство та людину, а з іншого - можливістю людини пізнати таємниці суспільних явищ. Історія соціології - наука про виникнення, основні етапи розвитку соціології.

Джерела соціології сягають сивої давнини, коли з'являються перші уявлення про суспільство, виникають ідеї та формуються теорії. Стародавні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Китаї відображали основні риси ранніх типів суспільств, які прийшли на зміну первісному. Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду, містила залишки первіснопобутових уявлень. Головне місце займали міфи та легенди про божественне надприроднє походження суспільних порядків, з чим тісно пов'язане обожнювання існуючої влади та її порядків. Об'єктивні процеси, які привели до виникнення держави, неминуче ведуть до формування в правлячих класах потреб у соціологічних знаннях. На ранніх етапах вони мізерні, та поступово збагачуються історичним досвідом розвитку суспільства, ускладнюються разом із зростанням суспільних потреб. Основними джерелами соціологічних знань є концепції, теорії, погляди та переконання різних діячів, - не лише соціологів, а, насамперед, філософів. Можна виділити наступні етапи розвитку соціології:

Виникнення і розвиток соціальних знань у Стародавньому світі.

Розвиток соціальних знань в епоху Середньовіччя.

Соціальні знання про суспільство і людину ХVІІ - ХVІІІ ст. (концепції природнього права і суспільного договору)

Соціологічні знання ХІХ- ХХ ст.

Соціологічні знання Стародавнього світу сягають своїм корінням ще діяльності софістів (5-4 ст.до н.е.). Це був період, коли в Афінах встановилась рабовласницька демократія, яка надавала право всім вільним громадянинам афінського полісу брати участь в політичному житті, виступати на народних зборах, захищати свої інтереси в суді. Це викликало необхідність підготовки громадян до такої діяльності. З'явились платні вчителі риторики та філософії, яких стали називати софістами, що буквально означає вчитель мудрості, вчитель науки. Найбільш відомими серед них були Протагор, Горгій, Гіппій. Їх соціально-політичні погляди були досить неординарними для того часу - вони висловлювали ідеї рівності людей, стверджуючи, що природа нікого не зробила рабом.

Платон (427 - 347 рр.до н.е.) - один з найвидатніших представників періоду Античності. Справжнє його ім'я Арістокл. Прізвище Платон отримав від учителя гімнастики за широкий лоб. Платон заснував свою філософську школу, названу академією на честь грецького героя Академа, цей заклад проіснував 915 років. Соціально-політичні погляди найбільш повно вирішуються в його працях “Політика”, “Держава”, “Закони”. Потребу в державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задовольнення своїх бажань. Держава задовольняє природні потреби людей, і тому люди і діляться на 3 категорії в залежності від того, яке начало у кого переважає. Розумне - основа категорії правителів - філософів, мужнє - воїнів, чуттєве - ремесленників та землеробів. Кожен стан повинен займатися тим, на що здатен і не втручатися у справи інших станів. В ідеальній державі Платона існує чіткий розподіл функцій між класами людей. Воїнам заборонено мати приватну власність, їх діти повинні виховуватися в суспільних садках та яслях з відривом від батьків. Все повинно бути спрямовано на збереження держави.

Арістотель (384 -322 рр.до н.е.) - виходець із сім'ї лікарів, навчався в академії Платона, потім там викладав. Виховував Олександра Македонського. Залишив величезну спадщину: вчення про суспільство, владу та державу. Держава - це продукт природнього розвитку, і вона подібна до первинних об'єдань, що природньо виникли - як сім'я і поселення. Природа держави стоїть перед природою сім'ї, держава передує особистості. Арістотель виступає захисником прав людини, виділяє в суспільстві класи і верстви вільних людей: землероби, ремісники, торговці, наймані робітники, заможні люди, воїни, стражі, судді та управлінці. Арістотель зібрав та систематизував величезний досвід міст-держав, сформулював 6 форм управління державою, з яких 3 правильні - 3 неправильні. Правильні форми - це ті, в яких правлячі суб'єкти через систему норм і обмежень різного плану діють в інтересах спільного блага, а в неправильних - у власних інтересах. Правильні форми: монархія - царська влада, аристократія - влада небагатьох знатних осіб, політія - правління більшості, відібраної на основі освіченості. Неправильні форми: тиранія - необмежене правління однієї особи, яка використовує владу повністю у своїх інтересах, олігархія - правління небагатьох знатних і багатих осіб, що використовують владу лише у власних інтересах, демократія - необмежене правління незаможної більшості людей, що здійснюється в інтересах більшості.

Однією з основних рис соціологічної думки Середньовіччя є середньовічний антропоцентризм: людина не просто мікрокосм, а створена Богом привілегійована істота, яка має не 2 виміри (тіло і душу, як вважалось в Античні часи), а 3 - добавляється "дух" як причасність до божественного через віру. Найвища доброчесність - не розум та інтелект, а добра воля, повинування заповідям Божим, суть людини - віра, надія, любов; бути людиною - значить жити по етичним правилам, викладеним Іісусом Христом в Нагірній проповіді. Виокремлюють 2 періоди розвитку філософської (т.ч. соціологічної думки) - патристика (ІІ - Х ст.н.е.) та схоластика (Х - ХІV ст.н.е.). Патристика (від lat pater - отець) означає вчення отців церкви. Це соціально-політичні доктрини християнських мислителів. Представники: Григорій Богослов, Григорій Нісський, Василій Великий, Боецій, Августин Блаженний. Схоластика - (від lat - schola) - філософія, що викладалась в унів ерситетах, монастирях, які були в той час своєрідними духовними освітянськими центрами.

Августин Аврелій - визначний християнський мислитель періоду патристики, який (354-430 рр.). У вченні про суспільство та історію наполягав на думці про єдність роду людського, що походить від Адама та Єви. Намагався довести ідею, згідно якої вся історія людства - це боротьба двох градів - "Граду земного" (розбійницьких організацій, - світська держава, що провокує людей змагатися за матеріальні блага і переслідувати праведників) та "Граду Божого" - божих обранців, що складають невидиму державу - церкву. На думку Августина, Боже Провидіння відкоригує хід історії та приведе до перемоги "Граду божого".

В.Оккам - Вільям із селища Оккам. Відомі його політичні трактати та памфлети. В основному, вони не виходять за рамки схоластики. Це лабіринт різних питань з нескінченними посиланнями, опровергненням тез з тонкою діалектичною аргументацією, однак з живою думкою, прогресивною для своєї епохи. Авторська лінія виражена в вихідній соціальній категорії - "першоначальна", "природня людина", діяння якої обумовлені законами природи. Між цими "людьми природи" царює повна рівність: "…Все люди от природы равны, полагаю в том, что касается поддержания тела, рождения потомства, также заключения браков или соблюдения девственности, или в чем-либо подобном". Власність у "природних" людей загальна, приватної власності немає, власті також немає, так як "людина не повинна слухатись людину, а тільки Бога". Держава створюється через загальний договір людського суспільства. Мета держави - культивування "загального блага", що охороняється суспільними законами. "Загальне благо" є верховним принципом, який йде до законів природи. Участь у державному законодавстві - право кожного члена общини. Фактично законодавче право і управлінська влада передаються особливому органу - правителю (імператору, який наділений "повнотою влади", однак лише як представник народу). "Діалог" - одна з найвидатніших праць. "…во всяком общественном теле власть должна быть вручена лицу не иначе как с согласия всех; каждый народ может сам себе установить закон, следовательно, и избрать себе главу". Джерелом і основою як держави так і церкви є народ. Влада імператора не повинна протирічити супільному благу. Тільки раби безумовно підкорюються господарю, вільними ж людьми можна керувати лише в ім'я загального блага. Поводження з людьми як з рабами - значить приниження людської гідності. Якщо є правитель переступає кордони своїх влади, то народ може використати проти нього меч. Оккам доходить до визнання за народом права повстання проти неугодного йому правителя.

Розвиток соціальної теорії епохи Відродження стає переломним. Рушиться панування богослів'я і схоластики. Державу починають розглядати як суспільне явище. Маккіавеллі, Т.Мор, Мартін Лютер, Томмазо Компанелла, а потім Ж.Ж.Руссо, Тома Гоббс, Барух Спіноза, Гуго Гроцій і т.д. виводять закони суспільних явищ як творіння розуму та досвіду, а не з теології.

Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр.) - державний діяч, історик, поет, військовий письменник. Тривалий час займав різні посади у Флорентійській республіці, мав доступ до державних таємниць. Йому належать ряд політичних творів: "Государь", "О военном искусстве", "История Флоренции". Твори Маккіавеллі поклали початок буржуазній політико-правовій та соціальній ідеології. Його соціально-політичні вчення вільні від теології, ґрунтувались на дослідженій діяльності урядів і досвіді держав античного світу. Природа людини однакова у всіх державах і в усіх народів, інтерес є найбільш загальною причиною людських дій, з яких складаються їх відносини, установи, історія. Щоб керувати людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Устрій держави має будуватися не на абстрактних уявленнях про належне, а на вивченні природи людини, її психології та захоплень. Природа створила людей так, що вони бажають всього, але не можуть досягнути. Тому вони неспокійні, честолюбиві, підозрілі та ніколи не задоволені своєю долею. Варто усіх людей вважати злими і передбачати, що вони завжди виявлять злобність своєї душі, як тільки виникне сприятливий момент. Люди швидше забудуть смерть батька, аніж втрату спадщини. Непорушність приватної власності - це основа міцності держави. Виокремлював 2 соціальні спільності - народну та вищих класів. Народ постійніше, чесніше та мудріше володаря. А знать бажає підкоряти та гнобити народ. Вільна держава має формуватися на компромісах народу та знаті. Розумний правитель не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це шкодить його інтересам і якщо відпали причини, що змусили давати ці обіцянки; тому віроломство та жорстокість мають звершуватися так, щоб не підривався авторитет верховної влади.

Томас Мор вказував, що основною причиною всіх пороків, існуючих у суспільстві, є лиха приватна власність, і обумовлені нею суперечності інтересів особи та суспільства, багатих і бідних, розкоші та злиднів. Приватна власність та гроші породжують злочини, що піддаються щоденному покаранню, але не припиненню, суспільство "творить" злодіїв і водночас карає їх. Власність - це основа суспільства, що визначає його структуру, психологію, звичаї, установи та закони.

Жан-Жак Руссо - в одній з найвидатніших праць - "Бесіди про походження та основи нерівності між людьми" пише, що спочатку люди жили як звірі, у них не було нічого спільного, всі були рівні і вільні. Однак в по мірі вдосконалення навиків, знань та знарядь праці міцніли суспільні зв'язки, зароджувались соціальні формування: сім'я, плем'я, народність. Період виходу з дикості - це найщасливіша епоха. Далі суспільний розвиток пов'язаний з регресом свободи. Ж.Ж. Руссо виступає за утворення демократичного суспільства.

ТЕМА 3. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

Огюст Конт (1798-1857 рр.) - французький вчений, основоположник соціології. Значний вплив на його теоретичні концепції здійснила творчість Сен-Сімона , у якого він працював секретарем 8 років (1817-1824 рр.). однак через серйозні розбіжності у поглядах з теоретичних та політичних питань їм прийшлося припинити співпрацю. Конт не сприймав ідею класової боротьби. І під час революційних подій в Парижі виступав проти дій як пролетаріату так і буржуазії. Він звернувся до групи інтелігенції створити „Партію прогресу та порядку”, однак його ідеї на той час не знайшли підтримки.

Основна робота О.Конта - „Курс позитивної соціології”, 6 томів (1830 - 1842 рр.). В останньому томі він вводить термін „соціологія” і визначає її як позитивну науку про суспільство.

В системі Конта обґрунтування виникнення нової науки знаходить своє пояснення в слідую чому: це здійснено на основі сформульованого ним закону 3-х стадій чи 3-х етапів розумового розвитку людства (етапи відповідають розвитку науки та світогляду).

1. ТЕОЛОГІЧНИЙ - (панування функцій та ілюзій), часовий проміжок - від стародавності до ХІІІ ст.. характерні риси: релігійний світогляд, військово-авторитарні політичні режими, а центрі духовного життя - воїни та жерці.

2. МЕТАФІЗИЧНИЙ - (влада абстракцій та загальних міркувань). Часовий період - ХІV - ХVІІІ ст. Характерні риси: руйнування теологізму, перехід до нового суспільного порядку, лібералізм, індивідуалізм, демократія. В центрі духовного життя - філософи-метафізики, юристи, літератори, публіцисти.

3. ПОЗИТИВНИЙ - (влада реального позитивного знання). Почався в ХІХ ст. Характерні риси: утвердження позитивного наукового світогляду, розквіт науки, промисловості. В центрі духовного знання - вчені, філософи-позитивісти, діячі мистецтва.

Кожному етапу розвитку людства відповідають певні форми політичної суспільної організації і господарства.

КЛАСИФІКАЦІЙНА ПІРАМІДА НАУК О.КОНТА

О.Конт всі науки вибудовує в піраміду, розміщуючи їх у певній ієрархії в залежності від досягнення різними сферами знання позитивного стану. Математика - фундамент всіх наук. На вершині - соціології, тому що в своїх дослідженнях вона опирається на позитивний метод, і в ній немає абстрагувань, метафізичності тощо.

Соціологія

Біологія

Хімія

Фізика

Астрономія

Математика

Вперше проблему вивчення суспільства поставив у рамки окремої науки, однак не зміг чітко визначити її предмет.

Виокремив такі методи вивчення суспільства та соціальних фактів:

1. Спостереження - дає об'єктивні факти незалежно від нашої волі.

2. Порівняння - порівнює життя народів, які живуть в різних місцях земної кулі.

3. Історичний метод - для того щоб вивести сучасний стан суспільства необхідно спочатку вивчити його минулий стан.

4. Експеримент - всі факти потрібно різнобічно вивчати і перевіряти.

Структура соціології:

соціальна статика - вивчає умови та закони функціонування соціальних систем; в цьому розділі вивчаються основні соціальні інститути: сім'я, держава, релігія.

Соціальна динаміка - розвиває теорію соціального прогресу та обґрунтовує закономірний характер розвитку історії.

Соціологічна теорія Г.Спенсера.

Г.Спенсер (1820 - 1903 рр.) - англійський філософ, соціолог, один з засновників позитивізму. Йому належать ряд наукових праць, наукові розроби в різних галузях соціального пізнання.

Основні роботи: „Соціологія як предмет вивчення”, „Основи соціології”, „Принципи соціології”.

Його соціологічна теорія базується на 3-х основних елементах:

еволюційна теорія

органіцизм (вчення про живі організми);

вчення про соціальні організації.

Еволюційна теорія Г.Спенсера є однією з найпопулярніших в ХІХ ст.. На основі вивчення органічного світу на 7 років раніше за Ч.Дарвіна прийшов до висновку про ідею існування еволюції в органічному світі і формулює принципи природного відбору і боротьби за виживання. Ідея еволюції базувалась на наукових фактах і даних а еволюціонізм поширювавcя на всі без виключення процеси та явища у природі та суспільстві - космічні, хімічні, біологічні, соціальні.

В системі соціології Спенсер розглядає 3 види еволюційних процесів:

* неорганічні - зміни космічних систем;

* органічні - поява рослинного та тваринного світу;

* надорганічні - поява людини та суспільства.

Спенсер проводить послідовну аналогію між біологічним організмом і суспільством як соціальним організмом. Стверджує, що що постійне збільшення суспільства дозволяє дивитись на нього як на організм, і може бути класифіковане з точки зору морфологічних та психологічних характеристик.

Соціальний організм складається з трьох головних систем:

регулятивної

виробничої (вироблення засобів для життя);

розподільчої (держава, сім'я, економіка, політика).

Виділяв 2 типи суспільств: військові та індустрійні (промислові).

Виділяв 5 основних соціальних інститутів, які повинні здійснювати свою регулятивну роль у суспільстві:

домашні (сім'я, шлюб, виховання);

обрядові (звичаї, традиції);

політичні (держава, право);

церковні;

професійні (об'єднання людей за заняттями)

Сформулював „ЗАКОН РІВНОЇ СВОБОДИ”: кожен вільний робити все, що забажає, при цьому не порушуючи такої ж свободи інших.

На думку Спенсера, держава повинна забезпечувати виконання цього закону і здійснювати правосуддя. Ідея рівної свободи звертає увагу на обмеження абсолютної свободи людини і одночасно на необхідність утвердження у суспільстві відповідних механізмів самоорганізації спільного життя людей.

Соціологічні погляди Е.Дюркгейма.

Е.Дюркгейм (1858-1917 рр.) - французький соціолог, засновник першого соціологічного журналу „Соціологічний щорічник” (1896 р.). Став першим професором соціології в 1887 р. Брав активну участь в політичному житті Франції, займався прикладною соціологією, зокрема, соціологією освіти.

Основні роботи: „Про розподіл суспільної праці”, „Метод соціології”, „Правила соціологічного методу”, „Самогубство”.

Розробив методологію соціологічного дослідження:

систематизував правила збору первинної соціальної інформації;

провів аналіз зв'язків між емпіричною інформацією і достовірністю застосовуваних в дослідженнях гіпотез;

вперше застосував статистичні дані в соціологічних дослідженнях.

Теоретико-методологічна концепція Дюркгейма називається соціологізм чи соціологічний реалізм - нею стверджується принцип специфічності та автономності соціальної реальності. Соціальні явища - це дещо зовнішнє по відношенню до індивіда, і їх можна розглядати як об'єктивні речі. Формула - соціальний факт є річ.

Завдання науки - не просто описати і впорядкувати факти, а слід розкривати глибинні зв'язки і закономірності , наявність яких показує науковий характер соціології. Як первинні факти слід брати лише ті явища, що об'єктивно спостерігаються.

РОБОТА «САМОГУБСТВО»

В ній Дюркгейм відкидає пояснення самогубства індивідуальними психологічними мотивами, а відмічає, що лише соціальні фактори є його причиною. Самогубство залежить головним чином від зовнішніх факторів, а не внутрішніх якостей особистості.

Опираючись на офіційну статистику виявив ряд особливостей, зокрема:

рівень самогубств вищий влітку, ніж взимку;

чоловіки покінчують життя частіше, ніж жінки;

люди похилого віку частіше молодих;

солдати частіше цивільних;

протестанти частіше католиків. Цікаве пояснення щодо цього: католицизм є більш старою релігійною системою і має силу переконання та неприйняття нововведень більшу, ніж протестантизм, а значить у них більша єдність і солідарність, і таким чином менший рівень самогубств.

Одинокі та вдови частіше одружених;

Ступінь самогубств вищий в містах, ніж у селах. Пояснення: діти, сім'я, життя в селі є інтегруючим фактором і страхує від почуття соціальної ізоляції.

1. Етапи розвитку людства за К.Марксом

Одночасно з О.Контом та Г.Спенсером своєрідні ідеї в соціології розвивав і К.Маркс (1818 - 1883 р.). І хоча часто теорію Маркса вважають застарілою і відомою як „вчення про клас і класову боротьбу”, „про революцію і зміну суспільно-економічних формацій” тощо, його ідеї набагато глибші.

Система поглядів К.Маркса називається діалектичний матеріалізм. Підхід до аналізу суспільства - формаційний. Кожна з формацій (первісно-общинна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм, комунізм) розглядаються на основі взаємозв'язку базиса і надбудови. Базис - економічні відносини, а надбудова - політичні, правові, політичні, культурні інститути тощо. Протиріччя між виробничими силами та виробничими відносинами створюють передумови для зміни формацій. Революції - це локомотиви історії.

Етапи розвитку людства за К.Марксом

1. Конкретна людина ніби розчиняється в роді, общині, суспільстві і не є самостійною.

2. Відбувається становлення індивідуальності, але одночасно людина відчужується, втрачає сенс свого життя, праці, діяльності, і створені нею ж речі „підкорюють” людину собі.

3. Майбутній етап, на якому повинно відбутися звільнення людини, відчуження долається і комунізм розуміється як гуманізм.

Таким чином, К.Маркс зробив помітний крок у соціологічному аналізі суспільства:

запропонував „матеріалістичний” підхід до розуміння історії та суспільства;

економіка та виробництво розглядається як основа соціального розвитку;

аналіз соціальної структури суспільства стає більш конкретним, в центрі опиняються класи та їх інтереси і взаємодія;

акцент переноситься з констатації факту соціального прогресу на виявлення його рушійних сил розвитку.

ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ

Особливості становлення соціології в Росії

Виникнення і становлення соціології як самостійної науки в Росії в ІІ половині ХІХ ст.. мало ряд особливостей:

було викликано економічними процесами, зокрема перехід до капіталістичного способу господарства, урбанізації та індустріалізації потягли за собою зміни в соціальній структурі суспільства, виникнення нових суспільних рухів і партій обумовили те, що зростає інтерес до соціальних проблем суспільства, з'являються потенційні замовники емпіричних соціологічних досліджень.

В ІІ половині ХІХ ст.. виокремлюються в соціальній думці Росії два рухи, які протистояли один одному: слов'янофіли (М.Я.Данилевський) і західники, які в свою чергу мали 3 основні напрямки:

теократичний (30-і рр., представник Чаадаєв);

гуманістичний (40-і рр., представник Бєлінський);

народники (50-60-і рр., Чернишевський, Добролюбов, Писарєв).

По мірі розвитку революційних процесів в Росії посилюється зв'язок соціології з політикою, в центрі уваги опиняються проблеми політичної соціології.

соціологія а Росії виникла в традиціях позитивізму, і це визначило початковий період її розвитку. Оформлення соціології в спеціальну наукову дисципліну, яка має свій предмет і методи дослідження, пов'язано з творчістю М.М.Ковалевського. Поклавши в основу вивчення суспільства ідею О.Конта про соціальну статику та соціальну динаміку Ковалевський вбачав сенс соціології у відкритті закономірностей розвитку суспільства.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ

1. КІНЕЦЬ 60-х. - 80 рр. ХІХ. (Л.І.Мечников);

2. 90-і рр.. ХІХ ст. (М.І.Кареєв, П.Лавров, М.Я.Данилевський, М.Михайловський);

3. Початок ХХ ст.. (П.Сорокін).

Соціологічні погляди Л.І.Мечникова

Л.І.Мечников - представник 1 етапу розвитку соціології в Росії, який розвивався в рамках натуралістичного підходу. На цьому етапі розвитку соціології значна увага надавалась географічному фактору в соціокультурному розвитку суспільства. Географічний фактор включає в себе не лише географічне положення, клімат, ґрунт, астрономічні умови, чергування різних ландшафтів, багатство корисних копалин, а і спосіб виживання в природному середовищі.

Вплив природи на устрій суспільства Л.Мечников пояснював географічним фактором, провідна роль в суспільному прогресі відводилась системі морів, річок та океанів. Свої погляди виклав в роботі „Цивілізації та великі історичні річки”. Виділяв 3 періоди в історії:

річковий (перші цивілізації виникли в долинах річок - Стародавній Єгипет, Асиро-Вавилонське царство тощо);

морський;

океанічний.

Розглядав 2 вузлові проблеми розвитку суспільства: соціальний прогрес та його критерії, механізм соціального прогресу. Мірилом соціального прогресу вважав солідарність і стверджував, що у суспільстві провідним є прагнення до кооперації.

Соціологічні погляди Л.Мечникова вплинули на подальший розвиток соціологічних досліджень в Росії, однак провідних позицій так і не зайняли.

Розвиток соціологічної теорії в роботах М.І.Кареєва.

М.Кареєв (1850-1931 рр.) був представником другого періоду розвитку соціології в Росії, який формувався переважно в рамках психологічного напрямку. У вивченні суспільства значна увага почала приділятись психологічним основам формування самосвідомості індивіда і групи.

Основне ідейне джерело М.Кареєва - позитивізм, особливо контизм. Основна робота - „Вступ до вивчення соціології”. Разом з тим, Кареєв виступає з критикою контівської класифікаційної піраміди наук, вважаючи, що через недостатній розвиток на той час психологічних знань Конт перейшов від біології до соціології, пропустивши психологію. Тому слід між біологією і соціологією вставити психологію, причому колективну. На його думку, колективна психологія здатна стати справжньою основою соціології, оскільки суспільні (колективні) явища є духовною взаємодією між окремими людьми.

М.Кареєв розглядав соціологію як чисто теоретичну дисципліну , і визначав її як науку яка вивчає закони суспільства. „Соціологія - це загальна абстрактна наука по природу та генезис суспільства, про основні його елементи, фактори і сили, про їх взаємовідносини, про характер процесів, що там відбуваються”.

Вважав соціологію своєрідним методом пізнання, виділяв їх 2:

порівняльно-історичний (дозволяє уявити та представити статичну картину суспільства);

еволюційний (дозволяє прослідкувати суспільство в процесі розвитку).

Саме суспільство розглядав як складний продукт взаємодії біологічних, фізичних факторів і факторів зовнішнього середовища. Розглядає суспільство в абстрактній формі без історичних, економічних та інших особливостей. Суспільство поділяє на 2 складові частини:

1. Культурні групи (предмет індивідуальної психології). Рисами культурних груп є звичаї, традиції, звички, котрі виникають в результаті виховання.

2. Соціальна організація (результат колективної психології і вивчається соціологією). Соціальна організація - це сукупність економічного, юридичного і політичного середовищ.

Одним із перших Кренєв став застосовувати соціологічний метод в історичних дослідженнях.

Теорія культурно-історичних типів М.Я.Данилевського

М.Я.Данилевський - російський історик, культуролог, генерал. Отримав широке визнання лише після смерті, коли було перекладено його книгу „Росія та Європа” на французьку та німецьку мови. В Росії вперше було видано її у 1871 р.

Розробив теорію культурно-історичних типів (КІТ). Це одна з циклічних теорій культурного розвитку суспільства. Виділив 11 КІТ чи цивілізацій:

1. Єгипетська

2. Китайська

3. Давньосемітська

4. Індійська

5. Іранська

6. Єврейська

7. Грецька

8. Римська

9. Аравійська

10. перуанська

11. Романо-германська чи європейька

Кожна з цих цивілізацій або КІТ має свою власну історію, і не можна говорити про загальну або універсальну історію людства. Ні одна з цивілізацій не є кращою чи більш досконалою, кожна має свою власну внутрішню логіку розвитку. Кожна цивілізація виникає, розвиває власну морфологічну форму, власні цінності, збагачуючи тим самим спільну скарбницю людських культурних досягнень, а потім відходить, не отримуючи продовження в своїй специфічній сутнісній формі.

КОЖНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ проходить типовий цикл розвитку, який включає 3 періоди:

1. Підготовчий. Триває біля 1000 років. Це період виникнення, коли цивілізація зароджується, приймає різні форми і образ, утверджує свою власну культурну і політичну автономність і мову.

2. Власне культурний. Триває 400-600 років. Період розквіту. Цивілізація повністю розвивається і розкривається її творчий потенціал.

3. Упадок і виродження. Цей період наступає тоді, коли запас творчих сил цивілізації вичерпується.

Історію творять люди, але їх історичні ролі різні. Данилевський виділяє 3 типи історичних агентів:

позитивні діячі історії. Це люди, які створили великі цивілізації.

Негативні діячі історії. Це люди, які сприяли кінцевому падінню цивілізацій (татари, гунни, монголи).

„етнографічний матеріал”. Люди чи групи народів, у яких відсутнє творче начало. Вони являють собою матеріал, який використовується для побудови власних цивілізацій.

М.Я.Данилевський став родоначальником циклічних теорій в сучасній історіографій і науці про культуру.

Етапи розвитку соціологічної думки в Україні.

Виділяють такі етапи розвитку українського соціологічної думки:

1. Протосоціологічний - най триваліший у часі, розпочинається з княжої доби (ІХ - ХІІІ ст..) і завершується в 60-х рр.. ХІХ ст.. це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину тощо.

2. 60-і рр. ХІХ ст. - 20-і рр. ХХ ст. Безпосередньо пов'язаний з виникненням на Заході соціології як окремо науки, ознайомлення з якою породжує в українських дослідників цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституалізація.

3. 20-і рр. - 60-і рр. ХХ. З одного боку характеризуються безплідністю соціологічних студій в межах марксистської теорії, а з іншого - значним пожвавленням наукової та педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились в еміграції і знаходились під впливом західної соціології.

4. сучасний етап. 60-і рр. ХХ ст. І по теперішній час. Період політичної відлиги, соціологія починає відроджуватись спочатку у вигляді конкретних соціологічних досліджень, а потім як самостійна наука.

Соціологія М.Грушевського

М.Грушевський - видатний вчений, історик, політичний діяч. Праці О.Конта, Леві-Брюля, Е.Дюркгейма вивчав ще будучи студентом. В 1903 році побував у Парижі, що значно вплинуло на його погляди. З історика соціально-економічних і суспільних явищ став істориком-соціологом. Основна праця - „Історія України-Руси”

Суть його концепції в трьох основних поняттях:

1. Народ

2. Держава

3. Герой в історії

Досліджуючи історію українського народу висунув ідею „національної самооборони” і „національної смерті”.

Вся історія українського народу - це розбурхана енергія національного самозбереження перед небезпекою національної гибелі. На цьому ґрунті виростають ідеали українського народу: свобода, рівність, справедливість, автономія.

В своїх історичних працях Грушевський проводить думку про те, не Україна вийшла з Київської Русі, а Київська Русь стала першою і найдавнішою формою українського життя. З особливою чіткістю позначив в історії дві народності - великоруську і українську - дві найбільші серед слов'янських племен. Причому, роль культурно переважаючого елементу відводилась народності українській, а не великоруській.

Всі народи Російської імперії ділив на 2 категорії - аристократична і демократична (сюди відносив український народ в силу національного характеру та історичних умов).

Розглядав механізм влади і прийшов до висновку, що правляча верхівка обов'язково еволюціонує в бік подальшого пристосування до демократичних вимог. Особливе місце в ідеологічному забезпеченні влади відводиться національним почуттям, якими правлячі шари намагаються заповнити моральну пустоту, яка з'явилася на місці знищеної їх роботою племенної солідарності.

Цікавився генезисом державності України, тому його погляди мають назву „генетична соціологія”. Основою національно-демократичної побудови держави має стати селянство, середній клас. Ідею входження Росії та України як рівноправних членів у склад світової європейської інтеграції вважав ідеалом.

Перебуваючи в еміграції (1919-1924 рр.) проголосив ідею створення наукового центру - Українського соціологічного інституту. Мета - дослідження соціальних рухів, популяризація досягнень соціології в українському суспільстві, зв'язок з міжнародними організаціями. Діяльність УСІ розгорнулась у Відні (підготовка підручників, читання лекцій, видання історико-соціологічних робіт). Грушевський вважав, що в умовах припинення наукового життя в Україні УСІ - це єдина наукова репрезентація України у світі. В 1922 році розробив план переведення УСІ на Україну, але він не вдався.

ТЕМА 5. СУСПІЛЬСТВО: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, ТИПИ

Поняття суспільства в соціології

На протязі розвитку соціології як науки одним з найважливіших питань було питання експлікації суспільства. Різні вчені його трактують:

Е.Дюркгейм: суспільство - це над індивідуальна духовна реальність, в основі якої лежать колективні уявлення.

М.Вебер: суспільство - це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто, орієнтованих на інших, дій.

Т.Парсонс: суспільство - це система відносин між людьми, в основі якої лежать норми та цінності.

К.Маркс: суспільство - це сукупність відносин між людьми, які розвиваються історично і складаються в процесі їх діяльності.

Андрущенко: суспільство - сукупність людей, об'єднаних конкретними інтересами, потребами, симпатіями, певним видом діяльності.

Смелзер: суспільство - це об'єднання людей, які мають спільні географічні кордони, спільну законодавчу систему, певну національну ідентичність.

П.Сорокін: суспільство - це сукупність індивідів, які безпосередньо або опосередковано пов'язані з певною територією.

В соціології поняття „суспільство” використовують в таких основних значеннях:

* сукупність соціальних спільнот (менш стійкі) і соціальних груп (стійкі, історично склалися);

* соціальний простір, в якому живуть люди;

* сукупність соціальних інститутів, що регулюють соціальні відносини.

ОЗНАКИ СУСПІЛЬСТВА

1. Спільність території перебування, часто ця територія співпадає з державними кордонами;

2. Цілісність і стійкість, колектив та колективна єдність;

3. Самовідтворення та саморегуляція;

4. Рівень розвитку культури, який знаходить своє вираження у виробленні системи норм та цінностей.

Методологічні підходи до вивчення суспільства в соціології.

Системний підхід

Суспільство розглядається як соціальна система, що включає в себе ряд елементів: люди, соціальні взаємодії та відносини, соціальні інститути та організації, соціальні норми та цінності.

У нас в країна цей підхід сформувався в 70-80 рр. Має таку передісторію: в США перед ІІ Світовою війною емігрант Берталанджі, біолог за освітою, зробив доповідь про системний підхід. І запропонував розглядати наукові проблеми паралельно з природою, мається на увазі види, роди тощо, які розглядаються в цілому. Його доповідь на той час не мала успіху, однак після війни спричинила фурор в науці і слугувала народженню нового методу.

Структурний функціоналізм

Популярний в сучасній американській соціології з 30 рр. ХХ ст.. Представники - Т.Парсонс, Р.Мертон. Суть: суспільство як єдиний організм складається з багатьох частин: економічної, політичної, військової, релігійної. Кожна з цих частин може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні строго визначені функції. Наприклад, згідно з Парсонсом існує 4 основні функції соціальних підсистем:

функція адаптації - виконує економічна підсистема;

функція цілепокладання - виконує політична підсистема;

функція інтеграції - правові інститути та звичаї;

функція відтворення структури - система вірувань, мораль, освіта та виховання.

Конфліктний підхід

Представники: Л.Козер, Р.Дарендорф, К.Маркс. Основні ідеї сформовані К.Марксом, який вважав, що нерівність у суспільстві породжує конфлікт. Суспільство розглядав як арену битви.

М.Вебер виділяв 3 види соціальної нерівності: багатство (економічне становище), рівень та об'єм влади, престиж.

Р.Дарендорф виділяв 15 видів конфліктів, відмічав позитивні їх функції. Головне, не приховувати їх, а намагатися вирішити.

Р.Дарендорф запропонував конфліктну модель суспільства:

- кожне суспільство завжди знаходиться у стані змін;

- у кожному суспільстві завжди існують елементи незгоди, що ведуть до загальних конфліктів;

- кожний елемент суспільства може сприяти його інтеграції і зміні;

будь-яке суспільство базується на насиллі одних членів суспільства над іншими, які завжди будуть боротися проти свого пригніченого становища.

Соціологія повинна займатися вивченням поведінки людей в точні перетину суспільства і окремої людини.

Цивілізаційний підхід

Представники: А.Тойнбі, О.Шпенглер. Зміна цивілізацій є вираженням розвитку суспільства, кожна з них включає 3 періоди: підготовчий, власне культурний, упадок або виродження.

Формаційний підхід

Представники: В.Ленін, К.Маркс. Кожна з формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодалізм, капіталізм) розглядається на основі базиса та надбудови.

Основні риси сучасного суспільства

сучасне суспільство - це індустріальне суспільство. На відміну від традиційного, передбачає ріст міст і розширення міського господарства, машинної промисловості, розвинену сферу послуг.

сучасне суспільство - це суспільство ринкової економіки, для нього характерні змішані форми власності ат різні типи економічної діяльності, важлива роль відводиться приватному сектору.

сучасне суспільство - це поліструктурне і стратифіковане суспільство.

сучасне суспільство - це суспільство демократичного типу;

сучасне суспільство - це суспільство відкрите в духовно-ідеологічному плані, характеризується плюралізмом думок та толерантністю, і одночасно критичним ставленням до дійсності.

1. Типи суспільств

Класифікація 1.

Американська соціологи запропонували поділяти суспільства на типи в залежності від основного способу добування засобів для життя.

суспільство мисливців та збиральників (аборигени Австралії та Африки).

Садівничі суспільства (південь Сахари).

Аграрні суспільства (ті, що виробляють сільськогосподарські подукти і їх переробляють).

Промислові суспільства.

Класифікація 2.

З'явилась у 1970 році (Д.Белл).

Доіндустріальні чи традиційні суспільства. В основі своїй сільськогосподарські, консервативні, закритого типу, примітивні, невільні в організації соціального життя;

Індустріальне - має розвинену промисловість, динамічне, глибше в організації соціального життя.

Постіндустріальне - суспільства найбільш розвинених країн світу, їх виробничу основу складає використання досягнень науково-технічної, інформаційної та технологічної революцій;

Інформаційне суспільство- це поняття з'явилось останнім часом (10-12 років тому). Це суспільства, в яких якість життя, перспектива соціальних змін і економічного розвитку залежить від інформації та її використання (Германія, США, Японія).

ТЕМА 6. МЕТОДИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ У СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Інтерв'ю у соціологічному дослідженні.

Інтерв'ю - це метод збору первинної соціальної інформації, оснований на соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером та респондентом з метою отримання даних, що цікавлять дослідника.

При проведенні інтерв'ю посередником між респондентом і соціологом виступає інтерв'юер, який задає запитання, передбачені дослідником, організовує і направляє всю ситуацію бесіди і фіксує отримані результати.

ВИДИ ІНТЕРВ'Ю

ВІЛЬНЕ - поводиться без заздалегідь підготовленого опитувальника чи розробленого плану бесіди. Визначається лише тема і ключові напрямки бесіди, формулювання запитань, їх послідовність складаються в процесі інтерв'ю і залежать від індивідуальних особливостей респондента та інтерв'юера і від конкретної ситуації.

СПРЯМОВАНЕ (СФОКУСОВАНЕ) - план такого інтерв'ю передбачає тільки перелік питань, які слід обов'язково розглянути, а послідовність і їх формулювання можуть змінюватись залежно від конкретної ситуації.

СТАНДАРТИЗОВАНЕ - дослідник розробляє конкретний план, що передбачає строгу послідовність запитань та їх формулювання. Інтерв'юер повинен дослівно відтворити ці запитання, а респондент вільно на них відповідає. Цей тип близький до анкетування.


Подобные документы

  • Соціологія як наука про суспільство. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук. Об’єкт соціального значення. Структура та функції соціолог. Суспільство як об’єкт вивчення соціології. Уявлення про суспільство в історії соціології.

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 24.04.2007

  • Поняття соціології, її місце в системі наук; об’єкт, предмет, структура та функції. Суспільство як соціальна система, еволюція та основні теорії його походження. Поняття соціологічної роботи в Україні: організація досліджень, види, етапи проведення.

    лекция [225,0 K], добавлен 08.06.2011

  • Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Пізнавальні та практичні функції соціології. Основні рівні соціологічного знання. Структура теоретичної соціології. Закони соціології. Місце соціології в системі наук. Класифікація соціальних законів.

    презентация [230,6 K], добавлен 03.08.2012

  • Поняття, функції, задачі і структура соціології. Соціологічні закони: сутність, класифікація і типологізація. Місце соціології в системі наук про суспільство. Поняття та характерні особливості сучасного суспільства. Соціальний інститут і його динаміка.

    лекция [68,6 K], добавлен 27.12.2010

  • Предмет та суб’єкт соціології. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів. Структура соціологічної системи знання. Соціологія та інші науки про суспільство та людину, їх роль у розвитку суспільства. Програма соціологічного дослідження.

    реферат [42,0 K], добавлен 18.09.2010

  • Основні напрямки розвитку соціології в працях О. Канта, Е. Дюркгейма, М. Вебера. Структура та функції соціологічної системи знань. Вивчення її рівнів в залежності від глибини наукових узагальнень і масштабності відображення в поглядах і теоріях.

    контрольная работа [22,4 K], добавлен 01.04.2011

  • Характеристика передумов виникнення соціологічної науки. Дослідження типів суспільства та шляхів його розвитку. Специфіка соціологічного знання. Вивчення ролі соціології у пізнанні та розвитку суспільства. Етапи формування соціологічних ідей про працю.

    контрольная работа [48,1 K], добавлен 25.03.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.