Тема 1.1: Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

ВСТУП

Поняття соціології.

Структура соціологічного знання.

Функції соціології та її роль у розвитку суспільства.

Висновки.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

Навчальна та виховна мета

допомогти курсантам з'ясувати співвідношення між поняттями “природа” і “суспільство”;

розкрити специфіку соціологічного підходу до вивчення суспільств; ознайомити курсантів з найбільш характерними ознаками суспільства;

дати пояснення соціологічних підходів до визначення соціальної структури суспільства;

пояснити зміст понять “соціальна система”, “соціальні спільноти”, “соціальні інститути”.

Навчальні питання та розподіл часу

Методичні вказівки до вступної частини

Заняття розпочинається прийняттям рапорту чергового, перевірки наявності особового складу.

У вступній частині лекції викладач оголошує тему та мету заняття, його структуру та головні завдання, знайомить з наявною літературою.

Далі у вступній частині лекції доцільно подати огляд історіографії по темі, підкреслити актуальність теми та проблем, що виносяться на обговорення.

Методичні вказівки до першого питання: “Поняття соціології”

Виклад першого питання варто розпочати з визначення соціології як науки, пояснення походження терміну “соціологія”. Термін “соціологія” є похідним від двох слів: латинського sосіеtаs - суспільство та грецького “логос” - вчення.

Походження терміну, зародження соціології як науки пов'язано з ім'ям Огюста Конта (1798-1857), який у роботі “Курс позитивної філософії”, даючи класифікацію наук відповідно з історією їх виникнення, розвитку і залежності одне від одної, науку про найбільш складний організм - суспільство називає соціологією.

Отже, соціологія - це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному. Для одних соціологів суспільство - такий самий об'єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об'єктивний і від людини, по суті, незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об'єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою - соціалізмом) щаблів суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, Намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми чи не вперше маємо змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлюють наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об'єднання, то, мабуть, і в соціології можливий син-тез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота - це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв'язків всередині них. Ці соціальні спільноти є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства, люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровоспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші Спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення та-функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину - творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ - поч. XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а саму соціологію називали громадознавством.

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Перш за все це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди літнього віку тощо. Це поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на базі культурно-історичної та етнічної самобутності: народи і нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямків, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

Отже, багатомонітні спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою

кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому),

часом існування (від кількох днів до сторіч),

об'єднуючим критерієм (спільність тих чи інших інтересів, цілей, симпатій, цінностей, які поділяються їхніми членами),

рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами),

характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної чи активно-перетворюючої, спонтанної чи цілеспрямованої тощо), і т ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов й розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної парти, громадської організації, спортивної секції, фанклубу, тощо. Це можна зобразити такою схемою:

з певної родини

українець, росіянин або представник іншої національності

студент певного навчального закладу

член певної політичної партії (напр. РУХу чи ПДВУ)

член громадської організації (напр., «Просвіта»)

член спортивної секції (напр., карате чи гімнастики)

уболівальник футбольного клубу (напр., «Карпати»)

фанат музичних ансамблів чи виконавців

працівник одніс! і комерційних фірм

юнак чи юначка

віруючий чи атеїст

Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціалістами, вони, з одного боку, продовжують входити до певних спільнот (як от родини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого, стають членами нових спільнот професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом дозвілевої діяльності) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, але й творить чи бере участь у створенні нових наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Творення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути -- це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути - це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації внутрішнього життя цих спільнот і стосунків між ними:

домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя,

обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет,

політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин,

церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття,

професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Всі вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, якщо ж таке трапляється і один з соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів - тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі мало не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім'ї, нав'язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в «школу комунізму» і відбираючи у них право соціального захисту трудящих. Внаслідок цього страждала не лише людина, життя якої було цілковито регламентоване і залежне від держави, але й суспільство в цілому, лише тепер з великими труднощами починається процес його повернення до нормального стану - відкритого, демократичного суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їх самоуправлінських і самоврядних функцій

Методичні вказівки до другого питання: “Структура соціологічного знання”

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології-можна розглядати й структуру соціологічного знання:

загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;

галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;

емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без наукового теоретичного обґрунтування емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинного соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:

ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Методичні вказівки до третього питання: “Функції соціологи та роль у розвитку суспільства”

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій. До них у першу чергу належать:

теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін тощо);

описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами; інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруги у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіх країнах світу незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, починаючи від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і закінчуючи соціальним плануванням життя міст і сіл, окремих підприємств, колективів тощо);

прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесія і спільнот в майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як зараз, епохи розвитку суспільства. В цьому аспекті соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов'язаних з кожним із обраних сценаріїв; розрахувати Імовірні втрати по кожному з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також довготермінові наслідки);

світоглядна (соціологія бере участь у соціально-політичному житті суспільства та своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція соціології виявляється у використанні дійсно конкретних виважених кількісних даних, фактів, які тільки і здатні у чому-небудь впевнити сучасну людину).

Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи.

Однак крім соціології існують інші науки про суспільство і людину в ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині займає пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вона вписується у загальну систему наукових знань?

Відомий американський вчений П.Сорокін вважає, що першою відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою генералізуючу науку Історія, на відміну від соціології, - індивідуалізуюча науко, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т ін.

Але існують інші генералізуючі соціальні науки, такі, як економіка, політологія, право, чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з одною сферою соціокультурного простору економіка - з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру, політологія - з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути, правові науки - з правовими відносинами, з'ясовуючи систему встановлених державою загальнообов'язкових правил і норм поведінки Відповідно до цього центральною діючою особою в економічних науках є людина як чисто економічна істота, в політичних науках - людино як політична істота, в юридичних науках - людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо.

Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними і т ін. Вона докорінно відрізняється від інших генералізуючих суспільних наук, бо аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір Більше того, соціологія вивчає і взаємозв'язок між явищами, які стосуються предмету дослідження різних суспільних наук Так, це може бути з'ясування зв'язку між виробничими циклами (предмет економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, о економічне процвітання - на їх зменшення

Далі, соціологія розглядає людину не з однієї якоїсь сторони чи властивості, економічні науки, наприклад, досліджують людину економічну, тобто людину, зайняту в процесі виробництва, політичні науки цікавляться насамперед людиною політичною, яка бере участь у політичних процесах і акціях, релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках з Богом Соціологія ж розглядає людину соціальну як істоту нероздільну, яка є одночасно істотою і економічною, і політичною, і релігійною, і етичною, і художньою, і раціональною, і почасти ірраціональною, взаємодіючу в усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях.

Отже, на відміну від інших суспільних чи соціогуманітарних наук соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство в цілому і людину як істоту соціальна Соціологія активно співпрацює з іншими сферами наукових знань про соціум та людину, опираючись на досягнення статистики, демографії, психології, економічних, політичних, правових наук і дисциплін Нині соціологія все більш успішно кооперує свою діяльність також з природничими та технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на стику наук Відбувається своєрідна «соціологізація» наук, з'являються такі незнані досі напрямки, як біосоцюлогія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту, соціологія підприємницької діяльності тощо.

Необхідність вивчення соціології визначається перш за все зростанням ролі і значущості цієї науки в сучасних умовах Це зумовлено низкою обставин, найважливіші з яких полягають у тому, що

По-перше, наша країна переживає період глибокого реформування всіх сторін життя суспільства Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в багатьох інших країнах і у світовому масштабі В цих умовах особливо актуальним є ретельне вивчення і використання тенденцій і закономірностей розвитку й функціонування суспільства як цілісного організму, механізму їх ди та взаємодії, що пов'язано, насамперед, з соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що якщо б реформи, які у нас проводяться, були науково (в тому числі соціологічне) обґрунтовані, а їх наслідки й хода серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати могли б бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідними.

По-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної сфери життя суспільства Не випадково за останні роки мова так часто йшло про «сильну соціальну політику», «соціальна орієнтовану економіку», «соціальний захист населення», «соціальні наслідки реформ» тощо Життя переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі і значення соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під загрозу їх успішне здійснення як у суспільстві в цілому, так і в його окремих сферах.

По-третє, одним з головних і складних завдань прогресивного розвитку нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування громадянського суспільства Без цього неможливі ані ефективний розвиток економіки і вихід з глибокої кризи, ані утвердження правової держави Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до предмету соціології Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія була б не вартою й години праці, якби вона не дозволяла покращити й удосконалити суспільство.

Методичні вказівки до заключної частини заняття

Викладач повинен зосередити увагу слухачів на зростанні ролі значущості соціології в сучасних умовах. Це зумовлено низкою обставин, найважливіші з яких полягають у тому, що:

- По-перше, наша країна переживає період глибокого реформування всіх-сторін життя суспільства. Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в багатьох інших країнах і у світовому масштабі. В цим умовах особливо актуальним є ретельне вивчення і використання тен-денцій і закономірностей розвитку і функціонування суспільства як цілісного організму, механізму їх дії та взаємодії, що пов'язано насамперед з соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що якщо б реформи, які у нас проводяться, були науково (в тому числі соціологічне) обґрунтовані, а їх наслідки й хода серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати могли б бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідними.

- По-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної сфери життя суспільства. Не випадково за останні роки мова так часто йшла про "сильну соціальну політику", "соціальне орієнтовану економіку", "соціальний захист населення", "соціальні наслідки реформ" тощо. Життя переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі і значення соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під загрозу їх успішне здійснення у суспільстві в цілому, так і в його окремих сферах.

- По-третє, одним з головних завдань прогресивного розвитку нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування громадянського суспільства. Без цього неможливі ані ефективний розвиток економіст і вихід з глибокої кризи, ані утвердження правової держави. Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до предмету соціології. Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія була б не вартою й годин праці, якби вона не дозволяла покращити й удосконалити суспільство.

Після цього необхідно також:

відповісти на запитання слухачів;

дати завдання на самостійну роботу;

провести контроль за роботою на лекції слухачів;

оцінити роботу курсантів.

Розробив

доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

кандидат філософських наук підполковник

С.С.Семенов

Лекція обговорена і схвалена на засіданні предметно-методичної комісії Протокол № _____ від _______________

Література

Вебер М. Основные социологические понятия //Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990.

Дюркгейм Е. Соціологія: соціальні позиції //Філософська і соціальна думка. - 1992. - №5.

Иванов В.И. Социология сегодня. - М., 1989.

Комовин А.Н., Кравченко А.И. Популярная социология. - М., 1991.

Краткий словарь по социологии. - М., 1988.

Назарова Н.С. Социология. Материалы к курсу. - Одесса, 1992.

Основы социологии: Учебно-методическое пособие.-Полтава, 1993.

Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. - М., 1995.

Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

Современная западная социология: Словарь. - М., 1990.

Социологический справочник. - К., 1990.

Социология. - М., 1990.

Социология: Учебное пособие. - М., 1995.

Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996.

Соціологія. - К., 1999.

Шаповал М. Загальна соціологія. - К., 1996.