Соціально-педагогічні технології формування відповідального батьківства серед молоді: гендерний підхід

В. А. Крутецький вважає, що формування психологічної готовності залежить від поєднання таких якостей особистості, як: активне, позитивне ставлення до діяльності, схильність займатися нею з пристрасним захопленням; стійкі інтелектуальні почуття; наявність знань, навичок та вмінь і адекватні вимогам даної діяльності, індивідуальні психологічні особливості [42, с. 62].

Розвиваючи тему підготовки до батьківських обов'язків, Р.В. Овчарова виділяє два великих етапи у формуванні батьківства. Перший етап відноситься до дошлюбного періоду, ще до того, як чоловік або жінка стане батьком або матір'ю. Тут існує лише його образно сконструйований зміст, що може містити в собі «образи емоцій, пов'язані із процесом виховання дітей, окремі й загальні когнітивні схеми: планування укладу життя в умовах батьківства, планування виховного процесу й ін., а також образи окремих поведінкових актів і всього поводження в цілому» [60, с. 8]

На цьому етапі закладеться сама можливість стати батьком. З народженням власної дитини починається наступний етап формування батьківства, - етап що реалізує батьківство, - що відбувається протягом всього життя людини. Факт народження дитини, на думку Р.В. Овчарової знаменує критичний період у розвитку особистості дорослого і його соціалізації, а І.В. Шаповаленко вважає, що «формування батьківської позиції означає остаточне прилучення до дорослого покоління» [60, с. 83].

Разом з тим і передуючий цьому етап - це етап, коли батьківство існує лише на «теоретичному» рівні, у його ментальній репрезентації важливий для становлення майбутнього батька, тому що фантазії, мрії, образи, установки, уявлення є потужними мотивуючими факторами, можуть визначити його майбутнє як особистості.

Другий фактор можна визначити як «фактор статевого дозрівання». Саме на тлі статевого дозрівання відбувається становлення особистості дитини й формування його гендерної ідентичності.

На думку Т.В. Іванової, психологічна готовність до певного виду діяльності має складну динамічну структуру, що виступає органічною сукупністю інтелектуальних, емоційних і вольових складових особистісного Я. Для розуміння сутності стану психологічної готовності до діяльності важливими є праці, присвячені дослідженню настанови як неусвідомленого стану, що передує тій чи іншій діяльності, й визначає її реалізацію як стан готовності до певного виду активності [8, с. 200].

Конструкти, які пояснюють вибірковий характер поведінки особистості (диспозиційна структура особистості), проявляються на рівні: 1) елементарної фіксованої настанови (переконання; вірування); 2) атитюдів; 3) ціннісних орієнтацій (В.А. Ядов, 1972). З-поміж них на особливу увагу заслуговує атитюд. Його розглядають як внутрішній регулятор соціальної поведінки людини, який співвідноситься із набутим особистісним досвідом і має спрямовуючий вплив на реакції індивіда щодо всіх об'єктів чи ситуацій, з якими він пов'язаний.

Не розкриваючи саме поняття готовності як психологічної категорії М.І. Дяченко та Л.А. Кандибович вважають готовність вирішальною умовою швидкої адаптації до будь-якої діяльності [27, с. 150]. Залежно від того готується людина до виконання ближніх чи віддалених завдань психологічна готовність може бути ситуативною (тимчасовою) або стійкою (тривалою).

С.Ю. Мещерякова психологічну готовність до материнства розглядає як специфічне особистісне утворення, провідною складовою якого є суб'єкт-об'єктна орієнтація стосовно ще не народженої дитини. На думку дослідниці, це ставлення після народження дитини проектується у реальну материнську поведінку і визначає її ефективність [55, с. 19]. На думку Г.Г. Філіпової, мотиваційна основа материнської поведінки людини формується протягом усього життя, зазнаючи впливу як сприятливих, так і несприятливих чинників. Відповідно, рівень психологічної готовності до материнства визначається сумарним ефектом дії цих чинників до тієї миті, коли жінка стає матір'ю [55, с. 22].

Безумовно, зміст материнської сфери залежить від особливостей онтогенетичного розвитку матері. Г.Г. Філіппова, наголошує, що здатність жінки бути матір'ю формується на основі досвіду її взаємодії з власною матір'ю, у грі, у взаємодії з маленькими дітьми в дитинстві, а також у процесі вагітності й материнства. Все ж вирішальний вплив справляють взаємини з власною матір'ю та сімейна модель материнства [79, с.22].

Вважається, що порушення стосунків дитини з близькими людьми, сімейна, емоційна депривація мають віддалені наслідки для формування материнської поведінки: більшість матерів, які відмовилися від своїх дітей, з раннього дитинства мали негативний досвід материнсько - дочірних та подружніх взаємин у сім'ї. Дослідження прихильності показали, що існують внутрішньосімейні цикли неміцної прихильності, які передаються по материнській лінії й виступають першоджерелом неміцної прихильності до дитини. Г.Г. Філіппова наголошує, що якість материнсько - дочірних зв'язків та її вплив на материнську сферу жінки визначаються ще й стилем їхнього емоційного спілкування, участю матері в емоційному житті доньки.

У працях, присвячених цій проблемі, підкреслюється вплив якості взаємодії зі своєю матір'ю настановлення з віком становища ідентифікації, подружніх взаємин та материнства доньки. Велике значення має задоволеність матері своєю материнською роллю.

На думку С..Ю. Мещерякової, психологічна готовність до материнства формується під впливом нероздільності біологічних та соціальних чинників. З одного боку, вона має інстинктивну основу, з іншого - виступає як особливе особистісне утворення. Заслуговують уваги виділені дослідницею наступні показники рівня психологічної готовності до материнства.

Перший - особливості комунікативного досвіду жінки в її ранньому дитинстві. Це особистісне утворення, яке формується у спілкуванні та розглядається як перший внесок у становлення майбутньої материнської поведінки. Якщо набувається позитивний досвід спілкування з близькими дорослими, то це означає, що стартові умови для формування суб'єктного ставлення до майбутньої дитини вже закладені. Окрім того, велике значення має спілкування з ровесниками, старшими і молодшими дітьми, а також соціальний досвід, набутий майбутньою матір'ю під час ігор з ляльками, зокрема в "доньки-матері" [55, с. 25].

Другий - переживання жінкою позитивного ставлення до ще не народженої дитини на етапі вагітності. Найбільш сприятливою ситуацією для майбутньої материнської поведінки є бажаність дитини та наявність суб'єктного ставлення до неї, яке проявляється в любові, вербальній чи мисленнєвій адресованості [55, с. 26]

Третій показник - це настанови майбутньої матері на стратегію виховання дитини - те, як мати збирається доглядати за дитиною (дотримуватися чіткого режиму, брати на руки чи "привчати до самостійності", тобто орієнтуватися на потреби дитини чи на власні уявлення про те, що їй потрібно), що свідчить про переважання суб'єктного чи об'єктного ставлення до дитини.

Мілосердова Е. виділяє два основні чинники, що дозволяють визначити психологічну готовність до материнства:

1. Відношення до вагітності. Найсприятливіший варіант, коли вагітність бажана, приймається з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за собою спокійне протікання вагітності на психологічному і фізіологічному рівні. Така жінка готова до материнства і здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження.

2. Поведінка жінки в процесі пологів. Частенько жінка, замість того аби думати лише про успішне завершення цього процесу для дитини, про його проблеми і стан, замість того аби співпереживати маляті, в думках допомагати і підтримувати його, розуміючи як йому нелегко, жінка повністю перемикається на свої відчуття, на свою власну персону, починає себе жаліти, звинувачувати всіх і вся, думаючи про те, аби все скоріше закінчилося [61, с. 53].

Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні чинники порушення материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний чинник адаптації до вагітності і материнства. Як складові психологічної готовності до материнства були виділені наступні складові:

1. Особова готовність: загальна особова зрілість (адекватна віково-статева ідентифікація; здібність до ухвалення рішень і відповідальності; міцна прихильність; внутрішня каузальна атрибуція і внутрішній локус контролю; відсутність залежностей) і особові якості, необхідні для ефективного материнства (емпатия; здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і тепер»; творчі здібності; інтерес до розвитку іншої особи; інтерес до діяльності вирощування і виховання; уміння отримувати задоволення; культура тіла).

2. Адекватна модель батьківства: адекватність моделей материнської і батьківської ролей, сформованих в своїй сім'ї, по відношенню до моделі особи, сім'ї і батьківства своєї культури; оптимальні для народження і виховання дитини батьківські установки, позиція, виховні стратегії, материнське відношення.

3. Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження дитини, при якій дитя не стає: засобом статеворолевої, вікової і особистісної самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміцнення сім'ї; засобом компенсації своїх дитячо-батьківських стосунків; засобом досягнення певного соціального статусу і тому подібне.

4. Сформованість материнської компетентності: відношення до дитини як суб'єкта не лише фізичних, але і психічних потреб і суб'єктивних переживань; сензитивність до стимуляції від дитини; здібність до адекватного реагування на прояви дитини; здатність орієнтуватися для розуміння станів дитини на особливості її поведінки і свій стан; гнучке відношення до режиму і установка на орієнтацію на індивідуальний ритм життєдіяльності дитини в ранній період її розвитку; необхідні знання про фізичний і психічний розвиток дитини, особливо вікові особливості її взаємодії зі світом; здатність до спільної діяльності з дитям; навички виховання і навчання, адекватні віковим особливостям дитини.

5. Сформованість материнської сфери. Материнство як частина особової сфери жінки (материнська потрібністно-мотиваціона сфера) включає три блоки (емоційно-потребністний; операціональный; ціннісно-смисловий), зміст яких послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір'ю і іншими носіями материнських функцій; сюжетно-ролевій грі в ляльки і сім'ю; у взаємодії з немовлятами до народження своєї дитини; в період статевого дозрівання; у взаємодії з власними дітьми) [79, с. 145].

Приділяючи особливу увагу спрямованості мотиваційної готовності Філіппова Г.Г. виділяє наступні основні мотиви материнства:

- досягти бажаного соціального і вікового статусу (я - доросла, самостійна жінка, що займає певне становище в суспільстві, має право на відповідне відношення до себе в сім'ї і суспільстві);

- задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього його життя не повне, не таке як в інших);

- прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в житті, що само також буде це продовження забезпечувати, - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків);

- реалізація своїх можливостей (виховати дитину, передати їй свої знання, життєвий досвід);

- компенсація своїх життєвих проблем (аби стала краще, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, отримала те, що не змогла отримати в житті я);

- вирішення своїх життєвих проблем (укласти або укріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна народити і бути матір'ю; врятуватися від самоти; знайти помічника в старості);

- любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитям, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності і усвідомлення того, що дитя стане самостійним, «не моїм», любитиме інших і тому подібне);

- досягнення критичного для дітородіння віку [79, с. 57].

Науковці зазначають, що функції матері досить складні і багатообразні. Вони полягають в задоволенні всіх фізіологічних потреб малюка, забезпеченні його емоційного благополуччя, в розвитку прихильності, базових структур відношення до світу, спілкування, основних особових якостей дитини і її діяльності.

Філіппова Г.Г. виділяє дві взаємозв'язані групи материнських функцій: видотипічную і конкретно-культурну. До видотипічніх функцій матері вона відносять наступні:

- забезпечення стимульной середовища для пре- і постнатального розвитку когнітивних і емоційних процесів;

- забезпечення умов (у формі розділення діяльності з дитям) для розвитку видотипічної структури діяльності;

- забезпечення умов для виникнення видотипічних потреб, що формуються протягом життя: потреби в емоційній взаємодії з дорослим, в здобутті позитивних емоцій від дорослого, включення дорослого в плотсько-практичну діяльність, потреба в оцінці дорослим своєї активності і її результатів, пізнавальна потреба і ін., а також формування прихильності;

- забезпечення умов для освоєння видотипічних засобів віддзеркалення у формі формування потреби в спілкуванні, як системоутворюючих для сфери спілкування;

- забезпечення умов для розвитку мотиваційних механізмів [79, с. 74].

Конкретно-культурні функції охарактеризувати складніше. Всі видотипічні функції, що вказані вище мати здійснює згідно наявної в її культурі моделі материнства, в яку входить не лише операційний склад і технологія відходу виховання, але і модель переживань матері, її стосунки до дитини і своїх функцій, а також способи емоційної взаємодії з дитиною. До цієї групи материнських функцій Філіппова відносить наступні:

- забезпечення матір'ю предметного середовища і умов плотсько-практичної, ігрової діяльності і спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і моторики;

- забезпечення умов для формування культурної моделі прихильності;

- забезпечення умов для формування культурних особливостей соціально-комфортного середовища;

- організація умов (наочного, ігрового середовища, спілкування) для формування культурних особливостей стилю мотивації досягнення;

- забезпечення умов для формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій, сім'ї, материнства і дитинства і ін.

Філіппова Г.Г. відзначає, що далеко не всі ці функції усвідомлюються матір'ю. Навіть науці більшість з них сталі відомі лише в останні десятиліття, і, немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Проте мати успішно виконує ці функції багато тисячоліть [79, с. 142].

Різні обставини створюють абсолютно індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.

Бажання мати дітей може виникнути несподівано, може бути виражено неявно. Відомо, що і у чоловіків, і у жінок бажання мати дітей безпосередньо залежить від їх дитячих переживань, стосунків з батьками, моделі тієї сім'ї, в якій вони виросли. Слід минулого настільки виразний, що частенько вона і визначає наше бажання або, навпаки, небажання дати початок нового життя.

Потрібністно-емоційна готовність до материнства забезпечує позитивне відношення жінки до вагітності і настрій (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклуватись про неї, радісно-щасливе відношення до ролі матері.

Помічено, що позитивне відношення до вагітності спричиняє за собою спокійне її протікання. Така жінка здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження. Не дивлячись на останнє, образ майбутнього дитини у жінки викликає позитивні емоції, вона знаходиться в «передчутті» майбутнього материнства.

Вважається, що якщо дитя бажане, то воно здатне втілювати уявлення жінки про щастя. Коли дитини не чекають, частіше зустрічаються передчасні пологи. Відбувається це тому що, жінка знаходиться в пригніченому, напруженому стані, її пригноблює думка про майбутнєо дитини [10, с. 64].

Велике значення має і те, як жінка налаштована на процес пологів. У сучасній психології і психотерапії вважається, що відношення жінки до процесу пологів істотним чином впливає на успішність пологів, а також відображає загальне відношення до вагітності, майбутнього дитини, своєї нової ролі матері.

За спостереженнями науковців, негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи, виникнення неоднозначних відчуттів до майбутнього дитини або до самої себе, а інколи своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність в майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням мати дитину і неготовністю до рішучих змін в собі і в житті.

Цінністно-смислова готовність до материнства передбачає усвідомлення жінкою високої міри цінності дитини і материнства серед інших цінностей, «правильні» уявлення про сенс дітей і материнства.

Вважається, що будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно пов'язана зі своєю матір'ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства обумовлена тим, наскільки гармонійним був цей зв'язок. Якщо дівчинка була для матері бажаним дитям і не відчувала себе в сім'ї непотрібною і самотньою, то, зростаючи, вона, як правило, не випробовує проблем, створюючи свою сім'ю. З самого дитинства між дочкою і матір'ю відбувається неусвідомлена передача досвіду, закладається основа жіночої поведінки, а також уявлення про основні життєві цінності.

Таку позицію висловлює Хорват Ф. і його послідовники які вважають, що материнство завжди буде головною частиною життєдіяльності жінки. З материнства вона черпає свідомість сенсу свого життя у всьому обсязі. На думку цього автора оптимістичне відношення до життя є результатом щасливого материнства. Ніщо не може з такою силою принести задоволення жінці-матері, дати їй повнішу свідомість свідомості прожитого життя, як переконаність в тому, що її материнські призначення реалізовані успішно. Материнство в житті жінки грає абсолютно унікальну, дуже важливу роль. “Бажано, аби жінка-мати бачила сенс свого життя в першу чергу в материнстві”, - стверджує Хорват Ф. [22, с. 87].

Усвідомлення материнства, на думку Хорвата Ф,, окрім бажання мати дітей, полягає ще в осмисленні, в позитивному відношенні до тих нових обов'язків, до того нового життя, в яке вступає жінка, коли вона вирішує стати матір'ю. Велике значення мають ті мотиви, якими жінка керувалася при рішенні питання про народження дитини, які дійсні спонуки наводять її до бажання стати матір'ю. Про дійсно відповідальне відношення до материнства можна говорити тоді, коли майбутня мати повністю усвідомлює його сенс з суспільної і особистої точки зору, коли вона розуміє реальні проблеми, пов'язані з материнством, свідомо бере на себе їх рішення, правильно готує себе до їх реалізації [22, с. 88].

Зміст когнітивно-операційного блоку складають знання жінкою своїх материнських функцій, знання про психофізіологічні особливості в період вагітності, знання про пологи і про особливості виховання і розвитку дітей, уявлення про деякі операції спілкування і взаємодії з дитям і догляду за ним, знання про грудне вигодовування.

Жінка має бути знайома з тими глибинними змінами, які відбуваються в її організмі під час вагітності, як у фізіологічному, так і в психологічному плані, для того, щоб вона змогла зробити все від неї залежне для нормального протікання вагітності, аби сама майбутня мама відчувала себе емоційно комфортно.

Жінка повинна володіти достатньою інформацією про пологи. Їй необхідно бути підготовленою до пологів, як у фізичному, так і в психологічному плані. Жінка, що знає як проходять пологи, відчуває себе більш упевнено. Вони вже не будуть для неї несподіваними, а тому не викличуть безпричинного переляку, тривоги і зайвих хвилювань, настільки шкідливих для майбутнього дитини.

Велике значення має те, які знання має майбутня мати про психічний і фізичний розвиток дитини. Філіппова Г.Г. вважає, все частіше батьки напередодні народження дитини виявляються неінформованими про елементарні особливості його розвитку і своїх функцій в догляді за ним і спілкуванні. Інтересним є той факт, що, окрім усвідомлення низького рівня батьківської компетентності, молоді мами усвідомлюють недостатній рівень емоційних переживань, неготовність до виникнення материнських відчуттів.

Розглянемо концепції материнства пов'язані з процесом виховання, передачею суспільно значущих зразків поведінки підростаючому поколінню докладніше. За даними Н. Буленкової третина сімей стикаються з серйозними і 48% - з частковими труднощами у вихованні дітей. Однією з причин, які називають батьки, є недолік педагогічного досвіду і знань. На це звертає увагу і І. Клеманович, яка зазначає: батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових і індивідуальних особливостях дитини, його розвитку, частенько здійснюють виховання усліпу. Отже, кожна майбутня мама повинна приділити серйозну увагу питанню виховання дитини і знати її вікові і індивідуальні особливості [35, с. 19].

На думку Клеманович І. блок соціально-особової готовності до материнства включає розвиток статевої ідентифікації жінки, установки на стратегію виховання дитини, уявлення про важливих для розвитку дитини особових якостей матері, позитивне сприйняття своєї материнської ролі, усвідомлення відповідальності за розвиток дитини і свою материнську позицію, готовність долати труднощі, пов'язані з народженням і вихованням дитини [35, с. 20].

Однією із складових даного блоку є установки на стратегію виховання дитини. Велике значення має те, як жінка планує доглядати дитину (чи слідувати строгому режиму, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі немовляти або на власні уявлення про необхідне йому); яких принципів збирається дотримуватися при вихованні маляти; які цілі ставить при вихованні дитини.

Отже, психологічна готовність жінок до свідомого материнства - це складне, інтегральне, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості динамічності образу Я. Воно передбачає: стійку позитивну мотивацію до свідомого материнства; актуалізацію знань, формування соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій материнства; розвиток особистісних якостей матері, її здатності до емоційного розуміння дитини та самовладання, конструктивної поведінки з дитиною.

Психолго-педагогічні чинники формування готовності юнаків до батьківства. Розглянемо психолого-педагогічні чинники формування готовності юнаків до батьківства. Зазначимо, що в системі сучасного психологічного знання проблематика психологічної готовності юнаків до батьківства не є достатньо розробленою. Як правило, теоретичні положення і практичні дослідження в області сім'ї, стосуються окремих аспектів, пов'язаних з формуванням людини як батька. Проведений теоретичний аналіз літератури показав, що до цих пір в науковій літературі питання про систему чинників, що детермінують формування батьківства (материнства і батьківства), є невирішеним, а проблема формування готовності до батьківства рідко стає предметом психолого-педагогічних досліджень.

В.В. Бойко (1988), зокрема, говорить про те, що роль суспільства у формуванні мотивації в особистості потреби в дітях полягає в тому, що воно "настроює" індивіда на весь комплекс відчуттів і обов'язків, пов'язаних з вихованням нового покоління. Зокрема, опосередкований вплив суспільства здійснюється через дію репродуктивних норм, що входять у систему установок особистості. Тиск репродуктивних норм може бути дуже сильним, оскільки вони представляють особливу значущість у системі критеріїв суб'єктивного відчуття щастя особистістю і її соціального престижу.

Батьківство як почуття і рольова позиція чоловіка, спрямована на дитину, формується в процесі соціалізації під впливом соціально-психологічних чинників. Андрейко А, що досліджував це питання вказує наступні:

- власний позитивний досвід спілкування зі своїм батьком чи з людиною, яка його заміняла (встановлено, що психологічна підготовка хлопчика до майбутньої ролі батька, що відбувається за умови емоційної близькості з власним батьком та конструктивних відносин з ним, забезпечує йому в майбутньому тісний емоційний контакт з власною дитиною, підвищуючи задоволеність батьківською роллю);

- активна емпатійна позиція стосовно вагітної дружини (готовність до розуміння її страхів, бажань, очікувань та побоювань; психологічна підтримка; розділення з нею відповідальності за її фізичний та психологічний стан, турбота про неї тощо);

- присутність при народженні дитини (психологічна підтримка дружини під час пологів; розуміння процесу народження дитини як спільної праці обох батьків; розуміння пологів як зустрічі з дитиною, а не як “суто жіночої справи”, сповненої болю й крові тощо);

- перший емоційно-позитивний контакт з дитиною (відчуття задоволеності собою, дружиною та дитиною; бачення в дитині окремої особистості; повага до її бажань і потреб);

- особисте бажання чоловіка бути батьком (свідоме бажання прийняти батьківську роль поєднана з усвідомленням власної відповідальності за фізичний і психічний розвиток дитини та готовністю вкладати свої фізичні й психологічні сили і час задля благополуччя дитини тощо) [4, с. 57].

Н. Власова визначає такі фактори в специфіці становлення батьківства:

- очікування дружини стосовно чоловіка як батька дитини. Вплив ролі матері на батьківство має свою специфіку, тому що мати стає або партнером, або перешкодою у становленні дитячо-батьківських взаємостосунків. Отже, залучення батька у свою роль великою мірою залежить від його взаємин з матір'ю, її очікувань і підтримки;

- особливості подружніх взаємин (їх гармонійність, дисгармонійність, розлучення, сепаративний шлюб тощо). Так, успішність шлюбу є підтримуючим чинником батьківства, яке безпосередньо залежить від подружніх взаємин. Це пов'язано з тим, що очікування і якість стандартів, які визначають належну поведінку для батька, менш визначені, ніж для матері;

- очікування дитини стосовно батька (поведінка дитини стосовно батька, емоційне ставлення до нього, те, якою людиною бачить батька дитина, чи висловлює йому свої бажання й потреби);

- особливості розвитку дитини. Особливості фізичного та психологічного розвитку дитини, її відповідність очікуванням і домаганням батька [17, с. 117].

В літературі приділяється багато уваги феномену “відсутнього батька” та наслідків цього.Відмічає Н. Казанцева, що якщо батьки часто спілкуються зі своїми маленькими дітьми, вони перетворюються для них на важливу рольову модель і в подальші роки дитинства. Встановлено, наприклад, що самотні жінки (що не вийшли заміж) виявляють тісну кореляцію між ставленням до батька і до протилежної статі. Це може означати, що дочки, у яких не склалися в дитинстві стосунки з батьком, залишаються самотніми в дорослому житті унаслідок сформованого негативного ставлення до чоловічої статі і сексу [32, с. 83].

Б.А. Тітов і JI.T. Машкова також стверджують, що при відсутності батька і недостатньому досвіді спілкування з ним знижується формування батьківських відчуттів у хлопчиків, що згодом негативно позначається на їхніх стосунках з власними дітьми. У дівчат з неповних сімей, що вийшли заміж, менше шансів розуміти не тільки своїх чоловіків, але і синів, тобто виконувати роль матері [38, с. 26]. Т.І. Димнова вважає, що порушення умов розвитку дитини в сім'ї, емоційні депривація і фрустрація здібностей приводять до формування негативних емоційних установок, які мотивують деструктивні (асоціальні, невротичні і ін.) форми поведінки, що приводять в майбутньому до дезадаптації в сімейному житті [24].

Отже, більшість дослідників визнають, що у плані формування психологічної готовності до батьківства батьківська сім'я робить вплив на розвиток ставлення до дітей, до себе як батька. Численні дослідження доводять вплив батьківської сім'ї і зокрема батька на стиль виховання, що реалізовується чоловіками в своїй власній сім'ї (ставлення до майбутньої дитини, ставлення до себе як до майбутнього батька, батьківської ролі).

Особливої уваги заслуговує індивідуальний рівень (рівень конкретної особистості) у формуванні готовності до батьківства. Спираючись на суб'єктну парадигму розвитку особистості, можна стверджувати, що в різних сферах життєдіяльності людини, в тому, числі і в батьківстві, виявляються її особистісні властивості.

У плані формування психологічної готовності юнаків до батьківства, особистісні характеристики молодих людей є передумовою для розвитку ставлення до себе як майбутнього батька, ставлення до майбутньої дитини, батьківської ролі.

Підсумовуючи, необхідно відзначити, що за визначенням науковців, в плані формування психологічної готовності до батьківства суспільний рівень впливів задає для юнаків певний зразок батьківства, який, через призму особливостей особистості, ціннісно-мотиваційну сферу, а також досвід, отриманий в батьківській сім'ї, дає початок формуванню батьківства у кожному конкретному випадку. Суспільний рівень формує ставлення до батьківства в цілому і ролі батька в даній культурі.

Детермінуючими факторами формування і становлення чоловіка як батька є почуття відповідальності та емоційної прийнятності до своєї дитини, а батьківство як психологічний феномен можна визначити як інтегральну сукупність соціальних та індивідуальних характеристик особистості, найважливішими з яких є комплексність і соціальна детермінованість.

Отже, аналіз сукупної дії чинників, що належать розглянутим рівням, приводить до формування певної моделі батьківства у кожному конкретному випадку. Суспільство в цілому і батьківська сім'я зокрема задають ззовні певний зразок батьківства. Кожна конкретна особистість здійснює інтеріоризацію цієї зовнішньої моделі, пропускаючи зовнішній досвід через призму своєї спрямованості і характерологічні особливості.

юнацтво сімейний гендерний батьківство



1.3. Гендерний підхід в дослідженнях батьківства

Розглянемо проблему застосування гендерного підходу в педагогічних дослідженнях батьківства, при цьому будемо використовувати як вітчизняний, так і зарубіжний досвід.

З кінця 60-х - років в зарубіжній науці поширюється новий підхід, в основі якого лежить теорія статевих / гендерних ролей. Він грунтується на структурно-функціональному підході, де був використаний термін „статеві ролі". Сьогодні число подібних досліджень про взаємини чоловіків та жінок в сімейній або приватній сфері становить сотні в Америці та Західній Європі. На думку гендерологів, одним з предметів таких досліджень є вплив „гендера" на приватну сферу життя чоловіка і жінки.

Гендерні дослідження - міждисциплінарна дослідницька практика, що реалізує еврестичні можливості гендерного підходу для аналізу соціальних трансформацій і систем домінування. Гендерні дослідженим як науковий напрямок стали результатом інтенсивного розвитку феміністичних практик. Нова фаза в розвитку гендерних досліджень припадає на кінець 80-х років, коли відбувся перехід від аналізу патріархату і специфічною жіночою досвіду до аналізу гендерної системи вцілому. Коло жіночих досліджень розширилося за рахунок включених проблем маскулінності. З 90-х років гендерні дослідженим стають достатньо популярними і розповсюдженими по всьому світі.

Сьогодні гендерні дослідженим являються одним х найбільш показових явищ культури кінця ХХ століття, які здебільшого визначають тенденції вже XXI століття. Вони передбачають як теоретичну розробку філософських, соціологічних, психологічних питань, пов'язаних з традиційними проблемами особистості, суспільних страт, суспільства в цілому, так і суспільну практику в політичному та соціальному управлінні, інституті сім'ї, світу, педагогічну сферу міжособистісних відносин.

Предметом гендерних досліджень сьогодні виступають існуючі в суспільстві уявлення про відмінності між чоловіками і жінками, а точніше про особливості чоловіків і жінок. Ці уявлення в дослідницькій літературі використовуються для позначення „маскуліності” та «фемінності» [29, с. 28].

Дослідження переконливо довели, що біполярна модель, яка базу'ться на біології, не є адекватною і що стать (біологічно притаманна) і гендер (культурно зумовлений) - це вельми різні категорії. Більша частина дослідників погодилась з тим, що гормони і анатомія впливають на нашу поведінку, але не детермінують її повністю. Саме культури насправді змінюють кількісні показники гендерних ролей, що виражаються в різноманітних видах діяльності [15, с. 45]. Розуміння того, що соціальна стать представляє собою соціальний конструкт, розширює можливості аналізу соціального начала в людині. В цій концепції індивіди розглядаються в якості соціальних чоловіків і соціальних жінок, котрим відводиться виконання відповідних ролей, які кожне конкретне суспільство розуміє як „чоловічі" та „жіночі" ролі. Питання про те, в якій мірі „назначені" ролі і якості індивідів є „чоловічими" та „жіночими" і визначаються соціумом (а не біологічно детермінуються), розглядає концепція соціальної статі [33, с. 22].

Відмітимо, що концепція соціальної статі виникла у відповідь на спроби знайти рішення соціально-економічного протиріччя стосовно комбінування населенням виробничих та сімейних ролей, пояснити механізм даного протиріччя і проаналізувати ступені участі жінок та чоловіків в процесі вирішення цього протиріччя.

Соціальна стать конструюється соціальною практикою, внаслідок чого виникає система норм поведінки індивідів, приписується виконання визначених ролей, професій, занять та рис характеру. Звідси виникають певні погляди і уявлення, що є „чоловіче" та „жіноче", соціальні функції розділяються між жінками та чоловіками [34, с. 15].

Гендерна роль виступає в якості диференціації діяльності статусів прав і обов'язків від їхньої статевої належності. Гендерні ролі - відрізняються від соціальних ролей тим, що вони нормативні, виражають певні соціальні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності [44, с. 17].

На думку таких дослідників, як І.С. Кон та І.С. Кльоцина, гендерні ролі завжди пов'язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює і преломлює в своїй свідомості і поведінці [44, с. 18]. Вона залежить від гендерних стереотипів. Гендерні стереотипи впливають на людину протягом всього його життя. Сім'я, школа, дитячий садок, - всі ці інститути соціалізації людини культивують традиційні гендерні стереотипи. Дівчатка граються лялькою, хлопчики - машинкою. Маленький хлопчик, який просить у мами популярну ляльку Барбі, отримує таку відповідь: ”Ти ж хлопчик, грайся своїми іграшками”. Батьки хлопчика соромляться прояву такої зацікавленості своєї дитини, кладуть край розвитку “нестандартних” на їх погляд рис характеру дитини - м'якості, емоційності, потребі в турботі. Дитина в свою чергу, ще не повністю “уражена” стереотипами сприйняття жіночих та чоловічих ролей, прагне розвиватися як особистість.

Гендерні дослідження підкреслюють, що гендерний розподіл праці припускає не просто диференціацію тих, чи інших соціальних функцій, а і певну ієрархію і стратифікацію. При цьому чоловічі заняття незалежно від їх змісту виявляються більш престижніші ніж жіночі. На думку Кона, соціальну залежність жінок фактично можна зв'язати з біологічною залежністю жіночого організму від функції продовження роду (вагітність, народження, годування груддю), бо всі ці функції перешкоджають жінці віддалятися далеко від свого дому. Крім цього можна виділити ще і психологічну залежність, яка виникає в дівчаток в процесі соціалізації, коли вони спостерігають за своїми матерями і коли їх навчають “домашній діяльності” в протилежність “зовнішньої” активності хлопчиків [15, с. 129].

І. Кон, досліджуючи проблеми батьківства, неодноразово наголошує, що любов, увага і турбота відповідального батька не можуть бути замінені нічим іншим [37, с. 27].

Риси «ідеального» батька (чи для початку окремі якості) може мати практично кожний чоловік. Для цього майбутнім батькам треба завжди пам'ятати наступне:

1. Батько любить свою дитину через те, що вона його.

2. Батько ніколи забуває, що для його дитини він взірець.

3. Батько поважає думку дитини і не критикує її за помилки.

4. Батько завжди знаходить час, щоб поговорити з дитиною, погратись з нею.

5. Батько цікавиться проблемами своєї дитини, намагається розвивати її вміння й таланти.

6. Батько не чинить тиску на дитину, а сприяє її самостійності.

Ці постулати дають змогу чоловікам відповідальніше налаштовуватись на майбутнє батьківство.

Тобто материнство та батьківство формується уже в дитинстві в процесі соціалізації.

Проблемою батькіства, специфіки батьківських ролей, готовності до материнства / батьківства займались такі гендерні дослідники як С. Здравомислова, І.С. Кльоцина, Л. Павлова, А. Темкина, Н. Чодоров, Ш. Берн, М. Феррі та інші.

Особливе відношення батьків до дитини, починаючи з перших днів його життя, закладає основні майбутні якості його особистості, що будуть покладені в основу батьківських ролей.

Дані багаточисленних сучасних досліджень підтверджують важливість перших (і частіше неусвідомлених) установок батьківства по відношенню до дитини в залежності від статі. Особливо в сім'ї, як відмічають гендерні дослідники, закладаються основні групи гендерних стереотипів. До таких стереотипів відносять психологічні характеристики або якості, які дописують дитині в залежності від його/її біологічної статі. Друга група стереотипів являє собою закріплення сімейних і професійних ролей в співвідношенні з статтю.

На думку психолога Людмили Павлової, в процесі соціалізації з миті народження, починаючи з маминої реакції на крик, з постійного бажання тримати доньку якомога ближче до себе, на вербальному або невербальному рівні, в своїх можливостях справлятися з ситуацією, необхідність в опорі, підтримці другої людини формується майбутня материнська роль.

Таким чином, віра в себе, внутрішній контроль не є визначеними ціннісними орієнтаціями, дівчинка, жінка часто вагається в тому, що вона може і повинна робити. Необхідно відмітити вплив відмінностей в часі і формах, в яких проявляється увага до процесу виховання з боку батька та матері [44, с. 184].

Зауважимо, що до середини 90-х років вже цілком чітко сформувались дві концепції сучасної сім'ї: "алармістська", що базується на ідеї втрати найважливіших для сім'ї функцій і "ліберальна", основаної на ідеї прогресу модернізації сім'ї перехідного періоду".

До представників „алармістської" концепції відносять більшість демографів: А.І. Антонова, В.М. Медкова, В.А .Борисова, А.Б. Синельникова, В.Н. Архангельського та О.В. Кучмаєву. „Ліберальну" концепцію частіше відстоювали соціологи та економісти.

Доволі автономну нішу в аналізі сімейних відносин та гендерної ідентичності утворюють С. Здравомислова та А. Темкина. Вони розглядають гендер як артефакт і виступають проти есенціалізму у визначенні чоловічих та жіночих ролей.

Деякі підходи щодо вивчення батьківської ролі маємо в дослідженнях деконструкції гендера в макросоціалізації суспільства - в політиці, економіці, релігії, яким присвятили свої роботи американські науковці Лорбер і Ферре. Відмітивши безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, вони підкреслили, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей.

Вивчаючи проблеми материнства, Н. Чодоров звернула увагу на те, що ідентичність дівчаток формується на основі турботи про інших і, таким чином,як наслідок вони стають матерями. Тобто батьківство обумовлене не скільки біологічними, а в більшій мірі соціально-культурними факторами. Необхідно підкреслити, що останні дослідження, проведені в США, свідчать, що гендерна модель пояснює тільки від 18% до 25% індивідуальних відмінностей батьківської участі і від 23% до 39% материнської [87].

М. Феррі, одна з найбільш визнаних в США спеціалісток в області сімейних досліджень, демонструє, як шляхом відокремлення гендерноі ролі від статі індивідів, гендерна перспектива представляє модель для аналізу батьківства. Вона наводить приклад досліджень чоловіків, виконуючих традиційні обов'язків матерів, і показує, що чоловіки, виконуючи батьківські обов'язки щоденно, починають міркувати і вести себе таким чином, як ведуть себе жінки-матері [23, c. 125].

Але наскільки змінилися уявлення про специфіку батьківських ролей? Згідно даних російського дослідження 58% чоловіків та 61% жінок в Санкт-Петербурзі та 42% і 49% відповідно в Тулі вважають, що матері й батьки, які спільно проживають з дітьми, „по-різному впливають на них", переважна більшість решти опитаних вважає, що зміст цих ролей однаковий. Більшість пояснює це „природою жінок та чоловіків". Хоча ненабагато менше тих, хто пов'язує це з тим фактом, що це „просто дві різних людини, незалежно від статі".

Цікаві додаткові коментарі респондентів: „авторитет батька більш вагомий", „батько й мати різну кількість часу проводять вдома - різний вплив", „чоловік відповідає за одні риси характеру, а мати - за інші", „батько це сила, почуття відповідальності, а мати - затишок, ніжність, любов", „тому, що вони відрізняються фізіологічно і анатомічно" [23, с. 127].

Безперечно така точка зору відбиває існуючу систему патріархальних відносин в сімейній сфері. Гендерні дослідники у зв'язку з цим відмічають, що значний вплив на традиційне осмислення відносин між статями в соціологічній думці мали праці Талкотта Парсонса, особливо спільна монографія Парсонса та Бейлза. Їх підхід став свого часу парадигмальним, отримавши назву статево-рольового.

Висхідною основою статеворольового підходу виявилось імпліцитне визнання біологічного детермінізму ролей, що бере свій початок від фрейдистського уявлення про вроджені чоловічі та жіночі начала [60, с. 18]. Парсонс та його послідовники будують свою концепцію на уявленнях, що жінка виконує експресивну роль в соціальній системі, а чоловік - інструментальну.

Експресивна роль означає здійснення турботи, емоційної опіки та підтримку психологічного балансу сім'ї. Ця роль - монополія домашньої господині, сфера відповідальності жінки. Інструментальна роль заключається в регуляції відносин між сім'єю та іншими соціальними системами, це роль добувача, захисника. Типи рольової поведінки визначаються соціальним становищем, рольові стереотипи засвоюються в процесі інтеріоризації норм чи рольових очікувань. Правильне виконання ролі забезпечується системою заохочень та покарань (санкцій), позитивних та негативних підкріплень.

Наразі виділено п'ять основних положень гендерної методології в дослідженні сім'ї: 1) теза про особливі цінності жіночих, дівочих досвідів і світосприйняття, запозичений з Women's Studies. Гендерна теорія орієнтована не просто на вивчення жінок і чоловіків але і на світ, побачений крізь призму звичайно ігнорованого і недооціненого досвіду статі; 2) використання в якості основного поняття “гендер” . Це включає два взаємопов'язані елементи: а) соціальне конструювання і зміни підкреслення відмінностей між жінками і чоловіками; б) використання в суспільстві цих відмінностей для створення владних відносин над жінками. Гендер, подібно соціальному класу і расі, фундаментальна основа нерівності і соціальної стратифікації; 3) гендерні відносини повинні аналізуватись в спеціальному соціокультурному і історичному контексті; 4) орієнтуючись на жіночі досвіди, як центральні, гендерні соціологи задають запитання про універсальність поняття сім'я. Сім'я - культурна система обов'язків, емоційних зв'язків, пересічення кохання і домінування; 5) гендерна школа віддає первагу цінносно-фіксованим підходам.

Статево-рольовий підхід настільки відповідав соціальним запитам існуючої системи патріархальних відносин, що і в його межах і поза ними навіть зараз використовуються поняття чоловічої та жіночої ролі. На жаль, даний підхід став загальним місцем наукових та повсякденних обговорень чоловічого та жіночого, закріпивши, як показали гендерологи, патріархальні відносини.

Однак американський етнограф Маргарет Мід нанесла суттєвого удару по переконанню, ніби чоловіки та жінки „від природи" створені для виконання вкрай визначених ролей. Вона описала традиційну поведінку представників кожної статі в трьох різних культурах на островах Нової Гвінеї.

На початку дослідження М. Мід була переконана, що існують деякі корінні відмінності між статями, ці відмінності вроджені, тому представники кожної статі створені для виконання певних ролей. Отримані дані надто вразили її. У кожному з трьох досліджуваних племен чоловіки і жінки виконували зовсім різні ролі, інколи прямо протилежиі загальноприйнятим стереотипам, які вважаються „природніми" для кожної статі [57, с. 76].

Робота М. Мід довела, що маскулінні та фемінні відмінності відображають лише конкретні нормативні уявлення про образ життя, що існують в різних суспільствах. Відкриття М. Мід підтверджують впливову роль культури і соціалізації у створенні відмінностей між гендерними ролями і способами виховання дітей.

Відомі дослідники такі, як І.С. Кльоцина, Ш. Берн та багато інших відмічають, що повноцінному батьківству заважає навіть сьогодні існуюча культурна тенденція розмежовувати і поляризувати гендерні ролі. Замість того, щоб дозволити вільно програвати статеві ролі та гендерні ідеали, більшість суспільств тяжіє до того, щоб перебільшувати, занадто підкреслювати біологічні потенціали за рахунок чіткого розмежування ролей та визначення правильної поведінки чоловіків та жінок як протилежностей чи взаємодоповнюючих членів пари.

Розглянемо підходи до визначення головних детермінант батьківства. В дослідженнях, присвячених вивченню сучасного батьківства, розрізняють інституційні аспекти і аспекти практик батьківства, здійснюваного матерями і батьками. Інституційні аспекти пов'язані з розпорядженнями, хто і як повинен виконувати турботу про дітей і їх виховувати, головним чином, зафіксованими в юридичних і інших нормативних документах, тоді як практики батьківства включають дії, що виконуються батьками в їх повсякденному житті, пов'язані з доглядом і турботою про дітей, а також цінність і аттітюди, які детермінують використання тих або інших практик материнства і батьківства. Для позначення їх відмінностей між різними аспектами батьківства в західному академічному дискурсі використовуються два терміни для визначення батьківства.

Перший з них - parenthood, під яким розуміються інстітуциональні характеристики батьківства. Другий, parenting, використовується для розкриття власне батьківських ролей, акцент при цьому робиться на виконанні турботи про дитину, включає набір практик батьківства, які можуть змінюватися залежно від конкретного періоду розвитку суспільства, культури, середовища.

У вітчизняній науковій літературі як самостоятійний концепт батьківства використовувалося відносно рідко, і у більшості випадків говорилося про виховну функцію сім'ї або про сім'ю як важливого агента соціалізації. Ігор Кон запропонував наступне визначення батьківства - «система взаємозв'язаних явищ: а) батьківські відчуття, любов, прихильність до дітей; б) специфічні соціальні ролі і нормативні розпорядження культури; в) обусловлене тим і іншим реальна поведінка, відношення батьків до дітей, стиль виховання і так далі» [37, с. 240]. Дане визначення окрім інституційного аспекту і аспекту практик включає також емоційную складову батьківства, яка складає специфіку батьківської турботи про дітей.

Традиційно контекстом вивчення батьківства являлася сімья. Батьківські ролі вписувалися в шлюбні стосунки подружжя, тобто вступ до шлюбу передбачав народження і виховання дітей, і навпаки. Таким чином, інститут шлюбу і інститут батьківства були взаємопов'язані, що було закріплене на рівні законодавства, моральних установок і цінностей суспільства.

Проте в другій половині XX ст батьківство і шлюб почали розділятися. Одним з індикаторів цього процесу відділення батьківства від шлюбу є широке вживання в родинному законодавстві багатьох західноєвропейських країн поняття «опіка», щоб позначити людину, яка є відповідальною з точки зору закону за дотримання прав дитити і нїї добробут.

Умовно можна виділити два підходи до розуміння батьківства. Згідно з першим, біологічна спорідненість є констатуюючим елементом батьківства. В рамках цього підходу говориться про «материнський інстинкт», «материнськой/батьківська любов», які зв'язуються з характеристиками філогенезу. Загальний «патерн», зразок батьківського догляду і турботи, про дітей зв'язується з біологічними особливостями чоловіків і жінок, і, як всі інші біологічні межі, генетично запрограмований і варіюється від одного вигляду до іншого. Гендерологи зауважують Теорія психосексуального розвитку індивіда 3. Фрейда, заснована на біологічному детермінізмі, є основною теоретичною моделлю пояснення біологічного батьківства, відмінностей між поведінкою чоловіків і жінок як батьків і матерів.

Статево-рольова теорія Т. Парсонса, яка довгі роки була домініючою концепцією вивчення сім'ї, також грунтувалася на біологічній основі статевих ролей чоловіків і жінок. Нормативною моделлю сім'ї, по Парсонсу, була нуклеарна сім'я, що складається з подружньої пари і дітей. Статеві ролі чоловіків і жінок були жорстко структуровані і діхотомічні.

Чоловікові було наказано виконувати роль «годувальника», тобто займатися професійною діяльністю і матеріально забезпечувати членів своєї сім'ї, тоді як жінка-домогосподарка повинна була займатися вихованням дітей, турботою про них і виконанням домашньої роботи. Материнство, таким чином, ставало роллю жінки, а батьківство для чоловіка зводилося до виконання економічної функції.

Автор вказуэ на те, що ця теорія передбачала лише дві гендерні ролі, які розглядалися як нормативні, можливі варіації і відступи від них визначалися як девіації. В цілому нормативне визначення батьківства як виконання функції турботи, виховання і соціалізації дитяти розумілося стосовно нуклеарної сім'ї, всі останні типи (моно- або самотнє родітельство, опіка над дитям після розлучення батьків і ін.) розглядалися як відхилення від нормативу і маргиналізовувались.

Другий підхід до розгляду батьківства визначає його як соціальний конструкт, роблячи акцент на його контекстуальності, історичній і культурній варіативності. Феміністична критика класичного психоаналізу і теорії статевих ролей була направлена па развінчення «міфу про материнство», в якому біологія і інстинкт грав основоположну роль, розглядаючи сферу батьківства як соціально оконструїрованну і роблячи акцент на тому що реальні практики турботи і виховання дітей багатообразні і відрізняються від нормативних приписів. Сучасна феміністична теорія критично відноситься до домінуючої ідеології батьківства, де основна відповідальність за виховання дитяти покладається на жінку, а чоловік бере в нім фрагментарну участь. Виділені підходи освітлюють різні аспекти батьківства, дозволяють по-різному відповісти на питання, хто такі батьки і які їх функції в сучасному суспільстві [87, с. 231].