Соціальний педагог, зміст його фаху

Основними правилами соціальної реабілітації можна назвати:

1. здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми;

2. перервність та постійність їх проведення;

3. комплексний характер реабілітаційних програм;

4. індивідуальний підхід до визначення об'єму, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

В практиці соціальної діяльності розрізняють: медичну, професійну, психологічну, педагогічну реабілітацію.

Медична реабілітація спрямована на повне чи часткове відновлення або компенсацію порушеної чи втраченої функції, можливе уповільнення захворювання, підтримку фізичних сил особистості. Під психологічною реабілітацією розуміють вплив на психічну сферу, спрямовану на подолання в свідомості особистості уявлення про безвихідь її становища, відновлення захисних сил організму, формування впевненості та мотивації по подоланню кризової ситуації. Педагогічний аспект соціальної реабілітації має на меті освіту, виховання та всебічний розвиток в першу чергу дітей з фізичними та розумовими обмеженнями, створення умов для розвитку їх потенційних можливостей. Він також містить різні форми підготовки особистості до життя в суспільстві та сім'ї, окремі напрями її професійної орієнтації та навчання окремим видам трудової діяльності. Поняття "ресоціалізація" розглядається в соціальне - педагогічній та психологічній літературі як комплекс заходів стосовно осіб девіантної поведінки, спрямований на відновлення їх соціального статусу, втрачених чи несформованих соціальних навичок, переорієнтацію соціальних та референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх в нові позитивно орієнтовні відносини та види діяльності.

Ресоціалізація тісно пов'язана з профілактичною соціальне-педагогічною діяльністю та корекційною педагогікою. В основу ресоціалізації закладено провідні ідеї та технології гуманістичної моделі соціальної роботи, її провідні ідеї та технології гуманістичної моделі соціальної роботи, її основний зміст полягає в тому, що робота з девіантами має на меті не моралізування про їх спосіб життя, а виявлення потенційних можливостей особистості, що можуть стати базисом у відновленні її соціальне -- позитивної спрямованості.

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз-клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Сьогодні профілактична спрямованість є однією з провідних функцій соціальне -- педагогічної діяльності. Це зумовлено, в першу чергу, зростанням кількості девіантів серед підлітків та молоді, посиленням асоціальних рис молодіжної субкультури, зростанням темпів розповсюдження ВІЛ -- інфекції серед населення.

Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, Психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

В сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Первинна профілактика в більшій мірі носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок, її змістом є:

5. надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алко-, нарко-, та токсичних речовин;

6. роз'яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки;

7. популяризація переваг здорового способу життя;

8. формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

9. створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативнихявищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Третинна профілактика -- комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціальне -- педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клинках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Профілактична робота може здійснюватись на кількох рівнях: особистісному,сімейному, соціальному.

На особистісному рівні вплив на цільову групу сфокусований таким чином, щоб сприяти формуванню таких якостей особистості, що сприяють підвищенню рівня особистісної відповідальності людини. До провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття.

Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий "мікросоціум" - сім'ю, з метою допомоги молодій людині у прийнятті рішення на користь здорового способу життя. Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем пов'язаних з окремими негативними явищами в суспільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ -інфіковані тощо).

Сьогодні соціально-профілактична робота базується на таких основних причинах:

1. Довготривалість та неперервність.

2. Послідовність.

3. Адресність.

4. Своєчасність профілактичного впливу.

5. Доступність форм профілактичної роботи для різних цільових груп.

Соціальна профілактика виступає одночасно як процес і результат соціальне -- педагогічної діяльності, оскільки методи профілактики в першу чергу спрямовані на викорінення джерел стресових ситуацій, асоціальної поведінки, різноманітних проблем як в самій особистості так і у соціальному середовищі. Одночасно вони спрямовані на створення умов для набуття людиною необхідного досвіду реагування в кризовій ситуації власного життя та необхідного досвіду реагування в кризовій ситуації власного життя та поведінку інших людей.

Реалізація реабілітаційного, профілактичного та інших напрямів соціальне -- педагогічної діяльності здійснюється в межах соціального обслуговування.

Це вид соціальної діяльності державних та недержавних органів, спрямований на забезпечення матеріальних, оздоровчих, освітніх, естетичних та інших потреб особистості. Соціальне обслуговування здійснюється на принципах адресності, доступності, добровільності, гуманності, пріоритетності надання життєвій ситуації, конфіденційності.

Воно реалізується у формі соціальної допомоги та соціальних послуг.

Соціальна допомога -- вид соціальної діяльності, спрямований на підтримку осіб та соціальних груп, що знаходяться в кризовій ситуації. Розрізняються такі види соціальної допомоги:

5. матеріальна допомога (матеріальне забезпечення у разі тимчасової чи постійної непрацездатності, безкоштовне забезпечення одягом, продуктами харчування та іншими речами, окремі виплати в системі соціального забезпечення);

6. медико -- соціальна допомога (реалізація різних форм медичного обслуговування, гарантована державою; благодійна діяльність недержавних органів, Допомога, спрямована на реабілітацію інвалідів);

7. психолого-- педагогічна допомога (коригування, виправлення психологічних вад, виявлення та зміна поведінкових та діяльних моделей особистості,вироблення навичок самодопомоги). Соціальні послуги -- комплекс дій державних, громадських організацій,спрямованих на забезпечення та покращення умов життєдіяльності особистості чи окремих труп. За тривалістю дії соціальні послуги поділяються на:

8. постійні (всі види соціального страхування; послуги, гарантовані діяльністю соціальних служб, спрямовані на вирішення соціальних, правових, культурних, психологічних та інших проблем);

9. тимчасові (пов'язані з необхідністю задоволення особистості в отриманні інформації, консультації, організації дозвілля особистості в певний проміжок її життєдіяльності). Залежно від особистості клієнта, місця надання послуг та їх виду вони бувають безкоштовні та платні.

Рівень розвитку соціальних послуг в державі є показником спрямованості її соціальної політики та індикатором вирішення соціальних проблем.

Тезаурус соціальної педагогіки не залишається незмінним. Він постійно збагачується як в змістовому, так і категоріальному аспектах, що детермінується динамікою соціально-педагогічних явищ в суспільстві.

2.2 Принципи соціально-педагогічної діяльності

Організація соціально-педагогічної діяльності, як і педагогічної

діяльності в цілому, здійснюється на основі певних принципів їх формування в класичній педагогіці відсувалося на основі розуміння поняття принципів,визначених філософською наукою, які характеризують досить велике коло явищ.

На сьогодні за основу принципів педагогічної діяльності в цілому беруться основні правила, керівні ідеї, вихідні положення, конкретні вимоги. Дотепер в соціальній педагогіці не склалося усталеного визначення її принципі, хоча окремими вітчизняними та зарубіжними вченими сформульовані та обґрунтовані певні принципи соціальної роботи та їх зміст.

Так, І.І. Мигович визначає принципи соціальної роботи як "основоположні ідеї, правила, норми поведінки суб'єктів соціального захисту та підтримки,зумовлені закономірностями соціальних процесів..." [11; 5].

В основу значення принципів соціальної роботи В.Н. Сидоров закладає психологічні механізми, розглядаючи їх як основні вихідні положення, що базується на "ідеях гуманістичної психології, котра виходить з того, що людина як особистість повинна і хоче бути серйозною сприйнята в своїй готовності та бажанні жити в злагоді з іншими людьми і для реалізації своїх намірів потребує підтримки..." [17; 4]. Теоретик російської школи соціальної роботи Є.І. Холостова під принципами соціальної роботи розуміє "основоположні правила емпіричної діяльності" [22; 25].

Всі наведені визначення різняться за своїм змістом і концептуальним підходом. Тому, спираючись на визначення принципів виховання класичної педагогіки та беручи до уваги визначення принципів соціальної роботи можна визначити принципи соціально-педагогічної діяльності як основні вимоги до змісту, організації та здійснення соціально-педагогічної діяльності.

Оскільки соціально-педагогічна діяльність тісно взаємопов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему, до складу якої можна віднести:

. соціально-політичні;

. психолого-педагогічні;

. організаційні;

. специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.

В соціально-політичних принципах містяться основні вимоги, що обумовлюють залежність змісту соціально-педагогічної діяльності від соціальної політики держави стосовно дітей та молоді.

До них в першу чергу належить принцип законності та прав людини, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відповідними соціальними інститутами реалізації положень документів стосовно прав людини, ратифікованих нашою державою.

Принцип державного підходу до завдань* що реалізуються в соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.

Принцип зв'язку змісту і форми соціально-педагогічної діяльності з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соціальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки, обумовлену соціально-економічними, соціально-політичними та соціально-культурними умовами макро-та мікросередовища об'єкта соціально-педагогічної діяльності.

Психолога-- педагогічні принципи підкреслюють пріоритети особистості в соціальне -- педагогічній діяльності. Одним з провідних в цій групі: є принцип сприяння самоорганізації дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності. Він забезпечує здійснення соціального виховання як створення умов для саморозвитку особистості в трьох автономних і в той же час взаємопов'язаних сферах: освіті, організації соціального досвіду через участь особистості в діяльності позашкільних закладів громадських організацій формованих та неформальних групах; індивідуальній допомозі.

Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об'єктів соціальне -- педагогічної діяльності базується на відповідних принципах класичної педагогіки. Його сутність в соціально-педагогічній діяльності полягає в тому, що життєві проблеми, потреби клієнта потрібно віддеференціювати до певної групи подібних явищ. Проте здійснення соціально-технологічних процедур відбувається з урахуванням індивідуальних характеристик особистості, бо, як зазначив К.Д. Ушинський "вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними, дрібними нуждами і з усіма її великими духовними вимогами.

Вихователь повинен знати людину в родині, у суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю".

Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що соціальний педагог повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей. Не можна залишати вирішення проблеми на півдорозі, не довівши справу до кінця, оскільки в такому випадку межа соціальної роботи не може бути реалізована повністю. З попереднім тісно пов'язаний принцип системності. Соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних професійних завдань. Ефективність цієї роботи забезпечується послідовністю та варіативністю технологій, які мають бути тісно пов'язані між собою. Цей принцип заперечує епізодичність,фрагментарність, хаотичність під час роботи щодо вирішення індивідуально --групових та суспільних проблем.

Ефективність соціально педагогічної діяльності значною мірою обумовлена особливостями реалізації організаційних принципів. Серед цієї групи варто відзначити такі: принцип компетентності кадрів перш за все підкреслює обов'язковість професійної підготовки спеціалістів. Це забезпечує знання психології, соціальної педагогіки, соціології, менеджменту та інших дисциплін, що виступають підґрунтям фахової обізнаності соціального педагога. Ці знання дозволяють правильно діяти в конкретній ситуації, обираючи відповідні оптимальні технології. На практиці цей принцип диктує систематичне навчання та перепідготовку кадрів у всіх ланках соціальне --педагогічної діяльності.

Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних,, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціальне-педагогічних проблем. Він спрямований на їх комплексне розв'язання, передбачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнення позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей-інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для молоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординованності планів реабілітації дітей - інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдання, які потребують подальшого рішення.

З розглянутим вище тісно пов'язаний принцип контролю та перевірки виконання. Він забезпечує реалізацію гарантованих державою заходів щодо соціального захисту різних груп населення. Реалізація цього принципу вимагає контролю, його регулярності, об'єктивності, формування практичних рекомендацій по усуненню недоліків.

Соціальне -- педагогічна діяльність базується також на принципах, реалізація яких забезпечує її функціонування як особливого виду педагогічної роботи. Це група специфічних принципів, що оформилася в результаті аналізу особливостей суспільно-педагогічної практики як якісно відмінної від суміжних видів: виховної діяльності, громадське -- суспільної роботи тощо.

Специфічні принципи в першу чергу визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціальне -- педагогічної діяльності.

Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціальне - педагогічній діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, благодійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каменем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки людини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найвищою цінністю. Він має на меті здійснення соціальне -- педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, симпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усім його позитивом та негативом.

Принцип незалежності означає що об'єктами соціально-педагогічної діяльності є всі, хто потребує допомога та підтримки виключаючи, дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національними,віковими особливостями.

Принцип клієнтоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та автономність клієнта таким чином, що він має право приймати чи не приймати допомогу соціального педагога, обирати певний вид допомоги чи один з варіантів плану вирішення проблеми, запропонованих йому спеціалістом. Діяльність соціального педагога з клієнтом спрямована в першу чергу на захист інтересів та залучення всіх можливих компонентів соціально-педагогічних технологій для подолання певних труднощів останнього.

Принцип опори на потенційні можливості людини підкреслює активну роль клієнта у вирішенні власних проблем. Очевидно, що в даному випадку мова йде про осіб що є дієздатними з точки зору їх інтелектуальних, психічних та фізичних ресурсів. Головним завданням соціально-педагогічної діяльності якраз і є те, що необхідно навчити особистість самостійно знаходити вихід із складних життєвих ситуацій та приймати адекватне рішення.

Принцип конфіденційності означає, що в процесі професійної діяльності соціальному педагогу стає відомо різноманітна інформація, довірена йому клієнтом. Це можуть бути відомості про хворобу, негативні звички, психічний стан, сімейні проблеми, окремі прояви девіантної поведінки тощо, її розголошення близьким, колегам, іншим особам можливе лише зі згоди останнього. Ця інформація може бути використана соціальним педагогом з професійною метою в інтересах клієнта. Проте в окремих випадках, коли в ній є повідомлення про загрозу життю та здоров'ю інших людей, особливо дітей, соціальний педагог може інформувати представників окремих державних органів.

Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не симпатизує. Проте йому необхідно бути коректним і терплячим по відношенню до їх поведінки, особливостей спілкування, ціннісних орієнтацій. Ніхто не може осуджувати життєдіяльність іншої людини до тих пір, доки вона не буде нести загрозу для оточуючих.

Тому соціальний педагог має працювати з усіма тими, хто потребує і звертається за допомогою, не сортуючи їх на "добрих-поганих", "зручних-незручних", "податливих-безнадійних".

Принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кожна держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної політики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, що оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціальних проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль на залучення додаткових проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль на залучення додаткових коштів від неурядових, громадських, благодійних, виробничих організацій з метою вдосконалення та урізноманітнення різних видів соціального обслуговування дітей та молоді.

Дотримання розглянутих принципів соціально-педагогічній діяльності є однією з базових умов професіоналізму в практичній роботі соціального педагога.

2.3 Структура та функції соціально-педагогічної діяльності

Соціально-педагогічна діяльність є різновидом багаточисленних видів професійної діяльності. Кожна професійна діяльність характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй компонентів, має свою певну структуру. Спираючись на надбання психологічних та педагогічних наук, в системі соціально-педагогічної діяльності в першу чергу виділяють її суб'єкт і об'єкт, характеристика яких була подана в попередньому параграфі.

Професійна діяльність не спонтанною чи фрагментарною. Вона спрямована на досягнення певних цілей та результатів, які обумовлюються метою конкретної діяльності. 3агальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації дітей та молоді.

Подальша конкретизація цієї мети відбувається у зміст; соціально- педагогічної діяльності, що визначає коло основних професійних завдань стосовно суб'єктів та об'єктів соціально-педагогічної діяльності. На сьогодні її зміст розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації в певних вікових та соціальних груп. Разом з тим, слід зауважити, що перелічені компоненти змісту соціально-педагогічної діяльності можуть бути елементами інших видів діяльностей. Наприклад, профілактика та реабілітація є складовими медичного обслуговування населення. Тому виникає необхідність на основі змісту вичленяти ще й професійні функції соціального педагога в межах окремої діяльності з метою наповнення їх конкретними специфічними повноваженнями в границях певної професії. Функції соціально-педагогічної діяльності -- це основні напрями роботи, в яких конктертизується її зміст.

В схематичному вигляді структуру соціально-педагогічної діяльності можна подати у вигляді описаних вище компонентів, що знаходяться між собою у певному взаємозв'язку.

Оскільки функції діяльності соціального педагога найбільш повно відображають зміст його професійної спрямованості, детально охарактеризуємо кожну з них. Для того, щоб реалізувати певну Функцію в практичній роботі, спеціаліст повинен оперувати певною сумою адекватних знань та умінь, які є специфічними для кожної з функцій. Тому комплексна характеристика кожної з них обов'язково містить в собі короткий опис її професійної спрямованості та знання і вміння спеціаліста.

Комунікативна функція діяльності соціального педагога забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання прямопропорційні успіху соціально-педагогічної діяльності.

Спеціаліст повинен знати:

1. Загальні положення теорії спілкування.

2. Характерологічні ознаки видів та типів спілкування.

3. Функції спілкування.

4. Основні правила та норми спілкування.

5. Провідні положення конфліктології.

5. Провідні положення конфліктології.

6. Сутність та особливості спілкування з різними соціальними групами.

7. Етичні засади спілкування соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Здійснювати комунікативну презентацію.

2. Добирати адекватні прийоми комунікативного впливу.

3. Виступати каталізатором спілкування.

4. Попереджувати та долати конфліктні ситуації.

5. Добирати оптимальні засоби та прийоми спілкування.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами та представниками споріднених професій.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади організаторської діяльності соціального педагога.

1. Особливості соціального менеджменту.

2. Основні функції організатора соціально-педагогічної діяльності.

3. Особливості планування соціально-педагогічної діяльності.

2. Функції та способи координації контролю і діяльності соціального педагога.

6. Особливості організації та управління різними соціальним групами і в різних соціумах.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Визначати пріоритетні напрями діяльності.

2. Правильно розподіляти функціональні обов'язки учасників соціалізуючого процесу.

3. Планувати основні етапи майбутньої діяльності.

1. Координувати та коригувати діяльність учасників соціально-педагогічного процесу.

2. Налагоджувати співпрацю і партнерство з різними соціально-виховними структурами.

Прогностична функція в соціально-педагогічній діяльності виконує змістовно-цільові (стратегічні) та організаційно методичні (тактичні) завдання. В першу чергу це передбачення результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності. З іншого-- це ідеальне "програвання варіантів" різноманітних технологій соціально- педагогічної діяльності та вибір серед них тих, що зможуть забезпечити максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу.

Спеціаліст повинен знати:

1. Роль та місце прогнозування в діяльності соціального педагога.

2. Види прогнозування.

3. Принципи прогнозування.

4. Зміст прогностичної діяльності соціального педагога.

5. Особливості прогнозування різних напрямків та об'єктів діяльності соціального педагога

Спеціаліст повинен уміти:

1. Дотримуватися принципів наступності, систематичності та достовірності при створенні низки прогнозів.

2. Доцільно оперувати різновидами прогнозування.

3. Будувати адекватний прогноз у відповідності з конкретною соціально-педагогічною ситуацією.

4. Прогнозувати особливості соціалізації особистості.

5. Врахувати специфіку різних соціальних груп у процесі створення прогнозу професійної діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних документів, з метою забезпечення для неповнолітніх та молоді гарантованих їм прав та умов життєдіяльності.

Спеціаліст повинен знати:

1. Основні права підлітків та молоді закріплені в міждержавних документах.

2. Зміст діяльності основних соціальних інститутів, що реалізують охоронно-захисну функцію особистості.

3. Зміст та повноваження діяльності соціального педагога стосовно захисту прав клієнта.

4. Обов'язки сім'ї, школи, позанавчальних закладів стосовно розвитку особистості.

Основи української правової системи та законодавства.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Володіти механізмами правового захисту дитини в різних соціальних інститутах.

2. Використовувати комплекс правових норм для захисту прав дітей та молоді.

3. Застосовувати заходи державного примусу щодо осіб, які допускають протиправні дії стосовно об'єктів соціальної роботи.

4. Створювати умови для підтримки віри клієнта в можливість досягнення позитивних результатів.

5. Інформувати представників різних груп про їх права та соціальні гарантії.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади психолого-педагогічної діагностики.

2. Особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності.

3. Методологію та методи соціально-педагогічної діагностики.

4. Принципи діагностичної діяльності.

5. Напрями психолого-педагогічної діагностики.

6. Вимоги до діяльності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти!

1. Визначати пріоритетні напрями та об'єкти психолого-педагогічної діагностики.

2. Добирати оптимальний діагностичний інструментарій.

3. Розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як окремої особистості, так і мікрогруп.

4. Аналізувати та узагальнювати результати діагностичної роботи.

5. Використовувати результати діагностування її проектах професійної діяльності.

Попереджувально-профіпактична функція має на меті в першу чергу виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних, груп та Окремих осіб, забезпечення умов для формування соціальне позитивної спрямованості особистості.

Спеціаліст повинен знати:

1. Причини та форми прояву девіантної поведінки підлітків та молоді

2. Зміст, та форми соціально-профілатичної роботи.

1. Способи та прийоми навіювання й переконання.

3. Наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості.

2. Основи здорового типу життя.

Спеціаліст повинен уміти:

Володіти психо-корекційними прийомами впливу на особистість.

1. Організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи.

2. Організувати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних-закладах, клубах, секціях, гуртках тощо.

3. Пропагувати здоровий спосіб життя.

1. Виявляти групи ризику серед підлітків та молоді

4. Володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами

Корекційно-реабілипаційна функція полягає в роботі по зміні та вдосконаленню особистих якостей клієнта особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади соціальної реабілітації.

2. Специфіку корекційно-реабілітаційної роботи з різними соціальними групами.

3. Види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи.

4. Вимоги до фахівця, що займається соціальною реабілітацією.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Надавати допомогу особам, що потребують соціальної реабілітації та адаптації.

2. Здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з різними соціальними групами.

3. Прогнозувати та планувати життєвий шлях об'єкта соціальної реабілітації.

4. Налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища.

Спеціаліст повинен знати:

1. Теоретичні засади психолого-педагогічної терапії.

2. Проблематику соціально-терапевтичної роботи.

3. Особливості соціально-терапевтичної роботи.

4. Права і обов'язки фахівця з психолого-педагогічної терапії.

5. Рівні та форми соціально-терапевтичної допомоги.

6. Особливості надання соціально-терапевтичної допомоги різним группам клієнтів.

Спеціаліст повинен уміти:

1. Здійснювати домедичну соціально-терапевтичну допомогу.

2. Доцільно; застосовувати різноманітні форми психолого-педагогічної терапії.

3. Проводити консультативну соціально-терапевтнчну допомогу.

4. Проводити як індивідуально, так і групові терапевтичні зустрічі.

5. Залу чати працівників різних соціальних інституцій до надання допомоги, особистості.

6. Надавати як очну, так і дистанційну психолого-педагогічну допомогу (робота на "Телефоні Довіри")

етичний соціальний працівник спілкування

2.4 Зміст і структура професійно-етичної культури

Оскільки основний зміст соціальної роботи має яскраво виражений ціннісно-гуманістичний характер, який визначає сутність і мету соціальної роботи, то соціальний педагог";(працівник) виступає носієм, творцем і розповсюджувачем гуманістичних цінностей. Він робить свій внесок у розвиток культури суспільства.

Поняття культури можна тлумачити дуже широко. На побутовому рівні -- це зразок, на який мають орієнтуватися люди; культура ототожнюється з освіченістю інтелігентністю, як певною якістю людини. Культуру можна розглядати і як специфічну характеристику суспільства, яка відображає ставлення людини до історії, природи, суспільства.

Розуміння культури як соціально-прогресивної діяльності людства у всіх сферах буття і свідомості спрямована на вдосконалення і перетворення дійсності, на перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості.

З розвитком тієї чи іншої професії формуються професійні норми, правила, вимоги до представника даної сфери діяльності. Ці вимоги включають і необхідні знання, уміння, навички, і певні особисті сні якості, норми ставлення до різних складових професійної діяльності.

Складовою професійної культури є етична культура, в якій проявляються моральні вимоги до особистості спеціаліста.

Професійно-етична культура соціального педагога і соціального працівника відображає єдність процесу створення професійно-етичних цінностей і процесу засвоєння цих цінностей (виконує аксіологічну функцію). Професійно-етична культура педагога (працівника) представляє систему професійно-етичних якостей, які є регулятором соціально-педагогічних відносин (виконує регулятивну функцію). Водночас професійно-етична культура виконує і нормативну функцію.

Як і в загальній культурі в професійно-етичній існують найпростіші уявлення про те, як слід чинити,-- норми. Професійні норми зафіксовані в професійно-етичних кодексах, функціоналі спеціалістів; і мають виконуватися незаперечне.

Професійно-етична культура соціального педагога реалізує також і виховну функцію шляхом формування якостей особистості, способу життя всіх учасників професійної взаємодії.

Існує два пласти прояву моральних регуляторів у професійних відносинах --на рівні зовнішньої етичної культури поведінки, що проявляється, наприклад,у людській ввічливості, тактовності, і на рівні глибокого внутрішнього розуміння моральних категорій і уявлень, які переходять у переконання: уявлення про добро і зло, професійний обов'язок. Засвоєні етичні категорії і створюють внутрішню професійно-етичну культуру.

Показниками наявності професійно-етичної культури можуть бути певні якості, особливості і поведінка, узгоджені з вимогами професійно-етичного кодексу чи правил.

З позиції загальної культури можна розглядати три аспекти професійно-педагогічної культури: ціннісний (аксіологічний), технологічний і особистісно-творчий. Проте аналіз діяльності соціального педагога і наукової літератури [2;10] дозволив вичленити такі, компоненти професійно-етичної культури соціального педагога і соціального працівника:

1. Аксіологічний компонент, який розкриває професійно-етичну культуру фахівця, як сукупність педагогічних цінностей. Причому педагогічні цінності можуть розглядатися як своєрідні життєві професійні цінності.

2 Технологічний компонент професійно-етичної культури виступає способом соціально-педагогічної діяльності. Даний компонент розкриває шляхи здійснення соціально-педагогічної діяльності, способи задоволення потреб у спілкуванні, в одержанні нової інформації, в Передачі набутого досвіду.

Рівень професійно-етичної культури характеризує якісність здійснюваної діяльності. А якість і результативність соціально-педагогічної діяльності, в свою чергу, характеризують рівень професійно-етичної культури. Виходячи з цього, можна сказати, що рівень професійно-етичної культури і якість соціально-педагогічної діяльності -- два взаємопов'язані фактори.

3. Творчий компонент професійно-етичної культури є як прояв професійної творчості. Адже цінності професійні й особисті, технологія їх втілення проявляються як фактор формування особистості лише в умовах творчої діяльності.

В чому ж проявляється творчість соціального працівника чи соціального педагога? Перш за все у, -- їх гнучкості, варіативності, винахідливості, ініціативності сміливості і нетрадиційності рішень та поведінки у професійній взаємодії. Тому для оволодіння педагогічною культурою необхідне усвідомлення творчої природи соціальної роботи.

4. Особистіший компонент розкриває професійно-етичну культуру соціального працівника як специфічний: спосіб реалізації сутнісних сил людини. Під сутнісними силами маються на увазі потреби, здібності, інтереси, соціальний досвід особистості, міра соціальної активності людини.

Розглядаючи зміст окремих компонентів, варто зупинитися детальніше на особливостях. Так, скажімо, коли йдеться про аксіологічний компонент, то не можна не відзначити, що він є як системоутворюючий (як сукупність педагогічних цінностей). А цінності є змістом внутрішньої моральної культури соціального педагога чи соціального працівника. Домінуючими в системі педагогічних цінностей виступають "цінності-цілі", оскільки в цілях відображається основний зміст діяльності фахівця. Цінності-цілі вбирають в себе творчий характер професійної праці, престижність, соціальну значущість, можливість самоствердження і самореалізації, любов і прив'язаність до дітей, а також такі цінності, як впевненість в майбутньому, безпека сім'ї і близьких. Причому необхідно розглядати дані цілі не лише з, позицій потреб суспільства, але й з позиції конкретного соціального педагога, який не відірваний від особистого життя, особистих проблем та інтересів.

Звичайно, що з основними категоріями потреб реально співвідносяться певні "цінності-цілі". В певний момент життя людина задовольняє ту потребу, яка є для нього найбільш важливою і сильною.

І лише потім з'являються потреби більш високого рівня. Наприклад, якщо людина відчуває постійний голод, то вона буде шукати можливості задовільними саме ці потреби -- знайти їжу; після їжі -- знайти затишок, тепло, житло. І лише маючи певну побутову комфортність, людина починає потребувати спілкування, розвивається така цінність, як потреба налагодження добрих стосунків, дружби, підтримки. Поступово відчуваючи внутрішнє задоволення і доброзичливе, уважне ставлення оточуючих людей, у нього з'являються цінності, які вже пов'язані з особистісним зростанням з потребою поваги, визнання його особистих чи професійних якостей.

Інструментальними по відношенню до "цінностей-цілей" є "цінності-засоби" -- спосіб взаємодії соціального педагога з колегами і клієнтами.

"Цінності-засоби" можна розділяти на "цінності-відносини", "цінності-якості", "цінності-знання". "Цінності-відносини" диктують способи взаємодії соціального педагога з різними людьми із різних мікросоціумів. Серед цих способів не менш важливим є ставлення педагога до себе як до професіонала і особистості. І як стверджують дослідники, динаміка "Я-- реального" і "Я:--ідеального" визначає рівень особистісно-професіонального розвитку соціального педагога. Високий рівень цього розвитку характеризується зближенням цих параметрів. "Цінності-відносини" мають не лише зберігатися в практичній діяльності спеціалістів, алей бути зафіксованими в Положенні про практичній діяльності спеціалістів, алей бути зафіксованими в Положенні про функціонал соціальних працівників і педагогів.

Гуманістичні цінності, альтруїстичний імператив є цілспокладаючим у системі педагогічних цінностей соціального педагога чи соціального працівника.

Серед педагогічних цінностей найбільш високий ранг посідають "цінності-якості", оскільки саме в них проявляються істотні особистісно-професійні характеристики фахівця. Дані якості залежать від рівня розвитку низки інших професійних умінь: прогностичних, комунікативних, організаторських, посередницьких, рефлексивних тощо. Серед таких якостей товариськість, доброзичливість, тактовність, толерантність, справедливість, прагнення зрозуміти іншу людину, допитливість, симпатія, прагнення до самовдосконалення в особистісному і професійному аспектах, впевненість у собі, своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності принциповість, рішучість, почуття міри, творча активність.

Діяльність соціального педагога -- це зона довіри між людьми, шлях до взаєморозуміння, взаємодопомоги, взаємо відповідальності.

Надзвичайно важливою, в такому спілкуванні є тактовність -- уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів чи дій починається незаслужена образа. Нав'язуваність, настирність, навіть якщо вони є результатом найкращих поривань, викликають негативну реакцію. Почуття міри, яке дозволяє проявити повагу до гідності клієнта водночас проявити власну гідність, -- це може бути справжнім проявом тактовності.

Толерантність (або терпимість) -- здатність зрозуміти і вибачити недоліки людини (чи людей), сприймати людей такими, якими вони є. Це одна із важливих вимог до соціального педагога. Особливості діяльності і гуманістичні цінності професії передбачають необхідність терпіння у ставленні до різних людей, соціальних груп і культур, різних вірувань і політичних переконань, різних соціальних орієнтацій.

Доброзичливість дозволяє не лише наблизити, до себе клієнта, допомогти йому розкритися, проявити свої позитивні якості, але й допомагає створити атмосферу доброзичливості і взаємної довіри в соціумі.

Справедливість в діяльності соціального працівника передбачає об'єктивність в оцінці й аналізі ситуацій. Об'єктивно сприймаючи клієнта, професіонал бачить не лише його кращі якості і недоліки, але і його можливості у вирішенні проблем.

Прагнення пізнати іншу людину, зацікавленість, небайдуже ставлення до особистості клієнта, його життєвої ситуації, особливостей його характеру і мислення є одним із чинників, які роблять працю соціального педагога більш продуманою і результативною і які дають змогу збирати й аналізувати цілісний досвід практичної діяльності.

Товариськість передбачає вміння завоювати прихильність до себе, зацікавити і є умовою налагодження контактів з клієнтами і колегами по роботі: Цьому також сприяє мистецтво красномовства, як домінуючий чинник взаємодії.

Здатність і вміння співпереживати допомагають не лише зрозуміти проблеми клієнта, але й виконує психотерапевтичну роль, оскільки клієнт відчуває співчуття і підтримку.

Емпатія -- пізнання емоційного стану, проникнення, відчуття переживань іншої людини. Тому ця якість є одним із інструментів у роботі спеціаліста соціально-виховної сфери, який допомагає краще зрозуміти своїх партнерів по спілкуванню, по співпраці.

Важливою якістю соціального працівника є вміння логічно мислити, правильно формувати свої думки. І це допомагає не лише налагоджувати професійно активну взаємодію спеціаліста і клієнта, але й дозволяє уникнути непотрібних непорозумінь чи конфліктів і образ. Крім того, ця якість сприяє успішній діяльності однією командою, раціонально і переконливо розподіляти обов'язки, тактовно в результативно взаємодіяти з колегами, правильно координувати дії для досягнення спільних цілей.

Впевненість у своїх знаннях і діях, цілях і принципах діяльності дозволяє проявляти рішучість і самостійність у прийнятті рішень, привертає до себе клієнтів і партнерів по роботі і спілкуванні. Крім того, впевненість у собі і своїй професії є тим стрижнем особистості соціального педагога, який робить людину і її дії усвідомленими і цілеспрямованими в діяльності і дає їм змогу відчувати себе фахівцем, який приносить користь людям і суспільству.

Впевненість у собі, своїх знаннях і діях повинна бути підтверджена реальними професійними знаннями, а також знаннями і розумінням етичних категорій і цінностей професії. Необхідна і операційно-технологічна готовність, яка передбачає знання способів діяльності і уміння їх готовність, яка передбачає знання способів діяльності і уміння їх застосовувати.

Щоб спеціаліст міг залишатися на сучасному професійному рівні, необхідне постійне самовдосконалення як у професійному, так і в особистому плані. Але для цього недостатньо лише одного прагнення до самовдосконалення, необхідно володіти відповідними уміннями і навичками та проявляти творчу активність.

При цьому чимале значення має гнучкість і варіативність мислення, яке сприяє розвитку творчого підходу до професійної діяльності соціального педагога.

Принциповість включає відданість професійним цінностям і послідовність у реалізації цих цінностей. Ця якість є одним із показників моральної стійкості людини та її внутрішньої переконаності щодо правильності обраного ним шляху.

Звичайно, названі якості можуть проявлятися в різній мірі, а в прояві кожної якості потрібне почуття міри. В цьому якраз і може допомагати така якість, як самоконтроль -- регулювання своєї поведінки, мотивів, поривів, а також володіння собою -- контроль над почуттями, стриманість у їх прояві.

Необхідному самоконтролю і володінню собою сприяє сформованість педагогічної рефлексії.

Не викликає сумніву той факт, що соціальний працівник, який працює з душею, володіючи глибокими знаннями, здатний мати велику силу впливу, має нести надзвичайну відповідальність за ті рекомендації, які він дає, за методи, які він використовує, щоб досягти мети. Проте ця відповідальність не повинна проявлятися лише у підпорядкуванні контролюючим органами. Ця відповідальність повинна бути внутрішньою, перед самим собою, оскільки внутрішній зв'язок елементів особистості гарантує лише почуття відповідальності. За те, що людина пережила і зрозуміла, вона має відповідати своїм життям, своєю совістю, щоб те, що було пережите і зрозуміле не залишалось безрезультатним.

Таким чином, внутрішнє почуття відповідальності організовує і структурує внутрішній досвід особистості, забезпечує взаємозв'язок її елементів, тоді як зовнішня відповідальність тягне за собою відчуття провини яке, у свою чергу, призводить до агресії, спрямованої назовні чи на: себе. Але специфіка соціально-виховної діяльності така, що міра відповідальності не може вичерпуватися лише внутрішнім усвідомленням спеціалістом значення і впливу його слова і вчинків на життя клієнтів. Окрім внутрішнього, потрібен і зовнішній закон, з яким соціальному педагогу чи соціальному працівникові доводиться співвідносити свої дії. Цим законом є етика, мораль, професійний кодекс. Тому наскільки дії спеціаліста спонукаються його внутрішніми етичними нормами поведінки, а наскільки зовнішніми, можна судити про наявність у людини істинної професійно-етичної культури. Можна сказати, що одним із показників і критеріїв наявності професійно-етичної культури є усвідомлене дотримання соціальним педагогом професійно-етнічних норм і правилі.

Особливість функції соціального педагога передбачає органічне поєднання особистісних і професійних якостей. А особливістю соціальної роботи є те, що володіння професійними знаннями є обов'язковою умовою наявності професійно-етичної культури. Це пояснюється тим, що вплив професійних дій соціального педагога і працівника на життя людини може бути настільки ж сильним, як, наприклад, вплив професійного чи непрофесійного лікування людини. Тому "цінності-знання" посідають заслужене місце в системі педагогічних знань. Чому це важливо?

Оволодіння соціальним працівником функціональними психологічними і соціально-педагогічними знаннями створює умови для творчості.

Виходячи із кваліфікаційних обов'язків, ми бачимо наскільки широкий і різноманітний спектр необхідних знань для Спеціаліста у сфері соціальної роботи. Тому один із компонентів професійно-етичної культури соціального працівника вбирає в себе соціально-педагогічний досвід суспільства, відповідні знання в галузі філософії, культури релігії і певний рівень світорозуміння, світогляду. Першою заповіддю спеціаліста є вимога до професійних знань та умінь їх застосовувати. Водночас наука є кращим засобом інтелектуальної дисципліни, оскільки вона формує судження, вона формує самостійне мислення. Це дозволяє спеціалістові приймати зважені і вивірені рішення, проявляти наполегливість у їх виконанні, домагаючись успіху (вимоги до професійних знань представлені у професіограмі соціального працівника педагога).

Технологічний компонент професійно-етичної культури розкривається шляхом опису сукупності прийомів і способів соціально-педагогічної взаємодії.

Володіння спеціалістом сукупністю прийомів і засобів свідчить про його професійну культуру, серед необхідних навичок і знань помітне місце займають і ті, які сприяють реалізації професійно-етичної культури і є її займають і ті, які сприяють реалізації професійно-етичної культури і є її показником: мистецтво вербального і невербального спілкування, уміння працювати командою, уміння організовувати діяльність чи певну справу, співпереживання, уміння вислухати і почути, уміння логічно мислити і правильно, переконливо доносити свої думки і наміри до клієнта, навички самовдосконалення, операційна активність і готовність, як прояв знання способів діяльності і вміння їх застосовувати.

Оскільки професійно-етична культура соціального педагога чи працівника реалізуються в соціально-виховній діяльності, у поведінці спеціаліста, проявляються у взаємодії, у спілкуванні, то складовими змісту професійно- етичної культури є технології взаємодії, технології спілкування, технології розв'язання конфліктів, технології організації діяльності індивіда чи групи у середовищі, технології педагогічних вимог тощо. .

Варто наголосити, що в роботі і соціального педагога, і соціального працівника особливе навантаження несе спілкування. Можна сказати, що професійне спілкування - основний інструментарій; метод і зміст діяльності соціального педагога, який і регулює, і корегує дії з різними інституціями, людьми, службами.

Технології професійної взаємодії з метою організації ефективної діяльності має мобілізувати весь досвід, будувати діяльність на інтенсивній основі, більш приділяти уваги прогнозуванню і проектуванню, використовувати новітні засоби інформації.

Звичайно, будь-який істотний результат педагогічної діяльності впливає на розвиток професійної культури спеціаліста. І уже в ході соціально- педагогічної діяльності з'являються цінності і вдосконалюється культура фахівця.

У процесі професійної діяльності, реалізуючи І створюючи професійно- етичні цінності, соціальний працівник виступає у ролі суб'єкта професійно- етичної культури. Створюючи цінності, він реалізує творчий компонент професійно-етичної культури.

Творчість є проявом специфічної людської якості, і водночас вона є похідною потреб, які з'являються в результаті розвитку культури. А результатом творчості с педагогічна культура. Зважаючи на творчу природу педагогічної культури, можна сказати, що культура --- це завжди творчість з усіма ознаками творчого акту, вона завжди розрахована на адресата, на діалог, а її засвоєння є особистісно відкритій, створення світу культури в собі.

Творча природа соціально-виховної діяльності потребує відповідно творчого ставлення спеціаліста до своєї роботи. Самостійність, гнучкість і варіативність мислення, уміння прогнозувати наслідки і результати соціально-педагогічних впливів, готовність до творчої діяльності -- все це є показником високого рівня професійної культури соціального працівника. Іякщо всі вище названі якості наявні в ситуації професійної взаємодії, тивони також є необхідною умовою і показником наявності професійно-етичної культури. І самеперетворення в життя власних ідей, ідеалів, подолання суперечностей і реальних соціально-педагогічних проблем спонукають до творчості, пошуків нестандартних шляхів і способів вирішення педагогічних завдань.