Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи

Освіта. Протягом першого місяця перебування дитини у сім'ї значні зміни, пов'язані з освітою, відбуваються у дітей шкільного віку якщо за часом він не збігається з шкільними канікулами). Перш за ice, уточнюються реальний рівень підготовки дитини та її здібності. Часто у прийомних дітей, дітей-вихованців спостерігається низький рівень знань. З метою вирішення цієї проблеми можуть організовувана) додаткові заняття з педагогами або батьками, а іноді дитина на певний час переводиться на навчання за індивідуальним планом.

Проблеми психологічного стану дитини, з якими вона прийшла в ім'ю, протягом першого місяця, як правило, не вирішуються. Проте, перший досвід спільного проживання, спостереження за поведінкою дитини з однолітками, дорослими, вчителями дозволяє внести необхідні зміни до методики проведення психологічної корекції. І ця співпраця із спеціалістом поступово замінюється самостійною роботою батьків щодо психологічної реабілітації дитини - сімейною терапією.

Взаємостосунки в сім'ї. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки складаються симпатії та антипатії дитини і всіх членів сім'ї. Після завершення першого місяця, якщо є потреба, необхідно організувати роботу з членами сім'ї з метою корекції їхньої поведінки стосовно вихованця та розкрити і роз'яснити дитині різні аспекти життя прийомної сім'ї/ДБСТ. [11]

Стосунки з біологічними родичами. Протягом першого місяця перебування дитини у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу можуть з'явитися різні ситуації у стосунках з біологічними родичами. По-перше, через надмірну увагу біологічних родичів, що заважатиме процесу розвитку та виховання дитини. У такому разі соціальний працівник повинен організувати роботу по захисту прийомної дитини. По-друге, позитивний контакт з біологічними родичами (з бабусями, тітками та іншими), що сприятиме розвитку та вихованню дитини, а отже, збереженню стосунків з біологічними родичами. [10] Тому в плані соціального супроводження слід розширити складову "контакт з біологічними родичами". По-третє, якщо біологічні родичі не підтримують зв'язків з дитиною або ці контакти небезпечні для дитини, то для вирішення подальшої долі дитини важливо визначити їй соціальний статус.

Наступне поточне оцінювання ефективності виховання прийомної дитини може бути проведено через 6 місяців після її влаштування у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу. На цьому етапі вже є підстави для оцінки ролі сім'ї у розвитку і вихованні дитини. Якщо завданнями оцінювання є аналіз тенденцій розвитку і виховання дитини; визначення ефективності догляду та виховання дитини прийомними батьками, то його результатом знову ж таки стає уточнення плану соціального супроводження.

Слід нагадати, головним завданням соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження, є прагнення до того, щоб сім'я вирішувала проблеми, пов'язані з вихованням дитини, в основному, за рахунок внутрішніх ресурсів. Безумовно, це ідеальний варіант. Є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу, які ніколи не зможуть існувати без допомоги соціального працівника, а є й такі, що вже через півроку самостійно вирішують поточні питання. Тому через півроку перебування дитини у сім'ї вже можна зробити прогноз відносно спроможності прийомної сім'ї/ДБСТ самостійно справлятися із власнимиГоловним показником ефективності функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу є позитивні тенденції у розвитку та вихованні дитини. Ці тенденції визначаються на основі порівняння результатів щорічних обстежень. Зіставлення результатів аналізу даних за різними розділами дозволяє побачити динаміку чи статику у розвитку дитини.

Критеріями успішності соціального супроводження є:

- задоволення фундаментальних життєвих потреб дитини - безпеки, житла, якісної їжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місце для сну та відпочинку тощо);

- використання ресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації;

- досягнення у особистісному розвитку дитини - покращення показників навчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадських формувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок;

- забезпеченість належного догляду за збереженням здоров'я дитини, прийняття, у разі необхідності, адекватних мір щодо його покращання;

- достатній рівень підготовленості дитини до самостійного життя - сформованість професійних планів, вирішення/знання шляхів вирішення житлової проблеми, вміння розпоряджатися коштами, сформованість вміння вибудовувати стосунки, уникати небезпечних ситуацій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняття самостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів, вміння співпрацювати;

- володіння навичками самообслуговування - наявність практичних навичок самостійно їсти, вдягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовою технікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистої гігієни відповідно віку тощо;

- достатній рівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини - володіння дитиною рідною мовою, можливість, за бажанням, відкрито сповідувати свою релігію; відчуття дитиною себе як окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняття своїх здібностей, теперішньої ситуації загалом відчуття приналежності до родини, громади; знання дитиною своїх кровних родичів чи інформації про них; належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної та релігійної приналежності;

- встановлення та розвиток стосунків дитини з біологічною сім'єю, повернення до біологічної сім'ї (при відсутності заборони на такі стосунки згідно з рішенням суду);

- самопочуття дитини в сім'ї - впевнено, комфортно, почуває прив'язаність до членів сім'ї, тепло відгукується про них, має дружні стосунки з усіма або з окремими членами сім'ї;

- відсутність/успішне вирішення/попередження гострих конфліктів, неадекватних відносин у прийомній сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- виконання прийомними батьками /батьками-вихователями плану

соціального супроводження;

- дотримання прийомними/батьками-вихователями умов договору про організацію діяльності прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- наявність позитивного морально-психологічного клімату у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу - стосунки довіри, взаємоповаги між прийомними та рідними дітьми, іншими членами сім'ї, родичами; залучення обох батьків у процес виховання, відсутність розчарування, невиправданих очікувань. [7]

На підставі щорічної Інформації про ефективність функціонування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей вихованців, соціальним працівником готується інформація, що складена за відповідною формою та подається у службу у справах неповнолітніх за місцем проживання прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу. Ця інформація є складовою частиною щорічного звіту про стан виховання та спільне проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу. [8]

Можуть відбуватися й поточні оцінювання ефективності функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців. Такі оцінювання не передбачено Порядком соціального супроводження як обов'язкові, але вони можуть бути доцільними й корисними. Так, враховуючи важливість першого місяця після влаштування дитини у сім'ю, варто підвести його підсумки. Саме протягом цього періоду зав'язуються перші тривалі контакти дитини з членами нової родини, її оточенням, дитячим макросередовищем тощо. Протягом цього місяця з'являються також і нові проблеми, які не можна було передбачити в ході планування соціального супроводження на перший місяць. Чи, навпаки, проблеми, актуальні на початковому етапі входження дитини в сім'ю, вже вирішені.

На цьому етапі звертається увага на ступінь первинної реабілітації прийомної дитини/дитини-вихованця, процес входження має підготувати дитину до переходу з прийомної сім'ї до біологічної сім'ї, до іншого варіанту постійного влаштування або іншого закладу. Рішення про готовність дитини вийти з прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та повернутися до біологічних батьків, перейти до іншої сім'ї, іншого закладу або варіант проживання поза межами сім'ї повинно прийматись відповідно до плану соціального супроводження. До цього процесу мають бути залучені спеціалісти служби у справах неповнолітніх, органу опіки та піклування та, якщо доцільно, суду; соціальний працівник, який здійснює соціальне супроводження; дитина відповідно до її віку та рівня розвитку; прийомні батьки/батьки-вихователі; біологічні батьки дитини та інші члени сім'ї, якщо це необхідно.

Завершення соціального супроводження

Як вже зазначалося, соціальний супровід припиняється з часу завершення існування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, чи вибуття прийомної дитини/вихованця з підстав, визначених постановами Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" (від 26.04.2002 р. № 565), "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу" (від 26.04.2002 р. № 564), зафіксоване рішенням місцевого органу виконавчої влади. У цьому випадку готується заключний звіт про підсумки соціального супроводження, що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім'єю.[8]

Припинення соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу фіксується наказом директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з обґрунтуванням підстав. Копія документів, що засвідчують факт завершення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, передається до служби у справах неповнолітніх. У Порядку здійснення соціального супроводу не визначено строк передачі документів. Ми рекомендуємо це зробити впродовж тижня.

Висновок до розділу II

Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники - зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім'єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров'я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

Висновки

Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім'ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у прийомні сім'ї зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічно поширюється.

Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім'ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім'ї та дітей.

Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все “Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” та інші .

Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї та ДБСТ.

Усиновлення здійснюється стосовно дитини - особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Встановлення опіки та піклування - це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Прийомна сім'я - це сім'я , яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років.

Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Ефективність діяльності прийомної сім'ї залежить від соціального супроводу.

Соціальний супровід - це специфічна діяльність соціального працівника (або групи), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім'ях та ДБСТ .

Соціальний супровід прийомних сімей здійснюється спеціалістами ЦСССДМ Соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, виступає посередником між представниками органів виконавчої влади і батьками-вихователями. Технологія соціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсім'я молодь від 1 жовтня 2002 р.).

Основними завданнями соціального супроводу є :

ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної

та швидкої адаптації сім'ї і дитини-вихованця ;

надання допомоги батькам-опікунам ;

забезпечення зв'язку між сім'єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.

План соціального супроводу - це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги щодо нормального функціонування сім'ї та розвитку дитини. План розробляється на певний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою. До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичні працівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається за такими напрямками:

економічний;

юридично-правовий;

психологічний;

медичний;

педагогічний.

Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно зуміли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим набуває розвитку створення альтернативних форм, у першу чергу це стосується розвитку сімейних форм влаштування таких дітей: ДБСТ та ПС.

Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

Кандидати на створення ПС в обов'язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти.

Навчання проводиться у формі лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів є проведення навчання у формі тренінгу. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім'ї.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники - зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім'єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров'я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

Запровадження сімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується на гуманістичних засадах педагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливу проблему, як соціалізація особистості, позбавленої сімейного оточення та виховання. Під сімейними формами опіки маються на увазі законодавчо визначені форми організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання у сім'ї: усиновлення, опіка (піклування), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї .

Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім'ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей.

Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім'я є соціальними інститутами становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім'я: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. В той же час, їх соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали «сімейної» депривації.

Переваги виховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, пов'язані з природністю процесу виховання; емоційними контактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується на довірі дитини до дорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовах багатодітної родини.

Соціально-педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна мета таких занять - це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім'ю.

Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

Впровадження інноваційних моделей соціальної роботи з дітьми - актуальна й відповідальна справа. Вона потребує нового бачення сенсу професійної діяльності, розробки нових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату.

Список використаної літератури

1. Бевз Г., Ейдеміллєр В. Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки : критерії ефективності // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. - 2004. - № 3 (8). - с. 5 - 14.

2. Бевз Г., Вакуленко О. В., Шперенко Л. П. Поради психолога. - К.: Державний ін-т сім'ї та молоді , 2002. - Кн.2. - 21 с.( сер. «Соціальний супровід неповнолітніх» у 3-х кн.).

3. Бевз Г., Дорошенко О. Вплив деприваційних чинників на психічний розвиток дитини // Проблеми загальної та педагогічної психології / Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. К.: ГНОЗІС. - Т. 5.- Ч. 5.- с. 25 - 34.

4. Бевз Г. Прийомні сім'ї (оцінка створення, функціонування та розвитку).- К. Главник , 2006. - 112 с.

5. Бевз Г. М. Сім'ї заміщувальної опіки: соціально - психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної та політичної психології: 3 б. статей / АПН України, Ін - т соціальної та політичної психології; Редкол. : С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. - К. : Міленіум , 2005 . - вип. 9 (12). - С. 104 - 115.

6. Бевз Г. М., Тарусова Л.І. Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модель розбудови. Післядипломна освіта в

Україні № 2. - 2005 (7). - К. : РОВ « Валевіна « - С. 16 - 22.

7. Беличева С.А. Служба социальной защиты семьи и детства. // Педагогика. 2005. - 7-8. - 23-27с.

8. Белухин Д.А. Основы личностно-ориентированной педагогики. Курс лекций. - Москва - Воронеж: Институт практической психологии, 2006. - 348 с.

9. Бережнова Л.Н. Диагностика психической напряжённости детей, воспитывающихся в условиях учреждений интернатного типа: Дис. канд. псих. наук: 19.00.04. - М., 2005.

10. Берне Р. Развитие "Я-концепции" и воспитание. - М.: Прогресс, 2006. - 233 с.

11. Брускова Е.С. Семья без родителей. - М.: Центр развития социально-педагогических инициатив и SOS - Интернациональ, 2006. - 111 с.

12. Брутман В.И., Северный А.А. Некоторые современные тенденции

социальной защиты детей- сирот и вопросы профилактики социального сиротства // Социальное и душевное здоровье ребенка и семьи: защита, помощь, возвращение в жизнь. - М., 2006. - 60 с.