Родина - це природне середовище дитини, і вплив батьків на її виховання і життя є домінуючим. В сім'ї беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність, як людини. На формування дітей впливає характер стосунків між батьками та всіма членами сім'ї; ставлення батьків-вихователів до праці, їх участь у суспільному житті, їх інтереси, ціннісні орієнтири, що акумулюють в собі запити сьогодення і готують дитину до життя в ньому.

Незаперечним є те, що запровадження в нашій країні інституту прийомної сім'ї значно поліпшить як соціально-правовий, так і морально-психологічний стан дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сприятиме формуванню їх індивідуальності. Знедолені діти зможуть відтворити природний потяг до тепла, любові, турботи, знову відчують комфорт, реальну батьківську турботу, отримають навички для майбутнього життя і збережуть потребу та реальну здатність до побудови власної сім'ї.

Та не слід думати, що влаштування дітей-сиріт в родинне оточення є природним та простим процесом. Сім'я, як соціальний інститут, є лише формою співіснування людей, вдалим суспільним винаходом, що історично розвивається та постійно зазнає змін. Повноцінний же розвиток дитини не залежить лише від формального проживанні дитини в лоні сім'ї. Він базується на тих стосунках, які дарують та делегують новонародженій дитині члени її найближчого оточення, тобто сім'ї та родини. Ще дослідниця М. Мід в 60-і роки минулого століття розвіяла легенду про категорію дитинства як незмінну в часовому просторі культурну цінність, а сім'ю як єдину форму повноцінного виховання дітей. Вона показала, що найважливішим для розвитку дитини є встановлення емоційних зв'язків, які в європейських країнах реалізуються в діаді „мати-дитина”, а в племенах на острові Самоа реалізуються через зв'язки старших та менших дітей. В племенах манус, на Новій Гвінеї, прихильність дитини до матері займає менше місце, ніж до батька. Тож не сім'я є найважливішою для розвитку дитини, а стосунки, які вона в собі заключає.

Тому запровадження інституту прийомної сім'ї є досить складною справою, яка потребує багато професійних умінь від команди спеціалістів по створенню та супроводу прийомних сімей, а також - підтримки з боку держави щодо соціальної ролі, яку вона надає інституту сім'ї.

Запровадження інституту прийомної сім'ї в державній системі має три аспекти: державна соціальна політика, особливості історичного етапу розвитку сім'ї, особливості розвитку дитини із сирітським статусом. Розумне поєднання всіх трьох чинників забезпечить успіх розпочатої справи - тобто надання дітям-сиротам можливості отримати повноцінне дитинство та належний розвиток і соціалізацію через їх влаштування в історично сформовану найбільш природну форму проживання людей в суспільстві - в сім'ю, в даному випадку - прийомну.

Що ж відбувається на сьогоднішній день із інститутом сім'ї?

В нас час інститут сім'ї зазнає концептуальних змін, про які потрібно знати в ситуації створення прийомних сімей. Суттєвою тенденцією останніх років є процес розмивання системи поведінкових норм у сфері шлюбу і сім'ї, а також уявлень про зміст сімейних обов'язків, процес відокремлення сім'ї від батьківства. Цей процес насамперед проявляється у значному поширенні громадянських шлюбів, неповних сімей (внаслідок різних причин: розлучення батьків, усвідомленого народження дитини без батька тощо), відсутності достатньої соціальної підтримки, економічного зубожіння родин, що, в свою чергу, теж зумовлює поширення сирітства на Україні і особливо його загрозливої форми - соціального сирітства.

Та все ж таки, інститут сім'ї продовжує залишатися найбільш гнучкою соціальною структурою, яка першою в суспільстві відчуває назрівання кризи, але, водночас, здатна долати та попереджувати її негативні наслідки. Історія свідчить, що в трагічні часи розвитку людства (як під час війни) саме сімейна (як спонтанно виникаюча) форма допомоги дітям-сиротам була найбільш дієвою та ефективною. В Україні 90-і роки характеризувалися нестабільністю та процесами трансформації соціально-економічних умов життя українського суспільства. Саме в цей час (1999 - 2000 рр.), під час проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Україні, був встановлений факт спонтанного надання сім'ями громадян тривалої (від 2-х до 6-и років) турботи біологічно нерідним дітям, з якими життя їх випадково звело, і які знайшли в них рідну домівку. Таких сімей було біля 30% від загальної кількості створених за цей період прийомних сімей. Було встановлено, що допомагаючи дітям у скрутний для них час, сім'я також допомагає собі - отримує силу та підвищує свою здатність чинити опір несприятливим життєвим ситуаціям. Ці сім'ї сприймають дітей перш за все як життєстверджуючу силу, як смисл всього людського життя. Допомагаючи дітям, ці сім'ї зберігають свої цінності - цінності людського життя та родинного спілкування.

Отже, сім'я несе в собі резерв для відновлення повноцінного життя як свого, так і дитини, яка втілює в собі найважливішу цінність - саме життя. І цей процес відбувається незалежно від економічного стану суспільства.

Як же відбувається розвиток дитини, позбавленої необхідних умов для задоволення важливих життєвих потреб і якими є наслідки, коли в дитинство вривається війна, або коли дітей вночі нишком залишають біля монастиря в спеціально призначеній для цього “мисці”, як це практикувалося в місті Мілані за часів середньовіччя.

Ставлення до дітей в історичній перспективі зазнало значних змін. Впродовж довгого часу людської історії дорослими ігнорувався період дитинства, він не визнавався як особливий період життя людини. До дітей від народження до 6-7 років ставилися як до немовлят, а потім їх зачисляли до гурту дорослих, привчали їх до дорослих розмов, жартів, музики, їжі, залучали до роботи.

З 1600 року були зроблені перші соціальні спроби захистити дітей від вад дорослого світу. А з ХVIII століття дітям став надаватися особливий статус, що посів значуще місце в структурі суспільства. Паралельно змінювались і методи виховання, які в основному стосувалися дисциплінарного способу виховання: від сурових фізичних покарань (традиція яких сягала ще часів Стародавньої Греції) до більш гуманних, які захищали права дітей, спонукали дорослих до діалогу з дітьми, переживання почуття захоплення від сумісного спілкування. Жан Жак Руссо вперше сказав про ефективність надання турботи дітям через їх влаштування в сім'ї. Також історія свідчить про факт оголошення конкурсу на вирішення питання про доречність виховання дітей в установах, чи за відповідну плату в сім'ях (1660 р., Гамбург). На той час це питання не було однозначно вирішеним, але дало поштовх зростанню наукового інтересу до поставленої проблеми. Так, Г.Дюрфе та К.Вольф (1930р.) в своєму дослідженні порівняли розвиток 94 грудних дітей різного віку, які були розміщені в інтернатах Відня, з їх ровесниками, що виховувалися одинокими матерями, або матерями інших дітей (більшість матерів-піклувальниць були незаміжні, неосвічені, мали низький соціальний статус). Хоча для цих жінок дитина була скоріше тягарем, ніж радістю, дослідження встановило наявність більшої різноманітності стимулюючого середовища в ситуації материнського догляду, тобто було доведено цінність материнської турботи та її переваги навіть над організованим доглядом досвідченого персоналу дитячої установи.

Досвід економічної кризи тридцятих років, а потім наслідки війни 1941 - 1945 років, стимулювали розгортання досліджень стану та розвитку дітей, які втратили батьків та зазнали впливу травмуючих подій. На той час кількість покинутих дітей, батьки яких загинули на війні, дітей, які пережили перебування в концентраційних таборах, евакуйованих дітей та “загублених” під час переїздів, була надзвичайно великою.

Вивчення особливостей розвитку дітей в скруті, досвід розвитку різних форм допомоги дітям, які опинилися в кризових ситуаціях, сприйняття дітей як повноправних членів суспільства надав можливість науковцям відслідковувати не лише проблеми розвитку таких дітей, а й перебіг зворотного реабілітаційного процесу. На даний час світова практика має достатньо даних стосовно ефективності надання допомоги дітям, які залишились без батьківської опіки, в тому числі по впровадженню системи сімейної заміщувальної опіки. Вивчення ж міжнародного досвіду в наданні допомоги дітям, позбавленим батьківського піклування, продовжують свідчити про ефективність їх виховання у прийомних сім'ях.

Що ж несуть з собою діти, які втратили турботу біологічних батьків, які зазнали скрути та нехтування їх потребами?

„Діагноз” цих дітей - це сирітство. І лише від дорослих залежить, чи будуть вони нести цей тягар за собою все свою життя, чи позбудуться його і отримають можливість повноцінного життя.

Що ж то за тягар? Це їх досвід втрат: втрата батьків внаслідок їх смерті; наявність неодноразових та подовжених розлук з близькими; тривале перебування дитини в ситуаціях збіднених умов існування, що зумовлює незадоволення в достатній мірі основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку; жорстоке ставлення до дітей, нехтування віковими потребами, насилля, експлуатація тощо. Дослідження свідчать, що „діти без сімей” знаходяться під підвищеним впливом травматизації.

Одне із таких явищ є ситуація „повторного сирітства” - зміна форми соціально-правового статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її розміщення в інтернатну установу;Зазвичай, „діти без сімей” не мають соціальної підтримки і самотужки набувають здатності переживати втрати та насилля, що частіше зустрічаються на їх життєвому шляху, ніж добро та ласка. Але ж захисні сили дитини не бездонні. Коли дитина залишена в таких ситуаціях без захисту близьких їй людей, або їх вплив на неї є деструктивним, то вона втрачає надію на сприятливе майбутнє, може зупинитися в своєму розвитку і навіть регресувати (що є поверненням на ту стадію розвитку, в якій дитина відчувала себе комфортніше). Надмірна травмованість дитини може порушити хід її розвитку, викликати різні емоційні та поведінкові порушення, збочення в розвитку її особистості;

Отже, явище сирітства та втрата дітьми батьківської опіки, розглядаються як фактор ризику виникнення патологічного розвитку особистості дитини, що справляє найбільш негативний вплив в ранній період розвитку дитини.

Отже, створення прийомної сім'ї є лише першим кроком до відновлення життя дитини, яка опинилася в кризовій ситуації. Це складний процес для всіх його учасників: для дитини, яка зазнала травм і потребує кваліфікованої (в той же час сімейної) допомоги; прийомної сім'ї, яка приймає дитину; служби супроводу та держави і її соціальної політики стосовно форм та якості надання турботи дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Дитяча „Книга життя” не починається з її входження у прийомну сім'ю. Допомога дитині обережно і уважно відкрити попередні сторінки своєї “Книги життя”, переосмислюючи її зміст, робить маленьку особистість здатною до написання нових “сторінок”. Об'єднання новоствореної сім'ї здійснюється через сприйняття минулого дитини, а відтворення довіри до світу у „дітей без сімей” відбувається через надання турботи та її постійності з боку значимих дорослих - прийомних батьків. Потреба в увазі у таких дітей буває настільки сильна, що вони прагнуть отримати її різними способами, а також з будь-яких джерел. Для прийомних дітей першою сходинкою до повернення у дитинство і вивільнення від пут попереднього досвіду є емоційне спілкування з прийомною матір'ю, а для майбутньої соціалізації дитини - “виведенню її у світ” надзвичайно важливою є роль батька.

Прийомна сім'я є живим організмом, у якому час від часу відбуваються як позитивні, так і негативні процеси. Успішність „народження нової сім'ї” залежить від розуміння батьками потреб прийомної дитини та усвідомлення можливих труднощів на цьому шляху. Створення прийомної сім'ї повинно бути завжди спільним і усвідомленим рішенням всіх її членів, а також прийомної дитини при підтримці служби супроводу. Соціальний супровід бере на себе вирішення частини проблем, які виникають в ситуації заміщувальної опіки, розвантажуючи в такий спосіб сім'ю щодо непрямих витрат (оформлення документів дитини, медичного обстеження тощо).

Досвід створення прийомних сімей в Україні продемонстрував важливість організації належного соціального супроводу створених прийомних сімей. Ефективність його роботи в першу чергу буде визначатися саме фактом збереження сім'ї, а в подальшому сприятиме розв'язанню основного завдання сім'ї заміщувальної опіки - надання домівки прийомній дитині та попередження переміни місця її проживання.

2.2 Дослідження особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки

З 1999 року прийомна сім'я як сімейна форма державної опіки над дітьми поширюється в регіонах України. Зі створенням прийомних сімей діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які потребували державного влаштування, отримали можливість забезпечення їхнього права на проживання в сімейному оточенні через влаштування до прийомних сімей. Проте стан справ щодо професійної підтримки створення та функціонування прийомних сімей залишається невтішним. У даному дослідженні ми розглянули лише деякі аспекти даної проблеми, а саме: проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки.

Метою дослідження стало вивчення особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки та визначення критеріїв її ефективності. Об'єктом дослідження було обрано процес створення прийомної сім'ї, а предметом -- особливості проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки. Перед дослідженням були поставлені такі завдання: 1) вивчення рівня інформованості про прийомну сім'ю та ставлення до неї громадян і державних службовців, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства; 2) вивчення специфіки процесу залучення кандидатів у прийомні батьки 3) визначення критеріїв ефективності проведення рекламної кампанії в означеній сфері.

Дослідження проводилися впродовж 2012-2013 років при Уманському міському Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (УМЦСССДМ). Базою дослідження стали кандидати в прийомні батьки, пересічні громадяни, державні службовці, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства. Для вивчення ситуації та розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи, як фокус-групи, опитування громадян щодо їхньої обізнаності про різні форми опіки над дітьми та пріоритетності з позиції дитини; аналіз записів "Книги звернень" громадян до Центру по роботі з прийомними сім'ями.

Попередніми дослідженнями [1] було доведено, що процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі розвитку: інформаційному, ознайомлювальному, підготовчому, створення та функціонування прийомної сім'ї, виходу дитини в самостійне життя, збереження взаємостосунків прийомних батьків із прийомними дітьми після завершення їхнього перебування у прийомній сім'ї.

В зазначеному дослідженні нас цікавили лише особливості перебігу перших етапів, які передують створенню прийомної сім'ї (інформаційному, ознайомлювальному, частково -- підготовчому), тобто процесу виникнення зацікавленості у громадян питаннями захисту дітей, які втратили турботу біологічних батьків, та пробудження у них бажання створити прийомну сім'ю. Слід зазначити, що учасниками процесу започаткування прийомної сім'ї є соціальні працівники спеціалізованих служб, громадськість, державні службовці, на яких покладена функція оформлення дитини до прийомної сім'ї та контролю за її утриманням.

Процес залучення кандидатів у прийомні батьки можна розглядати як рекламну кампанію, що передбачає створення рекламної продукції та її доведення до потенційних "покупців" (кандидатів у прийомні батьки, кандидатів у прийомні діти та їхніх біологічних родичів), щоб вони могли впевнитися в її якісних відмінностях від наявних аналогів з метою активізації бажання придбання (в нашій ситуації -- створення прийомної сім'ї).

Згідно з науковими джерелами, важливою функцією рекламної кампанії є налагодження зв'язків із членами цільових груп. Кінцева мета рекламної діяльності має бути привабливою для всіх її учасників, а уточнені бажані результати будуть визначати і спрямовувати конкретні шляхи її ефективності. В ситуації прийомного батьківства одним із бажаних результатів рекламної кампанії є залучення кандидатів у прийомні батьки, тобто створення таких умов, які б сприяли їхньому виокремленню серед інших та "інформаційній підтримці", -- супроводу процесу, який започатковується при отриманні первинної інформації про прийомну сім'ю і завершується прийняттям свідомого рішення про її створення. Які ж критерії ефективності рекламної кампанії в даному випадку можна виділити?

Результати попередніх досліджень засвідчили, що прийомними батьками можуть бути люди різного віку, соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Доведено, що успішність становлення прийомної сім'ї забезпечується здатністю членів сім'ї (кандидатів у прийомну) приймати свідоме та узгоджене рішення та системою державної підтримки за умови співпраці прийомних батьків із службою супроводу. Емоційний відгук людини на несприятливу ситуацію дитини може її підштовхувати до створення прийомної сім'ї, проте в ситуації постійного функціонування сім'ї та заміщувальної опіки більшого значення буде набувати категорія "готовності" та "адекватності" [1; 3, 4].

Дослідження підтвердили, що робота з підтримки прийомної сім'ї повинна бути ненав'язливою і обмежувати (незалежно від етапу становлення прийомної сім'ї -- початкового чи завершального) будь-який стимулюючий вплив на кандидатів та прийомних батьків щодо прийняття ними рішення. Практика показала, що процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі: від першого звернення до Центру по роботі з прийомними сім'ями до створення прийомної сім'ї, що триває від шести місяців до півтора року.

Запорукою успішного функціонування прийомної сім'ї виявилася здатність кандидатів до усвідомлення власних бажань, прийняття спільного рішення про створення прийомної сім'ї, узгодженість очікувань із реальною ситуацією надання турботи біологічно нерідній дитині зі своїми можливостями, що виражається в уявлені часового, територіального, соціального та психологічного забезпечення турботою дитини, наявності для цього у прийомних батьків знань, умінь та досвіду, що разом будуть забезпечувати стійкість та тривалість обраної ними діяльності [1]. Тож, можна передбачити, що ефективна рекламна кампанія повинна враховувати такі чинники:

1) віддаленість результатів проведеної рекламної кампанії за терміном, оскільки процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі;

2) важливість особистісно орієнтованих форм роботи під час рекламної кампанії, оскільки рішення приймається кожним та узгоджується з усіма членами сім'ї;

3) нетривалість емоційної реакції на ситуацію допомоги дитині, що буде основою для наступного прийняття рішення про створення прийомної сім'ї, через що в рекламній кампанії слід розвивати два таких напрямки, як первинне інформування громадян про прийомну сім'ю та супровід тих, хто проявив зацікавленість даною формою державної опіки над дітьми;