Особливості консультативної роботи соціального працівника з прийомними сім’ями в умовах центру соціальних служб сім’ї та молоді

Форми опіки та піклування над дітьми. Прийомні сім'ї, права та обов’язки батьків та дітей. Думка школярів по відношенню до прийомних батьків. Розробка системи консультування родини на етапі її створення. Посадова інструкція спеціаліста соціальної роботи.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.11.2012
Размер файла 172,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. Тільки сім'я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива - прийомна сім'я.

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкувала систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водночас прийомні сім'ї як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Україні, які частково були загублені. Час повернутися до історичних витоків, трансформувати існуючу систему опіки і піклування від колективних форм виховання до сімейних. Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні - складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково-методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання.

З іншого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Бути прийомними батьками - складне завдання.

На сьогодні багато дослідників указують на необхідність консультування батьків з приводу виховання дітей (В.О. Сухомлинський, А.М. Макаренко, С.Т. Шацький, Н.К. Крупська, З.Г. Зайцева, В.Г. Постовий, І.П. Підласий, А.М. Холман, Д. Строган, С.Харві); подружжя з приводу сімейних конфліктів (Г. Навайтіс, Ф.К. Думко, Н. Акерман, Б. Дейтс, В. Сатір, Р.С. Шахтер, П. Редфорд, Е. Берн); дітей з правил і норм поведінки в сім'ї (Д.С. Шарфф, А.С. Макаренко, О.В. Сухомлинський та ін.).

В Україні соціальні служби почали займатися вивченням проблеми прийомної родини з здобуттям незалежності в 1991 р., і зараз можна стверджувати, що держава робить все можливе для того аби допомогти таким сім'ям матеріально.

Але вони потребують не лише цього, прийомним родинам необхідна також моральна підтримка, яку їм можу забезпечити соціальні служби займаючись консультативною діяльністю не лише на етапі створення, а й під час соціального супроводу прийомних сімей.

Вивченням особливостей соціальної роботи з прийомними сім'ями займалися такі вчені: Бевз Г.М., Кузьмінський В.А., Нескучаєва О.А., Дорошенко О., Ейдеміллєр В., Пеша І.В., Тасурова Л.І., Юратович М., Бейлес Л. Проте, питанням особливостей консультування таких сімей приділялось недостатньо уваги, тому потреба в їх конструктивному розв'язанні, розробці системи ефективного консультування прийомної родини на етапі їх створення, враховуючи всі особливості даної категорії сімей зумовили вибір теми дипломного дослідження.

Об'єкт дослідження: робота Центру соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді з прийомними сім'ями.

Предмет дослідження: особливості проведення консультативної роботи з прийомними сім'ями на етапі їх створення.

Мета дослідження:теоретично обґрунтувати та практично розробити систему особливостей консультування прийомної родини на етапі їх створення в умовах Центру соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.

Гіпотеза дослідження:припущення, що консультативна робота соціального працівника з прийомними сім'ями має свої особливості, що пов'язані:

інформаційним ознайомленням громадськості з такою формою опіки і піклування;

оцінкою потенційних прийомних батьків за результатами звернень громадян;

поглибленням знань клієнтів щодо специфіки функціонування прийомної сім'ї.

Відповідно до предмета, мети та гіпотези дослідження сформульовано такі завдання:

- виділити форми опіки, які існують в сучасній Україні та дослідити психологічні особливості притаманні прийомним батькам та дітям і визначити, якими правами та обов'язками володіють прийомні батьки та діти на основі нормативно-правових документів;

- вивчити особливості консультативної роботи в Центрі соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді з прийомними сім'ями та розробити систему ефективного консультування прийомної родини на етапі їх створення, враховуючи всі особливості даної категорії сімей;

- дослідити думку школярів по відношенню до прийомної родини;

розробити методичні рекомендації соціальним працівникам щодо консультативної роботи з прийомними сім'ями в умовах Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Методи дослідження:

-теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація;

-емпіричні: спостереження, опитування, експеримент;

-методи математичної статистики: інтерпретація, кількісна та якісна обробка результатів дослідження.

База дослідження: дослідницька робота проводилась на базі Хмельницького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Практичне значення: отримані результати даного дослідження можуть бути використані при здійснені консультативної роботи з прийомними родинами в центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Апробація роботи: результати проведеного дослідження обговорювались на семінарі «Особливості роботи соціального працівника з прийомними сім'ями в умовах Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді», який проходив у Хмельницькому районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й отримав позитивну оцінку та схвальні відгуки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙОМНОЇ РОДИНИ

1.1 Форми опіки та піклування над дітьми

На сучасному етапі розвитку в Україні згідно з нормативними документами виділяють такі форми опіки та піклування (усиновлення, опіка і піклування, прийомна сім'я), які може запропонувати соціальний працівник сім'ї, якщо до нього звернулася за консультацією.

Статтею 207 Сімейного Кодексу України визначено, що усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Опіка і піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей (ст. 243 Сімейного Кодексу України). Опіка встановлюється над неповнолітніми до 14 років. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком 14-18 р. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання дитини або її опікуна (піклувальника).

Опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією, виконавчими комітетами, радами народних депутатів. Безпосереднє ведення справ стосовно опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації, виконавчих комітетів, рад народних депутатів щодо осіб, які не досягли 18 років (ст. 243 Сімейного Кодексу України).

Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства», п. 2. Положення про прийомну сім'ю (додаток А)). Прийомна родина - це явище нове для всіх країн колишнього СРСР. Це сім'я, де батьки не є професійними педагогами, не отримують за свою роботу гроші, рідні діти виховуються в однакових умовах поряд з прийомними. Загальна кількість дітей, враховуючи рідних і прийомних, не повинна перевищувати 5 осіб.

У світі розрізняють різні види прийомних сімей (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1 - Закордонний досвід формування прийомних сімей за часом перебування дитини

№ з/п

Вид прийомної сім'ї

Коротка характеристика

1

Довготермінова

Дитина ввійшла в сім'ю і лишається там до повноліття

2

Середньотермінова

Дитина знаходиться у прийомній родині, поки не зміняться на краще тимчасово погіршені обставини

3

Короткотермінова

В екстрених випадках, коли дитину вилучили з неблагополучної родини, вулиці, доки вона не звикне до нормальних умов і поки не вирішиться її подальша доля та не покращаться стосунки з рідною сім'єю, не зміняться умови життя); вихідного дня (коли дитина приходить на вихідні у сімейне оточення); денні (коли дитина приходить у сім'ю, де є догляд, виховання і піклування протягом дня, якщо рідна родина цього забезпечити не в змозі, в разі коли батьки працюють, а дитина потребує особливої уваги

В Україні поки що створено тільки довготермінові сім'ї, хоча родини вихідного дня часто здійснювали вихователі дитячих будинків.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває в шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства», п. 2 Положення про дитячі будинки сімейного типу).

Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються навчально-виховні заклади, в яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від 3-х років до повноліття. Для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітації дітей, корекційно-відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів (п. 1 Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків).

Основними типами закладів є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку;дитячий будинок для дітей шкільного віку;дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (може бути з дошкільним відділенням).

Дошкільні відділення створюються для дітей дошкільного віку, які перебувають в родинних взаєминах з вихованцями закладу (їх молодшими братами і сестрами), а також для інших дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.

Для дітей, які мають фізичні або розумові вади, створюються заклади компенсуючого типу: дитячі будинки (групи) для дітей з вадами слуху, мови, дефектами інтелекту, затримкою психічного розвитку; для дітей, які часто хворіють простудними захворюваннями (санаторні) та інші; загальноосвітні школи-інтернати для розумово відсталих дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, та інші (п. п. 13, 14 Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків).

Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (І - П груп здоров'я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (Ш - V груп здоров'я) віком від народження до чотирьох років, а також: з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки;з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки;з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення психіки;з порушенням слуху та мови;з порушенням мови;з порушенням зору (сліпі, слабозорі); тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих (пп. 1.1., 1.2. Типового положення про будинок дитини).

Отже, в сучасних умовах розвитку українського суспільства соціальний працівник потенційним кандидатам у прийомні батьки може запропонувати вище перераховані форми опіки та піклування, щоб вони обрали, що на їхню думку їм найбільше підходить і чи дійсно вони готові до цього.

1.2 Види та функції прийомних сімей

Якщо соціальний працівник планує організовувати консультативну діяльність з прийомною родиною, то йому перш за все потрібно пояснити потенційним батькам, які види опікунських сімей існують, щоб вони могли визначитися. Після чого їх потрібно детально ознайомити з правами та обов'язками, які будуть на них покладені. Дослідженням цього питання займалися: Бевз Г.М., Прихожан А.М., Кузьмінський В.А., Некучаєва О.І. Вони сформулювали відповідно до міжнародної практики класифікацію прийомних сімей і поділили їх за такими ознаками:

-вік прийомної дитини;

-термін перебування дитини в прийомній сім'ї;

-кількість прийомних дітей;

-складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- раннього віку (до 3-х років);

- дошкільного віку (від 3 до 7 років);

- молодшого шкільного віку (від 7 до 12 років);

- старшого шкільного віку (від 11 до 18 років).

За ознакою термін перебування дитини в сім'ї можна виділити:

- прийомні сім'ї “невідкладного влаштування” (дитина влаштовується у прийомну сім'ю негайно за наявності надзвичайних обставин. Наприклад, у випадку небезпеки для її життя і здоров'я, насилля в сім'ї тощо);

- прийомна сім'я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін. Наприклад, дитина з особливими потребами розміщується у прийомну сім'ю на період відпустки батьків або у випадку важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення їх працездатності);

- довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім'ю до досягнення нею повноліття);

- перехідного поселення (досвідчена прийомна сім'я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім'ї довготривалого перебування).

За ознакою складність випадку (стан здоров'я дитини чи юридична ситуація) прийомні сім'ї спеціалізуються на вихованні дітей:

- з особливими потребами;

- важко хворих;

- ВІЛ-інфікованих;

- які мають хімічні залежності;

- випускників інтернатних закладів;

- дітей разом з їхніми неповнолітніми матерями [4, 56-57].

Люди, які вирішили взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту або дитину позбавлену батьківського піклування повинні пам'ятати, що дитина перебуваючи в родині має лише здобути емоційну стабільність, знання про моральні правила, а й ознайомитися з іншими аспектами суспільного життя.

Прийомна родина повинна спрямовувати свої функції на задоволення не лише потреб своїх членів, а й на виконання замовлення соціального оточення. Отже функції сім'ї можуть бути як соціальні (щодо запитів соціуму) так і індивідуальні (стосовно задоволення потреб особистості).

Функції родини - це відображення системи взаємодії особи, сім'ї та суспільства і тих сфер, які пов'язані безпосередньо із задоволенням відповідних потреб її членів [48, 204].

Прийомна родина повинна адекватно реагувати на традиційно закріплені за нею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Також потрібно відмітити, що функції сім'ї мають глибоко історичне коріння, їх трактування та наповнення змінюються під впливом соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства та сім'ї [64, 36]. Суспільна та сімейна динаміка функцій проявляється в тому, що їх перерозподіл відбувається між членами сім'ї відповідно до компетенції задоволення їх потреб у сім'ї, громаді та суспільстві.

Прийомна родина, як і всі інші перш за все повинна виконувати функції (духовну, емоційну, сексуальну, соціально-економічного статусу та рекреативну та інші), які мають як суспільне так і індивідуальне значення. Для суспільства родина повинна розвивати такі якості особистості у прийомної дитини за допомогою функцій:

- духовна передбачає розвиток особистості членів суспільства, акумулювання соціально-виховного потенціалу;

-емоційна - емоційна стабілізація індивідів;

-сексуальна - контроль за сексуальними контактами;

-соціально-економічного статусу - відновлення соціальної культури, надання відповідного статусу членам родини;

-рекреативна - організація раціонального відпочинку; соціальний контроль;

-первинного соціального контролю - соціальний контроль за поведінкою своїх членів в різних сферах життєдіяльності

-репродуктивна - біологічне відтворення суспільства;

-первинної соціалізації - відновлення соціальної культури;

-виховна - підтримка культурного розвитку суспільства;

-економічна, господарсько-побутова - економічна підтримка власного життя та непрацездатних членів суспільства; підтримку фізичного здоров'я.

Але ці функції вливають як на індивідуальність дитини в цілому так і на особливе значення для родини загалом (таблиця 1.2.2):

Таблиця 1.2.1 - Функції, які вливають як на індивідуальність дитини в цілому так і на особливе значення для родини загалом

№ з/п

Функція

Короткий зміст її впливу

1

2

3

1

Духовна

збереження, розвиток та передача духовних цінностей та родинних традицій; об'єднання родини

2

Емоційна

задоволення потреб в психічному комфорті та емоційній підтримці, почуття безпеки, цінності та значимості власного «Я», відчуття особистого щастя

3

Сексуальна

задоволення сексуально-еротичних потреб

4

Соціально-економічного статусу

задоволення потреби в соціальному, зростанні; надання стартових характеристик для особистісного соціального зростання

5

Рекреативна

охорона здоров'я членів родини, організація їх відпочинку, зняття стресового стану; підтримка та збагачення взаємних інтересів

6

Первинного соціального контролю

формування та підтримка правових та моральних санкцій за неналежну поведінку у взаємостосунках між членами родини

7

Виховна

задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні та реалізації в дітях

8

Економічна, господарсько-побутова

спільне ведення господарства, розподіл обов'язків між членами родини, взаємодопомога та взаємний обмін щодо отримання послуг

Важливою характеристикою функцій прийомної сім'ї є замісна опіка (замість біологічних батьків) стосовно дитини, яка влаштована до їхньої родини на повне державне утримання. Обов'язки замісної опіки змінюють діючі в сім'ї функції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюють їх соціальне значення [5, 65-69].

Прийомна родина має вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше, мати трішки більший внутрішньо-сімейний запас стресостійкості та показників здорового функціонування, дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в родині та планувати проведення свого вільного часу тощо [6, 25].

Зміни у виконанні сімейних функцій пов'язані із включенням у життя сім'ї таких чинників, як: цільове матеріальне утримання прийомної дитини;повноваження батьків та членів родини стосовно прийомної дитини; розширення своїх контактів за рахунок родичів дитини;внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компоненту.

Проте зміна звичного способу життя у виконанні своїх функцій за рахунок розширення їхнього соціального значення може призвести до неочікуваних і непередбачуваних змін, різних викривлень, як-то: гіпертрофічного сприймання своєї нової ролі, чи її недооцінки та ін.

Будь-яка ситуація буде нести стрес для сім'ї, може ініціювати включення механізмів психологічного захисту, і тим самим призвести до викривленого виконання батьками функцій замісної опіки над дітьми. Галина Бевз виділила ситуації, коли функціонування сімейної системи можуть викликати порушення:

1) функціональна цінність члена родини по-різному трактується її членами;

2) функція виконується спотворено чи частково;

3) ігнорується поведінка одного із членів сім'ї;

4) функція нав'язується члену сім'ї і не відповідає його індивідуальним або віковим особливостям;

5) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкого перетворення сімейного життя: переїзд, зміна виду діяльності та ін.;

6) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя з їхніми загально соціальним тлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями та ін. [4, 60-61].

Сім'я може протидіяти своїм труднощам як еволюційним (що переводить сім'ю на новий етап розвитку), так і стратегічним способом ( що утримує сім'ю на межі її попереднього досягнення). Це появляється через надмірне включення сімейних міфів, посилення або послаблення правил та традицій; формування у членів сім'ї різних залежностей (психічна, алкогольна, наркотична) та сімейних «хвороб», посилення жорстокості в розподілі сімейних ролей та включення в сімейне життя родичів; створення сімейних таємниць та коаліцій тощо [6, 27]. В різних ситуаціях, залежно від ставлення до них членів родини, будуть обиратися ті чи інші засоби вирішення та шляхи задоволення потреб членів сім'ї.

Отже виконання прийомною родиною замісної опіки над дитиною розширює соціальну сторону її функціонування, виступає підвищенням вимоги до її внутрісімейного життя про це слід пам'ятати людям, які прагнуть взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування.

1.3 Характеристика прийомних батьків та психологічні особливості дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Прийомні батьки - це реальні сім'ї, яка вбачають сенс свого життя в спілкуванні з дітьми, і це їм напевно вдається трішки краще, ніж іншим людям. Адже не кожен може постійно витримати та не втомитися від дитячого ґвалту та крику, бо в дітей постійні перепади настрою, то вони радіють, то соромлячись нових людей сидять тихенько.

Хоча дитям також в нових сім'ях не завжди все зрозуміло: тут не кричать, тут гладять по голові, коли люблять, і сердяться, коли щось не подобається. Тут можна вільно дивитися у вічі один одному і не боятися образ, хоча напевно окрики є для прийомних дітей інколи більш звичними, ніж ласкаві слова і терплячі пояснення.

Щоб витримати це прийомні батьки повинні володіти різноманітними особистісними якостями. М. Юратович та Н.Смісс (Австралія) вказали на такі якості батьків, які допомагають їм подолати непідвласні багатьом людям ситуації спілкування з дітьми:

інтерперсональні здібності (спілкування, емпатія, підтримка доброзичливих стосунків, відкритий зоровий контакт);

здатність мотивувати, стимулювати (побудова взаємостосунків на основі зацікавленості, чесності та правдивості, відповідності слів та дій, справедливості, повазі та відповідальності);

знання дітей (їх розвитку та потреб, прийняття та любов, уміння примати рішення);

здатність повторювати досвід у змінній формі (гнучкість, здатність до розумного ризику, інтерес та цікавість до нововведень) [4, 23-27].

Процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі. Люди, яким вдалося успішно виконати функції замісної опіки для прийомної дитини мали відкрити перед собою сім замків «дверей власних рішень». Кожен замок був унікальним і жоден із них не можна було зламати: потрібно було знайти в своїй душі «ключик до кожного замка».

Перші двері є найскладнішими, бо вони змінюють весь «курс корабля». Дізнавшись про можливість створення прийомної сім'ї, люди приходять, щоб упевнитися, наскільки це реально і що для цього потрібно.

Перехід кандидатів у прийомні батьки на наступний етап знову вимагає від них уважного ставлення до свої бажань та помислів. Це другі двері, які примушують злякатися і задуматися над наслідками свої дій. Лише той не боїться, хто сліпо йде в перед. Чим ближче наближаються кандидати до створення прийомної сім'ї, тим більше буде зростати частка усвідомлення власних бажань та їх співставлення із реальною ситуацією та власними компетенціями.

Прийомними батьками стануть не всі, а лише ті, мотивація яких буде відповідати потребам дітей, а їх компетенція - сприятиме цьому. Проте, кожний із тих хто висловив бажання допомагати дітям, може знайти в собі місце в цьому процесі. Потрібно лише «не зачиняти двері» після того, як буде прийняте рішення [58, 23-25].

Мотиви, які виказують люди для створення прийомної сім'ї є ніби енергетичним потенціалом майбутніх зрушень для дитини. Тому до них слід уважно ставитися, щоб розібратися в своїх істинних бажаннях.

Бувають такі ситуації коли істинна мотивація не проглядається, приховується, або не приймається і відштовхується кандидатами. В основі таких мотивів можуть лежати певні травми та упередження, не вирішені проблеми. Здатність кандидатів піддавати перегляду власні мотив і готовність до їх обговорення слугує гарним підґрунтям для продовженням роботи.

Соціальному працівникові, який буде працювати з кандидатами, слід бути дуже уважним, терпляче наполегливим щодо прояснення спонук до створення прийомної родини, адже дитина, яка зазнала травм у біологічній сім'ї, не повинна знову потрапити у подібну ситуацію при її влаштуванні до прийомної.

Створення прийомної сім'ї - процес узгодження спонук батьків з потребами розвитку дітей. Соціальний працівник має знати перелік мотиві кандидатів у прийомні батьки, які можуть нести підвищення ризику для дитини. Тематика мотивів прихованих ризиків для дитини може мати такий вигляд:

-відсутність власних дітей;

-бажання змінити склад сім'ї;

-бажання мати багато дітей;

-повторення сімейної історії;

-стан, коли діти покидають батьківський дім;

-смерть власних дітей;

-проблеми з власними дітьми;

-власне важке дитинство, травми;

-жертовність;

-передача майстерності, сімейних цінностей;

-вирішення власних проблем (житла, фінансування);

-професійна самореалізація [5, 71-73].

Учасники процесу створення прийомної сім'ї мають пам'ятати, що мотиви та потреби кандидатів у прийомні батьки мають бути адекватними запитам дітей та заохочувати до набуття належних компетенцій щодо підтримки дітей, тому процес зростання свої бажань буде проходити весь час і ніколи не завершиться, бо життя - це енергія реалізації власних бажань. Щодо форми їх завершень, то вона може бути різною, і прийомна родина тут не є панацеєю, якщо бажання кандидатів у прийомні батьки спрямовані на допомогу дітям, то їх енергія спільно із кваліфікованістю соціального працівника допоможе прийняти адекватне та свідоме рішення.

ВААF (Британське агентство по усиновленню) надає такий перелік компетенцій прийомних батьків:

Виховання дітей.

Створення безпечного та підтримуючого середовища для дитини.

Здатність працювати в команді.

Особистісне зростання.

У програмі підготовки прийомних батьків PRAID, яка реалізується в багатьох країнах світу, відмічається ще одна сфера компетенції, як:

Підтримка довготривалих стосунків дитини: створення та відновлення зв'язків із біологічними батьками та родичами дитини.

Лінда Бейлес та ХетерКрейг-Олдсен (США) вважають, що прийомні батьки мають володіти 12 навичками, важливими для успішної роботи в системі замісного догляду та виховання. Це такі:

-знати свою сім'ю;

-ефективно спілкуватися;

-усвідомлювати можливості впливу;

-приймати обдумані рішення;

-знати дітей;

-посилювати сильні сторони і послаблювати слабкі;

-підтримувати партнерські взаємостосунки;

-бути компетентними в питаннях втрат, формування прихильності та прив'язаностей;

-переборювати «витинанки» настрою;

-уміти відновлювати зв'язки та підтримувати взаємостосунки дітей;

-відновлювати почуття власної гідності;

-гарантувати здоров'я та безпеку [4, 61-65].

Прийомні батьки України, які успішно виконують функції замісної опіки, виказують такі особистісні характеристики:

реальність (розуміння наявної ситуації у власній родині та ситуації розвитку дитини; адекватність надання належної турботи дитині);

надійність (здатність надавати дитині безпечне середовище для проживання та зростання; готовність захистити дитину відповідно до її інтересів; вміння долати складні життєві ситуації);

чесність (готовність відкрито обговорювати життєві цінності, свої сильні та слабкі сторони; прийняти та переосмислити минуле дитини, готовність зберегти її біологічне коріння; здатність задовольняти потреби дитини без маніпулювання);

відповідальність (готовність прийняти дитину на виховання без засудження і докорів, створити позитивну сімейну атмосферу);

гнучкість (здатність набувати нові знання та навички, готовність змінюватися);

відкритість (вміння працювати в команді разом з соціальним працівником, родичами дитини тощо; брати до уваги точку зору дитини і діяти відповідно до ситуації та рівня її розвитку; готовність прийняти допомогу інших людей);

емпатійність та співпереживання (здатність до збалансування почуттів) [15, 76-79].

Але все ж таки потрібно пам'ятати, що не всі можуть бути прийомними батьками, а ними не можуть бути особи:

- які не перебувають у шлюбі;

- не пройшли курс підготовки кандидатів у прийомні батьки;

- визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

- позбавлені батьківських прав;

- колишні опікуни (піклувальники, усиновителі), позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов'язків;

- за станом здоров'я не здатні виконувати обов'язки по вихованню дітей (інваліди I і II групи; особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи; алкогольну та наркотичну залежності; хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви; нахили до насильства);

- з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства;

- із середньомісячним сукупним доходом на кожного члена сім'ї (обчисленим за останні шість календарних місяців, що передували місяцю подання заяви про створення прийомної сім'ї), не меншим, ніж рівень прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), встановлений законодавством.

Отже для того, щоб стати прийомними батьками потрібне не лише бажання, а й ряд особистісних характеристик, якими повинні бути батьки. Для того щоб дитина почувала себе в безпеці та потрібною, а батьки, які вирішили взяти її на виховання та спільне проживання виконала свій обов'язок.

Прийнявши рішення взяти на виховання та спільне проживання дитину-сироту або дитину позбавлену батьківського піклування родині слід розуміти, що її розвиток може дещо не відповідати віку дитини.

Потрібно пам'ятати, що розвиток кожної людини має стадійний характер. Перехід від стадії до стадії - це швидкі якісні зміни всіх фундаментальних процесів організму, що співвідноситься з хронологічним віком дитини. Основними циклами розвитку є: пренатальний (від зачаття до народження); вік немовляти (0-1); дитинство: раннє (1-3 роки та 3-6 років), середнє (6-11); підлітковий вік (11-15); та юнацький (15-17); дорослість: рання, середня та пізня; смерть [Крайг].

Розвиток у кожній фазі життєвого циклу включає як біологічні, так і культурні аспекти. Біологічні процеси визначають його природу (що і коли і в який період відбувається); культурні - встановлюють соціальні рамки його розвитку та змін, зумовлених впливами середовища. Вченими визначено вікові норми досягнення дитиною певних якісних та кількісних змін, які дозволяють їй опанувати відповідним соціальним простором та почуватися в ньому комфортно, що дістало назву вікових норм компетентності дитини в основних сферах її життєдіяльності. Становлення та опанування нею навколишнього простору відбувається через научіння (вправляння, наслідування, моделювання власного досвіду).

Розвиток надає широкі компенсаторні можливості завдяки його здатності досягати очікуваних результатів різними шляхами. Проте процес розвитку має і своє «підводне каміння», яким є критичні, поворотні у розвитку, фіксовані періоди прямої взаємообумовленості процесів дозрівання та впливів середовища. Особливо це має вирішальне значення в ранньому дитинстві для:

фізичного розвитку дитини - належний догляд та харчування як забезпечення її безпосереднього виживання;

когнітивного - своєчасність надання дитині адекватних стимулів як забезпечення нормального рівня її психічного розвитку;

соціального - формування прихильності як здатності в подальшому встановлювати близькі взаємостосунки [5, 69-71].

Зразком можливих негативних впливів на розвиток дитини є близькі люди, які її оточують. Вони є гарантами фізичного, психічного та соціального становлення дитини.

Розвиток дитини-сироти може зазнавати впливів критичних подій за такими трьома напрямками:

1. Нормативно-віковий - це біологічні та соціальні зміни, які зумовлюються віковими закономірностями, а саме:

-вікові кризи розвитку індивіда;

-сенситивні періоди, коли від збалансованості внутрішніх передумов та зовнішніх впливів середовища залежить якість подальшого розвитку дитини. Неналежний догляд за дитиною та неповноцінне харчування в ранньому віці спричиняють фізичне відставання, що в свою чергу може зумовити затримку психічного розвитку.

2. Ненормативний напрямок визначає особисті події та переміни в житті конкретної людини, як-то:

-особистісні рішення;

-травми;

-насилля;

-дериваційні впливи.

3. Нормативно-історичний - зміни, які зачіпають усе населення та його вікові когорти (сукупність людей, які народилися в один і той же період часу), як-то: епідемії, природні катаклізми, економічні кризи, війни.

Усі перераховані впливи переломлюються в розвитку конкретної дитини, набуваючи особливого значення. В однакових умовах ростуть різні за характером діти, формуються різноманітні інтереси та спрямування життєдіяльності людей. Але також потрібно враховувати, що розвиток дитини відбувається в процесі опанування життєвим середовищем, тобто в процесі соціалізації [58, 34-36].

Соціалізація триває все життя, допомагаючи людям досягти комфорту у спілкуванні спочатку на рівні найближчого оточення, а невдовзі - на рівні усвідомлення себе членом усього суспільства. Повноцінна соціалізація забезпечує людині розвиток самодостатності як здатності долати труднощі без сторонньої допомоги. Проблемне проходження рівнів соціалізації вносить складнощі в здатність людей до відповідальної поведінки є важливою її характеристикою.

Вчені виділяють типи відхилень від норми, які можуть спостерігатися у дітей позбавлених батьківського спілкування або діти-сироти:

1) фізичні:

- недуга, слабкість; втрата чи аномалія функції чи елементів структури, що утруднює якусь діяльність;

- обмежена можливість чи втрата здатності внаслідок дефекту виконувати діяльність, яка вважається нормальною;

- недієздатність (інвалідність) будь-який наслідок дефекту чи обмеження дієздатності, що створює соціальні перепони до виконання нормативної ролі відповідно до статево-вікового та соціального стану.

2) психічні:

- затримка психічного розвитку;

- розумова відсталість;

- порушення емоційно-вольової сфери;

- порушення мови та мовлення;

- обдарованість.

3) педагогічні формуються внаслідок неможливості здобуття освіти:

- загальної освіти;

- професійної;

- проявляється як шкільна дезадаптація.

4) соціальні формуються внаслідок несприятливого соціального розвитку (соціопатогенез) і соціалізації як відхилення поведінки корисного, агресивного та соціально-пасивного типів. Чинниками виступають:

- хімічна залежність (алкогольна, наркотична);

- відсутність належних умов для соціального розвитку (бездоглядність, безпритульність, бродяжництво, проституція, правопорушення тощо) [4, 57-60].

Дослідження свідчать, що діти, які виховуються поза межами родини, в умовах сирітства чи в несприятливих психосоціальних умовах, мають великий ризик психічних порушень. Такі діти зазнають багатьох уражень, які виникають в результаті негуманного, жорстокого ставлення до них, несприятливого впливу навколишнього середовища, що позначається на їх психічного та фізичному здоров'ї, емоційному стані.

В ситуація, коли не можливо задовольнити життєві потреби дитини у них розвиваються деприваційні порушення. У дітей, які втратили належну опіку біологічних батьків, у наслідок неможливості достатньою мірою та впродовж достатнього часу задовольнити основні життєві потреби розвивається психічна депривація.

Психічна депривація розрізняється за формами життєво необхідних потреб, задоволення який позбавлена дитина. Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть одночасно зазнати декілька видів деприваційних впливів, чим і зумовлюється їх подальший розвиток, як у психофізіологічному, так і в особистісному напрямах. Такі порушення можуть стосуватися втрати різнопланового та розвивального оточення; емоційних зв'язків, перш за все з матір'ю, батьком, близькими людьми; затишку та відчуття комфорту, захищеності, довіри, відчуття постійності та доброзичливості навколишнього середовища, що потім призводить до втрати віри в себе та відмови від самореалізації.

Явище психічної депривації включає як об'єктивні чинники (умови, в яких проживає та виховується дитина), так і суб'єктивні (психічний, особистісний, соматико-фізіологічний розвиток дитини), що разом фіксується у досвіді дитини і про які ми дізнаємось з її реальних життєвих історій. Науковці виокремлюють такі види депривації, як емоційна, сенсорна, когнітивна, індивідуальна, соціальна та культурна, материнська та патернальна [31,156-159].

Причиною депривації можуть бути такі ситуації:

-небажана вагітність, відмова від дитини, відсутність у ранньому віці материнської турботи, смерть батьків, фізична відсутність батька (запис батька від час реєстрації народження дитини зі слів іншої особи);

-проживання дітей у сім'ях з низьким соціальним статусом та культурним рівним, в багатодітних сім'ях, де дітям не вистачає достатньої уваги та турботи батьків;

-травмуюче вимушене спілкування дітей з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; жорстоке поводження батьків з дітьми, експлуатація дітей;

-нехтування потребами розвитку дітей, тривале перебування дитини в сирітській установі [6, 27-33].

До травмуючих чинників належить також надзвичайно низький соціально-економічний статус сімей: наявність надмірних вимог до рівня розвитку дитини з боку батьків, які, в свою чергу, не приділяють достатньої уваги потребам дитини, що зумовлює перервний характер виховання.

Травмуючий вплив на розвиток дитини накладає також явище «повторного сирітства» - зміна форма соціально-правового статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її розміщення в інтернатну установу.

Важливою рисою, якою відрізняється «діти без сімей», є їх рання травмованість внаслідок втрати опіки біологічних батьків, нехтування потребами розвитку дітей та жорстокого поводження з ними.

Природа наділила дітей особливою якістю, яка може їх підтримати у важкі часи не достатньої турботи та витрат, - вірою, що майбутнє буде сприятливішим. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку, які пережили смерть своїх батьків можуть заперечувати її як закінчену дію. Як засвідчує терапевтична практика, гостра реакція на втрату близької людини не виникає у дитини одразу, а має віддалений термін прояву. В деяких випадках прояви горя через втрату близької людини фіксувалися у дітей через рік після трагічної події. Така особливість дітей захищає їх від стресу, допомагає пережити втрати.

Проте захисні сили дитини не безмежні. Коли у ситуації несприятливого оточення та травмуючих переживань дитина залишається без захисту й підтримки близьких їй людей, вона втрачає надію на сприятливе майбутнє, може запинитися в своєму розвитку і навіть регресувати. Надмірна травмованість дитини може порушити хід її розвитку, викликати різні емоційні та поведінкові негативні реакції, збочення у формуванні її особистості.

Реакція дитини на втрату близьких людей та її подальша адаптація до нової ситуації залежить від багатьох чинників: віку дитини на момент втрати батьківської опіки; кого саме втрачає дитина - батька чи матір; обставини, які призвели до смерті батьків; особливостей поведінки і реакція на втрату інших членів родини та їх здатності компенсувати своєю турботою гіркоту та біль дитячих втрат.

Діти, які проживають в асоціальних сім'ях, як правило, не мають такої необхідної соціальної підтримки на момент втрат та насилля і самотужки переживають ці ситуації. Тривога, смуток, депресія та агресія властиві цим дітям у достатньо високій мірі. Ці прояви є їх реакцією на втрати і сигналом про необхідність допомоги - пошук людей, якіб могли стати в їх житті близькими. Добре, якщо такими людьми для них стануть прийомні батьки системи професійного захисту дітей [58, 25-26].

Розвиток дітей, які виховувалися поза межами родини, свідчить не про вікові відхилення в розвитку особистості, а про формування принципово їхніх механізмів її активності, які, даючи можливість дитині пристосовуватися до життя в збіднених умовах проте створюють обмеження для входження її в суспільне соціальне оточення.

Так, у дітей, які знаходяться в умовах загального та тривалого утримання, Й. Лангмейр та З. Матейчек зафіксували формування таких типів депривованої особистості:

-«пригнічений тип» - характерна пасивність, апатичність; такий стан ускладнює діагностику причин, що призводять саме до таких проявів у розвитку дитини, інколи це стає підставою для віднесення таких дітей до групи розумово відсталих;

-«соціальні провокації» - характеризуються контрастними емоційними проявами і виникають внаслідок постійного проживання в закритих установах;

-«гіперактивний тип» - поведінка характеризується легкістю вступу в контакт, різко вираженими тенденціями демонстративної поведінки, яскравою зацікавленістю всім навколишнім, що приймається самими дітьми як гра, забава;

-добре «пристосовані діти» - характеризуються компенсаторною поведінкою у відповідь на відсутність соціальних потреб; такий тип розвитку проявляється в ненаситності в їжі, мастурбацією, ранніх сексуальних зв'язках, аутичних тенденція, нарцисизмі тощо [31, 160-161].

Дефіцит спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ, зумовлює розвиток неадекватності в побудові моделі подальшого спілкування: переважання захисних форм поведінки в конфліктних ситуація, що проявляється в нездатності до конструктивного розв'язання проблемних ситуацій, в агресивних спалахах, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Відсутність постійної значущої фігури, природно якою є батько або мати та безумовного прийняття дорослим дитини, тиск ситуації, необхідності постійно пристосовуватися призводить до зниження активного ставлення до життя, за якою не формуються соціально значущі цінності та орієнтири, а створюються умови для зростання конформізму - схильності уникнути прийняття самостійних рішень, пасивності, пристосовницької орієнтації до запропонованих стандартів оцінок та поведінки. Прояв таких якостей поведінки робить дітей-сиріт легкою здобиччю криміногенних структур.

У вихованців інтернатних установ дослідники описують формування особистості з недорозвиненим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, з переважання залежної та реактивної, для якої характерним є особливе психологічне утворення - дитбудинківське «ми». «Діти без батьків» поділяють світ на «свій» та «чужий». Поряд з тим відмежовуючись від «чужих» вони не позбавлені здатності використовувати їх у своїх цілях. Тож не рідко у дітей-сирі та дітей позбавлених батьківського піклування, домінують вузько - прагматичні, споживацькі мотиви спілкування [49, 356-360].

Ослабленість внутрішньої позиції, емоційна бідність, нерозвиненість прихильності, звуженість бачення перспектив, проблемність статево-рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, ситуативність мислення - це далеко не повний перелік характеристик дітей, які не мали досвіду здорових сімейних стосунків.

Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають у державних установах (інтернатах, притулках), демонструє суттєве зниження їх антропометричних показників та наявність порушень 3 груп, а саме:

-адаптаційні порушення;

-порушення психічного розвитку;

-супутні психічні захворювання [4, 57-60].

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: соматико-вегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сімей» А. Голік об'єднує в наступні групи:

-поведінкові розлади, що є найбільш представленими: агресивні, регресивні, психопатопобічні появи, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт;

-психосоматичні - порушення сну; головні та серцеві болі; дескінезія жовчовивідних шляхів та тривожно-депресивні прояви, що спостерігаються виключно у соціальних сиріт і відновлюються без спеціальної терапії через один - п'ять місяців;

-тривожно-депресивні - наявність короткотривалих чи пролонгованих депресивних станів у дітей, які без організації спеціальних впливів зникали через 1-5 місяців проживання в адекватних умовах опіки;

-випадки швидкої адаптації, що супроводжується байдужим ставлення дітей до власної долі і надзвичайним виконанням правил поведінки. Розлади адаптації є ніби вхідними воротами в картину психічної депривації. Своєчасне їх виявлення допоможе у постановці діагнозу та побудові ефективної колекційної програми [6, 34].

Порушення психічного розвитку, до них належать такі порушення, як: ретардація, психічний інфантилізм, асинхронія, регрес та спефіцічни порушення шкільних навичок - деслексія, дисграфія та дискалькулія. Причиною їх розвитку можуть бути деприваційні чинники та чинники іншої етимології [52, 452].

Супутні психічні захворювання. Збіднення ефективної реакції, недостатній контакт з оточуючими, зменшення інтересу та ініціативи аж до адаптації, дефект абстрактного мислення, стереотипні рухи, психопатоподібні реакції - всі ці ознаки може включати як дериваційна картина, так і характеристика порушені у дитячій психіатрії. Деприваційні ознаки можуть включати весь спектр психічних порушень [31, 176].

Отже вирішивши взяти на спільне проживання ти виховання дитину-сироту слід пам'ятати, що її психічні можливості можуть не відповідати віку та бажанню батьків. Прийомна дитина перебуваючи у своїй біологічній родині не пройшла всі етапи розвитку, що потім буде надолужити досить важко, тому рішення про створення прийомної родини повинно бути досить добре обміркованим.

1.4 Права та обов'язки батьків та дітей у прийомних сім'ях, місце соціально служби та районної адміністрації в повсякденному житті родини

Розглядаючи нормативні акти щодо функціонування прийомної сім'ї та захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток Б), то можна визначити статус прийомної дитини. Якщо дитина влаштована у прийомну сім'ю, її при цьому не позбавляють статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

За прийомною дитиною зберігаються пільги та державні гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона виховується у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівня акредитації - до його закінчення.

Прийомна дитина має право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичам, якщо це передбачено планом супроводу і не заборонено рішенням суду. При цьому вона набуває права тимчасового користування житловою площею прийомних батьків. У разі продовження навчання після досягнення 18-річного віку прийомна дитина має право проживати на власній житловій площі та вести самостійне життя за умови наявності власного житла [47, 254-256].

Але при таких обставинах прийомні батьки не позбавляються статусу прийомних і продовжують брати участь у вихованні дитини до закінчення нею навчального закладу, однак вона набуває наступних прав та обов'язків:

-має право знати достовірну інформацію про витрачені кошти, призначені на її утримання,

-з допомогою прийомних батьків вирішує питання побутового та господарського характеру,

-самостійно розпоряджається коштами, призначеними на харчування, канцелярські товари, предмети особистої гігієни,

-спільно з прийомними батьками вирішує питання придбання одягу, взуття, м'якого інвентарю,

-повідомляє прийомних батьків та соціального працівника соціальної служби, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї, про виникнення несприятливих обставин для самостійного проживання [15, 80-81].

Завершення перебування дитини в прийомній сім'ї може статися з наступних причин:

1. Завершення терміну функціонування прийомної сім'ї (коли дитина досягає повноліття, закінчує навчання тощо).

2. Одруження прийомної дитини.

3. Реінтеграція - повернення прийомної дитини до рідних батьків (опікуна, піклувальника, усиновителя).

4. Вихід прийомної дитини із прийомної сім'ї у зв'язку з:

- виникненням у прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей (важка хвороба, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей, тощо).

- особистою відмовою прийомної дитини від подальшого проживання в прийомній сім'ї.

5. За умов, що передбачені угодою з місцевою владою [47, 257].

При створенні прийомної сім'ї, як батьки так і діти мають певні права та обов'язки. Прийомні батьки приймають прийомну дитину на належну їм житлову площу у квартирі та тимчасово реєструють дитину на власній житловій площі у відповідних державних органах. Реєстрація прийомної дитини на житловій площі прийомних батьків не дає права прийомним батькам ставати на облік для покращення житлових умов.

За опікунською родиною на період перебування дитини, або до закінчення договору за дільничним принципом закріплюються лікар-педіатр та терапевт. Прийомні батьки виконують свої обов'язки щодо прийомної дитини до досягнення нею повноліття, за винятком випадку одруження її до досягнення 18-річного віку [4, 12-13].

Прийомні батьки мають право:

- отримувати інформацію про збереження житла та майна дитини;

- погоджувати форми спілкування прийомної дитини з біологічними батьками та родичами;

- звертатися до соціальної служби з питань фінансового забезпечення прийомної сім'ї;

- отримувати практичну, психолого-педагогічну, юридичну та методичну допомогу у разі необхідності;

- оскаржувати рішення соціальної служби стосовно прийомної сім'ї та прийомної дитини в установленому законом порядку [21].

Прийомні батьки зобов'язані:

1) створити належні соціально-побутові умови для всебічного духовного та фізичного розвитку прийомної дитини, виховувати її у дусі загальноприйнятих моральних норм, готувати її до праці та самостійного життя, піклуватися про її здоров'я, духовний і фізичний розвиток;

2) надавати прийомній дитині поради та відповідну інформацію щодо її професійної орієнтації;

3 ) здійснювати підготовку дитини до самостійного життя та праці;

4) забезпечити отримання дитиною повної середньої та сприяти отриманню професійної (вищої) освіти, підтримувати зв'язки з вихователями та вчителями відповідних закладів освіти, додержуватися їх порад та рекомендацій;


Подобные документы

  • Основні складові соціальної роботи. Сутність соціальної роботи. Поняття соціального працівника. Професійні якості, права та обов’язки соціального працівника. Обов’язки соціального працівника. Повноваження та якості соціального працівника.

    курсовая работа [35,2 K], добавлен 18.03.2007

  • Історія дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей. Особливості підтримки прийомної сім'ї. Моніторинг опіки дітей у таких сім'ях. Специфіка діяльності соціального працівника. Визначення внутрішньо сімейних відносин.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 09.05.2014

  • Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві, її основні напрямки. Сучасний стан та розвиток соціальної роботи в сільський місцевості. Соціальна робота на селі. Робота Житомирського обласного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді.

    курсовая работа [65,4 K], добавлен 17.02.2011

  • Альтернативні форми опіки дітей та доцільність створення прийомних сімей для сиріт з функціональними обмеженнями. Практика соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з обмеженнями можливостями. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'ю.

    курсовая работа [61,3 K], добавлен 24.10.2010

  • Соціально-правовий аспект роботи із дітьми в Білоцерківському районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Розробка та впровадження проектних технологій у роботі з дітьми. Надання психолого-педагогічної та юридичної допомоги молоді.

    дипломная работа [261,1 K], добавлен 04.06.2016

  • Специфіка соціально-педагогічної роботи з дитиною, що виховується у прийомній сім’ї. Підготовка документів на юридичне оформлення дитини до прийомних батьків. План соціального супроводу прийомної сім'ї та оцінювання ефективності її функціонування.

    курсовая работа [51,5 K], добавлен 24.05.2015

  • Соціальна робота як професія. Права й функціональні обов’язки соціального працівника. Поняття та сутність соціальної роботи. Професійні якості та повноваження соціального працівника. Досвід підготовки соціальних педагогів. Розвиток соціальної педагогіки.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 21.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.