Особливості консультативної роботи соціального працівника з прийомними сім’ями в умовах центру соціальних служб сім’ї та молоді

5) організовувати дозвілля та відпочинок дитини; забезпечувати проходження прийомною дитиною комплексного медичного огляду у медичних закладах за місцем проживання, у встановленому цими закладами порядку, але не менш як 1 раз на рік;

6) негайно інформувати соціального працівника чи службу у разі виникнення потреби, згідно висновку медичного закладу, у будь-якому лікуванні прийомної дитини у стаціонарному медичному закладі або необхідності оперативного втручання [6, 45-47].

Також прийомні батьки повинні надавати достовірну інформацію соціальній службі про зміну сімейних обставин:

- необхідність операції прийомної дитини або одного з прийомних батьків;

- тривалий від'їзд до родичів, знайомих або на оздоровлення;

- виникнення конфліктних ситуацій;

- зміна у стосунках біологічних дітей та прийомної дитини;

- зміна дитиною дитячого садка, школи;

- зміни у складі сім'ї (розлучення батьків, смерть родичів, народження дитини тощо);

- надзвичайні ситуації;

- втеча прийомної дитини.

7) негайно повідомляти соціальну службу про виникнення у прийомній сім'ї несприятливих умов для утримання, виховання і навчання прийомної дитини; не перешкоджати прийомній дитині підтримувати особисті контакти з біологічними батьками та родичами, якщо це не суперечить інтересам дитини, передбачено планом соціального супроводу і не заборонено рішенням суду;

8) заощаджувати кошти (пенсії, аліменти та інші види допомоги), які перераховуються на особовий рахунок прийомної дитини в банківській установі, лише погодивши все із адміністрацією та службою прийомні батьки використовують їх тільки для лікування прийомної дитини, придбання спеціального обладнання та інвентарю для розвитку її талантів, спеціальних допоміжних засобів для усунення вад у її фізичному розвитку;

9) співпрацювати із соціальними працівниками, які здійснюють соціальний супровід прийомної сім'ї, дотримуватися їх рекомендацій та порад згідно наданих їм повноважень, надавати можливість відвідувати сім'ю; приймати участь у складанні плану супроводу та щорічного акту опису майна прийомної дитини, придбаного за рік;

10) відвідувати організовані соціальною службою заходи для навчання та підвищення кваліфікації (групи взаємодопомоги, тренінги, Літня школа тощо).

11) своєчасно подавати щомісячні фінансові звіти із дотриманням усіх вимог. Допускається переносити кошти з місяця на місяць, але на кінець року рахунок повинен бути зведений без залишку [47, 259].

Але перш за все прийомні батьки повинні завжди пам'ятати, що вони несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний та психічний розвиток прийомної дитини.

При створенні прийомної родини слід завжди пам'ятати про те, що за взаєминами, впливами, діями, взаємозв'язками постійно хтось буде спостерігати, це місцевий орган виконавчої влади, який вирішує питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та соціальна служба, яка здійснює соціальний супровід.

Потрібно пам'ятати, що адміністрація має право:

- здійснювати нагляд за умовами проживання та виховання прийомної дитини у прийомній сім'ї;

- розглядати скарги на дії прийомних батьків;

- розглядати звернення дітей щодо неналежного виконання прийомними батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання прийомними батьками своїми правами;

- здійснювати контроль за використанням батьками коштів, що надаються на утримання дитини в прийомній сім'ї,

- звернутися до суду у разі невиконання умов договорупро влаштування дитини у прийомну сім'ю прийомними батьками;

Адміністрація приймає на себе зобов'язання:

-здійснювати координацію діяльності відповідних установ та організацій у місті щодо дотримання та захисту прав прийомної дитини для забезпечення умов успішної діяльності прийомних батьків щодо виконання та дотримання ними прав та обов'язків відповідно до чинного законодавства України;

-закріпити за прийомною сім'єю за дільничним принципом лікаря-педіатра та терапевта, визначити коло їх додаткових посадових обов'язків щодо прийомних батьків та прийомної дитини;

-забезпечити збереження житла та майна прийомної дитини за місцем його знаходження; забезпечити дотримання майнових прав прийомної дитини, в тому числі права користування житловим приміщенням. Здійснювати постійний контроль за використанням житлової площі, закріпленої за дитиною, та забезпечити неможливість приватизації та відчуження житлових приміщень, які призведуть до порушення прав та інтересів прийомної дитини;

-забезпечити житлом прийомну дитину, яка виходить з прийомної сім'ї і не має власного житла; щорічно здійснювати за рахунок коштів адміністрації оздоровлення прийомної дитини шляхом її направлення у відповідні оздоровчі заклади. У випадку виникнення у прийомної дитини, згідно висновку медичного закладу, потреби у санаторно-курортному лікуванні - забезпечувати прийомну сім'ю щорічними путівками для лікування прийомної дитини у спеціалізованих санаторіях. Фінансування означених витрат здійснюється у межах обсягів видатків, передбачених у місцевому бюджеті на утримання прийомної сім'ї;

-розглядати звернення біологічних батьків та родичів прийомної дитини щодо отримання в установленому порядку дозволу на спілкування з прийомною дитиною протягом періоду, на який дитину було прийнято до прийомної сім'ї; за погодженням з прийомними батьками та соціальною службою визначати форми спілкування прийомної дитини з біологічними батьками та родичами;

-вживати заходи щодо захисту особистих та майнових прав прийомної дитини та вирішувати інші питання матеріального та фінансового забезпечення прийомної сім'ї [21].

Якщо прийомні батьки не згодні з рішення адміністрації стосовно прийомної сім'ї та прийомної дитини, вони можуть його оскаржити в установленому законом порядку.

Але крім цього слід пам'ятати, що безпосередньо з опікунською родиною взаємодіє соціальний працівник, який представляє інтереси соціальної служби в якій працює та обов'язково дотримується посадової інструкції (додаток В). Соціальна служба загалом має такі права при роботі з прийомною родиною:

Створювати сприятливі умови для добровільного вибору дитиною виду діяльності, не забороненого законодавством, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; її активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності.

Надавати допомогу прийомним батькам в оформленні документів дитини. Оскаржувати у судовому порядку неправомірні дії посадових осіб щодо прийомної дитини [41, 151-153].

Соціальна служба приймає на себе зобов'язання:

- протягом строку дії договору про влаштування дитини у прийомну сім'ю соціальною службою здійснюється соціальний супровід функціонування прийомної сім'ї, забезпечувати реалізацію заходів, спрямованих на покращення морального, психічного та фізичного стану прийомної дитини, подолання життєвих труднощів;

- призначити відповідальну посадову особу соціальної служби, яка буде здійснювати соціальний супровід прийомної сім'ї, визначити коло її посадових обов'язків та повноважень за договором про влаштування дитини у прийомну сім'ю;

- здійснювати поточний моніторинг за умовами проживання, виховання і розвитку дітей у прийомній сім'ї, характером взаємостосунків, проведенням дозвілля шляхом проведення відвідувань прийомної сім'ї, ознайомлення з висновками працівників відповідних медичних закладів та закладів освіти, вивчення відповідної документації щодо прийомної дитини тощо;

- протягом строку договору надавати прийомній сім'ї та прийомній дитині практичну, психолого-педагогічну, юридичну та методичну допомогу, у межах своєї компетенції; контролювати заощадження коштів на особовому рахунку прийомної дитини (аліменти, пенсія, спонсорська допомога, гроші від здачі квартири прийомної дитини в оренду, інші види допомоги та надходження); сприяти отриманню дитиною повної середньої, професійної, вищої освіти відповідно до її вподобань та талантів;

- здійснювати заходи по збереженню майнових та житлових прав дитини (вчасно ставити на квартирний облік у разі відсутності власного житла, здійснювати оформлення субсидії, приватизації, оренди квартири тощо);

- співпрацювати з підприємствами, установами, організаціями для надання прийомній дитині фінансової, медичної, іншої допомоги у разі необхідності; представляти та захищати інтереси дитини у її відносинах з підприємствами, установами, організаціями;

- організовувати періодичні (але не менш як 1 раз на 2 роки) тренінги для прийомних батьків з метою підвищення їх виховного потенціалу;

- здійснювати поточний контроль на цільовим використанням коштів на утримання прийомної дитини шляхом прийняття фінансових звітів, складання щорічного опису майна прийомної дитини тощо;

- організовувати профілактику аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дитини, виявлення будь-якого негативного впливу на її життя і здоров'я та запобігання такому впливу; організовувати зустрічі з біологічними родичами згідно плану соціального супроводу; проводити щорічну оцінку ефективності функціонування прийомної сім'ї [21].

Отже розглядаючи нормативні акти, які забезпечують функціонування прийомної родини та захисту прав дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток Б) було визначено права та обов'язки відповідних служб, які стежать за дотриманням прав як прийомної родини так і дитини.

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини, тому ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки. Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім'ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності [6, 55].

На початковому етапі функціонування прийомної сім'ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв'язання проблем розвитку дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині.

Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Учасниками супроводу прийомних сімей є:

- представники органів державної влади;

- соціальні працівники;

- прийомні батьки та їхні діти;

- прийомні діти;

- біологічні батьки прийомних дітей, родичі;

- залучені спеціалісти;

- супервізор [39].

Учасники процесу супроводу мають усвідомлювати, що ефективність підтримки прийомних сімей залежить від їхньої узгодженої взаємодії. Для цього важливо, щоб принципи взаємодії основних учасників були відображені в угоді про влаштування дитини у прийомну сім'ю. На даний час організацію та здійснення соціального супроводу сімейних форм опіки покладено на Центри соціальних служб сім'ї, дітей та молоді.

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

- аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

- щорічний огляд функціонування сім'ї та розвитку прийомної дитини;

- організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім'ям;

- сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей),

- організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей) [15, 85-86].

Держава в особі представників відповідних відділів державної адміністрації гарантує надання таких видів матеріальної підтримки прийомним батькам та забезпечення прав прийомних дітей:

- вчасних виплат на утримання дітей в прийомних сім'ях;

- дотримання та забезпечення особистісних й матеріальних прав прийомних дітей (оздоровлення, безкоштовний проїзний квиток, забезпечення житлом, тощо);

організації супроводу прийомних сімей тощо.

Отже виходячи з вище зазначеного можна стверджувати, що при створенні прийомної родини потрібно детально познайомитись не лише зі своїми правами та обов'язками, а й вивчаючи нормативно-правові документи звертати увагу на ті організації, які повинні допомагати родині в скрутні моменти. Прийомні сім'ї повинні пам'ятати, що вирішивши взяти на виховання дитину, вони змінять не лише ритм свого життя, а й стануть відкритими для громадськості, коло знайомих зросте. Дитина захоче спілкуватися з біологічними батьками, які будуть стежити за життя родини. Але перш за все за опікунською сім'єю будуть спостерігати соціальна служба та районна адміністрація.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНИМИ СІМ'ЯМИ

2.1 Специфіка консультування прийомних сімей соціальним працівником в Центрі соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді

Для розв'язання такої соціальної проблеми, як сирітство й бездоглядність дітей в Україні, зокрема в Хмельницькій області, Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді розпочали надавати консультації прийомним батькам та дітям, яким потрібна допомога.

Консультування прийомних сімей - це спеціально організована безпосередня взаємодія в процесі спілкування соціального працівника та прийомних батьків чи вихованця, за допомогою якого у клієнта можуть бути активовані додаткові психологічні види і здібності заради пошуку нових можливостей виходу із тяжкої життєвої ситуації.

На етапі надання консультації важливим аспектом є не лише надання потрібної інформації, а й встановлення теплих взаємовідносин між працівником та клієнтом. Головним завдання консультативної діяльності - допомога прийомним сім'ям у вирішенні чи прийнятті того чи іншого рішення по подоланню особистих, міжособистісних та інформаційних проблем, які стали причиною звернення до служби.

Соціально-педагогічна робота з прийомною сім'єю як з системою передбачає роботу з кожним її членом (дорослими та дітьми), мікро - та макросередовищем, у якому здійсню свою життєдіяльність родина. Такі сім'ї мають низку труднощів, серед яких можна виділити труднощі батьків та дітей, так і позитивне для всіх членів родини, тому ці проблеми і переваги враховує під час консультування соціальний працівник.

Труднощами прийомної дитини є: неготовність ділити любов та турботу прийомних батьків з рідними дітьми, адаптація у домашніх умовах, неготовність до реалізації прав, виконання домашніх обов'язків, а прагнення тільки до турботи, любові; образи біологічних батьків протилежні прийомним, що при підтриманні контрактів з біологічними батьками сприяє неадекватній оцінці прийомних батьків, формуванню невпевненості, роздвоєності у дитини. Все це призводить до агресивної поведінки, відчуженості від прийомних батьків, конфліктам.

Але потрібно пам'ятати, що прийомна родина має свої переваги для прийомної дитини: реалізує право дитини на власну сім'ю; здійснює індивідуальний підхід до дитини; вчить сімейної поведінки, формує модель сімейного життя, сприяє подоланню тривожності, загостреної самотності; залучає дитину до визначення мети і способу життєдіяльності родини, прийняття рішень, відповідальність за свої дії, що сприяє її «дорослішанню», подоланню пасивності і споживацького підходу до дорослих; підтримує контакти з біологічними батьками, вчить їх цінувати; формує родинні зв'язки, емоційні почуття, якості сім'янина, активність, уміння будувати сімейні стосунки; формує економічні вміння (заробляти розподіляти, витрачати кошти, співвідносити потреби з можливостями).

При роботі з прийомними родинами слід пам'ятати, що труднощі можуть виникати і в прийомних батьків:

прагнення батьків механічно перенести досвід виховання рідних дітей на прийомних, які мають власний соціальний досвід, звички;

бажання досягти позитивних результатів у вихованні у найкоротший термін, хоча формування якостей, корекція стосунків - процес тривалий і стрибкоподібний;

перекладання частини відповідальності батьків за прийомну дитину на старшу рідну дитину приводить до того, що старша дитина виконує батьківську роль відповідно до прийомної, що викликає конфлікти і прагнення відстоювати позицію рівного у прийомної дитини; до того ж прийомна дитина, яка досі не вміла бути відповідальною за свої рішення, за неї все робили вихователі, знов таки одержує таку ж позицію в сім'ї, що не сприяє її особистісному розвитку;

прийомна дитина емоційно не сприймається подружжям, дітьми, що веде до конфронтації; батьки відчувають почуття провини за свою неспроможність виховувати прийомну дитину і тому прагнуть скоріше її позбутися; дитина лишається без сім'ї із почуттям образи, а батьки - незадоволеними собою і дитиною;

порівняння рідних дітей з прийомними приводить до пошуку причин проблеми у дитини, яка починає відчувати свою провину за те, що вона відрізняється від інших, а батьки полегшено перекладають відповідальність за якість стосунків на прийомну дитину;

відчуття у батьків унікальності проблем, які має прийомна сім'я, що приводить до підвищеної тривожності у стосунках з оточенням (як спілкуватися з нерідною дитиною? Як себе поводити?) [26, 129-131].

Прийомна дитина може принести такі негаразди, як:

конфлікти у родині з причин невідповідності очікувань і реальності, емоційного неприйняття дитини, недостатнього виховного потенціалу сім'ї;

брак часу на розв'язання конфліктів і проблем, труднощі у виявленні почуттів до рідної і прийомної дитини;

економічні, медичні, соціальні проблеми;

прагнення перекласти відповідальність за труднощі на іншого члена подружжя (проблеми з догляду за прийомною дитиною, її виховання, поведінку, навчання);

нерозуміння оточуючими людьми мотивів поведінки і пошуку ними корисливої мети батьків, що призводить до погіршення стосунків з ними, перегляду своєї поведінки і спілкування вдома і на вулиці між собою та іншими людьми і родиною;

спілкування з біологічними батьками і дитиною, питання сусідів ускладнюють альтруїстичну поведінку батьків, спілкування.

Для батьків прийомна родина має такі позитивні риси: дозволяє реалізувати себе як батьків і громадян, подолати самотність; вчить толерантності, уважності, турботливості до рідних і прийомних дітей; сприяє корекції сімейних стосунків, надає перспективи життєдіяльності сім'ї, сприяє вихованню рідних дітей на гуманістичних засадах.

Для рідних дітей прийомна дитина несе позитивне і негативне. До позитивних наслідків належить: уміння будувати взаємостосунки у своїй родині, виявляти толерантність, симпатію, милосердя, самостійність, терплячість; розуміння цінності сім'ї, її місця в житті людини; повага до батьків; уміння поступатися власними можливостями іншому, розподіляти свої потреби і можливості, виявляти почуття, спілкуватися, доглядати за собою та іншими тощо. До негативних наслідків можна віднести: брак часу у батьків на рідну дитину, ревнощі до прийомної дитини; несумісність звичок, емоційне неприйняття, що веде до конфлікту і конкуренції.

Розглядаючи особливості роботи соціального педагога з прийомною родиною, важливо знати не тільки які функції він виконує, а як він їх виконує. Показником якості виконання функцій є роль - «культурно-детермінована модель поведінки, що встановлено для особистості, яка займає особливе суспільне становище». Дослідники виділяють ролі соціального працівника. Особливого значення в цьому аспектів набувають латентні ролі - це ролі, які мають місце у конкретній об'єктивній реальності у прихованому, явно не визначеному вигляді, й ті, що «не розуміння професійного портрету соціального працівника» [38, 185-187]. Вони не завжди є «озвученими», але вони демонструють ставлення:

- соціального працівника до проблем клієнта, державної допомоги, органів влади, які реалізують і формують соціальну політику;

- суспільства і громадян до можливостей соціального працівника;

- соціального працівника до своєї професії та самого себе.

Отже, вони впливають на якість реалізації соціальної політики, надання послуг громадянам. У той же час вони можуть змістити пріоритети соціальної роботи в очах громадян, що є важливим для успіху конкретної сім'ї.

Латентні ролі притаманні всім рівням діяльності соціального педагога, отже, необхідна спеціальна робота по формуванню професійної моралі соціального педагога, яка надає якості всій його діяльності, створює імідж органів державної влади і професії, має найвищою цінністю права сім'ї та її членів.

Виходячи із особливостей прийомної родини, функцій і ролей соціального педагога можна визначити особливості роботи соціального педагога з прийомними сім'ями, серед яких такі правила:

- пам'ятати про те, що в родині є прийомна дитина, про те, що вона вносить у сім'ю позитивне і негативне, але діяти так, ніби це - звична родина, яка не відрізняється від інших, має такі ж проблеми; здійснюючи індивідуальну роботу з членами родини, будувати її з урахуванням цінностей та принципів етики, роз'яснюючи, при необхідності, їх членам сім'ї;

- підкреслювати успіхи у сім'ї, радіти за ці успіхи, створювати ситуації успіху, залишаючись у ролі порадника, посередника на основі діалогу і співробітництва;

- приділяти увагу всім членам родини, вислуховувати всіх, ураховувати погляди і побажання, скарги і образи кожного; виявляти бадьорість, висловлювати надію на краще, бути у доброму гуморі;пам'ятати про труднощі, але не говорити про них, створювати умови, щоб їх не було, попереджувати конфлікти та проблеми;

- захищати права прийомної родини у суспільстві та мікросередовищі, не ставлячи собі це у винагороду, надавати послуги, виходячи з проблем сім'ї і можливостей влади, переконувати і навіювати, демонструвати приклади, інформувати, а не підтверджувати чутки, зберігати і демонструвати оптимізм; запобігати конфліктам;

- не втручатися в ролі, розподілу влади, традиції та обов'язки членів сім'ї, але допомагати встановити нові, демократичні, пов'язані з появою прийомної дитини і спонукати до перегляду тих, що вже існували;

- не виявляти прихильності до когось із членів родини, пам'ятаючи про ревнощі, порівняння тощо, але тримати в полі уваги не тільки стосунки членів сім'ї з прийомною дитиною, а й стосунки між звичайними, рідними членами родини; вчити симпатії, чуйності, спостережливості, уважності до всіх членів сім'ї і демонструвати це власним прикладом;

- спрямовувати родину на самовизначення, розв'язання проблем власними силами, підтримувати в її зусиллях, не брати всю відповідальність на себе за її рішення та дії;

- виявляти гендерну чутливість, але діяти на основі рівності; спрямовувати свою діяльність і діяльність сім'ї на формування почуття цілісності у членів родини, встановлення родинних зв'язків;

- виявляти і демонструвати толерантність до прийомних і рідних дітей, прийомних і біологічних батьків, утверджувати культуру миру та взаєморозуміння, долати і попереджувати залежність між членами сім'ї;

- ставитися до кожного члена родини з повагою, не зважаючи на вік і стать, не обговорювати з іншими і не оцінювати рішення кожного члена сім'ї, які стали відомі, робити це лише тоді, коли про це буде просити особа, яка це рішення прийняла;

- спонукати до участі всіх у розв'язання проблеми і прийнятті рішень; не виявляти недовіри, підозри щодо розподілу батьками благ і любові між рідною і прийомною дитиною;

- не вступати з родиною в обговорення діяльності органів державної влади, державних діячів та їх рішень, роз'яснювати соціальну спрямованість державної політики, спільно шукати ресурси для розв'язання проблем сім'ї;

- не критикувати діячів, владу, їх рішення у присутності клієнтів; не вважати себе істиною в останній інстанції, беззаперечним авторитетом, але бути наполегливим у виконанні своїх завдань перед прийомною сім'єю;

- розмежовувати межі особистісного і професійного, надавати послуги і пропонувати їх, а не чекати звернення по допомогу; спокійно реагувати на критику і здійснювати самокритику, але не обговорювати колег у присутності членів сім'ї;

- пам'ятати про свої особисті інтереси і чергувати роботу і відпочинок, запобігати власній перевтомі; не зловживати владою та радитися з колегами, працювати в команді, не пригнічувати членів сім'ї [61, 85-90].

«Специфіка спілкування в процесі діяльності, - за Л.В. Барановською, - полягає в створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності. Розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми. Основною ж характеристикою спілкування в залежності від розгляду його зв'язків з діяльністю є те, що спілкування - суб'єкт - суб'єктна взаємодія»[37, 358]. Все це означає діалогічність, рівноправність стосунків консультанта та клієнта, умову успішного розв'язання проблем клієнта на основі організаційної та інформаційної функції спілкування.

Консультування може здійснюватися як з усією сім'єю, так і з окремими її членами, на різних етапах розвитку родини, з урахуванням особливостей розв'язання сім'єю завдань попередніх етапів, досвіду членів сім'ї, позиції психолога. Таким чином, консультування - це взаємодія учасників цього процесу, яка відбувається за їх згодою, на основі позитивної мотивацій її учасників, усвідомленої мети - розв'язання проблем сім'ї та її членів.

Виходячи з цього, консультування - процес, тривалий за часом, має етапи; мету для кожного з учасників, способи (методи) і форму взаємодії, засоби та умови успішного здійснення. Все це дозволяє визначити соціально-педагогічне консультування прийомної сім'ї як взаємодію у спілкуванні соціального педагога і родини, спрямовану на допомогу сім'ї в реалізації її прав та прав членів сім'ї в родині. Тому консультування передбачає здійснення, в залежності від проблем сім'ї та обставин, умов її життя, виконання педагогом діагностичної, соціально-терапевтичної, профілактичної, корекційно-реабілітаційної, прогностичної функції через організацію спілкування з сім'єю. Змістом консультування є суб'єктивні проблеми прийомної сім'ї та її членів відповідно до об'єктивних проблем розвитку сім'ї за етапами, реалізації особистості в стосунках «батьки-діти», «діти-діти», «батько-мати», «сім'я-суспільство» [4, 65-68].

При проведенні консультування прийомної родини соціальному педагогу потрібно досконало володіти та знати методи консультування - це способи здійснення вербального спілкування клієнта та консультанта. На основі загальних основ педагогіки та менеджменту соціальної роботи можна виділити такі методи консультування сім'ї: регламентування, нормування, інструктування, приклад, наслідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій; експертні оцінки; рольова гра; написання сценарію рішення проблеми сім'ї [46, 39].

Регламентування в роботі консультанта - це застосування організаційних положень, необхідних для успіху консультування (час на роботу, на міркування, на зустріч). Це дисциплінує клієнта, організовує його роботу з соціальним педагогом.

Нормування - це встановлення нормативів, які є орієнтирами в роботі з сім'єю: цілі, діяльність щодо їх досягнення, угода, правила поведінки на консультаціях.

Інструктування - роз'яснення умов, обставин, перспектив роботи, наслідків проблеми, можливих труднощів, попередження можливих помилок.

Наслідування - це відображення дій і слів клієнта консультантом, так, щоб клієнт побачив себе з боку, проаналізував свої дії і слова, або відбиття клієнтом слів і дій консультанта як навчання діям щодо певної ситуації (як сказати «ні» дитині) [26, 134].

Приклад - це показ дій інших людей у подібних обставинах. Показ може бути словесним, за допомогою аудіо- та відеоапаратури, але він супроводжується описом, ситуації, якостей людини, її ресурсів і можливостей тощо.

Заохочення - це схвалення дій і міркувань клієнта з метою закріплення позитивних дій та думок. Заохочення створюють ситуацію успіху, що збільшує позитивну мотивацію до роботи з консультантом. Заохочення може бути у вигляді прийомів розуміючого слухання, схвалення, постановки у приклад іншим членам родини, символу нагороди (квітка, зірка, прапорець).

Інформування - це передача інформації клієнту без оцінок її та клієнта, без урахування особливостей клієнта, але з урахуванням особливостей його проблеми. Інформування передбачає виділення головного, посилання на нормативні документи, авторитетних осіб, свідчення інших людей.

Критика - це метод покарання, який застосовується соціальним працівником у роботі з прийомними сім'ями. Його особливостями є те, що підкреслюються, виділяються і осуджуються негативні риси, дії, слова клієнта у порівнянні опорою на позитивне в людині, підказом шляхів розв'язання проблеми [54, 78-79].

Перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій клієнта здійснюється з метою вивчення його особливостей, умов його життєдіяльності, позитивного в ньому, ставлення його до інших людей. Передбачає перегляд матеріалів, виявлення в них головного, причинно-наслідкових зв'язків разом з клієнтом, який дивиться на себе «з боку» і менш емоційно аналізує проблему усвідомлює її разом з консультантом. Отже маємо співпрацю у пошуках причини проблеми.

Написання сценаріїв розв'язання проблем - дія, яку виконує клієнт за завданням консультанта після усвідомлення проблеми. Сценарій передбачає поділ опису на доцільні дії, слова, які їх супроводжують і відповідають діям, невербальні засоби спілкування, які відповідають діям і словам у зазначених обставинах. Стратегію і тактику дії клієнт визначає з консультантом [26, 136-137].

Рольові ігри - модель реальної ситуації в цікавій формі, яка передбачає завдання для її розв'язання, розподіл ролей учасників, план роботи з моделлю. Дії і слова, емоції учасники вигадують свою, керуючись стратегією і тактикою, які запропоновані в умовах гри. Доцільною є зміна ролі члена родини у грі (батько став дитиною, дитина - матір'ю, мати - батьком). Це дозволяє побачити членам сім'ї себе як у дзеркалі, пережити на собі свої вчинки і слова, відчути недоліки тієї ролі, яку вони грають (отже і дискомфорт, бажання цього члена родини). Гра повинна закінчуватися аналізом: що відчули, про що нове дізналися, чому навчилися, як краще було б розв'язати проблему, чому щось було невдалим, які якості є необхідними для розв'язання проблеми, чому ще слід вчитись.

Метод якісних оцінок - метод дослідження, за якими знавець по даному питанню дає якісні та кількісні оцінки варіантів рішень, що пропонуються. Застосовуються тоді, коли є необхідність з кількох запропонованих варіантів обрити оптимальний, враховуючи матеріальні фінансові можливості, морально-правові та інші конкретні умови; визначити сформованість певних якостей особистості, цінності колективу тощо. Оскільки характер інформації є різним, то використовуються різні методи її обробки та аналізу: метод парних порівнянь, метод множинних порівнянь, метод ранжування альтернатив та ін. [5, 92-94].

Соціальний педагог консультуючи прийомну сім'ю повинен працювати як з дорослими, так і дітьми, що вимагає врахування їх вікових особливостей: діти більш емоційні, рухливі, мають нестійку увагу, не вміють її довго зосереджувати та розподіляти, мислять за допомогою наочності та образів. Це зумовлює незначний час на консультування дитини-сироти, використання прямих та конкретних питань, заохочень, ситуацій успіху. Спілкування на рівних. О.В. Сидоренко виділяє такі способи вербальної взаємодії дорослого з дитиною, які призводять до побудови демократичних стосунків з дітьми:

- констатуючі описи;

- відтворення дій і слів дитини;

- використання надихаючих висловлювань;

- чесні та відкриті відповіді [60, 55].

Для забезпечення позитивної мотивації та подальшого консультування використовуються такі прийоми: переносити акцент на прив'язаність і позитивну інтерпретацію цьому сприяють за Т.Ф. Алексеенко спостереження за партнером чи дитиною (з ким виникають чи назрівають конфлікти) з чіткою установкою визначення того, що в них радує, подобається, що дає задоволення і приносить відчуття щастя, що утримує разом. Відповіді на ці запитання рекомендується записувати, шукати підтвердження цим позитивним якостям в житті. Рекомендується також записувати та аналізувати негативні риси характеру і того, що дратує. Це означає перенесення уваги із зовнішньої конфліктної ситуації до аналізу конфлікту, раціонально мислення, вивчення своїх потреб, вподобань, виявлення причин загального дискомфорту, що призводить до переорієнтації в колі сімейних взаємостосунків.

Під час консультування прийомної родини повинні виконуватися такі завдання:

- клієнт сам виявляє свої потреби та проблеми, дізнається про можливість розвитку своєї особистості;

- коректує самооцінку клієнта до прийняття обґрунтованого рішення про розв'язання проблем і задоволення потреб;

- коректує самооцінку родини на основі прийняття кожного члена як особистості, яка має власні погляди та інтереси.

Консультація розв'язує такі непрямі завдання:

- усвідомлення клієнтом зв'язку між стресом і колишніми життєвими переживаннями та проблемами;

- засвоєння нових моделей сприймання думок та почуттів;

- розвиток нових адаптованих реакцій і стратегій подолання стресу, які можуть бути корисними не лише у період кризи, але й у майбутньому [26, 139-141].

К.С. Шендеровський зазначає, що звернення до соціального педагога по допомогу супроводжується стресом і дискомфортом людини, її тривогою. Людина мусить для себе вирішити, що для неї дійсно є проблема, яка потребує допомоги соціального працівника; допустити імовірність того, що про проблему можуть дізнатися колеги, члени сім'ї, друзі; усвідомити, що їй можливо буде потрібно поступитися своєю незалежністю і погодитися грати підлеглу роль.

Для родини звернення по консультацію означає визнання свого безсилля, неспроможності розв'язати проблему, що пригнічує ще й тим, що дорослі є безпорадними на очах дітей. Це для подружжя означає невпевненість у собі, спробу відшукати підтримку і в консультанта, і дітей (які самі безпорадні, вимагають ще більшої турботи, захисту, уваги і не можуть підтримати батьків, бо це їм не під силу). Така ситуація призводить до конфліктів, перекладу провини на інших, виправдовування себе. Консультант у цьому випадку сприймається як рятівник, якому готові підкоритися, аби він негайно розв'язав проблему. Але ж ці проблеми накопичувалися тривалий час, тому стосунки не можуть бути миттєво відновлені.

Консультація як процес педагогічного спілкування містить такі стадії:

- орієнтування в довколишніх умовах, вибір об'єкта;

- привернення уваги до себе за допомогою дії;

- підготовка об'єкта для сприймання думок, почуттів, бачень;

- передача своїх думок, почуттів бачень за допомогою мовлення, міміки та інших засобів виразності з метою змусити об'єкт зрозуміти, побачити або почути трансльоване;

- момент відгуку об'єкта [58, 65-68].

На основі особливостей процесу консультування можна говорити про його форму - певним чином упорядковану структуру комунікативної діяльності соціального педагога, яка зумовлена метою, задачами, логікою та методами роботи на конкретних етапах роботи, в конкретних обставинах; характеризується особливостями способами керування, організації та співробітництва соціального працівника та прийомної родини в соціально-педагогічній діяльності. До різних видів соціально-педагогічного консультування, таким чином, можна віднести такі:

- за місцем проведення: виїзне, стаціонарне, пересувне;

- за кількістю учасників: групове, індивідуальне, масове;

- за способами взаємодії: безпосереднє, опосередковане;

за часом: тривале, одноразове;

за мірою допомоги: надання потрібної інформації, спільний аналіз проблеми, надання порад, рекомендацій, робота за контрактом [38, 156-157].

Етапи консультування визначаються як метою роботи з прийомною родиною, так і особливостями конкретної родини, її членів. Психологи пропонують свою послідовність у роботі з особистістю, хоча різні моделі консультування мають свої особливості:

1. Створення клімату, що забезпечує успіх консультацій. Треба переконати клієнта в тому, що Ви відчуваєте щирий інтерес до його проблеми: прагнете йому допомогти. Визначення проблеми, її усвідомлення клієнтом.

2. Створення своєрідного «катарсису», що виникає внаслідок того, що людина вперше за тривалий час висловлюється з наболілих проблем.

3. Фаза розради. Задача зводиться до заняття деструктивного ефективного фону. Клієнт повинен переоцінити свою ситуацію, зрозуміти, що вона не найтрагічніша, як йому здавалося. Здійснюється переорієнтація уваги людини на позитивні аспекти ситуації, які раніше не помічалися.

4. Діагноз. Консультант повинен зрозуміти у чому причина конфлікту, з приводу якого до нього звернулися. Діагноз не повинен повідомлятися клієнту.

5. Фаза освоєння, дослідження. Спираючись на свій діагноз консультант прагне допомогти клієнту самому поставити «діагноз» ситуації, до якої він потратив. У цьому процесі активними є дві сторони. Визначення цілей і завдань роботи над проблемою.

6. Усвідомлення клієнтом наявних варіантів поведінки і вибір одного з них. Всі рішення людина повинна приймати сама. Тільки в цьому випадку вона буде відчувати себе відповідальною за свої вчинки і не відмовиться від прийнятого рішення при певних труднощах. Розробка плану розв'язання проблеми.

7. Укріплення мотивації на виконання прийнятого рішення. Реалізація плану.

8. Оцінка результатів [60, 57-58].

Консультування прийомної родини може здійснюватися структурно:

- з усією родиною одразу. Метою такого збору людей є вислухати як посередник без конфліктів всіх членів родини і водночас дати їм змогу висловити свої образи і потреби без значних емоцій, почути один одного, не перебиваючи, з'ясувати ставлення всіх членів сім'ї до конфлікту і до проблеми. Консультант - слухач і водночас - керівник, щоб обговорення проблеми не перейшло у ще один конфлікт;

- консультування може бути індивідуальним по черзі з кожним членом родини, які не бачать і не чують один одного. Це допомагає з'ясувати особливості кожного члена сім'ї, створює умови довіри, конфіденційності, допомагає розібратися в проблемі [61, 95].

Але займає тривалий час і не все, що сказано консультанту, можна обговорити з іншими членами сім'ї. Потрібно з'ясовувати, що можна сказати, а що - ні. Індивідуальна консультація розв'язує такі завдання:

- встановлення первинного зв'язку і визначення потреб клієнта в послугах;

- вивчення і з'ясування проблеми;

- мотивація необхідної допомоги з боку соціального педагога;

- концептуалізація проблеми;

- визначення і дослідження пропонує мого рішення;

- вибір напрямку стратегії;

- розв'язання проблеми.

Індивідуальна консультація вимагає інтенсивного контакту між педагогами та учасниками на основі визначення один одного як рівних партнерів у спілкуванні. Такі консультації проводяться під час вивчення інтересів учасників; у гострих життєвих ситуація; коли людина і родина мають проблеми у вивченні і розв'язанні завдань свого розвитку. Такі консультації передбачають підтримку клієнта за допомогою бесід, посилання на власний досвід і, водночас, - на пошук відмінностей у подоланні труднощів з метою визнання індивідуальної цінності клієнта.

Але як і в кожному виді діяльності, надання послуг не може проходити без врахування певних принципів, дотримання, яких є запорукою успішного консультування (анонімність, конфіденційність, добровільність, гуманність, доступність, нейтральність, законності, гласності та ін.).

Соціальний працівник працюючи з прийомними сім'ями надає їм ряд консультативних послуг до яких відноситься:

- економічне консультування, яка передбачає ознайомлення батьків і дитину про ту матеріальну допомогу, яку їм надає держава, а це в свою чергу передбачає дотримання своєчасності державних виплат на утримання дитини в прийомній сім'ї та пошук додаткових ресурсів для вирішення актуальних потреб дитини, підтримки її здоров'я, процесу навчання та розвитку;

- психологічне консультування - це проведення комплексу заходів з реабілітації, реактивації, перенавчання та ресоціалізації прийомних дітей в прийомних сім'ях. Для цього можуть використовуватися такі форми роботи: моніторинг психічного стану та розвитку дитини, психодіагностика (базова, поточна, за запитом, по виходу дитини і з прийомної сім'ї - завершальна), психокорекція, психотерапія (робота з травмою втрати), організація та проведення тренінгів, моніторинг інтеграції дитини в прийомній сім'ї;

- юридично-правове консультування спрямоване на ознайомлення з державних гарантій стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомної сім'ї, а також здійснення заходів із захисту їхніх прав та законних інтересів. Юридичне консультування здійснюється через прийомних батьків, прийомних дітей, соціальних працівників; написання запитів, листів, клопотань, звернень та інших письмових документів; роботу з нормативною базою для вивчення особливих питань, які виникають в ході поточної роботи та формування тематичних вибірок нормативних актів; підготовки та інструктажу соціальних працівників для представлення інтересів прийомних дітей; розробку нових та удосконалення існуючих договорів для врегулювання законодавчо невизначених питань; контроль за наявністю усіх необхідних документів у справах прийомних сімей тощо;

- медичне консультування передбачає надання інформації, куди може звернутися прийомна родина, щоб вирішити питання охорони здоров'я прийомної дитини та й батьків зокрема.

- педагогічне консультування стосується вирішення питань навчання прийомних дітей та здобуття ними освіти.

Соціальному працівнику слід пам'ятати, що основний принцип консультативної роботи з прийомних дітей та батьками є індивідуальний підхід до кожної дитини і родини загалом, це сприятиме повноцінній соціалізації, реабілітації та збереженню їх здоров'я тощо.

2.2 Думка школярів по відношенню до прийомних родин

З метою забезпечення індивідуального підходу до виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні проводиться робота щодо функціонування та удосконалення по створенню інституту прийомної родини.

Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, котрі залишилися без батьківського піклування з соціальних причин. Так наприклад в Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята - біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків внаслідок трагічних обставин. Решта 90 % - діти живих батьків, але котрі відмовились (або позбавлені державою батьківських прав) відмовилися виконувати батьківський обов'язок стосовно власних дітей.

Для того, щоб визначити ставлення суспільства до прийомної родини, я вирішив провести опитування в загальноосвітній школі, щоб виявити думку школярів по відношенню до таких родин. Нами було розроблено опитувальник (додаток Г), щоб з'ясувати не лише кількісні відомості, а й якісні. Дослідження було проведено в Хмельницькій загальноосвітній школі № 18. В результаті роботи було опитано учнів 10 - 11 класів в кількості 50 чоловік.

У ході проведення дослідження було виявлено низький рівень знань дітей, про прийомну родину, а саме: 80 % респондентів відповіло не вірно, відповіді були розмиті і нечітко визначено, що ж таке на справді прийомна родина, вони зазначили, що - це родина яка усиновила дитину і мешкає разом з нею.

Але все ж таки 20 % опитаних відповіли вірно на поставлене питання.

Мал. 2.2.1 - Розподіл відповідей на питання «Чи знаєте Ви, що таке прийомна родина?»

Визначаючи, яка форми опіки найкраща діти надали перевагу прийомним родинам 60 %, хоча дивлячись на вище поставлене питання респонденти не в достатній мірі володіють інформацією, що ж таке прийомна сім'я, усиновлення - 20 %, будинок дитини - 12 %, дитячий будинок сімейного типу - 8 %. Респонденти стверджують, що для дитини найкраще буде жити у родині, де її оточує турбота та тепло, а після 18 років вона буде дорослою і знай де місце для проживання.

Досліджувані, які обрали будинок дитини, обґрунтували це тим, що там не буде сумно та буде с ким поспілкуватися у вільний час навіть не виходячи з дому.

Мал. 2.2.2 - Розподіл відповідей на питання «Яка форма опіки на Вашу думку найкраща?»

На поставлене питання відповіді розподілилися таким чином:

-84 % опитаних позитивно ставляться до прийомної родини, стверджують, що дитина у родині буде оточена любов'ю, турботою та буде відчувати себе потрібною у цьому житті, а це в свою чергу позитивно вплине на її подальше життя та сімейні стосунки які вона буде будувати на прикладі вже прийомної родини;

- 16 % стверджують, якщо дитина позбавлена батьківського піклування, то з неї не виросте нічого доброго вплине спадковість (адже вона може бачила як її батьки п'ють, палять, вживають наркотики чи щось інше), нехай краще залишається в інтернаті, можливо її там виховають, бо багато років працюють з такими дітьми і вже мають досвід роботи.



Мал. 2.2.3 - Розподіл відповідей на питання « Як Ви ставитесь до прийомної родини?»

У 58 % опитаних було виявлено знайомих, які взяли на виховання та спільне проживання хоча б одну дитину позбавлену батьківського піклування або сироту, інші 42 % - не знають про такий факт серед знайомих взагалі.

Мал. 2.2.4 - Розподіл відповідей на питання «Чи є у Вас знайомі, які взяли на виховання та спільне проживання дитину, що залишилася без батьківського піклування?»

Характеризуючи прийомних батьків респонденти майже поділилися порівну і особливу увагу звернули на такі якості, якими повинні володіти прийомні батьки:

- матеріальна забезпеченість - 70 %;

- емпатійність та любов - 64 %;

- не пити та не бити дитину - 50 %;

- відповідати за свої вчинки та дії - 34 %;

- бути благополучними - 30 %;

- турботливими - 30 %;

володіти моральними принципами, щоб вчити дитину - 24 %;

- бути надійними - 18 %;

- купувати різні речі - 18 %;

- приділяти уваги проблемам дитини - 10 %;

Мал. 2.2.5 - Розподіл відповідей на питання «Якими на Вашу думку повинні бути прийомні батьки?»

У 52 % з опитаних є у класі діти з прийомної родини. На питання як вони до них відносяться більшість відповіла, що «нормально» як і до всіх. Він ні чим не відрізняється, така ж як вони дитина, якій потрібна турбота та любов батьків, а 48 % - відповіли негативно.



Мал. 2.2.6 - Розподіл відповідей на питання «У Вас в класі є діти з прийомної родини?»

На запитання «Ви б в майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину-сироту?» отримали такі результати, що представлено на малюнку 2.2.7.

Мал. 2.2.7 - Розподіл відповідей на питання «Ви б в майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину-сироту?»

В майбутньому взяли б на виховання та спільне проживання дитину сироту або позбавлену батьківського піклування, якщо:

- не змогли б мати власну дитину - 80 %;

- були б матеріально забезпеченими - 26 %;

- мав би лише одну дитину - 12 %;

Ніколи б не взяв чужу дитину на виховання - 20 %, не утворював би прийомну родину через велику кількість власних дітей - 14 %.

На запитання «Чи повинна держава допомагати прийомним сім'ям?» респонденти дали такі відповіді:

- держава на думку досліджуваних повинна допомагати:

а) матеріально - 90 %,

б) заохочувати до створення прийомних сімей - 50 %,

в) надавати пільги - 36 %,

г) морально підтримувати - 20 %.

Мал. 2.2.8 - Розподіл відповідей на питання «Чи повинна держава допомагати прийомним сім'ям?»

88 % опитаних стверджують, що прийомні родини потрібні суспільству, щоб виховати гідну особистість, яка зможе зробити щось корисне не лише своїм прийомним батькам, а й суспільству загалом. 12 % доводять, що людину перевиховати не можливо і не потрібно намагатися, вони нічого корисного не принесуть суспільству, нехай краще лишаються в притулку і не псують життя іншій родині.



Мал. 2.2.9 - Розподіл відповідей на питання «Чи потрібні прийомні сім'ї суспільству?»

Всі респонденти побажали всього найкращого батькам, міцного здоров'я, успіху у нелегкій справі, щоб вони любили та цінували дітей, допомогли їм вирости хорошими людьми, які принесуть користь нашій державі. Зичили терпіння у нелегкій справі, адже не кожен з може взяти в свою родину чужу дитину, яку потрібно виховувати як рідну. Залишатися такими суспільно корисними людьми та небайдужими до людського горя.

Отже за результатами проведеного опитування було виявлено, що переважна більшість респондентів позитивно налаштована по відношенню до прийомних родин. Хоча напевно в достатній мірі все ж таки не в повній мірі розуміють поняття прийомна сім'я, дещо прирівнюючи її до усиновлення (удочеріння). Підчас інтерпретації також було виявлено, що респонденти взагалі не розрізняють не те, що види прийомних сімей, а путають різні форми опіки та піклування між собою вказуючи, що це опікунська родина. Можливо саме через це і отримано такий результат.

На відповіді яка форма опіки на вашу думку найкраща, все ж таки напевно вплинула методика, там все було побудовано навколо прийомної родини, тому на нашу думку більшість дітей і обрала її. При характеристиці прийомних батьків діти приділяли увагу не лише якостям особистості (турботливі, відповідальні, люблячі), а й надавали велике значення матеріальній стороні (70 % опитаних). Що також в достатній мірі характеризує проблему нашого суспільства, лише матеріально забезпечені люди можуть взяти та виховання та спільне проживання дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування, хоча можливо вони і не будуть володіти всіма якостями особистості, які необхідні для того, щоб з сироти виховати повноцінну особистість.

Також характеризуючи відповіді можна стверджувати, що наша країна ще не в достатній мірі розвинула інститут прийомної сім'ї, адже відповіді респондентів свідчать, що вони (а загалом напевно і переважна більшість) візьмуть дитину-сироту чи дитину позбавлену батьківського піклування лише тоді коли не зможуть мати власну дитину, а не через те що в них виникнуть якісь почуття, можливо навіть на сучасному етапі деякі прийомні родини створюються і через матеріальну допомогу, яка надається державою, хоча це все і контролюється соціальними службами та іншими організаціями.

Але в першу чергу все ж таки в Україні на законодавчому рівні потрібно допомагати в достатній мірі таким родинам. Також потрібно пропагувати та всіляко рекламувати різні форми опіки та піклування, зокрема і прийомні родини на державному рівні та в регіональних соціальних службах зокрема. Адже характеризуючи відповіді можна стверджувати, що діти не в достатній мірі володіють інформацією про форми опіки та піклування, які існують в Україні, 48 % на яву ніколи не бачили та не чули про прийомну родину в своєму оточенні.

Отже можна стверджувати, що її в майбутньому вони ніколи не створять, а це в свою чергу призводить до того що кількість прийомних родин, які існують на сучасному етапі розвитку суспільства не збільшиться, бо обізнаність населення з даною проблемою досить низька. Що і доводить висунута нами гіпотеза, що необізнаність громадськості щодо прийомних сімей є причиною їх невеликої кількості та незначних звернень до соціальних служб з метою створення прийомних сімей.