Чи залишається чесний в кінці кінців завжди «у дурнях»? Виявляються чи спортсмени, політики, бізнесмени, які дотримуються правил чесної конкуренції по відношенню до партнерів, що уникають таємних махінацій і які відчувають огиду до нечесної гри, не тільки особисто в програші, але і в соціальній ситуації трагічної дилеми, побудованої на саморуйнівної динаміці системи? Порушення норми, що приносять вигоду порушників, абсолютно неминуче породжують наслідування, якщо вони не тягнуть за собою заплата, що вселяє страх покарання або компенсації, і при цьому ставлять в гірше становище тих, хто чесно дотримується правил. Залишилися безкарними порушення правил множаться за законом позитивної зворотного зв'язку, якщо порушники постійно опиняються в більш вигідному становищі. У цьому випадку розвивається динаміка саморуйнування соціальної системи. При цьому на поверхні зберігається видимість дотримання норм, зате в глибині панує закон джунглів і максимізації успіху - або абсолютна анархія правил.

Хіба не дійшли вже до цього стану економіка, політика і великий спорт, а також інші галузі конкурентної боротьби, наприклад конкуренція вчених за місця і кар'єру? Чи не стала норма порожній оболонкою, на яку гучно або голослівно посилаються, в той час як реальність таємно підпорядковується зовсім іншим законам - законам джунглів або вовчої зграї? Це різкі формулювання, жорстко поставлені питання, які, проте, вимагають ретельного з'ясування. У всякому разі, проблеми чесного дотримання правил в більшості організацій, де йде боротьба за успіх і відмінності, вже не можна вирішувати тільки з точки зору індивіда і його відповідальності. Мова йде про проблеми, обумовлених самою структурою суспільства і мають власну динаміку розвитку, яку можна зрозуміти лише на рівні соціуму. Проблеми чесної гри та рівності шансів в конкурентній боротьбі - типові проблеми такого роду, і до них вже неможливо підходити з точки зору одних індивідів. Заходи, покликані покласти відповідальність на окремого діяча, виявляються неефективними, стають стратегіями ухилення від відповідальності, суто номінальними маркетинговими та рекламними акціями. Вони можуть у кращому разі залучити до цієї проблеми увагу громадськості та всіх учасників, але, звичайно, не змінити структурну динаміку ситуації подвійного примусу. Непохитне прагнення до власної вигоди практично будь-яку ціну, а «при необхідності» і нечесними засобами, призводить до того, що, розриваючись між зміцнілими вимогами неодмінного успіху і благородними ідеалами чесної гри, благонамірений діяч не досягає мети, та ще й піддається глузуванням як наївна людина , невиправний ідеаліст, дилетант, дурень і інше. Оскільки з правила «Niceguysfinishlast!» Згідно із законом логічної протилежності неминуче випливає, що переможці - це пройшли вогонь і воду майстра закону джунглів, то хто захоче в цій ситуації залишатися «хорошим хлопцем»?

Психолог і соціолог менеджменту Йорг Каспар Рот виявляє в «ігровому полі менеджменту» явні паралелі того, що по суботах і неділях відбувається на футбольних полях Німеччини: «Чим менш прозорі правила змагання, чим слабкіше судді, ніж упереджене глядачі і чим жаданішим нагорода, тим бесцеремоннее ведеться гра не за правилами ». На ігровому полі професії часто залишається неясним, хто проти кого грає; тут особисті досягнення видно не так чітко, як в воротаря у футболі, а правила гри часто змінюються. Крім того, судді, тобто начальство, самі часто є зацікавленими гравцями. Так, Зігфрід Буххольц, директор великого хімічного концерну, говорив: «Ми стикаємося з тим, що наше суспільство не заохочує ті самі цінності, які могли б сприяти його здоров'ю: доброту, любов до ближнього, готовність до самопожертви. У світі бізнесу це вважається слабкістю керівництва. Винагороджуються ж як і раніше цінності, згубні для суспільства: вміння пробитися, жорсткість, енергійна робота ліктями ».

3.2 Проблема чесної гри та рівенства шансів в конкурентній боротьбі олімпізму

Майже всі говорять ще про «справжньої» чесної гри, але на практиці вона ведеться лише «вимушено» (у подвійному сенсі!) Або поверхнево або не ведеться зовсім (хіба що для вигляду). Публічні голослівні заяви, проповіді, для збереження іміджу посвідчують в доброзвичайності говорять і закликають до чесної гри, також виконують функції відволікання уваги, як і маркетингові стратегії «ініціативи за чесну гру» в німецькому спорті. Люди розуміють - можливо, не віддаючи собі повного звіту або не зізнаючись у цьому вголос, - що без глибоких структурних змін їм не вберегтися від посилення конкуренції з усіма супутніми явищами брутальності, надмірної серйозності і нечесної гри, і шукають притулку і прикриття в стратегії відходу від відповідальності. Звичайно, краще закликати, ніж зовсім нічого не робити. Але залишається питання, чи можна цим добитися чого-небудь, крім виявлення симптомів. Можливо, голослівний заклик не сприяє навіть лікуванню останніх, не кажучи вже про усунення структурних, породжених і підтримуваних системою причин проблеми. Не маскує чи показна бурхлива словесна діяльність (хоча вона, звичайно, змальовує основну проблему і робить її надбанням громадськості) лише подальше, ще більш ефективне функціонування подвійної моралі або розщеплення моралі. І чи спрямовані голослівні запевнення лише на відволікання уваги. Або закони суспільства паблісіті вже так увійшли в плоть і кров функціонерам всіх родів, що вони не можуть уявити собі інших можливостей, окрім піар-заходів, які маніпулюють порожніми словесними оболонками і зводяться в результаті до настільки ж багатослівним, як і ухильну реверансам перед утвердившимися переконаннями, махінаторами громадської думки та засобами масової комунікації - тобто до ритуального кадіння всюдисущому ідолу «іміджу». Не варто приписувати добровільним організаторам та учасникам таких акцій ні напівсвідомий прагнення зам'яти проблему, ні цинічну стратегію показною активності. Але саме до такої показної діяльності в реальності зводяться ці заходи. Проблема, таким чином, частково усвідомлюється, але ніяких глибоких проблем зміна іміджу не вирішує. Тим не менш, якщо проблема визнана, зроблена надбанням громадськості і усвідомлена, це вже непогано, хоча звідси ще далеко до усунення причин проблеми. У всякому разі, це можна зрозуміти як запрошення до глибокого аналізу та рефлексії, до того, щоб дійсно намітити, запропонувати, випробувати й спробувати поширити систему структурних змін, знешкоджуючи, позбавляючи гостроти закладені в системі, структурні стимули до нечесної гри - наприклад, енергійно знижуючи значення спортивної перемоги, орієнтації виключно на перемогу («Головне - перемогти!»), а також прагнення обіграти, витіснити противника в економічній конкуренції.

Але як таке можливе без того, щоб політики, бізнесмени, преса, суспільство в цілому, прості німецькі обивателі, захотіли змін і рішуче взялися за справу? Як можна домогтися зниження перебільшеного егоїзму конкуренції в високорезультативних областях, зокрема в не можуть обійтися без інтенсивної тренування видах великого спорту, які роками вимагають від людини повної віддачі, вкладення всіх ресурсів і засобів, часу, сили, енергії, спеціального навчання та іншого? А хіба політики і представники преси і телебачення, а з недавнього часу також і спонсори (за рідкісними винятками) не роблять все можливе, щоб ще посилити вимоги високих результатів та публічності у спорті, щоб сприяти подальшій ескалації очікувань, посилювати серйозність суперництва, весь час вимагаючи медалей і орієнтуючись на них у фінансовій підтримці спорту? Не вимагають Чи неможливого ті, хто одночасно домагається більш поважної до оточуючих чесної гри і підвищує серйозність конкуренції? Як це можливо, поки в грудях атлета або функціонера живуть «дві душі», поки він приречений домагатися успіху і в той же час залишатися незмінно чесним і чистим, поки успіху можна добитися потайними махінаціями і поки занадто багато значення надається перемозі? У професійному і великому спорті, який у наші дні придбав екзистенційне значення, серйозний настрій переважає, так що подібна дилема тут проступає з повною силою, заганяючи людини в якийсь соціальний «капкан».

Етнолог Грегорі Бейтсон змалював у галузі психології теорію, подібну до цієї моделі соціального капкана і вимушених коливань між кооперативним і некооперативна поведінкою, і назвав її теорією «doublebind-ситуацій» (тобто ситуацій «подвійний зв'язки»). Він також проаналізував парадоксальну ситуацію коливань між крайнощами подвійного стандарту в сенсі «ситуації подвійного тиску» і змалював глибинно-психологічні та психосоціальні наслідки цієї структурної ситуації натиску [13, с.57]. Мова йде в нього про аналіз передумов і соціальних умов розвитку шизофренії. Саме гра - вже гра вищих ссавців, особливо ж приматів, - служить Бейтсон відправним пунктом його теорії: собаки, мавпи кусають і щипають один одного у грі, але при цьому і самі, і їх партнери по грі усвідомлюють і дають зрозуміти, що вони тільки грають. Вони сприймають дії гри в подвійній перспективі, так би мовити, підпорядковують їх «подвійний віднесеності». Агресивність ігрових укусів лише зображує ненависть і серйозну боротьбу. Супротивника залякують, і він лякається. Але на другому рівні тлумачення цю вказівку першого рівня спростовується, оскільки повідомлення більш високого рівня дає зрозуміти, що агресія тут не справжня, а удавана. Укус, щипок симулюють агресію, насправді ж це зовсім не агресивне, а скоріше дружньо-ігрова поведінка, яка на більш високому рівні повідомляє: «Я кусаю тебе не по-справжньому, я з тобою граю і добре до тебе ставлюся». Протиріччя між цими двома рівнями може бути пом'якшено лише через повідомлення ще більш високого рівня про те, що тут в наявності два рівні і що ця дія обумовлена одночасно обома рівнями, так би мовити, ритуально розіграно. Тим самим вся ця область виділяється тим, що розглядається ззовні і поміщається в особливий сектор - сектор гри. «Це тільки гра» - без такого необхідного повідомлення не може зберігатися захоплююча динаміка перепаду між серйозним і ігровим характером. Звичайно, той, хто повністю віддається грі (у боротьбі), хто майже повністю ототожнює себе зі своєю роллю, той, за Бейтсон, «на подив нездатний» на такі знімають напругу, що обмежують повідомлення більш високому щаблі. Хоча сама гра - це як раз «особливе з'єднання первинних і вторинних процесів» такого роду, гравець, занадто серйозно зайнятий своїм заняттям, чим більше захоплюється, тим менш здатний розпізнати суперечливість перспективи всередині рамками гри і пом'якшити напруження збереженням подвійний віднесеності. «Серйозні» змагальні ігри глибоко просякнуті такими парадоксами і перепадами перспективи: вони розігруються між серйозністю і жартом. Ігрові та серйозні елементи нерозривно пов'язані між собою, вплетені одна в одну. Занадто серйозно занурений у гру гравець хоча і відчуває суперечливість, але не може і не хоче дозволити і змінити її, а повністю і серйозно живе в цих парадоксальних ситуаціях. Якщо гравець вже не в змозі зрозуміти повідомлення вищого порядку про рамки і перспективи, якщо він вже не може виділити парадоксальні ситуації і помістити їх в особливу область, то він наближається до шизофренічного душевному стану. Згідно Бейтсон, саме так часто і виникає шизофренія. Принаймні феноменологічно її виникнення можна окреслити саме так.

Не потрібно подальших пояснень, щоб перенести це тлумачення гри на спорт змагань і рекордів. У цій сфері таке тлумачення стає ще більш переконливим, оскільки коливання на кордоні серйозності тут набагато достовірніше документовано, а повідомлення «Це всього лише спорт!» - Набагато легше ігнорується.

Спортсмен, втягнутий в ситуацію «doublebind» між екзистенціальної серйозністю спортивної боротьби за виживання, точніше, необхідність перемагати, і традиційним тлумаченням спорту як простої гри або ритуализованной удаваною агресії, не має серйозного характеру, може прийти в стан духу, надзвичайно схоже з шизофренією. Спортивна боротьба легко стає серйозною і брутальної, але не можна вести її занадто серйозно і не за правилами. Сучасний великий спорт, що потрапив в цю «подвійну зв'язку» між серйозним характером і чесністю гри, явно набув рис такої парадоксальної полярності. Невротичні - і навіть родинні шизофренічному роздвоєння, так би мовити, «шизоїдні» - риси видно і в запеклій серйозності спортсменів, які намагаються вистояти у цій заплутаній ситуації. Підганяли натиском громадської думки, перебільшеною значущістю і екзистенціальної серйозністю гри, з одного боку, вони, з іншого боку, зустрічаються з постійним, але вже не щирим, номінально-голослівним вимогою стримуватися і дотримуватися правил чесної гри. Це, судячи з усього, полегшує невротичне або, принаймні, сприяє неврозам накладення і зчеплення суперечливих вимог - подвійний тиск породженого структурою шизоїдного розщеплення, яке через серйозність настрою вже не може бути дозволено простим розпізнаванням подвійності перспективи. Нічого дивного, що спортсмен схильний витягувати переваги з ситуації соціального капкана, намагаючись обходити або потайки порушувати правила, щоб опинитися, завдяки цій відносної вигоди, у виграшному положенні в порівнянні з тими, хто дотримується правил. Зважаючи на перебільшеною, ззовні нав'язаної спорту екзистенціальної серйозності результатів змагання можна сказати, що ментальність подвійного тиску являє собою щось на зразок відображення в душі індивіда загальної, структурно закладених у систему моделі соціального капкана в сучасному великому спорті. Все це набуває ще більш різкі форми почасти під тиском очікувань громадськості.

У цілому у великому спорті, а в зміненій (ослабленою) формі також і в економічній конкуренції організаційні рамки і відповідний контроль могли б призвести до того, щоб усунути подвійну мораль публічних закликів до чесної гри і таємних безчесних прийомів або порушень правил. Одними закликами і умовляннями справі можна допомогти так само мало, як і рекламними акціями на користь цієї ідеї. Чесну гру потрібно проводити по-справжньому і всерйоз, при цьому не втрачаючи з уваги точку зору здійсненності та організації. Необхідні методичний контроль, гнучкість, варіативність і реорганізація.

Чесність і чесна гра - дуже важливі цінності етичної орієнтації, щоб збувати їх дешево на загальній розпродажу суспільства виживання найсильніших. Навпаки, ідея і принцип чесної гри, при належному контролі і регламентації, заохочення більш спокійного ставлення до гри, а особливо - зважаючи на самостійного, орієнтованого на переживання, рішучого настрою молодого покоління, можуть у майбутньому стати ціннісним орієнтиром і для інших сфер життя суспільства. Звичайно, потрібно залишатися реалістом, зробити контроль більш ефективним і, можливо, навіть послабити вимоги крайнього успіху. Контроль та організація (включають не тільки санкції, а й стимули) необхідні для того, щоб перетворити проповіді в реальні норми. Це вірно як щодо обмеження швидкості на автодорогах, так і в області дотримання правил чесної гри в спорті, бізнесі та суспільстві.

ВИСНОВКИ

Центральне місце в олімпійському спорті належить спортсмену, який є зразком для наслідування, прикладом, який зачаровує, служить стимулом, надихає і змушує мріяти про участь в Олімпійських іграх

З глибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якими регулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначення переможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного, особиста і колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.

Олімпійська етика сучасного спорту має логічний зв'язок з історією змагань стародавніх греків і принципами їхньої поведінки, що дійшли до нас з глибини століть. П'єр де Кубертен, ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, зміг перенести кращі традиції Стародавньої Греції в побудову та розвиток олімпійського руху сьогодення. Олімпійська освіта, виступаючи одним з головних системоутворюючих факторів поширенні ідей олімпізму, являє собою спеціально організований педагогічний процес оволодіння молоддю цінностями олімпізму, перетворення останніх у діючі мотиви поводження індивідів і норми здорового способу життя.

Потреба суспільства в підвищення уваги до цінностей олімпізму викликана рядом проблем з якими зіштовхнулось людство в різних сферах життєдіяльності, і насамперед - освіті й вихованні дітей і молоді. Саме підростаюче покоління є тією стрижневою ланкою, від якої залежить подальший прогрес суспільства. Аналіз спеціальних робіт, міжнародного досвіду свідчить про те, що в дослідженні олімпійської освіти виділяються дві взаємопов'язані тенденції. З одного боку - науково-пізнавальний аспект, з іншого - соціально-педагогічний аспект, що виходить з розробленої Пьєром де Кубертеном концепції олімпійського руху перш за все як педагогічного феномену.

Таким чином, вчені і практичні фахівці все більше усвідомлюють, що ефективність нових форм олімпійської освіти тісно пов'язана з необхідністю подальшого розвитку нових форм і нових моделей спортивних змагань для дітей і молоді. До основних напрямків підвищення ролі олімпійської освіти в процесі виховання молодого покоління належать: вдосконалення структури підготовки кадрів; організація системи конференцій, семінарів, тренінгів; розробка методичних рекомендацій, зокрема й широке використання інформаційних технологій.

Етика олімпійського спорту передбачає реалізацію принципів Фейр Плей. Сама назва відображає сутність даного поняття: це більше ніж просте дотримання етичних норм у спортивній діяльності, це спосіб мислення, а не тільки поведінка, що повністю виключає обман, грубість, насильство, застосування допінгу та ін. Проблемою сучасного олімпійського спорту є агресія та жорстокість деяких його учасників. Спортивна агресія є важливою складовою досягнення успіху в змагальній діяльності. Провідні фахівці найбільш перспективними вважають спортсменів з яскраво вираженою "спортивною злістю", прагненням до домінування.

Тим не менш, у спорті мають місце випадки невиправданої жорстокості. У сучасному спорті також актуальна і проблема шовінізму. Приміром, у фінальному матчі чемпіонату світу з футболу 2006 р. Мазко Матерацці образив Зінедін Зідан щодо національної приналежності. Капітан французької збірної у відповідь ударив італійця, за що був видалений з поля. Можливо, це було однією з причин поразки збірної Франції. Неетичну поведінку Матерацці і нестриманість Зідана обговорювалися в усьому світі.

Пропозиції дослідників чесної гри щодо розділення поняття Фейр Плей на формальний та неформальний виникали ще в 1962 і 1964 роках. Але це (аналітичне) розрізнення не привернуло належної уваги, незважаючи на його надзвичайну актуальність - як тоді, так і тепер.

Чесність і чесна гра - дуже важливі цінності етичної орієнтації, щоб збувати їх дешево на загальній розпродажу суспільства виживання найсильніших. Навпаки, ідея і принцип чесної гри, при належному контролі і регламентації, заохочення більш спокійного ставлення до гри, а особливо - зважаючи на самостійного, орієнтованого на переживання, рішучого настрою молодого покоління, можуть у майбутньому стати ціннісним орієнтиром і для інших сфер життя суспільства. Спортивний етика в сучасному олімпійському русі має логічний зв'язок з історією змагань стародавніх греків і дійшли до нас з глибини століть принципами їхньої поведінки - «Кодексом честі олімпійців». Сьогодні спорт, у тому числі олімпійський, будучи дзеркалом сучасного суспільства, вбирає в себе

відображає його риси - позитивні і негативні. Історичні події останніх 100 років, що супроводжують сучасне олімпійський рух, є цьому наочним підтвердженням. Сьогодні проблеми дотримання моральності в спорті тісно переплітаються з реаліями життя суспільства. Загальнолюдські, гуманістичні пріоритети сучасного олімпійського спорту знаходяться під загрозою зниження їх цінності. Серед причин, які негативно впливають на дотримання моральних принципів у спорті, можна виділити політизацію, комерціалізацію, професіоналізацію. Вони провокують порушення етичних норм в олімпійському русі: допінг-скандали, випадки корупції в олімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п.

Проведені дослідження показали, що пропаганда олімпійських ідей повинна носити постійний, всебічний, комплексний характер і вестися в наступних напрямках: навчально-виховному, правовому, організаційному, політичному, просвітницькому і т.д.

Одним з головних системоутворюючих факторів, що дозволяють протидіяти негативним проявам у спорті, є широке впровадження в практику олімпійської освіти. Це забезпечить поширення ідей олімпізму, популяризацію моральних принципів, дотримання всіма учасниками спортивного руху правил чесної і справедливої гри; виховання спортсмена, здатного не тільки до досягнення високих спортивних результатів, а, перш за все, особистості, яка має яскраво виражену гуманістичну спрямованість.

Найбільш доступними шляхами впровадження етичних принципів в практику спорту і повсякденне життя суспільства, особливо, дітей, підлітків та молоді є спільні дії педагогів, науковців, державних і громадських організацій, засобів масової інформації, спрямовані на популяризацію ідеалів олімпізму. У процесі фізичного виховання і занять спортом необхідно змінити пріоритети, заохочувати і пропагувати в першу чергу моральні, духовні і культурні цінності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Булатова М.М. Олiмпiйська академия Украiни: прiорiтетнi направлення дiяльностi //Наука в олiмпiйському спортi. - 2007.- № 2.- С. 5-12.

1. Булатова М.М. Олімпійська освіта у системі навчально-виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів України / М. М. Булатова, В. М. Єрмолова. - К.: Олімпійська література, 2007. - 44 с.

2. Булатова М.М. Система олiмпийськоi освiти в Украiнi (1991-2006): методологiя и практичнi результати // Сучасний олiмпийский спорт и спорт для всiх: матерiали Междунар. науч. конгр. - Гданск, 2006. - С. 38-41.

3. Вацеба О. Актуальнi питання олiмпийськоi освiти у виховному процесi школярiв в общеобразовательных шкiл (на примере г. Львова) // Наука в олiмпийському спортi. - 2007. - № 2. - С. 87-92.

4. Герцик М.С. Вступ до спеціальностей галузі фізичне виховання і спорт: навч. посіб. - Л.: Українські технології, 2003. - 232 с.

5. Дивинская Е. Регионально-исторический аспект как составная часть олимпийского образования // Теория и практика физической Культуры. - 2001. - №7. - С.52-53.

6. Егоров А.П. Философское значение современного олимпизма. // Теория и практика физической культуры. - 2001. - №7. - С. 18-23.

7. Констанистов А.Т. О формировании организационно-педагогических основ олимпийского образования в России // Теория и практика физической культуры. - 2003. - №3. - С. 44 - 47.

8. Лубышева Л.И. Интеграция спортивного и олимпийского воспитания в образовательном пространстве школы // Наука в олимпийском спорте. - 2007. - № 2. - С. 36-40.

9. Матвеев С.Ф. Олімпійська освіта - пріоритетний напрям в діяльності Олімпійської академії України // Олімп. спорт і спорт для всіх: IX Міжнар. наук.конгр.: тези доп. - К.: Олімп. література, 2005. - 22 с.

10. Матвеев С., Радченко Л., Щербашин Я. Олимпийское образование: от древней Греции до современности // Наука в олимпийском спорте. - 2007. - № 2. - С. 46-52.

11. Олімпійська освіта: методичні рекомендації / за ред. М.М. Булатова, С.Ф. Матвєєв, В.Ф. Бойко. - К., 2002. - 40с.

12. Мюллер Н. Олимпийское образование // Мир спорта. - 2003. - №3. - С. 6-12.

13. Поликарпова Г.М. Олимпийское образование и воспитание как предмет педагогического исследования: дис. ... д-ра пед. Наук: 13.00.01/ Новгород, 2003. - 414 с.

14. П'єр де Кубертен. Олімпійські мемуари / Под ред. В.В. Петровського. - К.: Олімпійськая література, 1997. - 178 с.

15. Родиченко В.С. Российская система олимпийского образования (авторский анализ выполнения организационно-методической концепции) // Наука в олимпийском спорте. - 2007. - № 2. - С. 17-21.

16. Филаретос Н. Введение в олимпизм через деятельность Международной олимпийской академии // Мир спорта. - 2003. - № 3. - С. 18-21.

17. Шмитт П. Этика. Образование. Средства массовой информации // Наука в олимпийском спорте.-1999.-№2.-С.145.

18. Энциклопедия современного олимпийского спорта / под ред. В.Н. Платонова, Т. І.К.: Олимпийская литература, 2002. - С. 17-72.

19. Энциклопедия современного олимпийского спорта / под ред. В.Н. Платонова, Т. 2. К.: Олимпийская литература, 2004. - С. 364-374.

20. [Електронний ресурс]-www.olympic.org/uk/athlets/index_uk.asp

Размещено на Allbest