Туристично-рекреаційні ресурси мезорайону Східна Азія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра географії

Індивідуально-дослідне завдання

з курсу «Географія туризму» на тему:

«Туристично-рекреаційні ресурси мезорайону Східна Азія»

Виконала:

студентка 42 групи

Храброва М.

Луцьк-2011



Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика мезорайону: Східна Азія (Японія, Китай, Монголія, КНДР, Південна Корея)

2. Туристично-рекреаційні ресурси Китаю

2.1 Загальні відомості про країну

2.2 Природно-рекреаційні ресурси Китаю

2.3 Історико-культурний потенціал країни

2.4 Культурно-історична і природна спадщина

2.5 Стан туристичного бізнесу Китаю

3. Природно-рекреаційні ресурси Японії

3.1 Географічне положення Японії

3.2 Природно-рекреаційні ресурси Японії

3.3 Туризм Японії

4. Природно-ресурсний потенціал Монголіі

4.1 Загальна характеристика країни

4.2 Культура, мистецтво Монголії

4.3 Туризм країни

5. Туристично- рекреаційний потенціал КНДР

5.1 Географічне положення КНДР

5.2 Туризм в КНДР

6. Туристично-рекреаційний потенціал Республіки Корея

6.1 Географічне положення Республіки Корея

6.2 Туризм в Кореї

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Тут є унікальні пам'ятки стародавніх культур, історичні заповідники, найбагатші природні ландшафти. Але для успішного опанування їх рекреантами у багатьох країнах немає достатньої матеріально-технічної бази. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу -- кращі у світі.

Основними чинниками формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії були: екзотична тропічна природа, велика кількість унікальних природних об'єктів; привабливість ділових поїздок в ці країни; розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США); першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.

Об'єкт дослідження- мезорайон Східної Азії.

Предметом дослідження є рекреаційні ресурси мезорайону Східної Азії.

Метою дослідження даної роботи є рекреаційні, природно-рекреаційні, туристично-рекреаційні ресурси мезорайону Східної Азії.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- провести бібліографічний огляд літератури з вибранї тематики; - проаналізувати, систематизувати та вивчити отриманий матеріал;

- проаналізувати природно-рекреаційні ресурси мезорайону Східної Азії;

- дослідити розвиток туризму у країнах.

Значення роботи полягає в тому, що звернено увагу на рекреаційні ресурси країн, розглянуто розвиток туризму у країнах.



1. Загальна характеристика мезорайону: Східна Азія (Японія, Китай, Монголія, КНДР, Південна Корея)

рекреаційний ресурс туризм китайська стіна

Східна Азія -- східна частина Азії. Площа складає понад 6,640,000 км?. Термін широко вживається в ООН замість європоцентристського словосполучення "Далекий Схід".

Традиційно, до Східної Азії відносять наступні країни - КНР, КНДР, Південну Корею, Японію, Монголію а також Гонконг і Тайвань. Спільним для всіх вищезгаданих регіонів є високий рівень сприйняття класичної китайської культури, поширення ієрогліфічної писемності, спільні для цих країн релігійні практики -- буддизм, конфуціанство, даосизм.

Населення Східної Азії нараховує понад 1,6 -- 2 мільярди чоловік, що становить близько 40 % мешканців Азії і чверть населення світу. Найбільше число зайнятого населення в туристичній сфері спостерігається в країнах Східної Азії (Корея, Японія, Китай) - 74819 тис.чол.

Країни цього регіону стали значними рекреаційно-туристичними центрами, здебільшого, зовсім нещодавно, у 1980-і роки. Це, як правило, нові індустріальні країни, в яких у 1980-і рр. відбувалося стрімке економічне зростання: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія і Тайвань. Розвиток туризму був щільно пов'язаний з експортом товарів та послуг цими країнами. Експорт товарів сприяв збільшенню ділових подорожей до цих країн, а бізнес-туризм, у свою чергу, стимулював розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, одним словом - в'їзного туризму.

1996р. Східну Азію та Тихоокеанський регіон відвідали понад 90 млн. туристів. За період з 1980 р. по 1996 р. кількість прибутих зросла більше, ніж у чотири рази. 78% рекреаційно-туристичних потоків у регіоні в першій половині 90-х рр. складали представники країн цього ж регіону, найбільше з них було японців - близько 15% від загального попиту на туристичні послуги в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Така велика частка японців пояснюється не лише заможністю мешканців Японії, але й дією спеціальної програми японського уряду, за якою стимулювалося проведення канікул та відпусток японцями за кордоном. Наступними за кількістю тих, хто від'їжджав з цих країн для відпочинку та лікування в межах регіону, були Сінгапур (9% усіх туристів в регіоні) і Тайвань (близько 7%). З інших основних регіонів світу найбільшу кількість туристів до Східної Азії та Тихоокеанського регіону постачали Європа і Америка (у приблизно рівних кількостях).

Основними чинниками формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії були: екзотична тропічна природа, велика кількість унікальних природних об'єктів; привабливість ділових поїздок в ці країни; розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США); першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.

Найбільшим туристоутворюючим ринком для Східної Азії була і є Європа. З окремих країн найбільшу кількість прибуттів до Східної Азії забезпечувала Великобританія. 34 % туристів до країн Східної Азії прибували в середині 1990-х рр. з США. 28 % складав внутрішньорегіональний туризм. Регіональними лідерами з прийому іноземних гостей бу¬ли Індія та Пакистан (дві третини прибуттів до Східної Азії). В цих країнах добре розвивався пізнавальний туризм. Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка та деякі інші країни успішно спе¬ціалізувалися на пляжному туризмі. Значно розвинулося на¬дання послуг любителям гірськолижного спорту в Непалі, не кажучи про використання пізнавального туризму в цій країні, пов'язане з модою на буддизм у країнах Європи та Північної Америки. Як і в Африканському регіоні, у Східній Азії гальму¬вали розвиток туризму недостатня розвинутість рекреаційно-туристичної інфраструктури, слабка транспортна система.

Не на високому рівні знаходиться рекреаційний комплекс у державах Азії. Тут є унікальні пам'ятки стародавніх культур, історичні заповідники, найбагатші природні ландшафти. Але для успішного опанування їх рекреантами у багатьох країнах немає достатньої матеріально-технічної бази. Виняток становить лише Японія, де організація та культура рекреаційного комплексу -- кращі у світі.



2. Туристично-рекреаційні ресурси Китаю

2.1 Загальні відомості про країну

Китай, Китайська Народна Республіка, КНР, держава в Центральній і Східній Азії. Столиця - Пекін.

Китайська Народна Республіка розташована в східній частині Азії, на західному березі Тихого океану. Третя за площею країна в світі (після Росії і Канади) і найбільша за чисельністю населення.

Китай - одна з чотирьох країн світу, де, перш за все, зародилася блискуча цивілізація. Як показали археологічні розкопки, піктографічні письмена первісного суспільства в Китаї відносяться до періоду, що відстоїть від нас на 7 тисяч років. Осередком старокитайської цивілізації був басейн Хуанхе, а також, басейн Янцзи. У басейні Янцзи були виявлені первісні сільськогосподарські знаряддя і зерна рису, що налічують 7 тисяч років.

Сьогодні за офіційними даними в Китаї є більше 5 тисяч історичних і культурних пам'яток. Багато хто з них викликають подив і захоплення у іноземців. Територія - 9571300 км 2, включаючи Тайвань, Китай межує з Pocією, Moнгoлією, північної Kopeєю, Bьєтнaмoм, Лaocoм, M'янмoй, Індією, Бутaнoм, Heпaлoм, Aфгaніcтaнoм, Taджикіcтaнoм, Kиpгизcтaнoм і Kaзaxcтaнoм.

Більше 3400 островів (найбільші острови - Хайнань і Тайвань у Південно-Китайському морі). Ріки - Хуанхе і Янцзи впадають у Жовте море (центральні провінції).

Вища вершина - Еверест - на Ю-З ( 8848 м ). Населення - 1,2 млрд. чол. Столиця - Пекін (7 млн. чол.). Найбільші міста - Шанхай, Тяньцзінь, Гуанчжоу.Форма правління - республіка.

Основні націоннальності і етнічні групи: китайці - 92%, монголи, корейці, маньчжури, уйгури, мяо, тибетці і ще 50 нацменшин.

Основні релігії: конфуціанство, даосизм, буддизм, ламаїзм.

Держ. мова: китайська. У турцентрах вживаються англійська, японська та російська.

Величезна територія Китаю дуже різноманітна за своїм природним середовищем. Вона поділяється на дві частини: західну і східну. Захід включає Внутрішню Монголію, Сіньцзян і Тибет та провінцію Цінхай. На Заході переважають екстремальні природні умови.

Рельєф Китаю надзвичайно складний та різноманітний. Більша частина країни - гори, плоскогір'я та нагір'я. Серед них виділяється найбільше у світі за площею та висотою Тібетське нагір'я (середня висота понад 4000 м).Захід і північ зайнятий плоскогір'ями та рівнинами з висотами до 1200 м. На сході та північному сході поширені низовини. Багато в чому особливості природних умов (рельєфу) склалися в залежності від великої довжини території з Півночі на Південь, різної далекості від моря. Найбільший контраст спостерігається між західною (центральноазіатською) і східною частинами Китаю.

Західна частина зайнята Тибетським нагір'ям, і найвищими гірськими системами Гімалаїв, Тянь-Шаню, великим плоскогір'ям Гобі і западинами Таримскій, Джунгарській, Цайдамській.

Східна частина включає в основному низкогір'я і середньогір'я, а саме: Великий і Малий Хінган, Маньчжурські гори, Наньлинь, а також западини серед яких самою великою є Сичуанска, плоскогір'я Гуйжоуське і низкогір'я приморських рівнин Північно-Китайської і Північно-східної.

Величезна територія визначає й кліматичне розмаїття. Китай знаходиться в межах трьох кліматичних поясів: помірного, субтропічного і тропічного. Зимою в Харбіні температура може опускатися до -20°С, а в південних провінціях в цей час +15°С. Влітку перепад температур не такий великий. Найжаркіше місце -- Турфанська западина, де температура досягає в липні +50°С (на гарячих каменях можна смажити яєчню). На південно-східному побережжі - мусони. Цій частині Китаю властиві висока вологість, дощі в літній період і тайфуни. У східній частині Китаю, де випадає найбільше опадів, знаходяться й найбільші та найповноводніші річки. Найбільші з них Янцзи, Хуанхе та притока Амуру - Сунгарі. На південному сході протікає повноводна Сіцзян. Літній мусон, який дме з океану, приносить багато опадів. Це стає причиною катастрофічних повеней.

Середня температура січня коливається від -4 і нижче на Півночі (а на Півночі Великого Хінгану до -30 ) і до +18 на Півдні. Улітку температурний режим більш різноманітний : середня температура липня на Півночі +20, а на Півдні +28.Річна кількість опадів зменшується в міру просування з Південнго-сходу (2000 мм на Південному-сході, материковій частині Китаю, 2600 мм на острові Хайнань) на Північному-заході (на Таримській рівнині місцями до 5 мм і менше). По температурному режимі в Китаї розрізняють південну і північну частини. Перша - з помірним і теплим навіть зимою кліматом, а друга з холодними зимами і різким температурним контрастом між літом і узимку. По річній же кількості опадів виділяють східну, відносно вологу, і західну - посушливу зону.

2.2 Природно-рекреаційні ресурси Китаю

Китай - древня і загадкова країна. Для більшості з нас перша зустріч з Китаєм відбулася ще в дитинстві. Для когось вона почалася з казки про мистецьки зробленій с олов'ї, що жив у палаці китайського імператора, для когось зі шкільних уроків, де дізналися про великі винаходи китайців - компасі, порцеляні, поросі і папері і т.д.

Китай - єдина на землі країна, де спадкоємність держави і культури зберігається протягом чотирьох тисячоліть. У 4-6 ст. в Китаї був зроблений ряд найбільших винаходів: фарфор, порох, книгодрукування та ін, але для решти світу вони були закриті. Європейці, насамперед купці й місіонери, стали проникати в Китай з 13 ст. (Марко Поло). У 16 ст. був заснований ряд єзуїтських місій, почалися відносини Росії з Китаєм. У 17 ст. маньчжурська династія Цін, налякана поширенням християнства і проникненням європейців, закрила Китай для іноземців, залишивши для торгівлі лише порт Гуанчжоу (Кантон). Ізоляція сприяла відсталості країни, що виробляла, тим не менш, товари, які цікавили європейців. [4].

Сьогодні Китай - це країна про подолала важкі наслідки "культурної революції", трагедії не мала нічого спільного ні з культурою, ні з революційними традиціями; це країна з'єднала в собі старе і нове, стародавність і сучасність, молоде і віджиле, часом заважає йти вперед. Все це почало рухатися сьогодні і створило атмосферу змін, що характеризує нинішній день країни. Китай привертає нашу увагу не тільки своєю історією і культурою, але і тим, що це одна з найбільших країн. Китай займає третє місце в світі за розмірами території. Країна, яка займає таку величезну територію на поверхні нашої планети, як Китай, не може бути обділена природною красою. Китайські поети і художники завжди надавали першорядне значення чудовим краєвидам своєї землі, як ніби краса, догоджати почуття й надихаюча розум, була частиною угоди між Серединний царством і Небом, стежив за його долею. Краса нікуди не зникла, хоча вона замутнена знайомими ознаками сучасної епохи - забрудненням навколишнього середовища, інтенсивним будівництвом і розвитком туризму. Насолода природою багато в чому залежить від наявності вільного часу і грошей. Сановники і мислителі минулого мали і те й інше, але селяни, які обслуговували привілеї небагатьох обраних, швидше за все, дотримувалися менш приємної думки про суворі ландшафти, утворюють дві третини країни. У наші дні, під впливом розвивається, і більш рівномірного розподілу багатств, прості китайці можуть приєднатися до іноземних туристів і також насолодитися мальовничими красотами Китаю. Багато в чому кліматичне і рельєфне особливості країни, обумовили велика розмаїтість ґрунтів у Китаї. Для західної частини характерні пустельні степові комплекси. В поза тибетською частиною переважають каштанові і бурі ґрунти сухих степів, а також сухо-бурі пустелі, зі значними ділянками кам'янистих, чи солончакових районів. Характерною рисою цієї частини Китаю є перевага сіроземів, гірничо-каштанових і гірничо-лугових ґрунтів. На Тибетському ж нагір'ї більш поширені ґрунти високогірних пустель. Для східної частини Китаю типові ґрунти, що супроводжують лісовим асоціаціям, а найбільш розповсюдженими на цій території є: дерново-підзолисті, бурі лісові - у горах і лугові темноколірні - на рівнинах Північного сходу. Багато в чому на особливості формування ґрунтових ресурсів Китаю вплинуло багатовікове вирощування найдавнішої землеробської культури країни - рису, що привело до зміни ґрунтів і формуванню, власне кажучи, особливих різновидів, таких, як "рисові болотисті" - на Півдні і "східно-карбонатні" - на Лесовому плато.

Особливості рельєфу відбилися насамперед на розподілі водяних ресурсів країни. Найбільш вологими є Південна і Східна частини, що мають густу і сильно розгалужену систему. У цих районах протікають найбільші в Китаї ріки - Янцзи і Хуанхе. До їхнього числа відносяться так само: Амур, Сунгарі, Сіцзян, Цагно. Ріки східного Китаю здебільшого багатоводні і судноплавні, а режим їх характеризується нерівномірністю сезонного стоку мінімальних витрат узимку і максимальних улітку. На рівнинах нерідкі паводки, викликані бурхливим весняним і літнього таненням снігів. Західна, посушлива частина Китаю бідна ріками. В основному, вони маловодні, судноплавство на них розвито слабко. Більшість з рік цієї місцевості не мають стоку в море, а плин їхній носить епізодичних характер. Найбільш великі ріки цього району - Тарим, Чорний Іртиш, Чи, Єдзин-Гол. Найбільші в країні ріки, що несуть свої води в океан, заражаються в Тібетському нагір'ї. Китай багатий не тільки ріками, але й озерами. Виділяють два основних типи: тектонічні і модно ерозійні. Перші розташовані в центрально-азіатській частині країни, а другі в системі ріки Янцзи. У західній частині Китаю найбільшими озерами є: Лобнор, Кунунор, Эби-Нур. Особливо численні озера на Тібетському нагір'ї. Більшість же рівнинних озер, також як і ріки, маловодні. У східній частині Китаю найбільш великі Дунтинху, Поянху, Тайху, розташовані в басейні ріки Янцзи; Хунцзоху і Гаойху - у басейні ріки Хуанхе. У повіддя багато хто з цих озер стають природними водоймищами країни.

У країні виділяють дві головні частини по характері рослинного покриву: східну і західну. У східній частині більш поширені лісові види рослинності, до Півночі від хребта Цінилін простираються вічнозелені ліси різного типу. У центральній частині східного Китаю знаходяться великі рівнини, ліси тут майже зведені, а землі розорані. На Північному сході поширені ліси тайгового типу. Тут можна зустріти сосни, берези, даурсеую модрину, ялину, дуб, клен, кедр, кедр, граб, горіх і навіть амурський оксамит. На Півдні і Південно-сході Китаю простираються вічнозелені субтропічні ліси, у яких можна знайти кипарис, лакове і сальне дерева, а також реліктове дерево куінінгхємі. Тропічні ліси у своєму первозданному виді збереглися тільки на острові Хайнань. Однієї з особливостей рослинного світу Китаю ставати контраст між лісовими і пустельними, здебільшого солончаковими і зовсім позбавленими рослинності районами західної частини. Невелике тут і число видів тварин, хоча тваринний світ Китаю відрізняється багатством і розмаїтістю. Він нараховує близько 1 тис. 800 видів тільки сухопутних тварин. Найбільш поширені і численні олені, лосі, леопарди, бурі ведмеді, кабани, мавпи, дикобрази, гібони, броненосці і навіть індійські слони. Найбільш багата видами тварин Південно-Східна територія країни. Тут переважають реліктові і ендемічні форми такі, як єнот (мала панда) і бамбуковий ведмідь (велика панда), земле ройкові кроти і багато хто інші. Тваринний світ Китаю дивний, тут на Півночі можна побачити таких звичних для нас глухарей і тетеревів, а на Півдні дивуватися пишноті павичів і силі слонів.

Рекреаційні ресурси в Китаї -- це географічні об'єкти та явища природи, які можна використовувати з метою відпочинку, туризму та лікування. Рекреаційні ресурси складаються з двох великих груп: природно-рекреаційні ресурси (морські узбережжя, береги річок та озер, гори, ліси, мінеральні джерела, лікувальні грязі тощо) і культурно-історичні пам'ятки. Найбільше приваблюють відпочиваючих і туристів ті райони, які багаті на рекреаційні ресурси обох груп. Значні рекреаційні ресурси є в Китай, але політична нестабільність у багатьох регіонах цієї частини світу заважає їх використанню. Великі можливості в розвитку пізнавального та спортивного туризму існують тут. Швидкими темпами розвивається водний туризм. Простори моря створюють чудові умови для круїзних маршрутів, під час яких туристи можуть ознайомитися з багатьма пам'ятками природи, культури, архітектури та відпочити від сучасного темпу життя.

2.3 Історико-культурний потенціал країни

Китай дозволяє розвивати на своїй території різні види рекреаційної діяльності. Це пізнавальний, пляжний, подієвий, спортивний, оздоровчий, екскурсійний, пішохідний, лижний, гірський, водний, велосипедний, парусний та інші види туризму.

Визначні пам'ятки Китаю, культурно-історична спадщина:

- Велика Китайська стіна, включена в список ЮНЕСКО в 1987 році. Тягнеться на 6300 км від крайньої північної точки в Шанхайгуань до південної в Цзяюйгуань. Кажуть, що стіна - єдине творіння рук людських, яке можна побачити з космосу.

- Імператорський палац, м. Пекін, включений до списку ЮНЕСКО в 1987 році. Знаходиться в самому серці Пекіна, відомий також як Заборонене місто, тому що на протязі 500 років його історії тут міг жити тільки імператор і його сім'я, а придворні, чиновники і всі інші жили за його стінами, і до 1925 року простим смертним вхід сюди був заборонений. Побудований в 1406-1420 рр.., Резиденція 24 китайських імператорів.

- Стоянка синантропа (Пекінської людини), Чжоукоудянь, околиці м. Пекіна, включена в список ЮНЕСКО в 1987 році. Череп давньої людини був виявлений в селі Чжоукоудянь недалеко від Пекіна в 1920-і роки. Пізніше тут же були знайдені докази того, що стародавня людина міг виготовляти найпростіші інструменти і користувався вогнем.

- Мавзолей імператора Цинь Шихуанді і "теракотова армія" м. Сіань, провінція Шеньси, включені в список ЮНЕСКО в 1987 році. Знаходиться в 35 км від міста Сіаня, древньої столиці Китаю, побудований в 221-259 рр.. до н.е. для першого імператора об'єднаного Китаю. У підземному палаці розміщується понад 400 поховань, його площа - понад 56.25 кв. км. Головний скарб комплексу - теракотова армія, випадково виявлена ??місцевими селянами у 1974 році. У трьох склепінчастих камерах знаходяться в цілому фігури близько 7400 солдатів і коней і 90 військових колісниць - практично вся імператорська армія. Фігури виконані в повний зріст, немає двох однакових осіб. Ні в якій іншій країні світу немає нічого подібного.

- Гроти Могао в Дуньхуані, провінція Ганьсу, включені в список ЮНЕСКО в 1987 році. Комплекс у Дуньхуані включає гроти Могао, печеру Тисячі Будд і гроти Юйлінь. Робота над створенням гротів почалася в 366 г ., Зараз тут 492 печери, а в них - 45 тис. кв. м настінних розписів, 2415 кольорових скульптур і близько 4 тис. однотонних скульптур.

- Дім, храм і могила Конфуція в Цюйфу, провінція Шаньдун, включені в список ЮНЕСКО в 1994 році. Конфуцій - найвидатніший китайський мислитель і просвітитель, засновник філософської течії, яка і сьогодні є основою традиційної культури сучасного китайського суспільства. Храм Конфуція протягом століть був місцем поклоніння великому вчителю. Храм був відкритий в колишньому будинку Конфуція в 478 рік . до н.е. - Через два роки після його смерті. Сьогодні це найбільший конфуціанський храм в Китаї, він складається з 466 залів.

- Древній архітектурний комплекс на горі Удан, провінція Хубей, включений до списку ЮНЕСКО в 1994 році. На горі Удан - 72 вершини, 36 скель, 24 ущелини, 9 гірських джерел, 8 палаців і 2 даоських храму. Вершина Тяньчжу підноситься на 1612 м над рівнем моря. Будівництво архітектурного комплексу тривало 12 років, почавшись в 1412 році. Сьогодні він включає 8 палаців, два даоських храму, 36 монастирів, 72 скельних храму, 39 мостів, 12 павільйонів і 10 храмів, де поклонялися душам померлих предків.

- Мальовнича місцевість гори Лушань, провінція Цзянсі, включена в список ЮНЕСКО в 1996 році. Одна з самих знаменитих гір Китаю, займає площу 300 кв. км, найвища вершина - Даханьян - височить на 1474 м над рівнем моря. Стародавні міста Ліцзян і Пін'яо. Класичні сади міста Сучжоу, провінція Цзянсу, включені в список ЮНЕСКО в 1997 році.

- Літній палац, м. Пекін, включений до списку ЮНЕСКО в 1998 році. Літній палац, розташований в передмісті Пекіна, знаменитий на весь світ перш за все як класичний китайський сад.

-Храм Неба, м. Пекін, включений до списку ЮНЕСКО в 1998 році. Тут імператори молилися про дарування гарного врожаю. Круглий Зал моління про врожай - символ Пекіна. Це справжній шедевр, зведений на триступеневої мармурової терасі.

- Різьблені скульптури в Дацзу, м. Чунцин, включені в список ЮНЕСКО в 1999 році. Різьблені скульптури в Дацзу датуються часом династій Тан (618-907 рр..) І Сун (960-1279 рр.).

2.4 Культурно-історична і природна спадщина

Гора Тайшань, провінція Шаньдун, включена в список ЮНЕСКО в 1987 році. Гора Тайшань - одна з священних гір Китаю.

Гора Хуаншань, провінція Аньхуей, включена в список ЮНЕСКО в 1990 році. Ця гора знаменита багатою історією. Згідно з давньою легендою імператор Сюаньюань займався на горі спеціальними вправами з метою досягти безсмертя. Гора Емей і Великий Будда в Лешань, провінція Сичуань, включені в список ЮНЕСКО в 1996 році. Гора Емей - одна з чотирьох священних гір Китаю, висота її головного піку Ваньфо - 3099 м . Визначні пам'ятки розташовані на різній висоті, а тому виявляються як би в різному кліматі. Температура на вершині звичайно на 15 градусів нижче, ніж біля підніжжя. На горі багата рослинне і тваринне життя - більше 3000 видів рослин і 2000 видів тварин. Гора Уї, провінція Фуцзянь, включена в список ЮНЕСКО в 1999 році. Знаменита своїми мальовничими місцями, джерелом Дев'яти поворотів, 36 вершинами і 99 скелями.

Природна спадщина

Мальовниче місце Улінюань, провінція Хунань, включено до списку ЮНЕСКО в 1992 році. Це дивовижне по красі місце - природний зоопарк, ботанічний і геологічний сад, знамените своїми гірськими вершинами, печерами, гірськими джерелами і густими лісами.

Ущелина Цзючжайгоу, провінція Сичуань, включено до списку ЮНЕСКО в 1992 році. Ця територія площею більше 60 тис. га знаменита своїми сніжними вершинами, водоспадами, лісами і зеленуватою водою.

Мальовниче місце Хуанлун (Жовтий дракон), провінція Сичуань, включено до списку ЮНЕСКО в 1992 році. Особливість цих місць - невеликі озера, завдяки своєму вулканічному походженню мають незвичайний колір і форму. Головна визначна пам'ятка - знаменита ущелина Хуанлун.

2.5 Стан туристичного бізнесу Китаю

Китай багатий туристичними ресурсами. На його території височать величні гори, несуть свої швидкі води мальовничі річки, водяться рідкісні тварини і виростають дивовижні рослини. Китай славиться давніми пам'ятками культури, багатими національними звичаями і вдачами, специфічними театральним, музичним та хореографічним мистецтвами, на весь світ відома китайська кухня. Все це, як магніт, привертає масу туристів з різних країн світу.

Сьогодні Китай перетворився на найбільший у світі ринок туризму з найвищими темпами і хорошими перспективами розвитку. У 2005 р . Китай відвідали 120,29 млн. туристів з різних країн світу, що на 10,3 відсотка більше попереднього року. Валютні надходження від туризму досягли 29,3 млрд. доларів США, приріст склав 13,8 відсотка в порівнянні з минулим роком. У 16 країнах, що є для Китаю головними джерелами зарубіжних туристів, відзначено значне зростання туристичних потоків в Китай, чого не знала історія вітчизняного туризму Китаю.

Статистичні дані Всесвітньої ради туризму і подорожей показують, що Китай став новим і динамічно розвиваються «експортером» туристів в зарубіжні країни, зайнявши перше місце в Азії. Сьогодні Китай на основі двосторонніх договорів відкрив доступ до понад 100 країн і регіонів світу для своїх громадян, які бажають подорожувати за кордоном. З 63 країн, що підтримують регулярний обмін туристами з Китаєм, більше 30 розташовані в Європі. [12].

Експерти Всесвітньої туристської організації одностайно відзначають, що Піднебесна імперія скоро перетвориться на «туристичний напрям номер один» у світі. Вже зараз арена щороку приймає близько 25 млн. зарубіжних гостей, які приносять економіці КНР понад $ 12 млрд. За прогнозами Китайської національної організації з туризму, вже у 2020 р . обсяг турпотоку збільшиться до позначки 140 млн. туристів, а доходи в галузі зростуть до $ 300 млрд. Останнім часом, особливо за останні два роки, китайська туріндустрія привертає все більшу увагу зарубіжних інвесторів. За даними Китайського інформаційного інтернет-центру, лише до кінця серпня 2002 р. на всій території КНР було зареєстровано 11 туристичних агентів, створених на базі спільного капіталу. Планомірно розширюється сфера національної туріндустрії. В кінці 2001 р. по всій країні налічувалося 291,1 тис. різних організацій, що займаються туристичним бізнесом, їх спільний капітал оцінювався в 778,19 млрд. юанів (+20,4%). Безпосередньо турбізнесом займаються майже 6 млн. чоловік. У країні налічується 10,5 тис. турагентів і близько 11 тис. об'єктів розміщення. Причому в 2000 р. в КНР помітно активізувався процес сертифікації готелів. Тоді кількість готелів, яким була присвоєна «зоряна» категорія, становило трохи більше 6 тис. Зараз їх вже 7,4 тис. Зберігається тенденція зростання в'їзного турпотоку. З січня по серпень 2002 р . число іноземців, які подорожують по Китаю, перевищило 64200 тисяч чоловік, що на 10% більше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Валютні надходження в галузі склали $ 13,1 млрд. (+12%). За прогнозами туристичних влади, в майбутні кілька років щорічне зростання турпотоку всередині буде складати близько 5%, а доходів - 10%. Будуть вдосконалюватися туристська база, поліпшуватися можливості туристичних зон, розвиватися нові види турпослуг. Одночасно, після досить тривалого періоду ізоляції, почався розвиток виїзного туризму. Крім традиційних для китайців напрямків відпочинку в країнах Південно-Східної Азії, турпотік з країни поступово переміщується до Австралії, Нової Зеландії, Республіку Корею, Японію. У 2002 р . очікується зростання турпотоку з КНР на ринках Німеччини, Мальти, Туреччини, Єгипту.

У структурі туристського потоку в Китай лідерство за обсягом прибуттів належить громадянам Японії, Республіки Кореї, Росії, США і Малайзії. Ця п'ятірка формує близько 55% закордонних гостей країни. Помітну роль також відіграють ринки Сінгапуру, Монголії, Філіппін, Сполученого Королівства, Таїланду, Німеччини, Канади, Австралії, Індонезії, Франції.

Динаміка виїзного туризму. Останні 10 років виїзний туризм Китаю характеризується високими темпами зростання - в середньому близько 20% щорічно. Якщо в 1992 р. тих, хто виїжджає за кордон становило 2,9 млн. чол., то до 2005 р . вже 31 млн. туристів. У період 1992-1997 рр.. середнє щорічне зростання виїзного туризму склав 13,1%, в 1998-2000 рр.. - 17,1%, 2001-2005 рр.. - 24,9%. На його зростання мало вплинули події, що викликали скорочення туристських поїздок по всьому світу (2001 і 2003 рр..). У 2002 р. Китай за кількістю вибуття обігнав Японію - одного з лідерів виїзного туризму в світі. Криза 2003р , викликана поширенням епідемії атипової пневмонії, не надала сильного впливу на виїзний потік з Китаю, уповільнивши темпи його зростання (21,8%). Наступний 2004 р . став рекордним: зростання склало 44%. За останні 20 років частка населення КНР здійснює міжнародні туристські поїздки зросла від тисячних часток відсотка на початку 1980-х рр.. до 2,4% у 2005 р . Найбільша у світі чисельність населення (1,3 млрд.) означає наявність величезного потенціалу для розвитку виїзного туризму. Популярність Китаю, індустрія туризму якого здатна задовольнити різноманітні запити відвідувачів, з кожним роком зростає. Потужний поштовх розвитку туризму в КНР дала Олімпіада 2008 року в Пекіні. Нове гасло «Welcome to China - 2008 Beijing!» Об'єднує величезний туристичний потенціал країни навколо трьох основних ідеалів сучасного олімпійського руху: «Зелений світ», «Людська культура», «Науково-технічний прогрес».



3. Природно-рекреаційні ресурси Японії

3.1 Географічне положення Японії

Японія -- острівна країна. Вона розташована на однойменних островах біля східного узбережжя Азії. Великими вважаються чотири острови -- Хоккайдо, Хонсю, Кюсю і Сікоку. На південь їх продовженням є архіпелаг Рюкю. Найбільший острів Хонсю (231 тис. км кв., або 61% території країни) традиційно поділяється на п'ять районів: Тохоку, Канто, Тюбу, Кінкі і Тюґоку. Від Кореї Японію відокремлює Корейська протока завширшки 180 км, відстань від Нагасакі до китайського Шанхаю -- 800 км. Здавна Японія мала найтісніші зв'язки з Кореєю і Китаєм. У кінці XIX -- першій половині XX ст. вона використала переваги свого географічного положення для колоніальної і воєнної експансії в регіоні. І зараз її географічне положення сприяє розвитку відносин з країнами Східної і Південно-Східної Азії. Стосунки Японії з російським Далеким Сходом досить помірні.

По розмірах території Японія складає 378 тис. км² Японія - країна-архіпелаг, розташована на чотирьох великих і майже 6 тис. дрібних островів. Довжина берегової лінії складає майже 30 тис.км. Берега сильно зрізані й утворять безліч заток і бухт. Японія відділена від материка Східно-Китайським, Японським і Охотським морями. Зі сходу і південно-сходу країну омивають води Тихого океану. Між островами Хонсю, Сикозу і Кюсю розташоване Внутрішнє Японське море. Омиваючі Японію моря й океани мають для країни величезне значення, як джерело біологічних, мінеральних і енергетичних ресурсів. Зв'язок Японії з іншими країнами світу здійснюється морським шляхом. Положення Японії на стику материка Євразія і Тихий океан, що знаходиться в центрі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відкриває дуже великі можливості для участі країни в міжнародному поділі праці. Японія - гірська країна (75% території). Для розширення життєвого простору використовується принадлежна до суші акваторія: на штучних півостровах і островах, створених шляхом засипання мілководь, розміщаються житлові і промислові зони. Основна частина населення країни проживає на прибережних рівнинах (в основному по тихоокеанському узбережжю островів). Значний вплив на господарське освоєння робить висока сейсмічність і вулканізм. Щорічно в Японії відзначається близько 1,5 тисяч землетрусів різної сили. На островах знаходяться 15 діючих вулканів, а ще кілька десятків можуть пробудитися. Найвища вершина Японії - гора Фудзіяма (3776 м.). З виверженням підводних вулканів зв'язані моретрясения і викликувані ними цунамі, що наносять великий збиток господарству (в основному о.Хонсю й о.Хоккайдо). Утім, життя на островах не можна назвати ідилічної. За рік тут випадає до 1700 мм опадів - більше, ніж у дощовій Великобританії. До цього треба додати тайфуни і тропічні зливи, цунамі і землетрусу, що є тут нерідкими гістьми. І тільки дивні стійкість і працьовитість японського народу дозволяють країні не тільки протистояти природним стихіям, але і процвітати. Клімат Японії в цілому досить сприятливий для проживання людей і ведення господарства. Острів Хоккайдо і північ Хонсю розташовані в зоні помірного морського клімату, інша частина Хонсю, острова Сикоку і Кюсю - у вологому субтропічному, а острова Рюкю (у т.ч. Окінава) - у зоні тропічного клімату. Найважливішим фактором, що формує клімат, є мусони, що влітку супроводжуються тайфунами і зливами, а узимку - снігопадами. Зм'якшуюче вплив робить теплий океанічний плин Куросио. Завдяки кліматичним умовам у південних субтропічних і тропічних областях можна збирати по двох врожаю в рік. В останні роки в Японії загострилася земельна проблема (погіршується якість земель). Розташовані в основному слабоподзолистые і торф'янисті грунти, а також бурі лісові і червоноземи, що підходять для вирощування багатьох сільськогосподарських культур (від картоплі на півночі до цукрового очерету на півдні). Оброблювані землі складають 13% площі, луги і пасовища - 4%.

В даний час Японія - конституційна монархія (тобто імперія). Вищий орган державної влади і вищий законодавчий орган - парламент, що складається з двох палат: палати представників (512 депутатів) і палати радників (252 депутата). Термін повноважень депутатів палати представників - 4 роки, палати радників - 6 років (з переобранням половини складу кожні 3 роки). Парламент виконує важливу роль - приймає бюджет, ратифікує міжнародні договори й угоди, вносить пропозиції про виправлення до Конституції. Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Основні релігії - синтоизм і буддизм. Грошова одиниця - 1 ієна = 10 сенам.

3.2 Природно- рекреаційні ресурси Японії

Японія бідна корисними копалинами. Прив'язка до зовнішніх джерел сировини і ринкам збуту готових товарів стала найважливішою причиною проведення країною активної зовнішньої політики. Понад 2/3 території Японії займають лісу, чагарники; значна частина лісів, понад 1/3 - штучне насадження. Хвойні породи складають 50% загальних запасів деревини і 37% усієї лісової площі. Усього у флорі Японії нараховується близько 300 видів трав і понад 700 видів дерев і чагарників. Ріки Японії численні, але малопротяжні. Найбільша з них - ріка Синако (367 км). Більшість рік - це бурхливі гірські потоки, джерела гидроэнергетики і води для іригації. Для судноплавства ріки непридатні. Озера в Японії двох типів: глибоководні гірські і мілководні, розташовані на прибережних низменностях. Достаток рік, озер, підземних вод, яким щедро нагороджена Японія, впливає благотворно на розвиток сільського господарства і промисловості. Промисловий розвиток країни викликав серйозні проблеми з забрудненням навколишнього середовища, що і привело до розвитку програми за удосконалювання контролю за станом природи.

Рекреаційні ресурси. Останнім часом у Японії особливе значення приділяється розвитку рекреаційних ресурсів. Питання культури й естетики ландшафту, декоративне садівництво, створення парків і заповідників, охорона пам'ятників старовини ввійшли в життя японського народу здавна. Зараз у Японії мається близько 25 національних парків. У 1973 році були створені перші підводні парки. Велике значення надається організації прибережних рекреаційних зон, численних туристичних комплексів і центрів рекреації. Індустрія туризму процвітає, навіть мінливості зими стали цінним джерелом доходу, після того як зросла популярність лижних курортів. На розвиток туризму приходиться розплачуватися, зараз висловлюється заклопотаність значним ушкодженням природного навколишнього середовища. Тому розробляються шляхи кращого використання визначних пам'яток природи одночасно з їх захистом і збереженням. Обдарована природними красотами, Японія має намір і далі докладати зусилля для поліпшення використання збереження своїх переваг. Але в такій же мірі вона намагається в міру сил і можливості протистоять страхітливій люті природних катаклізмів, вважаючи це питанням національної важливості.

Загальна оцінка лісових ресурсів .

Япомнія -- країна зі значною лісистістю; її гори на півдні вкриті субтропічними, в центральній частині -- мішаними, на півночі -- хвойними лісами. Більше 2/3[1] території Японії займають ліси і гори, чагарники, непридатні для сільського господарства, промисловості чи проживання через часті тайфуни, зсуви і землетруси[2]; значна частина лісів, більш ніж 1/3 -- штучні насадження .[3]. Природна рослинність добре збереглася навіть в густонаселених районах. Приблизно третина лісів належить державі.

Японія -- імпортер деревини[4]. Японія забезпечує власні потреби в деревині лише на 20 %[5]. Країна імпортує сьогодні близько 50 % деревини, що споживається, в основному з Канади[6]. При цьому частка імпорту Японії у світовому імпорті становить 14 %[7].

Для Японії характерні ґрунти підзолистого і червоноземного типів; на рівнинах -- змінені багатовіковою культурою алювіальні ґрунти. Дуже родючі ґрунти, поширені на корі вивітрювання андезитів і базальтів.

Флора Японії відрізняється великою видовою різноманітністю і включає 2 750[8] видів, зокрема 168 деревних порід. Вона споріднена з рослинністю Східного Китаю і має велику кількість ендеміків (криптомерії японські кипариси та ін.). Субтропічні вічнозелені ліси на острові Кюсю доходять майже до гребенів гір, але на північ від Токіо вони зустрічаються тільки місцями на низовинах. У деревному ярусі цих лісів виділяються циклобаланожик, кастанопсис, різні види дуба (гострий, сизий тощо). Зустрічаються пазанія камелія, магнолія, іліциум (анісове дерево), камфорний лавр, криптомерія. Рясний підлісок, багато ліан і епіфітів, головним чином папоротей. На півдні країни з'являються тропічні пальма, лівістона і аренга, папороть циатея деревовидна, саговник, ногоплодник (Podocarpus). На піщаних ґрунтах зустрічається сосна густоквітна (Pinus_densiflora). На півночі -- це хвойні (ялина і ялиця) ліси помірного поясу, схожі на аналогічних далекосхідних. При русі на південь їх спочатку змінюють широколисті ліси (дуб, бук, клен), потім -- хвойні ліси з японської криптомерії, кипарисів, сосни(південь Хоккайдо і північ Хонсю), услід (на півдні Хонсю і півночі Кюсю і Сікоку) -- вічнозелені широколисті ліси (японська магнолія, зубчастий дуб). На Хоккайдо і на схилах гір південних островів (вище від 2 000 м) ростуть хвойні ліси, більшість яких штучно насаджена. У хвойних лісах Хоккайдо поширені хоккайдська ялина і сахалінська ялиця, місцями трапляється модрина. До складу нижнього ярусу входять чагарниковий тис, береза і в'яз; підлісок складається з густих заростей бамбука. На півдні Хоккайдо і на півночі Хонсю нижньогірний пояс займають листопадні широколисті ліси. Змішані широколисно-хвойні ліси тягнуться від Японських Альп, що лежать на захід від Токіо, до самої півночі Хонсю і південно-західної частини Хоккайдо. Тут звичайні такі широколисті породи, як бук, дуби зубчастий (Quercus dentata) і крупнопильчастий (Quercus macrophylla), каштан звичайний і кінський, багато видів (близько 20) клена, маньчжурський ясен і липи, лапіна, граб, хмелеграб (Ostrya), дзелква, місцевий вид волоського горіха (Juglans sieboldiana), осика, каштан, в'яз, береза, липа, вільха. З хвойних присутні криптомерія (заввишки до 60 м), кипарисовик, тсуга, лжетсуга, тис і інші. На Хоккайдо переважають ліси з хвойних порід, особливо ялиці. Високо ціняться хвойні, що трапляються в цьому поясі як домішки (криптомерії, японські кипариси, туйопсиси, момі, цуги). До складу підліска входять магнолії, бамбук, дика вишня. В лісах багато ліан. Гора Фудзі, ще декілька піків в центральній частині Хонсю і центральний гірський масив на Хоккайдо підносяться над межею деревної рослинності, на висоті понад 500--1000 м розвинена високогірна чагарникова зона з ландшафтом дрібнолісся (береза, горобина), заростями вересів, рододендронів і особливо кедра-стелючки, субальпійські і альпійські луки. Найхарактерніші для Японії ліси субтропічного поясу, який займає нижньогірні схили на південь від 37--38° пн. ш[9]. На самому півдні (південь Кюсю і Рюкю) тягнуться субтропічні вічнозелені ліси. Ці ліси багатоярусні, багаті на види, серед яких численні ендемічні. Багато папоротей, ліан, епіфітів. Окрім того, тут навіть можна зустріти вологі тропічні ліси, в яких зустрічаються пальми (Chamaerops excelsa), деревовидні папороті, банани і навіть фікуси. У горах -- вічнозелені дуби (Quercus gilva, Q. acuta та інші) і різноманітні тропічні хвойні породи. Часто трапляється камфорний лавр. Субтропічні ліси надзвичайно багаті на хвойні. Тут ростуть японські види сосни (Pinus densiflora і Pinus Thunbergii) з дуже своєрідними кронами, японська ялиця, момі й цуга, але найбільше значення мають такі ендемічні хвойні, як японські кипариси (Chamaecyparis obtusa), криптомерія (Cryptomeria japonica), туя, туйопсиси, сціадопітиси, а також з родини тисових подокарпуси, тореї і тиси. До складу підліска входять бамбук, азалії, аралії, магнолії, гарденії, павлонії, аукуба, сливими і вишні та інші. Місцями зберігаються гаї релікта мезозойської ери -- гінкго (Ginkgo biloba). З культурних рослин поширені рис, чайний кущ, цитрусові. В багатьох районах Японії ростуть дерева, деревина яких вважається будівельним матеріалом вищої якості, наприклад, японський кедр, японський кипарис і дзелькава. На півдні Кюсю і на островах Рюкю розвинений збіднений варіант вологих тропічних лісів, для яких характерні пальми, фікуси, деревовидні папороті, бамбук, орхідеї, а з культурних рослин -- рис, батат, цукрова тростина, пальми і банани[9]. Бамбук міцний, гнучкий, швидко росте і тому часто використовується у виготовленні меблів, кошиків, музичних інструментів тощо. У Японії, в основному, виростає бамбук виду «мосо», що походить з Китаю і відомий своїм швидким ростом. Всього за один місяць рослина здатна досягти 20 метрів у висоту і до 20 см в діаметрі. За останніх 20 років площа бамбукових лісів в центральних районах Японії збільшилася удвічі[10].

Природна рослинність Японії сильно постраждала від діяльності людини. Ліси відтіснені сільськогосподарськими угіддями, особливо на низовинах. Тільки на окремих приморських ділянках, зайнятих дюнами, збереглися соснові ліси і чагарники ялівцю. У заболочених місцевостях, не використаних для рисових полів, росте лотос. Нерідко його спеціально розводять заради їстівних кореневищ і насіння, що містять олію.

Водні ресурси.Найбільша річка -- Сінано, Тоне, Кітакамі, Тенрі, Могамі на о.Хонсю; Ісікірі, Тесіо, Токачі на о.Хоккайдо, Єсіно -- на о.Сікоку. Найбільше озеро -- Біва -- знаходиться на Хонсю.

3.3 Туризм Японії

Неповторні культурно-історичні пам'ятники і чудові ландшафти в Японії можна знайти скрізь. Столиця Токіо і мегаполіс Осака вважаються центрами туризму. Поруч розташовано прибережне місто Камакура (бронзова статуя Великого Будди) і древнє місто Никко, що лежить серед красивого ландшафту. Осака є початковим пунктом для екскурсій в древні імператорські міста Кіото і Нара. У Кіото знаходяться незліченні буддистські і синтоїстські споруди, в Наре - декілька прадавніх в Східній Азії буддистських храмів. На півострові Исе знаходиться важлива синтоїстська святиня - святилище богині сонця Аматэрасу. Великий інтерес представляють міста Химедзи, Хіросіма і Нагасакі, а також "японські Альпи", де можна займатися лижним спортом і альпінізмом. У багатьох районах вулканічний рельєф переходить через альпійську рослинність до субтропіків. Особливо слід згадати національний парк Фуджі Хаконе Ицу на південь від Фудзіями з його морськими і вулканічними ландшафтами.



4. Природно-ресурсний потенціал Монголії

4.1 Загальна характеристика країни

Монголія розташована на сході Центральної Азії, межує на півночі з Російською Федерацією, на півдні з Китаєм, має площу 1565 тис. км?. На заході і у середній частині країни -- гірські хребти Монгольського Алтаю та Хангая. Між ними знаходяться широкі долини. На півдні і південному сході -- головним чином рівнини, частково зайняті пустелею Гобі.

Середня температура січня у північних районах досягає ?35 °C, у південнних районах ?10 °C.

Основні ріки -- Селенга і Керулен, озера -- Убсу-Нур, Хубсугул.

Рослинність, головним чином, степова та напівпустельна, в гірських районах лісостеповий терен. Приблизно 9 відсотків Монголії займають ліси.

4.2 Культура, мистецтво Монголії

Монголія - серце Центральної Азії. Ця країна перебувала на перетині важливих торговельних шляхів, що пов'язують між собою країни Азії: Індію, Китай і Тибет. Мистецтво Монголії розвивалося у взаємодії і під впливом мистецтва і культури цих країн. У той же час в культурі монголів, як і в інших народів Азії, очевидно вплив буддійської культури. У XVI ст. в Монголії широке поширення набуває одна з гілок буддійської релігії - ламаїзм. Це впливає на всі сфери життя монголів, і отже, на монгольську культуру і мистецтво. Однак, ламаїзм не в силах був змінити сутність народного мистецтва Монголії. Художники, створюючи ритуальні судини або інші культові прикраси та начиння, змушені були творити в рамках ламаїстських канонів. Але навіть предмети релігійного культу відрізняють рис національного. Воно залишається глибоко самобутнім і відображає художні смаки та естетичні погляди народу. Національна своєрідність монгольського мистецтва простежується в усіх його основних видах. Йому властиві певна специфіка і оригінальність. Характерні риси монгольського мистецтва - виразність форми, насиченість орнаментом, підкреслена динаміка візерунків. Багато в чому на формування культури та мистецтва Монголії вплинув кочовий спосіб життя - він, наприклад, сприяв виникненню своєрідною архітектури. Так, на відміну від монастирських будівель тибетського чи китайського стилю форми монгольської архітектури нагадують звичайну житлову юрту, а прикраса монгольського житла нерідко виявлялося часом настільки цікавим, що проста юрта скотаря перетворювалася на витвір мистецтва. Сьогодні, повсюдно на території Монголії можна зустріти пам'ятники культури та історії майже будь-якої епохи. Основні риси мистецтва монголів, як і інших степових народів, визначалися потребами кочового побуту, який, як уже говорилося, визначав і тип житла, і його оздоблення, і форму одягу, а головне - формував особливі уявлення степовиків про красу, про життя і їх художній смак. Кращі традиції народної творчості багато в чому визначили характер та шляхи розвитку та сучасного мистецтва Монголії. Багатовікові традиції народного мистецтва, лягли, наприклад, в основу національної живопису монголів, відомої під назвою монгол зураг. З народного мистецтва перейшла в сучасну національну живопис і колірна символіка. Наприклад, монголи особливо люблять синій колір (символ сталості, неба), зелений (символ вічного життя), білий (символ шляхетності думок і почуттів, чистоти), червоний (радість) і жовтий (любов). Часто світлова символіка диктується і буддистськими канонами. Постійна взаємодія різних елементів культури відбиваються у всіх видах мистецтва Монголії. В образотворчому мистецтві, наприклад, найтіснішим чином можуть переплітатися національний орнамент з буддистською символікою. А архітектуру і скульптуру Монголії не сплутаєш ні з якими іншими країнами.

Оригінальними за стилем є також вироби декоративно-прикладного мистецтва Монголії. З давніх часів майстра Монголії досягли великого мистецтва в інкрустації дорогоцінними каменями по металу, різьби по кістки, філіграні, гравірування по металу і карбуванні. Яскраві, надзвичайно інтенсивні по барвистих сполученням орнаменти геометричного характеру покривали одяг монголів. Деякі повстяні юрти і до цього дня прикрашають, як яскравими тканинами, так і візерунком з аплікацій і вишивок, про які захоплено відгукуються відвідували Монголію іноземці. Червоні, сині, лілові і зелені кольори відтіняють і пожвавлюють білий повсть юрти, роблячи ці житла надзвичайно ошатними. Як у народному, так і в професійному мистецтві Монголії зберігається унікальність форм і сюжетів, простоти і виразності. Монгольська мистецтво є невід'ємною частиною так званого мистецтва Сходу і гідним внеском у світову скарбницю культури.