Сучасний стан та територіальні особливості туристичної інфраструктури Івано-Франківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магістерська робота зі спеціальності

8.050201 «Менеджмент організацій і адміністрування»

Сучасний стан та територіальні особливості туристичної інфраструктури Івано-Франківської області



Аннотація

І. Г. Чокалюк

Сучасний стан та територіальні особливості туристичної інфраструктури Івано-Франківської області

В процесі формування ринкового середовища в Україні значне місце припадає на реформування туристичної галузі. Її основою є туристична інфраструктура. Івано-Франківська область має значний туристично-рекреаційний потенціал. Підвищення ефективності використання туристичної інфраструктури можливе за рахунок реконструкції старих закладів та будівництва нових. Все це відбувається з використанням сучасних методів менеджменту та маркетингу на основі існуючих можливостей, які можуть дати значні економічні й соціальні результати для розвитку туризму на Іванофранківщині.

Ключові слова: туризм, туристична індустрія, туристична діяльність, туристична інфраструктура, лікувально-оздоровчий туризм, санаторно-курортні та оздоровчі заклади, готелі, розважальні заклади культури та мистецтва.



Annotation

I. Chokalyuk

Current state and territorial characteristics tourism infrastructure in Ivano-Frankivsk region

In the process of market environment in Ukraine accounts for a significant place on the reform of the tourism industry. Its basis is a tourist infrastructure. Ivano-Frankivsk region has considerable tourist potential. Increased efficiency of tourism infrastructure is possible by upgrading old facilities and building new ones. All this takes place using modern methods of management and marketing, building on existing capabilities that can provide significant economic and social returns for tourism development in Ivano-Frankivsk region.

Keywords: tourism, travel industry, tourism, tourist infrastructure, medical and health tourism, spa and wellness facilities, hotels, entertainment culture and art.



Вступ

Актуальність теми визначається тим, що у наш час туризм став одним із найприбутковіших видів бізнесу у світі. За даними Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, на туризм припадає 11% світових споживчих витрат і він дає 5% усіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвинений туризм називають одним з головних феноменів XX ст.

Туризм є однією із пріоритетних галузей економіки України.

Стабільний розвиток туризму передбачає, перш за все, розбудову матеріально-технічної бази, забезпечення якості обслуговування відповідно до міжнародних стандартів.

Враховуючи значний рекреаційний потенціал Івано-Франківської області, підвищення стану туристичної інфраструктури за рахунок реконструкції старих закладів та будівництва нових структур, може дати значні економічні й соціальні результати для розвитку туризму на Іванофранківщині.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є оцінка сучасного стану та дослідження регіональних особливостей туристичної інфраструктури як чинника розвитку туризму в Івано-Франківській області.

Для досягнення мети потрібно було вирішити наступні завдання:

ѕ охарактеризувати теоретико-методичні аспекти дослідження туристичної інфраструктури;

ѕ розглянути та проаналізувати чинники, які впливають на розвиток туристичної інфраструктури Івано-Франківської області;

ѕ проаналізувати забезпеченість Івано-Франківської області закладами розміщення, відпочинку та розваг ;

ѕ проаналізувати територіальні відмінності забезпеченості Івано-Франківської області закладами туристичної інфраструктури;

ѕ розкрити проблем та перспектив розвитку туристичної галузі в Івано-Франківській області.

Об'єктом дослідження є туристична інфраструктура Івано-Франківської області.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних та практичних аспектів функціонування та розвитку туристичної інфраструктури на базі рекреаційних ресурсів Івано-Франківської області.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові праці, як вітчизняних, так і закордонних вчених із туризму, рекреалогії, менеджменту, маркетингу, статистики.

Методи досліджень - історичний, індуктивний та дедуктивний методи, метод аналізу аналогових об'єктів та складання діаграм.

Магістерська робота складається із вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 113 сторінок комп'ютерного текстового набору, в тому числі 13 таблиць, 13 рисунків, список використаних джерел (включає 36 найменувань).



Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження туристичної інфраструктури

1.1 Сутність поняття туристична інфраструктура

Термін "інфраструктура" бере початок від лінгвістичної суті латинських слів infra - “нижче, під”,structure - “розміщення, будівництво”, що означає основу, фундамент. Термін був уперше використаний ще на початку нинішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. В 40-і 20 століття роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг.

У сучасному світі туризм - це явище багатогранне, яке тісно взаємопов'язане з різними галузями, зокрема з географією, історією, архітектурою, медициною, культурологією, спортом та багатьма іншими. Однак, жодна з них не може повністю і вичерпно охарактеризувати його як об'єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв'язати комплекс туристичних проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт. Однозначно прийнятого визначення щодо терміну «туризм» немає, але серед найбільш точних можна виокремити наступні:

? Згідно Всесвітньої туристичної організації (ВТО) «туризм» (від французького tour ?прогулянка, поїздка) являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

? Закон України «Про туризм» визначає це явище як «тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю». 

? За Н.Ф. Реймерсом, туризм ? це будь-яка подорож з метою відпочинку та знайомства з новими регіонами й об'єктами.

? О.О. Бейдик вважає, що «туризм» ? це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення із навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями.

Отож, можна підсумувати все вище сказане і визначити, що у будь-якому випадку термін «туризм» характеризує діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд з метою відпочинку, діловими та іншими цілями без отримання матеріального прибутку. Отже, туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни тощо.

На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки. За чисельністю працівників індустрія туризму також стала однією з найбільших в світі - в ній зайнято понад 260 млн. чол., тобто кожний 10-й працюючий.

Туристична індустрія - це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства. Іншими словами індустрія туризму ? це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Специфіка туристичної послуги передбачає технологічну єдність процесу обслуговування і відповідну їй єдність вимог до підготовки кадрів, які саме й забезпечують великою мірою (через значний обсяг ручної праці) якість обслуговування, постійне оновлення виробничих потужностей і технологій, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності підприємств на туристичному ринку (сучасне технологічне устаткування для виробничих галузей обслуговування, доступ до розподільчих мереж тощо) шляхом задоволення зростаючих потреб споживачів. Масштабність туристичного руху обумовила впровадження уніфікованих технологій і стандартів, які дозволяють забезпечити масове обслуговування на індивідуальній основі відповідно сучасним загальним тенденціям світового ринку послуг, якому притаманна модифікована постфордистська тенденція, а саме індивідуалізація масового обслуговування.

Індустрія туризму визначається як міжгалузевий комплекс. Міжгалузевий комплекс (МГК) є елементом функціонально-компонентної структури господарства і являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об'єднаних загальною метою та програмою розвитку. В основі виокремлення МГК лежать об'єктивні системні функціональні, синергетичні, еволюційні та управлінські зв'язки.

Міжгалузевий комплекс індустрії туризму вирізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх та багаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв'язків, стадійністю споживання та організації обслуговування. Елементами індустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягає в задоволенні певних туристичних потреб (мотиваційних, змістовних, комфортності тощо). Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількості елементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпечення виробничими потужностями і рівня розвитку матеріально-технічної бази, а виробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні зв'язки об'єднують зазначені елементи в галузі, що виступають структурними компонентами індустрії туризму. Таким чином, внутрішньокомплексні вертикальні зв'язки лежать в основі виділення функціонально-компонентної (галузевої) структури індустрії туризму. Внутрішньокомплексні горизонтальні зв'язки, наявні між підприємствами різних галузей, причетних до організації туристичного споживання відповідно стадійності процесу обслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризму функціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різнорідних функціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції в сфері туризму[6].

Відносно споживчо-ресурсної орієнтації їх можна розташувати наступним чином:

· І ? організаційно-інституційна;

· II ? функціонально-господарська;

· III ? територіально-господарська підсистеми (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 Структура індустрії туризму

Підсистеми	Структури	Компоненти
Інституційно-організаційна	Правова	Законодавча і нормативна база; митна служба; консульська служба
	Фінансово-економічна	Система оподаткування та страхування; фінансова система й обмінний курс валют
	Кадрова	Система підготовки кадрів; наукових досліджень і науково-дослідних розробок
Функціонально-господарська	Гостинності	Готельне господарство; громадське харчування; галузі сфери послуг з надання додаткових послуг
	Транспорту	Авіаційний;автомобільний;залізничний; водний
	Туристичної та оздоровчої діяльності	Туристичні підприємства; екскурсійні бюро; санаторно-курортні установи; оздоровчі заклади
Територіально-господарська	Туристичні ресурси	Природно-рекреаційні;культурно-історичні; інфраструктури
	Соціально-демографічні	Населення; розселення і історія формування території; традиційна етнічна культура населення
	Господарські	Господарський комплекс території; інфраструктурні системи; адміністративно-територіальний устрій.

Національний туристичний ринок формується та функціонує в правовому та економічному полі держави. Державна туристична політика є комплексом заходів правового, економічного й організаційного порядку, підкріплена відповідними управлінськими інститутами. Діяльність цих інститутів спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку. Регуляторними каналами впливу є законодавчо-нормативний, податковий, валютно-фінансовий, інформаційний, управлінський.

Ефективність державної туристичної політики відбивається в характері туристичного процесу і позначається місцем, яке займає в ньому національний туристичний ринок, та прибутковістю індустрії туризму, її прямим та опосередкованим внеском в національну економіку. Виробничо-технологічні, інформаційно-комунікативні, фінансово-економічні зв'язки, задіяні у створенні та реалізації турпродукту, здійснюються системою підприємств з надання послуг гостинності, транспорту та посередницьких послуг з організації туристичної подорожі, які утворюють індустрію туризму. Саме ці горизонтальні функціонально-інтегративні за сутністю зв'язки дозволяють визначити означену підсистему як туристичну галузь ? сукупність підприємств, подібних за призначенням, технологією обслуговування, професійним складом кадрів та умовами їх діяльності, особливостями розміщення та функціонування на ринку туристичних послуг. Головне призначення підприємств туристичної галузі полягає в організації комфортного та якісного забезпечення мотиваційних вимог туриста. Відповідність вимогам гарантує ефективність їх діяльності на ринках різного рівня[6;66].

Функцією підприємств туристичної галузі є створення, реалізація та організація споживання послуг та товарів туристичного призначення, виробництво турпродукту. Туристична галузь складається з підприємств, що надають послуги гостинності, транспортні послуги та підприємств, що створюють комплексний турпродукт і організують його споживання (туроператори і турагенції). Гостинність є системою зі створення комфорного перебування подорожуючого поза місцем постійного проживання. До цієї системи входять послуги розміщення, харчування та інші додаткові послуги (побутові, комунікативні тощо), необхідні подорожуючому для повноцінної життєдіяльності, послуги, пов'язані зі здійсненням мети подорожування (екскурсійні, культурно-просвітницькі, релігійні, ділові, лікувальні та інші) та послуги дозвілля, які урізноманітнюють подорож. Зазначений комплекс гостинності може бути забезпечений на основі засобів розміщення.

1.1.1 Транспортна система і перевезення

Транспортні послуги в туризмі є невід'ємною складовою здійснення подорожі, умовою розвитку туризму і належать до основних послуг туристичної галузі. Якість, обсяг та характер транспортних послуг в туризмі залежать від рівня розвитку транспортного комплексу і стану транспортної інфраструктури (ТІ). Стан ТІ характеризується густотою транспортної мережі, її технічним станом і відповідністю середньосвітовим стандартам, формуванням транспортних полімагістралей з розвиненою інфраструктурно-логістичною системою, здатною опрацьовувати зростаючий транспортний потік з мінімальними витратами часу. Наявність сучасних транспортних засобів, їх технічні характеристики (швидкість, надійність, комфортабельність) впливають не тільки на попит, а й визначають споживацькі уподобання, гарантуючи якість обслуговування. Таким чином, розвинений транспортний комплекс дає можливість урізноманітнити транспортні послуги, зробити їх взаємозамінними і тим самим впливає на зростання загальної рухомості населення і розвиток туризму [11;74].

Транспортні послуги в туризмі саме за характером діяльності досить умовно можна поділити на послуги з переміщення туристів від місця проживання до місця проведення дозвілля (наземний, водний, повітряний транспорт); послуги в місці проведення дозвілля (екскурсійні та внутрішні перевезення); послуги, пов'язані з організацією власне транспортних подорожей (подорожей, здійснення яких базується на переважному використанні певного виду транспорту ? круїзи, автотуризм тощо). Об'єктивні (вартість, швидкість, комфортність) і суб'єктивні чинники (обмеження, пов'язані зі станом здоров'я, упередженість щодо певних видів транспорту, наприклад, повітряного або водного тощо), якими керується турист, визначають вартість транспортної послуги, її частку в загальній вартості тура. Прослідковується залежність: чим менша за тривалістю подорож, тим більша частка в загальних витратах припадає на транспортні послуги. Економія часу залежить не тільки від швидкості пересування, а й від регулярності, інтенсивності і надійності руху, обумовлених рівнем розвитку матеріально-технічної бази, інфраструктурного та організаційно-управлінського забезпечення.

Визначальною характеристикою подорожування стає його тривалість і комфортність. Комфортність ? поняття комплексне, яке включає технічні характеристики транспортного засобу (швидкість, ергономічність), наявність безпересадочних переміщень («від дверей до дверей»), супутні послуги під час подорожування (харчування, зв'язок тощо) та інші послуги (зручності на вокзалах, в аеропортах, швидкість обробки вантажу, організація митного контролю тощо). Вибір транспортного засобу в місці відпочинку обумовлений наявністю пропозиції, її кількісними і якісними параметрами, метою подорожування та фінансовими можливостями туриста, організаційними формами туру (так, групові тури передбачають використання спеціалізованих автобусів в екскурсійному обслуговуванні).

Вибір виду транспортного туру (автомобіль, автобус, морський чи річковий круїз) є наслідком ринкової взаємодії споживача і виробника. Зменшилась в організації транспортних подорожей питома вага залізничних подорожей, хоча розвинена залізнична мережа, транспортна інфраструктура та практична незалежність роботи транспорту від погодних умов надають перспективності застосуванню цього виду транспорту в туризмі.

Туристичні транспортні послуги, які здійснюються всіма видами пасажирського транспорту і надаються практично на всіх етапах подорожування, є основою комплексного турпродукту. Ринок транспортних послуг є видовим (галузевим) субринком на туристичному ринку будь-якого масштабу. Спостерігається конкуренція серед видів транспорту, оскільки за зазначеними перевагами (час, комфортність, надійність і ціна) види транспорту не рівнозначні: залізничний транспорт більш дешевий і надійний, але програє іншим видам в комфортності і витратах часу; авіаційний, навпаки, комфортабельний, зменшує витрати часу, але підвладний коливанням погодних умов і тому менш надійний і значно дорожчий; автомобільний транспорт достатньо дешевий, але за іншими параметрами менш зручний; водний транспорт (морський і річковий) став одним з перших використовуватись як висококомфортабельний для організації транспортних подорожей.

Конкурентність стимулює урізноманітнення пропозиції й удосконалення організаційних форм діяльності. З іншого боку, саме розвиток туризму і залучення до туристичного «обігу» нових територій залежать від розвитку транспортного комплексу, оскільки без транспортної інфраструктури освоїти нові території неможливо, і таким чином стимулюється екстенсивний шлях розвитку ринку транспортних туристичних послуг.



1.1.2 Засоби розміщення в туристичній сфері

Послуги розміщення протягом століть формування галузі готельного господарства становили основу гостинності (разом із медичними, побутовими послугами, послугами харчування та послугами, пов'язаними з обслуговуванням транспортних засобів). Розвиток і урізноманітнення потреб спричинили різноманітність засобів розміщення. Намагання створити узагальнену класифікацію підприємств розміщення розпочались в другій половині XX ст. З 1952 p. MCOTO (Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, попередник Всесвітньої туристичної організації) розпочав створювати регіональні комісії з розробки систем готельної класифікації, які найбільш активно запрацювали в 70-80-х роках минулого століття. Тоді ж численні експерти, в тому числі й експерти Міжнародної готельної асоціації, висловили сумніви щодо доцільності створення єдиного світового класифікатора, оскільки практика готельного бізнесу дуже різнорідна і неспівставна за умовами функціонування. На національних рівнях діють найрізноманітніші підходи до класифікації й оцінки засобів розміщення як з юридичної, так і з адміністративної точки зору. Однак до кінця 80-х років минулого століття в межах ВТО були розроблені рекомендації з міжрегіональної гармонізації критеріїв готельної класифікації на основі стандартів, прийнятих регіональними комісіями. Рекомендованими стандартами визначені мінімальні вимоги параметризації підприємства, що надає послуги гостинності, задля надання йому відповідної категорії, яка є гарантом обсягу та якості обслуговування.

Засоби розміщення поділяють на два основних типи: 1) основні або традиційні (готелі, пансіонати, турбази, мотелі тощо), які цілорічно надають комплекс послуг гостинності, поєднуючи в процесі обслуговування капітальні основні фонди і кваліфіковану працю; 2) додаткові(кемпінги, молодіжні табори та туристичні села, студентські гуртожитки, тимчасові орендовані помешкання тощо), що працюють сезонно і надають обмежену номенклатуру послуг, використовуючи переважно некапітальні будівлі або пристосовані приміщення[17].

Комплекс послуг гостинності гарантованої якості надає готель -комерційне підприємство, спеціалізоване на наданні комплексу послуг розміщення, харчування та інших додаткових послуг, які забезпечують безпечну і комфортну життєдіяльність людині, що тимчасово перебуває поза місцем постійного проживання. Готелем є тільки те підприємство сфери послуг, потужність якого становить не менше 10 місць (номерів) і яке гарантовано може забезпечити послуги розміщення і харчування (в обсязі не менше сніданку) та надати інші послуги за заздалегідь обумовлену плату. Класифікація готелів за рівнем комфортності має п'ять рівнів: від «*» до «*****» за зростанням якісних показників. Крім того, готелі можна класифікувати за величиною (кількістю місць або номерів):, до 100 місць ? малі готелі; 101-250 ?середні; від 250 до 500 ? великі, і до 1000 ? крупні. Готелі, що мають більшу кількість місць є готельними комплексами. Вони займають значну площу, відрізняються організацією праці та певною децентралізацією управління.

За місцем розташування готелі поділяють на міські, курортні, замкові, придорожні, транспортні, сільські. В основі цього поділу лежать також особливості організації обслуговування, пов'язані з характером клієнтури. Наприклад, курортні готелі, розташовані в рекреаційно-туристських зонах, призначені для обслуговування відпочиваючих, що передбачає урізноманітнення комплексу послуг, розрахованого на тривале перебування, в той час як придорожні готелі розраховані на транзитних подорожуючих, які використовують переважно власний транспорт (автомобілі, яхти чи човни тощо) і тому повинні враховувати попит тимчасової клієнтури, що недовго (1-3 доби) перебуває в даному готелі і потребує, крім короткого перепочинку, комплексу з обслуговування транспортних засобів. Спеціалізовані підприємства (мотелі, ротелі, альпотелі тощо) є результатом розвитку і урізноманітнення сфери гостинності, а використання орендованих приміщень ? відповідністю потребам і фінансовим можливостям споживача.

Таким чином, готелі є базовими в організації обслуговування туристів, а готельне господарство складає основу туристичної галузі індустрії туризму. Всесвітня туристична організація запропонувала класифікатор на основі специфіки організації діяльності та особливостей використання в туризмі, в якому зроблено спробу звести все різноманіття існуючих засобів розміщення туристів до чотирьох основних груп: (таблиця 1.2 )

Таблиця 1.2 Класифікація засобів розміщення туристів (за рекомендаціями ВТО)

Готелі і аналогічні підприємства	Комерційна та інша діяльність розміщення	Спеціалізовані засоби розміщення	Приватні засоби розміщення
Готелі Мотелі Пансіонати Курортні готелі Клубні готелі Гостьові будинки	Туристичні бази Молодіжні готелі Туристичні кемпінги Підприємства соціального туризму	Лікувальні готелі Транспортні засоби Ротелі, ботелі, флотелі, альпотелі тощо Табори праці та відпочинку	Приватні та орендовані приміщення (помешкання та будинки)

Таким чином, гостинність поєднує діяльність готельного, рекреаційно-оздоровчого, санаторно-курортного господарств, харчування, торгового і побутового обслуговування, організації екскурсійної та дозвіллєвої діяльності, створюючи атмосферу доброзичливості і забезпечуючи гостю-туристу комфортне перебування в місці відпочинку та реалізацію мети подорожування з максимально можливими зручностями.

1.1.3 Харчування в індустрії туризму

Підприємства харчування в системі туристичної індустрії найчастіше пов'язані з об'єктами розміщення туристів. Класифікація підприємств харчування сфери туристичного обслуговування охоплює їхнє групування за сукупністю загальних ознак кількісного та якісного характеру та ступенем приналежності до власне туризму. В цілому підприємства харчування в туризмі класифікуються на основі загальних і специфічних властивостей цих підприємств у туристичній сфері діяльності.

Залежно від типу, місця розташування, інтер'єра, рівня технічного оснащення, послуг підприємства харчування поділяються на п'ять розрядів: люкс, вищий, І, II іIII розряди. Для ресторанів установлено такі розряди: люкс, вищий, І і II; для кафе загального типу ? вищий, І і II; для барів ? люкс, вищий, І і II; для закусочних ? І і II, для їдалень ? II і III .

Класифікація підприємств харчування може ґрунтуватися й на інших ознаках. За ознакою зв'язаності або відокремленості управліннярозрізняють самостійні підприємства і підприємства, об'єднані в ланцюги (Мак-Дональдс, Бургер-Кінг).Залежно від асортименту продукції харчування розрізняють підприємства з комплексним, універсальним і спеціалізованим асортиментом. За сталістю контингенту споживачіввиділяють підприємства з постійним(при готелях, санаторно-рекреаційних комплексах, базах відпочинку, спортивно-оздоровчих таборах) і випадковим (змінним) контингентом. Методи обслуговування споживачів визначили поділ на підприємства самообслуговування, з обслуговуванням офіціантами, змішаним обслуговуванням.

Харчування туристів може бути комплексним, ексклюзивним і завчасно визначеним. Існує також спеціалізація підприємств за видами страв (млинцева, варенична, пельменна тощо) і національними кухнями (українська, китайська, грузинська, єврейська…).

Особливе значення для організації і планування діяльності підприємств харчування туристів має їхня приналежність до туристичної індустрії. При цьому виникають складності, пов'язані з тим, що деякі підприємства харчування надають свої послуги не тільки туристам, а й іншим споживачам. У такій ситуації виникає запитання: які підприємства харчування відносяться до сфери туристичної індустрії. Відповіді на це запитання в сучасній нормативній документації ні з туризму, ні з ресторанного господарства немає, хоча в економічній літературі є пропозиції щодо виділення трьох груп підприємств харчування за ступенем приналежності до туристичної індустрії. До першої групи пропонується зараховувати підприємства, які належать до туристичних комплексів, зокрема, санаторіїв, будинків і баз відпочинку, спортивних, лікувально-оздоровчих установ тощо. Такі підприємства призначені для харчування тільки свого контингенту споживачів. До другої групи входять підприємства, призначені переважно для харчування туристів. Вони розміщені в туристичній зоні (дестинації), але не є підприємствами закритого типу йобслуговують усіх бажаючих. До третьої групи пропонується відносити загальнодоступні підприємства харчування, послугами яких на загальних умовах можуть скористатися "неорганізовані" і навіть організовані туристи. Місце розташування таких підприємств ?поза туристичною зоною. До складу туристичної індустрії належать дві перші групи підприємств [19].

У туристичній сфері особливе значення має національна спрямованість підприємств харчування, тому що виникає необхідність задоволення потреб у харчуванні людей з різних країн світу. В цілому харчування у функціональній схемі ринку туристичних послуг є основним елементом формування туристичного продукту.

1.1.4 Туроператори і турагенти

Підприємства, мета функціонування яких полягає в аквізиції туристів, а сутність діяльності ? у створенні комплексного турпродукту, є власне туристичними підприємствами. За обсягами та характером діяльності, організацією виробничого процесу ці підприємства поділяються на туроператорів та турагенції. Туроператором є потужне туристичне підприємство, яке розробляє власний турпродукт та реалізовує його на внутрішньому та міжнародному ринках; діяльність має комплексний, аритмічний характер. Турагенції є невеликими, переважно спеціалізованими підприємствами, підвладними сезонним коливанням попиту.

Екскурсійні послуги є однією з специфічних ознак туристичної діяльності, невід'ємною складовою тура. Вони можуть входити до складу комплексного продукту або становити додаткові послуги, але їх наявність є обов'язковим елементом в забезпеченні туристичної мотивації. Екскурсійні послуги можна розглядати й як елемент дозвіллєвої програми. Послуги дозвілля в туризмі дуже різноманітні. Їх можна поділити на культурно-просвітницькі, які надаються класичними закладами (театри, кіно-концертні зали, цирки, музеї, художні галереї тощо); рекреаційні (парки різного типу, атракціони); розважальні (гральний бізнес, шоу-програми та ін.).

Зміна стилю життя та урізноманітнення туристичних запитів стимулюють розвиток всіх складових індустрії туризму, але в першу чергу це впливає на розвиток туристичної галузі, яка не тільки кількісно зростає, але й структурується, спеціалізується, урізноманітнюючи пропозицію якісного турпродукту [22;89]..

Таким чином, зазначені внутрішньостадійні горизонтальні та внутрішньокомплексні вертикальні зв'язки формують індустрії туризму, що несе в собі всі ознаки територіальної унікальності. Саме ці ознаки лежать в основі територіальної диференціації індустрії туризму як ринку пропозиції і формують територіальну структуру національного туристичного ринку.

1.1.5 Анімація в туризмі

Однією з функцій туризму була також визначена його здатність вносити різноманітність і радість у повсякденне життя людини, створювати атмосферу свята. Характер рекреаційної діяльності людини зумовив появу й терміна «animation» (анімація) - оживлення. Сьогодні цей термін використовується і в вітчизняній туристській практиці. Анімація - це діяльність з розробки та здійснення спеціальних програм проведення вільного часу. Анімація - це оживлення відпочинку й організація безпосередніх вражень від особистої участі у заходах. Це явище в туризмі зародилося через конкуренцію між рівними за величчю інтер`єрами і сервісом курортів. Анімація в туризмі розвивається в різних напрямках. Так, Вишневська Г.Г. (Київський національний університет культури і мистецтв) розглядає всього два напрями анімації. Перший - це створення спеціальних музеїв і парків, організація костюмованих турів, шоу, свят та інших дійств за своїми сценаріями. Другий напрям - оживлення програм дозвілля туристів у місцях тривалого відпочинку - курортних готелях і центрах, туристичних селищах і базах, на круїзних суднах тощо. Посилаючись на Ільїну Є.Н., можна виокремити цілих чотири пріоритетних напрями анімаційного туризму, виділивши організацію костюмованих турів, шоу-музеї та тематичні парки в три абсолютно різні за походженням напрями. Згідно з цією класифікацією, визначається така структура анімаційного туризму за напрямками розвитку:

Анімація в туризмі (за Ільїною Є.Н.) Шоу-музеї - це музеї з оживленими персонажами епохи, що експонується. Костюмовані тури - це ще один авангардний напрям анімаційного туризму. Такими турами можуть вважатися, наприклад, тури з відпочинком на американському ранчо, де туристи отримують одяг, спорядження ковбоїв, під керівництвом кваліфікованих інструкторів вчаться їздити верхи і ковбойській справі, повністю занурюючись у дійство. Максимально наближена до життя атмосфера, підсилена ковбойським одягом, їжею і заняттями, сприяє цьому. Інші напрями - це безпосередня анімація відпочинку туристів у готелях і центрах відпочинку (курортах). Аніматори (зазвичай, молоді люди) працюють з туристами постійно. Основне їх завдання - не дати людям нудьгувати. Як правило, такі працівники зустрічаються в клубах типу all-inclusive. Вдень їх можна побачити за прилавком магазину чи на корті, де вони вчать новачків грі, на спортивних змаганнях чи рибальстві, організованих для туристів. У якості форми аніматори зазвичай мають яскраві футболки, що дають змогу туристам бачити та впізнавати їх здалеку. На футболці - обов`язково: карточка з ім`ям аніматора і прапорцями країн, мовами яких він володіє. Аніматори завжди привітні і вітаються з туристом як зі старим знайомим. Відмінна пам`ять на лиця - їх професійний обов`язок.

1.1.6 Додаткові послуги

До додаткових послуг зараховують:

· послуги по організації екскурсій;

· послуги по страхуванню туристів;

· послуги гідів-перекладачів;

· послуги по перевезенню туриста від місця його прибуття в країну (місце його тимчасового перебування) до місця розміщення і назад (трансфер), а також будь-якому іншому перевезенню в межах країни (місця тимчасового перебування), передбаченої умовами подорожі;

· послуги з ремонту техніки;

· послуги з прокату;

· обмін валюти;

· телефон;

· пошта;

· послуги побутового обслуговування;

· право користування пляжем т. п.

Такий розподіл умовний, оскільки істотних відмінностей, з погляду споживчих властивостей, між ними немає. Послуги, включені в основну програму й оформлені путівкою, відносять до основних. Додаткові послуги турист здобуває самостійно в місці перебування, вони не входять у вартість путівки . 

У більшості випадків туристичні основні послуги складаються з транспортних послуг, послуг розміщення і харчування. Однак при організації подорожей з пізнавальними, професійно-діловими, спортивними, релігійними цілями послуги, що традиційно відносяться до додаткових, можуть бути основою туру. Таким чином, різниця між основними і додатковими послугами полягає в їхньому співвідношенні із придбаним пакетом послуг[22;45].

Крім нематеріальних послуг, туристу можуть бути надані специфічні товари чи матеріальні послуги, зокрема, плани міст, карти метро, сувеніри, туристичне спорядження тощо. Тур - це сформований комплекс основних і додаткових послуг, наданих туристу залежно від цілей подорожі. Якість турпродукту формують різноманітні фактори, що є наслідком його сутності, оскільки туристичний продукт являє собою результат зусиль багатьох підприємств та є сукупністю складних елементів, що задовольняють потреби туристів під час подорожей.

1.2 Історичні аспекти становлення та розвитку туристичної інфраструктури

У працях багатьох дослідників висвітлено багато сторінок з історії розвитку рекреації в Українських Карпатах. Важливе значення має розкриття і з'ясування тих конкретно-історичних обставин і суспільно-політичних, економічних та культурних факторів, якими зумовлювалася активна участь українського населення Карпатського регіону в загальному процесі історичного розвитку української народності, умови життєдіяльності населення. В Україні цими питаннями займалися такі вчені, як: Ю.І.Пітюренко, О.В.Краснопольський, Я.І.Бондаренко, А.І.Доценко, Ф.Д.Заставний, Б.І.Заставецький, В.Грабовецький, С.Андріїшин, Н.Недашківська та багато інших.

Івано-Франківщина багата на культурну спадщину. За кількістю пам'яток архітектури і містобудування область, одна з найменших за територією і населенням, займає третє місце в Україні. На даний момент в області під охороною держави знаходиться 1360 пам'яток архітектури, в тому числі 87 пам'яток національного значення, переважна більшість яких - це пам'ятки дерев'яної і мурованої архітектури, та пам'ятки житлового і громадського будівництва, зосередженого, в основному, в історичних містах[16;161].

Історія розвитку туристичної інфраструктури регіону в національній туристично-краєзнавчій літературі розроблена недостатньо. Зрозуміло, що розпочата робота в цьому напрямку потребує подальших спільних зусиль фахівців багатьох наук і суміжних дисциплін: краєзнавців, архіваріусів, істориків, етнографів, географів, туристів.

Українські Карпати завжди приваблювали своїми краєвидами, особливими барвами і красою в різні пори року; унікальними фольклорно-етнографічними особливостями етнічних груп українців, досить багатим історичним минулим багатьох видатних мандрівників, краєзнавців, поетів і просто туристів. Тема карпатських мандрівок часто трапляється в працях іноземних і українських учених, письменників і поетів, художників, відомих громадських діячів. Підвищений інтерес до мандрівок галицької інтелігенції, студентської молоді зумовив необхідність розвивати туристичну інфраструктуру регіону (транспортні засоби, місця для відпочинку мандрівників, марковані туристичні шляхи, рятувальні служби, курси гірських провідників) [12;145].

Аналіз доступних архівних першоджерел та галицьких видань дає підстави виділити два основні періоди історії розвитку туристичної інфраструктури регіону: - І період - австрійський: початок і становлення (друга половина XIX ст. - 1914p.); - II період - польський: розвиток у міжвоєнний період (1918-1945 pp.).

Стараннями туристичних спілок Галичини з кінця XIX ст. була розпочата робота по спорудженню прихистків для туристів у хребті Чорногора, що в межах Карпатської дуги за туристичним "рейтингом" посідає друге місце після Татр.

Чорногорський хребет є найбільш цікавим, оригінальним і своєрідним районом з-поміж гірських районів Українських Карпат. Крім унікального природничого значення, Чорногора - це ще й реґіон з багатим на історичні події минулим (опришківський рух XVII-XIX ст., події світових воєн і визвольних змагань, історія туристичного руху на Гуцульщині тощо); а також збереженою матеріальною і духовною культурою гуцулів, колоритом їхнього побуту, звичаїв, традиціями ведення полонинського господарства. Чорногора володіє великим краєзнавчо-туристичним потенціалом.

Починаючи з середини XIX ст., вона стає основним осередком активного відпочинку та лікування на сході Австро-Угорщини, а пізніше - Польщі та Чехословаччини. Цьому сприяли створення Австрійського Альпійського союзу у 1869 p., австрійського Туристичного клубу у 1869 p. і Польського Товариства Татранського у 1873 р.

У 1876 р. на Прикарпатті було створено Станіславський відділ РТТ у Станіславі (суч. Івано-Франківськ). Цей осередок функціонував до 1892 р. і пізніше у 1923-1939 pp. Він став одним з провідних громадських організаторів туристичних мандрівок у Чорногору й інші райони Карпат.

У 1878 р. розпочав роботу перший на території Українських Карпат прихисток для туристів - в урочищі Гаджина на Чорногорі. Притулкові було надано ім'я Грегоровича - активного діяча Чорногірського відділу Товариства в Коломиї. Для організації туристичного притулку було використано одну з колиб гуцульських пастухів.

У 1880 р. Генріх Гоффбауер і Костянтин Сівіцький обладнали та промаркували першу туристичну стежку в Українських Карпатах (це перша екостежка в Україні). Маркування туристичних шляхів кольоровими смугами Чорногірський відділ розпочав у 1904 p., взявши за приклад татранський досвід.

У 1906 р. встановлено туристичний дороговказ у долині Прута, де розходяться стежки на г. Говерлу та г. Шпиці.

Ще в кінці XIX ст. до туристичних мандрів часто залучалися місцеві жителі, яким були добре відомі гірські терени. Місцеві провідники за невелику плату супроводжували туристів на г. Говерлу з Ворохти або Козьмеська, Лазещини. У той час великої популярності здобув гуцул Іван Житенюк - учасник мандрівки Г. Запаловича на гору Петрос в Альпах Роднятинських - 2305 м.

У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристичних походів виробляли навики участі в таборуванні, рятівництві, спостержництві тощо. Перший мандрівний табір організував І. Чмола, а постійний - П. Франко в 1914 р. Поблизу с Підлютого в липні-серпні 1924 р. розташувався міжвоєнний пластовий табір.

З 1926 р. під горою Сокіл при допомозі Андрея Шептицького було розпочато спорудження найбільшого табору українського "Пласту". Він зводився за проектом І. Чмоли та інженера Ю. П'ясецького [12].

У с Підлютому, де містилася літня резиденція митрополита Андрея Шептицького, стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Популярності с Підлютому додавало джерело сірчано-йодистої мінеральної води. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати своїми гірськими теренами на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів - "райшттоків" (з ніт.: "шлях для їзди верхи").

Біля с Підлютого були "вакаційні оселі", популярні в заможних рекреантів. Тут був збудований відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг рекреантів функціонували: стрільниця, дансинг, купальня, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. У лісах маєтку Галицької митрополії ККЦ у Перегінську було добре розвинуте мисливство (ловецтво) і мисливське господарство.

На території лісів митрополії в урочищі Різарня ще з XIX ст. існував туристичний притулок Польського Товариства Татранського. Однак, приватна власність на землю гарантувала територіальну недоторканість маєтку і значною мірою перешкоджала відвідування його території населенням. Щоб подорожувати маєтком, потрібний був дозвіл адміністрації.

Особливо популярною серед туристів була околиця гори Грофа. Туристичне товариство "Плай" (К. Паньківський) уже в 1933 р. найняло для туристичних потреб (довготривала оренда) 0,75 га землі на мальовничій полонині Плісце в Ґорґанах під г. Грофа. Багато зусиль і коштів товариство вклало в будівництво першого українського високогірного "захистку" (туристичної бази). Разом із площею під будівництво товариство дістало від митрополії дозвіл на ведення туристичної діяльності в митрополичих володіннях і на користування ловецькими захистками на цій території.

Популярним видом транспорту серед туристів на початку XX ст. стала вузькоколійна залізниця (ВЗ). Більшість дослідників, зокрема, М. Габрель, І. Чудійович, А. Басараб пов'язують будівництво ВЗ у Східній Галичині з інтенсивним розвитком лісової галузі (заготівля та первинна переробка сировини). Перша ВЗ з кінною тягою Шепот - долина Петровець з'явилася в Буковині в 1870 р. Перша ВЗ на паровозній тязі на території Східної Галичини була побудована у 1873 р. фірмою австрійського лісопромисловця Леопольда Поппера між містечками Долиною і Вигодою, довжиною 8,6 км. Наступним реґіоном Карпат, де активно розвивалося будівництво лісових залізниць, були Бескиди. Зокрема, у 1888 р. введена в дію провізорична кінна ВЗ на Кобилець (6,7 км), яка була закрита у 1918 р. У 1892 р. споруджено перший відтинок вузькоколійки в Гредльово (Дем-ні), промисловій частині Сколе, довжиною 3 км. 23 травня 1892 р. було введено в дію колію довжиною 13,6 км від Гредльово до Погранично!', а в 1893 p. задіяна вся колія аж до нижнього складу "Порташ", що під горою Рожичканя біля Козьови, довжиною 40 км. Від Верхнього Синьовидного було збудовано колію до Крушельниці в 1895 p., а її продовження до Зубриці - 45 км - було урочисто відкрито бароном Лібігом 10 грудня 1906 р. Протяжність залізниць становила 41 км, пізніше її довжина сягнула 75 км[2].

У роки Другої світової війни припинили своє існування майже всі туристичні споруди і туристичні транспортні шляхи туристичної інфраструктури регіону внаслідок сильної руйнації. У повоєнні роки розпочався новий етап відбудови і подальшого розвитку туристичної інфраструктури України

1.3 Методичні підходи дослідження туристичної інфраструктури

Дослідження геопросторової організації функціонування туристичної інфраструктури ґрунтується на положеннях про туризм як явище суспільного життя та функціонування ринку туристичних послуг як процесу структурного узгодження в часі та просторі попиту на туристичні блага, послуги та товари і їх пропозиції. 

В основу дослідження покладені три парадигми: системна, яка дозволяє встановити порядок вирішення проблеми за допомогою системних понять (схема, компонент, елемент, структура, функція, організація); процесуальна, яка відтворює закономірні, послідовні зміни явища та форм його організації; хорологічна, яка дозволяє виокремити просторові зв'язки та взаємодії. Дослідження ринку туристичних послуг є науково-практичним завданням, яке основане на певній методології, що поєднує методи, прийоми, техніку, процедури та операції дослідження в певну ієрархічну систему, метою якої є пошук найоптимальніших шляхів вирішення поставлених завдань.

Центральним елементом всієї системи методології є метод. Метод дослідження - це система прийомів збору, обробки, представлення інформації для планомірного і цілеспрямованого вирішення наукових та практичних завдань. Сукупність методів і технологій, їх послідовність та взаємозв'язок складають методику дослідження. 

Базовим методом дослідження обраний системно-структурний аналіз, який дозволяє, на підставі аналізу функціонування елементів системи - суб'єктів ринкової діяльності, структурувати ринок туристичних послуг, виявити міжкомпонентні, територіальні та організаційно-управлінські взаємозв'язки, їх характер, види, форми. 

Методика дослідження ринку туристичних послуг повинна відповідати сутності туризму як суспільного явища з властивою йому полікомпонентністю, структурованістю, нестрогою ієрархічністю та поліфункціональністю елементів системи. В методиці повинна бути відображена багатоаспектність діяльності в сфері туризму відповідно до специфіки кожної складової індустрії туризму, особливості внутрішньої та міжнародної торгівлі туристичними послугами, характерні риси туристичного споживання відповідно до масштабів дослідження. Саме реалізації зазначеної мети й прислуговує, на нашу думку, обрана система суспільно-географічних методів дослідження. 

Дослідження геопросторової організації ринку туристичних послуг ґрунтується на застосуванні системи суспільно-географічних методів, підходів та прийомів, оскільки саме системність методів з властивою їм одночасністю застосування до різних складових туристичного ринку, можливістю використання на різних рівнях дослідження та послідовністю застосування при переході від одного рівня дослідження до іншого, взаємозв'язком, коли застосування одного з методів є частковим проявом іншого, більш широкого методу, дає найефективніші результати[11].

Покладений в основу дослідження індуктивно-дедуктивний принцип передбачає створення взаємопов'язаної системи методів, яка ґрунтується на відповідності частковим об'єктам дослідження, що є компонентами туристичного ринку, найефективніших методів дослідження їх структур. Зазначений підхід передбачає наскрізний компонентний просторово-часовий аналіз емпіричного матеріалу і його подальший синтез з урахуванням дії світогосподарських законів і закономірностей.

Такий підхід дозволяє встановити напрямки, тенденції розвитку туристичного ринку та визначити певні закономірності його формування, функціонування та територіальної організації. 

Компонентний просторово-часовий аналіз передбачає визначення: 1) характерних ознак розвитку туризму та формування споживчого регіонального ринку; 2) комплексності, пропорційності розвитку індустрії туризму, відповідності її територіальної структури структурі попиту, з одного боку, та туристичній політиці державного та міжнародного регулювання, з іншого; 3) рівня туристичного споживання та його територіальної диференціації відповідно до умов ринкового середовища внаслідок просторово-часової структуризації попиту/пропозиції; 4) форм геопросторової організації туристичного ринку відповідно масштабам та специфіці діяльності.

Методично слід розрізняти макродослідження, що характеризують загальносвітові тенденції, особливості формування світового та макрорегіональних ринків; дослідження стану та напрямків розвитку національного ринку як складової регіонального та глобального ринків туристичних послуг, визначення специфічності функціонування національних та внутринаціональних ринкових структур; та дослідження мікрорівня або маркетингові дослідження окремого підприємства. Методики та методи, що застосовуються, подібні за технікою та процедурою, але відмінні за механізмом аналізу. Специфіка туристичних послуг робить їх предметом міжнародної торгівлі, що передбачає не тільки багаторівневість дослідження, а й узгодження методичного апарату при переході від одного до іншого рівня. 

Основою дослідження є національний ринок як інституційно організована одиниця з чітко визначеним юридичним статусом та наявними соціально-економічними важелями управління. 

Методика суспільно-географічного дослідження туристичного ринку глобального рівня спрямована на визначення загальносвітових тенденцій і напрямків розвитку туризму як суспільного явища і як складової світового ринку послуг, світового господарства та виявлення сучасних форм геопросторової організації туризму, які забезпечують ефективність його функціонування в складі зазначених структур. Системно-структурний аналіз, застосований до одиниць макрорегіонального дослідження, дозволяє, на основі класифікації та типології національних ринків, визначити суттєві відміни в рівнях та напрямках розвитку туристичного ринку залежно від загальних тенденцій розвитку світового господарства і їх закріплення в формах геопросторової організації відповідно до перебігу процесу глобалізації і його проявів в діяльності таких суб'єктів глобального та макрорегіонального туристичних ринків як транснаціональні корпорації, держави та міжнародні організації.