Контроль і самоконтроль у процесі фізичного удосконалення. Лікувальна фізична культура. Масаж і самомасаж

Размещено на http://www.allbest.ru/

на тему: Контроль і самоконтроль у процесі фізичного удосконалення. Лікувальна фізична культура. Масаж і самомасаж

Задача цього конспекту лекції допомогти студентам правильно оцінювати стан свого здоров'я, вести самоконтроль, володіти прийомами масажу.

Автори розповідають про основні задачі, способи, методи лікувальної фізичної культури. Допомагають студентам визначити роль лікувальної фізичної культури після перенесеного захворювання або травм.

Автори більш детальніше розкривають питання самомасажу, розповідають про прийоми масажу, їх виконання та значення.

Здоров'я - це цінність, і притому єдина, заряди якої дісно варто не тільки не шкодувати часу, сил. праці й всяких благ, ала й пожартвувати заради нього частнкою самого життя, оскільки життя без нього стає нестерпним і принизливим. М. Монтень

Вступ

Забезпечення високих темпів розвитку нашого суспільства потребує від кожної людини максимальних i творчих зусиль. Щоб це було можливе, в УфаМ приймаютъся кардинальні заходи, спрямовані на поліпшення умов праці та побуту. Ведеться активна робота із закріплення здорового способу життя й організації змістовного дозвілля людей. У фізичній культурі велике значення приділяється формуванню всебічно i гармонійно розвинутої особистості як способу зміцнення здоров'я, підвищення працездатності.

За останці роки істотно зросла матеріальна база для занять фізичною культурою i спортом, постійно збільшується число тих, хто займається фізичною культурою самостійно.

Раціонально побудовані заняття дозволяють людині підвищувати свої функціональні можливості, зміцнювати здоров'я, керувати своїм самопочуттям i настроєм. У результаті в людини не тільки підвищується продуктивність праці, розумова працездатність, але i помітно поліпшуються його взаємини з оточуючими.

У цих методичних рекомендаціях іде мова про те, як зберегти i зміцнити здоров'я. Обговорюються питання самоконтролю фізкультурника. Його призначення - допомогти вести спостереження за станом свого здоров'я, працездатністю, навчитися контролювати відповідну реакцію організму на pyxoвi навантаження, використовуючи для цього прості й доступні тести i показники (з деякими з них читачі вже знайомі). Реєстрація їх не складна, а отримана інформація, виявиться дуже корисною для оцінки впливу занять фізкультурою на організм i для своєчасної корекції навантаження.

Систематичні самоспостереження привчать вас вдумливо відноситись до тренувань, свого способу життя, найбільш раціонально, з більшим ефектом використовувати фізичну культуру для збереження і зміцнення здоров'я, підвищення працездатності.

Фізичний стан, тобто готовність до виконання м'язової діяльності, характеризується станом здоров'я людини, його статурою, функціональними можливостями організму, фізичною підготовленістю. Усі ці показники починають серйозно цікавити кожного з вас уже на тому етапі фізичної підготовки, коли переборені труднощі початкового періоду занять i ви втяглися в тренування. Тепер хочеться побачити успіхи, оцінити невдачі, уточнити методику занять.

Якщо ви прийдете в групу, то інструктор фізкультури в першу чергу попросить від вас довідку - дозвіл займатися даним видом фізичної активності, а от тi, хто приступає до самостійного заняття, часто візит до лікаря відкладають «на потім». Однак відвідування лікаря дуже бажане для усім. Нехай це буде терапевт поліклініки i його висновок виявитися самим загальним (не в кожного є можливість проконсультуватися в лікарська - фізкультурному диспансері), але він у значній мipi захистить вас від грубих помилок, i зв'язаних з ними, неприємних наслідків для здоров'я. Бесіда із самим собою

3 чого почати вивчення себе? 3 анамнезу. За спеціальною термінологію «анамнез» (від греч. anamnesis - спогад) - це медична біографія пацієнта. 3 розповіді про стан здоров'я людини до звертання до лікаря i з'ясування скарг починається прийом як у терапевта, так i в будь-якого фахівця.

Як же вам зібрати анамнез? Для цього доведеться провести iз самим собою своєрідну бесіду-слогад, причому в строго визначеному порядку. Так, спочатку потрібно записати свої паспортні дані. У загальну частину анамнезу входять біографічні дані: вік, родинне становище, дата народження, професія, дані про умови праці i побуту в минулому i сьогоденні. Потім переходите до медичного аналізу. Тепер треба згадати i зафіксувати захворювання, травми й операції, що ви перенесли, починаючи з дитячого віку. Деякі з них, як, наприклад, скарлатина, часті ангіни, ревматизм, можуть викликати ураження внутрішніх органів (серця, нирок та iн. ), що, у свою чергу, несприятливо відіб'ється на вашій здатності до виконання фізичного навантаження. Перенесені в минулому травми (особливо черепно-мозкові можуть дати віддалені несприятливі наслідки, наприклад. у вигляді головного болю, порушення координації, порушення зору, слуху i тд. , у результаті може виявитися, що вам протипоказані деякі фізичні вправи. У медичний анамнез входить також з'ясування захворювань у родині. Так, якщо батьки страждали гіпертонією, то вам належить звернути особливу увагу на контроль артеріального тиску i вагу тіла, виконувати ті види фізичних навантажень, що сприяють зниженню тиску (оздоровчий біг). Обов'язково фіксуйте наявність або відсутність шкідливих звичок (алкоголь, паління, зловживання кавою та iн. ). Для Вашого само анамнезу можна рекомендувати наступні запитання:

1. Які захворювання Ви перенесли і якщо вони повторюються, то як часто?Наприклад, хворів на кір у 2 роки, скарлатиною - в 3 роки, переніс хворобу Боткіна в 15 років. Ангіни бувають 1-3 рази на рік, грип 1 раз на рік.

2. Чи не було у Вас травм і оперативних втручань (коли, наслідки)?

3. Які захворювання були у Ваших батьків?

4. Чи бувають у Вас больові відчуття:

А)в ділянці серця( а також прискорене серцебиття;перебої);

Б)головний біль

В)в ділянці правого підребер'я

При наявності болю відзначте коли виникають ( у спокої, при фізичному навантаженні, при хвилюванні, до чи після їжі ), характер їх(гостра, тупа) і тривалість.

5. Чи трапляються порушення випорожнення(поноси, запори)?

6. Чи бувають печія, нудота, відрижка?

7. Чи бувають запаморочення, непритомності?

8. Чи немає схвильованості, слізливості?

9. Чи не порушений сон?

10. Чи відрізняється поява червоних плям на шкірі і підвищена пітливість при невеликих напруженнях хвилюваннях?

11. Чи не реєструвалися у вас випадки підвищеного артеріального тиску?

12. Чи не відзначалася у вас алергійна реакція(висипання на шкірі, роздратування слизових оболонок, набряки і т. д. ) на які не будь ліки, запахи, квітковий пилок і т. д. ? Відповіді на ці питання фіксуйте через якісь проміжки часу, вони допоможуть вчасно помітити відхилення в стані здоров'я і вчасно звернутися до лікаря за порадою. Дані з вашого поденника самоконтролю допоможуть йому правильно поставити діагноз, призначити при необхідності відповідне лікування і дати вам консультацію щодо рухового режиму.

В аналізі слід зазначити, якими фізичними вправами (а можливо спортом)ви займалися раніше, чи здавали нормативи БГТО, ГТО, чи маєте спортивні розряди, які і по яких видах спорту. Скільки часу не займалися фізичними вправами або спортом (позначте дату останнього заняття)?Чи виконуєте вранці гігієнічну гімнастику і процедури, що загартовують. Чи відзначається у вас слабкість і швидка стомлюваність при фізичних навантаженнях.

Правильно зібраний і зафіксований анамнез поряд з даними зовнішнього огляду допоможе орієнтовно оцінити свій фізичний стан. У майбутньому ви неодноразово будете звертатися до щоденника самоконтролю, доповнювати записаний анамнез і результати зовнішнього огляду новими даними.

1. Методи самоконтролю. Суб'єктивні методи

1.1 Настрій

Це дуже істотний показник, що відбиває психічний стан фізкультурника. Заняття завжди повинні приносити задоволення. Настрій можна вважати гарним, коли людина впевнена в собі, спокійна і життєрадісна ; задовільним-при мінливому емоційному стані і незадовільним, коли людина розгублена, подавлена.

1.2 Самопочуття

Цьому показнику при самоконтролі часом не приділяється належної уваги тому що вважають його недостатньо об'єктивним дійсно людина може іноді добре себе почувати, хоча в організмі виникли хворобливі зміни. Проходить деякий час і стан перед хворобою дає про себе знати цілим комплексом ознак, у тому числі і самопочуттям, що погіршується. Ось інший приклад. Іде ігрове завдання у груп пі здоров'я. Дуже пожвавлена, весело і раптом в одного з фізкультурників виникає гострий біль у сердеці, що свідчить про перенапругу. Цього разу орієнтування по самопочуттю виявилось ненадійним. І не дивно. Піддаючись азарту гри, до того ж на відкритому повітрі (що саме по особу підвищує самопочуття), людина не помітила симптомів перевтоми, що починаються, і погіршення самопочуття. Тут були потрібні, більш об'єктивні критерії.

Однак самопочуття, як показником самоконтролю, не слід зневажати. Досвідчений, спостережливий фізкультурник уміє вносити корективи в тренування по Свему самопочуттю.

Якщо тренування будується правильно і проводиться регулярно, то самопочуття може бути наслідком різних неприємних відчуттів, зв'язаних з надмірним фізичним навантаженням і погіршенням загального стану організму. Усе це вимагає відповідного перегляду режиму занять, а можливо, і консультації лікаря.

При хорошому самопочутті відзначається відчуття бадьорості, сили, при задовільному невелика млявість, при поганому самопочутті можуть бути виражена слабкість, знамення працездатності, пригнічений стан.

1.3 Бажання займатися

Цей показник у щоденнику відзначається словами : «велике», «байдуже», «Немає бажання». При відповідності хорошої підготовленості у фізкультурників буває, як правило, відмінне самопочуття, міцний сон, хороший апетит і бажання займатися. При перевтомі бажання займатися фізичними вправами пропадає.

1.4 Переносимість заняття

Тут фізкультурник відмічає чи виконано заплановане навантаження ;якщо ні, то чому. Відмічається так само тривалість основних частин заняття і переносимість його(гарна, задовільна, погана)

1.5 Болісні відчуття

Цей показник теж у значній мірі суб'єктивний. Болі можуть бути ознакою травм захворювання або перенапруги. Найчастіше буває біль у м'язах та головний біль. У щоденнику самоконтролю необхідно відзначати, при яких вправах (чи після вправ)з'являється біль, його сила, тривалість і т. п. Особливо серйозно треба відноситись до появи неприємних відчуттів болю в ділянці серця, тоді потрібна обов'язкова консультація лікаря.

2. Об'єктивні методи

2.1 Дихання

Циклічні вправи добре розвивають апарат дихання. Однак такий ефект спостерігається при правильному дозуванні фізичних навантажень. Чималу допомогу в цьому може надати динамічний самоконтроль за найпростішими показниками системи зовнішнього дихання:частота дихання, сила дихальної мускулатури, життєва ємність легень.

Частота дихання залежить від віку, стану здоров'я, рівня тренованості, величини виконаного фізичного навантаження. Доросла людина робить у хвилину 14-18 подихів. У регулярно тренує мого фізкультурника і спортсмена частота подиху в спокої знижується. Так, у спортсменів вона коливається в межах 10-15 у хвилину. При фізичному навантажені частота подиху збільшується тим більше, чим її потужність буде досягати 60 і більше у хвилину. Для підрахунку частоти дихання слід покласти долоню так, щоб вона захоплювала нижню частину грудної клітки і верхню частину живота, дихати рівномірно.

Про силу дихальної мускулатури мона судити за даними пневнометрії і пнемотахометрїї. Пневмотомерт дозволяє виміряти тиск, що розвивається в легенях при посиленному вдиханні натужу ванні. Для виміру треба спочатку зробити вдих, потім глибокий видих, взяти у рот мундштук, і імітуючи вдих, підняти якнайвище ртуть у трубці приладу. Затримавши її на цьому рівні 2-4 секунди. Так визначають силу вдиху. У тих, хто не займається спортом вона складає в більшості випадків 50-80 міліметрів ртутного стовпа, у спортсменів -60-120 мм і більше. Сила вдиху у жінок, що займаються спортом -40-70 міліметрів ртутного стовпчика, у спортсменок - у межах 50-90 і більше.

Для визначення сили видиху роблять глибокий вдих, потім максимальний видих у трубку манометра. Величина зниження рівня ртуті в трубці визначає силу видиху, що значно більше ніж сила вдиху. Так, у здорових натренерованних молодих чоловіків сила видиху найчастіше складає 80-120 мм ртутного стовпчика, у спортсменів-100-240 мм і більше.

Серед фізкультурників найбільші величини сили видиху в тих кто займається гирями, тобто адаптований до напруження.

За допомогою пневмотахометра Вотчала можна виміряти потужність форсованого видиху і вдиху. Оцінюється співвідношеня потужності вдиху до потужності видиху, що, за нашими даними, у більшості здорових людей близько до одиниці, а у фізкультурників і спортсменів знаходиться в межах 1, 0-1, 3 літра в секунду. Можливі інші співвідношення цих параметрів. Так, наприклад, у тих хто займається плаванням, видих може бути сильнішим вдиху, що припускається специфікою їхнього тренування. Збільшення потужності вдиху щодо видиху свідчить про те, що поглиблення дихання у фізкультурника відбувається за рахунок використання резервного обсягу вдиху. При регулярних заняттях потужність форсованого вдиху і видиху може істотно збільшитися.

Заняття фізкультурою сприяють збільшенню м'язів, завдяки яким відбувається дихальні рухи(міжреберні м'язи, діафрагма) у результаті забезпечується краща вентиляція легень під час навантаження. У добре підготовленого фізкультурника вона здійснюється найбільш раціональним шляхом-за рахунок збільшення як дихального обсягу, так і частоти подиху, при чому сильному укороченні тривалості дихального циклу.

Життева ємність легень(ЖЄЛ)-показник, що відбиває функціональні можливості системи дихання, виміряється за допомогою спірометра. Людина стоячи робить повний вдих, затискає ніс і охопивши руками мундштук, робить рівномірний, максимально глибокий видих, намагаючись, триматися при цьому прямо, не сутулячися. Робляться 2-3 виміри, і фіксується найбільший результат з точністю в межах 100 кубічних сантиметрів.

Щоб оцінити отримані дані, величину ЖЄЛ. Розрахувати її можна за формулою Людвіга:

ЖЄЛ для чоловіків =40*зріст(см)+30*вага(кг)-4400;

ЖЄЛ для жінок=40*зріст(см)+10*вага(кг)-3800.

Для зручності визначення належної величини ЖЄЛ можна використовувати таблиці 1 і 2.

Таблиця 2 -ЖЄЛ для жінок, визначена формулою Людвіга, мол

У нормі у здорових людей ЖЄЛ відхиляється від належноі в межах +-15 відсотків (оцінюється за співвідношенням (ЖЄЛфакт/ЖЄЛпотріб). Припустимо, що ваша фактична ЖЄЛ дорівнює 4200 мілілітрам, а належна 4110мілілітрам. Підставимо ці значення в дріб і одержимо 4200*100/4100=102, 4%

Підвищення фактичної величини ЖЄЛ щодо належної вказує на високий функціональний стан легень. Зниження ЖЄЛ більш ніж на 15 відсотків може вказувати на патологію легень.

У здорових натренерованих молодих чоловіків ЖЄЛ звичайно в межах 3, 0-4, 5 літра, а у жінок -2, 5-3, 5 літра.

Величина цього показника також залежить від загального стану здоров'я, тривалості і спрямованості занять. У бігунів -аматорів, а також у тих хто займається лижами, плаванням та іншими видами вправ, що розвивають витривалість, величини ЖЄЛ звичайно високі-5 літрів та більше у чоловіків і близько 4 літрів у жінок. У спортсменів, що тренуються на витривалість, реєструються найбільші величини ЖЄЛ: до 8 літрів і більше, у чоловіків, до 5 літрів і більше у жінок. При правильно поставлених регулярних заняттях ЖЄЛ збільшується, причому найбільш інтенсивно в перший рік занять(на 0, 2-0, 8л).

Після невеликих по навантаженню занять показники ЖЄЛ, потужності форсованого вдиху і видиху можуть залишитися колишніми чи змінитися у бік чи підвищення зниження. Після інтенсивного і стомлюючого навантаження ЖЄЛ може зназитися у середньому на 200-300 мілілітрів, а до вечера відновитися відновитися до вихідної величини. Зниження ЖЄЛ не досягає вихідного рівня наступного дня після занять, це може свідчити про надмірність виконаного навантаження.

При лікарсько -педагогічних спостереженнях за спортсменами циклічних видів спорту ми відзначили залежність зниження ЖЄЛ від навантаженності тренування, що зв'язане, цілком імовірно, зі стомленням дихальних м'язів. Так після тренування із середнім навантаженням ЖЄЛ знижувалась в середньому на 3 відсотки: після більшого навантаження на 6 відсотків і після більшого навантаження -на 13 відсотків. Ці дані можуть служити орієнтиром для оцінки тренувальної загрузки циклічного характеру, використаної не тільки спортсменами але і фізкультурниками.

2.2 Пульс

Цей показник подає важливу інформацію про діяльність серецево - судинної системи. У нормі в дорослої нетренерованої людини частота серцевих скорочень(ЧСС) коливається в межах 60-89 ударів у хвилину. У положенні лежачи пульс у середньому на 10 ударів менше ніж, стоячи. У жінок пульс частіший на 7-10 ударів у хвилину, ніж у чоловіків того ж віку. У дітей частота пульсу значно більша, ніж у дорослих, так, у немовлят - у середньому 140 ударів у хвилину, удітей менше року -120, у віці 2 роки -110, 5, 5 років -100 ударів у хвилину. З віком ЧСС у них знижується. Пульс замірюють завжди в тому самому положенні (лежачу, стоячи, сидячи). Наприклад замірюють у положенні лежачі, перед тренуванням і після нього - сидячи. Справа у тому, що серцево-судинна система дуже чуттєва до різних впливів(емоційним, фізичне навантаження й ін. . ). Відразу після пробудження в горизонтальному положенні пульс реєструється при умовах основного обміну, а потім він може підвищуватися під впливом емоцій і фізичного навантаження.

Пульс менше 60 ударів у хвилину (позначається як бари кардія) досить часто реєструється в спортсменів, що особливо тренуються на витривалість (лижників -гонщиків, марафонців, бігунів на довгі дистанції, велосипедистів -шоссейників та ін. . )Приміром, у лижників -гонщиків високоі кваліфікації частота пульсу в стані спокою складає звичайно 40-50 ударів у хвилину так виявляється економізація роботи серця.

Якщо заняття фізкультурника не спрямовані на переважаючий розвиток витривалості, то немає вираженого ЧСС. При регулярному тренуванні на витривалість вже через 3-4 місяці можна відзначити зменшення пульсу звичайно на 3 удари у хвилину.

Частота пульсу менше 40 ударів у хвилину може бути наслідком патологічних змін у серці. У данному випадку необхідне кардіологічне обстеження.

Виявлена в умовах тахікардія (пульс вище 90 уд. хв. ) звичайно вказує на патологію серця або порушення його нейроумолрної регуляції.

Підрахувати пульс можна на сонній, скроневій та інш. Артеріях, доступних для промацування пальцями. Найчастіше пульс визначають на променевій артерії в області великого пальця, для чого другий, третій і четвертий палець прикладають трохи вище променевого суглоба. Намацавши артерію, треба притиснути її до кісті. Після дуже інтенсивного навантаження, що супроводжується частішанням пульсу до 170 ударів у хвилину і вище, надійніше підрахувати ЧСС, поклавши руку на ділянку верхівкового поштовху серця.

Під час фізкультурних занять звичайно підраховують пульс за 10 секунд під час періодичних зупинок. Помилка при такому підрахунку складає до 6 ударів у хвилину. Більш точні результати можна одержати, реєструючи час, витрачений на 10 ударів в хвилину пульсу. Методика такого підрахунку наступна:у момент пульсового удару включається секундомір і рахунок ведеться до наступного удару -фіксується час 10 серцевих скорочень.

Підвищення пульсу наступного дня після занять, особливо якщо відзначається погане самопочуття, порушений сон, немає бажання тренуватися і т. п. , свідчить про стомлення.

У щоденнику самоконтролю записується число ударів пульсу і відзначається його ритмічність.

Про відповідь застосовуваного навантаження функціональному стану тих хто займається можна судити по дослідженню пульсу перед початком чергового заняття. Це допомагає виявити залишкове стомлення від попереднього заняття і готовність організму до чергового, починати яке треба у бадьорому, діяльному стані. Щоб перевірити відновлення пульсу, до початку занять треба відпочити сидячи 3-5 хвилин і порахувати пульс за 1 хвилину. Якщо перед кожним заняттям визначається приблизно однакова величина пульсу, це говорить про відновлення його до початку чергового заняття. Величину пульсу менше 60 ударів оцінюють на відмінно, 60-74 гарна, 74-89-задовільна і більше 90 ударів у хвилину -як незадовільну.

Ступінь збільшення пульсу залежить від багатьох факторів, основні з них обсяг і інтенсивність фізичного навантаження. Однак ці фактори будуть різні на кожному занятті, і було б помилкою намагатися визначити, нехай навіть орієнтовно, норми зміни пульсу після заняття, за якими можна було б судити про функціональний стан організму. Тут можна лише відзначити, що якщо частота пульсу під час заняття буде коливатися в межах 100-130 ударів у хвилину, це свідчить про невелику інтенсивність навантаження. Пульс 130-150 ударів характеризує роботу середньої інтенсивності, частота пульсу 150-170 ударів у хвилину буває при граничному навантаженні.

За цими величинами пульсу можна оцінювати фізичне навантаження до 50 років, для молодих береться значна величина пульсу в зазначенних межах, для 50-літніх-менша. Наприклад, якщо на заняттях осіб молодого віку фіксується пульс 200 ударів у хвилину, а на заняттях 50-літніх менша-170 ударів у хвилину, то інтенсивність навантаження для тих і інших оцінюється як максимальна.

Варто підкреслити, що з віком знижується здатність водія серцевого ритму (синусового вузла) генерувати високу частоту імпульсу порушення, тому після 25 років звичайно спостерігається зниження ЧСС при виконанні роботи максимальної завантаженості.

2.3 Артеріальний тиск(АТ)

Цей важливий показник функціонування серцево-судинної системи виміряється сфігмоманометром. Такі прилади є в будь-якому медичному кабінеті, багато хто мають їх вдома, можуть купити в магазинах «медичної техніки» або навіть у «Спортивних товарах».

Самоконтроль за АТ особливо необхідний тим фізкультурникам, у кого підвищений або підвищується іноді. Требі відмітити, що тиск може тимчасово підвищуватись у пацієнтів у кабінеті лікаря в зв'язку з емоційною напругою. Щоб цей факт не прийняти за показник захворювання, рекомендується визначити рівень АТ в домашніх умовах. Це зручно для порівняння з показниками під час тренувань, щоб правильно оцінити реакцію серцево- судинної системи на навантаження, що задається. Своечасна корекція дозволяє попередити небажані реакції і домогтися оздоровчого ефекту занять.

Процедура вимірювання АТ полягає в слідуючому. На руку вище ліктьового згину на 3-4 сантиметри накладається гумова манжета і закріплюється. Потім за допомогою гумової груші в неї закачується повітря. При цьому на променевій артерії (на ділянці зап'ястка) контролюється пульс, після його зникнення тиск у манженці требі підвищити ще на 20-30 міліметрів ртутного стовпчика. Потім на ліктьову артерію ( на ділянці ліктьового згину, ближче до внутрішнього краю його) установлюється фонендоскоп, щою чути поштовхи пульсу. При випусканні повітря з манжетки в ній повільно знажується тиск, і в той момент, коли кров розкриє усе ще стиснуту манжеткою плечову артерію, почуєте перший пульсовий тон. Помітьте при цьому рівень тиску по шкалі сфігмоманометра, це буде величина максимального систолічного АТ. Продовжуйте поступово знижувати тиск у манжетці доти, доки не зникнуть пульсові тони. Знову помітьте рівень тиску, це буде мінімальний діастолічний АТ.

Найбільш точні показання дають ртутні сфигмометри Рива-Роччи, однак останнім часом усе більше поширюється мембранні тонометри. Вони компактні, зручні у застосуванні і дочить точні.

При замірі АТ орієнтуйтеся тільки на звукові тони, виникнення ж видимих оком коливань ртутного стовпчика не можна сприймати за момент відліку систолічного АТ. Показники реєструються з точністю до 2 міліметрів ртутного стовпчика. Щоб не забути показання АТ, запишіть їх відразу.

Рівень Ат може помітно коливатися протягом коротких інтервалів часу, тому перш ніж замірювати тиск, потрібно дотримуватись ряду вимог. Так, ті що палять, повинні утриматися від паління хоча б протягом 30 хвилин до моменту заміру. Обстановка повинна бути спокійна, бажано відпочити протягом 5-20 хвилин. При використанні ртутного сфігмамотра розташуйте його так, щоб нуль манометра і плече з накладеною манжеткою були на одному рівні. Заміряйте тиск до прийому їжі 2-3 рази з інтервалами на менше хвилини. Перший замір вважається випадковим, три наступні заміри звичайно трохи нижче.

Найменшу АТ запишіть у шоденник самоконтролю. Іноді при зниженні тиску в манжетці до нуля чути удари. Таке явище може бути обумовлене зниженням судинного тонусу.

Тиск потрібно заміряти на обох руках і робити висновки про величині центрального АТ за тиском на тій руці, де зафіксовані більш високі значення.

На величині показників може позначитися об'єм передпліччя. Так, помічено, що величина АТ, замірювана прямим (коли датчик вводиться безпосередньо в артерію) і непрямим методами, збігається при окружності плеча 27-30 сантиметрів, при більшій окружносту плеча слуховий метод дає завищені числа, при менщій занижені. Величина АТ може залежати також від ступеня притиснення манжетки до плеча, а також іі розмірів (використовуйте манжетку стандартного розміру!). Погрішність при замірі тиску слуховим методом складає в середньому +- 8 міліметрів ртутного стовпчика.

Іноді можна почути думку, що АТ можна заміряти за допомогою лінійки і підвищеного на нитці кільця (причому обов'язково золотого ). Це невірно і покладатися на такий замір при гіпертонічних станах іноді може бути небезпечним. Не вірте цьому забобону, придбайте сфігмоманометр і користуйтесь їм на здоров'я.

Які ж фактори впливають на рівень АТ?В основному вага і зріст. Крім того, вік, наявність менструацій, частота серцевих скорочень, характер харчування, заняття фізкультурою і спортом і ще ряд факторів. Фахівцями встановлено, що в 90 відсотків надмірно гладких людей тиск підвищений, у той час як у дуже худих підвищення тиску відзначається лише в 10 відсотках випадків.

Що стосується впливу занять фізичною культурою і спортом на величину АТ, то дослідження останніх років підтверджують чітку залежність. Зорема, спостереження за бігунами -аматорами показали, що при раціональних і регулярних (3-4рази на тиждень)тренуваннях у бігунів, що мають підвищений тиск, уже через 5 місяців відзначалося деяке зниження його. Через 18 місяців максимальне АТ знижувалось в середньому -на 7 міліметрів ртутного стовпчика, що привело до його нормалізації у бігунів.

Оскільки оцінка АТ може викликати складнощі, докладніше зупинимося на цьому питанні.

Розрізняють основний (базальний), залишковий і додатковий АТ. Одноразово замінюваний АТ є випадковим, його складають основний тиск і додатковий.

Основний тиск визначається в умовах спокою. Так, за пропозицією експертів Всесвітньої організації здоров'я (ВІЗ) базальний АТ визначається вранці відразу після пробудження. Заміри повторюють кожні 30 секунд протягом 15 хвилин, середні два мінімальних значення приймають за базальний АТ.

Протягом доби АТ змінюється в залежності від різних факторів :фізичне навантаження, емоційні впливи, приймання їжі, біологічні ритми і т. д. У нормі систолічний тиск коливається в межах 10-15 міліметрів ртутного стовпчика. Як несприятливий фактор повинен розцінюватися підвищений АТ, що виявляється час від часу в деяких людей що займаються спортом ( так званиі гіперреактори). Такі люди мають потребу в особливому контролі. Правильне дозування фізичних навантажень, дотримання режиму, систематичний лікарський контроль дозволяють попередити в них розвиток гіпертонічної хвороби.

2.4 Фізична працездатність

Це один з показників що характеризують ті зміни в організмі, що відбулися під впливом занять. Фізична працездатність характеризується кількістю механічної роботи, що може виконати людина з досить високою інтенсивністю. Це більш широке фізіологічно поняття, ніж витривалість. Остання характеризує можливість продовження роботи без зниження її результатів і є ніби складовою частиною ії працездатності.

Фізичну працездатність оцінюють за допомогою цілого ряду тестів. Одні з них передбачають характеристику фізичної працездатності за тривалістю роботи до відновлення при заданій потужності та навантаження, інші-за величиною максимального споживання кисню(МСК), треті -за величиною частоти серцевих скорочень (ЧСС) при виконанні фізичного навантаження визначеної потужності за величиною тієї потужності, що необхідна для підвищення ЧСС до визначеного рівня(наприклад до 130, 150, 170 уд/хв. )

Велике поширення одержали тести, у яких фізична працездатність визначається за частотою серцевих скорочень, показник це високоінформативний і має лінійний зв'язок з кількістю споживачок кисню в досить значному діапазоні ЧСС.

Найбільш точні так звані «максимальні » тести. наприклад визначення максимального споживання кисню (МСК). Однак методика подібних тестів складна, вимагає спеціально навченого персоналу, зв'язана з необхідністю виконання максимальних фізичних навантажень, що часом небажано навіть для спортсменів, тому, що може негативно вплинути на спортивну працездатність. У зв'язку з цим найбільш поширене одержали «субстимальні тести», у яких використовується порівняно помірні м'язові навантаження. Серед таких тестів широку популярність одержала проба, що позначається індексом PWQ 170 що означає( фізична працездатність при пульсі 170) Цей тест у свій час був рекомендований для впровадження в практику Комітетом з фізичної культури і спорту разом з Міністерством охорони здоров'я.

2.5 Пристосованість до навантаження

За змінами артеріального тиску і частотою пульсу у відповідь фізичне навантаження можна судити про пристосованість до серцево судинної системи. Звичайно м'язові зусилля супроводжуються помірним підвищенням максимального тиску і зниженням мінімальним. При чому зміна максимального АТ відбудеться одночасно зі зміною пульсу. Так, у міру збільшення інтенсивності і потужності виконування навантаження учащаєтья пульс і відповідно збільшується максимальний АТ. Відновлення цмх показників після м'язової роботи відбувається досить швидко і рівномірно. При перевтомі погіршується пристосованість організму до фізичного навантаження, на що можуть указувати надмірно високі величини максимального АТ(до 200 мм рт. ст. і більше) і високі значення пульсу.

Більш точно про динаміку пристосованості до фізичного навантаження можна робити за даними виконання найпростішої проби. Спочатку слід відпочити 3-5 хвилин, потім виконати 20 глибоких і рівномірних присідань за 30 секунд(присідаючи, витягати руки вперед, встаючи опускати). Після цього визначте частоту пульсу з 10 секундними інтервалами. Одержавши 3-4 однакових або таких Одержавши 3 - 4 однакових або таких, що відрізняються на один удар значення, підрахунок припиняйте. Виконайте 20 присідань, відразу сальто і порахуйте пульс 10- секундними інтервалами протягом 3 хвилин. Якщо відновлення пульсу наступить до кінця першої хвилини, пристосованість до навантаження відмінна, на кінець другої - гарна, на кінець третьої - задовільна. Звичайно пульс при такій пробі прискорюється не більше ніж на 50 - 70 відсотків від вихідної величини. Якщо протягом 3 хвилин пульс не відновився, пристосованість оцінюється як незадовільна. При цьому може частішати пульс на 80 відсотків і більше у порівнянні з вихідною величиною, що також указує на зниження функціонального стану серцево-оудинної системи.

Якщо є сфігмоманометр, то заміри пульсу добре доповнити даними АТ, що визначають у стані спокою до виконання проби й у відновлюваному періоді на першій, другій і третій хвилинах після виконання. У нормі АТ повинен відновитися до вихідних величин не пізніше третьої хвилини відбудовного періоду, при гарній пристосованості до навантаження це відбувається раніше.

Тим, хто тренує витривалість, можна рекомендувати більш навантажувальну пробу - 2-хвилинний (для юнаків і жінок) і 3-хвилинний (для чоловіків) біг на місці в помірному темпі (180 кроків у хвилину) з високим підніманням стегна. Якщо при цьому пульс стає частішим більше ніж на 100 відсотків і відновлюється на 2-й - 3-й хвилинах, пристосованість до навантаження відмінна, на 4-й хвилині - гарна, на 5-й - задовільна. Збільшення пульсу більше ніж у 2 рази і відновлення його протягом 5 хвилин свідчать про погану пристосованість У нормі АТ після 2 - 3-хвилинному бігу на місці відновлюється до вихідної величини не пізніше 5-ї хвилини відбудовного періоду (при гарній пристосованості до навантаження - на 4-й або навіть на 3-й хвилині).

2.6 Вага (маса) тіла

Для орієнтованої оцінки маси тіла можна використовувати формулу Брока - Бругша. Це найбільш простий і загальновідомий зрістоваговий показник, відповідно до якого нормальна вага людей зі зростом 155 - 165 сантиметрів розраховується вирахуванням 100 з величини зросту. При зрості 166 - 175 сантиметрів віднімається 105, при зрості 176 - 185 - 110 Слід зазначити, що цей показник застосовуємо для визначення нормальної ваги чоловіків нормостенічної конструкції, правильної статури. Жінкам треба мати трохи меншу вагу. Для оцінки показників ваги та зросту дуже широко застосовується індекс, запропонований Кветелем. Це співвідношення: вага тіла (г) За зріст (см) нашими даними, середня величина його для чоловіків коливається в межах 345 - 410 грамів на сантиметр, для жінок - 320 - 385 грамів на сантиметр. Більш високі показники можуть відзначатися в осіб з добре розвинутими м'язами (наприклад, у спортсменів) або гладких людей.

Є багато показників і формул для розрахунку ваги тіла, що рекомендується, але усі вони мають ті чи інші недоліки. Справа в тім, що розрахунок ведеться звичайно щодо зросту або віку, без обліку статі, конституції, рухової активності й інших факторів. На підставі власних досліджень нами розроблені формули, у яких враховані і статі і статура обстежуваного.

Нормальною вважається середньостатистична вага тіла, обумовлена в групі людей, однорідних за перерахованими вище ознаками. Слід відмітити, що на середню величину ваги в кожній конкретній групі може впливати безліч факторів (клімат, характер харчування, структура захворюваності, соціальні умови). Тому таблиці і формули для визначення нормальної ваги дають лише наближені значення. Крім того, якщо вважати середні величини за норму, то, потрібно визнати природним неухильне підвищення ваги з віком. Але такий лідхід невірний. Адже з віком (особливо в людей похилого віку) зменшується кількість м'язової тканини, а вага жирової тканини звичайно зростає. Це і визначає в цілому збільшення ваги тіла з роками, хоча, з огляду на зниження процентного вмісту м'язової тканини за умови сталості жирової тканини, повинне бути зниження ваги. Так що навіть у тих випадках, коли вага тіла підвищена не на багато, у літніх людей можна виявити ожиріння.

На практиці діагностику ожиріння досить часто роблять за вагою тіла. Це не зовсім вірно. Більш точно оцінити кількість жиру в організмі можна при аналізі складу ваги тіла. Для цього широко використовується методика Матейки, відповідно до якої виміряються окружності кінцівок товщина шкірно-жирових складок і потім за спеціальними формулами розраховується кількість м'язової і жирової маси й інші показники Ця методика дозволяє не тільки найбільш точно визначити кількість жирової тканини, але і її топографію на поверхні тіла.

У здорової, фізично гарно розвинутої людини знаходиться невеликий вміст жирів (у чоловіків 8 - 12 %, у жінок 15-20 % від ваги тіла). Надлишок жиру погіршує фізичну працездатність, однак і сильна худорба (коли жирова тканина складає 3-5 %) може приводити до зниження працездатності.

В організмі людини є значна кількість жирових кліток, так званий адипоцитів. У них накопичується жир, причому на першому етапі накопичення відбувається наповнення жиром адипоцитів, тобто їхн^ гіпертрофія Коли ж згодом клітки до відновлення будуть наповнені жиром, вага тіла буде зростати за рахунок збільшення кількості їдипоцитів, тобто гіперплазії їх. За деякими даними, при ожирінні може спостерігатися як гіпертрофія, так і гіперплазія жирових кліток Якщо коливання ваги тіла відбуваються у фізіологічних межах, то зберігається чітка залежність між загальною масою жиру і величиною жирових кліток Значне перевищення кількості жирових кліток проти норми дуже часто ш'язане з перегодовуванням у дитячому віці, коли надлишкова їжа перетворювалася в жирові відкладення, приводячи до гіпертрофії і мперплазії жирових депо. Так ще в дитячому віці батьки формують у дітей ожиріння. Процес цей збільшується малою фізичною активністю іростаючого організму.