Системне дослідження особливостей інтеграції туристського комплексу України в міжнародний ринок туристичних послуг

· Старінням туристичного продукту південноєвропейських країн;

· Високими цінами на туристичні продукти в північноєвропейських країнах (Великобританія, Швеція);

· Соціально-економічними і етнічними проблемами в східноєвропейських країнах;

· Збільшенням популярності країн Південно-Східної Азії.

Отже, міжнародний туризм є однією з найважливіших складових так званого невидимого експорту (invisible export): збільшує валютні надходження, забезпечує зайнятість населення, а також допомагає раціонально використовувати ресурси.

1.3 Роль та місце ЮНВТО як глобального координатора міжнародної політики туризму

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є складною системою. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на теритоії іноземної держави і переміщення по ній повинно регулювати міжнародне право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, проголошує: „Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки” [5].

Стаття 12 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийнятого 6 грудня 1966 року Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно залишати будь-яку країну, у тому числі власну. Із зростанням обсягів туризму і розширення його географії, а також із розвитком засобів транспорту і включення у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залученні міжнародні організації. Збільшення розвитку міжнародного туризму стає більш актуальним. За оцінками ЮНВТО, кількість іноземних туристів у 2012 році подвоїться, і з однієї держави в іншу подорожуватиме понад мільярд осіб. За таких умов виникне низка проблем і труднощів, пов'язаних із перетинанням кордонів та виконанням прикордонних та інших формальностей.

У цьому взаємозв'язку особливо гостро постає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окремо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співтовариства взагалом. Значну частину цієї роботи і проводить ЮНВТО як основна міжурядова організація в галузі туризму, яка представляє інтереси майже 150 країн - дійсних членів; 5 територій асоційованих членів, а також понад 400 членів, які приєдналися (членів Ділової Ради ЮНВТО). До неї входять понад 100 навчальних закладів світу туристського й готельного профілю (серед них Київський університет туризму, економіки і права, готельний комплекс «Дніпро» (м.Київ). Датою «народження» ЮНВТО вважають 2 січня 1975 року: цього дня набули чиності її статутні норми та правила. ЮНВТО утворилася в результаті реорганізації створеного у 1925 році Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО). Статут ЮНВТО - це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристичні організації, які були членами МСОТО [5].

У 1977 році між ООН та ЮНВТО укладено Угоду про взаємне співробітництво, причому, як зазначено в тексті договору: «ООН визначає ЮНВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв'язання проблем у сфері туризму». Співробітництво ООН і ЮНВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацієюі документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики [13, c. 57].

Згідно з п. 1 ст. 3 Статуту, основна мета ЮНВТО - «сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови та релігії». [6]

Напрямки діяльність ЮНВТО, зокрема такі:

· зміцнення співробітництва країн з метою розвитку туризму -рекомендації та допомога урядам країн з широкого кола питань, що стосуються туризму, у тому числі генеральні плани і техніко-економічні обґрунтовування, визначення потреби в інвестиціях і передачу технологій, а також маркетинг і просування туристського продукту;

· розвиток людських ресурсів - створення базової навчальної структури для організації системи освіти і професійної підготовки у сфері туризму, короткострокових і заочних курсів, а також розширеної мережі центрів освіти та професійної підготовки ЮНВТО;

· довкілля - ЮНВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму вживанню практичних засобів для розв'язання екологічних проблем. З цією метою ЮНВТО бере участь у міжнародних форумах, присвячених охороні довкілля;

· підвищення якості туризму - ЮНВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристичними послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;

· статистика, економічний аналіз і дослідження ринку - ЮНВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму (більш ніж з 180 країн і територій);

· розвиток комунікацій і системи документації у сфері туризму. У ЮНВТО працює видавничий підрозділ, який одночасно є органом із зв'язків з пресою. У центрі документації ЮНВТО зберігається великий обсяг інформації з різних джерел щодо питань туризму.

Важливими напрямами діяльності ЮНВТО є спрощення туристичних обмінів і формальностей; визначення й узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, а також визначення надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо). Всесвітня туристська організація - єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристського сектору (приватних турфірм). У документах вказано, що «ЮНВТО діє як важливий форум для зустрічей представників урядів і туристської індустрії з метою обговорення і вирішення питань, що представляють взаємний інтерес» [1, c. 239-240].

Головний орган ЮНВТО - Генеральна Асамблея (ГА), що скликається на черговій сесії кожні два роки. Дійсні та асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більш ніж п'ятьма делегатами, один з яких виконує функції голови делегації. Члени, що приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів зі складу Комітету членів, що приєдналися. Статутом ЮНВТО передбачено також скликання надзвичайних сесій Генеральної Асамблеї на прохання виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.

Керівними органами є Виконавча Рада і Секретаріат ЮНВТО. Важливі документи, прийняті ЮНВТО та за її участі: Резолюція конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей (Рим, Італія), Манільська Декларація зі світового туризму (Філіппіни, 1980), Документ Акапулько, прийнятий Всесвітнім форумом з туризму (Мексика, 1982), Хартія туризму і Кодекс туриста, ухвалені VI сесією ГА ВТО (Болгарія, 1985), Гаазька Декларація з питань туризму, прийнята Міжпарламентською конференцією з питань туризму (1989), Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий XIII сесією ГА ВТО (Чилі). У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а у вересні 1999-го на 13-й сесії Генеральної Асамблеї ВТО в місті Сант-Яго (Чилі) обрана в керівний орган туристської організації - Виконавчу раду. У 2001 р. статус члена Ділової ради ВТО отримав Київ. 13 грудня 2005 р. Генеральна асамблея ВТО затвердила нове скорочення своєї організації (ЮНВТО) [5].



Таблиця 1.2

Країни-лідери по прийому туристів (прогноз на 2020 р.) [5]

№	Країна	Туристські прибуття, млн. чол.	Частка у світовому потоці туристів
1	Китай	137,1	8,6
2	США	102,4	6,4
3	Франція	93,3	5,8
4	Іспанія	71,0	4,4
5	Гонконг	59,3	3,7
6	Італія	52,9	3,3
7	Великобританія	52,8	3,3
8	Мексика	48,9	3,1
9	Росія	47,1	2,9
10	Чехія	44,1	2,7

Враховуючи провідну роль ЮНВТО у розвитку туристської індустрії в світі, доцільно розглянути прогнози цієї організації щодо подальших перспектив розвитку туризму. Зокрема, найвідвідуванішими країнами світу до 2020 року стануть, за прогнозами фахівців, Китай, США, Франція, Іспанія (див. Табл. 1.2.).

Аналіз принципів організації туристичної галузі країн, що мають розвинуту індустрію туризму, доводить необхідність надання державної підтримки розвитку туризму в Україні, зокрема, у сфері інноваційно-рекламної діяльності.

Одним із перспективних напрямків стимулювання розвитку туризму в Україні, збільшення валютних надходжень від туристської діяльності, удосконалення ринкової інфраструктури є, створення спеціальних економічних зон туристсько-рекреаційного типу. Важливим завданням функціонування таких зон має стати забезпечення передумов для поступового поширення найефективніших елементів ринкового механізму із зон на економіку навколишніх регіонів та економіку країни. Розвиток туристичної галузі як високоприбуткового сектора економіки є важливим чинником соціального розвитку та культурного піднесення України при збереженні її самобутності та національної суті, гармонійної інтеграції України у європейські та світові глобалізаційні процеси.

Висновки до розділу 1

Отже, міжнародний туризм - фактор, котрий сприяє покращенню взаємопорозуміння між державами і народами, важливим засобом укріплення миру і дружби, активним стимулятором розвитку зовнішньоекономічних, торгових і культурних відносин. В цьому плані туризм завжди був, є і буде сприятливим підґрунтям розвитку міжнародного співробітництва та партнерства. Тому більшість країн, зацікавлених у розвитку власних туристських зв'язків, проявляють турботу щодо встановлення і розвитку широкого міжнародного співробітництва в цій сфері [14, c.109].

Таким чином, міжнародний туризм як сфера світового ринку послуг, є важливим об'єктом вивчення та дослідження, оскільки останні тенденції його розвитку суттєво впливають на основні макроекономічні показники багатьох країн світу, сприяють зростанню добробуту населення, формують інвестиційний потенціал держав. Історичний шлях розвитку туризму можна поділити на 4 етапи:

початковий етап - до 1841 р.;

етап становлення туризму як галузі - з 1841-1914 pp.;

формування індустрії туризму - з 1914-1945 pp.;

монополізації туристичної індустрії - з 1945 р. до наших днів.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язано з впливом туризму на економіку окремої країни: туризм розширює внески в платіжний баланс країни, забезпечує зайнятість населення, сприяє диверсифікації економіки, а також раціональному використанню рекреаційних ресурсів.

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ЮНВТО, можна впевнено говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу нашої країни на світовому туристичному ринку, сприйняття нашої країни світовою спільнотою як великої європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою

україна туристський міжнародний інтеграція



РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ІНТЕГРАЦІЇ ТУРИСТСЬКОГО РИНКУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

2.1 Динаміка та тенденції розвитку ринку туристських послуг України

В умовах бурхливого розвитку світового туризму постає питання про роль та місце України на світовому ринку туристичних послуг. Значною мірою прискорення процесу залучення України до могутніх інтеграційних процесів у сфері туризму залежить від соціально-економічної ситуації в країни та державної політики у цій сфері, оскільки всі інші передумови для інтенсивного розвитку туризму Україна вже має - особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів тощо.

Врахування історичного аспекту формування туристського ринку України дозволяє зробити висновок про те, що бурхливий розвиток туризму в Україні історично збігається з чуматством, яке дало поштовх до пізнання нових земель найперше з метою пошуку нових ринків збуту. Зміцнення торгівельно-обмінних відносин між регіонами України, а також між Україною та іншими територіями викликало взаємний інтерес до культури, звичаїв, релігії, історичних пам'яток не тільки свого народу, а й народів інших країн. У цілому, за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває великі можливості для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

На сьогоднішній день, загальновідомим є той факт, що туристичні ресурси являються важливою передумовою становлення і розвитку туристичної індустрії будь-якої дердави. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Застосувавши критерій походження туристичних ресурсів, їх поділяють на природничі та антропогенні цінності [15, c. 107-109].

Важливе значення для розвитку міжнародного туризму мають туристичні ресурси, в тому числі привабливість історичних та культурних пам'ятників. Вони обумовлюють і визначають найважливіші соціо-економічні показники туризму, такі як кількість туристів, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому державна і комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як у цілому по країні, так і по окремих регіонах. Туристичні ресурси можна поділити на три групи:

1. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни: музеї, пам'ятники, пам'ятні місця, зв'язані з подіями ІІ-ї світової та Великої Вітчизняної війни, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти.

2. Об'єкти, які демонструють здобутки України в розвитку промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, народній освіті, медицині, спорті.

3. Природні ресурси: унікальні явища природи, печери, водоспади, скали, гори, заповідники, річки, моря, кліматичні та бальнеологічні курорти.

Регіональний розвиток туризму відбувається з урахуванням ресурсних, демографічних, історичних, географічних, етнічних та інших особливостей, на які необхідно зважати при управлінні та державному регулюванні його розвитку на усіх рівнях, особливо регіональному. Політика розвитку туризму на регіональному рівні проявляється у формуванні туристичних зон, курортополісів, регіональних ринків туризму, у створенні сприятливих умов для розвитку туристичних зв'язків між країнами (прикладом є Європейський Союз).

Більшість регіонів України мають туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Визначальним у розвитку міжнародного туризму є засоби активного формування попиту на туристичні послуги. В умовах індустріального розвитку туристичних послуг вивчення попиту стає необхідною ланкою ефективного функціонування індустрії туризму, оскільки туристичні послуги неможливо складувати і зберігати подібно товарам, вони споживаються разом з виробництвом. Зростає значення планування освоєння нових туристичних ресурсів, яке вимагає інформації, хоча би у вигляді прогнозу про туристичні потоки в заново освоєні регіони [16, c. 375-379].

Багатство природного та історико-культурного потенціалу України важко переоцінити. Чорне та Азовське моря, Крим, Карпати, Придніпров'я, Поділля та Слобожанщина, понад 70 тисяч річок, найбільші з яких - Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець і Дунай, складають основу туристично-рекреаційних ресурсів України. Окрім цього, величь історико-культурну минулого представляють найвизначніші пам'ятки України: Києво-Печерська Лавра, Софіївський собор, Андріївська та Кирилівська церкви у м. Києві; історичний центр Львова, пам'ятки історії, пов'язані з історико-культурною спадщиною запорізького козацтва, Хмельниччини; музеї архітектури і побуту просто неба у Києві, Переяславі, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові. Також значний інтерес у багатьох туристів викликають пам'ятки архітектури різних епох і стилів; пам'ятки оборонної архітектури фортеці у Луцьку, Меджибожі, Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам'ятки дерев'яної культової та цивільної архітектури у Карпатах [16, c. 375-379].

Проте незважаючи на великий потенціал та багату культурну спадщину, значна частина ресурсів часто зруйнована чи знаходиться в занедбаному стані. В Україні є багато занедбаних замків, фортець і церков. Можна нарахувати понад 1500 архітектурних пам'яток, багато з яких чекають на реставрацію та адаптацію для потреб сучасного туристичного руху. Недостатнє фінансування цих об'єктів - ось головна перешкода, що затримує відбудову культурної спадщини на даний момент. Для підвищення ефективності роботи туристичної сфери економіки необхідна цілеспрямована регуляторна політика держави. На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізацію державної політики у цій галузі за допомогою координації діяльності центральних і місцевих органів влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має удосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн [17, c. 103-107].

На території країни діють 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, дендропарки, пам'ятки садово-паркового мистецтва, що належать до природоохоронних територій. Серед останніх такі відомі, як Асканія-Нова, Шацький національний природний парк, «Софіївка», «Олександрія», Тростянецький дендропарк, парк у Качанівці, острів Хортиця. Водні ресурси (Чорного та Азовського морів, понад 70 тис. річок, найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець та Дунай, а також понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові ( передусім ліси гірських районів та ті, що знаходяться поблизу водоймищ і річок), каньйони Дністра (на Тернопільщині), пам'ятки природи - Скелі Довбуша, Кам'яні Могили, Великий каньйон у Криму, урочище Монастирище, біосферні заповідники (Карпатський площею 53,6 тис. кв. км, або 2,5% території Карпатського регіону, де сконцентровано найбільші у Європі ділянки букових та ялиново-букових пралісів і 2,2 тис. видів живих організмів; Дунайський тощо), острів Зміїний у Чорному морі тощо.

Загалом в Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам'яток, з яких 57,2 тис. - пам'ятки археології (із них 142 національного значення), 5,9 тис. - пам'ятки монументального мистецтва, 16,3 тис. - пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (з них 3,5 тис. національного значення). У країні впорядковано 61 історико-культурний заповідник (13 із них надано статусу національних), до складу яких належать комплекси (ансамблі) пам'яток, що мають особливу культурну цінність, 400 населених пунктів [18].

Сьогодні наша країна відкрита для міжнародної співпраці, оскільки нові можливості з кожним роком все більше викликають інтерес людей до подорожей та туризму. Адже світ подорожей з його прагненням до пізнання нового, як ніщо інше, тісно зближує людей різних країн. Не менш важливим є фактор того, що ціни на забезпечення туристичних послуг за кордон більш менш доступні для значної частини населення України. Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

В останні роки поряд з традиційними формами культурного, пізнавального, оздоровчого та інших видів туризму особливо актуальності набув екологічний, сільський, зелений туризм. Організація відпочинку на базі сільських поселень може мати надзвичайно позитивний вплив на економіку та екологію багатьох адміністративних районів України. З метою розвитку сільського зеленого туризму в 1996 році засновано всеукраїнську громадську неприбуткову організацію “Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні” [19, c. 49-53].

Приорітетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць (19,7 тис.осіб).

За даними адміністрації Держприкордонслужби, протягом 9 місяців 2010 р. Україну відвідали 16,6 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 0,8% або на 139 тис. осіб більше, ніж за аналогічний період 2009 року. Зростання обсягів в'їзного потоку протягом 9 місяців 2010 р. відбулося за рахунок зростання числа поїздок з приватною метою.

Поїздки з приватною метою зросли на 36%. Найбільше збільшення спостерігається по туристах з країн: Росія (на 18% або на 893 тис. осіб), Словаччина (на 5% або на 22 тис. осіб), Угорщина (на 25% або на 141,4 тис. осіб), Азербайджан (на 16% або на 6,6 млн. осіб), Німеччина (на 5% або на 4,3 тис осіб).

Поїздки з організованого туризму зменшилися на v16%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Білорусь (на v28% або на v47 тис. осіб), Канада (на v23% або на v2,1 тис. осіб), Польща (на v15% або на v23,5 тис осіб), Росія (на v30% або на v140,3 тис. осіб), США (на v7% або на v3 тис. осіб).

Поїздки з службовою метою зменшилися на v23%. Найбільше падіння спостерігається по турпотокам з таких країн: Латвія (на v15% або на v0,8 тис. осіб), Молдова (на v2% або на v0,9 тис. осіб), Польща (на v4% або на v3,9 тис. осіб), Росія (на v45% або на v112,6 тис осіб), Туреччина (на v3% або на v0,6 тис. осіб) [20].

В структурі в'їзного турпотоку відбулися такі зміни - частка організованого туризму зменшилась з 7% за 9 міс. 2009 р. до 6% за 9 міс. 2010 р. частка приватного туризму збільшилась з 89% за 9 міс. 2009 р. до 91% за 9 міс. 2010 р., частка службових поїздок зменшилась з 4% за 9 міс. 2009 р. до 3% за 9 міс. 2010 р.

Таблиця 2.1

Структура в'їзного турпотоку за країнами походження (2010 р.) [20]

Країни СНД	12,1 млн. осіб	73% потоку	збільшення на 3% або на 407,9 тис. осіб
Країни ЄС	4,1 млн. осіб	25% потоку	зменшення на 7% або на 298,7 тис. осіб
Інші країни	376,2 тис.. осіб	2% потоку	збільшення на 9% або на 29,8тис. осіб

Спадання в'їзного турпотоку з країн ЄС відбулося в основному за рахунок зменшення кількості подорожуючих з країн:

· Польща (на v18% або на 360,7 тис. осіб),

· Чехія (на v3% або на 1,3 тис. осіб),

· Данія (на v12% або на 1,2 тис. осіб),

· Болгарія (на v46% або на 8,9 тис. осіб),

· Румунія (на v13,9% або на 113,8 тис. осіб).

Зростання в'їзного турпотоку з країн СНД відбулося в основному за рахунок Збільшення кількості подорожуючих з країн:

· Азербайджан (на 14% або на 7,2 тис. осіб),

· Казахстан (на 17% або на 5,7 тис. осіб),

· Киргизстан (на 52% або на 4 тис. осіб),

· Узбекистан (на 10% або на 7,3 тис. осіб),

· Росія (на 11% або на 640,4 тис. осіб).

Прогнози експертів Всесвітньої туристичної організації щодо розвитку туризму у світі повною мірою стосувалося й України. Адже вона має надзвичайно вигідне географічне та геополітичне розташування, розвинену транспортну мережу, володіє значними природно-рекреаційними та історико- культурними ресурсами, населена працелюбним та гостиним народом.

Проте, всупереч цим далекоглядним прогнозам, за даними оприлюдненого експертами Всесвітнього економічного форуму в Давосі рейтингу конкурентоспроможності 130 країн світу в галузі туризму, Україна посіла 77-ме місце (між Оманом і Сербією). Відзначено, що непогано в нас із загальною туристичною привабливістю й зовсім біда -- з транспортною та туристичною інфраструктурою, а також з політикою гостинності.

На сьогоднішній день туристична інфраструктура в Україні є недостатньо розвинутою і нераціональною, якість сервісу низька. Це зумовлює її низьку привабливість. Проте, Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, в Кримських горах і Українських Карпатах. В Україні є традиційні і перспективні санаторно-курортні і туристичні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування міжнародного, державного та місцевого значення. Розглянемо деякі, стратегічно важливі місця розвитку туристичного бізнесу.

Серед лідерів за кількістю обслугованих туристів є м. Київ, АР Крим, Івано-Франківська область. Найкраща динаміка зростання чисельності обслугованих туристів у 2009 році в Івано-Франківській, Чернігівській, Запорізькій областях та м. Києві. З іноземними туристами у минулому році більше працювали туристичні фірми Києва, АР Крим, Одеської області та м. Севастополя. Особливо варто відзначити Івано-Франківську область, де кількість внутрішніх туристів збільшилася вдвічі [21].

Столиця України Київ володіє багатими рекреаційним та культурно-історичним потенціалом, займає особливе місце на міжнародному туристичному ринку і викликає інтерес у іноземців. Приваблюють туристів в Києві архітектура, церкви, театри, музеї та інші унікальні та історичні об'єкти. За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Київ має всі можливості стати туристичним містом світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

Київ відкритий для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку. Унікальні рекреаційні ресурси є також у Карпатах, Передкарпатті і Закарпатті. Тут розташовані джерела цінних і різноманітних за своїм хімічним складом та лікувальними властивостями мінеральних вод, в ряді випадків унікальних, великі масиви лісів. Пляжні ресурси ж зосереджені в приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Важливою перевагою ефективного функціонування рекреаційного комплексу стало б зменшення сезонності в роботі курортів, особливо морських, тобто створення умов для цілорічного обслуговування [21].

Оцінити нинішній стан розвитку вітчизняного туристичного ринку доволі складно. З одного боку, збільшується його ємкість: за даними статистики, кількість туристичних компаній і туристів постійно зростає. З іншого боку, майже немає якісних зрушень, які свідчать про освоєння нових технологій роботи й реалізації системних заходів для підвищення якості обслуговування. Плюс до усього -- практично цілковита неувага держави до проблем туризму.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо. Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

2.2 Оцінка передумов і напрямів формування туристського ринку України

питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Але на фоні світового туризму, який набирає потужностей дуже швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. Конкуренція та рівень сервісу іноземних монополістів є дуже високими, і вітчизняний туристичний продукт на їх фоні виглядає все менш привабливим.

На сучасному етапі розвитку України актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю. Подолання негативних тенденцій, створення передумов для сталого розвитку туризму має стати одним з пріоритетних напрямків державної політики в цій сфері. Ситуація вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ, причини яких треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, у невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделі формування національного туристичного ринку. Тобто, формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією як внутрішніх, так і зовнішніх потреб. Задоволення туристичних потреб, які створюються на зовнішніх ринках, також залежить від стабільності національного туристичного ринку, від його здатності створювати різноманітний туристичний продукт, стимулюючи попит. Таким чином, національний туристичний ринок створюється внутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, просторово-часова збалансованість між якими забезпечується національною індустрією туризму. Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Національний туристичний ринок формується та функціонує в правовому та економічному полі держави і саме на цьому рівні найяскравіше проявляється дієвість державної туристичної політики. Сутність державної туристичної політики полягає в стимулюванні потреб населення в послугах туризму, в протекціоналізмі туристичній діяльності в сфері малого і середнього бізнесу шляхом створення правових основ та нормативної бази, сприятливого фінансового механізму, проведення фінансово-економічного регулювання, спрямованого на розвиток ринкових структур і пожвавлення ринкової діяльності суб'єктів туристичного ринку, спрощення туристичних формальностей, цілеспрямованої підготовки кадрів та проведення науково-дослідної роботи в цій сфері [22, c. 64-67].

Державна туристична політика є комплексом заходів правового, економічного і організаційного порядку, підкріплена відповідними управлінськими інститутами, діяльність яких пронизує всі управлінські рівні і спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку. Регуляторними каналами впливу є законодавчо-нормативний, податковий, валютно-фінансовий, інформаційний, управлінський. Ефективність державної туристичної політики відбивається в характері туристичного процесу і позначається місцем, яке займає в ньому національний туристичний ринок, та прибутковістю індустрії туризму, її прямим та опосередкованим внеском в національну економіку.

Аналіз сучасного стану вітчизняної туристично-рекреаційної галузі свідчить, що ефективність діяльності в цьому напрямі стримується через невирішеність низки проблем. Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку уряду в плані інформації та просування туризму, освоєння нових ринків, забезпечення співпраці у всіх сферах - державних і приватних. Прийняті останнім часов керівні документи на різних рівнях управління визначають два головні напрями і, відповідно, цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший - становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий - формування конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту. Важливість проведення вищезгаданих заходів важко переоцінити, але необхідно зрозуміти, що потрібно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування конкурентоспроможної національної економіки з урахування сучасних реалій та досвіду країн з високорозвиненої туристичною індустрією [24, c. 37-40]. Мова йде перш за все про питання розвитку туризму в Україні, головними із яких є:

· залучення іноземних інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішньому попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічна база та інфраструктури) регіону у відповідність з міжнародними нормами обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між світовими стандартами і наявним туристичним та матеріально-технічним потенціалом;

· апробацію та прискорену адаптацію міжнародного досвіду щодо найефективніших методів управління, організації праці і виробництва в рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції регіону до кон'юктури світового ринку;

· ліквідацію диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону за рахунок прямих (як безпосереднього джерела значних фінансових надходжень) та опосередкованих (як чинника позитивних структурних зрушень галузевих та інфраструктурних, що підвищують комфортність регіону для потенціальних інвесторів) можливостей міжнародного туризму;

· залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіону з урахуванням стратегії його перспективного розвитку і забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.

Розвиток міжнародного туризму неможливий також без створення матеріально-технічної бази (готелі, кемпінги, ресторани тощо). Так, готельне господарство України за кількістю місць здавалось би спроможне задовольнити попит туристів на розташування та створення необхідних умов обслуговування. Втім більшість готелів не відповідають вимогам міжнародних стандартів, їх відсталість є самим вузьким місцем, яке стримує розвиток в'їзного туризму.

Отже, виїзний туризм, як невід'ємна частина міжнародного туризму, тісно пов'язаний з економікою України, сприяє її піднесенню та розвитку, зміцнює здоров'я і розширює кругозір громадян України. Він сприяє нагромадженню валютних заощаджень у населення країни, які з часом потрапляють у державний бюджет. Важливо звернути увагу й на той факт, що в сучасну епоху, коли в туристичний рух залучено сотні мільйонів людей і в багатьох країнах сформувалася по суті нова галузь господарства по обслуговуванню іноземних та національних туристів, розглядати вплив на економіку тієї чи іншої країни без врахування внутрішнього туризму було б неправомірно. До того ж неможливе практичне чітке розмежування внутрішнього та іноземного туризму, оскільки ці дві сфери діяльності взаємопов'язані і взаємообумовлені [25, c. 6-9].

Внутрішній туризм в умовах уповільненого росту іноземного туризму служить свого роду амортизатором для туристичної економіки, даючи можливість послабити негативну дію, яка відбувається внаслідок простою матеріальної бази туризму. Отже райони, які в силу своєрідності природних умов, наявності історичних пам'ятників, культурних цінностей чи яких-небудь інших причин (наприклад, у результаті організації міжнародних виставок, конференцій і т.д.) здатні залучити значні маси людей, готових провести тут деякий час і потратити частку своїх заощаджень, виступають як носії своєрідного ресурсу - ресурсу індустрії туризму.

У процесі дослідження виявлено, що способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, не завжди являються адекватними сучасним умовам та тенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахування досвіду країн з розвиненою туристичною галуззю, а також формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управління туристичними процесами як на національному, так і на регіональному рівнях. Нині законодавчо-правова база не відповідає вимогам сьогодення, немає інструкцій та інших нормативно-правових документів, які були б логічно взаємоповязані й не суперечили один одному. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як складної галузі, до якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства, є очевидною. Отже, перед українським туризмом стоїть багато проблем, які потребують негайного вирішення за допомогою вдосконалення системи та механізмів регулювання, а саме - внесення до законодавства змін та доповнень, які допоможуть створити сприятливі умови для розвитку внутрішнього туризму [26, c.45-67].

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна зробити висновок про те, що виведення України до провідних туристичних країн світу є завданням комплексним і вимагає системних зусиль від усіх гілок влади. Для цього необхідно вирішити певні законодавчі проблеми, узгодити роботу усіх учасників туристичного ринку і через системне фінансування, політичну й ідеологічне підтримку забезпечити сталий розвиток туризму. Здійснення повною мірою вищезгаданих заходів не тільки допоможе розвитку туристичної галузі, а й сприятиме зміцненню економіки всієї країни, а значить і підвищенню добробуту українців.

2.3 Методи та засоби державного регулювання сфери туризму в Україні

Головна регулятивна роль у розвитку міжнародного туризму належить національним інституціональним структурам, що розробляють відповідні стратегії та тактику участі країн та їх підприємств на міжнародних ринках туристичних послуг. Проте істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку країн зумовлюють специфіку розвитку міжнародного туризму в них. Відповідно і національні органи з управління та регулювання міжнародною туристичною діяльністю суттєво різняться за обсягом прав та повноважень. Таким чином, правове регулювання туризму в Україні здійснюється законами, указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна [21].

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон “Про туризм”, Закон України „Про внесення змін до Закону України "Про туризм", Закони "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", "Про правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про страхування", з питань оподаткування, інше поточне законодавство України, а також міжнародно-правові акти в сфері туризму.

Правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму, визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони, спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму, визначення основ безпеки туризму, нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян), ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу, встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу, організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму, визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму, участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом [21].

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

· забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

· безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

· збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

· створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

· удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

· забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

· розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

· розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

· створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

· забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму, визначення правових засад регулювання відносин у галузі, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права, визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України:

· здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму;

· розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

· приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

· забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

· визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів;

· створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності;

· здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму;

· вирішує інші питання, віднесені Конституцією та законами України до його повноважень.

Розвиток міжнародного туристичного співробітництва є головною та основоположною функцією, першочерговим напрямком діяльності Державної служби туризму і курортів [18]. Цілеспрямована та системна робота щодо розвитку міжнародних туристичних зв'язків на двосторонньому та багатосторонньому, регіональному та міжнародному рівнях, а також забезпечення євроінтеграційного напряму є ефективним механізмом створення сприятливого для розвитку туризму середовища, інтеграції нашої країни у європейську спільноту, ефективного використання туристичних ресурсів, просування національного турпродукту на світовому ринку, розбудови транскордонної інфраструктурної мережі, забезпечення зайнятості, розвитку національної економіки та культури. Державна служба туризму і курортів, яка є правонаступником Державної туристичної адміністрації України, здійснює, зокрема, такі повноваження як:

· організує та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання законодавства в галузі туризму;

· бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує ативно-правові акти, узагальнює практику застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

· забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні;

· організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

· бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

· організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

· у межах своєї компетенції розробляє, укладає і виконує міжнародні договори в галузі туристичної діяльності, представляє країну у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних заходах щодо туризму;

· вживає заходів щодо розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

· сприяє координації діяльності органів виконавчої влади, суб'єктів підприємницької діяльності, їх об'єднань, що здійснюють діяльність у галузі туризму;

· надає суб'єктам туристичної діяльності методичну, консультативну та іншу допомогу.

Діяльність Державної служби туризму і курортів по реалізації державної туристичної політики у сфері міжнародних відносин здійснюється по таких основних напрямках: розбудова договірно-правової бази міжнародного туристичного співробітництва, укладання та виконання міжурядових і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму, інших міжнародних договірних актів, протоколів, періодичних планів і перспективних програм розширення міжнародної туристичної співпраці, розвиток інституційних зв'язків на двосторонньому рівні в рамках відповідних органів (міжурядові комісії, міжвідомчі робочі групи по туризму тощо) та багатосторонньому рівні в межах міжнародних туристичних організацій, зокрема забезпечення Дійсного членства України у Всесвітній туристській організації (ЮНВТО), у складі Ради по туризму СНД, робочих груп по туризму Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Процесу Дунайського співробітництва, а також виконання євроінтеграційних завдань у сфері туризму, організація міжнародних заходів в Україні та за кордоном інституціонального, науково-практичного та інформаційно-рекламного характеру (зустрічі, засідання, візити, семінари, виставки та інші).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Структура управління туристичної діяльності України [18]

Крім того, державне управління окремими сегментами туристичної індустрії здійснюють інші центральні органи виконавчої влади (Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державна податкова адміністрація України тощо). Ці органи межах своїх повноважень:

· забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму;

· здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

· беруть участь у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

Обласні і районні ради відповідно до їх повноважень, затверджують регіональні програми розвитку туризму, що, фінансуються відповідно з обласних і районних бюджетів, контролюють фінансування регіональних програм розвитку туризму за кошти обласних і районних бюджетів. Сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень:

· затверджують місцеві програми розвитку туризму;

· визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму;

· доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету;

· вживають заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Органами управління у сфері туризму є також районні, обласні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Відповідно до ст. 26 Закону України „Про місцеві державні адміністрації”, ст. 44 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні» районні, обласні держадміністрації забезпечують розвиток туризму у відповідних районах та областях. Стаття 11 Закону України „Про туризм” зберігає за місцевими державними адміністраціям певні зобов'язання, а саме:

· здійснення виконавчих та організаційно-розпорядчих функцій щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

· розробка проектів регіональних програм розвитку туризму та подання їх для затвердження відповідно обласним і районним радам;

· вжиття заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму;

· сприяння туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

· розроблення і впровадження заходів для захисту місцевих туристичних ресурсів;