Ефективність застосування комплексних вправ при підготовці зв'язуючого гравця в волейболі

Критерії визначення фізичної, технічної та тактичної підготовленості зв'язуючого гравця в волейболі. Застосування комплексу вправ для виховання швидкості пересування, рухової реакції та дій у відповідь. Освоєння навичок індивідуальної та командної гри.

Рубрика Спорт и туризм
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.12.2013
Размер файла 568,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розвиток волейболу пред'являє високі вимоги до універсальної підготовки гравців як у фізичному, так і в техніко-тактичному плані. Чи означає це, що команда повинна складатися із спортсменів, що однаково грають в нападі і захисті? Провідні вітчизняні і зарубіжні фахівці відповідають на це питання однозначно - «ні». Вимоги до універсальної підготовки волейболістів обумовлені, з одного боку, специфікою гри, її правилами, що передбачають необхідність переходу гравців по зонах майданчика і дій на передній (зона атаки) і задній (зона захисту) лініях. З іншого боку, спеціалізація потрібна для чіткішої організації колективних дій.

Проте розвиток гри на сучасному етапі характеризується також значним посиленням спеціалізації ігрових дій. Можна сміливо стверджувати, що умовне ділення гравців по функціях давно переросло в найважливішу закономірність ігрової діяльності. Вона обумовлена, як ми вже говорили, відмінностями в прояві індивідуальних здібностей гравців. Звідси при оцінці рівня майстерності спортсмена на передній план виступає його переважна здатність, що визначає ігрову функцію.

Виникає питання: чи потрібна за цих обставин універсальна підготовка гравця? Так, украй потрібна. І ось чому. По-перше, досягнення високих спортивних результатів у волейболі можливе тільки на базі достатньої різнобічної підготовки. По-друге, в складних і різноманітних умовах ігрової діяльності, який являється волейбол, максимально використати можливості гравця вузької спеціалізації дуже важко, а чотирьох-п'яти гравців практично неможливо. По-третє, ефективність дій гравця визначається двома найважливішими чинниками: його технічним арсеналом і майстерністю так званої коронної дії. Звідси і життєздатність ігрового ансамблю.

Таким чином, при визначенні вузької спеціалізації потрібно виходити не з обмеженості ігрових можливостей гравця, а з необхідності доцільного використання в інтересах команди його переважних здібностей. І чим ширше гравець розкриє свої здібності, тим більшою мірою він відповідатиме вимогам сьогоднішнього волейболу. Як бачимо, роль універсальної підготовки зв'язуючого нині зростає. Тому підготовка його повинна здійснюватися по двох, тісно взаємозв'язаним напрямам:

- вдосконалення навичок універсальної гри;

- вдосконалення в навичках ігрової функції.

Зрозуміло, що залежно від періоду і етапу навчально-тренувального процесу співвідношення засобів універсальної і спеціалізованої підготовки буде неоднакове. Необхідність оволодіння методикою підготовки зв'язуючих гравців обумовила актуальність нашої теми дослідження.

Об'єкт дослідження: процес багаторічної підготовки волейболістів.

Предмет дослідження : ефективність застосування комплексних вправ при підготовці зв'язуючого гравця в волейболі.

Мета: розкрити значення комплексних вправ при підготовці зв'язуючого гравця у волейболі.

Завдання:

1. Проаналізувати науково-педагогічну літературу з питання застосування комплексних вправ при підготовці зв'язуючого гравця в волейболі.

2. Розкрити принципи побудови підготовки зв'язуючого гравця у волейбол.

3. Привести приблизний комплекс методів і засобів підготовки зв'язуючого гравця в волейболі.

Теоретична значущість. Результати дослідження доповнюють теорію навчання волейболу.

Практична значущість. Робота може бути використана в практичній діяльності тренера.

Методи дослідження: спостереження, вивчення і узагальнення передового тренерського досвіду, теоретичний аналіз публікацій на цю тему.

Розділ 1. Структура підготовка зв'язуючого гравця у волейболі

1.1 Підготовка зв'язуючого гравця

Підготовка волейболістів-зв'язуючих - це складний багаторічний процес. Тому успішне рішення завдань підготовки припускає чітке планування навчально-тренувальної роботи. Воно дозволяє визначити зміст багаторічного процесу, вибрати напрям діяльності, ефективні засоби і методи.

Практика роботи і наукові дослідження показують, що період власне підготовки зв'язуючого гравця складає 5-7 років (від етапу визначення функції до етапу завершення розвитку майстерності). Процес підготовки зв'язуючого в цілому можна умовно розділити на чотири етапи: початкової підготовки, відбору і спеціалізації, розвитку і вдосконалення майстерності, стабілізації майстерності (мал.1). Для ефективнішої дії засобів на окремі сторони підготовки доцільно виділяти підетапи. У першому етапі - підетап виявлення якісних особливостей, в третьому - підетап посилення процесу спеціалізації, в четвертому - підетап пошуку і розвитку резервних можливостей зв'язуючого. Кожному етапу властиві певні напрями, завдання і засоби.

Перший етап початкової спортивної підготовки ґрунтується на головному принципі радянської системи фізичного виховання - усебічному гармонійному розвитку особистості. Цей принцип виражає генеральну спрямованість усієї системи виховання, необхідність цілеспрямовано поєднувати різні сторони виховання у будь-якій педагогічній діяльності. Діалектика взаємозв'язку видів виховання така, що якщо ігнорувати її, знеціниться суспільно корисний ефект виду виховання. Особливо важливе в цьому взаємозв'язку з'єднання навчання з моральним вихованням.

Однією з основних умов реалізації принципу всебічного розвитку є використання таких засобів і методів, які будуть гарантувати спрямованість розвитку усіх основних фізичних якостей людини, сприяти повному виявленню індивідуальних фізичних здібностей і створювати досить багатий фонд життєво важливих рухових умінь і навичок.

Мал. 1

Всебічний фізичний розвиток, окрім усього іншого, доцільний тому, що відповідає біологічному статусу організму, що еволюційно склався, і розширює можливості його адаптації до різноманітних вимог зовнішнього середовища. П.Ф. Лесгафт відмічав, що тільки при гармонійному розвитку усіх органів організм людини в змозі удосконалюватися і виконувати найбільшу роботу при найменшій витраті матеріалу і сили. Таким чином, принцип усебічного розвитку в процесі першого етапу підготовки юних волейболістів враховує цілком певні закономірності як соціального, так і природного характеру.

1.2 Критерії визначення фізичної підготовленості зв'язуючого гравця

Контроль відбувається за допомогою контрольних вправ чи тестів і систематичних візуальних спостережень (якість дій). Критерієм оцінювання фізичної підготовленості відношення досягнутих результатів по відношенню до запланованих.

Для отримання необхідної інформації про стан спеціальної фізичної підготовленості зв'язуючого використовують ті ж засоби, що і для оцінки інших гравців. Виключення складає необхідність оцінки стрибучості з одного кроку-розбігу і динамічної сили згиначів верхніх кінцівок. Звертають увагу і на результати переміщення на коротких відрізках: «ялинка» - перші три м'яча або човниковий біг - 5x6м. Тут показники у зв'язуючого повинні бути вищі ніж у нападаючих гравців.

Стрибучість з одного кроку розбігу перевіряють наступним чином: у зв'язуючого вимірюють зріст з піднятою вверх рукою. На баскетбольному щиті знизу відкладають лінійку з позначками від 0 до 50 см. через кожен сантиметр. Зв'язковий розміщується на 2 метри від щита, правим боком до нього. По сигналу тренера він повертається обличчям до щита і виконує стрибок з одного кроку розбігу, намагаючись дістати на лінійці максимально високу відмітку рукою. Знаючи відстань до щита (його слідує попередньо провірити) і висоту дотику на щиті, легко виміряти висоту стрибка. Вона рівна різниці висоти дотику і зросту з піднятою рукою [2].

Динамічну силу рук перевіряють при виконанні штовхання вперед-вверх набивного м'яча 2 кг. з місця, вихідне положення - набивний м'яч зверху над обличчям (як при передачі). Визначення динамічної сили рук залежить від того, як далеко штовхне м'яч зв'язковий гравець. Чим далі штовхне м'яч, тим більша динамічна сила.

1.3 Критерії визначення технічної підготовленості зв'язуючого гравця

Основу технічної підготовки зв'язуючого гравця складають вправи (передачі м'яча), які виконують у стінки. Вони не тільки сприяють оволодінню раціональною структурою рухів, але і грають в з'єднані спеціальних фізичних якостей з основою навиків другої передачі (взаємопов'язані якості і навички зв'язуючого).

А саме:

1) передачі на різній відстані від стіни, з різною швидкістю, з різних вихідних положень: обличчям, боком, спиною до направлення передачі, сидячи, в стрибку, переходячи від одного вихідного положення до другого;

2) те ж саме, але на точність. З цими намірами необхідно використовувати різні цілі, які знаходяться на різній висоті від підлоги;

3) в куті залу передача в лицьову стінку, поворот направо (наліво) - передача в бокову стінку.

Оцінюють технічну підготовку володіння м'ячем (по показникам влучності) при передачах двома руками зверху в модельних умовах [7].

Використовують такі вправи:

1) в першій вправі оцінюють влучність передач стоячи обличчям і спиною до цілі на стіні. У вихідному положенні обличчям до цілі (відстань 2,5м.) зв'язковий виконує 20 передач в такій послідовності: передача над собою - передача в ціль - передача над собою - поворот на 180° - передача спиною вперед - передача над собою і т.д. Враховуючи кількість передач, виконуваних в ціль лицем і спиною. При зупинці із-за втрати м'яча вправа продовжується, а кількість зупинок враховується додатково.

2) в другій вправі зв'язковий розташовується на відстані 3м. від цілі в колі діаметром 3м. Зліва від нього, на відстані 4м., розміщується помічник (тренер) з м'ячем. Задача зв'язуючого виконати передачу тільки влучно в ціль в безопорному положенні (в стрибку) після першої передачі тренера. Спроба не повинна зараховуватися у двох випадках:

а) якщо зв'язковий виходить з кола із-за поганої передачі;

б) якщо перша передача спрямована по низькій траєкторії, із-за чого стрибок не виходить. Враховується влучність 10 передач;

3) третя вправа враховує оцінку влучності при передачі в ціль в опорному положенні на відстані 6м. Умови ті ж, самі що й в другій вправі;

4) четверта вправа враховує оцінку влучності при передачі в ціль (баскетбольне кільце) в опорному положенні на відстані 5м. (штрафного кидка) з 10 спроб. Умови ті ж, що й в другій вправі, але ще виконується передача над собою.

В усіх випадках результати випробувань повинні відповідати кожному зв'язковому. Загальна оцінка буде мати порівняльний характер як по відношенню один до одного, так і до планового завдання тренера.

1.4 Критерії визначення тактичної підготовки зв'язуючого

Педагогічний контроль тактичної підготовленості зв'язуючого має важливе значення. Але його об'єктивна оцінка досить важка. Важливість її пояснюється тим, що діяльність диспетчера являється сполучною ланкою між діями захисту (прийом м'яча) та атаки (завершення взаємодії). Тому виділити з більшого числа перемінних один показник, котрий надійно характеризував тактичну майстерність диспетчера - важлива задача.

В залежності від принципу комплектування команди (5+1, 4+2) та задач тренера можна виділити два методичних підходи до вирішення задачі. Перший виявляє головним чином оцінку тактичної майстерності при другій передачі м'яча, другий - комплексну оцінку (інтегральний показник) всієї ігрової діяльності зв'язуючого. В першому випадку з'ясовують три показники (або один з них по бажанню тренера) всебічна характеристика не тільки тактичної майстерності зв'язуючого, але і закономірності його проявлення в плані розвитку атакуючої діяльності:

1) кількісні показники ефективних передач. Це показник відношення кількості передач без блоку та проти одного блокуючого до загального їх числа в площині атаки;

2) ефективність передач м'яча визначається по даним ефективності нападаючих ударів (відношення виграних дій, за різницею програних, до загального їх числа);

3) цінна вартість передач. В практиці волейболу досить зручною є загальноприйнята бальна оцінка. її можна виконувати і для оцінки змагальних дій зв'язуючого. Для цього необхідно вияснити ефективність атакуючих дій з різних передач (критерій оцінки) і встановити коефіцієнти. Так, по даним сукупної ефективності атакуючих дій чемпіонату України були визначені наступні коефіцієнти ефективності (закруглено):

- атака без блока - 1 бал (86%)

- проти одного блока - 0,5 бала (46%)

- проти групового блока - 0,2бала (18%)

Якщо прийняти за - 0 неякісну передачу, а помилкову за - 1, то розрахунок показника цінності вартості передач можна виготовлять за такою формулою:

,

де: Ец - ціннісна ефективність;

N - загальна кількість всіх передач, виконаних в площині атаки;

n1 - передача без блока;

n2 - передача проти одного блоку;

n3 - передача проти групового блоку;

n4 - неякісна передача;

n5 - передачі, виконані з помилкою.

Таким чином, щоб показник перевести в бальну оцінку його необхідно помножити на 2 (1 бал =0,2).

Другий метод оцінки використовується при грі команди з двома зв'язковими гравцями. Він представляє собою інтегральний показник, який включає різність ефективності дій з ефективних і не ефективних передач (вклад зв'язуючого) і середнє арифметичне ефективності других ігрових дій. Для оцінки досягнутого зв'язковим результату необхідно його зрівняти з аналогічним показником ведучих гравців.

Любий з розглянутих методів оцінки або їх варіантів можна використовувати як у тренувальному процесі, так і в змаганнях [14].

Розділ 2. Застосування комплексних вправ при підготовці зв'язкового гравця у волейбол та їх ефективність

2.1 Спеціалізація зв'язуючого гравця

Провідними завданнями на етапі спеціалізації є:

1. Підвищення рівня фізичної підготовленості.

2. Розвиток спеціальних якостей і здібностей, необхідних для вдосконалення навичок гри.

3. Міцне оволодіння основами техніки і тактики гри.

4. Створення передумов (базової основи) для розвитку і вдосконалення здібностей зв'язуючого.

Ці завдання витікають із загальних закономірностей багаторічної підготовки юних волейболістів.

Уся особливість роботи на цьому етапі полягає в тому, що рішення четвертої задачі набуває з цієї миті цілеспрямованого характеру.

Враховуючи, що перші важкі завдання витікають із загальних принципів, зупинимося на утриманні і характеристиці засобів четвертою.

Приступаючи до розробки засобів (вправ) з метою їх спрямованого впливу на розвиток відмічених якостей і здібностей зв'язуючого, необхідно в основу їх підбору і взаємозв'язку узяти системний принцип. Такий підхід дозволить врахувати і пов'язати складні і на перший погляд різнопланові завдання: принципи формування рухової навички, специфіку волейболу і логіку поетапної періодизації учбово-тренувального процесу. З урахуванням цього уся робота будуватиметься в такій послідовності:

1. Виховання спеціальних якостей і здібностей.

2. Оволодіння основою навички другої передачі м'яча.

3. З'єднання якостей і здібностей з основою навички другої передачі (взаємозв'язок якостей і навичок).

4. Виховання тактичних умінь в процесі вдосконалення навички другої передачі м'яча (взаємозв'язок техніки і тактики).

5. Доведення навички другої передачі до досконалості.

6. Навчання тактичним діям при другій передачі м'яча в індивідуальних, групових і командних тактичних діях в нападі.

Сполучною ланкою в усій роботі є формування загальнотеоретичних і спеціальних знань. Сюди відносяться не лише знання загальних принципів побудови взаємодій, але і знання, що забезпечують чітке представлення дій в найбільш типових ситуаціях гри з урахуванням конкретних завдань, особливостей партнерів по команді і супротивника.

Досягнення єдності усіх сторін підготовки здійснюється в учбових, контрольних іграх і змаганнях.

Основним засобом спеціальної фізичної підготовки є, як відомо, підготовчі вправи, завдання яких полягає в розвитку фізичних здібностей, специфічних для гри у волейбол і ігрової функції зв'язуючого. За способом виконання вони можуть бути розділені на вправи без предметів і з предметами (м'ячі набивні, баскетбольні, футбольні, гумові амортизатори і тому подібне). Важливе значення мають спеціально підібрані естафети, в яких виробляються навички швидкого переміщення у поєднанні зі швидкістю реакції, орієнтування і іншими важливими якостями, що забезпечують своєчасний вихід зв'язуючого до місця дії і їх подальший успіх (правильність передач, їх точність і своєчасність).

Особливе місце в спеціальній фізичній підготовці зв'язуючих відводиться вихованню швидкісно-силових якостей - сили і швидкості.

Швидкість, як відомо, якість комплексна. Його складають швидкість реакції, швидкість одноразового (окремого) руху і частота руху (число рухів в одиницю часу). Ця обставина, а також специфіка функції зв'язуючого обумовлює методичні прийоми і підбір засобів для вирішення двох основних завдань: виховання швидкості рухової реакції і здібностей, що визначають швидкість рухів.

Для вирішення першого завдання рекомендується використати вправи, що вимагають миттєвого реагування на який-небудь заздалегідь встановлений сигнал або зміну умов, в яких відбувається рухова діяльність. Ефективні тут засоби, в яких передбачається виконання різних завдань у відповідь на зорові (у меншій мірі слухові) сигнали. Причому переважними діями у відповідь на сигнал мають бути зміни напряму дій. Це ж відноситься і до виконання імітаційних рухів і дій.

Для вирішення другого завдання підбирають вправи, які включали б рухи і дії, що виконуються з граничною і майже граничною (залежно від контингенту тих, що займаються) швидкістю. Рішенню цієї задачі найбільшою мірою відповідають біг на швидкість з різних початкових положень (до 10 м), з різкою зміною напряму, з одночасним виконанням ігрових прийомів.

У зв'язку з тим, що у волейболі переважне значення має швидкість скорочення м'язів, від якої багато в чому залежить ефективність виконання технічних прийомів (висота і несподіваність стрибка, дальність і своєчасність передач і так далі), треба застосовувати широкий комплекс вправ, спрямованих на розвиток сили м'язів і швидкості їх скорочення. Сюди повинні входити стрибкові вправи - метод статико-динамічного розвитку стрибучості, а також спеціальні вправи, безпосередньо пов'язані з основними технічними прийомами гри.

В цілому усі вправи, спрямовані на розвиток фізичних здібностей зв'язуючого, можна виділити в наступні групи:

1. Для виховання швидкості переміщення.

2. Для виховання швидкості дій у відповідь.

3. Для виховання сили м'язів, що беруть участь у виконанні основного ігрового прийому - передачі м'яча.

4. Для виховання сили і швидкості скорочення м'язів, що беруть участь у виконанні передач і нападаючих ударів.

5. Для виховання стрибучості.

Технічна підготовка зв'язуючого визначає успіх застосування складних тактичних дій в грі. Іншими словами, чим вище індивідуальна технічна майстерність диспетчера, тим більші тактичні можливості він має в розпорядженні. Звідси витікає, що технічна і тактична підготовка зв'язуючого знаходиться в органічній єдності. Отже, це повинно знайти своє вираження в організації учбового процесу і особливо під час виконання підготовчих вправ.

При цьому в основу технічної підготовки зв'язуючого мають бути покладені вправи, сприяючі вихованню універсальних рухових навичок, що дозволяє ефективно і правильно виконувати технічні прийоми в грі.

Тактична підготовка припускає поступове ускладнення умов дій, починаючи з індивідуальних вправ в стандартних положеннях і далі у взаємодії з нападаючими гравцями - в ланках (лініях) і у складі команди. Основну увагу тут приділяють тому, щоб формування тактичних умінь здійснювалося в тісному взаємозв'язку з вдосконаленням техніки володіння м'ячем. Подальший розвиток тактичних умінь проходить в процесі вдосконалення тактичних дій в індивідуальних, групових і командних ігрових вправах, а також в учбових, контрольних іграх і змаганнях.

Теоретична підготовка на цьому етапі включає низку заходів, послідовне проведення яких сприяє, по-перше, освоєнню і розширенню загальнотеоретичних і спеціальних знань (закономірності побудови ігрових дій з урахуванням просторово-часових параметрів) і, по-друге, виробленню чітких уявлень про дії з урахуванням конкретних (типових) ігрових умов, завдань в грі, партнерів по команді і суперника.

Фундаментом теоретичної підготовки повинне служити знання найбільш загальних станів ігрової діяльності («законів»), які витікають з особливостей гри і функції зв'язуючого гравця.

2.2 Застосування комплекс вправ при підготовці зв'язуючого гравця

зв'язуючий гравець волейбол вправа

Виховання спеціальних фізичних якостей здійснюється в наступній методичній послідовності:

1. Засоби загальної дії, що відбивають специфіку волейболу і функції зв'язуючого, що створюють основу для успішного розвитку спеціальних фізичних якостей і здібностей.

2. Засоби вибірково-спрямованої дії, що сприяють розвитку груп м'язів, які беруть активну участь у виконанні технічних прийомів. Вправи виконують в стандартних умовах.

3. Ті ж засоби, що і в п. 2, але в ускладнених умовах, що створюють передумови для розвитку тактичних умінь і навичок (спостережливості, кмітливості, периферичного зору і так далі).

4. Засоби комплексної дії (різні поєднання засобів вибірково-спрямованої дії).

5. Ті ж засоби, але в тяжких тимчасових умовах (кількість передач за певний час, з певною швидкістю).

Ця послідовність не означає, що при переході до наступних груп вправ попередні більше не застосовують. До певної міри усі їх включають в заняття, проте переважна увага приділяється тим, які більшою мірою відповідають змісту заняття.

Виховання швидкості пересування

1. Біг на швидкість з високого і низького старту на різні відрізки (10-20м).

2. Біг на швидкість різними способами зі зміною напряму (оббігання м'ячів, матів, і т.д.).

3. Біг «ялиночкою», «човниковий» біг (відрізки 5-10м.), з набивними м'ячами в руках.

4. Біг в шеренгах, дистанція між шеренгами 1-2м. По сигналу друга шеренга наздоганяє першу.

5. Біг із зупинками і прискореннями з місця в межах майданчика: наприклад, біг із-за лицьової лінії до сітки, зупинка, пересування спиною вперед до лінії нападу, зупинка і біг вперед до сітки і т.д.

6. Пересування на швидкість в структурі «виходів» зв'язуючого: наприклад, біг із зони 1 до сітки, зупинка, пересування приставними кроками лівим боком до зони 6, зупинка, біг до зони 4, зупинка, пересування спиною в зону 1 і так далі

7. Подолання спеціальної смуги перешкод (пересування різними способами, виконання імітаційних і акробатичних вправ, стрибків, падінь і так далі).

8. Естафети, що включають різні способи пересувань, зміну напряму бігу, зупинки, поштовхи набивних м'ячів і так далі

Як ми вже говорили, тут не розглядаються засоби розвитку сили і швидкості скорочення м'язів, що беруть участь у виконанні передач і нападаючих ударів, а також стрибучості. Рішення цих завдань здійснюється по загальному плану підготовки волейболістів.

Виховання швидкості рухової реакції і швидкості дій у відповідь

1. Прискорення по сигналу на короткі відрізки.

2. Те ж, але з різних початкових положень: стійка волейболіста, сидячи, лежачи, сидячи спиною до стартової лінії. В цьому випадку сигналом до руху служить м'яч, кинутий із-за спини зв'язуючих.

Великий ефект роблять вправи із завданнями у відповідь на зорові і слухові сигнали (введення іншого сигналу для раптової зміни напряму руху або дії). Наприклад:

а) пересування уздовж сітки з імітацією блокування по сигналу;

б) те ж в парах: блокування виконується у відповідь на дію партнера. Вправу ускладнюють введенням неправдивих рухів, відволікаючих перед початком стрибка.

Враховуючи важливість вправ із завданнями у відповідь на зорові сигнали при виконанні різних пересувань зв'язуючого, їх можна підрозділити на три групи:

а) зміна способу пересування або початкового положення у відповідь на обумовлений сигнал, напрям руху постійний;

б) зміна швидкості пересування, спосіб і напрям пересування постійні;

в) зміна напряму пересування, спосіб і швидкість постійні.

3. Імітаційні і інші вправи у відповідь на зміну сигналу, спосіб пересування і напрям постійні.

4. Різні поєднання попередніх вправ (у міру їх засвоєння): зв'язуючий знаходиться в одній з тилових зон (1, 6, 5), тренер у сітки з набивним м'ячем - тренер підкидає м'яч над собою і відходить назад, зв'язуючий швидко пересувається до сітки, ловить м'яч вгорі над особою і виконує поштовх в напрямі, обумовленому сигналом тренера. Проміжки між сигналами поступово скорочують.

5. Те ж, але поштовх виконують у напрямі зони, в якій блокувальний гравець не діє.

Особливу увагу слід приділяти спеціально підібраним рухливим іграм, сприяючим комплексній дії на виховання фізичних якостей і здібностей. Це такі ігри, як «День і ніч», «Виклик», «М'яч через шеренгу» і інші.

Виховання сили і швидкості скорочення м'язів, що беруть участь у виконанні передачі м'яча

1. Стискання кистьового еспандера (тенісного, гумового м'яча).

2. Згинання і випрямлення рук в упорі лежачи. Те ж на пальцях.

3. Пересування на руках: управо, вліво (ноги разом); ноги утримує партнер. Те ж на пальцях.

4. Пересування вліво (управо) одночасним відштовхуванням руками і ногами.

5. Поштовхи набивного м'яча вагою 1-2кг. вперед-вгору і за голову (початкове положення - м'яч вгорі над особою).

6. Те ж з різних початкових положень: сидячи, стоячи на колінах, лівим (правим) боком до напряму руху, акцентувати увагу на активній роботі ніг і завершальному русі кистей.

7. Те ж, але у безопорному положенні (у стрибку).

8. Передача в стіну футбольного (баскетбольного) м'яча. Вправу повторюють багаторазово. Відстань до стіни і швидкість передач поступово збільшують. Те ж, але у безопорному положенні.

9. Передачі на дальність волейбольного м'яча після передач над собою або з передачі партнера. Те ж, але у безопорному положенні.

10. Поштовхи декількох набивних м'ячів, що посилаються двома-трьома партнерами під різними кутами.

11. Поштовхи набивного м'яча партнерові, що міняє місце розташування. Зміна місця здійснюється в мить, коли той хто займається з набивним м'ячем виконує поштовх над собою.

12. Поштовхи набивного м'яча зі зміною напряму і траєкторії польоту у відповідь на обумовлені дії партнера: присідання-поштовх над собою, підскік - поштовх в стрибку, руки вгору - поштовх по високій траєкторії і так далі.

13. Поштовхи набивного м'яча над собою, стоячи правим боком до сітки, в чергуванні з поштовхами вперед і назад за голову у відповідь на дії блокувальних гравців: стрибок блокуючого зони 3 - поштовх вперед або за голову; стрибок блокуючих зон 4-3 - поштовх за голову і так далі.

Вправи 12 і 13 сприяють розвитку швидкості дій у відповідь у поєднанні з розвитком сили.

14. Естафета. Зв'язуючі гравці розташовуються в двох колонах на відстані 12-15м. від стіни. Набивні (баскетбольні) м'ячі знаходяться у тих, які направляють. По сигналу ті, що направляють пересуваються до стіни по коридору шириною 1м., передаючи м'яч над собою на висоту 30-50см. Біля стіни виконують серію передач (до 5 передач над собою, обличчям і спиною до напряму руху) і повертаються у свої колони. Перемагає команда, що раніше закінчила вправу і менше допустила помилок (заступання за лінію коридору, втрати м'яча, поштовх не з початкового положення - м'яч вгорі над особою).

У міру засвоєння вправ, що виконуються в стандартних положеннях і з ускладненням умов, підключають групові вправи, близькі по структурі взаємодії гравців при перших і других передачах в нападі.

Освоєння навички другої передачі (технічна підготовка)

Перш ніж рекомендувати комплекс зразкових вправ, сприяючих оволодінню навичкою других передач, розглянемо деякі моменти техніки передачі м'яча двома руками згори. Детально вона описана у багатьох методичних посібниках, оскільки є основним прийомом гри. Ми ж торкнемося деяких особливостей, що мають важливе значення на першому етапі навчання.

Положення кистей рук на м'ячі - запорука успішного управління м'ячем, а отже, і діями при передачі. Тут важливо, щоб основне навантаження доводилося на перші дві фаланги вказівного, середнього і безіменного пальців. Усі пальці розставлені оптимально широко, безіменний і мізинець підтримують м'яч збоку. Кисті рук зустрічають м'яч вгорі над особою, тому руки в ліктях трохи згинають. Ноги в колінах також трохи згинаються, ступні - паралельно.

Передачу м'яча здійснюють плавним випрямленням ніг, тулуба і рук.

Зусилля ніг при передачах обумовлене відстанню, на яку виконується передача.

При передачах в стрибку на середню і велику (через зону) відстань руки в ліктях згинають більше. Це пояснюється тим, що необхідно компенсувати відсутнє зусилля ніг. Тенденція при вдосконаленні передач така, що основні зусилля для посилання м'яча доводяться на кисті рук.

Влучність передач вище в статичному положенні. Тому вихід до м'яча, що летить, необхідно завершувати якомога раніше - це створить умови не лише для влучної передачі, але і для кращого орієнтування в ситуації, що складається.

На подальших етапах вдосконалення техніки передач і особливо у поєднанні з рішенням тактичних завдань важливо опанувати уміння передавати м'яч, що летить по низькій траєкторії. Це продиктовано, з одного боку, необхідністю компенсації погрішностей в прийомі м'яча (перша передача), а з іншої - для вирішення складних тактичних завдань.

Велике значення має початкове положення тіла зв'язуючого по відношенню до сітки. На першому етапі навчання необхідно намагатися розташовуватися правим (рідше лівим) боком до сітки або обличчям до гравця, що завершує атаку (при недоведених м'ячах). Невизначеність початкового положення зв'язуючих-початківців часто веде до погрішностей.

У подальшому, з розвитком орієнтування і гарному почутті м'яча, початкове положення негативно не впливатиме на влучність передач. Навпаки, у виконанні майстрів воно стає грізною тактичною зброєю, що дозволяє приховувати напрям передач.

Інший важливий момент: де краще займати позицію для передачі? Звичайно, вона обумовлюється тактикою гри команди, але в стандартних положеннях це 1-1,5м. від сітки, між зонами 2-3.

Кому з партнерів краще передавати м'яч для завершального удару? У нормальних умовах протікання гри - усім гравцям рівномірно, в складних - згідно з установкою тренера або тому, хто краще грає в даний момент. Це, звичайно, формальний підхід. Вирішальне ж значення придбаває якість першої передачі, облік своїх можливостей і індивідуальних особливостей своїх партнерів і гравців суперника. Поєднання цих чинників і є одна з найважливіших якісних особливостей диспетчера.

У стандартних і ускладнених умовах основу технічної підготовки зв'язуючого гравця складають вправи, що виконуються біля стіни. Вони не лише сприяють оволодінню раціональною структурою рухів, але і відіграють важливу роль в з'єднанні спеціальних фізичних якостей з основою навички другої передачі м'яча. А саме:

1. Передачі на різній відстані від стіни, з різною швидкістю, з різних початкових положень: обличчям, боком, спиною до напряму передачі, сидячи, в стрибку, переходячи з одного початкового положення в інше.

2. Те ж, але на влучність. З цією метою необхідно використати різні мішені, які малюються на стіні на різній від підлоги висоті.

3. Після відскоку м'яча від стіни - передача над собою, поворот на 180° - передача за голову, поворот, передача над собою і так далі.

4. У кутку залу передача в лицьову стіну, поворот направо (наліво) - передача у бічну стіну.

5. Передачі в стіну після імітації нападаючого удару.

6. Передачі в стіну в чергуванні з передачами на спеціальні пристосування, переносні і підвісні кільця, баскетбольні кільця і тому подібне. Для підтримки безперервності передач, наприклад у баскетбольне кільце, біля місця приземлення м'яча (під щитом) розташовується партнер, який намагається передачею згори (у разі неможливості - знизу) направити м'яч передавальному.

При виконанні передач біля стіни (як і взагалі усіх передач) обов'язково дотримуватися трьох основної умови:

а) зустрічати м'яч вгорі над особою;

б) передавати м'яч плавним, поступальним рухом вперед-вгору, що забезпечує м'який (плавний) політ;

в) перед виконанням передачі завжди намагатися контролювати різні об'єкти (предмети), що знаходяться ліворуч або справа, причому не поворотом голови, а рухом очей.

7. Передача над собою у поєднанні з пересуванням по лініях майданчика (іншим орієнтирам). Намагатися контролювати не лише напрям руху, але і предмети, що знаходяться ліворуч і праворуч.

Досвід показує, що через декілька занять судорожні рухи при передачах змінюються плавними і чіткими, замість поворотів головою виробляється навичка стежити рухом очей. Ті, що займаються почувають себе впевненіше, про що свідчить чіткий ритм виконання вправи.

Після освоєння серії вправ в стандартному положенні або з незначною його зміною слід приступати до рішення одного з важливих завдань наступного етапу - доведення навички другої передачі до досконалості. Тут в основу беруть взаємодії зв'язуючого з партнерами в умовах, наближених до ігрових. Ускладнення умов відбувається поступово.

При взаємодії з партнерами

1. У парах. Передачі м'яча на різну відстань, з різною швидкістю і траєкторією, з різних положень по відношенню один до одного.

2. Передачі у поєднанні зі швидким пересуванням. Гравці з м'ячами розташовуються в зонах 4 і 2, зв'язуючий в зоні 3 (мал. 2). Гравці по черзі передають м'яч біля себе, а зв'язуючий швидко переміщається і виконує високу передачу (на удар).

Мал. 2

3. Те ж, але після виконання передачі зв'язуючий переміщається в зону 3 спиною вперед. Потім, обернувшись обличчям до партнера, виконує передачу і повертається в зону 3 спиною.

4. Двома м'ячами. Передачі м'яча виконують по різній траєкторії.

5. Що займається з м'ячем розташовується в 5-6м. від баскетбольного щита, партнер під щитом. Перший передачею посилає м'яч в кільце, інший намагається передати м'яч згори (знизу) після відскоку від кільця або щита. Після 4-5 передач партнери міняються ролями.

6. Тренер (партнер) з м'ячем розташовується в зоні 3, зв'язуючий - в одній з тилових зон майданчика на відстані 4-5 м від сітки. Тренер підкидає м'яч над сіткою на висоту 3-5м., зв'язуючий швидко пересувається до м'яча і виконує передачу в одну із зон нападу.

7. Те ж, але місце тренер (партнер) у сітки міняє, а висоту підкидання варіює залежно від відстані до зв'язуючого гравця.

8. Передачі м'яча на точність в мішень (баскетбольне кільце) з передач партнера після:

а) серії нападаючих ударів найсильнішою рукою по м'ячу, закріпленому в амортизаторах, потім слабкою;

б) серії блокування;

в) серії прийомів м'яча в падінні;

г) поєднання нападаючих ударів, блокування, падінь;

д) інтенсивних вправ, що виконуються до стомлення.

9. У парах. Стоячи спиною один до одного на відстані 3-4м., передача за голову. М'яч повинен опускатися декілька попереду партнера, який, зробивши один-два кроки вперед, повторює таку ж передачу не обертаючись.

10. Через сітку. Гру ведуть на укороченому майданчику, виконуючи другі передачі як в опорному положенні, так і в стрибку.

11. Передачі однією рукою згори. Кисті утворюють «кошик», відстань між партнерами 2-3м.

12. Те ж, але в стрибку паралельно сітці і через сітку.

13. Партнери незалежно від ігрових функцій розташовуються з двох сторін сітки і поперемінно виконують передачу і нападаючий удар, міняючись місцями в зонах.

На першому етапі підготовки юних волейболістів ця вправа має бути основною при навчанні і вдосконаленні техніки нападаючих ударів і блокування.

14. У трійках. Передачі виконують по кругу трьома м'ячами.

15. Три волейболісти (незалежно від ігрових функцій) розташовуються трикутником на відстані 5-6 м один від одного (мал. 3). Один з них виконує передачу партнерові для атакуючого удару, той нападаючим ударом направляє його третьому. Третій приймає м'яч і направляє його першому. Після 3-4 мін роботи волейболісти міняються місцями. Сила удару поступово зростає, але дозволяє підтримувати м'яч в грі.

Мал. 3

Після усіх вправ, що викликають помітне стомлення, потрібний відпочинок. Він може бути пасивним при сильному стомленні і активним - при незначному. Кращий активний відпочинок - перемикання гравців на виконання іншої роботи : гра у баскетбол, стрибки з діставанням підвішених предметів і тому подібне

У структурі ігрових взаємодій.

1. Нападаючі розташовуються в зонах 3, 4, 6, зв'язуючий - між зонами 3-2 (мал. 4). Гравець зони 6 першою передачею направляє м'яч в різні точки площі атаки (в основному в праву верхню частину), звідки зв'язуючий передає м'яч для атакуючого удару в зону 3 або 4. Після кожної передачі він повертається на початкове місце (між зонами 3-2) в 1,5 м від сітки.

Мал. 4

2. Нападаючі розташовуються в зонах 6, 2, зв'язуючий - в зоні 3. Гравець зони 6 першою передачею направляє м'яч зв'язуючому, який передає його за голову в зону 2. Гравець зони 2 довгою передачею повертає м'яч гравцеві зони 6. Вправа ускладнюється, якщо передачі зв'язуючому варіюватимуться по напряму і траєкторії. Після 2-3 мін гравці міняються місцями або в гру вступає інший зв'язуючий.

Вправа спрямована на вдосконалення техніки передач за голову.

3. Передачі для нападаючих ударів з різних точок майданчика : один зв'язуючий з м'ячем в зоні 4, інший (без м'яча) в зоні 3. Перший із зони 4 по високій траєкторії передає м'яч в зону 6, куди виходить другий і передачею на удар повертає м'яч в зону 4. Перший посилає м'яч в зону 3, куди виходить другий і виконує передачу на удар в зону 4 і так далі. Після безперервного виконання вправи впродовж 2-3 мін гравці міняються ролями.

В якості відпочинку на перших порах перед передачею в зону 4 зв'язуючий може виконати одну-дві передачі над собою.

Те ж, але гравці розташовуються в зонах 3, 2.

3. Зв'язуючий - у сітки, між зонами 3-2, один партнер (з м'ячем) - в передній частині майданчика, інший - в зоні 4. Перший посилає м'яч зв'язуючому, але з таким розрахунком, щоб він опускався над сіткою. Зв'язуючий в стрибку направляє м'яч в зону 4, звідки знову в середню частину майданчика. Розташування партнерів постійно міняється.

У міру оволодіння передачею в стрибку вправу ускладнюють тим, що напрям передачі міняють за завданням.

5. Те ж, але з середньої частини майданчика м'яч направляють в сітку. Завдання зв'язуючого - опанувати другу передачу м'яча, що відскочив від сітки. Передачу виконують переважно способом «знизу».

6. Зв'язуючий в зоні 2, нападаючі в зонах 3 і 4, захисник в зоні 6 (див. мал. 4). Один з нападаючих виконує удар на захисника в зону 6 з власного накидання (у опорному положенні або в стрибку), який намагається прийняти м'яч в зону зв'язуючого. Незалежно від якості прийому зв'язуючий повинен виконати передачу тому з нападаючих, хто виконував удар.

Варіант вправи - розташування зв'язуючого в зоні 3.

7. Два гравці розташовуються в зонах 1 і 5 (мал. 5), по двох гравців в зонах 4, 6, 2 на протилежній стороні майданчика. Зв'язуючий - між зонами 3-2. Перший гравець зони 6 направляє м'яч зв'язуючому, який чергує передачі в зони 4 і 2. Гравці зон 4 і 2 двома руками згори направляють м'яч через сітку в зони 1 і 5. Гравці зон 5, 1 повертають м'яч через сітку в зону 6. Усі гравці міняються місцями.

Мал. 5

8. Шість гравців розташовуються в зонах 4, 2, 6 (нападаючі), три гравці в колоні по одному між зонами 2-1 (мал. 6). Гравець зони 4 передає м'яч в зону 6, той адресує його до сітки зв'язуючому (між зонами 3-2). Одночасно з передачею гравця зони 6 зв'язуючий зони 1 вибігає до сітки і виконує передачу в зону 4 або 2, після чого переходить в зону 1 і стає в кінець колони зв'язуючих. Гравці зон 4, 2 знову направляють м'яч в зону 6 і так далі.

Мал. 6

Вправа спрямована на оволодіння і вдосконалення виходів з тилових зон.

Цю вправу можна значно інтенсифікувати, якщо одночасно з передачею гравця зони 6 гравець зони 2 направить йому другий м'яч. В цей час до сітки повинен вибігти ще один зв'язуючий і виконати передачу в зону 2.

9. Три гравці розташовуються в зонах 4, 3, 2, один в зоні 1 (що виходить). Тренер з м'ячем на протилежній стороні майданчика в зоні 6 (мал. 7). Тренер посилає м'яч через сітку на гравця зони 4, який, у свою чергу, передає м'яч до сітки. Гравець, що виходить, вибігає до сітки і виконує передачу на удар в зону 4. Гравець зони 4 передачею в стрибку посилає м'яч тренерові. Тренер знову посилає м'яч через сітку на гравця зони 2. Зв'язуючий, такий, що повернувся після передачі в зону 1, повторно виходить до сітки і передає м'яч для завершального удару в зону 2 і так далі.

Мал. 7

На першому етапі оволодіння виходами з тилових зон необхідно, щоб перша передача спрямовувалася точно до сітки, між зонами 2-3. Передачі для удару зв'язуючий послідовно адресує кожному нападаючому. Потім умови виходів і взаємодій ускладнюють: напрям перших передач варіюють, напрям і траєкторію других передач змінюють за завданням. Єднальні послідовно опановують навички виходів з різних зон. Значним ускладненням цієї вправи є заміна передач тренера поданнями спочатку з середини майданчика, а потім з місця подання (мал. 8).

Мал. 8

Однією з важливих умов міцного оволодіння другою передачею м'яча є систематичне проведення змагань по техніці передач. Для цього можна використати будь-яку вправу, що дозволяє реєструвати влучність передач (у мішень) з різних початкових положень.

Оволодіння навичками ефективного застосування другої передачі в грі (тактична підготовка)

У основі тактичної підготовки зв'язуючого гравця лежить формування навички диференційованих дій (вибір дії, способу передання і так далі). Необхідні передумови для вирішення цього складного завдання створюються вже при виконанні підготовчих вправ (розвиток кмітливості, швидкості дій у відповідь), що підводять. Посилення цього процесу досягається при оволодінні навичкою другої передачі м'яча: уміння вести спостереження, виконання передач по завданнях і так далі. Вдосконалення тактичних умінь і навичок здійснюється в спеціально створених умовах, що повторюють тактичні дії зв'язуючих: в групах і у складі команди.

З урахуванням усього цього слід використати багато вправ, вживаних в технічній підготовці.

Індивідуальна підготовка

1. Передачі м'яча в цифрову мішень. Напрям передач здійснюється у відповідь на слухові сигнали тренера (партеру).

2. Те ж, але після відскоку м'яча від стіни (пола і стіни), кинутого тренером (партнером).

3. Передачі в цифрову мішень у відповідь на відповідні цифрові свідчення електротренажера (табло). Ця вправа робить винятковий ефект на розвиток відповідних психофізіологічних функцій.

4. Тренер (партнер) розташовується в зоні 3, зв'язків - в одній з тилових зон. Тренер підкидає м'яч на висоту 3-5 м. Зв'язуючий швидко переміщається до м'яча і виконує передачу за завданням тренера.

5. Те ж, але у відповідь на дії блокуючих гравців. М'яч може бути підкинутий в певній точці або переданий першою передачею.

6. Зв'язуючий розташовується в 1,5. м від сітки між зонами 3-2. Завдання зв'язуючого: після передачі над собою передати м'яч із заданою траєкторією в одну із зон, де не горить (чи горить) лампочка. Вправа дозволяє удосконалювати уміння вести спостереження з використанням електротренажера «блукаючий блок».

7. Тренер задає зв'язуючому програму дій. В цьому випадку доводиться контролювати три об'єкти (мішень, м'яч, табло), що значною мірою наближає умови тренування до природних в ігровій діяльності. Вправа дозволяє удосконалювати уміння вести спостереження і дії у відповідь на свідчення електротренажера.

Групові взаємодії.

1. У парах. Після передачі м'яча над собою на висоту 1м. - передача на партнера, що постійно міняє місце розташування на майданчику.

2. Те ж, але зміна напряму і траєкторії передач здійснюється у відповідь на обумовлені сигнали (дії) партнера: права рука вгору - висока передача, присід - передача над собою і так далі.

3. Те ж, що впр.6 з попереднього розділу, але першу передачу виконує помічник зв'язуючого, розташований зліва від нього.

4. Те ж, що впр.7 з попереднього розділу, але першу передачу виконує помічник зв'язуючого, який розташовується збоку - ліворуч від нього.

5. При взаємодії з нападаючими зв'язуючий розташовується у сітки і виконує передачі для нападаючого удару залежно від характеру виходу (розгону) нападаючого. Взаємодія здійснюється без якої-небудь домовленості. Завдання зв'язуючого - визначати темп і напрям розгону і виконувати відповідну передачу.

6. Те ж, але в стрибку після імітації нападаючого удару.

7. Взаємодія з двома нападаючими (4 і 2 зон) проти одного блокуючого (див. мал. 5).

8. Те ж, але проти двох блокуючих.

Вказані вправи виконують як в спрощених, так і в ускладнених умовах, де вибір дії спочатку задається зв'язуючому, потім він діє по ситуації (положення партнерів, блокуючих гравців, свої можливості і так далі).

Важливе значення при вдосконаленні взаємодій зв'язуючого з нападаючими набуває уміння першого коригувати дії других. Цілеспрямоване виховання цієї здатності створює передумови для гарного взаєморозуміння гравців як наслідку розвитку функції управління ігровими діями.

10. Взаємодії в лініях.

11. Те ж, але із застосуванням виходів з тилових зон (у структурі тактичної системи гри в нападі).

12. Те ж, але проти поодинокого і групового блоку.

13. Те ж, але в ускладнених умовах - з урахуванням характеру першої передачі.

14. Те ж, але в учбовій грі 3x3, 4х4.

В усіх без виключення вправах при взаємодії з нападаючими однією з важливих умов успішного виконання функції зв'язуючого є підстрахування гравця, що завершує атаку.

15. На одній стороні майданчика в зонах 3 і 4 розташовуються блокуючі гравці (при необхідності можна використати підставки); на іншій стороні, в зонах 3 і 2, - нападаючі. Зв'язуючий ззаду одного з нападаючих. Нападаючі по черзі виконують удар у блок з власного накидання. У завдання зв'язуючого входить переміщення і страховка нападаючого, що виконує удар.

Оскільки біля третини усіх передач виконуються зв'язковим після незавершених атакуючих дій, в так званих дограваннях, важливо такі умови створювати і на тренуваннях.

16. Те ж, що впр.15, тільки ззаду або збоку зв'язуючого розташовується захисник. При далекому відскоку м'яча від блоку його приймає захисник і направляє в зону дії зв'язуючого гравця, який адресує передачу одному з нападаючих.

Командні взаємодії

Принцип побудови вправ при взаємодії зв'язуючого у складі команди той же, що і при групових взаємодіях. В основу беруться дії, що моделюють окремі моменти гри, а взаємодії будуються аналогічно вживаній системі нападу.

Важливим завданням в тактичній підготовці зв'язуючого гравця є привиті навички приховувати (маскувати) істинність своїх дій (намірів). Відволікаючі дії, що зустрічаються в практиці, головою, тулубом, руками мало себе виправдовують. Суть відволікаючих дій зв'язуючого в здатності переконувати супротивника в істинності своїх намірів, які насправді є неправдивими. Досягаються вони створенням реальної ситуації: початковим положенням, зосередженістю уваги, словом і, нарешті, діями партнера, які не повинні викликати сумніви. І тільки в останню мить відбувається перебудова рухів, пов'язаних зі зміною напряму передачі м'яча.

Аналізуючи ці дії ведучих зв'язуючих, можна виділити два головні шляхи, що ведуть до успішного досягнення мети. Перший оснований на виході зв'язуючого до м'яча так, щоб він був майже над головою. В цьому випадку зміна напряму передачі відбувається миттєво за рахунок незначного руху кистей рук. Другий шлях обумовлений індивідуальними особливостями зв'язуючого, зокрема рухливістю в променезап'ясткових суглобах або в грудному і поперековому відділах хребта.

Теоретична підготовка

Теоретична підготовка зв'язуючого припускає широкий об'єм заходів, виконання яких вимагає систематичності, поступовості і цілеспрямованості засвоєння. Разом з оволодінням теоретичними знаннями, здійснюваним поступово, зв'язуючий повинен засвоїти відразу деякі «закони» своєї ігрової функції. Головні з них:

1. Із скрутних становищ передавати м'яч найбільш простим способом і ближньому нападаючому.

2. У напружені моменти гри і у кінці партії грати на кращих нападаючих.

3. Після будь-якої передачі пам'ятати, що атака не завершена, і поспішати підстрахувати нападаючий.

4. Постійно вивчати особливості гри партнерів.

5. Пам'ятати, що роль зв'язуючого складна, відповідальна і багатогранна. Тому готувати себе до гри необхідно завчасно, ретельно подумавши тактичний план і пов'язавши його із завданнями і установкою тренера.

6. Від початку і до кінця гри необхідно бути ініціативним, сміливим і рішучим.

7. Не падати духом в найважчі моменти гри.

8. Вселяти упевненість в нападаючий і вірити йому - це сприяє його успіху.

9. Намагатися бути душею команди, не реагувати бурхливо на зауваження партнерів.

10. Межі вдосконалення у зв'язуючого немає, але ближче той до нього, хто більше працює над собою.

Найбільш важливо в теоретичній підготовці:

- вивчення спеціальної літератури по техніці і тактиці волейболу;

- систематичне вивчення індивідуальних особливостей партнерів-нападаючих;

- аналіз кінограм, кінокільцівок по техніці другої передачі і ігровим діям зв'язуючого гравця;

- аналіз відеозаписів своїх ігрових дій і кращих майстрів другої передачі;

- перегляд і аналіз ігрових дій свого дублера або товариша по команді;

- перегляд і обговорення ігор за участю кращих майстрів-зв'язуючих;

- вивчення тактичної системи гри команди;

- постійна участь в розборі ігор, розробка тактичних планів майбутніх ігор;

- уміння моделювати найбільш важливі моменти взаємодії гравців в команді;

10. Вивчення особливостей гри команд-суперників.

Висновки

В результаті виконаної роботи ми дійшли наступних висновків:

1. Проаналізувавши науково-педагогічну літературу з питання підготовки зв'язуючого гравця в волейболі ми дійшли висновку, що підготовка волейболістів-зв'язуючих - це складний багаторічний процес. Тому успішне рішення завдань підготовки припускає чітке планування учбово-тренувальної роботи. Воно дозволяє визначити зміст багаторічного процесу, вибрати напрям діяльності, ефективні засоби і методи.

2. Розкривши принципи побудови підготовки зв'язуючого гравця у волейболі виявили, що перший етап початкової спортивної підготовки ґрунтується на головному принципі фізичного виховання - усебічному гармонійному розвитку особистості. Цей принцип виражає генеральну спрямованість усієї системи виховання, необхідність цілеспрямовано поєднувати різні сторони виховання у будь-якій педагогічній діяльності. Діалектика взаємозв'язку видів виховання така, що якщо ігнорувати її, знеціниться суспільно корисний ефект виду виховання. Особливо важливе в цьому взаємозв'язку з'єднання навчання з моральним вихованням.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.