Державне регулювання індустрії туризму: регіональний аспект

Специфіка державного регулювання та підтримки розвитку індустрії туризму. Аналіз стану державного регулювання індустрії туризму на регіональному рівні. Розробка принципів та напрямів удосконалення державного регулювання індустрії туризму на рівні регіону.

Рубрика Спорт и туризм
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 08.09.2014
Размер файла 171,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ 3. Удосконалення механізмів розвитку індустрії туризму на регіональному рівні

3.1 Розробка принципів та напрямів удосконалення державного регулювання індустрії туризму на рівні регіону

У більшості країн, що займаються розвитком туризму, державна туристична політика проводиться в рамках регіональних програм економічного розвитку. Така практика ґрунтується на ряді позицій: регіональні туристичні комплекси і центри виступають ключовою ланкою у сфері туризму, індивідуальність кожного з них є "візитною карткою" для держави в цілому; розвиток туризму в кожному окремому регіоні має свої особливості, зумовлені природними, культурними, історичними, економічними, демографічними й іншими умовами; створення та розвиток регіональних туристичних комплексів є потужним фактором соціально-економічного зростання регіонів і особливо сприяють оздоровленню економіки слабкорозвинених районів, що не мають у своєму розпорядженні розвинутої торговельної і промислової бази.

При цьому основним першорядним значенням в реалізації регіональної туристичної політики є місцевий рівень, тобто регулювання туристичного комплексу регіону на рівні його органів державної влади.

У зв'язку з цим слід зазначити основні моменти, що визначають, на наш погляд, важливість регіональної туристичної політики, насамперед як діяльності регіональної влади: суттєвою є роль, яку туризм може відіграти в соціально-економічному розвитку регіону, що володіє навіть не дуже значним туристичним потенціалом; розвиток туризму - це насамперед інтерес регіону, що полягає в стимулюванні своєї економіки та ліквідації територіального дисбалансу в її розвитку; розвиток туризму передбачає індивідуальний підхід у кожному окремому регіоні з урахуванням його характерних особливостей, що ставить ефективність туризму в пряму залежність від управління в регіонах.

Головною метою розвитку індустрії туризму на період до 2025 р. є подальше зміцнення туристично-екскурсійного й санаторно-курортного обслуговування, досягнення європейського та світового визнання якості місцевих рекреаційних ресурсів та послуг, розширення асортименту рекреаційних і туристичних послуг, створення матеріально-технічної і кадрової бази, необхідної для формування на державному та міжнародному ринку рекреаційних послуг, нарощування обсягу доходів суб'єктів господарювання обласного та державного бюджету від туристично-екскурсійної й санаторно-курортної діяльності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності рекреаційної сфери та туризму області на вітчизняному й світовому ринку рекреаційних і туристичних послуг.

Рекреаційна сфера в Запорізькій області являє собою складний міжгалузевий господарський механізм, структура якого - й адміністративно-господарська, і функціональна, й економічна - має бути реформована і переведена на ринкові механізми господарювання та комплексного управління цієї сфери на рівні регіону, поєднана з конвенцією природокористування, що формується в Україні.

Для створення високорентабельної туристичної та курортної галузей області, які мають максимально задовольнити потреби населення, забезпечення на цій основі комплексного розвитку області за умови збереження природних рекреаційних, лікувальних ресурсів, територій природно-заповідного фонду, пам'яток історії та культури розроблено Програму розвитку галузі, яка покликана стимулювати ефективне використання наявних туристичних та рекреаційних ресурсів області, підвищення рівня міжгалузевого співробітництва, розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначення перспектив подальшого розвитку рекреаційно-курортного комплексу на основі аналізу його сучасного стану.

Головною ланкою реалізації регіональної туристичної політики має бути державний орган регіональної виконавчої влади. Саме від його зусиль щодо координації діяльності інших органів державного управління, організацій і суб'єктів господарювання у сфері туризму, його ініціативи у сфері законодавства, зовнішніх зв'язків, фінансової, податкової, адміністративної та інших сфер залежить успіх державної туристичної політики.

Розробки СОТ, що стосуються принципів і методів державного регулювання туризму, містять у собі рекомендації щодо створення подібних державних структур як самостійних органів у складі регіональних органів влади.

Коло обов'язків подібних органів окреслюється таким переліком: розробка нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері регіональної туристичної індустрії та здійснення державного контролю за виконанням законодавства про туристичну діяльність; розробка та реалізація регіональних програм розвитку туризму, участь у розробці та реалізації державних і міжнародних програм; урахування і моніторинг ресурсів туризму та здійснення державного контролю за їх раціональним використанням, реалізація заходів щодо їх збереження і відновлення.

При цьому підвищення дієздатності й ефективності державних управлінських структур з туризму має бути пов'язане з двома важливими моментами: наявністю стратегії державної підтримки туризму, з виділенням його як пріоритетного напряму розвитку; збільшенням можливостей туристичних адміністрацій в управлінні державною власністю у сфері туризму.

Крім органів виконавчої влади, в розробці та реалізації регіональної туристичної політики мають брати участь і взаємодіяти інші суб'єкти, насамперед громадські туристичні організації і об'єднання.

У зв'язку з цим існує необхідність систематизації та розподілу напрямів діяльності і повноважень щодо регулювання між органами державної влади і туристичними об'єднаннями.

Цей розподіл повноважень і сфер діяльності нами пропонується здійснювати в такому вигляді (табл. 3.1).

Підвищення ефективності державного регулювання регіональної туристичної індустрії має бути пов'язане, на нашу думку, з такими напрямами діяльності: формування і використання законодавчої бази для розвитку й функціонування підрозділів туристичної індустрії, організаційно-правовий захист суб'єктів туристичної діяльності; розробка стратегії залучення підприємницького сектора в регіональний туристичний комплекс, підтримка, розвиток його діяльності в туристичній сфері; становлення, функціонування та розвиток статистичної бази туристичної діяльності, що є основою аналізу, розробки, реалізації та контролю за виробленням науково обґрунтованих заходів держави в різних функціонування туристичної індустрії країни та її регіонів; посилення взаємодії з державними органами природоохоронної діяльності для недопущення порушення природного балансу як у туристичних зонах, так і на всій території країни; інформаційно-рекламне забезпечення потреб розвитку індустрії туризму як усередині країни, так і за її межами, що спирається на посилення кадрового потенціалу управлінських структур за рахунок залучення фахівців з інформаційних, комунікаційних і рекламних технологій; матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури туристичних регіонів, що супроводжується посиленням ролі і відповідальності туристичної адміністрації в управлінні державною власністю у сфері туризму, контролі за діяльністю відомчих і приватних туристичних підприємств;

формування концепцій і концептуальних підходів, пов'язаних з фінансуванням проблем розвитку туристичної діяльності в регіоні, розробка варіантів здійснення такої діяльності, відбір проектів, які мають реальні можливості фінансування; визначення перспективної потреби в трудових ресурсах, програмне забезпечення розвитку кадрового потенціалу галузі, забезпечення підготовки кадрів для туристичної індустрії.

Таблиця 3.1.

Розподіл напрямів діяльності між суб'єктами регулювання туризму

Діяльність регіональних державних органів з регулювання туризму

Діяльність регіональних громадських туристичних організацій і об'єднань з регулювання туризму

-розробка державних стратегій і програм розвитку туристичного комплексу;

створення нормативно-правової бази;

складання планів розвитку індустрії туризму;

оптимізація регіональних туристичних ресурсів;

податкове регулювання;

надання пільгових кредитів;

інвестиції в об'єкти турінфраструктури;

розвиток наукових досліджень у сфері туризму;

сприяння кадровому забезпеченню туристичної діяльності;

захист інтересів туристів;

забезпечення безпеки туризму;

збір статистичних даних;

макромаркетинг регіональних туристичних продуктів;

охорона навколишнього середовища;

охорона історичних пам'яток.

- представлення регіональних інтересів щодо туризму на державному і міжнародному рівні;

укладання двосторонніх і багатосторонніх угод з метою збільшення туристичних потоків у регіон;

організація спільних маркетингових досліджень туристичного ринку і поведінки споживачів;

організація технічного і фінансового співробітництва;

організація інформаційного забезпечення (публікація аналітичних оглядів, проспектів, листівок, путівників і спеціальної туристичної інформації);

збут туристичних продуктів в інших регіонах і країнах (створення туристичних агентств або укладання угод про представництво);

організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації (курси, семінари, навчальні програми);

сприяння охороні туристичних ресурсів регіону (проведення акцій і кампаній на захист культури і мистецтва, природного середовища).

При цьому різні заходи реалізуються у названих напрямах діяльності і спрямовані на вирішення завдання ефективного регулювання регіонального туристичного комплексу. Вони повинні, на наш погляд, базуватися на таких принципах:

Виділення туристичної індустрії регіону як пріоритетної галузі регіональної економіки та концентрація зусиль і ресурсів з метою її розвитку.

Визначальним фоном будь-яких дій держави регуляторного характеру мають бути структурні зрушення в організації туристичної діяльності, пов'язані зі зміною умов господарювання та орієнтації населення на споживання туристичних послуг.

Підставою для створення умов розвитку конкретних видів туристичної діяльності або об'єктів туріндустрії, надання або позбавлення державної підтримки має бути оцінка попиту на відповідний туристичний продукт в найближчій і віддаленій перспективі.

Залучення підприємств різних форм власності до діяльності, пов'язаної з державною підтримкою, можна, здійснювати на конкурсній основі за наявності техніко-економічного обґрунтування інвестиційної діяльності.

Державна підтримка повинна поширюватися на обмежене коло найважливіших напрямів діяльності відповідно до економічних і соціальних пріоритетів розвитку туризму, насамперед на заходи, пов'язані з відновленням історико-культурної спадщини регіону, а також з реконструкцією та будівництвом туристичних об'єктів нерухомості, що хоч і мають тривалу окупність, але важливі з погляду соціальної значущості, освіти і перепідготовки кадрів для туристичної сфери за міжнародними стандартами.

6. Залучення величезної державної власності - природних ресурсів, що володіють значним потенціалом використання, для цілей туризму з умовою обов'язкового вироблення правил ринкового обігу природних ресурсів, ефективної їх експлуатації з метою розвитку індустрії туризму.

Удосконалення інформаційного забезпечення регіональної туристичної індустрії і проведення активної рекламної діяльності є невід'ємною умовою розвитку туристичної сфери.

Завдяки великій кількості і різноманітності учасників та продуктів на туристичному ринку, а також специфічності туристичних послуг реклама в туризмі набуває особливого значення. Рекламно-пропагандистська діяльність є найдієвішим і фактично єдиним засобом донесення інформації про регіональний туристичний продукт до клієнта та створення іміджу регіону як привабливого місця для туризму.

Рекламна політика пропаганди туризму, спрямована на просування регіонального туристичного продукту за кордоном і всередині країни, на сьогодні не розвинута.

Відсутність достатніх коштів на ці цілі перешкоджає створенню на туристичному ринку інформаційно-рекламного середовища, що характеризує регіональну продукцію. Той обсяг інформації, який надходить до потенційних туристів зусиллями регіональних засобів масової інформації, окремих туристичних фірм, які рекламують свій турпродукт, не може в повному обсязі показати можливості туріндустрії країни, вирішити все наявні проблеми рекламно-інформаційної діяльності.

З метою активного інформаційно-рекламного забезпечення просування туристичного продукту діяльність регіональних органів влади повинна, на нашу думку, включати: підготовку і видання інформаційно-рекламних проектів та відеопродуктів про регіональні туристичні ресурси і продукти; проведення регулярних кампаній в засобах масової інформації (вітчизняних і зарубіжних) з метою створення сприятливого туристичного іміджу регіону; створення інформаційного банку реклами туристичних продуктів за окремими туристичними зонами; створення єдиної туристично-інформаційної регіональної мережі та забезпечення її інтеграції з аналогічними вітчизняними і міжнародними мережами; створення рекламно-інформаційної експозиції регіону на вітчизняних і міжнародних туристичних ярмарках, виставках і біржах.

Кажучи про інші напрями інформаційного забезпечення державного регулювання туристичної галузі, слід підкреслити важливу роль статистики для аналізу й виявлення соціально-економічної сутності, факторів і тенденцій розвитку туристичної діяльності.

Щодо стану справ туристичної індустрії як у регіоні, так і в державі в цілому, то на сьогодні не має можливості отримати достовірні дані. Достатньо сказати, що серед професіоналів турбізнесу лише 20% довіряють офіційній статистиці, ще 30 % довіряють частково. Деякі з них стикаютьсяся з ситуацією, коли офіційні дані відхилялися від реальних у сім разів.

Важливим напрямом державного регулювання туристичної діяльності має виступати і державна політика підтримки підприємницького сектора в туристичному бізнесі.

На відміну від світового, а в деяких випадках вже і вітчизняного досвіду, у регіональній практиці туристичної діяльності такої підтримки підприємництва практично немає.

Існують відомі, такі, що декларуються законами і нормативними актами, податкові, фінансові й інші методи підтримки підприємництва, проте ці методи у своїй більшості реалізуються слабо. Крім того, існуючий перелік методів підтримки підприємництва в регіоні не містить достатнього інструментарію, що зважає на специфіку туристичної сфери.

Це істотно стримує повноцінне використання туристичного потенціалу регіону, не сприяє припливу в цей сектор економіки додаткових інвестиційних ресурсів.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне підкреслити економічну зацікавленість учасників туристичного бізнесу в реалізації заходів щодо розвитку індустрії туризму, що забезпечується такими формами державної підтримки: надання туристичним районам і центрам регіону статусу зон найбільшого сприяння з різним набором пільг; акумуляція податків у регіональних інвестиційних фондах; пільгове державне кредитування; встановлення гарантій у різних формах для отримання кредиту; стимулювання створення нових і збереження діючих робочих місць.

Не менш важливим напрямом державного регулювання туристичної діяльності в регіоні виступає формування та використання законодавчої бази для розвитку й функціонування підрозділів туристичної індустрії.

Специфічність туризму, складна багатогалузева структура зв'язків у цій сфері зумовлюють необхідність комплексного, різнобічного підходу в правовому регулюванні. У результаті, створення ефективної системи у сфері туризму не може обмежитися ухваленням норм спеціального законодавства, необхідний також розвиток і інших галузей права (митного, транспортного, споживчого, торговельного, податкового, інвестиційного тощо) з орієнтацією на стимулювання туристичної діяльності і забезпечення узгодженості всіх норм регулювання відносин у сфері туризму. Здійснення цієї роботи має відбуватися не лише на загальнонаціональному рівні, але й на рівні регіону в рамках наявних повноважень регіональних органів влади. Важливим моментом тут є забезпечення відповідності регіонального правового поля нормам вітчизняного і міжнародного права, оскільки невідповідність може служити серйозною перешкодою розвитку туристичних зв'язків і залучення інвестицій у галузь.

Важливим напрямом державного регулювання має бути розвиток регіональної інфраструктури та створення умов вдосконалення матеріальної бази туризму. Проблеми в розвитку інфраструктури впливають на зниження потенціалу сфери туризму.

Значна невідповідність матеріальної бази потенціалу природних туристичних ресурсів регіону і туристичним стандартам, які використовуються у світовій практиці, є серйозною перешкодою для зростання туристичних потоків у регіон.

Необхідне будівництво нових туристичних об'єктів і реконструкція наявних. Насамперед це стосується оновлення та розширення готельної бази, здатної прийняти туристів і забезпечити сервіс на світовому рівні.

Готельне господарство регіону характеризується високим рівнем морального і фізичного зносу (більше ніж 80%), низьким рівнем комфортності номерів, технологічною відсталістю і вузьким асортиментом послуг, що надаються. У ньому практично відсутній сектор готелів середнього класу за прийнятими цінами, рівень обслуговування розрахований на масового туриста, як іноземного, так і вітчизняного.

Створення ефективної транспортної інфраструктури туризму, що відповідає сучасним міжнародним вимогам перевезень, є гнучкою відносно туристичного попиту й адекватної географії та рельєфно-ландшафтним особливостями туризму в регіоні, входить до головних державних завдань розвитку туристичної сфери.

Має бути забезпечена якісна і вартісна прийнятність транспортних послуг у туризмі як шляхом державного нормативно-законодавчого регулювання, так і через договірне регулювання відносин регіональних туристичних підприємств і організацій з транспортними компаніями.

Безпосередньою умовою створення в регіоні конкурентоспроможних туристичних центрів є реконструкція та розвиток їх технічної бази: засобів зв'язку, рятувальних служб, інвентарної бази для різних видів туризму, канатних доріг, крісел, підйомників.

Оновлення та розвиток інфраструктури туризму в Україні відповідно до сучасних технологій і світових стандартів неможливі без здійснення значних капіталовкладень. Проблема нестачі інвестиційних ресурсів для розвитку туристичної галузі на сьогодні є ключовою.

Формування концептуальних підходів, пов'язаних з фінансуванням програм розвитку туристичної діяльності в регіоні, розробки варіантів і сценаріїв її здійснення, відбір проектів з реальними можливостями фінансування, як один з напрямів державного регулювання туристичної діяльності в країні, реалізується у відповідних регіональних законодавчих і нормативних актах.

Відповідно до цих документів передбачається в рамках державного регулювання у сфері туризму пряме бюджетне фінансування розробки та реалізації регіональних цільових програм розвитку туризму, а також створення сприятливих умов для інвестицій у туристичну індустрію. Розроблені на базі чинних законодавчих і нормативних актів заходи містять не лише набір відповідних дій держави, але й пропонують організаційно-економічний механізм їх фінансування.

Основними принципами, на яких слід будувати фінансування туристичної діяльності в регіоні, є: фінансування інвестиційних та інших проектів у сфері взаємних інтересів країни в цілому при участі державного бюджету і бюджету регіону; виділення з державного й інших бюджетних джерел цільових інвестиційних кредитів для реалізації найбільш значущих проектів з недовгими термінами окупності; залучення позабюджетних інвестицій під державні гарантії регіональних органів управління; створення організаційно-економічних і правових умов, що дають змогу регіональним органам управління приваблювати кошти зарубіжних інвесторів; ухвалення спектра поправок до законодавчих і нормативних актів, що дають можливість ослабити податковий тягар для туристичних підприємств, які здійснюють діяльність за пріоритетними напрямами розвитку регіонального туризму.

Разом з природними туристичними ресурсами і матеріально-технічною базою туризму неодмінним фактором функціонування туристичної галузі виступають трудові ресурси. Підготовка висококваліфікованих туристичних кадрів і розвиток галузевої туристичної науки є фундаментальним напрямом державного регулювання туристичної індустрії в регіоні.

Головне завдання в цьому плані на сьогодні полягає в тому, щоб заповнити нестачу у фахівцях у сфері менеджменту та маркетингу туризму на регіональному рівні. З цією метою в регіональних вузах відкриті спеціальності підготовки працівників туристичної сфери.

Збереження надалі набраного темпу і якості підготовки фахівців стане заставою швидкого вирішення проблем регіонального туризму.

Для ефективного просування регіонального туристичного продукту на українському і міжнародному туристичному ринках доцільне створення за прикладом багатьох країн світу спеціальних туристичних організацій, які об'єднують у своєму складі зацікавлені в розвитку вітчизняного туризму підприємства й організації. У співпраці з урядовими органами ці організації могли б, на наш погляд, доповнити зусилля держави за такими напрямами: організація маркетингових досліджень туристичного ринку; здійснення рекламно-інформаційної діяльності за просування регіонального продукту; організація туристичних представництв за межами країни; професійні контакти і участь у діяльності українських і міжнародних туристичних організацій; концентрація фінансових ресурсів як за рахунок державних коштів і членських внесків, так і за рахунок позикових джерел і різноманітних доходів, та використання їх на просування й розвиток туристичного продукту; координація діяльності членів організації і вироблення рішень у сфері управління туризмом, що відповідають як інтересам бізнесу, так і громадським інтересам.

Тісна співпраця держави, підприємств туристичної сфери, громадських об'єднань при регуляторній ролі держави буде ефективним важелем розвитку регіонального туристичного комплексу, що з усією очевидністю підтверджується зарубіжним досвідом.

3.2 Розробка та реалізація Концепції державного регулювання розвитку туризму в регіоні

Загальнодержавну політику регулювання розвитку туризму передбачається реалізовувати через регіони. Тому вважаємо за доцільне запропонувати розробку Концепції державного регулювання розвитку туризму на рівні регіону. Реалізація Концепції державного регулювання розвитку туризму повинна стати органічною частиною державної політики зі стабілізації економічної ситуації в Україні.

Головна мета Концепції державного регулювання розвитку туризму на рівні регіону - це створення сучасного, високоефективного й конкурентоспроможного туристичного комплексу, що задовольняє потреби туриста на якісно високому рівні, а також робить внесок до розвитку економіки регіону.

До завдань Концепції державного регулювання розвитку туризму належать: розробка й ухвалення програми розвитку туризму; пропаганда іміджу регіону; розробка системи регіональних і місцевих програм проектів туризму з виділенням пріоритетних для кожної місцевості перспективних видів туристичної діяльності; інтеграція регіону в систему українського і світового туристичного ринку та участь у міжнародній співпраці в туризмі; створення сучасного туристичного ринку на основі розвитку конкуренції, спеціалізації й кооперації в роботі туристичних організацій всіх форм власності; стимулювання розвитку інфраструктури туризму шляхом залучення позабюджетних джерел (включаючи іноземні інвестиції); реалізація в регіоні концепції стійкого розвитку в туризмі як економічно безпечної форми використання природних і культурних ресурсів; ефективне використання, підтримка і відновлення рекреаційних ресурсів регіону; створення регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації туристичних кадрів, що відповідає сучасним умовам; сприяння в розробці та впровадженні на регіональному ринку прогресивних технологій туристичного обслуговування; формування системи рекламно-інформаційного забезпечення туристичної індустрії регіону; розвиток системи статистичної звітності за видами туристичної діяльності і суміжними з нею галузями економіки; підтримка соціального й особливо дитячого туризму; забезпечення сприятливих умов для малого бізнесу, здатного розвиватися без залучення державних коштів; створення можливості для розвитку всієї інфраструктури туризму; забезпечення основи для ефективного здійснення політики і планів розвитку туризму, регулювання й управління туризму шляхом створення необхідних організаційних та інших інституційних структур; забезпечення постійного контролю за ходом і напрямом розвитку туризму.

Необхідність подолання економічної кризи методами реалізації конкретних програм розвитку туризму для кожного регіону пов'язана з особливостями сучасного періоду формування ринку в країні, а зокрема, з можливостями управління і фінансування програмних заходів і подальшого розподілу надходжень від туризму на вирішення нагальних проблем населення області і подальшого розвитку.

Функціональна орієнтація регіональної програми розвитку туризму має комплексний характер і вимагає скоординованих, узгоджених дій і організаційних вирішень різних регіональних органів управління при розробці та реалізації програми, а також багатопрофільного складу виконавців програмних заходів. Ця обставина є одним з найбільш істотних аргументів в обґрунтуванні вирішення регіональних проблем розвитку туризму на базі програмно-цільового підходу.

Ми пропонуємо загальну схему програми розвитку туризму (рис.3.3.).

Важливо підкреслити, що кожен регіон має свої особливості: клімат, екологія, ландшафт, матеріальна база, туристичні послуги, тому програма враховує ці особливості.

Для того, щоб регіональна програма була повною, необхідні програми розвитку міст і селищ.

При розробці програм розвитку туризму на регіональному рівні слід врахувати такі моменти. По-перше, необхідно забезпечити збалансоване виконання трьох основних завдань: переорієнтація експлуатації рентабельної міської власності на інтереси власника (міста) і збільшення таким чином прибуткової частини бюджету (причому не стільки від прямого продажу власності, що належить місту, скільки від інших джерел, у тому числі від здавання в оренду готелів компаніям-операторам, створення місцевих компаній-операторів і конкурсного продажу їх відомим компаніям-операторам, використання заставних можливостей, експлуатації міської власності на користь міста, комерціалізації великих заходів, які проводяться в місті); розвиток та вдосконалення інфраструктури самої галузі - як її матеріальної бази (готелі, транспортні підприємства, підприємства зв'язку, громадського харчування і торгівлі), так і роботи туроператорів, турагентів, підприємств виставкового комплексу, які повинні займати привілейоване становище, оскільки їх діяльність спрямована на розвиток в'їзного і внутрішнього туризму, що може бути досягнуто системою місцевого податкового регулювання і буде у результаті орієнтовано на загальне економічне оздоровлення в місті взагалі і на досягнення збалансованого бюджету; виділення частини нерентабельної матеріальної бази та її приватизація. Доцільність приватизації має визначатися з економічних позицій. Необхідно продовжувати приватизацію готелів, що потребують великих інвестицій або повної переорієнтації їх діяльності.

Програма розвитку інфраструктури туризму повинна включати пропозиції міста стосовно інвестиційних можливостей як щодо реконструкції існуючого фонду, так і щодо нового будівництва. Ці пропозиції повинні містити детальні технічні і юридичні відомості, аналіз інвестиційного і податкового законодавства. У результаті інвестор має отримати картину з юридичної точки зору, а також уявлення про пріоритети і можливості бізнесу міста.

Розвиток галузі потребує консолідації її фінансових можливостей для кредитування заходів у сфері туризму, розробці турпродукту і просуванні його на зовнішній ринок.

Рис.3.3 За розвитку туризму

3.3 Механізм реалізації державної політики підтримки розвитку індустрії туризму в регіоні

Політика розвитку регіональної індустрії туризму повинна забезпечити відновлення рівня, що існував раніше, і подальший розвиток підприємств галузі, стимулювання пропозиції туристичного продукту регіону з метою збільшення потоку туристів. При цьому здійснення регіональної туристичної політики має передбачати реалізацію всіх трьох складових мети розвитку індустрії туризму: економічної, соціальної і екологічної.

Економічний аспект полягає в комерційному інтересі держави - зростання надходжень від туристичного бізнесу і його економічної ефективності, а також стимулювання туризмом розвитку інших галузей економіки.

Соціальний аспект спрямований на досягнення через туристичний розвиток суспільно значущих цілей, а саме підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, зростання добробуту і загального рівня життя населення, збереження культурних особливостей.

Екологічний аспект спрямований на збереження і примноження природно-ресурсного потенціалу розвитку туристичної галузі та збереження екологічної рівноваги в регіоні.

Ефективність реалізації цих складових мети розвитку регіональної індустрії туризму пов'язана на сьогодні з першочерговою розробкою та реалізацією заходів за такими напрямами: охорона, раціональне використання і розвиток потенціалу туристичних ресурсів; залучення інвестиційних ресурсів в індустрію туризму, забезпечення їх ефективного розподілу і використання; формування механізму ефективного просування та реалізації туристичного продукту; підвищення кваліфікації професійного складу регіональних органів державного регулювання і підприємств туристичної індустрії.

Втілення в життя названих напрямів передбачає розробку механізму регулювання процесу їх реалізації, що включає як економічні, так і організаційні важелі дії.

На нашу думку, у переліку функцій вказаного механізму, однією з основних, а по суті базисною має бути моніторинг, що включає безперервне спостереження, контроль та оцінювання процесів, що відбуваються, порівняння і коректування витрачання ресурсів, отримання результатів у їх взаємозв'язку.

Особливість туристичної галузі полягає в наявності тісного зв'язку перспектив її розвитку зі станом природнокліматичних умов, визначає необхідність включення в структуру організаційно-економічного механізму управління розвитком регіонального туризму системи екологічного моніторингу. Як показує практика зарубіжних країн, екологічний моніторинг навколишнього природного середовища є однією з найбільш актуальних сфер науково-практичних інтересів територій, що спеціалізуються на туризмі.

Основна мета, що реалізовується службами екологічного моніторингу, полягає в недопущенні негативного впливу на природні ресурси, виявленні початкових ознак порушення природно-екологічного балансу і вживанні заходів з відновлення порушеної рівноваги в природі.

Регіональний екологічний моніторинг, що функціонує як науково обґрунтований процес створення і послідовного вдосконалення інформаційної системи, характеризує стан регіональних і локальних територіальних змін навколишнього середовища, вимагає таких умов: визначення конкретної мети й об'єктів екологічного моніторингу; створення законодавчої основи, що визначає нормативи і режим функціонування різних служб контролю динаміки навколишнього середовища, у тому числі фіскальних; розробку науково-технічних аспектів екологічного моніторингу, що включають природничонаукові знання процесів, які відбуваються в природному середовищі, інтерпретацію й оцінювання показників стійкості стану природної системи; наявність соціально-економічних індикаторів, що характеризують і стимулюють створення єдиної системи моніторингу; розробку засобів і процедур виміру, обробки й інтерпретації результатів та їх адаптацію до існуючих технологій обробки інформаційних даних.

Практичні результати екологічного моніторингу можуть бути використані для врахування територій можливого використання в туристичних цілях і введення критерію їх оцінювання з позицій визначення базових ресурсів розвитку туризму.

Критерії, що розробляються, очевидно, мають залежати від розташування території відносно особливо цінних природних ресурсів, що мають найбільшу туристичну привабливість. Наявність подібного критерію оцінювання дасть змогу регулювати відведення земельних ділянок для будівництва, реконструкції та розширення підприємств, визначати ставки земельного податку й орендної плати за землю.

Іншими словами, результати екологічного моніторингу дають змогу упорядкувати туристичну експлуатацію природних ресурсів й оптимізувати структуру та розміри бюджетних надходжень. При цьому з метою збереження ресурсного потенціалу має бути визначений критичний рівень прийнятного рівня використання природних ресурсів.

Розробка системи моніторингу не повинна обмежуватися визначенням тільки її екологічної складової. При визначенні шляхів розвитку, і особливо в процесі їх реалізації, система, як правило, в ситуації певного ступеня непередбачуваності розвитку процесів, що відбуваються внаслідок можливого прояву ряду неврахованих або абсолютно нових соціально-економічних факторів. Це визначає необхідність використання в структурі організаційно-економічного механізму управління розвитком регіонального туризму соціально-економічної системи моніторингу.

Наявність такої складової дасть змогу, на наш погляд, організувати процес пошуку, угрупування і комплексної обробки моніторингових індикаторів для отримання оперативної й прогностичної оцінки можливих станів туристичної галузі та тенденцій розвитку туристичного попиту, вживання коректних і адекватних заходів управлінського характеру.

Разом з тим слід мати на увазі, що система соціально-економічного моніторингу розвитку туризму повинна оперувати не лише індикаторами стану та розвитку власне туристичного комплексу, але й включати систему індикаторів розвитку інших галузей регіональної економіки, процеси розвитку яких прямо впливають на перспективи розвитку туристичної галузі (будівництво, транспорт, послуги, зв'язок).

Іншими словами, система моніторингу стану туризму має бути інтегрованою системою, що дає змогу разом з відстеженням індикаторів розвитку власне туристичного комплексу визначати характер і рівень впливу індикаторів розвитку галузей, пов'язаних з туризмом.

З цього виходить, що для організації моніторингу потрібне залучення великого кола фахівців з різних сфер діяльності й інформації різноманітних служб і господарюючих суб'єктів, що зумовлює необхідність надання міжгалузевого характеру створюваній моніторинговій службі, на противагу роз'єднаній системі моніторингу, що існує.

На наш погляд, створення моніторингової служби, здатної акумулювати різноманітні інформаційні потоки і здійснювати їх аналітичну обробку, має бути здійснено у вигляді самостійного дослідного аналітичного центру, створеного на базі однієї з наукових установ. Подібний підхід зумовлено тією обставиною, що здійснення моніторингу, як правило, пов'язане не стільки із збором і обробкою відкритої та поточної інформації, скільки з проведенням спеціалізованих дослідних робіт у сфері розвитку як туризму, так і інших сфер соціально-економічного життя.

Реалізація комплексу заходів щодо розвитку матеріальної бази й інфраструктури регіональної індустрії туризму пов'язана з необхідністю залучення інвестицій як з державних, так і з приватних джерел.

При формуванні механізму залучення фінансових ресурсів слід враховувати, що довгострокове і досить прибуткове вкладення державного капіталу в галузь значною мірою визначає зацікавленість приватних інвесторів у фінансуванні інвестицій у туристичний сектор. Таке значення державних інвестицій у туризм та їх ефективності посилюється ще й тим, що інвестування туризму є досить ризикованим заходом, оскільки цей вид діяльності дуже чутливий до економічних, політичних, кліматичних та інших змін, і характеризується високою капіталоємністю.

Як основні принципи, на яких може будуватися участь держави у фінансуванні програм розвитку регіонального туризму, ми пропонуємо виділити такі: фінансування проектів при пайовій участі державного бюджету і бюджету регіону, особливо на початковому етапі фінансування; виділення з державного й інших бюджетних джерел цільових інвестиційних кредитів для реалізації найбільш значущих проектів з недовгими термінами окупності; залучення позабюджетних інвестицій під державні гарантії уряду і місцевих органів влади; створення організаційно-економічних і правових умов, що дають змогу залучати кошти зарубіжних інвесторів; ухвалення спектра поправок до законодавчих і нормативних актів, що дають можливість послабити податковий тягар для туристичних підприємств, які здійснюють діяльність за пріоритетними напрямами розвитку регіонального туризму; виділення коштів окремим рядком у державному і місцевому бюджеті коштів на розвиток туризму в цілому по концепції, а також по окремих її найважливіших проектах.

Оскільки питання виділення бюджетних коштів на практиці є досить проблематичним, з метою підвищення ефективності здійснюваних заходів слід передбачати механізм переважно пайової участі держави у фінансуванні проектів.

Як показує практика, механізм пайового фінансування пріоритетних проектів на сьогодні є найбільш переважною формою участі держави в інвестиційному процесі. І це стосується не лише фінансування об'єктів туристичної сфери, однак саме в цій сфері ефективність державних вкладень, що підтримують приватну ініціативу, як правило, буває особливо високою.

При організації пайового фінансування необхідно, на наш погляд, передбачити можливість в окремих випадках деяких відхилень від загальноприйнятої практики. Як відомо, на практиці пайова участь держави в реалізації інвестиційних проектів передбачає ряд умов, зокрема таких: високоефективний характер інвестиційних проектів з високими показниками прибутковості; нетривалий термін окупності проектів, як правило, не більше ніж п'ять років; участь держави не перевищує двадцяти відсотків від загальної вартості інвестиційного проекту.

Разом з тим, за оцінкою західних фахівців, повна оборотність капіталу в туристичній сфері з урахуванням його амортизації становить близько 30 років. На початкових етапах просування на ринок туристичні об'єкти можуть мати досить низькі показники прибутковості. Усе це зумовлює необхідність розробки і застосування в необхідних випадках особливих умов пайової участі держави у фінансуванні туристичних проектів, дещо відмінних від загальноприйнятих. Насамперед це стосується реалізації проектів розвитку інфраструктури туристичних зон.

Оскільки роль держави як прямого і основного інвестора значною мірою знижується, першість в питаннях прямих інвестицій передається до сфери приватного бізнесу. У цих умовах функції держави мають полягати у створенні механізму залучення до туристичної сфери позабюджетних джерел. Йдеться, по-перше, про стимулювання використання власних інвестиційних коштів туристичних підприємств, по-друге, про залучення інвестиційних ресурсів.

Залучення власних інвестиційних коштів підприємств туристичної сфери пов'язане з підвищенням ефективності державного податкового регулювання, контролю за цільовим використанням амортизаційних коштів.

Податкове регулювання, здійснюване у напрямі зниження ставок стягуваних податків і зборів та надання пільг господарюючим суб'єктам у сфері туризму, не лише сприятиме збільшенню прибутку туристичних підприємств, як їх власного інвестиційного джерела, але й стимулюватиме приплив прямих і портфельних приватних інвестицій в індустрію туризму, а також дасть змогу зацікавити підприємства суміжних галузей у господарських зв'язках з туристичними підприємствами.

Перетворення податкових умов діяльності підприємств туристичної сфери на регіональному рівні, на наш погляд, може включати такі заходи: зниження податкового тягаря туристичних підприємств в частині платежів, що надходять до державного бюджету; надання податкових пільг юридичним і фізичним особам, що здійснюють інвестиції у сферу туризму; ухвалення законодавчих актів про пільгове оподаткування діяльності у сфері туризму; посилення контролю за використанням амортизаційних коштів і частини прибутку, призначеного для інвестицій.

Важливим завданням розширення джерел фінансування заходів щодо розвитку туристичних об'єктів є розробка системи захисту вкладених коштів. Здійснення гарантій по інвестиціях у туристичну сферу можливе за допомогою: надання державних гарантій різних рівнів; створення регіональної системи страхування ризиків інвестування в туризм. З цією метою доцільним є створення державно-приватного об'єднання по страхуванню кредитів і інвестицій та надання йому права проведення всіх видів страхових операцій у сфері туризму, у тому числі на довгостроковій основі; вироблення дієвого заставного механізму, що забезпечує гарантії майном, закріпленим у державній власності; передача пакетів акцій туристичних підприємств, що перебувають у державній власності, у довірче управління інвесторам. Використання інструментів фондового ринку може активізувати механізм портфельних інвестицій у туристичну сферу регіону.

Розвиваючи фондовий ринок при наданні державних гарантій на цінні папери, випущені під реальні інвестиційні туристичні проекти, можна ініціювати приплив коштів приватних інвесторів (у тому числі населення). Під великі інвестиційні об'єкти можливе створення цільових акціонерних товариств, де держава є одним із засновників і пайовим учасником (в особі конкретних регіональних і місцевих структур) і де акції мають повну гарантію викупу або гарантовані виплати дивідендів.

Однією з перспективних форм концентрації фінансових ресурсів з метою розвитку туристичної діяльності може стати формування інтегрованих підприємницьких структур, які мають міжгалузевий характер.

Подібні міжгалузеві об'єднання повинні формуватися на умові пріоритетного розвитку туристичної діяльності і охоплювати виробничі, фінансові, торгівельні і інші напрями застосування комерційних зусиль.

Висновки

У дипломній роботі подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання індустрії туризму на регіональному рівні шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

Ефективне функціонування системи державного регулювання передбачає вплив на всі аспекти розвитку індустрії туризму - правові, економічні, соціальні, політико-адміністративні, культурні і екологічні. У кожному з вказаних напрямів органами державного регулювання запропоновано застосовувати специфічний інструментарій впливу. При цьому державне регулювання повинно передбачати не лише використання широко розгалуженого інструментарію, але і враховувати наявність регіональної специфіки розвитку індустрії туризму. В умовах України ця необхідність пояснюється не лише існуючими міжрегіональними відмінностями видів і потенціалу природних туристичних ресурсів, обумовлених масштабами території країни, але і відмінностями в чинниках, що визначають характер розвитку індустрії туризму в регіонах: рівень соціально-економічного розвитку; характер культурно-історичної спадщини; масштаби індустріалізації, урбанізації; етнічний склад населення; екологічна обстановка.

Для сучасних умов України, що характеризуються передусім, низьким рівнем доходів більшої частини населення і, відповідно, слабими можливостями до подорожей, заслуговую на увагу досвід Франції по підтримці і розвитку соціального туризму. Аналіз зарубіжної практики дозволив виявити пріоритети державної політики регулювання і підтримки індустрії туризму, оцінити ефективність використаного інструментарію, можливість адаптації досвіду інших країн до вітчизняних умов. Незалежно від моделі організаційної побудови системи державного управління в введенні державних органів управління різних рівнів практично у всіх країнах знаходяться наступні ключові заходи: визначення пріоритетів розвитку індустрії туризму і розробка відповідних цільових програм; створення на міжнародній арені привабливого образу своєї країни і пропаганда її туристичних ресурсів; координація зусиль і ресурсів державного і приватного секторів для створення туристичної інфраструктури; забезпечення доступу до туристичних регіонів, охорона пам'яток; створення умов для стимулювання приватних інвестицій в індустрію туризму; визначення і здійснення пріоритетних заходів щодо маркетингу і реклами туристичних районів з метою підвищення їх привабливості; ухвалення правил ліцензування і контроль їх дотримання, а також якості туристичних об'єктів і обслуговування туристів; збереження туристичних ресурсів, встановлення правил землекористування і охорони навколишнього середовища, контроль за їх дотриманням; організація системи професійної підготовки і перепідготовки кадрів для індустрії туризму.

Для вдосконалення планування розвитку туризму в роботі запропоновано перехід до принципів стратегічного планування. Потреба в стратегічному плануванні туризму на державному рівні обумовлена, по-перше, зростаючим темпом змін в зовнішній середовищі, як наслідок, зростанням невизначеності майбутнього, по-друге, державне планування є не тільки орієнтиром і джерелом інформації для вітчизняних туристичних підприємств, але і фактором підвищення їх конкурентоспроможності. З огляду на це нами були розроблена модель формування державної політики на основі стратегічного планування індустрії туризму. Проблеми розвитку туризму і створення сучасного туристичного комплексу можуть бути позитивно вирішені, якщо розглядуватимуться в широкому контексті державної політики реформ і будуть включені в середньо - і довгострокові програми соціально-економічного розвитку України. Планування розвитку туризму ведеться на міжнародному, національному і регіональному рівнях. На наш погляд, регіональні плани доцільно розробляти не лише на рівні окремих регіонів.

Формування державної політики розвитку туризму повинно будуватися на базі стратегічного планування, яке включає наступні етапи: визначення мети державної туристичної політики на основі аналізу і прогнозу факторів зовнішнього середовища, ретроспективного аналізу досвіду розвитку туризму в країні/регіоні, аналізу і прогнозу туристичного потенціалу країни/регіону з урахуванням цілей суспільства, соціальної і економічної політики держави; обґрунтування принципів державної туристичної політики; формування системи цільових показників і критеріїв оцінки ефективності; обґрунтування вибору пріоритетних напрямів туристичної політики; оцінка ресурсних можливостей; блок заходів створення сприятливих умов для розвитку туризму; розробка цільових програм по окремих напрямах і регіонах; розробка і реалізація планів конкретних заходів по виконанню цільових програм; поточний і стратегічний контроль, моніторинг змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

З метою створення регіонального туристичного продукту запропоновано механізми реалізації регіональної туристичної політики, які включають виділення пріоритетних напрямів діяльності органів влади і включають визначення цілей розвитку індустрії туризму, аналіз середовища, розробку концепції розвитку індустрії туризму, маркетингову стратегію розвитку туризму в регіоні, методи реалізації програм розвитку індустрії туризму.

До напрямів подальшого дослідження розвитку механізмів державного регулювання індустрії туризму на державному та регіональному рівнях належать: підвищення інформаційної забезпеченості суб'єктів індустрії туризму, створення сприятливих умов для активізації діяльності в туристичній галузі, створення різноманітних аналітичних систем забезпечення діяльності суб'єктів індустрії туризму, підвищення ефективності моніторингу держави за динамікою кон'юнктури на регіональних туристичних комплексах.

Список використаних джерел

1. Азар В.И. Экономика и организация туризма / В.И. Азар. - М.: Профиздат, 2011.

2. Александрова А.Ю. Международный туризм / А.Ю. Александрова. - М., 2010.

3. Алєксєєва Ю. Економіко-правові засади розвитку соціального туризму в Україні / Ю. Алєксєєва // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ "Магістр”, 2004. - № 1 (19). - С.58-64.

4. Алєксєєва Ю. Вплив державної політики на розвиток туристичної галузі України / Ю. Алєксєєва // Актуальні проблеми внутрішньої політики: зб. наук. пр. - К.: Вид-во НАДУ, 2011. - № 1. - С.103-107.

5. Андрушків В. Міркування про можливості розвитку туризму в Україні / В. Андрушків // Аспекти самоврядування. - 2001. - № 3 (11). - С.31-34.

6. Антропова А.А. Разработка механизма управления финансово-информационными потоками в туристическом бизнесе Донецкого региона / А.А. Антропова // Вестник Херсонского государственного технического университета. - 2009. - № 1 (10). - С.107-110.

7. Бабарицкая В.К. Организация туризма: учебно-методическое пособие / В.К. Бабарицкая. - К., 1994. - 140 с.

8. Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів / В. Бабарицька // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. - К.; Луцьк, 2000. - Т.1. - С.347-351.

9. Багров Н.В. Принципы и концепции рекреационного развития Крыма / Н.В. Багров // Український географічний журнал. - 1997. - № 1. - С.28-33.

10. Басюк Д.І. Основи туризмології: навчально-методичний посібник / Д.І. Басюк. - Камянець-Подільський: Аксіома, 2010. - С.109.

11. Байлик С.И. Гостиничное хозяйство. Проблемы, перспективы, сертификация / С.И. Байлик. К.: ВИРА-Р: Альтпрес, 2001. 208 с.

12. Безносюк В. Туризм і його місце в соціально-економічного розвитку України / В. Безносюк // Регіональна економіка. - 2001. - № 1. - С.232-235.

13. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії / О.О. Бейдик. К.: Інститут туризму федерації профспілок України, 1998. 130 с.

14. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування / О.О. Бейдик. К.: ВПЦ "Київ. ун-т”, 2001. 395 с.

15. Бережна І.В. Особливості стану рекреаційної галузі Криму в контексті ефективного використання рекреаційного потенціалу регіону / І.В. Бережна // Схід. - 2008. - № 4 (62). - С.28-33.

16. Борисов К.Г. Международный туризм и право / К.Г. Борисов. - М.: НИМП, 1999. - 352 с.

17. Борущак М. Стратегия развития туристского региона: теория, методология, практика: монография: пер. с польск. / М. Борущак. - Мн.: БГЭУ, 2002. - 166 с.


Подобные документы

  • Готельна індустрія як основна ланка матеріально-технічної бази туризму. Готелі - складовий елемент індустрії туризму, заклади харчування - матеріальна складова індустрії гостинності. Вплив індустрії гостинності на Євро 2012 в контексті розвитку туризму.

    курсовая работа [61,9 K], добавлен 13.12.2009

  • Вихід України на міжнародну арену як самостійної держави. Механізми реалізації державної політики в галузі туризму. Проблеми державного регулювання туристичної галузі в Україні. Шляхи вирішення проблем та перспектива розвитку туристичної галузі.

    реферат [37,5 K], добавлен 31.10.2008

  • Передумови та напрями туризму в Україні. Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства, сучасні підходи до нього. Стан та перспективи ділового та яхтового туризму. Сільський туризм як перспективний напрямок розвитку індустрії.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 10.04.2011

  • Стан і перспективи розвитку готельного господарства України. Впровадження принципів гостинності у сфері в'їзного та внутрішнього туризму. Питання дотримання національних стандартів якості обслуговування та підготовки персоналу в готельній індустрії.

    курсовая работа [264,2 K], добавлен 10.06.2014

  • Регулювання туристської діяльності на міжнародному рівні. Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності. Туристичні відносини України та світу. Туристична сфера України як плацдарм до розвитку національної економіки та міжнародного туризму.

    курсовая работа [55,6 K], добавлен 28.03.2014

  • Розгляд проблем, що постають перед галуззю ділового туризму України на сучасному етапі. Огляд рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності національного туристичного продукту. Дослідження місця ділового туризму у розвитку туристичної індустрії.

    статья [173,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Законодавче регулювання і динаміка розвитку туризму в Україні. Географічного положення, історико-культурні ресурси, архітектурні і сакральні пам’ятки Волині. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу регіону.

    курсовая работа [55,6 K], добавлен 13.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.