Фізична культура і спорт як органічна складова загальної культури особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра фізичного виховання

Лекція:

Фізична культура і спорт як органічна складова загальної культури особистості

Ст. викл. Пащенко В.А.

Полтава - 2006



План

1. Поняття „культура”, його суть та складові

2. Аспекти діяльності людини в сфері культури

3. Фізична культура як органічна складова загальної культури суспільства

4. Предмет і специфічна основа фізичної культури. Основні засоби

5. Передумови виникнення й розвитку фізичної культури

6. Основні поняття фізичної культури

7. Фізична культура і спорт у житті сучасної людини

8. Фактори, що визначають потребу людини в заняттях фізичними вправами

9. Фізична культура і спорт у системі підготовки фахівців в умовах вищої школи

10. Професійна спрямованість фізичної культури у ВНЗ

11. Мета, основні завдання та форми організації фізичного виховання студентів Навчальні і позанавчальні заняття



1. Поняття „культура” та його суть

Слово „культура”, як відомо, латинського походження (cultura) і в перекладі означає обробіток, обробляти, доглядати, ростити. Тобто спочатку зміст цього слова було пов'язано з обробітком землі, хліборобством, рільництвом. Далі, з розвитком людського суспільства це поняття набуває більш широкого значення: „культура суспільства”, „культура нації”, „культура людини”, „моральна й естетична культура” тощо і сьогодні охоплює майже всі сторони життя й діяльності людини.

Ми вживаємо слово „культура”, пред'являючи вимоги до діяльності людей: говоримо культура праці (тобто сукупність умов, що забезпечують її високу продуктивність, безпеку й гігієну, а також рівень фахової підготовки працівника та його особистої організованості), культура управління, керівництва, обслуговування, побуту, відпочинку тощо. Ми співвідносимо зміст цього слова з особистістю людини, називаючи її культурною, вихованою, інтелігентною або навпаки - невихованою, безкультурною. Ми говоримо про культуру мови (тобто ступінь її відповідності нормам літературної мови), поведінки, спілкування, взаємин, про культуру почуттів конкретної людини, справедливо зазначаючи, що в культурній людині обов'язково має поєднуватись духовне багатство особистості з високими моральними й естетичними якостями.

Таким чином, у зміст „культура” в широкому розумінні цього слова входить: освіта, наука, філософія, ідеологія, релігія, мораль, право, мистецтво, спорт, всебічний розвиток особистості, рівень і характер мислення людини, її мова, здібності тощо. Отже, наведені приклади, як бачимо, красномовно свідчать про дуже широку географію застосування цього терміну. Що ж стосується наукового розуміння цього поняття, то в сучасній спеціальній літературі, тобто в науковому розумінні цього слова, в поняття культура включають усі форми суспільного життя, - це по-перше, - а по-друге, - способи діяльності людей , її засоби й методи. А це, з одного боку, - процес матеріальної і духовної діяльності людей, а з другого - результати , продукти цієї діяльності, які представляють відповідний інтерес і цікавість для особистості й суспільства.

Для ліпшого розуміння загального поняття „культура” його доцільно порівняти, зіставити з поняттям „природа”. До природи, як відомо, належить усе те, що існує за природними законами, незалежно від людини і не є результатом її діяльності, тоді як до культури належать способи й результати перетворювальної діяльності людини, тобто діяльності, спрямованої на перетворення природи для задоволення людських потреб. Іншими словами, надання тим чи іншим об'єктам, природі, самій людині кращої якості, обробіток, обробка того, що не мало цінності, але буде її мати, якщо до нього торкнеться рука людини. Отже, як бачимо, культура не дана людині від природи. Вона - результат суспільної й особистої творчості людей, яка віддзеркалює надзвичайно складні процеси матеріального й духовного життя суспільства.

Таким чином, поняття „культура” в сучасному розумінні цього слова характеризує систему активної діяльності людини, спрямованої на виробництво, збереження та споживання матеріальних і духовних цінностей.

Слід також зазначити, що існує матеріальна культура, до якої належать речі, знаряддя праці, навички , способи і результати матеріального виробництва, і духовна (продукти духовної творчості). Тобто досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, спорту, в організації державного й суспільного життя є його духовною культурою. Отже, духовна культура - це сукупність знань людини про навколишню дійсність і про саму себе, система цінностей і переконань, яка визначає її ставлення до навколишнього світу, суспільства, інших людей, це мета, мотиви й потреби її діяльності.



2. Аспекти діяльності людини в сфері культури

У процесі культурного розвитку людина послідовно діє в трьох аспектах:

1) пізнає культуру (пізнавальний аспект), зафіксовану в матеріальних і духовних цінностях, створених попереднім людським досвідом (засвоєння, опанування, набуття знань науки, техніки, літератури, мистецтва тощо, що сприяє формуванню людської особистості, розвитку її здібностей);

2) діє (дієвий) у суспільному середовищі як носій відповідних культурних цінностей, які в цілому відображають і характеризують таке широке поняття як культура людини. Як багатогранне явище культура людини включає абсолютно все - від умивання обличчя до вершин людського мислення, а це: культура тіла, рухів, одежі, духовність, інтелігентність, гармонійне поєднання кращих людських якостей, освіченість, сукупність знань, професійних умінь і навичок, моральна й естетична культура, мова, культура спілкування, взаємин, культура почуттів тощо, тобто дуже широке коло кращих людських якостей, наявність і сукупність яких і дозволяє врешті-решт виділитись із тваринного світу , вижити й отримати горду назву homo sapiens - людина розумна. Тобто культура інтегрується в суті самої особи, яка діє в культурному середовищі як конкретний носій культурних цінностей, поєднуючи в собі загальне, властиве культурі в цілому, і особисте, привнесене в культуру на основі індивідуального життєвого досвіду, рівня знань, світогляду тощо;

3) створює (створювальний) нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб'єкт культурної творчості, котрі стають основою, базою, підвалинами подальшого розвитку культури суспільства.

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які віддзеркалюють історично досягнутий рівень розвитку суспільства, система активної діяльності людини, спрямованої на виробництво, збереження та споживання цих цінностей.

3. Фізична культура як органічна складова загальної культури суспільства

У процесі розвитку загальної культури суспільства її найважливішими складовими стали і такі види діяльності, які спеціально спрямовані на удосконалення людиною самої себе, своєї власної природи. Саме до таких компонентів культури й належить фізична культура, яка безпосередньо впливає не на предмети зовнішнього середовища, а на життєво важливі якості, можливості й здібності людини, що отримані нею у вигляді задатків від природи, передаються спадково й розвиваються протягом життя поколінь під впливом умов життя, діяльності та виховання. А так як основу і зміст культурно-історичного процесу складає людина, розвиток її фізичних і інтелектуальних здібностей, моральних і естетичних якостей, то фізична культура є органічною складовою загальної культури суспільства: вона виникає й розвивається одночасно й поряд із матеріальною й духовною культурою, разом із зародженням і розвитком людського суспільства. Ось чому в історії людського суспільства не було епох, часів, періодів або держав, які б не мали хоча б у найелементарнішій формі фізичної культури, фізичного виховання. Хоча, звичайно, рівень і стан їх розвитку на тому чи іншому етапі в тій чи іншій державі залежали від ряду обставин і передовсім від географічного розміщення, умов життя, праці, побуту, рівня розвитку виробничих сил, культури, соціально-економічних факторів тощо.

У особистісному аспекті, як відомо, фізична культура є тією частиною загальної культури людини, яка характеризує ступінь розвитку її фізичних якостей, рухових умінь і навичок, забезпечуючи своїми специфічними засобами розвиток потенційних фізичних можливостей організму людини.



4. Предмет і специфічна основа фізичної культури. Основні засоби

Як особливий різновид людської діяльності, що спрямований на саму людину, фізична культура має своєю специфічною основою, своїм змістом доцільну рухову активність людини, тобто до фізичної культури належать не всякі, а лише такі форми раціональної рухової діяльності, які дозволяють, у принципі, найкращим чином сформувати життєво важливі рухові уміння й навички, забезпечити цілеспрямований розвиток фізичних здібностей та розширення фізичних можливостей людини, сприяти зміцненню здоров'я, активізувати працездатність. Основні елементи такої фізкультурної діяльності отримали назву фізичних вправ. Фізичні вправи - особливий різновид рухової діяльності, за допомогою якого здійснюється цілий комплекс педагогічних і оздоровчо-гігієнічних завдань. Таким чином, фізичні вправи є основним засобом фізичної культури. Окрім фізичних вправ, до засобів фізичної культури також належать оздоровчі сили природи (використання сонячного проміння, повітря, води) та гігієнічні фактори (водні процедури, масаж, харчування, режим сну , відпочинку тощо).

5. Передумови виникнення й розвитку фізичної культури

Треба зазначити, що історично фізична культура склалась передовсім під впливом практичної потреби суспільства в повноцінній підготовці підростаючого покоління до праці - цієї першої і основної умови людського існування. Причому, як свідчать наукові дослідження, форми рухів і дій, що увійшли до складу фізичної культури, здебільшого відтворювали елементи перших форм трудової діяльності, а це було передовсім полювання. По-друге, слід зазначити, що історія людського суспільства , на превеликий жаль, - це історія постійних війн, яких, як свідчать науковці, за весь період існування людства на землі відбулось більше 1500 тисячі. Практично вони ніколи не припинялись і сьогодні тривають у різних куточках землі, забираючи людські життя. Отже, другим важливим чинником, що зумовив виникнення й розвиток фізичної культури, була потреба підготовки воїна, яка включала в себе: біг, стрибки, плавання, метання, стрільбу з лука, фехтування, боротьбу тощо. Звідси, першими найстародавнішими засобами фізичної культури були, звичайно, природні рухи людини: ходьба, біг, стрибки, плавання, метання тощо, які були пов'язані з її діяльністю, виникали із потреби праці та захисту від усіляких напасників.

Що ж стосується форм організації фізичного виховання, то найпершою із них була гра, ігрові дії - рухи, в яких в умовній формі відображалась рухова діяльність людей. Проте найдавніші , первісні, так би мовити, ігри не були простою копією трудових рухів. Праця в іграх виступала не в механічному відображенні її елементів, а в творчих узагальненнях.

І все-таки, якими б примітивними, на наш погляд, не були ігри, фізичні вправи в первісному суспільстві, все ж вони мали величезне виховне й оздоровче значення в формуванні й розвитку людини, її вихованні; сприяли розвитку мислення, кмітливості, зміцненню волі, вихованню звички до організованих дій тощо. У процесі дальшого розвитку фізичної культури вона все більше включала в себе специфічні форми рухів і дій, зокрема такі, які практично не трапляються у повсякденному житті й діяльності людини, тобто штучно створені, але які мають величезне значення для розширення рухових можливостей людини, виховання її фізичних якостей і здібностей. Отже, в прикладному значенні фізична культура була, є і буде перш за все основним засобом підготовки людини до праці, життя, захисту Батьківщини.

6. Основні поняття фізичної культури

Як уже зазначалось, фізична культура виникла на зорі людства, разом із зародженням і розвитком людського суспільства, але сам термін „фізична культура” з'явився тільки в ХІХ столітті й означав він тоді відповідну систему фізичних вправ для виховання та розвитку краси тіла. В наш час фізична культура розглядається як органічна складова загальної культури суспільства, сукупність її досягнень у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого фізичного вдосконалення людини.

Разом із тим, у міру формування й розвитку в суспільстві цілісної системи освіти й виховання, фізична культура органічно увійшла до них у якості основного фактора формування рухових умінь і навичок, потрібних як для реалізації, так і для розширення рухових можливостей людини, виховання фізичних якостей і здібностей, а також у якості найдійовішого засобу морального й естетичного виховання.

Фізична культура - предмет, а реалізується вона в процесі фізичного виховання. Поняття „фізичне виховання”, про що свідчить уже сам термін, входить у загальне поняття „виховання” в широкому розумінні. А це означає, що так як і виховання в цілому, фізичне виховання являє собою процес розв'язання відповідних виховних і освітніх завдань, а тому характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу, а саме: направляюча, спрямовуюча роль педагога-фахівця, організація діяльності відповідно до педагогічних принципів тощо, або відбувається в порядку самовиховання. Але особливість фізичного виховання полягає у тому, що цей процес спрямований на формування рухових умінь і навичок і виховання так званих фізичних якостей людини, сукупність яких значною мірою визначає її працездатність. Таким чином, фізичне виховання спрямоване на розв'язання двох основних специфічних складових: навчання рухам (руховим діям) і виховання, управління розвитком фізичних якостей людини. Що стосується першої складової, то своїм основним змістом, завданням вона має фізичну освіту, тобто засвоєння людиною різноманітних рухів і рухових дій, а також раціональних (доцільних) способів управління своїми рухами, придбання таким чином і розширення потрібного в житті фонду рухових умінь, навичок і пов'язаних із ними знань. Освітня сторона фізичного виховання має важливе значення для придбання, розширення та раціонального використання людиною своїх можливостей у житті.

Не менш важлива й друга складова фізичного виховання - цілеспрямований вплив на комплекс природних особливостей організму, що належать до фізичних якостей людини (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість). Суть цієї складової полягає у стимулюванні, регулюванні розвитком фізичних якостей за допомогою нормованих фізичних навантажень, пов'язаних із руховою діяльністю, фізичними вправами, а також способом оптимізації індивідуального режиму життя, раціонального використання природних умов навколишнього середовища. Цю сторону фізичного виховання називають вихованням фізичних якостей. Таким чином, фізичне виховання - це цілеспрямований педагогічний процес впливу на людину за допомогою фізичних вправ, оздоровчих сил природи, гігієнічних факторів із метою її фізичного вдосконалення. Воно виникає разом із суспільством і розвивається за законами суспільного розвитку.

Поряд із терміном „фізичне виховання” широко вживається термін „фізична підготовка”. По суті ці два поняття тотожні, але другим терміном послуговуються тоді, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно трудової, військової чи спортивної діяльності, що потребує фізичної підготовленості.

Фізична підготовка - спеціалізований педагогічний процес фізичного виховання, що спрямований на розв'язання конкретних завдань.

Фізична підготовка, в свою чергу, поділяється на загальну фізичну підготовку (ЗФП) і спеціальну фізичну підготовку (СФП), кожна із яких спрямована на розв'язання своїх специфічних завдань.

Загальна фізична підготовка (ЗФП) - неспеціалізований або мало спеціалізований процес фізичного виховання, зміст якого спрямований на створення широких передумов для успіху в будь-якому виді діяльності. Тобто ЗФП спрямована на загальний всебічний розвиток органів і систем організму людини, на підвищення її високої працездатності. ЗФП створює умови , що сприяють розвиткові функціональних можливостей організму, фізичних і духовних якостей.

Спеціальна фізична підготовка (СФП) - спеціалізований процес фізичного виховання, який спрямований на поглиблену фізичну підготовку, на підвищення функціональних можливостей організму відповідно до вимог конкретного виду спорту чи діяльності. Тобто СФП спрямована на створення передумов і умов для досягнення високих спортивних результатів у конкретному виді спорту чи діяльності.

Фізична підготовленість - результат фізичної підготовки, втілений у досягнутій працездатності й сформованих рухових уміннях і навичках.

Фізична культура особливо тісно пов'язана з процесом фізичного розвитку людини. Фізичним розвитком людини називають процес змін та становлення природних морфологічних і функціональних властивостей її організму протягом індивідуального життя і характеризується як зовнішніми кількісними показниками, так і внутрішніми якісними. Зовнішніми кількісними показниками фізичного розвитку є, наприклад, зміна просторових розмірів і маси тіла, які характеризують у основному конституцію організму й піддаються відносно простому вимірюванню (показники зросту, ваги, окружності тіла тощо). Якісно ж фізичний розвиток характеризується перш за все суттєвими змінами функціональних можливостей організму, що виражається у змінах окремих фізичних якостей та загального рівня фізичної підготовленості.

Звичайно, фізичний розвиток передовсім природний процес, але не тільки природний, а й соціально обумовлений. Це природний процес, оскільки він відбувається на природній основі, що передається по спадковості й підпорядковується природним законам. Проте дія цих законів відбувається в залежності від соціальних умов життя й діяльності людини (виховання, праці, побуту тощо). У залежності від сукупності факторів та умов, що впливають на фізичний розвиток, він може набувати різного характеру - бути різнобічним і гармонійним чи, навпаки, обмеженим, дисгармонійним. Знаючи та уміло використовуючи об'єктивні закономірності фізичного розвитку людини, можливо, в принципі, впливати на нього, надаючи йому оптимального для даного індивідуму розвитку, забезпечуючи гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищення працездатності і навіть відсунути процеси старіння, збільшивши тим самим творче довголіття людини.

Таким чином, узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що фізичний розвиток відбувається і сам по собі, внаслідок природного росту (якщо людина росте) , проте фізичне виховання направляє, спрямовує цей процес, прискорює й удосконалює його. В результаті людина, яка правильно займаються фізичними вправами, досягає більш високого рівня фізичного розвитку, чим та, що не займається.

Фізична освіта - процес набуття, опанування людиною відповідних знань, умінь і рухових навичок, а також уміння управляти рухами свого тіла, добре орієнтуватись у часі та просторі.

фізичний культура навчальний заклад

7. Фізична культура і спорт у житті сучасної людини

Із поняттям „фізична культура” досить тісно пов'язане і таке широко вживане поняття як „спорт”. Передусім зазначимо, що спорт - багатопланове суспільне явище, дієвий фактор фізичного виховання, одна з основних форм фізичної підготовки людини до праці й інших суспільно корисних видів діяльності, важливий засіб морально-етичного й естетичного виховання, розвитку та зміцнення міжнародних зв'язків. Але маючи певні уявлення про суспільне значення спорту, слід з'ясувати, що лежить в основі цього виду занять фізичними вправами. Яка відмінність між тим, хто займається фізичною культурою і тим, хто займається спортом ? Адже і один і другий займається фізичними вправами. Яке поняття ширше - спорт чи фізична культура ?

Так-от, спорт - частина фізичної культури, характерною особливістю якого є система змагань, що історично склалась переважно в галузі фізичної культури суспільства як особлива сфера виявлення, розвитку й уніфікованого порівняння людських можливостей (сили, швидкості, витривалості, здібностей), уміння раціонально й ефективно послуговуватись ними. Це й спеціальна підготовка до них, що має назву спортивне тренування. Це й спортивні досягнення, адже безпосередня мета спортивних змагань - досягнення певного результату, вираженого в умовних показниках перемоги над конкретним суперником, чи такими категоріями як простір, час, сила земного тяжіння. Це й особливий тип відносин суперництва, вільний, у принципі, від антагонізму, чітка регламентація взаємодій спортсменів, уніфікація складу дій, умов їх виконання та способи оцінки досягнень за відповідними правилами.

Проте слід зазначити, що суть спорту, спортивної діяльності ні в якому разі не зводиться тільки до досягнень суто спортивних результатів. Як діяльність, що впливає на саму людину, як сфера своєрідних, особливих людських стосунків вона має більш глибокий зміст, обумовлений у кінцевому результаті сукупністю особливих відносин. Таким чином, у своєму життєвому втіленні спорт - це й неухильне прагнення людини до розширення меж своїх фізичних можливостей, і цілий світ емоцій, які пов'язані з успіхами чи поразками на цьому шляху, і засіб формування організму людини та зміцнення її здоров'я, і дієвий засіб виховання морально-вольових та естетичних якостей, і складний комплекс людських стосунків, і найпопулярніше видовище, нарешті, один із наймасовіших соціальних досягнень сучасності. Окрім того, спорт у наші дні виражає і природне прагнення людини до романтики, до непізнаного, до дослідження непізнаних світів, а людський організм - це також цілий світ, світ незвіданих, невідомих, невикористаних меж і можливостей людини, величезних і невичерпних. Наукою доведено, нами використовується дуже мала частка наших фізичних і інтелектуальних можливостей, і тільки спорт - боротьба з часом, простором, із самим собою - і є сьогодні однією із тих лабораторій, де науково доводяться й практично перевіряються кращими спортсменами світу приховані можливості людини, котрі дозволили їй проникнути в світ космосу, а з часом допоможуть освоїти підводний океан, проникнути глибоко під землю, розкрити багато таємниць всесвіту й матері Землі, збільшивши тривалість життя людини, яка за найскромнішими підрахунками науковців має тривати 120-140 років. До речі, відомий французький біолог Ж. Бюффон ще два століття тому висловив припущення, що тривалість життя ссавців перебуває у прямій залежності від строків їх дорослості: собаки, миші, слони тощо живуть у 6-7 разів довше періоду повного їхнього формування, дозрівання. Все це, безперечно, повною мірою стосується й людини, формування, розвиток органів і систем якої завершується приблизно у 18-22 роки. Отже, за цими розрахунками людина має жити 120-140 років. На превеликий жаль, спосіб життя сучасної людини здебільшого призводить до пригнічення, послаблення й блокування захисних сил організму, а не до розвитку та зміцнення. Ми самі скорочуємо своє життя, свій вік. Мабуть, невипадково видатний І. Мечніков говорив, що „ смерть раніше 150 років - насильницька смерть”. Академік В. Купрвич пішов у цьому плані ще далі. Він вважав, що прийде час, коли наука зуміє зробити людину безсмертною. „Смерть стала анахронізмом, - писав він, - як фактор, що сприяє покращенню природи людини, вона не потрібна, з погляду суспільства - шкідлива”. І справді, будь-який фахівець-біолог засвідчить той факт, що немає фундаментальних біологічних законів, які б „ заперечували” практично безкінечну тривалість життя живої істоти. Не всі, мабуть, знають, що є підтвердження реальності цього твердження. Приміром, знайдено дерева, що живуть багато століть і здатні жити безкінечно довго. Такі приклади можна знайти й у живому світі. Зокрема, самка камбали живе без ознак старіння до тих пір, доки не стане здобиччю рибаків або акул. Не хочеться думати, що людина - „вінець творіння" Божого володіє меншими можливостями ніж, скажімо, дерево або риба.

Спорт, таким чином, багатопланове суспільне явище, яке торкається абсолютно всіх сторін життя й діяльності людини.

Слід розрізняти поняття „масовий спорт”, який належить мільйонам, і „спорт” високих досягнень” - спорт, так би мовити, обраних, найбільш обдарованих. Останній орієнтований на досягнення максимально можливих спортивних результатів, включаючи й досягнення міжнародного, загально- людського масштабу.

Спортивне начало в різноманітних видах людської діяльності і, зокрема, ігровій, трудовій, військовій існувало практично завжди. Усвідомлення суспільством соціальної ваги спорту та перетворення його в справу суспільної і навіть державної значущості також неодноразово мали місце в історії людства. „Класичною” епохою у цьому плані були Олімпійські ігри Стародавньої Греції. Починаючи з 776 року до н.е. було проведено 293 олімпіади.

Проте в історії людського суспільства в цілому спорт посідав порівняно незначне, скромне місце. В сучасному розумінні цього слова, спорт з'являється тільки в ХІХ столітті, коли склалась значна частина найбільш популярних сьогодні його видів, таких як футбол, баскетбол, волейбол, плавання, легка атлетика, гімнастика та інші. Та тільки у ХХ столітті, особливо в другій його половині, коли телебачення, зробивши переворот у галузі масових комунікацій, перетворило в олімпійський стадіон усю планету, тільки з цього часу спорт став всесвітнім явищем унікального значення. Спорт перестав бути приватною справою окремих осіб і соціальних груп, він став важливим, масштабним явищем у житті всього людства.

Ясна річ, що тільки таке пояснення широкого поширення та популярності спорту в житті особистості й суспільства було б надто примітивним. Причини, поза сумнівом , лежать значно глибше й пов'язані вони перш за все з біологічною природою людини - людини кінця ХХ і початку ХХІ століття, характерною особливістю якого є стрімкий,бурхливий розвиток науки і техніки та широке впровадження їх досягнень у виробництво й побут, викликаючи подив і захоплення навіть у нас - безпосередніх свідків та учасників цих процесів, невипадково називаючи його науково-технічною революцією.

7. Фізична культура і спорт в житті сучасної людини

ХХІ століття називають „атомним”, „електроніки”, „техніки”, швидкостей”. Можна назвати іще багато інших титулів, якими нагородили журналісти, публіцисти це століття. Але ж це ще й століття різноманітних перевантажень: нервових, інформаційних, часових тощо. Сучасна людина сьогодні має швидше, чим це було раніше, пристосовуватись до нових умов діяльності, шаленого темпу життя, браку часу, лавини інформації, кількість якої кожних п'ять років подвоюється... А це значить, що в наші дні безмірно зростає навантаження на людину і перш за все на такі важливі системи її організму як нервову, серцево-судинну, системи, від стану яких значною мірою залежить загальний стан людини, її життєдіяльність. Разом із тим бурхливий розвиток науки і техніки призвів до того, що людина, яка раніше була змушена здобувати хліб „насущний” своїми, так би мовити, руками, - в буквальному розумінні цього слова, за допомогою чисто фізичної, м'язової енергії, - тепер значну частину турбот у цьому плані переклала на машини, механізми, агрегати, різноманітні пристрої. Приміром, якщо зовсім недавно, в ХІХ столітті 94% всієї енергії, яка вироблялась на землі, була м'язовою енергією людини та домашніх тварин, і тільки 6% припадало на інші джерела енергії (води, вітру, згорання пального тощо), то в наш час на неї приходиться лиш 0,5%. І сьогодні є усі підстави говорити про те, що досягнення науки і техніки з кожним роком будуть усе більше й більше звільняти людину від фізичних напружень, фізичних навантажень. Та по іншому й бути не може. Адже кожному зрозуміло, що їхати - краще й зручніше ніж іти пішки, до того ж якщо дорога довга й далека. Мабуть, нікому сьогодні не треба доводити перевагу екскаватора над лопатою.

Таким чином, науково-технічний процес - це об'єктивний, закономірний процес, зупинити який, повернути назад неможливо. Але, з іншого боку, без руху і саме життя неможливе. Адже іще Аристотель 2000 років тому сказав: „Ніщо так не виснажує і не руйнує організм людини, як фізична бездіяльність”. І це справді так. Судіть самі: мільйони років у процесі еволюції природа пристосовувала наш організм до напруженої фізичної праці. Чи рятувався наш пращур від ворогів, чи сам перемагав у сутичці, - основним засобом досягнення мети була мобілізація м'язових зусиль. Тільки так людина могла вижити й зберегтися як біологічний вид. Десятки століть м'язова праця давала людині хліб, житло, одежу.

Біологічна еволюція, як відомо, завершилась десь близько ста тисяч років тому, анатомічна ж будова нашого тіла не змінилась, як і не змінились механізми пристосування. Організм людини сьогодні в тій же мірі, що й сто тисяч років тому орієнтований на напружену фізичну працю. А що може замінити людині нашого століття - особливо у великих індустріальних містах - природний, первісний світ рухів, компенсувати фізичну працю? Відповідь одна: штучний світ рухів або фізична культура і спорт.

8. Фактори, що визначають потребу людини в заняттях фізичними вправами

У ХХ столітті - більше того, в останнє десятиріччя і навіть роки - вага фізичної культури і спорту в житті сучасної людини безмірно зросла. На це є об'єктивні причини. Їх багато, цілий комплекс, вони взаємопов'язані між собою, над їх вивченням працюють у всьому світі тисячі людей, численні науково-дослідницькі заклади. Я дозволю собі зупинитись лише на кількох із них, найвагоміших, найпомітніших, найбільш значущих, а саме:

1. Малорухомий спосіб життя, або висловлюючись науково, гіподинамія і гіпокінезія (hypo - зменшення, dynamis - рух; hypo - зменшення, kinema - сила). Достатньо сказати, що за останні 100-200 років людина в 188 разів менше застосовує м'язові зусилля, ніж це було раніше. А втім скелетні м'язи людини, як відомо, складають 45-50% від загальної маси тіла. В організмі людини нараховується 639 різновидів м'язів, із них тільки п'ять непарних. Приміром, рука людини - найдосконаліший інструмент перетворення природи складає 30 кісток і 49 м'язів. У такому складному руховому акті, як підтримання вертикального положення тіла беруть участь більше 300 м'язів. Бездіяльність 40% м'язів, на думку вчених, небезпечна для організму людини. Найдовший експеримент, пов'язаний із обмеженням рухової активності, було припинено на 4-му місяці у зв'язку з негативними змінами в організмі, які в разі продовження експерименту могли призвести до серйозних функціональних порушень, патологічних змін і навіть зумовити смерть.

Гіподинамія - це обмеження рухової активності, зумовлене способом життя, професійною діяльністю, тривалим ліжковим режимом, перебуванням людини в умовах невагомості.

Гіподинамія шкідливо впливає не тільки на органи й системи (призводить до серйозних порушень у їхній роботі, захворювань), але й суттєво знижує розумову працездатність, прискорює старіння організму.

2. Забруднення навколишнього середовища шкідливими промисловими викидами та відходами

Людина, на відміну від інших живих істот, не обмежується задоволенням тільки фізіологічних потреб, а хоче мати і сучасне житло, і автомобіль, і різноманітну побутову техніку тощо. Звичайно, що для їх виробництва потрібна сировина (корисні копалини, деревина, метал, газ, вугілля і т. п.), електроенергія, заводи і фабрики. Як наслідок, відбувається не тільки виснаження природних ресурсів планети, але й забруднення навколишнього природного середовища шкідливими промисловими викидами та відходами, що призводить до порушення біологічної рівноваги в системі людина - біосфера. Забруднення природного середовища, на жаль, досягло такого рівня, що перетворилося в одну з найважливіших проблем, набувши загрозливого характеру для людини й людства на землі.

3. Стреси

Медичною наукою термін „стрес” уперше зафіксовано в 1966 році. Запровадив його канадський учений-біолог Ганс Сельє. У перекладі з англійської слово „стрес” означає „напруження”, відповідь організму на поставлену перед ним проблему. Стрес, на думку вченого, має фазовий характер розвитку:

– небезпеки (відбувається мобілізація захисних сил);

– резистентності (пристосування до важкої ситуації);

– виснаження (наслідок тривалої дії стресу).

Ганс Сельє стверджував, що повне звільнення людини від стресів означало б смерть. Тобто для нормальної життєдіяльності організму людини стреси не тільки не шкідливі, але й потрібні. Проте слід зазначити, що для людини небезпечні сильні довготривалі стреси, які можуть стати причиною розвитку серйозних захворювань і навіть зумовити смерть. Саме тому кожній людині слід себе ретельно вивчати, зміцнювати захисні сили організму, вміти протистояти стресам за допомогою спеціальних засобів.

Факторів, що спричиняють виникнення стресів, багато. Ними можуть бути надмірний шум, запахи, освітлення, конфліктні ситуації тощо. Слід також зазначити, що стійкість до стресів у людей різна. Вона залежить від стану здоров'я, характеру людини, її освіти, культури, виховання тощо.

4. Куріння та зловживання алкоголем

За оцінками ВООЗ на планеті сьогодні налічується один мільярд курців. На думку науковців, якщо наявні тенденції споживання тютюну збережуться, то в найближчі роки це призведе до смерті більше 500 мільйонів курців.

Загальновідомо, що куріння сприяє розвитку хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, серцево-судинної системи, шлунку, нирок тощо. Науковці вважають, що тільки в Україні ця шкідлива звичка у 825 тис. випадків стала причиною виникнення бронхіту, 980 тис. - ішемічної хвороби серця. Тобто курці хворіють у 3,5 раза частіше тих, хто не курить.

Людина, яка щоденно викурює 20 цигарок, за 20 років вносить у легені разом із димом 6 кг сажі. Затятий курець протягом дня одержує дозу опромінення, яка в 7 разів перевищує максимально допустиму норму, що встановлена МАГАТЕ.

Встановлено, що кожна викурена цигарка скорочує тривалість життя курця на 8 хв.

Не менш шкідливе і небезпечне для здоров'я людини надмірне вживання алкоголю, яке набуло характеру епідемії.

Саме низка цих та інших негативних факторів і стала сьогодні причиною різкого зростання серцево-судинних, онкологічних захворювань. Саме ці хвороби - найнебезпечніші для сучасної людини, отримали назву хвороб цивілізації або чуми ХХ-ХХІ століття.

Сумна для людства закономірність проглядається, якщо аналізувати еволюцію життя на Землі: кожний біологічний вид, з'явившись і переживши пік свого розвитку, вимирає. Сьогодні на Землі живе не більше 0,01 % всіх видів, народжених еволюцією. Відомо достеменно і те, що кожний біологічний вид вимирає з однієї простої причини, а саме: змінюються умови життя, до яких він пристосований. Чи є людство щасливим винятком із цієї сумної закономірності? На превеликий жаль, поки що людство так організовує свою соціальну активність, що тільки прискорює свою загибель. Відомий французький еколог Рамад підсумовує свою працю „Основи прикладної екології” вельми красномовними словами: „Зараз, у кінці ХХ століття, - пише він, - ніхто не стане заперечувати, що тільки радикальні зміни взаємовідносин між людиною і природою, у тому числі й своєю особистою, дозволить нам уникнути долі динозаврів”. Стрімке зростання показників захворювань і смертності - перший дзвоник для людства, сигнал тривоги про початок вимирання. Чи вистачить людині розуму, здорового глузду і логіки не допустити цього? Питання, так би мовити, повисло в повітрі...

Таким чином, заняття фізичною культурою і спортом для сучасної людини, ведення нею здорового способу життя, - а він включає в себе не тільки заняття фізичними вправами, але й лінію поведінки людини в суспільстві, режим праці й відпочинку, режим сну, харчування тощо, - не вигадка мрійників, не данина моді: це потреба часу, вимога самого життя, якщо хочемо вижити й зберегтися як біологічний вид на Землі.

9. Фізична культура і спорт у системі підготовки фахівців в умовах вищої школи

Важко переоцінити значення фізичної культури і спорту в житті студентської молоді, взагалі молодих людей, тих, від кого значною мірою залежить майбутнє держави, добробут її громадян.

Технічний прогрес, стрімкий, бурхливий розвиток науки і техніки, навальне збільшення кількості нової інформації, на тлі значного зменшення рухової активності, роблять навчальну працю студентів інтенсивнішою, напруженішою, а вона, відповідно, диктує і більш високі вимоги до біологічних і соціальних можливостей людини. Ясна річ, що величезні нервово-психічні та розумові навантаження у змозі подолати без шкоди й втрат для здоров'я тільки фізично здорова людина. Відповідно зростає значення фізичної культури і спорту як важливого засобу оптимізації навчального процесу, режиму життя, активного відпочинку, активізації розумової працездатності студентів упродовж усього періоду навчання у ВНЗ.

Підвищення ролі спрямованого використання засобів фізичної культури в період навчання у ВНЗ визначається, зокрема, тим, що робочий режим студента характеризується в основному малорухомістю, одноманітністю робочої пози протягом 10-12 годин на добу, що призводить до застійних явищ крові в окремих частинах тіла, а значить, порушень роботи центральної нервової та серцево-судинної систем, великих нервово-психічних напружень і навантажень, стресів. Якщо до цього додати ще систематичні порушення режиму праці і відпочинку, хронічні недосипання та недоїдання, тоді стають зрозумілими причини різкого зростання захворюваності серед студентства.

Частіше всього студенти хворіють: гіпертонічною хворобою, захворюваннями органів травлення й центральної нервової системи, порушеннями роботи органів зору, постави тощо. Приміром, гіпертонічна хвороба і неврастенія виникають у кінці першого - на початку другого курсів. Дається взнаки велике нервово-психічне напруження під час шкільних іспитів на атестат зрілості, а потім - вступних іспитів до ВНЗ. Не відпочивши як слід у літній період - навчання у ВНЗ, яке висуває перед першокурсниками багато нових складних проблем і вимог, пов'язаних із докорінними змінами характеру занять, різкої зміни усталеного періоду життя, його ритму, звичок тощо. Зазвичай, значна частина студентів-першокурсників із великими зусиллями пристосовуються до нових умов життя й діяльності.

Основним чинником, що спричиняє виникнення в студентів гастриту, є систематичні порушення режиму харчування, його збалансованості.

Нервові перенапруження, хронічні недосипання, страх одержання негативної оцінки є причиною захворювань нервової системи.

Усе це призводить до різкого зниження працездатності студентів, здатності сприймати й засвоювати великі обсяги інформації, погіршення успішності і врешті-решт негативно позначається на якості підготовки фахівців, здоров'ї людини.

Отже, наведені приклади, як бачимо, переконливо свідчать про надзвичайно важливе значення фізичної культури і спорту для збереження та зміцнення здоров'я студентів, наявність якого є важливою передумовою і умовою успішного навчання з найменшими психоемоційними й енергетичними втратами. Проте не слід думати, що заняття фізичною культурою і спортом, як кажуть, автоматично самі по собі гарантують здоров'я. Дослідженнями встановлено, що із загального числа чинників, які впливають на формування здоров'я людини, взятих за 100%, на заняття фізичною культурою і спортом припадає 25-30%, на сон - 24-30%, на режим харчування - 10-16%, на вплив інших факторів - 24-51%.

Таким чином, стан здоров'я людини визначається взаємодією великої кількості факторів: соціальних і біологічних, зовнішніх і внутрішніх, матеріальних і духовних, які складно й суперечливо взаємодіють між собою. Тобто формування здоров'я людини може відбуватись тільки в умовах ведення нею здорового способу життя, дотримання якого є не тільки важливим складовим елементом культури, але й життєво важливим компонентом.

Отже, під здоровим способом життя розуміють такі форми й способи повсякденної життєдіяльності, які відповідають гігієнічним принципам, зміцнюють адаптаційні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці й розвитку його резервних можливостей.

Здоровий спосіб життя і фізична культура органічно поєднані в своїй гуманістичній спрямованості.

На жаль, не всі це розуміють, а тому нерідко молоді люди не дотримуються елементарних правил гігієни праці, відпочинку, побуту, режиму харчування, сну тощо. Так, до 27% відсотків студентів, що мешкають у гуртожитках, не снідають. Унаслідок цього навчальні заняття проходять при зниженій працездатності на 9-21%. До 38% студентів вживають гарячу страву два рази на день, а то й раз. Відхід до сну у 87% студентів затягується далеко за північ, до 1-2 години ночі. Внаслідок хронічного недосипання розумова працездатність протягом дня знижується на 7-18%.

До 59% студентів розпочинають самопідготовку в період від 20-ї до 24-ї години, тривалість якої у середньому складає 2,5-3,5 години. Навчальна праця в такий пізній час, безперечно, потребує додаткових витрат нервової енергії і негативно позначається на якості сну. Майже 36% студентів займаються самопідготовкою і у вихідні дні. До 60% студентів бувають на свіжому повітрі менше 30 хв. на день, 29% - до 1 години, тоді як гігієнічна норма - 2 години.

До різноманітних загартувань звертається тільки 2% студентів. Як наслідок - спалах простудних захворювань у осінньо-зимовий період, що охоплює майже 80% студентів.

Таким чином, узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що студенти, які ведуть здоровий спосіб життя, активно займаються фізичною культурою і спортом, значно легше переносять труднощі студентського життя, великі нервово-психічні та розумові навантаження, швидше пристосовуються до нових умов діяльності, краще навчаються та менше хворіють. До того ж, дбайливе ставлення до свого здоров'я у студентські роки є не тільки запорукою успішного навчання, але й важливою передумовою і умовою дальшого щасливого життя, творчої праці, успіху, добробуту.

Отже, якщо коротко сформулювати основну мету фізичного виховання у ВНЗ, то вона зводиться до такого: широко використовуючи різноманітні форми й засоби фізичної культури і спорту, сприяти підготовці всебічно гармонійно розвинених фахівців до праці, формуванню у студентів потреби самостійно оволодівати знаннями, уміннями й навичками управління фізичним розвитком людини, здатності реалізувати сучасні досягнення фізичної культури і спорту в соціально-професійній, фізкультурно-спортивній діяльності та в сім'ї.

10. Професійна спрямованість фізичної культури у ВНЗ

Організація фізичного виховання і масового спорту у ВНЗ регламентується Положенням, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України за № 4 від 11.01.2006 року.

Основними завданнями фізичної культури і масового спорту у вищих навчальних закладах є:

Освітні:

- формування в студентської молоді основ теоретичних знань, практичних і методичних умінь та навичок із фізичної культури, масового спорту, фізичної реабілітації, спортивних тренувань;

- формування системи рухів, рухових дій, а також раціональних способів управління рухами свого тіла;

- оволодіння методикою організації і проведення самостійних занять фізичними вправами, спортом, виховання й удосконалення фізичних якостей;

- формування системи знань, практичних умінь і навичок ведення ЗСЖ, організації і проведення масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів;

- набуття знань, практичних умінь і навичок із професійно-прикладної фізичної підготовки;

- забезпечення належного рівня розвитку показників їх функціональних та морфологічних можливостей організму студентів, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності.

Оздоровчі:

- сприяти зняттю нервово-психічних навантажень;

- сприяти зміцненню здоров'я студентів та підвищенню працездатності засобами фізичної культури і спорту;

- профілактика захворювань і фізична реабілітація;

- підвищення стійкості організму до негативних впливів негативних чинників навколишнього середовища.

Виховні:

- сприяти вихованню кращих людських якостей на основі загальнолюдських цінностей і моралі;

- виховання стійкого інтересу і потреби в систематичних заняттях фізичною культурою і спортом;

- боротьба зі шкідливими звичками.

11. Мета, основні завдання та форми організації фізичного виховання студентів. Навчальні та поза навчальні заняття

Процес фізичного виховання у ВНЗ здійснюється в таких формах:

1. Навчальні заняття:

- теоретичні заняття (лекційні), якими передбачається засвоєння студентами основ теорії і методики фізичного виховання, спортивних тренувань, фізичної реабілітації, масового спорту;

- практичні, на яких передбачається детальний розгляд студентами окремих теоретичних, методичних, організаційних положень фізичного виховання, його спеціалізованих напрямів, масового спорту (у вигляді бесід) та формування умінь і навичок їх практичного застосування;

- семінарські, на яких організовуються дискусії навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на підставі індивідуально визначених завдань.

2. Позанавчальні:

- ранкова гігієнічна гімнастика;

- заняття в спортивних секціях;

- заняття в групах загальної фізичної підготовки;

- самостійні заняття фізичними вправами, спортом;

- масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи, що організовуються і проводяться спортивним клубом університету.

Програмні питання для контролю знань

1. Поняття „культура”, його зміст і походження. Визначення поняття „культура”

2. Фізична культура як органічна складова загальної культури особистості й суспільства. Визначення поняття „фізична культура”

3. Соціальні функції фізичної культури

4. Основні поняття фізичної культури: „фізичне виховання”, ”фізична підготовка”, ”фізичний розвиток”, „спорт”

5. Аспекти діяльності людини у сфері культури

6. Історичний характер фізичної культури

7. Основні засоби фізичної культури

8. Фізична культура і спорт у житті сучасної людини

9. Гіподинамія і гіпокінезія. Суть та негативні наслідки для людини

10. Поняття про „стрес”. Стадії стресу. Засоби боротьби зі стресами

11. Фактори, що визначають потребу людини в заняттях фізичними вправами

12. Фізична культура і спорт у системі підготовки в умовах вищої школи

13. Мета та основні завдання фізичної культури у ВНЗ

14. Професійна спрямованість фізичної культури у ВНЗ

15. Форми організації фізичного виховання у ВНЗ

16. Позанавчальні заняття, їх різновиди, мета та основні завдання



Список літератури

1. Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физические упражнения. - К.: ”Здоров'я”,1985. - 80 с.

2. Видрин В.М. Введение в специальность. - М.: „Физическая культура и спорт”,1974. - 159 с.

3. Головин В.А., Масляков В.А., Коробков А.Д. и др. Физическое воспитание. М.: Высшая школа, 1991. - 391 с.

4. Масляков В.А., Матяжов В.С. Массовая физическая культура в вузе. - М.: Высшая школа, 1991. - 240 с.

5. Матвеев А.П., Новиков А.Д. Теория и методика физического воспитания. - М.: „Физическая культура и спорт”, 1976. - 304 с.

6. Муравов И.В. Возможности организма человека. - М.: Знание, 1988. - 96 с. (Новое в жизни, науке, технике. Серия „ФиС”: № 89).

7. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. К.: „Здоров'я”, 1989. - 267 с.

8. Муравов И.В. Здоровье, трудоспособность и физическая культура. - К.: Знание УССР, 1985. - 48 с. (Серия VІІ „Педагогика”: № 8).

9. Савченко-Бельский Н.А., Трусов Ю.Ф. О культуре физической. - М.: Знание, 1985. - 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Серия „ФиС”: № 3).

Размещено на Allbest.ru