Загальний вплив вправ на організм людей похилого віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

Загальний вплив вправ на організм людей похилого віку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Вплив занять фізичною культурою на функціональні системи організму

1.1 Загальний вплив вправ на організм людей похилого віку

1.2 Влив фізичних вправ на серцево-судинну систему

1.3 Влив фізичних вправ на систему дихання

1.4 Вплив фізичних вправ на опорно-руховий апарат

1.4.1 Вплив занять фізичною культурою на м'язову систему

1.4.2 Вплив занять фізичною культурою на кісткову систему

1.5 Вплив силових вправ на організм чоловіків похилого віку

Розділ 2. Профілактика захворювань у людей похилого віку засобами фізичної культури

2.1 Рухова активність людей похилого віку на сучасному етапі

2.2 Біг

2.2.1 Методика занять бігом

2.3 Плавання

2.4 Велосипедні прогулянки

2.5 Лижні прогулянки

2.6 Методика проведення занять фізичною культурою з людьми похилого віку

Висновки

Перелік використаних джерел

фізична культура вправа похилий вік

Вступ

Актуальність: Розвиток цивілізації змінив головні причини смерті людини. Якщо до ХХ ст. такими причинами були інфекції, то, як показують статистичні дані Всесвітньої організації охорони здоров'я, зараз в промислово розвинутих країнах всього чотири хвороби: артеріосклероз, ішемічна хвороба серця і мозку, діабет.

Це хвороби другої половини людського життя - хвороби способу життя, або їх ще називають хворобами цивілізації які вважаються основними причинами смерті в похилому віці.

Ці негативні демографічні тенденції особливо проявились на Україні і дуже погано впливають на економічний і військовий потенціал країни. У віці старше 60 років у чоловіків та 55 у жінок темпи інволюційних процесів зростають на всіх рівнях та охоплюють майже всі морфо-функціональні системи. Активізація дегенеративних процесів в опорно-руховому апараті супроводжується обмеженням рухів в суглобах, зміною постави та зниженням сили. Раніше й чіткіше деструктивні зміни проходять в м'язах живота та спини, і в м'язах рук. Зміна топографії сили м'язів пов'язано з їх неоднаковою функціональною активністю. Більш активні м'язи, такі як згиначі рук та розгиначі ніг, менше підвернені процесам інволюції.

Регрес кардіо-респіраторної функції виражається зі збільшенням артеріального тиску з одночасним зниженням величини ударного та хвилинного об'єму крові. Погіршується стійкість до гіпоксії. Час затримки дихання у людей старше 55 років менший, рівень насичення крові киснем падає більш стрімко, компенсаторні реакції виражені яскравіше, період відновлення розтягнутий. Аналогічно організм людей похилого віку реагує на рухову гіпоксію: період опрацювання і відновлення розтягнуті в часі, після роботи відмічається значна напруженість вегетативних функцій.

Таким чином, вивчення особливостей проведення занять фізичною культурою з людьми похилого віку, представляє великий інтерес і є актуальним питанням сьогодення, яке ми проаналізуємо в даній роботі.

Мета роботи: вивчити особливості методики проведення занять фізичною культурою з людьми похилого віку.

Задачі роботи:

1) проаналізувати вплив занять фізичною культурою на системи організму.

2) проаналізувати вплив фізичної культури на рухову активність та тривалість життя.

Методи дослідження:

1) аналіз науково-методичної літератур

Розділ 1. Вплив занять фізичною культурою на функціональні системи організму

1.1 Загальний вплив вправ на організм людей похилого віку

На даний момент накопичений великий фактичний, який свідчить про позитивний оптимального фізичного тренування на організм старіючої людини. М'язове тренування затримує атеросклеротичні зміни судин , покращує скорочувальну функцію серця, нормалізує функцію звертання і анти звертання крові, покращує її кисневу ємність, покращує механізм поверхневого та тканинного дихання, зберігає на деякому оптимальному рівні функціональні можливості рухового апарату, підвищує неспецифічну стійкість організму та попереджує розвиток старочеських захворювань. Оптимально-максимальне фізичне навантаження приводить до структурно-функціональних перебудов на всіх рівнях - від організм енного до клітинного: розвивається гіпертрофія міокарда та скелетної мускулатури, прискорюються пластичні та обмінні процеси . Систематичні фізичні навантаження добре впливають на нейрон-динаміку, викликаючи зсув уповільненого альфа-ритму в сторону більш частих біоритмів і розширюючи діапазон засвоєння нових не складних рухів. При систематичному та адекватному тренуванню в організмі літніх людей формується широкий спектр пристосувальних реакцій у вигляді багатокомпонентної функціональної системи . Особливості адаптаційних реакцій організму літніх людей на фізичне навантаження слід враховувати при розробці тренувальних програм корекції їх фізичного стану.[1, 292]

1.2 Влив фізичних вправ на серцево-судинну систему

Серце нетренованої людини в стані спокою за одне скорочення (систолу) виштовхує в аорту 50-70мл кров, в хвилину при 70-80 скороченнях 3.5-5л. Систематичне фізичне тренування підсилює функцію серця і доводить об'єм систоли до 90-110мл у спокої, а при дуже великих фізичних навантаженнях 150 і навіть 200мл. Частота серцевих скорочень при цьому збільшується до 200 і більш, хвилинний об'єм відповідно до 25, а іноді і 40л! Словом серце спортсмена має десятиразовий резерв потужності.

Частота серцевих скорочень у нетренованої дорослої людини у спокої звичайно складає 72-84 в хвилину, для серця ж тренованого спортсмена у спокої характерна брадикардія, тобто частота скорочень нижча 60 ударів в хвилину (іноді до 36-38). [9,255]

Такий режим роботи більш вигідний для серця, оскільки збільшується час відпочинку (діастола), під час якого воно одержує артеріальну кров, що збагатить киснем.

Основна ж відмінність полягає у тому, що при легкому навантаженні серце нетренованої людини збільшує кількість скорочень, а серце спортсмена підвищує ударний викид крові, тобто працює економічніше.

Звичайно, десятиразове збільшення потужності серця в екстремальних умовах не може не позначитися на функції судинної системи. Але у тренованої людини вона також має більший запас міцності. При великих фізичних навантаженнях максимальний тиск у спортсменів і фізично тренованих людей може перевищити 200-250мм рт. ст., а мінімальне падає до 50мм рт. ст.

При великому фізичному навантаженні зростає і об'єм циркулюючої в організмі крові в середньому на 1-1,5л, досягаючи в цілому 5-6л. поповнення поступає з кров'яних депо - своєрідних резервних місткостей, що знаходяться головним чином в печінці, селезінці і легенів. Відповідно збільшується кількість циркулюючих еритроцитів, внаслідок чого зростає здатність крові транспортувати кисень.

Кровотік в працюючих м'язах збільшується в десятки разів, також багато разів збільшується число працюючих капілярів. Інтенсивність обміну речовин з використанням кисню зростає в десятки разів.

Приведені цифри свідчать про великі анатомічні і функціональні резерви серцево-судинної системи, розкрити які можна тільки при систематичних тренуваннях.[5,85

1.3 Влив фізичних вправ на систему дихання

Якщо серце є насосом, що перекачує кров і забезпечує її доставку до всіх тканин, то легені - головний орган дихальної системи - насищають цю кров киснем.

Фізичні навантаження збільшують число альвеол в легенях, удосконалюючи дихальний апарат і збільшуючи його резерви. Встановлено, що у спортсменів кількість альвеол і альвеолярних ходів збільшена на 15-20% в порівнянні з такими у тих, що не займаються спортом. Це значний анатомічний і функціональний резерв.

Фізичні вправи роблять великий вплив на формування апарату дихання. У спортсменів, наприклад, життєва місткість легенів досягає 7л. і більш. Спортивні лікарі збірних команд країни по баскетболу і лижам зареєстрували величини, рівні 8.1 і 8.7л.

Звичайно, спортсмени - це люди, як правило, із спочатку хорошими фізичними даними, але фізичні навантаження розвивають будь-який організм.

При максимальних фізичних навантаженнях частота дихання може зрости до 50-70 в хвилину, а хвилинний об'єм дихання до 100-150л, тобто в 10-15 разів перевищити цей показник, відмічений в стані спокою.

Добре розвинений дихальний апарат - надійна гарантія повноцінної життєдіяльності кліток. Адже відомо, що загибель кліток організму зрештою пов'язана з недоліком в них кисню. І навпроти, численними дослідженнями встановлено, що чим більше здатність організму засвоювати кисень, тим вище фізична працездатність людини. Тренований апарат зовнішнього дихання (легені, бронхи, дихальні м'язи) - це перший етап на шляху до поліпшення здоров'я.

При використовуванні регулярних фізичних навантажень максимальне споживання кисню, як відзначають спортивні фізіологи, підвищується в середньому на 20-30%.

У тренованої людини система зовнішнього дихання у спокої працює економніше. Так, частота дихання знижується до 8-10 в хвилину, при цьому декілька зростає його глибина. З одного і того ж об'єму повітря, пропущеного через легені, витягується більша кількість кисню.

Виникаюча при м'язовій активності потреба організму в кисні «підключає» до рішення енергетичних задач незадіяні до цього резерви легеневих альвеол. Це супроводжується посиленням кровообігу в тканині, що вступила в роботу, і підвищенням аерації (насиченість киснем) легенів. Вважають, що цей механізм підвищеної вентиляції легенів укріплює їх. Крім того, добре «провітрювана» при фізичних зусиллях легенева тканина менш схильна до захворювань, ніж ті її ділянки, які аеріровани слабкіші і тому гірше забезпечуються кров'ю. Відомо, що при поверхневому диханні нижні частки легенів в малому ступені беруть участь в газообміні. Саме в місцях де легенева тканина знекровлена, найчастіше виникають запальні процеси. Навпаки, підвищена аерація цілюще діє при лікуванні деяких захворюваннях. [13,c.69]

Лікарі вже давно відзначили, що спортсмени і оперні співаки не хворіють на туберкульоз легенів, в основі цього факту, в обох випадках, лежить підвищена аерація легенів.

При фізичних навантаженнях зростання легеневої вентиляції пов'язаний з посиленням амплітуди руху діафрагми. Цей факт сприятливо відображається і на стані інших органів. Так, скоротившись при вдиху діафрагма тисне на печінку і інші органи травлення сприяючи відтоку з них венозної крові і надходженню її в праві відділи серця. При видиху діафрагма підіймається, полегшуючи притоку артеріальної крові до органів черевної порожнини і покращуючи їх живлення і роботу. Таким чином, діафрагма є як би допоміжним органом кровообігу для органів травлення.

Саме цей механізм - своєрідний м'який масаж - мають на увазі фахівці лікувальної фізкультури, рекомендуючи деякі вправи дихальної гімнастики для лікування органів травлення. Втім, індійські йоги з давніх пір лікують захворювання шлунку, печінки і кишечника дихальною гімнастикою, емпірично встановивши цілющу її дію при багатьох недугах органів черевної порожнини. [14,56]

1.4 Вплив фізичних вправ на опорно-руховий апарат

1.4.1 Вплив занять фізичною культурою на м'язову систему

Фізичні навантаження при заняттях спортом роблять благотворний вплив на всі системи організму, у тому числі і на м'язи.

М'язи - активна частина рухового апарату: у тілі людини налічується близько 600м'язів. Більшість з них парна і розташовані симетрично по обох сторонах тіла людини. М'язи складають: у чоловіків - 42% ваги тіла, у жінок - 35%, у спортсменів - 45-52%.

За походженням, будові і навіть функції м'язова тканина неоднорідна. Основною властивістю м'язової тканини є здібність до скорочення - напруги становлячи її елементів. Для забезпечення руху елементи м'язової тканини повинні мати витягнуту форму і фіксуватися на опорних утвореннях (кістках, хрящах, шкірі, волоконній сполучній тканині і т.п.).

У різних видах спорту навантаження різне як за інтенсивністю так і за об'ємом, в ній можуть переважати статистичні або динамічні елементи. Вона може бути пов'язана з повільними або швидкими рухами.

У зв'язку з цим і зміни, що відбуваються в м'язах, будуть неоднакові.

Як відомо, спортивне тренування збільшує силу м'язів, еластичність, характер прояву сили і інші їх функціональні якості. Разом з тим іноді, не дивлячись на регулярні тренувальні заняття, сила м'язів починає знижуватися і спортсмен не може навіть повторити свій колишній результат. Тому дуже важливо знать, які зміни відбуваються в м'язах під впливом фізичного навантаження, який руховий режим спортсмену рекомендувати; чи повинен спортсмен мати повний спокій (адинамію), перерву в тренувальному процесі, або мінімальний об'єм рухів (гіподинамію), або, нарешті, проводити тренування з поступовим зменшенням навантаження.

Зміни в будові м'язів у спортсменів можна визначити методом біопсії (узяття особливим способом шматочків м'язів) в процесі тренування. Експерименти показали, що навантаження переважно статистичного характеру ведуть до значного збільшення об'єму і ваги м'язів. Збільшується поверхня їх прикріплення на кістках, коротшає м'язова частина і подовжується сухожильна. Відбувається перебудова в розташуванні м'язових волокон у бік перистої будови. Кількість щільної сполучної тканини в м'язах між м'язовими пунктами збільшується, що створює додаткову опору. Крім того, сполучна тканина по своїх фізичних якостях значно протистоїть розтяганню, зменшуючи м'язову напругу. Посилюється трофічний апарат м'язового волокна: ядра, саркоплазма, мітохондрії. Міофібрилли (скоротливий апарат) в м'язовому волокні розташовуються рихло, тривале скорочення м'язових пучків утрудняє кровообіг у внутрішніх органах, посилено розвивається капілярна мережа, вона стає вузькою, з неоднаковим просвітом.

При навантаженнях переважно динамічного характеру вага і об'єм м'язів також збільшуються, але у меншій мірі. Відбувається подовження м'язової частини і укорочення сухожильною. М'язові волокна розташовуються більш паралельно, по типу веретеноподібних. Кількість міофібрил збільшується, а саркоплазми стає менше.

Чергування скорочень і розслаблень м'яза не порушує кровообігу в ній, кількість капілярів збільшується, хід їх залишається більш прямолінійним.

Кількість нервових волокон в м'язах, що виконують переважно динамічну функцію, в 4-5 разів більше, ніж в м'язах виконуючих переважно статистичну функцію. Рухові бляшки витягуються уздовж волокна, контакт їх з м'язом збільшується, що забезпечує краще надходження нервових імпульсів в м'яз.

При зниженому навантаженні м'яза стають в'ялими, зменшуються в об'ємі, капіляри їх звужуються, внаслідок чого м'язові волокна виснажуються, рухові бляшки стають менших розмірів. Тривала гіподинамія приводить до значного зниження сили м'язів. При помірних навантаженнях м'язи збільшуються в об'ємі, в них поліпшується кровопостачання, відкриваються резервні капіляри. За спостереженнями П.З. Гудзя, під впливом систематичного тренування відбувається робоча гіпертрофія м'язів, яка є результатом потовщення м'язових волокон (гіпертрофії), а також збільшення їх кількості (гіперплазії). Потовщення м'язових волокон супроводжується збільшенням в них ядер, міофібрил. Збільшення числа м'язових волокон відбувається трьома шляхами: за допомогою розщеплювання гіпертрофованих волокон на два - три і тонших, зростання нових м'язових волокон з м'язових нирок, а також формування м'язових волокон з кліток сателітів, які перетворюються на міобласти, а потім в м'язові трубочки. Розщеплюванню м'язових волокон передує перебудова їх моторної іннервації, внаслідок чого на гіпертрофованих волокнах формуються одне - два додаткові моторні нервові закінчення. Завдяки цьому після розщеплювання кожне нове м'язове волокно має власну м'язову іннервацію. Кровопостачання нових волокон здійснюється за рахунок новоутворених капілярів, які проникають в щілині подовжнього розподілу. При явищах хронічної перевтоми одночасно з виникненням нових м'язових волокон відбувається розпад і загибель вже є.

Важливе практичне значення при перетренованій має руховий режим. Встановлено, що гіподинамія діє негативно на м'язи. При поступовому ж зменшенні навантажень небажаних явищ в м'язах не виникає. Широке застосування методу динамометрії дозволило встановити силу окремих груп м'язів у спортсменів і скласти як би топографічну карту.

Так, в показниках сили м'язів верхніх кінцівок (м'язів - згиначів і розгиначів передпліччя, розгиначів плеча) явну перевагу мають спортсмени, що спеціалізуються в хокеї і ручному м'ячі, в порівнянні з лижниками - гонщиками, і велосипедистами. У силі м'язів - згибателей плеча помітна перевага лижників над гандболістами, хокеїстами і велосипедистами. Великих відмінностей в силі м'язів верхніх кінцівок між хокеїстами і гандболістами не спостерігається. Досить чіткі відмінності наголошуються в силі м'язів - розгиначів, причому кращий показник у хокеїстів (73кг), дещо гірше у гандболістів (69кг), лижників (60кг) і велосипедистів (57кг). У тих, що не займаються спортом цей показник складає всього 48кг.

Показники сили м'язів нижніх кінцівок також різні у тих, що займаються різними видами спорту. Величина сили розгиначів гомілки більше у гандболістів (77кг) і хокеїстів (71кг), менше у лижників - гонщиків (64кг), ще менше у велосипедистів (63кг). У силі м'язів - розгиначів стегна велика перевага у хокеїстів (177кг), тоді як у гандболістів, лижників і велосипедистів істотних відмінностей в силі цієї групи м'язів немає (139-142кг).

Особливо цікаві відмінності в силі м'язів - згиначів стопи і розгиначів тулуба, сприяючих в першому випадку відштовхуванню, а в другому - утриманню пози. У хокеїстів показники сили м'язів - згибателей стопи складають 187кг, у велосипедистів - 176кг, у гандболістів - 146кг. Сила м'язів - розгиначів тулуба у гандболістів рівна 184кг, у хокеїстів - 177кг, а у велосипедистів - 149кг.

У момент нанесення удару в боксі особливе навантаження падає на м'язи згиначі кисті і пальців, активна напруга яких забезпечує жорсткість ланки. Під час бою велике навантаження у області тулуба несуть м'язи - розгиначі хребетного стовпа, при активній участі здійснюється нанесення різних видів ударів. У області нижніх кінцівок найсильнішого розвитку досягають згиначі і розгиначі стегна, розгиначі гомілки і згиначі стопи. У значно меншому ступені розвинені м'язи розгиначі передпліччя і згиначі плечей, згиначі гомілки і розгиначі стопи. При цьому при переході від першої вагової групи до шостої збільшення сили найсильніших груп м'язів відбувається більшою мірою, ніж збільшення щодо «слабких», менш беруть участь в рухах боксера, м'язів.

Всі ці особливості пов'язані з неоднаковим біохімічними умовами в роботі рухового апарату і вимогами, що пред'являються до нього в різних видах спорту. При тренуванні спортсменів, що починають, необхідно звертати особливу увагу на розвиток сили «провідних» груп м'язів. [11,143]

1.4.2 Вплив занять фізичною культурою на кісткову систему

Фізкультура допомагає розв'язати величезну проблему, властиву людям літнього віку - остеопороз.

Кісткова система, як і всі інші системи організму, реагує на рівень фізичної активності: на підвищення фізичного навантаження (тиск на кістку) збільшенням кісткової маси (для розподілу навантаження на більшу кількість кісткової тканини), на зниження - зменшенням кісткової маси.

Але для того, щоб краще з'ясувати, що є кісткова тканина. Адже кістки - це не тільки каркас який забезпечує підтримку м'язів і внутрішніх органів. Це живий орган, який як і інші органи розвивається і міняється в перебігу всього життя.

Кісткова тканина постійно обновляється. Цей процес називається емоделюванням і полягає в поступовому видаленні старої кісткової тканини і заміщенні її новою здійснюється він таким чином: остеокласти, клітки, що руйнують кістку, розчиняючи мінерали, утворюють невеликі порожнини на поверхні кісток. Потім остеобласти клітки, які утворюють кісткову тканину, починають заповнювати ці порожнини новою кістковою тканиною до повного відновлення кісткових поверхонь. Ремоделювання є природним, постійним процесом, що відбувається в здоровому організмі. Це природний спосіб заміни застарілої кісткової тканини на нову в дитинстві і юності кістки нарощують густину, досягаючи в результаті пікової кісткової маси. Пікова кісткова маса - специфічний термін характеризуючи такий стан, при якому кістки досягають своєї максимальної густини.

Пікова кісткова маса зберігається декілька років, а потім здорова людина починає щорічно втрачати в середньому близько 1% загальної кісткової маси. У жінок ці втрати значно зростають після менопаузи і складають 2-3% щорічно.

З віком нова кісткова тканина утворюється все повільніше, а стара втрачається все швидше. В результаті цього кістки стоншуються, стають крихкими. Якщо швидкість стоншування кісткової тканини перевищує вікові норми, це і називають остеопорозом.

Збільшенню пікової кісткової маси і зниженню втрати кісткової маси з віком сприяє фізична активність, особливо ті її види, які направлені на нормалізацію ваги тіла: ходьба, біг, танці, бадмінтон, кеглі, городки, баскетбол, волейбол, футбол і так звані резистентні вправи. Вони є вправами по переміщенню предметів або ваги власного тіла з використанням спеціальних тренажерів і гантелей, що є в гімнастичних залах і направлених крім зміцнення кісток на розвиток м'язової сили і витривалості. Удома тренажери і спортивні снаряди можуть бути з успіхом замінені предметами домашнього ужитку. Так, глеки або пляшки з водою можуть використовуватися замість гантелей.

На додаток до їх дії на кісткову масу резистентні вправи покращують координацію рухів, знижуючи ризик падінь, і допомагають збільшити і укріпити м'язову масу, яка забезпечує додатковий захист у разі падіння.

Під впливом регулярних занять перерахованими вправами з кістками відбуваються важливі зміни.

Дослідження проводяться серед людей прикованих до ліжка, і космонавтів, що знаходилися в стані невагомості, показали, що люди швидко втрачають кісткову масу в тому разі якщо позбавлені можливості долати власну вагу. З другого боку дослідження рук тенісистів показали, що кісткова тканина провідної руки щільніша за кісткову тканину іншої, оскільки ведуча випробовує великі фізичні навантаження.

За даними численних досліджень, проведених в різних групах, що включали і жінок з остеопорозом, і людей з будинків старезних, фізичні вправи не тільки запобігають втратам кісткової маси, але можуть навіть підвищувати її густину (за наявності достатньої кількості кальцію в їжі).

Остеопороз не є неминучим слідством старіння для тих, хто поклопочеться про свою фізичну активність. Але робити це треба відповідно до свого віку і стану здоров'я.

У віці 20-40 років метою занять фізичною культурою є закладка фундаменту для довгого і активного життя. У цьому віці обов'язкові прогулянки, заняття різними видами спорту, рухомими іграми.

У віці 40-60 років мета - мінімізація втрат кісткової маси, особливо, це торкається жінок в пост менопаузі досягається збільшенням часу і відстаней прогулянок, відмова від користування ліфтом, транспортом, інтенсивність занять спортом за відсутності серйозних медичних протипоказань не знижується.

У віці більше 60 років мета понизити ризик падінь і можливість переломів, особливо це торкається крихких жінок. Необхідно підібрати програму фізичних вправ згідно віку і рівню натренованості, ходьба обов'язкова.

Хворим остеопорозом, мета: понизити ризик падінь і можливість переломів, збільшити кісткову масу. Стоншені кістки хворих вимагають ряду обмежень в програмі фізичних вправ. Знадобиться консультація фахівця з фізкультури і фізіотерапевта, але у будь-якому випадку показана ходьба по 30 хвилин 5-7 раз на тиждень. [20,250]

1.5 Вплив силових вправ на організм чоловіків похилого віку

На даній момент накопичений значний практичний та теоретичний матеріал, щодо проблем оздоровлення похилих (60-74) людей засобами фізичної культурі. Разом з тим слід відмітити недостатню обґрунтованість питань застосування силових вправ при заняттях з чоловіками цього віку. Більше того сам факт використання цих вправ в цілях оздоровлення даного контингенту, викликає суперечливі відносини дослідників. [5,157]

Таким чином, вирішення питання про оздоровчий вплив та визначення параметрів силових навантажень при заняттях з чоловіками похилого віку має важливе значення для теорії та практики оздоровчої фізичної культурі.

Матеріали та методи. Досліджувані-чоловіки похилого віку, працівники розумової роботі, раніше фізичною культурою не займалися, частина з їх пенсіонери.

Критеріями ефективності застосування впливу слугували дані педагогічного тестування, антропометричних вимірів і комплексного медичного обстеження, включаю чого: біохімічні та клінічні аналізи крові, дослідження мозкового кровоточу, осцилографію нижніх кінцівок, виміри скроневого тиску. Всі вказані методі застосовувалися перед качаном та після закінчення дослідження. Було проведено два педагогічних експерименти - попередній та основний, тривалістю відповідно 5 та 17 місяців. У попередньому експерименті прийняли участь 38 чоловік, у основному - 52.

У ході першого експерименту були виявлені оптимальні параметрі навантажень в силових вправах допустимі на заняттях з данім контингентом, розроблена методика проведення зайняти та виявлена їх оздоровча ефективність.

На іншому етапі дослідження була проведена перевірка розробленої методики в тривалому педагогічному експерименті. Заняття даного етапу проходили в умовах ФОЦа два рази на неділю, тривалість на початку - 60-70 хвилин, наприкінці 90-100 хвилин. Кожне заняття було побудовано за такою схемою: деручи частина - розминка, друга - загально розвиваючі гімнастичні вправі, третя - силові вправі на тренажерах локальної м'язової роботі типу «Мартіні» ( використовувалися також гантелі та штанги ), четверта - заключна розминка.

Для контролю за станом займаючихся під годину тренування проводилися виміри ЧСС( за допомогою спорт тестера „РЕ-2500") та артеріального тиску по Короткову. Розминка та друга частина заняття - загально розвиваючі гімнастичні вправи - проходили за загально прийнятою методикою, з акцентом на відновлення рухливості в суглобах та загальній витривалості. Третя частина проводилася по круговому методу. Коло складалося з 10-12 вправ, направлених на розвиток всіх основних м'язових груп. Послідовність вправ визначалася виходячи з принципу активного відпочинку - робота м'язів антагоністів змінювалася. Вага обтяження складала 70-80% від максимального в даній вправі, кількість повторень 6-12 разів за підхід. Година виконання однієї вправі 20-40 секунд, година відпочинку між ними в залежності від тренованості 50-120с. Кількість кіл від 1 до 3. Вправи четвертої частини заняття були направлені на розслаблення мускулатури, відновлення організму.

Результати. Оптимальні параметри навантажень при оздоровчих заняттях силовими вправами з чоловіками похилого віку слідуючи:

- всі навантаження 70-80% від мах. в даній вправі;

- кількість повторень в одному підході для вправ з зовнішнім навантаженням в залежності від ваги снаряду - від 6 до 12 разів , при цьому воно має бути менше максимально можливого на 1-2 рази;

- кількість повторень в вправах з власною вагою складає 75-80% від максимально можливих в даній вправі;

- темп виконання силових вправ середня;

- тривалість одного підходу від 18-20с. при 6 повтореннях до 35-40с. при 12 повтореннях;

- кількість кругів на заняттях в перші 4-5 місяців -- не більше двох, далі вона може бути змінена до трьох;

- час відпочинку між вправами - 40-90с.

Отже, отримані дані дозволяють стверджувати, що використання силових вправ локального характеру в поєднанні із ЗРВ має виражений оздоровчий ефект для чоловіків похилого віку. Стан здоров'я займаючихся по даним лікарських обстежень, за годину проведення зайняття істотно покращилося . Це виразилося в позитивній динаміці показників ліпідного та білкового обміну, покращення судинного тонусу та кровопостачання нижніх кінцівок, економізації роботі серця, адаптації серцево-судинної системі до навантаження.

Суб'єктивні оцінки займаючихся, такі як покращення сну, зниження втомлюваності, підвищення творчої діяльності і т.п., також дозволяють стверджувати, що заняття по експериментальній методиці не малі для досліджуваних негативних наслідків. Застосування вказаного комплексу впливів сприяло розвитку силі основних м'язових груп на 30-60%, силової витривалості на 180%, гнучкості на 192,7%. Приріст вказаних показників достовірний (p<0,5). Таким чином:

1) використання силових вправ дозволяє розширити арсенал засобів фізичної культури, які застосовуються для оздоровлення чоловіків похилого віку;

2) Застосування розробленої методики сприяє розвитку сили, силової витривалості, гнучкості.

3) Значних змін фізичного розвитку займаючихся по експериментальній не відбувається.

Розділ 2. Профілактика захворювань у людей похилого віку засобами фізичної культури

2.1 Рухова активність людей похилого віку на сучасному етапі

Відомо, що навіть у здорової і нестарої людини, якщо він не тренований, веде «сидячий» спосіб життя і не займається фізкультурою, при самих невеликих фізичних навантаженнях частішає дихання, не справляється із значними фізичними навантаженнями. Сила і працездатність серцевого м'яза, головного двигуна кровообігу, знаходиться в прямій залежності від сили і розвитку всієї мускулатури. Тому фізичне тренування, розвиваючи мускулатуру тіла, в той же час укріплює серцевий м'яз. У людей з нерозвиненою мускулатурою м'яз серця слабкий, що виявляється при будь-якій фізичній роботі.

Фізичне тренування укріплює і розвиває скелетну мускулатуру, серцевий м'яз, судини, дихальну систему і багато інших органів, що значно полегшує роботу апарату кровообігу, благотворно впливає на нервову систему.

В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкого фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.). Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. В зв'язку з цим виникає питання про так звану звичну рухову активність, тобто діяльності, виконуваної в процесі повсякденної професійної праці і в побуті. [17,517]

Най адекватнішим виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12-16МДж (у. залежності від віку, підлоги і маси тіла), що відповідає 2880-3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинне витрачатися не менше 5,0-9,0МДж (1200-1900 ккал); решта енерговитрат забезпечує підтримку життєдіяльності в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д. (енергія основного обміну).

У економічно розвинених країнах за останні 100 років питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротилася майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність (робочий обмін) в середньому до 3,5МДж. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, величина МПК у здорових чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0мл/кг.

Таким чином, у більшої частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезі. Синдром, або гіпокінетична хвороба, є комплексом функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті розлад у діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. У основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все в м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений в генетичному коді людського організму. [6,7]

Скелетні м'язи, що в середньому становлять 40% маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до числа основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової і серцево-судинної систем», - писав академік В.В. Парін (1969). Чим інтенсивніше рухова діяльність у межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на чинники ризику.

Найзагальніший ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційному тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. В результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань.

Проте використовування граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення «піку» спортивної форми, нерідко приводить до протилежного ефекту - пригноблення імунітету і підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань.

Аналогічний негативний ефект може бути одержаний і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження.

Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в тому, що економізує роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності.

Один з найважливіших ефектів фізичного тренування - зменшення частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардія), як прояв економізує серцевої діяльності і нижчої потреби міокарду в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший ліжечок і краще постачання серцевого м'яза киснем. Таким чином, із зростанням рівня тренованості потреба міокарду в кисні знижується як в стані спокою, так і при субмаксимальних навантаженнях, що свідчить про той, що економізує серцевої діяльності.

Фізична культура є основним засобом, що затримує вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здібностей організму в цілому і серцево-судинної системи зокрема, неминучих в процесі інволюції. Вікові зміни відбиваються як на діяльності серця, так і на стані периферичних судин.

З віком істотно знижується здібність серця до максимальних напруг, що виявляється у віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень. З віком функціональні можливості серця знижуються навіть за відсутності клінічних ознак.

Так, ударний об'єм серця у спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарду. Хвилинний об'єм крові у спокої за вказаний період зменшується в середньому на 55-60%. З віком також відбуваються зміни в судинній системі: знижується еластичність крупних артерій, підвищується загальний периферичний судинний опір, в результаті до 60-70 років тиск систоли підвищується на 10-40мм рт. ст.

Всі ці зміни в системі кровообігу, зниження продуктивності серця спричиняють за собою виражене зменшення максимальних можливостей аеробів організму, зниження рівня фізичної працездатності і витривалості. Низький вміст кальцію в їжі посилює ці зміни. Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значній мірі припинити вікові зміни різних функцій.

У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити можливості аеробів і рівень витривалості - показники біологічного віку організму і його життєздатності. Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом відносно чинників ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла і жирової маси, змісту холестерину і три гліцеридів в крові, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). В цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система.

Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується притока лімфи до суглобових хрящів і між хребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу. [21,76]

Одними з найпопулярніших вправ, рекомендованих для профілактики, оздоровлення є біг, ходьба, плавання. Необхідно також додати, що дані вправи не будуть ефективні, якщо вони виконуються час від часу, по волі випадку, адже одним з основних достоїнств подібних вправ є їх систематичність, циклічність. Також важко чекати ефекту без додаткових заходів: правильного харчування, гартування, здорового способу життя.

2.2 Біг

Біг серед всіх засобів фізичної активності привертає до себе найбільшу увагу перш за все тому, що він не вимагає ніяких спортивних снарядів і споруд. Бігати можна в парку, в лісі, біля будинку і навіть у себе в квартирі (як писав академік А.А. Мікулін, три кроки по коридору в одну сторону, три - в іншу). Велика частина багатомільйонної армії фізкультурників займається тільки бігом, вважаючи його єдино можливою формою фізичної активності. Популярність бігу зросла після виходу у світ книги Г. Гілмора "Біг ради життя", яке свого часу наробило багато шуму і зібрало навколо себе як прихильників, так і супротивників. Перші всіляко рекламували "біг від інфаркту", інші не упускали можливості зробити надбанням гласності будь-який нещасний випадок на біговій доріжці. Відгомони цієї полеміки чутні і зараз.

Пропонуються і різні методики бігу. Якщо Р. Гілмор, проповідуючи теорію А. Лідьярда, головним вважає навчитися бігати поволі (близько 6 км в годину) і довго (від 30 мін до 4-5 ч), то К. Купер в своїй книзі "Нова аеробіка" створив таблицю окулярів для оцінки фізичної підготовки людини, в основу якої поклав витрату енергії в одиницю часу. По цих таблицях кращі результати опиняються біля тих, хто виконує фізичні вправи або біг з більшою інтенсивністю. Згідно системі оцінок До. Купера, джоггери (бігуни підтюпцем) виявилися фізично малопідготованими. Г. Гілмор вважає, що біг корисний завжди - в будь-якому віці, навіть при хворобах серця, легенів, шлунково-кишкового тракту, "при трісці" в суглобах. А ось інший автор, Магда Розенберг, що присвятила своє життя пропаганді оздоровчої фізкультури в групах для немолодих, в книзі "За 60, а все гаразд" категорично заявляє: "Я не дуже ратую за біг, коли йдеться про літніх людей... Якщо бігати від разу до разу, серце не стане міцнішим, навпаки, воно може не витримати перевантажень... Біг вимагає величезних витрат енергії, тому я рішуче проти того, щоб ви включали його в програму своїх занять... При бігу збільшується навантаження на суглоби, зокрема стегна і коліна, з'являється небезпека травми... У мене багато друзів, що переконалися в цьому на своєму досвіді, справа кінчалася пошкодженими колінами... Крім того, від постійного трясіння можуть постраждати внутрішні органи". Ще один автор, лікар В. Сергєєв вважає, що "біг володіє набагато ширшим комплексом дії на організм, ніж будь-які інші фізичні вправи. Велика роль бігу як природного масажера внутрішніх органів. Адже півгодини бігу - це приблизно 4500 поштовхів-зльоти, а кожен такий поштовх - своєчасний масаж внутрішніх органів".

Так що ж таке біг - друг або недруг? Якщо бігом займатися розумно, правильно його дозувати, він може стати відмінним засобом профілактики цілого ряду хвороб і активним помічником в зміцненні здоров'я. У цьому сходяться всі: і прихильники бігу і їх опоненти.

Біг - універсальний засіб фізичної активності і фізичної дії на організм людини. Кожен висококваліфікований спортсмен, яким би видом спорту він ні займався - будь то важка атлетика, гімнастика або плавання, обов'язково включає біг в програму своєї загально фізичної підготовки. Робить він це тому, що біг більш інших видів виробляє витривалість - підвищену здатність організму протистояти стомленню, необхідну як в спорті, так і в праці, буденному житті. Вироблення витривалості пов'язане з розвитком резервних потужностей всіх систем організму, і в першу чергу серцево-судинної і дихальної. Регулярні заняття бігом збільшують м'язову масу і розміри серця, значно підвищують серцевий викид і хвилинний об'єм кровообігу, збільшують життєву місткість легенів, підвищують кисневі запаси в крові. Така реакція організму на біг порівняно повільний, але тривалий.

Швидкий, швидкісний, або, як говорять в спорті, спринтерський біг виробляє у людини швидкісні якості, швидкість реакції нервової системи. Під час такого бігу через інтенсивну, майже граничну роботу серця і легенів стрімко наростають зміни у внутрішньому середовищі організму, відбувається швидке накопичення молочної кислоти. Використовування в тренуванні швидкісного бігу привчає організм в короткий час перебудовувати всі свої функції на максимальний режим роботи. Оскільки такі навантаження нетривалі, в серці і легенів не виникає серйозних анатомічних змін.

У оздоровчих цілях можна використовувати біг різного вигляду. Повільний біг (біг підтюпцем) хороший для початківців і осіб літнього віку. Швидкий біг відмінно тренує добре підготовлених фізкультурників.

Тривалий і повільний біг практично не створює кисневої заборгованості, тобто проходить в умовах аеробів. Здатність тканин використовувати кисень, що поступово росте, стимулює тканинною обмін, підвищує загальний рівень фізичної підготовки організму. Поліпшується функція нервової системи, нормалізується жировий і вуглеводний обмін, знижується вміст холестерину і цукру в крові, що є відмінною профілактикою атеросклерозу, ожиріння і цукрової хвороби.

Під впливом регулярних занять бігом удосконалюється система терморегуляції і виділення. Підвищене потовиділення, захищаючи організм від перегріву, одночасно сприяє і виведенню з нього шкідливих продуктів обміну: сечовини, аміаку, органічних кислот, полегшуючи, таким чином, роботу нирок. Біг на свіжому повітрі і подальші гігієнічні водні процедури надають хорошу гуртуючу дію.

Відмічено що люди літнього віку частіше хворіють на простудні захворювання. Щонайменший протяг або перепад температури часто викликає чхання, нежить. Спроба стрімкого гартування холодною водою примусить захворіти в ліжко. Але з тих пір, як вони починають бігати на свіжому повітрі, хвороби і простуди перестають їх мучити.

Під впливом регулярних занять бігом міцніють м'язи ніг, тулуба, черевного преса. Професор В.В. Горіневській рахував біг кращим видом дихальних вправ. Якщо навантаження збільшується поступово, відповідає стану опорно-рухового апарату бігуна, взуття відповідає необхідним санітарно-гігієнічним вимогам, суглоби не тільки не травмуються, але, навпаки, зміцнюються. Причому не тільки суглоби ніг, а і міжхребетні диски і навіть плечові і ліктьові суглоби, хоча в меншому, зрозуміло, ступені, ніж при виконанні гімнастичних вправ.

В результаті легких струсів тіла, виникаючих при бігу, відбувається гідродинамічний масаж судинних стінок стовпом крові, що зміщується. Ці ж "потряхування" стимулюють і роботу внутрішніх органів.

Численні спостереження за станом здоров'я любителів бігу підтверджують: біг виявився ефективним засобом боротьби з ожирінням, неврозами, хронічним поліартритом, атонічними замками, гіпотонією. Він служить активній профілактиці ішемічної хвороби серця, атеросклерозу. Більш того, біг не тільки попереджає, але і лікує різні хронічні захворювання.

Користь повільного бігу була відома в нашій країні ще задовго до того, як його сталі пропагувати за рубежем. Так, група учених під керівництвом професора І. М. Саркизова-Серазіні ще в 1958р. представила на конференції по лікувально-профілактичному використовуванню бігу доповідь, в якому повідомлялося про сприятливу, зціляючи дію повільного тривалого бігу при хронічних захворюваннях легенів.

Ще раніше, в 1947р., в Одесі академіком В.П. Філатовим із співробітниками було зроблене відкриття, суть якого полягала у тому, що при тривалому бігу в крові стомленого бігуна з'являється біологічно активні речовини м'язового походження, які стимулюють загоєння хронічних запальних процесів. Їх назвали міогеннимі біостимуляторами і створили на їх основі лікувальний препарат. У 1982р. в газеті "Радянський спорт" кандидат медичних наук В. Сергєєв писав: "...Не повинні викликати здивування, тим більше недовір'я листу читачів, в яких вони повідомляють, що, бігаючи, позбавилися різних легеневих захворювань, у тому числі і від туберкульозу легенів... Вся практика санаторно-кліматичного лікування хворих показала, що повільний біг прискорює розсмоктування уповільнених запальних процесів в легенях". [11,94]

2.2.1 Методика занять бігом

Оптимальна частота занять для початківців - 3 рази на тиждень. Частіші тренування можуть привести до перевтоми і травм опорно-рухового апарату, оскільки відновний період після занять у людей середнього віку збільшується до 48ч. Збільшення кількості занять у підготовлених любителів оздоровчого бігу до 5 разів на тиждень недостатньо обґрунтовано. Зменшення кількості занять до двох в тиждень значно менш ефективне і може використовуватися лише для підтримки досягнутого рівня витривалості (але не її розвитку). При цьому можливе зниження інтенсивності навантаження до нижньої межі - при збільшенні тривалості заняття.

Погіршення деяких показників діяльності серцево-судинної системи при 5-разових тренуваннях пояснюється тим, що в цьому випадку заняття частково проходять на фоні неповного відновлення, тоді як при 3-разових тренуваннях організм має велику нагоду для повноцінного відпочинку і відновлення. У зв'язку з цим рекомендації деяких авторів про необхідність. щоденних (разових) тренувань в оздоровчому бігу позбавлені підстав. Проте при зменшенні інтенсивності навантаження нижче за оптимальну (наприклад, при тренуванні в оздоровчій ходьбі) частота занять повинна бути не менше 5 разів на тиждень. Перша фаза (підготовча) - коротка і легка розминка не більш 10-15 мін. включає вправи на розтягання (для м'язів нижніх кінцівок і суглобів) для профілактики травм опорно-рухового апарату. Використовування в розминці силових вправ (віджимань, присідань) небажане, оскільки на початку тренування у людей середнього і літнього віку можуть виникнути ускладнення в діяльності серцево-судинної системи (різке підвищення артеріального тиску, болю у області серця і т. д.).

Друга фаза (основна) - аероб - складається з бігу оптимальної тривалості і інтенсивності, що забезпечує необхідний тренувальний ефект: підвищення можливостей аеробів, рівня витривалості і працездатності.

Третя фаза (завершальна) - «заминка», тобто виконання основної вправи із зниженою інтенсивністю, що забезпечує плавніший перехід від стану високої рухової активності (гіпердинамії) до стану спокою. Це значить, що в кінці забігу необхідно зменшити швидкість, а після фінішу ще небагато пробігти підтюпцем або просто бути схожим декілька хвилин. Різка зупинка після швидкого перегони може привести до небезпечного порушення серцевого ритму унаслідок інтенсивного викиду в кров адреналіну. Можливий також гравітаційний шок - в результаті виключення «м'язового насоса», що полегшує притоку крові до серця.

Четверта фаза (силова - по Куперу), тривалість 15-20 хв. Включає декілька основних загально розвиваючих вправ силового характеру (для зміцнення м'язів плечового поясу, спини і черевного преса), направлених на підвищення силової витривалості. Після бігу необхідно також виконувати вправи на розтягання в сповільненому темпі, фіксуючи крайні положення на декілька секунд (для відновлення функцій навантажених м'язових груп і хребта).

Не дивлячись на всю простоту техніки оздоровчої ходьби і бігу, в цьому питанні слід чітко слідувати рекомендаціям, оскільки грубі помилки в техніці можуть стати причиною травм опорно-рухового апарату.

Основна причина травматизму опорно-рухового апарату у людей середнього і літнього віку при заняттях оздоровчим бігом - перенапруження. Дуже швидке збільшення тренувальних навантажень є надмірним для детренованних м'язів, зв'язок і суглобів. «Багато хто намагається повернути колишню фізичну форму за допомогою фізичної культури, - пише доктор Аллман, - і починають займатися з тією ж інтенсивністю, що і 20 років тому».

До додаткових чинників, сприяючих пошкодженню опорно-рухового апарату, можна віднести біг по твердому ґрунту, надмірну масу тіла, взуття, не придатне для бігу. [23,58]

2.3 Плавання

Плавання більшою мірою, ніж гімнастичні вправи, покращує роботу внутрішніх органів, розвиває серцево-судинну і дихальну систему. Додатковим чинником, що тренує кровообіг, є активна "гімнастика" кровоносних і лімфатичних судин: їх просвіти то зменшуються, то розширяються, прагнучи забезпечити організму оптимальний температурний режим. В умовах тривалого перебування у воді удосконалюються процеси терморегуляції. Відбувається гартування організму, росте опірність несприятливим чинникам зовнішнього середовища. От чому дозоване плавання може бути корисне людям, схильним до простудних захворювань.

У плаванні практично немає статичних навантажень, тому воно в першу чергу рекомендується тим, чия робота пов'язана з постійною позою: сидінням, стоянням і т.д. Плавання запобігає венозному застою, полегшуючи повернення венозної крові в серці, оскільки горизонтальне положення плавця і відсутність сил гравітації значно сприяють цьому. От чому плавання є лікувальним чинником для хворих з варикозним розширенням вен, хронічним тромбофлебітом нижніх кінцівок.

Регулярні заняття плаванням стимулюють газообмін в легенях більше, ніж гімнастика: збільшується екскурсія діафрагми за рахунок більшої глибини і частоти дихання. Фахівці визначили, що просте стояння у воді протягом 3-5 мін при температурі 24°С збільшує глибину дихання удвічі, а обмін речовин на 50-75%. Отже, плавання є незамінним видом фізичної активності для осіб, страждаючих надмірною повнотою. Зменшення власної ваги тіла людини у воді, згідно закону Архімеда, дозволяє з меншими зусиллями виконувати рухи, що полегшує досягнення поставленої мети. Крім того, певна плавність рухів у воді розвантажує опорно-руховий апарат людей, страждаючих ожирінням, запобігаючи травмам м'язів і суглобів. Плавання - як найменше травматичний вид фізичних вправ.

Ефект "гідроневагомості", що виникає у воді, звільняє хрящові міжхребетні диски від постійного з давлення їх хребцями. У розкріпаченому стані в дисках краще відбуваються обмін речовин, живлення, відновні процеси.