Заходи щодо маскування аеродрому в курсовому проекті наводять у пояснювальній записці із врахуванням схематичних рисунків конструктивних рішень.

У рішенні щодо маскування аеродрому мають бути відображені такі питання:

1) використання навколишньої місцевості для маскування всіх аеродромних об'єктів;

2) способи і засоби маскування місць стоянок літаків, складів палива, боєприпасів та інших об'єктів;

3) створення мережі фальшивих (несправжніх) аеродромів із вказівкою заходів щодо імітації їхньої діяльності.

Рішення щодо використання рельєфу місцевості з метою маскування аеродрому залежать від характеру рельєфу. Тут головним має бути питання про те, як вписати контури летовища в навколишній фон місцевості.

Цього досягають створенням на летовищі фальшивих елементів фону:

- несправжніх ровів, окопів, ям, лійок, спалювання соломи і трави; фарбування поверхні землі, присипка шлаком, торфом;

- несправжніх маскувальних килимів, присипки землі фарбованою тирсою;

- водяних елементів фону - канав, струмків, ставків, болот (виконують аналогічно попереднім фальшивим улаштуванням);

- огородніх елементів фону - скошуваних грядок трави і їхнього фарбування чорною фарбою, посипання піском смужок 20-30 см;

- несправжніх чагарників, садів, рослинності або макетів кущів, дерев.

Крім зазначених маскувальних заходів, застосовують ще цілий ряд інших - агротехнічних, маскування за допомогою макетів споруд, кіп, скирт, пеньків, каміння і т. ін.

Для забезпечення можливості зльоту і посадки літаків усі ці макети мають бути збірними.

У разі маскування штучних покриттів особливу увагу потрібно звертати на надання поверхні покриття фону і фактури навколишньої місцевості.

Маскування літаків можна здійснювати такими прийомами:

розташуванням літаків у лісі, під деревами, на узліссі, під кронами дерев, зверху літаки накривають маскувальним покриттям, закидають рослинністю;

у разі розміщення літаків серед забудови населених пунктів їх маскують під місцеві будівлі.

Маскування складів виконують пристосуванням їх до місцевості й місцевих предметів, тобто розташуванням їх у лісі, чагарнику, ярах.

Якщо приймають рішення про створення удаваного (несправжнього) аеродрому, необхідно зазначати заходи, за допомогою яких буде імітуватися його життєдіяльність.

Розташування удаваного аеродрому від дійсного має бути не менше як за 15 км - для відкритої місцевості і за 8-10 км - для пересіченої.

Для імітації функціонування аеродрому необхідні:

наявність рівної площадки розмірами не менше 600Ч100 м; границі удаваного летовища імітують фарбуванням або присипкою;

обов'язкова наявність удаваних або дійсних (застарілих) літаків, з імітацією їхнього руху на летовищі, (макети несправжніх літаків можуть бути або плоскі, або об'ємні з ознаками їхнього маскування);

наявність витоптаних ділянок (імітують присипкою), масляних плям, слідів руху літаків і автомашин, несправжніх доріжок;

установка макетів будинків з відповідних маскувальних каркасів і покриттів з відповідним розфарбовуванням. Такими макетами можуть бути: резервуари, плоскі й об'ємні будинки, залізниці, лінії зв'язку і т. ін.

2.6 Вирішення прив'язки елементів польового аеродрому

Для вирішення питання винесення елементів летовища в натуру необхідно на схемі генерального плану показати прив'язку осі літної смуги до постійних орієнтирів зарубками з указанням відстані до орієнтира і кута.

Елементами прив'язки є істинний азимут і відстань від орієнтира до закріпленої точки осі літної смуги (рис. 2.5). Вихідним матеріалом для цього виду робіт є проект вертикального планування літної смуги. Планове положення контурів дефектних ділянок переносять на місцевість від точок опорного ходу і створів характерних ліній літної смуги за допомогою екера, стрічки або мірного троса.

Проект переносять на місцевість методом створів і перпендикулярів. Контури дефектних місць (у кутах повороту) закріплюють дерев'яними колами і віхами. Проектну поверхню в середині контурів земляних робіт переносять методом проектних оцінок за допомогою нівеліра, екера і мірного троса або методом робочих відміток. Точки проектної поверхні закріплюють за допомогою колів, які забивають у грунт так, щоб їхні верхні зрізи знаходилися на проектній відмітці.

Проектне положення точок водовідвідних споруд у плані переносять від осі опорного ходу методом перпендикулярів, а за висотою - від тимчасових реперів та пікетних точок планово-висотного обвалування. Проектні відмітки переносять і закріплюють через кожні 100 м. Проектне положення дна нагірних канав між пікетами переносять в процесі будівництва за допомогою візирів.

Рис. 2.5. Схема винесення в натуру елементів летовища:

1 - робоча площа; 2 - бічна смуга безпеки; 3 - кінцева смуга безпеки; An - Bn - номера поперечників.

За результатами винесення проекту вертикального планування на місцевості закріплюють:

контури дефектних місць або лінії нульових робіт;

проектну поверхню усередині контурів планування уздовж характерних ліній через кожні 40-50 м.

3. Методика проектування вертикального планування

Вихідними даними для проектування є:

- план летовища з чорними горизонталями або чорними відмітками в кутах нівелювальної сітки;

- кліматичні характеристики району;

- грунтові та гідрологічні характеристики;

- тип покриття (капітальне, тимчасове);

- терміни будівництва і т.ін.

Послідовність проектування вертикального планування злітно-посадкової смуги така:

- перенесення плану аеродрому із зональної схеми на аркуш формату А-1 в масштабі М 1:5000 (рис. 3.1);

Рис. 3.1. Компоновка креслення генерального плану на аркуші формату А-1

- нанесення елементів літної смуги на аркуш слід починати із загального компонування аркуша, де необхідно передбачити розміщення:

- плану літної смуги з усіма елементами, крім смуг повітряних підходів;

- чорні горизонталі перетинів - 5,0 або 2,5 м;

- поздовжній профіль по осі твердої злітно-посадкової смуги;

- один поперечний переріз твердої злітно-посадкової смуги у масштабі М 1:50;

- умовні позначення.

Поздовжній профіль наносять у масштабі: М горизонтальний 1:5000; М вертикальний - 1:100 (1:50).

3.1 Побудова проектного профілю по осі злітно-посадкової смуги

Перед побудовою поздовжнього проектного профілю необхідно прийняти рішення й обґрунтувати, який поперечний профіль варто вибрати на даній ділянці. Від типу поперечного профілю буде залежати висотне положення бічних бровок і осі штучного покриття.

Поперечний профіль покриття може бути двосхилим і односхилим. Двосхилий профіль беруть тоді, коли поперечний профіль (ухил) місцевості менше 0,01, тобто чорні горизонталі перетинають вісь злітно-посадкової смуги приблизно під кутом 90° або близького до цього значення.

Односхилий профіль беруть у тому випадку, коли поперечний ухил місцевості більше 0,01, тобто чорні горизонталі перетинають вісь злітно-посадкової смуги під гострим кутом або проходять паралельно осі злітно-посадкової смуги.

Після ухвалення рішення про поперечний профіль варто визначити висотне положення бровок і гребеня штучного покриття двосхилого профілю, нижньої і верхньої кромки односхилого покриття.

Висотне положення бічної бровки двосхилого профілю залежить від ухилу на ґрунтовому сполученні твердої злітно-посадкової смуги з навколишньою поверхнею, шириною сполучення, яка дорівнює +30-50 см. Ухил сполучення беруть від 0,015 до 0,025. Ширина сполучення має бути не менше 20 м.

Таке рішення щодо висоти бровок над існуючою поверхнею приймають за сприятливих умов, тобто, коли ґрунтові води не залягають глибоко. Якщо ж ґрунтові води залягають близько над поверхнею, то бровки необхідно підняти настільки, щоб рівень ґрунтових вод був не менше 100 см від штучного покриття. Після цього приступають до визначення проектної оцінки осі злітно-посадкової смуги на одному з поперечників. Проектну оцінку на осі твердої злітно-посадкової смуги визначають з урахуванням ширини покриття, обраного поперечного ухилу і висотного положення однієї з бровок. І тільки після цього приступають до побудови поздовжнього проектного профілю по осі твердої злітно-посадкової смуги.

Під час побудови поздовжнього проектного профілю належить дотримуватися таких умов:

ухили мають бути менше imax і більше imin;

алгебраїчна різниця суміжних ухилів має бути меншою або дорівнювати максимально допустимому розміру:

?i ? ?imax ? i1 - i2;

крок проектування має дорівнювати 40-50 м;

профіль належить будувати по обвідній, тобто він має максимально наближатися до фактичного профілю (із врахуванням допустимого перевищення бровок);

у проектному профілі має бути якнайменше зламів; для цього варто усереднювати проектні ухили, які відрізняються один від одного на порівняно невеликий розмір (0,001-0,002).

3.2 Нормативні вимоги до поздовжніх профілів

1. Мінімальні радіуси кривизни в поздовжньому профілі мають дорівнювати 6000-8000 м. Якщо крок проектної лінії дорівнює 50 м, кривизна визначається розміром різниці суміжних ухилів відповідно в границях 0,008-0,006. Бажано, щоб злами не розташовували ближче ніж 200 м один від одного, що забезпечить кращі умови експлуатації. Кількість зламів проектної поверхні має бути мінімальною. Зустрічні ухили допустимі, як правило, тільки у разі переходу через головні тальвеги і вододільні ділянки. Кількість хвиль у поздовжньому профілі має бути не більше двох-трьох.

2. Максимальні поздовжні ухили для кінцевих ділянок злітно-посадкової смуги (завдовжки 1/4 довжини смуги) обмежуються значенням, що дорівнює 0,015. Тут доцільні ділянки, близькі до горизонтальних або з невеликими висхідними ухилами до 0,005. Спадні ухили допустимі у разі забезпечення вільних повітряних підходів.

3. Для середньої частини злітно-посадкової смуги (1/2 її довжини) максимальні ухили на невеликих (до 200-300 м) ділянках і тільки в крайніх випадках за складних рельєфних умов, різкому зростанні об'ємів земляних робіт у разі менших ухилів, терміновості будівництва допустимі до 0,025.

4. Мінімальні поздовжні ухили покриттів на польових аеродромах не обмежуються, оскільки водовідвід з їхньої поверхні забезпечується за рахунок поперечних ухилів. Рекомендується, щоб протяжність ділянок без ухилів не перевищувала 200-300 м, тому що при більшій довжині може бути утруднений водовідвід із відкритих грунтових лотків. Довжина ділянок без поздовжнього ухилу може бути збільшена за наявності водовідвідних пристроїв (колекторів, колодязів) у злітно-посадковій смузі.

5. Проектний поздовжній профіль покриття має бути перевірений на взаємну видимість із двох точок, розміщених на висоті 3 м від поверхні землі (покриття) на відстані 1000 м один від одного. Перевірку здійснюють за допомогою нанесеної на кальку січної лінії в масштабі вертикального профілю, що перевіряється.

Побудову на вертикальному профілі лінії, яка характеризує проектне положення осі покриття, здійснюють з дотриманням викладених вимог і у відповідному вертикальному масштабі. Під час побудови застосовують практичні прийоми, що дозволяють виконувати попереднє нанесення проектного поздовжнього профілю:

на ділянках із приблизно однаковими поздовжніми ухилами ґрунтової поверхні визначають загальний поздовжній ухил, проектний профіль розміщають на середньому узвишші біля 0,7-0,8 м;

у разі переходу через головні тальвеги і водорозділи положення проектного профілю вибирають із врахуванням бажаних змін рельєфу, тобто зі зм'якшенням ухилів, зміною кутів, з виходом злітно-посадкової смуги на водороздільну ділянку - видаленням горбів, що перешкоджають забезпеченню видимості та ін.;

перевіряють можливість зменшення числа зламів; зміну поздовжнього ухилу встановлюють, як правило, на пікетах або полупікетах; значення призначуваних поздовжніх ухилів округляють до цілих тисячних часток.

Нанесене на креслення проектне положення поздовжнього профілю перевіряють на дотримання нормативних вимог. У процесі перевірки ведуть уточнення положення профілю;

перевірку профілю на витримування ухилів, кривизни і забезпечення видимості доповнюють такими перевірками: положення низу покриття щодо сталого рівня ґрунтових вод (особливо на виїмках і по верхній бровці односхилих покриттів); положення верхньої і нижньої бровок на кожному пікеті щодо ґрунтової поверхні; загальних рішень рельєфу летовища і поверхневого водовідводу; умови примикання торців злітно-посадкової смуги до ґрунтової поверхні кінцевих смуг безпеки.

Після перевірок і уточнення профілю на кожному пікеті обчислюють проектні відмітки, за якими викреслюють проектний профіль. Ці відмітки і профіль використовують потім для графоаналітичної побудови проектних оцінок горизонталей на плані літної смуги, а пізніше - для розробки робочих креслень.

Побудову проектних горизонталей починають з перенесення на план точок, у яких горизонталями проектного профілю перетинається вісь злітно-посадкової смуги (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема графічної побудови горизонталей на частині твердої злітно-посадкової смуги: 1 - тверде покриття; 2 - ґрунтова основа

Зазначимо, що горизонтальні проекції відрізків між цими точками дорівнюють розмірам dx, обчисленим при проектних ухилах ix для кожної з ділянок. У разі масштабу 1:5000 і перетину горизонталей, що дорівнює 0,5 м, розмір у міліметрах:

dx =;

dx =;

dx =.

На плані також фіксують границі ділянок з однаковими поздовжніми ухилами, місця переходів між одно- і двосхилими профілями, а також положення гребеня покриття на цих ділянках.

Знаючи оцінки винесених на вісь точок, для кожної з ділянок злітно-посадкової смуги можна побудувати відповідні проектні горизонталі. Під час побудови слід враховувати такі міркування:

горизонталі на односхилих ділянках покриття представлені відрізками на всю ширину покриттів;

горизонталі на двосхилих ділянках будують симетричними до осі злітно-посадкової смуги;

горизонталі на перехідних ділянках продовжуються по трапецієподібній частині до гребеня покриття. На трикутній частині (рис. 3.3) доцільно на границях ділянки обчислити оцінки і визначити положення горизонталей інтерполяцією;

Рис. 3.3. Схема побудови горизонталей ґрунтових лотків у разі двосхилого профілю покриття

у разі витримування ухилу іу по всій довжині злітно-посадкової смуги горизонталі будуть розташовуватися поперек осі покриття на однаковому віддалені dy одна від одної;

у межах покриття неможливий розрив горизонталі, границя ділянок з рівними ухилами характеризує злам горизонталей (він тим більший, чим більший розмір і);

під час побудови горизонталей на зламах виходять із приналежності точок на границі обох сусідніх ділянок, що дозволяє починати побудову горизонталей від будь-якої точки, відмітка якої відома; від такої точки уздовж вісі відкладається розмір dх (для відповідного ухилу іх), а поперек осі - dy; з'єднання точок початку і кінця побудови покаже положення проектної горизонталі.

Після нанесення горизонталей на поверхню злітно-посадкової смуги будують проектні горизонталі на ґрунтових поверхнях, що примикають до смуги, витримуючи відповідні норми і вимоги. Під час побудови горизонталей на ґрунтових узбіччях, що примикають до нижньої бровки покриття (і до обох бровок, якщо не передбачається ґрунтового лотка уздовж злітно-посадкової смуги), враховують доцільність збільшення швидкості стікання по ґрунту. У зв'язку з цим зазвичай на крайках покриття вводять відповідний злам горизонталей. Креслення проектних горизонталей ґрунтових лотків враховує перевищення крайки покриття над дном ґрунтового лотка не менше ніж на 40-50 см.

По можливості під час проектування витримують постійну глибину лотка і паралельність осі лотка, крім покриття в плані. Передбачають забезпечення швидкого стікання розрахункового об'єму поверхневих вод, що притікають до лотка, зберігання розрахункової швидкості стікання в лотку або поступове збільшення швидкості до водоприймальних пристроїв. З цією метою уздовж лотка передбачають ухили не нижче ніж 0,005, а максимальні ухили не повинні перевищувати допустимих за швидкістю розмивання. Передбачають також попередження скупчування води в лотку поблизу покриття, особливо біля твердої злітно-посадкової смуги. Для зберігання постійної глибини лотка горизонталі лотка наносять керуючись положенням проектних горизонталей на крайках покриття. Наприклад, для створення лотка глибиною 50 см горизонталь, що лежить нижче 22,0 (рис. 3.3), виводять до лотка проти місця перетину кромки покриття горизонталлю 22,0. Для лотка глибиною 40 см за точку виводу беруть точку К, віддалену на 4/5 закладення; для лотка глибиною 60 см горизонталь 43,0 виводять у точку Р, що на 1/5 dх дальше горизонталі 43,5.