Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Яким чином визначається оцінка параметрів та порядок визначення коефіцієнта небезпеки об'єкта економіки
• Задача
• Список використаних джерел

Яким чином визначається оцінка параметрів та порядок визначення коефіцієнта небезпеки об'єкта економіки

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків [1].

Об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Небезпеки класифікують за локалізацією (літосфера, гідросфера, атмосфера, космос - клас природних небезпек), за наслідками (стомлення, стрес, отруєння, аварія, катастрофа, захворювання, смерть - клас антропогенних небезпек), за шкодою (соціальна, технічна, екологічна - соціокультурні небезпеки), за сферами діяльності (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна, військова), за структурою (прості, складні, похідні), за характером дії (активні, пасивні). Це типи небезпек, що складають класи, групи.

Серед класу небезпек можна виділити групи небезпек - латентні або скриті та явні - легко проявляються, наприклад насильницькі - повстання, економічне, психічне насилля. Групи небезпек складаються з їх родів, які утворюють укрупнені цілі - екологічні, соціальні, державно-політичні. Роди небезпек складаються з видів небезпек, для яких характерна певна ціль. Наприклад, в класі природних небезпек можна виділити категорію явних небезпек - отруєння довкілля. Категорію складають роди, види екологічних небезпек (наприклад, загроза сукупності тварин, рослин). Можна ідентифікувати вид - небезпека загибелі певному виду тварин. Вид складають підвиди небезпек. Наприклад, голод через зменшення поголів'я тварин.

Отже, можна навести схему аналізу небезпек. Наприклад, біогенетична небезпека - тип, який може мати підтип - конкретна небезпека для певного виду тварин або рослин. Цей підтип містить клас небезпеки - наприклад природний, який можуть складати категорії - відкриті або скриті загрози (навмисне знищення рослин, тварин або їх занесення до Червоної книги). Підвид цієї категорії - продовольча криза від порушення гармонії взаємозв'язків у системі «Природа (ґрунти, води), технології, техніка, людина».

Головним об'єктом і метою безпеки є: особистість група людей (S2), суспільство (S3), нація (S4), цивілізація (SS). Поняття «Нація» - ієрархічна система, яка складається з таких елементів, підсистем, як «держава» - підсистема управління, «суспільство» - соціальна підсистема, «матеріально-технічна база» держави, «природно-географічне середовище».

Оцінці підлягають конкретні причини надзвичайних ситуацій, аварій, захворювань і травм для подальшого їх усунення. Кількісна оцінка безпеки викладена в Державному національному реєстрі нормативних актів про безпечну працю (ДНАОП) щодо об'єктів, компонентів і елементів середовища.

Елементи безпеки регламентуються граничними значеннями «не більше - не менше» або разовими «дозволено-заборонено». У визначених межах безпека може приймати значення: для комфортного (К) +/- 50% і безпечного (Б) - 100% встановленого регламенту. В різних умовах діяльності комфортна умова переходить у несприятливий (Н), далі - загрозливий (З), шкідливий (Ш) і небезпечний (НБ) стан зі значеннями відповідно +/-(25, 50, 75) і більше відсотків відхилення від гранично встановленого регламенту. Квантифікація небезпеки, тобто кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників - кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо [6, с. 47].

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження, наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої чи затопленої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Отже всі небезпеки різняться за цим показником. Найбільш універсальний кількісний спосіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті (Е).

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ймовірність (р).

Імовірність (р) визначається як відношення кількості подій з певними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

р = n/N.

Комплексною оцінкою небезпеки є ризик (R), який визначається як добуток частоти виникнення небезпеки на шкоду, що вона завдає.

R = p* E

Для подій, що вже відбулися, визначення ймовірності не становить значних труднощів. Для цього треба мати щодо них відповідні статистичні дані. Значно складніше визначити ймовірність подій, що очікуються, але ще не траплялися. Наприклад ймовірність відмови складної системи, що вперше проектується, такої як космічний апарат нового типу, адронний колайдер, чи технологічний процес, що вперше планується тощо або ж подій, які мають ймовірність 10-5 - 10-6, тобто таких, які можуть відбутися один раз на 100 000 - 1 000 000 років, а час існування об'єкта, на якому може відбутися ця подія, становить всього лише кілька років.

Вартісний спосіб визначення шкоди також має певні недоліки, особливо, коли питання стосується вартості життя. Прийнявши умовно для кількісної оцінки таких небезпек Е=1, використовують величину, яку називають коефіцієнтом індивідуального ризику. Таким чином виходить що, коефіцієнт індивідуального ризику - це відношення кількості реалізованих небажаних наслідків для життя однієї людини до всіх можливих за певний період часу, або ж - частота реалізації небезпек.

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо [5, с. 53].

Характерним прикладом визначення загального та групового ризику може служити розрахунок числового значення виробничого травматизму - тобто ймовірності ушкодження здоров'я чи смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків. На відміну від оцінки виробничого ризику при оцінці професійного ризику враховується тяжкість наслідків (показник стану здоров'я і втрати працездатності працівників), тобто шкода.

Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії. Ми скористаємось класифікацією, яку надає в додатках міждержавний стандарт ГОСТ 27.310-95 дещо адаптувавши її для наших цілей.

Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1 встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов в залежності від характеру наслідків цієї небезпеки. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи.

Добре видно, що ситуації, які належать до категорії IV (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорій I , ІІ і навіть ІІІ.

підвищений небезпека ризик аварія

Таблиця 1 Категорії серйозності небезпек

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у наступній таблиці (табл. 2), є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки.

Таблиця 2 Рівні ймовірності небезпеки

Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності та ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно ймовірних наслідків та ймовірності того, що такі наслідки будуть мати місце.

Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі без сумнівів буде класифікуватися, як категорія ІV (катастрофічна), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня D (рідка), виходячи зі статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спрямовані на зменшення шкоди від такого роду випадків, увійдуть до здійснення специфічного, але відносно незначного контролю для запобігання подібній ситуації. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як незначна (категорія I) подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (ймовірна). Зусилля у цьому випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефективного контролю через високу ймовірність цієї події: знаки, які вказують, напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для паркування, обмеження швидкості, улаштування нерівностей, що примушують зменшити швидкість, тощо є прикладом такого контролю.

Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до категорії ІV (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусилля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи чи проекту [3, с. 56].

Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою ймовірна подія, якщо може бути доведено, що результат її незначний. Ці міркування дають підстави дня припущення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки зворотно пропорційна її серйозності.

Суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

- вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

- повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення;

- забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику;

- виконувати вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Обов'язки, передбачені частиною першою цієї статті, у разі укладення угоди про розподіл продукції відповідно до вимог Закону України «Про угоди про розподіл продукції» підлягають виконанню з урахуванням таких особливостей [4, с. 36]:

- діяльність з використанням об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки на підставі угоди про розподіл продукції провадиться виключно в межах умов, передбачених такою угодою;

- усі дозволи та дозвільні документи, передбачені цим Законом, при виконанні угоди про розподіл продукції в межах території виключної економічної зони України та на континентальному шельфі надаються інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Суб'єкт господарської діяльності ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів України. На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України затверджує класифікацію об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку. Суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки.

Суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність за достовірність даних, наведених у декларації безпеки.

Порядок розроблення декларації безпеки, її зміст, методика визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Подання декларації безпеки або іншої звітної документації не звільняє суб'єктів господарської діяльності від державного нагляду і контролю за їх діяльністю.

Вимоги частини першої цієї статті поширюються на підприємства, установи, організації, які планують експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки.

У порядку реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру суб'єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, зазначені у частині п'ятій статті 10 цього Закону, одночасно з розробленням декларації безпеки розробляють і затверджують план локалізації і ліквідації аварій для кожного об'єкта підвищеної небезпеки, який вони експлуатують або планують експлуатувати.

Категорії аварій на об'єктах підвищеної небезпеки залежно від їх наслідків визначає Кабінет Міністрів України.

План локалізації і ліквідації аварій погоджують центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки.

План локалізації і ліквідації аварій переглядається кожні 5 років.

План локалізації і ліквідації аварій може переглядатися або уточнюватися до закінчення 5 років з дати його розроблення у разі:

- змін в умовах діяльності суб'єкта господарської діяльності незалежно від їх причин, що призводять до необхідності зміни відомостей, які містяться у плані локалізації і ліквідації аварій;

- внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що впливають на зміст плану локалізації і ліквідації аварій;

- висунення обґрунтованих вимог щодо плану локалізації і ліквідації аварій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

При внесенні змін і доповнень до плану локалізації і ліквідації аварій суб'єкти господарської діяльності та інші юридичні і фізичні особи, які повинні брати участь у виконанні протиаварійних заходів, надають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах пожежної і техногенної безпеки, відповідну для цього інформацію.

Обсяг, зміст, форма і порядок надання інформації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки. Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, протягом 10 днів після затвердження плану локалізації та ліквідації аварій надають через засоби масової інформації відомості, необхідні для виконання населенням правил поведінки і дій в екстремальних ситуаціях, передбачених цим планом.

У разі створення загрози виникнення аварії з транскордонним впливом план локалізації та ліквідації аварій повинен передбачати негайне інформування відповідних органів держав, території яких можуть зазнати впливу наслідків такої аварії [2, с. 34].

Плани локалізації і ліквідації аварій, затверджені до набрання чинності цим Законом, зберігають чинність до закінчення строку їх дії.

Задача

А = 3 м, б = 2.5 м, h = 2,5 м, Сг = 0,125 кг/м³

Розв'язання

Детонація - процес вибухового перетворення речовини з надзвуковою швидкістю. Радіус зони ураження R1 складає:

R1 = = м

де М - маса ГПР.

Маса визначається з урахуванням розміру кімнати та густоти газу.

Радіус зони розльоту:

R₀₀=1,7* R1=1,7*23,4=39.8 м

Розрахуємо надмірний тиск під час можливого вибуху:

?Р_ф =

?Р_ф =

Отже, з таблиці 3 можна визначити, що за ступенем руйнування цегляного будинку будуть сильні руйнування.

Таблиця 3 Ступені руйнувань об'єктів в залежності від величини надмірного тиску ДР_ф хвилі, кПа

Список використаних джерел

1. Про об'єкти підвищеної небезпеки : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.

2. Кнорозок Л. М. Цивільна оборона: лекції, практ. та лаборатор. заняття / Л. М. Кнорозок, О. В. Мельничук, М. П. Руденко, О. Г. Шевчук. - Ніжин, 2010. - 324 с.

3. Поляков О. Є. Цивільна оборона : навч. посіб. / О. Є. Поляков, Г. Л. Юсіна, Н. І. Євграфова. - Краматорськ : Донбас. держ. машинобуд. акад., 2007. - 280 с.

4. Сакевич В. Ф. Цивільна оборона. Теоретичні основи : навч. посіб. / В. Ф. Сакевич, О. В. Поліщук. - Вінниця : Вінниц. нац. техн. ун-т., 2010. - 125 с.

5. Стеблюк М. І. Цивільна оборона : підруч. / М. І. Стеблюк. - К. : Знання, 2006. - 488 с.

6. Цивільна оборона : навч. посіб. / уклад. І. С. Сагайдак. - К. : Київ. екон. ін-т менедж., 2006. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru